[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1008-1016.]

Попередня     Головна     Наступна





2. Бібліотеки



Стародавні бібліотеки. Бібліотеки на Україні появилися в XI ст., спершу при манастирях, передусім у Києво-Печерському, та при великих храмах, напр., при катедрі св. Софії в Києві (1041). Це були збірки рукописів та рукописних книг для внутрішнього вжитку даного храму, але при нагоді, можливо, з них користалися й особи сторонні, як духовні, так і світські. З літописів відомо, що князі й бояри часто мали бібліотеки й наділяли манастирі чи церкви книжками (Святослав II Ярославич, Микола Святоша Чернігівський, Володимир Волинський). Згодом такі збірки рукописів і книжок поставали й по церковних братствах (XV — XVII ст.). Особливо цінну збірку мало славетне Ставропігійське братство у Львові, і вона проіснувала аж до останнього часу. В Острозі була бібліотека Академії, в Києві виділялися бібліотеки Академії й Києво-Печерської Лаври. XVII і XVIII ст. відзначилися, крім того, великими приватними бібліотеками вищого духівництва (П. Могили, Л. Барановича, Й. Галятовського, Д. Туптала, Т. Прокоповича, С. Яворського) і укр. старшини (М. Ханенка, Я. Марковича, Кулябки, С. Лашкевича, О. Гудовича, родини Кочубеїв і Милорадовичів, К. Розумовського, О. Безбородька, Г. Потьомкіна, Г. Полетики, О. Рігельмана та ін.).

Загальні бібліотеки XIX — XX ст. на Україні. Але тільки із створенням на Україні високих (Київська Могилянська Академія) та середніх навчальних закладів (т. зв. колеґіюми XVIII ст.), а особливо з заснуванням університетів та гімназій, отже переважно вже в XIX ст., можна говорити про справжні бібліотеки, себто упорядковані збірки книжок, призначених для вжитку передусім учбового персоналу та шкільної молоді. Саме при університетах постають перші бібліотеки, доступні ширшому громадянству, куди перейшло й чимало цінних старих збірок (напр., зібрана Чацьким і Чарторийським бібліотека Крем’янецького Ліцею — до Київського Університету, збірка Одеського Ліцею герцога Рішельє — до Одеського тощо). При багатьох держ. гімназіях на Центр. і Сх. Україні існували дуже цінні бібліотеки для викладачів, так звані фундаментальні, з великими збірками наук. і літ. журналів, часом з архівами місцевого значення (напр., Колеґії ім. Павла Галагана в Києві, заснованої відомим діячем Г. Галаганом у пам’ять свого передчасно померлого сина). З цих фундаментальних бібліотек могли з дозволу дирекції користатися й учні.

Багато цінних бібліотек утворилося на Україні в XIX ст. при наук. установах і т-вах.

На Центр. і Сх. Україні мали свої бібліотеки архівні комісії, різні держ. установи в кожному губерніяльному місті та різні наук. т-ва — церковно-археологічні, історичні, іст.-археол., краєзнавчі, природознавчі, математичні, лікарські та ін., напр., Одеське Т-во Історії й Старовинностей, Т-во Нестора Літописця в Києві, Т-во Вивчення Волині в Житомирі тощо, та наук. об’єднання при університетах у Харкові й Одесі — головне іст.-філол. Велике значення мали бібліотеки й збірки рукописів Духовної Академії в Києві і бібліотеки духовних семінарій, бібліотеки при музеях, як от Іст.-Археологічному в Полтаві, Археологічному в Києві тощо. На особливу згадку заслуговують міські публічні бібліотеки. Вони призначені були для обслуговування широких кіл громадянства, але деякі з них мали незвичайно цінні збірки наук. ваги, напр., Київська Міська Публічна Бібліотека з дуже цінним відділом М. Юзефовича, де було багато рідких книжок укр. та українознавчих. Одеська (заснована 1829 p.), громадські бібліотеки в Харкові (заснована 1886 p.), Катеринославі, Полтаві, Чернігові, Житомирі, Кам’янці Подільському, Херсоні (1877 р.) тощо. Деякі з них після /1009/ революції 1905 р. позаводили окремі укр. відділи з книжок, друкованих укр. мовою. Особливо цінний був укр. відділ Харківської Громадської Бібліотеки, що мав свій окремий друкований каталог. Постали пінні бібліотеки також при т. зв. громадських зібраннях, себто клюбах, навіть по повітових містах.

На Зах. Україні, крім бібліотек при високих школах у Львові (Університет, Політехніка, Ветеринарний Інститут та ін.) і Чернівцях (Університет), що мали публічний характер, існували цінні спеціяльні бібліотеки, при різних, головне поль., наук. т-вах у Львові й на провінції, призначені для членів цих т-в, але доступні й для сторонніх дослідників. Щодо числа книг чужі бібліотеки на Зах. Україні представлялися так:

Польські у Львові: Університетська, заснована 1784 p., мала на 1937 р. 339 120 томів, у тім числі дуже цінну збірку інкунабул (понад 200); Політехнічна, заснована 1844 р., — 65 500 томів (1923) 1), Міська, заснована 1917 p., за даними 1937 р. мата понад 200 000 томів, збирала тільки друки, що відносилися до історії Львова; Львівський Шкільний Музей, заснований 1903 p., бл. 23 000 томів (1928); Ossolineum мав перед останньою війною півмільйона томів; крім того у відділі Павликовських 21 500 томів; Baworowianum, заснований 1856 p., перед війною — бл. 55 000 томів; Бібліотека графів Дідушицьких — бл. 50 000 томів і архів; Природничий Музей графів Дідушицьких мав бл. 8 000 томів (1928); Бібліотека оо. Домініканів — за тими самими даними — бл. 15 000 томів; Бібліотека Поль. Т-ва Природників ім. Коперніка — 12 000 (перед останньою війною).


1) Брак одноцілої статистики змушує подавати для різних бібліотек дані з різних років у межах десятиріччя 1928 — 38.


З названих бібліотек деякі з часом набули характеру публічних, як от бібліотека Закладу ім. Оссолінських, т. зв. Ossolineum, фундація графів Баворовських, Baworowianum, та бібліотека-архів графів Дідушицьких у Львові. Вони відомі були головним чином своїми polonica, але серед їх збірок було дуже багато цінних укр. стародруків і взагалі рідких видань, а також рукописів — укр. і чужих, передусім поль., що так чи так торкаються України. Особливо цінна своїми збірками бібліотека Закладу Оссолінських, заснована 1817 р. В ній опинилося багато цінних рукописів і книжок із різних василіянських манастирів, що їх звідти позичив і вже не повертав граф Оссолінський.

На провінції: у Дикові б. Львова дуже цінна бібліотека й архів графів Тарновських, заснована 1820, перед останньою війною мала 30 000 томів; у Крем’янці на Волині бібліотека Ліцею (заснована 1923) мала бл. 11 500 томів; у Перемишлі бібліотека Римсько-Кат. Капітули — понад 20 000 томів і бібліотека поль. Towarzystwa Przyjaciol Nauk, заснована 1909 p., — бл. 20 000 томів; у Станиславові — Публічна Міська Бібліотека (заснована 1873 р.) — 20 000 томів. Крім того, були цінні збіркі книжок і рукописів при поль. Подільському Музеї в Тернополі, при Закладі оо. Єзуїтів у Хирові й гімназії в Холмі (понад 12 000 томів).

Жидівська Кагальна Бібліотека у Львові, заснована 1901 p., мала перед війною 17 000 томів релігійних видань, в тому числі багато цінних стародруків. Німці, здобувши Галичину 1941 p., цілком знищили цю бібліотеку, стародруки вивезли до Німеччини, а решта пішла на фабрику паперу.

На Буковині виділялася Університетська Бібліотека, заснована 1875 p., що числила перед останньою війною бл. 450 000 томів, у тому числі бл. 17 000 томів богословської літератури і поважне число з україніки. Большевики за першої окупації вивезли багато книжок до Львова, звідки їх повернули назад бібліотеці німці.

Укр. бібліотеки на Зах. Україні. Та всі згадані тут бібліотеки не мали укр. характеру, хоч майже всі вони посідали багато цінного укр. матеріялу — рукописів і друків, у тім числі великі збірки стародруків і преси та україніки різними мовами, особливо — рос., поль. та нім. Отож, коли не рахувати бібліотек давніх укр. установ — Київської Могилянської Академії (перетвореної в XVIII ст. на Духовну Академію), незначної, цінної лише збіркою укр. стародруків книгозбірні Ставропігійського Братства, перетвореного галицькими москвофілами на Ставропігійський Інститут, і перемиської єпископальної бібліотеки, то за першу укр. бібліотеку треба вважати бібліотеку Нар. Дому у Львові. Заснована 1849 р. в момент нац. пробудження галицьких українців під впливом революції 1848 p., бібліотека одначе понад 50 років була недоступна широкому громадянству в наслідок квієтизму й заскорузлости москвофільського проводу Нар. Дому. Зате при першій чисто нар. укр. установі — заснованій 1868 р. у Львові »Просвіті« — відразу постала книгозбірня, призначена головним чином для широких читачів. Але ця бібліотека не мала виключно популярного характеру. Це була перша всенар. укр. книгозбірня, що збирала всякі книжки, і популярні, і наукові. Народовці, що дуже опікувалися »Просвітою«, вважали за обов’язок обдаровувати й її бібліотеку. На чолі »Просвіти« 20 років стояв визначний патріот і вчений О. Огоновський, який дбав за збагачення бібліотеки. Чимало укр. діячів, умираючи, дарували »Просвіті« свої книгозбірні. Так зробив і О. Огоновський. Значення »Просвіти« було тоді таке велике, що навіть засноване 1873 р. літ. Товариство ім. Шевченка 1886 p., рішенням загальних зборів, /1010/ передало їй свій книгозбір. Просвітянська бібліотека діставала книжки в дар і з-поза Галичини (О. Кониський, М. Драгоманів та ін.).

З перетворенням 1892 р. літ. Товариства ім. Шевченка на наукове організується при ньому справжня укр. наук. бібліотека, яка почала дуже скоро розвиватися й незабаром стала єдиним на всю Соборну Україну чисто укр. книгосховищем, незвичайно важливим для кожного дослідника минулого й сучасного укр. народу та його території. Із скромних початків вона виросла в поважну наук. установу. Бібліотека НТШ відсунула на другий плян бібліотеку »Просвіти«. Всі автори, в-ва, редакції, приватні особи почали посилати свої речі до Бібліотеки НТШ. Одним із фундаторів Бібліотеки НТШ був О. Кониський, що передав їй поважну збірку рідких укр. книжок. М. Грушевський передав бібліотеку свого батька; багато книжок подарували тоді О. Барвінський, К. Паньківський, В. Лесевич, М. Павлик, І. Франко та ін. Увійшло в звичай, що укр. діячі, вмираючи, записували свої книгозбори Товариству. Так Бібліотека НТШ дістала книгозбірні І. Франка (з цінним його архівом на 7 000 томів), Є. Олесницького, Ю. Медвецького, О. Барвінського, І. Верхратського, П. Крип’якевича, І. Мандичевського, М. Менцінського і т. д.

Багато видань одержувала бібліотека також з обміну НТШ з різними наук. установами. Після першої світової війни бібліотека довгий час, майже до вибуху другої війни, діставала обов’язковий примірник усіх укр. друків, видаваних на Сов. Україні, на основі ухвали уряду УССР з 1922 р. 1934 р. й поль. уряд признав для Бібліотеки НТШ обов’язковий примірник усіх укр. друків, видаваних у Польщі.

1894 р. Бібліотека НТШ мала 600 чисел: на 1 січня 1914 p., себто перед першою світовою війною, вона мала вже 70 000 томів, а перед другою світовою війною щонайменше — 300 000 томів; на 1 січня 1939 р. вона налічувала 72 828 назв книжок у 207 923 томах і 2 249 мап. Крім того, було бл. 50 000 дублетів і кільканадцять тисяч ще нескаталогізованих книжок. Так само дуже зріс і рукописний відділ, що збільшився вп’ятеро проти стану перед першою світовою війною. На 1 січня 1939 р. було майже півтори тисячі скаталогізованих рукописів; але далеко більше їх не було скаталогізовано через брак персоналу.

Вартість бібліотеки полягала не так у кількості її збірок, як у їх якості. Вона мала найповнішу й найсистематичнішу збірку україніки — як друків укр. мовою, так і українознавчих чужими мовами. Головний їх скарб — це збірка укр. друків XIX — XX ст. з усієї укр. території та заморської еміґрації із комплектами укр. преси та чимала збірка укр. стародруків XVI — XVIII ст. У рукописному відділі були зібрані укр. рукописи від XIV до XX ст. і листи укр. письменників та діячів мало не з цілої України, від Шевченка і Шашкевича аж до останнього часу. Крім того, бібліотека мала архіви різних укр. т-в, організацій, установ та редакцій, матеріяли й документи до історії Укр. Січових Стрільців та Укр. Галицької Армії й Армії УНР. Керівники бібліотеки (Іван Кревецький, Володимир Дорошенко) доклали всіх зусиль, щоб зробити з Бібліотеки НТШ справжній архів укр. друку. І, не зважаючи на перешкоди, спричинені війною та її наслідками, передусім поль. окупацією, це їм у великій мірі вдалося. Бібліотеку НТШ можна сміливо назвати Зах.-Укр. Нац. Бібліотекою. Довгий час це була найбільша і найкраща книгозбірня на всю Україну.

Другою по НТШ на Зах. Україні була Бібліотека Нар. Дому, яка мала велику /1011/ й гарну збірку (5 000 томів) укр. стародруків, крім того збірку укр. друків XIX ст. з Галичини й Буковини та взагалі galiciana, багато russica й цінний архів. Особливо вартісний був у ній відділ А. Петрушевича своїми рукописами й книжковими збірками. Бібліотека Нар. Дому була цінним доповненням до Бібліотеки НТШ. Вона при відкритті для публічного вжитку налічувала яких 100 000 томів, але далі майже не зростала, бо з розвитком укр. нац. руху в Галичині підупало старе москвофільство й припинився доплив пожертв, які тепер ішли майже виключно до НТШ. Перед другою світовою війною Бібліотека Нар. Дому мала 125 000 томів.

Далі треба згадати дуже цінну бібліотеку »Студіон« при манастирі Студитів, що складалася головне з літератури до візантологи й мала, крім того, багато різних ін. russica, разом бл. 60 000 томів. »Студіон« постав завдяки ініціятиві митр. А. Шептицького, що добирав туди книжки. Гарну бібліотеку (понад 40 000 томів 1937 p.), а надто архів мали оо. Василіяни в манастирі св. Онуфрія на Жовківській вул. Багато працювали для неї о. Й. Скрутень та о. Роман Лукань, що скомплектували передусім василіянські друки та рукописи. Чималу бібліотеку, понад 20 000 томів, головне з історії укр. і всесвітнього мистецтва, а також комплектну збірку укр. стародруків мав Укр. Нац. Музей ім. митр. А. Шептицького, що постав із заснованого ним Церковного Музею. Далі треба згадати бібліотеки Укр. Гр.-Кат. Духовної Академії (в 1937 р. мала 8 500 томів) та Богословського Наук. Т-ва. Менші були львівські студентські бібліотеки.

Менше доступні були книгозбірні й архіви при манастирях або катедрах. Тут годиться згадати за збірки книжок і рукописів при катедрі св. Юра у Львові, при гр.-кат. капітулах у Перемишлі і в Станиславові та по василіянських манастирях (у Крехові, Лаврові, Жовкві). у Дермані на Волині була бібліотека Повасиліянського манастиря. Там скрізь були дуже цінні рукописи й видання, але вони лежали невпорядковані і неописані. Теперішня доля збірок невідома. Цінний архів мав і манастир оо. Василіян у Крехові. Його бібліотека в 1937 р. налічувала бл. 15 000 томів.

Бібліотека »Просвіти«, у зв’язку з розвитком згаданих бібліотек, утратила своє універсальне значення й перетворилася на книгозбірню популярно-просвітянську, особливо коли за головування М. Галущинського значна частина наук. видань, зібраних »Просвітою« раніше, перейшла за невеличку плату до Бібліотеки НТШ, яка таким чином надолужила свою пожертву 1886 р. В 1937 р. бібліотека »Просвіти« налічувала 20 000 томів. Крім того, невеликі бібліотеки були при Т-ві »Рідна Школах (кол. Укр. Педагогічне Товариство) та »Укр. Бесіда«, що мала й цінний архів з галицько-укр. театру. Москвофільські т-ва поза »Нар. Домом« мали мізерні бібліотеки: »Галицько-Руська Матиця«, заснована в 1848 p., мала після 80 років існування всього 2 180 томів, а »Общество им. Качковскаго«, засноване в 1874 p., — 2 510 томів (за даними 1928 p.). З розвитком укр. культурного життя після першої війни постала й на провінції на Зах. Україні низка культурно-просвітніх установ, місцевих музеїв (див. Музеї і пам’ятки культури на Україні), що, крім пам’яток матеріяльної культури, збирали також книжки й рукописи. Крім них, можна згадати ще за бібліотеку »Просвіти« в Яворові (10 000 томів), що мала свій друкований каталог, і укр. публічну бібліотеку в Станиславові. З приватних бібліотек слід згадати великі наук. бібліотеки М. Грушевського, І. Франка й В. Гнатюка.

На Буковині була тільки одна загальна укр. бібліотека в Чернівцях — Укр. Нар. Книгозбірня, заснована в 1918 p., в 1937 р. вона налічувала всього 6 500 томів. Для вжитку членів були ще бібліотеки »Руської Бесіди«, »Січі« і »Селянської Каси«.

На Закарпатті, крім бібліотеки й архіву в манастирі оо. Василіян на Чернечій Горі (заснована 1720 р.) з понад 8 000 томів, слід згадати про невелику, але цінну бібліотеку Т-ва »Просвіти« в Ужгороді, зорганізовану заходами І. Панькевича.

Слід ще згадати за бібліотеку укр. т-ва »Січ« у Відні, що славилася свого часу цінною збіркою книжок.

Українські бібліотеки XX ст. на Центральній і Східній Україні. Перші чисто укр. бібліотеки постають тут після першої рос. революції 1905 р. при »Просвітах« та укр. клюбах. Найбільшою бібліотекою могла похвалитися заснована в 1906 р. Київська »Просвіта«, на чолі якої стояв Б. Грінченко. Але рос. адміністрація припинила її існування, заборонивши т-во в 1912 р. Початки укр. наук. бібліотеки покладено при Укр. Наук. Т-ві в Києві, заснованому М. Грушевським 1907 р. на взір НТШ. В основу цієї бібліотеки лягла збірка галицькоукр. видань О. Кониського. Для ширшого читача багато важили численні земські бібліотеки.

Після повалення царату й відновлення укр. державности укр. громадянство заходжується коло створення великої нац. бібліотеки в столиці України. В результаті цих заходів, що почалися ще за Центральної Ради 1917 p., гетьманський уряд видав 2 серпня 1918 р. закон про заснування Національної Бібліотеки Української Держави в Києві, як самостійної установи при Всеукр. Академії Наук. 2 травня 1919 р. її перейменовано на Всенар. Бібліотеку. Вона довго переживала різні прикрості через вороже ставлення до неї больш. влади. Проте бібліотека безперервно збагачувалася коштом влучення до неї /1012/ дарованих, конфіскованих або купованих книгозбірень приватних осіб, головне професорів високих наук. закладів Києва, або зліквідованих установ та шкіл (напр., Колеґії П. Галагана, Центр. Ради й ін.), головної частини Бібліотеки Університету, збірки митр. Флавіяна тощо.

У 1923 р. до Всенар. Бібліотеки передано частину бібліотеки Київської Духовної Академії — 155 000 томів; у 1925 р. із катедри св. Софії та манастирів Всенар. Бібліотека дістала 52 000 томів і т. д. Якщо на початку січня 1919 р. бібліотека налічувала бл. 100 000 томів, у половині 1920 р. вона мала вже 500 000, а в червні 1921 р. 1 000 000 томів. Але через перенесення й брак коштів упорядковано на цей час і зроблено доступною до користування лише малу частину фондів.

Паралельно існували бібліотеки трьох відділів Академії Наук, посталі головне на базі збірок проф. Г. Афанасьєва, В. Антоновича, Ю. Ваґнера, С. Голубева, П. Житецького, В. Іконнікова (25 000 томів), О. Левицького, П. Кулаковського, О. і Б. Кістяківських, М. Василенка, Н. Молчановського, Б. Грінченка, В. Науменка (україніки 4 800 томів), Є. Трегубова, В. Модзалевського, М. Яснопольського та ін. Фахову літературу відповідних ділянок збирали бібліотеки комісій, дослідних катедр і музеїв Укр. Акад. Наук. Деякі з цих бібліотек мали повалену кількість книжок, напр., Бібліотека Іст.-Філол. Відділу — 30 000 томів, бібліотека катедри проф. А. Кримського — понад 20 000 томів, Бібліотека Археографічної Комісії (1930) — 9 000, Катедри Укр. Історії — 5 000, Музею Антропології та Етнології — 8 000, Бібліотека Інституту Мовознавства. Зокрема до Акад. Наук перейшла бібліотека Укр. Наук. Товариства.

1935 р. Всенар. Бібліотеку України злито з Бібліотекою Академії Наук УССР; новий заклад налічував уже понад 7 000 000 томів і мав понад 150 осіб персоналу (про публікації Всенар. Бібліотеки України див. Бібліографія).

Всенар. Бібліотека мала філію у Вінниці, що налічувала перед другою світовою війною понад 125 000 томів.

Пізніше, коли відновлено працю інститутів Академії Наук (див. стор. 910), при цих інститутах знов почали творитися бібліотеки.

Бібліотеки в УССР до війни 1941 — 45 pp. Революційні події і укр.-рос. війна 1918 — 21 pp. дуже тяжко відбилися на долі багатьох бібліотек України, особливо в провінції, де пропало багато цінних приватних збірок. Особливо потерпіли збірки манастирські, церковні й поміщицькі, часто при прямому потуранні місцевих органів больш. влади. Великих зусиль коштувало діячам укр. культури рятувати їх, але те, що вони зібрали, часом наражаючи на небезпеку своє життя, больш. влада часто-густо розпорошувала, а то й безжалісно нищила. Проте із стабілізацією відносин в УССР там створилося багато бібліотек при високих школах, музеях та різних установах. Офіційно вони мали укр. характер; були якийсь час, у 20-их pp., і окремі нац. бібліотеки: жидівські (Центр. Держ. Єврейська Бібліотека в Києві, Єврейська Академічна Бібліотека в Одесі), поль. (Центр. Поль. Бібліотека в Києві), що наприкінці 20-их pp. мали по кількадесят тис. томів (жидівська в Києві — 46 000, в Одесі — 33 000, поль. в Києві — 39 500). Але під тиском влади як укр., так і бібліотеки нац. меншостей уже з податку 30-их pp. стали втрачати свій нац. характер, стаючи на службу сов. аґітаційно-пропаґандистської системи. Такий харатетер мали й організовані сов. владою окремі центр. публічні держ, бібліотеки (Центр. Дитяча Бібліотека в Києві, Центр. Робітнича Бібліотека в Одесі), обласні, окружні, педагогічні і т. д. В основу їх лягли фонди кол. дореволюційних публічних книгозбірень та приватних книгозбірень. У цей час Київську Міську Публічну Бібліотеку перейменовано на Бібліотеку ім. ВКП(б), Одеську Міську Бібліотеку — на Держ. Публічну Бібліотеку, а Університетську — на Центр. Наукову, Харківську Громадську Бібліотеку ім. В. Короленка — на Харківську Центр. Держ. Бібліотеку і т. д. Книгозбірні кол. наук. т-в на провінції влучено тепер до різних центр. бібліотек даного міста. Книжкові скарби Києво-Печерської Лаври передано в Держ. Культ.-Іст. Заповідник. Різні шкільні реформи 20-их pp., коли університети були перетворені на інститути нар. освіти (див. Освіта), неґативно відбивалися й на бібліотеках даних закладів. Напр., у 1927 р. з Київської Університетської Бібліотеки передано Бібліотеці Академії Наук 500 000 томів (старі книжки і часописи), що практично унеможливило користатися ними.

Тут нема змоги перелічити всі бібліотеки, що існували в УССР перед світовою війною. Обмежимося тільки на найголовніших. З публічних дер ж. бібліотек, крім згаданої вище Всенар. Бібліотеки України, визначаються Дніпропетровська, кол. Катеринославська Громадська Бібліотека, заснована 1887 p., що мала перед другою світовою війною бл. 300 000 томів (271 199 — 1930 p.); Київська Бібліотека ім. ВКП(б), кол. міська, 200 000, Одеська, кол. міська, 1911 р. налічувала 162 000, 1936 р. — 1 500 000, Харківська, кол. громадська, 1911 р. мала понад 160 000, за даними 1933 р. — 1 000 000 томів. Херсонська, кол. міська (з 1872 p.), 1929 p. — 230 000; Полтавська і Чернігівська (150 000) міські бібліотеки. Дуже численні й часто чималих розмірів були бібліотеки — університетські, техн., с.-г., медичних, ветеринарних та ін. закладів і установ: Біла Церква — Педагогічний Технікум (з 1920) — 16 138 (1930); Вінниця — Укр. Пед. Технікум — 21 642 (1930); Дніпропетровське — Університетська, колись Учительського Інституту — 135 000 (1937), Гірничого Інституту (з 1899 р.) 135 000 (1930), Медичного Інституту — 28 000 (1930); Ерастівка — Сільсько-Госп. Технікум (з 1899) — 11 000 (1930); Житомир — Педагогічний Інститут — 100 000 (1937), Землевпорядний Технікум — /1013/ 18 000 (1930); Зінов’євське (Кіровоград-Єлисавет) — Педтехнікум — 17 638 (1930); Кам’янець Подільський — Інститут Нар. Освіти (пізніше Педагогічний Інститут) — 100 000 (1932); Сільсько-Госп. Інститут (з 1919) — 13 500 (1930); Київ — Пром. Інститут — 262 000 (1937); Інститут Нар. Господарства, кол. Комерційний Інститут, — 90 000 (1937); Політехн. Інститут — 89 500; Медичний Інститут — понад 77 000 (1937); Кооп. Інститут — 58 000 (1932); Сільсько-Госп. Інститут — 55 000 (1937); Київське Т-во Природознавців — 51 000 (1930); Управління Метеорологічної і Гідрологічної Служби — 33 000 (1930); Клінічний Інститут — 25 000 (1930); Центр. Іст. Архів — 20 000 (1930); Укр. Педагогічний Технікум ім. Грінченка — 19 516 (1930); Корсунь — Педагогічний Технікум (з 1923) — 13 349 (1930); Краснодар — Інститут Нар. Освіти — 50 000; Кубанський Медичний Інститут (з 1921) — 21 000 (1930); Кубанський Наук.-Дослідчий Інститут (з 1917) — 18 000 (1930); Кременчук — Педагогічний Інститут — 39 000 (1935); Луганське — Кооперативний Технікум (з 1922) — 25 000 (1930); Миколаїв — Педагогічний Інститут — 60 000 (1935); Окр. Центр. Бібліотека (з 1881) — 80 590 (1930); Могилів Подільський — Педагогічний Технікум — 10 000 (1930); Нероновині — Педагогічний Технікум ім. Гоголя (з 1930) — 10 000 (1930); Ніжен — Педагогічний Інститут — кол. Іст.-Філологічний Інститут ім. Безбородька — 163 000 (1932); Одеса — Центральна Наукова Бібліотека (кол. Університетська, заснована 1817) — понад 1 258 000 (1934); з окр. журнальним (понад 500 000 чисел), мапографічним (170 000 арк.) і укр. (понад 50 000) відділами і музеєм книги, бібліографічним семінаром і (з 1926) аспірантурою; до складу цієї бібліотеки увійшли збірки кн. Воронцова (33 720), Строганова (19 000) і ін.; Центр. Робітнича Бібліотека — 80 000 (1930); Центр. Окр. Бібліотека ім. Жовтневої Революції — 62 000 (1930); Інститут Нар. Господарства (з 1921) — 53 177 (1930); Сільсько-Госп. Інститут (з 1918) — 50 000 (1930); Політехнічний Інститут — 13 000 (1930); Держ. Медичний Інститут — 12 468 (1930); Полтава — Сільсько-Госп. Інститут — 100 000 (1935); Сільсько-Госп. Технікум (з 1921) — 68 600 (1930); Педагогічний Інститут — 53 177 (1937); Сільсько-Госп. Дослідна Станція — 30 000 (1930); Прилука — Центр. Бібліотека Харчовиків (з 1927) — 10 000 (1930); Ржищів — Педагогічний Технікум — 7 000 (1930); Сміла — Інститут Цукроварства — 9 344 (1930); Сталіне — Індустріяльний Інститут (з 1921) — 176 000 (1937); Старобільське — Педагогічний Технікум (з 1920) — 10 000 (1930); Умань — Сільсько-Госп. Технікум (з 1925) — 39 094 (1930); Харків — Університетська (з 1804) — 740 900 (1937); Інститут Червоної Професури — понад 105 000; Інститут Марксизму-Ленінізму (з 1922) — 75 000 (1930); Педагогічний Інститут — 70 000 (1937); Інститут Нар. Господарства (з 1920) — 70 000 (1930); Медичний Інститут — понад 54 000 (1937); Технологічний Інститут — 42 268 (1928); Ветеринарний Інститут (з 1873) — 40 000 (1937); Укр. Держ. Санітарно-Бактеріологічний Інститут — 40 000 (1930); Т-во Дослідників Природи (з 1869) — 35 000 (1930); Землевпорядний і Геодезичний Інститут (з 1923) — 31 000 (1930); Наук.-Дослідний Інститут Економіки (з 1928) — 30 000 (1930); Укр. Наук.-Дослідний Інститут Сходознавства — 12 000 (1933); Наук.-Дослідний Інститут Історії Укр. Культури ім. ак. Д. Багалія — 17 000 (1933); Зоотехнічний Інститут — 18 000 (1930); Херсон — Інститут Нар. Освіти — 20 000 (1930); Технікум Водних Шляхів Сполучення (заснований 1833) — 10 829 (1930); Чернігів — Педагогічний Інститут — 60 000; Сільсько-Госп. Технікум — 15 253 (1930). Всенар. Бібліотека України в Києві, Держ. Публічна Бібліотека й Центр. Наукова Бібліотека в Одесі та Харківська Громадська Бібліотека одержують обов’язковий примірник з УССР і РСФСР.

Сюди треба додати ще бібліотеки при музеях: Біла Церква — Укр. Музей Старовини — 9 000 (1930); Гадяч — Музей Драгоманова (з 1921) — понад 5 000 (1937); Житомир — Краєзнавчий — понад 200 000 (1937); Кам’янець Подільський — Окр. Держ. Краєзнавчий Музей — 10 000 (1937); Київ — Всеукр. Центр. Кооперативний Музей — понад 100 000 (1937); Всеукр. Іст. Музей ім. Шевченка — 35 000 (1937); Музей Укр. Старовини — 17 000 (рідкісні друки); Центр. Іст. Архів (з 1018) — 20 000; Маріюпіль — Краєзнавчий Музей — 11 000 (1937); Одеса — Держ. Іст. Музей — 25 000 (1937); Полтава — Держ. Музей — 100 000 (1937); Ромен — Окр. Музей (з 1920) — понад 25 000 (1930); Умань — Окр. Соціяльно-Іст. Музей (з 1918) — понад 6 000 (1930); Харків — Всеукр. Соціяльний Музей — 19 000 (1930); Музей Слобідської України (з 1920) — 12 000 (1930); Херсон — Держ. Іст. Музей (з 1890) — 6 000; Чернігів — Держ. Музей (з 1896) — понад 30 000 (1937). Треба ще відмітити книгозбірні спеціяльних установ, як от Книжкової Палати в Харкові, Укр. Наук. Інституту Книгознавства в Києві (заснованого 1922 p., 30-их pp. зліквідованого) — в 1933 р. його бібліотека мала понад 103 000, в тому числі 15 000 самої книгознавчої літератури. Про цілий ряд музеїв, на жаль, нема даних. Більшість із них була так чи так зліквідована або обмежена больш. владою з 1933 р. (див. Музеї).

До цього реєстру можна додати ще бібліотеки різних урядових, адміністративних установ, будинків учених, будинків учителя, клюбів тощо, але про них ще тяжче щось сказати при тих пертурбаціях, які довелося й доводиться їм переживати за всяких урядових реформ і змін, коли установи, що посідали ці бібліотеки, ліквідовано або радикально реформовано. Напр., Центр. Статистичне Управління в Харкові мало понад 97 000 томів (за даними 1932 p.), Сільсько-Госп. Комітет — 100 000 за даними 1928 p., але ці бібліотеки вже давно не існують. Загалом книжкові скарби України були дуже великі. За даними статистичного щорічника »Україна« з 1929 р. на І. XI. 1928 на Україні в 9 386 бібліотеках було 17 141 312 книжок, і це число постійно зростало. Перепис усіх бібліотек з 27. III. 1934 виявив уже 28 130 бібліотек (з них 7 290 міських), що мали разом 60 194 400 книг (з них 47 726 400 у міських бібліотеках). Одначе наук. і спеціяльних бібліотек було тільки 2 332 (1 725 міських), і вони мали 24 258 600 книжок (23 846 000 у міських бібліотеках). На жаль, кількість укр. книжок у цих бібліотеках була дуже невелика і дуже зменшилася за останні часи.

Підпорядковуючи бібліотеки завданням політ.-пропаґандивного характеру, сов. влада пильнує, щоб читачеві не дісталися книжки, розбіжні з офіційною ідеологією. В усіх бібліотеках безперервно вилучаються книжки (т. зв. »чистки« — напр., в 1926 — 31 pp. вилучено /1014/ з бібліотек бл. 60% їхніх книжкових фондів). Вилучення провадиться за кількома підставами: вилучаються книжки »шкідливого« змісту (ідеалістичні, антимарксистські, протиросійські тощо); вилучаються книжки, написані ворожими авторами, хоча б у змісті їх не було нічого, зв’язаного з політикою. За цією засадою вилучаються (за офіційною формулою) »всі видання всіх назв усіма мовами« всіх заарештованих, засланих, еміґрантів і т. п.; вилучаються книжки, де згадуються імена »ворогів народу« без згадки про їх ворожість і т. л. Вилучені книжки знищуються; тільки в небагатьох найбільших бібліотеках України вони зберігаються в особливих »спеціяльних фондах«, куди вступ можливий тільки з дозволу НКВД, навіть для директорів бібліотек. Таким чином нищення книжок, відоме під назвою »вилучення«, ґрунтовно і безнастанно спустошує книжкові фонди бібліотек, охоплюючи дуже високий відсоток книжок, надто в численних клюбних і заводських бібліотеках, якими найбільше користаються читачі-нефахівці. З особливою силою вилучення охоплює якраз укр. книжки. Вилучені не тільки численні твори новіших авторів, але й дуже багатьох клясиків. Систематично нищаться також бібліотеки заарештованих осіб, т. зв. »ворогів народу«.

Книгознавчі школи. В УССР перед другою світовою війною існували спеціяльні книгознавчі школи, вищі й середні. Були бібліотечні факультети м. ін. в Харківському Всеукр. Інституті Комуністичної Освіти (ВУІКО); з 1935 р. в Харкові існує Український Бібліотечний Інститут з факультетами готування бібліотекарів: 1) для масових бібліотек, 2) для дитячих бібліотек, 3) перепідготови бібліотекарів »без відриву від виробництва« (філії цього факультету були в Києві й Одесі). Курс навчання на 1 і 2 факультеті 4 роки, на третьому — 3 р.

Середню підготову дають технікуми ком. освіти: київський, ніженський, тульчинський, артемівський, кременчуцький, мелітопільський, полтавський та одеський. Крім загальних предметів із циклу педагогічних технікумів, викладають спеціяльні дисципліни. Незалежно від шкіл існували ще 1 — 2 місячні курси для початківців у бібліотечній справі та перекваліфікації бібліотечних працівників.

Практичну фахову підготову з бібліотекознавства дають аспірантури при більших бібліотеках України. Найважливіші з них при Бібліотеці Академії Наук УССР у Києві, при Держ. Громадській Бібліотеці в Харкові й при Держ. Публічній Бібліотеці та при Центр. Наук. Бібліотеці в Одесі (з 1926 p.); при останній з 1923 р. провадився бібліографічний семінар наук.-дослідного характеру.

Українські бібліотеки лоза Україною постали в Зах. Европі заходами укр. політ. еміґрації в місцях найбільшого її скупчення, передусім у Чехо-Словаччині. Треба згадати насамперед про книгозбірню Музею Визвольної Боротьби в Празі (з 1925 p.), де було багато рідких і цінних видань. Особливо цінна була збірка укр. преси з цілого світу. Були архів і бібліотека при Укр. Громадському Комітеті, що очолював укр. еміґрацію в Празі на її початках. Ці збірки пізніше, з розв’язанням Комітету, передано до т. зв. Укр. Іст. Кабінету, заснованого заходами Микити Шаповала й ін. при Чеському Міністерстві Закордонних Справ на зразок рос. закордонного архіву. Завідував цим кабінетом А. Животко. Формально кабінет становив власність ЧСР, але чеська влада обіцяла, що збірки кабінету не будуть вивезені з Праги і в свій час будуть передані вільній Укр. Нац. Державі. Варто згадати і про бібліотеки при укр. високих школах — Укр. Вільному Університеті, що 1938 р. мала понад 10 000 томів, й Укр. Високому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова у Празі (10 728 томів) та Укр. Госп. Академії в Подєбрадах. Це були дуже цінні книгозбірні. З ліквідацією Академії в 1931 р. її бібліотеку (30 000 томів) як держ. власність забрало Міністерство Хліборобства, якому вона підлягала, а з ліквідацією Інституту (УТГІ) в 1933 р. його дуже цінну бібліотеку (10 000 томів) Міністерство Освіти передало і частково до Слов’янської Бібліотеки, а частково до укр. гімназії в Модржанах.

У Франції укр. еміґранти зорганізували в 1929 р. Бібліотеку ім. С. Петлюри в Парижі. Вона мала 12 000 томів, завідував нею І. Рудичів.

У Польщі перед поль. владою укр. еміґрантів репрезентував Укр. Центр. Комітет у Варшаві, при якому була чимала бібліотека (4 000 томів). Слід згадати про бібліотеки Укр. Наук. Інститутів у Варшаві й Берліні. Щоправда, ці Інститути були держ. установами — поль. і нім., але їх бібліотеки були дуже помічні для вивчення України й її проблем. Зокрема цінна була (заснована 1926 р.) бібліотека Укр. Наук. Інституту в Берліні, що разом із депозитами В. Гнатюка, Б. Лепкого й З. Кузелі мала понад 25 000 томів, окремий Архів Преси й Обмінне Книжкове Бюро. Невелика бібліотека була при Укр. Нац. Об’єднанні в Берліні.

Укр. заморська еміґрація довго не могла похвалитися якоюсь значнішою книгозбірнею для громадського вжитку. Тільки при деяких нар. домах, напр., у Філядельфії, були невеликі й несистематичні книгозбірні, з яких мало хто користався. Лише останнім часом, завдяки зусиллям найновішої політ. еміґрації, в Америці постають значні бібліотеки, як от бібліотека й архів при »Осередку культури й освіти« у Вінніпеґу в Канаді або укр. відділ при Стемфордському Університеті в Каліфорнії, в США. Організуються також бібліотеки в Торонто й Едмонтоні при місцевих укр. кат. капітулах.

Укр. Бібліотеки після 1939 р. Війна 1939 — 45 pp. завдала всім укр. бібліотекам в Европі нищівного удару.

Прийшовши до Львова, большевики незабаром (14. І. 1940 р.) зліквідували Наук. Т-во ім. Шевченка, а його бібліотеку включили до т. зв. Львівської Філії Бібліотеки Академії Наук УССР, куди ввійшли всі більші наук. бібліотеки Львова, крім університетської. Бібліотека НТШ разом із бібліотекою Нар. Дому становила у філії відділ укр. мови й культури. Больш. управа філії вилучила з бібліотеки всі твори »ворогів народу«, при чому жертвою чистки впала вся друкарська продукція з-поза меж /1015/ СССР, від 1917 р. почавши. Все це пішло або на перегляд больш. цензури, т. зв, облліту, або до »спецфонду«. При чистці бібліотеки спеціяльною бриґадою й при перенесенні книжок до »спецфонду« багато видань нищилося. Так само багато друків пропало в облліті, де з ними обходилися по-варварськи. Вирішивши, що Бібліотека НТШ буде відділом укр. мови й літератури, больш. управа почала забирати з неї й перевозити до Ossolineum-y, який став центром філії, всі друки, що не відповідали цьому профілеві. При перевезенні чимало їх загинуло. Книгозбірні »Просвіти«, »Рідної Школи«, »Укр. Бесіди« та москвофільських товариств »Общества Качковскаго«, »Друг«, »Галицько-Руської Матиці« перестали існувати. Багато книжок із них понищено, пограбовано, багато пропало в облліті. Така сама доля спіткала й укр. бібліотеки на провінції. Силу-силенну укр. видань і преси понищено як націоналістичні. Особливо большевики нищили видання »Просвіти«, не зважаючи на зміст, включно до брошур про плекання домашньої худоби, про вулкани тощо.

Великої, здебільшого непоправної, шкоди завдала багатьом укр. книгозбірням нім. окупаційна влада. Здобувши в 1939 р. Варшаву, німці по-варварськи обійшлися з збірками Укр. Наук. Інституту, які здебільшого кудись вивезли, а решта, що її пощастило врятувати, згоріла під час поль. повстання. Тоді пропав архів М. Драгоманова; так само пропала й паризька бібліотека ім. С. Петлюри, яку німці теж вивезли до Ратібору. Лишилася тільки незначна частина її фонду — дублети. Похід німців на Сов. Україну приніс руїну й її книжкових та архівних скарбів, що не тільки гинули від бомб та вогню, але й безоглядно нищилися, розграблювані вояцтвом та цивільною адміністрацією, або вивозилися до Німеччини. Так вивезено чимало (кілька поїздів) книжок із київської Бібліотеки Академії Наук і майже всю київську Міську Бібліотеку — ім. ВКП(б), з харківської бібліотеки вивезено »спецфонд«. Під час воєнних дій пропали збірки Книжкової Палати в Харкові, частково пограбована Університетська Бібліотека, понищено численні ін. бібліотеки. Так само поводилися німці й з Бібліотекою Академії Наук у Києві, зайнявши її приміщення: грабували книжки й речі, дерли й нищили каталоги і картотеки, вживаючи каламарів і скриньок замість пісуарів. Багато тоді понищили німці книжного добра на Україні. Чимало його пропало й під час евакуації большевиками різних міст перед нім. наступом.

Зайнявши Львів, німці замість больш. філії Академії створили Staatsbibliothek Lemberg, до якої влучили й Бібліотеку НТШ, що разом з бібліотекою Нар. Дому становила там »Третій відділ«. Після відступу большевиків 1941 р. бібліотеки НТШ і Нар. Дому забрали своє добро із »спецфонду« і збільшили свої фонди, позбиравши залишені больш. установами й приватними особами збірки книжок, Евакуюючись зі Львова 1944 p., німці вивезли з бібліотек НТШ і Нар. Дому 14 скринь книжок і рукописів. Усі вивезені слов. книжки німці скупчили в Ратіборі (Шлезія). Дальша доля їх невідома.

Сумна доля судилася й укр. бібліотекам у Празі. Увійшовши до Праги, большевики, відразу накинулись на укр. установи й захопили бібліотеку та архів Укр. Вільного Університету (понад 10 000 томів); наклали вони руки й на Укр. Іст. Кабінет та збірки Музею Визвольної Боротьби, що переховувалися в сутеренах Карлового Університету. Влітку 1945 р. чеська влада »подарувала« збірки Кабінету Академії Наук УССР у Києві під претекстом, що це власність Чесько-Словацької Держави. 1946 р. велика частина львівських книжкових фондів, зокрема майже весь Ossolineum, були передані Польщі.

Після другої світової війни, з переходом укр. високих шкіл із Праги до Німеччини, наново організуються бібліотеки при Укр. Вільному Університеті в Мюнхені, при УТГІ, спершу в Реґенсбурґу, потім у Новому Ульмі, й при Укр. Католицькій Духовній Семінарії в Гіршберґу (потім Кулемборґ в Голляндії). З 1947 р. відновила свою збирацьку працю на еміґрації Бібліотека Наук. Т-ва ім. Шевченка в Мюнхені; Американський і Канадійський Відділи НТШ мають власні бібліотеки в Нью-Йорку й Торонто. Збиранням укр. видань на еміґрації займалася УВАН (в Авґсбурзі), збірки її перевезені до Америки. Невеликі бібліотеки існували в більших укр. таборах.

У Парижі розбудовується Бібліотека ім. С. Петлюри, що має вже бл. 5 000 томів і поважну збірку часописів і журналів.

З ін. укр. бібліотек поза укр. територією слід ще згадати цінну бібліотеку оо. Василіян у Римі.

Українознавчий матеріял у чужинних бібліотеках. Багато україніки зберігають чужинні бібліотеки в Ленінграді, Москві, Варшаві, Кракові, Бильні, Празі, Берліні, Мюнхені, Парижі, Римі і т. д. Зокрема українознавчі видання мають бібліотеки на рос. і поль. території, а також на пограничних землях із мішаною людністю. Із цих бібліотек велику вартість для українознавства мають краківські бібліотеки (Університетська, Чарторийських, Академії Наук і Нац. Музею) і Університетська Публічна Бібліотека у Бильні (заснована 1570), що зберігала багато ц.-слов. стародруків і рукописів, серії журналів і чимало україніки.

Велике багатство україніки мають численні бібліотеки у Відні. Згадаємо з них Держ. Нац. Бібліотеку, що до першої світової війни одержувала всі австр. обов’язкові примірники, Університетську Бібліотеку, де протягом довгих років працювали укр. фахові бібліотекарі О. Терлецький, М. Кордуба, З. Кузеля й Г. Паламар, багату на комплекти сх.-евр. наук. журналів Бібліотеку Слов. Семінару, Бібліотеку Статистичної Центр. Комісії (від 1921 р. Союзний Статистичний Уряд), Бібліотеку Нац. Ради (кол. бібліотека парляменту), Бібліотеку Інституту для сх.-евр. історії й Бібліотеку Інституту »Osten und Orient« (з 1915 p.).

Деяку кількість українознавчих книжок мають університетські бібліотеки в Інсбруку й Ґраці.

Прага як осередок славістичних студій має чимало бібліотек з україніки, важливіші з них: Університетська Бібліотека, Бібліотека Семінару Слов. Філології, Бібліотека Нар. Музею, Бібліотека Міністерства Закордонних Справ, Слов. Бібліотека Міністерства Закордонних Справ, Бібліотека Чеської Академії Наук і ін. З чеських бібліотек слід згадати також Крайову й Університетську Бібліотеку в Брні. /1016/

Найбільше число україніки в Німеччині зберігає кол. Пруська Держ. Бібліотека в Берліні, особливо багата на українознавчі видання до 80-их рр. XIX ст. Менший вибір книжок мають Університетська Бібліотека факультету закордонних наук (кол. Бібліотека Семінару Сх. Мов), Бібліотека Слов. Семінару при Берлінському Університеті, Бібліотека Хліборобської Високої Школи, Бібліотека Пруської Академії Наук.

Українознавчі видання мають у більшій або меншій кількості численні крайові й університетські бібліотеки, напр., Баварська Держ. Бібліотека і Університетська Бібліотека у Мюнхені, Крайова Бібліотека в Карльсруе, Університетська Бібліотека в Гайдельберзі, Бібліотека Нім. Закордонного Інституту в Штутґарті, Університетська Бібліотека й Бібліотека Східньоевр. Інституту в Бресляві й Німецька Книгозбірня (Deutsche Bucherei)“ в Ляйпціґу.

У Франції українознавчі видання зберігають Національна Бібліотека й Бібліотека Нац. Школи Живих Сх. Мов у Парижі, заснована 1795 р. Користатися можна в Парижі з більших бібліотек поль. ім. Міцкевіча й рос. ім. Турґєнева. Останнім часом почав працювати окремий укр. відділ при Bibliothéque de Documentation Internationale Contemporaine в Парижі.

В Італії найбільшу вагу має Ватиканська Бібліотека — Bibliotheca Apostolica Vaticana в Римі. Крім того, важливі бібліотеки Орієнтального Інституту (Instituto per l’Europa Orientale; Instituto per l’Oriente), а також Школи Живих Слов. і Сх. Мов у Римі та Бібліотека Орієнтального Інституту в Неаполі.

В Англії українознавчі видання представлені дуже слабо: згадати можна тільки Бібліотеку Брітанського Музею й Слов. Семінару при Лондонському Університеті.

Американські й канадійські бібліотеки дуже убогі на українознавчі книжки і лише тепер починають, особливо в Канаді, звертати увагу на україніку.

В. Дорошенко


Література: Голубев С. О составе библиотеки П. Могилы. Труды третьего археологического съезда, II. К. 1878; Reifenkugel K. Die Bukowinaer Landesbibliothek und die Universitäts-Bibliothek in Czernowitz. 1885; Отчеты Одесской Публичной Библиотеки. О. 1875 — 87; Каталог Одесской Публичной Библиотеки 1883 — 95 і 1901 — 10, I — V; Попруженко М. Одесская Городская Публичная Библиотека, 1830 — 1910. О. 1911; Маслов С. Бібліотека С. Яворського. К. 1914; Гнатюк В. Наук. Т-во ім. Шевченка. Л. 1923; Кревецький І. Бібліотека Наук. Т-ва ім. Шевченка у Львові. Л. 1923; Пастернак С. Всенар. Бібліотека України при ВУАН у м. Києві. К. 1924; Мезиер А. Словарный указатель по книговеденню. Библиотеки Украины (УССР). П. 1924 (Доповнення. І. (А-Ж). П. 1931); Балика Д. Бібліотека в минулому. К. 1925; Вінницька філія Всенар. Бібліотеки України, I — VI. Вінниця 1925; Свєнціцький І. Укр. наук. книгозбірні у Львові. Бібліологічні Вісті, IV. К. 1926; Скрутень Й. Бібліотека ОО. Василіян у Львові. Записки Чину Св. Василія В. I, III. Л. 1924 — 26; Бюлетень Одеського Бібліотечного Об’єднання. О. 1924 — 26; Гординський Я. Рукописи бібліотеки львівського манастиря ОО. Василіян. Записки Чину Св. Василія В., I, III. Л. 1924 — 26; Tüneewa A. Miniaturausgaben und die Kollektion solcher in der öffentlichen Staatsbibliothek in Odessa. Zentralblatt für Bibliothekswesen. Jahrgang 43. 1926; Бібліотечний Журнал, І — XVIII. K. 1925 — 27; Бібліотечний Збірник, I — III. K. 1926 — 27; Вайнштейн О. Музей книги Одеської Центр. Наук. Бібліотеки. Праці Одеської Центр. Наук. Бібліотеки, І. О. 1927; Вугман И. 95 лет жизни и работы Одесской Государственной Публичной Библиотеки. П. 1927; Рубінштейн С. Одеська Центр. Наук. Бібліотека. Праці Одеської Центр. Наук. Бібліотеки, І. О. 1927; Фаас І. Інкунабули Одеської Центр. Наук. Бібліотеки. Бібліологічні Вісті. К. 1927; Праці Одеської Центр. Наук. Бібліотеки. О. 1927 і далі; Маяковський Я. Наук. бібліотеки УСРР. К. 1927; Відчит Херсонської Центр. Держ. Бібліотеки за 1926 — 27. Х. 1928; Tjuneeva A. La Bibliothéque Publique d’Etat à Odessa. 1928; Україна. Статистичний щорічник 1929. К. 1928; Журнал Бібліотекознавства та Бібліографії, I — IV. К. 1927 — 30; Балика Д. Бібліотека і читач на Україні. К. 1930; Київ. Вид. УАН. К. 1931; Сірополко С. Бібліотечна справа на Великій Україні від 1917 р. Книголюб, II. Прага 1932; Кузеля З. Матеріяли про бібліотеки в Minerva-Jahrbuch der gelehrten Welt. Берлін 1926 — 35; Дорошенко В. Укр. Нац. Бібліотека (Бібліотека НТШ у Львові). Л. 1936; Всесоюзная библиотечная перепись 1 октября 1934, I — II. М. 1936; Бібліотека в соціялістичному будівництві. К. 1936; Маслов С. Відділ стародруків Бібліотеки УАН. Вісті УАК. 1936; Tschyžewskyj D. Emblematische Literatur in den ukrainischen Bibliotheken. Zeitschrift f. slavische Philologie, XIII. Ляйпціґ 1936; Bykowski L. Biblioteki publiczne w Ukrainie Radzieekiej. B. 1937; Зленко П. Приватні бібліотеки на Україні. Іст. нарис. Л. 1937; Doroschenko W. Die nationale Bibliothek der Ukraine. Ukrainische Kulturberichte d. Ukrainischen Wissenschaftlichen Instituts. XXIX. Берлін 1937; Радянська Бібліотека. К. 1938; Грицак Є. Капітульна Бібліотека в Перемишлі. Сьогочасне й Минуле. Л. 1930; Биковський Л. Бібліотека Укр. Госп. Академії, 1922 — 47. Женева 1947; Биковський Л. Початки Нац. Бібліотеки Укр. Метрополії, 1918 — 21. 2 вид. Женева 1947; Укр. Бібліотека при Стемфорд. Університеті в Павло Альто, Каліфорнія. УВАН. 1947; Биковський Л. Нац. Бібліотека Укр. Держави (1918 — 21). 2 вид. Авґсбурґ 1947; Косенко І. Укр. Бібліотека ім. С. Петлюри в Парижі (1929 — 48). Громада, V — VI. Париж 1948; Васильченко В. Очерк истории библиотечного дела в России XI — XVIII столетий. М. 1948; Биковський Л. Бібліотека Кам’янець-Подільського Держ. Укр. Університету. Спомини. Нью-Йорк — Вінніпеґ 1949.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.