[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1128-1130.]

Попередня     Головна     Наступна





12. Сучасний матеріяльний стан укр. населення



Загальні завваги. Матеріяльний стан укр. населення в післярев. добу не був однаковий. Він мінявся залежно від коливань, чергувань занепаду й піднесення, які мали місце в сов. господарстві за весь час його існування. Цей процес триває й після війни, оскільки вона спричинила зміни і в виробничому апараті країни, призвівши до величезного зменшення продукції в усіх галузях нар. господарства, і в бататьох ін. ділянках (напр., у житловій справі). Всі ці зміни визначають теперішній ступінь забезпечености населення УССР матеріяльними добрами. До того ж, хоч в УССР провадиться свідомо керований розподіл нац. прибутку, що, здається, має охороняти інтереси всього населення однаково, в дійсності політика розподілу нац. прибутку ставить різні групи населення далеко не на однаковому рівні матеріяльної забезпечености, утворюючи нові ґрадації в стані людности.

Не зважаючи на це, можна констатувати, що все населення тримається на певному, хоч і диференційованому, низькому рівні, який є вислідом свідомо керованої політики больш. влади в УССР.

Моментом, який більш-менш фіксував відношення щодо матеріяльного стану, були середні роки другої п’ятирічки, коли неґативні явища, зв’язані з колективізацією, якоюсь мірою були невтралізовані. Відтоді в УССР встановлюються між сов. державою і населенням певні співвідношення щодо розподілу нац. прибутку, які характеристичні й до цього часу. Основою їх є насамперед природа сов. екон. системи.

Екон. система большевізму, що панує на Україні понад 30 років, являє собою ґрандіозну експлуатаційну систему господарства. Центр. екон. категорією сов. господарства є т. зв. соціялістичне нагромадження (див. стор. 550). Відколи большевики почали /1129/ »будувати соціялізм в одній країні«, соц. нагромадження стає головним джерелом фінансуванна нар. господарства, тим резервуаром, куди надходять усі прибутки сов. господарства і звідки вони виходать на дальше будівництво.

Головні ресурси соц. нагромадження базуються на майже повному привласненні державою наслідків праці всього населення, за винятком тих, хто бере участь у системі реалізації соц. нагромадження, тобто сов. аристократії, яка створилася в сов. суспільстві на місці старих клас. До неї належать: апарат сов. поліції безпеки, вище офіцерство сов. армії, партійні керівники, профспілкова бюрократія і вищі кола т. зв. господарників. В наслідок цього решта населенна України тримається тепер на найнижчому рівні прожиткового мінімуму, і будівництво сов. господарства відбувається коштом життьових сил населення. Екон. відносини сов. господарства характеризуються формами, що нагадують найгірші часи капіталістичної експлуатації (напр., в 10 — 20-их pp. XIX ст. в Англії) або кріпацтва, коли людина повинна була дати максимум праці, одержуючи мінімальну кількість продуктів, потрібних для підтримання фізичного існування.

Джерелами соц. нагромадження с: 1. експлуатація селянства, 2. експлуатація робітників, службовців та інтеліґенції і 3. експлуатація репресованих (рабський сектор сов. господарства). Форми визиску в кожному з цих секторів відмінні: від нічим не прикритих форм рабської праці в концентраційних таборах до завуальованої системи експлуатації робітництва в промисловості.

Експлуатація в сільському господарстві. Вихідним пунктом була тут колективізація. Після її проведення рівень життя селян різко знизився, і вони були перетворені на однаково павперизовану масу. Після виконання колгоспниками всіх зобов’язань (див. стор. 688) для розподілу між селянами ледве залишається 20 — 23% врожаю зерна (і то не кожного року — напр. в 1938 р. — 216 кг), дещо олії й картоплі (стор. 1045). Оплата одного трудодня грішми коливалася в другій пол. 1930-их pp. від 0,85 до 1,10 карб. (в 1938 р. — 200 карб. на один колгоспний двір за весь рік), отже вся винагорода — грішми і в натурі — за один трудодень у переведенні на золоту дорев. валюту дорівнювала 20 — 25 коп. (пересічний заробіток сезонового робітника на Полтавщині перед революцією становив — 1,5 карб. на день: місячна платня постійного наймита — бл. 15 карб.). Звести кінці з кінцями селянинові давала змогу невелика присадибна ділянка, але й вона була обтяжена великими податками. Як вислід змінилося харчування селянина. В дорев. часи і за часів НЕП-у серед продуктів споживання селянства на Україні завжди були, крім хліба, молоко, яйця, масло, сало. Тепер здебільша це замінене картоплею й ін. дешевою городиною. Соняшникова олія, колись дуже широко вживана на Україні (держ. ціна — 20 коп. за літр), тепер стала гостро дефіцитним, неприступним товаром (довоєнна ціна — 13 карб. 50 коп. за літр). Але й цих харчів не вистачає, і тому влітку за 1 — 2 місяці до нового врожаю великі міста переповнені селянами, як: купують тут хліб за великі комерційні ціни, платячи за 1 кг хліба (за який держава заплатила колгоспам 5 — 6 коп. за кг) — 96 коп. за кг. До того ж т. зв. м’ясомолочні постачі (50% молочної продукції) повинні сплачувати навіть ті селяни, які не мають худоби. Для виконання м’ясних постач селяни іноді мусять купувати м’ясо за дорогими цінами й потім здавати його за твердими, які набагато менші.

Не задовольняючи повністю своїх головних потреб — харчування, селянство, зрозуміло, не може витрачати гроші на придбання одежі й потрібних йому речей домашнього вжитку й цим стоїть далеко нижче від рівня дорев. часу.

Експлуатація робітників і службовців в УССР провадиться в більш завуальованій формі. Номінальна заробітна платня, яку одержують робітники й службовці, здається на перший погляд досить високою: пересічна платня робітників за даними Наркомпраці напередодні війни дорівнювала 300 карб. на місяць. Але вона знецінюється політикою держави, яка полягає в запровадженні: 1. т. зв. податку на обіг, 2. держ. позик і 3. т. зв, добровільних відраховань. У висліді системи податку на обіг (див. стор. 1126) населення, купуючи потрібні йому продукти, повертає державі більшу частину своєї заробітної платні. Порівняння з пересічним заробітком робітника в дорев, часи, коли перерахувати на головні предмети споживання, доводить, що тепер реальна заробітна платня робітника й службовця в 5 — 10 раз менша. Коли середній робітник у дорев час одержував пересічно 25 карб. на місяць, він міг на ці гроші купити 50 кг сала (по 50 коп.), або 208 кг цукру (по 12 коп.), або 250 аршин ситцю, або 125 літрів соняшникової олії. Тепер на свою заробітну платню (300 карб.) він може купити 10 кг сала (повинен купувати сало по 30 карб. за кг на вільному ринку, бо в держ. крамницях воно не продається), або 20 кг цукру (ціна в держ. маґазинах — 15 карб. за кг), або 30 аршин ситцю, або 22 літри олії і т. д.

Сучасний стан матеріяльного забезпечення робітника в СССР у порівнянні з укр. робітником дорев. часу і робітником Німеччини можна бачити з таблиці, що вказує кількість основних шістьох продуктів харчування, яку в 1937 р. міг купити робітник за свою місячну платню (в кг):


СССР 1937 (зарпл. 250 карб.)

Україна 1913 (зарпл. 25 карб.)

Німеччина 1937 (зарпл. 220 м)

Хліб

50

80

180

Крупи

16

25

50

Картопля

34

50

200

М’ясо

9

15

45

Масло коров’яче

3

4,5

15

Цукор

3

5

20

Таким чином заробітна платня робітника в СССР 1937 р. становила приблизно 2/3 заробітної платні 1913 р. і дещо більше, ніж 1/5 заробітної платні нім. робітника.

Таким матеріяльним станом пояснюється те, що на Україні здебільша працюють усі працездатні члени родини, оскільки заробітна платня голови родини не може покрити найголовніших потреб. /1130/

Звичайно, серед робітників є привілейовані, краще оплачувані прошарки, але їх незначна меншість, і тому заробітна платня цієї категорії в переведенні на реальні цінності не становить помітної величини.

Одержуючи свою заробітну платню, трудящі УССР завжди дістають на руки далеко менше від номінальної ставки, бо держава, виплачуючи заробітну платню, провадить різні відраховання (крім сплати прибуткового податку). Підписка на чергову позику, що провадиться фактично примусово, реґулярно відбирає щороку платню за місяць, себто кожен селянин, робітник чи службовець працює як правило один місяць на рік безплатно (адже ніхто не може свої облігації ні продати, ні одержати номінал облігації назад — за рідкими випадками виграшу, — бо держава різними, заходами, як конверсії тощо, протягом певного часу фактично анулює свої зобов’язання щодо позик). Підписка на позики провадиться систематично щороку. Нарешті, від заробітної платні щомісяця відраховується чимала сума на різні »добровільні« об’єднання, для посилення воєнних готувань та підтриму »закордонних братів«, себто п’ятих колон.

Платня сов. службовця відрізняється від платні робітника меншою рухливістю: тоді, як робітник може бути підвищений в розряді сплати або збільшити заробіток наднормовою працею, службовець часто одержує ту саму платню протягом кількох років.

Інтенсивно працюючи й мало заробляючи, населення УССР здебільшого не може нормально підтримувати балянс своїх життьових сил, що часто знаходить вияв у відхиленнях від нормального стану здоров’я. Не маючи змоги нормально задовольнити за свою заробітну платню матеріяльні потреби, громадяни УССР тим менше можуть задовольняти свої культурні потреби, на які у них, як правило, грошей не вистачає. Житлові умови надзвичайно несприятливі. Рідко яка родина живе у відповідних для культурної людини умовах. Наплив населення до великих міст (Київ та Харків, напр., удвоє збільшили населення за останні 15 р.) при цілком недостатніх капіталовкладеннях у житлове будівництво спричинив неймовірну скупченість, велику зужитість жилих будинків, антисанітарний стан помешкань і брак елементарного комфорту. Перед війною міському мешканцеві приділялася норма — 4 м², в яку він повинен »вкладатися«. Раз-у-раз родина займає одну кімнату.

Примусова праця. Третім джерелом соц. нагромадження є примусова праця в концентраційних таборах. Існування їх мешканців визначається 400 — 800 г хліба й двома мисками рідкої юшки. Умови життя і праці в цих таборах перевищують будь-які можливі межі уявлення нормальної людини. Не дивно, що в цих таборах гинули і гинуть мільйони укр. населення.

Дані про нерівномірну участь поодиноких соціяльних груп у нац. прибутку були в СССР 1940 р. такі (за Даліном).


У відсотках

всього населення

всього нац. прибутку

Службовці урядових установ та фахівці-інтеліґенти

14

35

Робітники

22

32

Селяни

53

29

Ув’язнені в концентраційних таборах

11

3

Після війни, в зв’язку з величезною руйнацією матеріяльних цінностей, загальний життьовий рівень населення, зберігаючи передвоєнні пропорції, дуже обнизився, і становище істотно не змінюється й дотепер. Особливо гостро погіршали житлові умови. Досить сказати, що в деяких частинах України і досі живуть в землянках (див. стор. 595).

М. Васильїв


Література: див. попередні розділи.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.