[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1131-1134.]

Попередня     Головна     Наступна





XVIII. СУСПІЛЬСТВО



Розвиток суспільних відносин на Україні виявляє в порівнянні з аналогічними процесами в Зах. Европі поважні відмінності, зумовлені винятковим геополіт. і держ.-політ. положенням. Неповторність суспільних процесів вимагає ориґінальних метод досліду, застосування яких сьогодні утруднене через неприступність статистичних і архівних матеріялів. За таких умов і за недослідженістю низки соціологічних проблем, редакція ЕУ, з огляду на енциклопедичну форму статтей, обмежилася на поданні тільки найвизначніших явищ, не спиняючись на мало досліджених процесах, представлення яких могло б здатися передчасним і дискусійним.

Соціологія перехрещується з багатьма ін. соціяльними науками. У викладі автори обмежувалися виключно на соціологічному аспекті кожної проблеми, часто посилаючись на ін. відділи, в яких читач знаходить конкретний ілюстративний матеріял. Тільки в статтях про робітничі професійні організації і про жіночий рух, трактованих теж в соціологічному аспекті, додано конкретний історичний матеріял, саме тому, що його нема в ін. місцях ЕУ.





1. Українська соціографія й соціологія


Джерела. Слідів — елементів соціологічної думки треба шукати в найдавніших укр. мислителів; до них належали: київський митр. Іларіон (проповіді), Клим Смолятич, Володимир Мономах (»Повчення дітям«); цікаві соціологічні спостереження виявляють полемісти середньої доби: Ю. Рогатинець (»Пересторога«). І. Вишенський (послання), Т. Прокопович (у своїй драмі й діялогах), Г. Сковорода (у філософічних творах) та ін.

На систематичне соціологічне опрацювання й наук. синтезу чекають твори новітньої укр. літератури, які часто виявляють гострий інтерес до соціяльних явищ у житті укр. громадянства, зокрема до долі різних суспільних верств (твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка, І. Нечуя-Левицького, В. Стефаника, М. Черемшини й ін.).

Найбагатішим матеріялом для соціологічного досліду є укр. фолкльор. Зокрема нар. приказки й пережитки нар. обрядів часом чітко підмічають підстави людських взаємин, розвиток родинного й родового устрою, силу громади, її »законів« і функцій. Тому до розвитку соціології чимало спричинилися укр. етнографи. Найсуцільніше зібрані етнографічні джерела в »Матеріялах до укр. етнології« (22 томи), в »Етнографічному Збірнику« (40 томів) та ін. вид. НТШ, в »Киевской Старине« і багатьох ін. вид. давніших і новіших (див. стор. 187 — 194). Частково опрацьовували ці матеріяли до генетичної соціології І. Франко, М. Драгоманів, М. Сумцов, М. Чернишів, В. Гнатюк, Ф. Вовк, М. Грушевський, В. Щербаківський та ін.

Опрацювання чекає теж багатий соціологічний матеріял, який приносить укр. публіцистика, актуалізуючи соціологічні проблеми (праці М. Драгоманова, І. Франка, Д. Донцова, С. Петлюри, В. Винниченка, О. Назарука, М. Хвильового, Є. Онацького, Ю. Липи, М. Шлемкевича та ін.).

Початки укр. соціології. Соціологія як наука про розвиток суспільства й життя людини в спільноті та про людські взаємини пізно усамостійнилася від філософії. Тому початків укр. соціології також треба шукати в творах укр. філософів, передусім П. Юркевича, В. Лесевича, К. Ганкевича, І. Федоровича (див. його »Афоризми« та згадку про неопублікований твір »Організм соціяльний« в »Grundzüge der slavischen Philosophie« К. Ганкевича), О. Стронина, що, м. ін., залишив окремий твір соціологічного характеру (»История общественности« 1886), де розвиває механістичну теорію суспільства. В дискусії з його поглядами брали участь, м. ін., М. Ковалевський, рос. соціологи М. Михайловський, М. Карєєв та ін.

Пізнє усамостійнення соціології як науки і перехрещування поля досліду з суміжними дисциплінами зумовило те, що як передвісників укр. соціологічної думки треба розглядати й укр. історіософів і історіографів, зокрема тих, які висунули сміливі концепції про розвиток укр. суспільства, народу, нації, держави, взаємини провідних одиниць і громади. З них треба згадати автора »Истории Руссов«, далі старшу й молодшу народницькі школи укр. історіографії: М. Костомарова, О. Лазаревського, В. Антоновича, П. Куліша, М. Драгоманова, М. Грушевського; в новодержавницькому напрямі укр. історіографії соціологічним мисленням позначена творчість В. Липинського і С. Томашівського; чимало важливого соціологічного матеріялу є в працях із соціяльно-екон. історії України Д. Багалія та його школи, М. Слабченка, О. Гермайзе й ін. (див. стор. 399 — 405).

Найпослідовніше поглибив свої іст. досліди соціологічними студіями М. Грушевський, зокрема в часи керування Укр. Соціологічним Інститутом (заснований 1919 Рна еміґрації в Відні). Він опрацьовував питання генетичної соціології і в своїй праці »Початки громадянства« (1921) критикував суперечливі теорії про початкову суспільну еволюцію, застосовуючи для порівняння і укр. матеріяли. У висліді цих студій він доводив, що на суспільне формування впливають многобічні фактори, й заперечував моністичне пояснення суспільних явищ і їх розвитку, виявляючи особливу прихильність до французької соціологічної школи Ж. Дюркгейма. /1132/

Дальшою суміжною наукою, яка впливала на розвиток укр. соціології, є географія. В цій ділянці треба згадати антропогеогр. праці С. Рудницького, в яких вказано на зв’язок між людиною й природою. Антропогеогр. проблематикою займається В. Кубійович, із школи якого вийшли праці з антропогеографії Карпат.

Зв’язок соціології з деякими ін. науками (економіка, право) є настільки міцний, що на їх базі постали окремі соціологічні школи. Спільна вихідна база соціології з ін. ділянками знання не тільки відбивалася на дослідах на початку розвитку укр. соціографії, але й пізніше вона часто маг вирішне значення для праць із пограниччя двох наук. Початком самостійних соціологічних праць слід уважати досліди женевського гуртка укр. учених 80-их pp.; праці їх друковані в »Громаді« (Женева) і в окремих вид. До цієї групи належали передусім Сергій Подолинський. представник механістичної теорії (про його працю й погляди див. монографію О. Мицюка, Л. 1933), М. Драгоманів, Ф. Вовк, посередньо — соціограф В. Навроцький (1847 — 82), що його розвідка »Піянство і пропінація в Галичині« була з зацікавленням прихильно прийнята в чужинних наук. колах (про Навроцького див, монографію І. Витановича, Л. 1934).

Соціологічні праці економістів. У ділянку соціології внесли чимало нових думок три представники теоретичної економії, відомі звичайно на чужині як діячі рос. науки, хоч вони не тільки укр. походження й були зв’язані симпатіями й громадською діяльністю з. укр. життям, але передусім у своїй наук. роботі часто спиралися на укр. матеріял і укр. наук. традиції.

Перший з них — Микола Зібер (1844 — 88), член Старої Київської Громади, досліджував укр. пережитки примітивного суспільного ладу. В своїй розвідці »Еще о братствах« (»Слово«. І. 1891) він вказував на аналогії наших братств і парубоцьких громад із поколінними організаціями ін. народів. В праці »Очерки первобытной экономической культуры« (1883) він досліджував форми первісного господарства й вказував на вплив екон. фактора в розвитку суспільного життя.

Максим Ковалевський (прихильник наук. змагань М. Грушевського і Ф. Вовка) знайомив зах.-евр. науку із слов’янським, у тому числі й укр. матеріялом, щоб довести, що слов. племена проходили ті самі стадії родинних відносин, які він уважав за загальну схему людського соціяльного розвитку. Важливіші його праці з цієї ділянки: »первобытное право« (1886); »Tableau des origines et de l’évolution de la famine et de la propriété« (Стокгольм 1890), »Marriage among the early slaves« (»Folklore«, ХП, 1900), »Modern customs and ancient laws of Russia« (Лондон 1891).

Михайло Туган-Барановський від марксизму звернувся до етичного розуміння суспільних проблем і в численних працях обґрунтовував світогляд етичного соціялізму, зокрема реалізованого в формах госп. кооперації. Цим проблемам він присвятив окремі розділи в »Основах політичної економії«, в численних статтях, друкованих в рос. вид. »Мир Божий«, в праці »Суспільні основи кооперації« (перекладеній на різні зах.-евр. мови), в розвідках »Кооперація, її природа та метай, »Кооперативний ідеал«, »Вплив ідей політ. економії на природознавство та філософію« та ін.

Праця правників. Окрему групу укр. соціологів, які досліджують право передусім як суспільний утвір, починає Богдан Кістяківский (1868 — 1920, про його наук. діяльність і світогляд див. статтю В. Старосольського в »Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institute«, Берлін 1929). З його праць важливіші: »Gesellschaft und Einzelwesen« (1899), »Социальная наука и право« (М. 1916), »Право и наука о праве« (Ярославль 1917). Праці його важливі передусім тим, що він перший глибше входив у методологічні питання. 1918 р. він очолив катедру соціології ВУАН, але праці його з доби відродження укр. державности 1917 — 20 pp. загинули. До цієї групи треба залічити С. Дністрянського; головні його праці: »Загальна наука права й політики« (1923), »Нарис історії політ. права« (ЗНТШ, 1925), »Соціяльні форми права« (»Студії Соціяльно-Екон. Секції ВУАН«, V — VI, 1927), статті в »Студіях з поля суспільних наук і статистики« НТШ (1902 — 12). При цьому вид. НТШ об’єдналася група дослідників соціологічних проблем і соціографів: В. Охримович — дослідник соціології родинних відносин, В. Старосольський, пізніше проф. УВУ і співробітник Укр. Соціологічного Інституту, автор цінної праці »Теорія нації« (1921). В. Левинський, В. Панейко, М. Лозинський, М. Гехтер, М. Залізняк, С. Баран, Ю. Охримович, Ю. Бачинський (автор публіцистичної праці »Ukraina irredenta«) й ін. Деякі праці соціологічного змісту представників цієї групи друкувалися також у »Часописі Правничій«, »Часописі Правничій і Економічній« та в »Збірнику Правничої Комісії НТШ«. Після першої світової війни, крім Правничої Комісії НТШ, соціологічні проблеми й праці з укр. соціографії зосереджувалися в Комісії Економії, Соціології і Статистики НТШ у Львові.

Чималий інтерес для історії укр соціології мають статистичні й соціографічні праці укр. статистиків — передусім О. Русова, В. і Ф. Щербини.

Укр. соціографія й соціологія в УССР. В ВУАН після смерти Б. Кістяківського (1920) катедру соціології перейняв марксист С. Семковський, але помітніших вислідів роботи ця катедра не мала. Натомість багато матеріялу з ділянки соціології та соціографії дали Соціяльно-Екон. і Іст.-Філос. Секції та ін. установи ВУАН і. окремі інститути.

Організації соціологічних студій в установах ВУАН присвятив свою діяльність М. Грушевський, повернувшись на Україну. Найближчими співробітниками його в ділянці соціологічних студій були О. Гермайзе, П. Клименко і К. Грушевська. Кабінет Примітивної Культури, керований К. Грушевською, досліджував питання генетичної соціології й, почавши від 1926 p., видавав річник »Первісне Громадянство«. К. Грушевська опублікувала тут свої праці »Спроба соціологічного пояснення нар. казки«, »Соціологія старовини« та ін.

В цьому напрямі працював Ф. Савченко, автор студій »Примітивна культура«, »Соціологія в концепції нової французької демократії«. На увагу соціолога заслуговує праця П. Тутковського про причину інвазії азійських варварів в Европу; в ній Тутковський звертає увагу на вплив космічних факторів /1133/ на соціяльні рухи й твердить, що космічні впливи в IV — V ст. спричинили експансію сх. азійських кочовиків в Европу.

Виходячи від суміжних наук, присвячує багато уваги соціологічним питанням низка інститутів.

Укр. Демографічний Інститут, що його очолював М. Птуха (співробітники М. Трачевський, І. Корчак-Чепурківський, Масютин та ін.), досліджував, м. ін., біосоціяльні процеси: народження, смерть, шлюби, розлуки й ін. З праць Інституту слід відзначити розвідки його директора Птухи про чисельний склад населення України за статтю і віком в 1897 — 1920 pp. і про смертність у Росії й на Україні (X. 1928), І. Корчак-Чепурківського про смертність у місті й на селах України, Пустохода — про демографічні особливості населення України від поч. XX ст., М. Трачевського про народження на Україні, І. Коваленка про самогубства в Харкові.

Укр. Наук.-Дослідчий Інститут Педагогіки в Харкові, яким керував В. Протопопов (співробітники: М. Волобуєв, О. Залужний, О. Попів, І. Соколянський), видавав від 1925 р. укр. »Журнал Експериментальної Педагогіки й Рефлексології«. В ньому з’явилася низка праць із соціотехніки. Досліди з соціопсихології та колективної рефлексології мав у програмі також Укр. Психоневрологічний Інститут, керований О. Геймановичем, і Київський Держ. Психо-Неврологічний Інститут, яким керував В. Гаккебуш; обидва Інститути видавали свої праці.

Питання соціологічного характеру вивчали також Етнографічне Т-во, Геогр. Т-во й передусім Антропологічне Т-во. Так 3 томи »Матеріялів до антропології України« Л. Николаєва подають обслідування дітей шкільного віку, матеріяли про нац. й соціяльні різниці в фізичному характері населення України, про вплив призвичаєння, зайняття, мешкання, мови і т. п. на фізичну характеристику різних нац. груп.

Так само соціологічний характер мають 3 томи »Кримінальної антропології і судової медицини« (X. 1926 — 28). До. 1930 р. Укр. Інститут Марксизму в Харкові, керований тоді М. Поповим, попри свою однобічну тенденцію, в тримісячнику »Прапор Марксизму« вмістив дещо й об’єктивного описово-соціографічного матеріялу. Інститут поділявся на секції; філос.-соціологічну, екон., іст., секцію для нац. і расових питань і секцію підготови (пропаґандивну).

Слід згадати також праці С. Остапенка, який м. ін., був під впливом думок одного із старіших передвісників укр. соціології С. Подолинського; в 1920 р. з’явилася в Кам’янці Подільському його праца про характеристичні прикмети укр. народу в порівнанні з ін. народами; цікаві його студії про статистику й динаміку головних соціяльних груп України, студії з соціології праці, »Енерґетика суспільної економії« (1925 — спроба пояснити екон. процес укр. суспільства та підстави екон. політики України); М. Воскресенського »Організм і оточення« (1929). Менше значення мали численні спроби літературознавців під тиском офіційної больш. критики давати т. зв. »соціологічну аналізу« літ. творів (див. Література).

Але після 1930 p., за умов большевицького терору, ослабли жваві перед тим зацікавлення соціологічними студіями. Старіші дослідники й установи були ліквідовані, ін., уникаючи небезпечної тематики, тільки популяризують в дусі партійної догми твори Маркса, Енґельса, Леніна, Сталіна.

Соціологічні досліди на еміґрації. Укр. соціологічні студії жваво розвинулися на еміґрації в Празі, куди перенесено Укр. Соціологічний Інститут з Відня (див. »Бюлетень Укр. Інституту Громадознавства« за 1926 p., звіти з діяльности Інституту і його установ за 1926 — 28, 1928 — 29, 1929 — 30 pp.). Директор Інституту М. Шаповал, хоч уже в старші роки, звернувся до наук. роботи, виявивши багато енерґії в організації соціологічних студій в Інституті. Інститут за його ред. видавав журнал »Суспільство« (I — VI) Шаповал не тільки згуртував біля нього старіших і молодших дослідників суспільствознавства, але, нав’язавши зв’язки з багатьма осередками соціологічної науки в світі, притяг до праці чужинних співробітників, видатних соціологів, як А. Блага, С. Чапін, Л. Ф. Візе, І. Шлайнберґ, Е. Ельвуд, П. Сорокін, Р. Міхельс, С. Богардус, Е. Росс, Е. Халупни. З укр. дослідників, крім самого ред. (якому належать статті »До питання про організацію укр. соціологічних студій«, »Місто й село«), містили свої праці Ф. Щербина (»Проблема світової с.-г. статистики«), М. Мандрика (»Нац. меншості в міжнар. праві«, »Сучасне міжнар. право, його сурогати й політ. самоволя«), В. Коваль (»Соціяльно-екон. природа с.-г. кооперації«), В. Петрів (»До проблеми сучасної армії в зв’язку з людськими втратами в війні«). »Суспільство, вело багатий відділ рецензій, соціологічної бібліографії і хроніку. Крім того, Інститут видав збірник »Народознавство« як орган своєї секції народознавства.

Соціологічним питанням присвячували увагу також вид. Укр. Госп. Академії в Подєбрадах (»Записки УГА«) та Укр. Вільний Університет, де була організована окрема катедра соціології (В. Доманицький).

З важливіших праць, які з’явилися в цьому »празькому гурті« між обома світовими війнами, слід відзначити: О. Бочковського »Націологія й націографія як спеціяльна дисципліна для наук. досліду нації« (Подєбради 1927; йому ж належить багато наук. статтей з цієї ділянки, друкованих в укр., чеських, нім., французьких і ін. фахових вид.), М. Шаповала »Військо і революція«, »Загальна соціологія« (літографічне вид.), »Система суспільних наук і соціографія«, »Соціографія України«, »Укр. соціологія« (ця праця вийшла чеською мовою п. н. »Soudobá ukrainská sociologická myślenka a prace«. »Sociologicka Revue« 1932 — 34), »Суспільна будова«, »Соціологія укр. відродження«; В. Петрова »Суспільство і військо«, »Нова Україна« (1924), М. Шрага »Держава і соц. суспільство« (1923), В. Старосольського »Внутр. форма слова в соціологічній термінології«, М. Мандрики »Соціологія і проблема суспільного виховання в СШПА« (Прага 1925), В. Доманицького »Рурбанізм«, Л. Кобилянського »Суґестія і гіпнотизм в індивідуальному й колективному житті«, С. Русової »Суспільна педагогія«, далі соціографічні праці С. Гольдельмана, О. Ейхельмана, Т. Олесевича, І. Івасюка, В. Садовського, О. Мицюка і його учнів, які під його проводом /1134/ монографічно описували села укр. Закарпаття.

Після другої світової війни продовжують на еміґрації свою соціологічну працю в давньому публіцистичному чи есеїстичному стилі Д. Донцов (проблема традиції й інстинкту боротьби в українців) і М. Шлемкевич (роля інтеліґенції в укр. суспільному житті), а крім них виявили соціологічні зацікавлення Ю. Бойко, Ю. Дивнич, І. Майстренко. Соціологічним питанням присвячує увагу в своїх психологічних працях В. Янів (»Психологія в’язня«, особливо »Психологічні основи окциденталізму«). З правників займаються соціологією М. Стахів (формування укр. нації) і Л. Ребет (»Держава й Нація«).

Працю укр. католицьких соціологів (о. Конрада, автора популярних статтей на соціологічні теми і нарису »Соціологія«, і о. Кушніра, автора статтей у станиславівському »Доброму Пастирі«) продовжує Ю. Студинський, розглядаючи питання суспільного християнського руху.

І. Витанович


Література: Грушевський М. Початки громадянства. Відень 1921; Schapowal M. Soziologie in der Ukraine. Kölner Vierteljahreshefte für Sozialwissenschaft, I — II. 1925; Шаповал M. Укр. соціологія. Прага 1927; Суспільство (La Société), вид. Укр. Інституту Громадознавства, I — VI. Прага 1925 — 27; Чижевський Д. Нариси з іст. філософії на Україні. Прага 1931, Chuz J. — Roucek J. S. Ukrainian Sociology before 1914. Journal of Central European affairs. I. 1941; Roucek J. S. Ukrainian Sociology after the first World War. The Ukrainian Quarterly, І. Нью-Йорк 1945; Студії з поля суспільних наук і статистики. Вид. НТШ, I — VI. JI.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.