[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1134-1136.]
Попередня
Головна
Наступна
2. Українська родина
Індивідуалізм укр. родини. Вирішальним чинником у формуванні укр. родини є приналежність укр. нації до індивідуалістичного культурного циклу. Прагнення до вияву своєї індивідуальности позначилося на тому, що укр. родина на відміну від великої, колективістичної родини є мала родина; вона складається з батьків і неодружених дітей; одруження дітей веде в засаді до заснування нової сім’ї з усіма зовн. ознаками (власна хата, окремий земельний наділ).
Розкопи (як твердить П. Курінний) доводять, що мала родина характеристична для простору нинішньої України ще в добу палеоліту (с. Пушкарі на Тимонівці в поріччі Десни, Костенки над Доном). Мала сім’я відома зокрема в азільську добу (10 000 р. до Хр.; розкопи в Києві, Коростені на Волині, Кайстровій Балці на Запоріжжі). Відкопані невеликі селища мали по 5 — 10 однородинних куренів з окремими вогнищами, де могло мешкати не більше, як 4 — 5 людей. Для трипільської культури, в якій знаходимо багато типових укр. прикмет, теж характеристична мала родина. Плян трипільських селищ зберігався і в княжу добу (княжі й боярські двори, напр., Київ, Білгород, Райки); його бачимо також у старовинних селищах XV — XVI ст. (див. стор. 373 — 76 й наступні).
При відсутності роду на Україні в розумінні великої родини (горизонтальний перекрій) помітне глибоке відчуття зв’язку між живими, мертвими-предками і ненародженими-нащадками (рід у вертикальному перекрої). Це з великою силою проявилося у віруваннях і звичаях. Смерть не однозначна з покиданням роду, і старовинні культи (коляда) мали зберігати зв’язок із предками (див. стор. 245, 247). Віра в те, що померлі предки продовжують жити в іншому місці, вела до відокремлення сімейних цвинтарів; церемонії при поминанні й приношенні дарів були докладно розроблені.
В цьому шануванні предків виступає виразний вплив індивідуалістичного світогляду. Бажаючи підкреслити своє »я«, людина намагається проявити себе й залишити по собі пам’ять („non omnis moriar“). Пам’ять про людину найкраще зберігається в родині з розвиненим культом предків. Вшановуючи пам’ять предків і поширюючи культ родової традиції, людина з індивідуалістичним світоглядом сподівається, що нащадки колись так само вшанують її пам’ять, як вона вчила їх цього власним прикладом. Отже культ предків пов’язаний із бажанням мати нащадків, що веде до тривкости родинних стосунків.
Високі вимоги до родини зумовили те, що подружжя старанно добиралися й шлюби були моногамічні (як про це незаперечно свідчать літописи й пам’ятки усної словесности). Досконала одиниця може мати тільки рівно досконалого партнера, з яким творить своєрідну цілість, а повноцінний нащадок можливий тільки від повноцінного подружжя. Ідеал моногамії виразно підкреслений у »Початковому літописі«, який, характеризуючи моногамічних полян, протиставив їх сусіднім полігамічним племенам, про які говорив із погордою. Він же відзначав добровільність шлюбів, одночасно вказуючи на поривання жінок, практиковане у півн.-сх. сусідів полян. W. Durant (покликаючись на низку праць) підкреслює, що в Росії одруження шляхом поривання зберігалося подекуди до XIX ст. Суворо дотримувана моногамія спричинилася до постання ще в дохрист. часи складного весільного церемоніялу, що зберігся до нинішніх часів (див. стор. 241); частиною його є, м. ін., сватання, що вказує на обопільну добровільність одруження. При доборі дотримувалися на Україні засад екзогамії. /1135/
Індивідуалістичний світогляд зумовлює чітке відмежування своєї і чужої родини — отже, і подружню вірність. Статева мораль на Україні досягає високого рівня, особливою чеснотливістю відзначаються укр. дівчата й заміжні жінки. Велику ролю в збереженні статевої моралі грає громадська думка, засудження якої явно звертається проти порушників ладу.
Виявом індивідуалістичного світосприймання в родинному житті є також спосіб поховання дітей, яким — навіть найменшим — ставили пам’яткові знаки у вигляді кам’яних брил.
Матріярхат. Поруч із обмеженням укр. родини до малої сім’ї, другою основною рисою є матріярхальний тип родини, характеристичний для хліборобських народів. Правда, вже в часи трипільської культури помітний поділ функцій; матері належить заготівля рослинної поживи, батькові — тваринної (з необхідним для заготівлі полюванням, рибальством, випасом худоби). Проте батько не підпорядковує собі життя сім’ї, і мати залишається першою особою при родинних обрядах.
Матріярхальний устрій, у зв’язку з моногамічною природою жінки, скріплює моногамічну форму шлюбу на Україні, як і спричиняється до кристалізації норми статевої моралі. Зв’язок із землею породжував — на відміну від нестійкости кочових народів — консерватизм, який поєднувався з родинним традиціоналізмом і любов’ю до родинного місця. Ця любов виявлялася в уважному ставленні до своєї хати, внутр. прикрашення якої відбивало характеристичні риси родини. Власна хата уважалася ознакою шлюбу, й поставання нової родини супроводилося будуванням нової хати, де зберігалися родинні пам’ятки й святощі.
Вплив християнства. На утривалення моногамії й поглиблення статевої моралі мало величезний вплив заведення християнства. Християнство сприяло зміцненню родини не шляхом системи приписів і заборон, але всією атмосферою, для створення якої зразком була Божа родина. Свята родина з Божою Матір’ю в осередку мала особливе значення для матріярхальних народів. Глибокий слід на почуваннях залишало передусім родинне свято, яким стало Різдво і яке сполучилося з прадавніми традиціями культу предків.
Християнство мало вплив на скасування родової помсти (офіційно це сталося за Ярослава Мудрого); її заступило почуття родинної солідарности. Ця солідарність проявляється іноді й у неґативному сенсі, коли родина намагається приховати чи виправдати хиби або провини якогось члена.
Гармонія в укр. родині. Під зовн. впливом народів із патріярхальним устроєм, які здобули вирішальний вплив на евр. культуру, еволюція відносин на Україні пішла в напрямі зрівняння значення обох статей у родині. Іноді перевага пересувається в бік батька (»голова родини«), але це має більше зовнішній характер. По пересування помітне, напр., у »Повченні« Володимира Мономаха, який навчає: »жінок своїх любіть, але не давайте їм над собою влади«. Але таке пересунення, не давши цілковитої переваги чоловікові, привело до стану, коли шлюби базуються на взаємній пошані й, власне кажучи, на рівності обох партнерів. При цьому величезну ролю, як про це свідчить укр. усна словесність, відіграє любов між чоловіком та жінкою, а також любов і пошана дітей до батьків. Про змагання до внутр. гармонії може свідчити, м. ін., той факт, що українці уникають нац. мішаних шлюбів (у 1927 р. тільки 3,3% мішаних шлюбів — див. стор. 145), які часто породжують конфлікти. При рівному значенні батька й матері вони спільно обговорюють і вирішують усі важливі справи: зокрема майбутнє дітей є завжди предметом спільного рішення батьків. При пошані до батьків брати й сестри зберігають любов, підтримуючи одні одних взаємною порадою й поміччю. У висліді ми, щоправда, бачимо поділ родини після усамостійнення (одруження) сина, але любов як основне почуття сприяє тому, що родинні зв’язки не розриваються. Зберігається здебільша й солідарність між малими родинами, які походять від спільного предка.
Потомство. Почування зв’язку живих із мертвими й ненародженими пов’язано з тим, що укр. родина виконує одно з головних завдань родини, а саме дбає про потомство. Природний приріст населення на Україні до першої світової війни і безпосередньо після неї був найбільший в Европі (див. стор. 142 і далі), не зважагоч:: на велику смертність. Зменшення природного приросту після 1929 р. було наслідком не якихось соціологічних змін в укр. родині, а плянової політики больш. режиму. Високий показник раннього одруження українців (в Европі найвищий після болгар — див. стор. 145) може бути доказом того, що високі вимоги статевої моралі зберегли своє значення аж донині.
Вплив большевізму. Друга важлива функція родини — це виховання нащадків, і цьому завданню укр. родина себе повністю присвячувала. Тут помітний неґативний вплив больш. системи, яка намагається пересунутії тягар виховання з родинного середовища до школи, позашкільних організацій молоді, клюбів тощо (див. стор. 959 — 60). Влада намагається вирвати дітей з родинного кола вже від 4-го року життя (»дитяча комуна« — див. стор. 936, 940). Цьому сприяє перевантаження батьків працею (»стахановщина«, високі норми трудоднів, конечність надурочної праці, шукання додаткового заробітку за недостатністю основно: платні), громадськими обов’язками (участь у зборах, кампаніях — див. стар. 317), вимушено роздільне життя членів родини при висиланні до різних місць праці, переведення дітей до позамісцевих шкіл (примусова мобілізація й висилання молоді до фахових шкіл на Урал, Сибір — див. стор. 940). Важкий матеріяльний стан змушує працювати й жінок, які через це не мають змоги самі виховувати дітей (1940 р. з господарстві взагалі працювало 39% жінок, у промисловості — 41%).
Сов. система, щоб ослабити ролю родини у вихованні, спочатку намагалася розхитати її морально, пропаґуючи »вільні шлюби«, полегшуючи розлуки, аборти тощо.
Проти індивідуалізму укр. родини наставлений сов. побут із »комунальними мешканнями«, спільною кухнею для кількох родин /1136/ тощо, зумовлений катастрофічним житловим станом, коли величина площі менша, ніж половина мінімальної санітарної норми (див. стор. 319). В спільних мешканнях розвивалося шпигування сусідів із доносами, бо через тонку стінку часом можна було чути мало не кожне слово. Ховаючись від сусідів, подружжя іноді може обговорити свої справи тільки поза хатою. За таких умов важко виховувати дітей у бажаному дусі; не можна, напр., за старовинними традиціями святкувати Різдво чи хоча б учити дитину молитви. Традиціоналізм родини мало, нарешті, знищити занедбання цвинтарів із руйнуванням намогильних пам’ятників.
Опір укр. загалу, який саме в цій ділянці був чи не найпомітніший, може бути доказом сили укр. родини, Намагання розбити родину, протиставлячи дітей батькам, не мали успіху. Нечисленні винятки зустрічали однодушне засудження. Не позначалася глибше в побуті й безпритульність, породжена війнами та голодом. Конфлікти, які виростали з колізії обов’язків супроти родини й режиму, відбилися в літературі (М. Хвильовий »Мати«, »Я«).
Екон. життя укр. родини. Окремого розгляду вимагає екон. життя укр. родини. Народи індивідуалістичного циклу характеризує передбачливість і дбання за завтрішній день; глибоко відчута відповідальність за долю родини веде до ощадности, а своєчасно виявлена енерґія не тільки підносить одиницю, а й створює умови для розвитку її нащадкам. Добуті важким зусиллям матеріяльні засоби не можуть бути змарновані; вони міцно зв’язані з тим, хто їх набув, і з тими, для кого він живе та працює.
Ідеал дбайливости найсильніше розвинувся в хліборобських народів, при чому жінка виявляє більше прив’язаности до приватної власности, ніж чоловік, бо жінка інстинктивно зв’язана з потомством і дбає про його майбутнє.
В українців виразно виявляється нахил до індивідуального землеволодіння й до приватної власности. Протилежне явище маємо в рос. народі, де власником землі була громада (община, »мир«), форма, яку деякі рос. ідеологи XIX ст. вважали за найкращу для господарювання (І. Аксаков, О. Герцен).
Укр. родина володіє власним майном без обмежень. Одруження сина веде до виділення його наділу. Цей індивідуалізм, виявлений в екон. житті, протягом кількох поколінь призводив до роздрібнення майна й павперизації сел. населення. Ін. народи індивідуалістичного циклу борються з цим явищем тим, що землю дістає в спадщину здебільша старший син, а ін. дістають грошове відшкодування чи відповідну освіту. В роздрібленні землі укр. селянина виявляється його прив’язаність до ріллі й консерватизм. Глибока прив’язаність до власности породжує в українців намагання надати своїй хаті, садибі, садові індивідуальних рис.
Боротьба із зубожінням укр. родини поведена зсередини, в кінці XIX й на поч. XX ст. спричинилася до організації спілок, артілей, кооператив тощо. Ідея кооперації і її послідовне здійснення сприяли піднесенню етичного рівня укр. родини, яка виявила глибоке розуміння нац. солідарности і перемогла вузький егоїзм.
Про силу прив’язаности українця до індивідуальної власности може свідчити завзятий опір накиненій больш. системою колективізації, для подолання якого був організований голод 1933 р. Колективізація, руйнуючи традиційний земельний устрій України, одночасно була спрямована на розвал укр. родини, яку треба вважати основою сили і здоров’я нації.
В. Янів
Література: Richl W. Н. Die Familie. Die Naturgeschichte des Volkes, III. Штутґарт 1855; Ковалевський М. Tableau des origines et de l’évolution de la familie et de la propriété. Стокгольм 1890; Wowk (Volkov) Ch. Rites et usages nuptiaux en Ukraine. L’Anthropologie, II — III. Париж 1891 — 92; Охримович В. Значение малорусских свадебных обрядов и песен в историческом развитии семьи. Этнографическое обозрение, XI, XV. 1892; Ковалевський М. Marriage among the early slaves. Folklore, XII. 1900; Кузеля З. Дитина в звичаях і віруваннях укр. народу, I — II. Л. 1906 — 07; Hnatiuk W. Das Geschlechtsleben des ukrainischen Bauernvolkes. Beiwerke zum Studium der Anthropophyteia, III, V. Ляйпціґ 1912; Грушевський М. Початки громадянства. Відень 1921; Рєзніков В. Демографія України за 1914 — 28 pp. (бібліографічний покажчик), І. УАН. К. 1931; Б. Б. Совітська жінка. Студентський Шлях, 41 — 42. Л. 1934; Щербаківський В. Стародавній праукр. соціяльний устрій на основі аналізи укр. весілля. ЛНВ, І. 1948; Klein V. Marriage and the Family in Soviet Russia. The Listener. Лондон. 16. XI. 1950 (і по-нім. Ehe und Familie. Ost-Probleme, 51 — 52. Вад Навгайм 1950); Курінний П. Іст. традиції укр. сім’ї. Аванґард, 3 (22). Мюнхен 1951.
