[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 389-396.]

Попередня     Головна     Наступна





Гнатевич Богдан (* 1892), сотник УСС, начальник Вишколу СС у Білій Церкві 1918, пізніше начальник оперативного відділу 1 корпусу УГА; один із авторів «Історії укр. Війська».

[Гнатевич Богдан (1892 — 1968). — Виправлення. Т. 11.]


Гнатевич Модест (1810 — 65), гал. церк. діяч — василіянин, історик василіянських манастирів.


Гнатишак Микола (1902 — 40), літературознавець, критик і журналіст із Галичини. Ред. журн. «Мета» (1934 — 39), співр. журналів «Дзвони», «Рідна Мова», «Наша Культура» та ін. Автор численних праць, м. ін. «Нова укр. лірика в Галичині» (1934), «Укр. романтична баляда» (1936); незакінчена «Історія укр. літератури» (I, 1941) — спроба збудувати курс за принципами «структурального зв’язку літ. твору із словом» і «літ. формалізму».

[Гнатишак Микола (* Перемишль — † Лібштадт, Німеччина). — Виправлення. Т. 11.]


Гнатківська Дарія (* 1912), діячка ОУН, співорганізаторка атентату на поль. мін. Пєрацького, за уджена у варшавському процесі на 15 pp. тюрми, у в’язниці одружилася з М. Лебедем.

[Гнатківська Дарія (1912 — 89). — Виправлення. Т. 11.]


Гнатовський Антін (* 1899), аґроном, працював деякий час на Косівщині (Галичина); праці з садівництва й городництва в виданнях «Сіль. Господаря» у Львові й УТГІ в Подєбрадах.


Гнатюк Богдан (* 1915), інж.-конструктор літаків; працював при катедрі аеронавтики Політехніки в Данціґу та в Дослідному Ін-ті у Відні, як конструктор літаків у Фрідріхсгафені в Німеччині; тепер проф. літунського фак. в ун-ті Нотр-Дам в ЗДА.


Гнатюк Володимир (1871 — 1926), визначний етнограф, організатор наук. праці, з 1899 р. секретар Наук. Т-ва ім. Шевченка у Львові; з 1901 р. секретар, а з 1916 гол. Етногр. Комісії НТШ, ред. (з 1900) всіх її видань. Співред. «Літ.-Наук. Вісника» (1898 — 1906 і на поч. 20-их pp.), дир. Укр. Вид. Спілки; співр. численних видань, стояв у зв’язках із усім укр. наук. і літ. світом. Особливо видатна діяльність Г. в орг-ції праці Етногр. Комісії. Від вид. випадково зібраних матеріялів, чим позначений був попередній період в укр. науці, Г., разом із Ф. Вовком та І. Франком, перейшов до всебічного, пляномірного етногр. дослідження укр. теренів, гол. Зах. Укр. Земель, шляхом створення мережі численних збирачів фолкльору, орг-ції наук. екскурсій (зокрема 1904 — 06 pp.), і суворо наук. опрацювання та вид. зібраного. Г. зредаґував і видав бл. 60 тт. «Етногр. Збірника» і «Матеріялів для укр. етнології». Плодом багаторічних безпосередніх досліджень були «Етногр. матеріяли з Угорської Руси», І — VI («Етногр. Зб.», III, IV, IX, XXV, XXIX, XXX); далі його розвідки «Русини Пряшівської єпархії і їх говори» (ЗНТШ XXXV — XXXVI), «Руські оселі в Бачці» (ЗНТШ, XXII), «Угроруські духовні вірші» (ЗНТШ, XLVI — XLVII, XLIX) і ряд ін. (друкованих в ЗНТШ і ЛНВ). Заслужену славу в слов. і взагалі евр. наук. світі мають упорядковані й зредаґовані ним і видані в «Етногр. Зб.» «Гал.-руські анекдоти» (VI), «Колядки і щедрівки» (XXXV — XXXVI), «Гаївки» (XII), «Коломийки» (XVIII — XIX); «Гал.-рус. нар. леґенди» (XII — XIII), «Нар. оп. про опришків» (XXIV), «Знадоби до гал.-укр. демонології» (XXV), «Знадоби до укр. демонології» (XV, XXXIII, XXXIV), «Укр. нар. байки» (XXX, XXXVII, XXXVIII); Г. зредаґував також зб. «Укр. весільні обряди і звичаї» («Матеріяли для укр. етнології», XIX — XX), «Похоронні звичаї і обряди» («Етногр. Зб.», XXXI — XXXIII), „Geschlechtsleben des ukrainischen Bauernvolkes“, I — II, та ін. Поза тим він опублікував дослідження з порівняльної етнографії («Леґенда про три жіночі вдачі», ЗНТШ, XCVII, «Пісня про неплідну матір», ЗНТШ, CXXXIII) і ряд розвідок і менших статтей з різних ділянок етнографії, мовознавства, літ. критики та ін. Г. був з 1899 д. чл. НТШ, з 1924 д. чл. ВУАН, чл.-кор. Рос. Академії і ряду ін. наук. т-в та орг-цій.

[Гнатюк Володимир (9.5.1871, Велеснів, Бучацький пов., Галичина — 6.10.1926, Львів). — Виправлення. Т. 11.]

За З. Кузелею


Гнатюк Тихон († 1943), правос. свящ. в Арґентіні, де працював у 1908 — 14 і 1924 — 43, перев. в Трес Капонес, з 1931 за призначенням митр. І. Теодоровича місіонер УАПЦ на всю Арґентіну, з 1938 — і на Параґвай.


Гнила Липа, ліва подільська притока Дністра, 80 км довж.; під час світової війни затяжні бої військ Центр. Держав і УСС з росіянами; бої 2 корпусу УГА 24 — 28. 6. 1919 з поляками на фронті Дусанів-Вовків.


Гниле море, див. Сіваш.


Гнилий Тикич, р. на Придніпровській височині, в сточищі Бога, притока Синюхи.


Гнилий Яланець, ліва притока дол. Бога.


Гнилоп’ять, р. в сточищі Дніпра, права притока гор. Тетерева, довж. 102 км.


Гнилосиров Василь (1836 — 1900), псевд. Гавраш, пед. діяч родом із Слобожанщини; чл. харківського укр. студентського гуртка, працював у недільних школах, був у зв’язках із ін. укр. громадами 60-их pp., співр. «Основи»; згодом довголітній дир. пов. школи в Каневі, доглядав Шевченкової могили.

[Гнилосиров (Гнилосир) Василь (1836, Полтава — 1901, Канів). — Виправлення. Т. 11.]


Гнівань (IV — 9), с. м. т. Тиврівського р-ну Вінницької обл., положене над р. Богом; великі розробки ґраніту, цукроварня.


Гніденко (Гнєденко) Борис (* 1912), математик, проф. Львівського (1945 — 50) і Київського (з 1950) Ун-тів; д. чл. АН УРСР і дир. Ін-ту Математики АН УРСР; праці в ділянці теорії імовірностей.

[Гніденко (Гнєденко) Борис (* Сімбірськ, Росія). Праці з матем. статистики, іст. математики. — Виправлення. Т. 11.]


Гнідич (Гнедич) Микола (1784 — 1833), рос. поет і перекладач укр. походження, родом з Полтавщини; в ориґінальній творчості на межі між клясицизмом і сантименталізмом (ідилія «Рыбаки» 1821), переклади з Вольтера, Шіллера й ін., найвизначніший — «Илиада» Гомера (1829).

[Гнідич (Гнєдич) Микола (* Полтава — † Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Гніздовський Яків (* 1915), маляр, графік і скульптор, родом з Поділля. Студіював у Варшаві й Загребі. Виставки в Мюнхені (1947), Міннеаполісі й Ст.-Павл (1950, нагороди за дереворит і олію), в Нью-Йорку — участь у збірних виставках, 1954 — виставка індивідуальна. Почавши з реалістичного історизму в малярстві, перейшов до новаторського, експериментального мистецтва. Г. належить графічне оформлення численних книжок на еміґрації, дереворити, ужиткова графіка. Останнім часом працює в «малій скульптурі» й кераміці.

[Гніздовський Яків (1915, Пилипче, Борщівський пов., Галичина — 1985, Нью-Йорк). — Виправлення. Т. 11.]


Гнізна, ліва притока Серету, притоки Дністра.


Гніп Михайло, історик і архівіст, працював у 1920-их pp. в Полтаві й Харкові, автор монографії про Полтавську Громаду 1860-их pp. («Політ. рух 1860-их pp. на Україні. Кн. І. Полтавська Громада», 1930).


Гнітяса (VI — 5), шпиль в Мармаросько-Буковинській верховині в верхів’ях р. Черемош (1 769 м).


Говерля (V — 5), найвищий верх у групі Чорногора і в усіх укр. Карпатах (2 058 м); джерела р. Прут, польодовикові котли (Заросляк і ін.); на півн. схилах держ. заповідник; див. мал. в ЕУ I, стор. 80.


«Говерля» в-во й книгарня в Нью-Йорку (ЗДА) з 1950 p.; видає твори красного письменства й популярно-наук., з 1955 випускає бібліографічний місячник «Біблос»; власник, видавець і ред. М. Сидор-Чарторийський.


Гоголі-Яновські, старовинний рід, походив від Якова Г.-Я., що жив у пол. 17 в. До нього належали письм. Василь Гоголь і Микола Гоголь.


Гоголів (III — 11), с. Броварського р-ну Київ. обл., кол. м-ко.


Гоголь Йона († 1602), єп. пинський і турівський, перед тим архимандрит кобринський, прихильник унії, підписав акт у Бересті 1596.


Гоголь Микола (1809 — 1852), син Василя, найвизначніший представник «укр. школи» в рос. літературі. Після студій в Ніжені переїхав до Петербурґу, де служив по канцеляріях, пізніше вчителював і короткий час був проф. історії в Петербурзькому Ун-ті. Після 1836 виїхав за кордон, де жив з короткими перервами до 1849, коли через Палестину повернувся до Росії; деякий час перебував на Україні (Полтавщина, Одеса), вмер у Москві в лютому 1852 р.

Після слабих спроб віршування, видав збірки новель: 1831 р. 2 тт. «Вечера на хуторе близ Диканьки», 1834 — 2 тт. «Миргород», 1834 2 тт. «Арабески». 1836 виставив комедію «Ревизор», пізніше переробив «Тараса Бульбу», видав новелю «Шинель», 1 частину «поеми» «Мертвые души» (1842). 1847 видав дидактичні «Выбранные места из переписки с друзьями». Вид. творів: П. Куліша, Н. Тіхонравова і В. Шенрока (I — VII, 1889 — 96), нове — Академії Наук СССР, підготоване В. Гіппіусом в 14 тт. (1939 — 53). Листи — в вид. Куліша, Шенрока (I — IV, 1902), Гіппіуса. Етногр. праці: зб. пісень — бл. 1 000 чч. використана у вид. Максимовича, видана Георгієвським (1910), матеріяли до укр. словника — найповніше в вид. Гіппіуса. Є чимало укр. перекладів окремих творів та 2 вид. вибраних творів, останнє в 3 тт. 1952.

Твори Г. являють різні варіянти романтичного стилю, з майстерним вживанням метафорики, гіперболи та іронінного ґротеску при надзвичайній ритмічності й милозвучності мови. Г. перший з «укр. школи» став уживати численних лексичних та синтаксичних українізмів, використовуючи їх, зокрема, для мист. «гри» різними площами стилю (від вульґарного до патетичного). Вже в деяких укр. новелях, а найбільше в новелях із «Арабесок», «Ревізорі» та «Мертвих душах», він є основоположником рос. «натуральної школи», сполучаючи романтичну ідеологію з зображенням повсякденности в неґативних, «низьких», рисах. Творчість Г. викликала численні наслідування в укр. літературі: Г. Квітка, П. Куліш, О. Стороженко, і в рос. — представники «укр. школи» (Є. Гребінка), в ранні періоди творчости І. Турґєнєв, Ф. Достоєвський, B. Соллоґуб, символісти — Ф. Солоґуб, О. Ремізов, А. Бєлий, пізніше В. Маяковський. Переклади творів Г. налічуються сотнями. Г. визнаний за одного з найбільших світових письменників 19 в.

Ідеологія Г. викликала великі суперечки: «Вибрані місця...» знайшли неґативну оцінку перев. з боку політ. «лівих» кіл (Бєлінський), що бачили в творах натурального періоду лише сатиру на рос. дійсність, нехтуючи їх мист. завданнями. Виробилась схема літ. біографії Г., що, мовляв, пережив за кордоном рел. кризу. Лише в 20 в. почались глибокі дослідження формального боку творчости Г. (Мандельштам) та уважніше ставлення до його ідеології. Як рел. мислителя схарактеризував його Д. Мережковський; В. Зіньківський, поруч із романтичною психологією, знайшов у Г. всі основні думки, що ними пізніше уславився Достоєвський; В. Гіппіус дав характеристику розвитку Г. як боротьби естетичного та рел. світогляду (почасти за Зіньківським). Деякі дослідники вказують на єдність світогляду Г. від поч. до кін. його життя.

Полеміку викликало і відношення Г. до України. Суворе засудження знайшла його байдужість до укр. питання у C. Єфремова і ще сильніше в статтях Є. Маланюка 20-их pp. Велику ролю укр. елементів в його творчості і значення рос. творів Г. в історії укр. нац. свідомости підкреслювали П. Филипович і В. Дорошенко. Досі не звернено уваги на те, що Г. в останні pp. життя зовсім не відійшов від укр. тематики (обробка «Тараса Бульби» в 1840, нариси укр. тем в нотатках після 1848).

Література: біографія: Шенрок В. Материалы для биографии Гоголя, І — IV. М. 1892 — 98; нові матеріяли — Литературное наследство, LIX. М. 1953; творчість — Мандельштам И. О характере гоголевского стиля. Гельсингфорс 1902; Гиппиус В. Гоголь. П. 1924; Виноградов В. Этюды о стиле Гоголя. П. 1926; Белый А. Мастерство Гоголя. 1928; Ремизов А. Огонь вещий. Париж 1954; ідеологічне освітлення: Мережковский Д. Гоголь и чорт. 1909; Зіньківський В. ст. в ж. Христианская Мысль. К. 1917, Zeitschrift für slavische Philologie, X і XIII; Чижевський Д. Там же, XV; Аннали УВАН. 1953 і Slavonic Review, LXXV. Лондон 1953; відношення до України: Филипович П. Гоголь та Україна. Вінніпеґ 1954 (перевид.); Дорошенко В. — неперевидані окремо газетні статті.

[Гоголь Микола (1.4.1809, Великі Сорочинці, Миргородський пов., Полтавська губ. — 4.3.1852). — Виправлення. Т. 11.]

Д. Чижевський


Гоголь Остап († 1679), військ. діяч з волинської шляхти, учасник воєн Хмельницького, полк. подільський (1654), правобережний наказний гетьман 1674, полк. могилівський.


Гоголь-Яновський Василь (1780 — 1825), батько Миколи, письм.; полтавський поміщик старшинського роду, керував домашнім театром свого покровителя-вельможі Д. Трощинського (в с. Кибинцях) і писав для цього театру п’єси нар. мовою; відомий зміст комедії «Собака-вівця», подібної до інтермедій 18 в., і зберігся текст другої «Роман та Параска» (інакше «Простакъ, или хитрость женщины, перехитренная солдатомъ»), сюжетом близької до «Москаля-чарівника» І. Котляревського.

[Гоголь-Яновський Василь (1777, бл. Миргорода, Полтавщина — 1825, Кибинці, Полтавщина). — Виправлення. Т. 11.]


Гогоцький Сильвестр (1813 — 89), філософ-геґельянець, родом з Поділля, вихованець Київської Академії; доц. Академії, пізніше проф. філософії та педагогіки в Київському Ун-ті. Праці про Канта, Геґеля, нариси іст. філософії, «Философский лексикон» (I — V), статті про філософію іст.; співр. «Основи»; пізніше реакціонер.

[Гогоцький Сильвестр (* Кам’янець Подільський — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Годинка Антоній (1864 — 1946), історик із Закарпаття, проф. і ректор угор. ун-ту в Братіславі і Пейчі, чл. Угор. Академії Наук і гол. Подкарпатського Общества Наук в Ужгороді. Автор іст. праць перев. угор. мовою: «Іст. мукачівської єпархії» (1910), „Documenta koriatovicsiana et fundatio Monasterii Munkacsiensis“ („Analecta OSBM“, 1 — II, Рим 1950 — 54); мармароським говором писав під псевд. Сокирницький Сирохман («Утцюзнина, газдуство и прошлость южно-карпатских русинув»). Увесь час перебував в Угорщині.

[Годинка (Годінка) Антоній (* Ладоміров — † Будапешт). — Виправлення. Т. 11.]


Годкевич Михайло (* 1896), книгознавець, жид. походження, в 20-их pp. дир. Укр. Книжкової Палати; автор бібліографічних розвідок.


Годяк Іван (1914 — 55), кіноактор, родом із укр. сім’ї в Пітсбурґу (Пенсілванія) в ЗДА; з 1942 — у студії Метро-Ґолдвін-Меєр: фільми «Рятувальний човен», «Воєнний суд над бунтівниками» і багато ін. зробили його широко відомим амер. публіці.

[Годяк Іван († Тарзана, Каліфорнія). — Виправлення. Т. 11.]


Гоженко Марія (* 1886), дружина Бориса Матюшенка, діячка РУП у Києві, з 1920 р. на еміґрації, перев. у Празі, укр. делеґатка на конґреси 2 Інтернаціоналу.


Гозенпуд Абрам (* 1908), сов. літературознавець і мистецтвознавець (музика, театр), наук. співр. Ін-ту Літератури ім. Шевченка АН УРСР, проф. високих шкіл; дослідник драматичної творчости Лесі Українки («Театр Л. Українки» 1946 та ін.); в 40-их pp. був критикований за «космополітизм».


Гойда Юрій (1919 — 55), поет і сов. діяч, родом із Закарпаття; збірки віршів, що оспівують приєднання Закарпаття до СССР: «Люди моєї землі» (1948), «Верховинська поема» (1949), «Сонце над Тисою» (1950), «Високі дороги» (1952), «Лірика» (1954) та ін.

[Гойда Юрій (* Зняцеве, Мукачівський пов. — † Ужгород). — Виправлення. Т. 11.]


Гокей, гаківка, гуртова спортова гра малим м’ячем в 3 формах: а. На трав’яному полі, як спорт. гра мало поширена на Україні (зате між сіль. молоддю її зародки виявилися у грі в «свинки»), б. На льоду (т. зв. «бенді»), на ковзах, на площі виміру футбольного поля, дві команди по 11 грачів кожна. Його початки припадають на 1911 — 12 pp. (Харків), 1922 — 23 в Донбасі. З 1937 команди України стали брати участь у змаганнях за кубок СССР («Сільмаш» — Харків). Щорічно відбуваються розгри за першість України, в. Кан. Г. на льоду з «шайбою», на площі 30 X 60 м, поділеній на 3 части; розвинувся спершу на Зах. Укр. Землях у 1920-их pp. («Україна» Львів, «Довбуш» — Чернівці). На Центр. і Сх. Землях запроваджений в 1946, при чому найкращих грачів УССР забрали до Москви для репрезентації СССР, що в останні pp. здобула першість світу. Г. на еміґрації розвивався в Німеччині («Лев» — Міттенвальд). Амер. і кан. дружини мають визначних укр. грачів (Т. Савчук, В. Левицький, І. Нестеренко, брати Ваврики й ін.). В Австралії — тренер О. Бучацький.

Е. Ж.


Гола Пристань (VII — 13), с. м. т. і пристань над р. Конка (віднога Дніпра), 20 км від її впадіння до Дніпрового лиману; р. ц. Херсонської обл.; механічні й сучобудівельні майстерні, харчова пром-сть, грязьолікувальний курорт Гопрі.


Голандський Павло (1868 — 1939), архітект, 1898 — 1919 в Києві, де проєктував школи, вілли та ін. гром. і житлові будівлі; з 1919 у Криму, кустос мист. відділу Таврійського Музею в Симферополі; провадив археологічні розкопи в Бахчесараї, Карасубазарі та ін.

[Голандський (за ін. джерелами Голландський) Павло. — Виправлення. Т. 11.]


Голейко Лонгин (* 1904), гром. діяч, адвокат; під час другої світової війни представник УЦК на Холмщину й Підляшшя, тепер у Канаді.


Голейко Михайло, архітект другої пол. 19 в., побудував у Галичині багато сільських мурованих церков у псевдовізант. стилі.


Голендри (IV — 9), с. на півн.-сх. Поділлі, Калинівського р-ну Вінницької обл.; переможний бій 2 коломийської бриґади УГА з частинами червоної рос. армії 1919.


Голенковський Варлаам († 1740), намісник Києво-Печерської Лаври, автор книги «Діалогисмъ духовный — си есть двоесловіе» і кн. «Псалтырь съ предисловіемъ» (1715).


Голий Гнат, популярний гайдамацький ватажок у 1730 — 40-их pp. на Правобережжі, зокрема в околицях Чорного Лісу (у верхів’ях р. Інгул); нападав на шляхетські маєтки й поль. військ. відділи. Убив Саву Чалого після його переходу на бік шляхти.


Голинська Галина (* 1902), піяніст-акомпаніятор і дириґент, концертмайстер Львівського Оперового Театру, дириґент хору в Канаді.


Голинський Михайло (* 1895), оперовий співак — героїчний тенор, родом з Галичини, соліст польських оперових театрів (1925 — 26), 1927 — 30 соліст держ. театрів опери в Києві, Одесі й Харкові; виступав із численними концертами в ряді евр. і амер. міст (4 рази об’їхав усі більші міста Канади і ЗДА). Живе в Канаді.

[Голинський Михайло (1895 [за УРЕ 1890], Вербівці, Городенківський пов. — 1973, Едмонтон). — Виправлення. Т. 11.]


Голинський Петро (* 1892), церк. і пед. діяч у Перемишлі, укр.-кат. свящ., прелат, ініціятор утворення укр. вітки чину Селезіян; 1948 викладач у духовній семінарії в Гіршберґу, з 1949 — ген. вікарій Ап. Віз. у Німеччині.

[Голинський Петро (1892 — 1974, Мюнхен). Гасло помилково вміщене на стор. 405 замість стор. 393. — Виправлення. Т. 11.]


Голігради, с. Заліщицького р-ну, Тернопільської обл. над дол. Серетом; тут було досліджене крем’яне знаряддя неолітичної доби, кам’яні скринькові гроби енеолітичної доби, пізнє трипільське селище білогрудівського типу, селище ранньої княжої доби на полі «Вигошів» (Ю. Полянський 1927, 1929, Я. Пастернак 1931, Т. Сулімірський 1931), а також бронзовий скарб закарп. походження (1200 — 800 до Хр.).


Голіцинська Катерина (* 1881), уроджена Ярмут (псевд. Лоза), дружина Євгена, рев. діячка з Київщини, 1900 — 04 чл. РУП, учений статистик, праці м. ін. про Волинь.


Голіцинський Євген (1878 — 1932), діяч РУП, чл. першого ЦК (з 1902), 1903 — 04 репрезентував закордонний комітет РУП на еміґрації; 1915 — 17 зв’язковий між СВУ і Києвом; 1919 посол УНР в Естонії. В 1920-их pp. доц. хемії в Укр. Госп. Академії в Подєбрадах.

[Голіцинський Євген (* Кишинів — † Прага). — Виправлення. Т. 11.]


Голіян Григорій (* 1897), гал. кооператор і журналіст; з 1948 в Арґентіні, ред. газ. «Укр. Слово».

[Голіян Григорій (1897 — 1978). — Виправлення. Т. 11.]


Голіян Роман (* 1899), гал. журналіст, ред. і видавець «Неділі» (Львів) 1927 — 39; політ. статті і закордонні кореспонденції в «Ділі», «Часі», «Неділі», в нім. та болг. пресі; нині у Франції.

[Голіян Роман (1899 — 1966). — Виправлення. Т. 11.]


Голляндія, див. Нідерлянди.


Голови (II — 5), с. на Волинському Поліссі, на півд. сх. від м. Ковеля; р. ц. Волинської обл.


Голованівське (V — 11), на сер. Побожжі, р. ц. Кіровоградської обл.


Голованівський Сава (* 1910), поет і драматург, жид. походження, родом з Єлисаветщини, був чл. ВУСПП; збірки поезій «Кіньми залізними» (1927), «Одверто» (1929), «Перша книга», «Тисяча друзів», поеми «Зустріч Марії», «Василь Найда» та ін., перев. присвячені темам індустріялізації; драми «Смерть леді Ґрей», «Марія», «Доля поета» (1938 про Шевченка). Поезії воєнної доби — зб. «Пісня про мою Україну» (1942) і «Книга воїнів» (1943) викликали обвинувачення в укр. і жид. «націоналізмі» та «безрідному космополітизмі».

[Голованівський Сава (1910, Єлисаветградка, Олександрійський пов., Херсонщина — 1989, Київ). Романи „Тополя на тому березі“ (1965), „Корсунь“ (1972), п’єси „Перший грім“ (1957), „Дальня луна“ (1961). Переклади: драма В. Гюґо „Рюї Блаз“ (1948), роман у віршах Дж. Байрона „Дон Жуан“ (1985). — Виправлення. Т. 11.]


Головатий Антін (1744 — 97), військ. діяч, вихованець Київської Академії, спершу запор. писар, згодом полк. Бузького Козацького Війська (заснованого 1784 між Богом і Дністром із кол. запорожців); допомогою рос. війську під час рос.-тур. війни 1787 — 91, зокрема захопленням форту Березані, здобув прихильність рос. уряду. Бузьке Військо було перейменоване на «Військо вірних чорноморських козаків» під протекторатом кн. Г. Потьомкіна («великого гетьмана»). Після смерти останнього, Г. добився 1792 переведення козаків на Кубань. 1796 — кошовий отаман чорноморського війська. Традиція приписувала Г. авторство великої бурлескної великодньої вірші та «Пісні Чорноморського Війська».


Головатий Павло (бл. 1715 — 95), останній військ. суддя запор.; після зруйнування Січі (1775) засланий до Знаменського манастиря в Тобольську, де був ув’язнений до смерти.


Головатиця (лосось дунайський, Hucho hucho L.), прісноводна риба з родини лососевих, поширена лише в сточищі р. Дунаю; довж. 1 м, вага до 20 кг, хижак. На Україні живе тільки в Черемоші (до пол. 19 в. — також у Пруті) та в річках сх. частини Закарпаття; ендемічна, охороняється законом.


Головацький Іван (1814 — 99), брат Якова, журналіст, ред. віденського «ВЂстника» 1850 — 51, довголітній перекладач на укр. мову австр. держ. законів, видавець альманаха «ВЂнокъ русинамъ на обжинки» (I — II, 1846 — 47).

[Головацький Іван (1816, Чепелі, Брідщина, Галичина — 1899, Відень). — Виправлення. Т. 11.]


Головацький Ізихіїл (1735 — рік смерти невідомий), маляр-василіянин, стінопис церков у Бучачі, Загорові, Підгірцях, Почаєві, портрети духовних осіб і добродіїв Василіянського чину.


Головацький Петро, військ. діяч, учасник війни Хмельницького з поляками, 1648 організатор повстання на Чернігівщині й Волині; 1648 на чолі загону під Львовом, 1649 в Литві, 1651 під Берестечком.


Головацький Яків (1814 — 88), визначний історик літератури, історик, етнограф і поет. Родом із Брідщини. Гр.-кат. свящ. Збираючи нар. пісні, студентом обійшов майже всю Галичину, Буковину, Закарпаття. Разом із М. Шашкевичем та І. Вагилевичем (Руська Трійця) видав зб. «Русалка Дністровая» (1837), що відіграв велику ролю в гал. літ. відродженні. Учасник з’їзду укр. учених у Львові в 1848. 1848 — 67 був проф. укр. мови й літератури у Львівському Ун-ті. Під впливом М. Поґодіна став москвофілом і в 1867 переїхав до Вільни, де був гол. археографічної комісії. Серед численних праць на літ. й етногр. теми зокрема важливі: «Три вступительнії преподаванія о руской словесности» (1849), «Очерк мітології» (1860), «О літературно-умственном движенії русинов» (1865), «Карпатская Русь» (1875), а особливо «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (I — IV, 1878). Поетичні твори Г. були вміщені в «Русалці Дністровій» та альманаху «Вінок русинам на обжинки» (1846 — 47). Богословські та іст. розвідки й мемуарні твори надруковані перев. в «Наук. Збірнику Гал.-Руської Матиці», «Галичанині», «Временнику».

У свій романтичний період до 1848 Г. приділив багато уваги збиранню й обробленню укр. мовознавчих матеріялів, виходячи з засади, що мова найкраще відбиває дух нації. З його викладів в ун-ті постала «Граматика руского язика» (Львів 1849), взорована на рос. граматиці Востокова. У «Розправі о язиці южнорускім» Г. дав першу спробу наук. клясифікації укр. діялектів. Але вже його граматика 1851 (в рукописі) відходить від романтично-нац. позицій і побудована в москвофільському дусі. Духом офіц. рос. панславізму позначений і його «Географический словарь западно-словянских и юго-словянских земель» (1884).

[Головацький Яків (17.10.1814, Чепелі — 13.5.1888, Вільна). — Виправлення. Т. 11.]

В. Л. і Ю. Ш.


Головач Амвросій (* 1915), промисловець і політик у Канаді; з 1953 посол до федерального парляменту в Оттаві від партії соціяльного кредиту.

[Головач Амвросій (* Едмонтон). — Виправлення. Т. 11.]


Головачевський Кирило (1735 — 1823), маляр-портретист, родом із Чернігівщини; вчився в Київ. Академії; закінчив петербурзьку Академію Мистецтв, з 1765 — її акад., інспектор і керівник кляси портретного малярства.


Головень (клень, Leuciscus cephalus L.), прісноводна риба з родини коропових; довж. до 80 см, вага до 4 кг; поширена по всій Україні; має місц. пром. значення. В басейні Кубані живе підвид Г. кавказький (L. c. orientalis Nord.).


Головецький Діонисій (* 1885), церк. діяч, василіянин, проф. філософії в ЧСВВ; 1926 — 32 ректор Папської Колеґії св. Йосафата в Римі, чл. Кодифікаційної Комісії сх. права й консультор Конґреґації Сх. Церкви. Видав зб. укр. джерел права Сх. Церкви „Jus particulare Ruthenorum“, „Fonti“, XI, Рим 1933. Проф. церк. сx. права в кат. ун-ті в Вашінґтоні.

[Головецький Діонисій (1885, Старий Самбір, Галичина — 1961, Ґлен Ков, Нью-Йорк Стейт). — Виправлення. Т. 11.]


Головин П., хемік, чл.-кор. АН УРСР, керівник Ін-ту Органічної Хемії.

[Головин (Ґоловін) П., м. б. Павло (1885, Іжевське, Рязанська губ., Росія — 1964, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Головінський Юліян (1894 — 1930), сотник УГА, комендант 6 равської бригади УГА, потім 1 бригади ЧУГА, організатор переходу ЧУГА від большевиків до Армії УНР у квітні 1920. Співзасновник УВО, 1924 — 25 її бойовий референт, а 1926 і 1930 крайовий командант; організував ряд бойових актів (замах на през. Войцєховського й куратора Собінського, напад на гол. пошту у Львові й ін. експропріяції), організатор саботажної акції 1930, неодноразово був ув’язнений, убитий поль. поліцією без суду.

[Головінський Юліян (* Радимно, Перемиський пов., Галичина — † Бібрка, Львівщина). — Виправлення. Т. 11.]


Головко Андрій (* 1897), письм., родом з Полтавщини. 1923 — 32 чл. орг-ції «Плуг». Почав літ. діяльність зб. поезій «Самоцвіти» (1919). В повістях і оповіданнях зб. «Можу» (1926), присвячених здебільша життю сел. молоді, насичених ліризмом і психологізмом, переважає імпресіоністична манера. Вона ж властива і романові «Бур’ян» (1927). Уже цей, загалом позитивно прийнятий офіц. критикою, роман Г. був змушений переробляти кілька разів, бо він давав образ глухого пореволюційного укр. села, надто далекий від програмового. Спроба представити життя двох поколінь селянства в романі «Мати» (1932), що підкреслено перегукується з „Fata morgana“ Коцюбинського і тематично, і в стилізації мови персонажів, і в заг. імпресіоністичному тоні, зазнала офіц. засудження. Обвинувачений в націоналістичних тенденціях, Г. опублікував нову ред. роману (1934), пристосовуючи його до вимог критики. Відтоді Г. дедалі більше втрачає свою індивідуальну манеру; кіноповість «Скиба Іван» (1934), кіносценарій «Митько Лелюк» (1937), «Літа молодії» (1940), нариси й оповідання Г. — військ. кореспондента (1941 — 44), лірична комедія «Райське яблуком (1947), як і присвячений подіям революції 1917 p., сюжетно зв’язаний із кн. «Мати» роман «Артем Гармаш» (1951) цілком відповідають вимогам «соц. реалізму».

[Головко Андрій (1897, Юрки, Кобеляцький пов. — 1972, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

М. Г.


Головко Микола (1810 — 50), математик, вихованець Харківського Ун-ту, служив у Петербурзі. Прихильник Шевченка, зв’язаний з рев. молоддю, твердив про наявність «1 000 готових» стояти за його справу. Стріляв у жандармів і застрелився, коли з наказу Миколи І прийшли його арештувати (після арешту Шевченка в Оренбурзі).


Головко Юрій (* 1908), хоровий дириґент, хормайстер Київського Театру Опери і Балету; тепер дириґент хору в Канаді.


Головна Еміґраційна Рада (Гол. Укр. Еміґраційна Рада), федеративний осередок установ укр. політ. еміґрації в Европі й Азії в 1930-их pp.; заснований у Празі 1929, осідок у Парижі; перший гол. О. Лотоцький, згодом О. Шульгин, ген. секретар І. Косенко. Г. Е. Р. була під впливом екзильного уряду УНР.


Головна Залізнодорожна Рада, див. Всеукраїнські з’їзди залізничників.


Головна Рада Всеукраїнської Спілки Робітників пошти й телеграфу, див. Всеукраїнська Поштово-Телеграфна Спілка.


Головна Руська Рада, перша політ. орг-ція гал. українців, заснована у Львові 2. 5. 1848 під впливом рев. подій в Европі, зокрема в Австрії (див. «Весно народів»), для оборони прав укр. народу під австр. займацщиною. Г. P. P. в маніфесті з 10. 5. 1848, надрукованому в 1 ч. її органу «Зоря Галицька» (15. 5. 1848), проголосила приналежність укр. населення в Австр. монархії до нац. єдности з усім 15-мільйонним народом і приєднувалася до змагань за права, за які в 1848 виступили ін. народи в складі Австрії. Г. P. P. домагалася виділення Галичини, укр. Закарпаття і Буковини в окремий коронний край при федеративній перебудові держави Габсбурґів; цю вимогу обстоювали укр. посли в першому австр. парляменті. Г. P. P. складалася з 30 членів, здебільшого з духівництва і кількох представників міськ. інтеліґенції, під проводом єп. Г. Яхимовича, а згодом крилошанина М. Куземського. Для діяльности на місцях Г. P. P. використала церк. орг-цію деканатів і створила т. зв. «поменші ради» і їх окружні надбудови. Місц. ради мали дати представників з усіх станів у відношенні: 3 селян, З міщан, 3 шляхти, 3 дяків, 18 інтеліґентів, в тому ч. 10 священиків. На вічах проголошені були інструкції Г. P. P., що приймала ухвали — петиції до уряду, активізуючи таким чином широкі кола у всенародний рух. Г. P. P. поділялася на відділи: для справ політ., сел., шкільництва, фінансів тощо. Заходами Г. P. P. в Галичині була організована укр. ґвардія, а на Підкарпатті, проти угор. повстанців, «Нар. самооборона» і «Батальйон руських гірських стрільців»; Г. P. P. обороняла інтереси селян, права укр. мови в школі й урядових установах, її представники брали участь у слов. з’їзді в Празі (червень 1848), її заходами був скликаний Собор руських учених (19. 10. 1848) у Львові і організовані центр. культ.-осв. інституції — Народний Дім у Львові і Галицько-Руська Матиця. В наслідок перемоги реакції в Австрії і спричиненого цим пригноблення укр. змагань, Г. P. P. була розпущена в 1851, а укр. життя підпало під вплив консервативних кіл, які згодом схилилися до москвофільства. Традиції Г. P. P. перебрали народовці й створена ними в 1885 нова політ. орг-ція Народна Рада.

І. Витанович


Головна Українська Рада, міжпартійна орг-ція, заснована зі поч. першої світової війни — 1. 8. 1914 у Львові з представників трьох гол. галицьких партій: нац.-дем., радикальної і соц.-дем. під проводом К. Левицького. Метою ГУР було давати напрям заг. укр. політиці під час війни й організувати УСС. ГУР існувала до 1915, коли перетворилася на Загальну Українську Раду у Відні.


Головний Отаман, назва верховного головнокомандувача всіх укр. військ. сил, установлена Директорією УНР в листопаді 1918. В протигетьманському повстанні це місце зайняв С. Петлюра й лишався Г. О. до смерти.


Головний Повстанчий Штаб, військ. установа, що керувала 2 Зимовим походом 1921 р. На чолі ГПШ стояв ген.-хорунжий Юрко Тютюнник.


Головні школи, 4-клясні нар. школи (з 4 учителями), створені 1776 р. в більших містах Галичини й Буковини. Закінчення Г. ш., після відбуття практики, давало право викладати в тривіяльних школах. Навчання провадилося нім., згодом і поль. мовою. З укр. мовою навчання (введеною пізніше) була лише окружна школа Василіян у Лаврові (1789 — 1911), яка випустила бл. 7 000 укр. молоді. Після реорганізації 1863 р. міськ. нар. шкіл на 7-клясні (див. Виділові школи) назва Г. ш. перестала вживатися. На Україні в межах Рос. Імперії Г. ш. («главные народные училища») були відкриті 1786 р. в Києві, Чернігові, Полтаві, Катеринославі, Новгороді-Сіверському та ін. з метою ширити русифікацію. Навчання, яке тривало в Г. ш. 4 pp., відповідало рівневі нижчих кляс пізніших гімназій. Після 1804 р. Г. ш. були перетворені на 4-річні гімназії.

П. П.


Головно (II — 5), с. на півн.-зах. Волині, р. ц. Волинської обл.


Головосіка, нар. назва свята Усікновення (Всічення) Голови св. Івана Христителя (11. 9. н. ст. — 29. 8. ст. ст.), з яким зв’язаний звичай постити (див. ЕУ I, стор. 239).


Головченко Аркадій (* 1880), педагог, інж., проф. Харківського ІНО в 1920-их pp., д. чл. Укр. Н.-Д. Ін-ту Педагогіки; праці з педагогіки, дидактики й орг-ції проф. освіти.


Головченко Петро (1900 — 39?), архітект, закінчив Художній Ін-т у Києві; у працях 20-их pp. поєднував сучасні будів. матеріяли й конструкції з елементами старої укр. архітектури; проєкт готелю б. могили Шевченка в Каневі (1928); пізніше плянував пром. міста Донбасу.

[Головченко Петро (1898, Козельщина, Полтавщина — 1938, Полтава). — Виправлення. Т. 11.]


Головчинський Денис (1714 — 84), різьбар і дириґент на Волині, свящ. ЧСВВ.


Головщина, поголовщина, головництво, — приватне відшкодування за вбивство, яке платив убивця рідні вбитого. Розмір Г. за кн. доби становив пів вири (20 гривень). За лит.-руських часів розмір Г. залежав від гром. стану вбитого: за шляхтича — 100 кіп грошей, за вищого урядовця — 50 кіп, за залежного селянина — 25 кіп. За Гетьманщини Г., що звалася платежем за голову, накладалася також залежно від гром. стану вбитого: за шляхтича — 120 карб. (звичайна Г.), а за ін. — половину, третину і т. д. шляхетської Г.; найнижча Г. була 24 карб. (1/5 шляхетської) — за кріпака. Г. платилася за вищим тарифом при обтяжуючих обставинах убивства. Г. платилася, незалежно від смертної кари для вбивці, його поручителями чи співвинними, або накладалася поруч ін. кар (в княжу добу — поруч вири).


Голов’янко Зиновій (* 1876), лісівник і ентомолог, родом з Херсонщини, проф. Київського Лісового Ін-ту, 1928 керівник Дарницької Лісової Станції, наук. співр. АН УРСР, автор праць про лісових шкідників, зокрема хрущів, та методи боротьби з ними.

[Голов’янко Зиновій (1876, Талова Балка, Олександрійський пов. — 1953, Київ). — Виправлення. Т. 11.]










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.