[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 805-808.]

Попередня     Головна     Наступна





Зернове господарство, найважливіша галузь сіль. госп-ва, яка полягає у виробництві зернових культур (З. к.).

Вирощування З. к. відоме на Україні ще з неоліту; в трипільську добу вони були підставою прохарчування населення. До З. к. належали тоді: просо, яра пшениця і ячмінь; за гальштатської доби (1000 — 500 літ до Хр.) появилося жито, в 1 в. по Хр. гречка, ще пізніше овес. Панівними системами землеробства були в степ. смузі — перелогова, в ліс. — вирубна (підсічна). За античної доби, почавши від пол. 7 в. до Хр. аж до 4 в. по Хр., причорноморська Україна була важливою житницею, вивозячи збіжжя до Греції й Малої Азії.

За слов. доби найважливішим збіжжям було просо, в другій пол. 1 тисячоліття по Хр. поширилася культура жита, яке разом з пшеницею й ячменем стало гол. З. к. Запровадження озимий дозволяло на частковий перехід до дворічної і навіть трирічної сівозміни. З. г. за княжих часів служило для покриття власних потреб та на вивіз: на півд. до Криму й Візантії, на півн. до Новгороду.

Для 14 — 15 вв. характеристичним є дальше поширення культури вівса, що ним платили данину державі, яка потребувала його для війська (харч для коней). В кін. 15 в. відроджувалося значення України як житниці у зв’язку з експортом збіжжя з Лит.-Поль. держави до Зах. Европи, гол. до Голляндії; шляхта почала закладати нові фільварки, поширювати ріллю й збільшувати панщину. Збіжжя вивозили водними шляхами до Балтики. Експорт його охопив насамперед Зах. Україну, що тяжіла до сточища рік Бугу і Сяну, а згодом у 16 — 17 вв. Побожжя і Придніпров’я. Одночасно з колонізаційною акцією на Лівобережжі й Слобожанщині 17 в. там поширювалися площі З. к., але З. г. ще не мало товарового характеру.

Новий розвиток З. г. почався в кін. 18 в., коли Рос. Імперія дійшла до берегів Чорного м. і почалося швидке залюднення чорноморських степів. Посівна площа півдня незабаром зросла (з 0,8 млн десятин на поч. 18 в. до 6 млн в 1860 pp., себто з 4,5 до 34% всієї площі, і Україна стала важливим експортером хліба до Туреччини, Греції та до Зах. Европи (в Рос. Імперії вона посідала тоді друге місце після Центр. Чорноземної обл.). Значення З. г. на Україні особливо зросло з 1860-их pp., коли побудова залізниць улегшила вивіз збіжжя через чорноморські порти, а одночасно зріс на нього попит в пром. країнах Зах. Европи (Англія, Німеччина, Голляндія). у зв’язку з цим зросла площа З. к. (на Центр. і Сх. Землях з 16,5 млн десятин в 1881 р. до 20,7 млн в 1913; на Передкавказзі з 3,4 млн в 1898 р. до 6,7 млн в 1913 p.), збільшилася участь товарових видів збіжжя — пшениці (з 35% збіжжевої площі 1881 р. на 38% в 1913 p.), а ще більше ячменю (16 і 25%), гол. коштом жита (26 і 18%). Ці зміни відбулися гол. в півд. Україні, яку характеризували такі процеси: повне розорання степів і перехід від переліжного госп-ва до безпар’я, однобічне З. г. (збіжжя займали 96% посівної площі), з перевагою ярої пшениці й ячменю (разом 75% зернової площі), заведення мех. обробки землі і с.-г. машин, низька урожайність, висока товаровість (пол. збору йшла на експорт). Інтенсивнішим було З. г. на Правобережжі, яке характеризували перехід від трипілля до чотирипілля, участь усіх З. к. з перевагою озимої пшениці й жита, вища урожайність, м. ін. завдяки заведенню культури цукрового буряка, та стабілізація, а навіть деяке зменшення З. к. (на 5% за 1881 — 1913 pp.), завдяки великій густоті населення вивіз хліба становив ледве 20% заг. збору. З. г. Галичини було подібне до З. г. на Правобережжі (з тією різницею, що тут панувала сівозміна і тому було багато кормових, натомість не відогравало ролі буряківництво), Передкавказзя — до З. г. півд. України, а Лівобережжя було проміжним між Правобережжям і Степом; півн. Україна виявляла перевагу жита й вівса, переходила від трипілля до багатопільних сівозмін і відчувала недостачу хліба.

Урожайність З. к. на Україні становила в 1909 — 13 pp. в сер. річно 9 центнерів з га, себто порівняно з 1860-ими pp. подвоїлася. (Докладніше див. ЕУ I, стор. 1058 — 59 і Урожайність).

В наслідок зростання площі під З. к. і урожайности збільшився також їхній заг. збір, і то швидше, ніж зростання населення, так що збіжжеві лишки ставали все більшими. Заг. збір збіжжя для всіх укр. етногр. земель і для УССР в теперішніх межах був такий (пересічний річний збір за 1909 — 13 pp. в млн т):


Всі укр. землі

В тому ч. в сучасних межах УССР

Пшениця

10,1

6,5

Жито

5,8

5,3

Ячмінь

6,4

5,0

Овес

4,0

3,4

Кукурудза

1,0

0,8

Просо

0,7

0,6

Гречка

0,7

0,5

Разом

28,7

22,1

Після забезпечення збіжжям населення (споживання пшениці й жита на душу становило 230 кг щороку, всіх зернових 290 кг) і худоби та засівного фонду залишалося на вивіз з усіх укр. земель в Росії в 1909 — 13 pp. в сер. щороку 8,6 млн т збіжжя, або 1/3 заг. збору, що становило 80% вивозу з Рос. Імперії та 21% світового; з того ч. 6,7 млн т давало 9 укр. губ. (в тому ч. 3,9 млн т степова Україна), а 1,4 млн т Кубань. У вивозі пшениці (4,3 млн т) укр. землі посідали перше місце в світі (20% світового експорту), перед ЗДА (2,7), Арґентіною (2,6) і Канадою (2,5); вивіз ячменю (2,7 млн т) становив 43% світового; експорт ін. зернових (0,6 млн т) не мав великого значення; 20% збіжжевих продуктів йшло до ін. країн Рос. Імперії — до Польщі, Білоруси, Прибалтики (гол. у вигляді борошна), 80% за кордони Росії, гол. до Німеччини (ячмінь, пшениця), Італії (пшениця), Англії, Франції, Греції та ін., майже все у вигляді зерна.


1913

1928

1940

1955

млн га

%

млн га

%

млн га

%

млн га

%

Озима пшениця

3,09

12,5

1,97

9,8

6,28

29,6

8,45

39,0

Яра пшениця

5,77

23,4

3,12

15,6

0,90

4,3

0,17

0,8

Жито

4,52

18,3

3,55

17,6

3,66

17,2

2,64

12,2

Ячмінь

5,84

23,6

3,80

18,9

4,10

19,3

2,41

11,1

Овес

2,92

11,8

2,33

11,6

2,25

10,6

1,15

5,3

Кукурудза

0,85

3,5

2,30

11,5

1,51

7,1

4,77

22,0

Гречка

0,70

2,8

1,00

5,0

0,72

3,4

0,63

2,9

Просо

0,52

2,1

1,59

7,9

0,96

4,5

0,84

3,9

Бобові

0,44

1,8

0,23

1,1

0,53

2,5

0,34

1,6

Інші

0,05

0,2

0,21

1,0

0,32

1,5

0,28

1,2

Всі зернові

24,7

100,0

20,1

100,0

21,23

100,0

21,68

100,0

За Г. Кривченком, вивіз збіжжя і борошна з самих 9 укр. губ. становив в 1909 — 11 pp. щороку в сер. вартість 368 млн карб., або 46,5% всього вивозу.

Роки 1915 — 22 були періодом занепаду сіль. госп-ва і З. г. зокрема. Воєнні події, революція й зміна зем. устрою на Центр. і Сх. Землях, припинення експорту, а за сов. окупації примусове відбирання збіжжя від селян спричинилися до скорочення площі під З. к., бо селяни продукували його лише для власних потреб (з 20,7 млн т в 1913 р. до 19,6 млн в 1916 і 15,6 млн т в 1921 — 22 pp.). Через зменшення урожайности ще більше впав заг. збір зернових: до пол. довоєнного в 1920 p., в 1921 навіть до 35%, в наслідок чого постав голод.

Під час НЕП-у почалося відновлення З. г. й під кін. НЕП-у площа під З. к. дійшла до довоєнних розмірів, але урожайність відставала від довоєнної (1924 — 28 — 8,1 центнерів з га), а тим самим заг. збір всіх З. к. був на 17% менший (за 1924 — 28 pp. — 15,2 млн т — числа для УССР в границях з 1938 p.). Відсоток З. к. у посівній площі зменшився з 90,5% в 1913 р. до 78,9% в 1923 р. у зв’язку з переходом на чотирипільні й п’ятипільні сівозміни. Серед зернових в наслідок зменшення експорту за кордон знизилася посівна площа ячменю, а посів озимої пшениці збільшився коштом менше врожайної ярої та кукурудзи.

Перші роки колективізації сіль. госп-ва призвели до занепаду З. г. Тільки з 1936 р. дійшло до поступового піднесення З. г. (перерваного війною 1941 — 45) в наслідок механізації й підвищеної аґротехніки. В роки колективізації мали місце процеси: 1) дальшого витиснення З. к. кормовими та техн.; 2) збільшення озимих, зокрема заміна маловрожайної ярої пшениці озимою; 3) сильного збільшення посівів кукурудзи, яка чимраз більше заміняє менш урожайні кормові збіжжя — овес і ячмінь. Подробиці видно з таблиці (вище), яка показує відносини в УССР в сучасних межах (в млн га і у % всіх зернових).

1955 р. скоротилася площа З. к. в УССР до 19,6 млн га, 1957 до 17,8 млн га (55,1% всієї посівної площі), з чого на озиму пшеницю припадало 8,1 млн га (45,4% зернових), на кукурудзу 2,7 млн га (15,2%).

Питома вага окремих З. к. підлягає короткореченцевим змінам з року на рік, гол. залежно від метеорологічних факторів (напр., 1956 упала площа озимої пшениці до 3,8 млн га, натомість ячменю — піднеслася до 4,2 млн га в наслідок того, що більшість озимої пшениці вимерзла). Нині гол. збіжжям України є пшениця і кукурудза, на які припадає (1957) — 62% площі зернових (1913 лише 38%).

Урожайність З. к. становила за офіц. даними в 1932 — 35 pp. — 8,7 центнера з 1 га, в 1936 — 39 — 12,5, 1950 — 53 — 15,6, в дійсності (за В. Голубничим) лише 6,7, 9,2 і 10,9, за останні роки (1955 — 58) зросла майже до 16, гол. завдяки поширенню більш врожайної кукурудзи і озимої пшениці (докладніше див. Урожайність). Пересічний річний збір зернових підлягає таким змінам (в млн т для pp. 1955 — 58 — приблизно) по УССР в нинішніх межах:

Роки:

1909 — 13

1924 — 28

1936 — 39

1955 — 58

Всі зернові

22,1

19,0

20,5

30,5

В тому ч.:

Пшениця


6,5


5,9


7,7


13,0

Жито

5,3

5,2

4,3

3,5

Ячмінь

5,0

3,1

3,6

3,0

Овес

3,4

2,1

2,2

1,5

Кукурудза

0,8

1,7

1,7

7,5

Збір З. к. в УССР становить бл. 1/4 збору СССР; УССР продукує більш половини кукурудзи СССР, понад 1/4 ячменю, бл. 1/5 пшениці й жита.

Висота збіжжевих лишків і вивозу хліба за сов. часів докладніше не відома. Вони впали в 1920-их pp. через зменшення заг. збору при рівночасному зростові населення; в 1932 — 34 pp. становили 3,6 млн т (до війни 8,6 млн т, числа для всіх укр. етногр. земель в СССР). Вивіз хліба з УССР зменшився в світлі статистики транспорту до 1,6 млн т — 1927 — 28 pp., 1,2 — 1932; мав становити 3,3 млн т 1940 p., 2,8 — 1950 p., 0,7 — 1955 p. Одночасно змінився напрям вивозу; до війни він йшов на 80% за кордони Росії, 1932 — 34 лише на половину; згодом вивіз скерований насамперед на внутр. сов. ринки (центр. пром. р-н, Ленінград тощо). Значення України як житниці зменшилося, а вартість експорту збіжжя становить нині менше 10% (?) всього експорту УССР. Причиною цього процесу є перехід до інтенсивніших галузей сіль. госп-ва — тваринництва, техн. культур, садівництва й городництва, тим більше, що країнами СССР, наставленими насамперед на З. г., мають бути краї цілинних земель — Казахстан, півд. Сибір, Уральщина і Поволжя. Все ж таки сама лише УССР, при достатньому прохарчуванні свого населення і при врожайності 15 центнерів з га, може дати 4 — 5 млн т збіжжя на вивіз. (Див. також ЕУ I, стор. 1056 — 61 і 1067 — 68; гасла Урожайність, Хліборобство і поодинокі роди З. к.).

Література: Социалистическое сельское хозяйство Советской Украины. К. 1939; Карнаухова Е. Размещение сельского хозяйства России в период капитализма (1860 — 1914). М. 1951; Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. М. 1954; Гуржій І. Розклад февдально-кріпосницької системи в сіль. госп-ві України першої пол. XIX ст. К. 1954; Архімович О. Зернові культури в Україні. Укр. збірник, кн. 4. Ін-т для вивчення СССР. Мюнхен 1955; Посевные площади СССР. Статистический сборник, т. І. М. 1957.

В. Кубійович


Зернові бобові культури (зернобобові), групи бобових культур, зерно яких багате на білковину (деяких також — на олію); важливий харч. продукт. В УССР засіви З. б. к. 1956 становили 336 000 га, або 1,6% всіх зернових культур (1913 р. — 438 000, 1940 — 526 000). Найпоширеніший горох (287 000 або 85,5% всіх З. б. к.), далі йде фасоля, сочевиця, біб, соя, чина, нут, арахіс. З. б. к. поширені гол. в лісостеп. смузі, зокрема на Правобережжі, найменше їх — в степах і на Кубані.


Зернові культури, збіжжеві рослини, збіжжя, найважливіша група культ. рослин, насіння — зерно яких становить один з основних продуктів прохарчування людини (хліб, крупи), концентрований харч для с.-г. тварин (також солома і полова) і сировину для харч. та ін. промети. З. к. належать до родини зернівців, гречка до гречкуватих. Зерно З. к. має 9 — 17% білка, 56 — 71% вуглеводнів у вигляді крохмалю, 1,6 — 4,5% товщу. На Україні вирощують з озимих З. к. жито і озиму пшеницю, з ярих — кукурудзу, ячмінь, овес, яру пшеницю, просо й гречку, а в найновіші часи також риж; окрему групу становлять зернові бобові культури. Геогр. розміщення З. к. на Україні залежить від природних умов (клімат, ґрунти) та від деяких факторів, як системи хліборобства, способу прохарчування населення, ринкової коньюнктури, госп. політики держави тощо-; ці фактори з часом змінюються. Докладніше див. Зернове господарство і поодинокі роди З. к.


Зерноїди (Bruchidae, Laridae), родина малих жуків, личинки яких живуть в зернах стручкових рослин (З. гороховий, сочевичний, З. бобовий й ін.); великі шкідники с.-г. культур.


Зеров Дмитро (* 1895), видатний сучасний ботанік, проф. Київ. Ун-ту (з 1933), д. чл. АН УРСР (з 1948), дир. Ін-ту ботаніки АН УРСР. З. працює в ділянці систематики і фльористики рослин (зокрема мохів), болотознавства і палеоботаніки; ред. багатомовного вид. «Фльора УРСР» і «Укр. Ботанічного Журналу». Гол. праці: «Торфові мохи України» (1928), «Визначник сфагнових (торфових) мохів України» (1935), «Болота УРСР. Рослинність і стратиграфія» (1938) й ін.

[Зеров Дмитро (1895, Зіньків, Полтавщина — 1971, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Зеров Микола (* 1890), історик літератури, поет і перекладач, родом з Зінькова на Полтавщині; освіту дістав на іст.-філол. фак. Київ. Ун-ту. В роки визвольних змагань редаґував бібліографічний журн. «Книгар». Крім наук. й письменницької діяльности, був проф. укр. літератури в Київ. Ун-ті (пізніше Ін-ті Нар. Освіти). Заарештований на весні 1935, був засланий з 10-літнім терміном ув’язнення на Соловки; з весни 1938 р. доля невідома.

Автономізм мистецтва є наріжним каменем іст.-літ. й крит. концепції З. З одного боку, вона являє собою цілковитий і безкомпромісовий розрив з народницьким утилітарним трактуванням літератури, а з другого — противагу офіц. марксистсько-соціологічному тлумаченню і плянуванню мистецтва. Боротьба З. проти протеґованих згори примітивізму та антикультурности тривала до розгрому нац. укр. культури в 1929 — 30 pp. Вбачаючи в насаджуваній на Україні сов. культурі новий різновид провінційної залежности від Москви, він кинув (як і М. Хвильовий) гасло европеїзму, підкресливши споконвічну належність України до евр. культ. циклу, а також гасло походу до античних першоджерел — основ кожної самостійної евр. культури. Літ. діяльність З. як поета і перекладача стоїть у цілковитій гармонії з його ідейними й теоретичними постулятами. Клясицист і парнасист за своїм мист. уподобанням, він став метром київ. неоклясичної школи і, культивуючи в своїй ориґінальній творчості насамперед сонет і олександрини, дав високі зразки цих віршових форм. Його перу належать численні переклади з латинської поезії (Горацій, Верґілій, Овідій, Марціял, Катулл та ін.). Велику увагу З. присвятив також сонетові в чужомовних літературах, створивши зразкові переклади сонетів Ередія, Ронсара, Дю-Белле, Міцкевіча, Бунійа та ін. Зб. поезій і переклади: «Антологія римської поезії» (1920); «Камена» (1924, 2 вид. 1943); переклад «Мазепи» Ю. Словацького (1925); вид. за кордоном: „Sonnetarium“ (1948); „Catalepton“ (1952); „Corollarium“ (1958); іст.-літ. праці: «Нове укр. письменство» (I, 1924); «До джерел» (1926, 2 вид. 1943); «Від Куліша до Винниченка» (1928).

[Зеров Микола (26.4.1890 — 3.11.1937, Соловки). Заарештований 28.4.1935 і після довготривалого слідства засуджений у лютому 1936 на 10 р. ув’язнення в концтаборах. Відбував покарання на Соловках. На підставі нового вироку розстріляний 3.11.1937. — Виправлення. Т. 11.]

В. Державин


Зерова Марія (* 1902), міколог та фітопатолог; наук. співр. Ін-ту Ботаніки АН УРСР; праці про грибні хвороби каучукових рослин і зелених насаджень та з систематики грибів.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.