[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 885-892; 893-904.]
Попередня
Головна
Наступна
Ісаія Копинський († 1640), церк. діяч, митр. київський (1631 — 32). Походив з Галичини, вчився в Львівській братській школі; замолоду чернець, організовував манастирі, м. ін. Густинський. При відновленні правос. ієрархії 1620 р. був висвячений на єп. перемиського, але не зміг дістатися до своєї єпархії; після смерти митр. Йова Борецького вибраний на митрополичу катедру. І. тримався консервативних поглядів, був прихильником орієнтації на Москву і тому після леґалізації правос. ієрархії в Польщі 1632 р. змушений був зректися митрополичої катедри.
Ісаїв Петро (* 1905), пед. і суспільний кат. діяч, журналіст; д. чл. НТШ; ред. пластового ж. «Молоде Життя» (1927 — 29), кат. ж. «Дзвони» (1931 — 39) у Львові; з 1939 на еміґрації — шкільний референт УЦК і ред. «Укр. Школи» (1942 — 43 в Кракові і 1947 — 48 в Авґсбурзі); з 1949 ред. тижневика «Шлях» у Філядельфії. Праці з іст. церкви і на пед. теми.
[Ісаїв Петро (1905, Ліски, Коломийський пов., Галичина — 1973, Філядельфія, ЗДА). Монографія „Причини упадку укр. держави в княжі і коз. часи“(1975). — Виправлення. Т. 11.]
Ісаковський Михайло (* 1900), рос. сов. поет, перекладач творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.
[Ісаковський Михайло (1900, Глотовка, Смоленщина — 1973, Москва). — Виправлення. Т. 11.]
Ісаченко Борис (1871 — 1948), видатний мікробіолог, родом з Херсонщини, д. чл. АН УРСР і СССР; працював у Петербурзі й Москві, з 1946 був дир. Ін-ту Мікробіології АН СССР; автор численних праць, зокрема дослідження бактерій Льодового океану й Чорного м., праці про значення мікроорганізмів в геол. процесах.
Ісидор (кін. 14 в. — 1463), київ. митр., грек, 1436 висвячений царгородським патріярхом Йосифом II на митр. «всієї Руси»; прихильник церк. Унії з Римом, 1439 на ферраро-фльорентійському соборі підписав об’єднання грец. і рим. церков (див. Фльорентійська унія), 1440 проголосив унію на укр. землях; 1441 прибув до Москви, де був ув’язнений, але врятувався втечею; не був прийнятий і на Русі-Литві, тому виїхав до Риму, де був іменований «руським кардиналом». Перебував у Царгороді при його падінні, в той час був короткотривало царгородським патріярхом як І. II Ксантопулос. 1458 зрікся титулу руського митр.; помер у Римі, похований у Ватиканській базиліці.
[Ісидор (бл. 1380-90 — 1463). — Виправлення. Т. 11.]
Ісиченко-Бурцева Таїсія, з 1949 солістка Харківської Опери. Найкращі ролі — Настасія («Чародійка»), Русалка (в одноіменній опері), Ярославна («Кн. Ігор»), Марія («Мазепа»), Оксана («Черевички»).
Іскандер Олена (* 1892), дружина О. Смирнова, режисер і викладач Муз.-Драматичного Ін-ту ім. Лисенка в Києві (1923 — 31); м. ін. постави в театрі ім. Франка в Києві: «Седі» С. Могема (1927), «Невідомі солдати» Л. Первомайського (1931); з 1932 на рос. сцені.
[Іскандер Олена, м. б. Олександра (1896 — ?), — Виправлення. Т. 11.]
Іскоростень, див. Коростень.
Іскра Іван († 1658), син Яцка, наказний полк. полтавський (1652), кандидат на гетьмана від прихильників Москви.
Іскра Іван, внук Яцка, полк. полтавський (1696 — 1703), страчений разом з Кочубеєм 1708 з наказу царя Петра I.
Іскра Яцко, див. Острянин Яцко.
Іскрицькі, шляхетсько-старшинський рід на Чернігівщині; походить від Михайла І., київ. шляхтича, одруженого з сестрою гетьмана Тетері — Євою Моржковською. Син його — Василь І. († 1696), «заслужений товариш Війська Запорозького» (1659), був полк. димерським у кін. 17 в. Дочка Василя І. — Уляна (Олена, І 1742) була дружиною гетьмана Д. Апостола. Кілька І. були визначними гром. діячами Чернігівщини 18 — 20 вв.
Іслям Ґірей (Ґерай) III (1604 — 54), кримський хан (з 1644), союзник Б. Хмельницького з 1648, брав участь у битвах Б. Хмельницького з поляками під Зборовом (1649), Берестечком (1651) і Жванцем (1653); два рази зрадив Хмельницького: під Берестечком, де взяв його в полон і тим спричинив поразку коз. армії, і вдруге в час облоги поль. війська під Жванцем, коли на власну руку уклав перемир’я з поль. королем Яном Казіміром; використовував обидві воюючі сторони й тому не давав переваги ні козакам, ні полякам.
Іслам-Терек, кол. назва с. Кіровське в Криму.
Ісопенко Микола, сучасний скульптор на Буковині; бюсти-портрети О. Кобилянської, Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича. О. Довбуша, Л. Кобилиці. Ін. праці: «Учень часів Ю. Федьковича», «Мати».
Ісправник (справник), адміністративно-поліційний чин в повітах за царської Росії, введений Катериною II 1775 р. І. спочатку був начальником повіту і обирався з дворян. З 1862 р. І. призначав губернатор, і його функції були поширені: керівництво пов. поліційним управлінням, завідування тюрмами, участь в різних пов. комісіях, а з 1874 р. також членство у пов. «присутствії» для сел. справ. І. підлягав безпосередньо губернаторові і користувався в повіті необмеженою поліційною владою (див. також Поліція).
Істамбул, див. Царгород.
Історична палея, виклад іст. Старого Завіту; складався з цитат з Біблії, переказів змісту гол. «іст. книг» Старого Завіту та деяких додатків з апокрифів. Місце і час постання непевні (не пізніше 12 в.).
Історичне Товариство Нестора Літописця (Историческое Общество Нестора Летописца), засноване в Києві 1873 p., спочатку при Київ. Ун-ті, з 1920 при ВУАН. Довголітніми гол. були В. Іконніков, В. Антонович, М. Владимирський-Буданов, М. Василенко. І. Т. Н. Л. займалося насамперед дослідженням археології й іст. України та розробкою питань з іст. укр. і рос. права, церкви, літератури тощо; відбувало наук. засідання та видавало праці п. н. «Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца» (1879 — 1914), яких з’явилося 24 тт.; важливіші з них містили тематично об’єднані праці: 2 т. присвячений 900-річчю християнства на Русі-Україні, 16 т. 50-річчю смерти М. Гоголя, в деяких надруковано документи («Акты по истории землевладения в Малороссии», 4 т. й ін.). В «Чтениях» містили свої праці ряд відомих істориків: В. Антонович, О. Лазаревський, В. Іконніков, М. Дашкевич, М. Владимирський-Буданов, О. Грушевський й ін. В 1920-их pp. І. Т. Н. Л. провадило жваву діяльність; 1920 нараховувало 212 чл., в 1920 — 28 pp. було прочитано бл. 300 наук. доповідей. На поч. 1930-их pp. І. Т. Н. Л. було ліквідоване сов. владою.
Р. М.
Історичні пісні, жанр усної нар. творчости в якому, як і в думах, оспівуються іст. події. Змальовуючи події та окремих осіб, І. п. дають мист. узагальнення, і в передачі подробиць, імен та фактів у них можуть траплятися неточності. І. п. виникли одночасно з думами, а можливо й раніше від них. Вони відрізняються від дум описом конкретних іст. подій і постатей, меншим завершенням сюжету, більшою різноманітністю тону, перевагою ліричного елементу над епічним, ритмічно упорядкованою строфою, найчастіше дворядковою або чотирирядковою; мелодія пісні охоплює один куплет, повторюючись без змін в дальших куплетах.
Найстаріші І. п., відомі з 16 в., оспівують боротьбу з татарами та турками (Байду, облогу Почаївського манастиря, здобуття Варни), другий цикл — пісні про боротьбу з Польщею (Хмельниччина, коз. ватажки: Нечай, Перебийніс, Морозенко), третій цикл — про моск. гніт (канальські роботи, зруйнування Січі, смерть козака в моск. неволі: «Стоїть явір над водою» тощо), четвертий цикл — пісні про гайдамаччину (Залізняк, Швачка і т. д.). Окремі пісні стоять поза межами цих циклів (Бондарівна, Сава Чалий тощо). Найпізнішого постання пісні про панщину та боротьбу за визволення селян (Кармалюк, Довбуш й ін.). Події останніх 40 pp. також відбилися в піснях (див. ЕУ I, стор. 266).
Найбільш відомою працею про І. п. є 2-томова зб., опрацьована М. Драгомановим спільно з В. Антоновичем («Исторические песни малорусского народа», 1874 — 75). Продовженням цієї праці є дальші зб. І. п. з цінними коментарями М. Драгоманова: «Нові укр. пісні про громадські справи» (1881), «Політ. пісні укр. народу 18 — 19 ст.» (2 т., 1883 — 85). Див. також ЕУ I, стор. 266.
Література: Див. ЕУ I, стор. 272; Плісецький М. Укр. думи та іст. пісні. М. 1944; Павлій Д., Родіна Л., Стельмах М. Укр. нар. думи та іст. пісні. К. 1955; Родіна Л. Іст. пісні. Укр. нар. поетична творчість. К. 1958.
Історично-Філологічний Інститут у Ніжені, див. Безбородьківський Ліцей.
Історіографія. Предметом укр. І. є розвиток укр. наук. праці над дослідженням минулого України і, разом з тим, розвиток укр. іст. думки. Укр. І. починається в першій пол. 11 в. у формі т. зв. літописання. З часом форми і методи вивчення укр. минулого мінялися, і старе літописання дедалі поступалося місцем новим формам історіописання. Починаючи з 19 в., іст. України наук. досліджується як укр. вченими, наук. інституціями та орг-ціями, так і в рамках чужої І., передусім рос. та поль. На зламі 19 і 20 в. була створена перша наук. схема іст. України (М. Грушевський), а далі укр. І. входить в новий період, позначений перевагою, а згодом перемогою нац.-державницького напрямку (В. Липинський), різні течії якого репрезентують сучасну укр. іст. науку поза межами УССР.
Княжа доба (11 — 13 вв.). Літописання на Україні провадилося, починаючи з першої пол. 11 в., гол. в Києві, при катедрі св. Софії, а згодом у Печерському й Видубецькому манастирях, а також у Чернігові, Переяславі, на Волині, в Галичині тощо. Перші літописи були хронологічним записом поточних подій. Незабаром з’являються літописні компіляції (зводи), що їх автори ставлять собі наук.-іст. цілі, щільно пов’язані з тогочасним політ. і церк. життям. Найстарішими літописними зводами є — Початковий (до 1111 p.), Київський (до 1200 р. включно) і Галицько-Волинський (1201 — 1292 pp.). Найвизначнішим твором укр. І. княжої доби є «Повість временних літ», що її автором давня традиція і досліди деяких вчених (зокрема О. Шахматова) вважають києво-печерського ченця Нестора.
Лит. -поль. й коз. доба (14 — 17 вв.). Літописання не переривалося і за 14 — 15 вв., хоч іст. пам’яток з тих часів збереглося дуже мало. Воно відроджується в 15 в., у вигляді т. зв. лит. (або «зах.-руських») літописів. Якщо найдавніші з них є безпосереднім продовженням літописів (зводів) київ. доби і носіями староукр. іст. традиції, то в пізніших (напр., літопис Биховця, кін. 16 в.) помітний вплив нових умов держ.-політ. життя В. Князівства Лит. Укр. іст. традицію репрезентують нові укр. літописи 16 — 17 вв. (зокрема Густинський літопис). Великий культ.-нац. рух 16 — 17 вв. утворив багату літературу церк.-полемічних і політ. трактатів, що їх автори для обґрунтування своїх думок і оборони нац.-рел. прав укр. народу покликалися на історію. Твори Юрія Рогатинця, Степана Зизанія, Христофора Філалета (Мартина Броневського), Іпатія Потія, Захарії Копистенського, Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича, києво-могилянського вченого гуртка (Атанасія Кальнофойського тощо) та ін. цінні для історіографа відновленням нац.-іст. традиції, намаганням нав’язати нитку безпосередньої тяглости подій і всього іст. процесу в житті укр. народу.
Коз.-гетьманська доба (17 — 18 вв). Хмельниччина й утворення другої укр. держави мали великий вплив на розвиток укр. І. Іст. праця виходить поза літописні рамки і набирає форм прагматичної історії з синтетичним наставленням. У другій пол. 17 в. з’являються такі твори, як «Кройника» Теодосія Сафоновича 1672 p., «Синопсис», автором якого раніше вважали Інокентія Ґізеля (перше вид. 1674 p.), «Літописец си ест кроника» Леонтія Боболинського (1699 р.) та ін. Особливу категорію становлять т. зв. «коз. літописи», складені здебільшого в кін. 17 і в першій чверті 18 в. Це прагматичні огляди укр. історії, перев. іст. козаччини. Найважливіші з них: Самовидця (ймовірно, Романа Ракушки, 1648 — 1701), Григорія Граб’янки (1648 — 1708) і Самійла Величка (1648 — 1700).
У 18 в. виходять іст. твори, які генетично зв’язують коз.-гетьманську добу з княжою. В 1730-их pp. складено «Краткое описание Малороссии». 1751 р. Григорій Покас склав «Описание о Малой России». До цієї групи належать твори: Петра Симоновського «Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах» (1765), Степана Лукомського «Собрание историческое» (1770), Олександра Ріґельмана «Летописное повествование о Малой России и ее народе и казаках вообще» (1785 — 86), Опанаса Шафонського іст. нарис України в його праці «Черниговского наместничества топографическое описание» (1786), Михайла Антоновського «История о Малой России» (видана 1799 p.), іст. нарис України (до 11 в.) Якова М. Марковича в його «Записках о Малороссии», ч. І (видана 1798 p.), історія України Архипа Худорби (до нас не дійшла) й ін.
Над історією України в цілому або над її окремими проблемами працювали в другій пол. 18 або на поч. 19 в. архиєп. Гебргій Кониський, Григорій А. Полетика, Федір Туманський, Андріян Чепа, Василь Ломиковський, Микола Бантиш-Каменський, Василь Полетика, Михайло Марків, Максим Берлінський, Ілля Квітка, згодом митр. Євгеній Болховітінов та ін.
Наприкін. 18 в. за кордоном вийшли в світ іст. праці чужих авторів, присвячені Україні. Двотомові «Annales de la Petite Russie» Жана-Бенуа Шерера (вид. 1788 p.), «Geschichte der ukrainischen und saporogischen Kosaken» Карла Гаммерсдорфера (вид. 1789 p.) і «Geschichte der Ukraine und der ukrainischen Kosaken» Йоганна Хрістіяна Енґеля (вид. 1796 p.).
Десь наприкін. 18 або на поч. 19 в. постає «История Русов или Малой России» (див. Історія Русів), твір невідомого автора, що мав величезний вплив на дальший розвиток укр. І.
Укр. І. 19 в. Укр. І. першої пол. 19 в., продовжуючи державницькі традиції коз.-гетьманської доби, шукає синтези у формі заг. праць з іст. України. «История Малой России» Дмитра Бантиш-Каменського (1822 p.), «Історія України» Олекси Мартоса, з якої було опубліковано лише кілька уривків (цілість її загинула), «История Малороссии» Миколи Маркевича (1842 — 43 pp.) дають систематичний огляд історії України від давніших часів до кін. 18 в., докладніше спиняючись на Козаччині й Гетьманщині. Але одночасно укр. І. в добу романтизму ставить в центр уваги народ, його життя і рухи. Романтичне захоплення народністю згодом переходить у співчуття до соц. та екон. недолі нар. мас, гол. — селянства. Досліджуючи спочатку народ як об’єкт історії, укр. І. згодом висуває його на чоло укр. іст. процесу. При певних відмінах, в різні часи й у різних дослідників, народницький напрям характеризує всю укр. І. сер. і другої пол. 19 в., а відгуки його мають вплив ще в перших десятиліттях
20 в. Народницький напрям найяскравіше виявився в працях Максимовича, Костомарова, Куліша, Лазаревського й Антоновича.
Представником романтичного народництва в укр. І. був Михайло Максимович, автор численних розвідок з іст. Києва й Київської Руси, Козаччини й Гетьманщини, а також коз. І. Микола Костомаров присвятив гол. увагу дослідам над політ. історією коз.-гетьманської України. Його монографії про Хмельниччину, Руїну, добу Мазепи та розвідки про гетьманування Виговського, Ю. Хмельницького, Полуботка, оперті на багатому джерельному матеріялі й написані з властивою йому художністю викладу, дали яскраву (стихійні нар. рухи), але однобічну (недооцінка держ.-творчої діяльности укр. гетьманів, навіть Б. Хмельницького) картину іст. життя й розвитку України другої пол. 17 і першої чверти 18 в. Великий вплив на дальший розвиток укр. іст. думки мали історіософічні розвідки Костомарова (зокрема «Мысли о федеративном начале в древней Руси» і «Две русские народности»), Іст. досліди Пантелеймона Куліша були пов’язані гол. з добою Козаччини. В працях Лазаревського та Антоновича домінують питання соц.-екон. історії. Олександер Лазаревський досліджував іст. Лівобережної України 17 — 18 вв., зокрема селянства, коз. старшини й шляхетства, колонізації та землеволодіння (капітальне «Описание Старой Малороссии» I — III, 1888 — 1902 й низка розвідок), адміністративний та суд. устрій Гетьманщини, а також укр. І. 18 і поч 19 вв. Володимир Антонович найбільше уваги присвятив соц.-екон. іст. Правобережної України 16 — 18 вв., а також Політ. іст. Лит.-Руської держави. Йому належить низка монографій з іст. Козаччини та гайдамаччини, селянства, шляхетства, міст та міщанства, Церкви. У своїх наук.-популярних лекціях з іст. Козаччини («Бесіди про часи коз. на Україні», 1897; 2 вид. п. н. «Виклади про часи коз. на Україні», 1912) Антонович дав заг. огляд укр. історії за часів Козаччини. Особливою заслугою Антоновича перед укр. І. було створення наук.-іст. школи (т. зв. «київ. школа»), що в особі учнів Антоновича з Київ. Ун-ту (Д. Багалій, І. Линниченко, М. Довнар-Запольський, М. Дашкевич, П. Голубовський, В. Ляскоронський, О. Грушевський, В. Данилевич, О. Андріяшев, П. Іванов, Н. Молчановський та ін.) поклала підвалини новітньої укр. І. З цієї Ж школи вийшов найвидатніший укр. історик М. Грушевський. З ім’ям В. Антоновича зв’язана діяльність трьох осередків укр. іст. науки: Київ. Археографічної Комісії, Іст. Т-ва Нестара Літописця і наук. осередку, що видавав журн. «Киевская Старина». Крім того, велася іст. праця в Київ. Ун-ті св. Володимира (досліди в царині іст. України та іст. укр. права) і Київ. Духовній -Академії (досліди з іст. укр. Церкви, освіти та культури М. Петрова, С. Ґолубєва, Ф. Тітова й ін.).
Укр. іст. досліди велися в другій пол. 19 в. також у Харкові (ун-т, Іст.-Філол. Т-во), Одесі (у-т, т-во «Истории и Древностей», праці А. Скальковського з іст. Запоріжжя та Полудневої України), в Галичині (праці Д. Зубрицького, о. А. Петрушевича, І. Шараневича, Ю. Целевича, К. Заклинського, А. Добрянського, єп.. Ю. Пелеша, о. О. Качали та ін.; вид. «Гал.-Руської Матиці», Львівського Ставропігійського Ін-ту, «Руська Іст. Бібліотека» О. Барвінського) тощо. На еміґрації працював М. Драгоманов, який своїми історіософічними працями (його студія «Пропащий час. Українці під Московським царством. 1654 — 1876») мав великий вплив на розвиток укр. іст. думки.
М. Грушевський і укр. І. поч. 20 в. На кін. 19 в. укр. І. вже диспонувала великим доробком монографічної літератури та археографічних вид. Разом з цим заг. зріст укр. культури й нац. свідомости владно висував потребу наук. синтези іст. процесу укр. народу і якнайширшої популяризації іст. України. Першу наук. схему іст. укр. народу, на заселеній ним території, протягом усього його іст. життя, побудував, уґрунтував і впровадив у наук. вжиток М. Грушевський. Його монументальний твір «Історія України-Руси» в -10 тт., виданий у Львові й Києві в 1898 — 1937 pp., знайшов цілковите визнання і в укр. І. і в І. чужій (зокрема поль. і рос.). Заг. огляд усієї історії України Грушевський подав у своїх наук.-популярних нарисах іст. України, що, починаючи з 1904 p., вийшли в світ в різних і численних вид., як укр., так і чужими мовами («Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована історія України», «Про старі часи на Україні» та ін.). Теоретичне обґрунтування своєї іст. схеми Грушевський зробив у ст. «Звичайна схема »руської історії« і справа раціонального укладу іст. сх. слов’янства» (надрукованій в «Сборнике статей по славяноведению», вид. Академією Наук у Петербурзі, I, 1904). Поза тим Грушевський опублікував кілька сот наук. праць з іст. України та укр. І. й джерелознавства.
В основі іст. концепції М. Грушевського лежав примат соц. інтересів над інтересами держ.-політ., що споріднювало її з народницькою І. Але в процесі дальшого студіювання іст. України (зокрема Козаччини й Хмельниччини) й своєї участи в сучасній укр. політиці Грушевський надає чимраз більшого значення держ.-політ. чинникові, і це мало певний вплив на його учнів.
Великою заслугою Грушевського було створення іст. «школи» у Львові, наслідки праць якої, гол. над часами лит.-поль. і коз.-гетьманськими, друкувалися перев. у вид. НТШ (праці учнів Грушевського — С. Томашівського, М. Кордуби, І. Крип’якевича, І. Джиджори, І. Кревецького, В. Герасимчука, Б. Барвінського, О. Терлецького та ін.). Праці львівського іст. осередку мали загальноукр. характер і. своєю тематикою, і тим, що у вид. НТШ брали найжвавішу участь історики з Центр. і Сх. України (О. Грушевський, В. Липинський, В. Доманицький, М. Василенко, В. Модзалевський. О. Лотоцький, М. Слабченко, В. Барвінський та ін.). Після 1905 p. M. Грушевський переносить осередок своєї наук. діяльности до Києва, де укр. іст. праця концентрується перев. навколо створеного ним Укр. Наук. Т-ва та його видань («Записки УНТ», «Україна», «Наук. Збірник» тощо). Крім згаданих вище дослідників, тут брали участь також О. Левицький, І. Каманін, В. Щербина, Л. Добровольський, В. Данилевич, Д. Дорошенко, М. Стадник та ін.
Наук.-іст. праця велася також у Харкові (здебільша над проблемами іст. Лівобережної і Слобідської України) при ун-ті й Іст.-Філол. Т-ві (праці Д. Багалія, Д. Міллера, М. Плохинського, В. Барвінського, М. Максимейка й ін.), в Одесі при Ун-ті й Т-ві Історії і Древностей (досліди І. Линниченка, М. Слабченка, П. Клепацького та ін.), в Катеринославі (Катеринославська Архівна Комісія, що присвятила свої досліди гол. іст. Запоріжжя та Півд. України в працях Д. Яворницького, Д. Дорошенка, В. Біднова та ін.), в Чернігові (праці Чернігівської Архівної Комісії, в яких брали участь В. Модзалевський, відомий укр. історик-генеалог, П. Дорошенко, А. Верзилов та ін.), в Полтаві (Полтавська Архівна Комісія та її співр. — І. Павловський, Л. Падалка, В; Пархоменко та ін.), в Житомирі (О. Фотинський), в Кам’янці (праці о. Ю. Сіцинського), в Ніжені (Іст.-Філол. Т-во: праці М. Бережкова, Ю. Максимовича та ін.), на Кубані (праці П. Короленка, Ф. Щербини), в Криму (Таврійська Архівна Комісія, праці А. Маркевича) тощо.
Дослідження історії України в чужій І. Питаннями іст. України займалися в 19 — 20 вв. також чужі вчені, гол; рос. і поль. Це викликане було іноді суто наук. інтересами, а здебільша тим, що рос. і поль. І., плекаючи відповідно до своїх держ.-політ. концепцій — звичайні схеми «руської» (рос. чи СССР) або поль. (в розумінні іст. Польщі) історії; анектували історію України, розбиваючи її до того ще на окремі фраґменти. Проте, досліди рос. і поль. вчених, не зважаючи на свою тенденційність, принесли чимало нового документального матеріялу, а деякі з них становили поважний вклад до студіювання укр. минувшини. Зокрема з рос. вчених можна назвати С. Соловйова, Г. Карпова, О. Лаппо-Данилевського, О. Шахматова, Є. Голубінського, М. Любавського, О. Прєснякова, М. Присьолкова, В. Ейнгорна, П. Жуковича, Є. Шмурло, Б. Грекова, В. Пічету, Г. Вернадського та ін. В поль. І. над питаннями іст. України працювали М. Грабовський, Е. Руліковський, Ю. Бартошевич, Т. Ю. Стецький, К. Шайноха, О. Яблоновський, Й. Ролле (д-р Антоні Й.), М. Дубецький, Ф. Равіта-Ґавронський, Т. Корзон, К. Пуласький, Й. Третяк, Л. Кубаля, М. Гандельсман, К. Ходиницький, В. Томкевич, С. Кучинський, О. Галецький, Г. Пашкевич та ін.
Новітня укр. І., спираючись на дослідах попередньої доби, встановлює тяглість укр. іст. традиції від часів Княжої держави 10 — 14 вв., через Коз.-Гетьманську державу 17 — 18 вв. до новітнього укр. нац.-держ. відродження. Ця традиція була державницька, і вона стала провідною ідеєю новітньої укр. І., визначивши весь її дальший розвиток. Основоположниками укр. державницької І. були В. Липинський і С. Томашівський.
В. Липинський бачив завдання новітньої укр. І. у відновленні іст. традиції доби Коз.-Гетьманської держави і, досліджуючи історію укр. шляхетської верстви, присвятив багато уваги студіям над державою Б. Хмельницького. С. Томашівський, після низки поважних джерельних студій над тією добою, звернувся до іст. княжої України і дав її синтезу в своїй книзі «Українська історія І. Старинні і середні віки» (1919).
Після недовгої доби укр. державности в 1917 — 20 pp. укр. історики на еміґрації, в Галичині і навіть на підсов. Україні, попри несприятливі умови, продовжують наук. діяльність, розвиваючи далі традиційну схему укр. іст. процесу, оформлену М. Грушевським, і заповнюючи її новим ідейним державницьким змістом. Великого розмаху набуває наук.-іст. праця на Україні в 1920-их pp., гол. завдяки М. Грушевському, який з 1924 р. зосереджує свою діяльність в Укр. Академії Наук у Києві. За його ред. вийшов ряд важливих для укр. І. видань («Україна», 1924 — 30; «За сто літ», 1927 — 30; «Записки Іст.-Філол. Відділу. УАН», 1925 — 30 — праці Іст. Секції; вид. Археографічної Комісії тощо) з працями самого М. Грушевського, його співроб. — О. Грушевського, Й. Гермайзе, П. Клименка, В. Данилевича, В. Щербини, Л. Добровольського, К. Лазаревської та ін., а також його учнів (С. Шамрай, О. Баранович, М. Ткаченко, В Юркевич й ін.).
Другим осередком укр. І. були наук. інституції в Києві й Харкові, керовані Д. Багалієм, які провели значну роботу в царині історії України 17 — 19 вв.: праці Д. Багалія, О. Оглоблина (з екон. і політ. іст. України), Н. Полонської-Василенко (з іст. Запоріжжя й Півд. України), В. Романовського, В. Барвінського, Н. Мірзи-Авак’янц, В. Дубровського, О. Багалій-Татаринової, В. Базилевича, М. Горбаня, Д. Соловія, А. Козаченка та ін. Поважну наук. роботу в царині іст. укр. права й держ. ладу було проведено в дослідах М. Василенка та його співр. — Л. Окіншевича, І. Черкаського, В. Новицького, М. Тищенка, В. Гришка та ін., а в ділянці екон. історії України — в дослідах К. Воблого, А. Ярошевича, Є. Сташевського та ін.
Важливу наук.-іст. працю було проведено в Одеському іст. осередку, керованому М. Слабченком, автором праць з екон.-соц. історії України 17 — 19 вв., а також з історії укр. права, де працювали також Є. Загоровський, О. Рябінін-Скляревський та ін. Ін. осередками укр. І. були: Дніпропетровське (Д. Яворницький, В. Пархоменко та ін.), Полтава (П. Клепацький та ін.), Ніжен (М. Петровський, А. Єршов), Чернігів (П. Федоренко й ін.). Окреме й досить ізольоване місце в укр. І. 1920 — 30-их pp. посідав марксистський історичний напрям, гол. осередок якого був у Харкові (праці М. Яворського та його учнів і співр. — М. Рубача, З. Гуревича, М. Свідзінського та ін.).
В 1930-их pp. майже всі ці наук. осередки були ліквідовані сов. владою, багато істориків були репресовані або позбавлені можливости працювати, і укр. іст. наука на Центр. і Сх. Укр. Землях перестала нормально розвиватися.
В Галичині, не зважаючи на важкі матеріяльні умови і політ. обмеження, працював в 1920 — 30-их pp. ряд істориків, здебільша об’єднаних навколо НТШ: С. Томашівський, І. Крип’якевич, М. Кордуба, О. Терлецький, В. Герасимчук, І. Кревецький, Б. Барвінський, М. Чубатий, М. Андрусяк, о. Й. Скрутень, о. Т. Коструба, о. Р. Лукань та ін., що їх іст. праці друкувалися в ЗНТШ, «Старій Україні», «Записках ЧСВВ», «Богословії» тощо. На Закарпатті іст. досліди провадили о. В. Гаджеґа, А. Годинка й ін.
Гол. осередками укр. І. на еміґрації були Прага (Укр. Вільний Ун-т, Укр. Іст.-Філол. Т-во, Музей Визвольної Боротьби України), Берлін (Укр. Наук. Ін-т), Варшава (Укр. Наук. Ін-т, Укр. Воєнно-Іст. Т-во), частково Париж. На еміґрації працювали М. Грушевський (до 1924 p.), В. Липинський, С. Томашівський (деякий час), Д. Дорошенко, А. Яковлів, Р. Лащенко, В. Біднов, В. Прокопович, І. Борщак, Б. Крупницький, С. Наріжний, Д. Олянчин, М. Антонович, І. Лоський та ін. Більшість із них розробляла зах.-евр. архівні матеріяли, перед тим майже невідомі в укр. науці. Наслідком цієї праці з’явилася низка дуже поважних наук. публікацій. Особливе значення мають праці Д. Дорошенка (зокрема синтетичні праці з іст. України та укр. історіографії), А. Яковлева (зокрема «Укр.-моск. договори XVII — XVIII ст.»), Б. Крупницького (про гетьмана Пилипа Орлика, Мазепу й ін.), І. Борщака (м. ін. про Григора і Пилипа Орликів), Д. Олянчина (розвідки з іст. укр.-нім. відносин 17 — 18 вв.).
Після другої світової війни вільна іст. наука на Україні фактично перестала існувати. Хоч в УССР є іст. установи (зокрема Ін-т Історії АН УРСР), де працює чимало істориків, старших і молодших (І. Крип’якевич, К. Гуслистий, Ф. Ястребов, М. Супруненко, П. Лавров, В. Дядиченко, Ф. Лось, К. Стецюк, В. Голобуцький, І. Гуржій, І. Бойко та ін.), видається чимало праць з іст. України, виходить (з 1957 р.) «Укр. Історичний Журнал», але сучасна укр. совєтська історіографія цілком підпорядкована політ. цілям і наказам ком. уряду, отже змушена провадити лінію моск. большевизму. Це визначає всю діяльність укр. совєтських істориків — їх ідеологію, методологію, тематику й навіть фразеологію, більше того — диктує наслідки їхніх дослідів і висновки їхніх праць. Цим позначені як заг. огляди історії України (зокрема «Історія Укр. РСР», І — II, 1953, 1958), так і монографічні іст. праці (визначніша з них: «Богдан Хмельницький» І. Крип’якевича, 1954), а навіть документальні вид. (гол. з них: «Воссоединение Украины с Россией», I — III, 1954; спільне вид. АН СССР і АН УРСР).
Укр. історики на еміґрації в Европі і в Америці, старшої і молодшої ґенерації (М. Андрусяк, (†) І. Борщак, о. А. Великий, І. Витанович, (†) П. Грицак, В. Гришко, (†) Д. Дорошенко, В. Дубровський, (†) Б. Крупницький, І. Лисяк-Рудницький, о. І. Назарко, О. Оглоблин, Л. Окіншевич, Д. Олянчин, Н. Полонська-Василенко, О. Пріцак, (†) о. Й. Скрутень, М. Чубатий, О. Шульгин, (†) А. Яковлів та ін.) працюють над розробленням синтетичних оглядів історії України та укр. І., поширюючи свою увагу також на іст. Сх. Европи в цілому. Наук.-вид. працю провадять: НТШ (Іст.-Філос. Секція), УВАН (Іст. Секція), УВУ, Василіянський наук. осередок у Римі та ін. З окремих наук.-іст. публікацій треба згадати капітальне вид. ватиканських архівних документів до іст. України й Укр. Церкви (за ред. о. А. Великого), монографії І. Борщака «La légende historique de l'Ukraine. Istorija Rusov» (1949), Б. Крупницького («Гетьман Данило Апостол і його доба», 1948), Л. Окіншевича («Значне військове товариство в Україні Гетьманщині XVII — XVIII ст.», ЗНТШ, т. 157, 1948), А. Яковлева («Укр. кодекс 1743 року», ЗНТШ, т. 159, 1949); Н. Полонської-Василенко («The Settlement of the Southern Ukraine 1750 — 75», The Annals УВАН, vol. IV — V, 1955), англ. вид. Укр. І. Д. Дорошенка й. О. Оглоблина (1957) та ін. Наслідком співпраці укр. істориків був складений іст. відділ в ЕУ I, а також в англомовній «Укр. Енциклопедії», яка друкується в ЗДА.
Література: Дорошенко Д. Огляд укр. історіографії. Прага 1923; Багалій Д. Нарис укр. історіографії, І — II. К. 1923 — 25; Крип’якевич І. Укр. історіографія, Л. 1923; Кревецький І. Укр. історіографія на переломі, ЗНТШ, т. 134 — 35. Л. 1924; Андрусяк М. Укр. історіографія 1921 — 1930 pp. Літопис Червоної Калини, IX — X. Л. 1932; Kwartalnik Historyczny, т. 48, чч. 1 — 2. Л. 1934; Наріжний С. Укр. історіографія. УЗЕ, III. Л.-Станиславів-Коломия 1935; Korduba M. La littérature historique soviétique ukrainienne. Compte-rendu 1817 — 31. B. 1938; Krupnyckyj B. Die historische Wissenschaft der Sowjet-Ukraine 1921 — 41, Jahrbücher für Geschichte Osteuropas, II — IV. Бреслав — Берлін 1941; Крупницький Б. Укр. історична наука під Совєтами (1920 — 1950). Мюнхен 1957; Doroschenko D. A survey of Ukrainian Historiography; Ohloblyn О. Ukrainian Historiography 1917 — 1956; The Annals of the Ukrainian Akademy of Arts and Sciences in the U. S. vol. V — VI, ч. 18 — 20. Нью-Йорк 1957.
О. Оглоблин
«Історія Русів» («Исторія Русовъ»), найвизначніший твір укр. нац.-політ. думки кін. 18 — поч. 19 вв. В яскравій, місцями художній формі автор «І. Р.» подає картину іст. розвитку України, укр. народу й укр. державности від найдавніших часів до другої пол. 18 в., гол. увагу приділяючи Козаччині, Хмельниччині й Гетьманщині. Іст. концепція твору продовжує традиції коз. історіографії, пам’ятками якої широко користується автор «І. P.», доповнюючи їх різними переказами, власними спогадами й подекуди (щодо 18 в.) архівними документами. Основна засада «І. Р.» — право (натуральне, моральне, іст.) кожного народу на самостійний держ.-політ. розвиток, а боротьба укр. народу проти чужого (поль. й моск.) поневолення — це гол. зміст твору. Автор не мав на меті писати об’єктивну іст. України. Він показав її такою, якою, на його думку, вона повинна була бути. «І. Р.» — це іст. леґенда України (І. Борщак), політ. трактат, втілений в іст. форму. «І. Р.» написана тогочасною рос. літ. мовою, але має велику домішку укр. мови. З огляду на цензурні умови, автор нерідко ховає справжні свої думки поміж рядками, приписує їх різним іст. діячам, наводячи їх леґендарні промови, вигадані листи тощо.
Автор «І. Р.» невідомий. Спочатку вважали автором архиєп. Г. Кониського, але пізніше його авторство було заперечене і з’явилася низка ін. гіпотез. Найпоширеніша була думка про авторство Г. Полетики (В. Іконніков, О. Лазаревський, М. Василенко, Д. Дорошенко) або його сина Василя (В. Горленко, А. Єршов, І. Борщак); дехто припускав співавторство батька й сина Полетик (М. Грушевський). В останніх десятиліттях кілька дослідників (М. Слабченко, П. Клепацький, А. Яковлів, М. Возняк) висунули думку про авторство кн. О. Безбородька. Називалося також ім’я кн. М. Рєпніна (М. Драгоманов), В. Лукашевича (М. Петровський), О. Лобисевича та ін. Час написання «І. Р.» відносять або на 1760 — 70-і pp. (Лазаревський, Дорошенко, Слабченко, Возняк та ін.), або на 1790-і pp. (Яковлів, Б. Крупницький), або навіть на 1815 — 25 pp. (Горленко, Єршов, Борщак та ін.). Можна думати, що «І. Р.» була написана десь в кін. 18 в. (1790-і pp.) або на поч. 19 в. (1802 — 05), можливо, двома наворотами, на терені Новгородсіверщини, і там же перейшла ще одну редакцію десь між 1815 і 1822 pp. Автор (чи автори) «І. Р.» вийшов з кіл новгородсіверського патріотичного гуртка 1780 — 90-их pp. і був зв’язаний з кн. О. Безбородьком службовими, особистими й ідейно-політ. інтересами.
Першу згадку про «І. Р.» маємо в 1825 р. Довгий час твір розходився в численних рукописних копіях. Популярність «І. Р.» була величезна. Укр. історіографія 19 в. розвивалася під великим впливом «І. P.». Іст.-літ. твори М. Маркевича, Є. Гребінки, І. Срезневського, М. Гоголя, А. Метлинського, М. Костомарова, П. Куліша й насамперед Шевченка були побудовані на «І. Р.»
Вперше видав «І. Р.» О. Бодянський у Москві в 1846 р. в «Чтениях Общества Истории и Древностей российских» (і окремо). В 1956 р. у Нью-Йорку вийшов укр. переклад «І. P.», зроблений В. Давиденком, за ред. і вступною статтею О. Оглоблина.
Література: Дорошенко Д. «Исторія Русовъ» як пам’ятка укр. політ. думки другої пол. 18 в., журн. Хліборобська Україна, III. Відень 1921; Яковлів А. До питання про автора «Історії Русів», «ЗНТШ», CLIV. Л. 1937; Возняк М. Псевдо-Кониський і Псевдо-Полетика («Исторія Русовъ»). Л. — К. 1939; Borschak E. La légende historique de l’Ukraine. Istorija Rusov. Париж 1949; Yakovliv A. Istoriya Rusov and its Author. The Annals of the Ukr. Acad. of Arts and Sciences in the U. S. т. III, Ч. 2 (8). Нью-Йорк 1953; Ohloblyn O. Where was istoriya Rusov written? ibid.; Історія Русів, ред. О. Оглоблина. Нью-Йорк 1956.
О. Оглоблин
Історія України, див. ЕУ I, стор. 406 — 591 і Історія України — синхроністично-хронологічна таблиця, стор. 893 — 904.
[Історія України. — Доповнення. Т. 11.]
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
СИНХРОНІСТИЧНО-ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ
|
Століття |
|
УКРАЇНА |
СУСІДНІ КРАЇНИ |
ІНШІ ВАЖЛИВІ ПОДІЇ |
|
|
Дев’яте століття |
Формування Київської держави |
Історія України до 9 ст., див. Археологія України. 839 Згадка Бертинської хроніки про Русь у зв’язку з посольством до Людовіка І франконського. бл. 840 Захоплення Києва хозарами й уграми. Алмус (Олом) київ. воєвода. бл. 858 Прибуття Аскольда до Києва. 860 Напад Руси на Царгород. Константин-Кирило на півн. Чорномор’ї (бл. 860 — 61, можливо й раніше). бл. 878 Прихід кн. Олега з Новгорода до Києва. кінець 9 ст. Прихід печенігів у надчорноморські степи ( — 1036). Перехід угрів на Дунай. |
814 Смерть болг. хана Крума при облозі Царгороду. бл. 830 — 906 Моравська держава (кн. Моймір † 846). 845 Хрищення зах.-чес. князів. 846 — 70 Ростислав моравський кн. 852 — 90 Борис болг. бл. 858 Прихід Рюрика в Новгород. 862 Константин-Кирило і Методій у Моравії; створення слов. Письма. 864 Хрищення Бориса болг. 870 — 94 Святополк кн. моравський. 886 Перехід учнів Методія († 885) з Моравії в Болгарію. 893 Прийняття слов. мови для болг. Церкви. Симеон болг. († 927). 896 Поселення угрів у Паннонії. |
800 Відновлення зах. цісарства (коронація Карла В.). 814 Смерть Карла В. 826 † Теодор Студит. Острів Кріт зайнятий арабами ( — 961). 828 Араби в Сіцілії ( — 1091). бл. 830 св. Ансґар у Швеції. 830-і — 40-і pp. Норманські напади на Зах. Европу (845 на Париж і Гамбурґ). 843 Поділ Франконської держави (Договір у Вердені). 867 Розрив між Фотієм і Римом Македонська династія у Візантії. 871 — 99 Альфред В. англ. 885 — 86 Облога Парижу норманами. |
|
|
Десяте століття |
Формування Київської держави |
907 Похід київ. кн. Олега на Царгород. 911 Договір київ. кн. Олега з Візантією. 913 Похід Руси на каспійське побережжя Закавказзя. 940-і pp. Походи кн. Ігоря на Царгород і Закавказзя. 945 Договір київ. кн. Ігоря з Візантією; згадка про християнську Русь. 957 Ольга (перша християнка на київ. престолі) у Царгороді. 961 — 62 Місія єп. Адальберта до Києва. 960-і pp. — 972 Походи Святослава. Розгром хозарів; експансія на Оку і Волгу та за Дунай, † Святослав у бою з печенігами. 973 Посольство київ. кн. Ярополка до цісаря Оттона в Кведлінбурзі. 979 Папські посли в Києві. бл. 980 — 1015 Київ. кн. Володимир. 981 Кн. Володимир В. приєднує Червенські городи. 988 — 89 Хрищення Руси. Одруження Володимира з Анною візант. 990-і pp. Будова Десятинної церкви в Києві. |
906 Зруйнування Моравської держави уграми. Розірвання зв’язку між півд. і півн. слов’янами. 913, 922 1 924 Симеон, «цар ромеїв і болгар», облягає Царгород 921 — 29 св. Вацлав чес. князь. 924 Хорватська держава Томіслава. 963 Перша документальна вістка про Польщу. 966 Хрищення Польщі (Мєшко І). 968 Перше поль. єпископство (у Познані). 973 Заснування спархії у Празі ( — 1344 під зверхністю архиєп. Майнцу). бл. 975 Хрищення Ґейзи угорського († 997). 992 — 1025 Болеслав Хоробрий зах. слов’янами. |
911 Норманське князівство у Франції. 911 Кінець сх.-франконських Каролінґів. 912 — 59 Константин Багрянородний візант. 919 — 1024 Саксонська династія в Німеччині. 929 Кордовський каліфат в Еспанії. 936 — 73 Оттон В. у Німеччині. 948 Заснування спархії в Бранденбурзі (нім. колонізація). 955 Розгром угрів над Лехом. Віднова сх. мархії (Австрія). 962 Коронація Оттона В. Поч. Рим. Цісарства нім. народу ( — 1806). 965 Кіпр очищений від арабів. 976 Бабенберги в Австрії ( — 1246). 976 — 1025 Василь II візант. 983 — 1002 Оттон III нім. 987 Кінець зах.-франконських Каролінґів. Династія Капетінґів у Франції ( — 1328). |
|
|
Одинадцяте століття |
Доба розквіту Київської держави |
1007 Архиєп. Бруно в Києві (місія до печенігів). 1015 — 19 Боротьба між синами кн. Володимира В. 1018 Болеслав Хоробрий захоплює Червенські городи. 1019 — 54 Ярослав Мудрий київ. князь. 1024 Бій під Лиственом; кн. Мстислав у Чернігові. 1030 — 31 Повернення Червенських городів. Заснування м. Ярослава. 1030-і pp. Розгром печенігів (1036). Будова церкви ов. Софії (1037). Перший київ. літопис (бл. 1039). 1043 Останній похід Руси на Царгород. 1049 Посли з Парижу в Києві (спатання кн. Анни). 1051 Іларіон — перший київ. митр. — русин. |
1000 Заснування поль. архиєп. у Ґнезні. Коронація Стефана угор. († 1038) папою. 1018 Підкорення Болгарії Візантією; упадок охрідського патріярхату. 1025 Коронація і смерть Болеслава Хороброго поль. 1030 Заснування Ярославом Юр’єва (Тарту) в землі естів. 1034 — 55 Бржетіслав чес; гегемонія чехів над зах. слов’янами. 1045 — 50 Будова Софійського Собору в Новгороді. |
бл. 1000 Нормани в Півн. Америці. 1018 — 35 Кнут В. данський; об’єднання Англії ( — 1042) і Норвегії (1028 — 35) з Данією. 1024 — 1125 Франконська (салійська) династія в Німеччині. 1031 — 60 Генріх І король франц. (одружений з Анною, дочкою Ярослава Мудрого). 1035 Початок есп. королівств Араґонії і Кастілії. 1048 — 54 Папа Лев IX; початок реформ (заборона симонії, целібат). 1054 Остаточний розрив між Зах. і Схід. Церквою. |
|
|
|
Формування нових державних центрів на території Київської імперії |
1054 Поділ земель на уділи. Тріяхія і «Правда» Ярославичів ( — 1073). Остромирове євангеліє (1056 — 57). 1068 Перший великий напад половців. Згадка про київ. віче. 1073 «Ізборник» Святослава (київ. кн. 1073 — 76). 1075 Кн. Із’яслав у Генріха IV в Майнці. Коронація Ярополка Із’яславича Григорієм VII. 1080-і pp. Прихід Ростиславичів до Галичини. 1097 З’їзд князів у Любечі; спадковість уділів. Кінець 11 ст. Перший напад угрів на Галичину. |
1058 — 79 Болеслав Сміливий поль. 1076 — 77 Папа Григорій VII коронує Болеслава поль., Звонимира хорв. і Михайла чорногорського. 1086 Коронація Братислава чес. цісарем Генріхом IV. |
1056 — 1106 Генріх IV нім. (1089 одружений з дочкою київ. князя Всеволода I Євпраксією). 1066 Бій під Гастінґсом; початок завоювання Англії норманами. 1073 — 85 Папа Григорій VII. 1076 — 1122 Спір за інвеституру. 1081 — 1185 Династія Комненів у Візантії. 1092 Перший союз льомбардських міст. 1096 — 99 Перший хрестоносний похід; здобуття Єрусалиму (1099). |
|
|
Дванадцяте століття |
Формування нових державних центрів на території Київської імперії |
1103 Долобський з’їзд. Похід на половців. 1106 — 08 Паломництво ігумена Данила до Єрусалиму. 1111 Успішний похід князів на половців. 1113 Несторова редакція «Повісти временних літ». 1113 — 25 Володимир Мономах київ. князь. 1134 — 52 Князювання Володимирка галицького. Об’єднання гал. князівств із столицею Галич (вперше згаданий 1140 p.). 1147 Вибір митр. Клима Смолятича собором єпископів незалежно від Візантії. 1152 — 87 Ярослав Осмомисл гал. князь. Поширення гал. князівства до гирла Дунаю. 1155 — 57 Юрій Долгорукий суздальський — київ. кн. 1169 Зруйнування Києва Андрієм суздальським. бл. 1170 Початок князювання Романа Мстиславича на Волині. 1185 Похід Ігоря на половців (бл. 1187 «Слово о полку Ігореві»)1187 Назва Україна вперше згадана в літопису. 1189 Угор. інтервенція; Бела III — «король Галичини». 1199 Об’єднання Галичини і Волині кн. Романом (бл. 1201 оволодів Києвом). |
1102 Приєднання Хорватії до угор. корони ( — 1918). 1108 Володимир Мономах укріплює Володимир над Клязьмою. 1126 Перший виборний посадник у Новгороді. 1138 Поділ Польщі на уділи. 1147 Перша літописна згадка про Москву. 1157 — 74 Андрій Боголюбський кн. володимиро-суздальський. 1158 Чехія — спадкове королівство. 1168 — 96 Стефан Неманя: поч. серб. держави. бл. 1170 Привілей чес. кн. Собеслава II нім. поселенцям. 1180 Ленчицький привілей поль. духовенству. 1185 поч. другого болг. царства (Асеніди). |
1109 † Ансельм кентерберійський, «батько схоластики». 1119. Найстаріший університет (у Больоньї). 1130 Норманський кн. Неаполя і Сіцілії коронований папою. 1138 — 1254 Гогенштавфи в Німеччині. 1141 — 77 Генріх II Язомірґот австр. Відень — столиця Австрії. 1147 — 49 Другий хрестоносний похід. 1152 — 90 Цісар Фрідріх Барбаросса. 1154 — 1399 Династія Плянтадженетів в Англії. Приєднання Нормандії і півн. Франції до Англії. 1163 Початок будови катедри Нотр Дам у Парижі. Ґотика. 1180 — 1223 Філіпп II Авґуст франц.; зріст королівської влади у Франції. 1187 Салядин здобуває Єрусалим. 1189 — 92 Третій хрестоносний похід. 1189 — 98 Річард Левине Серце англ. 1198 — 1216 Папа Інокентій III. |
|
|
Тринадцяте століття |
Доба Галицько-Волинської держави |
1203 Спустошення Києва кн. Рюриком і половцями. 1205 † Роман. Початок боротьби за його спадщину. 1214 Боярин Володислав Кормильчич — гал. князь. Угорсько-поль. угода про управу Галичиною (Спіш). 1223 Бій над р. Калкою (Перший зудар з татарами). 1227 Об’єднання Волині синами Романа. 1238 Остаточне опанування Галича кн. Данилом. 1239 Київ під зверхністю Данила. 1239 — 42 Велика монголо-татарська навала Батия (1240 упадок Києва). 1245 Бій під Ярославом. Кінець угор.-поль. інтервенції і боротьби за Романову спадщину. 1250-і pp. Заснування Данилом м. Львова. 1253 Папський леґат коронує Данила († 1264). 1259 — 60 Походи татар (Бурундай) на Галичину і Волинь. 1264 — бл. 1301 Лев І галицький. Приєднання Люблінщини ( — 1300-і pp.). Зверхність над Закарпаттям. 1270-і pp. Заснування на півн. побережжі Чорного м. колоній Генуї (Каффа) і Венеції (Судак). 1286 Спустошення татарами (Телебуга) Галичини і Волині. 1292 Кінець оповідання Гал.-Волинського літопису. 1299 Переїзд у Володимир на Клязьмі київ. митр. Максима (прийняв титул «митр. всея Руси»). |
1201 Заснування Риги. Нім. орден мечоносців у Лівонії (1202). 1219 Естонія під Данією ( — 1346). 1222 Золота булла Андрія II угор. (1205 — 35). 1226 — 30 Конрад Мазовецький запрошує тевтонських рицарів на дол. Вислу. 1237 — 1480 Володимиро-Суздальські землі під зверхністю татар. 1241 — 42 Татари в Польщі, Угорщині та Моравії. 1240-і pp. Утворення Золотої Орди ( — 1502) з столицею Сарай на дол. Волзі. 1252 — 63 Олександер Невський — великий кн. володимирський. 1253 Мендовг лит. король († 1263). 1253 — 78 Пржемисл Оттокар II чес. Спроба приєднання Австрії до Чехії. бл. 1267 — 69 Шварно, син короля Данила, лит. кн. 1285 — 86 Тат. походи в Угорщину і Польщу. 1290-і pp. Вацлав II чес. приєднує Польщу до Чехії ( — 1306). |
1204 — 61 Латинська імперія у Царгороді. 1206 Темуджін Джінґіс-хан († 1227). Початок монгольської експансії. 1212 — 50 Цісар Фрідріх II. 1215 Англійська Велика Хартія. 1220 і 1232 Обмеження королівської влади в Німеччині на користь духовних і світських князів. 1227 — 68 Останній конфлікт і перемога пап над цісарством. 1244 Перша згадка про Берлін. 1245 Київ. митр. на соборі в Ліоні. 1245 — 46 Подорож папського посла Пляно Карпіні до Монголії. 1246 Кінець австр. Бабенберґів. 1252 — 53 Роман, син Данила, в Австрії. 1258 Зруйнування багдадського каліфату монголами. 1261 Відновлення Візантії під династією Палеологів ( — 1453). 1268 Кінець Гогенштавфів. 1271 — 95 Подорож Марка Польо до Китаю. 1273 Рудольф Габсбурґ нім. король. 1274 † Тома Аквінський. 1282 Габсбурґи в Австрії ( — 1918). 1291 початок Швайцарського Союзу. 1291 Кінець Єрусалимського королівства. |
|
|
Чотирнадцяте століття |
Доба Галицько-Волинської держави |
1300-i pp. Юрій І «король Руси, кн. Володимирії». бл. 1303 Заснування галицької митрополії ( — 1347). 1316 Союз Андрія і Лева, кн. «всієї землі Руської, Галичини і Володимирії» з тевтонськими рицарями. 1320-і pp. † останні Романовичі. Син їхньої сестри Болеслав Юрій кн. «усієї Малої Руси». 1330-і pp. Шлюб кн. Юрія з дочкою Ґедиміна (1331); похід на люблінську землю (1337). 1339 Грамота кн. Юрія м. Сяноку на нім. право. 1340 † Юрій-Болеслав. Боярин Дмитро Дедько — «управитель землі Руської»; Любарт — кн. волинський. |
1301 Кінець угор. Арпадів. 1306 Кінець чес. Пржемислідів. 1308 — 82 Династія Анжу в Угорщині. 1310 — 1437 Династія Люксембурґів у Чехії. 1315 — 41 Ґедимін В. кн, лит. 1320 Коронація Володислава Локетка поль. († 1333). 1326 Перенесення митрополії до Москви. 1328 Моск. кн. одержує ярлик на В. князівство володимирське. 1333 — 70 Казімір В. король поль. 1342 — 82 Людовік — король угорський. 1345 — 77 Ольґерд кн. лит.; початок лит.-моск. суперництва. |
1303 † Боніфатій VIII; кінець гегемонії пап у Зах. Европі. 1309 — 77 Папи в Авіньйоні. 1321 † Данте (* 1265). 1328 Перехід франц. корони до лінії Валюа ( — 1589). 1337 — 1453 Столітня війна між Англією і Францією. 1346 — 78 Карл IV цісар і король чес. |
|
|
|
Боротьба за спадщину Галицько-Волинської держави |
1349 Завоювання Галичини Казіміром польським. 1350-і pp. Спроба відновити митрополію в Києві. 1360-і pp. Ольґерд громить татар на Синій Воді; перехід Київщини і Поділля під зверхність Литви; син Ольґерда київ. кн.; Коріятовичі кн. Поділля ( — бл. 1393). 1370 — 87 Галичина під зверхністю Угорщини. 1372 — 78 Володислав Опольський, останній гал. кн. 1375 Організація латинської ієрархії на Зах. Землях. 1387 — 1772 Галичина під пануванням Польщі. 1390-і pp. Усунення князів лит. династії; перехід укр. земель під безпосередню зверхність Витовта; кн. Федір Коріятович у Мукачеві († 1414). |
1348 Університет у Празі. 1353 Моск. кн. починає титулуватися «кн. всея Руси». 1359 Заснування молдавського господарства мармароським воєводою Богданом. 1364 Університет у Кракові. 1374 Кошицький привілей поль. шляхті. 1377 — 82 Перша спроба Москви скинути тат. зверхність (1380 Куликівська битва). 1385 Унія Литви з Польщею (Крево). Династія Яґеллонів ( — 1572). 1389 Розгром сербів турками (Косове Поле). 1392 — 1430 Панування Витовта лит. 1393 Болгарія під турками ( — 1878). |
1347 — 50 Велика чума в Европі. 1354 Турки в Европі (Ґалліполі). 1360-і pp. Згадка Петрарки (1304 — 74) про вогнепальну зброю. 1361 Турки здобули Адріянопіль. 1365 Університет у Відні. 1370 Мир Данії з Ганзою. Гегемонія Ганзи на Балтицькому морі. 1378 — 1417 Велика зах. схизма. 1380 Венеція нищить фльоту Ґенуї. 1384 † Віклеф. 1397 Кальмарська унія скандінавських держав ( — 1523). |
|
|
П’ятнадцяте століття |
Литовсько-Руська доба |
1415 Собор у Новгородку; Григорій Цамблак митр. 1418 Митр. Цамблак на констанцькому соборі. 1425 Перший реєстр ремісничих цехів у Львові. 1430-і pp. Приєднання зах. Поділля до Польщі; заведення поль. права на укр. землях Польщі. 1439 Київ. митр. Ісидор приймає унію на Фльорент. соборі. 1440 Олелько стає київ. князем («государ-отчич»). 1443 Грамота Володислава III руській Церкві. 1452 † Свидригайло. Волинь — провінція В. Князівства Лит. 1458 Укр.-білор. єпархії остаточно відділені від моск. митр. 1463 Перша згадка про церк. братство (Успенське у Львові). 1466 † Хаджі-Ґірей, засновник династії крим. ханів. 1470 Відібрання київ. князівства від Олельковичів. Лит. маґнат Гаштольд — київ. намісник. 1475 Здобуття турками Генуезької колонії Каффи; Крим під тур. зверхністю ( — 1774). 1481 Відкриття змови руських князів В. Князівства Лит. 1482 Погром Києва крим. ханом, союзником Москви; початок безупинних нападів крим. татар. 1490-і pp. Перші документальні відомості про укр. козаків. 1490 — 92 Повстання у Галичині проти Польщі (Муха). 1491 Перші друки кирилицею (краківські вид. Фіоля). |
1404 Здобуття Смоленська Витовтом. Ріка Уґра — сх. межа В. Князівства Лит. (1408). 1410 Погром тевтонських рицарів (Ґрюнвальд). 1413 Поль.-лит. городельська унія. 1415 Спалення Гуса. 1420-і — 30-і pp. Гуситські війни. 1429 З’їзд у Луцьку (плян коронації Витовта). 1430 Свидригайло В. кн. лит. 1435 Погром Свидригайла. 1440 — 92 Казімір Яґайлович В. кн. лит. (від 1447 кор. поль.). 1444 Перемога турків під Варною. 1448 Початок незалежности моск. митрополитів від Царгороду. 1454 Поширення прав поль. шляхти (Нешавські статути). 1457 — 1504 Стефан В. молд. 1462 Волощина — тур. васаль. 1462 — 1505 Іван III моск. «государ всея Руси», одружений з візант. княжною (1472). 1466 Перехід Помор’я до Польщі. (Торунський мир). 1471 † Юрій з подєбрад — останній король чес. походження; династія Яґеллонів у Чехії (—1526). 1478 Москва завойовує Новгород. 1480 Москва скидає тат. зверхність. 1485 Москва підбиває Твєрь. 1490 † Матвій Корвін, останній король угор. походження; Яґеллони в Угорщині ( — 1526). 1494 Перші лит. територіяльні поступки Москві. |
1400 † Чocep. 1402 Погром турків Тімуром († 1405). 1414 — 18 Констанцький собор; кінець Великої зах. схизми. 1415 Гогенцоллерни в Бранденбурзькій мархії. 1429 Поразка англійців під Орлеаном (Жанна д’Арк). 1434 Медічі у Фльоренції. Гуманізм. 1438 — 1806 Габсбурґи — нім. цісарі. 1439 Фльорентійська унія. 1447 — 1521 Папи гуманізму і ренесансу бл. 1450 Перші друки (Ґутенберґ). 1453 Здобуття Царгороду турками. 1455 — 85 Війна Червоної й Білої Рож в Англії. 1469 Еспанія: шлюб Фердінанда араґонського з Ізабеллою кастільською. 1470-і pp. Початок боротьби Франції з Габсбурґами (Бургундія); Габсбурґи в Нідерляндах. 1485 — 1603 Тюдори в Англії. 1492 Кінець держави еспанських маврів. 1492 Відкриття Америки Колюмбом († 1506). 1498 Відкриття морського шляху до Індії (Васко-да-Ґама). |
|
|
Шістнадцяте століття |
Литовсько-Руська доба |
1500 Перехід Чернігово-Сіверщини до Москви ( — 1618). 1508 Повстання князів Глинських проти Литви. 1509 Похід молд. воєводи Богдана на Галичину. 1514 Кн. К. Острозький († 1530) громить Москву під Оршею. 1529 Перший Статут (збірник законів) В. Князівства Лит. 1535 † О. Дашкович, організатор боротьби з татарами. 1538 Остаточний перехід Буковини під тур. зверхність. 1539 Відновлення гал. владицтва. 1541 Спроба лит. уряду запровадити реєстр укр. козаків. 1545 Перші вістки про виріб горілки на укр. землях. 1550-і pp. Кн. Дмитро Вишневецький засновує козацьку твердиню на Запоріжжі. 1563 Зрівняння в правах правос. шляхти В. Князівства Лит. 1569 Люблінська унія; перехід укр. земель В. Князівства Лит. (крім Полісся і Берестейщини) до Польщі. |
1502 Крим. татари нищать Золоту Орду. 1505 Обмеження влади поль. короля («Nihil novi»). 1510 Москва приєднує Псков. 1517 — 19 Білоруська біблія Скорини. 1521 Здобуття Беоґраду турками. 1521 Москва приєднує Рязань. 1526 Інкорпорація Мазовша до Польщі. 1526 — 1918 Габсбурґи — королі Чехії та Угорщини. 1530-і — 40-і pp. Поділ Угорщини; Буда під турками (1541 — 1686); відокремлення Семигороду. 1547 Іван Ґрозний († 1584) приймає титул царя. 1548 — 72 Сіґізмунд II Авґуст. Реформація, єзуїти в Польщі. 1552 Москва завойовує Казань. 1556 Москва підбиває Астрахань. 1558 — 83 Лівонська війна. 1561 Естонія під Швецією ( — 1721); Лівонія під поль. зверхністю. |
1500 Відкриття Бразілії португальцями (Кабраль). 1503 — 13 папа Юлій II; будова катедри св. Петра в Римі. 1516 — 1700 Габсбурґи в Еспанії. 1517 Початок реформації (Лютер). 1519 † Леонардо да Вінчі. Карл V цісар († 1558). 1519 — 22 Перша морська експедиція навколо землі. 1520 † Рафаель. 1527 † Макіявеллі. Погром Риму. 1529 Перша облога Відня турками. 1531 Перша біржа (в Антверпені). 1534 Церк. розрив між Англією і Римом. 1536 † Еразм з Роттердаму. 1540 Папа затверджує чин єзуїтів. 1545 — 63 Трідентський собор. 1550-і pp. Тютюн в Европі (з Америки; також кукурудза і соняшник). 1556 — 98 Філіпп II еспанський. 1558 — 1603 Єлисавета І англійська. 1562 — 98 Гуґенотські війни у Франції. |
|
|
|
Культурно-національний рух. Зріст Козаччини |
1573 Іван Федорович засновує друкарню у Львові. бл. 1580 Заснування школи і друкарні в Острозі; Острозька Біблія. 1586 Львівське братство одержує права ставропігії. 1590-і pp. Перші козацькі повстання (Косинський, Наливайко). 1594 Посольство цісаря Рудольфа II до Запор. Січі (Ляссота). 1596 Берестейська унія. Початок рел. боротьби. |
1572 Кінець династії Яґеллонів; елекційні королі в Польщі ( — 1795). 1576 — 86 Стефан Баторій поль. король. 1581 Єрмак починає похід у Сибір. 1587 — 1668 Вази — королі Польщі. 1589 Московський патріярхат. 1591 Татари востаннє під Москвою. 1593 — 1601 Михайло Хоробрий волоський. 1598 Кінець Рюриковичів у Москві |
1564 † Мікель-Анджельо. † Кальвін. 1571 Погром тур. фльоти (Лепанто). 1579 Поч. Нідерляндської республіки. 1580-і pp. Поява картоплі в Европі (поширення — кін. 17 і 18 в.). 1582 Реформа календаря (папа Григорій XIII 1572 — 85). 1588 Знищення еспанської Армади. 1589 — 1792 Бурбони у Франції. 1592 — 1605 Папа Климент VIII. 1598 Нантський едикт. |
|
|
Сімнадцяте століття |
Доба релігійної боротьби. Зміцнення козаччини |
1608 † Константин Острозький; упадок острозької Академії. 1610-і pp. Козі морські походи. Гетьман П. Сагайдачний († 1622). бл. 1615 Заснування Київського братства, школи і друкарні. 1620 Відновлення православної ієрархії. 1628 — 29 Спроба церк. угоди; ідея київського патріярхату. 1630-і pp. Коз. повстання проти Польщі. 1631 Петро Могила († 1647) засновує колеґію в Києві. 1638 Перше масове переселення на Слобожанщину. |
1605-06 Царювання самозванця у Москві (моск. смута). 1610 — 12 Поляки у Москві. 1613 — 1917 Династія Романових. 1620 Упадок Чехії (Біла Гора). 1621 — 1721 Лівонія під Швецією. 1630 — 60 Ракоці — князі Семигороду. 1632 Побудова Якутську (Ленський остріг). 1632 — 48 Владислав IV король поль. 1643 — 46 Похід Пояркова на Амур. 1645 — 76 Цар Олексій Михайлович. |
1607 Початок англ. колоній в Америці. 1611 — 12 Перші англ. торг. станиці в Індії. 1616 † Шекспір. † Сервантес. 1618 — 48 Тридцятилітня війна. 1624 — 42 Правління Рішельє у Франції. 1630 Заснування Бостону. 1635 Заснування Франц. Академії. 1640 † Рубенс. Барокко. 1640-і pp. Англ. пуританська революція. 1648 Вестфальський мир. |
|
|
|
Доба козацько-гетьманської держави |
1648 Початок визвольної боротьби гетьмана Богдана Хмельницького (1648 — 57) з Польщею. 1649 і 1651 Спроби замирення з Польщею (Зборів. і Білоцерк. договори). 1650-і pp. Заснування Острогозька, Сум, Харкова на Слобожан. 1654 Прийняття протекції моск. царя (Переяслав). 1657 Шведсько-укр.-семигородська коаліція. 1658 Спроба федерації з Польщею (Гадяцька унія). 1659 Погром Москви під Конотопом гетьм. І. Виговським (1657 — 59). 1663 Окремі гетьмани на Право- і Лівобережжі. 1665 — 76 Гетьман Петро Дорошенко († 1698); тур. орієнтація. 1670-і pp. Руїна Правобережжя. 1685 Передача правос. Київ. митрополії під зверхність моск. патр. 1687 — 1709 Гетьман Іван Мазепа. Козацьке барокко. 1692 і 1700 Перехід на унію Перемиського і Львівського владик. |
1652 Заснування Іркутську. 1652 Перше ліберум вето в Польщі. 1655 — 60 Війна Швеції з Польщею. 1657 Польща зрікається суверенности над Східньою Пруссією. 1667 Моск.-поль. Андрусівська угода (поділ України по Дніпру). 1670 — 71 повстання Разіна (Дон). 1674 — 96 Ян Собєський — поль. король. 1689 — 1725 Царювання Петра І. 1697 Завоювання Камчатки. 1697 — 1763 Саксонські курфюрсти поль. королі. |
1650 † Декарт. Раціоналізм. 1652 — 54 Перша англо-голляндська війна. 1653 — 58 Кромвел — «лорд-протектор». 1654 — 60 Карл X Ґустав король шведський. 1661 — 1715 Абсолютизм Людовіка XIV. 1664 Англійці займають Новий Амстердам (Нью-Йорк). 1669 † Рембрандт. 1673 † Мольєр. Франц. клясицизм. 1683 Тур. облога Відня. 1688 Друга англ. революція. 1690 — 91 Перша англо-франц. війна за амер. колонії. 1697 — 1718 Карл XII король швед. 1699 Турки зреклися Угорщини. |
|
|
Вісімнадцяте століття |
Доба Козацько-гетьманської держави |
1708 Шведсько-український союз. 1709 Полтавська битва. Зруйнування Січі, † Мазепа. 1710 Гетьман Орлик. Бендерська конституція. 1714 Вихід Пилипа Орлика († 1742) на еміґрацію. 1720 Перший царський указ проти укр. слова. 1722 — 27 Перша Малорос. Колеґія. Гетьман П. Полуботок († 1724). 1734 † Гетьман Данило Апостол (1727 — 34). Нова Січ. Повстання на Правобережжі (гайдамаки). 1744 — 64 Будова катедри св. Юра у Львові (рококо). 1745 † Олекса Довбуш, ватажок опришків. 1750 — 64 Гетьман К. Розумовський. 1755 Скасування укр.-рос. митного кордону. |
1700 — 21 Північна війна. 1703 Заснування Петербурґу. 1707 — 08 Повстання Булавіна (Дін). 1711 Прутський похід Петра І. 1721 — 1918 Естонія і Лівонія під Росією. 1721 Проголошення Російської імперії ( — 1917). 1732 — 41 Друга експедиція Берінґа (відкриття Аляски). 1741 — 61 Царювання Єлисавети. 1742 — 1945 Сілезія під Пруссією. 1755 Університет у Москві. 1760 Перша рос. окупація Берліну. |
1701 Пруссія — королівство. 1701 — 13 Війна за еспанську спадщину; друга англо-французька колоніяльна війна. 1713 Утрехтський мир. Бурбони в Еспанії. 1717 Перша льожа масонів (Лондон). 1720 Кн. Савої — сардінський король. 1727 † Ньютон, «батько» нової фізики. 1738 — 1859 Бурбони в півд. Італії. 1740 Перший австро-пруський конфлікт (Марія Терезія — Фрідріх II). 1748 «Дух законів» Монтеск’є († 1755). 1756 — 63 Семилітня війна. 1759 Англійці здобули Канаду. |
|
|
|
Ліквідація автономії України. Початок заселення Чорноморщини |
1764 Скасування гетьманства Друга Малорос. Колеґія ( — 1781). 1765 Ліквідація козацького устрою Слобожанщини. 1768 Коліївщина. Залізняк і Ґонта. 1772 — 1918 Галичина під Австрією. 1775 — 1918 Буковина під Австрією. 1775 Знищення Запор. Січі. Заснування Херсону (1778), Катеринослава (1787), Миколаєва (1789). 1780-і pp. Кінець автономії Гетьманщини. Закріпачення селян. 1790-і pp. Початок заселення Кубані. Заснування Одеси (1794). 1791 Протиросійська місія Капніста до Пруссії. 1793 Перехід Правобережжя від Польщі до Росії (1795 — по Буг). 1798 Видання «Енеїди» Івана Котляревського († 1838) |
1762 — 96 Царювання Катерини II. 1768 Барська конфедерація. 1772 Перший поділ Польщі. 1774 — 83 Незалежність Кримського ханства. 1781 Йосиф II австр. (1780 — 90) скасував кріпацтво. 1783 Росія приєднує Крим. ханство. Заснування Севастополя (1784). 1791 Поль. конституція 3 травня. 1793 і 1795 2 і 3 поділи Польщі. 1794 Повстання Косцюшка. 1799 Похід Суворова до Італії. |
1763 Франція зреклася півн.-амер. колоній. 1769 Парова машина Ватта (Англія). 1776 Проголошення незалежности ЗДА (Вашінґтон през. 1789 — 97). 1778 Смерть Вольтера і Руссо. 1781 «Розбійники» Ф. Шіллера. («Штурм унд Дранґ»). «Критика чистого розуму» Канта. 1788 Початок заселення Австралії. 1789 Французька революція. 1790 Метрична система. † Адам Сміт. † Франклін. 1799 Переворот Наполеона Бонапарта. † Вашінґтон. |
|
|
Дев’ятнадцяте століття |
Доба українського національного відродження |
Заселення Степової України |
1805 Відкриття університету в Харкові (1834 у Києві) 1808 Відновлення галицької митрополії. 1819 Перша вистава «Наталки-Полтавки» (Полтава). 1820-і pp. Перші цукроварні на укр. землях. 1823 — 25 Таємне Товариство З’єднаних Слов’ян. 1831 Спроба кн. Рєпніна поновити козацьке військо. 1837 Поява «Русалки Дністрової» (Руська Трійця). 1840 Перше видання «Кобзаря» Т. Шевченка (1814 — 61). 1846 — 47 Кирило-Методіївське Братство (у Києві). 1848 Скасування панщини, політ. відродження в Галичині. кін. 1850-их pp. Перша Громада (Петербурґ), недільні школи на Наддніпрянщині (1859 — 62). 1861 Перша залізниця на укр. землях (Перемишль — Львів). 1861 Скасування кріпацтва в Рос. Імперії. «Основа» ( — 1862). 1863 Заборона укр. друкованого слова в Рос. Імперії (Валуєв). 1870-і рр. Початки індустріялізації Донбасу (Юз.). |
1801 — 25 Цар Олександер І. 1809 — 1917 Фінляндія під Росією. 1812 Росія приєднує Басарабію. 1812 Похід Наполеона на Росію. 1815 Приєднання «Королівства Поль.» до Рос. Імперії. 1817 Початок сербського князівства. 1825 Декабристи. Микола І ( — 1855). 1829 Визнання незалежности Греції. 1830 — 31 Польське повстання проти Росії («листопадове»). 1830-і pp. Поль. еміґрація. «Пан Тадеуш» Міцкєвіча. † Пушкін (1837). 1846 Приєднання Кракова до Австрії. 1848 «Весна народів» у Австрії. 1848 — 1916 Франц Йосиф — цісар. 1858 — 60 Росія дістає Зелений Клин. 1859 Росія підкорює сх. Кавказ (капітуляція Шаміля). 1859 — 62 Об’єднання румунських князівств. 1860-і — 70-і pp. Реформи Олександра II. 1863 Поль. повстання проти Росії («січневе»). |
1801 Перша цукроварня (Сілезія) 1804 Наполеон імператор ( — 1815). 1810 — 24 Відокремлення Латинської Америки. 1814 — 15 Віденський конґрес; доба Метерніха ( — 1848). 1819 Перше фабричне законодавство (Англія). 1825 Перша залізниця (Англія). 1827 † Бетовен. 1832 † Ґете. 1832 Виборча реформа в Англії. 1837 Телеграф (Морзе). 1842 Відкриття портів Китаю. 1845 Приєднання Тексасу (1848 Каліфорнії) до ЗДА. 1846 Швацька машина (Гав; 1863 — Зінґер). 1848 Комуністичний маніфест Маркса — Енґельса. 1853 — 56 Кримська війна. 1854 Відкриття портів Японії. 1859 Теорія еволюції Дарвіна. 1859 — 61 Об’єднання Італії. 1861 — 65 Війна Півдня з Півн. в ЗДА (през. Лінкольн). 1867 ЗДА купують від Росії Аляску. 1869 Відкриття Суезького канала. |
|
|
|
Індустріялізація України |
1876 Емський указ. Галичина — укр. П’ємонт. 1881 Початок експлуатації залізних руд Кривого Рогу. 1882 «Борислав сміється» І. Франка (1856 — 1916) (робітнича тематика). 1890 Перша укр. гал. (1900 — наддніпрянська) політ. партія. 1898 Поява І тому «Історії України-Руси» М. Грушевського. |
1867 — 1918 Австро-угорський дуалізм. 1878 Утворення болгарської держави. 1882 Чеський університет у Празі. 1885 Середня Азія підкорена Росією. 1891 — 94 Укладення франц.-рос. союзу. 1894 — 1917 Микола II — останній цар. |
1871 Об’єднання Німеччини (Бісмарк). 1876 — 79 Телефон Белла, електрична лямпа Едісона. 1879 Союз Центральних держав ( — 1918). 1880-і pp. Нова хвиля імперіялізму. 1891 Енцикліка папи Лева XIII (1878 — 1903) про роб. питання. 1895 — 99 Рентґенівське проміння, кінематограф, бездротовий телеграф, радій. |
|
Двадцяте століття |
Доба нац. і держ. відродження *) |
Індустріялізація України |
1900 «Самостійна Україна» М. Міхновського (РУП). 1905 Скасування обмежень укр. слова в Рос. Імперії. 1917 Відродження української держави *). 1918 — 19 Зах.-укр. держава. Окупація зах. земель Румунією ( — 1940), Польщею і Чехо-Словаччиною ( — 1939). |
1903 початок больш. фракції РСДРП. 1905 Революція в Росії. Дума (1906). 1912 — 13 Балканські війни. 1917 Повалення царизму; больш. революція в Росії (Ленін). 1918 Розпад Австро-Угорщини. Утворення незалежної Польщі, Чехо-Словаччини, територ. побільшення Румунії. 1920 — 21 Мирові договори в Сх. Европі. |
1900-і pp. Літак Райта, автомобіль Форда. 1904 — 07 Зформування Антанти. 1914 Відкриття Панамського канала. 1914 — 1918 Перша світова війна. 1918 14 пунктів през. Вілсона. 1918 Розпад Оттоманської Імперії. 1919 — 20 Паризька Мирова Конференція. 1920 Створення Ліґи Націй. 1920-і pp. Радіостанції, звуковий фільм. |
|
|
Період УССР **) |
|
1921 Ризький мир. Закріплення режиму УРСР. 1920-і pp. «Українізація» в УРСР. 1929 — 34 Розгром укр. науки. Колективізація. Голод. 1939 Карпатоукр. держава. Угорська окупація Закарпаття ( — 1944). 1939 — 40 Приєднання Зах.-Укр. Земель до УССР. 1941 — 44 Нім.-румунська окупація України. УПА (1942). Дивізія «Галичина» (1943). 1943 — 44 Червона Армія відвойовує Україну. Еміґрація. 1945 УССР член ОН. Перехід Закарпаття до УССР. 1945 — 47 Насильне виселення укр. населення Лемківщини, Посяння і Холмщини. 1954 Приєднання Криму до УССР. |
1920-і pp. Період НЕП-у в СССР. 1928 Перша 5-річка. Індустріялізація СССР. 1930-і pp. Сталінські чистки 1935 † Пілсудський. 1937 † Масарик. 1939 — 5 Нім. окупація Чехії й Польщі; Словаччина незалежна. 1941 — 45 Війна Німеччини з СССР. 1944 — 48 Комунізація сателітних країн. 1947 Сов.-поль.-чес. угода про спільні військ. дії проти УПА. 1948 Розрив між Тіто і Москвою. 1953 Смерть Сталіна. 1957 Консолідація влади в руках Хрущова. |
1922 — 43 Фашизм в Італії (Муссоліні). 1929 Світова економічна криза. 1930-і pp. Реформа Рузвелта (през. 1933 — 15) в ЗДА. 1933 — 45 Нацизм у Німеччині (Гітлер). 1939 — 45 Друга світова війна. Кінець світової гегемонії Зах. Европи. ЗДА і СССР — керівні держави. Політ. емансипація колоніяльних народів. 1945 Створення ОН. Перші атомові бомби. 1949 Ком. режим у Китаї. 1957 Перші штучні сателіти. Початок експансії людини у всесвіт. |
*) Про події 1917 — 21 pp. див. таблиця «Українська держава 1917 — 21 pp.»
**) Докладніше див. таблиця «УССР. Історія», в якій подаються окремо також події з історії Зах. Укр. Земель та еміґрації того ж періоду. Див. також Військо, Література, Народне господарство, Церква.
Л. Соневицький
Істр, давня назва дол. течії р. Дунай, тракійського походження, відома грекам вже від 8 в. до Хр. В перші віки по Хр. увесь Дунай набув назву Данубій.
Істр, Істрія, одна з найстарших грец. колоній на півн. Причорномор’ї, заснована 654 до Хр., б. гирла Дунаю.
Істрін Василь (1865 — 1937), рос. історик літератури культ.-іст. школи; видавець пам’яток старої літератури («Александрия русских хронографов», 1893, «Хроніка» Малали, «Книга временьныя» Амартола, 1920 — 30, Йосиф Флавій, 1927 — 29 і ін.) і автор праць з старої літератури («Исследования в области древнерусской литературы», 1906; «Очерк истории древнерусской литературы домосковского периода», 1922 й ін.), в яких І. заперечує зв’язок пізнішої укр. літератури з традицією старої доби, розглядаючи останню цілковито приналежною до рос. літератури.
