[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 1158-1172.]

Попередня     Головна     Наступна





Краби (голл. Krab), короткохвості раки (Brachyura); в Чорному і Озівському м. відомо бл. 15 видів. Багато К. мають пром. значення: споживаються в консервованому вигляді.


Кравс Антін (1871 — 1945), нім. роду, з Буковини, ген.-чотар УГА; 1918 командир Самбірської (8) бриґади, на весні 1919 р. З Гал. корпусу, у поході на Київ Центр. армійської групи, яка 30 серпня здобула Київ; в Червоній УГА спочатку командир 3 бриґади, потім усунений большевиками. 1920 командир бриґади, зформованої з вояків Укр. Гал. Армії, в складі Херсонської дивізії Армії УНР, від якої відколовся в серпні 1920 під час поль.-укр. боїв з большевиками і прорвався з рештками УГА до Чехо-Словачини, де був інтернований до 1924 р. Помер у Відні. Автор спогадів «За українську справу» (1937).


Кравців Богдан (* 1904), поет, журналіст, пластовий і гром.-політ. діяч, родом з Галичини, д. чл. НТШ. Замолоду чл. УВО і студентський діяч у Львові, м. ін. гол. Союзу Укр. Націоналістичної Молоді (1928 — 29); в 1930-их pp. ред. ряду націоналістичних вид. («Вісті», «Голос Нації», «Голос») і літ. ж. «Дажбог» і «Обрії», в 1940 — 45 pp. газ. «Голос» й ін. вид. для укр. робітників у Німеччині; з 1949 в ЗДА в складі ред. «Америки» і (з 1955) «Свободи»; кількакратний ред. пластового ж. «Молоде Життя». Зб. поезій «Дорога» (1929), «Промені» (1930), на в’язничні теми — «Сонети і строфи» (1933), пізніші зб. з дедалі більшим наближенням до клясицистичної форми; «Остання осінь» (1940), «Під чужими зорями» (1941), «Зимозелень» (1951); переклади «Пісні пісень» (1934) і Р. М. Рільке — «Речі й образи» (1947). Праці з сучасної укр. літератури, бібліографії, про старі карти України і староукр. мітологію.

[Кравців Богдан (5.5.1904, Лоп’янка, Долинський пов. — 21.11.1975, Ратерфорд, Нью-Джерзі). — Виправлення. Т. 11.]


Кравців Петро (1856 — 1929), лікар і педагог, проф. Харківського Муз. Ін-ту, популяризатор знання з ділянки фізіології, гігісни й біології.

[Кравців Петро, проф. Харківського Мед. Ін-ту. — Виправлення. Т. 11.]


Кравченко Василь (1862 — 1945), етнограф і письм., дир. Житомирського Музею, дослідник Волині; зб. етногр. матеріялів з Волині та етногр. розвідки; зб. оп. «Буденне життя» (1902).

[Кравченко Василь (* Бердянське, Таврійська губ. — † Ростов-на-Дону). — Виправлення. Т. 11.]


Кравченко Віктор (* 1905), укр. роду комуніст, був керівником ряду метал, підприємств на Україні й на Уралі. 1943 висланий до ЗДА як чл. Сов. Заготівельної Комісії, 1944 зрікся сов. громадянства й видав антисов. книжку «Я вибрав свободу», в якій став на єдинонеділимську антиукр. позицію.

[Кравченко Віктор (1905, Катеринослав — 1966, Нью-Йорк). — Виправлення. Т. 11.]


Кравченко Євген (* 1907), письм.; оп. «Мої сучасники» (1954), п’єси «Комсомольська лінія» (1951), «Коли зацвітуть черешні» (1953), «Пастушка Таня» (1956) й ін. в сучасному сов. дусі.

[Кравченко Євген (1907, Володимирівка, Херсонщина — 1975, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Кравченко Іван, коз. сотн. (1650). полк. білоцерківський (1658), бився з росіянами під Києвом 1658.


Кравченко Іван (* 1898?), історик, наук. співр. ВУАН і Київ. Іст. Архіву; праці з екон. історії України 18 — 19 вв. і з історії поль. повстання 1831 р. на Україні.

[Кравченко Іван (1899, Довгалівське, Білоцерківський пов., Київщина — 1953). — Виправлення. Т. 11.]


Кравченко Михайло (1858 — 1917), кобзар-сліпець родом з Полтавщини, учень С. Яшна і Ф. Холодного; виконував також думи і пісні власного укладу («Про Сорочинські події 1905 року», «Чорна неділя в Сорочинцях»); з його голосу списували кобзарські думи П. Мартинович і Ф. Колесса.

[Кравченко Михайло (* Великі Сорочинці — † там же). — Виправлення. Т. 11.]


Кравченко Олекса (1881 — 1940), маляр і графік; студіював у Москві, брав участь у виставках «передвижників»; численні ілюстраційні дереворити до творів М. Гоголя, В. Короленка, Ч. Дікенса, А. Франса, Дж. Байрона, В. Гюґо, Й. Ґете й ін., серії офортів, подорожніх пейзажів (Нью-Йорк, Італія, Індія, Париж, Дніпрогес), ґравюри на рев. теми («Паризька комуна»), побутові теми («Життя жінки», «Страдіваріюс у своїй майстерні»), портрети, екслібриси й ін.

[Кравченко Олекса (1889, Покровська Слобода, Саратовщина, Росія — 1940, Николина Гора бл Звенигорода, Моск. обл.). — Виправлення. Т. 11.]


Кравченко Сергій (* 1914), маляр і графік, працює в Києві гол. в галузі книжкової графіки.


Кравченко Теодор (* 1906), письм., друкується з 1926 р. Оп., повісті «Барикади в селі» (1931), «Хліб» (1933) та ін., крім того, проза рос. мовою.


Кравченко Уляна, справжнє прізвище Шнайдер Юлія (1860 — 1947),поетка, за фахом учителька, родом з Дрогобиччини, друкуватися почала з 1883 р. На творчість К. великий вплив мав І. Франко, значне місце в її ліриці посідають мотиви жін. долі. Зб. поезій „Primavera“ (1885). На новий шлях» (1891). «В житті є щось» (1929); зб. поезій для дітей і юнацтва «Проліски» (1921), «В дорогу» (1921), «Лебедина пісня» (1924), «Шелести нам, барвіночку» (1932); прозові нариси «Спогади учительки» (1935). За сов. часу вийшли «Вибрані поезії» (1941), «Вибране» (1956) і «Вибрані твори» (1958).

[Кравченко Уляна, справжнє прізвище Шнайдер Юлія (* Миколаїв, Жидачівський пов., Галичина — † Перемишль). — Виправлення. Т. 11.]


Кравченко-Крюковський Іван (1820 — 85), кобзар, виконавець великої кількости дум та іст. пісень.


Кравчук Михайло (* 1890), укр. кат. свящ. з Галичини; згармонізував віршем за євангелієм життя Ісуса Христа (1930 — 34), віршований переклад «Голосіння пророка Єремії» з грец. тексту (1938). Тепер у ЗДА.

[Кравчук Михайло (1890 — 1972, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]


Кравчук Михайло (* 1892), математик, проф. Київ. Ун-ту, С.-Г. Ін-ту й Політехн. Ін-ту, д. чл. УАН, д. чл. НТШ; понад 80 праць, перев. з ділянки матем. статистики, диференціяльних рівнянь, теорії множин і теорії функцій та вищої альґебри; «Інтерполяція та деякі питання з теорії функцій дійсного змінного» (1925), «Про спосіб найменших квадратів та про спосіб моментів у теорії наближеної інтеґрації диференціяльних рівнянь» (1927), «Про задачу моментів» (1933) та ін., друковані у вид. АН УРСР. Засланий 1937 p., по війні відновлений в УАН.

[Кравчук Михайло (1892, Човниця, Луцький пов., Волинь — 1942). 1938 безпідставно заарештований і виключений з АН УРСР, загинув у концтаборі. — Виправлення. Т. 11.]


Краєвиди України, див. ЕУ I, стор. 62 — 82; основні К. У.: гірський (див. Кавказькі гори, Карпати, Кримські гори), ерозійно-яровий, льодовиковий і прибережний.


Краєзнавство, сукупність інформацій про якусь країну з погляду географії, природи, історії, етнографії, нар. госп-ва тощо; в УССР під К. розуміється вивчення якоїсь невеликої території з вищеподаних поглядів, звич. місц. силами. Форми краєзнавчої праці: краєзнавчі музеї, т-ва, гуртки, виставки тощо; К. відограє велике значення в школі.

До революції матеріяли з К. збирали й публікували різні центр. і гол. місц. урядові й гром. установи й т-ва, зокрема т-ва природників при ун-тах, земські установи (їх статистичні відділи), місц. наук. т-ва (напр., на Волині, Кубані) тощо, а також приватні особи. В широкому маштабі краєзнавчі досліди провадила в 1850-их pp. Комісія для опису губерень Київської шкільної округи, що існувала при Київ. Ун-ті. За час свого короткого існування (1873 — 76) поважну краєзнавчу роботу провів Півд.-Зах. Відділ Рос. Геогр. Т-ва; укр. землі були також предметом зацікавлення Моск. Т-ва дослідників природи і — якщо ідеться про Правобережну й Зах. Україну, Поль. Т-ва Краєзнавства у Варшаві (орган «Ziemia»). Докладніше див. Географія.

В 1920-их pp. K. буйно розвинулося на підсов. Україні. Краєзнавчу роботу вели: Краєзнавча Комісія при ВУАН (з 1922), яка видавала свій «Бюлетень» і мала студентську секцію та свої підкомісії у Харкові й Одесі, Сільсько-Госп. Наук. Комітет (при Наркомземі), Укр. Комітет Краєзнавства в Харкові (всеукр. установа при Укрголовнауці), що видавав місячник «Краєзнавство» (в 1927 p.), Центральне Статистичне Управління УСРР та його філії й ін. Льокальну краєзнавчу працю вели т-ва дослідників природи і місц. наук. т-ва, музеї, краєзнавчі гуртки тощо; деякі з них видавали свої краєзнавчі публікації. Т-во дослідників природи в Києві видавало «Записки», Одеська Комісія Краєзнавства (з 1920 р.) «Вісник Краєзнавства», Комітет вивчення Поділля (з 1924) — 23 краєзнавчі праці, Окружний Краєзнавчий Комітет в Кам’янці Подільському зб. «Кам’янеччина» (2 випуски). Краєзнавче значення мали такі праці, як «Вся Одещина», зб. про Вінничину, Уманщину, Миколаївщину тощо. Краєзнавчий характер мали праці низки Комісій ВУАН, як Комісії Києва й Правобережжя, Полудневої України, Лівобережної України, Зах. України, Іст.-геогр. тощо. Всього існувало бл. 100 різних краєзнавчих орг-цій.

В 1930-их pp. большевики розгромили цю краєзнавчу роботу й установи, які її вели. Сучасне К. має м. ін. завдання допомагати в реалізації сов. госп. плянування (напр., розробляти краще використання природних ресурсів даного р-ну) та насамперед ширити сов. патріотизм: на прикладі даного р-ну вивчати події з больш. революції і війни 1941 — 45, місц. сов. героїв тощо. К. плекається за допомогою спеціяльних краєзнавчих музеїв, ч. яких перевищує 50; серед них є ряд великих обл. (наприклад, Вінницький. Житомирський, Закарпатський, Кримський, Сталінський, Чернівецький та ін.), також низка районових, шкільних, колгоспних тощо. Краєзнавчі публікації в УССР почали численніше виходити тільки в другій пол. 1950-их pp. (описи окремих обл. — серія «Області Укр. РСР», міст, туристичні довідники й карти, ж. «Краєзнавство в школі» тощо). Краєзнавчі гуртки існують при бібліотеках, музеях, різних клюбах, школах. Натомість немає ні центр. укр. краєзнавчої установи, ні укр. краєзнавчого журн.

На Зах. Укр. Землях в період між двома світовими війнами діяло краєзнавчо-туристичне т-во «Плай» у Львові (з 1924 p.), яке видавало 1937 — 39 р. ж. «Наша батьківщина». Краєзнавчий характер мало т-во «Бойківщина» з його цінним музеєм; до краєзнавчих музеїв можна зарахувати музеї в Сяноці (Лемківський), Яворові, Коломиї, Ужгороді й ін. З краєзнавчих монографій слід згадати зб. «Карп. Україна» (1939), публікації Ю. Тарновича, присвячені Лемківщині та ін. На еміґрації краєзнавчий характер має Інститут Дослідів Волині. Чимало краєзнавчого матеріялу містять реґіональні монографії, які тепер виходять (про Буковину, Львів, Тернопільщину, Угнів, Перемищину та ін.).

Р. М.


Край, адміністративно-територіяльна одиниця в РСФСР, яка відрізняється від области тим, що в його склад, крім р-нів, входять ще автономні обл. й нац. округи, організовані за нац.-територіяльною ознакою. В РСФСР є 6 К., з яких два, Краснодарський і Ставропільський (на Півн. Кавказі), лежать на укр. етногр. території, а в трьох — Алтайському у Сибіру, Хабаровському і Приморському (в складі якого немає автономних обл. чи нац. округ) на Далекому Сх. укр. населення становить поважний відсоток.


Крайківський Юрій (1876 — 1927), гром. діяч, піонер укр. орг. життя в ЗДА, куди приїхав 1896 з Галичини; співзасновник Укр. Роб. Союзу і його кількаразовий голова.


Крайнев Данило (1872 — 1940), маляр-реаліст, учень К. Костанді; проф. Мист. школи в Одесі; портрети, пейзажі, натюр-морти, великі тематичні полотна.

[Крайнев (Крайнєв) Данило (1872, Босарєво, Орловщина, Росія — 1949, Одеса). — Виправлення. Т. 11.]


Крайова Спілка для господарства й торгівлі, див. Центросоюз.


Крайова Спілка для господарства й для тих видів шкільництва, якими відали Крайові сойми в австр. провінціях. К. Ш. Р. в Галичині створено постановою Гал. сойму 1867, і їй було підпорядковане нар. і сер. шкільництво. Українці становили в ній ледве 20%, тому вона вела польонізаційну роботу. Крім К. Ш. P., існували також пов. і громадські Ш. Р. Поль. влада скасувала 1921 р. К. Ш. Р. і на її місце створила шкільну кураторію, яка була тільки шкільною владою другої інстанції з вилученням гром. чинників. К. Ш. Р. на Буковині мала окрему укр. референтуру і належно брала до уваги укр. права, (Див. докладніше ЕУ I, стор. 497 — 98. 928, 932).


Крайовий Комітет для охорони революції, створений 7. 11. 1917 Укр. Центр. Радою з представників укр. і неукр. орг-цій і партій для оборони здобутків революції проти можливої реакції у зв’язку з поч. гром. війни в Росії. Спочатку до К. К. о. р. належали і большевики, які згодом, коли Центр. Рада засудила больш. повстання, з нього вийшли. Комітет керував боротьбою проти військ. штабу Київ. округи, який захищав інтереси режиму Керенського. За допомогою К. К. о. р. та утвореного З Всеукр. військ. з’їздом Першого укр. полку оборони революції в пол. листопада 1917 р. Центр. Рада перебрала у свої руки повноту влади в Києві. Пізніше К. К. о. р. був скасований.


Крайовий Молочарський Союз «Маслосоюз», див. Маслосоюз.


Крайовий сойм, однопалатний законодавчий орган автономного краю в Австрії. К. с. були утворені в Галичині й Буковині 1861 р. До законодавчих функцій К. с. входили справи адміністрації, місц. госп-ва, нар. і фахового шкільництва, суспільної опіки та ін.; прийняті К с. закони вимагали санкції цісаря. Виконавчим органом К. с. був Крайовий виділ, обираний на всю каденцію сойму ( 6 pp.). Українці в складі К. є. і Крайових виділів були в меншості, зокрема в Галичині. (Докладніше див. ЕУ I, стор. 496 — 98 і Вибори).


Крайовий Союз Господарсько-Торговельних Спілок, див. Центросоюз.


Крайовий Союз Кредитовий, див. Центробанк.


Крайовий Союз Ревізійний (КСР), див. Ревізійний Союз Укр. Кооператив.


Крайовий Шкільний Союз, установа, заснована у Львові 1910 р. із представників політ. партій і центр. укр. т-в, яка мала керувати укр. приватним шкільництвом у Галичині; в своїй праці К. Ш. С. звернув гол. увагу на сер. школи. Гол. М. Грушевський, згодом І. Кивелюк, дир. Л. Сальо. К. Ш. С. перестав діяти з поч. першої світової війни, остаточно ліквідувався 1920. Діяльність К. Ш. С. часто стикалася з працею Укр. Пед. Т-ва (див. Рідна Школа).


Кракалія Кость (* 1884), бук. політ. діяч, журналіст; до 1922 провідний діяч соц-дем. партії Буковини, в 1922 — 30 pp. очолював укр. секцію рум. цараністичної партії, згодом коляборував з різними ін. рум. партіями, посол до рум. парляменту в 1920 — 22 і 1928 — 31 pp., ред. тижневика «Хліборобська Правда» (1924 — 38), перекладач укр. творів на нім. мову.


Краків (Kraków), одно з найбільших і найстаріших м. Польщі, положене в її півд.-зах. частині над р. Вислою, важливий культ. центр; в 11 — 13 вв. поряд Ґнезна гол. м. Польщі, в 1320 — 1609 — її столиця й одно з найбільших м. Сер. Европи; 469 000 меш. (1957).

В княжу добу зв’язки К. з Україною були спорадичними, гол. торг. (через К. проходив важливий шлях з Києва до Праги і півд. Німеччини), вони стали ближчими з другої пол. 14 в., коли К. став столицею Польщі, до складу якої увійшла частина укр. земель. За Яґайлонів на королівському дворі, в замку Вавелі, перебували також українці, м. ін. мистці, а в ун-ті (з 1364) студіювала укр. молодь; одним з проф. був Юрій Дрогобич (1488), в К. друкувалася у Швайпольта Фіоля перша укр. книжка (1491). В кін. 18 в. в К. постала гр.-кат. парохія, якій з 1808 віддано церкву св. Норберта. Укр. колонія збільшилася в другій пол. 19 в., коли К. належав до Австрії, і в 1910-их pp. вона становила бл. 1 500 осіб, в 1930-их pp. бл. 2 000 (частково спольонізовані); переходовим елементом були студенти й жовніри. Українці купчилися б. церкви й т-ва «Просвіта» (з 1894), студенти (1888 — 60 осіб, 1911 — 200, 1924 — 100, 1930 — бл. 500) б. Укр. Студентської Громади (1924 — 39). В К. українці спершу студіювали перев. медицину, пізніше всі фахи в ун-ті, Академії Мистецтв, Гірничій Академії, Вищій Торг. Школі тощо. В ун-ті викладали в 19 в. (на теологічному фак.) українці — Ф. Кулревич, Л. Лаврисевич, О. Черлюнчакевич (всі три були одночасно гр.-кат. парохами), в період між двома світовими війнами — Б. Лепкий (катедра укр. літератури), І. Зілинський (катедра укр. мови), С. Томашівський, В. Кубійович, Ю. Панейко; в Гірничій Академії — І. Фещенко-Чопівський.

В 1939 — 41 pp. K. був важливим осередком укр. еміґрації, яка туди наплинула після зайняття Галичини большевиками; ч. українців тоді перевищувало 3 000. У зв’язку з тим, що К. був осідком нім. ген.-губернатора, в К. діяла в 1940 — 44 pp. централя укр. леґального життя в Ген. Губернії — Укр. Центр. Комітет та Укр. Видавництво, яке, крім книжкової продукції, видавало в К. щоденник «Краківські Вісті» й ін. газ. Після другої світової війни укр. колонія не може виявляти діяльности; гр.-кат. церкву поль. уряд 1947 сконфіскував і віддав полякам.

Низка пам’яток укр. старовини є в музеях Чарторийських (м. ін. рукопис Лавришівського євангелія, грамоти з 14 — 15 вв.) і Чапських, в бібліотеках Поль. Академії Наук і Яґеллонській, в скарбниці Вавельської катедри та ін. У Вавельській катедрі знаходиться поліхромія Каплиці Чесного Хреста з 1470 р. з староукр. написами, натомість не збереглися ін. розписи укр. мистців з 15 в. — спальних кімнат у Вавелі, Каплиці Мансіонерської і св. Трійці (каплиця королеви Софії, четвертої жінки Яґайла). У церкві св. Норберта був іконостас, виконаний учнями мистця Матейка за його проєктом. На Раковецькому цвинтарі поховано бл. 300 вояків УГА, померлих в таборі Домбє.

Література: Альманах укр. студентського життя в Кракові. Кр. 1931; Горняткевич Д. Укр. пам’ятки в Кракові. Зб. матеріялів НТШ в Торонто 1954; Божик С. Укр. кат. парохія і церква св. Норберта в Кракові. Лювен. 1959.

Д. Горняткевич


«Краківські Вісті», щоденник (до 30. 5. 1940 виходив двічі, далі до 30. 10. 1940 тричі на тиждень) у Кракові (1940 — 44) й Відні (з 10. 10. 1944 до 4. 4. 1945), неофіц. орган УЦК за ред. М. Хом’яка (заступник Л. Лепкий), вид. Укр. В-ва в Кракові. Всього вийшло 1 400 чч. тиражем від 7 200 до 22 500. «К. В.» були призначені для укр. населення Ген. Губернії, але розходилися й серед українців у Німеччині й Чехії та Моравії. Попри гостру нім. цензуру, «К. В.» були єдиним за другої світової війни заг.-укр. щоденником і становлять цінне джерело для пізнання того часу на всіх укр. землях. Паралельно виходив (з 1. 11. 1940 до кін. 1944) тижневик «К. В.» (200 чч., тираж 6 000 — 27 000) за ред. Я. Заремби; його дещо змінене вид. для Холмщини появлялося п. н. «Холмська Земля».


Краковець (IV — 4), с. м. т. Яворівського р-ну Львівської обл., над р. Шкло, побіч нинішнього кордону УССР з Польщею.


Кралицький Анатоль (1834 — 94), гр.-кат. свящ.-василіянин, ігумен мукачівського манастиря, письм.; опублікував ряд давніх пам’яток до іст. Закарпаття, збирав етногр. матеріяли для Драгоманова, містив ст. й іст. розвідки та біографії в закарп. і гал. пресі; оп., помітна романтична повість «Князь Лаборець» (1863).

[Кралицький Анатоль (1835, Чабіни, Словаччина — 1894, Мукачів, Закарпаття). — Виправлення. Т. 11.]


Краль (Král) Їжі (* 1893), чес. географ, проф. ун-тів у Братіславі й Празі, д. чл. НТШ; праці з антропогеографії і географії, бібліографії Закарпаття тощо.


Крамаренко Андрій (* 1902), драматичний актор; на сцені в Харківському Червонозаводському Драматичному Театрі (1927 — 33), з 1933 в Одеському Укр. Драматичному Театрі; виступає в побутовому, клясичному і сов. репертуарі.

[Крамаренко Андрій (1897, Вільшана, Харківщина — 1976, Одеса). — Виправлення. Т. 11.]


Крамаренко Євген (1881 — 1957), хірург родом з Умані; працював у Києві, Одесі, Кіровограді, Ялті, Дніпропетровському, Кисловодську й ін.; залишив 160 наук. праць та низку хірургічних метод.


Крамаренко Іван (1801 — 83), етнограф; збирав укр. нар. пісні. «Историческо-статистическое описание переяславских церквей».


Крамаренко Лев, (1888 — 1937?), маляр-монументаліст з Умані; 1920 — 32 проф. Київ. Художнього Ін-ту, чл. ОСМУ; фрески в Дитячому м-ку ім. В. Леніна, «Робітниця», «Збір чаю», «Комуна»; засланий у 1930-их pp.

[Крамаренко Лев (1888, Умань, Київщина — 1942, Самарканд, Узбекістан). — Виправлення. Т. 11.]


Крамаренко Леонид (* 1885), проф. с.-г. механіки Київ. Політехн. Ін-ту, чл.-кор. АН УРСР; праці з ділянки будівництва с.-г. машин.

[Крамаренко Леонид (1881, Балта, Поділля — 1960, Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Краматорське (V — 18), м. обл. підпорядкування Сталінської обл., положене в півн. частині Донбасу над р. Кривим Торцем; зал. вузол; центр важкого гірничо-метал. машинобудування на Україні; 115 000 меш. (1959 p.; 1914 — 4 000; 1926 — 12 000; 1939 — 93 000). К. виникло в другій пол. 19 в., пром. значення набуло з побудовою 1897 мех.-металюрґійного зав., згодом кілька разів реконструйованого (нині Старо-Краматорський зав. ім. С. Орджонікідзе); К. розбудувалося в 1930-их pp. у зв’язку з будовою Ново-Краматорського машинобудівельного зав. (ім. Сталіна), який виробляє разом з Старо-Краматорським устаткування для вугільної та ін. промети. Ін. зав.: варстатобудів., коксо-хем., цементний, шиферний та ін.; машинобудів. технікум. К. — одно з найбільш озеленених і впорядкованих міст Донбасу.


Крамський Іван (1837 — 87), маляр-реаліст родом з укр. міщан з Острогорську (півн. Слобожанщина), студіював у Петербурзькій Академії Мистецтв (1857 — 63), згодом жив у Петербурзі; засновник та ідеолог «передвижників». Твори: портрети (м. ін. Т. Шевченка, 1871), «Травнева ніч», «Христос у пустині» й ін.

[Крамський (Крамськой) Іван († Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Красилів (IV — 7), с. м. т. на сх. Поділлі над гор. Случчю, р. ц. Хмельницької обл.; цукровий зав.


Красицький Фотій (1873 — 1944), маляр-реаліст імпресіоністичного нахилу; учився в Київській Рисувальній Школі (з 1888), згодом в Одеській мист. школі (1892) і у Вищій художній школі при Петербурзькій Академії Мистецтв; з 1927 проф. Київського Художнього Інту. Низка сюжетних картин на укр. теми з дбайливим відтворенням етногр. подробиць: «Гість із Запоріжжя», «Дід», «Пасіка», «Біля криниці», «За обідом», «Козацьке село» й ін.; портрети М. Старицького, М. Садовського, Лесі Українки Т. Шевченка, М. Грушевського та ін. Автор підручників малювання й рисування.

[Красицький Фотій (* Зелена Діброва, Звенигородський пов., Київщина — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Красіцький (Krasicki) Іґнаци (1735 — 1801), єп. Вармії, згодом архиєп. Ґнезна, поль. письм.-сатирик і байкар; його «Bajki» (1779) мали вплив на укр. байкарів, іст. поема «Wojna Chocimska» (1780) згадує про участь козаків Сагайдачного.


Красіцький Олександер (1870 — 1946), підполк. УГА, майор австр. жандармерії, організатор і командант Польової Жандармерії УГА. згодом усієї Держ. Жандармерії ЗОУНР.


Красковський Іван (1880 — ?), укр. політ. діяч білор. роду з Півн. Підляшшя, історик; під час першої світової війни уповноважений Союзу Міст у Галичині; 1917 губ. комісар Тернопільщини; в грудні 1917 — товариш ген. секретаря внутр. справ; за гетьманату чл. ради мін-ва закордонних справ, товариш мін. в уряді УНР і посол у Грузії. У пол. 1920-их pp. повернувся на Білорусь і був доц. Білоруського Держ. Ун-ту в Мєнську; в 1930-их pp. заарештований, дальша доля невідома.

[Красковський Іван (1882 — ?). — Виправлення. Т. 11.]


Красна (Полонина Красна), гірська група в Полонинському Бескиді між р. Тереблею й Тересвою, вис. до 1 568 м (верх Ружа). з якою на півд. зах. пов’язана група Менчів (1 487); широкий лагідний хребет, вкритий полонинами, стрімкі узбіччя буковими й (на півн. сх.) шпильковими лісами.


Красна, лівобічна притока Бугу на Підляшші.


Красна, ліва притока Донця; довж. — 130 км, сточище — 2 720 км²; перетинає Сер. височину і Донецьку низовину.


Красна Яруга (III — 16), с. на Слобожанщині, р. ц. Білгородської обл. РСФСР; цукроварня. В р-ні українці становили за переписом з 1926 р. 88,2%.


Красне (IV — 5), с. м. т. Бузького р-ну Львівської обл.; зал. вузол, цукровий зав.; під час укр.-поль. війни 1918 — 19 авіобаза Укр. Гал. Армії; 28. 6. 1919 тут заломився наступ УГА (т. зв. Чортківська офензива).


Красне (V — 9), 6. Тиврівського р-ну Вінницької обл.-на сх. Поділлі, кол. м-ко; тут 1651 в бою з поляками загинув брацлавський полк. Данило Нечай; укріплений замок з 15 в., 1765 зруйнований гайдамаками.


Красний Іван (* 1917), маляр і графік, працює в Києві; акварелі «Ранок», «Молдавська осінь», «Старий Київ» й ін.


Красний Пінхас (1881 — 1939), жид. гром. діяч на Україні родом з Київщини, чл. управи жид. нар. партії (Фолькспартай). організатор жид. шкіл на Україні, мін. жид. справ за Директорії. Розстріляний большевиками.

[Красний Пінхас († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Красний Брід, с. на Пряшівщині над гор. Ляборцем із стародавнім василіянським манастирем з 16 в. В 1614 спроба завести унію (заходи графа Юрія Друґета і перемиського сп. Атанасія Крупецького) не вдалася через опір селян. Після 1646 р. манастир став гр.-кат.; в 17 і 18 вв. відома школа з клясою філософії. В новіші часи — відпустова місцевість, хоч з 1915 р. церква і манастир у руїнах.


Красний Кут (V — 19). с. м. т. Краснолуцького р-ну Луганської обл.; населення працює на найближчих вугільних шахтах.


Красний Кут (III — 27), с. м. т. і р. ц. Саратовської обл. РСФСР над р. Єруслан, лівою притокою Волги; 13 700 меш. (1956). В К. К. за переписом 1926 українці становили 25,1%, в р-ні 13,9% всього населення.


Красний Лиман (V — 18), м. в півн. Донбасі, р. ц. Сталінської обл.; великий розподільний зал. вузол, через який ідуть продукти Донбасу на північ.


Красний Луч (V — 19), кол. Криндачівка, м. обл. підпорядкування Луганської обл., в центр. частині Донбасу; 94 000 меш. в 1959 р. (1926 р. — 12 000, 1939 — 51 000). Антрацитові шахти, ремонтний зав. шахтного устаткування, авторемонтний і шлякобльоковий зав., обробка мармуру, 2 деревообробні комбінати, холодильник, м’ясокомбінат.


Красний Октябр (V — 19), с. м. т. в центр. частині Донбасу; входить до складу Єнакіївської міської ради Сталінської обл. Видобуток вугілля.


Красний Профінтерн (V — 19), с. м. т. в центр. частині Донбасу; входить до складу Єнакіївської міської ради Сталінської обл. Видобудок вугілля.


Красний Сулин (VI — 21), кол. Сулин, м. обл. підпорядкування Ростовської обл. РСФСР, положене в сх. (рос.) частині Донбасу; 36 200 меш. (1958 p., 1926 — 14 300, в тому ч. 14,2% українців); метал. пром-сть, вугільні шахти; зав. будів. матеріялів, велика електростанція «Несветайгрес».


Красний Яр (III — 25), с. м. т. на Надволжанщині, над р. Медведицею, р. ц. Сталінградської обл. РСФСР; харч. пром-сть. В р-ні українці становили за переписом з 1926 р. 72,4% всього населення.


Красноармейська (VIII — 19). кол. Полтавська; станиця, положена в дельті р. Кубані, р. ц. Краснодарського краю РСФСР; с.-г. пром-сть; в р-ні посіви рижу і кенафи.


Красноармійське (V — 18, до 1938 — Гришине), м. в зах. частині Донбасу, р. ц. Сталінської обл.; 41 000 меш. (1956); зал. вузол; вугільні шахти, великий динасовий зав. ім. Дзержинського. підприємства по обслуговуванню зал. транспорту.


Краснов Андрій (1862 — 1914), рос. ботанік і географ, проф. Харківського Ун-ту (1889 — 1911); для вивчення природи України важливі його праці: «Травяные степи северного полушария» (1894), «Прошедшее и настоящее южнорусских степей» (1891) та ін.

[Краснов Андрій (1862, Петербурґ — 1915, Тбілісі). — Виправлення. Т. 11.]


Краснов Петро (1869 — 1947), рос. ген. і письм., 1918 — отаман Донського війська, з 1919 на еміґрації в Німеччині. Під час свого отаманства підтримував приязні відносини з урядом гетьмана Скоропадського. 1945 виданий англійцями большевикам і повішений у Москві.


Красноглядова Віра (* 1902), композиторка родом з Полтавщини; оркестрова увертюра, квартет, фортепіянові твори, дитячі пісні, варіяції на укр. тему для оркестри нар. інструментів.


Красногорівка (V — 18), м. в півд.-зах. Донбасі, в Маріїнському р-ні Сталінської обл.; 17 600 меш. (1956); зав. вогнетривких матеріялів ім. Леніна (збудований в 1895), реконструйований і поширений за останні роки.


Красноград (IV — 16), м. над р. Берестовою (правою притокою Орелі), р. ц. Харківської обл.; зал. вузол, харч. пром-сть, зокрема млинарська, с.-г. технікум, краєзнавчий музей. К. виник 1731 р. під назвою Білевської кріпости, в 1797 переіменований на Константиноград (назва до 1922 p.); за царських часів пов. м.


Красноґвардейське (VIII — 15). кол. Курман-Кемельчі. с. м. т. і р. ц. в центр. частині степ. Криму.


Краснодар (VIII — 1920), до 1920 — Катеринодар, гол. м. Кубані, положене на правому березі р. Кубані, нині м. крайового підпорядкування і центр Краснодарського Краю РСФСР; 312 000 меш. (1959). К. заснований 1794 чорноморськими (кол. запор.) козаками, як погранична фортеця, положена серед боліт в коліні р. Кубані (т. зв. Карасунський Кут); аж до закінчення кавказьких воєн (1864) населення К. складалося виключно з козаків. 1867 К. став м. і адміністративним осередком Кубанського Козачого Війська, а з будовою залізниці Тихоріцька — К. — Новоросійське (1888) і гол. торгосередком Кубані, зокрема торгівлі с.-г. продуктами; незабаром в К. розвинулася також с.-г. пром-сть. Разом з цим населення К. швидко зростало: з 8 000 в 1860-их pp. до 66 000 в 1897 і 148 000 в 1913 р. К. був також деяким культ. осередком (ряд сер. шкіл, духовна семінарія, т-во дослідників Кубані, в-ва, преса тощо). З 1900-их pp. в К. діяла громада РУП, яку очолював С. Ерастов, Кубанський Союз Кредитових Товариств, в якому українці мали значний вплив, укр. книгарня тощо.

В 1917 — 20 pp. К. був — з перервами — осідком уряду респ. Кубанського Краю (див. Кубань) та часто тереном боїв білих і червоних армій; весною 1920 p. К. попав остаточно під больш. окупацію. 1926 p. K. мав 162 500 меш., в тому ч. 48 600 (29,9%) українців, 83 400 (51,3%) росіян. В другій пол. 1920-их pp. під час українізації при Краснодарському Ін-ті Нар. Освіти діяв укр. відділ, виходила преса укр. мовою тощо; згодом і донині в К.. як і на всій Кубані, укр. мова не має ніяких прав.

К. є тепер важливим пром. осередком. Гол. галузі: харч. (масло-товщевий, м’ясний, тютюновий комбінат і ін.), легка (камвольно-вовняний комбінат союзного значення, шкіряна, взуттєва, швейна, лимарно-сідельна фабрики), металообробна (зав.: будів., нафтового устаткування, електро-ваговимірювальних приладів, виробництво запасних частин для. с.-г. машин тощо), хемічна. В К. сходяться 4 зал. лінії з водним шляхом на р. Кубані.

К. — поважний культ. осередок. Ін-ти: мед., с.-г., пед., харч. пром-сти; технікуми: нафтовий, верстатобудів., електромех., с.-г.; низка н.-д. ін-тів: тютюну й махорки, олійних культур й ін.; музеї — іст.-краєзнавчий і мистецтва; театри: драматичний, муз. комедії, ляльковий.

Центр. частину К. становить одноманітна реґулярна шахівниця житлових кварталів (квадрати величини 2 десятин, ширина вулиць — 2 сажні, себто 21 м). Гол. артерія К. — вулиця ім. Сталіна (кол. Красна), яка перетинає м. від р. Кубані на північ. Пром. передмістя містяться вздовж зал. шляхів, гол. на півн. і сх. від центру; ці останні вже на сх. від заболоченої Циганової долини з річкою Карасуном, яка тепер осушена К. добре озеленений. Міський транспорт: трамваї, автобуси, тролейбуси; частково газифікований (з 1954 p.).


Краснодарський край, край у межах РСФСР, обіймає в основному Кубань; 83 700 км², 3 766 000 населення, в тому ч. 1 465 000 міськ., 2 301 000 сіль. (1959); 54 р-ни, 20 міст, 24 с. м. т., 406 сіль. рад. До складу К. к. входить Адиґейська Автономна Обл.


Краснодон (V — 20), м. в півд.-сх. частині Донбасу, р. ц., Луганської обл., виникло в 1930-х pp. на місці кол. шахтарського селища Сорокиного; один з центрів видобутку вугілля в Донбасі. 32 000 меш. (1956).


Краснознам’янський канал, канал, який має сполучити Кахівське водоймище (див. Кахівський гідровузол) з Краснознам’янкою над Чорним м. та постачати воду з Дніпра для обводнення і зрошування частини Херсонщини й Криму. Маґістральна частина К. к. запроєктована на 161 км (з цього до кін. 1960 р. збудовано бл. 100 км), 5 — 13 м глибини і

60 м шир.; на 64 км К. к. бере початок Північно-Кримський канал. Вздовж траси К. к. передбачено збудувати 6 водоймищ заг. місткістю 134 млн м³; К. к. зрошуватиме 220 000 га і обводнюватиме 980 000 га.


Краснокутське (III — 16), с. м. т. над р. Мерлею, р. ц. Харківської обл.; засноване 1651 р.


Краснокутський курган («Товста могила»), б. с. Лошкарівки Сталінського р-ну Дніпропетровської обл. з похованням скитського племінного вождя з 4 — З вв. до Хр., досліджений І. Забєліним у 1860 p.; поховання було пограбоване ще в старовину.


Красно-Перекопське (VIII — 14), кол. Ішунь, с. м. т., р. ц. в Криму, на Перекопському перешийку, на березі оз. Старого; засноване в 1932 р.


Краснопілля (III — 16), с. м. т. на півд. Слобожанщині, р. ц. Сумської обл.; місц. пром-сть.


Краснопілля (V — 15), є. м. т. Дніпропетровського р-ну Дніпропетровської обл.; більшість населення працює в сусідньому Дніпропетровському.


Краснопілля (V — 19), с. м. т. в Донбасі, підпорядковане Кадіївській міськраді Луганської обл.; вугільні шахти.


Краснопуща, с. на Бережанщині, Тернопільської обл., де містився до 1945 р. василіянський манастир, заснований 1664; чернечі студії в 1771 — 72 і 1809 — 14-их pp. Славний іконостас роботи львівського маляра Василя згорів (за винятком царських воріт і дрібних медальйонів) 1899 р. (зменшена копія в Онуфріївському манастирі у Львові з 1890-их pp.).


Красносельський Олександер (1877 — 1944), архітект; збудував у Дніпропетровському: Дитячий пансіон (1914 — 15), житловий будинок з аптекою (1915 — 16), Анатомічний корпус Мед. Ін-ту (1916) й ін. в стилі клясицизму й модерн.

[Красносельський Олександер (* Москва — † Дніпропетровське). — Виправлення. Т. 11.]


Красностав (Krasnystaw, III — 4), м. на Холмщині над р. Вепрем, нині пов. м. Люблінського воєводства в Польщі, 10 000 меш. (1955). К. одне з найстаріших міст Холмської землі (давня назва Щекарів), яке дійшло до великого розквіту в 16 в. І саме м., і пов. зазнали з часом польонізації, так що в 1940 р. в Красноставському пов. жило лише бл. 5 000 українців і бл. 5 000 польонізованих українців. В 1945 — 46 pp. українців вивезено.


Красностав, кол. м-ко на Волині, тепер с. Берездовського р-ну Хмельницької обл., засноване 1394; в 15 в. місц. братство мало школу й шпиталь; 1649 і 1654 здобутий козаками.


Красовський Микола (1876 — 1953). фармаколог родом з Білорусі; доц. (з 1909) і проф. (з 1917) Харківського Ун-ту, з 1921 Харківського Фармацевтичного Ін-ту (був його засновником і довголітнім заступником дир.); бл. 40 наук. праць та підручник з фармації.

[Красовський Микола (* Костюковичі, Могилівська губ. — † Харків), підручник з фармакології. — Виправлення. Т. 11.]


Красовський (Красковський) Олександер (1891 — 1921), політ. діяч; 1917 чл. Київ. Губ. Виконавчого Комітету, 1919 помічник держ. інспектора армії УНР, в жовтні 1919 висланий укр. урядом на переговори до Москви в справі військ. угоди проти Денікіна. Загинув у повстанському протибольш. русі.


Красовський Петро, видатний львівський архітект другої пол. 16 в.; будував вожу вірменської катедри (1570), т. зв. «Чорну кам’яницю» на площі Ринку (1577), Трисвятительську каплицю (1578) й ін. міські будинки, виконані в архітектурних формах італ. Відродження.


Красовський-Улагай Леонид (1880? — ?), письм. родом з Харківщини; «Сон весняної ночі», весняна казка за М. Гоголем (1925), «Вій» — фантастичне видовище (1926), сатиричні комедії — «Люди й маски» (1930), «Обзолотились» (разом з М. Дубовським, 1926), «Драматургія. Теорія і техніка драми у стислому викладі» (1930).

[Красовський-Улагай Леонид (1880 — 1942). — Виправлення. Т. 11.]


Крат Михайло (* 1892), ген.-хорунжий Армії УНР; під час першого Зимового походу начальник штабу Запор. дивізії, згодом на еміґрації в Польщі; 1944 — 45 pp. при штабі дивізії «Галичина» і Укр. Нац. Армії, пізніше укр. комендант табору полонених І Укр. дивізії в Белярії, б. Ріміні в Італії; тепер у ЗДА.

[Крат Михайло (1892, Гадяче, Полтавщина — 1979, Детройт). — Виправлення. Т. 11.]


Крат Павло (1882 — 1952), гром. і церк.-прот. діяч родом з Лубенщини; в 1901 — 04 pp. діяч Лубенської орг-ції РУП, пізніше Укр. Спілки Рос. Соц. Дем. Рев. Партії, рев. поет, співр. «Селянина» і «Правди». Як студент у Львові (1906 — 07) один з організаторів боротьби за укр. ун-т; з 1907 р. в Канаді, з 1918 пастор і діяч Укр. Євангельської Церкви; в 1923 — 38 pp. перев. перебував на Зах. Україні, де був засновником Євангельсько-Реформованої Церкви; видавець і ред. ж. «Віра та Знаття» в Торонто (1922), ст. на рел. і гром. теми. Помер у Торонто.


Кратко Бернард (* 1884), скульптор-імпресіоніст жид. походження, проф. скульптури Академії Мистецтв (1919) і Київ. Художнього Ін-ту (з 1925); портрети-погруддя Т. Шевченка, М. Заньковецької, М. Бойчука, В. Дранішнікова й ін.; 1937 засланий в Сер. Азію.

[Кратко Бернард (1884, Варшава — 1960, Київ). Після війни оселився в Донецькому. — Виправлення. Т. 11.]


Кратохвиля-Відимська Юзефа (* 1878), графік, поль. походження, працює у Львові; серія офортів і ґравюр «Старий Львів», в кольорових монотипіях «Гуцульські мотиви» («Старий гуцул», «Гуцулки», «Дружки») й ін.

[Кратохвиля-Відимська Юзефа (1878, Львів — 1965, Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Крачковський Кузьма, чернігівський ґравер на дереві 18 в.; рамка на заголовок і дереворити в Псалтирі (1720), рамка до епіграфа з посланням св. Павла до Коринтян (1758) й ін.


Крачун, гадожер (Circaëtus gallicus Gmel.), птах з роду хижаків, розмах крил до 2 м, живиться плазунами; на Украї ні живе в ліс. і лісостеп. смугах як осілий, в степу — перелітний.


Крашанка, див. Писанка.


Крашевський (Kraszewski) Юзеф Іґнаци (1812 — 87), поль. письм., автор низки повістей з життя укр. простолюддя й поль. шляхти на Волині. Поліссі й Київщині: «Historia Sawki» (1842), «Ulana» (1843). «Latarnia czarnoksięska» (1843 — 44), «Ostap Bodnarczuk», «Budnik» (1848), «Jaryba» (1850), «Chata za wsią (1854 — 55) й ін.; остання відома на укр. сцені в переробці М. Старицького. Крім того, «Wspomnienia z Polesia, Wołynia i Litwy» (1840).


Крашенінніков Сергій (* 1895), зоолог-паразитолог, дир. протозоол. Секції УАН (1930 — 35), проф. С.-Г. Ін-ту у Білій Церкві (1934 — 41). Київ. Ун-ту (1936 — 37) і Укр. Техн. Госп. Ін-ту (з 1945), д. ч. НТШ; з 1949 в ЗДА. Бл. 30 праць з зоології і паразитолог, м. ін. „Chilodonella cyprini Moroff“ і розміщення цього виду на Україні» (1939), „The silver-line system of Ch.“ (1953). „Observations on the division of Eudiplodinium neglectum Dog.“ (1955), „Some new data concerning the morphology and division of Balantidium coli and B. caviae (?)“ (1956); Abnormal lnfraciliatures of B. coli and B. caviae“ й ін.

[Крашенінніков Сергій (1895, Слуцьк, Білорусь — 1987, Філядельфія, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]


Кревецький Іван (1883 — 1940), історик родом з Галичини, д. чл. НТШ, довголітній дир. бібліотеки НТШ у Львові (1905 — 14. 1921 — 37); ред. журн. Наша Школа» у Львові (1909 — 12), урядового органу ЗУНР «Република» в Станиславові (1919). іст. місячника «Стара Україна» у Львові (1924 — 25). Бл. 40 праць, друкованих перев. у ЗНТШ, присвячених гол. іст. Галичини в пол. 19 в. (Оборонна орг-ція руських селян на гал.-угор. пограничу в 1848 — 49 pp.». ЗНТШ. тт. 63 — 64; Справа поділу Галичини в 1846 — 50 pp.», там же. тт. 96 — 97; «Проби організовання руських нац. ґвардій у Галичині 1848 — 49» там же, т. 113 й ін.). історії укр. преси, зокрема її початків («Початки преси на Україні 1776-1850». 1927, (Часописи Гал. Поділля». 1927 — 28), опрацювань гасел з укр. преси в УЗЕ, історіографії («Укр. історіографія на переломі», ЗНТШ, тт. 134 — 5). бібліотекознавству («Бібліотека НТШ у Львові», ЛНВ 1905 і 1923), й ін.

[Кревецький Іван (14.10.1883, Іванівці, Жидачівський пов. — 27.6.1940, Розділ, Жидачівський пов.). — Виправлення. Т. 11.]


Кревза-Ржевуський Лев (* 1632), білор. василіянин, архимандрит у Вільні, з 1625 перший уніятський архиєп. у Смоленську, учений богослов і гарячий прихильник унії; «Obrona jedności cerkiewnej...» (1617).

[Кревза-Ржевуський Лев († 1632). — Виправлення. Т. 11.]


Кревська унія, проголошене 1385 р. в м. Креві об’єднання Польщі й Литви на основі інкорпорації останньої до Поль. Королівства, до якого мали бути включені також укр. і білор. землі В. Князівства Лит.; лит. кн. Яґайло мав стати поль. королем. Проти К. у. виступили лит. і укр. та білор. пани на чолі з кн. Витовтом, двоюрідним братом Яґайла; під їх тиском К. у. не була проведена у життя.


Кредит, тимчасова передача вірителем боржникові грошових або ін. вартостей, звич. за певну винагороду (відсоток). Кредит може бути приватний, банківський (див. Банки) і держ. (див. Позики). За часів Рос. і Австро-Угорської Імперій укр. селянство терпіло в наслідок надуживань, що їх робили приватні вірителі, позичаючи в обставинах матеріяльної скрути (неврожай, час перед жнивами) гроші або збіжжя з дуже високим лихварським відсотком; боротися з лихвою допомагала селянству укр. кооперація. З переходом влади до большевиків всю кредитну систему удержавлено. Але до 1930 р. кредитування госп. орг-цій відбувалося на тих же підставах, що й раніше: існувало взаємне кредитування на підставі спеціяльних кредитних документів (векселів), які потім пред’являлися до виплати в банки (дисконтувалися). В 1930 — 31 pp. вексельний кредит було скасовано і перейдено до системи прямого банківського кредитування, що одночасно мусить служити засобом контролю держ. органів за виконанням госп. орг-ціями госп. плянів.

Є. Ґ.


Крезуб Антін, див. Думін Осип.


Крейда, відміна вапняку, біла, м’яка, слабо зцементована порода з 91 — 98% вапнякового вугляну; складається з порошкуватого кальциту, відломків кістяків многоклітинних черепашок форамініфер і коколітофор та нерозчинних мінералів. К. використовують в цементній, хем., скляній, цукровій та ін. пром-сті. Гол. р-ни залягання К. на Україні: окраїни Донбасу (найважливіші родовища в Лисичанському і Слов’янському р-нах), де К. розробляють для потреб донецької хем. пром-сті; півн.-сх. окраїни Дніпровсько-Донецької западини на території Чернігівської й Сумської обл., зокрема вздовж Десни (м. Новгород-Сіверський, с. Разлети); укр. частини Білгородської і Воронізької обл.; менші — на Волинській (перев. зах. частина) і Подільській височинах.


Крейдовий період, див. Геологія України.


Крейсберґ Ісаак, провідний київ. большевик часів революції, чл. Гол. Комітету Соціял-Демократії України; чл. Укр. Центр. Ради в листопаді 1917; співзасновник КП(б)У та чл. її першого ЦК; розстріляний денікінцями 1919.

[Крейсберґ Ісаак (1898, Київ — 1919, Полтава). — Виправлення. Т. 11.]


«Крейцарова Бібліотека», книжечки для дітей, видавані т-вом «Руська Школа» в Чернівцях 1902 — 08; ред. І. Карбулицький, І. Синюк, І. Ілюк, Д. Пігуляк.


Кремар Роман (1886 — 1953), справжнє прізвище Солодуха Михайло, гром.-політ. діяч у Канаді родом з Галичини; ред. і видавець тижневика «Нова Громада» (1911 — 12) і «Новини» (1912 — 15 і 1917 — 18) в Едмонтоні, організатор Укр. Нар. Орг-ції (1913 — 15), яка вела жваву політ. діяльність в Зах. Канаді.

[Кремар Роман (1885, Вербиця, Рава-Руський пов. — 1953, Едмонтон). — Виправлення. Т. 11.]


[Кремгес. — Доповнення. Т. 11.]


Кременець, див; Крем’янець.


Кременчук, скеля на сер. Бозі, б. Олександрівки, на якій було досліджене велике кочовницько-хліборобське селище — городище. На валах, місцями з кам’яною вимісткою, рештки стін з ґранітових уламків.


Кременчук (IV — 14), м. обл. підпорядкування Полтавської обл., положене над сер. Дніпром (саме м. лежить на лівому низькому березі, його передмістя Крюків, яке злилося з К. на поч. 20 в. на правому, високому), 86 000 меш. (1959). К. заснований в другій пол. 16 в. як фортеця, за Гетьманщини сотенне м-ко Миргородського полку, в 1765 — 89 pp. гол. м. Новоросійської губ., згодом повітове (з 1802 Полтавської губ.). Б 19 в. К. був одним з важливіших торг. м. України, завдяки корисному транспортовому положенню (перехрестя Дніпрового шляху з зал.); розвивалась торгівля хлібом й ін. харч. продуктами, лісом, який сюди доходив Дніпром, та переробка цих продуктів, існував мех. зав. Боте. Населення швидко зростало з 24 000 в 1860 р. до 57 000 в 1897. В 1920-их pp. K. був в занепаді через упадок торгівлі: в 1926 р. — 59 000 меш. (в тому ч. 42,6% українців, 47,2% жидів, 8,8% росіян), на роки п’ятирічок припадає розвиток пром-сти. Зазнав великого знищення під час другої світової війни (м. ін. найкращих архітектурних пам’яток м. — Спаського собору, збудованого архітектом Д. Кваренґі, й маґістрату з кін. 18 в.).

Тепер в К. є такі гол. галузі пром-сти: машинообробна, машинобудів., зокрема транспортове машинобудів. (зав.: великий вагонобудів. в Крюкові, ім. Сталіна, що виробляє дорожні машини, мотороремонтний, автомобільний), харч. (млини, макаронна, кондитерська, м’ясо-беконна, тютюнова й ін.), деревообробна (деревообробний комбінат), легка (суконна, панчішно-трикотажна, швейна, шкіряно-взуттева), поліграфічна. К. — значний зал. вузол і порт. на Дніпрі. Мас технікуми: машинобудів. і зал. транспорту, мед. училище, пед. ін-т, 2 театри, музей А. Макаренка.

За 12 км від К. вгору на Дніпрі вибудовано (1930) б. с. Табурище потужний Кременчуцький гідровузол (водоймище 2 520 км², 18 мільярдів м³, потужність ГЕС — 450 000 квт). Наявність дешевої електроенерґії, видобування залізної руди (див. Кременчуцький залізорудний басейн) і сусідство нового вугільного басейну — Зах. Донбасу є підставами для розвитку в околицях К. нового р-ну важкої індустрії України.

В. К.


Кременчуцький залізорудний басейн, кременчуцька магнітна аномалія, виявлений тільки в 1926 р. при проведенні магнітометричного здіймання і розвідуваний 1949 — 53 pp., є продовженням Криворізького залізорудного басейну; простягається від с. Гор. Плавні б. Кременчука вздовж р. Псла на 50 км. Запаси багатих руд К. з. б. (вміст 46 — 69%) становили на 1956 р. по категорії B + C1 — 119 млн т, по категорії C2 — 28 млн т, запаси гор.-плавенських залізистих кварцитів (сер. вміст. заліза 36%) по категорії A + B — 256 млн т, по категорії C1 — 362 млн т. Покищо руди К. з. б. неексплуатовані; експлуатація можлива як відкритою методою, так і підземною; для використання покладів залізистих кварцитів проєктується побудова гірничозбагачувального Дніпровського комбінату (потужність концентрату — 7 млн т).


Кремінна (IV — 19), м. в півн. частіші Донбасу над р. Красною, р. ц. Луганської обл.; кам’яновугільні шахти, мебльовий комбінат, фабрика гармоній і баянів.


Кремпський, коз. отаман, вибраний гетьманом після смерти Лободи в таборі б. Солониці (1596); після погрому коз. табору Жолкєвським К. вдалося пробитися з табору з 1 500 козаками.


Крем’янець, Кременець (III — 6), м. на зах. Волині, мальовничо положене у вузькому яру, що врізується в берег Поділля (Крем’янецькі гори), р. ц. Тернопільської обл.; 16 000 меш. (1956); одне з найдавніших укр. міст. Найперші сліди заселення походять з палеоліту (Остра Гора, Дівича Гора), а знахідки грец. і рим. монет вказують на жваві торг. зв’язки К. в античні часи з Придніпров’ям. Вперше згадується К. в літописі під 1226 p., хоч він існував уже давніше. 1240 р. Батий не міг здобути К. З 1321 К. під володінням Литви, з 1569 — Польщі (пов. м. Волинського воєводства). На 15 — 16 вв. припадає розквіт К.; 1438 він дістав маґдебурзьке право, 1536 — 56 був власністю поль. королеви Бони, яка укріпила замок і розбудувала м. К. відограв значну ролю в війнах з татарами і турками. 1648 К. здобули коз. війська, з другої пол. 17 в. починається його занепад. З 1636 р. діяв правос. Богоявленський манастир, а при ньому школа, друкарня і шпиталь; в 1725 — 1839 в ньому правили василіяни. В першій пол. 19 в. за Росії завдяки Крем’янецькому Ліцею К. був важливим поль. культ. осередком (т. зв. «Волинські Атени»). В 1920 — 30-их pp. K. відограв поважну ролю як церк.-адміністративний (єпископ, церк. вид. «Духовний Сіяч», «Правос. Волинь», богослужбові книги) та осв. (правос. духовна семінарія, укр. гімназія, поль. сер. школи) центр на зах. Волині.

Нині в К. розвинена буровугільна пром-сть, крейдяний, тютюновий зав., броварня, фабрика вати тощо; пед. ін-т, лісотехн. технікум: З пам’яток старовини залишилися руїни замка (т. зв. замок Бони, 13 — 16 вв.) і укріплень, кол. єзуїтська колеґія з 1731 — 43 pp., правос. собор у барокковому стилі

Р. М.


Крем’янецький Гавриїл (бл. 1715 — 83), у світі Григорій, правос. церк. діяч, українець з походження; з 1749 р. в сані єп., в 1762 — 70 pp. — архиєп. петербурзький, з 1770 — митр. київ., провадив русифікаційну політику рос. уряду.

[Крем’янецький Гавриїл (* Носівка, Київщина — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Крем’янецький Ліцей, поль. вища школа в м. Крем’янці, яка розвинулася 1819 р. із заснованої 1805 поль. гімназії, був важливим поль. культ. осередком, який в деякій мірі заступав ун-т; на 600 студентів ледве було 34 українці (1821 p.). К. Л. мав багату бібліотеку й наук. збірки, а його професори чимало спричинилися до вивчення природи Правобережної України (напр., А. Анджейовський, В. Бессер й ін.). Масова участь учнів К. Л. в поль. повстанні 1830 — 31 pp. призвела до його закриття, а 1833 р. до перенесення до Києва і перетворення на ун-т св. Володимира. К. Л. відновила поль. влада в 1920-их pp. як комплекс поль. сер. шкіл (учительська семінарія, гімназія, фахові школи).


Крем’янецькі гори, сх. частина берега Подільської височини, т. зв. Гологірсько-Крем’янецького східця між р. Іквою й Горинню, що стрімко спадає до Малого Полісся; сильно розчленовані р. Іквою, Горинню та їхніми притоками, висота до 409 м.


Кренжаловський Дмитро (1891 — 1946), видавець ж. «Будяк» (1921 — 22), «Кіно» (1930 — 36) і книжок у Львові; помер у Бельгії.


«Крестьянский поземельный банк», заснований 1882 р. в Росії з завданням видавати позики селянам на купівлю землі; з 1895 р. одержав право купівлі поміщицьких земель з метою пізнішого їх перепродажу селянам; з 1906 р. у зв’язку з Столипінською реформою (див. Земельний устрій) видавав позики для переходу на хутори. Служив знаряддям зем. політики царського уряду, підтримуючи ціни на землю на високому рівні. Платежі за позики становили включно з погашенням 7½ — 8½%. Скасований 25. II. 1917.


Кретчмер Михайло (1820 — 98), гром. діяч, приятель Шевченка і добродійник його рідні.


Крех (Mergus), плавун з родини качкуватих, живиться гол. рибами, гніздиться у півн. країнах, зустрічається на перелетах на Україні, а то й зимує на півдні над Чорним і Озівським м. На Україні є такі види: К. великий (M. merganser L.), вага до 2 кг; К. сер. (M. serrator L., вага 0,8 — 1,3 кг; К. малий (M. albellus L.), вага 0,5 — 0,9 кг.


«Крехівська Палея», пам’ятка укр. апокрифічної літератури 15 в., відкрита І. Франком у Крехівському манастирі в Галичині. Літ. опис пам’ятки та апокрифічні уривки з неї надрукував І. Франко у своїх «Пам’ятках укр. мови і літератури».


Крехівський апостол, важлива пам’ятка сер.-укр. літ. мови в період її найбільшого наближення до розмовної мови; містить переклад Апостола з коментарями, гол. за поль. Біблією 1563, зроблений 1563 — 72 p.; має 663 стор. Рукопис знайдено в Крехівському манастирі в Галичині, описували В. Лев та І. Огієнко.


Крехівський манастир, відомий (ставропігіяльний) манастир в с. Крехові на Жовківщині (нині Нестерівський р-н Львівської обл.), заснований на поч. 17 в. і розбудований в 1619 — 58 pp. у великий комплекс церков та ін. споруд, обведених оборонними мурами 1669 p., — характеристичний укр. дерев’яний манастир-фортеця. Спаська церква і дзвіниця з 1658 p., перенесені згодом до с. Крехова, прекрасні пам’ятки дерев’яної архітектури; цінний іконостас маляра Василя із Львова і славний дереворит манастиря Д. Сінкевича (1699) та багата бібліотека (Крехівський Апостол і Палея). З 1902 р. новіціят гал. василіян і місце прощ (2 чудотворні ікони — Матері Божої і св. Миколая). Башти і мури тепер розібрані. Цінні зразки декоративної різьби і малярства в кол. церкві К. м. спалено большевиками.


Креховецький Іван, шляхтич з Галичини, старий співр. Б. Хмельницького, виконував його дипломатичні доручення (переговори з Польщею 1650, з Семиґородом і Швецією 1656); полк. корсунський (1658), ген. суддя у Тетері (1665); схоплений у Корсуні козаками Брюховецького й москалями 1665 і засланий до Москви.


Кречет Василь (1886 — 1939), драматичний актор на героїчних ролях; з 1919 на сцені Першого Держ. Театру УРСР ім. Т. Шевченка в Києві, з 1920 в театрі ім. І. Франка, з 1931 в Червонозаводському Театрі в Харкові й з 1934 в Чернігівському Держ. Укр. Муз.-Драматичному Театрі ім. Т. Шевченка.


Кречетніков Михайло (1729 — 93), граф, рос. ген., учасник воєн з Туреччиною й Польщею, 1768 придушив Коліївщину; з 1790, після усунення П. Румянцева, управляв трьома лівобережними укр. губ.; 1793 — ген.-губернатор Правобережної України.


Кржемінський Кость (* 1893), дослідник нар. мистецтва; «Стінні розписи на Уманщині» (1927), «Хати с. Ходоровець» та ін.


Кривавник, див. Деревій звичайний.


Криве Озеро (VI — 11), с. над р. Кодимою на Придніпровській низовині, р. ц. Миколаївської обл.


Кривецький (Крживецький) Борис, режисер, до 1917 р. працював у театрах Москви, 1918 — 19 режисер і дир. Київ. Драматичного Театру; створив разом з О. Загаровим укр. психологічно-реалістичний театр, за зразком Моск. Художнього Театру, де раніше працював; 1921 режисер Укр. театру в Ужгороді, згодом в Оломовці в Чехо-Словаччині.


Кривецький Михайло († 1929), економіст, політ. діяч з Укр. Партії Соціялістів-Самостійників, 1917 — 19 радник мін-ва фінансів, 1919 керуючий мін-вом фінансів в уряді С. Остапенка; на еміґрації у Відні й Франції, де й помер.


Кривецький Степан (* 1886), економіст, проф. Харківського С.-Г. Ін-ту в 1920-их pp.; праця «Донбасе за 10 лет» (1930) та ін.; в 1930-их pp. заарештований і засланий, дальша доля невідома.


Кривий Ріг (VI — 14), м. обл. підпорядкування Дніпропетровської обл., центр Криворізького залізорудного басейну, положене над р. Інгульцем та його притокою Саксаганню; 386 000 меш. (1959). Перші відомості про К. Р. походять з пол. 17 в., в 1860-их pp. він став м-ком з 4 000 меш. Дальший розвиток його зв’язаний з зростанням залізорудної пром-сти: 1897 р. К. Р. мав 15 000 меш., 1923 р. — 19 000, 1926 — 31 000 (в сучасних адміністративних межах бл. 50 000). За роки п’ятирічок К. Р. зростав швидким темпом: 1939 р. — 197 000, після воєнного занепаду і часткового знищення вже в 1956 р. мав 322 000.

Крім залізорудної пром-сти (численні шахти — серед них такі потужні, як «Гігант», «Северная», два рудозбагачувальні комбінати) розвинена пром-сть: металюрґійна, енерґетична, хем., машинобудів., будів. матеріялів, харчова. Важливіші зав.: великий комбінат «Криворіжсталь», який після закінчення реконструкції стане одним з найбільших у СССР, гірничого устаткування («Комуніст»), коксохем., цементний та ін. Гірничорудний (з 1929 р.) і пед. ін-ти, гірничої металюрґії, гірничий і будів. технікуми, мед. училище, н.-д. гірничорудний ін-т, драматичний театр.

 Сучасний К. Р. простягнений смугою на довж. 60 км вздовж р. Інгульця 1 Саксагані. Транспорт: зал. лінії (11 станцій), трамвай, автобуси і тролейбуси; м. частково газифіковане.

В. К.


Кривий Торець, р. на території Донецького кряжу, правобічна притока Казенного Торця; довж. — 90 км, сточите — 1 600 км².


Кривицька Олександра (* 1899), драматична акторка родом з Чигирина; на сцені з 1917 p., з 1921 в Галичині, м. ін. у театрах ім. Тобілевича (1928 — 33) і в «Заграві» (1934 — 36), ім. Котляревського (1938 — 39), ім. Лесі Українки (1940 — 41), у Львівському Оперному Театрі (1941 — 44) — всі під орудою В. Блавацького; з 1944 в Театрі ім. М. Заньковецької; провідні ролі в укр. клясичному, побутовому й евр. репертуарі.

[Кривицька Олександра (1899 — 1983, Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Кривичі, численне східньослов. плем’я, що сиділо по верхів’ях Волги, Дніпра і зах. Двини та займало також частину Озерного Краю і басейну Німана. За галузь К. вважають також Ільменських слов’ян. За останніми дослідами К. прийшли в 6 в. десь з півдня, ймовірно Карпат-Волині (М. Міллер) або у 8 в. із зах. (Я. Станкевич). Політ. центри кривичів: Смоленськ, Полоцьк, Ізборськ. Кривичі, в більшості, разом з частиною дреговичів, створили білор. народ, частинно ввійшли до росіян.


Кривобабко Іван (1897 — ?), хемік, викладач Харківського Технологічного Інту, зав. хем. лабораторією Палати Мір і Ваги; «Дослідження укр. силікатів» та ін. праці. Засланий у 1930-их pp., загинув на засланні.


Кривоблоцький Андрій, писар коз. війська, підписав коз. інструкцію на сойм 1625 р.


Кривоніс Денис, кошовий отаман Запоріжжя 1671 — 72 pp., посол до Москви 1673.


Кривоніс Максим (|1648), коз. полк., визначний полководець Хмельниччини. Походження К. невідоме: за деякими відомостями — це був мандрівний вояк з Шотландії, за іншими — певнішими — міщанин з Острога чи Могилева. Відзначився у битві під Корсунем; потім, командуючи резервами коз. армії, які складалися з різного стану повстанців (перев. селян), воював з кн. Є. Вишневецьким на Лівобережжі, згодом на Правобережжі, де брав участь у всіх гол. воєнних діях, зокрема зайняв Бар і львівський Високий Замок (5 жовтня 1648). Був рішучий противник угоди з Польщею; помер під час пошести в таборі під Замостям.


Кривоносюк Петро (* 1897), гал. педагог; ст. в журн. «Шлях Виховання і Навчання» і «Рідна Школа», зокрема про навчання дефективних дітей.


Криворівня, с. Жаб’ївського р-ну Станиславівської обл., положене на Гуцульщині над р. Черемошем; тут в 1901 — 14 pp. спинявся на літній відпочинок І. Франко, а також приїздили В. Гнатюк, М. Грушевський, М. Коцюбинський, Леся Українка, В. Стефаник, Г. Хоткевич й ін. 1960 р. в К. відкрито філіял літ.-меморіяльного музею І. Франка у Львові.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.