[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 1189-1195.]

Попередня     Головна     Наступна

Криниця (IV — 1), с. і курорт на Зах. Лемківщині — найбільший в Польщі (до війни до 60 000 осіб на рік), мін. джерела — вапнево-маґнезево-содово-залізисті. Колись чисто укр. населення (1860 р. на 1 100 меш. українці становили 92%), згодом мішане (1939 р. на 8 000 меш. — 2 900 українців, 4 300 поляків, 1 600 жидів). В 1940 — 44 pp. важливий осередок укр. нац. життя (укр. учительська семінарія та ін. школи, ряд культ. і екон. установ, будинки відпочинку).

«Криниця», вид. т-во в Києві 1912 — 14 і 1917 — 20 pp. До 1914 р. видало низку дешевих книжок, зокрема «Чудацькі думки» і «Шевченко, українофіли і соціялізм» М. Драгоманова, повне вид, «Кобзаря» та ін. З поч. війни в-во було закрите й відновлене в 1917 р. За 1917 — 20 pp. воно видало багато книжок з різних ділянок, м. ін. твори І. Карпенка-Карого, М. Коцюбинського, О. Олеся, Г. Чупринки, С. Васильченка, видавало шкільні підручники, дитячі книжки, «Муз. бібліотеку» (ред. О. Кошиць) та ін. За укр. державности в-во придбало власну друкарню й книгарню. Ліквідоване большевиками в 1920 р.

Криницька Любов (* 1912), драматична акторка на характерних ролях; в 1930-их pp. в Одеському Укр. Драматичному Театрі й у театрі ім. Франка в Києві, тепер у театрі ім. Т. Шевченка в Харкові.

[Криницька Любов, м. б. Лідія (1898, Томатів, Люблінська губ., тепер Польща — 1966, Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Криницький Онуфрій (1791 — 1867), гр.-кат. свящ., довголітній (з 1817) проф. біблійних студій і сх. мов Львівського Ун-ту і кілька разів його ректор.

[Криницький Онуфрій (* Крива, Яслівський пов., Галичина — † Жовтанці, Жовківський пов., Галичина). — Виправлення. Т. 11.]

Кринички (V — 15), с. м. т. над р. Мокрою Сурою, р. ц. Дніпропетровської обл.

Кринична (V — 19), с. м. т. в Донбасі, входить до складу Макіївської міської ради Сталінської обл.

Крип’якевич Іван (* 1886), син о. Петра К., історик родом із Львова, д. чл. НТШ (з 1911), довголітній дир. його Іст.-Філос. Секції, д. чл. АН УРСР (з 1958), викладач історії в гімназіях Галичини (1909 — 39), приват-доц. Кам’янець-Подільського Ун-ту (1919), проф. Львівського Ун-ту (з 1939), дир. Ін-ту Суспільних Наук АН УРСР (1953). Почавши наук. діяльність під керівництвом М. Грушевського, К. досліджував спочатку соц.-екон. й культ. історію Галичини 16 — 17 вв. («Матеріяли до історії торгівлі Львова» — ЗНТШ, LXV, 1905; «Львівська Русь в першій пол. XVI в.» — ЗНТШ, LXXVII — LXXIX, 1907), але незабаром перейшов до студій над історією Козаччини й Хмельниччини, яким присвячені його головніші праці: «Козаччина і Баторієві вольності» (вступна ст. до VIII т. «Жерел до іст. України-Руси»), «Козаччина в політ. комбінаціях 1620 — 30 pp.» — ЗНТШ, CXVII — CXVIII, 1914, «Студії над державою Богдана Хмельницького» — ЗНТШ, CXXXVIII — CXL, CXLIV — CXLV, CXLVII, CLI, 1925 — 31; низка ін. розвідок про Хмельниччину в ЗНТШ й велика монографія «Богдан Хмельницький» (1954), написана вже в дусі офіц. сов. історіографії. Ін. праці К. (він їх опублікував бл. 180) присвячені історіографії (зокрема «Укр. історіографія», 1923), іст. географії, сфрагістиці, іст. культури (зокрема «Історія укр. культури», 1937), численні наук.-популярні огляди й нариси з іст. України (зокрема «Велика історія України» 1935, «Історія Укр. Війська» 1936 — разом з ін. авторами), де він виявив себе блискучим популяризатором. Автор іст. оповідань для дітей і молоді (під псевд. Іван Петренко) в «Дзвінку» (був його ред. в 1911 — 14 pp.) і в окремих вид.

[Крип’якевич Іван (25.6.1886 — 21.4.1967, Львів). Серед новіших праць: „Джерела з історії Галичини періоду феодалізму (до 1772 р.)“ (1962), „Гал.-Волинське князівство“ (1984). Перевидано в Україні масовим тиражем „Історію України“ (1990) та виправлену і доповнену монографію „Богдан Хмельницький“ (1990). — Виправлення. Т. 11.]

О. О.

Крип’якевич Петро (1857 — 1914), батько Івана, укр.-кат. свящ., переселенець з Холмщини, катехит гімназій у Львові; ст. з рел. маріології в «Душпастирі», «Богословському Віснику», «ЗНТШ» та в пресі.

Криса Герасим, кошовий Запор. Січі, вибраний в 1703 на місце Костя Гордієнка, кандидат Мазепи і речник партії, що схилялася на бік порозуміння з царем; однак течія, ворожа Москві й Мазепі, була сильніша, і вже в грудні 1703 вибрано знову кошовим К. Гордієнка.

Кристер Арнольд (* 1886), правник-цивіліст і історик права, проф. Київ. Ін-ту Нар. Госп-ва, гол. Комісії звичаєвого права України УАН і ред. її видань, заступник гол. Т-ва правників. Ряд праць із звичаєвого права. В 1930-их рр. засланий.

Кристинопіль, кол. назва м. Червонограда.

Критика, див. Літературна критика.

«Критика», місячник критики, бібліографії та літературознавства в Харкові (1928 — 32); до складу ред. входили М. Скрипник, А. Хвиля, В. Десняк, В. Коряк, Ф. Таран, І. Кулик, Т. Степовий, Я. Савченко та ін. Співробітничали в «К.» визначніші критики й літературознавці, перев. марксистського напрямку. З 1932 р. теоретичний рівень журн. знизився, натомість посилилися протиукр. тенденції, що позначилося і в зміні назви на «За марксо-ленінську критику» (1932 — 35); з 1936 р. журн. виходив п. н. «Літ. критика», з 1940 р. перестав виходити.

«Критика», журн. у Львові 1933, див. «Нові Шляхи».

Кричевський Василь (1873 — 1952), визначний мистецтвознавець, архітект, маляр, графік, театральний і фільмовий декоратор, нар. в с. Ворожбі б. Лебедина (Харківщина); співорганізатор і проф. Укр. Академії Мистецтв (1917), проф. Київ. Архітектурного і Художнього ін-тів (1921 — 41), почесний д-р мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв УРСР (1940), з 1944 на еміґрації в Німеччині, згодом у Венесуелі, де й помер. К. як архітект здобув собі ім’я проєктом будинку Полтавського земства (1903), яким розпочав відродження укр. стилю, взоруючися на іст. спадщині укр. архітектури, зокрема використовуючи мотиви нар. будівництва і декоративних орнаментальних прикрас. Йому належить низка проєктів держ. і приватних будинків у новому укр. стилі (Нар. дім у Лохвиці, будинки Д. Милорадовича, Щитківського, Меморіяльний музей б могили Т. Шевченка й ін.), а також надгробних пам’ятників (М. Милорадовича 1908, М. Грушевського 1936 в Києві, М. Коцюбинського 1931 в Чернігові та ін.).

У малярстві К. майстер імпресіоністичної школи, насамперед пейзажист, що з модерним декоративним малярством зв’язує укр. льокальний кольорит. В його композиціях помітний великий декоративний хист.

Як графік К. піонер укр. книжкового мистецтва, з 1903 оформив понад 70 укр. видань («Ілюстрована Історія України», «Культурнонац. рух» — М. Грушевського, «Укр. Книга XVI — XVIII вв.», «Бібліографічні Вісті» й ін.), уживаючи елементів старої укр. графіки і нар. орнаментики (В. Щербаківського «Укр. мистецтво» та ін.), а також користуючися композиціями з абстрактних конструктивістичних мотивів. К. виконав проєкти держ. гербів, друків і печаті УНР, грошових банкнотів, поштових марок, екслібрисів й ін. В 1907 — 10 виготовив декорації і костюми для театру М. Садовського («Продана наречена», «Сіль. честь», «Степовий гість», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка» та ін.), згодом у Держ. Нац. Театрі (1917 — 18 — «Панна Мара», «Урієль Акоста» й ін.), і Укр. Держ. Театрі (1920). 1925 — 29 був мист. консультантом укр. кінематографії й оформив в Одесі й Києві низку іст. і побутових фільмів («Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Звенигора», «Земля», «Кармелюк», «Назар Стодоля», «Сорочинський ярмарок» й ін.). К. як дослідник і збирач нар. мистецтва працював також у прикладному мистецтві, керував килимарнею Ханенків (1912 — 13) в Оленівці й був дир. Керамічної Школи в Миргороді (1918 — 19), виконав багато проєктів килимів, вишивок, вибійок, посуду, меблів, внутр. оформлення приміщень і т. д. (На ретроспективній виставці К. 1940 р. в Києві було показано 1 100 експонатів його творчости).

Ст. й рецензії К. на мист. теми друкувалися в журн. «Сяйво», «Україна», «Червоний Шлях» й ін. («Про розуміння укр. архітектурного стилю», 1914, «Будинок, де жив Т. Шевченко» 1925, «Архітектура доби» 1928 й ін.). К. найбільш всебічний мистець нашої доби, провідна і авторитетна постіть у справах мистецтва на Україні; 1903 — 43 виховав цілу школу своїх послідовників.

[Кричевський Василь (12.1.1873 — 15.11.1952, Каракас). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Таранушенко С. Укр. мистці. Василь Кричевський. Х. 1931; Радіонов Г. В. Г. Кричевський. До характеристики творчого шляху, журн. Образотворче Мистецтво, ч. 7. К. 1940; Пропам’ятна виставка присвячена творчости В. Г. Кричевського. Каталог. Нью-Йорк 1953; Щербаківський В. Пам’яті Василя Григоровича Кричевського. Лондон 1954; Горняткевич Д. Укр. мистці в автобіографіях. Лондон 1958.

В. Павловський

Кричевський Василь (* 1901), маляр, син Василя К.; закінчив Київ. Художній Ін-т, в 1930-их pp. викладач Київ. Художньо-Пром. Школи; краєвиди, портрети, книжкова та плякатна графіка, мист. кераміка (порцеляна), театральний і кінодекоратор. З 1943 на еміґрації, з 1950 в ЗДА.

[Кричевський Василь (1901, Харків — 1978, Мавнтин Вью, Каліфорнія). — Виправлення. Т. 11.]

Кричевський Микола (* 1898), маляр-імпресіоніст, син Василя К. старшого, родом з Харкова; закінчив Мист.-пром. школу в Празі, з 1929 в Парижі; краєвиди, портрети, книжкові ілюстрації, декоративні панно театральні декорації (в театрах М. Садовського, О. Загарова 1920 — 25; «Théatre des Arts» 1939, «Théatre Hebertot» 1942 й ін.); виставляє в Сальоні Незалежних у Парижі; самостійні виставки в містах Зах. Европи, ЗДА і Канади.

[Кричевський Микола (1898 — 1961, Париж). — Виправлення. Т. 11.]

Кричевський Михайло Станислав († 1649), укр. шляхтич з Берестейщини, чигиринський полк. реєстрових козаків (1643), взяв заарештованого Б. Хмельницького на поруки й випустив на волю (1647), пристав до повстання Хмельницького (1648), полк. київ. (1648). 1649 р. командував тридцятитисячним коз. військом, якому Хмельницький доручив відбити поль.-лит. похід на Україну. Загинув після невдалої битви під Лоєвом.

Кричевський Олександер (1896 — 1956), дерматолог, з 1920 р. працював в Укр. н.-д. шкіряно-венерологічному ін-ті в Харкові, з 1937 його дир., з 1931 проф. дерматології Харківського Ін-ту вдосконалення лікарів, гол. Харківського і Укр. наук. т-в дерматологів та заступник гол. Всесоюзного т-ва дерматологів; понад 120 наук. праць та низка власних метод лікування шкіряних хвороб.

Кричевський Федір (1880 — 1947), визначний маляр і педагог, родом з Харківщини, брат Василя К. старшого; закінчив Петербурзьку Академію Мистецтв (1910), в 1914 — 18 pp. дир. і проф. малярства Київського Художнього Училища, співзасновник і проф. Укр. Держ. Академії Мистецтв (з 1917 p., її ректор 1918 і 1920 — 22), проф. Київського Художнього Ін-ту (з 1923); почесний д-р мистецтвознавства (1939), заслужений діяч мистецтва УРСР (1940); в 1943 — 45 рр. на еміґрації в Німеччині, 1945 репатрійований. К. працював перев. в жанровому, іст. і портретному малярстві. Його творчість позначається переходом від імпресіонізму до синтези укр. стильового виразу на зразках нар. мистецтва. «Молода», «Інвалід», «Родина», «Довбуш», «Веселі доярки», «Переможці Вранґеля», «Мати», «Портрет сина», портрет Т. Шевченка та ін.; мист. оформлення опери М. Лисенка «Тарас Бульба» у Харкові (1929). К. виховав багато укр. мистців.

[Кричевський Федір (1879, Лебедин — 1947, Ірпінь, Київщина). — Виправлення. Т. 11.]

Криштафович Микола (1866 — 1941), геолог родом з Смолєнщини, проф. Харківського Ун-ту і С.-Г. Ін-ту; перев. праці з дослідження території Польщі.

Криштофович Африкан (1885 — 1953), палеоботанік та геолог родом з Катеринослава, д. чл. АН УРСР і чл.-кор. АН СССР; працював у Ленінграді; палеоботанічні досліди К. обіймають увесь СССР і сх. Азію; гол. праця «Палеоботаника» (1941), також праці про рослинність та ґрунти України.

[Криштофович Африкан (* Криштопівка, Харківщина — † Ленінград). — Виправлення. Т. 11.]

Кріжаніч (Križanić) Юрій (1617 — 83), хорватський кат. свящ., філолог-панславіст, прихильник едности слов. народів з моск. царем на чолі та церк. унії правос. і кат. церков. Двічі перебував у Москві, 1661 — 76 на засланні в Тобольську. 1658 — 59 перебував на Україні й описав свої враження в творах «Pûtno opîsanie ot Lewówa (Львова) do Móskwi» і «Besida ko Czerkasom»; був противником незалежности України. К. склав проєкт штучної «всеслов.» мови з елементами ц.-слов., рос., укр. й хорватської.

[Кріжаніч (Крижанич) (Križanić) Юрій (Юрай) (бл. 1618, Обрх, Хорватія — 1683, Відень). — Виправлення. Т. 11.]

Крілик Осип, див. Васильків Осип.

Кріль, трусь, крілик (Oryctolagus cuniculus І..), гризун з родини зайців. Дикий К. привезений на Україну в кін. 19 в., поширився в півд.-зах. Степу; корисний м’ясом, шкурками, пухом. Від диких К. походять домашні К., розповсюджені скрізь на Україні (див. Кролівництво).

Кріп (Anethum graveolens L.), однорічна рослина з родини окружкових до 1 м висоти; сіють по городах; вживається як приправа до їжі.

Кріпацькі капелі, на Україні існували в 18 і на поч. 19 в. при дворах вельмож і складалися перев. з музик-кріпаків. Чимало з чл. К. к. діставали муз. освіту в школах Зах. Европи, а керівниками нерідко бували чужинці. Деякі з К. к. досягали високого мист. рівня і виконували м. ін. твори зах.-евр. композиторів (капеля П. Ґалаґана в Дехтярях — симфонії Бетговена, капеля Г. Тарновського в Качанівці вперше виконувала фраґменти з незакінченої опери Ґлінки «Руслан і Людмила»).

Кріпацькі театри, див. ЕУ I, стор. 845.

Кріпаччина, див. Панщина.

Кріт звичайний, кертиця (Talpa europaea L.), ссавець з ряду комахоїдних; довж. тіла до 16 см, вага понад 100 г, пристосований до життя в землі, де риє нори, викидаючи землю наверх (кротячі купки), живиться червою, лялечками комах. Поширений в ліс. і лісостепю смугах, в Карпатах, на Кавказі. Завдяки своїм шкуркам має пром. значення; в 1954 р. заготовано в межах УССР понад 1,75 млн штук шкурок.

Кроковський Йоасаф, митр., див. Йоасаф Кроковський.

Крокос Володимир (1889 — 1936?), геолог, проф. Ін-ту Нар. Освіти й ін. високих шкіл в Одесі, згодом у Києві, д. чл. НТШ; бл. 40 праць, присвячених перев. вивченню четвертинної геології й морфології України; К. дав перше зведення з четвертинних відкладів України й розробив вчення про поховані ґрунти. Важливіші праці: «Лес і фосильні ґрунти півд.-зах. України» (1924), «Матеріяли для характеристики четвертинних покладів сх. та півд. України» (1927), «Некоторые вопросы четвертичной геологии Украины» (1930), «Четвертинна серія Чернігівського р-ну» (1934) та ін. Заарештований, поповнив самогубство.

[Крокос Володимир (1889, Одеса — 1936, Одеса), д. чл. НТШ (з 1929). — Виправлення. Т. 11.]

Кролевець (II — 14), м. на Чернігівщині, р. ц. Сумської обл.; 13 000 меш. (1956 p.). Заснований 1601 p.; в універсалі Остряниці 1638 К. згадується як пов. м., 1644 р. дістало маґдебурзьке право і було укріплене; за гетьманщини — сотенне м. Ніженського полку, за Росії пов. м. К. і околиці здавна відомі як осередок нар. мист. ткацтва; спеціяльність — вишивані рушники і сорочки, хустки, плахти; в сов. часи давню кустарну пром-сть замінили мист.-ткацькі артілі. Технікум мист. ткацтва.

Кролівництво, галузь тваринництва, що забезпечує одержання за короткий час м’яса, шкурок та пуху кролів (див. кріль). Вага кроля 2 — 5 кг; від вирощеного приплоду однієї кролематки за рік можна одержати 50 — 60 кг м’яса. На Україні найпоширеніші дві групи кролів: м’ясошкуркового напрямку — шиншила, віденський голубий, сріблястий, сірий і білий велетень, і пухового — ангорський. К. розповсюджене гол. серед колгоспників і робітників, але також і в колгоспах: 42% колгоспів в УССР мають кролівничі ферми.

Кронтовський Олексій (1885 — 1933), патолог-експериментатор та бактеріолог; з 1917 р. доц., в 1921 — 24 pp. проф. Київ. Ун-ту, з 1924 наук. співр. київ. бактеріологічного та рентґенологічного ін-тів; 80 наук. праць з питань експериментальної патології, онкології та мікробіології.

[Кронтовський Олексій (1855, Пенза, Росія — 1933, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Кропивницький Марко (1840 — 1910), визначний актор, режисер і драматург, один із засновників і керівник першого самостійного укр. професійного театру побутового напрямку. К. нар. в с. Бешбийраках на Херсонщині в збіднілій дворянській родині. Працюючи дрібним чиновником у пов. суді і ратуші то в Бобринцях, то в Єлисаветграді (1861 — 71), К. брав участь, як актор і керівник, у аматорських театральних гуртках разом з І. Тобілевичем. 1871 К. переїхав до Одеси і не без впливу О. Кониського і П. Ніщинського вступив до професійного рос. нар. театру графів Моркових, перев. на укр. ролі. Десятилітня праця (1871 — 81) в рос.-укр. провінційних трупах (Одеса, Харків, Херсон, Єлисавет, Катеринослав, ґастролі в Галичині — 1875, у Криму, в Петербурзі і ін.) закріпила за ним славу знаменитого актора. Очоливши в 1882 р. першу укр. професійну трупу, організовану в Єлисаветі, — Товариство укр. акторів, К. започаткував нову добу в житті укр. театру. Зібравши в трупі всі наюращі сили того часу (М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, Г. Затиркевич-Карпинська й ін.), К. об’їздив з побутовим репертуаром Україну і рос. міста Ростов над Доном, Москву, Петербурґ і ін., здобуваючи високу оцінку як укр., так і рос. критики. К. працював у різних побутових укр. трупах понад 20 pp. і тільки 1902 зійшов із сцени, жив у себе на хуторі «Затишок» (на Харківщині), де продовжував писати п’єси, спомини і з 1905 деколи виїжджав на ґастролі. Повертаючися з ґастролей в Одесі, К. помер у поїзді; похований у Харкові.

К. виконував ролі різноманітного перевтілення, як характерно-драматичного, так і комедійного жанру (в якому виявлявся найсильніше): Стецько («Сватання на Гончарівці»), Виборний («Наталка Полтавка»), Карась («Запорожець за Дунаєм»), Бичок («Глитай, абож павук»), Тарас Бульба, Отелло і Тельбок («Марія Стюарт»). Продовжуючи традиції К. Соленика і М. Щепкина, К. створив власну школу виконання, прокладаючи дорогу сценічному реалізмові. Через його практичну школу перейшли численні покоління акторів побутового театру дорев. доби, з корифеями укр. сцени на чолі.

Драматична творчість К. (з 1863) перев. диктована репертуарними потребами. Ставши на ґрунті романтично-побутового театру, К. відображення реальної дійсности підкорює вимогам романтичної театральности. Кращі драми К. — «Дві сім’ї» і. «Зайдиголова» (1889). Дотепно, у стилі шекспірівської «Комедії помилок», скомпонована оперета-жарт «Пошились у дурні». Зручно драматизоване оп. Стороженка «Вуси», де широко змальований побут укр. поміщиків на Лівобережжі в 1840-их pp. Добрий малюнок типів тогочасного села в комедії «Чмир». Найпопулярніші п’єси соц. спрямування «Глитай, абож павук» і «По ревізії». Драма «Дай серцеві волю, заведе в неволю» (перша драма К., 1863) будить інтерес виведенням кольоритних нар. звичаїв. Збереглися й досі в репертуарі, крім названих, «Олеся». «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Вій» (за Гоголем), «Енеїда» (за Котляревським), «Невольник» і. «Титарівна» (за Шевченком) й ін. К. написав понад 40 ориґінальних і з ін. авторів перероблених п’єс, і вони запевнили йому місце клясика укр. драматургії.

Література: див. ЕУ I стор. 866; Кропивницький М. Зб. творів, 3 тт., з передмовою Г. Коваленка. Х. — Полтава 1903 — 11; Садовський М. Мої театральні згадки. К. 1919, 2 вид. 1955; Слабченко Т. З листування М. Кропивницького. Одеса 1927; Кропивницький М. Твори, 7 тт., ред. і вступна ст. Руліна П. Х. — К. 1929 — 31; Кирилюк Є. Марко Лукич Кропивницький (актор і драматург). К. 1943; Кропивницький М. П’єси (Критико-біографічний нарис Кисельова Й.). К. 1950; Мар’яненко І. З минулого укр. театру. К. 1953; Зб. М Л. Кропивницький. К. 1955; Йосипенко М. Марко Лукич Кропивницький. К. 1958.

Кропивницький Михайло, шляхтич, підсудок брацлавський, оборонець правос. Церкви на поль. соймах 1610 — 30 pp.; підписав разом з волинським депутатом Л. Древинським протестацію опозиції на соймі 1615 p.; брав участь у Київському церк. соборі 1629 р.

Кропив’янка (Sylvia), малий співучий птах з ряду горобчаків, гніздиться по кущах, звиває гнізда з волосіння. Поширені на Україні К. сіра (S. communis Lath.), К. чорноголова (S. atricapilla L.) і К. рябогрудка (S. nisoria Bechst.); у Крим залітає К. садова (S. hortensis Gm.); всі живляться комахами.

Кропоткін (VIII — 21), м. крайового підпорядкування Краснодарського краю РСФСР, положене над. р. Кубанню на сх. Кубанщині, 54 000 меш. (1959); постав на місці зал. станції Кавказька і Романівського хутора. З поч. 20 в. став важливим зал. вузлом, а згодом осередком с.-г. пром-сти (олійниця, молочний і м’ясний зав., плодоовочеконсервний комбінат, броварня).

Кросно, див. Коросно.

Кротевич Євген (* 1884), письм. родом з Київщини. П’єси «Сантиментальний чорт» (1923). «Син сови». «Секретар прем’єр-міністра» (1924), й ін.; романи «Звільнення жінки» (1930), «Сини землі» (1951), «Понад Славутичем-Дніпром» (1955), «Новелі» 1957), «Вибране» (1959) й ін. В 1930-их pp. був на засланні.

[Кротевич Євген (1884, Журавка, Черкащина — 1968, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Кротевич Євген (* 1897), мовознавець, автор шкільних граматик у 20-их pp., після заслання в Алма-Ату проф. Львівського Ун-ту. Праці з синтакси сучасної укр. і рос. мов, ред. «Словника лінґвістичних термінів» (1957).

Кротевич Костянтин (1872 — ?), суддя, з 1922 р. архиєп. УАПЦ в Полтаві, пізніше у Вінниці; заарештований і висланий у 1930 p., дальша доля невідома.

[Кротевич Костянтин (* Полтавщина). Один з ідеологів УАПЦ. — Виправлення. Т. 11.]

Крохмалюк Юрій, див. Тис Юрій.

Крохмально-мелясна промисловість, галузь харч. пром-сти, що виробляє крохмаль, мелясу, глюкозу, декстрину та саго; основна сировина для К.-м. п. на Україні — картопля, кукурудза. К.-м. п. України слабо розвинена, не зважаючи на наявність сировини, і тому сюди довозять значну частину крохмальних продуктів з ін. частин СССР, зокрема з Півн. Кавказу (з Півн.-Осетинської й Кабардино-Балкарської АССР). К.-м. п. розміщена перев. в лісостеп. р-нах, на Поліссі й Передкарпатті; майже пол. виробництва крохмалю припадає на Чернігівську обл., а одним з найбільших зав. є Карлівська фабрика крохмалю в Полтавській обл. В 1950-их pp., у зв’язку із збільшеними посівами кукурудзи, що більш транспортабельна і своєю крохмальністю в кілька разів перевищує картоплю, швидше відбувається зростання крохмального виробництва; за останній час на цій базі збудовано два нові зав.: Верхньо-Дніпровський (Дніпропетровське) і Вознесенський.

Кругляк Юрій (* 1925), поет-гуморист, зб. «Звичайні люди» (1950), «Хрін і Лаврін» (1956); «Коротко кажучи» (1959) в сучасному сов. дусі.

Круз Машадо (Cruz Machado), муніципальне м-ко штату Парана в Бразілії; в околицях бл. 250 укр. родин, що поселилися там ще в 1910 — 13 pp.

Кружок Українок, до 1905 р. назва Кружок Укр. Дівчат, постав 1901 р. у Львові для гуртування жін. молоді з метою самоосвіти. К. У. домагався створення дівочих гімназій, видав книжку К. Малицької «Про жіночий рух» (1904), в 1908 р. видавав жін. часопис «Мета». Перша гол. — Н. Будзиновська, далі Д. Шухевич-Старосольська, С. Данилевич, І. Січинська, М. Негребецька, О. Озаркевич. У 1909 p. K. У. об’єднався з Клюбом Русинок у Жіночу Громаду.

Крук, ворон, гайворон (Corvus corax L.), птах з ряду горобиних, довж. тіла до 65 см; гніздиться перев. по лісах України.

Крук Григорій (* 1911), скульптор родом із Станиславівщини; студіював у Краківській Академії Мистецтв, згодом у Берлінській і в Римі. Виставляв у Берліні, Римі, Парижі, Лондоні, Мюнхені, Нью-Йорку, Боні, Детройті. Скульптури К. визначаються сильною ліпкою і психологізмом у портретах; його улюблений мотив — типи селян, в яких К. відтворює первісну примітивність людини, зв’язаної з землею і працею на ній («Селяни», «Скитальці», «Прачка», «Вагітна», «Швачка» й ін.). З 1945 К. працює в Мюнхені.

[Крук Григорій (1911, Братишів, Товмацький пов. — 1988, Мюнхен). — Виправлення. Т. 11.]

Крукеничі (група), операційна частина УГА, яка зимою 1918 — 19 тримала протиполь. фронт у Галичині від Перемишля до Судової Вишні на сх.; мала 5 куренів піхоти, відділ кавалерії, 2 батерії гавбиць і 2 батерії польових гармат; командири: до січня 1919 чотар М. Стахів, згодом полк. Кравчук, полк. Шепель і пізніше підполк. Федорович.

Крупецький Атанасій Олександер († 1652), королівський писар та начальник королівської канцелярії, згодом василіянин, з 1610 р. єп. перемиський, висвячений митр. Потієм. Уся його єпископська діяльність пройшла в боротьбі з правос. за утримання перемиської єпархії.

[Крупецький Атанасій Олександер (бл. 1570 — 1652). — Виправлення. Т. 11.]

Крупицький Миколаївський (колись Спаський) манастир б. Батурина на Чернігівщині; час заснування невідомий, за переказом, 15 в., перша звістка — 1636 p.; до 1683 жін., потім чол. Розквіт К. М. м. припадає на добу Самойловича й Мазепи, коли ігуменами його були св. Дмитро Туптало (1682 — 83, 1686 — 92) і кол. ректор Київ. Академії Гедеон Одорський (з 1705 p.); ігуменом манастиря був також Володимир Сокальський (1776 — 90), кол. січовий архимандрит. К. М. м. існував до революції 1917 р.

Крупницький Борис (1894 — 1956), історик родом з Київщини, з 1920 р. на еміґрації в Німеччині, вихованець Київ. і Берлінського Ун-тів, наук. співр. і проф. Укр. Наук. Ін-ту в Берліні, доц. (з 1932) і проф. (з 1941) УВУ. д. чл. НТШ. Праці з історії України 17 — 18 вв.: «Гетьман Пилип Орлик (1672 — 1742)» 1938, „Hetman Mazepa und seine Zeit 1687 — 1709“ 1942, «Гетьман Данило Апостол і його доба» 1948 й багато ін.; досліди й огляди історіографії: „Johann Christian von Engel und die Geschichte der Ukraine“ (1931), «Укр. іст. наука під совєтами» (1920 — 1950, там же бібліографія праць К., 1957); «Історіознавчі проблеми іст. України» (зб. статтей, 1959) тощо; праці історіософічні («Основні проблеми іст. України», 1955): курс „Geschichte der Ukraine“ (1939, II вид. 1943); мемуарні ст. і наук.-популярні публікації, зокрема «Гетьман Пилип Орлик» (1672 — 1742)», 1956.

[Крупницький Борис (24.7.1894, Медведівка — 5.6.1956, Гіммельпфортен, Німеччина). — Виправлення. Т. 11.]

О. О.

Крути (II — 13), зал. станція на Чернігівщині на лінії Москва — Бахмач — Київ, відома з укр. оборонних боїв у січні 1918 р. перед наступом большевиків на Київ. Тут 29 січня відбувся бій сотні Юнацької Школи ім. гетьмана Б. Хмельницького, сотні Студентського Куреня Стрільців та чоти Гайдамаків (разом бл. 600 бійців) з 4 000 больш. загоном. В цьому бою загинуло бл. половина бійців, між ними сотн. Омельченко, командир Студентського Куреня. Опір під К. стримав на кілька днів здобуття Києва большевиками, що мало важливий вплив на успішне закінчення берестейського договору. Не меншим було моральне значення бою, що став символом жертвенности, на якому виховувались покоління молоді, зокрема студентської та пластової. На Зах. Україні та на еміґрації крутянцям присвячені численні твори, зокрема поезії й популярні брошури. Початкова бібліографія зібрана А. Фіґолем у «Студентському Шляху», чч. 21, 33 — 34. Л. 1933 — 34. В 40-ліття бою під К. ЦЕСУС видав брошуру англ. мовою (V. Janiw „The Battle of Kruty“).

Крутиголовка (Jynx torquilla L.), малий перелітний птах з ряду дятлів; гніздиться гол. в ліс. і лісостеп. смугах України.

Крутилівський яр, мальовничий яр довж. 20 км, який творить р. Збруч, проломлюючися через хребет Товтрів.

Крутікова Ніна (* 1913), літературознавець, чл.-кор. АН УРСР, заступник дир. Ін-ту Літератури ім. Шевченка; численні праці перев. з ділянки укр.-рос. літ. взаємин: «Творчість А. П. Чехова та її значення для розвитку укр. літератури» (1954), «В. Г. Короленко та укр. література» (1955), «Традиції Гоголя в повістях Шевченка» (1955), «Гоголь і укр. література» (1957), «Лев Толстой і укр. література» (1958) й ін.

[Крутікова (Крутикова) Ніна (* Лодзь, Польща). — Виправлення. Т. 11.]

Крутневич Гаврило, коз. діяч першої пол. 17 в., конкурент гетьмана Самійла Кішки, тричі вибраний на гетьмана в 1600 — 03 pp.; брав участь у лівонській війні 1602 р.

Крушельницька Марія (1876 — 1934?), уроджена Слободівна, дружина Антона К., акторка і письм.; на сцені театру «Бесіди» у Львові (1890 — 1910), насамперед на ролях ліричних любовниць; авторка драми «Вона» (1911), зб. оп. «І хто ж вона була» та ін.

[Крушельницька Марія (1876, Ульгівок, Рава-Руський пов., Галичина — 1935, Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Крушельницька Соломія (1873 — 1952), світової слави співачка, драматичне сопрано, родом з Бучацького пов.; закінчила консерваторію у Львові, згодом студіювала в Італії (Міляно) і Відні. 1893 дебютувала на сцені львівської опери; з 1895 виступала в усіх великих операх Европи і Півд. Америки; своєю креацією Мадам Батерфляй (Пуччіні) 1904 спричинилася до введення цієї опери до світового репертуару. Найкращі партії К. Саломея і Електра в одноіменних операх Р. Штравса, Ізольда (в «Трістан і Ізольда») і Брунгільда («Кільце Нібелюнґа») Р. Ваґнера, Галька (С. Монюшка), Аїда (Д. Верді) й ін. Виконувала також укр. нар. пісні під власний акомпаньямент; в 1945 — 52 проф. консерваторії ім. М. Лисенка у Львові. К. померла і похована у Львові.

[Крушельницька Соломія (23.9.1872, Білявинці — 16.11.1952). — Виправлення. Т. 11.]

Крушельницький Антін (1878 — 1935), письм., педагог і політ.-гром. діяч, за студентських часів активний у групі «Молода Україна» у Львові, згодом учитель і дир. сер. шкіл, визначний чл. Укр. Радикальної Партії, в 1919 р. мін. освіти УНР; в 1929 — 33 pp. ред. радянофільських ж. «Нові Шляхи» і «Критика»; 1934 виїхав з родиною до УССР, де незабаром всі були зліквідовані (м. ін. сини Іван — див. і Тарас, початкуючий письм.) або заслані (також дружина К. Марія — див.). К. — прозаїк під впливом зах.-евр. модернізму; між численними творами зб. оп. «Пролетарі» (1899), «Буденний хліб» (1920) й ін.; драми «Семчишини» (1901), «Чоловік чести» (1904), комедія «Орли» (1907), «Артистка» (1920) та ін.; повісті — «Рубають ліс» (1918), «Гомін Галицької Землі» (1918 — 19), «Як промовить земля», «Як пригорне земля» (1920) й ін.; літ. нариси (м. ін. про І. Франка), шкільні читанки для молоді («Вибір з нар. письменства», 2 тт., 1918 — 22 та ін.), переклади.

[Крушельницький Антін (1878, Ланцут, Польща — 1937, Соловецька тюрма). 6.11.1934 заарештований НКВД у Харкові за обвинуваченням у керівництві центру ОУН на Україні. 28.3.1935 засуджений на 10 р. позбавлення воли Заслання відбував у Соловецькій тюрмі, де 23.10.1937 був засуджений „трійкою“ НКВД до розстрілу. — Виправлення. Т. 11.]

Попередня     Головна     Наступна