[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1962. — Т. 4. — С. 1306-1315.]

Попередня     Головна     Наступна





Ліберець (Liberec, нім. Reichenberg), м. в півн. Чехії, 69 000 меш. (1960); з вересня 1920 табір для інтернованих частин УГА (гол. група ген. Кравса), понад 1 000 осіб. Інтенсивне культ.-осв. життя, кероване Культ.-просвітнім кружком, м. ін. різні курси, ред. двотижневика «Укр. Скиталець». З квітня 1921 табір переведено до Йозефова.


Лівадія (IX — 15), с. м. т. в Крим. обл., підпорядковане Ялтинській міськраді, положене над берегом Чорного м. у 6 км від Ялти; 1959 р. 4 000 меш., кліматичний курорт; оточене виноградниками виноградо-виноробного радгоспу винокомбінату «Масандра». В Л. знаходиться великий лівадський палац (1912, архітект М. Краснов), кол. власність царської родини, тепер санаторія.


Ліванов Михайло (1751 — 1800), один з перших дослідників ґрунтів та умов хліборобства на Степ. Україні, засновник першої на Україні с.-г. школи в с. Богоявленському б. Миколаєва.


Лівицька Марія (* 1879), уроджена Ткаченко, дружина Андрія, гром. діячка родом з Поділля; чл. РУП, згодом УСДРП, працювала в Києві та Лубнях (1901 — 05); після революції 1905 за справу т. зв. «Лубенської Респ.» і «Гром. Самооборони» була під судом; 1917 активна в самоврядуванні на Полтавщині. На еміґрації довголітня гол. Союзу Українок-Еміґранток у Польщі; тепер у ЗДА.

[Лівицька Марія (1879, Бердичів, Київ. губ. — 1971, Йонкерс, Нью-Йорк Стейт). — Виправлення. Т. 11.]


Лівицька-Холодна Наталя (* 1902), поетка, дочка Андрія Л., дружина Петра Х. молодшого, родом з Полтавщини; освіту дістала у Варшаві й Празі; активна в укр. жін. орг-ціях, співр. ж. «Жінка»; друкувалася в журн. «ЛНВ», «Вісник», «Ми» й ін. Зб. поезій «Вогонь і попіл» (1934), «Сім літер» (1937), біографія Т. Шевченка для молоді «Шлях велетня» (1955), переклади з франц. й італ. Тепер у ЗДА.


Лівицький Андрій (9. 4. 1879 — 17. 1. 1954), юрист, визначний гром. і політ. діяч, чл. уряду і през. Укр. Нар. Республіки. Нар. в Липляві, Золотоніського пов. на Полтавщині в старій коз. родині; закінчивши колеґію ім. Ґалаґана в Києві, вчився в Київ. Ун-ті. працював як адвокат і мировий суддя в Лубнях, Каневі й Золотоноші. Активний в укр. гром. житті ще з гімназії, був гол. Студентської Громади в Києві, а з 1901 р. діяльний чл. РУП, гол. його відділу в Лубнях. За участь в укр. рев. роботі 1905 заарештований і засуджений як гол. обвинувачений у справі т. зв. «Лубенської Респ.» і «Гром. Самооборони». В 1905 — 20 pp. один з передових чл. УСДРП. З вибухом революції 1917 — чл. ЦК Сел. Спілки і Центр. Ради та губ. комісар Полтавщини. 1918 р. чл. Укр. Нац. Союзу. За Директорії один з організаторів і чл. Трудового Конґресу. У квітні 1919 мін. юстиції і заступник гол. уряду, з серпня також керівник мін. закордонних справ. У жовтні 1919, призначений гол. Дипломатичної Місії в Польщі, виїхав до Варшави і 22 квітня 1920 р. підписав мирний і союзний договір України з Польщею, т. зв. Варшавський договір; у жовтні 1920 вперше гол. уряду. В кін. 1921 p., після трагічного закінчення Другого Зимового походу, відстояв тезу продовження діяльности уряду УНР в екзилі; з того часу, перебуваючи як гол. уряду у Варшаві, разом з С. Петлюрою керував дипломатичною діяльністю УНР. Після смерти С. Петлюри в травні 1926 р. став його наступником, як «заступник Гол. Директорії і Головний Отаман Військ УНР» і відтоді очолював держ. центр УНР і керував укр. держ. політикою. В момент вибуху другої світової війни Л. жив, конфінований німцями, у Варшаві. 1945 активізував працю уряду УНР в екзилі й поновив цей уряд, запросивши до нього представників з нової підсов. й зах.-укр. еміґрації. У 1946 р. доручив І. Мазепі вести заходи для притягнення до співпраці в держ;. центрі всіх політ. орг-цій, що закінчилося створенням Укр. Нац. Ради (1948). Помер у Карлсруе, похований на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені.

К. Паньківський


Лівицький Микола (* 1907), син Андрія, політ. діяч і журналіст. Після війни один із засновників і від 1951 гол. Укр. Нац.-Держ. Союзу (УНДС); з 1949 р. чл. Виконавчого Органу УНРади, з 1957 його гол. і керівник ресорту закордонних справ. Численні ст. і окремі брошури укр. та чужими мовами.

[Лівицький Микола (9.1.1907, Жмеринка, Вінницький пов., Полтавська губ. — 8.12.1989, Філядельфія, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]


Ліві соціялісти-демократи, див. Незалежна УСДРП.


Лівобережна Україна, Лівобережжя, сх. частина Гетьманської держави (16481764), положена на лівому березі Дніпра (разом з Києвом), яка з 1654 р. була в міжнар.-правній залежності від Росії; територія Л. У. приблизно покривається з територією Придніпрянської низовини. Терміни «Лівобережна Україна», «Лівобережжя» стосуються також, як геогр. поняття, різних частин укр. земель, розташованих на сх. від Дніпра: а) сх. частини кол. Гетьманської держави в межах пізніших Чернігівської (часто без її 4 півн. повітів) і Полтавської губ.; б) сх. частини Лісостепу, положеного в межах УССР (себто також з кол. Харківською губ.) або й з укр. частинами Вороніжчини й Курщини. В ЕУ 2 ми ділимо Л. У. на два іст. -геогр. краї: а; півн., розташовану в ліс. смузі, — Чернігівщину і б) півд. — в смузі Лісостепу — Полтавщину.


Лівокумське (IX — 25), с. на Надкаспійській низовині над р. Кумою, р. ц. Ставропільського краю РСФСР; за переписом з 1926 р. в Лівокумському р-ні жило 20 900 (51,4% всього населення) українців.


Ліґа Визволення України (ЛВУ), суспільно-політ. орг-ція в Канаді під впливом Закордонних Частин ОУН(р), заснована 1949 р. з завданням допомагати визвольній боротьбі укр. народу, централя в Торонто; має 48 відділів, 22 об’єднання жінок ЛВУ, ч. чл. — 3 000 (1961). ЛВУ влаштовує: маніфестації, академії, доповіді, пресові конференції, видає відозви і летючки, висилає меморандуми. Орган: тижневик «Гомін України». Гол. Р. Малащук, ін. діячі: П. Бащук, В. Кліш, М. Кравців, І. Вараниця, О. Матла, М. Сосновський, В. Макар, І. Іванчук, О. Кушнір, В. Саґаш, В. Безхлібник, В. Гирак, Марія Солонинка, Наталка Бащук, Софія Саґаш.


Ліґа Націй (Société des Nations), союз держав, заснований 1919 р. Версальським договором для забезпечення світового миру й співпраці між націями, з осідком у Женеві. До Л. Н. належали м. ін. держави, між якими була поділена Україна, — Польща, Румунія, Чехо-Словаччина, а з 1934 — СССР (виключений 1940 p.). Уряд УНР ставив кандидатуру України в чл. Л. Н. в 1920 p., але безуспішно. Екзильні укр. уряди — УНР і ЗУНР (в 1920 — 23 pp.) без успіху подавали до Л. Н. протести проти окупації України большевиками і Польщею; лише один раз Л. Н. 23. 2. 1921 взяла до уваги попередні протести през. Є. Петрушевича і визнала, що Сх. Галичина є не під поль. суверенністю, а під мілітарною окупацією. Тому що до завдань Л. Н. належало м. ін. відстоювати права нац. меншин, ґарантовані окремим міжнар. договором, який підписали Польща, Румунія і Чехо-Словаччина, українці зверталися до Л. Н. із скаргами на порушення їх прав урядами Польщі й Румунії (також угрофільські і русофільські кола Закарпаття подавали скарги проти чехо-словацького уряду). Найбільше цих т. зв. петицій вносила Укр. Парляментарна Репрезентація та її окремі члени. Змістом укр. звернень були м. ін. поль. шкільні закони, колонізація Зах. України кол. вояками поль. армії, переслідування укр. кооперації, знущання над політ. в’язнями, т. зв. пацифікація та ін. Через необ’єктивне ставлення секретаріяту Л. Н. та складні, для нац. меншостей некорисні процедурні норми, єдиною справою, що була передана секретаріятом на розгляд Ради Л. Н., була петиція у справі пацифікації. Якщо ідеться про УССР, то Л. Н. займалася тамошніми відносинами лише раз у справі голоду (таємне засідання Ради Л. Н. у вересні 1933). До компетенції Л. Н. належала юридична опіка над втікачами з території кол. царської Росії, себто також над укр. еміґрантами з Наддніпрянщини (існувало окреме т. зв. бюро Нансена), але формально Л. Н. не визнавала категорії укр. еміґрантів (див. Еміґрація). Укр. інтереси перед установами Л. Н. захищали здебільшого укр. парляментарі Зах. України та неофіц. представник екзильного уряду УНР О. Шульгин.

Для співпраці з Л. Н. і для поширення її ідей діяли різні т-ва, які творили Міжнар. Унію Т-в Л. Н. (або спілку Т-в для Л. Н.); до неї належали Українське Товариство для Л. Н. і (в 1921 — 24 pp.) Західньо-Укр. Товариство Л. Н.; крім того, існувало ще акад. т-во для Л. Н. з осідком у Подєбрадах. Хоч Л. Н. була інструментом політики переможців у першій світовій війні і не брала до уваги укр. вимог, все ж таки укр. звернення до Л. Н. і участь українців у Міжнар. Унії т-в Л. Н. спричинилися до поширення інформацій про укр. справу в міжнар. колах. 1946 р. 21 Ген. Асамблея ліквідувала Л. Н. у зв’язку з тим, що переможні альянти другої світової війни організували 1945 Організацію Об’єднаних Націй (ООН).


Ліґа Українських Католицьких Жінок (ЛУКЖ), рел.-нац. орг-ція українок Канади, постала 1943 — 44 pp. з жін. відділів Братства Українців Католиків Канади (БУК), перша гол. М. Дима. Триступнева орг-ція (централя, яка кожні два роки переходить до ін. єпархії, єпархіяльні управи і 125 відділів) з бл. 5 000 чл. ЛУКЖ є чл. Світової Федерації Укр. Жін. Орг-цій (СФУЖО) і Союзу Кат. Жін. Орг-цій (СОКАЖО).


Ліґа Української Католицької Молоді (з поч. 1960-их pp. назва — Ліґа Українських Католиків), ідеологічно-виховна орг-ція укр. кат. молоді ЗДА, постала 1933 р. (перший гол. Б. Катамай); діє через свої відділи на терені укр. кат. парафій, Окружні ради і щорічні конвенції членства. Орган — місячник „Ukrainian Youth“ (з 1934), спершу укр. і англ. мовами, пізніше тільки англ.


Ліґа Української Молоді Північної Америки, заснована 1933 р. (перший гол. С. Шумейко), що об’єднує укр. молодь ЗДА і Канади здебільша з старшої іміґрації для культ., спортивної і товариської діяльности; видає ж. „Trend“ і циклостильний місячник „Trendette“, як також книжки англ. мовою про укр. мистецтво, фолкльор тощо.


Ліґнау Олександер (1859 — 1923), ген. родом з нім. колоністів на Херсонщині, під час війни 1914 — 17 начальник штабу 7 армійського корпусу рос. армії; товариш мін. військ. справ за гетьмана П. Скоропадського. Під час протигетьманського повстання подався на Дін до Добровольчої армії, помер на еміґрації в Болгарії.


Лідов Олександер (1853 — 1919), хемік-технолог; з 1889 — проф. Харківського Технологічного Ін-ту; праці з фарбування, ситцевибивання, технології жирів, органічних барвників, аналізи води, газів та ін.; посібники з хем. технології, «Химическая технология волокнистых веществ» (1893).


Лікар, особа, що має високу мед. освіту, в практичному розумінні — особа, яка займається лікуваннам хворих. В старій Русі-Україні було вживане слово «лЂчець», лічитель.

Першими Л. були ворожбити, маги, чародії, костоправи, потім лікуваннам займалися здебільша монахи при манастирях, хоч були й світські «лічці». Першими визначними Л. були чужинці, зокрема греки й вірмени, відомі як Л. князів вже в 11 в. Модерна медицина, як наука, так і практика, розвинулася тільки в 17 — 18 вв. Першою школою на Україні, в якій вивчали медицину, була Києво-Могилянська Академія. Високу лікарську освіту введено на Україні щойно в 19 в. у зв’язку з розбудовою ун-тів (див. Медична освіта). Багато укр. Л. вивчали медицину за кордоном (один з перших — Юрій Дрогобич, 1463).

Лікарська практика спершу була вільною. У Рос. Імперії реґляментацію Л. завів Петро І. У 1737 р. були створені посади міських (городських) Л., або т. зв. штадт-фізиків, які мали обов’язок лікувати хворих із місцевих знатних людей, шляхти й купецтва та вживати протиепідемічних заходів, у 1775 р. організовано «Прикази гром. опіки», що відповідали установам сучасної санітарної інспекції, і створено посади пов. Л., а кілька років пізніше губерніяльні лікарські управи. Працю Л. нормували розпорядки, зібрані в т. зв. Врачебному уставі, вперше виданому в 1797 p., a опублікованому тільки в 1857 р. У 1812 р. створено установу генерал-штаб-доктора цивільної медицини, якому підлягали повітові та вільнопрактикуючі Л. в справах судової і поліцейської медицини, і відокремлено цивільну медицину від військової. В 1865 — 70-их pp. земські установи, за винятком Київщини, Волині й Поділля, перебрали мед. опіку над населенням від приказів гром. опіки; вони також становили надзірну владу над Л. (див. Земська медицина). Право лікарської практики в Рос. Імперії мали особи, які закінчили мед. студії з дипломом у Рос. Імперії, а також лікарі, що вчилися за кордоном і склали відповідні іспити при рос. ун-тах. Право на практику реґулювали в різні часи Аптекарський приказ, Аптекарська канцелярія, Медична канцелярія, Медична колеґія й нарешті Медичний департамент Міністерства Внутрішніх Справ.

В Австро-Угорщині. Польщі (до 1930) та Чехо-Словаччині кожний, хто закінчив мед. студії, діставав диплом доктора медицини й право практики; після 1930 р. в Польщі право лікарської практики здобував той, хто закінчив лікарські студії з дипломом Л. й відбув однорічну шпитальну практику. Професійними справами Л. і їх реґляментацісю на Зах. Україні відали Лікарські палати; Л. підлягали також наглядові департаментів здоров’я в Мін-ві Внутр. Справ (Австрія; в 1917 — 18 pp. діяло Мін-во Нар. Здоров’я) чи Суспільної Опіки (Польща). Лікарська практика була вільною.

В укр. державі (1917-20) Л. підлягали Департаментові Нар. Здоров’я в Мін-ві Внутр. Справ, а згодом окремому Мін-ву Нар. Здоров’я.

В УССР після закінчення мед. студій на протязі 6 pp. (у мед. ін-ті) й після складення держ. іспиту видається диплом Л., що дас право на лікарську роботу в мед. установах. Після відбуття практики, проходження аспірантури, складення дальших іспитів та захисту дисертації здобувається диплом кандидата, а пізніше й доктора мед. наук. Л. є державними працівниками; приватна лікарська практика в основному не існує. Л. підлягають Мін-ву Охорони Здоров’я УССР і його обл., міським та районним органам. Екон. становище Л. на Україні значно гірше, ніж на Заході й укр. Л. у діяспорі.

Першими лікарськими орг-ціями були братства та цехи, в яких організовувалися ті, що займалися лікуванням (цехи цирульників або хірургів). Перше лікарське т-во модерного типу виникло в Києві в 1840 р. — Т-во Київських Лікарів, пізніше такі т-ва постали і в ін. м. України — Т-во Л. Одеси (1844), Харківське Мед. Т-во (1861), Т-во Л. Полтави та ін. Поширеним було на Україні Т-во рос. Л. ім. М. І. Пирогова, яке мало свої відділи у важливіших містах України. У 1917-20 pp. в укр. державі існувала Всеукр. Спілка Л., що видавала свій орган «Укр. Мед. Вісті». На Зах. Україні в 1913 — 39 pp. діяло Українське Лікарське Т-во, на еміґрації Спілка Українських Л. у Чехо-Словаччині (1922 — 39) й Об’єднання Укр. Лікарів у Німеччині (1946 — 49), з 1950 р. існує Укр. Лікарське Т-во Півн. Америки. Тепер на Україні Л. організовані в Лікарські Секції Медсантруду; ця установа, керована партійними інструкціями, є інструментом влади, а не орг-цісю оборони станових проф. інтересів Л. Крім того, існують наук. лікарські т-ва з різних фахів та по різних місцевостях. Число Л. в УССР (без зубних Л.) і забезпечення ними населення видно з таблиці:

Роки

1913

1932

1940

1950

1955

1959

1961


На 10 000 меш.

6 571

1,9

18 715

4.5

33 649

8,0

48 626

13,1

60 899

15,3

75 526

17,8

84 603

19,4

Треба додати, що мережа Л. збільшилася, зокрема в сіль. р-нах. Все ж таки й нині забезпечення населення Л. нерівномірне. Воно найкраще у великих містах, найслабше в сіль. р-нах. Тому найбільше Л. на 10 000 населенна припадає в Київській (38,1), Кримській (36,4; курорти), Одеській (29,3) і Харківській (28,5) обл., найменше на Волині (в Рівенській обл. — 8,9). В Краснодарському краю 1959 р. на 10 000 меш. припадало 18,6 Л., в усьому СССР — 17,9. Серед Л. України жінки становили 73% (1958). До 1945 р. більшість Л. на укр. землях становили неукраїнці. Зокрема на укр. землях під Польщею вони становили ледве 1/10 всіх Л. (понад 200 практикуючих Л. українців на заг. ч. 2 800).

На еміґрації перебуває тепер бл. 1 000 укр. Л. (в тому ч. понад 800 в ЗДА і Канаді).

З рядів укр. Л. вийшло багато політ. і гром. діячів: Т. Бурачинський, І. Галин, І. Горбачевський, С. Дрималик, М. Козакевич, І. Куровець, І. Липа, Б. Матюшенко, Д. Одрина, Є. Озаркевич, М. Панчишин й ін. У Львові з ініціятиви Л. постали Укр. Гігієнічне Т-во, Протиалькогольне т-во «Відродження», Укр. Нар. Лічниця та ін. Чимало Л. за фахом зустрічаємо серед письм. (Ю. Липа, М. Левицький, С. Руданський, В. Коротич й ін.). Про Л. — науковців див. Медицина, про видатних земських Л. див. Земська медицина.

Література: див. Медицина, Медичний персонал, Охорона здоров’я.

Т. Лапичак



Лікарня (лічниця, шпиталь, лазарет, госпіталь), установа для приміщення й лікування хворих. На Україні Л. існували вже за княжих часів при церквах і манастирях (при Києво-Печерській Лаврі, Кирило-Білозєрському манастирі й ін.). Кілька Л. було засновано в 11 в. митр. Єфремом у Переяславі. В 15 — 17 вв. Л. існували при Братствах.

Першу в модерному розумінні Л. (для «прилипчивих хвороб») засновано в Києві в 1787 p., першу соматичну Л. в 1803 р. На поч. 19 в. Л. виникли у Кременчуці (1800), Полтаві (1804), Черкасах (1822) й низці ін. м. України; першу окружну Л. засновано 1840 р. в Києві (Сквирська Л.). Існували ще т. зв. економічні Л., в яких лікували кріпаків. Взагалі ж ч. Л. на Україні було невелике (перев. пов. Л.), і вони мали характер насамперед благодійних установ, де могла знайти приміщення безпритульна людина, а тільки згодом Л. стали дійсно лікувальними закладами. Л. підлягали контролеві «Приказів гром. опіки». Ч. Л. і ліжок значно збільшилося з 1860-их pp. у зв’язку з постанням земської медицини. В Галичині й на Буковині Л. (пов., крайові, університетські й ін.) до 1918 р.. підпадали наглядові Крайових Виділів, на укр. землях під Польщею (держ., самоврядувальні, суспільні й приватні) в 1920 — 30-их pp. — воєводським урядам.

В УССР основним типом є Л., що складається із стаціонара і поліклінічної амбуляторії. Л. поділяються на загальні й спеціялізовані (туберкульозні, інфекційні, психіятричні, гінекологічні тощо); залежно від розмірів діяльности і підпорядкованости Л. бувають: республіканські, обласні, районові, міські й дільницеві. Л. в УССР підпадають контролеві Мін-ва Охорони Здоров’я УССР. Ріст мережі Л. в УССР видно з таблиці:

На кінець року

1913

1932

1940

1950

1955

1960

1961

Лікарні

1 438

1 333

2 498

3 533

4 754

5 046


Число ліжок: всього (в 1 000)

47,7

73,8

161,0

194,2

248,1

344,2

366,9

на 10 000 меш.

13,6

17,5

37,7

52,2

62,4

80,4

85,0

1959 р. на 100 лікарняних ліжок 22,1 припадало для терапевтичних хворих, 13,1 — хірургічних, 12, 0 — туберкульозних, 10,1 — психічних, 9,6 для вагітних жінок і породілля, 9,3 для хворих дітей, 7,4 — інфекційних хвороб, 5,7 — жіночих хвороб.

Найкраще були забезпечені ліжками для хворих (1959 р.) Донецька (93,2 на 10 000 меш.) і Кримська (90,8) обл., найслабше — Хмельницька (54,6); числа для Краснодарського краю — 60,6; для всього СССР — 76,2.

Див. також Охорона здоров’я.

Т. Лапичак


«Лікарський Вісник», наук.-проф. місячник Укр. Лікарського Т-ва (1920), 1921 — 35 квартальник, 1936 — 39 двомісячник того ж т-ва і Лікарської Комісії НТШ, виходив у Львові; ред. комітет: Т. Бурачинський, Ю. Добриловський, Ю. Кордюк, М. Музика, І. Ортинський, С. Парфанович, О. Подолинський і О. Філяс.


«Лікарський Вісник», наук.-проф. журн. Укр. Лікарського Т-ва Півн. Америки, виходив з 1954 р. в Нью-Йорку, спочатку два рази на рік, 1958 — 59 — три рази, з 1960 — як квартальник, з 1961 р. виходить у Чікаґо за ред. Т. Лапичака.


Лікарські рослини, численна група рослин, що їх використовують на лікування в медицині, ветеринарії, а також у харч., парфумерно-косметичній промсті, техніці і як декоративні. Лікувальні властивості Л. р. зумовлені наявністю в них хем. речовин: алькальоїдів, глюкозидів, сапонінів, дубильних речовин, слизу, етерових олій, органічних кислот, вітамінів та ін. Л. р. складають бл. 40% усіх лікувальних засобів. Заг. число Л. р. в усьому світі нараховують на 10 000 — 12 000 видів, на Україні бл. 1 200. В офіц. фармакопеї 20 більших країн зазначено бл. 1 000 Л. р. (т. зв. офіц. Л. p.), в тому ч. в СССР («Государственная фармакопея», 9 вид. 1961 р.) бл. 170; з них на Україні дико росте 68 видів, культивуються 52 види. Обізнаність з лікувальними властивостями рослин почалася ще в доіст. часи. Лікування Л. р. було високо розвинене вже в старовинному Єгипті, Месопотамії, Китаї тощо (3 — 4 тисячоліття до Хр.). Перші відомості про Л. р. на Україні маємо вже з княжих часів. Крім диких, Л. р. культивували по манастирях, а деякі привозили навіть з Єгипту, Візантії й країн Близького Сходу. Л. р. були основою нар. медицини, з них виготовляли ліки, знахарі, ченці, лікарі. Перші травники (зільники) із списком місц. і чужих Л. р. існували на Україні, мабуть, уже в 12-13 вв.

У зв’язку з орг-цією аптек в Рос. Імперії за Петра I 1721 р. у Лубнях була заснована перша польова аптека, яка займалася збором Л. р. та їх культивуванням (аптекарський сад — до 1862). З часом аптекарські сади виникли ще в Києві, Катеринославі й Полтаві; в них вирощували: ромашку аптечну, майоран, шавлію, Боже дерево — рицину, м’яту холодну і кучеряву, мелісу, мильний корінь та ін. На поч. 19 в. найважливіші осередки заготівлі і продажу Л. р. на Україні були в Лубнях і Кременчуці; взагалі ж Полтавщина (зокрема Лубенщина) постачала й продавала Л. р. найбільше в усій Рос. Імперії. Більше промислового характеру заготівля Л. р. набрала в кін. 19 в. Частина заготовленої сировини йшла до місц. аптек, небагато на сировину до хеміко-фармацевтичних зав. (напр., у Кременчуці), багато на експорт за кордон, гол. до Німеччини; 1913 р. з Лубенщини відправлено бл. 650 т різних Л. р. на суму бл. 300 000 карб. Лікарську сировину вивозили за кордон з України за дешеву ціну, а ліки, вироблені з тієї сировини за кордоном, коштували на Україні дорого.

Під час першої світової війни й пізніше, коли імпорт чужоземних ліків припинився, виникла гостра потреба в них. І тому почалася інтенсивна робота в ділянці вивчення Л. р. і введення їх у медицину. До другої світової війни вивчення Л. р. на Україні вели н.-д. ін-ти у Харкові — Прикладної ботаніки (1927 — 33), Експериментальної медицини (1935 — 37) і Хеміко-фармацевтичний (1937 — 41). Інтродукцією, випробуванням і культурою нових рослин займалися дослідна станція Л. р. у Лубнях (з 1916), з 1931 р. перетворена на філіял Всесоюзного н.-д. Ін-ту лікарських і ароматичних рослин (ВІЛАР), та Акліматизаційний сад АН у Києві, організований 1914 року М. Кащенком.

Після другої світової війни вивчення Л. р. на Україні веде понад 20 наук. установ, пов’язаних з мед. і фармацевтичними ін-тами та ун-тами, Ін-том Ботаніки АН УРСР й ін.; чільну ролю у вивченні нових Л. р. посідає Харківський н.-д. хеміко-фармацевтичний ін-т, що працює гол. чином над відділенням глюкозидів і виготовленням з них нових мед. препаратів. Завдяки праці цих установ вивчено нові види Л. р., інтродуковано низку чужоземних рослин, введено ряд нових в офіц. медицину; одночасно поширено культуру Л. р. та заготівлю дикоростучих. Цим самим збільшилася сировинна база для хеміко-фармацевтичної пром-сти.

Л. р. залежно від способів їх використання на Україні поділяються на: 1) продукти, які йдуть для хеміко-фармацевтичної пром-сти; 2) Л. р. т. зв. офіц. медицини, зазначені в «Государственной Фармакопеє СССР»; 3) Л. р. неофіц. медицини, що відпускають аптеки населенню; 4) додаткові Л. p., дозволені після хем. і терапевтичного вивчення Наркомздравом СССР; 5) Л. p., які вживає населення в нар. медицині.

На виготовлення ліків з Л. р. використовують або безпосередньо висушені частини рослини (надземну, листки, квітки, корняки, корені, бруньки, кору, плоди), або після переробки виготовляють галенові (настойки, відвари, порошки, масті, пілюлі) або неогаленові препарати — ті ж самі препарати, очищені від балястних речовин; крім того, з лікарської сировини відділюють хем. дійові речовини. Важливіші Л. р. України, поділені за їхнім впливом на організм людини чи на збудника хвороб, представлені в таблиці (стор. 1312 — 15).

Дикі Л. р. заготовляються через кооп. організації й аптекоуправління. Посівна площа культивованих Л. р. в УССР займала 1956 р. — 2 300 га (в Краснодарському краю 1 140, в усьому СССР — 10 720), в тому ч. 1 680 га в колгоспах, 620 у радгоспах; 1959 р. вони займали бл. 2 800 га, гол. в Хмельницькій (1 650), Дніпропетровській (650), Кримській (350) обл. На Україні культивують мак снотворний (Хмельницька, Харківська, Полтавська, Вінницька і Дніпропетровська обл.), ромашку далматську (Дніпропетровська обл., Крим і Кубань), овер’ян лікарський або валеріяну лікарську (гол. Київська та Житомирська обл.), м’яту перечну або холодну (гол. Полтавська обл. — особливо Прилуцький р-н), аммі зубну (гол. Хмельницька обл.), шавлію лікарську (Хмельницька обл., Крим, Кубань), беладону (Лісостеп), наперсник (перев. в Полтавській і Житомирській обл.); крім того, васильки камфорні, рицину, тангуський ревень, колядру та ін.

Заготівля Л. р. в УССР становить половину заготівлі всього СССР: 1957 р. — 1 340 т (в Краснодарському краю 180, в усьому СССР — 2 650), в тому ч. 885 т маку снотворного, 195 т ромашки далматської, 120 т. овер’яну, 110 т. аммі зубної, 40 т м’яти перечної, 35 т шавлії. Майже половину Л. р. заготовлено в Хмельницькій обл.

Література: Сацыперов Ф. Лекарственные растения в России. П. 1918; Бордзіловський Є. Дикорослі лікарські рослини фльори України. К. 1935; Фльора УРСР. тт. I — X. К. 1936 — 62; Закордонец А. Культура лекарственных растений на Украине. К. — Х. 1946; Липа О. Аптекарські, ботанічні й акліматизаційні сади, як інтродукційні осередки. К. 1949; Энциклопедический словарь лекарственных, эфиромасличных и ядовитых растений. М. 1951; Osadcha-Janata N. Herbs Used in Ukrainian Folk Medicine. Нью-Йорк 1952; Машковский М. Лекарственные средства. М. 1957; Землинский С. Лекарственные растения СССР. М. 1958; Обухов А. Лекарственные растения. Краснодар 1960.

Я. Осадча-Яната




ГОЛОВНІ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ УКРАЇНИ


Д — Л. p., що ростуть дико; К — Л. p., що їх культивують. Л. p., що з них виготовляють ліки: А — аптеки, Г — галенові та неогаленові зав., Х — хеміко-фармацевтичні зав.

Альк. — алькальоїди; Глюк. — глюкозиди; Дуб. — дубильні речовини; Ет. — етерова олія; Віт. — вітамін; Кис. — кислоти; Реч. — речовини.


І. Діючі на центр., нервову систему

а) Седативні (заспокоюючі) і проти гіпертонії

Назва Л. р.

Які частини вживають

Головніші хемічні складники

Овер’ян лікарський (Valeriana officinalis) Д, К; А, Г

Корняки, коріння

Етерово-овер’янова олія (етер борнеола з кис. й ін).

Собача кропива (Leonurus cardiaca) Д, К; Г

Вершки стебел з квітками

Дуб., ет., сапоніни, альк.

Мак снотворний (городній) (Papaver somniferum) К; Г, Х

Молочний сік

Альк.: морфін, кодеїн, папаверін та ін.

б) Збудники і стимулятори центр. нервової системи

Камфорні васильки (Ocimum basilicum) К; Х

Надземна частина

Камфора

в) Стимулятори диханна

Щедринець золотий (Cytisus laburnum) K; X

Насіння, зелені галузки

Альк.: цитозин

II. Л. p., що діють на закінчення вразливих периферичних нервів (протиболеві та наркотичні)


Беладона (Atropa belladonna) Д, К; А, Г

Листки, корінь

Альк.: гіосціямін, атропін і сконолямін

Блекота чорна (Hyoscyamus niger) Д; А, Г

Листки

Альк.: гіосціямін

Дурман звичайний (Datura stramonium) Д, К; А, Г

Листки

Альк.: гіосціямін

Скополія карніолійська (Scopolia carniolica) Д, К; X

Листки

Альк.: скополямін, атропін

III. Серцево-судинні засоби

а) Серцеві глюкозиди

Наперсник червоний, шерстистий (Digitalis purpurea, D. lanata) K; А, Г

Листки

Пурпуреаглюкозиди

Горицвіт весняний (Adonis vernalis) Д; А, Г

Надземна частина

Глюк.: цимарин, адонітоксин

Конвалія (Convallaria majalis) Д; А, Г

Листки, квітки

Глюк.: конвалятоксин

Обвійник грец. (Periploca graeca) Д, K; Г

Кора

Глюк.: перипльоцин

Назва Л. р.

Які частини вживають

Головніші хемічні складники

Жовтушник сіруватий (Erysimum canescens) Д, К; X

Надземна частина

Глюк.: еризимін

Олеандер звичайний (Nerium oleander) K; Х

Листки

Глюк.: олеандрин (фолінерин)

б) Засоби, що знижують подранення серцевого м’яза

Глід (Crataegus) Д, К; Г

Плоди, квітки

Плоди: холін, ацетилхолін, дуб., фруктоза, фітостериноподібні реч.; квітки: кверцетин, кверцетрин, ет.

в) Спазмолітичні засоби (розширюють кров’яні судини й знижують кров’яний тиск)

Аммі зубна (Ammi visnaga) K; Г

Насіння

Келін

Омела біла (Viscum, album) Д; Г

Листки, галузки

Віскотоксин, холін, ацетилхолін, гіркі, дуб. реч.

Липа (Tilia) Д, К; А

Мак снотворний, див. групу І

 Суцвіття

Сесквітерпеновий спирт фарнезол, ет., глюк.

IV. Сечогінні

Ялівець звичайний (Juniperus communis) Д; А, Г, Ф

Плоди

Ет. (яловицева камфора, кадинен, сесквитерпен, пінен)

Мучниця звичайна (Arctostaphylos uva-ursi) Д; А

Листки

Глюк. арбутин

Сосонка польова (Equisetum arvense) Д; А

Надземна частина безплідної рослини

Кремнева, яблучна та ін. кис., сапоніни, каротин, віт. C

Брусниця (Vaccinium vitis idaea) Д; А

Листки

Арбутин

V. Стимулятори м’язів матки

Ріжки (Claviceps purpurea) Д; А, Г

Склероцій

Альк.: ерготамін, ергометрин, ерготоксин

Грицики звичайні (Capsella bursa pastoris) Д; А

Надземна частина

Холін, ацетохолін, тірамін, орг. кис. сапоніни, віт. C

VI. Зв’язуючі засоби

Дуб. (Quercus) Д; А, Г

Кора

Дуб.

Заяча крівця (звіробій) (Hypericum perforatum) Д; А, Г

Надземна частина

Дуб., ет., флавоновий глюк., гиперозид, віт. C. провіт. A

Родовик звичайний (Sanquisorba officinalis) Д; Г

Корняки

Дуб., віт. С

Перстач зав’язник (Potentilla erecta) Д; Г

Корняки

Дуб., флобафен

Ракові шийки (Polygonum bistorta) Д; Г

Корняки

Дуб., галова кис.

 Назва Л. p.

Які частини вживають

Головніші хемічні складники

Ромашка лікарська (Matricaria chamomilla) Д, К; А

Квітки

Ет., антимисова кис, глюк.


Шавлія лікарська (Salvia officinalis) K; A

Листки

Цінеол, туйон

VII. Л. p., що подразнюють шкіру та слизові оболонки


М’ята холодна (Mentha piperita) Д, К; А, X

Листки

Ет. (в складі її бл. 50% ментолу)

Гірчиця (Sinapis) К; Г

Насіння

Бл. 30% жирної олії, фермент мірозин і глюк. синігрин

Перець червоний (Capsicum annuum) К; А, Г

Плоди

Калсасцин, віт. C, каротин

Сосна звичайна (Pinus silvestris) Д; А, Г

Шпилькові листки

Біциклічні терпени: борнеол і пінен

VIII. Л. p., що виділяють гіркі реч.


Золототисячник звичайний (Centaurium umbellatum) Д; Г

Надземна частина

Гіркий глюк.: аритраврин, еритроцентаврин; альк. (еритроцин й ін.)

Бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata) Д; Г

Листки

Глюк. (меніантин) ет., аскорбінова кис.

Полин звичайний (Artemisia absinthium) Д; А, Г

Надземна частина

Ет. (терпеновий алькоголь туйол і кетон туйон), глюк. абсинтин (й ін.).

Кульбаба звичайна (Taraxacum offioinale) Д; Г

Корені, надземна частина

В надземній частині: глюк. тараксацин, смола, сапоніни; в корені — тараксацин, інулін — восени

Аїр, лепеха (Acorus calamus) Д; Г

Корняк

Глюк. акорин, ет. й ін.

IX. Блювотні та відхаркувальні засоби

Проскурняк (Althaea officinalis) Д, К; А

Корінь

Слизу до 36%, пектинові реч., цукор

Солодець (Glycyrrhiza) Д; А, Г

Гони, корені

Глюк.-гліциризинова кис. (лакричний цукор), камеді, пектинові реч.

Синюха звичайна (Polemonium coeruleum) Д, К; X

Корняки та корені

Велика кількість сапонінів

Подорожник великий (Plantago major) Д; Г

Листки

Слиз, гіркі реч., каротин, віт. C, глюк. авкубін (ринанин)

Чебрець боровий (Thymus serpyllum) Д; Г

Надземна частина

Ет. до 1%: фенол-тимол

Дивина (Verbascum) Д; А

Квітки

Слиз, сапоніни

Підбіл звичайний (Tussilago farfara) Д; А

Листки, квітки

Глюк. тусилягін, слиз, галова кис.

Назва Л. р.

Які частини вживають

Головніші хемічні складники

X. Послабляючі засоби


Ревень тангуський (Rheum tanguticum) К; А, Г

Корняки та корені

Антраглюк. (реїн, ревмемодин), танноглюк, хризофанова кис.

Крушина ламка (Frangula alnus) Д; А, Г

Кора

Глюк, антрахінової групи (франгулін, емодин) й ін.

Жостір (Rhamnus cathartica) Д; А

Плоди

Антраглюк;: рамно-емодин й ін. фарбувальні і пектинові реч.

Рицина звичайна (Ricinus communis) K; X

Насіння

Жирна олія

XI. Жовчогінні засоби

Цмин звичайний (Helichrysum arenarium) Д; Г

Квіткові кошики

Флавони, гіркі реч., дуб. реч., ет.

Кукурудза (Zea mays) К; Г

Стовпики з маточками

Віт. К., ситостерол, стигмастерол, жирні олії, віт. С

XII. Л. p., що містять віт. і каротин

Шипшина (Rosa) Д; Г

Плоди

віт. C, K, P, цукор, органічні, дуб. реч.

Кропива (Urtica) Д; А, X

Листки

віт. C, каротин

Первоцвіт весняний (Primula veris) Д; Г

Листки

віт. С

Кукурудза, див. XI. групу



XIII. Кровоспинні

Деревій звичайний, кривавник (Achillea millefolium) Д; Г

Вершки з квітками, листки

Альк. ахілеїн, аконітова кис, ет., дуб.

Собачий, водяний перець (Polygonum hydropiper) Д; А, Г

Надземна частина

Глюкозоподібні реч., віт. C, дуб. і гіркі реч., кис.

Калина звичайна (Viburnum opulus) Д, К; А

Кора

Глюк. вібурнін, дуб. (бл. 2%), солі овер’янові, муравлина і каприлова кис, смола

Скусівник, арніка гірська (Arnica montana) Д, К; Г

Квітки

Гіркий арніцин, ет., смола, дуб., віт. С

XIV. Інсектицсидні та антибактерійні

Ромашка далматська (Pyrethrum cinerariaefolium) К; А, Г

Квітки

Піретрин

Заяча крівця, див. групу VI Цмин, див. групу XI



Чистотіл звичайний (Chelidonium majus) Д; А, Г

Надземна частина

Альк.: хелідонін, сангвінарин, гомохелідонін та ін.; каротин, аскорбинова кис.

Див. також Етеро-олійні рослини і гасла про поодинокі Л. р.













Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.