[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1962. — Т. 4. — С. 1404-1416.]

Попередня     Головна     Наступна





Львів (IV — 4, 5; латинське Leopolis, поль. Lwow, нім. Lembarg, рос. Львов), іст. столиця Галичини і Зах. України, другий після Києва культ., політ. і рел. осередок» України, найбільше м. Зах. України, шосте в УССР (на 1. I. 1963 — 469 000 меш.), її екон. і культ. центр та важливий транспортовий вузол.

Положення. Л. лежить у верхів’ях р. Полтви, притоки Бугу, яка творить тут обширну котловину, на пограниччі трьох геогр. країв — Поділля, Розточчя й Волині (Надбужанська котловина або Надбужжя); це місце найбільшого зниження Розточчя, найлегше для переходу з укр. височин до Зах. Европи і вигідне для оборони. На території Л. проходить гол. евр. вододіл між. Чорним (сточище Дністра) і Балтицьким (сточище Висли) м. Однакова віддаль від них (600 км) і брак більшої ріки визначають континентальне положення Л.

Л. був здавна природним місцем обміну трьох геогр.-екон. р-нів, що тут стикаються — лісистого Розточчя, луговорільничого Побужжя і рільничого Поділля. Однак вирішальним для розвитку Л. було його положення на перехресті природних шляхів: чорноморсько-балтицького (Холм-Галич) і сх.-зах. (Київ-Краків); завдяки цьому Л. став комунікаційним і торг. осередком і екон. та культ. посередником між евр. заходом і сходом. Ці завдання Л. виконував уже на поч. свого існування після упадку Звенигорода, Галича й Холма. Ролю посередника Л. відогравав весь час, при чому залежно від іст. подій, зокрема долі Галичини, мав заг.-укр. або лише крайове значення. Висунений на зах., далеко від шляхів тат. наскоків, які лише винятково сюди доходили, міг розвиватися спокійніше, ніж столиця України — Київ; натомість був тереном укр.-поль. змагань.

Природа. Основна й найстаріша частина Л. лежить в котловині р. Полтви, яка на території Л. врізується в Подільську височину. Ця, шириною в 3 — 4 км, рівнина, на висоті 260 — 270 м була давніше забагнена й вкрита торфами. У півн. напрямі вона звужується до 1 км, просувається між берегом Поділля й Розточчя і виходить на Надбужжя. З півн. котловину Полтви замикає берег Поділля (зах. частина т. зв. Гологорів), який творить між нею і Надбужжям вузьке пасмо, піднесене на 100 — 150 м над ними; воно починається Чортівською скелею (414 м) на сх. і сягає через гору Вовчу і Льва (або Піскову) аж до Високого Замка (413) на півн. зах. Збудоване з мерґелів крейдової формації та з міоценських пісків, пісковиків і вапняків, порізане багато розчленованими яругами, перев. заліснене або вкрите парками, воно являє собою наймальовничішу частину Л. Продовженням Подільського берега на півн. зах. є дещо нижче заліснене Розточчя, горби якого починаються від Кортумівської гори (374 м) на зах. від Полтви і простягаються на півн. через Свинку (383) до Лисої гори (380) б. курорта Брюховичі.

Котловина Полтви підноситься на 60 — 100 м у напрямі на півд., півд. сх. і зах. до висоти зах. Поділля — Опілля (т. зв. Львівське плято); тут проходить у напрямі з півн. зах. на півд. сх. евр. вододіл. Це легкохвиляста рівнина до 350 м висоти, вкрита лесом і чорноземом, назагал безлісна; схил до котловини порізаний джерельною частиною Полтви і її приток. Відмінний краєвид становлять зах. окраїни Л. Тут Львівське плято знижується до 310 м — Білогорське зниження, яким відпливали до Надбужжя талі води льодовика, що на зах. від Л. доходив аж під Янів. Разом з цим зустрічаємо тут., як на Надсянській низовині, піски і рінища з мандрівними надмами й багнами.

Півн. частина Л. це рівнина висотою 240 — 280 м, що складається з широких легкогорблених гряд (Малехівська), вкритих, урожайним лесом. Між ними низькі й вкриті торфами долини приток Бугу; однією з них протікає Полтва.

Л. лежить у смузі поміркованого, вологого клімату, на пограниччі між континентальним і океанічним. Його гол. елементи такі: сер. річна температура + 7,5° Ц., липня +18,5, січня -4,1 (для Києва, який лежить в цій самій геогр. шир.: +7,2, +19,5, — 5,8); ч. опадів 666 мм на рік (у Києві 590), найбільше у липні (102), найменше в січні (27); сер. захмарення — 66, найбільше в грудні, найменше в серпні. Окремі частини Л. мають у зв’язку з різним рельєфом і забудовою чималі мікрокліматичні особливості.

З 1841 р. Полтву поступово замуровано (також її притоки); відкритою вона є тепер тільки б. джерел і при виході з міста на Побужжі. Річище Полтви відвернуто вже в другій пол. 14 в. з вул. Коральницької на Проспект Шевченка (кол. Академічна); звідси вона пливла вздовж зах. меж старого міста до площі 300-ліття возз’єднання (кол. Ґолуховського), а далі вул. Полтвяною і Інструментальною (кол. Замарстинівська). Вздовж Полтви і її приток було багато ставів і боліт (див. карту на 1408 стор.).

В. Кубійович

Княжа доба 1250—1340. Л. заснований кн. Данилом і названий ім’ям його сина Льва б. знищеного татарами Звенигорода в кін. 40-их або на поч. 50-их pp. 13 в. На його місці вже з 10 в. існувала якась оселя (розкопи на Високому замку). Перша іст. згадка про Л. в Гал.-Волинському літопису 1256; наступні: про татарського хана Бурундая, з наказу якого Лев «розмета» львівський замок, і про облогу хана Телебуги 1263 і 1287. На цьому літописні відомості про княжий Л. уриваються; взагалі слідів княжої епохи, зокрема в архітектурі, збереглося дуже мало.

У 1260-их pp. за кн. Льва Л. став столицею Гал.-Волинської держави й був нею аж до її упадку в 1340-их pp. У час занепаду Києва Л. набув заг.-укр. значення і був м. жвавих культ. і госп. зв’язків України з Заходом.

Княжий Л. займав спочатку невелику територію на правому березі р. Полтви (пізніше Жовківське передмістя) і складався з трьох частин: 1. Дітинець, або внутр. город, найбільш укріплена частина на схилі стрімкої т. зв. Лисої гори (нині. зах. плято Високого замка); 2. Окольний город у стіп дітинця, з’єднаний з ним брамою, ймовірно, де тепер вулиця з старовинною назвою «Під брамкою» і 3. Зовн. город, ще нижче аж до Полтви — найменш укріплене підгороддя.

Населення становило приблизно 2-3 000 меш.; крім українців, жили німці, вірмени, татари, караїми, угорці і жиди. З тих часів донині залишилися назви вул.: Вірменська, Татарська, як також старовинне жид. кладовище «Старе окопище». Княжий Л. мав 13 правос. (з них 3 вірменські) і 2 кат. церкви.

Під Польщею 1387—1772. Занепад Гал.-Волинської держави розпочався двократним нападом поль. короля Казіміра 1340 на Л.; 1340 — 19 у Л. правив боярин Дмитро Дедько, 1349 Казімір остаточно зайняв Л. Після переходового поль.-угор. кондомініюму 1370—87 Л. лишається під Польщею спершу (до 1432) як столиця окремої, з’єднаної з Польщею, країни з давньою назвою Regnum Russiae з власним гербом (левом), монетою та власним правом і адміністрацією ще з укр. княжих часів, а опісля як столиця поль. провінції Руського воєводства до 1772. 1356.Казімір надав місту маґдебурзьке право, наслідком чого до Л. наплинуло багато нім. колоністів, гол. ремісників та купців.

У другій пол. 14 в. осередок Л. переноситься на нове місце, положене на півд. зах. від княжого м. в широкій долині Полтви, що краще надавалося під будову укріпленого м. за зах.-евр. зразком. Вали та рови, наповнювані водою Полтви та суміжних потоків, проходили приблизно нинішніми вул. Першого Травня, площею Данила Гал. (Стрілецька площа), Підвальною і Валовою, замикаючи простір бл. 50 га (сучасне середмістя). В сер. валів збудовано мури, які в 15 в. подвоєно та забезпечено 17 баштами; з них донині залишилася тільки Порохова башта проти вул. Лисенка (Куркової). До складу міських укріплень входили два замки — Низький, що стояв у півн.-зах. виступі мурів (де жив воєвода), та Високий (оборонний), побудований Казіміром 1360 як обсерваційний пункт, маґазин і тюрма на горі, де за княжих часів була сторожова башта, звана «будильницею».

З укріпленого м. на передмістя виходили дві гол. брами, на півн. — Краківська, на півд. — Галицька (від них також та сама назва двох передмість); для пішоходів були дві фіртки, на зах. Єзуїтська б. костьолу Єзуїтів), а на сх. Босацька (проти вул. Руської до манастиря «босих» Кармелітів). Передмістя, що розтяглися вздовж гол. шляхів., не маючи ніяких укріплень, легко ставали жертвою ворожих нападів.

Навколо Л. виникали садиби львівських міщан і т. зв. «юридики» (посілості шляхти, вилучені з-під міськ. судівництва), що згодом перетворювалися на хліборобські поселення, а в 20 в. на нові передмістя: Замарстинів (1349, від імени власника І. Зоммерштайна), Клепарів (1419, А. Стано-Кльоппер), Голосько (1401, б. урочища Оловсько), Кульпарків (1225, Гольдберґгоф-Ґольдпарків), Білогорща, Брюховичі й ін. В місті й на передмістях було побудовано понад 50 церков і костьолів.

Госп. характер Л. змінився з рільничо-ремісничо-торг. за княжих часів на торг.-ремісничий з радіюсом діяння далеко поза межі Польщі. Л. мав «абсолютне право складу», завдяки чому м. перетворювалося на своєрідний товаровий центр; славні львівські ярмарки св. Аґнеси 21 січня і св. Маргарити 13 липня, пізніше святоюрські; орг-ція кредиту була в руках вірменських і жид. купців. Після першого періоду розвитку (до пол. 15 в.) прийшов, з причини зміни торг. шляхів, занепад торгівлі Л., а потім чергове піднесення (з пол. 16 до пол. 17 в.). Крім купців, більшість населення становили ремісники, організовані в цехи, що виникли ще з 14-16 вв. В сер. 17 в. їх було до 30, а в них понад 500 майстрів. Ремісничі й пром. вироби Л. досягли великої досконалости (славні ливарі, золотарі, виробники зброї тощо).

До поч. 16 в. Л. мав характер нім. м. Німці витиснули автохтонне укр. населення і захопили в свої руки самоврядування і судівництво. Нім. мова була урядовою в міськ. управі, нею проповідувано в кат. костьолах, першим кат. єп. був німець. До Л. наплинуло також чимало вірмен і поляків, а згодом жидів. З поч. 16 в. більшість нім. і вірменського населення зазнала польонізації, і Л. частково набрав характеру поль. міста. Українці мали перевагу лише на передмістях. Їх права обмежувало маґдебурзьке право, яким могли користуватися тільки католики. Тому укр. людність опинилася поза міськ. самоврядуванням, її обмежено в праві торгівлі, а навіть проживання в кращих частинах м. Відтоді зберігає свою назву вул. Руська. Натиск панівної римо-кат. верхівки на укр. населення діяв не тільки по лівії соц:, але також нац. і рел. Боротьбу проти тих утисків організовували братства, що засновувалися при церквах (в 16-17 вв. їх було 10). Серед них Львівське Успенське братство (1439) добилося керівного становища, а його вплив особливо зміцнився з кін. 16 в., коли воно одержало 1586 від антіохійського патріярха Йоакима права т. зв. ставропігії, тобто церк. автономії. Гол. завдяки діяльності Львівського братства Л. удруге (після княжої доби) набув заг.-укр. значення як культ.-рел. осередок усіх земель України того часу.

З пол. 17 в. аж до 1772 тривав заг. упадок Л., спричинений 1) зубожінням міщанства в наслідок упривілеювання шляхти й її госп. політики, 2) заг. іст. процесами, що викликали зміну торг. шляхів, і 3) майже безперервними воєнними подіями.

Останні почалися двократною облогою 1648 і 1655 Б. Хмельницьким, рядом тат. нападів, з яких зокрема відчутними були наскоки 1672 (з того часу залишилися на Кортумовій горі «окопи і копець Дорошенка») і 1691; найбільш значним наслідками був наїзд шведів у 1704, які сильно пограбували м., наклали на міщан, зокрема на Успенське братство, важку контрибуцію, що на десятки років підірвало значення Л.

У 18 в. (особливо в другій пол.) відбувався процес розкладу цехового ладу. Паралельно розвивалося позацехове ремесло (т. зв. «партачі», від латинського «а-парте» — осторонь). Між обома групами велася гостра боротьба. Далі наступив процес заг. зубожіння і занепаду; замок і багато житлових будинків являли собою руїни; приміщення торг. і пром. закладів стояли пусткою. 3/4 пром. і торг. підприємств перейшли в руки жидів.



ПОЯСНЕННЯ ДО ПЛЯНУ ЛЬВОВА

Плян Львова, за браком новішого, подано з часу перед другою світовою війною. Однак у поясненнях подані нові назви вулиць і площ, якщо вони змінені.

1 — Ратуша

2 — Т-во «Просвіта» (кол. палата Любомирських)

3 — Чорна Кам’яниця (Іст. Музей)

4 — Ставропігія

5 — Успенська (Волоська) Церква

6 — Костьол Домініканів

7 — Порохівня

8 — Наукове Т-во ім. Шевченка (тепер Ін-т Суспільних Наук АН УРСР)

9 — Костьол Марії Сніжної

10 — Синагога

11 — Костьол Івана Христителя

12 — Церква св. Миколая

13 — Воєводство (кол. Гал. Намісництво, 1918 р. — Уряд ЗУНР, нині Облвиконком)

14 — Церква св. Онуфрія

15 — Церква св. Параскеви

16 — Старий Театр (тепер Драматичний театр ім. М. Заньковецької)

17 — Міський театр (нині Театр Опери 1 Балету ім. І. Франка)

18 — Преображенська Церква

19 — Народний Дім

20 — Музей Художнього Промислу

21 — Музей Дідушицьких (нині Наук.-природничий Музей АН УРСР)

22 — Костьол Єзуїтів

23 — Латинська катедра

24 — Каплиця Боїмів

25 — Пам’ятник А. Міцкєвічєві

26 — Готель Жоржа (тепер «Інтурист»)

27 — Консерваторія

28 — Суд

29 — Костьол Бернардинів

30 — Міський арсенал

31 — «Дністер»

32 — Вірменська катедра

33 — Палата Потоцьких (нині Ін-ти АН УРСР)

34 — Оссолінеум (тепер Бібліотека АН УРСР)

35 — Старий Університет 1 костьол св. Миколая

36 — Університетська бібліотека

37 — Інститут Хемії і Геології Ун-ту

38 — Національний Музей (нині Львівський Держ. Музей Укр. Мистецтва)

39 — Академічний Дім

40 — Ревізійний Союз Укр. Кооператив

41 — Музичний Ін-т ім. М. Лисенка

42 — Гр.-Кат. Богословська Академія і церква св. Духа

43 — Пошта

44 — Земельний Банк

45 — Університет

46 — Жид. шпиталь

47 — Собор св. Юра

48 — Народна лічниця

49 — Політехніка

50 — Костьол св. Магдалини

51 — Бібліотека Баворовських

52 — Костьол св. Єлисавети

53 — Головний залізничий двірець

54 — Броварня

55 — Дім інвалідів

56 — Газівня

57 — Залізнича станція Підзамче

Площі (в дужках сучасні назви)

I — Старий Ринок

II — Марії Сніжної

III — Стрілецька (Данила Гал.)

IV — Краківська (Торгова)

V — Різні

VI — Ґолуховських.

VII — Збіжжева

VIII — Теодора (Центральна)

IX — Домініканська (Ставропігійська)

X — Ринок

XI — Св. Духа (Івана Підкови)

XII — Капітульна (Рози Люксембурґ)

XIII — Народної Ґвардії

XIV — Бандурського, кол. Цлова (Радянська)

XV — Бернардинська (Возз’єднання)

XVI — Галицька

XVII — Марійська (Міцкєвіча)

XVIII — Академічна (проспект Т. Шевченка)

XIX — св. Юра (Б. Хмельницького)

XX — Більчевського

XXI — Берестейської унії

XXII — Бема (Ярослава Мудрого)

Скорочення

Ars. — Арсенальська; Did. — Дідушицьких; Dom. — Домініканська; Kil. — Кілінського; P. B. — Під Брамкою; Tr. — Трибунальська.

Сучасні назви важливіших вулиць

Стара назва

Нова назва

Стара назва

Нова назва

Академічна

Алея Фоша

Баторого

Бляхарська

Боїмів

Вулецька

Дідушицьких

Длуґоша

Домініканська

Жовківська

Замарстинівська

Зємялковського

Зиблікевича

Кадецька

Казіміра В.

Клепарівська

Кохановського

Куркова

Леґіонів (кол. Карла Людовіка)

Ленартовича

29 Листопада

Личаківська

Лозінського

Льва Сапіги

Маршалківська

3 Мая

св. Миколая

Мохнацького

Проспект Шевченка

Вокзальна

Ватутіна

Івана Федорова

Фрунзе

Суворова

Театральна

Ломоносова

Ставропігійська

Б. Хмельницького

Калініна

Новаківського

І. Франка

Ґвардійська

Чапаєва

Кузнецова

Маяковського

Лисенка

1 Травня

Нечуя-Левицького

Енґельса

Леніна

Герцена

Миру

Університетська

17 Вересня

Щербакова

Драгоманова

Мурарська

На Байках

Набєляка

Обертинська

Оссолінських

Пелчинська

св. Петра

Пілсудського (кол. Панська)

Піярів

Потоцького

Пуласького

Раппапорта

Романовича

Рутовського

Сакраменток

Сикстуська

Скарбківська

св. Софії

Супінського

Театинська

Унії Люблінської

Францісканська

Фредри

Чарнецького

Яблоновських

Яґайлонська

Янівська

Карла Маркса

Київська

Котляревського

Воровського

Стефаника

Дзержинського

Мечнікова

І. Франка

Некрасова

Пушкіна

Маршала Конєва

Галана

Саксаганського

Театральна

Чкалова

Жовтнева

Лесі Українки

І. Франка

Коцюбинського

Кривоноса

Гуцульська

Короленка

Гаврилюка

Радянська

Руставелі

Ґорького

Шевченка


Під Австрією 1772—1918 Л. став столицею Коронного Краю Галичини і Володимири. Перехід Л. під володіння австр. держави як столиці її найбільшої провінції був поч. його нового розвитку. Л. наповнився нім. урядовцями, військом, купцями та новими колоністами; після розборів Польщі також поль. еміґрантами. Почався ріст Л. як торг. (ярмарки, до 1849 т. зв. «львівські контракти»), адміністративного (осідок австр. намісника Галичини) й культ. (заснування ун-ту 1784) центру.

Збільшення населення вимагало поширення території і розбудови м.

Вже 1777 наказано знищити городські укріплення, які втратили своє первісне значення. На їхньому місці постали, засаджені деревами, нові бульвари. Полтву поступово замурували, спрямовуючи її річище в. підземний канал. Відповідно до рельєфу терену йшла розбудова передмість уздовж гол. шляхів. Першою забудувалася Городецька дільниця обабіч брукованого шосе, що сполучало Л. з Віднем. Далі, за смугою репрезентативних будинків уздовж валів, почали забудовуватися донедавна ще заліснені площі вздовж нинішньої вул. Коперника та в напрямі до парку І. Франка (Єзуїтського городу). Розпорядженнями цісаря Йосифа II скасовано у Л. 27 костьолів і манастирів, 7 укр. та 3 вірменські церкви; їх перетворено на установи, цитаделі й тюрми.

Населення Л. з 29 500 меш. у 1776 зросло до 70 000 у 1857, що поставило його, разом з Києвом (бл. 70 000) на друге міс» це на Україні після Одеси (114 000). 1900 р. Л. нараховував 160 000 меш., посідаючи п’яте місце в Австро-Угорщині (після Відня, Будапешту, Праги і Трієсту) і четверте на Україні (після Одеси, Києва і Харкова).

Розвиткові Л. зокрема сприяла розбудова зал. мережі, що розгорталася в основному рівнобіжно до напрямків давніх торг. шляхів. Перші зал. лінії: Перемишль — Краків (1861), Станиславів-Чернівці (1866), Красне — Броди (1869), Стрий — Лавочне (1873); пізніше проведено ще п’ять, так що Л. став важливим зал. вузлом, одним з найбільших в Австро-Угорщині й Сх. Европі. У зв’язку з будовою гол. двірця і великої товарової станції Підзамче Л. розбудувався в цих двох напрямах та піднісся з долини Полтви на суміжне плято. 1871 проведено перший поділ на дільниці: Галицьку, Краківську, Жовківську, Личаківську, Середмістя, 1890 додано ще. — Новий Світ. У 19 в. підноситься також ремесло і пром-сть Л. 1814 був уже 21 цех, але цехова орг-ція не мала вже кол. значення. Розвивалася гол. харч., одягрва, будів. і металева пром-сть (1850 р. було 9 більших підприємств, 1870 — 16, 1902 — 25). Одночасно відбувалася концентрація виробництва: 1900 — 22 більших підприємства (кожне понад 100 робітників), які, становлячи 8,2% всіх (278), мали 5 580 робітників, тобто бл. 55% заг. кількости (10 163). Кредитово-банкові та ощадні установи почали виникати з 1841 як філіями австр. банків або як жид., поль. чи укр. («Дністер», 1892; Центробанк, 1898; Земельний Банк Гіпотечний, 1910) заклади.

Окупація Галичини Австрією сприяла відродженню укр. Л. Основою для цього були соц. реформи, культ.-осв. політика урду (створення 1787 при ун-ті «Студіюм Рутенум») та відносна свобода «освіченого абсолютизму». До революції 1848 р. Л. був осередком пробудження нац. свідомости («Руська Трійця» 1837, маніфест Гол. Руської Ради 1848 про нац. єдність гал. «русинів» з братами над Дніпром). В кін. 19 і на поч. 20 вв., завдяки особливим іст. відносинам того часу на Наддніпрянщині (утиски українства рос. урядом) і в Галичині (конституційний устрій Австрії й Галичини), Л. утретє на протязі своєї історії піднісся до заг.-укр. значення. Це виявилося в розвитку укр. політ. думки (від «народовецтва» до гал. автономії, через «Січі-Соколи» і Укр. Січ. Стрільців до ідеї повної незалежности і соборности), культ. установ Галичини з «Просвітою» (1868) на чолі, мистецтва (театр «Бесіди» з 1864, Ін-т ім. Лисенка з 1903, Нац. Музей та ін.) і екон. життя (централі всіх видів укр. кооперації). Всеукр. значення мав розвиток укр. науки у Л. (Т-во ім. Шевченка з 1873, перетворене з 1892 на Наукове Т-во ім. Шевченка) і укр. друкованої продукції (на 83 укр. часописи у всьому світі у Л. виходило 1913 р. — 65, на 410 неперіодичних друків — 299). Див. ЕУ І, стор. 484—489.

Але Л. 19 в. був також, поруч Кракова і Варшави, політ. і культ. (зокрема, наук., мист., вид.) центром поляків. Маючи упривілейоване становище в Галичині і використовуючи свою зовн. льояльність щодо Австрії, поляки провадили безоглядну екстермінацію всього українського. Тому Л. став тереном боротьби між українцями й поляками, кульмінаційним пунктом якої були бої за Львів і за Галичину 1 листопада 1918 — 16 липня 1919, коли Л. став столицею ЗУНР (див. ЕУ I, стор. 527-540).

Між двома світовими війнами 1919 — 39 значений Л. підупало. Він перестав бути гол. м. великої австр. провінції й став лише воєводським м. Госп. відокремленість СССР, спричинила занепад Л. як торг. посередника між сх. і зах. Спроби встановити давній стан та зробити СССР споживачем поль. виробництва («Східні Торги») не дали наслідків. Л. постачав насамперед сіль.-госп. продукти Галичини й Волині сировиною і в обробленій формі на внутр.-укр. і зах. ринки (1935 на 6 242 торг. підприємств було 3 022 харч. і 1 340 конфекційних). Обороти пром-сти становили 1/4 оборотів торгівлі.

Територія Л. в той час зросла — 1930 приєднано до Л. низку підміських громад.

Участь українців в госп. житті Л. порівняно з жидами і поляками була незначна. Зате у внутр. укр. екон. житті поважну ролю відограли крайові кооп. централі (Маслосоюз, Центросоюз, Нар. Торгівля) і дуже ще молодий приватний сектор (Союз Купців і Промисловців, ремісниче т-во «Зоря»); їхні підприємства і крамниці підкреслювали також і в зовн вигляді укр. характер Л.

Після зайняття Польщею укр. півн.-зах. земель Л. став автоматично і для них центром; лише в деякій мірі цей вплив загальмував «сокальський кордон». З другого боку. Л. утратив характер укр. П’ємонту, якого досягнув в останній час австр. панування.

Поль.-укр. стосунки у Л. в цей час особливо загострилися; впродовж 20 р. Л. був твердинею вірности укр. держ. ідеї й організованого опору проти поль. окупації (див. ЕУ І, стор. 555 — 66).

Друга світова війна принесла Л. дворічну больш. (22 вересня 1939 — 30 червня 1941, Л. був центром Львівської обл. УССР) і трирічну нім. окупацію, під час якої Л. був центром дистрикту Галичина в Ген. Губернії, осідком Укр. Центр. Комітету й осередком укр. руху опору (Укр. Нац. Рада, ОУН, УПА). 27 липня 1944 большевики вдруге окупували Л.

У сов. часи Л., у протилежність до Києва, майже не пошкоджений воєнними діями, зазнав кількакратних змін адміністративного поділу. Сучасний Л. поділяється на три міські р-ни: Залізничий, Ленінський і Шевченківський. Тепер боличчя Л. характеризують: зовн. українізація (в назвах вулиць, парків, установ), повна зміна нац. складу, ріст індустрії і пов’язані з тим приріст населення, зміни соц. структури і нові пром.-житлові забудови; совєтизація екон., гром. і приватного життя. Л. втратив своє довговікове обличчя одного з центрів укр. нац. і рел. життя і зв’язкового з Заходом (ліквідація всіх дотеперішніх укр. культ. установ і укр. кат. церкви; створення філіялів сов. культ.-наук. інституцій і наявність представника моск. патріярхії).

Нар. госп-во. До 1939 Л. мав характер торг.-адміністративного і пром. м., при чому 60% пром. продукції припадало на харч. пром-сть. Нині націоналізована пром-сть є основою нар. госп-ва Л., частину старих зав. реконструйовано, багато збудовано нових. Гол. галуззю пром-сти є металообробна (40% всієї пром. продукції), зокрема середнє й точне машино- і приладобудування. Гол. зав.: автобусний (з 1946, реконструйований 1951), випускає автопричепи й автобуси; автонавантажувачів, збудований 1948—56; с.-г. машинобудування «Львівсільмаш» (довоєнна фабрика Зєлєнєвського); паротяго-вагоноремонтний, одне з найбільших підприємств м. ще з часів Австрії; менші — баштових кранів, вельосипедний, устаткування для гірничо-добувної нафтової і газової пром-сти, для підприємств харч. пром-сти («Главпродмаш»); зав. водомірів, електроарматурний, електролямп й ін. галузів електро- і радіотехн. (також телевізійної) пром-сти.

Друге місце посідає харч. пром-сть (20% всієї пром. продукції): молокопереробна, товщева, м’ясна (беконна фабрика та птахокомбінат), консервна, пивоварна, спиртова, лікеро-горілчана, борошномельна, хлібопекарська, макаронна, тютюнова, кондитерські фабрики ім. Кірова (до 1939 «Бранка») і «Більшовик»; миловарні й дріжджевий зав.; міський харчопромкомбінат та ін.

Легка пром-сть Л. посідає третє місце; це галузі — текстильна (бавовнопрядильна і трикотажні фабрики), взуттєва, швейна (зокрема швейна фабрика № 2), ґалянтерійна і шкіряна.

Розвиток пром-сти будів. матеріялів зумовлений наявністю сировинної бази: виробництво цегельне і черепичне, стінових і покрівельних матеріялів, дрібні вапнові зав., зав. віконного скла (також дутого і дзеркального), зав. залізобетонних виробів. Крім того, Л. має ще галузі пром-сти: деревообробну — фабрики меблів, паркетів, муз. інструментів, фанерний зав.; слабше розвинуту хем. — важливіші зав.: переробки нафтових продуктів, кисню, лакофарбовий, фармацевтичне і парфумерне виробництво; поліграфічну — ряд великих друкарень (1960 — 398 назв кн. тиражем 2,4 млн примірників).

Енерґетичною базою Л. є львівський енерґокомбінат, що працює на дашавському газі і Добротвірська ДРЕС, яка використовує вугілля Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну.

Л. є великим транспортовим центром; в ньому перехрещуються, 9 зал. ліній різних напрямків (5 двірців) та цілий ряд шосейних доріг; Л. — важливий вузол авіозв’язку (Скнилівський літунський порт).

А. Фіґоль

Населення. В пол. 17 в. Л. мав 30 000 меш.; він був найбільшим м. України (тодішній Київ — бл. 10 000). Пізніше ч. меш. зменшилося, а на час переходу Л. під австр. панування дійшло до 20 000. За австр. часи Л. постійно зростав (в тис: 1795 — 39 1820 — 46, 1857 — 70, 1869 — 87, 1880 — 110, 1900 — 160, 1910 — 206). Перша світова війна загальмувала зростання Л. (1921 — 219 000), але 1931, після приєднання підльвівських громад, населення Л. становило вже 312 000.

За австр. часів до Л. припливало населення із Сх. та Зах. Галичини, між двома світовими війнами майже тільки з Сх. Про іміґрацію до Л. свідчать числа: в 1900—10 pp. природний приріст становив 18 000 осіб, прибуло до Л. — 28 000; в 1921—31 pp. 18 000 і 53 000. Зростали гол. передмістя, зате саме середмістя навіть дещо вилюднювалося. Під час другої світової війни населення Л. спершу зросло завдяки напливові втікачів з Польщі (в травні 1940 — 430 000 меш.), під нім. окупацією зменшилося, в наслідок знищення жидів (1943 p., без приєднаних німцями громад, лише 180 000). Після другої світової війни людність Л. перевищила довоєнне, ч., гол. завдяки індустріялізації: 1956 — 38? 000, 1959 — 410 000, на 1. 1. 1961 — 436 000, на 1. 1. 1963 — 469 000.

В розвиткові нац. відносин можна відзначити три періоди: 1) до 1914 р. відсоток українців постійно, хоч поволі, зростав завдяки іміґрації сіль. людности; 2) в 1914 — 20 pp. особливо зріс відсоток жидів, що наплинули з малих м-к, зате зменшився відсоток українців через втрати у визвольних змаганнях, політ. еміґрацію і польонізацію частини українців через несприятливі політ. умови; 3) в 1920-30-их pp. позначився незначний зрісті укр. населення коштом поляків і жидів. Друга світова війна принесла знищення жидів 4 приплив українців. Подробиці видно з таблиці:

Роки

Вся людність

Українці

Поляки

Жиди

Інші

в 1000

1 000

%

1 000

%

1 000

%

1 000

%

1869

87,1

12,4

14,2

46,3

53,2

26,3

30,2

2,1

2,4

1890

127,9

21.9

17,2

67,3

52,6

36,1

28,1

2,6

2,1

1910

206,1

39,3

19,2

105,5

51,2

57,4

27,8

3,9

1,8

1921

219,5

27,3

12,4

111,9

51,0

76,9

35,1

3,4

1,5

1931

312,2

50,9

16,3

156,0

50,0

99,6

31,9

5,7

1,8

1943

209,1

62,7

29,9

131,3

62,9

15,1

7,2

Після другої світової війни поляки, за малими винятками, залишили Л. і підльвівські, здебільше ними заселені оселі, а їхнє місце зайняли українці (серед них виселенці з Посяння й Лемківщини, які припали Польщі). Т. ч. нац. склад населення, характеристичний для Л. сотні років, зазнав корінної зміни: з трьох кол. нац. груп залишилися перев. лише українці, зате наплинули росіяни. Сучасний нац. склад людности Л. приблизно такий: українці — 56%, росіяни — 29%, жиди — 6%, поляки — 5%, інші 4%.

Обличчя і дільниці Л. Обличчя сучасного Л. обумовлюють рельєф, іст. минуле і госп-во. Лише центр. частина Л., положена в котловині Полтви, суцільно й правильно забудована. Дальшу концентраційну розбудову унеможливив нерівний терен; тому Л. розростався радіюсами і його вулиці часто йдуть неправильно вздовж яруг нижчими, рівнішими місцями. Напр., півколо вулиць І. Франка (Зиблікевича) й Дзержинського (Пелчинської) відповідає течії Полтви. Зате стрімкіші узбіччя залишаються незабудованими, вони звич. вкриті парками. Ця незабудована, так характеристична для Л. смуга обіймає на лівому березі Полтви Кортумівську гору, гору Страчення, узгір’я собору св. Юра, парк ім. І. Франка (Єзуїтський) і цитаделю; на правому — Високий замок, Літній парк (Стрільницю), кол. сад Сакраменток, узгір’я між джерельними потоками Полтви (Дубасівка, Стрийський парк, Софіївка, Снопків, Погулянка). Лише найновіші частини Л. розвинулися вже без перешкод на пласких рівнинах Опілля й Надбужжя.

Іст. події відбилися на обличчі Л. Старий Л. 14 — 16 вв. не зазнав більших змін донині, тільки місце його валів зайняли просторі бульвари. В ін. частинах сліди минулого — це церкви; їх найбільше на території кол. княжого Л. Давні торг. шляхи можна пізнати по напрямкові вул. Б. Хмельницького (Жовківська) — О. Ватутіна (Баторія) — Зеленої (кол. шлях Холм — Галич) і Леніна (Личаківська) — Городецької (кол. шлях Київ — Краків).

З другої пол. 19 в. на розвиток Л. мало вплив новітнє госп. життя. Побудова зал. двірців далеко від центру (Головний на Львівському плято, Підзамче на Надбужжі) спричинили розбудову м. в напрямах на зах. і півн. і виникнення там торг.-пром. дільниць. Швидкий зріст населення в кін. 19 в. сприяв розбудові Л. на півд. і півд. зах., де постали житлові дільниці. Чимало населення поселилося в 20 в. в підміських оселях (низький чинш і податки), які 1930 р. приєднано до Л.

Сучасний Л. займає площу 26 000 га, при чому лише частина його території забудована. Теперішній адміністративно-територіяльний поділ Л. на р-ни, як і поділ за Польщі, не відповідає іст.-геогр. умовам.

Нинішній Л. можна поділити на три кола: 1) середмістя, розташоване в котловині Полтви, суцільно забудоване, оточене горбами, що його осередком є старий Л.; 2) дільниці мішаного типу, як з погляду забудови, так і госп-ва, посталі в 19 в. за середмістям; ці два кола обіймають т. зв. «Малий Л.», себто Л. у межах до 1930 p.; 3) передмістя, посталі перев. на місці кол. сіл, що суцільно не забудовані і тільки тепер зливаються з містом в одне ціле. До деякої міри четверте коло становлять оселі, положені за межами Л., частина населення з яких працює у Л.

Старе середмістя — це укріплений Л. з 14 — 18 вв. Він має вигляд пляново побудованого м. з чотирикутним ринком, прямокутною мережею вулиць, оточеного широкими озелененими вулицями на місці старих валів. Середмістя суцільно забудоване високоповерховими будинками; численні старовинні будинки і храми виявляють ориґінальну архітектуру. В сер. Ринку міститься ратуша (управління м.) з характеристичною (76 м) вежею; навколо Ринку ряд будинків з 14 — 18 вв., серед них ренесансова «Чорна Кам’яниця» і Корняктів дім (нині Іст. музей); на розі Руської вул. — кол. будинок т-ва «Просвіта». З храмів найвидатніші: ґотична Латинська катедра, Вірменський собор, ренесансові — Успенська церква, костьол Бернардинів і каплиці Кампіянів і Боїмів та синагога Золотої Рози, барокковий костьол Єзуїтів, Преображенська церква й ін. У півд. частині старого м. між Ринком і Валовою вул. знаходилося старе жид. ґетто. Характер середмістя — торг.-житловий, тут чимало установ і музеїв.

Сам центр Л. пересунувся у другій пол. 19 в. із старого м. на зах. і півд. зах. Маґістралею Л. став проспект Шевченка (кол. Академічна) — площа Міцкєвіча — вул. Першого Травня (разом 1,2 км) вздовж замурованої Полтви. Це найрепрезентативніша частина Л. з численними гром. і житловими будинками в стилях 19-20 вв., готелями (готель Жоржа, нині Інтурист), каварнями, великими крамницями, банками; її закінчує Театр Опери й Балету. Поблизу цієї маґістралі ун-т ім. І. Франка, Ін-т Суспільних Наук АН УРСР (кол. Наук. Т-во ім. Шевченка), гол. пошта та ін.

Навколо середмістя розташований ряд дільниць: Краківська, положена на зах. в напрямі гол. двірця (гол. маґістраля вул. Шевченка — кол. Янівська й Городецька), має характер мішаний — торг.-житловий; бл. зал. споруд розвинулася пром. частина (хем., металева й харч. пром-сть); на узгір’ї стоїть собор св. Юра. Галицька і посталий в кін. 19 в. Новий. Світ — це житлові дільниці, суцільно забудовані у внутр. частині б. вул. Миру (кол. Сапіги), де міститься Політехн. Ін-т, численні вілли в нагірній частині (вул. Енґельса, кол. Листопада) і сусідня дільниця б. Стрийського парку. На півн. розташована Жовківська дільниця (іст. назва — Краківське передмістя), вона лежить у вузькій долині Полтви, і тому вулиці тут стіснені й суцільно забудовані. В цій дільниці знаходився княжий пригород, сліди якого видно ще вздовж вул. Хмельницького (старий шлях — Л. — Холм) і на площі Старого Ринку в низці церков 13 — 14 вв., хоч вони пізніше зазнали цілковитої реконструкції (св. Миколая, св. Онуфрія з кол. манастирем Василіян, св. Параскеви. костьол Марії Сніжної й ін.). Півд. частина Жовківської дільниці була заселена до 1942 р. майже виключно жид. біднотою й носила торг.-ремісничий характер (осередками торгівлі були площі: Збіжжева, Краківська і Центральна, кол. Теодора). В півн., вже не так суцільно забудованій, частині розташована низка зав.: харч., хем. і металевої пром-сти та міська газівня. Положена на сх. Личаківська дільниця має ближче до середмістя житловий характер, далі від нього — шпиталі й цвинтар. Третє коло Л. — це нинішні передмістя: на півн., на рівнині Надбужжя — Замарстинів і Знесіння, розташовані б. середмістя й великої вантажної станції Знесіння; це найбільш пром. частина Л. з різноманітною хем. і харч. пром-стю: зав. скла, шкіряний тощо. Ін. передмістя — Велике і Мале Голосько, Збоїська, Кривчиці і розташований на узбіччях Розточчя Клепарів зберегли ще частково рільничий характер. На зах. положені роб. оселі — Левандівка (гол. залізничники), Богданівка і Сигнівка з невеликою пром-стю. Розташовані на півд. — Кульпарків (великий заклад для психічно хворих) і Козільники та на півд. сх. — Снопків, Пасіки зберігають ще частково рільничий характер, але вже до 1939 Р. тут було поширене будівництво вілл (Залізна Вода й ін.). Ця півд.-сх. частина Л. є осередком будів. пром-сти.

В. Кубійович

Л. як центр науки і культури. Л. є гол. наук. і культ. центром Зах. України. Тут містяться 24 наук. установи, серед них ін-ти АН УРСР: суспільних наук, машинознавства та автоматики, геології корисних копалин, філіял ін-ту геофізики. За Польщі у Л. було 5 високих шкіл: ун-т., політехніка, Гр.-Кат. Богословська Академія, Академія мед. ветеринарії і висока школа закордонної торгівлі. 1961 є їх 11, посталих на базі давніших: Львівський Держ. Університет ім. І. Франка, Львівський Політехнічний Інститут, ін-ти: с.-г. (в Дублянах б. Л.), зооветеринарний, лісотехн., поліграфічний (єдиний на Україні), медичний, прикладного і декоративного мистецтва, торг.-екон., фіз. культури та Львівська Держ. Консерваторія ім. М. Лисенка. 1955 у всіх вузах було бл. 2 000 осіб професорсько-викладацького складу, вчилося понад 30 000 студентів (з того ч. 69,2% українців, 19,3% росіян, 11,5% ін.); ч. студентів у 1961 р. — 38 400. У 12 училищах проф.-техн. освіти, 25 технікумах та ін. сер. спеціяльних школах навчалося 26 500 учнів; в 69 заг.-осв., 7 школах-інтернатах і 6 спеціяльних школах було 61 850 учнів (1961). До війни у Л. були Львів, міський (поль.) театр і укр. пересувні театральні трупи. Тепер діють 5 театрів: Львівський Театр Опери і Балету ім. І. Франка, Укр. Держ. Драматичний Театр ім. М. Заньковецької, Театр Юного Глядача ім. М. Ґорького, Рос. Драматичний Театр Прикарп. Військ. Округи і Театр Ляльок, 42 кінотеатри, центр радіомовлення і телебачення.

Здебільша наслідком переорганізації, на місці 10 музеїв, що існували у Л. до 1939 р. (серед них укр.: Наук. Т-ва ім. Шевченка, Національний і Ставропігії), нині створено 7: Укр. Держ. Музей Етнографії і Художнього Промислу, Львівський Держ. Музей Укр. Мистецтва, Львівський Іст. Музей, Львівська Держ. Картинна Ґалерія, Львівський Наук.-природничий Музей АН УРСР, Львівський Держ. Меморіяльний Музей І. Франка і Філія Центр. Музею Леніна.

Гол. бібліотеки: Бібліотека АН УРСР (на базі бібліотеки НТШ, частково Оссолінєум, Нар. Дому — бл. 2 млн тт.), університетська (1,5 млн тт.) і політехн. інту. 1955-56 було 432 масові бібліотеки. Гол. архіви: Філіял Центр. Іст. Архіву УРСР (перев. на базі Архіву Актів Городських і Земських та міськ. архіву Актів Давніх м. Львова) і Львівський Обласний Архів.

Раніше центр жвавого вид. руху (перед 1939 р. 65 укр. пресових органів), нині Л. має тільки один укр. щоденник «Вільна Україна» (другий рос. «Львовская Правда»), один місячник «Жовтень» і ж. для молоді «Ленінська молодь». У Л. мають осідок обл. спілки: письменників, архітектів, художників і композиторів.

Масовість і «специфіку» сучасної культури Л. вимовно характеризують: 1 836 гуртків мист. самодіяльности з 32 862 чл., 47 клюбів, палаців і будинків культури, 300 червоних кутків, 540 аґітколективів і 11 058 аґітаторів (1 на 20 дорослих меш., 1955 p.).

Рел.-церк. життя. Кілька століть Л. був заборолом руської правос. віри на Заході; в 16 — 17 вв. Львівське Успенське Братство мало великий вплив на церк. й культ., життя всієї України. З 1539 р. Л. став осідком єпархії, спочатку правос, а з кін. 17 в. уніятської (див. Львівська єпархія), з 1807 р. Галицької митрополії. У 19 — 20 вв. Л. був осередком укр.-кат. богословської науки (Греко-Католицька Духовна Семінарія, з 1928 р. Греко-Кат. Духовна Академія, Богословське Наукове Товариство з 1923 і видаваний ним журн. «Богословія»). Л. був також осідком двох ін. кат. архиєп. — поль. і вірменського. Після знищення Укр.-Кат. Церкви большевиками Л. є лише осідком архиєп. Рос. Правос. Церкви.

Впорядкування Л. стояло до першої світової війни на високому рівні (зокрема, якщо йдеться про втримання доріг, хідників, каналізацію). Вже на поч. 15 в. існували у Л. водогони, що постачали джерельну воду самопадом з найближчих горбів. На поч. 16 в. їх було 16, деякі діють донині (напр., Венглінський з Погулянки). З зростанням м. 1901 побудовано водогін з Волі Добростанської (30 км на зах. від Л.) і використано воду поблизу із Шкла (1925) та з Великополя (1928). Початки електричного освітлення припадають на 1900 р. До того часу міська газівня (1858) постачала світляний газ; з 1930 проведено земний газ з Дашави; газифікацію міста збільшено 1941 побудовою паралельного більшого газопроводу. Гол. засобами сполучення Л. є трамвай — з 1888 кінний (до 1907), з 1894 — електричний; після другої світової війни розбудовано мережу автобусів і тролейбусів. У Л. зосереджено 107 лікувально-профілактичних закладів (1955).

Л. добре озеленене м. з різноманітною фльорою. До найбільших і наймальовничіших парків належить Стрийський (44 га) у півд. частині м., закладений 1887. Вже 1835 заліснено і згодом перетворено на парк Високий замок (30,8 га). Менші парки: «Залізна вода» (18,2 га), ім. І. Франка (12,2 га, кол. Єзуїтський город), Личаківський (8,4 га), Погулянка і недавно створений поблизу Стрийського — Парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького (25 га).

Характер парків мають також цвинтарі — Личаківський з надгробками М. Шашкевича, О. Барвінського, І. Трута, І. Франка, С. Крушельницької й ін. (поляків С. Ґощинського, А. Ґротґера, М. Конопніцької) і Янівський. де поховано понад 200 укр. вояків з доби визвольних змагань, ген. М. Тарнавського, К. Левицького, О. Басарабову й ін.

Архітектурні й мист. пам’ятки Л. Найдавнішою пам’яткою Л. є фундаменти і мури церкви св. Миколая, заснованої у 13 в. кн. Львом (горіла 1623 і 1783, відбудована 1800). Ряд церков княжої доби, колись у візант.-романському стилі, пізніше перебудовані, зберігають нині тільки своє іст. з 13 в. положення: св. Онуфрія з манастирем, згодом фортифікованим, св. П’ятниці, св. Миколая (усі на Жовківському передмісті), костьол св. Івана Предтечі На Старому ринку (1260, зв’язаний традицією з дружиною кн. Льва Констанцією, католичкою, дочкою угор. короля Белі IV); церква-манастир св. Юра, заснована далеко від княжого города на півд.-зах. горбах кн. Львом (за ін. даними Васильком). Зовсім зникли ін. церкви княжої доби: св. Теодора (де нині Центр. площа), Воскресенська (при шляху до Голоська). Благовіщенська (проти тюрми Бриґідки, кол. кляштора св. Бриґіди поч. 17 в.) й ін. Єдиною без сумніву справжньою пам’яткою укр. княжого Л. є славний святоюрський дзвін Димитрія (1341, Яків Скора), зразок ґотичного ливарництва.

З ґотичного Л. 14 — 15 вв. залишилася тільки римо-кат. катедра кін. 14 в. (нинішній вигляд з 1761 — 76, найціннішою добудовою є ренесансова каплиця Кампіянів 17 в., ймовірно твір П. Римлянина) і деякі деталі в кам’яницях на площі Ринку. Всі ін. пам’ятки тієї доби знищила пожежа в 1527.

З кін. 16 в. Л. набрав ренесансового вигляду. Л. єдине м. України, в якому збереглися ренесансові будівлі, насамперед ансамбль споруд Успенського братства на вул. Руській — Успенська (Волоська) церква (горіла 1527, відбудована 1591 — 1631), каплиця Трьох Святителів (1578), вежа Корнякта (1572-80), а далі Вірменський собор, каплиця Боїмів (1617), костьоли — Бернардинів (1630), св. Лазаря, Марії Магдалини, св. Войтіха, св. Софії, синагога Золотої Рози (1582), житлові будинки на площі Ринку — «Чорна кам’яниця» Анчевських 1577, дім Корнякта 1580, кам’яниця Массарі й ін.

Барокко, панівний стиль 17 в., питомий для Києва, у Л. слабо представлене. В барокковому стилі церкви св. Петра і Павла (1668, реконструкція 18 в., фрески Л. Долинського), св, Духа (1729, пізніше церква Гр.-Кат. Богословської Академії, знищена бомбою 1939), Преображенська (образи Устіяновича); костьоли — Єзуїтів (1635, Джакомо Бряно), Кармелітів (1634), Марії Громничої (1644), Францісканів; св. Антонія, Клярисок, Сакраменток; із будівель — шпиталь, кол. колеґія Піярів (1748).

Під час заг. занепаду і зубожіння 18 в. у Л. постав Собор св. Юра, одна з кращих у Сх. Европі будов у стилі рококо — символ укр. Л.; в цьому ж стилі також костьол Домініканів, помітний своєю банею (1740, Ян де Вітте); з житлових будинків рококова фасада палати Любомирських (17 в.) на площі Ринку, осідок перших австр. губернаторів (до 1820), пізніше дім «Просвіти».

В стилі австр.-нім. клясицизму військ. вартівня на площі І. Підкови (кол. св. Духа), Бібліотека АН УРСР (кол. Оссолінеум), Львівський Наук.-Природничий Музей АН УРСР (кол. музей Дідушицьких), Кабінет Мистецтва АН УРСР (кол. бібліотека Баворовських). У стилі пізнього ампіру ратуша і 4 криниці на площі Ринку, у псевдоренесансовому (віденському) стилі: політехніка, ун-т, оперний театр, гол. двірець, пром. музей.

Пам’ятників у Л. обмаль; крім теперішніх сов. (Леніна, танкістам, «Холм Слави»), решта поль. (Яблоновського, Міцкевіча. Фредри й ін.).

А. Фгґоль

Література: Zimorowicz J. В. Leopolis triplex... латинський текст і поль. переклад M. Piwocki. Л. 1835; Zubrzycki D. Kronika miasta Lwowa. Л. 1844. Крип’якевич І. Львів, його минувшина 1 теперішність. Л. 1910; Голубець М. Львів. Л. 1925; Czołowski A. Historia Lwowa od założenia do 1600. Л. 1925. Czołowski A. Historia Lwowa od 1600 — 1772. Л. 1927; Lwów dawny і dzisiejszy. Praca zbiorowa pod red. B. Janusza. Л. 1928; Charewicz Ł. Historiografia і miłośnictwo Lwowa. Л. 1938; Степанів О. Сучасний Львів. Л. 1943; Наш Львів, ювілейний зб. 1252 — 1952. Нью-Йорк 1953; Das ukrainische Lwiw. Мюнхен 1953; Львів, довідник. Л. 1955; Нариси історії Львова, Л. 1956; Куц А. Львів. Екон.-геогр. нарис. К. 1956; Інкін В. Нарис економічного розвитку Львова у XVIII ст. Л. 1959; Пащук А., Деркач И. Львов. Путеводитель. Л. 1960; Lviv. A Symposium on its 700-th Anniversary. New York 1962.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.