[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1966. — Т. 5. — С. 1706-1717.]

Попередня     Головна     Наступна





Наука. До 1945 р. Початки Н. на Україні сягають княжої доби, зокрема в ділянках теології, філософії, географії, історії, космогонії, медицини, математики. Їх розвиток поступово привів до поглиблення знання, поширення його обсягу й диференціяції окремих ділянок, а згодом і до постання перших наук. осередків на Україні, найвидатнішим з яких була у 17-18 вв. Києво-Могилянська Академія.

У 19 в. осередками наук. досліджень на Україні, уже не тільки гуманістичних (в тому ч. й політико-екон.), а й природничих та техн., стали Львівський, Харківський, Київський, Одеський і Чернівецький ун-ти. На 19 в. припадає також розвиток окремих ділянок українознавства: вивчення історії й природи України та духової і матеріяльної культури укр. народу. Тоді ж виникли перші українознавчі осередки на Україні і дослідженням різних ділянок українознавства почали цікавитися рос., поль., австр. наук. установи й т-ва. Першим укр. за назвою й мовою наук. осередком стало з 1893 р. Наукове Т-во ім. Шевченка (НТШ) у Львові, діяльність якого поширилася й на матем.-природничі ділянки. З таким самим обсягом досліджень було створене й Укр. Наук. Т-во в Києві з 1907 р. (докладніше про розвиток Н. на Україні до 1917 р. див. ЕУ 1, стор. 898-906, і хронологічну таблицю Освіта, Наука і Техніка).

По революції 1917 р. гол. осередком Н. стала Укр. (згодом Всеукр.) Академія Наук (УАН, ВУАН, з 1936 р. АН УРСР), заснована в листопаді 1918 p., в час існування Укр. Держави. Не зважаючи на важкі умови воєнного часу і згодом сов. окупації, УАН розвинулася у 1920-их pp. у широко розбудовану систему н.-д. установ, місц. наук. т-в, комісій, лябораторій, обсерваторій тощо, з власним в-вом. Київський, Харківський та Одеський ун-ти, перетворені на Інститути Нар. Освіти, значною мірою втратили характер н.-д. установ, зате, поруч з системою УАН, розвинулася широка мережа н.-д. ін-тів і н.-д. катедр.

Буйний розвиток укр. Н. на Центр. і Сх. Укр. Землях був загальмований у 1930-их pp. втручаннями, обмеженнями і адміністративно-поліційними заходами сов. режиму, які виявлялися в намаганнях цілковито підпорядкувати укр. Н. настановам і завданням політики ком. партії й уряду, в ліквідації або ґрунтовній реорганізації н.-д. установ у системі УАН і поза нею та в репресіях, а то й фіз. знищенні великої кількости укр. учених. Найбільших обмежень зазнали установи гуманістичних Н., які після ряду реорганізацій мали завдання фальсифікувати всі ділянки українознавства відповідно до настанов ком. партії. Зате поширилася діяльність н.-д. установ у ділянці точних і техн. Н. (Про Н. в УССР у 1930-их pp. див. ЕУ 1, стор. 906-911).

На Зах. Укр. Землях у важких умовах поль. окупації у 1919 — 39 pp. продовжували діяльність, подекуди в обмеженому обсязі і з меншою вид. продукцією, НТШ й деякі ін. наук. осередки. Активними центрами укр. наук. життя поза Україною у цей час стали Прага, Варшава, Берлін, де зосередилося багато укр. учених з усіх укр. земель і були створені високошкільні та н.-д. установи й т-ва: Укр. Вільний Ун-т, Укр. Госп. Академія в Подєбрадах, Укр. Наук. Ін-ти у Берліні й Варшаві та ін. Діяльність деяких з цих установ в обмеженому обсязі тривала й під час другої світової війни, до окупації у 1945 р. країн Сх. Европи сов. армією. (Докладніше про укр. Н. на зах. землях і на еміґрації після 1918 р. див. ЕУ 1, стор. 911-915).

Н. в УССР у 1945 — 66 p.p. У перші повоєнні роки обов’язковими для всіх наук. установ, гол. в ділянці суспільних наук. стали тези нац. політики КПСС про «нерозривну дружбу народів» СССР і про «велику ролю» рос. народу в розвитку нац. культур усіх нерос. народів, приєднаних тим чи тим способом до складу Рос. Імперії. Наук. праці з історії України, літератури, мистецтва, економіки тощо, видані в період деякого відпруження за війни, зазнали гострої критики, були вилучені з ужитку або перероблені. Вчені УССР були змушені переключитися на дослідження окремих питань чи періодів укр. історії й розвитку укр. культури або насвітлювати іст. факти однобічно й тенденційно, згідно з офіц. тезою про спільність іст. розвитку укр. і рос. народів. Особливо позначається ця тенденція у працях з укр. історії, етнографії, літератури, виданих у зв’язку з 300-літтям «возз’єднання України з Росією» (1654 — 1954).

Не припинився цей офіц. курс, спрямований на русифікацію й злиття укр. культури з рос., і в наступні роки деякої лібералізації, зокрема у 1957 p., коли з нагоди 40-ліття встановлення сов. влади на Україні видано ряд більших праць з історії укр. літератури, науки, архітектури й ін. ділянок мистецтва і коли АН УССР здобула значні успіхи в розв’язанні ряду важливих проблем у розвитку нар. госп-ва. Не зважаючи на збільшення кількости наук. видань укр. мовою і на започаткування у 1955 — 58 pp. низки нових наук. журн., між ними «Укр. іст. журнал», «Радянське літературознавство», «Нар. творчість та етнографія», «Економіка Радянської України», «Радянське право», «Укр. фіз. журнал», «Фізіологічний журнал», «Автоматика» та ін., укр. наук. продукція була дуже незначною порівняно до такої ж продукції рос. мовою. Так у 1950 — 60-их pp. в СССР укр. мовою появилося ледве 3,9% всіх наук. книжок за кількістю й 2,9% за тиражем, хоч укр. населення в СССР становить за переписом з 1959 р. 17,8%

Рос. мовою виходить більшість наук. вид. і в самій УССР, особливо ж у ділянках природничих і техн. наук. як також більшість серійних наук. вид., напр., у 1964 р. на всіх 136 наук. записок, праць, трудів і бюлетенів АН УССР, високих шкіл та н.-д. ін-тів рос. мовою було 101, укр. 33, рос. та укр. — 2.

Спрямоване на злиття нац. культур і на їх русифікацію також диспонування наук. кадрами, їх переміщування з УССР до РСФСР та ін. сов. республік. Із заг. кількости 46 657 наук. робітників, які працювали в УССР у 1960 p., тільки 22 523 або 48,3% було українців. Одночасно з цим 12 903 укр. науковців працювали поза межами УССР в. ін. республіках, де вони користуються виключно рос. мовою і не зараховуються до діячів укр. науки.

Гол. осередками наук. праці були по війні насамперед АН УССР і високі школи, зокрема ун-ти та численні відомчі н.-д. установи.

Діяльність АН УССР у перші роки після війни була визначувана потребами відбудови нар. госп-ва і вимогами ком. будівництва. Цим були зумовлені постійні перебудови і зміни в орг. системі АН УССР і в плянуванні та напрямках її наук. робіт, зокрема у 1945 — 46 і в 1956 pp. Теперішня структура АН УССР була завершена у 1963 p., коли її перебудовано за зразком всесоюзної АН і поставлено в безпосередню залежність від АН СССР, принизивши її фактично до ролі її філіялу. Безпосереднє керівництво і контроль над діяльністю АН УССР покладено на Раду Міністрів УССР та Президію АН СССР. АН УССР, як і АН СССР, складається з трьох секцій: фізико-техн. і матем. наук. хеміко-техн. і біол. наук та суспільних наук. разом з 9 відділами, які об’єднують 59 н.-д. установ. У 1965 р. засновано Донецький наук. центр АН УССР, до якого входять 4 н.-д. ін-ти. Академіків (за станом на 1965 р.) було 99, чл.-кор. — 128. Докладніше див. Укр. Академія Наук.

Крім АН УССР у 1952-62 pp. діяла Укр. Академія С.-Г. Наук з 21 н.-д. ін-том, великою мережею досвідних полів і станцій та бібліотекою. Після ліквідації академії її установи перейшли у відання союзно-респ. мін-ва сіль. госп-ва УССР. У 1956 — 63 діяла також Академія Будівництва і Архітектури (див. Доповнення) з 26 н.-д. установами у різних м. УССР. Після ліквідації АБіА у 1963 р. її установи перейшли у відання Держбуду СССР і тільки частково у відання Держбуду УССР. Ліквідація цих академій була викликана централістичною політикою сов. режиму, намаганням зосередити всі галузеві академії виключно у Москві, де, крім АН СССР, діють академії: мед. наук. мистецтва, суспільних наук. с.-г. наук і єдина для всього СССР академія пед. наук РСФСР (з 1966 р. має назву — АПН СССР).

Важливими осередками наук. дослідів на Україні, зокрема в ділянках природничих і техн. наук. стали з першої пол. 1930-их pp. знову перетворені з Ін-тів Нар. Освіти Київський, Одеський, Харківський і Дніпропетровський ун-ти, а також включені у 1939 — 40, а потім по війні у високошкільну систему УССР Львівський, Чернівецький та новостворені Ужгородський (1945) і Донецький (1965) держ. ун-ти. Н.-д. праці провадяться не тільки, як досі, при катедрах, але у спеціяльних лябораторіях, що їх було-у 1965 р. 192 та в університетських н.-д. ін-тах, яких було 17, усе в системі союзно-респ. мін-ва вищої і сер. спеціяльної освіти. Значну частину н.-д. праць ведуть високі школи за домовленістю з госп. орг-ціями.

Після другої світової війни зросло значення й роля н.-д. ін-тів, не тільки в системі АН УССР і високих шкіл, але й поза нею, у відомстві Ради Міністрів, чи і різних мін-в. Тепер найбільшу мережу н.-д. ін-тів мають мін-ва союзного та союзно-респ. значення. Вони безпосередньо або посередньо підпорядковані Москві й укомплектовані н.-д. персоналом за призначенням з центру, у великій кількості росіянами. До найважливіших новостворених н.-д. ін-тів належать: Фізики низьких температур (Харків), Кібернетики (Київ-Донецьке), Радіотехніки і електротехніки (Харків), Фізико-мех. (Львів), Автоматики (Київ) та ін.

Наук. дослідженнями абож сприянням їм зайняті в УССР також Наукові товариства, Науково-техн. т-ва, Природознавців т-ва й ін.

Функції координування всієї н.-д. роботи в УССР здійснює Держ. Комітет Ради Міністрів УССР по координації н.-д. роботи. Але цей комітет є Лише виконавцем директив з Москви, особливо ж після того, як заг. керівництво наук. діяльністю в нац. республіках здійснює з 1963 р. АН СССР і коли з 1966 р. респ. мін-во освіти УССР перетворене на союзно-респ.

Підготова наук. кадрів в основному ведеться через аспірантуру. Навчальні процеси провадяться очно й заочно (без відриву від виробництва).

Зростання кількости наук. кадрів в УССР показують такі дані:


1950

1960

1965

Всього

22 363

46 657

93 984

в тому ч. у вищих навч. закладах

14 474

24 661

39 229

у н.-д. установах

7 334

21 158

43 754

З заг. ч. наук. робітн. ступінь доктора мали

 907

1 343

1 885

ступінь кандидата наук мали

6 118

13 622

19 291

За 15 pp. заг. кількість наук. кадрів УССР зросла більше ніж у 4 рази. Проте, в перерахунках на 10 000 населення УССР за кількістю наук. робітників значно відстає від РСФСР. У 1965 р. на Україні на 10 000 населення припадало 21 наук. робітників, в РСФСР — 37. Ще більше відстають українці від росіян: на 10 000 українців у всьому СССР припадає 17,5 наук. робітників, на 10 000 росіян — 35,5.

У структурі й діяльності усіх наук. осередків гол. увагу приділено природничим й техн. наукам. Вивчення і досліди в ділянці суспільних Н. поставлені на дальший плян і висвітлюються згідно з вимогами актуальної нац. і госп. політики КПСС, здебільша в тісному пов’язанні з рос. історією, мовою, літературою, мистецтвом. Це позначалося не тільки в насвітлюванні подій і фактів, але й у підборі тематики і документального матеріялу. Деякі ділянки суспільних наук. як орієнталістика, яка буйно розвивалася у 1920-их pp., або клясична філологія, за директивами з Москви тепер зовсім на Україні занепали.

Не зважаючи на всі труднощі й обмеження укр. Н. в УССР, вчені УССР провадять велику наук. роботу й добиваються значних досягнень у всіх ділянках. Чималим здобутком було вид. «Укр. Радянської Енциклопедії» в 17 тт., не зважаючи на всю її, зумовлену сов. політикою, необ’єктивність й однобічність у висвітлюванні історії України і в трактуванні різних ділянок укр. культури. Цінними позиціями залишаться розпочаті редакцією «УРЕ» «Історія укр. мистецтва», «Історія міст і сіл УРСР» тощо. Чимало вартісних вид. з укр. історії, літератури, різних ділянок культури та мистецтва появляється у в-вах АН УССР й ун-тів України, зокрема Київського, Харківського, Львівського. Великі досягнення мають учені УССР у ділянках техн., природознавчих та мед. наук. зокрема таких, як астрономія і астрофізика, математика, кібернетика, фізика частин високої енерґії (фізика атомного ядра), фізика плазми, теплофізика та теплоенерґетика, авіобудування, ракетна техніка, аеро-гідро-динаміка, металознавство, матеріялознавство (нові синтетичні матеріяли), хемія полімерів, геофізика, океанографія, радіоелектротехніка. Досліди учених УССР в деяких з цих ділянок є першими не тільки в СССР, але й за його межами. До видатних праць, присвячених вивченню природи України, належать м. ін. багатотомні праці «Фльора України» (12 тт.) і «Фауна України».

За останні роки поширюються наук. контакти АН УССР, н.-д. установ, вузів й учених України з наук. установами і вченими [різних країн світу, особливо т. зв. нар. демократій. Якщо йдеться про участь в міжнар. конґресах чи ін. виступах, вчені УССР виступають у складі офіц. делеґацій СССР і не мають можливости репрезентувати укр. Н. й УССР безпосередньо.

На еміґрації гол. тереном укр. наук. діяльности у другій пол. 1945 р. стала Зах. Німеччина, де зосередилася велика кількість укр. учених з усіх укр. земель, а також і з ліквідованих в наслідок воєнних подій наук. осередків у Празі, Варшаві, Берліні. У кін. 1945 р. відновили діяльність Укр. Вільний Ун-т у Мюнхені й Укр. Техн.-Госп. Ін-т (УТГІ) у Реґенсбурзі, які поруч з навчанням, почали розгортати й деяку наук.-досл. і вид. діяльність. Тоді ж в Авґсбурзі була створена Укр. Вільна Академія Наук (УВАН) з музеєм-архівом та наук. вид-вом. З переселенням більшости чл. цього наук. осередку в ін. країни він розгалузився на окремі УВАН у Европі (Німеччина), в Канаді (з 1949) та в ЗДА (з 1950). У березні 1947 р. відновило свою діяльність Наук. Т-во ім. Шевченка, яке теж з переїздом більшости укр. еміґрації до Америки й Австралії перетворилося у федерацію НТШ: в Европі (з осідком у Мюнхені, з 1951 у Сарселі, Франція), у ЗДА (Нью-Йорк, з 1947), у Канаді (Торонто, з 1949) та в Австралії (Сідней, з 1950).

Крім названих укр. установ, у Німеччині з 1950 р. діє амер. Ін-т Вивчення СССР, у праці якого беруть участь також укр. вчені. З 1963 р. укр. наук. життя на терені Зах. Німеччини зосереджується в Домі Укр. Науки (Мюнхен), до якого входять, як окремі установи, УВУ, УТГІ й НТШ. У Франції гол. наук. осередком стало НТШ (Сарсель), наук. праця якого зосередилася гол. навколо енциклопедичних вид.: 3-томова статтейна «Енциклопедія Українознавства» (ЕУ 1), гаслова «Енциклопедія Українознавства» (ЕУ 2) у 8 томах та 2-томова «Ukraine. A Concise Encyclopaedia». В Італії широку наук. діяльність розгорнув Чин св. Василія Великого, який відновив з 1949 р. вид. «Записок ЧСВВ», вивчає ватиканські архіви та публікує документи і матеріяли до історії укр. Церкви (1952-1967 pp. — 42 тт.). Там таки розпочав роботу заснований у 1963 р. митр. Йосифом Сліпим Укр. Кат. Ун-т та відновлене перед тим Укр. Богословське Наук. Т-во (з органом «Богословія», з 1963).

Найбільше укр. наук. установ і укр. вчених діє в ЗДА і Канаді. У ЗДА, крім НТШ й УВАН, що мають свої «Записки» й «The Annals» та ін. серійні й книжкові вид., н.-д. й вид. працю ведуть: Східньо-Евр. Дослідний Ін-т ім. В. Липинського у Філядельфії, Укр. Іст. Т-во з ж. «Укр. Історик», наук. осередок при Консисторії Укр. Правос. Церкви (Бавнд Брук), Дослідне і Видавниче Об’єднання «Пролог», Укр. Генеалогічно-Геральдичне Т-во, Іст.-Архівна Комісія Братства УСС та ін. У Канаді, крім НТШ і УВАН, діють правос. Укр. Наук. Богословське Т-во, осередок оо. Редемптористів в Йорктоні з ж. «Логос», Ін-т Дослідів Волині у Вінніпеґу та Укр. Воєнно-Іст. Ін-т у Торонто. Правничі, мед. і техн. науки представлені частково журн. і збірниками, що їх видають проф. об’єднання укр. правників, лікарів, ветеринарів та інженерів ЗДА і Канади. Сотні укр. учених працюють в амер. і кан. ун-тах і н.-т.-д. установах.

Гальмує наук. працю на еміґрації брак солідної матеріяльної бази, єдиного центру, який міг би орг. сприяти доцільному плянуванню наук. праці і в окремих випадках фінансувати її, а також відсутність бодай однієї катедри українознавства при зах. ун-тах, де можна було б зосередити всі ділянки українознавства й організувати підготовку нових кадрів українознавців.

Укр. вчені на еміґрації бачать своє гол. завдання в тому, щоб розробляти ті ділянки українознавства, які не досліджуються в УССР або навмисне з політ. мотивів фальсифікуються. І, попри орг. й фінансові труднощі, на еміґрації за цей період вийшла низка цінних вид., які мали певний вплив і на розвиток наук. думки в УССР. Найсистематичніше поставлена праця у вид. «Енциклопедії Українознавства», оскільки в них охоплені всі ділянки українознавства і в розробці їх беруть участь майже всі укр. вчені на еміґрації. У 1957 — 66 pp. появилася «Укр. Мала Енциклопедія» Є. Онацького. Низка вид. присвячена окремим ділянкам українознавства. З праць з ділянки історії України найбільше присвячено коз.-гетьманській добі 17 — 18 вв. і найновішій історії України, зокрема добі визвольних змагань. З останнім періодом пов’язані також кілька десятків публікацій англ., нім., франц. та ін. мовами про сучасні проблеми УССР. Цієї ділянки стосується також кільканадцять праць, присвячених питанням економіки в УССР. Численну групу видань в наук. продукції цього періоду становлять праці і матеріяли з історії укр. Церкви, як також студії з різних ділянок богословських наук. Досить численну групу в наук. продукції в діяспорі творить літературознавство; більшість цих праць присвячені дослідженню творчости клясиків укр. літератури, далі — розгрому укр. літератури в УССР у 1930-их pp. і питанням сучасного літ. процесу в УССР й на еміґрації. Мовознавство обмежується в основному працями з історії укр. мови, частково граматики. З лексикографічних праць важливими були започаткування етимологічного словника і вид. словника Шевченкової мови. Чимало матеріялу є в монографіях, присвячених поодиноким землям Зах. України (Буковина, Волинь, Перемищина та ін.). Поширюються студії над укр. діяспорою, зокрема в Канаді й Австралії.“ За останні десятиліття значно збільшилися ряди укр. науковців, випускників амер. та кан. високих шкіл. Частина з них активні в різних спеціяльних н.-д. ділянках, гол. в галузях точних наук. Частина спеціялізується в т. зв. совєтології, досліджуючи укр. і сх.-евр. проблематику в совєтознавчих ін-тах ЗДА й Европи.

У країнах «нар. демократій» укр. вчені беруть участь у працях славістичних відділів АН ЧСР та Карлового Ун-ту в Празі, Словацької Академії Наук у Братіславі і АН Польщі у Варшаві.

Докладніший перелік праць з різних ділянок науки див. у відповідних ст.: Ботаніка, Географія, Геологія, Екон. наука, Етнографія, Зоологія, Історіографія, Кібернетика (Доповнення), Літературознавство, Математика, Медицина, Мовознавство, Правнича наука, Технічні науки, Фізика, Хемія та ін. Про Н. в поодиноких країнах, у яких живуть українці див. гасла: ЗДА, Канада та ін.

І. Бакало, Б. Кравців, В. Кубійович


«Наука», ілюстрований популярний місячник для селян, москвофільського напряму, заснований 1871 р. І. Наумовичем, виходив за його ред. у Коломиї (до 1876) і згодом за ред. О. Щербаня та ін. у Львові (до 1886), Відні, Чернівцях (з 1902) і знову (1906-14 і по першій світовій війні 1924-39) у Львові як орган Общества ім. Качковського. У 1870-их pp. «Н.» була друкована нар. мовою і спричинилася до пробудження зацікавлення села політ. і госп. справами, з 1880-их pp. перейшла на «язичіє».


«Наука», тижневик на Закарпатті, виходив в Ужгороді у 1897 — 1914 і 1918 — 22 pp. (до 1903 р. як двотижневик, у 1912 — 14 pp. як місячник), вид. «Общества св. Василія В.»; ред. о. Ю. Чучка, о. В. Гаджеґа, о. В. Желтвай і (з 1903) о. А. Волошин. При «Н.». видавалися додатки: проповіді — «Слово Божіе» (1904 — 05), ілюстрований місячник для селян «Село» (1907 — 11) і щомісячні книжечки — «Поучительное Чтеніе». «Н.» друкувалася етимологічним правописом і мовою, дуже зближеною до нар.; вона була до 1914 р. єдиною на Закарпатті народовецькою газ. З 1922 р. замість неї виходила «Свобода».


«Наука і Життя», наук.-популярний місячник Т-ва для поширення політ. і наук. знань УРСР, згодом Т-ва «Знання», виходить у Києві з 1951 p.; з 1966 р. п. н. «Наука і Суспільство».


Наукове Товариство ім. Шевченка, найстаріше, довгий час єдине і провідне укр. наук. т-во, засноване 11 грудня 1873 р. у Львові, спершу як літ. п. н. Т-во ім. Шевченка, з метою створити базу для вільного розвитку укр. літератури й науки поза засягом рос. цензури й адміністраційних утисків. Ініціяторами створення Т-ва були гром. і культ. діячі з Сх. і Центр. Земель під проводом О. Кониського, фундаторами — Єлисавета із Скоропадських Милорадович, Д. Пильчиков, М. Жученко, о. С. Качала й ін.

1873 — 92. Завданням Т-ва ім. Шевченка було «спомагати розвій руської (малоруської) словесности», і свою діяльність воно розпочало придбанням друкарні та видаванням книжок (усього 20 назв до 1891 p., в тому ч. 3 тт. «Історії літератури руської» О. Огоновського, першої в розвитку укр. літературознавства) і журн. «Правда» (1878 — 79) та «Зоря» (з 1885). Гол. Т-ва були: К. Сушкевич (1874 — 85), далі С. Громницький і Д. Гладилович та Ю. Целевич (1892).

1893 — 1914. У зв’язку з конечністю розгортання укр. наук. роботи, загальмованої на Центр. і Сх. Землях після Емського указу 1876 р. і дальших заборон й обмежень, літ. Т-во ім. Шевченка реорганізовано у 1893 р. (заходами О. Кониського і В. Антоновича) в Наук. Т-во ім. Шевченка. Це було здійснене за зразком зах.-евр. наук. установ і з метою стати «засновником будущої укр.-руської академії наук», для чого і створено в ньому три секції — Філол., Іст.-Філос. та Матем.-Природописно-Лікарську. Першим гол. НТШ був О. Барвінський.

Всеукр. значення і престиж у наук. світі НТШ набуло під керівництвом М. Грушевського. Переїхавши 1894 р. до Львова, він став тоді ж дир. Іст.-Філос. Секції, з 1895 р. ред. «Записок НТШ» і з 1897 до 1913 р. — гол. НТШ. Під його впливом була проведена 1899 р. зміна статуту з розподілом членства на дійсних, вибираних Секціями, і звичайних, які не мають вирішального голосу в наук. справах, чим надано НТШ більш акад. характеру. Тоді ж були найменовані перші д. чл. з-поміж укр. наук. діячів і згодом з-поміж чужоземних науковців. Під проводом М. Грушевського, як гол., В. Гнатюка, як секретаря (з 1899), та І. Франка, як дир. Філол. Секції (1898 — 1908), НТШ розбудувалося у фактичну Академію Наук і здобуло для Галичини і Львова передове місце в нац. і культ. розвитку. За цей період були притягнені до співпраці в Секціях і вид. НТШ майже всі укр. учені і, крім них, численні чужоземні. У комісіях й ін. установах НТШ створено семінари й умови праці для молодих науковців, в чому НТШ виконувало також у деякій мірі завдання укр. ун-ту. Участю членів НТШ в наук. конґресах і з’їздах й обміном вид. розбудовано зв’язки з наук. колами й установами світу. Видатну ролю в розгортанні наук. і вид. праці відограли, крім друкарні, також бібліотека, музеї і книгарня НТШ.

Провідне місце у вид. продукції НТШ посідали «Записки. НТШ», розпочаті ще 1892 р. (1 том) і перетворені М. Грушевським з 1895 р. на квартальник, згодом на двомісячник, присвячений різним ділянкам українознавства. Об’єднуючи широкі кола укр. і чужоземних співр., «Записки» були репрезентативним органом не тільки НТШ, але й усієї укр. науки. За час головування М. Грушевського (до 1913) вийшло 120 тт. «Записок». Другим заг. вид. була «Хроніка НТШ» (з 1900) із звідомленнями з діяльности, що її у 1900 — 1913 вийшло 59 випусків.

Широко розгорнула працю за цей період очолювана М. Грушевським з 1894 р. Іст.-Філос. Секція, в якій згуртувалися майже всі видатніші тогочасні укр. історики. Їхні праці друковані в «Записках НТШ», в «Збірнику ІФС» (з 1898), як також публіковані пам’ятки в серійних вид. Археографічної Комісії: «Жерела до історії Руси-України» (з 1895), «Укр.-Руський Архів» (з 1905), «Збірка актів до історії суспільно-політ. і госп. відносин в Зах. Україні», зокрема видані в «Збірниках ІФС» 8 тт. «Історії Руси-України» М. Грушевського, мали переломове значення не тільки для вивчення історії України, але й усього Сходу Европи. Публікації видавали комісії: Правнича (з 1900) і Статистична («Студії з поля суспільних наук і статистики», з 1908).

Важливу наук. ролю виконувала очолювана І. Франком (до 1908) Філол. Секція НТШ. Праці згуртованих у ній укр. і чужоземних філологів та істориків літератури, друковані в «Збірниках ІФС» (з 1898), стали основою вивчення історії укр. мови та давньої і нової укр. літератури. Значним досягненням у цій ділянці були видавані Археографічною Комісією «Пам’ятки укр. мови і літератури» (з 1895), особливо ж 5-томний корпус староукр. апокрифів за ред. І. Франка, як також багатотомні «Матеріяли до укр.-руської бібліографії» (з 1900), опрацьовувані Є. Левицьким та В. Дорошенком. Дуже цінною для укр. етногр. науки була діяльність очолюваної В. Гнатюком Етногр. Комісії, що в ній брали участь Ф. Вовк, І. Франко, Ф. Колесса та багато ін., результатом якої було кількадесят тт. серій «Етногр. Збірника» (з 1895) і «Матеріялів до укр.-руської етнології» (з 1898).

Піонерською для укр. науки була діяльність очолюваної І. Верхратським і згодом В. Левицьким Матем.-Природописно-Лікарської Секції. Розвиваючи такі засвоєні вже в укр. науці ділянки, як ботаніка, зоологія, географія, подекуди медицина, ця Секція розпочала дослідження в низці нових ділянок, як математика, астрономія, хемія, фізика, психологія. Праці укр. і чужоземних членів Секції друкувалися у «Збірниках МПЛС» (з 1897) та були реферовані у «Звідомленнях із засідань МПЛС». Опрацьовувано термінологію для ряду природознавчих наук. Крім названих серійних вид., у в-ві НТШ виходила «Укр. Бібліотека» (з 1901) з публікаціями творів укр. літератури і в 1898 — 1906 pp. «Літ.-Наук. Вісник». Заходами НТШ були видані сотні кн. з різних ділянок укр. літератури й українознавства.

Деякі зміни в ролі й обсягу діяльности НТШ сталися після 1905 p., коли на Центр. і Сх. Землях відкрилися більші можливості для укр. наук. праці. У 1907 р. постало у Києві, організоване за зразком НТШ, Укр. Наук. Т-во і тоді ж перенесено туди із Львова «ЛНВ». Однак, і після створення другого укр. наук. осередку, і навіть після відмови М. Грушевського від головування у 1913 p., коли НТШ очолив С. Томашівський, воно зберігало й далі своє значення в укр. наук. світі.

1915 — 1939. Розвиток наук. праці НТШ був перерваний вибухом першої світової війни. В наслідок воєнних подій були зруйновані пляни перебудови НТШ в Академію Наук. що мало статися у 1916 р. Під час рос. окупації, у 1914 — 15 pp., діяльність НТШ була заборонена, в дальші роки обмежена воєнними подіями. НТШ зазнало важких втрат в складі членства, в бібліотечних і музейних зб. та наук. надбаннях. Незначною була в ці роки і його вид. продукція.

Значно слабшою, ніж до війни, була наук. і орг. діяльність НТШ у повоєнні роки, вже під поль. окупацією. Багато чл. НТШ залишилося на еміґрації, ін. еміґрували до УССР, деякі померли; зменшився приплив нових сил. Все це, як також адміністраційні утиски й причіпки поль. влади, відібрання держ. субвенцій тощо, виявилося в послабленні наук. діяльности НТШ і його вид. продукції. З постанням УАН у Києві й ряду наук. осередків на еміґрації НТШ втратило у 1920-их pp. ролю і значення центр. наук. осередку, здобувши їх у деякій тільки мірі в 1930-их pp., після розгрому укр. наук. життя в УССР.

Не зважаючи на всі труднощі внутр. і зовн. характеру, заходами НТШ були організовані на поч. 1920-их pp. приватні укр. високі школи — Львівський (таємний) Укр. Ун-т і Львівська (таємна) Укр. Політехнічна Школа. Одночасно з цим впродовж 1920-их pp. НТШ підтримувало активний зв’язок із ВУАН у Києві, співпрацюючи з нею, зокрема над випрацюванням й устійненням єдиного всеукр. правопису. Праці чл. НТШ друкувалися у вид. ВУАН і, з другого боку, у вид. НТШ були публіковані, поруч із працями чл. НТШ й укр. еміґраційних учених, також і деякі праці науковців з УССР.

Наук. діяльність НТШ у цей період зосереджувалася у 3 секціях і в ряді комісій, також і новостворених, але не надто сильних і членством і наук. продукцією. Крім «Записок» і «Хроніки» та деяких давніших серійних вид., розпочато видавання деяких нових, як, напр., «Праці Комісії Шевченкознавства», «Збірник Правничої Комісії». Двічі започинано видавання наук. українознавчого журн. «Стара Україна» (1923 — 24), «Сьогочасне й Минуле» (1939). Під фірмою НТШ був виданий «Атлас України і сумежних країв» та ін. У співпраці з ін. т-вами появлялися: «Укр. Книга», «Укр. Музика», «Лікарський Вісник».

З 1921 р. при НТШ діяли, як окремі н.-д. установи, Ін-т Нормальної і Патологічної Психології та Бактеріологічно-Хем. Ін-т. Музейні. зб. НТШ оформилися в три музеї — Культ.-Іст. з відділами археологічним, етногр., образотворчого мистецтва, нумізматичним й іст. пам’яток (75 000 предметів у 1927 p.), Природописний та Укр. Війська. Бібліотека під керівництвом І. Кревецького та В. Дорошенка нараховувала у 1939 р. 300 000 тт.

НТШ в цей період очолювали: С. Томашівський, В. Щурат (1921 — 23), К. Студинський (1923 — 32), В. Левицький (1932 — 35) і І. Раковський (з 1935).

За час своєї діяльности у 1873 — 1939 pp. НТШ видало 591 том серійних вид. (Записок, Збірників, Звідомлень); 352 наук. праць і розвідок, підручників, карт; 103 Книжки літ. журн.; 95 назв літ. творів і 31 інформаційне вид. Інтенсивність вид. продукції за окремі періоди ілюструють дані про кількість «ЗНТШ»: до 1891 р. — 1 т., у 1892 — 1914 — 120 тт., у 1915 — 39 pp. — 34.

1940 — 44. З больш. окупацією зах.-укр. земель у 1939 р. діяльність НТШ була припинена і 14 січня 1940 р. Т-во розв’язано й утворено на його базі філіял АН УРСР. Майно Т-ва націоналізовано або передано згаданому філіялові. Музейні й книжкові фонди перейшли до реорганізованих держ. музеїв і бібліотек. Не було змоги розвинути діяльність НТШ і під час нім. окупації: вона обмежувалася засіданнями секцій і деяких комісій та найменуванням деякого числа нових д. чл., перев. в Іст.-Філос. Секції.

З 1947. Діяльність НТШ відновлено щойно на еміґрації, в Зах. Німеччині, де згуртувалася після війни більшість д. чл. Т-ва і довоєнної управи. За почином В. Кубійовича й І. Раковського у Мюнхені 30. 6. 1947 відбулися заг. збори, на яких обрано новий виділ НТШ під проводом І. Раковського, згодом З. Кузелі. Тоді ж прийнято ряд нових Д. чл., зокрема з Центр. і Сх. Земель, що з ними довгий час не було зв’язку, відновлено працю секцій і деяких комісій, створено нові комісії та кілька ін-тів (м. ін. Ін-т Нац. Дослідів й Ін-т Енциклопедії Українознавства), в країнах більшого скупчення членів організовано відділи НТШ.

У зв’язку з виїздом більшости чл. з Німеччини централю НТШ перенесено до Сарселю під Парижем. У 1955 р. відділи перетворено на автономні крайові НТШ: Австралійське (в Сіднеї — гол. Є. Пеленський, згодом І. Рибчин). Амер. (в Нью-Йорку — гол. М. Чубатий, згодом Р. Смаль-Стоцький), Евр. (в Сарселі — гол. В. Кубійович), Кан. (гол. — Є. Вертипорох). У містах, де перебуває більше чл., — окремі НТШ творять осередки праці НТШ. Наук. діяльність всього НТШ об’єднують секції, до складу яких входять д. чл. з усіх країн, спільні вид. і Гол. Рада НТШ, що до неї виходять представники крайових НТШ і секцій (тол. Р. Смаль-Стоцький, ген. секретар В. Кубійович, з 1963 р. — Є. Вертипорох). Тепер осідками трьох традиційних Секцій є: Іст.-Філос. Секції — Сарсель (дир. І. Мірчук, згодом В. Кубійович, секретар В. Янів), усіх чл., за станом на 1966 р. — 54; Філол. Секції — Нью-Йорк (гол. З. Кузеля, згодом К. Кисілевський, В. Лев, секретар В. Стецюк), чл. — 23; Матем.-Природописно-Лікарської Секції — Нью-Йорк (дир. М. Зайцев, секретар О. Андрушків), чл. — 54.

Жвавішу наук.-вид. діяльність виявляють Амер. й Евр. НТШ. З кол. серійних вид. виходять «ЗНТШ» (26 тт. за 1948 — 65 pp., серед них «Збірники ФС») і «Хроніка НТШ» (5 випусків). У 1948 — 49 pp. виходив ж. українознавства «Сьогочасне й Минуле». З нових вид. виходять: резюме прочитаних доповідей „Proceedings“ (8 тт. у 1951 — 61), «Бібліотека Українознавства» (22 тт. у 1951 — 66). НТШ у ЗДА видає серію «Доповіді» („Papers“; 23 випуски 1958 — 65) і НТШ в Канаді Збірники матеріялів наук. конференцій (7 тт. до кін. 1966). Крім того появилося 13 різних книжкових вид. З 1949 р. Евр. НТШ видає «Енциклопедію Українознавства» — заг. (3 тт. у 1949 — 52), гаслову (з 1955 р. — досі 4 тт.) і англомовну „Ukraine — A Concise Encyclopaedia“ (перший том появився 1963 p., другий у друку).

Література: Хроніка НТШ чч. 1-79. Л. 1900 — Торонто 1963; Гнатюк В. Наук. Т-во ім. Шевченка, Л. 1923; Гнатюк В. Наук. Т-во ім. Шевченка. ЛНВ, кн. I — XI. Л. 1925; Історія Наук. Т-ва ім. Шевченка. Нью-Йорк — Мюнхен 1949; Дорошенко В. Огнище укр. науки — Наук. Т-во ім. Шевченка. Нью-Йорк — Філядельфія 1951; Наук. Т-во ім. Шевченка в ЗДА. Нью-Йорк 1963.

Б. Кравців, В. Кубійович


«Наукові записки Інституту мовознавства АН УРСР» (підзаголовок «Мовознавство»), неперіодичне вид. (18 тт., 1941 — 63) замість ж. «Мовознавство» (16 тт., 1934 — 40) — за ред. Л. Булаховського, а з 1962 р. — І. Білодіда; ст. мовознавців з УРСР (по-укр.) та ін. сов. респ. (по-рос.) і винятково з сателітних країн — до питань укр. мови, називництва України й Росії, з рецензіями мовознавчих праць (гол. київських вид.). З 1967 замість «Н. з. І. м.» виходить двомісячник «Мовознавство», орган Відділу Літератури, Мови і Мистецтвознавства АН УРСР.


Наукові товариства, об’єднання вчених, фахівців і осіб, зацікавлених у розвитку окремих ділянок науки з метою орг-ції наук. дослідів, публікації наук. праць та поширення наук. знань серед населення. Перші Н. т. постали на Україні в першій пол. 19 в.: Одеське Товариство Історії й Старовини (1839), Київське (1840) і Одеське (1849) мед. т-ва. Широкий розвиток Н. т. припадає на останні десятиліття 19 і на поч. 20 в., гол. чином іст, і філол. Н. т.: Церк.-Археологічне Т-во при Київ. Духовній Академії (з 1872), Історичне Т-во Нестора Літописця (1873 — 1932) при Київ. Ун-ті (з 1920 при ВУАН), Іст.-Філол. Т-ва при Харківському (1877 — 1919) і Одеському (1889 — 1917) ун-тах і при Ніженськоміу Іст.-Філол. Ін-ті (1894 — 1920). Місц. значення мали: Подільське Епархіяльне Іст.-Археологічне Т-во в Кам’янці Подільському (з 1903) і Волинське Церк.-Археологічне Т-во в Житомирі, Т-во прихильників укр. науки, літератури і штуки у Львові (1904), Київське Т-во охорони пам’яток старовини і мистецтва (1913 — 17). До правничих належали Київське Правниче Т-во (1877 — 1919) та Укр. Правниче Т-во у Львові. Там таки була низка поль. Н. т. як при ун-ті (правниче з 1863, іст. з 1886 та ін.), так і окремо (найгол. — Наукове Т-во з 1900).

Велику групу становили Т-ва Дослідників Природи: при Київ. (з 1869), Харківському (1869) й Одеському (1870) ун-тах, Польське Т-во Природників ім. М. Коперніка у Львові (з 1886), Подільське Т-во Природознавців і Любителів Природи (з 1910) і таке ж Кримське Т-во (1910). Див. докладніше Природознавців товариства. Краєзнавчий характер мали Т-во Дослідників Волині (Житомир) і Кубані (Катеринодар). Мед. Н. т., крім Києва й Одеси, існували ще в Харкові (з 1861), у Львові поль. (з 1867) та Укр. Лікарське Т-во (1912), т-ва лікарів у Катеринославі й Херсоні (з 1872). Велику діяльність розвинули Харківське Фізико-Хем. Т-во (з 1872). і Харківське Матем. Т-во (з 1879), Київ. Фізико-Матем. (1890) і Фізико-Хем. (1910) т-ва. З техн. першими були Поль. Т-во Політехн. (з 1877) та Укр. Техн. Т-во (1908) — обидва у Львові.

Крім названих спеціялізованих Н. т., існували Н. т. широкого обсягу діяльности з охопленням багатьох ділянок науки, зокрема всіх українознавчих: Наук. Т-во ім. Шевченка у Львові (з 1873) і Укр. Наук. Т-во в Києві (1907).

Значну ролю відогравали на Україні також центр. рос. Н. т. або їх відділи: Вільне Екон. Т-во в Петербурзі (з 1765), Моск. та Рос. археологічні Т-ва, Воєнно-Іст. Т-во в Петербурзі (1907, мало філії в Києві й Одесі); особливо ж Рос. Геогр. Т-во (1845), Південно-Зах. Відділ якого в 1873-76 pp. був осередком укр. науки, й ін.

Після березневої революції 1917 р. більшість Н. т. діяла при ун-тах чи ін. високих школах, а гол. — в системі Укр. Академії Наук у Києві та ін. містах України (див. Наукові Товариства при УАН). Крім тих, що діяли при УАН, почали поставати численні Н. т., зокрема з ділянки природничих, мед. (Наук. Мед. Т-во в Харкові з 1925 з 16 секціями і ряд спеціялізованих) і техн. наук. З ін. ділянок треба згадати Всеукр. Етногр. Т-во в Києві (з 1924), військ.-наук. Т-во при штабі Укр. Військ. Округи, Укр. Т-во Світознавства (з 1927) в Харкові, Всеукр. Наук. Асоціяція Сходознавства (з 1926) у Харкові, ряд краєзнавчих т-в (див. Краєзнавство). У Львові до ряду давніших Н. т. з 1923 р. приєдналося Укр. Богословське Наук. Т-во. Більшість названих вище Н. т. мали свої вид.: «Наук. записки», «Труди», «Праці», «Річники» тощо.

У сер. 1930-их pp. усі Н. т. при ВУАН і поза нею на Центр. і Сх. Укр. Землях, а на Зах. Укр. Землях у 1939 — 41 і 1945 р. сов. влада ліквідувала, і з 1945 р. всі гол. Н. т. в УССР діють як відділи відповідних всесоюзних об’єднань цього типу. З природознавчих Н. т. до них належать: Ботанічне, Мікробіологічне, Ентомологічне, Фізіологічне, Біохемічне та Гідробіологічне т-ва; з ін. природничих — Геогр. Т-во УССР, укр. відділення Всесоюзного Мінералогічного, Палеонтологічного, Хемічного ім. Д. І. Мендєлєєва т-в; 28 мед. Н. т. (також усі філії відповідних всесоюзних т-в). Філіями всесоюзних є також Т-во для поширення політ. і наук. знань, створене 1947 p., 1963 p. перейменоване на Т-во «Знання» УССР (суто політ.-пропаґандивна орг-ція), Т-во Винахідників і Раціоналізаторів та ін. Респ. за характером своєї діяльности є тільки Пед. Т-во УССР, Укр. Т-во охорони природи та сприяння розвиткові природних багатств, Т-во по охороні пам’ятників історії і культури Укр. РСР і Укр. Респ. Т-во Паразитологів (9 філій). Як не підлеглі всесоюзним і респ. центрам, діють лише деякі місц. Н. т.: Львівське Геол., Харківське Матем., Одеське Археологічне т-ва й обл. т-ва краєзнавців. Є в УССР також значна кількість Наук.-техн. т-в. На еміґрації найбільше укр. Н. т. існувало у 1918 — 45 pp. у Чехо-Словаччині. З них найголовнішим було Укр. Іст.-Філол. Т-во (з 1923); крім нього, слід ще назвати: Укр. Правниче (з 1923), Укр. Педагогічне (1924) т-ва, Товариство Прихильників книги (1927), Спілка Укр. Лікарів (1922) та ін. У Польщі, в Каліші, а згодом у Варшаві, діяло Укр. Воєнно-Іст. Т-во (1926).

У діяспорі після 1945 р. діють, крім НТШ й УВАН, Наук.-Богословські Т-ва Укр. Правос. Церков у Бавнд-Бруку (ЗДА) й Вінніпеґу (Канада), Укр. Генеалогічно-Геральдичне Т-во в ЗДА (з 1963), Укр. Іст. Т-во в ЗДА (з 1964) та відновлене в Римі кат. Укр. Богословське Наук. Т-во. Частково наук. діяльністю займаються проф. т-ва лікарів, ветеринарів, інженерів, правників, бібліотекарів тощо.

Б. Кравців


Наукові товариства при УАН, добровільні асоціяції вчених і фахівців з окремих ділянок науки при Українській Академії Наук. За станом на поч. 1928 р. при УАН з дорев. наук. т-в існували Історичне Т-во Нестора Літописця та київське Укр. Наук. Т-во (обоє приєднані до УАН у 1920 р.) і новоутворені в 1922 — 27 pp.: Іст.-Літ. й Наук.-Пед. т-ва при Іст.-Філол. Відділі; Ботанічне і Геологічне т-ва при Матем.-Природничому Відділі; Т-во Економістів і Т-во Правників при Соц.-Екон. Відділі. Крім названих, у системі УАН діяло ще поза Києвом 12 окремих (створених здебільша на базі дорев.) наук. т-в, які подекуди виконували ролю філій УАН. Поза Україною існувало з 1922 р. Товариство Дослідників Укр. Історії, Письменства та Мови в Ленінграді. На Україні поза Києвом Н. т. при УАН діяли: в Харкові (з 1924, з техн., мед., природничою секціями), в Одесі (з 1926, з іст.-філол., мед., природознавчо-матем., соц.-іст. та пед. секціями), в Полтаві (з 1919), у Дніпропетровському (з 1925), у Кам’янці Подільському, у Славуті (Шепетівське Н Т.) в Чернігові, Запоріжжі. Н. т. при УАН були також: Наук.-Краєзнавче Т-во в Лубнях, Кабінет Виучування Поділля у Вінниці (з 1924), Одеська Комісія Краєзнавства, Наук. Т-во Краєзнавства у Ніжені, Наук. Т-во ім. М. Аркаса в Миколаєві (з 1923). Більшість з них мали свої наук. вид.: «Наукові записки», «Праці», «Вісники», «Бюлетені» тощо. При реорганізації УАН у 1933-34 pp. усі ці т-ва були ліквідовані або приєднані до існуючих чи новоутворених при УАН наук.-досл. ін-тів.

Н. К.


Науково-дослідний економічний інститут Держпляну Української РСР, н.-д. установа УССР, створена 1962 р. у Києві для вивчення проблем методології і методики плянування нар. госп-ва, економіки пром-сти, с.-г. будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі. Має численні відділи та філіяли у Харкова, Львові й Одесі.


Науково-дослідні інститути, установи, засновувані при академіях наук. наук. т-вах, високих школах чи й окремо для наук. досліджень у різних ділянках знання. На Україні постали (за малими винятками) Н.-д. і. з поч. 1920-их pp. В системі ВУАН діяли: Ін-т Укр. Наук. Мови, Ін-т Техн. Механіки, Демографічний Ін-т. Крім них, існували н.-д. ін-ти: у Києві — 69, в тому ч. Укр. Наук. Ін-т Книгознавства (з 1922) і С.-Г. Ін-т; в Харкові — 93, в тому ч.: Укр. Держ. Психоневрологічний (1921), Прикладної хемії (1925), ім. Т. Г. Шевченка (1925), Педагогіки (1926), Укр. Н.-Д. Ін-т Географії та Картографії (1927), Близького Сходу (1929), Фіз.-Техн. (1929), Експериментальної Аеродинаміки (1930); в Одесі — 42, між ними перший на Україні Фіз-Техн. Н.-д. Ін-т Кінопром-сти (з 1922). Існували ще н. д. ін-ти в Симферополі (8), Дніпропетровському, Вінниці, Чернігові, у Краснодарі (Кубансько-чорноморський Н.-Д. Ін-т з 1920) та в ін. містах. Ролю н.-д. ін-тів виконували також н.-д. катедри в системі ВУАН і поза нею і подекуди окремі комісії, комітети і кабінети ВУАН. Більшість цих установ були переорганізовані у 1930-их pp. в н.-д. інти, що їх було у 1933 р. — 14 і у 1935 — 21.

У 1965 р. в системі АН УССР діяло 59 н.-д. ін-тів, між ними з ділянки гуманістичних і суспільних наук ін-ти: Археології, Економіки, Історії, Літератури, Мистецтвознавства, фолкльору та етнографії, Мовознавства, Суспільних наук. В рамках Секції хеміко-техн. і біол. наук АН УССР діє 13, Секції фіз.-техн. і матем. наук — 20, у складі Донецького наук. Центру АН УРСР — 4 н.-д. ін-ти. Поза системою АН УРСР діє в УРСР широка мережа відомчих н.-д. ін-тів, що їх було у 1964 р. 217, в тому ч.: 116 пром. призначення, 27 с.-г. (між ними 7 всесоюзних), 48 — в галузі теоретичної і клінічної медицини. При високих школах у 1964 р. працювало 7 н.-д. ін-тів, усі в системі мін-ва вищої та сер. освіти. Усі відомчі н.-д. ін-ти підпорядковані Держплянам СССР та УССР або радам нар. госп-ва чи мін-вам та ін. держ. або госп. установам. Плянування і координацію їхньої праці здійснює Держ. Комітет при Раді Мін. УССР по координації н.-д. робіт.

На еміґрації ролю н.-д. ін-тів виконували: Соціологічний Укр. Ін-т у Відні (1920 — 22), Ін-т Громадознавства в Празі (1924 — 45), Укр. Наук. Ін-ти у Берліні (1926 — 45) та у Варшаві (1930 — 39); після 1945 р. Ін-т Енциклопедії при НТШ, Наук.-Богословський Ін-т у ЗДА в Бавнд-Бруку, Східньо-Евр. Ін-т ім. В. Липинського у Філядельфії, Ін-т Дослідів Волині у Вінніпеґу, Укр. Воєнно-Іст. Ін-т у Торонто та ін.

Б. К.


Науково-дослідні катедри, окремі наук.-акад. установи в УССР у 1920-их і на поч. 1930-их pp., які поєднували наук. роботу з. готуванням нових наук. кадрів, що властиво й було їх гол. завданням (до революції ці завдання виконували катедри ун-тів та ін. високих шкіл). Н.-д. к. належали до системи установ, безпосередньо підлеглих Нар. Комісаріятові Освіти УССР, але територіяльно, а почасти й наук. були пов’язані з УАН і деякими високими школами, хоч подекуди існували цілком незалежно від них. У 1931 — 32 pp. у Києві їх було 25, у Харкові — 26, в Одесі — 13, у Дніпропетровському — 8; поодинокі Н. д. к. буди у менших провінційних містах (наприклад, у Ніжені). Більші Н.-д. к. іноді перетворювалися на Н.-д. ін-ти (приміром, Н.-д. Ін-т історії укр. культури ім. Д. Багалія у Харкові). Окремий характер, орг-цію й специфічні завдання мала Всеукр. Асоціяція Марксо-Ленінських Інститутів (ВУАМЛІН) у Харкові, яка безпосередньо підлягала ЦК КП(б)У.

До складу Н.-д. к. входили, крім керівника Н.-д. к. і керівників секцій, д. чл., наук. співр. й аспіранти (що готувалися до наук. діяльности).

По закінченні аспірантури, написання відповідної наук. праці й захисту її на прилюдному засіданні Н.-д. к. аспірант діставав звання наук. співр. Н.-д. к. видавали свої «Праці» й «Записки».

У сер. 1930-их pp. Н.-д. к. здебільша були ліквідовані, а частково перетворені на н.-д. ін-ти при відновлених ун-тах та ін. високих школах, на які, поруч з АН УРСР та ін. наук. установами, й покладена тепер підготовка нових наук. кадрів (аспірантура).

Р. М.


Науково-Природознавчий Музей АН УРСР, див. Львівський Науково-Природничий Музей АН УРСР.


Науково-технічні товариства, по другій світовій війні добровільні масові орг-ції в СССР, що об’єднують інженерно-техн. і наук. робітників, фахівців сіль. госп-ва і т. зв. передовиків виробництва. Завдання Н.-т. т. — виявляти й використовувати резерви нар. госп-ва, пропаґувати досягнення науки й техніки, запроваджувати раціоналізацію виробництва тощо. На Україні Н.-т. т. існують в системі всесоюзної їх мережі при орг-ціях профспілок. На січень 1965 р. в УССР існувало 21 таке Н.-т. т. у різних галузях пром-сти й у сіль. госп-ві. Вони підлягали 13 респ. і 273 обл. правлінням Н.-т. т. Кожне з них об’єднує від 5 до 60 тис. чл. Форми діяльности Н.-т. т. — улаштовування конференцій, нарад, дискусій, конкурсів, семінарів, екскурсій тощо.


Наума св. день, одне з нар. свят зимового циклу, зв’язане з іменем жид. пророка Наума, що в христ. календарі припадає на 14 грудня (1 грудня ст. ст.). У цей день колись не працювали, але посилали дітей до школи, щоб наука ішла їм «на ум». Згідно з нар. етимологією, народжених у цей день вважали розумними людьми.


Науменко Володимир (1852 — 1919), гром. і пед. діяч, літературознавець, етнограф, філолог, родом з Новгорода-Сіверського. По закінченні (1873) Київ. Ун-ту викладав у сер. школах Києва до 1903 p., з 1905 дир. заснованої ним у Києві гімназії; чл. Київ. Старої Громади, співр., з 1893 р. ред. «КСт.», в якій містив більшість своїх праць. 1917 р. куратор Київ. Шкільної Округи, 1918 діяч Укр. федеративно-Демократичної Партії і мін. нар. освіти в останньому гетьманському кабінеті міністрів. При кін. життя працював для Укр. АН над матеріялами з іст. укр. письменства; розстріляний большевиками. Праці з історії укр. літератури («Слово о полку Игореве, как памятник дружинной поэзии», 1895; «Хронографы южнорусских редакций», 1885; «Новелла Боккаччио в южнорусском стихотворном пересказе 17 — 18 вв.», 1885; «К. литературной истории рождественских и пасхальных вирш», 1888; ст. про Г. Квітку, Л. Глібова, О. Огоновського, М. Костомарова, «Нові матеріяли для іст. укр. літератури XIX ст.», 1919, 1924), з етнографії («Происхождение думы о С. Кишке», 1883) та з укр. мови («Обзор фонетичных особенностей малорусской речи», 1889, з оглядом фонетики укр. мови).

[Науменко Володимир († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Науменко Іван (1856 — 1913), драматичний актор і режисер у трупах М. Кропивницького — М. Садовського, у яких виступав у 1880-90-их pp. на характерних ролях; з 1902 р. в трупі О. Суслова, згодом мав власні трупи в Петербурзі (1908) й Ростові (1910).


Науменко Костянтин (* 1905), економіст родом з Донбасу; у 1933 — 45 pp. працював у н.-д. ін-тах, з 1946 р. — в Харківському Інженерно-Екон. Ін-ті (з 1958 проф.); бл. 40 наук. праць з економіки і орг-ції гірничого виробництва.

[Науменко Костянтин (1905 — 1988, Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Наумович Андрій, друкар і письм. 17 в. Працював при друкарні Києво-Печерської Лаври, брав участь у вид. «Бесід Іоанна Златоустого на Діяння апостолів» (1624).


Наумович Іван (1826 — 91), гром. діяч (зокрема Коломийщини) і письм., видатний представник гал. москвофільства, гр.-кат. свящ., видавець і ред. газ. для селян «Наука» (1871 — 76), перший ред. (1871 — 80) двотижневика «Русская Рада», співр. численних газ. і журн., посол до гал. сойму (1861 — 66) і австр. парляменту (1873 — 79), засновник Общества ім. Качковського. Н. — один з визначніших гал. популярних письм., автор ряду повістей й оп. («Добра Настя», «ПовЂсти къ домашному читанью для оучащейшеся молодежи», «Сироти», «Громадський кум»), п’єс («Гриць Мазниця», переробка з Мольєра «Жорж Данден...», «Заручини напомацки», «Знімчений Юрко») та ін.; він же основоположник першого в Галичині пасічницького т-ва (Коломия, 1868). Засуджений за ширення ідей рос. православія на 8 місяців в’язниці, після відбуття кари (1884) виїхав на Наддніпрянську Україну, де з 1886 р. став правос. свящ. у Києві. Помер у Новоросійську. Збірне вид. творів Н.: Собраніе сочиненій (ред. А. Генсіорский, В. Ваврик, I — III, 1926 — 27).

[Наумович Іван (* Кізлів, Золочівщина, Галичина). — Виправлення. Т. 11.]










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.