[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1966. — Т. 5. — С. 1730-1739.]

Попередня     Головна     Наступна





Національна українська територія (етнічна укр. територія, етнічні укр. землі), територія, заселена українцями. Величина Н. у. т. з найдавніших часів зазнавала великих змін у зв’язку з колонізаційними процесами на пограниччі півд. і півд.-сх. України з кочовиками. В княжу добу на поч. 13 в. Н. у. т. становила яких 400 000 км.2 Після тат. навали Н. у. т. відсунулася на півн. і охоплювала, крім ліс. смуги, лише невеликі окрайки Лісостепу, — разом понад 250 000 км.2 В часи лит. політ. експансії Н. у. т., почавши з кін. 14 в., знову збільшилася, під час другого періоду тат. експансії з кін. 15 в. зменшилася до якихсь 280 000 км.2 Інтенсивна укр. колонізація, почавши з кін. 16 в., на Правобережному Лісостепу, згодом на Лівобережжі, Слобожанщині й Запоріжжі спричинила збільшення Н. у. т. до бл. 450 000 км² в пол. 18 в. Після заселення Степу й Кубані Н. у. т. зросла в пол. 19 в. приблизно до 700 000 км². Колонізація сх, Кубані, Терщини й Ставропільщини відбувалася вже разом з рос. поселенцями, і таким чином на півд. сх. H. у. т. утворилася велика мішана укр.-рос. н. т.

Одночасно з поширенням. Н. у. т. на півд. і сх. дійшло до невеликого її зменшення на зах. на користь поль., словацької і угор. н. т.

Перші докладніші обчислення величини Н. у. т. зроблено на поч. 20 в. після появи результатів рос. перепису населення з 1897 р. О. Русов зараховує до Н. у. т. в Росії ті повіти, в яких українці серед сіль. людности становили понад 50%, і обраховує її на 576 626 км²; в той же час В. Охримович (для Галичини й Буковини) і С. Томашівський (Для Закарпаття) визначають Н. у. т. в Австро-Угорщині на 74 038 км² (в ст., вміщених у зб. «Украинский народ в его пропілом и настоящем», 2. т. Петроград 1916). Докладніше Н. у. т. визначив М. Кордуба («Територія і населення України», Відень 1918): 739 162 км², в тому ч. в Росії 664 635 км², в Австро-Угорщині — 74 527 км². У той самий час С. Рудницький визначав Н. у. т. як мінімальну — 905 000 км², максимальну (тобто разом з мішаними і слабо заселеними просторами на півд. сх.) — 1 056 000 км² („Ukraina, Land und Volk“, В. 1916; «Основи землезнання України», II Ужгород 1926, й ін.).

На підставі результатів Сов. перепису з 17. 12. 1926 й ін. даних В. Кубійович визначив Н. у. т. («Територія й людність укр. земель», Л. 1935 та ін.) на 930 500 км² і поділив її на суцільну — 718 300 км² і мішану — 212 200 км² (сх. Передкавказзя, Крим, Півн. Чернігівщина, Холмщина й Підляшшя).

Після другої світової війни Н. у. т. зменшилася на зах. через виселення укр. населення з тих земель, які припали Польщі (втрата 19 500 км²). Також безоглядна русифікація на тих підсов. землях, які не входять до складу УССР, спричинює зменшення Н. у. т., а ще більше мішаної. Врешті, Донецький басейн виявляє тенденцію перетворитися на мішану територію. Поділ Н. у. т. тепер такий (в км²):

УССР* — 601 000

Суцільна Н. у. т. за межами УССР — 146 500

у тому ч.: в РСФСР — 114 300

у БССР — 27 000

у Чехо-Словаччині — 3 500

у Румунії — 1 700

Мішана Н. у. т. в РСФСР — 177 600

у тому ч.:

Півн. Чернігівщина — 14 200

Сх. Передкавказзя — 163 400

Кол. Н. у. т. у Польщі — 19 500

Суцільна Н. у. т. — 719 500

Всі укр. землі — 944600

* В тому ч.: на території 1 400 км² більшість становлять угорці, 1 000 км² — румуни; Крим (25 600 км²) є мішаною укр.-рос. територією.

Докладніше див. ЕУ 1, стор. 17 — 29 і 164 — 65.

В. Кубійович


Національний герб, див. Герб.


Національний гімн, див. Гімн.


Національний (народний) дохід, нововитворена вартість суспільного продукту за певний відтинок часу (звич. за календарний рік), яка становить ту частину вартости валового продукту, яка залишається після відрахування вартости засобів продукції, витрачених на його виробництво. Н. д. становить єдине джерело, що з нього суспільство черпає витрати на засоби споживання населення, засоби для дальшого розвитку нар. госп-ва, для соц. і. культ. будівництва і оборони країни.

 Рівень Н. д. на душу населення становить найповніший показник рівня й темпів розвитку нар. госп-ва даної країни. В обчисленні Н. д. в СССР і на Заході застосовуються різні методи; гол. відміна в них полягає в тому, що в СОСР до Н. д. включають податок з обігу (див. Податки) і не включають нематеріяльні послуги, а на Зах. — навпаки.

Обчислення Н. д. на Україні (одне з перших у світі) розпочав 1926 р. в Центр. Статистичному Управлінні (ЦСУ) УССР В. Мишкіс. За цими обрахунками (в млрд червінців за поточними цінами) Н. д. УССР становив: 1923 — 24 — 2,4, 1924 — 25 — 3,1, 1925 — 26 — 4,7, 1926 — 27 — 4,6, 1927 — 28 — 5,0, 1928 — 29 — 5,5, 1929 — 30 — 7,4. Структура Н. д. УССР протягом 1923 — 26 pp. була в сер. така: споживання 84%, акумуляція капіталу — 11%, сальдо на користь решти СССР — 5%. На підставі наявности цього сальдо М. Волобуєв й ін. економісти висунули твердження, що Москва експлуатує Україну, як колонію. Уділ Н. д. УССР в Н. д. всього СССР протягом 1928 — 30 pp. становив 17,9%. Обчислення Н. д. в УССР після 1931 р. у зв’язку з централізацією плянування в Москві було припинене.

На еміґрації в 1956 р. В. Голубничий зробив спробу приблизного Обчислення Н. д. України за 1940 і 1954 pp. як за зах., так і за сов. методами. В поточних цінах за сов. методою ці показники вийшли: 1940 р. — 96,7, 1954 — 197,2 млрд крб (в сучасному маштабі цін це дорівнює 9,7 і 19,7 млрд крб). Н. д. розподілявся 1954 р. так: робітники й службовці одержали 40,6% його, колгоспники й кустарі — 21%, держава і підприємства — 38,4%.

З 1957 р. в ЦСУ УССР та в ін. респ. СССР відновлено обчислення Н. д., однак абсолютні показники Н. д. опубліковано покищо тільки на Україні і лише за 1960 — 62 pp. (для 1956-59 pp. — тільки в процентах). У світлі цих дещо неповних даних Н. д. УССР становив (в млрд крб поточних цін): 1960 р. — 27,0, 1961 — 29,4 1962 — 31,7. На душу населення припадало відповідно по 627, 675 і 718 крб (1927 р. — 155 червоних крб); у решті СССР (без УССР) 682, 701, 742 крб, себто в сер. на 5% вище, ніж на Україні. З ін. обчислень АН УРСР відомо, що у 1957 p. H. д. на душу населення в УССР був на 16% менший, ніж в РСФСР, і на 4% менший, ніж у Казахстані, але аж на 58% більший, ніж на Білорусі. Для порівняння з Н. д. України можна навести такі закордонні показники Н. д., обчислені: а) ЦСУ СССР за сов. методою та за сов. паритетами валют (числа на 1961, для ЗДА — 1962); б) за амер. методою (Н. д. — брутто, т. зв. GNP) за офіц. паритетами валют (ч. на 1960):


Абсолютний Н. д.

На 1 меш.

а)

б)

а)

б)


(млрд крб)

(млрд дол.)

(крб)

(дол.)

ЗДА

296,8

504,4

1 590

2 757

Великобрітанія

39,9

70,8

1 035

1 343

Зах. Німеччина

42,7

66,1

1 000

1 226

Франція

32,1

58,0

932

1 266

СССР цілий

152,9

193,6

695

896

УССР

29,4

36,0

675

837

Італія

18,9

32,1

503

655

Юґославія

4,6


248


Структура Н. д. за походженням та порівняно з Росією, усім СССР та Чехо-Словаччиною така (у відсотках до цілости):

Галузі

УССР

1925 — 29

УССР

1959 — 63

РСФСР

1959 — 63

СССР

1959 — 63

Чехо-Словаччина

1963

Промисловість

27,4

48,5

56,9

52,7

67,0

Будівництво

6,7

9,4

9,3

9,4

8,0

Сільське господарство

46,9

26,6.

16,5

21,1

14,0

Транспорт і зв’язок

3,4

4,4

5,9

5,4

4,0

Торгівля й інше

15,6

11,1

11,4

11,4

7,0

Разом

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

З цієї таблиці видно значну зміну економіки України в процесі її індустріялізації, а також і те, що Росія, не говорячи вже про Чехо-Словаччинх, відносно значно більше індустріялізована, ніж Україна. За даними АН УРСР Н. д. на одного працюючого в пром-сті України значно більший (30 000 крб), ніж у сіль. госп-ві — лише 7 800 крб (ч. на 1957).

Темпи зростання Н. д. за останні десятиліття значно сповільнилися порівняно до періоду перед другою світовою війною. Вони так само повільніші, ніж темпи в Росії протягом 1958 — 64 pp. (в постійних цінах). Н. д. УССР зростав щороку в сер. на 5,1%, а Н. д. РСФСР — на 6,6% (діяграма на ст. 1731). За семирічним пляном 1959 — 65 pp. H. д. УССР мав зрости на 62 — 65%, а в дійсності зріс лише на 46%. Протягом поточної п’ятирічки 1966 — 70 pp. плян передбачає зростання Н. д. на 40%.

Впродовж 1960 — 62 pp. Н. Д. УССР складав в сер. 19% Н. д. всього СССР. За розподілом Н. д. УССР 1960 р. 71% його припадало на споживання й 29% на акумуляцію (включаючи в останню і сальдо на користь решти СССР). За дещо неповними даними АН УССР, протягом 1960 р. й 1961 з всесоюзного бюджету не поверталося на Україну щороку по 4 млрд крб, зібраних тут податків та доходів, тобто сальдо на користь решти СССР становило в сер. 6 — 14% Н. д. України. Це й було одною з найголовніших причин повільніших темпів розвитку України в пор. до Росії.

Література: Мышкис В. Опыт составления баланса нар. хозяйства Украины за 1923 — 24 и 1924 — 25 гг. Х. 1927; Держплян УССР. Контрольні цифри розвитку нар. госп-ва УРСР на 1929 — 39 р. Х. 1929; Holubnychy V. Das Volkseinkommen der Ukraine in den Jahren 1940 und 1954. Sowjetstudien, ч. 2. Мюнхен 1957; Анісімов В., Москвін А. Нац. доход України та методи його обчислення. Економіка Радянської України, ч. 5. К. 1960; АН УРСР. Ін-т Економіки. нар. госп-во Укр. РСР у семирічці. К. 1960; АН УРСР, Ін-т Економіки. Нац. доход Укр. РСР. К. 1963.

В. Голубничий


Національний Музей, див. Львівський Державний Музей Українського Мистецтва.


Національний прапор. див. Прапор.




Національний склад людности українських земель до кін. 1940-их pp. див. ЕУ 1, стор. 156 — 77. Докладніше знаємо нац. відносини на поч. 1930-их pp. за сов. переписом 17. 12. 1926 та різних переписів на Зах. Україні, які однак вимагають деяких поправок (див. ЕУ 1, стор. 156 — 57). На їх підставі нац. склад населення всіх укр. етногр. земель на 1. 1. 1933 був такий:

Національності

Українська суцільна територія

3. Укр. мішана територія

1-3. Всі укр. землі

 1. УССР 1

2. За межами УССР

1-2. Разом


у тис.

у %

у тис.

у %

у тис.

у %

у тис.

у %

у тис.

у %

українці

31 525

75,4

5 260?

64,6?

36 785

73,6

1 430?

29,8

38 215

69,8

росіяни

3365

8,1

1 700?

20,9?.

5 065

10,2

2 975?

62,0?

8 040

14,7

жиди

2 725

6,5

270

3,3

2 995

6,0

35

0,7

3 030

5,5

поляки й латинники

2 105

5,0

650

8,0

2 755

5,5

10

0,2

2 765

5,1

німці

635

1,5

50

0,6

685

1,4

55

1,1

740

1,3

інші

1 465

3,5

210

2,6

1 675 2

3,3

295

6,2

1 970 3

3,6

Разом

41 820

100,0

8 140

100,0

49 960

100,0

4 800

100,0

54 760

100,0

1) В сучасних межах. 2) В тому ч.: 442 румунів і молдаван, 240 татар і турків, 216 болгар і сербів, 161 греків, 134 угорців, 108 білорусів, 105 чехів і словаків, 64 вірменів. 3) В тому ч.: 448 румунів і молдаван, 260 татар і турків, 217 болгар і сербів, 170 греків, 160 білорусів, 146 вірменів, 135 угорців, 107 чехів і словаків.

Докладніші числа див. таблицю в ЕУ 1, стор. 164 — 66. Нац. склад людности з того часу був вислідом повільної еволюції впродовж довгого періоду часу; він зазнав раптового зламу в наслідок демографічної катастрофи, спричиненої больш. нац. політикою в 1930-их pp. та другою світовою війною (див. ЕУ 1, стор. 175 — 77). Сучасні нац. відносини на укр. землях нам відомі на підставі сов. перепису 15. 1. 1959, але його результати вірні лише для УССР, натомість зовсім фальшиві для укр. земель поза її межами (див. далі). Тому ми можемо представити докладніше лише нац. склад людности УССР у 1959 р. та порівняти його із станом з 1926 р. Він такий:

Національності

15. 1. 1959

17. 12.1926

у 1 000

 у %

у 1 000

 у %

українці

32 158

76,8

28 550

75,4

росіяни

7 091

16,9

3 055

8 1

жиди

840

2,0

2 440

6,5

поляки

363

0,9

1 900

5,0

молдавани й румуни

343

0,9

405

1,1

білоруси

291

0,7

85

0.2

болгари

219

0,5

205

0,5

угорці

149

0,36

125

0,3

греки

104

0,25

125

0,3

татари й тюркі

62

0,15

205

0,5

вірмени

28

0,07

25

0,07

німці

23

0,05

565

1,5

інші

198

0,4

185

0,5

Разом

41 869

100,0

37 870

100,0

У світлі офіц. статистики на основну націю в УССР — українців припадає 76,8% всього населення, на нац. меншості — 23,2%, в тому ч. на росіян 16,9%. З порівняння нац. складу населення УССР 1926 і 1959 pp. виникають три важливі факти: ч. українців збільшилося на 12,6%, але їх відсоток серед всього населення залишився майже без змін; ч. росіян збільшилося на 132%, а відсоток їх зріс з 8,1% на 16,9%; ч. ін. національностей упало з 6 265 000 на 2 620 000, себто на 58,5%, а їхня участь порівняно з усім населенням знизилася з 16,5% на 6,3%. Сильне пересунення в числових взаємовідносинах українців щодо росіян на некористь перших є дуже виразне. Коли у 1926 р. на 1 000 українців припадало 106 росіян, то 1959 р. вже 220. Якщо б приріст українців і росіян на території УССР був однаковий, то ч. українців повинно б становити на 15. 1. 1959 не 32 160 000, а 35 450 000, а ч. росіян не 7 090 000, а лише 3 790 000; якщо б, з ін. боку, приріст укр. людности на сов. Україні був такий самий, як рос. й укр. разом взятих в усьому СССР (в кордонах до 1939 p.), то ч. українців повинно б становити 36,4 млн. Ці ч. доводять заг.-відому демогр;афічну катастрофу, що її зазнали українці під окупацією рос. большевиків: втрату якихось 5 млн українців в наслідок голоду і фізичного знищення (абсолютні втрати) та виселення українців поза межі України; гол. до азійської частини СССР, при одночасному припливі понад 3 млн росіян на Україну. Ще сильнішою є мовна русифікація України, що видно з таблиці, яка показує склад населення УССР за національністю і мовою (в тис.; див. таблицю II).

Як бачимо, 2 075 000 українців (себто 6,5% усіх) перейшло на рос. мову, а також 1 138 000 осіб, приналежних до ін. національностей; разом 9,2% неросіян вживало рос. мову. Проте 490 000 або 5% неукраїнців (гол. поляків) вважало укр. мову за свою рідну. Т. ч. число українців за мовою становило 30 562 000 або 73% всього населення, ч. росіян — 10 172 000 або 24,3%, ін. мови вживало тільки 1 135 000, або 2,7%. Порівняно з 1926 р. процес мовної русифікації посилився; 1926 р. рос. мову в УССР (в сучасних межах) вживало 5,2% неросіян, в тому ч. 4,5% українців і 14,6% жидів (1959 р. вже 79%); ч. українців, які вживають рос. мову, збільшилося з 1 289 000 у 1926 р. до 2 086 000 у 1959 р.

Відсоток українців в УССР не зазнав зменшення лише тому, що дві великі нац. меншості — жиди й поляки у 1941 — 46 pp. здебільша втратили свій стан посідання, поляки в наслідок виїзду з Зах. України, жиди через знищення більшости їх німцями у 1941 — 44 pp. Стан посідання цих обох націй зменшився насамперед на Зах. Україні, на якій жило 1926 p.: 75% поляків всієї УССР і 34% жидів, тому тут зріс відсоток українців з 66,2% у 1926 р. до 91,8 у 1959. Зате в УССР в межах до 1938 р. відсоток українців зазнав вже зменшення з 80,6% у 1926 р. до 77,0% у 1959 p.; за цей же час зріс відсоток росіян з 9,2% до 17,7%. З ін. нац. меншостей України — ч. німців і татар впало до 1/10 через переселення їх большевиками. З ін. народів значного збільшення зазнали білоруси, які напливають до великих м. і пром. р-нів.

Як у 1926 p., так і тепер нац. склад міськ. й сіль. населення України відмінний, але ця різниця значно менша, ніж тоді. Ось числа для УССР на 1959 р. в дужках відсотки на 1926 р. для чотирьох найчисленніших нац. груп):

Таблиця І

Міське населення

Сільське населення

у 1 000

у %

у 1 000

у %

Населення

19 147

100,0

22 722

100,0

в тому числі:

українці


11 782


61,5 (41,3)


20 376


89,7 (82,2)

росіяни

5 726

29,9 (22,2)

1 365

6,0 (5,2)

жиди

810

4,2 (24,4)

30

0,1 (2,9)

поляки

163

0,9 (6,5)

200

0,9 (4:8)

молдавани й румуни

69

0,4

274

1,2

білоруси

213

1,1

78

0,3

болгари

58

0,3

161

0,7

інші

326

1,7

238

1,1

Таблиця II


З них вважають рідною мовою



мову своєї нац-ности

українську

російську


Все населення

41 869

38 136

490

3 213


в тому числі:

українці


32 158


30 072


 —


2 075


росіяни

7 091

6 959

131

 —


жиди

840

142

23

672


поляки

363

68

249

45


молдавани й румуни

343

286

29

25


білоруси

291

107

27

157


В наслідок тривалого процесу урбанізації України українці становлять тепер в м. більшість, а село майже чисто укр. 1959 р. 36,8% всіх українців жило в м. (1926 р. лише 10%), росіяни жили перев. (81% усіх, 1926 — 46%) по м., жиди майже виключно по м. (96%). Зміну нац. відносин у Києві й Львові — див. стор. 1 608.

Геогр. розміщення національностей в УССР — видно з карт і таблиці (стор. 1735), в якій подано нац. склад людности УССР за іст.-теогр. країнами (на 1959; в дужках на 1926).

Карта на стор. 1735 представляє нац. склад населення УССР за обл. Населення поодиноких обл. подано у вигляді кола, величина якого пропорційна до ч. меш. (1 мм² = 25 000 меш.). Українці зазначені градчасто, росіяни чорним кольором, всі ін. білим, з тим, що національності, які становлять в даній обл. понад 5% всього населення, позначені за допомогою літер: J — жиди, Р — поляки, R — румуни, G — німці, Н — угорці, В — болгари, Т — татари, Е — греки.

Етногр. карта УССР (вкладка) подана за В. Наулко «Етнічний склад населення Укр. РСР», К. 1965. Вона опрацьована на підставі неопублікованих вислідів сов. перепису 1959 р.

1959 р. нац. склад населення України більш одноманітний, ніж 1926 р. в наслідок уже вищезгаданого зменшення участи нац. меншостей (за винятком росіян) з 16,5% на 6,3%. 1959 р. українці становили на 25 обл. УССР в дев’ятьох з них 90 — 95% всього населення (найвищий відсоток в Тернопільській обл. — 94,9%), а в чотирьох — 84-89% (росіяни 2,5 — 11,1%, жиди 0,2 — 1,4%). Всі ці обл. положені в півн. і сер. (Лісостеп) смузі України (за винятком Харківщини). Високий відсоток українці становлять також в півд. зах. частині Степу (за винятком Одеської обл.). Як у 1926 p., так і в 1959 р. найбільшу домішку неукраїнців виявляє Донбас і ті пограничні обл., які охоплюють окрайки сусідніх етнічних територій (Закарпаття й Чернівецька обл.) або великі неукр. острови (Одеська обл. — 44,5%). Єдина обл., в якій українці мали б бути в меншості, — це Крим.

Зміну в стані посідання українців за 1927 — 58 pp. видно з цієї ж таблиці й карти (стор. 1738). Відсоток українців зріс коштом жидів, поляків, німців і татар, і тому їх стан посідання збільшився на Україні там, де подані вище нац. меншості становили 1926 р. поважніший відсоток: найбільше на Зах. Волині та в Галичині (тут поляки й жиди, разом взяті, 1931 р. становили 25,3% чи 33,9% населення), менше на Закарп. і в Чернівецькій обл. (в них жили жиди, але не було поляків), врешті, в зах. частині Правобережжя, де поважніший відсоток становили жиди, та в зах. частині Стелу, де жило чимало жидів і німців.

Край


Вся людність

українці

росіяни

жиди

поляки

інші

Зах. Волинь і Полісся

1 000

 %

1 817

100,0

1 709

94,0 (69,4)

75

4,2 (1,4)

5

0,3 (9,7)

7

0,4 (15,6)

21

1,1 (3,9)

Галичина

1 000

 %

4 288

100,0

3 888

90,6 (65,1)

247

5,8 (0,1)

35

0,8 (9,8)

93

2,2 (24,1)

25

0,6 (0,9)

Чернівецька обл.

1 000

 %

774

100,0

518

66,9 (60,3)

51

6,6 (1,4)

42

5,4 (12,3)

6

0,8 (3,4)

157 1

20,3 (22,6)

Закарпаття

1 000

 %

920

100,0

686

74,6 (60,4)

29

3,2 (0,0)

12

1,3 (14,0)

1

0,1 (0,0)

192 2

20,8 (25,6)

Правобережжя

1 000

%

9 654

100,0

8 430

87,3 (84,3)

643

6,7 (2,5)

291

3,0 (7,7)

209

2,2 (4,0)

81

0,8 (1.5)

Лівобережжя

1 000

 %

3 191

100,0

2 998

94,0 (94,2)

143

4,5 (2,3)

26

0,8 (2,9)

3

0,1 (0,1)

21

0,6 (0,5)

Слобожанщина

1 000

 %

4 028

100,0

3 060

75,9 (81,0)

833

20,7 (15,3)

88

2,2 (2,6)

6

0,2 (0,2)

41

1,0 (0,9)

Зах. Степ

1 000

 %

5 112

100,0

3 719

72,7 (67,4)

813

15,9 (12,3)

163

3,2 (7,8)

15

0,3 (0,6)

402 3

7,9 (11,9)

Дніпровський пром-вий р-н

1 000

 %

4 169

100,0

3 099

74,3 (76,2)

846

20,3 (12,6)

94

2,3 (4,3)

6

0,1 (0,3)

124 4

3,0 (6,6)

Донецький басейн

1 000

 %

6 714

100,0

3 783

56,3 (65,0)

2 552

38,0 (25,8)

58

0,9 (1,7)

14

0,2 (0,3)

307 5

4,6 (7,2)

Крим

1 000

 %

1 202

100,0

268

22,3 (10,8)

859

71,4 (42,2)

26

2,2 (7,0)

3

0,3 (0,6)

46

3,8 (39,4)

УССР

1 000

 %

41 869

100,0

32 158

76,8 (75,4)

7 091

16,9 (8,1)

840

2,0 (6,5)

363

0,9 (5,0)

1 417 2

3,4 (5,0)

Пояснення до таблиці

1) В тому ч.: 152 (19,6%) румунів. 2) В тому ч.: 141 (15,9%) угорців. 3) В тому ч.: бл. 160 (3,1%) румунів, бл. 160 (3,1%) болгар, 39 (0,6%) білорусів. 4) В тому ч.: 45 (1,1%) білорусів, 40 (1,0%) болгар. 5) В тому ч.: бл. 96 (1,4%) греків, 91 (1,3%) білорусів. 6) Розподіл ін. див. таблицю на стор. 1733.


Зрозуміле, що найбільше зростання українці виявили в Криму (в світлі переписів: 1926 р. — 10,8%, 1959 — 22,3%; правдоподібно 25 і 40%), з якого, крім татар, виїхали також німці і більшість греків. Зате скрізь, де основною нац. меншістю були росіяни, відсоток українців залишився без змін або й зменшився. Це зменшення було найбільше в Дніпровському пром. р-ні і в Донбасі, менше на Харківщині (75,6 і 68,8%); в півд.-сх. пром. частині України відсоток українців збільшився лише в Запор. обл. (з 65,1% у 1926 р. на 68,3% у 1959), бо тут жило 1926 р. чимало німців (7% всього населення).

Нац. склад людности на укр. етногр. землях в СССР за межами УССР нам ближче не відомий. У світлі сов. перепису 1959 р. українці становлять на них незначну меншість. Їхнє ч. мало б впасти на укр.-рос. пограничних землях так: в півд. частині Центр.-Чорноморського р-ну (обл.: Білгородська, Воронізька і Курська) з 1 633 000 у 1926 р. до 262 000 у 1959 р. (в тому ч. лише 55 000 вживало укр. мову як рідну), або з 16,1% на 5,2%; на Півн. Кавказі з 3 126 000 у 1926 р. до 370 000 у 1959 р. (укр. мову вживало 157 000), або з 33,7 на 3,1%. Разом з цим вся укр. нац. територія, що входить до РСФСР, мала б перетворитися на рос: Півн. Слобожанщина (1926 — 64,2% українців, 1959 11%; ч. на 1959 р. лише приблизні, бо нац. статистика опублікована тільки за цілими обл.), укр. Донеччина й Зах. Передкавказзя (67,4 і 7,3%). На сх., мішаному з етнічного погляду Передкавказзі відсоток українців впав ще більше: з 33,4% у 1926 р. до 2,6% у 1959. Врешті, на тій частині укр. етнічного Полісся, яка приєднана до БССР, відсоток українців мав би зменшитися з 68% у 1931 р. до 9% у 1959. Не можна заперечувати, що на укр. окраїнах діє процес русифікації, спричинений гол. браком будь-яких прав для укр. мови (див. Мовна політика, Мовне законодавство, Нац. політика КПСС), але він ні в якій мірі не йде так швидко, як його представляє сов. статистика, яка хоче дати докази, начебто укр. етногр. територія в СССР була лише в УССР, а укр.-рос. й укр.-білор. етнічні межі покривалися з політ.

На зах. укр. окраїнах нац. склад населення не зазнав більших змін ні на Пряшівщині, ні на Мармарощині чи на тій частині Буковини, яка належить до Румунії. Натомість корінних змін він зазнав на укр. землях, які припали Польщі, що з них виселено майже все укр. населення (див. Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Холмщина).

Див. також гасла, присвячені поодиноким іст.-геогр. краям, зокрема пограничним (Буковина, Галичина, Крим, Кубань, Слобожанщина, Чернігівщина й ін.) та окремим нац. меншостям.

Література: див. ЕУ 1, стер. 133 і 177 та Соловій Д. Людність України за сорок років. Вільна Україна, чч. 24 — 27. Детройт 1961; Кубійович В. Нац. склад населення Радянської України в світлі сов. переписів з 17. 12. 1926 і 15. 1. 1959. ЗНТШ, т. CLXIX, Париж 1962; Наулко В. Етнічний склад населення Укр. РСР. К. 1965.

В. Кубійович


Національні барви, див. Прапор.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.