[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1973. — Т. 7. — С. 2442-2451.]

Попередня     Головна     Наступна





Радехів (III — 5), м. на Надбужанській кітловині, р. ц. Львівської обл.; 5 700 меш. (1971). Зав.: ремонтний, цегельночерепичний, маслоробний та пивоварний.


Радзєйовський-Політур (RadziejowskiPolitur) Януш, сучасний поль. історик, дослідник новітньої укр. історії і поль.-укр. взаємин; праці з питань ком. руху на Зах. Україні та про нац. питання в УССР у 1920-их pp.

[Радзєйовський-Політур (Radziejowski-Politur) Януш (* 1925, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Радзикевич Володимир (1886 — 1966), педагог, письм. і літературознавець, родом з с. Вишенки (пов. Городок), д. чл. НТШ (з 1932); учитель Акад. гімназії (1908 — 39), дир. другої гімназії (1941 — 44) у Львова й таборових гімназій у Німеччині (1945 — 50); гол. «Учительської Громади» (1929 — 39) і діяч т-ва «Просвіта» у Львові. Автор підручників: «Нарис історії укр. літератури» (1922, 1937, 1947, 1956) і «Укр. література XX ст.» (1952), монографії «Павлин Свєнціцький» (1911) та низки літ. причинків («Шашкевича „Олена“» (1908); «Перша повість І. Франка» (1911) та ін. Крім того, писав повісті з гал. життя: «Шляхом туги» (1923), «У подувах буревію» (1951) та для юнацтва («Ніч проминула», 1970) і оп. та вірші для дітей під псевд. Вуйко Влодко. З 1950 жив в ЗДА у Клівленді, де й помер.


Радзикевич Юліян (1900 — 68), лікар і письм. родом з Вишенки Малої (Галичина), брат Володимира P.; закінчивши 1927 мед. фак. Карлового Ун-ту в Празі, був лікарем в Галичині, згодом в Австрії і Німеччині, з 1949 у ЗДА. Автор іст. повістей: «Полковник Данило Нечай» (I — II, 1961), «Полум’я» (1963), «Золото і кров» (1967).

[Радзикевич Юліян († Спрінґфільд, Массачусетс). — Виправлення. Т. 11.]


Радзимовська Валентина (1886 — 1953), фізіолог, біохемік, гром. діячка, нар. у Лубнях на Полтавщині, дочка Василя і Любови Яновських (див.). Належала до Лубенського гімназіяльного гуртка РУП, у Києві до укр. соц.-дем. групи УСДП; (1913 закінчила мед. фак. Київ. Ун-ту, пізніше його асистент і доц., проф. (з 1924) Київ. Мед. Ін-ту; проф. фізіології і біохемії Ін-ту Нар. Освіти у Києві (1924 — 29) і Пед. Ін-ту в Мелітополі (1939 — 41), одночасно співр. і керівник відділів фізіології та біохемії низки н.-д. ін-тів у Києві (Ін-ту Клінічної фізіологи АН УРСР, Ін-ту Туберкульози та ін.; чл. і одна з основоположників н.-д. катедри педології та ін.). У 1929 — 30 ув’язнена у справі СВУ, після того репресована. У 1941 — 43 проф. Укр. Центр. Н.-Д. Ін-ту Туберкульози у Києві та Львівського Мед. Ін-ту. На еміґрації в Німеччині (проф. Інтернац. Ун-ту у Мюнхені й УТГІ). З 1950 в ЗДА; д. чл. НТШ і УВАН. Автор бл. 70 праць з фізіології, біохемії, патофізіології, туберкульози, психоневрології і педіятрії. Життєпис і список наук. праць: І. Розгін. Валентина Радзимовська (1968).

[Радзимовська Валентина († Шампейн, Іллінойс). — Виправлення. Т. 11.]


Радзимовський Євген (* 1905), видатний учений з ділянки інженерної механіки родом з Білоцерківщини, син Валентини Р. Закінчив Київ. Політехн. Ін-т (1927), 1930 його доц., з 1937 — керівник катедри проєктування вантажопідйомних машин (одночасно старший наук. співр. Ін-ту Механіки АН УРСР). З 1945 у Німеччині (проф. Інтернац. Ун-ту в Мюхені й УТГІ), з 1950 у ЗДА, де працює в Іллінойському Ун-ті (з 1959 його звич. проф.). Р. автор понад 60 наук. праць з галузі інженерної механіки, має кілька патентів у ЗДА. Праці Р. зробили внесок у таких ділянках інженерної механіки: теорії витривалости при змінних контактних напруженнях, гідродинамічної теорії змащування, динамічної міцности шрубових з’єднань, теорії ефективности плянетарних трансмісій, аналізи і синтези неевольвентного трибового профіля, динаміки трибових трансмісій та ін. Здобув премії АН УРСР (у 1940) і Амер. Т-ва Інж. Механіків (у 1969), низка ін. нагород і відзначень. Д. чл. НТШ та багатьох наук. орг-цій, серед них: Амер. Асоціяції для Розвитку Наук. Іллінойської АН та ін. Консультант низки індустріяльних підприємств ЗДА і Канади.

[Радзимовський Євген (* Северинівка, Таращанський пов., Київ. губ.). — Виправлення. Т. 11.]


Радзинь (II — 3), м. на півд. Підляшші, до 1946 на укр.-поль. етнічному пограниччі, нині пов. м. Люблінського воєводства в Польщі, 7 000 меш. (1964). У Радзинському пов. 1905 жило 33 600 правос. українців (1/3 всього населення), 1931 — лише понад 2 000 і бл. 30 000 кол. правос., які перейшли на римо-католицизм, але ще вживали укр. мови (калакутів).


Радзиховський Борис (* 1909), офталмолог родом з Херсонщини; проф. Чернівецького Мед. Ін-ту (з 1945), праці гол. з питань главкоми, короткозорости та далекозорости.

[Радзиховський Борис (1909, Новоолексіївка, Олешківський пов., Таврійська губ. — 1975, Чернівці). — Виправлення. Т. 11.]


Радзівіли (Радівіли), старий лит. рід у В. Князівстві Лит., згодом у Речі Посполитій, а у 18 — 20 вв. у Рос. Імперії й Пруссії, який у першій пол. 16 в. дістав гідність кн. Священної Рим. Імперії, а потім був посвоячений з Яґеллонами, Гогенцолернами та ін. евр. династіями. Р. були власниками зем. латифундій, замків, міст та м-ок, зокрема на Україні (Волинь, Київщина), мали свої надвірні війська й займали найвищі урядові посади у Речі Посполитій. В історії України відограли ролю: Альбрехт-Станислав Р. (1593 — 1656), В. канцлер лит., автор спогадів за 1632 — 55, у яких присвячено увагу й коз.-поль. війні; Януш Р. (1612 — 55), лит. польний (1646 — 54) і великий (з 1654) гетьман; 1649 воював з козаками, 6. 7. 1651 переміг укр. військо під Лоєвом і 4. 8. 1651 зайняв Київ, 1654 зазнав поразки від моск.-укр. військ на Білорусі; Богуслав Р. (1620 — 69), конюший лит., брав участь у війні з козаками; згодом, уклавши союз з Швецією, нав’язав стосунки з Б. Хмельницьким, який, на його прохання, 1656 взяв під свою протекцію належне Богуславові Р. князівство Слуцьке.

Л. В.


Радзівілів, Радивілів, кол. назва м. Червоноармійського Рівенської обл.


Радзієвський Микола († 1944), композитор і дириґент; у 1928 — 35 pp. дириґент Київ. опери; під орудою Р. були виконувані опери «Дума Чорноморська» Б. Яновського (1928), «Тарас Бульба» М. Лисенка (1929), балет «Пан Каньовський» М. Вериківського (1931) та ін. Автор хорових творів («А ти всевидющеє око»), сольоспівів та творів для фортепіяна (етюди, прелюдії).

[Радзієвський Микола (1884, Єрки, Звенигородський пов., Київ. губ. — 1965, Хмельницький). — Виправлення. Т. 11.]


Радзієвський Олексій (1864 — 1934), хірург та уролог родом з Василькова (небіж І. Нечуя-Левицького, у якого і виховувався). Закінчив мед. фак. Київ. Ун-ту (у 1890), де й був залишений працювати, 1903 — 1920 pp. проф. Київ. Вищих Жін. Курсів, у 1921 — 1930 pp. — Київ. Мед. Ін-ту. Праці Р. присвячені питанням оперативної хірургії, урології та бактеріології.

[Радзієвський Олексій († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Радивиловський Антін († 1688), церк. діяч і письм. Закінчив Києво-Могилянську Колеґію, був архидияконом Чернігівської катедри, з 1656 проповідник, з 1671 — намісник Києво-Печерської Лаври, з 1684 — ігумен Миколаївського манастиря у Києві. Автор двох зб. проповідей: «Огородокъ Маріи Богородицы» (1676) — слова на важливіші свята та про окремих святих, між ними про Антонія і Теодосія Печерських та про кн. Володимира; «ВЂнецъ Хрістовъ зъ проповЂдій неделныхъ...» (1688) — слова на неділі усього року. У деаких проповідах заторкував актуальні питання тогочасної дійсности, в тому ч. тяжке становище селян і жінок, використовуючи сюжети, приклади і притчі з популярних тоді зб. «Римські діяння», «Велике Зерцало» й ін.

[Радивиловський Антін (Антоній) († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Ради депутатів трудящих в СССР і УССР, за офіц. термінологією — місц. органи держ. влади. Тому що держ. влада в СССР є єдиною, місц. ради не мають самоврядувального характеру.

В історії місц. рад вирізняються три періоди:

У 1917 ради були гром.-політ. орг-ціями, складеними з представників усіх соц. партій і позапартійних, а не органами місц. влади. Большевики кинули гасло: «Вся влада радам», прагнучи одночасно опанувати їх. Під цим гаслом відбулася Жовтнева революція, а під час гром. війни в радах закріплено владу компартії, з якою співпрацювали відлами есерів, меншовиків та ін. груп. На Україні у 1918 — 19 в сіль. місцевостях укр. есери творили свої Р. сел. та солдатських депутатів, але большевики їх або розігнали, або захопили в свої руки. В укр. містах партнерами большевиків у радах до 1920 були боротьбісти, а до 1925 укапісти.

У 1920 — 29 були намагання комбінувати централізм з децентралізацією. На самому низу існували сіль. та міські ради, обирані місц. населенням. В адміністративних одиницях вищого типу (р-ни, округи, губ.) відбувалися з’їзди рад: міськ. і сіль. ради посилали делеґатів на районові з’їзди, які своєю чергою разом з радами більших міст брали участь у творенні округових з’їздів, округові з’їзди, формували губ. органи влади, а губ. з’їзди посилали депутатів на Всеукр. з’їзд рад. Подібна система існувала в РСФСР. З’їзди обирали виконавчі комітети, при яких творився адміністративний апарат. Апарат міських і сіль. рад був незначний. Виборчий механізм був у руках партії, яка дбала про «клясовий склад» рад, з’їздів та їх апаратів. За виборчим правом робітництво міст мало втричі більше голосів і депутатів на з’їздах, ніж селянство. В цьому полягала т. зв. «диктатура пролетаріяту». Централізм цієї системи полягав у підпорядкуванні місц. органів по потрійній лінії: а) з’їзди рад і ради були підпорядковані вищим органам «диктатури пролетаріяту» аж до Всеукр. Центр. Виконавчого Комітету (ВУЦВК); б) виконавчі комітети були підпорядковані вищим з’їздам рад та їх виконавчим комітетам, а в центрі — ВУЦВК і Раді Нар. Комісарів УССР; в) відділи (інспектури) підлягали вищим відділам, а в центрі — окремим нар. комісаріятам. Кожне розпорядження нижчого органу могло бути змінене або скасоване вищим органом, якщо воно було незаконне або недоцільне. Інструкції, циркуляри й розпорядження вищих органів були обов’язкові для нижчих. Контакт нижчих органів з зищими відбувався в інстанційному порядку. Елементи децентралізації мали полягати в тому, що а) особовий склад місц. органів визначався не шляхом призначення, а шляхом виборів, хоч фактично про персональні справи вирішувала партія; б) у межах законних компетенцій ради і їхні з’їзди вважалися найвищою владою на їх території; в) місц. влада мала своє майно і бюджет. Тоді ще не було всеохопного держ. пляну і бюджету. Бюджет територіяльної одиниці укладався автономно й тільки затверджувався вищими органами.

Від ухвалення першої п’ятирічки почалося повільне звуження прав місц. рад та їх з’їздів. Конституція СССР 1936 формально ліквідувала систему з’їздів, та клясову нерівність голосів робітників і селян (хоч ради вважалися «диктатурою пролетаріяту» аж до Хрущова, а відтоді їх влада зветься «всенародною»), а на її місце ввела систему прямо виборних рад у кожній адміністративній одиниці: сіль., міські, районові й обл. ради. Ради вибирають свої виконавчі комітети, при яких утворюється адміністративний апарат з відділами й управліннями. Кожна адміністративна одиниця одержує згори плян і бюджет, які вона має здійснити впродовж року. Щоправда, рада з її виконкомом і адміністративним апаратом бере участь в укладанні пляну і бюджету, але не має вирішального впливу на їх остаточний зміст. Уся діяльність місц. органів скерована на виконання затверджених плянів і бюджету. Тому що основну роботу виконує адміністративний апарат рад за центр. інструкціями, становище представницьких органів звужено до допоміжних і псевдорепрезентативних функцій. Формально апарат рад був побудований за принципом дем. централізму (подвійного підпорядкування), фактично його підпорядкування радам було лише номінальне. Ефективним було підпорядкування вищим виконавчим органам.

На території окремих адміністративних одиниць (сіл, міст, р-нів і обл.) є велике ч. підприємств і органів мін-в і відомств, які безпосередньо підпорядковані центр. (союзним, союзно-респ.) мін-вам і не підпорядковані радам та їхньому апаратові. На них не поширений принцип подвійного підпорядкування. Він має застосування тільки у таких галузях як комунальне госп-во, соц.-культ. будівництво, місц. пром-сть і побутове обслуговування населення, що належать до компетенції рад та їх апарату. Відділи і управління рад підлягають по горизонталі своєму виконкомові й раді, а по вертикалі — відповідним вищим відділам і управлінням аж до респ. мін-в. Виконкоми підпорядковані вищим виконкомам аж до Ради мін. реал. До практично найважливіших функцій місц. Р. д. т. належить, напр., розподіл помешкань, будівництво й утримання шкіл та лікарень, доріг, крамниць, ресторанів, видача допомоги з фондів соц. забезпечення, контроль над приватною торгівлею та присадибним госп-вом, над пашпортною системою, тюрмами ЗАГС-ами.

По смерті Сталіна у зв’язку з введенням територіяльної системи управління госп-вом була спроба поширити компетенції місц. рад, з передачею їм більшого ч. підприємств «місц. пром-сти». Однак практика показала, що вигідніше ці підприємства передати раднаргоспам, які не були підпорядковані місц. радам. Тому не дійшло до поширення компетенцій місц. рад. Скасування територіяльної форми управління госп-вом а перехід до галузевої системи управління в 1965 становища місц, рад не змінили.

Щойно від 1968 почалися деякі зміни, коли появився указ СССР «Про основні права і обов’язки сіль. і селищних Р. д. т.» і «Зразкове положення про сіль. і селищну Р. д. т.», на основі яких у липні 1968 в УССР ухвалено закон про сіль. і селищну Р. д. т. У 1971 видано укази СССР про основні права і обов’язки районових і міськ. рад та «зразкові положення» про районову та міську і районову раду в місті. На цій основі ухвалено в УССР у липні 1971 відповідні закони, які розпочали реформу, що має бути здійснена у 1975. Підготовляється закон про обл. ради. Сферу діяльности районових і міськ. рад та їх апарату поширено. У їх управління має перейти значна кількість підприємств місц. значення, чимала частина держ. житлового фонду, яким управляли досі не підпорядковані радам підприємства тощо. Місц. органи дістають також певні права щодо підприємств і органів, не підпорядкованих радам. Принципи орг-ції та функціонування місц. рад залишаються в основному незмінними. Однак є намагання пожвавити сесії рад. Зокрема цьому мають служити створення і діяльність цілого ряду постійних комісій, напр., пляновобюджетна, пром-сти, будівництва, сіль. госп-ва, освіти й культури, транспорту, торгівлі, працезабезпечення, побутового обслуговування, справ молоді, охорони природи і т. д. Комісії більш-менш відповідають галузевим відділам адміністративних органів рад — виконкомів, але й створилося багато нових комісій, при чому — різних у різних місцевостях.

Показником самоуправности місц. одиниць і їх органів є бюджетові компетенції. Бюджети місц. рад не є самостійними, а включені до заг.-союзного і респ. бюджетів. Місц. Джерела бюджетних надходжень місц. рад порівняно малі: у 1960-их pp. в УССР 46% (52% у містах і лише 17% у селах). Решта походить з відрахувань від союзних податків та з респ. дотацій. Прибутки і призначення фондів та їх розміри затверджують вищі органи. Компетенції рад щодо цього мінімальні. Зокрема вони не мають права на власні позики. Постійна нестача грошей у місц. рад гостро позначається на слабостях їх праці та на міському госп-ві.

Вибори до Р. д. т. відбуваються що 4 pp. У 1969 в УССР обрано усіх 425 402 депутати, у тому ч. 47,4% партійних (ч. партійних вище в обл. Р. д. т. — 56,5%, найнижче у сіль. — 45,8%). В усьому СССР обрано у 1969 до місц. Р. д. т. 2 071 333 особи, у тому ч. 48,1% росіян, 20,1% українців. Вибори Р. д. т. ведуться за списками кандидатів «бльоку комуністів і позапартійних» і контролюються партією.

А. Білинський


«Радикал», політ. двотижневик радикального напряму, виходив у Львові (1895 — 96); ред. В. Будзиновський.


Радикалізм, духова настанова, спосіб думання, а наслідком його також дія, що послідовно і прямолінійно йде до наміченої мети, відкидаючи всякий компроміс. Р. виявляється у різних ділянках: філософії, етиці, релігії, як напрям, який повністю не погоджується з панівними поглядами (для прикладу — атеїзм, матеріялізм).

У політ. ділянці Р. це у заг. кожний напрям, який змагається за ґрунтовні зміни тих чи тих держ. або суспільних стосунків, як правило, вважаючи рішучі й крайні засоби за конечні. Звич. радикальними вважаються крайні «ліві» течії, але Р. існує також серед «правих» течій, так що є Р. ком., але також націоналістичний, клерикальний тощо. Значення слова Р. впродовж історії часто мінялося.

Назва Р. виникла вперше в Англії й Франції після великої франц. революції. У 19 в. його вважали в Европі ідентичним з крайнім лібералізмом, інколи демократизмом або соціялізмом. В усіх країнах тоді почали творитися радикальні партії. Найвідомішою з-поміж них була франц. радикальна партія (Жорж Клемансо), що поєднувала республіканство, ляїцизм, націоналізм і соц. реформізм.

На Україні політ. Р. зустрічаємо у 1890-их pp. при створенні М. Драгомановим, І. Франком і М. Павликом Русько-Української Радикальної Партії у Галичині. Її вимогами були: переустрій Австрії на федеральній основі, децентралізація влади, поділ Галичини на дві окремі частини — укр. і поль., введення проґресивного податку, розподіл ґрунтів великої власности поміж мало- і беззем. селянством тощо. На Наддніпрянщині, за ініціятивою Б Грінченка, постала у 1905 Українська Радикальна Партія, що виділилася з Укр. Дем. Партії. У кін. того ж року обидві групи знов об’єдналися в Укр. Радикально-Дем. Партію. У програмі вона мала домагання нац.-територіяльної автономії для України в рамках Росії та націоналізації землі. Не зважаючи на цю назву, радикали-демократи були насамперед партією поміркованої, ліберальної інтеліґенції і спілкувалися з рос. Партією Нар. Свободи («кадета»). Під тиском реакції в Рос. Імперії, Укр. Радикально-Дем. Партія самоліквідувалася у 1907 і замість неї утворилося Т-во Українських Поступовців (ТУП).


Радиловський (Радивиловський) Юрій, маляр другої пол. 18 в., працював у Дубному (1740-і pp.) і Львові (1770-і pp.); портрети, великі рел. композиції («Архиєрей», «Поява апостолів») і ряд ікон для іконостасу собору св. Юра у Львові (з допомогою його учня Л. Долинського) у барокковому стилі.

[Радиловський (Радивилівський) Юрій. Працював у Кам’янці Подільському, у Дубному (1740-і pp.) і Львові (1770-і pp. [за УРЕ 1749 малював ікони собору св. Юра]). — Виправлення. Т. 11.]


Радимичі, сх.-слов. плем’я, що жило між Дніпром і Сожжю. Це плем’я займалося мисливством, пасічництвом, скотарством та підсічним хліборобством. Гол. городи — Гомель, Чечерськ і Вщиж. До Київ. держави їх приєднав Олег (885), а остаточно Володимир В. (984). Коли ж Київ. держава по смерті Ярослава Мудрого розпалася на уділи, зах. частина землі Р. увійшла до складу Смоленського, а сх. — Чернігівського князівств. Р. разом з кривичами та дреговичами створили білор. народ.


Радимно (IV — 3), м. на Посянні над р. Сяном, до 1946 на укр.-поль. етнічному пограниччі (1931 2 000 меш., у тому ч. 500 українців); тепер м. Ярославського пов. (Ряшівського воєводства) в Польщі.


Радиш Василь (псевд. Косач В.), кіносценарист та режисер; автор сценаріїв для фільмів ВУФКУ: «Тарас Трясило» (1927), «Велике горе маленької жінки» (1929), «На великому шляху» (1929), «Тобі дарую» (1930), «Ленінське містечко» (1931) та ін. Від 1933 доля невідома.

[Радиш Василь (псевд. Косач В.) (1889 — 1958). — Виправлення. Т. 11.]


Радиш Мирослав (1910 — 56), маляр і театральний декоратор родом з Снятинщини (Галичина); учився у Школі мистецтв у Познані. У 1940 — 44 був гол. декоратором Львівського Оперного Театру. За той час оформив 12 опер, 5 оперет і 20 п’єс, серед останніх особливо визначалося оформлення п’єс М. Куліша «Мина Мазайло» і «Народний Малахій». З 1945 на еміґрації в Німеччині (був декоратором Ансамблю Укр. Акторів під орудою В. Блавацького) і (з 1950) — в Нью-Йорку. Р. брав участь у численних групових виставках у Львові, Мюнхені і низці м. ЗДА, як також мав кілька індивідуальних виставок. Помер у Нью-Йорку. Там таки видана посмертно монографія «Радиш» (1966).


Радівці (Rădăuţi; VI — 6), м. на півд. Буковині над р. Топлицею у Сучавському пов. Соц. Респ. Румунії; 18 800 меш. (1965). Р. одне з найстаріших м. Буковини, відоме з 14 в., до 1940 пав. м. Зах. частина кол. Радівецького пов. належить до укр. нац. території; тут жило 1930 понад 26 000 українців (16% населення всього пов.). У м. Р. жило 300 українців.


Радіо, ділянка науки й техніки, пов’язана з передаванням на віддаль електромагнетних коливань високої частоти — радіохвиль, з допомогою якого здійснюється зокрема радіомовлення — передача через Р. сиґналів, мови, музики для необмеженої кількости слухачів.

В УССР, як і в усьому СССР, Р. поставлене всеціло на службу держави й ком. партії. Усі програми радіомовлення, починаючи від інформаційних до мист. та реклямних добираються з пропаґандивною метою відповідно до кожночасних завдань і цілей внутр. і зовн. політики СССР. Плянування радіопрограм та їхньої тематики належить до функцій всесоюзного і респ. відділів аґітації й пропаґанди при ЦК партії та — за їх дорученням — до Всесоюзного і Респ. Комітетів радіофікації та радіомовлення при Радах Мін. СССР і УССР. Контроль над радіомовленням в УССР здійснюють, крім згаданих відділів і комітетів, також уповноважені сов. держ. цензури — Головліту та Комітету Держ. Безпеки (КДБ).

Початки й розвиток до 1945 на Центр. і Сх. Укр. Землях. Р. використовується на Україні для радіотелеграфічного зв’язку з 1902. Початки радіомовлення припадають на 1924, коли у Харкові, 4 pp. після того, як почали діяти 4-кіловатні радіостанції в Москві, Ленінграді й Казані, розпочато радіопересилання через малопотужні передавачі. Перші потужні радіостанції були збудовані у Харкові й Києві 1925 Моск. акціонерним т-вом для широкого мовлення по радіо. Згодом постали радіостанції в Одесі, Дніпропетровському, Донецькому та ін. м. Введена у дію 1927 Харківська була четверта за потужністю в усьому СССР («РВ 4 — Радиовещательная станция 4»). 1941 найпотужнішою довгохвильовою радіостанцією УССР була Київ. (РВ 84), призначена також для пропаґандивних пересилань за кордон.

Розпочата 1928, уже під керівництвом Нар. комісаріяту пошт і телеграфів СССР, радіофікація України відбувалася гол. релейною системою — шляхом будування радіовузлів та дальшої ретрансляції дротами до підключених репродукторів — гучномовців. Панівна в ін. країнах світу етерова метода — встановлення радіоприймачів — використовувалася мало. Етерові радіоприймачі продуковано у незначній кількості, гол. для урядових і партійних установ і осіб. Кількість їх почала збільшуватися щойно під кін. 1930-их pp., після того, як удосконалено засоби заглушування радіопересилань з-за кордону та коли розпочато продукцію етерових приймачів, які були придатні виключно для слухання сов. радіостанцій. В основному аж до останнього часу гол. засобом радіомовлення в УССР, зокрема в робітничих кварталах м. і по селах, є радіовузли та трансляційні радіоточки з репродукторами. У 1940 трансляційних радіоточок в УССР було 1 047 000, у тому ч. у сіль. місцевостях 137 200. Усіх радіоприймачів було лише 255 400, здебільше по містах. Їх треба було реєструвати в міліції.

У серпні 1930 постановою Ради Нар. Комісарів УССР була створена при уповноваженому Нар. Комісаріяту пошт і телеграфів СССР при уряді УССР Всеукр. Радіопрограма з підлеглими їй радіоцентром Автономної Молд. ССР та місц. радіоцентрами. У 1932 Всеукр. Радіоуправу перейменовано на Всеукр. комітет радіофікації та радіомовлення при РНК УССР (з 1938 скорочено — Укр. Радіокомітет). Цей комітет одержував і одержує інформації від Радіотелеграфного Агентства України (РАТАУ). Допоміжною установою було створене 1930 з місц. т-в друзів Р. респ. Радіот-во України. У 1930-их pp. діяв також Комітет сприяння радіофікації та радіоаматорству при ЦК ЛКСМУ. Питанням радіотехніки, радіомовлення і радіоаматорства був присвячений ж. «Радіо» (1930-41).

УССР була охоплена насамперед радіопересиланнями Моск. Р. Програми укр. мовою були обмежені спершу щодо часу і за змістом. Наприкін. 1920-их pp. і на поч. 1930-их pp. вони складалися на понад 70% з політ. мовлення (політосвіта й аґітація). Програма Харківської радіостанції, крім «радіогазет» — роб., сел., комсомольської, піонерської, жид. та есперанто — складалася з доповідів, бесід, останніх новин, звідомлень з з’їздів і нарад. На мист. слово припадало з усіх 18 год. щоденної роботи — 3 — 4 год. У другій пол. 1930-их pp. програми радіостанцій в УССР доповнено муз. пересиланнями і літ.-драматичними радіомовленнями, як також окремими пересиланнями для дітей і молоді. 30 — 40% часу приділювано на обов’язкове транслювання моск. пересилань на радіомережу УССР і на пересилання з Москви рос. мовою 12 раз на добу останніх новин. Під час другої світової війни, коли більшість радіостанцій була знищена в наслідок воєнних дій, населення України було обслуговуване або радіопересиланнями нім. окупаційної влади, абож радіомовленням Моск. Р. та сов. військ. радіостанцій. Укр. радіопересилання у 1941 — 44 вела Радіостанція ім. Т. Г. Шевченка із Саратова, куди евакуйовано частково устаткування радіостантцій з УССР.

В УССР з 194 5. Після війни справами радіомовлення і радіофікації в УССР відає Комітет Радіомовлення (з 1950 і телебачення) при Раді Мін. УССР. З лютого 1957 цей комітет видає щодня свої програми п. н. «Говорить Київ».

1965 в УССР діяло понад 50 потужних довгосер.-, коротко- і ультракороткохвильових радіостанцій.

Стан радіомовлення в УССР за 1950 — 69 унаочнюють нижче подані таблиці (з даними також для всього СССР):

Трансляційні радіовузли


1950

1960

1965

1970

В УССР

3 055

5 870

5 462

4 657

У тому ч. у сіль. місцевостях

1 910

3 655

3 168

?

В СССР

18 919

39 033

34 206

35 145

Трансляційні радіоточки (у тис.)


1950

1960

1965

1970

В УССР

1 482

7 203

8 356

10 267

У тому ч. у сіль. місцевостях

334

4 418,5

4 850

4 970

В СССР

9 685

30 837

35 638

46 193

Радіоприймачі (у тис.)


1950

1960

1965

1970

В УССР

528

4 431

6 571

8 157

У тому ч. у сіль. місцевостях

158

1 101

1 535

1 889

В СССР

3 643

27 811

32 828

48 575

Виробництво радіоприймачів, радіол і гучномовців в УССР (у тис.)


1950

1960

1965

1970

Радіоприймачі й радіоли

8,5

231,2

553

673

Гучномовці

165

899

700

1 648

В УССР і далі переважає релейна система, тобто передавання радіопрограм з ретрансляційних радіовузлів до радіоточок — репродукторів (гучномовців). Сіль. населення й далі упосліджене у користуванні радіоприймачами. В УССР 1 радіоапарат припадав в 1965 на 6,9 осіб (у с. на 14,4), у ЗДА — 1,2. Радіоприймачі, що вироблялися донедавна, не мали хвиль коротших за 25 м. Тим самим унеможливлювалося слухання багатьох дальніх закордонних радіостанцій. Але останнім часом кількість приймачів з хвилями, коротшими за 25 м, зростає.

Порівняно до 1930-их pp. програми радіомовлення в УССР значно поширилися. На поч. 1965 обсяг респ. радіомовлення становив пересічно 30 год. на добу. Крім 10 випусків «останніх вістей», передаваних щодоби з Київ. P., програми радіостанцій в УССР включають лекції, бесіди, консультації, загальноосв., літ. і муз. пересилання. Ведуться також радіопересилання для дітей і молоді й окремі програми чужими й укр. мовами для закордону. У 1960-их pp. Укр. Респ. Р. передавало свої пересилання за трьома програмами — першою, що її трансльовано радіовузлами і радіоточками для масового слухача, і другою та третьою — для власників радіоприймачів здебільша по м. або поблизу них. У першій програмі на теми місц. партійного і госп. життя припадало 20 — 25% часу, решту становили транслювання з Москви. У двох інших більше уваги присвячувано загальноукр. справам, у тому ч. літературі й мистецтву.

Поза тижневиком «Говорить і показує Україна», в УССР нема жадного укр. радіожурн. У вид. Київ. Політехн. Ін-ту виходить з 1958, як орган Мін-ва вищої і сер. освіти СССР, двомісячний ж. «Радиотехника» (3 500-5 000 накладу).

Радіоаматорські клюби й гуртки в УССР працюють у системі Добровільного Т-ва сприяння армії, авіяції і фльоті (ДТСААФ). У 1961 в УССР було 220 самодіяльних радіоклюбів з понад 24 000 радіоаматорів. Працює також понад 2 500 аматорських радіостанцій.

На глушення радіопередач з-за кордону в СССР витрачаються величезні кошти, проте глушення є почасти ефективним лише у вел. містах.

На Зах.-Укр. Землях у 1918 — 45 і на еміґрації з 1945. На Зах.-Укр. Землях під Польщею Р. було включене у систему держ. зв’язку, і радіослухачі мали реєструватися і оплачувати щомісяця абонемент у поштових урядах. Окремі укр.-мовні радіопрограми, розпочаті Львівським Р. у 1930-их pp., були спорадичні й обмежені часом (15 — 30 хвилин) і змістом. У неділі і у більші свята передавано богослуження з укр. церков.

Радіомовлення, а також телебачення належать до компетенції Держ. Комітету Ради Мін-рів УССР по телебаченню й радіомовленню (гол. М. Скачко).

У 1930-их pp. було розпочато укр. радіомовлення для населення Закарпаття. У рамках чехо-слов. пересилань з Кошиць передавано двічі на тиждень (з 1934 5 раз) 15-хвилинну програму укр. мовою. У 1934 Р.-журн. Прага увів щоденні радіопересилання для Закарпаття. Під час карпато-укр. державности. пересилання укр. мовою передавалося з Банської Бистриці на Словаччині. З поч. 1939 діяла короткохвильова радіостанція у Хусті.

Під час другої світової війни, у 1939 — 41, укр. населення зах. земель обслуговували сов. радіостанції у Львові, Станиславові й Тернополі. За нім. окупації зах. укр. земель (1941 — 44) діяла нім. радіостанція у Львові (30-хвилинні укр. програми 3 рази на тиждень).

Існують в 1960 — 70-их pp. щоденні укр. програми в Чехо-Словаччині (радіо Прищів), тижневі для укр. меншости в Польщі (з кількох радіостанцій) та в Юґославії на укр.-бачванському діялекті (Новий Сад).

На еміґрації радіопересилання укрмовою передають щоденно на Україну держ. радіостанції «Голос Америки» з Вашінґтону та «Голос Канади» з Оттави, як також півофіц. амер. Радіо-Свобода з Мюнхену. В усіх цих радіостанціях існують для цього окремі укр. відділи. З Риму укр. програми на Україну і для українців на еміґрації передає укр. секція Ватиканської Радіостанції під керівництвом оо. Василіян. Укр. радіопрограми включені у радіопередачі деяких радіостанцій Риму, Мадріду та ін., а також Бразілії й Арґентіни. Ведуться укр. радіопрограми, здебільша пів- чи одногодинні, у рамках радіомовлення приватних амер. і кан. радіостанцій по більших м. ЗДА і Канади (див. ЗДА, Канада а також ЕУ 1, стор. 893 — 95).

Б. Кравців


«Радіо», ж. радіомовлення, радіотехніки і радіоаматорства, орган Укр. Комітету Радіофікації при Раді Нар. Комісарів УРСР, виходив 1930 — 41 pp. (з перервою в 1936 — 37), спочатку двотижневик, з 1938 місячник.


Радіобіологія, наука, що вивчає дію іонізуючого випромінювання на рослини, тварини та людину. Р. опрацьовує також заходи захисту організмів від шкідливого діяння випромінювань та методику застосування певних доз іонізуючого випромінювання у селекції рослин, мікробіології, медицині тощо. Застосування радіоактивних препаратів для лікування називається радіо- або кюрітерапією. Вперше на Україні застосував радій з лікувальною метою Г. Ченч у Харкові (1916). З лікувальних установ радіотерапію вперше (1924) застосував Харківський, згодом Київ. і Одеський рентґенологічні ін-ти; тепер її застосовують у понад 30 м. Укр. радіобіологи: О. Кронтовський, О. Городецький, П. Бережанський. М. Магат, Р. Кавецький, Б. Киричинський, Н. Зайко, С. Нікітін, М. Липкан. С. Покровський; радіотерапевти: І. Шевченко, О. Шраменко, Г. Перевертун, Я. Порховник. Д. Дубовий. Наук. питання Р. та радіотерапії досліджують АН УРСР, рентґенологічні ін-ти України тощо.

В. П.


Радіоелектронна промисловість, галузь машинобудування, яка в плянуванні клясифікується від 1968 окремо як радіопром-сть, електронна пром-сть та підгалузь приладобудування (спеціялізовані зав. оборонної, авіяційної і суднобудів. пром-сти та пром-сти заг. машинобудування). В офіц. звітній статистиці Р. п. подасться тільки в категоріях «прилади, засоби автоматизації і обчислювальної техніки» та «радіоприймачі, радіоли, телевізори і магнетофони побутові», що становить лише частину всієї продукції. За сов. методою обчислення нац. доходу, у 1969 Р. п. давала в УССР бл. 1,8% продукції всієї пром-сти (у СССР — 1,7%; в Америці — 4,2%), у дійсності, певно, більше. Р. п. тільки частково виробляє готову кінцеву продукцію; велику частину її продукції становлять компоненти ін. кінцевих продуктів, а також частини, півфабрикати й матеріяли, і тому її тяжко охопити статистичною клясифікацією. Але без компонентів Р. п. не може існувати безліч сучасних готових виробів: ракети, штучні супутники, атомові електростанції і т. п. Як матеріяли й компоненти для своїх виробів Р. п. вживає також багато стратегічно важливих і дефіцитних металів, пластмас, мінералів та синтетиків, тому тісно пов’язана з багатьма ін. галузями пром-сти. За орг-цією виробництва, технологією й зв’язками до Р. п. повністю або почасти належать такі галузі й підгалузі пром-сти: радіотехн., телефонно-телеграфна, пром-сть спеціяльної (у значній мірі воєнної) радіоелектроніки та радіонавіґаційного обладнання, кібернетичні, електронно-обчислювальні та керуючі машини (компютери) і прилади радіоелектронної автоматики, пром-сть, що виробляє електронні машини для програмового управління виробничими процесами, бюровою роботою, контрольно-обліковими, пляновими і комерційно-фінансовими операціями, машини для шкільного навчання, для фоторепродукції документів, зберігання і знаходження інформацій; далі пром-сть вимірювальної апаратури, електровакуумна, технологічної апаратури, напівпровідників, радіодеталів, матеріялів для Р. п. (виробляє електротехн. скло, спеціяльну кераміку, ферити, п’єзокварцеві та слюдяні вироби, люмінофор тощо) та спеціяльне машинобудування для Р. п.

На Україні Р. п. підлягає лише відповідним союзним мін-вам. Вона є наймолодшою галуззю пром-сти як на Україні, так і в світі, але значення її вже величезне, а незабаром буде вирішальним для всього нар. госп-ва, бо Р. п. стає серцевиною всього машинобудування. Початки Р. п. на Україні припадають на 1896, коли у Сумах бельгійці збудували машинобудів. майстерні, що виробляли серед ін. телефонні й телеграфні апарати. Першу радіотелеграфну лябораторію відкрив у Києві С. Айзенштайн у 1905, перша радіостанція була збудована в Миколаєві 1914. Перші електростатичні ґенератори та прискорювачі протонів у СССР були створені у 1930-их pp. в Укр. Фіз.-Техн. Ін-ті у Харкові, телевізія існувала з 1940 (в експериментальній формі). Радіопром-сть розвинулася на Україні в основному щойно після 1945. У Дніпропетровському почалася масова продукція радіоприймачів у 1947, радіол — у 1952; магнетофони почали виробляти у Києві з 1949, телевізори — у Львові з 1958. Електронна пром-сть створилася в основному в 1960-их pp. Львівський зав. кінескопів розпочав масову продукцію телевізійних рурок у 1954 і незабаром став підприємством всесоюзного і сх.-евр. значення; 1968 він почав продукцію рурок для кольорових телевізорів. Перший в СССР компютер був збудований у Києві в 1950; серійне виробництво компютерів «Київ» почалося тут у 1959, керуючої електронної машини «Дніпро» — в 1961, електронної машини для інженерних розрахунків «Промінь» — 1962. Сумський зав. електронних мікроскопів та автоматів для хем. пром-сти став до ладу в 1959. Сіверодонецький приладобудів. зав. почав виробляти компютери та ін. електронні апарати з 1967. Продукція радіопром-сти України зросла за 1959 — 69 у 8 раз, електронної пром-сти у 16 раз (дані неповні). Приладобудування розвинулося також гол. ч. по війні. Київ. зав. «Точелектроприлад» (1938) став масово виробляти різні електровимірювальні прилади, потенціометри та магнетометри у 1950-их pp. Ін. зав. контрольно-вимірювальних приладів збудовано в Харкові (два), Одесі, Львові («Теплоконтроль»), Житомирі («Електровимірювач»), Івано-Франківському (приладобудів.). Є також менші зав. Р. п. у Черкасах, Лубнях, Мукачеві, Луцькому, Луганському й ін. У 1963 було 14 підприємств приладобудування в УССР, тепер — 18, не рахуючи спеціялізованих воєнних. Продукція Р. п. виробляється й на багатьох ін. багатопрофільних зав.

Р. п. — працемістка і матеріяло-інтенсивна пром-сть, що не потребує багато металу та енерґії. Натомість їй потрібна велика н.-д. база, експериментальні лябораторії і висококваліфіковані інженерно-техн. кадри. За даними 1966, Р. п. концентрувалася гол. ч. у Півд.-Зах. екон. р-ні (Київ, Львів). Тут вироблялося 78% приладів електровимірювання й 76% приладів контролю і реґулювання технологічних процесів всієї продукції України. Фондовіддача й продуктивність праці тут була вища, ніж в усьому по Україні, а на Україні — вища, ніж в усьому СССР (на 1 карб. основного капіталу 2,35 карб. продукції в УССР і 2,27 карб. в СССР). Розвиток Р. п. в УССР, РСФСР і СССР представлений у табл. З неї видно, що на Україні Р. п. зростала щороку на 19,5%, в РСФСР — на 13,8%, в СССР — на 15,7%, тобто швидше, ніж розвивалася вся пром-сть УССР і СССР.

Р. п. України тепер є на рівні Р. п. Чехо-Словаччини й Сх. Німеччини, тобто належить до найвище розвинутих галузів у всьому сов. бльоці, однак, порівняно з Зах., — відстає. У 1969 на Україні було встановлено лише 74 компютери, тоді як в Зах. Німеччині — понад 300, у Франції — навіть понад 500. За зах. приблизними даними СССР нині продукує яких 500 — 600 компютерів на рік, Америка — 15 000. За пляном на 1975 СССР мав би продукувати не більше 2 000 компютерів. Невелика кількість великих компютерів, які СССР вживає для вивчення космосу й у військ. справах, були складені поодинці, а ті дрібні компютери, що є тепер у серійному виробництві на Україні і в СССР, є копіями зах. машин, виробництво яких на Зах. припинено ще у 1962. За офіц. сов. даними, у 1972 лише 65% продукції Р. п. СССР відповідало світовому рівневі техніки. Багато виробів Р. п. СССР нині імпортує з Японії, Англії, Франції, Італії, Швайцарії й Данії, а також з усіх країн Сх. Европи.


Продукція приладів, засобів автоматизації та обчислювальної техніки у млн карб.*

Роки

Україна

РСФСР.

СССР

Частка України в СССР

1967

452

1 843

2 739

16,50%

1969

518

1 575

2 562

20,21%

1970

613

1 861

3 092

19,82%

1971

717

2 090

3 487

20,56%

* Дані за 1967 — у цінах 1955; 1969 — 71 — у цінах 1967, хоч це не певне. Постійні ціни 1967 нижчі, ніж постійні ціни 1955, по P. п. на 35%.


Гол. причинами відставання сов. Р. п., крім технології, є низькі норми амортизації та нестача деяких стратегічних матеріялів: феритів, п’єзокварців, селену, індію, галію, телуру, берилію, талію, цирконію (див. Рідкісні метали), СССР імпортує ртуть, слюду, барій, плавиковий шпат, потрібні для Р. п.

Література: АН СССР. Очерки истории радиотехники. М. 1960; Розенфельд Я., Клименко К. История машиностроения СССР. М. 1961; Штернов О. (ред.). Технический прогресс в машиностроении Украинской ССР. 1917 — 1967 гг. К. 1967; Глушков В. Кібернетика на Україні. Нариси з історії техніки і природознавства. Респ. міжвідомчий зб. Випуск X. К. 1968; Bercnyj I. Computers in Eastern Europe Scientific American. T. 233, жовтень. Нью-Йорк 1970; Научно-технический прогресс в Украинской ССР. 1961 — 1970. К. 1971; Куликов В. Советские вооруженные силы и военная наука, ж. Коммунист, ч. 3. М. 1973.

В. Голубничий


Радіології Медичної Харківський Науково-Дослідний Інститут, установа Мін-ва Охорони Здоров’я УССР, заснована 1920 р. як Укр. Рентґенівська Академія; перший дир. С. Григор’їв. Має відділи: внутр. та системних захворювань, променевих уражень, радіогінекологічний, радіохірургічний, фіз., 8 лябораторій і низку допоміжних відділів. Вивчає проблеми клінічної та експериментальної рентґенології, радіології й онкології.


Радіо «Свобода» (до 1959 п. н. Р. «Визволення») радіостанція у Мюнхені, заснована (1953) і фінансована амер. колами у ЗДА з метою: дати слухачам в СССР об’єктивну інформацію та коментарі про політ. події, щоб сприяти витворенню в СССР незалежної гром. думки. P. «C.» обстоює дем. свободи згідно з Заг. Деклярацією Прав Людини і право народів на самовизначення. В P. «C.» діє 9 нац. відділів: азербайджанський, білор., вірменський, грузинський, півн.-кавказький, рос., тат., туркестанський, укр. Укр. щоденна програма (від 16. 8. 1954) подає: політ. новини, хроніку укр. життя, огляди преси, коментарі про актуальні події в СССР та за кордоном, бесіди з історії України, матеріяли укр. (й ін.) самвидаву, літ. огляди, рел. пересилання. Гол. Комітету Р. «С.» Гавленд Сарджент; керівники укр. відділу: М. Ковальський (1955), М. Добрянський (1956 — 71), від 1972 А. Ромашко.


Радіотелеграфне Агентство України, скорочено РАТАУ, створене 1921 (паралельно з РОСТА — Рос. Телеграфним Агентством), установа урядової інформації УССР. Згідно з положенням, затвердженим ВУЦВК 14. 1. 1922, гол. завданням РАТАУ була орг-ція реґулярного обміну інформаціями про події в СССР і за його межами та інформація урядових органів УССР і всієї періодичної преси УССР. РАТАУ мало обмінюватися інформаціями з телеграфними аґентствами ін. держав і організувати відділи і мережу кореспондентів при дипломатичних і торг. місіях та представництвах УССР за кордоном. З утворенням 1925 Телеграфного Аґентства Сов. Союзу (ТАСС) йому підпорядковано РАТАУ. функції якого обмежено інформаціями про внутр. події і справи УССР та діяльність УССР в ООН.


Радкевич Арсен Антін (1759 — 1821), учений василіянин, проф. гебрейської та грец. мов і герменевтики в обох відділах богословського фак. Львівського Ун-ту (1787 Studium Ruthenum і 1791 Studium Latinum), 1797 і 1804 його декан; 1818-21 — протоігумен гал. василіян.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.