[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 2826-2836.]
Попередня
Головна
Наступна
Сільванський Микола (* 1915), композитор родом з Харкова. Закінчив Моск. Консерваторію (1944). У 1947 — 54 викладач Муз. училища і Харківської Консерватори, з 1954 — викладач, з 1963 — доц. Київ. Консерваторії. Балети «Іван — добрий молодець», «Незвичайний день»; симфонія (1966), сюїта, симфонічні казки: «Івасик-Телесик» (слова П. Тичини), «Кіт Хвостун» (слова Г. Бойка); для фортепіяна й оркестри нар. інструментів «Укр. скерцо», п’ять концертів для фортепіяна й оркестри, три сонати для фортепіяна, «Укр. сонатина», сольоспіви, музика для радіопересилань тощо.
[Сільванський Микола (1916, Люботин, Харківщина — 1985, Київ). — Виправлення. Т. 11.]
Сількор, див. Робселькори.
Сіль кухонна, див. Соляна промисловість.
Сільська громада, див. Громада.
Сільська рада депутатів трудящих, Сільрада (С.), за офіц. термінологією «орган держ. влади» на селі, у дійсності адміністративний орган села, формально обраний населенням, насправді призначений партією. На основі положення про С. (1923) обирано 1 делеґата на 100 меш. села і по 1 делеґатові на кожних 20 виборців фабрик, радгоспів та ін. підприємств, щоб дати перевагу «пролет. елементові». С. мали право творити поселення з ч. меш. не менше 1 000. Виконавчим органом в оселях до 10 000 меш. був гол. С., понад 10 000 — був ще його заступник. С. не були правними особами і бюджетно-госп. одиницями; вони перетворилися на бюрократичні клітини, що видавали посвідки, реєстрували різні акти (напр., ЗАГС) та полагоджували зем. конфлікти.
На підставі «Основних положень про орг-цію сільради СССР» з 1930 ухвалено в 1931 нове положення про С. Їх склад значно поширено (до 38 депутатів), С. отримали свої бюджети. 1929 серед депутатів було 10% партійних, 1932 — 15%; серед голів — 32% і 59%. По закінченні колективізації значення С. зменшилося. У зв’язку з децентралізацією госп-ва в УССР 1957 ухвалено нове положення про С. Межі території С. покривалися тоді перев. з межами колгоспу. З укрупненням колгоспів у 1950-их pp. C. нараховували здебільша 1 500 — 3 000 осіб і мали виконувати певні контрольні функції над колгоспами, але на ділі до цього не дійшло.
З метою пожвавити діяльність С. През. Верховної Ради СССР ухвалила 1968 закони: а) про основні права й обов’язки сіль. і селищних рад і б) зразкове положення про сіль. і селищну раду. Майже ідентичні закони ухвалено в УССР. Новий закон розробляє права С. та їх виконкомів, дає їм право керувати власними підприємствами, контролювати колгоспи та ін. підприємства на території С. Рада обирає з ч. депутатів виконком у складі гол., його заступника, секретаря і чл.; він не має власного апарату, сам виконує роботу за допомогою т. зв. постійних комісій, складених перев. з депутатів С. Формально С. ухвалює свій бюджет (у дійсності він є складовою частиною районового бюджету, що схвалюється раніше) і контролює працю дільничого уповноваженого міліції, насправді останній від С. незалежний. Закон про С. визначає функції С. як форми самоврядування. Кількість С. в УССР на 1. 1. 1975 — 8 571. Див. також Рада депутатів трудящих.
А. Білинський
«Сільське Будівництво», популярний ілюстрований місячник, орган Мін-ва сіль. будівництва УРСР та Укр. міжколгоспного будівельного об’єднання. Виходить у Києві з 1951, присвячений проблемам сіль. будівництва: житловою, культ.-побутового і виробничого. Наклад 27 800 (1975).
Сільське господарство УССР 1950 — 75. Про С. г. до 1950 див. ЕУ 1, стор. 1 040 — 1 061. С. г. — друга після пром-сти галузь виробництва в нар. госп-ві України; воно забезпечує населення продуктами харчування, а пром-сть — сировиною. За офіц. даними, С. г. дає тепер 25% нац. доходу УССР, у дійсності — більше (за обрахунками, зробленими на Зах., — 39,7% у 1970). За об’ємом продукції С. г. України в окремих галузях досягає світових маштабів: в УССР продукується стільки зерна, як у Канаді, стільки кукурудзи, як у Франції, картоплі більше, ніж у Зах. Німеччині, цукрового буряка найбільше у світі. Натомість Україна значно відстає за продукцією тваринництва та за врожайністю з га від багатьох країн Зах. Европи як з природних причин, так і через нестачу капіталу, все ще низьку аґротехніку та незадовільні стимули до праці в удержавленому й експлуатованому С. г.
Аґрокліматичні умови розвитку С. г. на укр. землях (включаючи Кубань) належать порівняно до кращих у світі. Вони подібні до півн.-сер. стейтів ЗДА та півд.-зах. провінцій Канади і є найкращими в усьому СССР. Рівнинна поверхня і відсутність великих масивів гір сприяє хліборобству, так що з придатної для С. г. землі розорано понад 80%, більше ніж будь-де в СССР. Частка території УССР в СССР становить лише 2,7%, тоді як с.-г. угідь — 7,7%, а орної площі — 15,2%. За офіц. даними, 1974 заг. частка продукції С. г. УССР становила бл. 24% від усього СССР, тобто в три рази більше, ніж частка с.-г. угідь (протягом останніх 20 pp. вона дещо зменшилася в наслідок розорення цілинних земель на сх. РСФСР та в Казахстані). Щодо окремих продуктів хліборобства, то частка УССР в СССР є ще вища: цукрового буряка — 61,5%, кукурудзи на зерно — 59,0%, соняшника — 44,2%, садовини — 34,5%, льону — 30,3%. городини — 28,5%, картоплі — 25,8%, пшениці — 24,0%. Частка укр. тваринництва в СССР дещо менша: продукція молока — 23,6%, м’яса — 22,8%, яєць — 21,8%, вовни — лише 6,0%. Частина продукції С. г. УССР іде на експорт. У 1960-их pp. Україна експортувала до ін. респ. СССР та до Сх. Европи в сер. бл. 5% продукції свого С. г. й імпортувала бл. 2% свого споживання. Важливість укр. С. г. для СССР дещо зменшилася. Протягом останніх 15 р. СССР став значним нетто-імпортером зерна (2 — 4 млн т на рік з Америки й Канади) й м’яса (з Зах. Европи, Австралії, Нової Зеляндії), і цей стан має тенденцію залишитися на довший час.
Земля є основним засобом виробництва у С. г. Її ужиток у 1974 виглядав так: з усіх с.-г. угідь площею 42,8 млн га орні землі становили 34.2 млн га, сіножаті — 2,3 і пасовища — 5,0 млн га. З-поміж усіх с.-г. угідь земля в користуванні усіх с.-г. підприємств становила 42,2 млн га, держ. запас (разом з ліс. госп-вами) — 0,18 млн га, що вказує на те, що вільні землі на Україні практично вичерпані. Зростання засівної площі з 31,3 млн га у 1940 до 33,4 млн га в 1973 стало можливе лише в наслідок скорочення площі чистих парів — з 3,9 до 1,1 млн га. Деяке розширення зем. угідь відбувається шляхом меліорації неродючих земель: осушення боліт (з 1,0 до 1,6 млн га між 1963 і 1974), зрошування сухих земель, хоч ці заходи дуже дорого коштують. Чорнозем, що досі був гол. зем. ресурсом, вичерпує свої сили і потребує хем. угноєння навіть під зернові культури в Степу. На 1 га посівної площі в 1964 було внесено в ґрунт по 22 кг мінеральних поживних речовин, у 1972 — 92 кг. Ця кількість ще далі недостатня. Довготривала глибока оранка чорноземів призвела тепер до спорошення поверхні. Періодичні посухи призводять до видування верхнього шару землі (т. зв. «чорні бурі»). У півд. Степу посухи (зокрема весняні «суховії»), трапляються 5 — 6 разів на 10 pp., a в усій Україні — в сер. кожні 4 роки. (див. діяграму врожаїв зерна). Спроби перешкодити суховіям масовими лісонасадженнями в 1948 — 52 не вдалися. Натомість повільно розвивається в Степу будівництво каналів, хоча без дорогих дренажних систем зрошування це призводить до утворення солончаків.
Чималі втрати родючих земель виникають в наслідок розростання пром-сти (зокрема гірництва), будівництва гребель для гідростанцій, шляхів та розвитку міст. Тому що земля не продається й не купується, бо вся вона належить державі, цін на землю немає. Її просто відбирають від С. г. і передаються ін. споживачам. Не існує ще й досі зем. кадастру, що оцінював би порівняльну вартість землі. Якісна оцінка земель (бонітування) також ще є лише в експериментальному стані. Це все перешкоджає раціональному використанню земель, робить належну спеціялізацію їх використання неможливою.
Робоча сила в С. г. України обчислювалася у 1973 на 8 млн осіб, у тому ч. 5,13 млн працювали в колгоспах, 1,08 у радгоспах і 1,79 млн на присадибних ділянках; у висліді міґрації (особливо молоді) до міст і за межі УССР вона зменшувалася між 1959 і 1974 в сер. на 250 — 275 000 осіб за рік.
Тепер на 100 га с.-г. угідь припадає 18,7 працівника, один працівник обробляє 5,34 га землі (в ЗДА — 99,5 га). Продуктивність праці, хоч і зростає, але все ще з уваги на нестачу знарядь механізації, капіталовкладень та відносне аґрарне перенаселення на Правобережжі та на Зах. Україні занадто низька. В Степу й на Лівобережжі натомість відчувається деяка нестача робочої сили, особливо під час жнив. Сезоновість праці призводить до того, що в сер. на Україні колгоспник працює лише 203 дні (у 1970), в радгоспах — 275 днів. Сезоновість і безробіття поступово поборюються будівництвом міжколгоспних, колгоспно-радгоспних та радгоспно-пром. підприємств для переробки с.-г. сировини (консервування овочів, виробництво цегли і т. п.). Така аґрарна індустрія дозволена щойно з 1956, і розвиток її за останній час прискорюється, хоч їй бракує капіталу. Перев. більшість робочої сили в С.-г. і далі некваліфікована: 1974 у колгоспах нараховувалося лише 458 200 трактористів і комбайнерів та 199 700 шоферів; у радгоспах відповідно: 112 400 і 66 400 (1974 було 7 983 колгоспи, 1 674 радгоспи і 2 167 ін. держ. та кооп. с. г. підприємств).
Капітал. Основні виробничі фонди (будівлі, машини, устаткування, худоба, лісонасадження, шляхи, канали тощо) у С. г. України зростали дещо швидше, ніж в ін. галузях нар. госп-ва.
За відновною вартістю (в млн карб. на кін. року) вони становили:
|
1950 |
1965 |
1973 |
Колгоспи Радгоспи |
4 950 1 220 |
7 760 2 567 |
16 888 5 760 |
Всі капітальні вкладення в С. г. (в порівняльних цінах) зростали в сер. на рік так:
|
млн карб. |
у % до всіх капіталовкладень в нар. госп-во |
1946 — 50 1951 — 55 1956 — 60 1961 — 65 1966 — 70 1971 — 75 |
189 465 906 1 407 2 106 3 328 |
10 15 16 17 18 21 |
Відбувається, отже, деяке перенесення капіталовкладень з ін. галузів нар. госп-ва (гол. з будівництва) до С. г. За винятком бавовни в Сер. Азії та цитрусових на Закавказзі, капіталовкладення в С. г. України є найефективнішими порівняно з усім СССР. Проте, частка УССР у капіталовкладеннях в С. г. СССР становить лише 17,2% (за 1966 — 73), тобто Україні капіталу не додають.
Продуктивність (фондовіддача) капіталовкладень в С. г. була дещо вища, ніж у пром-сті, але з часом знижувалася (між 1961 — 63 і 1971 — 73 — на 42%). Отже, щоб підносити продуктивність С. г. було потрібно вкладати щораз більше й більше капіталу. Бл. третини нових капіталовкладень йшло на придбання тракторів та ін. с.-г. машин (хоч бл. 40% з цього ч. йшло на заміну зужитих машин новими). Сер. норма амортизації (8,5% на рік) була занизька.
Парк машин в С. г. УССР зростав так (у тис. на кін. року):
|
Трактори |
Зернові комбайни |
Вантажні авта |
1940 1945 1950 1955 1960 1965 1970 1973 1974 |
94,6 54,1 98,4 136,4 182,4 257,0 317,2 349,2 359,6 |
33,4 15,4 31,9 50,7 64,8 56,9 81,2 79,7 81,9 |
54,9 8,9 65,9 102,3 141,1 198,9 244,2 264,0 271,6 |
Для порівняння: в ЗДА у 1969 на 100 га посівів припадало три трактори (без городніх); в УССР у 1960 — 0,5, в 1974 — один трактор. Зокрема бракує на Україні малих тракторів (усі трактори занадто важкі). Механізоване на 100% у 1973 у колгоспах і радгоспах було лише збирання зерна; цукрових буряків на 84,5%, картоплі — 87,5% (вантаження — 52,5%), городини — 9,3%, стогування сіна — 64.8%, доїння корів — 74,9%, роздача кормів худобі — 25,4%, очистка приміщень від гною — 60,7%. Решту роблено руками. Ще й досі є багато коней, зокрема у місц. транспорті.
Продуктивність С. г. України перевищила довоєнний рівень і почала помітно зростати щойно в кін. 50-их pp., як це видно з табл. та діяграми. Валовий урожай й врожайність з 1 га почали зростати з поширенням застосування хем. добрив, піднесенням механізації, збільшенням відгодівлі худоби і заміною
ярої пшениці, жита, вівса й проса урожайнішими озимою пшеницею і кукурудзою. (Офіц. статистика, наведена в табл., перебільшує дійсні показники врожаїв на яких 8 — 12%, бо не враховуються втрати врожаю під час транспортування й ін.; частка заготівель відповідно применшується). У табл. (стор. 2629) дані сер. за рік в усіх категоріях госп-в; 1 — урожайність в центнерах з 1 га; 2 — валовий збір у тис. т; 3 — держ. заготівлі у % від 2.
Виробництво зерна на душу населення (кг в сер. на рік) видно з табл.
1940 — 647
1946-50 — 471
1951-55 — 591
1956-60 — 577
1961-65 — 664
1966-70 — 681
1971 — 826
1972 — 678
1973 — 1 001
1974 — 941
1975 — 688
|
1940 |
1946-50 |
1951-55 |
1956-60 |
1961-65 |
1966-70 |
1971-74 |
Зерно 1. 2. 3. |
12,4 26 420 34,5 |
8,3 16 908 47,7 |
11,6 23 328 39,2 |
15,2 23 936 29,0 |
17,5 29 348 37,5 |
21,4 33 362 33,3 |
25,7 41 568 33,6 |
Цукрові буряки 1. 2. 3. |
159 13 052 97,1 |
115 8 776 94,1 |
176 16 884 98,9 |
210 28 221 95,1 |
199 34 130 94,3 |
267 46 731 91,7 |
279 47 549 88,3 |
Соняшник 1. 2. 3. |
13,1 946 51,4 |
6,4 610 62,6 |
10,1 892 60,5 |
11,2 1 431 51,9 |
13,8 2 287 60,9 |
16,4 2 830 70,0 |
16,2 2 793 76,2 |
Картопля 1. 2. 3. |
101 20 664 8,8 |
99 17 930 6,3 |
79 16 067 6,9 |
93 21 110 7,1 |
88 18 446 8,2 |
100 20 294 8,8 |
116 22 140 11,4 |
Городина 1. 2. 3. |
113 5 486 24,2 |
65 2 853 20,3 |
80 3 241 30,3 |
94 4 432 34,0 |
105 4 994 45,3 |
119 5 585 55,0 |
130 6 581 60,3 |
Худоба і птиця на м’ясо (в живій вазі) 2. 3. |
1 650 31,3 |
1 159 26,4 |
2 053 36,7 |
2 958 45,2 |
3 298 53,1 |
4 008 61,1 |
4 743 68,0 |
Молоко 1а* 2. 3. |
1 473 7 114 14,1 |
5 868 18,2 |
8 014 29,7 |
2 056 13 506 39,7 |
1 720 14 525 49,4 |
2 219 17 937 55,1 |
2 437 20 157 60,3 |
Яйця 1а** 2.*** 3. |
3 273 31,7 |
1 853 20,7 |
4 022 20,0 |
6 136 21,9 |
91 7 237 29,6 |
141 8 293 38,6 |
173 10 903 49,5 |
1а* — Сер. удій молока від однієї корови у колгоспах і радгоспах у літрах.
1а** — Середньорічна несучість курей у колгоспах та радгоспах у штуках.
2*** — Млн штук.
У 1975 знов був великий неврожай. Загалом зерна вистачає для людности й трохи на експорт, але для відгодівлі худоби, щоб підвищити споживання м’яса, його ще не вистачає (в ЗДА 65% продукції всього зерна з’їдає худоба). Забезпечення населення хлібом у роки меншої врожайности ускладнює брак відповідних сховищ на зерно в роки багатого збору. Зростанню споживання городини й картоплі стоїть на перешкоді нестача робітників для плекання цих інтенсивних культур, при одночасній слабій їх механізації і забезпеченню добривами, а крім того, незадовільне їх переховування в зимовий час. У неврожайні роки помітно збільшується забій худоби. Ця проблема, властива нині для всього С. г. СССР, примушує уряд реґулярно імпортувати частину кормів для худоби (кормове зерно) із ЗДА, Канади й ін. країн. Поліпшення рівня й структури споживання залежить тепер гол. від інтенсифікації С. г., збільшення капіталовкладень та хем. добрив.
Заготівлі. Відсоток продукції С. г. України, закуповуваної державою примусовим порядком для перепродажу харч. пром-сті та населенню міст, видно з наведеної табл. (решта від 100% залишається в диспозиції сіль. населення, колгоспів і радгоспів, включно з насінням та кормами для худоби). За винятком зерна й цукрового буряка, частка держ, заготівель останнім часом помітно зростає, не зважаючи на зростання продукції. Це зокрема вказує на зменшення значення присадибного госп-ва та «колгоспних ринків».
По смерті Сталіна заготівельні ціни кілька разів підвищувано (напр., на зерно разом підвищено майже у 8 разів). В наслідок цього, не зважаючи на зростання частки держ. заготівель у продукції, держ.-монополістична експлуатація С. г. помітно зменшилася, а з 1970-их pp. тваринництво держава почасти навіть субсидіює. Це позначилося на зростанні продуктивности С. г. й на зростанні доходів селян. Значний тягар податку з обороту перенесено з С. г. на товари нар. споживання. У 1960-их pp. в усьому СССР с.-г. заготівлі давали лише 10 — 12% всієї суми цього податку. На Україні, мабуть, більше, бо заготівельні ціни в УССР нижчі, ніж в РСФСР. Так, у гол. обл. 1967 заготівельні ціни в колгоспах і госпрозрахункових радгоспах (у карб. за т) були такі:
|
УССР |
РСФСР |
Пшениця й жито Рогата худоба на м’ясо Свині Молоко |
76 810 950 155 |
130 910 1 040 166 |
Оплата праці й кошти виробництва в С. г. УССР були на яких 12% нижчі, ніж в РСФСР. Тому що норми заготівель і перепродажні ціни для харч. пром-сти в УССР і РСФСР були приблизно рівні, до держ. бюджету СССР з України відходила не лише абсолютна, а й диференціяльна рента. З другого боку, тому що держ. капіталовкладення на одиницю с.-г. продукції були менші, ніж в РСФСР, ця рента Україні не поверталася. Проте, останнім часом вона вже не є така велика, як була перед 1960-ими pp.
Див. ще Зернове господарство, Колгосп, Радгосп, Тваринництво.
Література: Центр. Статистичне Управління при Раді Мін. УРСР. Сіль. госп-во УРСР, статистичний зб. К. 1970; АН УРСР. Укр. Сіль.-госп. Енциклопедія, 3 тт. К. 1970 — 72; ЦСУ при Совете Министров СССР. Сельское хозяйство СССР, статистический сборник. М. 1971; Решения партии и правительства по сельскому хозяйству (1965 — 1971). М. 1974; ЦСУ при РМ УРСР. Нар. госп-во УРСР, статистичний щорічник. К. 1974; Держплян при РМ УРСР, ЦСУ при РМ УРСР. Сіль. госп-во УРСР за десять років (1965 — 1975), статистичний зб. К. 1975.
В. Голубничий, І. Стебельський, І. Коропецький
«Сільський Господар», крайове госп. т-во «С. Г.» у Львові, найважливіше укр. хліборобське т-во в Галичині, засноване з назвою «С. Г.» 1899 в м-ку Олеську (Золочівського пов.) заходами свящ. Томи (він і гол. т-ва до 1908) і Юліяна Дуткевичів з метою покращення добробуту селян шляхом піднесення сіль. госп-ва і захисту сел. інтересів. Діяльність т-ва була спершу обмежена Золочівським пов., 1903 осідок його перенесено до Львова і 1904 реорганізовано на двоступневе т-во п. н. Крайове Госп. Т-во «С. Г.» у Львові з правом закладати філії в Галичині. Діяльність «С. Г.» була далі незначна, і на поч. 1909 т-во мало лише 5 філій і 700 чл. Інтенсивний розвиток «С. Г.» почався з 1909, коли під час Першої Хліборобської виставки в Стрию (її організувало т-во «Просвіта») на заг. зборах «С. Г.», які тоді відбулися, змінено його статут, поширено рамки діяльности (захист станових інтересів укр. хліборобів), проведено нову реорг-цію (3 орг. ступені: централя, філії по пов. і гуртки по с.) і очолив його (1909 — 17) визначний діяч Є. Олесницький (найближчі його співр. — о. С. Онишкевич і Г. Величко). Реорганізоване т-во поширило діяльність на весь край і перебрало на себе майже всю працю, яку доти вели в ділянці сіль. госп-ва «Просвіта» й кооперація. 1910 «С. Г.» мав 85 філій, 317 гуртків і 12 500 чл.; ч. на 1913: 88, 1 325, 32 300. Ділянки праці «С. Г.»: правне заступництво сел. інтересів перед держ. і крайовою владою та самоврядуванням; влаштування курсів і доповідів, що ширили с.-г знання; заснування дослідних полів, шкіл овочевих дерев, зразкових садів, пасік, стаєнь і курників, вівчарень; ширення найновіших с.-г. машин і знарядь, спільне користування машинами і реманентом тощо, землевпорядкування сіл, орг-ція садівничо-городничої школи в Скнилові під Львовом; вид. діяльність (двотижневик «Госп. Часопись» з 1910, 27 брошур у серії «Бібліотека С. Г.» тощо). Для справ постачання і збуту с.-г. продуктів «С. Г.» заснував 1911 Синдикат «С. Г.» і Крайовий союз для хову і плекання худоби, які з своїх надвишок давали гроші на потреби т-ва (воно мало також субвенції Гал. Крайового Виділу). Бл. ста діячів «С. Г.» працювали безкоштовно, усіх службовців було 15 (у тому ч. 4 аґрономи).
Перша світова війна припинила на деякий час працю «С. Г.»; з 1915 він почав відбудовувати знищені війною госп-ва; цю працю полегшувало визнання від австр. влади «С. Г.» як гол. корпорації укр. хліборобів і призначення їй відповідних фондів. По смерті Олесницького гол. «С. Г.» були о. Т. Войнаровський-Столобут (1919 — 24) і Михайло Луцький (до 1927). З кін. 1918 до травня 1919 «С. Г.» діяв у тій частині Галичини, яка була під владою ЗУНР (ЗО УНР); пізніше, до 1920, поль. влада не дозволяла на його діяльність.
По 1920 діяльність «С. Г.» була деякий час незначна: праця централі цілком занепала, кількість філій зменшилася (1924 ледве 10), орган «С. Г.» з зміненою назвою (з 1921) «Госп.-Кооп. Часопис» перейшов 1922 до РСУК, з яким «С. Г.» почав близько співпрацювати. Фактичне відновлення праці «С. Г.» відбулося 1927, на що вплинули чимало аґрономи (їхня кількість у Галичині порівняно з 1914 значно збільшилася), об’єднані з 1927 у Спілці Укр. Аґрономів, та допомога укр. кооперації, яка перебрала фінансування праці «С. Г.». У сер. 1929 змінено статут т-ва: керівництво його відтоді складалося з Гол. Ради і Президії, які давали гол. напрями праці і контролювали працю дирекції, що вела всю практичну роботу. Гол. Ради були: Ю. Павликовський (1927 — 29), о. Т. Войнаровський-Столобут (1929 — 36) і Мирон Луцький (1936 — 39); гол. дирекції з 1925 був Є. Храпливий (визначний ідеолог і практик суспільної аґрономії в Галичині), чл.: М. Холєвчук, І. Лапчук, І. Лисий, Б. Гнатєвич і А. Романенко. При т-ві створено фахові секції: аґротехн., садівничо-городничу, зоотехн., годівлі свиней, овець, птиці, пасічничу, рибальську, шовківничу та ін. Основним завданням «С. Г.» був як теоретичний, так і практичний вишкіл сел. мас. Таке завдання мав насамперед організований 1932 Хліборобський вишкіл молоді під керівництвом Є. Храпливого (ін. діячі: Є. Томашівський, Г. Еліяшевський, В. Дмитренко, А. Романенко, Р. Голод й ін.), що заміняв укр. с.-г. школи, яких було мало. 1938 він об’єднував у 1 180 гуртках (у 550 с.) 13 080 хлопців і 4 840 дівчат; вони навчалися З роки теорії і практики сіль. госп-ва під опікою інструкторів (вишколених на спеціяльних курсах), при чому практику відбували на батьківських полях чи в стайнях. Секція Сіль. господинь (1936 — 39) готувала при допомозі своїх інструкторок фахові сили, які в сотнях сіл вели курси хатнього госп-ва, куховарства, кравецтва, птахівництва тощо; гол. О. Кисілевська, заступниця гол. Павликовська, організаторки: Х. Кононенко, І. Домбчевська. Т-во «С. Г.» видавало ж.: двотижневик «Сіль. Господар» (з 1926) і місячники: Укр. Пасічник» (з 1928; ред. М. Боровський), «Практичне Садівництво» (з 1933; ред. М. Боровський), «Хліборобська Молодь» (з 1934; ред. А. Романенко), «Сад і Город» (1939); у 1920 — 30-их pp. появилося бл. 120 популярних книжечок з усіх ділянок сіль. госп-ва (за весь час існування бл. 180), з 1928 щороку виходив «Календар С. Г.», почала виходити «Сіль.-Госп. Енциклопедія» (за ред. Є. Храпливого), видавалося сотні летючок, афіш, картинок, інколи стінні газ. «С. Г.» провадив 8 зразкових госп-в, с.-г. школу в Коршові, вищі с.-г. курси в Янчині (для вишколу інструкторів різних секцій і помічників аґрономів). Ще більше, ніж до 1918, «С. Г.» боронив права укр. селян у важких умовах поль. окупації. Розвиток «С. Г.» видно з таблиці:
Роки |
Філії |
Гуртки |
Члени |
Фаховий персонал |
1910 |
85 |
317 |
12 500 |
4 |
1918 |
88 |
1 815 |
83 400 |
9 |
1927 |
52 |
112 |
18 400 |
15 |
1932 |
73 |
1 928 |
45 400 |
25 |
1939 |
60 |
2 040 |
160 000 |
167 |
1944 |
66 |
2 040 |
250 000 |
250 |
Поширенню «С. Г.» на Волині перешкоджала поль. влада. Проте деякий час успішно діяла філія «С. Г.» у Луцькому (з 1928; гол. В. Островський, потім Р. Клос; аґроном М. Нищий; 1937 ліквідована владою), філія в Крем’янці, заснована заходами Б. Козубського, могла діяти лише недовгий час (1932 — 33).
Весь час «С. Г.» тісно співпрацював з РСУК, спільно влаштовувано низку курсів і вишколів, чимало діячів одночасно працювало в обох установах; основу фінансування праці «С. Г.» давала кооперація.
1939 сов. влада ліквідувала «С. Г.». За ін. умов продовжувала його працю на території Ген. Губернії філія «С. Г.» в Ярославі, яка перебрала на себе обов’язки централі (дир. Л. Бачинський, М. Каплистий), але фактично обслуговувала лише селян на Засянні. Було видано 17 чч. місячника «С. Г.» та бл. 10 книжечок і календар «С. Г.». У Кракові працювало ще Обл. Т-во «С. Г.» (1940 — 41), пов’язане з УЦК (мало 130 гуртків на Лемківщині й Посянні).
Коли Галичину окупували німці, «С. Г.» відновив свою діяльність у Львові (гол. т-ва Є. Храпливий, дир. Ярослав Зайшлий). У нових умовах «С. Г.» діяв у тісному пов’язанні з Львівською Хліборобською Палатою (її дир. був також Є. Храпливий) як фаховий союз хліборобів (під нім. контролем). Попередню триступневу орг-цію т-ва треба було замінити (згідно з адміністративно-територіяльним поділом Ген. Губернії) на чотириступневу: централя, округові т-ва, пов. філії, гуртки. Продовжувано видавати ж. «С. Г.» (ред. І. Драбатий), «Укр. Пасічник» (ред. І. Яцура) та календарі і невелике ч. книжечок (їх видавцем було нім. Хліборобське в-во). Нова сов. окупація Галичини 1944 поклала кінець праці «С. Г.».
«С. Г.» спричинився не лише до екон. піднесення сел. мас, але й до підвищення їх нац. свідомости. Серед діячів «С. Г.», крім названих, треба згадати: О. Дучимінську, П. Зеленого, М. Хроновята, М. Творидла, В. Вакуловського та ін.
Література: Крайове Господарське Товариство Сільський Господар у Львові. Нью-Йорк 1970.
П. Зелений і Р. М.
«Сільський Господар», двотижневик с.-г. кооперації та практики сіль. госп-ва, виходив у Києві від 1. 7. 1918 до кін. 1919 як вид. Центр. Укр. Сіль.-Госп. Кооп. Союзу (Централ).
«Сільський Господар», двотижневик, орган централі союзу с.-г. кооперації України «Сіль. Господар», виходив у Харкові 1922 — 26 і в 1927 — 28 п. н. «Коопероване Село», що разом з ж. «Радянський Кредит» дало базу для двотижневика «Кооперована Громада» (1928 — 30).
«Сільський Господар», центр. об’єднання с.-г. кооперації в УССР, що постало на поч. НЕП-у 1922 (центр у Харкові), замість кол. «Централу». 1928 об’єднував 22 116 кооператив 1 ступеня з 2 947 000 чл., мав річний оборот понад 169 млн карб. а кооперативи, що до нього належали — понад 448 млн карб. Між союзними об’єднаннями «С. Г.» було (1927) — 24 с.-г. універсальних, 46 спеціяльних і 18 кредитових. Органи «С. Г.» — двотижневики «Сіль. Господар» (1922 — 26), «Коопероване Село» (1927 — 28), «Кооперована Громада» (1928 — 30). «С. Г.» ліквідований під час колективізації на поч. 1930-их pp.
«Сільський Господар», популярний хліборобський ж., орган т-ва «Сільський Господар». Виходив у Львові 1926 — 39 як двотижневик (наклад бл. 10 000). Ред. «С. Г.» були (за чергою) Є. Храпливий, П. Дубрівний, М. Боровський, П. Зелений; в Ярославі з сер. 1940 до кін. 1941 як місячник за ред. Л. Бачинського (накладом Укр. В-ва у Кракові); у Львові 1942 — 44 як тижневик (накладом Хліборобського Т-ва) за ред. І. Драбатого (наклад 52 000).
«Сільський Світ», ілюстрований популярний с.-г. місячник, виходив 1923 — 32: у Перемишлі (видавець і ред. С. Дмоховський), у Львові (з 1924) і у Луцькому (з 1928) за ред. Є. Архипенка.
Сільський суд, в Гетьмансько-коз. державі суд на території села, який розглядав дрібні кримінальні і цивільні справи меш. даного села. С. с. поділялись на суди для козаків і суди для селян. Скарги на рішення С. с. розглядалися щодо козаків у сотенному суді, щодо селян — у ратушному ґродському суді.
«Сільський Театр», журн., див. Масовий Театр.
«Сільські Вісті», щоденник ЦК КПУ, призначений для села, виходить під теперішньою назвою у Києві від квітня 1965, накладом 390 000 (1968). Заснований 1949 як «Колгоспне Село», замість газет «Колгоспник України» (1939 — 41, 1944 — 49), «Радянський Селянин» (1945 — 49) і «Тваринництво України» (1939 — 41, 1946 — 49). Тоді ж, з сер. 1960-их pp., на Україні масово поширена рос. центр. газ. «Сельская Жизнь», що появляється у Москві (заснована 1918) і одночасно в Києві, Харкові, Симферополі та Львові (разом 1970 наклад майже 1 млн); т. ч. укр. селяни отримують значно більше примірників рос., ніж укр. газети.
Сільсько-господарська освіта, система підготовки фахівців і кваліфікованих працівників для сіль. госп-ва, звич. у навчальних закладах (нижчих, сер., вищих). Упродовж віків знання людини вирощувати с.-г. культури і розводити свійських тварин було сукупністю навичок, базованих на спостереженнях і практичному досвіді, передаваних з покоління в покоління. Початки С.-г. о. як спеціяльної галузі освіти були покладені в Зах. Европі у першій пол., в Росії — з кін. 18 в., на Україні у першій пол. 19 в.
На Центр. і Сх. Землях до 1917 за одну з перших с.-г. шкіл можна вважати курси для садоводів і городників в Никитському Ботан. Саду б. Ялти (1823) та пасічничу школу, що її 1828 заснував у своєму маєтку в Митченках (Чернігівщина) П. Прокопович; 1844 постала сер. школа хліборобства та садівництва в Умані. Краще почала розвиватися С.-г. о. з кін. 19 в., але назагал вона була, зокрема як на хліборобську країну, відстала. 1914 в Рос. Імперії було 15 с.-г. високих шкіл. У тому часі на Україні діяли лише Харківський Ветер. Ін-т, аґрономічний фак. при Київ. Політехн. Ін-ті і катедри хліборобства в Київ. та Новоросійському ун-тах; щойно з 1915 почав діяти у Харкові Ін-т Сіль. Госп-ва та Лісоводства, евакуйований туди під час війни з Ново-Олександрії (Пулав) у Люблінській губ. Сер. с.-г. шкіл було 5, серед них Уманська школа хліборобства та садівництва (з 1844), Харківська (у Деркачах з 1855; при ній діяли підготовні курси для вчителів нижчих с.-г. шкіл), Херсонська (з 1874). Термін навчання 6 pp.
У 9 Укр. губ. нараховувалося 67 нижчих с.-г. шкіл. Вони поділялися на заг. (1 та 2 ступеня) та фахові (садівництва городництва, скотарства, виноробства, бджільниства й ін.). Термін навчання у заг. — від 3. pp. і більше, у спеціяльних — від 1 до 3 pp. Для вступу треба було закінчити: для 1 ступеня двоклясову сіль. школу, для 2 ступеня — однорічну початкову школу, для деяких вистачало вміння читати. Поодинокі сер. і нижчі с.-г. школи мали великі зразкові госп-ва, у яких учні відбували практику. С.-г. школи були підпорядковані Мін-ву Зем. Справ. Кожний тип школи давав закінчену освіту з відповідним свідоцтвом.
Позашкільна С.-г. о. виявлялася гол. в орг-ції виставок (1908 — 24 заг. і 52 спеціяльні) та курсів і лекцій на с.-г. теми, що їх влаштовували перев. земства та с.-г. т-ва (докладніше див. Аґрономія суспільна й держ.).
За укр. влади постало кілька нових с.-г. шкіл, а при Кам’янець-Подільському Ун-ті діяв с.-г. фак.
За сов. влади реорганізовано все шкільництво в УССР, у тому ч. 1 с.-г., за системою Г. Гринька і створено такі типи с.-г. шкіл: ін-ти з 4-річним терміном навчання, з завданням випускати фахівців ширшого профіля, технікуми з 3-річним курсом навчання, що випускали вузьких фахівців (аґронома-рільника, інж.-меліоратора, зоотехніка тощо); нижчі с.-г. школи — аґропрофшколи з дворічним курсом, з завданням випускати кваліфікованого с.-г. робітника. Ч. вищих і сер. с.-г. шкіл збільшено за рахунок підвищення кваліфікації існуючих раніше с.-г. шкіл, що й спричинило зниження їх рівня. З 1928 розчленовано існуючі вже спеціяльні школи на ще вужчі спеціяльні, їх відокремлено від наркоматів, що разом з переслідуванням старіших досвідчених педагогів і висуненням малокваліфікованих нових призвело до дальшого зниження С.-г. о. У сер. 1930-их pp. відбулася уніфікація С.-г. о. УССР з усім СССР, підвищено її рівень і збільшено кількість шкіл.
За не цілком точною статистикою кількість с.-г. ін-тів зросла з 7 у 1928 до 20 у 1938; відповідні числа для с.-г. технікумів: 20 і 123 (числа для УССР у межах 1938).
Після занепаду в 1941 — 45 С.-г. о. відновлено і згодом поширено та змінено її профіль (уніфікований у всьому СССР). Розвиток високої і сер. С.-г. о. такий (а — кількість, б — ч. студентів у них у тис):
Учбові заклади
Рік |
Вищі |
Сер. спеціяльні |
||
а |
б |
а |
б |
|
1960 — 61 1965 — 66 1970 — 71 1974 — 75 |
18 17 17 17 |
45,6 67,6 65,6 69,4 |
148 126 126 113 |
123,8 112,4 110,4 107,2 |
За 1960 — 61 — 1971 — 72 зросла кількість випускників високих с.-г. шкіл з 6 100 до 10 800, сер. — з 18 900 до 30 800. Одночасно збільшилася кількість фахівців, зайнятих у сіль. госп-ві: з сер. кваліфікацією з 105 600 у 1964 до 196 500 у 1973, з вищою — з 32 000 до 73 100.
Тепер в УССР діють такі високі с.-г. школи: Укр. С.-Г. Академія в Києві, с.-г. ін-ти: Білоцерківський, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Житомирський, Кам’янець-Подільський, Кримський, Львівський, Одеський, Полтавський, Уманський, Харківський (див.), Херсонський; зооветер. ін-ти: Львівський, Харківський (див.); ін-ти механізації й електрифікації сіль. госп-ва: Київ., Харківський; на Кубані діє с.-г. ін-т у Краснодарі. Бл. пол. студентів навчається без відриву від виробництва — на вечірніх і заочних відділах. Термін навчання від 4½ до 5 pp. (для заочників — 6). С.-г. вузи ведуть також н.-д. роботу та публікують праці. Укр. С.-Г. Академія і Харківський С. Г. Ін-т мають право приймати для захисту докторські дисертації. Випускники с.-г. вузів здобувають кваліфікацію вченого аґронома, ветер. лікаря, інженера.
Фахівців сіль. госп-ва сер. кваліфікації готують с.-г. технікуми 1 радгоспи-технікуми, зооветер. і гідромеліоративні технікуми та ін. До них приймають осіб, що закінчили 8 — 10 кляс сер. школи, термін навчання — 2 — 4 pp. Більшість учнів навчається на вечірніх заочних курсах.
Кадри масових професій (механізатори, трактористи-машиністи, електромонтери, бриґадири, городники, ветер. санітари й ін. готують у системі проф.-техн. освіти (з них вийшло в УССР 1971 58 000 осіб з закінченою нижчою С.-г. о.), однорічні с.-г. школи, аґротехн. курси у колгоспах і радгоспах, спеціяльні бриґади сер. заг.-осв. шкіл. Фахівці і керівні робітники в сіль. госп-ві підвищують кваліфікацію на спеціяльних фак. с.-г. вузів і курсах при них.
Зах. Укр.-Землі. С.-г. о. на укр. землях, які входили до складу Австро-Угорщини, була слабо розвинена. Єдиною високою школою була Академія Рільнича в Дублянах б. Львова (1919 перетворена на фак. Львівської Політехніки) з поль. викладовою мовою. Сер. рільнича школа в Кіцмані на Буковині (дир. Є. Жуковський) була довгий час єдиною сер. с.-г. школою з укр. мовою навчання. Серед нечисленних нижчих шкіл треба згадати садівничо-городничу школу в Заліщиках та школи, що їх організували укр. т-ва: «Просвіта» в Миловані (Товмацького пов.) і в Угерцях Винявських (Рудківського пов.), «Маслосоюз» — молочарську школу в Стрию; у цих школах ведено кількамісячні курси.
У 1920 — 30-их pp. стан С.-г. о. на укр. землях під Польщею був низький. На 1939 існувало: 1 висока, 2 ліцеї, 1 сер., 27 нижчих с.-г. шкіл: у тому ч. ледве 4 з укр. мовою навчання (серед них Держ. с.-г. ліцей у Черниці к. Стрия, заснований 1934). Добре розвивалася позашкільна С.-г. о. завдяки діяльності тва «Сіль. Господар», зокрема організованому ним хліборобському вишколові молоді.
На Буковині під рум. окупацією С.-г. о. занепала і зазнала цілковитої румунізації. Натомість вона (особливо нижча і короткотривалі с.-г. курси) розвинулася, хоч недостатньо, на Закарпатті; у Сваляві була приватна трирічна сер. типу пасічнича школа Л. Гуменюка.
Аґрономічний і ліс. відділи мали Укр. Госп. Академія і Укр. Техн.-Госп. Ін-т у Подєбрадах, випускники яких здебільша працювали за фахом на Зах. Укр. Землях.
Буйно розвивалася С.-г. о. в Ген. Губернії: Аґрономічний Ін-т у Дублянах (з нім., укр. і поль. мовами викладання), 10 сер., 14 нижчих і бл. 200 т. зв. званевих шкіл (у них мали пройти с. г. курс всі сел. діти по закінченні нар. шкіл).
Література: Сірополко С. Історія освіти на Україні. Л. 1937; Иванович К. Сельскохозяйственное образование в СССР. М. 1958; Шульга І. Виробниче навчання з сіль.-госп. профілем. К. 1962; Боровський М. Нарис історії сіль.-госп. шкільництва на Зах.-укр. землях 1900 — 1944. Вінніпеґ 1974.
о. Архімович і Р. М.
Сільсько-господарська преса, періодичні вид., присвячені теоретичним і практичним питанням сіль. госп-ва. До часу, коли на укр. землях виникла С.-г. п. (також і зґодом), на Україні були поширені с.-г. газ. і журн., які виходили за її межами. Чимало уваги с.-г. питанням присвячувала також заг. інфомарційна преса як укр., так і чужомовна.
На Центр. і Сх. Землях до 1919 були розповсюджені журн., що їх видавали рос. с.-г. т-ва: «Труды Вольного Экономического Общества» (1765 — 1915) і ж. моск. т-ва сіль. госп-ва (перев. місячник), що появлявся 1821 — 76 під різними назвами, серед ін. «Земледельческий Журнал» (з 1821), «Журнал сельского хозяйства и овцеводства» (1841 — 59), «Русское Сельское Хозяйство» (1869 — 76); перев. тижневик «Земледельческая Газета» (1834 — 1917), вид. мін-ва хліборобства і держ. майна; місячник «Сельское Хозяйство и Лесоводство» (1865 — 1918; назви мінялися), що його видавало мін-во держ. майна й багато ін.
На Україні перші с.-г. ж. видавали С.-г. т-ва: «Записки Императорского Общества Сельского Хозяйства Южной России», що виходили в Одесі у 1832 — 1915, перев. як місячник (див. також Т-во сіль. госп-ва Півд. Росії). Згодом свої ж. видавали т-ва сіль. госп-ва і с.-г. пром-сти — Київ.: «Труды» (1882 — 84), пізніше тижневик «Земледелие» (1884 — 1904); Харківське — двотижневик «Хлібороб», популярний ж. для селян (укр. і рос. мовами; 1907 — 18) та ін. С.-г. п. укр. мовою появилася щойно на поч. 1910-их pp. і була дужз нечисленна: єдиними с.-г. ж. були двотижневик «Рілля» (1911 — 14 і 1917 — 18) та «Укр. Бджільництво» (1906 — 10) і «Укр. Пасічництво» (1917 — 18) обидва за ред. Є. Архипенка — всі в Києві.
Чимало місця с.-г. справам присвячувала періодична преса заг. характеру, що виходила на Україні, зокрема «Губернские Ведомости», що видавалися з 1837, і в своїй неофіц. частині друкували серед ін. відомості з сіль. і домашнього госп-ва. По скасуванні заборони українського друку 1905 майже вся укр. преса приділяла увагу проблемам сіль. госп-ва, зокрема та, яка була призначена для села, як «Світова Зірниця» (з 1906), «Село» (1909 — 11) і кооп. ж. — двотижневик «Наша Кооперація» (1913 — 14) та (у деякій мірі) «Слово» (1907 — 09). Так само було у 1917 — 20, з тим, що чимало уваги сіль. госп-ву присвячувала кооп. преса, зокрема двотижневик «Сільський Господар» (1918 — 19).
В УССР 1920 — 41. Кількість періодичних вид. з ділянки сіль. госп-ва значно збільшилася у 1920 — 30 pp., зокрема з 1922. За 1921 — 40 в УССР виходило бл. 360 назв цих вид., у тому ч. бл. 90 журн.; 1920 їх було ледве 9 (жадного ж.), 1925 — 44 (у тому ч. 12 ж.), 1930 — 74 (25), 1935 — 25 (8), 1940 — 33 (6). Найбільше зростання С.-г. п. припадає на час НЕП-у, воно зменшилося під час колективізації, щоб дещо збільшитися в кін. 1930-их pp. С.-г. п. 1920 — 30-их pp. (зокрема 1923 — 32) характеризує попри велику кількість — короткотривалість окремих вид., вони рідко виходили, часто міняли назви, їхній наклад був здебільша незадовільний; мова, за малими винятками, укр. Чимало С.-г. п. являло собою бюлетені, вісники, звіти. Наук. і наук.-практичне значення мали вид. с.-г. ін-тів і технікумів, н.-д. ін-тів та дослідних станцій; пересічний час цих вид. — 2, 3 роки, поява — 3,1 рази на рік. Кращі умови мали вид. Наркомзему (або ним Фінансовані) — вид. н.-д. станцій і С.-Г. Наук. Комітету України. Триваліші і важливіші з них (крім журн.): «Матеріяли дослідження ґрунтів України» (1917 — 31; 13 тт.), «Праці Поліської с.-г. дослідної станції». (1928 — 36; 61 випуск), «Труди Укр. н.-д. Ін-ту Зернового Госп-ва» (з 1935), «Труди Укр. н.-д. Ін-ту Садівництва» (за 1931 — 41 — 30 випусків), «Труди Наук. Ін-ту Свиноводства» (1930 — 40 — 30 випусків); рос. мовою «Труды....» Полтавської (за 1920 — 30-ті pp. — 73 випуски), Сумської (1920 — 31 — 30 випусків) та Миронівської (1924 — 31) с.-г. станцій.
Ж., перев. місячники, мали різний характер: наук., наук.-виробничий, популярний; чимало з них були спеціяльного напряму. Важливіші: наук. «Аґроном» (вид. С.-Г. Наук. Комітету України, 1923 — 26; 20 випусків) і місячники «Вісник С.-Г. Науки» (1922 — 29), «Аґротехніка» (1922 — 32) і «Бюлетень Харківської Крайової с.-г. станції» (1925 — 29); т. зв. гром.-проф. і наук. місячники: «Укр. Аґроном» і «Укр. Землевпорядник» (обидва у Харкові 1925 — 29) і замість них «Спеціяліст сіль. госп-ва України» (1930 — 32). Механізації сіль. госп-ва присвячені серед ін. популярні ж.: «Машина на селі» (у Харкові, 1930 — 34) і масовий місячник «За механізацію сіль. госп-ва» (у Києві, 1935 — 37). Популярними заг. с.-г. ж. були: двотижневик «Полтавський селянин» (1925 — 29), місячник «Зернове госп-во» (у Києві, 1936 — 40) та ін. Техн. культурам були присвячені популярні місячники: «Колективні лани бурякосіяння» (у Харкові, 1930 — 34; назви мінялися) і «Буряківництво» (у Києві, 1936 — 38), «За радянську бавовну» (у Херсоні, 1931 — 33), «За техн. культуру» (у Харкові, 1931 — 33) і «Техн. культура» (1938 — 40); садівництву — наук. практичний місячник «Вісник садівництва, виноградництва та городництва» (1925 — 30, назви мінялися) і наук.-виробничий місячник «Сад та город» (у Києві, 1937 — 49); тваринництву — місячники: наук.-виробничий «Соціялістичне тваринництво» (1934 — 49, назви мінялися), «Птахівництво України» (1930 — 34), «Колгоспне бджільництво» (1925 — 41, у Харкові, назви мінялися); мисливству і рибальству — місячник «Укр. мисливець і рибалка» (у Харкові, 1925 — 32).
С.-г. п. на Зах. Укр. Землях до 1944. До появи укр. С.-г. п. у Галичині була поширена нім. і поль. фахова С.-г. п.; с.-г. проблеми весь час заторкувала укр. заг. інформаційна преса (зокрема «Зоря Галицька» і «Наука», а згодом. ін.), ще більше орган т-ва «Просвіти» — «Письмо з Просвіти», а у 20 в. кооп. преса, особливо «Економіст». Фахову С.-г. п. розпочали двотижневик «Господар», редаґований С. Шеховичем у Львові (1869 — 72) і «Господар и промышленник» (1879 — 87) у Станиславові й у Львові, що його видавав А. Ничай; перший у цілості, другий частково присвячував увагу сіль. госп-ву. Тричі на місяць у Львові виходив «Провідник рільничих кружків — рільнича часопись» (1886 — 1914), вид. гол. заряду гуртків рільничих, додаток до «Przewodnika Kółek Rolniczych» і двомовний (поль.-укр.) місячник Патронату Хліборобських Спілок «Часопис для спілок рільничих» (1904 — 14; 1915 — 21 — окреме укр. вид.). У Перемишлі о. І. Негребецький і Т. Кормош видавали хліборобський місячник «Господар» (1898 — 1913), а у Львові В. Король «Газету Господарську» (1901 — 02), які частково займалися і с.-г. проблемами. З 1910 найпоширенішим сг. ж. був двотижневик «Господарський Часопис» (1910 — 18), орган т-ва «Сіль. Господар». На Буковині інформації з галузі сіль. госп-ва подавали серед ін. «Сельський Господарь» (1878 — 79), «Вісник Союза Руских хліборобських спілок на Буковині» (додаток до «Руської Ради» 1903 — 08), його продовження «Народне Богатство» (1908 — 11) і зокрема періодичне вид. «Добри Рады» (1889 — 1914).
Після 1918 С.-г. п. в Галичині завмерла (відновлену 1920 «Господарську Часопись» перейменовано 1921 на «Госп.-Кооп. Часопис», яка лише побічно займалася с.-г. питаннями); її відновлено разом з розгортанням праці т-ва «Сіль. Господар», органом якого був почитний двотижневик «Сіль. Господар» (1926 — 44). Він також видавав і більш спеціяльні журн.-місячники: «Укр. Пасічник» (1928 — 39 і 1941 — 44), «Практичне Садівництво» (1933 — 38; ред. обох ж. М. Боровський), «Хліборобська Молодь» (1934 — 39; орган хліборобського вишколу молоді), «Сад і Город» (1939). Наук. характер мав квартальник «Укр. Аґрономічний Вісник» (1934 — 38). Поза ж., що їх видавав «Сіль. Господар», за ред. Є. Архипенка виходив «Сільський Світ» (1923 — 32 у Перемишлі, Львові й Луцькому. На Закарпатті виходили місячники «Господар» (1923 — 25; ред. М. Творидло), «Подкарпатське Пчолярство» (1923 — 26) й ін.
Сучасна С.-г. п. в УССР убога кількісно, що видно з табл. (ч. на 1973; у дужках для порівняння ч. РСФСР).
|
Кількість |
|
|
|
|
видань |
чисел на рік |
Річний наклад (у тис.) |
Сер. разовий наклад числа (у тис.) |
Всі періодичні вид. у тому ч. журн. |
52 (315) 6 (79) |
231 (2 065) 68 (872) |
2 275 (48 258) 222 (2 664) |
9,8 (23,4) 33,6 (30,1) |
С.-г. ж. в УССР це місячники, які виходять у Києві — всі укр. мовою. Серед них є один наук. «Вісник С.-Г. Науки», орган Мін-ва Сіль. Госп-ва УССР (до 1962 — Укр. Академії С.-Г. Наук), наклад 5 100 (1973); популярний «Хлібороб України», наклад 55 800 (мало фактичних інформацій з сіль. госп-ва; перев. сов. пропаґанда) та спеціяльні: «Тваринництво України» (наклад 62 400), «Механізація сіль. госп-ва» (з 1950, орган об’єднання Ради Мін. УССР, наклад 27 800; для порівняння — ж. «Сельский механизатор» у Москві має наклад понад 0,7 млн) і «Сільське Будівництво» (27 800). Серед ін. періодичних вид. переважають вид. с.-г. ін-тів та н.-д. ін-тів (серійні праці, тематичні зб., наук.-техн. бюлетені); їх періодичність незначна (пересічно 3,7 разів на рік), сер. наклад числа — 1 244.
Хоч кількість С.-г. п. та її наклад за останні десятиліття зросли (1950 всіх періодичних вид. з сіль. госп-ва було 24 з річним накладом 700 000), вона мало задовольняє потреби селян України. Найкраще про це свідчить (крім уже поданих чисел) таке порівняння: в УССР одне періодичне вид. з сіль. госп-ва є на 137 000 осіб, що працюють у сіль. госп-ві (1 журн. на 1 280 000), в РСФСР — на 39 000 (155 000), а на одну особу працюючу в сіль. госп-ві припадає річно в УССР 0,24 числа такого вид., в РСФСР — 0,52. І тому, що Україна більше хліборобська країна ніж Росія, вона примушена задовольняти потреби свого сіль. госп-ва рос. С.-г. п., тим більше, що ці вид. привабливіші, краще ілюстровані та їх можна легше купити.
Р. М.