[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 3101-3111.]

Попередня     Головна     Наступна





Сумах (Rhus L.), рід невеликих дерев або кущів з родини сумахуватих. На Україні: С. волосистий [R. hirta (L.) Sudw.-Rh. typhina Torn.] див. Оцтове дерево; С. дубильний (R. coriaria L.), росте на сухих, кам’янистих схилах, особливо лупаках, цінна чинбарна та фарбувальна рослина, декоративний кущ. Багато видів. С. культивують як декоративні: С. яванський (R. javanica L.) та ін.


Суми (III — 15), обл. м. на Слобожанщині, положене на правому високому березі р. Псла при впадінні до нього р. Сумки (звідси й назва), важливий індустріяльний і культ. осередок; аеропорт; 199 000 меш. (1976). С. заснували 1652 укр. селяни і козаки-переселенці з Правобережної України; 1656 — 58 моск. воєвода К. Арсеньев побудував у С. сильну фортецю для захисту Слобідської України від наскоків татар. Завдяки вигідному торг. шляху, що йшов через Путивль на Москву, С. швидко зростали. 1658 — 1765 — С. були центром Слобідського полку, 1765 — 80 Сумської провінції Слобідсько-Укр. губ., пізніше (до 1923) пов. м. (з 1835 — Харківської губ.). Розвиток С. припадає на другу пол. 19 — поч. 20 в. (1850-і pp. — 11 500, 1897 — 27 600, 1913 — 50 400 меш.) завдяки зростанню пром-сти: цукрової (С. стали одним з її осередків на Україні), а також машинобудів., металообробної і текстильної (фабрика сукна) та торгівлі (відомі ярмарки — 4 рази на рік). 1923 — 30 С. були округовим м., з 1939 — обл. У 1920-их pp. C. не розвивалися: 1926 — 44 000 (у тому ч. на українців припадало 80,7%, росіян — 11,8%, жидів — 5,5%, 1939 — 69 000).

Значний розвиток С. почався з 1950-их pp. (1959 — 98 000, 79% становили українці, 20% росіяни; 1970 — 159 000 меш.), завдяки чималому зростанню пром-сти: машинобудів., хем., приладобудів., харч. і легкої. Найбільші підприємства: машинобудів. зав. ім. М. Фрунзе (заснований 1896; нині одне з найпотужніших підприємств хем. машинобудування СССР; виробляє устаткування для одержання мінеральних добрив, спирту, кавчуку, штучного волокна і пластмас, для вугільної, коксохем., харч. та ін. галузів пром-сти), зав. електронних мікроскопів та електроавтоматики (заснований 1959; основна продукція: різні типи електронних мікроскопів, масспектрометри, лічильники йонів тощо), хем. комбінат (основна продукція: сірчана кислота, мінеральні добрива, пігменти, алюміній сірчано-кислий, лакофарбова продукція тощо), Червонозоряний цукрорафінадний (збудований 1869; 1970 — 236 000 т цукру), чавуноливарний зав. «Центролит»; з харч. пром-сти: м’ясокомбінат, лікеро-горілчаний і овочеконсервний зав., молочарня; з легкої: суконна, швейна, взуттєва фабрики. С. є значним культ. центром: пед. ін-т, Сумський філіял Харківського Політехн. Ін-ту, 9 сер. спеціяльних шкіл, краєзнавчий (див.) і мист. (див.) музеї, будинок-музей А. Чехова, муз.-драматичний театр, філармонія, телецентр. Пам’ятки архітектури: будинок кол. цехового управління (17 в.), Воскресенська церква (тризрубна, трибанна, двоповерхова; кін. 17 в.), Спасо-Преображенський собор (18 в.) та ін.

Література: Долгін Г., Сапухін П. Суми. К. 1963; Моісеєнко В., Новаківська Н. Суми. Історично-архітектурний нарис. К. 1966; Сапухіна Л., Скрипник В. Суми. Х. 1972.

В. Кубійович і Р. М.


Сумний Семен (1897 — 1960; справжнє прізвище Угрюмов), письм. родом з Поділля, закінчив Херсонський Пед. Ін-т, чл. літ. орг-ції «Плуг»; літ. діяльність почав фейлетоністом і нарисовцем у газ. «Комуніст» (Харків). Автор бл. 20 зб. оп., повістей і нарисів. Зб. оп.: «Вогні Донбасу», «Переможена земля» (1929), «Весні назустріч» (1930);. нариси «Перший іспит» (1931; у співавторстві з О. Ясним), повість «Молодість Тесленка» (1949) та ін.


Сумська область, обл. у півн.-сх. частині УССР; охоплює частини Сер. височини і Придніпровської низовини; 23 800 км², 1452 000 меш., у тому ч. 696 000 міськ. і 756 000 сіль. (1975). Нац. склад за переписом 1970: українців — 87,2%, росіян — 11,7%, ін. — 1,1%. 15 м., 20 с. м. т., 1 721 сіль. насе лених пунктів; 18 р-нів, 346 сіль. рад.


Сумський Краєзнавчий Музей, постав 1939 у Сумах з відокремлених від Сумського Художньо-Іст. Музею (див. Сумський Художній Музей) археологічних, етногр. і природничих колекцій. Має відділи: природи (геологія, фльора, фавна Сумщини), дорев. минулого (археологічні, етногр. зб., колекція старовинної зброї тощо) і сов. суспільства. У фондах музею бл. 10 000 експонатів, бібліотека 12 000 тт. (1971). Музей має відділи у Сумах (будинок-музей А. Чехова) і 2 філії — Охтирський і Путивельський краєзнавчі музеї.


Сумський Художній Музей (до 1939 п. н. Сумський Художньо-Іст. Музей, відтоді до 1968 — Сумський Держ. Художній Музей), заснований 1920 у Сумах на базі націоналізованих приватних колекцій. С. Х. М. має відділи укр. і рос. дорев. (18 — поч. 20 в.), сов. і зах.-евр. мистецтва. Укр. мистецтво представлене картинами В. Боровиковського, І. Айвазовського, Т. Шевченка, К. Трутовського, Д. Везперчого, І. Рєпіна, М. Пимоненка, С. Васильківського, С. Світославського, П. Левченка, Ф. Кричевського, М. Самокиші, І. Труша, К. Трохименка, О. Шовкуненка, М. Глущенка та ін. мистців. Цінні зб. межигірської порцеляни і фаянсу, також фабрики А. Миклашевського з с. Волокитина і мист. скла. С. Х. М. має філію у м. Лебедині.


Сумцов Микола (18. 4. 1854 — 12. 9. 1922), видатний фолкльорист, етнограф і літературознавець та гром. діяч, нар. в Петербурзі у дворянській родині; д. чл. НТШ (з 1908), ВУАН (з 1919), чл.-кор. Петербурзької АН (з 1905), чл. чес. АН та ряду слов. наук. т-в. По закінченні Харківського Ун-ту (1875) деякий час студіював у Німеччині, з 1878 приват-доц., з 1888 проф. Харківського Ун-ту; з 1880 незмінний секретар, з 1887 — гол. Іст.-Філол. Т-ва при Харківському Ун-ті, 1905 завідував Етногр. Музеєм при ньому.

Гол. галуззю досліджень С. була етнографія, особливо фолкльор. Почавши свою наук. працю як прихильник мітологічної школи, він поступово перейшов до порівняльного напряму, беручи до уваги філол. засоби праці, з якими найкраще був ознайомлений. Праці з цієї ділянки відзначаються багатим фактичним матеріялом, зокрема: «О свадебных обрядах, преимущественно русских» (1881), «К истории южнорусских свадебных обычаев» (1883), «Хлеб в обрядах и песнях» (1885), «К вопросу о влиянии греческого и римского свадебного ритуала на малорусскую свадьбу» (1886), «Научное изучение колядок и щедривок» (1886), «Коломыйки» (1886), більша праця «Культурные переживання» (1889 — 90), «Писанки» (1891), «Дума об Алексее Поповиче» (1894), «Разыскания в области анекдотической литературы» (1898), «Очерки народного быта» (1902). Кілька праць С. присвячені кобзарству і кобзарям: «Изучение кобзарства» (1905), «Бандурист Кучеренко» (1907) й ін. Історії укр. фолкльористики належить праця «Современная малорусская этнография» (т. I, 1893, II, 1897), «Діячі укр. фолкльору» (1910). С. присвятив чимало уваги вивченню Слобожанщини: «Слобідсько-укр. іст. пісні» (1914), «Слобожане. Іст.-етногр. розвідка» (1918), «Слобожанщина і Шевченко» (1918).

С. працював над створенням систематизованої історії укр. літератури 17 в. й опублікував ряд монографій про І. Вишенського, Л. Барановича, І. Ґалятовського, І. Ґізеля — всі у 1884 — 85 pp. С. належать праці з історії укр. літератури 18 — 20 вв.: низка праць про Т. Шевченка, Г. Сковороду, І. Котляревського, П. Куліша, М. Старицького, І. Манжуру, І. Франка, Б. Грінченка, О. Олеся, О. Потебню. Ряд праць С. присвячений історії рос. (зокрема про О. Пушкіна) і зах.-евр. літератури, кілька — історії образотворчого мистецтва (особливо про Леонарда да Вінчі). Всього С. написав бл. 800 наук. праць.

С. відомий і як популяризатор, зокрема історії укр. культури: «Хрестоматія з укр. літератури» (1922). Він брав діяльну участь у гром. житті, виступаючи на оборону укр. нац. культури. По революції 1905 С. перший серед харківської професури почав читати 1906 лекції укр. мовою, аж поки влада не заборонила вживати укр. мови на лекціях. С. багато зробив для орг-ції нар. бібліотек і музеїв; він був одним з засновників Харківської гром. бібліотеки (тепер Держ. Наук. Бібліотека ім. В. Короленка).

[Сумцов Микола († Харків). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Редин Е. Профессор Николай Федорович Сумцов. Х. 1906; Життєпис проф. М. Ф. Сумцова. ЗІФВ УАН, кн. 2 — 3. К. 1923; Петров В. Сумцов як історик етнографії. ЗІФВ УАН, кн. 7 — 8. К. 1926; Дорошенко В. Акад. Микола Сумцов. Праці Іст.-Філол. Т-ва в Празі, т. І. Прага 1926; Микола Федорович Сумцов. Опис документальних матеріялів особистого фонду, ч. 794, 1876 — 1921. К. 1965; Бібліографія праць С. у ЗІФВ УАН, кн. 2 — 3. К. 1923.

П. Одарченко


Суниця, див. Полуниця.



Суничник (Arbutus L.), рід дерев або кущів з родини вересуватих з яскравочервоною на весні і восени корою, листки на зиму залишаються зеленими. У півд. Криму дикорослий вид — С. дрібноплідний (A. andrachne L.), дерево 5 — 12 м., плоди їстівні, але не смачні (культивують також як декоративне дерево), і декоративний — С. великоплідний (А. unedo L.), його сирі або варені плоди їстівні, з них виготовляють спиртові напої.


Суперлятив, найвищий ступінь вияву ознаки (серед трьох і більше осіб, речей чи понять), вираженої якісним прикметником чи утвореним Від нього прислівником (найгарніший з-поміж усіх). С. утворюється префіксом най-, доданим до вищого ступеня (компаративу), або аналітично словоскладенням (найбільш західній). Безвідносно інтенсивну появу ознаки показує т. зв. елятив (прегарний, дуже гарний, народномовні: гарний-гарний, такий гарний, гарнісінький, гарнюсінький). Архаїчні ц.-слов. форми С. вживаються ще у шанобливому звертанні до духовних осіб (всечесніший, всесвіт ліший, блаженніший, священніший).


Супій, р. на Придніпровській низовині, ліва притока Дніпра, впадає в Кременчуцьке водосховище; довж. 130 км, сточище — 2 000 км.2 Перев. шир. долини 1,3 — 3 км, річища 2 — 8 м (у пониззі — до 20 м). Основне живлення снігове. Використовується для водопостачання. На С. — м. Яґотин, водосховище — Супійська осушувальна система.


Супійська осущувальна система, гідромеліоративна система для осушення заболочених земель у сер. та нижній частинах заплави р. Супою на території Придніпровської низовини. Перші осушувальні роботи проведено 1913 — 14, згодом 1926 — 30 і 1960 — 62. Заг. площа 14,200 га.


Супін (також досягальний спосіб), вживана в староукр. мові невідмінна дієслівна форма при дієсловах руху на означення мети дії, утворювана суфіксом -ть від основи інфінітива, з доповненням (об’єктом) не в знахідному, але в родовому (поиде възятъ города ’пішов здобути город’). Зникаючи, С. ще від 11 в. став змішуватися з інфінітивом і сприяв факультативній зміні суфікса інфінітива -ти на -ть (поетичне й говіркове писать ’писати’) та до впровадження форми родового відмінка в знахідний (пішов пасти коней).


Суплетивність, утворювання співвідносних форм слів у словозміні від ін. коренів чи основ (чоловік: людина: люди). В укр. мові С. виступає найчастіше у відміні займенників (я: мене; ти: тебе; він: його; ми: нас; хто: кого; що: чим), при ступенюванні прикметника (добрий: кращий), при творенні доконано-видового допарка дієслів (брати: взяти; говорити: сказати) чи їх часів (йду: йшов) та множинних форм іменника (дитина: діти). С. появляється широко й у давньому називанні деяких чоловічих і жін. осіб і тварин замість суфіксово-парних відповідників (кінь: кобила, хоч лош-ак: лош-иця; син: дочка, хоч учень: учениця). С. досліджував Ю. Касім.


Супонін Петро (* 1898), маляр і графік родом з Харкова; закінчив Харківський Художній Ін-т: (1929; учень О. Хвостенка-Хвостова і М. Бурачека), з 1944 викладач у ньому. Картини: «На Дніпрельстані» (1931), «Вечір на Дніпрі» (1953), «Судно на причалі» (1957); кольорові автолітографії: «Вечір на Дніпрі. Нова Кахівка» (1954), «Збирання сіна» (1955); плякати.


Супрасльський лексикон 1722 («Лексиконъ сирЂчъ словесникъ славенскій имЂющъ в себЂ словеса первЂе славенскія азбучныя по сем же полскія»), ц.-слов.-поль. словничок на понад 4 000 слів, надрукований у манастирі ЧСВВ в Супраслі (б. Білостока, нині Польща) для потреб духовенства. Ц.-слов. стовпець базувався майже повнотою на «Лексиконі» П. Беринди, модернізований був лише його серб.-болг. правопис (напр., пръстъ на перстъ), змінені наголоси та внесена волинсько-поліська вимова в написання (із змішуванням груп рЂ/ри/рі/ры, груп ря/ра як і ы з и/і та Ђ з и, зокрема не під наголосом, напр., въскрЂляю, кнЂжникъ, сусúкъ ’сусЂкъ’ безсрáмЂе), в наслідок чого трапилися й помилкові тлумачення (пЂгъ ’рябъ’ як ’раб’, звідки й поль. переклад ’sługa, niewolnik’). Поль. відповідники є майже скрізь перекладом укр. тлумачень Беринди, нерідко калькового характеру, подібно впроваджено укр. вимову в поль. слова (напр., портъ ’onucza’, бразда ’brozna’). C. л. передруковано майже без змін у Почаєві 1751 й 1756 (як додаток до кн. «Богословія нравоучительная») та 1804 (окремо). С. л. разом з його поль. тлумаченнями використав Й. Левицький у кн. «Приручный словарь славено-польскій» (1830), бл. 4 400 слів.

О. Г.


Супрасльський літопис, Короткий Київ. літопис, складений у кін. 15 — на поч. 16 в. в Білорусі, знайдений у Супрасльському манастирі (б. Білостока, тепер Польща). С. л. висвітлює події з 9 в. до 1515. До нього входять як складові частини Короткий Новгородський і Короткий Київ. літописи. Перша частина це — компіляція, присвячена історії Руси до 1500; друга, написана невідомим сучасником, містить докладний опис подій у Києві й на Волині 1480 — 1512 (серед ін. про зруйнування Києва крим. татарами 1482, наскоки татар на Волинь 1491 і 1496, змову кн. Михайла Олельковича проти Литви 1481), довгий опис битви під Оршею (1514) і похвалу кн. Острозькому, який у цій битві переміг В. моск. кн. Василія III. Вперше С. л. опублікував М. Оболенський 1836.


Супрематизм, напрям у безпредметному мистецтві, абстрактний геометризм, зачинателем якого вважається К. Малевич (* 1879 у Києві — 11935 у Ленінграді), що 1915 виступив з програмою С. і оформив у кн. «Світ без предметів» (нім. мовою, 1928); він вийшов від кубізму і футуризму та відкидав будь-яку предметність («Чорний квадрат», 1913). С. знайшов застосування в урбаністиці, плякаті і графіці. На Україні його пропаґувала «Нова Ґенерація» (В. Єрмілов й ін.). У Галичині С. відбився у деяких творах П. Ковжуна (екслібрис С. Гординського).


СУПРОМ, див. Союз Українських Професійних Музик.


Супрун Оксана (* 1924), скульптор родом з Умані, дочка скульпторки Г. Петрашевич; закінчила Київ. Художній Ін-т (1951). У співавторстві з А. Білостоцьким створила сюжетну групу «Перед боєм» («Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс та Іван Богун», 1954); композиції: «Дружба» (1954), «Пісня» (1955), «Майбутнє» (1960), «Думи» (1964), «Польова царівна» (1966 — 67); пам’ятники: І. Франкові у Києві (1956), В. Ленінові в Чернігові (1967).

[Супрун Оксана (1924 — 1990, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Супруненко Микола (* 1900), історик родом з Полтави, наук. співр. Ін-ту Історії України АН УРСР (з 1937); чл.-кор. (з 1958) і д. чл. (з 1972) АН УРСР. Автор праць з новітньої історії України; зокрема доби 1917 — 20, написаних на основі джерельних матеріялів, але обмежених офіц. партійно-сов. доктриною. Гол. з них: «Розгром денікінщини на Україні» (1942), «Україна в період іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни 1918 — 20 pp.» (1951, II вид. 1961), «Украина в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941 — 45» (1956), «Очерки истории гражданской войны и иностранной военной интервенции на Украине 1918 — 20» (1966).

[Супруненко Микола (1900 — 1984, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Супруненко Петро (1893 — 1946), вчений у галузі механіки, д. чл. АН УРСР (з 1934), родом з Кременчука. 1920 — 28 викладач Київ. Політехн. Ін-ту, з 1929 — проф.; з 1929 дир. Кабінету транспортної механіки АН УРСР; за «єжовщини» заарештований. Праці С. стосуються механіки рухомого складу залізниць (льокомотива, вагона, потяга); понад 60 наук. праць (перев. укр. мовою) і ряду винаходів.

[Супруненко Петро (1893 — 1938). — Виправлення. Т. 11.]


Сура, див. Мокра Сура.


Сурма, старовинний укр. нар. і військ. духовий інструмент, виготовлений з дерева; грали на ньому «сурмачі». С. витіснили мідні інструменти. Є намагання відновити С. в оркестрах нар. інструментів.


«Сурма», підпільний журн., орган УВО, що появлявся перев. щомісяця 1927 — 28 у Берліні та 1928 — 34 у Кавнасі і нелеґально поширювався на Зах. Укр. Землях, наклад бл. 10 000. Гол. ред. В. Мартинець, серед співр. Є. Коновалець, О. Сеник, Р. Ярий, С. Чучман, Р. Сушко. По заснуванні ОУН «С.» спеціялізувалася на військ. тематиці (ред. Р. Сушко).


«Сурма», місячник, орган закордонних частин ОУН, виходив у Мюнхені 1949 — 54; ред. С. Ленкавський.


«Сурмач», орган Об’єднання бувших Вояків Українців у Великій Брітанії, виходить у Лондоні з 1955, спершу двомісячник, згодом квартальник, з сер. 1960-их pp. річник. Журн. багато ілюстрований. Гол. ред. С. Фостун.


Сурмач Мирон (* 1895), книгар і гром. діяч у ЗДА, куди прибув 1910 з Галичини. Власник книгарень «Січовий Базар» (1918 — 27) і «Сурма» (з 1927, обидві у Нью-Йорку) і видавець : кн., місячник «Базар» (1921 — 22), укр. платівки, листівки з укр. мотивами (серед ін. твори Мирослави Сурмач-Милс). С. організатор першого в ЗДА укр. радіомовлення (1928); ст. в укр. пресі.

[Сурмач Мирон (1893, Желдець, Жовківський пов., Галичина — 1991, Нью-Йорк). — Виправлення. Т. 11.]


Сурмач-Милс (Mills) Мирослава (* 1925), укр.-амер. малярка, нар. у Нью-Йорку, дочка Мирона С. Закінчила Купер Юніон Арт Скул у Нью-Йорку (1950). Ілюстратор дитячих кн.; як знавець нар. мистецтва, спричинилася до відновленя писанкарства за океаном (техн. методи, взірці у кн. «Ukrainian Easter eggs» 1957) і малярства на склі з сценами укр. традиційних звичаїв (видані листівками, які широко розходяться по Америці). С.-М. бере участь у групових виставках у ЗДА і Канаді.

[Сурмач-Милс (Mills) Мирослава, м. б. Ярослава. — Виправлення. Т. 11.]


Суровцова Надія (* 1896), гром. діячка, перекладач, за фахом історик, родом з Уманщини. Перед першою світовою війною діяльна в укр. студентському житті в Петербурзі; з 1917 на Україні (Уманщина), активний діяч Сел. Спілки, співр. київ. «Трибуни» й ін. газ. 1917 редаґувала чужомовні вид. Мін-ва Закордонних Справ у Києві. На еміґрації у Відні: перекладач в укр. в-вах, активна у жін. орг-ціях. Повернулася на Україну, працювала у Харкові в Радіотелеграфному Аґентстві України і при Н.-Д. Катедрі історії України ім. Д. Багалія. Серед ін. праць: «Олизар і його відношення до декабристів» (1927). Заарештована на поч. 1930-их pp., по 25 pp. тюрми і заслання звільнена. Написала спогади (Див. О. Солженіцин, «Архипелаг ГУЛаг»). Репресована в 1970-их pp. за здогадну участь у русі опору. Живе в Умані.

[Суровцова Надія (18.3.1896, Київ — 13.4.1985, Умань). Спогади С. посмертно опубліковано у зб. „Наука і культура Україна“, тт. 24 і 25 (1990-91). — Виправлення. Т. 11.]


Сурож, староруська назва м. Судака.


Сурозьке море, Суданське море, одна з назв Чорного, інколи Озівського м. (від м. Сурожа — Судака).


Сурський поріг, другий з Дніпрових порогів, довж. б. правого берега бл. 96 м, б. лівого — 68 м; спад 1,1 м.


Сурсько-Дніпровська культура, археологічна культура раннього неоліту, поширена в. р-ні Дніпрових порогів (назва від о. Сурського). Племена С.-Д. к. займалися гол. ч. скотарством (рогата худоба, кози, вівці, свині), а також рибальством і мисливством. При розкопах виявлено залишки напівземлянкових жител. Для С.-Д. к. властиві мікролітичні вироби з кременю, знаряддя для обробки дерева (сокири, тесла й великі скребла), вироби з кістки та рогу оленя, різноманітний гостродонний посуд, оздоблений лінійно-стрічковим орнаментом.


Сурядність (паратакса), сполучення з двох і більше функційно рівнозначних, синтаксично незалежних одне від одного слів, словосполучень чи речень без формального підпорядкування одного одному (батько і син; грати, співати й танцювати; сонце гріє, вітер віє; прийдеш, не прийдеш, мені однаково). У складно-сурядному реченні формальна С. рівноправних частин обмежується лише їх об’єднувальною інтонацією, їх порядковістю і співвідношенням дієслівних і займенникових форм (Той будує, той руйнує, той неситим оком на край світа позирає). С. вивчали Н. Бовтрук, А. Грищенко, Г. Довженко, Л. Кадомцева, П. Кучеренко, Л. Коць, І. Петличний, Е. Сасинович, Ф. Смагленко, Ф. Яловий та ін.


Суслов (справжнє прізвище Рєзніков) Онисим (1857 — 1929), актор, режисер і антрепренер школи М. Кропивницького, родом з Єлисаветграду. 1879 — 82 студіював медицину в Дерптському і Бернському ун-тах; 1882 — 87 за належність до партії «Нар. Воля» був на засланні. На сцені з 1888 у трупах М. Кропивницького (до 1892), братів Тобілевичів, Г. Деркача (1893 — 94), потім очолював власну трупу (до 1898 разом з О. Суходольським), у 1909 — 17 у різних рос. й укр. трупах. 1918 — 29 керував сел. пересувними театрами і заводськими гуртками, викладав в Одеській драматичній студії і знімався у фільмах: «Митя», «Сумка дипкур’єра» (1927), «Проданий апетит» (1928) та ін. С. відзначався в ролях коміків і резонерів: писар Скубка («По ревізії» М. Кропивницького), Цоколя («Наймичка» І. Карпенка-Карого), Карась («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), голова Явтух («Майська ніч» за Гоголем) й ін. Крім того, С. автор побутових драм «Галя Русина», «Без просвіту» та «За землю» і театральних спогадів.

[Суслов (справжнє прізвище Рєзніков) Онисим († Одеса). — Виправлення. Т. 11.]


Суспільна Служба Українців Канади, див. Фонд Допомоги Українців Канади.


Суспільно-побутові пісні, див. Лірично-побутові пісні.


Сутківці (IV — 7), с. на сх. Поділлі, Ярмолинецького р-ну Хмельницької обл. 3 400 меш. (1963). Пам’ятки архітектури: руїни замка (16 в.), Покровська церквафортеця (кін. 15 — поч. 16 в., реставрована на поч. 20 в.).


Сууксу, урочище на півд. березі Криму поблизу Гурзуфу, де міститься могильник часів раннього середньовіччя (6 — 7 вв.), досліджений 1903 — 07. У численних могилах виявлено посуд, різноманітні (перев. металеві) прикраси і зброю; штучно деформовані черепи похованих.


Суфікси, словотвірні, рідше словозмінні (формотворчі) морфеми, що стоять після кореня (разом з яким творять основу слова) перед флексійним закінченням (риб-к-а, риб-’яч-ий, риб-ал-и-ти, риб-ал-к-a; ход-и-в, ход-и-л-а, -и). С. поділяються на продуктивні, що ними утворюються нові слова (-ник: молод-ник, -ува-ти: телефон-ува-ти) й непродуктивні, здебільша наявні лише в небагатьох словах (зна-к, да-р, ра-л-о). Нові С. утворюються складанням (перерозподілом) елементів двох і більше інших С. (-н-ик: кривав-ник, хоч є лиш: крив-авий) чи виділюванням з чужомовних позичень (-ущий: знач-ущ-ий; -унок; поціл-унок; -ізація: яров-ізація). В укр. мові розвинені С. емоційного забарвлення (див. Пестливі форми). С. досліджували Р. Смаль-Стоцький, А. Вовк, Т. Возний, П. Горецький, О. Ізюмов, К. Ленець, К. Лук’янюк, М. Плющ, Ю. Редько, В. Русанівський, В. Франчук, В. Токар, О. Шевчук, Л. Юрчук та ін.


Суха Любов (* 1910), мистецтвознавець родом з Львівщини; закінчила Львівський Ун-т (1937), автор праць і ст. з укр. нар. і декоративно-прикладного мистецтва: «Художні металеві вироби українців Сх. Карпат другої пол. 19 — 20 ст.» (1959), «Нариси з історії укр. декоративно-прикладного мистецтва» (1969) та ін.

[Суха Любов (1910, Любеля, Жовківський пов. — 1988, Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Сухий Єланчик, p., що перетинає Донецький кряж та Приозівську височину і впадає до Мокрого Єланчика; довж. 77 км, сточище 515 км², пересічна шир. річища у сер. течії 10 м.


Сухий Ташлик, р. в півд.-сх. частині Придніпровської височини, ліва притока Синюхи; довж. 57 км, сточище — 763 км².


Сухий Торець, р. в півд.-зах. частині Донецького кряжа, ліва притока Казенного Торця (сточище Дінця); довж. 97 км, сточище — 1 610 км². Перев. шир. долини 3 — 4 км, річища — 10 м. Використовується для водопостачання та зрошення.


Сухинів Іван (1797 — 1828), декабрист родом з Херсонщини, нащадок запор. старшини; з 1809 на військ. службі, 1825 поручник Олександрійського гусарського полку. Чл. Півд. Т-ва, брав активну участь у повстанні Чернігівського полку на поч. 1826. Засуджений військ. судом на страту, замінену довічною каторгою на Нерчинських копальнях. За спробу повстання в Зерентуйській каторжній тюрмі засуджений на страту, напередодні якої покінчив життя самогубством.

[Сухинів (Сухинов) Іван (бл. 1794 — 1795, Краснокам’янка [тепер Червона Кам’янка], Олександрійський пов. — 1828). — Виправлення. Т. 11.]


Сухино-Хоменко Володимир (1900 — 68), історик, публіцист і літ. критик родом з Херсонщини. У 1920 — на поч. 1930-их pp. співр. Укр. Ін-ту Марксизму-Ленінізму й викладач Ком. Ун-ту ім. Артема й Ін-ту Журналістики у Харкові. Автор ст. на іст. й літ. теми в журн. «Літопис Революції», «Червоний Шлях», «Критика», «Радянський Театр» і кн. «Одміни і банкрутство укр. націоналізму» (1929). 1933 був репресований і засланий, по війні реабілітований.


Суховерська Оксана (* 1891), уроджена Федів, учителька руханки в сер. школах Львова; вела курси ритмопластики і сценічних нар. танців та ставила танці в театральних виставах; авторка підручника «Рухові забави й гри з мелодіями й примівками» (1924).


Суховерський Микола (* 1913), гром. і культ. діяч родом з Чернівців. До 1940 студентський і спортовий діяч та адвокат на Буковині. З 1949 в Канаді, чл. проводу Укр. Нац. Об’єднання, бібліотекар і доц. Альбертського Ун-ту в Едмонтоні; упорядкував низку каталогів славістичних періодичних вид.

[Суховерський Микола-Целестин. — Виправлення. Т. 11.]


Суховершки (Prunella L. = Brunella Moench), рід багаторічних рослин з родини губоцвітих. На Україні 3 види: С. звич. (P. vulgaris L.) в лісах, іноді як бур’ян, майже по всій Україні; С. великоквіткові [P. grandiflora (L.) Jack. = P. vulgaris var. grandiflora L.] на узліссях, степ. схилах, кам’янистих відслоненнях у ліс. р-нах, Лісостепу, Степу (розсіяно) і в Крим. горах; С. роздільнолисті (P. laciniata L.) на узліссях, галявинах, сухих луках на Закарпатті і в Криму.


Суховії на Україні, сухі гарячі вітри, що супроводяться високою температурою (понад 25° Ц.) та значно зниженою відносною вологістю повітря (нижче за 30%). С. часті (від 15 до 24 днів на рік) на півд. та півд. сх. України і на Передкавказзі. Вони викликають у рослин порушення водного режиму й обміну речовин, що призводить до зниження врожаю с.-г. культур; С. найнебезпечніші у червні, коли наливається зерно.

Відміною С. є пилові бурі (чорні бурі), які видувають на весні родючий ґрунт; сильні пилові бурі були на Україні у квітні 1928 й у березні-квітні 1960. Надмірне розорювання цілинних земель (серед ін. у 1950-их pp. на Передкавказзі і в Сер.-Азійському Степ. Краю) спричиняє поширення пилових бур. Методи боротьби з С: виведення посухостійких сортів, зрошення, насадження полезахисних ліс. смуг тощо.


Суховій (Суховієнко) Петро, кошовий гетьман (1668 — 69), родом з Лівобережжя, полтавський козак, писар Запор. Січі. У час найбільшого успіху П. Дорошенка, який 1668 об’єднав під своєю владою Правобережну й Лівобережну Україну, Запоріжжя висунуло проти нього кандидатуру С. на гетьмана. С. здобув підтримку Криму, склавши з ним угоду, яка визнавала зверхність крим. хана над Україною. Крим, як і Запоріжжя, був невдоволений з тур. протекції над Україною, яка не тільки посилювала позицію П. Дорошенка, але разом з тим послаблювала вплив Криму на укр. справи й обмежувала його автономістичні тенденції супроти Оттоманської Імперії. В наслідок авантюри С., при одночасному наступі поль. війська на Правобережжя, П. Дорошенко був змушений покинути Лівобережну Україну. С. з татарами в кін. 1668 напав на володіння П. Дорошенка на Правобережжі, але під Ольхівцем був розгромлений спільними силами П. Дорошенка й запорожців на чолі з І. Сірком. Влітку 1669 С. з татарами знову напав на П. Дорошенка, але Туреччина наказала ханові припинити підтримку С., і він утратив булаву, а його козаки проголосили (в липні) гетьманом уманського полк. М. Ханенка, якого підтримувала також і Польща. Після перемоги П. Дорошенка над М. Ханенком під Стеблевом (29. 10. 1669) С. подався до Криму. Дальша доля його невідома.

О. О.


Суходолов Микола (* 1920), скульптор родом з Ставропільщини, закінчив Київ. Художній Ін-т (1951; учень М. Лисенка). Пам’ятники М. Щорсові (у співавторстві з В. Бородаєм і М. Лисенком) у Києві (1954), В. Ленінові (з М. Лисенком) у Запоріжжі (1963 — 64); портрети М. Гоголя, П. Безпощадного (1958 — 59; обидва мармур), «Бандуристка» (1960, дерево).


Суходольська-Дикова (справжнє прізвище Дика) Марія (1879 — 1962), акторка, дружина Олекси С; з 1894 в трупі Г. Деркача, з 1898 — О. Суходольського, з 1918 у пересувному нар. театрі «Гарт», з 1927 у театрах Києва, Полтави і Ленінграду, 1935 — 41 у Держ. Драматичному Театрі ім. Т. Шевченка в Харкові. Виконувала гол. героїчні ролі у п’єсах М. Старицького (Маруся Богуславка в однойменній п’єсі, Лучицька «Талан» й ін.), В. Винниченка, Я. Мамонтова та ін. Померла у Харкові.


Суходольський Володимир (1889 — 1962), драматург родом з Ромна, за фахом інж.-гідроенерґетик. П’єси на тему боротьби за колективізацією: «На порядку денному», «Степ чекає» (1930); на ін. теми: «Устим Кармелюк» (1937) «Тарасова юність» (1938), «Дальня Олена» (1947), «Арсенал» (1957), «П’єси» (1960). Зб. одноактівок для самодіяльних гуртків «Дві війни» (1943), біографічна кн. про М. Заньковецьку для молоді «Нар. артистка», 1961). С. інсценізував (1933) «Сорочинський ярмарок» (за М. Гоголем); писав кіносценарії.

[Суходольський Володимир († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Суходольський Олекса (1863 — 1936), актор на характерних ролях, режисер й антрепренер, родом з Києва. З 1879 в рос. театрі «Берґоньє» в Києві, з 1891 в укр. трупах О. Василенка, М. Кропивницького, Г. Деркача, з 1894 очолював театральне т-во (до 1898 разом з О. Сусловим, до 1918 — самостійно). 1920 — 28 С. актор укр. трупи та помічник режисера оперового театру в Београді (Юґославія). 1929 повернувся на Україну; керівник пересувного театру «Гарт» (1930 — 32), потім (до 1933) актор Держ. Укр. Театру РСФСР. Кращі ролі: Цибуля, Панас («Сорочинський ярмарок», «Циганка Аза» М. Старицького), Хома («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Карпо («Лимерівна» П. Мирного) та ін. С. автор кількох мелодрам («Хмара», «Помста, або Загублена доля») і перекладів та переробок рос. п’єс.

[Суходольський Олекса (Олексій) († Москва). — Виправлення. Т. 11.]


Сухомел Георгій (1888 — 1966), вчений у галузі гідравліки і гідромеханіки, д. чл. АН УРСР (з 1951), родом з с. Миколаївки (тепер Козятинського р-ну Вінницької обл.). 1913 закінчив Київ. Політехн. Ін-т, 1914 — 48 викладав у ньому (з 1927 — проф.) і одночасно (з 1916) у Київ. Гідромеліоративному Ін-ті; 1940 — 58 — дир. Ін-ту Гідрології і Гідротехніки АН УРСР. Розробив теорію неоднорозмірного руху рідини з вільною поверхнею у відкритих водотоках, експериментально встановив і теоретично обґрунтував можливість двох форм руху води у відкритих річищах і гідротехн. спорудах, розв’язав ряд практичних питань інженерної гідравліки. С. — автор понад 80 праць.

[Сухомел Георгій († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Сухомлин Кирило (1886 — 1938), сов. партійний і держ. діяч, родом з Чернігівщини; з 1905 на Далекому Сході, з поч. 1920-их pp. на Україні. З 1925 — заступник наркома Роб. Сел. Інспекції (РСІ) УРСР, нарком праці, гол. Вищої Ради Нар. Госп-ва УРСР, заступник гол. РНК УРСР, гол. ЦКК КП(б)У та нарком РСІ УРСР; 1935 — 38 нарком місц. пром-сти УРСР, гол. Держпляну й одночасно заступник гол. РНК УРСР, 1930 — 37 — чл. Політбюра ЦК КП(б)У. Ліквідований за «єжовщини».


Сухомлинський Василь (1918 — 70), педагог, нар. у с. Омельнику на Кіровоградщині; закінчив Полтавський Пед. Ін-т, чл.-кор. Академії Пед. Наук РСФСР (з 1957) і Академії Пед. Наук СССР (з 1968); на пед. роботі з 1937, з 1947 — дир. Павлиської сер. школи Кіровоградської обл. Бл. 30 кн. і понад 500 ст. (рос. й укр. мовами), присвячених гол. вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків, методиці викладання мови і літератури в сер. школах й ін. Пропаґуючи в засаді виховання колективізму в учнів, С. рішуче відкидав принцип виховання індивідуума через колектив як засаду, «яка може завдати духової травми вихованцеві». Віддаючи належне трудовому вихованню в школі, виступав проти ранньої спеціялізації (з 15 pp. життя), передбаченої «Законом про зміцнення зв’язку школи з життям». Важливіші праці: «Воспитание коллективизма у школьника» (1956), «Верьте в человека» (1960), «Праця і моральне виховання» (1962), «Воспитание личности в советской школе» (1965), «Моральні заповіді дитинства і юности» (1966), «Серце віддаю дітям» (1969; нагороджена держ. премією УРСР), «Павлишская средняя школа» (1969), «Жива вода криниці» (1970), «Народження громадянина» (1970) та ін.

[Сухомлинський Василь (* Василівка, Кіровоградщина — † Павлиш, Кіровоградщина). — Виправлення. Т. 11.]

І. Б.


Сухомлінов Михайло (1828 — 1901), рос. історик літератури укр. роду, нар. у Харкові, проф. Петербурзького Ун-ту (з 1860), д. чл. Рос. АН (з 1872). Дослідник староукр. літератури у працях «О древней русской летописи как памятнике литературном» (1856), «О сочинениях Кирилла Туровского» (1858) й ін.; співр. ж. «Основа».


Сухоребрик (Sisymbrium L.), рід однорічних або багаторічних рослин з родини хрестоцвітих. На Україні 9 видів, більшість бур’яни. Найпоширеніші: С. лікарський [S. officinale (L.) Scop. = Erysimum officinale L.], розповсюджений скрізь (у Степу зрідка) б. жител, насіння містить 24 — 30% жирної олії, молоде листя й насіння (з нього готують приправу, яка заміняє гірчицю) — їстівні, з листя можна добувати Жовту фарбу; С. високий або рогачка (S. altissimum L. = Sinapis sinapistrum Crantz.) — типове перекотиполе, росте як бур’ян на полях, б. жител по всій Україні (крім Карпат), насіння містить 34 — 37% жирної олії, яка використовується в миловаренні, для виготовлення фарб і освітлення. Придатна і в харч. пром-сті.


Сухорський Андрій (* 1932), майстер різьби на дереві, родом з с. Вільки (Лемківщина); з 1948 працює на Львівському художньо-виробничому комбінаті; різьблення навчився від свого батька Петра і М. Орисика. Скульптура малих форм («Собаки напали», 1949, «Юна гусятниця», 1959, «Кобзар», 1964, «Господар Верховини», 1969). Праці С. зберігаються в музеях Києва, Львова і Москви.


Сухорський Онуфрій (1917 — 69), майстер різьблення на дереві, родом з с. Вільки (Лемківщина); з 1945 живе у с. Пасіки-Зубрицькі б. Львова. Тарілки, хлібниці, таці, оздоблені рельєфно-ажурним рослинним орнаментом, і скульптура малих форм («Сім’я птахів», «Ведмідь-музика», «Лис Микита», «Лелеки» тощо) зберігаються у музеях Києва і Львова.


Сухоцвіт (Gnaphalium L.), рід однорічних, рідше дворічних рослин з родини кошикоцвітих. На Україні 6 видів; з них найпоширеніші: С. болотяний, С. драговинний (G. uliginosum L.) у вологих, болотистих місцях, у великій кількості на низькогір’ї Карпат, як бур’ян на городах. Містить алькальоїд гнафалін, чинбарні речовини, смолу, каротин, вітамін С. Використовується при виразкових хворобах, важковигойних ранах і виразках, при легких формах гіпертонії; С. жовтувато-білий (Gnaphalium luteoalbum L.) — по вогких, перев. прибережних, піщаних місцях, часом як бур’ян на городах. Трапляється майже по всій Україні, крім Карпат і Крим. гір.


Сучава, Сочава, p., що перетинає Буковинські Карпати й Передкарпаття, права притока Серету; довж. — 160 км, сточище бл. 3 800 км²; лісосплавна. Гор. С. становить кордон між УССР і Румунією, решта сточища С. лежить у Румунії (частково на укр. етнічній території).


Сучава (VI — 7), м. в півд.-сх. Буковині над р. Сучавою, адміністративний центр Сучавського пов. Соц. Респ. Румунії; 72 000 меш. (разом з передмістями; 1971). С. згадується в літописах 12 в., пізніше в грамоті 1388 як торг. осередок на шляху зі Львова до Ґалацу. 1391 — 1564 — столиця Молд. князівства. 1653 у С. загинув Т. Хмельницький. За австр. часів в С. оселилися українці з Галичини і мали (з 1836) свою гр.-кат. церкву (1936 перетворена румунами на правос); у С. жив деякий час Микола Устіянович. Вона відома з прощ (до мощів св. Івана Нового Сучавського), у яких брали участь і українці.

Українці живуть у Сучавському пов. перев. на укр. етнічному піво., що простягається від Глибокої на півн. через Серет на півд. (див. карти на 189 стор.). У сучасному Сучавському пов. в 35 оселях живе бл. 40 000 українців.


«Сучасна Україна», двотижневик у Мюнхені (1951 — 60); видавець Закордонне Представництво УГВР (1951 — 56) та Укр. т-во закордонних студій (1956 — 60). Гол. ред. В. Стахів. У 1952 — 55 «С. У.» мала окремі стор. «Література, мистецтво, критика», а з липня 1955 до кін. 1960 появлявся у тому ж в-ві місячник «Українська Літературна Газета» — за ред. І. Кошелівця й Ю. Лавріненка. 1955 — 60 виходили також окремі стор. «Суспільство, економіка, соц. політика» за ред. К. Кононенка. Крім авторів середовища ЗП УГВР (В. Стахів, Л. і Д. Ребет, Л. Ортинський, Б. Кордюк, Б. Галайчук, Є. Штендера, М. Мартинець), в «СУ.» друкувалися Б. Винар, В. Голубничий, Є. Ґловінський, Я. Левицький, Я. Пеленський, С. Процюк та ін. При «С. У.» виходила «Мала політ. бібліотека», в якій друкувалися праці Б. Галайчука, В. Голубничого, М. Прокопа, Л. Ребета; також «Мала літ. бібліотека». На базі «С. У.» й «Укр. Літ. Газети» постав з січня 1961 ж. «Сучасність».


«Сучасність», місячник літератури, мистецтва, суспільного життя, виходить у Мюнхені з 1961, постав на базі двотижневика «Сучасна Україна» і місячника «Українська Літературна Газета», видає Укр. т-во закордонних студій. Гол. ред. І. Кошелівець (1961 — 66 і 1976 — 77), В. Бургард (1967 — 70), Б. Кравців (1970 — 75), від 1978 — М. Скорупська. Видавець пов’язаний з Закордонним Представництвом УГВР, але «С.» має непартійний характер, і в ній беруть участь діячі культури, науки, гром. і політ. життя незалежно від політ. і світоглядових переконань; серед ін.: Е. Андієвська, М. Андрієнко — Нечитайло, В. Барка, Ю. Бойко, Б. Бойчук, В. Бургард, В. Вовк, Я. Гніздовський, В. Голубничий, С. Гординський, о. І. Гриньох, О. Ізарський, А. Камінський, Б. Кордюк, І. Коропецький, С. Костюк, І. Кошелівець, Б. Кравців, В. Кубійович, Ю. Лавріненко, В. Лесич, І. Лисяк-Рудницький, І. Майстренко, В. Маркусь, П. Одарченко, О. Пріцак, М. Прокоп, С. Процюк, Е. Райс, Б. Рубчак, У. Самчук, О. Стефанович, В. Стахів, Ю. Тарнавський, Б. Цимбалістий, Ю. Шевельов, Р. Шпорлюк. «С.» багато уваги присвячує питанням руху опору на Україні і друкує твори його діячів (І. Дзюби, І. Калинця, Л. Лук’яненка, В. Мороза, Є. Сверстюка, І Світличного, В. Симоненка, Г. Снєгірьова, В. Стуса, В. Чорновола) та ін. самвидавні матеріяли. «С.» інформує про культ., нац., соц., політ., екон., демографічні процеси на Україні, в СССР і в ком. бльоці, інформує про духові течії Заходу. Аналіза подій в СССР і УССР на стор. «С», зокрема критика політики нац. дискримінації й русифікації нерос. респ., накликає на неї часті напади на стор. сов. публікацій.

Поруч з ж. діє в-во «Сучасність» (як продовження в-ва «Пролог»). Від 1968 у ньому появилося понад 60 кн. з Ділянок літератури, мистецтва, політики та ін., що їх авторами або ред. є Е. Андієвська, І. Бакало, В. Барка, В. Вовк, Я. Гніздовський, О. Ізарський, А. Камінський, Г. Костюк, І. Кошелівець, Б. Кравців, Р. Купчинський, ІО. Лавріненко, І. Лисяк-Рудницький, І. Майстренко, Є. Маланюк, Б. Нижанківський, В. Попович, М. Прокоп, Б. Рубчак, О. Семененко, Ф. Сільницький, Ю. Соловій, Ю. Тарнавський, Ю. Шерех, А. Шифрін та ін. Окремими кн. у вид. «С.» перевидано твори, що раніше вийшли в УССР, а тепер заборонені (М. Бажана, М. Скрипника й ін.), а також твори діячів укр. й рос. опору (П. Григоренка, І. Калинця, В. Мороза, М. Руденка, І. Світличного, В. Симоненка, Г. Снегірьова, В. Стуса, Т. Ходорович). Зб. чужомовних поезій і прозових творів у в-ві «С.» вийшли в перекладах Б. Бойчука, В. Бургардта, В. Вовк, С. Гординського, І. Кошелівця, В. Лесича, Б. Олександрова, О. Соловей, Ю. Тарнавського.

М. Прокоп


Суша Яків Іван (1610 — 87), церк. діяч і письм. родом з Мєнську, 1626 вступив до Василіянського чину, богословські студії закінчив у Оломовці (Моравія). 1636 висвячений на свящ. З 1639 учитель, з 1641 ректор василіянської школи у Холмі; по смерті єп. Методія Терлецького (1649) — адміністратор, з 1652 — холмсько-белзький єп. Як єп. С. розгорнув широку діяльність, постійно дбав про належне виховання кліру і заснував у Холмі василіянський новіціят. Перебуваючи 1664 — 66 у Римі як делеґат укр.-білор. кат. єпископату, домігся 1665, щоб папа Олександер VII іменував київ. митр. Г. Коленду, підготував об’єднання розбитого Чину св. Василія В., полагодив справу мішаних подруж та перехід на латинський обряд вірних укр.-білор. кат. Церкви тощо. Важливіші твори С: Лист до гетьмана І. Виговського (1658), два листи до полк. П. Тетері, «De laborious Unitorum» (1664), «Cursus vitae et certamen martyrii B. Josaphat Kuncevicii» (1665), «Phoenix tertiato redivivus» (1644), про Мелетія Смотрицького; численна кореспонденція С., вид. у Litterae Episcoporum. II — III. Рим 1973 — 74.

о. І. Назарко


Сушицький Теоктист (1883 — 1920), історик літератури; приват-доц. Київ. Ун-ту, проф. Укр. Нар. Ун-ту (1917 — 18), Укр. Держ. Ун-ту (1918 — 19; 1918 ректор) у Києві. Праці з історії укр. літератури: «Киевские списки ’Беседы трех святителей’» («Университетские известия», 1911, IV), «До історії поетичних оп. про Михайлика й Золоті Ворота та про Батия» (ЗІФВ УАН, т. I, 1919, т. II — III, 1920 — 22), «Зах.-руські літописи як пам’ятки літератури» (ЗІФВ УАН, ч. I, 1921, ч. II, 1929) та ін.


Сушкевич Антон (1889 — 1961), математик родом з Борисоглєбську кол. Тамбовської губ. Вчився у Берліні й Петербурзі. З 1918 викладач у Харківському Ун-ті, з 1933 — його проф. Основні праці С. стосуються альґебри; він є одним з основоположників теорії узагальнених груп (монографія «Теорія узагальнених груп», 1937). С. — автор високошкільних посібників: «Теорія чисел» (1936), «Основы высшей алгебры», «Елементи нової альґебри» (1937), праці з історії математики та ін.

[Сушкевич Антон († Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Сушкевич Корнило (1840 — 85), гал. гром.-культ. діяч, один з керівників народовців, за фахом правник. Співзасновник т-ва «Просвіта» (заступник першого гол.), Т-ва ім. Шевченка (його перший гол. (1874 — 85), Руського Пед. Т-ва (1881). Видав своїм коштом «Поезії» Т. Шевченка (2 т., 1867).

[Сушкевич Корнило (* Львів — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Сушкевич Петро (1844 — 1913), гром. діяч і меценат, лікар; усе своє майно (бл. 200 000 австр. корон) записав т-ву «Просвіта» у Львові на стипендії для укр. ремісничої молоді і на допомогу для незаможних старих літераторів.

[Сушкевич Петро (* Львів — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Сушківське поселення, поселення трипільської культури, виявлене (1916 і 1926) б. с. Сушківки Уманського р-ну. Залишки наземних жител з глинобитними долівками, печами та спорудами культового призначення; багато різноманітного посуду, іноді розписаного чорною фарбою, знаряддя праці з каменю, кременю та кістки, а також унікальний глиняний модель, що зображує внутр. вигляд житла трипільців, значна кількість глиняних статуеток людини та свійських тварин (барана, бика).


Сушко Микола (* 1909), нар. у Відні, де кінчив правничі студії (1934); укр. студентський діяч: 1931 — 32 гол. т-ва «Січ», 1933 — ЦЕСУС, делеґат на міжнар. студентські з’їзди. 1938 — 45 очолював Укр. Установу Довір’я в Німеччині з осідком у Берліні. По війні видавець у Зальцбурзі (Австрія).


Сушко Олександер (1880 — 1966), історик, журналіст і гром. діяч, родом з Галичини; гімназійний учитель у Львові і автор праць з історії Церкви 16 в., зокрема: «Предтеча церк. унії 1596 Бенедикт Герберт» (ЗНТШ, тт. 53, 55, 61), «Єзуїти в Польщі» (ЗНТШ, тт. 57, 58) та ін. 1912 — 19 у Вінніпезі (Канада), ред. газ. «Канадійський Русин» і видавець-ред. наук.-літ. ж. «Україна» (2 ч. 1918 — 19), організатор першого заг. з’їзду українців Манітоби (1915). Пізніше в Чікаґо, де був деякий час викладачем історії слов. народів у Чікаґському Ун-ті. Низка ст. на гром., зокрема еміґраційні теми (серед ін. у «Пропам’ятній Книзі», що її видав Укр. Нар. Союз 1936). Помер у Чікаґо.

[Сушко Олександер, „Предтеча Унії. Критично-іст. студія“ [мова про Бенедикта Гербеста] (ЗНТШ, тт. 53, 55, 61). — Виправлення. Т. 11.]


Сушко Роман (1894 — 1944), військ. і політ. діяч родом з Ременова (Львівщина), поручник 2 сотні УСС (учасник боїв на Маківці й Лисоні), 1916 — 17 у рос. полоні, з 1918 співорганізатор і пізніше полк. Січ. Стрільців (СС), командир 11 (2) дивізії СС; 1919 по ліквідації СС, інтернований поляками, 1920 — командир 16 бриґади в Січ. дивізії, 1921 — командир II бриґади в повстанчій групі другого Зимового походу під командуванням Ю. Тютюнника. Співтворець УВО і його крайовий комендант (1927 — 30), кілька разів ув’язнений поляками. Співтворець ОУН (псевд. Кіндрат, Сич) співпрацював у військ. штабі ПУН. У 1930-их pp. на еміґрації у Відні. На поч. нім.-поль. війни (1939) С. очолював укр. військ. групу (т. зв. леґіон полк. С.), з якою дійшов до Стрия, але сов. окупація Галичини припинила її дії. З кін. 1939 жив у Кракові, призначений провідником ОУН на території Ген. Губернії (1939 — 41), на якій розбудував мережу ОУН і сприяв створенню УЦК. Був проти розколу ОУН (1940) і залишився по боці полк. А. Мельника; з літа 1941 перебував у Львові і там загинув 12. 1. 1944, підступно убитий. Ст. на військ. теми, спогади про Базар і Січ. Стрільців; «Хто убив полк. Отмарштайна» (1933).










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.