[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3235-3247.]

Попередня     Головна     Наступна





Томаківка, р. на Запор. гряді, права притока Дніпра; впадає в Кахівське водосховище. Довж. 51 км, сточище 1 015 км²; перев. ширина річища від 3 м у верхів’ї до 15 м у нижній течії.


Томаківка (VI — 15), с. м. т. на Причорноморській низовині над р. Томаківкою, р. ц. Дніпропетровської обл. 5 400 меш. (1966). Цегельно-черепичний зав, харч. пром-сть. Заснована у 18 в.


Томаківська Січ, укріплення запор. козаків на о. Томаківці на Дніпрі, ймовірно з 1540 до 1593, коли її зруйнували татари. Тепер о. Томаківка залитий водами Кахівського водосховища.


Томари, старшинський рід грец. походження. Іван (Ян) Томара, «гречин», багатий переяславський купець, був «військ. індуктором» у 1660-их pp. Сини Івана — Степан і Василь служили гетьманськими дворянами в І. Самойловича: Степан († 1715) був сотником домонтовським (1689) і полк. переяславським (1706 — 15), Василь († 1726) сотником вибельським (1704 — 15) і чернігівським полковим суддею (1715 — 26). Правнуком Степана був Василь Т. (1746 — 1819), рос. дипломат, учень і друг Г. Сковороди (збереглася частина їхнього листування), приятель В. Капніста, визначний масон. У 18 — 19 вв. Т. були великими дідичами на Полтавщині й Катеринославщині; деякі з них посідали високі посади на Україні і в Росії, серед ін. Лев Т. (* 1839) був київ. губернатором, а пізніше сенатором.

О. О.


Томасевич Степан (1859 — 1932), гал. маляр і карикатурист, нар. у Збаражі. Вчився малярства у церк. маляра в Збаражі, згодом у Краківській Школі красних мистецтв. Малював портрети і жанрові картини («Ой, не ходи, Грицю...», «Гагілки», «Сільська наука», «Квашення капусти») та іст. («Візія князя», «Напад татар на церкву»); у 1890-их pp. Т. разом з К. Устияновичем розписував церкву в с. Бутинах б. Жовкви. Крім того, малював декорації для театру «Руської Бесіди»; був карикатуристом ж. «Страхопуд».

[Томасевич Степан (* Микулинці б. Снятина). — Виправлення. Т. 11.]


Томашгород (II — 8), с. м. т. на Волинському Поліссі Рокитнівського р-ну Рівенської обл.; З 000 меш. (1966). Підприємства будів. матеріялів (ґранітні кар’єри, щебінкові зав.).


Томашевич Кипріян († бл. 1699), ґравер, війт і суддя в Кам’янці Подільському; 1672 виконав плян Кам’янця Подільського.


Томашевський Сергій (1854 — 1919), дермато-венеролог родом з м. Кролівця (Чернігівщина). Закінчив Петербурзьку Мед.-хірургічну Академію (1876), з 1883 працював у Києві як ординатор, 1898 — 1916 — проф. Київ. Ун-ту. Т. — один з організаторів жін. мед. відділу при Вищих Жін. Курсах у Києві (1907), який 1913 перетворено на Жін. Мед. Ін-т, що його він очолив Т. засновник Київ. дерматологічного та сифілідологічного т-ва (1900) і його гол. до 1916. Праці Т. присвячені гол. ч. питанням етіології, патогенези та лікуванню сифілісу.

[Томашевський Сергій (1854 — 1916, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Томашевський Тома (1884 — 1969), видавець і журналіст, за фахом друкар; нар. в с. Стецевій Снятинського пов. (Галичина), з 1900 в Канаді. Співвидавець і співред. низки газ.: у Мондері «Поступ» (1915 — 17); й Едмонтоні: «Наш Поступ» (1922 — 29), «Фармерський Голос» (1932 — 33), «Укр. Піонір» (з 1955) та ін.

[Томашевський Тома († Едмонтон). — Виправлення. Т. 11.]


Томатів (сучасна назва Т. Люблінський — Tomaszów Lubelski; III — 4), м. на півд. Холмщині, на краю Розточчя над р. Солокією; тепер пов. м. Люблінського воєводства в Польщі; 10 700 меш. (1965). Т. лежав на укр. — поль. етнічному пограниччі. 1931 на 10 400 меш. українці становили 680 (6,3%), жиди — 54,3%, поляки — 38,1%. Ч. (в тис.) і відсоток українців у Томашівському пов : 1905 — 50,6 (43,6%), 1908 — 42,1 (33,8%), 1921 — 23,3 (23,8%), 1931 — 32,5 (26,8%). 1946 — 47 українців вивезено.


Томашівський Степан (9. 1. 1875, Купновичі, пов. Рудки — 21. 12. 1930, Краків), історик, публіцист і політик, д. чл. НТШ (з 1899), закінчив Львівський Ун-т (учень М. Грушевського й Л. Фінкеля). 1900 — 10 вчителював у гімназіях Бережан і Львова, з 1910 — доц. історії Австрії у Львівському Ун-ті. 1914 — 18 чл. Бойової Управи Укр. Січ. Стрільців, 1919 — радник делеґації ЗУНР на мировій конференції в Парижі, 1920 — гол. її дипломатичної місії в Лондоні; 1921 — 25 — у Берліні, 1926 вчителював у Львові, з 1928 доц. історії України у Краківському Ун-ті.

Наук. діяльність Т. була найбільше пов’язана з НТШ, у вид. якого він умістив більшість своїх наук. праць; був ред. ЗНТШ (116 — 124 тт.) і урядуючим гол. НТШ у 1913 — 15. Наук. досліди Т. присвячені гол. Хмельниччині й Мазепинській добі. Т. виконав велику роботу в архівах Львова, Кракова, Відня, Будапешту і Ватикану. Важливіші археографічні публікації: «Акти про народні рухи й руські соймики у Галичині 1648 — 51 pp.» («Жерела до історії України-Руси», т. IV — VI, 1898 — 1902 — 1913); «Ватиканські матеріяли до історії України, т. І. Донесення римських нунціїв про Україну 1648 — 1657» (там же, т. XVI, 1919); матеріяли ? поль. і австр. архівів до історії мазепинської доби (в ЗНТШ). На перших працях Т. позначився вплив Грушевського: «Матеріяли до історії Хмельниччини», ЗНТШ, т. 14, 1896; «Народні рухи в Галицькій Русі 1648 p.», ЗНТШ, т. 23 — 24, 1898, лежали ще в площині народницьких ідей тогочасної історіографії. Дальші студії Т., зокрема присвячені Мазепинській добі, поставили перед ним проблему державницького чинника в укр. іст. процесі («Словацький висланник “на Україні 1708 — 09», «Наук. Збірник, присвячений М. Грушевському», 1906; «Угорщина і Польща на поч. 18 ст.», ЗНТШ, т. 83 — 86, 1908; «Із записок Каролінців про 1708 — 09 p.», ЗНТШ, т. 92, 1909; «Листи Петра В. до А. М. Сєнявського», там же; «Мазепа і австр. політика», там же; «Причинки до історії Мазепинщини», Л., 1910 та ін.). Вплив нових ідей позначився також на пізніших студіях Т. з історії Хмельниччини («Один момент під Зборовом 1649 p.», ЗНТШ, т. 107 — 108, 1913; «Між Пилявцями і Замостям», «Жерела до історії України-Руси» VI, 1913; «До історії перелому Хмельниччини». «Ювілейний Збірник ВУАН на пошану Д. Багалія», К. 1927). Але щойно досліди в царині укр. середньовіччя дали змогу Т. ширше розгорнути картину укр. іст. процесу й забезпечили йому, поряд з В. Липинським, провідне місце в укр. державницькій історіографії. 1919 вийшла у Львові праця Т. «Укр. історія. Старинні і середні віки», в якій він дав державницьку синтезу історії України княжої й лит.-поль. доби. Характерною особливістю концепції Т. було те, що він виділяв ролю зах.-укр. земель, вважаючи Гал.-Волинську державу першою нац. укр. державою. Цей перехід Т. з народницьких позицій на позиції державницькі поглиблював ідейно-політ. (зокрема на гал. ґрунті) й особисті розходження між ним і Грушевським, що врешті призвело до розриву між ними (виступи Т. в пресі, опозиція Т в рамках НТШ 1913).

Праці Т. з історії укр. державности були тісно пов’язані з його студіями над історією Укр. Церкви. Т. мав на увазі дати ширшу працю й збирав для неї матеріяли, але встиг підготувати лише дві більші наук. ст.: «Предтеча Ізидора, Петро Акерович, незнаний митр. руський (1241 — 1245)». «Записки Чина Св. Василія В.», т. II, 1927, і «Вступ до історії Церкви на Україні» (там же, т. IV, 1932).

Важливе значення мають досліди Т. над Закарпаттям, зокрема «Етнографічна карта Угор. Руси» (1910), видана Рос. Академією Наук. де вперше наук. представлено складні етногр. відносини Закарпаття. Т. приділяв значну увагу публіцистиці, гол. у 1920-их pp. Він був ред. «Укр. Слова» і «Літопису політики, письменства й мистецтва» (Берлін, 1924) й «Політики» (Л. 1925 — 26), був співр. «ЛНВ» та «Нової Зорі» (підтримував її консервативний напрям) тощо. Окремими вид. вийшла його зб.: «Під колесами історії». (Берлін, 1922), «Про ідеї, героїв і політику» (Л. 1929); «Десять літ укр. питання в Польщі» (Л. 1929).

Список гол. праць Т. подав І. Крип’якевич у ЗНТШ, т. 151, Л. 1931.

О. Оглоблин


Томашпіль (V — 9), с. м. т. на сх. Поділлі над р. Русавою, р. ц. Вінницької обл., 2 100 меш. (1970). Цукроварня, підприємства легкої пром-сти.


Томенко Григорій (* 1915), маляр родом з Харківщини; вчився в Харківському Художньому Ін-ті. Тематичні картини: «Майбутні хлібороби» (1960), «Громадою обух сталить» (1961), «Улюблені вірші» (1965), «Травневий ранок» (1970), «Веселка» (1974). Індивідуальна виставка в Харкові 1966. 1975 вийшов альбом репродукцій Т. зі вступом О. Фадеєвої.


Томилін Сергій (1877 — 1952), гігієніст, сан. статистик та історик медицини, родом з м. Сувалок (нині в Польщі); по закінченні мед. фак. Моск. Ун-ту (1901) земський, потім військ. лікар. 1919 — 30 — завідувач статистичного відділу Нар. Комісаріяту Охорони Здоров’я УРСР; 1924 — 34 зав. катедри соц. гігієни Харківського Мед. Ін-ту; 1934 — 38 — наук. співр. Київ. Ін-ту демографії та санітарної статистики АН УРСР; 1932 — 52 наук. співр. Укр. н.-д. бюра санітарної статистики. Автор понад 100 праць, присвячених вивченню стану населення України, питанням поширення венеричних хвороб, дитячої смертности, соц. мед. профілактиці тощо; у т. ч. низка монографій та посібників для сіль. лікарів. Гол. з них: «Спроба санітарного опису України» (1928), «Венеричні хвороби в округових м. України у 1927 р.» (1928), «Аборти на Україні» (1928, у співавторстві з М. Шрейдером), «Соц. гігієнічна оцінка дитячої смертности» (1930), «Соц.-мед. профілактика» (1931) тощо.

[Томилін Сергій († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Томм Елеонора (* 1915), співачка — меццо-сопрано, нар. у Петрограді, естон. походження. Закінчила Київ. Консерваторію (1949, у клясі Д. Євтушенка), відтоді солістка Київ. Театру Опери і Балету. Гол. партії: Соломія («Богдан Хмельницький» К. Данькевича), Кончаківна («Кн. Ігор» О. Бородіна), Азусена, Ульріка («Трубадур», «Баль маскарад» Дж. Верді), Ортруда («Льоенґрін» Р. Ваґнера) та ін.


Томса Володимир (1830 — 95), чес. фізіолог, родом з Праги, закінчив мед. фак. Празького Ун-ту (1854). 1864 — 84 проф. фізіології Київ. Ун-ту. Праці Т. присвячені вивченню іннервації кровоносних судин і питанням фізіології симпатичної нервової системи. У 1883 — 84 видав у Києві підручник з фізіології та курс лекцій.


Томсон Олександер (Thomson, 1860 — 1935), мовознавець родом з Естонії. 1897 — 1932 проф. Одеського Ун-ту, в якому організував перший на Україні кабінет експериментальної фонетики (перед 1917); чл. Всеукр. Наук. Асоціяції Сходознавства в Харкові. Праці з заг. мовознавства, санскриту, вірменської мови, слов. мов. Серед них ст. з описової й іст. укр. фонетики (укр. і нім. мовами, 1927 — 29, про розвиток первісних о, є та приголосних перед е, и).

[Томсон Олександер (* бл. Дорпату [тепер Тарту] — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]


Томськ, м. в зах. Сибіру, положене над р. Томом, обл. центр РСФСР; 421 000 меш. (1979; 1897 — 52, 1926 — 92, 1939 — 145, 1959 — 249, 1970 — 339); важливий екон. і культ. центр. Т. заснований 1604, в 1804 — 1924 губ. м., з кін. 19 в. гол. культ. центр Сибіру (3 вищі школи, з 1888 найстарший в Сибіру ун-т). Невелика укр. колонія; до 1917 укр. студенти, мали свою громаду (1908 — 40 чл.). Після березневої революції 1917 Т. один з осередків укр. життя в Сибіру (див. Сибір): діяла Укр. Окружна Рада, постала укр. військ. формація, появлявся двотижневик «Укр. Слово». 1926 в Т. жило 1 200 українців, 1970 — 9 000.


Томчаній Михайло (1914 — 75), письм. родом з с. Горяни б. Ужгороду; друкуватися почав з 1934. Зб. оп. «Шовкова трава» (1950), «Оповідання» (1955), «На кордоні» (1962); повісті «Наша сім’я» (1953), «Терезка» (1957), «Готель „Солома“» (1960), оп. і повість «Скрипка — його молодість» (1968), романи «Жменяки» (1964), «Тихе містечко» (1969), «Брати» (1972) та ін. Численними прозовими творами Т. вніс в укр. літературу тематику з сіль і міськ. життя Закарпаття. У ранній творчості мав нахил до імпресіонізму, за сов. часу перейшов на соц. реалізм. Перекладав з угор. й чес. на укр.

[Томчаній Михайло († Ужгород). — Виправлення. Т. 11.]


Тонконіг, (Poa L.), рід багато-, рідше однорічних рослин родини зернівців. Бл. 200 видів, поширених у помірних і холодних зонах земної кулі. Багато Т. — цінні кормові трави. На Україні понад 20 видів; з них найбільше значення мають Т. лучний (P. pratensis L.), Т. звичайний (P. trivialis L.) і Т. болотяний (P. palustris L.) — усі багаторічні кореневищні низові зернівці, що їх охоче їдять тварини. Поширені на Поліссі і в Лісостепу.


Тонюки, батько Яків (1903 — 58), син Василь (* 1928) та учень Дмитро (* 1924), нар. майстрі декоративного різьблення на дереві в с. Річка (Гуцульщина). Декоративні тарілки, скриньки, рами, альбоми, барильця, кубки, іноді з інкрустацією та випалюванням. Праці Т. відомі на Україні і за кордоном; зберігаються в музеях Києва, Львова, Івано-Франківського, Коломиї.

[Тонюки, учень Дмитро (1924 — 1977, Косів). — Виправлення. Т. 11.]


Топаз, мінерал з кляси силікатів Al2 [Si O4] (F, OH)2. Прозорий без кольору або жовтий, інколи блакитний, рожевий, зелений тощо; твердість 8, питома вага 3, 5 — 3, 6. Здебільша зустрічається у вигляді кристалів. Т. — дорогоцінний камінь другої кляси. Його родовища на Україні належать до найвідоміших у світі. Вони поширені в Кристалічному масиві на півн.-сх. Волині і пов’язані з пегматитовими жилами. Укр. Т. перев. рожеві і блакитні з високими Ювелірними якостями; вага від кількох г до кількох кг. Унікальні кристали Т. знайдено в Володарсько-Волинському родовищі вагою 68 кг (1952) і геологами Іршанського гірничо-збагачувального комбінату — 117 кг.


Топачевський Вадим (* 1930), зоолог родом з Черкас, син Олександра Т., чл.-кор. АН УРСР (з 1978); співр. Ін-ту Зоології АН УРСР, з 1973 його дир Основні праці з теріології (систематика, філогенія, зоогеографія викопних і сучасних ссавців) та палеонтології (мікропалеотеріологія); автор огляду хохулевих та сліпаків у світовій фавні, праці про пізнєпліоценових комахоїдів і гризунів в Україні.


Топачевський Олександер (1897 — 1975), ботанік і гідробіолог, нар. на хуторі Бобрівка, Таращанського пов.; чл.-кор. (з 1961) і д. чл. АН УРСР (з 1971). 1935 — 41 і 1944 — 59 викладач Київ Ун-ту (з 1959 — проф.), з 1959 — дир. Ін-ту Гідробіології АН УРСР, з 1964 — гол. Укр. Гідробіол. Т-ва. Праці з питань морфології, систематики і філогенії водоростей, а також з заг. питань гідробіології; останній час працював у галузі санітарної і техн. гідробіології, розробляючи питання біол. режиму штучних водоймищ та поліпшення якости води. Посібник з альгології «Короткий визначник прісноводних водоростей УРСР» (1955).

[Топачевський Олександер († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Топля, Тепла, р. на Сх. Словаччині, притока Ондави; довж. 130 км, сточище 1 506 км.2 її верхів’я заселяють українці (див. карту на 2 396 стор.).


Тополя (Populus), рід деревних листопадних рослин, родини вербуватих, заввишки 18 — 45 м і більше; швидкорослі світлолюбні дерева, деякі живуть по 120 — 150 pp. Відомо бл. 150 видів, на Україні — 11. Найпоширеніші: Т. тремтяча або осика (P. tremula L.), Т. чорна або осокір (P. nigra L.), Т. біла (P. alba L.), Т. пірамідальна (P. pyramidalis Moenoh), Т. дельтолиста або канадська (P. deltoides Marsch.), Т. бальзамічна (P. balsamifera L.). Т. широко використовують в озелененні міст та в полезахисних лісонасадженнях, деякі вирощують як декоративні. Деревина м’яка, легка, біла, її використовують у паперовому, сірниковому та фанерному виробництвах, у будівництві, для виготовлення штучного шовку.


Тополя Кирило, письм. першої пол. 19 в. Біографічних відомостей про Т. немає. Правдоподібно він походив з Правобережжя і жив на Київщині. Залишив дві п’єси «Чари» (1837) і «Чур-чепуха» (1844), написані з добрим знанням укр. побуту і фолкльору, зокрема «Чари» побудовані на тих самих мотивах, що й «Не ходи, Грицю, на вечорниці» В. Александрова, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького, «Маруся Чураївна» В. Самійленка, «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської.


Топольницький Василь (1893 — 1978), гром. діяч і піонер укр. кооперації в Канаді родом з с. Серафинець Городенського пов. (Галичина); у Канаді з 1927, з 1929 у Вінніпезі, де організував кооперативи «Калина» і «Карпатія». Т. діяч Укр. Стрілецької Громади, 1946 — 48 співред. «Нового Шляху»; чл. дирекцій Союзу Кредитових Спілок та Кооп. Громади; ред. кооп. часопису «Самопоміч», автор брошур «Кооп крамниця» (у співавторстві з І. Боберським), «Де поміч для нас» і ст. на кооп. теми.

[Топольницький Василь († Вінніпеґ). — Виправлення. Т. 11.]


Топольницький Генрік (1864 — 1920), композитор родом з Золочева (Галичина); хорові твори на слова Т. Шевченка («Хустина», «Перебендя» «В своїй хаті», «Три шляхи»), М. Шашкевича, П. Грабовського, Я. Щоголева та ін.; в’язанки нар. пісень, твори для фортепіяна.

[Топольницький Генрік (1869 — 1920, Тернопіль). — Виправлення. Т. 11.]


Топонімія (інакше топоніміка, топономастика), галузь ономастики, що вивчає місц. назви (топоніми).

З уваги на розташування України на шляху мандрівок народів вона являє собою важливе поле дослідів над назвами річок та ін. вод (гідронімів), які завдяки більшій консервативності відбивають історію нашарувань народів краще, ніж ін. топоніми. Початковою стадією вивчення гідронімії є нагромадження матеріялу. Сировий матеріял дають каталоги і словники річок: П. Маштаков «Список рек Днепровского бассейна» (1913), «Список рек бассейнов Днестра и Буга (Южного)» (1917), «Список рек Донского бассейна» (1934); Г. Швець, Н. Дрозд, С. Левченко «Каталог річок України» (1957, дуже зросійщений); «Wörterbuch der russischen Gewässernamen» за ред. М Фасмера (1960 — 73), до якого включено й укр. назви. Наук. вивчення гідронімії фахівцями-мовознавцями почалося по другій світовій війні. Ін-т мовознавства АН УРСР готував «Гідронімічний атлас України» від 1960. Укр. річкові назви досліджували зокрема: Я. Розвадовський («Studia nad nazwami wód słowiańskich», 1948), О. Стрижак («Назви річок Полтавщини», 1963, «Назви річок Запоріжжя і Херсонщини. Нижньонаддніпровське Лівобережжя», 1967), О. Трубачов («Названия рек Правобережной Украины», 1968), Я. Ріґер («Nazwy wodne dorzecza Sanu», 1969) та ін. З Дніпром пов’язане досліджування назв його порогів, починаючи від записів у Костянтина Багрянорідного (сер. 10 в.).

Більше, ніж гідроніми, ороніми (назви гір) та ін. фізіографічні назви, підлягають політ. маніпуляції і культ. модам назви поселень (ойконіми), напр., на них позначилось російщення від 18 в. у формах: 1) накидання рос. назв — як «Катеринослав» на честь Катерини II замість давнього «Половиця» (потім «Дніпропетровськ» на честь Г. Петровського); 2) запроваджування рос. структур, напр., наростка -ськ, який давно завмер у питомо укр. топонімічному словотворі; 3) на півдні України рос. клясицистична мода на гелленізацію в кін. 18 в. залишила такі назви, як «Евпаторія» замість «Козлів», Херсон і т. п. Про сов. добу див. Яр Славутич «The Russianization of Ukr. place-names» («Proceedings of the 9th Internal Congress of Onom. Sciences», 1969). Спеціяльних опрацювань ойконімії обмаль. Сировий матеріял дає довідник «Укр. РСР. Адміністративно-територіяльний поділ» (найновіший на 1. 1. 1972).

Краще представлені студії над всією Т.: В. Чубенко «Географические названия на территории Донецкого кряжа» (1939), Я. Б. Рудницький «Nazwy geograficzne Bojkowszczyzny» (1939 і 1962), З. Штібер «Toponomastyka Łemkowszczyzny» (1948 — 49), С. Грабец «Nazwy geograficzne Huculszczyzny» (1950), А. де Вінценц «La toponymie des Carpates du Nord» (1959), Ю. Карпенко «Топоніміка гірських р-нів Чернівецької обл.» (1964), «Т. Буковини» (1973), «Т. півн.-сх. Одещини» (1975), С. Вархол. «Nazwy miast Lubelszczyzny» (1964, поль. і укр. назви); Е. Павловський «Nazwy miejscowe Sądecczyzny» (1965 — 75, поль. і укр.); А. Єремія «Нуме де локалитэць» (1970, молд., укр. і тур. назви Молдавії); В. Прохоров, «Вся Воронежская земля. Краткий историко-топонимический словарь» (1953, рос. і укр.); М. Кондратюк «Nazwy miejscowe południowo-wschodniej Białostocczyzny» (1965 — 75, укр., білор. і поль.). Серед реґіональних досліджень є присвячені мікротопонімії (назвам урочищ): О. Петров «Karpatoruiské pomistni názvy z pol. XIX. а рос. XX. st.» (1929); M. Лесів «Terenowe nazwy własne Lubelszczyzny» (1972, поль. і. укр.). Для досліджень над мовним субстратом укр. Т. цінна праця «Iranische Ortsnamen in Südrußland — Untersuchungen über die ältesten Wohnsitze der Slaven», I. (1923) M. Фасмера; до Т. Київ. Руси Е. Барсова — «Географический словарь русской земли IX — XIV ст.» (1865) і «Очерки русской исторической географии. География Начальной (Несторовой) летописи» (друге вид., 1885); до укр. Т. в Америці «Укр. назви в ЗСА та ін. праці з назвознавства й іст.-літ. дослідження» А. Власенко-Бойцун (1977). До міжмовних топонімічних конкорданцій можуть служити словники: Я. Рудницький «Укр. місц. назви. Укр.-нім. та нім.-укр. показник важніших місц. назм» (1942); А. Кара-Моско, М. Токарський «Рос.-укр. словник геогр. назв» (1953), В. Нежнипапа «Укр.-рос. словник геогр. назв Укр. РСР» (1964, 1971), Л. Деже «Конкорданция русских (украинских, словацких, румынских) и венгерских названий» (Закарпаття) в його «Очерках по истории закарпатских говоров» (1967).

Заг. джерелами матеріялу до укр. Т. є: «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich» (1880 — 1914), M. Янко «Топонімічний словник-довідник Укр. РСР» (1973; дилетантський, але подає дещо про зміни назв) і «Russisches geographisches Namenbuch» за ред. М. Фасмера і Г. Броєра (1962, укр. матеріял змішаний з рос). Довідником різних, не тільки укр. геогр. назв є «Словник геогр. назв» М. Боднарського (1955, 1959, адаптований з рос). Дослідження над словотвором укр. Т. вели Я. Рудницький (наростки -ище, -исько, 1935), Г. Сафаревічова (-щина = поль. -izna, -szczyzna, 1956), І. Ковалик (-иця, 1960), І. Муромцев (словотвір гідронімів Дінця, 1966), А. Корепанова (словотвір гідронімів дод. Десни, 1969), С. Роспонд (-ськ, 1969), Е. Отін (-оват-, -еньк-, 1973) та ін. Підручниками заг. топонімічних знань є «Геогр. назви» Б. Безвенґлінського (1938) і «Топоніміка в школі» С. Бабишина (1962). Чимало праць про укр. Т. публікується в серії «Onomastica», заснованій у Вінніпезі Я. Рудницьким 1951. АН УРСР видає спорадичні зб. ст. за ред. К. Цілуйка, частково або повністю присвячені проблемам Т.: «Питання Т. та ономастики» 1962, «Укр. діялектологія і ономастика», 1964, «Територіяльні діялекти і власні назви», 1965, «Питання ономастики», 1965, «Питання гідроніміки», 1971, «Питання ономастики Півд. України», 1974, а також хронікальні «Повідомлення Укр. ономастичної комісії» (від 1966).

Б. Струмінський


Торбан, нар. струнний щипковий муз. інструмент (30 — 40 струн), близький до бандури, від якої різниться додатковою голівкою для низьких басових струн. Поширений з першої пол. 18 до кін. 19 в. на Україні, в Польщі і Росії, як «панська бандура». Поміж укр. торбаністів відомі І. Кошовий з Полтави, придворний музикант В. Ржевуського — Г. Відорт, його син Каєтан (придворний торбаніст Санґушків) і внук Ф. Відорт.


«Торбан», співоче й муз. т-во у Львові (1870 — 71), засноване А. Вахнянином, з завданням створити муз. орг-цію, що поєднувала б проф. навчання співаків з концертовою діяльністю. При т-ві діяв муз.-осв. гурток. Чл. т-ва виступали з концертами у Львові й на провінції.


«Торбан», муз. накладня у Львові, діяла під керівництвом о. Д. Роздольського (1891 —1901) і Ярославенка (1905 — 39). Її накладом вийшло бл. 350 більших і менших муз. творів, перев. гал. композиторів.


Торгівля УССР, одна з найважливіших галузів нар. госп-ва, просування товарів і деяких форм обслуговування через купівлю-продаж від виробництва до споживача. Обсяг Т. зростає з розвитком спеціялізації виробництва і зростанням нац. доходу. В УССР частка Т. (разом з заготівлями, матеріяльно-техн. постачанням та ін.) зросла в нац. доході з 6,6% у 1956 до 12,6% в 1975. Уся Т. поділяється на внутр. (оптову і роздрібну Т., гром. харчування, побутове обслуговування) і зовн.

Оптова (опт.), або гуртова, Т. ділиться на Т. засобами виробництва (в більшості підлягає союзно-респ. гол. управлінню при Раді Мін-ів УССР з матеріяльно-техн. постачання), сіль.-госп. продуктами (підлягає союзно-респ. мін-ву сіль. госп-ва заготівель) і товарами нар. споживання (здебільше підпорядковується союзно-респ. мін-ву Т.). Сов. опт. Т. має мало спільного з заг. прийнятим поняттям Т. на Зах. Вона відбувається за центр. виготовленим пляном, у якому докладно визначений продавець і покупець, специфікація і ціна товару, час трансакції тощо. Гроші в цьому процесі відограють виключно розрахункову ролю. Опт. Т. є важливим знаряддям в екон. політиці СССР. Вона призначена на те, щоб насамперед забезпечити важливі для держави галузі оборонної та важкої пром-сти і щойно в останню чергу населення продуктами споживання. Завданням опт. Т. с.-г. продуктами і сировиною є по змозі найбільша заготівля цих продуктів від колгоспів. До сер. 1950-их pp. ціни за них були номінальні, так що держава стягала данину з сіль. госп-ва на індустріялізацію країни (див. Заготівлі с.-г. продуктів). Опт. Т. товарами нар. споживання спрямована на забезпечення передусім місцевостей та р-нів, важливих для режиму з уваги на потреби місц. верхівки, стратегічне положення та закордонних туристів. Об’єм опт. Т. на Україні дорівнював 1970 — 91 млрд карб. (1960 — 41,8), з чого на Т. засобами виробництва припадало 59,4%, с.-г. продуктами 11,0%, товарами нар. споживання 29,6%.

У роздрібній (розд.) Т. покупець має звич. можливість вибору продукту того чи ін. підприємства, але ціни (крім колгоспної Т., де вони визначаються стихійно ринком) встановлюють держ. установи. Підприємства можуть бути держ. (звич. обслуговують міста і підлягають союзно-респ. мін-ву торгівлі, але також ін. мін-вам й орг-ціям) і кооп., які обслуговують перев. села (підлягають Укоопспілці). У 1977 на міськ. товарооборот припадало 80,6%, на сіль. — 19,4% (1950 — 76% і 24%), подібне співвідношення було й у всьому СССР; разом з колгоспною Т. — 64 — 36 (відповідно в 1950 — 57 і 43%). Попри зменшення колгоспної розд. Т. на колгоспних ринках України (1968 було їх 2 200) продано у 1975 — 15,3% з всього обороту продовольчих продуктів (в усьому СССР — 6,8%). Ціни на розд. продукти (зокрема непродовольчі) звич. включають податок з обороту, що робить їх значно вищими від коштів продукції (докладніше див. стор. 2 127). Від кін. 1950-их pp. на продовольчі продукти встановлено ціни, нижчі від собівартости. Тому що держава не відважується ні підвищити ціни на ці продукти, ні знизити заготівельні ціни (з уваги на реакцію з боку консументів у першому випадку і колгоспників у другому), вона мусить субсидіювати сіль. госп-во (див. докладніше стор. 2 831 — 32).

Війна знищила у великій мірі підприємства розд. Т. на Україні. Їх відбудова (1950 — 88% стану на 1940) повільніша; ніж важливіших для держави екон. секторів; до 1947 діяла карткова система, заведена з поч. війни. Розвиток розд. Т. видно з таблиці:


1940

1950

1960

1970

1977

Товарооборот (у млн карб.)

2 817

4 941

11 987

24 582

36 296

Кількість підприємств (у тис.)

92,1

81,5

121,8

148,2

146,8

Кількість працівників (у тис.)

 —

215

399

716

840

Зростання товарообороту в УССР майже таке саме, що у всьому СССР. Не зазнала істотних змін структура товарообороту розд. Т.: на продовольчі товари припадало 1976 51%, на непродовольчі — 49% (1950 — 52% і 48%). Товарооборот на особу населення збільшився з 409 карб. у 1965 до 582 у 1970 і 782 у 1977; він нижчий на Україні, ніж у всьому СССР (зокрема по с). 1977 з товарообороту в розд. Т. припадало на держ. Т. 69%; на кооп. — 31%; на міськ. — 80%, на сіль. 20% (щоправда, на села припадало 46% усіх підприємств розд. Т., але їх товарооборот був незначний). І нині майже пол. сіль. населення купує у міськ. крамницях (при чому витрата часу на кожний закуп становить пересічно 11,5 год.). 1977 на 146 800 підприємств розд. Т. припадало 114 300 на крамниці, 32 500 на кіоски; працівники цих підприємств становили 4,4% всіх працюючих в УССР. Продуктивність розд. Т. України була трохи краща, ніж у всьому СССР, частково з уваги на більше поширене самообслуговування: в УССР у 69% (177 з 185 універмагів) держ. підприємств України, в усьому СССР — лише 31%. Кооп. крамниці слабше устатковані, ніж держ.; напр., лише 60% з них мали холодники (у держ. крамницях 90%). З уваги на надмірну централізацію управління розд. Т. функціонує незадовільно, не лише порівняно з Зах., але навіть з соц. країнами Европи. Постачання продуктами є нереґулярне як у різні пори року, так і в різних р-нах (зокрема по с. і менших м.), приміщення — примітивні, непривітна обслуга, великі черги.

Гром. харчування (Г. х.) поєднує функції виробництва та продажу продуктів харчування і організує їх споживання на підприємствах (фабрики-кухні, їдальні, ресторани, чайні, закусочні, кафе, буфети тощо). Воно здійснює до певної міри і перерозподіл нац. доходу у формі безплатного або пільгового постачання харчами до різних інституцій (гуртожитки тощо). Розвиток Г. х. в УССР видно з табл.:

Роки

1928

1940

1960

1970

1977

Кількість підприємств (у тис.)

3,4

18,7

26,1

47,7

54,7

Ч. місць (у тис.)

 —

555

806

2 042

3 075

Оборот в млн карб.

9

386

1 360

2 966

4 114

Випуск продукції в млн страв

 —

1 604

2 842

4 724 *


Кількість працівників (у тис.)

* 1967 р.



187

384

465

75% підприємств було держ., 25% кооп.; 68% працювало по м., 32% по с. На 100 місць було 26% по пром. підприємствах, 29% по школах, 22% по ін. підприємствах, 23% припадало на самостійні заклади.

За свідченням туристів та інформацією преси, Г. х. на Україні стоїть на низькому рівні: вибір страв обмежений, обслуга груба, приміщення незадовільні, великі черги.

Побутове обслуговування населення (П. о. н.) має завдання задоволяти потреби населення продукцією і відновленням предметів споживання та обслуговувати побутові потреби. Воно включає різні ділянки: від будови й ремонту індивідуальних будинків і меблів до фотографічного діла тощо. По цілковитій воєнній руїні П. о. н. відновилося у повоєнні роки. Ч. підприємств зросло з 31 900 у 1960 до 55 700 у 1977, у них працювало 466 600 осіб (2,4% всіх працюючих України); 1/3 їх діє по с., решта — по м. Вартість П. о. н. на особу міськ. населення — 41,7, сіль. — 16 карб. Найпоширенішими є підприємства ремонту та пошиття одягу (21,7%) і взуття (12,7%), ремонту побутових машин (12,5%) і перукарні (15,3%). Їх працею керує тепер респ. мін-во побутового обслуговування. Праця цієї галузі — незадовільна: нереґулярне і несвоєчасне виконання послуг, низька якість, великі реґіональні різниці. Не дивне, що на Україні, як і в усьому СССР, широко розвинулося нелеґальне приватне обслуговування населення. Щоправда, ціни у ньому значно вищі від офіц., проте обслуга краща. Звич. матеріяли для цієї приватної обслуги перев. крадені з держ. підприємств.

Зовн . Т. України означає не тільки екон. зв’язки з країнами за кордонами СССР, але й з ін. респ. СССР. Офіц. статистика про зовн. т. є дуже обмежена і стосується перев. 1960-их pp. Про зовн. т. України до 1960-их pp. див. Зовнішня торгівля.

Розвиток зовн. Т. України посилився за повоєнні роки скоріше від зростання нац. доходу, з уваги на більший територіяльний розподіл праці та екон. інтеґрацію СССР, також через поширення участи СССР в екон. житті всього світу, зокрема країн соц. бльоку. Про це свідчить зростання ввозу до УССР вантажів зал. та водним транспортом з 204,9 у 1950 до 1 000,9 млн т у 1975, а вивозу з 323,8 до 1020,2 млн т.

У зовн. Т. всього СССР частка України коливається за повоєнних pp. між 20 — 25%; вона неоднакова для різних продуктів (напр., весь горючий газ, що його експортує СССР, іде з України, понад 9/10 залізної руди, майже 4/5 електроенерґії, 3/4 чавуну і вугільних комбайнів, 1/3 метал. устаткування та 1/4 дизелів і дизельних ґенераторів). Україна експортувала до 90 країн світу, а імпортувала з 70. З усього зовн. товарообороту бл. 70% припадало на евр. соц. країни. Для них ввіз деяких продуктів з України мав вирішальне значення. Напр., чорна металюрґія всіх цих країн працює перев. на укр. залізній та манґановій рудах. Угорщина, Румунія і Болгарія покривають майже весь свій попит на вугілля і кокс з України; їх хем. пром-сть залежить у великій мірі від імпорту укр. горючого газу. Україна з’єднана з електромережею «Мир» і постачає цим країнам електроенерґію. Україна одержує від цих країн перев. машини та устаткування: з Сх. Німеччини для цілого ряду галузів пром-сти, з Чехо-Словаччини та Польщі для харч. пром-сти та транспорту, з Болгарії тютюн, цемент та електроприладдя. У 1959 — 68 Україна імпортувала, в більшості з цих країн, повне устаткування для 350 пром. підприємств. Товарооборот України був найбільший з Чехо-Словаччиною, далі з Сх. Німеччиною, Польщею та Угорщиною. З позасоціялістичних країн найінтенсивніші зв’язки Україна має з Зах. Европою (бл. 13% зовн. Т.), до яких експортується гол. кам’яне вугілля, руди та збіжжя. До країн, що розвиваються, укр. експорт (9%) іде у вигляді машин та устаткування для підприємств, будову яких фінансує СССР; Україна брала участь у побудові 400 таких підприємств. З капіталістичних країн Україна імпортує гол. машини й устаткування. Позитивний балянс зовн. Т. України 1966 становив 3 008 млн карб. (7,5% нац. доходу України), у тому ч. 2 383 млн припадало на товарооборот з рештою СССР, а 625 млн з ін. країнами.

Зовн. Т. України є інтеґральною частиною екон. пляну СССР; його метою є не підвищення добробуту її населення, а здійснення певних політ. і стратегічних цілей Москви. Тому зовн. Т. не будується на принципах екон. доцільности: деякі продукти, які належало б використовувати ощадно (напр., донецьке вугілля) експортується, а імпортуються такі, що їх можна “було б продукувати на Україні (напр., текстиль). Також екон. не виправданий напрям зовн. Т. України: він мав би бути спрямований на півд. та зах. з уваги на низькі транспортні кошти через Чорне м. та Дунай, однак, з уваги на імперські інтереси, він здебільша скеровується на півн. і сх., хоч зал. транспорт коштує відносно дорого. Через інституцію держ. монополії зовн. Т. в СССР продукти України на експорт скуповуються за оптовими цінами, а імпортовані продаються за відносно вищі ціни; різницю привласнює собі держава. Також позитивне сальдо зовн. Т. України лишається в диспозиції центр. влади в Москві. Фонди з обох джерел зуживаються на фінансування імпорту, звич., технологічно складніших продуктів, які здебільша ідуть на розбудову неукр. територій СССР. Т. ч., зовн. Т. є одним з важливих знарядь екон. експлуатації України Москвою.

Зовн. Т. України підпорядкована союзному мін-ву зовн. Т. в Москві; на Україні діє його уповноважений при Раді Мін. УССР (з 1958 її чл.).

Література: Вовко Д. Україна в міжнар. екон. зв’язках СРСР. К. 1966; Україна на міжнар. арені. К. 1968; Супрун В. і Вовко Д. Екон. основи співробітництва з країнами-чл. РЕВ. К. 1971; Bandera V. External and Intraunion Trade and Capital Transfers, in The Ukraine within the USSR; Нью-Йорк. 1977.

І. Коропецький


[Торговельна освіта. — Доповнення. Т. 11.]


Торговельне представництво, торгпредство, держ. орган СССР, який відстоює за кордоном його інтереси, що випливають з держ. монополії зовн. торгівлі. До обов’язків Т. п. належить представництво інтересів СССР з питань зовн. торгівлі в країні його перебування; воно реґулює і контролює зовн. торг. діяльність орг-цій, допущених до зовн. торг. операцій. Крім того, Т. п. має завдання вивчення торг. коньюнктури країни свого перебування й інформувати про це Мін-во зовн торгівлі СССР. Т. п. входить до складу повноважних представництв СССР і користується всіма правами дипломатичного корпусу. На поч. 20-их pp. УССР мала свої Т. п. у 9 евр. державах; вони підлягали Укрзовнішторгові, що був автономним органом союзного мін-ва зовн. торгівлі. По його ліквідації були скасовані й укр. Т. п.


Торговицька конфедерація (Konfederacja Targowicka), змова поль. маґнатів з К. Браніцьким, С. Щ. Потоцьким і С. Ржевуським на чолі (всі з Правобережжя) проти реформ Чотирирічного сойму і Конституції 3 травня в Речі Посполитій; проголошена 14. 5. 1792 в пограничному м-ку Торговиці (тепер с. Кіровоградської обл.), а фактично створена 27. 4. 1792 під патронатом Катерини II. Разом з цим рос. війська вторгнулися на територію Польщі, що призвело до поль.-рос. війни. Приєднання до Т. к. поль. короля Станислава Авґуста Понятовського спричинило поширення Т. к. на всю Польщу і другий поділ Польщі (1793).


«Торговля і Промисл», двотижневик, орган Союзу Укр. Купців і Промисловців, виходив у Львові з 1. 10. 1934 до 15. 8. 1939 (118 чч.); наклад 2 500-4 000 прим.; мав «Волинську Сторінку» і стор. для ремісників. Гол. ред. В. Несторович; серед ін. співр.: С. Баран, С. Біляк, Т. Глинський, М. Дерев’янко, В. Островський, Д. Конюх, Ю. Крохмалюк, А. Мілянич, Я. Скопляк та ін.


Торез (до 1964 — Чистякове; V — 19), м. обл. підпорядкування Донецької обл., положене в сх. частині Донбасу; 97 000 меш. (1978). Т. заснований у 1770-их pp. як слобода п. н. Олексіївна (з 1840 — Олексієве-Леонове, з 1870-их pp. назва Чистякове), яка входила до складу Міюської (потім — Таганрізької) округи Обл. Війська Донського. Поч. кам’яновугільної пром-сти у Т. припадає на 1860-і pp., її значне зростання на 1900-і і пізніше на 1930-і pp. Ч. меш. у тис: 1897 — 2,1, 1917 — 9 (з найближчими оселями — 26), 1959 — 92. Т. став м. 1932. Видобуток кам’яного вугілля, електро-техн., ремонтно-механічний, залізобетонного шахтного кріплення зав.; харч. пром-сть. Заг.-техн. фак. Донецького Політехн. Ін-ту, гірничий технікум, мед. школа.


Торисин, псевд. Діонісія Зубрицького (1895 — 1949), гр.-кат. свящ., осв. діяч і поет на Пряшівщині укр. нар. напряму. Ліричні поезії й оп. в періодичних закарп. вид., розвідки про А. Духновича, О. Павловича, маляра Змія-Миклошича, І. Невицьку в ж. «Підкарп. Русь» та ін.

[Торисин (псевд. Діонісія Зубрицького) (* Дачів, Пряшівщина — † Пряшів), розвідки про... маляра Й. Змія-Миклошія. — Виправлення. Т. 11.]


Торки, літописна назва тюркських племен огузів (узів), які в кін. 9 — на поч. 10 в. кочували в степах на півн. від Аральського та Каспійського м. аж до дельти Волги. Вже в кін. 10 в. окремі групи Т. почали переходити на Приозів’я. У поході Володимира В. на волзьких болгарів у 985 Т. брали участь як союзники. У сер. 11 в. більші орди Т. під натиском половців перекочували на чорноморські степи, витиснувши звідти печенігів на зах. 1054 Т. напали на Переяславщину, але були розбиті військом переяславського кн. Всеволода Ярославича і вдруге 1060 спільними силакл кн. Із’яслава київ., Всеволода переяславського, Святослава чернігівського та Всеслава полоцького. Після цього одна частина Т. переселилася на Балкани, а друга, за дозволом укр. кн., оселилася в басейні р. Росі та Росави (центр. город Торчеськ) і на півд. Переяславщині. Т. там змішалися з рештками печенігів і берендеїв, отримавши назву «чорних клобуків». Обов’язком Т. було охороняти півд. кордони Руси від наскоків половців, але також брати участь у воєнних походах кн. Під час навали хана Батия на Україну 1240, зокрема під час облоги Києва, згинула велика частина Т., багато їх татари переселили над Волгу, а решта асимілювалася з місц. населенням. Т. залишили по собі чимало слідів у топоніміці України: річки Торець і Торч, Торський шлях здовж р. Тетліги; села — Торець, Торки, Торків, Торецьке, Торчин.

М. Ждан


Торонський Олексій (1838 — 99), гал. педагог і гром. діяч, гр.-кат. свящ., катехит у гімназіях, автор підручників для навчання літератури і релігії у сер. школах; співред. «Русского Сіону» (1874 — 79 і 1883); ст. в «Газ. Шкôльній». «Мирі», «Неділі», «Ділі» та ін.; повість з життя лемків «Ганця» (1862), оп., переклади з поль. і нім. мов.


Торонто, найбільше м. Канади, положене на півн.-зах. побережжі оз. Онтаріо, столиця провінції Онтаріо, найбільший пром., торг. і фінансовий центр Канади, великий комунікаційний вузол; важливий наук., культ., рел. і мист. осередок; найважливіше укр. скупчення в Канаді і, поруч з Нью-Йорком, Вінніпеґом і Едмонтоном, в укр. діяспорі поза СССР; 2,63 млн меш., у тому ч., за переписом 1978 60 800 (2,3%) українців.

Порівняно з Зах. Канадою, українці почали селитися в Т. пізно (з 1903). Це були гол. самітні чоловіки й жінки, які знаходили працю на залізниці й будовах, у домашній обслузі тощо. Розвиток пром-сти і попит на робітну силу притягав до Т. укр. сіль. населення з Зах. Канади, а ще більше — еміґрантів з Европи після першої, а особливо після другої світової війни. За переписом населення ч. українців Т. зростало з значним прискоренням від 1950-их pp. (у тис): 1911 — 0,1, 1921 — 1,2, 1931 — 5,1, 1941 — 12,3, 1951 — 30,4, 1961 — 46,8, 1971 — 60,8, приблизні дані на 1978 — 80. (Ч. українців, за першими переписами надто занижені, бо більшість подавала себе за австрійців, галичан, русинів, росіян, буковинців, волиняків або поляків). У 1971 серед українців Т. уродженці Канади становили 65%, Европи — 34%. За перших десятиріч українці оселилися гол. у центр., а потім у півд.-зах. частині м., згодом переходили до кращих дільниць, гол. на зах. та півн. і навіть поза межі самого Т. 1971 32 800 (54%) осіб укр. походження визнавало за рідну мову укр., 25 900 (42,7%) — англ., 1 200 (3,3%) — ін. Мовній асиміляції підпадають гол. українці, народжені в Канаді, більше жінки, ніж чоловіки. За віровизнанням українці Т. спочатку були майже однорідно гр.-кат., пізніше зайшли істотні зміни і перепис 1971 засвідчує такий стан (у тис. і %): укр.-кат. — 23,6 (37,8%), українці гр.-правос. — 11,7 (19,2%), римо-кат. — 8,5 (14%), з’єднані протестанти — 5,5 (9,1%); англікани — 3,3 (6,2%), пресвітеріяни — 1,2 (1,9%), баптисти — 1,0 (1,8%), ін. і невизначені — 6,1 (10%). Гол. чинники, що впливають на мовну і рел. асиміляцію — чуже оточення, школи і мішані подружжя.

Соц. структура укр. громадян Т. зазнала значних змін. За перших pp. поселення це були перев. некваліфіковані, низько оплачувані робітники. Щойно за першої світової війни витворилася верства кваліфікованого робітництва, ремісників, дрібних підприємців. Серед еміґрації з Европи по першій світовій війні до Т. прийшла значна кількість кол. вояків укр. армій, серед них чимало осіб з сер. і навіть вищою фаховою освітою, а з кан. ун-тів вийшли перші укр. професіоналісти. Багато з них включилося в різні ділянки культ. і госп. життя. З 1971 соц. склад українців Т. майже дорівнює соц. складові всього населення м. Приблизно 30% українців працюють на пром. підприємствах, 25% у різних галузях обслуги, 14% у. торг. закладах, 7% на транспорті, 6% в адміністрації, 4% в будівництві; решта (14%) в ін. галузях. По другій світовій війні зросла група укр. професіоналістів, яка у 1978 нараховувала понад 200 адвокатів, понад 100 лікарів, бл. 50 дентистів, понад 200 інженерів, кілька сот учителів, бібліотекарів тощо, але українців відносно мало серед високошкільної професури, фінансистів, держ. службовців.

Великим здобутком українців Т. в госп. ділянці є 16 кредитових спілок з мільйоновими оборотами (найстарша з 1944), найбагатша з них Українська Кредитова Спілка при філії УНО в Т., також банкове підприємство Community Trust Co, пром. й торг. підприємства, десятки готелів, сотні крамниць тощо. Дуже активний Клюб Укр. Професіоналістів і Підприємців (заснований 1935; бл. 500 чл.) об’єднує канадців укр. походження без уваги на партійні й рел. переконання; мета його — сприяти розвиткові й зміцненню укр. культ. й екон. надбань.

Найраніше українці Т. організували церк. життя і шкільництво. У 1906 постала перша гр.-кат. парафія, а в 1913 побудовано (у зах. частині м.) першу гр.-кат. церкву св. Йосафата (теперішня катедра). У 1978 українці католики мали в Т. 11 парафій. З 1948 Т. стало осередком укр. кат. епархії Сх. Канади, яка має в Т. власне в-во з друкарнею і видає тижневик «Наша Мета». Василіяни обслуговують дві парафії, мають сер. школу з інтернатом для хлопців, друкарню і в-во (місячник «Світло» та «Beacon»). Редемптористи обслуговують парафію св. Евхаристії, Сестри Служебниці мають у Т. свій провінціяльний дім і здебільша працюють у шкільництві. При парафіях зосереджується значна частина укр. гром. життя («рідні школи» і курси українознавства, хори, мист. клюби, кредитові кооперативи тощо). Укр. Гр.-Правос. Церква створила свою першу церк. громаду 1931, перший церк. будинок набула 1938, 1948 відкрила катедру св. Володимира. 1978 в Т. діють 4 укр. гр.-правос. громади. З 1953 Т. є осередком Укр. Гр.-Правос. епархії Сх. Канади. Ін-т св. Володимира має гуртожиток для студентів, бібліотеку і музей. Укр. протестанти мають 5 церков і видають 3 періодичні журн.: «Євангельський ранок», «Євангельська Правда» і «Євангелист».

Організоване укр. життя поступово зростало і по другій світовій війні своєю динамікою випередило дотеперішню «укр. столицю» в Канаді — Вінніпеґ. До перших світських орг-цій належала Читальня ім. Т. Шевченка (з 1917; пізніше переіменована на Укр. Нар. Дім); 1924 прихильники гетьманського руху організували Союз Гетьманців-Державників, 1928 кол. ветерани укр. армій — Укр. Стрілецьку Громаду, навколо якої постали: Укр. Нац. Об’єднання (УНО), Орг-ція Українок Канади (ОУК), Молоді Укр. Націоналісти (з 1960-их pp. — Молодь Укр. Нац. Об’єднання — МУНО). При деяких укр. кат. церквах діють відділи Братства Українців Католиків Канади (БУК), Ліґи Укр. Кат. Жінок (ЛУКЖ) і Укр. Кат. Юнацтво (УКЮ). Православні гуртуються в Т-ві Укр. Самостійників (ТУС), Союзі Українок Канади (СУК) і Союзі Укр. Молоді Канади(СУМК), діяльність яких координує Союз Укр. Самостійників (СУС).

Укр. еміґрація, що прибула з Европи по другій світовій війні, частково влилася в наявні орг-ції, частково перенесла на кан. ґрунт орг-ції з Европи чи створила нові: Ліґу Визволення України (ЛВУ), Спілку Укр. Молоді (СУМ), Пласт, Об’єднання Дем. Укр. Молоді (ОДУМ), Спортове Т-во «Україна», а також різні ветеранські (Союз бувших Укр. Вояків у Канаді, Укр. Відділ Канадського Леґіону, Братство кол. Вояків 1-ої Укр. Дивізії УНА та ін.) і проф. (Відділ Укр. Лікарського Т-ва в Канаді, Укр. Письменників «Слово», Т-во Укр. Інженерів Канади, Об’єднання Укр. Педагогів Канади, Клюб Укр. Професіоналістів і Підприємців) та ін. Т. є осідком централей майже всіх новозаснованих у Канаді т-в і перенесених до нього раніше створених орг-цій в ін. м. (Гол. Управа Укр. Стрілецької Громади, Крайова Екзекутива УНО тощо). Тут також міститься канцелярія Світового Секретаріяту Конґресу Вільних Українців (з 1973), відділ Суспільної Служби Українців Канади і для українців старшого віку пансіон ім. І. Франка (2 доми). Поза рамками укр. життя в Т. стоять комуністи, у 1930-их pp. дуже активна і бойова група п. н. Т-во Укр. Робітничо-Фармерський Дім (ТУРФДім), яка по другій світовій війні змінила назву на Т-во Об’єднання Укр. Канадців (ТОУК). Завдяки повоєнній іміґрації українців вона втратила своє значення, але все ще має свій власний дім і в-во.

Шкільництво Т. організоване в системі т. зв. «рідних шкіл» (1978 їх було 18), в яких навчають дітей укр. мови, релігії та різних українознавчих предметів і середньошкільних 4 — 5-річних курсів українознавства (9), першими з яких були курси ім. Г. Сковороди (1951 — 78 під керівництвом Олександри Копач). Навчання відбувається здебільша увечорі й у суботу. Фінансують шкільництво церкви та світські орг-ції, зокрема Укр. Нац. Об’єднання, Ліґа Визволення України, Відділ Комітету Українців Канади та ін. При укр. кат. церквах св. Йосафата (з 1961) і св. Димитрія діють цілоденні кат. школи (1 — 8 кляси), в яких крім ін. предметів, навчають також укр. мови і релігії. У навчальному 1969 — 70 р. в початкових «рідних школах» було 104 вчителі і 2 160 учнів, а на середньошкільних курсах українознавства — 47 учителів і 1 099 учнів. Є також дитячі садки. Укр. мови навчають і в кількох кан. сер. школах та в Йорському Ун-ті. У Торонтському Ун-ті з 1950-их pp. існують курси укр. мови, літератури та культури, а 1979 р. засновано окрему катедру укр. студій, фундовану частково Федерацією Укр. Професіоналістів і Підприємців; діє філія Кан. Ін-ту Укр. Студій в Едмонтоні. В обох ун-тах Т. є також Укр. Студентські Клюби (бл. 500 чл.). Діють — Наукове Т-во ім. Т. Шевченка (з 1950), укр. бібліотеки, найстарша з них в Укр. Нар. Домі, а найбільша в Укр. Нац. Об’єднанні, а також Укр. Дослідно-інформаційна бібліотека «Україніка» СУМ-у, Ін-ту св. Володимира та ін. Торонтський Ун-т має одну з найбільших в Півн. Америці колекцію україніки. З 1950 Т. є осідком Патронату НТШ-Сарсель, який збирає фонди на вид. «Енциклопедії Українознавства». Т. є найважливішим укр. видавничим центром Канади. Тут є бл. 10 в-в, 5 друкарень, 3 книгарні тощо; виходять тижневики: «Вільне Слово», «Гомін України», «Наша Мета», «Новий Шлях», ком. «Життя і Слово» (з 1965); двотижневик «Батьківщина», 5 місячників, двомісячник «Вісті Комбатанта», квартальник «Пластовий шлях», кілька укр. періодиків англ. мовою тощо. З ін. засобів інформації є 4 укр. радіопрограми, у тому ч. 2 щоденні: «Пісня України» і «Прометей» та україномовні тижневі телевізійні програми. Муз. життя зосереджується навколо Ін-ту ім. М. Лисенка і т-ва «Укр. Муз. Фестиваль», який щороку влаштовує фестивалі і має своє муз. в-во. При укр. орг-ціях і парафіях діють ансамблі бандуристів, вокально-муз. й танцювальні групи та драматичні гуртки. З 1953 діє театральний ансамбль «Заграва», з 1978 Укр.-Кан. Оперне Т-во. З ініціятиви українців Л. і З. Коссарів у Т. засновано Провінційну Раду Нар. Мистецтва «Ontario Folks Art Council», яка щороку влаштовує в червні фестивалі нац. груп п. н. «Каравана», в яких беруть участь українці (5 павільйонів). Виступи кист. ансамблів відбуваються також щорічно на Всекан. Нац. Виставці (CNE). Там таки влаштовуються й мист. виставки. Крім того, в Т. є ґалерії укр. образотворчого мистецтва «Фокус» та «Канадсько-Укр. Мист. Фундація» і ґалерія при Ін-ті св. Володимира. В Т. жив і творив один з найвизначніших кан. образотворчих мистців укр. походження Василь Курилик (1927 — 77). У палаці «Каса Лома» є (з 1969) відділ укр. культури з постійною виставкою і кількома музейними зб., гол. з нар. мистецтва. З архітектурних споруд у Т. помітні церква Пресв. Евхаристії в укр. модерному стилі (проєкт Р. Жука, малювання М. Левицького), церква св. Миколая з поліхромією у традиційному візант. стилі (мистець І. Дикий) і церква св. Володимира з мальовилами М. Дмитренка. У гол. парку (High Park) стоїть пам’ятник Лесі Українки (М. Черешньовського).

Література: Николяк Д. Короткий іст. нарис Укр. Нар. Дому в Торонто, з нагоди 25-літньої праці Т-ва. Торонто 1953; Кузня юних душ; 10-річчя Курсів Українознавства ім. Ю. Липи. Комітет Ватьків. 1966; Марунчак М. Історія українців Канади, т. 1. Вінніпеґ 1968; До Ваших послуг; ювілейне видання з нагоди 25-річчя існування Укр. Кредитової Спілки в Торонто, 1944 — 69, ред. В. Верига. Торонто 1970; Gregorovich A. Ukrainian Toronto; A guide and directory to Ukrainian Arts and cultural Groups. Торонто 1973; Відгомін віків; Альманах Курсів Українознавства ім. Г. Сковороди, ред. І. Лучків. Торонто 1978; Відділ УСГ в Торонто. Онтаріо, у зб. За честь, за славу, за народ, ред. З. Книш. Торонто 1978.

І. Тесля, В. Верига


Торфова промисловість, складова частина паливної пром-сти на базі торфових родовищ. Найважливіші з них на Україні: Ірдинське (Черкаська обл.), Бучанське (Київ.), Замгалайське (Чернігівська), Шосткинське (Сумська) і Радехівське (Львівська). Торф використовується як сировина для хем. пром-сти, будів. матеріялів і як органічне добриво, але найбільше застосування має в побутовому опаленні, особливо в півн.-зах. р-нах України, бідних на ін. роди палива. Розвиток Т. п. на Україні почався до революції. Видобуток паливного торфу такий (у тис. т): 1940 — 3 544, 1950 — 2 928, 1960 — 4 644, 1970 — 4 084, 1975 — 4 143. У паливному балянсі України торф становить лише 0,7%. Для збільшення транспортабельности торфу його переробляють на брикети. На Україні брикетні зав. побудовано у 1950-их pp. на Житомирщині (Бучманський зав.) та Сумщині (Мнівський та Шосткинський зав.). У 1960-их pp. постали ще такі зав.: Озерянський (Житомирська обл.), Змаглайський (Чернігівщина) та Стоянівський (Львівщина). Продукція торфобрикетів зросла з 75 000 у 1958 до бл. 800 000 у сер. 1970-их pp. З уваги на те, що Т. п. працює перев. для індивідуального споживання, на розвиток її не звертають належної уваги, і пляни видобутку торфу хронічно не виконуються (у 1970-их pp. вони виконувалися пересічно на 50%).

Література: Красніковський Г. Топливна пром-сть України. К. 1960; Брадіс Є., Бачуріна Р. Розміщення та особливості торфових покладів Укр. РСР, у кн. Комплексне використання паливних енерґетичних ресурсів України. К. 1965.

С. Процюк


Торчин (III — 5), є. м. г. Луцького р-ну Волинської обл.; 5 400 меш. (1966). Зав. будів. матеріялів, харч. пром-сть, краєзнавчий музей.


Тоцька Ніна, мовознавець-україніст з спеціялізацією на експериментальній фонетиці, доц. Київ. Ун-ту. Праця «Голосні фонеми укр. літ. мови» (1973), підручники укр. мови для вищих шкіл, ст. з укр. фонетики й синтакси.

[Тоцька Ніна (* 1923, Озерна б. Білої Церкви, Київщина), д-р філології, проф. Викладала курс сучасної укр. літ. мови у Київ. Ун-ті (1949 — 87) та Вінницькому Пед. Ін-ті (1987 — 92). Завідувачка катедри укр. мови в ун-ті „Києво-Могилянська Академія“ (1992 — 94). — Виправлення. Т. 11.]


Тоцький Іван (1896 — 1957), співак-бас родом з Могилева; соліст Харківської (1925 — 27), Одеської (1924 — 41 і 1946 — 51) та Ленінградської (1943 — 45) опер. Кращі партії: Тарас Бульба (в одноіменній опері М. Лисенка), Чуб («Ніч перед Різдвом» М. Римського Корсакова), Карась («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Дон-Базіліо («Севільський цирульник» Дж. А. Россіні) та ін.

[Тоцький Іван (* Буяничі бл. Могилева — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]


Точило М., псевд. Колянківського Миколи.


«Точило», ілюстрований місячник гумору й сатири; виходив з перервами у Вінніпезі 1930 — 43, деякий час з англомовною стор.; видавець і ред. С. Дорощук.


Тошківка (V — 19), с. м. т. Ворошиловградської обл., підпорядковане Первомайській міськраді, положене поблизу р. Дінця; 7 800 меш. (1966). Кам’яновугільні шахти, підприємства легкої пром-сти.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.