[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3224-3235.]

Попередня     Головна     Наступна





Товариства грамотности (Общества грамотности), гром.-просвітні орг-ції, які діяли в Рос. Імперії в другій пол. 19 в. і на поч. 20 в. (до 1917) для поширення грамотности і заг. освіти серед широких мас населення. Їх заходами відкривано недільні школи (заг. і проф.), організовано бібліотеки-читальні, влаштовувано читання і лекції, літ.-муз. вечори, видавано популярну літературу тощо. Діяли гол. у містах, з часом поширили свою діяльність (досить слабо) і на села. На Україні найстарішим Т. г. було Харківське (Харківське Т-во для поширення в народі грамотности), засноване 1869, яке зосередило свою діяльність гол. на видаванні популярних кн. для народу, але тільки нечисленні кн. були укр. мовою. Більше для ширення укр. кн. й укр. слова робило Київ. Т. г., засноване 1882, яке видавало й укр. літературу, зокрема твори Т. Шевченка, а збудований ним 1902 Нар. Дім давав пристановище для укр. театру, укр. викладів і пізніше для «Просвіти», що стало приводом до заборони Київ Т. г. (останній гол. В. Науменко). Київ. Т. г. провадило деяку роботу й на всьому Правобережжі. Подібний до Т. г. характер мали створені у 1890-их pp. Т-ва поширення нар. освіти в Катеринославській губ. і Полтавське т-во сприяння нар. освіті, а в 1900-их рр. осв. т-во у Волинській губ. Всі ці Т. г. й ін. осв. т-ва діяли гол. в м. і для поширення укр. освіти мало спричинилися; це завдання з 1905 почали виконувати на Центр. і Сх. Землях «Просвіти».


Товариство б. Вояків Армії УНР у Франції, комбатантська орг-ція, заснована 1927 в Парижі для плекання традицій збройної боротьби за укр. державність. 1939 Т-во мало 22 філії в укр. скупченнях у Франції (після 1945 — 12) і бл. 1 000 чл. Т-во провадить культ.-осв. та зовн.-інформативну діяльність (до 1939 разом з Ген. Радою Союзу Укр. Еміґраційних Орг-цій у Франції), співпрацює з офіц. франц. і укр. федераціями комбатантів. 1961 Т-во розкололося на два одноіменні т-ва, які 1977 знову об’єдналися. Серед ін. діячів Т-ва: ген. О. Удовиченко (довголітній гол.), полк. П. Вержбицький, сотн. В. Недайкаша, майор П. Василів, полк. М. Панасюк, хорунжий М. Ковальський, сотн. В. Калініченко. У 1928 — 29 Т-во видавало ж. «Військ. Справа», згодом «Бюлетень».


Товариство Вакаційних Осель, т-во у Львові під патронатом митр. А. Шептицького; 1905 — 39 організувало для дітей у віці 7 — 14 pp. літні відпочинкові оселі у Миловані Товмацького пов, і в Коршеві Коломийського пов. З осель щороку користалося понад 200 дітей. Гол. т-ва О. Бачинська; довголітні чл. управи — Й. Паньківська, М. Ліщинська, М. Заячківська.


Товариство Вояків Армії УНР, комбатантська орг-ція в Польщі, заснована 1924 у м. Каліші після ліквідації таборів інтернованих вояків і старшин Армії УНР у Польщі і переходу їх на статус політ. еміґрантів; співпрацювало з Військ. мін-вом екзильного уряду УНР. Мета т-ва — збереження вояцьких кадрів Армії УНР та матеріяльна, правна і моральна допомога своїм чл Осідком Т-ва був Каліш, згодом Варшава. Т-во вело культ.-осв. працю, видавало «Бюлетень», мало 4 філії. Довгий час гол. Т-ва був ген. П. Шандрук; 1939 діяльність Т-ва припинила нім. окупаційна влада.


Товариство вчителів вищих шкіл ім. Г. Сковороди, орг-ція укр. середньошкільних учителів на Буковині з осідком у Чернівцях (1908 — 14); нараховувала 80 чл. (1913); разом з Учительською Громадою у Львові видавало пед. ж. «Наша Школа». Гол. т-ва: І. Прийма, А. Артимович, В. Кміцикевич, М. Кордуба.


Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі («Т-во дЂятелей зображаючих искуств на Подкарпатской Руси»), засноване 1931 в Ужгороді; гол. А. Ерделій, чл. т-ва були всі кращі малярі Закарпаття (Й. Бокшай, А. Борецький, А. Добош, Є. Кондратович й ін.), у тому ч. і неукраїнці; всіх бл. 40. Т-во влаштовувало щорічні виставки. У 1939 назву замінено на «Союз подкарпатских художников».


Товариство для розвою руської штуки, перша в Галичині укр. орг-ція, заснована 1898, що мала дбати про розвиток «руської штуки взагалі, а зосібна малярства, різьбарства і золотарства», а також про заробіток чл., влаштування мист. виставок тощо. Т-во очолювала Надзірна рада (гол. В. Нагірний) і дирекція (дир. Ю. Панкевич). У виставках т-ва брали участь також ремісники. Учасники-мистці першої виставки 1899: Ю. Панкевич, І. Труш, А. Пилиховський, О. Скруток, К. Устиянович; другої (1900), крім названих, О. Новаківський, О. Курилас, Т. Копистинський, А. Манастирський, М. Івасюк, Є. Турбацький, Я. Пстрак, О. Косановський, різьбар А. Кавка та ін.; третьої (1903, п. н. Виставка руських шкіців): Курило, О. Курилас, Т. Копистинський. А. Манастирський, Ю. Панкевич, Є. Турбацький, Сенюта. Т-во невдовзі занепало і мистці заклали 1904 Т-во прихильників укр. науки, літератури і штуки.


Товариство дослідників Волині (Общество исследователей Волыни), т-во краєзнавчого характеру, діяло в Житомирі у 1900 — 17. Видавало «Труды» (13 тт., 1902 — 15), в яких містилися праці і матеріяли гол. з географії, геології (перев. П. Тутковського), ботаніки і метеорології Волині.


Товариство дослідників Кубані («Общество любителем изучения Кубанской области»), т-во краєзнавчого характеру; діяло 1896 — 1917 в Катеринодарі. Видавало «Известия» (6 тт., 1899 — 1913), в яких містило праці з природознавства, історії, етнології й статистики Кубані.


Товариство дослідників української історії, письменства і мови в Ленінграді, див. Ленінградське Товариство дослідників української історії, письменства та мови.


Товариство Економістів при Всеукраїнській Академії Наук, засноване 1919 з метою вивчення історії та наявного стану нар. госп-ва України; гол. К. Воблий, заступник — Г. Кривченко, наук. секретар А. Лапогонов; 135 чл. (на сер. 1920-их pp.). Т-во поділялося на кілька секцій; своїх видань не мало. На поч. 1930-их pp. ліквідоване.


Товариство заохочування мистецтв (Общество поощрения художеств), філантропічне т-во любителів мистецтва в Петербурзі (1821 — 1929). засноване дворянами-меценатами. Т-во влаштовувало виставки, конкурси, дбало про збут творів Подавало матеріяльну допомогу на студії за кордоном й ін. потреби, з якої користалися й укр. мистці: Т. Шевченко, І. Сошенко, А. Мокрицький, Г. Лапченко, П. Борисполець, К. Трутовський, С. Васильківський, М. Самокиша. Т-во видавало ж. «Искусство и художественная промышленность» і серію «Художественные сокровища России»; з 1857 утримувало в Петербурзі рисувальну школу.


Товариство З’єднаних Слов’ян, таємна рев. орг-ція, заснована на поч. 1823 у Звягелі (Новограді-Волинському) офіцерами братами П. і А. Борисовими і поль. революціонером Ю. Люблинським. Т. З. С. гуртувало кількадесят чл., перев. офіцерів молодших ранґів частин, які були розташовані на Волині й Київщині, а також місц. нижчих урядовців. Більшість чл. були українці: П. і А. Борисови, І. Горбачевський, Я. Андрієвич, П. Громницький, Я. Драгоманов, М. Лісовський, І. Сухинів та ін. Керівником Т-ва був Петро Борисов, а ідеологами Ю. Люблинський та І. Горбачевський.

Основним завданням Т. З. С. було визволення слов’ян з-під чужої влади, ліквідація монархічного устрою, примирення між слов. народами і створення федеративного союзу слов. респ. з дем. ладом, кожна з яких мала самостійно організувати свою законодавчу й виконавчу владу. До цього союзу мали входити росіяни (до них зараховувано також українців і білорусів), поляки, угорці (слов’яни на Угорщині), богемці, хорвати, дальматинці, серби і моравці. Соц. програма Т. З. С. передбачала звільнення селян з кріпацтва, рівність усіх громадян, зменшення клясових різниць тощо. Т. З. С. вважало за потрібне підготувати до революції весь народ, а не лише військо.

Ідеологічні засади і політ. програма Т. З. С. були зформульовані у присязі і катехизисі (17 правил). У вересні 1825 Т. З. С. об’єдналося з Півд. Т-вом (декабристів), зберігаючи свою програму й окрему управу. Під час повстання Чернігівського полку в Трилісах на Київщині (10 — 15. 1. 1826) чл. Т. З. С. були найактивнішими його учасниками. Більшість з них були заслані на каторгу в Сибір. Ідеї Т. З. С. мали вплив на Кирило-Методіївське Братство.

Література: Записки и письма И. И. Горбачевского. М. 1925; Багалій Д. Повстання декабристів на Україні. Х. 1926; Нечкина М. Общество соединенных славян. М. — Л. 1927; Luciani G. Société des Slaves Unis (1823 — 25). Бордо 1963.


Товариство «Знання» Української РСР, респ. філія заг.-союзного т-ва «Знание», засноване 1947 п. н. «Т-во для поширення політ. і наук. знань Укр. РСР», від 1963 під теперішньою назвою; відділи існують у всіх респ., обл., р-нах та м. і с. В УССР т-во «З.» мало в 1977 670 000 чл., серед них низку учених і викладачів вузів. Гол. «З.» є звич. чл.-кор. АН УРСР (1968 — М. Сиваченко, з 1972 — І. Конділенко). Т-во веде 21 стаціонарний лекторій, 10 плянетаріїв та Будинок наук.-техн. пропаґанди в Києві. Видає місячник «Наука і суспільство» (до 1966 — «Наука і Життя»), «Людина і світ» (1960 — 64 «Войовничий атеїст»), «Трибуна лектора», щорічник «Наука і культура» та серії популярних брошур. Завданням т-ва є, крім поширювання техн. знань, ідеологічно-пропаґандивна робота, виховання населення в дусі програми КПСС.


Товариство ім. митр. Петра Могили, засноване 1931 в Луцькому з метою ширення рел. освіти і правос. свідомости на засадах соборноправности давньої Укр. Церкви. Вид.: «За соборність» (ред. І. Власовський), рел. місячник для народу «Шлях» (ред. Є. Богуславський), переклади на живу укр. мову: «Чини Требника», «Літургія св. Йоана Золотоустого», «Малий Октоїх», «Акафісти», «Малий Богогласник», «Молитовник» і ін. Гол. т-ва були: Сергій Тимошенко і Михайло Ханенко; ген. секретарями — І. Власовський і Є. Богуславський. Т-во припинило свою діяльність з сов. окупацією Волині 1939.


Товариство ім. Шевченка, див. Наукове Товариство ім. Шевченка.


Товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном, див. Товариство «Україна».


Товариство наукових викладів ім. Петра Могили, засноване 1908 у Львові з метою ширення знання з усіх ділянок життя; діяло в Галичині до 1939; мало сім філій (Львів, Перемишль, Рогатин, Самбір, Сокаль, Станиславів, Тернопіль). Лише за перші 4 pp. існування воно влаштувало понад 400 наук. і наук.-популярних викладів, та допомагало в популяризації знань міщанським т-вам («Зоря», «Міщанське братство», «Сила», «Львів — Русь»); у співпраці з «Просвітою» влаштовувало на подобу нар. ун-тів курси нар. освіти. Засновником і першим гол. Т. н. в. П. М. був О. Колесса, далі очолювали його В. Щурат, В. Кучер, І. Свєнціцький, Д. Лукіянович.

З 1929 найактивніша Львівська філія стала за ініціятивою С. Охримовича леґальною формою діяльности Союзу Укр. Націоналістичної Молоді. За головування А. Фіґоля вона спричинилася для поширення культу бою під Крутами, а за В. Янева зактивізувала культ.-осв. роботу в «Просвітах» і ремісничих т-вах. З жінок були активніші: З. Кравців, С. Мойсеович, А. Чемеринська.


Товариство Об’єднання Українських Канадців (ТОУК), орг-ція українців у Канаді, постала 1943 на базі Укр. Т-ва Допомоги Батьківщині, заснованого в липні 1941. Обидва т-ва були наступниками проком. Т-ва Укр. Робітничий Фармерський Дім (ТУРФДім), ліквідованого кан. владою 1940. ТОУК організаційно слабший від ТУРФДім і не має молодшого доросту; тепер діє невелике ч. його активних філій. Осідком централі ТОУК були Вінніпеґ і Торонто, тепер Торонто. Пресові органи: «Укр. життя» (з 1941, Торонто) й «Укр. Слово» (1943, Вінніпеґ), з яких постав у 1965 тижневик «Життя і Слово» в Торонто, який безкритично інформує про життя в СССР; там само видається тижневик «Ukrainian Canadian» (1947), який присвячує більше уваги культ. справам кан. українців. ТОУК, користуючися мережею т. зв. роб. домів, бібліотек, оселею в Палермо (б. Торонто), веде ще деяку культ.-осв. діяльність (хори, театральні гуртки тощо). У системі ТОУК діють торг.-книжкові підприємства «Укр. Книга» та літунські аґентства «Ґловб Тур», пов’язані з сов. зовн.-торг. установами. ТОУК очолює Крайовий Виконавчий Комітет, який обирається що два роки на крайових з’їздах.


Товариство опіки над українськими еміґрантами, засноване у Львові 1925 для допомоги й зв’язку з еміґрантами з рідних земель; видавало часопис «Укр. еміґрант». Т-во мало (до поч. 1930-их pp.) свої бюра в Тернополі, Станиславові і Самборі та низку гуртків у Галичині. Гол. Т-ва весь час був М. Заячківський. По зменшенні еміґрації у 1930-их pp. діяльність Т-ва послабла; 1939 т-во перестало існувати.


Товариство Опіки над українськими переселенцями ім. св. Рафаїла в Канаді, організоване на поч 1925 з метою допомогти укр. переселенцям до Канади. Централя т-ва у Вінніпезі мала понад 20 місц. комітетів і бл. сотні зв’язкових. Діяльність т-ва: інформації в справах подорожі, вибір землі на поселення, посередництво у праці; правні поради і клопотання в кан. установах; в-во популярних альманахів, бюлетенів і листівок з найпотрібнішими інформаціями для нових переселенців (гол. для початкуючих фермерів); зв’язок з укр. орг-ціями в Европі, гол. з Т-вом опіки над укр. еміґрантами у Львові. Гол. діячі т-ва: К. Продан (референт у мін-ві рільництва провінції Манітоба), І. Боберський, о Й. Жан, Д. Ільчишин (секретар т-ва і ред. альманахів), лікар Л. Резновський, адвокат С. Савула та ін. Гол. період діяльности т-ва припадає на 1925 — 31 (у 1930-их pp., коли обмежено іміґрацію до Канади, праця його занепала).


Товариство охорони воєнних могил, т-во для опіки над могилами укр. вояків, поляглих у першій світовій та визвольних війнах (1914 — 20); діяло у Львові 1927 — 39, мало 32 філії в Галичині. Т-во подбало про облицювання могил і встановлення на них кам’яних хрестів УГА; про могили дбали перев. пластуни. Перший гол. Т-ва — Б. Янів.


Товариство письменників і журналістів ім. Івана Франка (ТОПІЖ), проф. орг-ція у Львові у 1925 — 39; об’єднувало бл. 60 чл. і кандидатів. Від 1933 влаштовувало конкурси і призначало нагороди за найкращі літ. твори року. Т-во очолювали: А. Чайковський, В. Стефаник, В. Щурат, Б. Лепкий, Р. Купчинський (з 1934).


Товариство південно-російських художників, об’єднання мистців, що жили на півдні України; діяло в Одесі в 1890 — 1922 pp.; влаштовувало щорічні загальні та індивідуальні виставки своїх чл. Чл.-засновниками були також укр. мистці: К. Костанді (з 1902 гол.), М. Кузнецов, Г. Ладиженський, М. Скадовський, М. Кравченко, Б. Едуардс і рос. О. Попов, О. Розмаріцин; ін. чл.: І. Айвазовський, Ю. Бершадський, Є. Буковецький, П. Волокидин, Г. Головко, С. Кишинівський, Д. Крайнев, П. Левченко, П. Нілус, О. Мартинович. У 1919 — на поч. 1920 дехто з мистців еміґрував за кордон і з смертю К. Костанді т-во перестало існувати.

Література: Афанасьев В. Товариство Південно-російських художників. К. 1961.


Товариство Плекання Рідної Мови, засноване 1954 у Вінніпезі. Видає річник «Слово на сторожі», присвячений культурі укр. мови. Гол. т-ва і ред. річника Я. Рудницький.


Товариство Прихильників Освіти, засноване у Львові з ініціятиви НТШ для допомоги потребуючим укр. студентам високих шкіл, діяло 1927 — 34 (до закриття його поль. владою). Т-во опікувалося Акад. домом у Львові, допомагало їдальні, видавало позики і допомагало студентам тощо. Гол. В. Децикевич, з 1933 — О. Кульчицький.


Товариство Прихильників Української Культури (ТПУК) у Бразілії (Курітіба), засноване на заг. конґресі українців 1947 як установа для справ укр. культури, інформації та репрезентації. Керівництво ТПУК перебрали оо. Василіяни. Після виходу з ТПУК Хліборобсько-Освітнього Союзу й орг-ції Укр.-Бразілійського Комітету, ТПУК обмежилося культ. — осв. працею в гол. міськ. осередках і деяких колоніях. У 1950 — 61 ТПУК видавало місячник «Boletim Informativo», 1951 — 61 мало щотижневі радіопересилання. З виїздом активніших укр. елементів до Півн. Америки (1960 — 65) діяльність ТПУК значно послабла; 1975 воно мало 4 філії (3 в естаді Парана і 1 в естаді Ґранде-до-Сул). Очолювали т-во о. М. Іванів, о. М. Камінський, О. Ділай, Р. Кульчицький, М. Гец.


Товариство прихильників української науки, літератури і штуки, діяло у Львові у 1904 — 14, засноване з ініціятиви М. Грушевського й І. Труша. Т-во об’єднувало науковців, письм. і мистців з усіх укр. земель та популяризувало їхні твори. 1905 влаштувало Всеукр. виставку штуки й промислу у Львові. Накладом Т-ва вийшло кілька книжок. Т-во очолював М. Грушевський, секретарі І. Труш і М. Мочульський.


Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського, офіц. назва укр. пересувної трупи 1890 — 1909, перев. з вихіднів з трупи М. Садовського, під керівництвом П. Саксаганського (режисера) та І. Карпенка-Карого (адміністратора і драматурга трупи). Трупа кілька разів міняла назву, 1907 — 09 — Т-во укр. артистів під орудою П. К. Саксаганського. У 1900 — 03 трупа об’єднувала всіх корифеїв (крім М. Старицького). У репертуарі всі п’єси І. Карпенка-Карого, «Лимерівна» П. Мирного, «Украдене щастя» І. Франка, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Богдан Хмельницький», «Чорноморці» і «Тарас Бульба» (за М. Гоголем) М. Старицького, «Мазепа» К. Мирославського та ін. Зокрема добре були поставлені хори вистав (з 30 — 45 осіб, дириґент — В. Малина). Трупа відзначалася дисципліною, підпорядкованістю режисерові; виступала в більших м. України і за її межами: у Петербурзі (1890), на Поволжі (1895), в Криму (1899), Варшаві (1903), Мєнську і Смолєнську (1908), Кишиневі та Ростові над Доном. Трупа припинила діяльність невдовзі по смерті І. Карпенка-Карого.


Товариство руських церковних громад у Сполучених Державах і Канаді, засноване 30. 12. 1901 на з’їзді в Шамокіні (Пенсільванія) об’єднання гр.-кат. свящ і церк. громад (15) з метою керувати церк. життям і змагатися за гр.-кат. єпископат. На чолі Т. були Духовна Рада, що складалася з 6 свящ. (гол. І. Констанкевич) і Гол. Рада (3 свящ. і 3 миряни). З’їзд у Гаррісбурґу в березні 1902 домагався автономії «Руської Церкви» від римо-кат. амер. єпископів. Т-во проіснувало до номінації єп. С. С. Ортинського; закарп. свящ. до т-ва не належали.


Товариство св. Андрея, т-во свящ. львівської архиєпархії, засноване 1930 (затверджене митр. А. Шептицьким 1931). Влаштовувало реколекції для своїх чл. і місії для народу; видавало церк. устав, і душпастирський календар тощо. Гол. т-ва був весь час о. Юліян Дзерович. Перестало існувати 1939.


Товариство св. апостола Павла у Львові, засноване 1897 з метою влаштовувати реколекції для свящ. і поширювати релігійність у народі. Т-во випустило бл. 50 книжечок рел. та іст. і літ. змісту (в «Рел.-Просвітній Бібліотеці для Народу»); для еміґрантів видавало «Листки св. Рафаїла», якийсь час було видавцем ж. «Нива»; вело кампанію проти примусового целібату свящ. у Станиславівській і Перемиській епархіях. Ліквідоване 1925 за внесення до Ліґи Націй скарги проти переслідувань укр. свящ. поль. владою. Гол. т-ва були серед ін.: Л. Туркевич, Є. Гузар, Д. Лопатинський (з 1922).


Товариство св. Йоана Христителя (Общество св. Йоанна Хрестителя), осв.-допомогове т-во, засноване О. Духновичем у Пряшеві в 1862 з метою допомоги бідним студентам, а також селянам або. й цілим громадам (позички). Спілка мала понад 400 чл. Гол. був А. Добрянський, а ініціятор т-ва О. Духнович також керував бурсою св. Йоана (з 1863). Пряшівський єп. Й. Ґаґанець активно допомагав т-ву. У кін. 1860-их pp., коли закарп. суспільний центр перенісся до Ужгороду, воно припинило діяльність (див. Общество св. Василія Великого).


Товариство св. Рафаїла для охорони руських еміґрантів з Галичини і Буковини, діяло у Львові 1907 — 14 як філія заг.-австр. Т-ва ім. св. Рафаїла з завданням допомагати еміґрантам і підтримувати з ними зв’язок. Діяльність була поширена на всі країни укр. еміґрації; з 1911 т-во видавало порадник «Еміґрант». Гол. діячі: о. Н. Будка і М. Заячківський. З 1914 діяльність т-ва припинилася. З 1925 подібні завдання виконувало Т-во Опіки над українськими еміґрантами.


Товариство сільського господарства Південної Росії (Общество сельского хозяйства Южной России), одне з перших с.-г. т-в у Рос. Імперії і перше на Україні, засноване 1828 заходами кн. М. Воронцова з осідком в Одесі; терен діяльности: Херсонська, Катеринославська, Таврійська і Басарабська губ. Т-во дбало про розвиток усіх галузів сіль. госп-ва (зокрема садівництва і виноградництва та вівчарства), про лісорозведення і меліорацію (серед ін. про закладання артезіянських колодязів); ширило с.-г. освіту, в дослідницькій праці звертало увагу зокрема на ґрунтознавство, влаштовувало с.-г. виставки тощо. Видавало «Листки», пізніше «Записки». По революції 1917 перестало існувати.


Товариство спільної обробки землі (ТСОЗ), одна з форм колективізації сіль. госп-ва. ТСОЗ-и організувалися на добровільній базі для спільної обробки землі, яку селяни усуспільнювали, але залишали в приватній власності реманент (однак спільно ним користувалися), хату, присадибну площу та свійських тварин. Діяли ТСОЗ-и на підставі статуту 1924, який передбачав розподіл прибутків між чл. ТСОЗ відповідно до кількости зданої землі, вложеної праці та засобів виробництва, часом кількости чл. родини. Частина прибутку призначалася на придбання реманенту. На Україні, як і в усьому СССР, ТСОЗ-и існували на поч. сов. періоду. Проте, хоч уряд заохочував до їх орг-ції й підтримував їх фінансово, 1923 — 24 вони становили лише 2,5% всіх колгоспів УССР, 1925 — 26 — 43,3%, 1928 вже 73,8%, але ледве 1,3% всіх сел. госп-в. За т. зв. суцільної колективізації основною формою колгоспу стала с.-г. артіль і ТСОЗ-и перестали існувати.


Товариство Сприяння Українській Науці (Arbeits- und Förderungsgemeinschaft der ukrainischen Wissenschaften), засноване 1962 в Мюнхені об’єднання трьох укр. наук. установ (УВУ, НТШ, УТГІ) для координації праці й зв’язку з нім. колами; гол. Р. Єндик, Д. Пеленський, Г. Васькович. Управі помагає Наук. Рада, складена з укр. і нім. дослідників (гол. О. Кульчицький, з 1978 — В. Янів). Здобуття допомоги належить до компетенцій Кураторії, в якій є представники нім. федерального і баварського уряду; куратори: R. Lüder, J. Maurer, В. Янів, H. Singbartl. Річник Т-ва «Mitteilungen» містить, крім наук. причинків з україністики, славістики, сходознавства та совєтології, матеріял до історії об’єднаних т-в (ред.: Р. Єндик, Г. Васькович).


Товариства тверезости, див. Протиалькогольний рух.


Товариство «Україна», т-во культ. зв’язків з українцями за кордоном, створене 1. 10. 1960 в Києві на базі респ. відділу сов. Комітету «За повернення на Батьківщину». За статутом, воно складається з колективного (підприємства, гром. установи, «творчі спілки» тощо) й індивідуального членства; серед останнього є чимало видатних діячів літератури й мистецтва. Формально Т. «У.» має завдання: ... «зміцнювати культ. зв’язки з українцями за кордоном, всебічно знайомити їх з творчою діяльністю укр. народу на рідній землі та життям трудящих Радянського Союзу». Т. «У». влаштовує в Києві, Львові й ін. м. УССР зустрічі з закордонними укр. туристами, курси укр. мови для кан. учителів, висилає спорадично делеґації, мист. ансамблі й окремих виконавців за кордон, кінофільми, платівки тощо. Фактично ця діяльність розрахована на підтримку просов., т. зв. «проґресистських» орг-цій за кордоном і ширення розкладу й провокацій серед патріотичної укр. еміґрації, яку діячі Т. «У», плямують як «зрадників» сов. батьківщини, «буржуазних націоналістів» тощо. Цю ролю виконують зокрема й періодичні органи т-ва «Вісті з України» і «News from Ukraine», а також політ. памфлети й брошурки, що видаються в Києві, але призначені виключно для закордону й неприступні для населення УССР. Пов’язання т-ва з КҐБ офіц. не згадується, але фактично воно працює під контролем КҐБ і виконує його завдання. Очолювали Т. «У.» спершу Л. Ревуцький, після нього Ю. Смолич (до 1975, в останні pp. — почесний гол.), з 1975 О. Підсуха, з поч. 1979 В. Бровченко.

Р. М.


Товариство Український Робітничо-Фармерський Дім (ТУРФДім), орг-ція українців у Канаді, постала в березні 1918 у Вінніпезі (коли кан. влада ліквідувала Укр. Соц. Партію в Канаді), до 1925 п. н. Стоваришення Укр. Робітничий Дім (СУРД). Статутово це було культ.-осв. т-во, керівництво якого орієнтувалося на УССР. ТУРФДім мало 116 чоловічих, 50 жін., 55 молодіжних відділів, 75 самодіяльних оркестр і драматичних гуртків, 60 бібліотек; воно видавало газ.: «Укр. Робітничі Вісті», місячник «Голос Робітниці» (1924 змінено назву на «Робітниця»), тижневик «Фармерське Життя», ж. «Світ Молоді», згодом щоденник «Нар. Газета». З поч. репресій у 1930-их pp. на Україні цей рух почав втрачати впливи, зокрема коли Д. Лобай засудив терор і політ. ситуацію на Україні. Тоді значна частина впливового членства (Т. Кульчицький, Т. Кобзей, С. Хвалібога, М. Змійовський, І. Зелез) та низів створила на противагу до ТУРФДім Укр. Робітниче Фармерське Осв. Т-во (УРФОТ). У червні 1940 ТУРФДім ліквідувала кан. влада, але вже в липні 1941 замість нього постало Т-во Об’єднаних Укр. Канадців (ТОУК).


Товариство Українських Акторів, проф. театральна трупа, організована і очолена І. Мар’яненком, з участю М. Заньковецької, П. Саксаганського, Л. Ліницької, М. Петлішенка, С. Бутовського; з молодших акторів Б. Романицького та ін. Т. У. А. працювало 1915 — 16 у Києві; виступало і в Єлисаветграді та Одесі. Репертуар складався з побутових п’єс.


Товариство Українських Інженерів Америки (ТУІА), засноване 1949; 1978 бл. 900 чл., об’єднаних у 12 відділах по більших м. (стейтах) ЗДА. Гол. управа в Нью-Йорку, з 1979 осідок її екзекутиви у Філядельфії. Гол. завдання ТУІА — гуртування укр. інженерів ЗДА, підвищення їх проф. кваліфікацій, зокрема засобами орг-ції наук. з’їздів, конференцій і семінарів. При ТУІА діють також осередки вивчення техніки і пром-сти України та техн. укр. термінології. ТУІА видає з 1950 квартальник «Вісті Укр. Інженерів» (ред. Р. Вовчук, К. Туркало, С. Процюк), «Бюлетень ТУІА» (з 1960-их pp.; тричі на рік) й окремі техн. публікації («Словник вибраних термінів», нариси з історії укр. інж. руху тощо). У співпраці з Укр. Техн. Т-вом Канади ТУІА влаштовує міжкрайові з’їзди укр. інженерів (дотепер 6). Перший гол. В. Богачевський, згодом М. Лепкалюк, В. Рижевський, П. Шох, О. Тимошенко й ін.; з 1976 — Ю. Гончаренко.


Товариство українських інженерів у Празі, проф. орг-ція, яка діяла у 1930 — 39 й об’єднувала понад 150 чл. (1938) — інж. різних фахів. Серед керівних діячів були: А. Галька, В. Доманицький, П. Стецьків, М. Главич, О. Дольний та ін.


Товариство Українських Кооператорів (ТУК), засноване 13. 6. 1936 у Львові при Ревізійному Союзі Укр. Кооператив; об’єднувало практиків і дослідників кооп. руху; 1937 2 285 чл. Гол. Ю. Павликовський, секретар — А. Жук. Т-во влаштувало три кооп. свята у Львові (1936, 1937, 1938) з низкою наук. доповідів та виставкою кооп. літератури; 1938 випустило перший довгометражний кооп. фільм «До добра і краси» (сценарій Р. Купчинського і В. Софронова-Левицького, режисер Ю. Дорош, гол. актори А. Поліщук і М. Сафіян). З приходом сов. влади (1939) Т-во припинило свою діяльність.


Товариство Українських Письменників і Журналістів, літ. і журналістична орг-ція на Закарпатті з осідком в Ужгороді (1930 — 38) та Хусті (1938 — 39). Об’єднувало всіх закарп. письм. укр. напряму; керівні чл.: В. Ґренджа-Донський, Зореслав (о. С. Сабол), о. Д. Попович, А. Ворон, Ю. Боршош-Кумятський та ін.; почесний чл. о. А. Волошин. Т. У. П. і Ж. видало ряд творів і два альманахи.


Товариство Українських Поступовців (ТУП), таємна понадпартійна політ. і гром. орг-ція українців в Рос. Імперії, постала 1908 з ініціятиви чл. кол. Укр. Дем.-Радикальної Партії для координації укр. нац. руху і його оборони перед посиленим наступом рос. уряду і рос. націоналізму в добу реакції після розв’язання 2 Держ. Думи (червень 1907). До ТУП належали, крім дем.-радикалів, частина соц. демократів і безпартійних. ТУП очолювала обирана на щорічних з’їздах рада, до якої входили М. Грушевський, Є. Чикаленко, І. Шраг, С. Єфремов, П. Стебницький, С. Петлюра, В. Винниченко, Н. Григоріїв, Ф. Матушевський, Д. Дорошенко, В. Прокопович, А. В’язлов, Ф. Штейнґель, Л. Старицька-Черняхівська й ін. централя ТУП пересувала в Києві (тут було кілька її філій — «громад») і координувала працю «громад ТУП» на Україні (бл. 60), а також у Петербурзі (2 громади) і Москві. ТУП мало за гол. мету обороняти здобуті надбання українства і домагатися нових. Як мінімальну програму поставлено українізацію нар. шкільництва, навчання укр. мови, літератури й історії в сер. і вищих школах України, допущення укр. мови а гром. установах, суді й церкві. Політ. плятформою ТУП була вимога автономії України та визнання принципів конституційного парляментаризму. ТУП до 1917 керувало властиво всім укр. рухом на Наддніпрянщині; серед ін. координувало працю «Просвіт», різних культ.-осв. клюбів, тісно співпрацювало з Укр. Наук. Т-вом у Києві; йому належала Укр. книгарня в Києві (кол. в-во «КСт.»). Неофіц. органами ТУП були в Києві щоденник «Рада» й ж. «Украинская Жизнь» у Москві.

ТУП (зокрема його громади в Петербурзі) підтримувало добрі взаємини з опозицією в III і IV Думах, особливо з лідерами Конституційно-Дем. Партії (П. Мілюковим, Н. Некрасовим) та групою автономістів-федералістів (В. Обнінським), які визнавали за українцями право на нац.-культ. розвиток, а також з рос. вченими О. Шахматовим, Ф. Коршем та С. Мельґуновим.

У вересні 1914 ТУП зайняло невтральну позицію щодо війни та воюючих сторін (одночасно неґативно оцінюючи пророс. деклярацію «Украинской Жизни»), у листопаді 1914 поставилося з застереженням до діяльности Союзу Визволення України. У кін. 1914 почалися серед чл. ТУП арешти (насамперед заарештовано М. Грушевського). У грудні 1914 ТУП видало деклярацію «Наша позиція», яка висловлювалася «за дем. автономію України, ґарантовану також федерацією рівноправних народів»; у січні 1917 позитивно відгукнулося на мирові заходи през. Вілсона, висловлюючи «волю укр. народу до самостійного розвитку».

Після лютневої (березневої) революції ТУП скликало 17. 3. 1917 у Києві нараду представників укр. орг-цій і партій, на якій засновано Укр. Центр. Раду. Останній з’їзд ТУП у Києві 7. 4. 1917 ухвалив змагатися леґальними шляхами за здійснення автономії України й перейменувалося на Союз Укр. Автономістів-Федералістів, який у червні 1917 перетворено на Укр. Партію Соціялістів-Федералістів.

Література: Дорошенко В. Українство в Росії. Відень 1917; Дорошенко Д. Історія України 1917 — 23, т. I, Ужгород 1932 (2 вид. Нью-Йорк 1954).

А. Жуковський


Товариство Українських Правників, при Всеукр. Академії Наук у Києві, засноване 1921 для вивчення права і наук. популяризації правничих знань. Чл. Т. У. П. (1921 — 28 від 35 до 70) діяли в різних комісіях і секціях ВУАН. Гол. Т. У. П. були: О. Левицький, О. Гуляєв, О. Малиповський, секретар — Б. Язловський. В кін. 1920-их pp. Т. У. П. ліквідовано.


Товариство Українських Правників у Львові, засноване 1909 як Т-во укр.-руських правників з обширом діяльности в Галичині. Т. У. П. об’єднувало чл. різних правничих професій (у тому ч. і з наук. зацікавленнями) з метою організованого вияву правників у гром. житті. Ініціятор і перший гол. С. Дністрянський; між двома світовими війнами найдовше були гол. В. Децикевич і З. Лукавецький. Т. У. П. видавало до першої світової війни «Правничий Вісник», а в 1914 скликало правничий з’їзд у Львові. Чл. Т. У. П. співпрацювали з Союзом Укр. Адвокатів, гол. у вид. ж. «Життя і Право». З приходом сов. влади у 1939 Т. У. П. було ліквідоване.


Товариство Українських Правників у Нью-Йорку, орг-ція правників-еміґрантів по другій світовій війні; засноване 1949 з членством з різних міст ЗДА, а з 1955 і з-поза ЗДА. Перший гол. Л. Ганкевич, згодом довгий час Б. Дзерович, з 1976 — В. Савчак. Т-во видає неперіодично зб. «Правничий Вісник» (1955, 1963 і 1973); співпрацює в Конференції укр. акад. проф. орг-цій.


Товариство Українських Професіоналістів і підприємців, див. Федерація Українських Професіоналістів і Підприємців.


Товариство Української Кооперації (ТУК), постало 1957 в Нью-Йорку як централя укр. кооператив у ЗДА. ТУК було ініціятором і співорганізатором кількох кооп. з’їздів і нарад у Канаді й ЗДА. З ініціятиви ТУК 1973 постала Укр. Світова Кооперативна Рада. 1974 ТУК переіменовано на Централю Укр. Кооператив Америки, яка 1979 об’єднувала 32 кооперативи (з 42 000 чл), що мали 137 млн дол. оборотних фондів. З 1959 спільно з Об’єднанням Українців Америки «Самопоміч» ТУК видає ж. «Наш Світ». Першим гол. ТУК був І. Шепарович, з 1966 — О. Плешкевич, з 1978 Р. Мицик (гол. екзекутиви — В. Пушкар, Д. Григорчук). Осідок ТУК — Нью-Йорк, з 1966 — Чікаґо.


Товариство Української Студіюючої Молоді ім. М. Міхновського (ТУCM), студентська ідеологічна націоналістична орг-ція, заснована в Зах. Німеччині на з’їзді в Ляйпгаймі (грудень 1949) з чл. і прихильників ЗЧ ОУН. Спершу осідок Гол. Управи був у Мюнхені, з 1955 в Півн. Америці. Гол.: Г. Васькович, М. Кравчук, В. Будзяк, Б. Кульчицький, Б. Футала, А. Лозинський. У більших скупченнях укр. еміґрації діють місц. осередки ТУСМ, а в ЗДА і Канаді також крайові управи. У pp. найінтенсивнішої праці ТУСМ нараховувало 300 — 350 чл. У 1970 засновано з кол. чл.-студентів Сеньйорат ТУСМ, який очолювали М. Богатюк, К. Савчук, М. Сосновський. Крайові управи разом з управою Сеньйорату творять Світову управу ТУСМ. ТУСМ влаштовує студійні конференції на ідеологічні й політ. теми; видавало неперіодично ж. «Фенікс», «Інформаційний бюлетень» (1950 — 64), місц. бюлетені та «Сторінки ТУСМ» в укр. газ.


Товариство художників імени К. К. Костанді, об’єднання мистців-реалістів та аматорів мистецтва, в основному кол. чл. Т-ва південно-російських художників, що стояли на позиціях передвижництва; діяло в Одесі 1922 — 29. Серед ін. чл. Є. Буковецький, П. Васильєв, П. Волокидин, В. Заузе, Л. Крайнев, О. Шовкуненко.


Товариство Червоного Хреста Укр. РСР, т. зв. добровільна гром. орг-ція, що має завдання сприяти зміцненню та охороні здоров’я населення, подавати допомогу населенню, що потерпіло від війни або стихійного лиха. Т-во провадить санітарно-гігієнічну пропаґанду санітарного активу та масову санітарно-оборонну пропаґанду серед населення тощо. Т. Ч. Х. УРСР об’єднує обл., міські та районні, а на базі сіль. дільничих лікарень і дільничі комітети, разом бл. 80 000 первинних орг-цій з 18 млн чл., серед них є понад 2 млн санітарних активістів. Т. Ч. Х. УРСР входить до Союзу т-в Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СССР, який є чл. міжнар. орг-ції Червоного Хреста. До сер. 1920-их pp. Т. Ч. Х. УРСР мало назву Укр. Червоний Хрест, що постав 1918 під час укр. державности; див. Український Червоний Хрест (там й історія Т. Ч. Х. УРСР).


Товариство Шкільної Освіти (Т-во розповсюдження шкільної освіти на Україні), засноване укр. учительством у березні 1917 в Києві з метою орг-ції укр. шкільництва. На чолі Т-ва була Рада Т-ва, його перший гол. І. Стешенко. Т. Ш. О. організувало (5 — 6. 4. 1917) перший всеукр. з’їзд учителів, першу укр. гімназію у Києві, створило низку практичних курсів українознавства для учителів, опрацювало плян т. зв. єдиної школи, видавало шкільні підручники, допомагало в створенні укр. термінології та в орг-ції Ген. Секретаріяту Укр. Центр. Ради, який очолив І. Стешенко. Вдруге Т. Ш. О. відограло визначну ролю у другій пол. 1919 під час окупації України Добровольчою Армією, коли воно взяло на себе керівництво всім (тоді приватним) шкільництвом, оборону його перед владою і матеріяльне забезпечення (з добровільних пожертв укр. громадянства і зокрема укр. кооперації).


Товариський суд, суд. орган т-в і орг-цій, призначений вирішувати внутр.-орг. справи між їх членами.

Сов. політ. система ввела Т. с. як форму «участи громадян у самоуправлінні». Вперше уряд РСФСР видав декрет «Про роб. дисциплінарні суди» (14. 11. 1919), але вони незабаром перестали діяти, коли правосуддя стало виключно компетенцією держ. суд. органів. Однак, з популяризацією т. зв. «соц. демократії» та «всенар. держави» у 1950 — 60-их pp. відновлено Т. с. як виборний гром. орган. 2. 3. 1959 сов. уряд і партія спільною постановою створили Т. с., а реґулювання цих справ передали законодавству республік («Положення про Т. с.» затвердила Президія Верховної Ради УРСР 15. 8. 1961). Т. с. творяться на підприємствах, в установах, колгоспах, школах, при будинко-управліннях, в сіль. населених пунктах тощо. Заг. збори колективу обирають 5 — 12 осіб до Т. с. на 2 pp. Суд діє в складі не менше 3 осіб при вільній участі колективу, чл. якого можуть ставити питання. До компетенції Т. с. належать спірні майнові справи до 50 карб., суперечки про порушення дисципліни праці, незначне пошкодження спільного інвентаря, порушення гром. порядку, хуліганство, дрібна крадіжка, спекуляція тощо. Справу можуть завести добровільно сторони, керівництво підприємств, установ, міліція чи нар. дружина, органи прокуратури й суду. Т. с. виносить гром. осуд (догану), зобов’язує винного до відшкодування потерпілому, може накладати кару до певної суми, пропонувати адміністративні заходи й кримінальне покарання. Про свою діяльність Т. с. звітує перед зборами колективу, які можуть замінити чл. Т. с. достроково. Чл. Т. с. не платні, а діють за принципом «гром. навантаження». Т. с. не належать до системи держ. правосуддя, тому не має апеляції. Проте суд. виконавці можуть бути притягнені до виконання рішень Т. с.

В. М.


Товкач Костянтин (1883 — ?), політ. і церк. діяч родом з Полтавщини; закінчив Полтавську Духовну Семінарію і правничий фак. Харківського Ун-ту. Чл. ТУП і УПСФ, до 1917 мировий суддя на Полтавщині. З 1920 свящ. УАПЦ, засуджений на процесі СВУ на 5 pp. ув’язнення; відбував кару в Ярославському політ. ізоляторі, дальша доля невідома.

[Товкач Костянтин (1883 — після 1930, Ярославль, Росія). — Виправлення. Т. 11.]


Товмач, урядова штучна назва Тлумач (V — 5), м. на гал. Покутті, р. ц. Івано-Франківської обл., положений за 25 км на сх. від Івано-Франківського (автобусне сполучення), в якому працює частина населення Т.; 5 100 меш. (1971). Харч. пром-сть, с.-г. технікум бухгальтерського обліку. Т. вперше згаданий 1212, 1448 дістав маґдебурзьке право. З сер. 19 в. до 1939 пов. м.


Товмачів Григорій, див. Піддубний Григорій.


Товста могила, скитський курган 4 в. до Хр. б. м. Орджонікідзе Дніпропетровської обл.; досліджена 1971 Б. Мозолевським. Під насипом (висота 8,6 м, діяметр 70 м) виявлено два поховання (одне пограбоване) скитських вельмож з слугами й кіньми, зброю, металевий і глиняний посуд і понад 600 золотих прикрас. Особливо цінні — меч у золотом окутій піхві, золота пектораль — золота нагрудна прикраса (1150 г), оздоблена майстерними скульптурними зображеннями сцен з життя скитів і з боротьби звірів. Т. м. важливе джерело з історії скитського суспільства. Знахідки зберігаються в Музеї іст. цінностей УРСР (Київ).


Товсте (V — 6), с. м. т. Заліщицького р-ну Тернопільської обл., положене на зах. Поділлі, над р. Тупієм; 5 000 меш. (1970). Харч. пром-сть, гіпсовий зав., цегельня; школа механізації сіль. госп-ва (з 1963). Перша згадка про Т. 1449, 1571 воно дістало маґдебурзьке право і мало частково торг. характер (ярмарки).


Товстоліс Дмитро (1877 — 1939), вчений у галузі лісівництва родом з Чернігова; закінчив Петербурзький Ліс. Ін-т. З 1925 проф. катедри ліс. таксації в Київ. С. — Г., пізніше Лісогосп. ін-тах. Праці з питань лісівництва, таксації і теорії приросту дерев та лісостанів. Гол. праця: «Дослід вивчення рубанок в ліс. госп-ві» (1930).

[Товстоліс Дмитро († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Товстоліс Микола (1872 — ?), правник родом з Чернігівщини, чл. Рос. Сенату, за гетьмана П. Скоропадського — Держ. Сенату; у 1920-их pp. проф. Київ. Ін-ту Нар. Госп-ва, співр. Комісії звичаєвого права при ВУАН. Праці з історії укр. права та про окремі інститути звичаєвого права: «Розуміння застави в звичаєвому праві України» (1926), «Нарис спадково-правних стосунків с. Прохорів»» (1928) та ін. 1934 засланий.

[Товстоліс Микола (* Андроники, Сосницький пов.). 1933 заарештований, загинув у концтаборі. — Виправлення. Т. 11.]


Товстоніс Виталій (1883 — 1936), прозаїк і драматург родом з Єлисаветградщини Перше оп. «Гематоген» надрукував 1908 в газ. «Рада»; за сов. часу друкувався в газ. «Голос труда», «Більшовик Полтавщини», «Червоне село», у журн. «Плуг», «Плужанин», «Життя й революція», був чл. літ. орг-ції «Плуг». Окремі кн. п’єс: «Товариш Прилітайко», «Містерія», «Нова ревізія» (1917), «День правди», «Жінка з голосом», «Круча» «Містерія (Все як було)» (1918), «На перелазі» (1925), «Бувший перший на все общество», «Майка», «Скибині діти», «Смерть Тараса Бульби» (1926), «За друзі своя» (1927); повісті «Любі бродяги» (1927), «Незвичайні пригоди бурсаків» (1929), «У світ» (1930). На поч. 1930-их pp. репресований, обставини смерти не з’ясовані.

[Товстоніс Виталій (Віталій) (* Знам’янка — † Гадяче, Полтавщина). — Виправлення. Т. 11.]


Товстюк Корній (* 1922), вчений у ділянці напівпровідникового матеріялознавства, родом з с. Новоселівки Чернівецької обл., чл.-кор. АН УРСР (з 1978). 1972 — 77 заступник дир. Ін-ту напівпровідників АН УРСР, з 1977 заступник дир. Чернівецького відділу Ін-ту математики АН УРСР.

[Товстюк Корній (* Мамаївці, Буковина). — Виправлення. Т. 11.]


Товт Николай (1833 — 82), церк. діяч на Закарпатті. Богословські студії у Будапешті й Відні, висвячений 1857, 1872 — 75 — проф. Будапештського Ун-ту. З 1876 — пряшівський єп., підтримував нар. освіту і церк. шкільництво, 1880 заснував епархіяльну семінарію у Пряшеві.

[Товт Николай (* Мукачів — † Пряшів). — Виправлення. Т. 11.]


Товтри, Медобори, сильно розчленовані, скелясті вапнякові пасма, які простягаються в центр. частині Подільської височини на довж. понад 200 км від Підкаменя на березі Поділля на півн. зах. через Збараж — Скалат — Кам’янець Подільський до Стефанівців над Прутом в Молдавії на півд. сх. Т. являють собою залишки вапнякових рифів, створених у прибережній частині міоценового (сарматського) м. і складаються з основного (шир. бл. 5 км) і бічних пасм та ізольованих горбів. Їхня абсолютна висота 350 — 400 м (найвища 430); над майже рівним довкіллям вони підносяться виразно на 50 — 65 (інколи і 100) м. Півд.-зах. схил крутий, півн.-сх. пологий. Т. мають мальовничий краєвид, часто гострі (білого і сірого кольору) скелі, провали (найкращий провал Збруча), карстові явища. Вершки і схили Т. вкриті перев. багатими фльористичним складом лісами: дуб, бук, граб, ліщина, дика груша, черешня; чимало медоносів («медові гори»); на місці вирубаних лісів часті невгіддя.


Тодоров Михайло (* 1915), маляр родом з Одещини; учився в Ін-ті ім. Рєпіна в Ленінграді. Пейзажі («Ранок» 1965 — 67; «У горах Криму» 1969), тематичні картини («В парку культури ім. Шевченка» 1964; «На байдарках» 1967, «Вічний вогонь» 1970).


Токаревський Макарій († 1678), преподобний мученик, ігумен Успенського манастиря у Каневі; убитий турками при нападі на Канів.

[Токаревський Макарій (* Овруч, Волинь). — Виправлення. Т. 11.]


Токаревський Михайло (1884 — ?), кооп. і політ.-гром. діяч (чл. УСДРП) на Полтавщині; з 1915 — чл. правління Полтавських споживчих т-в, 1917 — 18 — гол. Полтавської Губ. Земської Управи. 1926 — 29 — завідувач Кооп. Музею при Вукопспілці в Києві, пізніше в Харкові. Кілька разів заарештований большевиками; з 1943 доля Т. невідома.

[Токаревський Михайло (* Машівка, Костянтиноградський пов., Полтавщина). Заарештований 1943 за кооп. діяльність під час нім. окупації України. Дальша доля невідома. — Виправлення. Т. 11.]


Токаржевський-Карашевич Ян (1885 — 1954), політ. і дипломатичний діяч з старого шляхетського роду, історик-геральдист, нар. у с. Чабанівці, Ушицького пов. (сх. Поділля); почесний лицар Мальтійського Ордену. По закінченні ун-ту у Фрібурзі (Швайцарія) жив у родинному с. і брав участь у земській праці. 1918 — 21 на укр. дипломатичній службі: радник укр. посольства у Відні й Царгороді (серпень 1919 — березень 1920), згодом (до кін. 1921) посол у Царгороді; 1922 у Тарнові — товариш мін, пізніше керівник мін-ва закордонних справ екзильного уряду УНP. З 1924 в Парижі, де заснував франц. Т-во українознавства і був гол. ради Міжнар. Геральдичного Ін-ту. З 1936 в Римі, з 1948 в Лондоні. Ст. з укр. історії, геральдики і літератури укр. і чужими мовами.

[Токаржевський-Карашевич Ян († Лондон). — Виправлення. Т. 11.]


Токмак, назва верхньої течії р. Молочної.


Токмак, м. Запор. обл.; до 1962 — назва Великий Токмак.


Толвинський Микола (1857 — 1924), архітект в Одесі, з 1917 проф. Політехніки у Варшаві. За проєктом Т. побудовано в Одесі низку гром. споруд: університетську бібліотеку, будинки мед. фак., магнетно-метеорологічну обсерваторію, купальні на Куяльнику, школи тощо.

[Толвинський Микола († Варшава). — Виправлення. Т. 11.]


Толвінський (Tolwiński) Костянтин (1877 — 1961), поль. геолог, 1919 — 39 дир. Карпатського Геол. Нафтового Ін-ту в Бориславі, д. чл. Академії Наук Польщі. Досліджував геол. будову Сх. Карпат та нафтові й газові родовища Передкарпаття. «Geologia polskich Karpat Wschodnich od Boryslawia do Prutu» (1927).


Толкачов Зіновій (* 1903), маляр-монументаліст і графік, родом з Білорусі; учився у Москві і Київ. Художньому Ін-ті (у Ф. Кричевського). Портрети ком. діячів і письм., малюнки до творів Шолом Алейхема, серії літографій з протинім. боротьби; ілюстрації до кн. М. Островського «Як гартувалася сталь» (1935), п’єси О. Корнійчука «Правда» (1939), Марка Вовчка «Два сини» (1950), Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти» (1965); портрети, плякати, сатиричні рисунки в ж. «Перець».

[Толкачов Зіновій (1903, Щедрін, Могилівська губ. — 1977, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Толковая Палея, твір старої ц.-слов. літератури, місце і час (10 — 13 в.) постання якого сумнівні; виклад Старого Завіту, полемічно спрямований проти старожид. релігії, доведений до царя Давида з використанням староболг. «Шестоднева» і коментарів до Біблії. Т. П. кала вплив на ориґінальну літературу Київ. Руси, зокрема як одно з джерел «Повісти временних літ».


Толок Володимир (* 1926), фізик родом з Умані, чл.-кор. АН УРСР (з 1972); з 1952 працює в Харківському Фізико-Техн. Ін-ті АН УРСР (заступник дир.). Наук. праці в ділянці фізики і техніки прискорювачів, фізики плазми і керівної термоядерної синтези.


Толока, давня форма сел. взаємодопомоги, зокрема у виконанні термінових робіт, що вимагали більшої кількости осіб (збирання врожаю, вирубування лісу, спорудження будинків); іноді Т. стосували до гром. робіт (будування церков, шкіл, читалень, доріг). У Т. односельчани брали участь добровільно; особа, на користь якої працювали, звич. частувала робітників. Т. закінчувалася танками і співами. В умовах панщини Т. застосовувалася як додаткова робоча повинність кріпаків. Її ліквідовано в Рос. Імперії 1847 — 48; проте Т., як інститут звичаєвого права і добровільної самодопомоги селян, протривала далі.


Толопко (псевд. М. Пільний) Леон (* 1902), журналіст, письм., нар. у Нью-Йорку. У 1908 виїхав з батьками до Галичини. По закінченні Львівської Учительської Семінарії учителював у зах. Польщі. У 1927 повернувся до ЗДА; з 1930-их pp. активний в укр. ком. орг-ціях; співред. проком. газ. «Укр. Щоденні Вісті», з 1956 ред. газ. «Укр. Вісті». Т. автор низки віршів та оп., друкованих у згаданих газ., і п’єс «Реп’ях», «Щасливі», «Амер. будні» та ін., написаних у пропаґандивно-аґітаційному тоні.

[Толопко Леон (псевд. М. Пільний) (1902 — 1991, Нью-Йорк). — Виправлення. Т. 11.]


Толочинов Микола (1838 — 1908), відомий акушер-гінеколог родом з м. Стародуба (Чернігівщина); вчився на мед. фак. Київ. Ун-ту та в Петербурзькій мед.-хірургічній академії. З 1870 працював на Україні: доц. катедри акушерства та гінекології Київ. Ун-ту (до 1885), проф. (1885 — 1902) Харківського Ун-ту, 1902 — 08 дир. земського пологового будинку в Харкові. Праці з питань асептики і антисептики в акушерстві, механізму родів, позаматкової вагітности тощо.

[Толочинов Микола († Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Толочко Віктор (* 1922), маляр родом з Мелітополя; закінчив Харківський Художній Ін-т; живе і працює в Донецькому. Тематичні картини, пейзажі, натюрморти. Праці: «Місячна ніч у Криму», «Тиша», «Пісня», «Чайки», «Херсонес», «Осінній натюрморт» та ін.


Толпиго Кирило (* 1916), фізик родом з Києва, чл.-кор. АН УРСР (з 1965); по закінченні Київ. Ун-ту (1939) працює у ньому, з 1966 завідує теоретичним відділом Донецького Фізико-Техн. Ін-ту АН УРСР. Автор понад 100 праць з теорії твердого тіла, зокрема з динамічної теорії зонних і льокальних станів електронів у кристалах, поляронів і екситонів, теорії кінетичних явищ у напівпровідниках тощо.


Толстой Дмитро (1823 — 89), рос. держ. діяч, з 1865 обер-прокурор синоду, 1868 — 80 — мін. нар. освіти, згодом — внутр. справ, през. АН; один з найреакційніших міністрів. Т. був ворогом укр. руху, брав участь у підготові Емського указу (1876); 1884 видав додаткове розпорядження про нагляд над укр. театральними трупами й українофілами.


Толстой Олексій (1817 — 75), рос. письм.; нар. у Петербурзі, дитячі роки провів на Чернігівщині. Крім ін. творів, ліричні поезії на укр. теми. Т. клопотався за полегшення долі Т. Шевченка на засланні і сприяв його визволенню.


Толстой Федір (1783 — 1873), граф, рос. медальєр, різьбар і маляр. Як віцепрез. Рос. Академії Мистецтв, брав активну участь у викупі Т. Шевченка з кріпацтва й клопотався ним на засланні. Шевченко виґравірував портрет Т. (1860).


Толстяков Павло (1880 — 1938), композитор і хормейстер Маріїнського (з 1912), Харківського (1921 — 33) й Одеського (з 1933) оперових театрів. Хорові композиції («Пісня кузні»), твори для фортепіяна, обробка 20 укр. нар. пісень. Музика до кінофільмів («Коліївщина» та ін.).


Толубинський Всеволод (* 1904), родом з с. Тартак, тепер Вінницької обл.), вчений у галузі теплоенерґетики, д. чл. АН УРСР (з 1964). По закінченні Київ. Політехн. Ін-ту працював у ньому (у 1938 — 41 і 1944 — 64 завідував катедрою котельних установок), 1939 — 60 одночасно завідувач відділу Ін-ту Теплоенерґетики АН Укр. РСР, з 1963 — дир. Ін-ту Техн. Теплофізики АН УРСР. Основні праці з питань теплообміну та гідродинаміки, теорії та конструкції топок, випарників і парогенераторів, спалювання і комплексного використання палива тощо.

[Толубинський Всеволод (1904 — 1988, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Тольба Веніямин (* 1909), дириґент і педагог, родом з Харкова, там закінчив Муз.-Театральний Ін-т (1932) і пізніше працював у ньому до 1941. Викладач (з 1944) і проф. (з 1962) Київ. Консерваторії. 1941 — 50 і 1953 — 60 — дириґент Київ. Театру Опери і Балету ім. Т. Шевченка.

[Тольба Веніямин (1909 — 1984, Київ). Дириґент Харківського Театру Опери і Балету (1931 — 44). — Виправлення. Т. 11.]










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.