[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3252-3263.]

Попередня     Головна     Наступна





Траутфеттер Ернст-Рудольф (1809 — 89), ботанік нім. походження, нар. в Мітаві (тепер Латвійської ССР), чл.-кор. Петербурзької АН (з 1837). Працював у Дорпаті, Петербурзі й Києві, де був 1839 — 59 проф. ун-ту (з 1847 ректором) і дир. Університетського Ботан. Саду (1841 — 52). Серед ін. праці про рослинність Київщини, Поділля, Херсонщини та Басарабії.


Трахтемирівське городище, городище 6 в. до Хр., розташоване на правому березі Дніпра поблизу с. Трахтемирова на півн. від м. Канева; досліджене 1964 — 68. Залишки жител, екон. ям, побутового і госп. знаряддя. Населення Т. г. займалося хліборобством, скотарством і ремеслом. Знахідки грец. посуду свідчать про зв’язки з грец. містами Півн. Причорномор’я.


Трахтемирівський манастир, Зарубський манастир, положений б. м-ка Трахтемирова і с. Зарубинців (тепер с. Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл.). Час заснування невідомий; привілеєм поль. короля С. Баторія 1578 Т. м. став шпиталем-притулком для поранених і старих реєстрових козаків. Зруйнований поль. відділами у 1660-их pp. під час поль.-коз. війни. Запоріжжя вважало Т. м. своїм шпиталем «для старинных, зубожилых і ранами скалеченых козаков».


Трахтеров Володимир (1884 — 1975), учений правник-криміналіст родом з Донеччини, проф. Харківського Юридичного Ін-ту, завідувач катедри карного права. Праці про карну відповідальність психічно неповноцінних, юридичні і медичні критерії неосудности тощо. Брав участь у працях над Кримінальним Кодексом УРСР 1922, 1927 і 1960.


Трацевський Михайло (1896 — ?), демограф і статистик родом з Білорусі; проф. Київ. Ін-ту Нар. Госп-ва і співр. Демографічного Ін-ту АН УРСР. Праці з теоретичної статистики та демографії України. 1937 заарештований, дальша доля невідома.

[Трацевський Михайло (1897, Любиничі, Мєнська губ. — 1979), 1937 заарештований і засланий на Сибір. — Виправлення. Т. 11.]


Траянові вали, нар. назва старовинних земляних валів, що збереглися на території Поділля, Басарабії і Добруджі. Частково споруджені римлянами в кін. 1 на поч. 2 в. за імператора Траяна, коли вони просувалися на півн. сх. У 3 — 4 вв. місц. слов. племена використовували ці вали проти римлян. Частину Т. в. збудували згодом анти. У сер. Придніпров’ї подібні споруди мають назву Змієвих валів.


Требник, церк. кн., яка містить богослуження і моління, що виконуються для окремих осіб чи груп (треби) і не пов’язані з св. місцями (церква, престол) та церк. календарем (свята, обходи). Т. вживається для чинів хрищення, миропомазання, покаяння, шлюбу, висвячень і різних треб (похорон, освячення дому) та містить пасхалію й ін. Як конечна богослужбова кн., Т. був перекладений у 9 в. з гр. мови на ц.-слов. В укр. церкві авторитетний Т., опрацьований і виданий заходами митр. П. Могили (1646), який мав чини не відомі в ін. сх. церквах: на відкриття мощів, посвячення манастирів тощо.


Трегубов Єлисей (1849 — 1920), гром.-культ. і пед. діяч (учитель Колеґії П. Ґалаґана в Києві, пізніше інспектор ін-ту для дівчат у Керчі), чл. Київ. Старої Громади; співр. ж. «КСт.». З 1918 брав участь у роботі УАН.

[Трегубов Єлисей (1848, Полтава — 1921). — Виправлення. Т. 11.]


Трегубова Валентина (* 1926), скульптор малих форм, родом з Київщини; закінчила Львівський Ін-т прикладного та декоративного мистецтва. Працює перев. в порцеляні. Бере мотиви укр. фолкльору та сюжети літ. творів: «Укр. весілля» (1960), «Рушничок», «Кобзарі», «Наймичка» (усі 1973), «Куди їдеш, Явтуше» (1965), «Наталка Полтавка» (1966); у майоліці «Одарка і Карась» (1970) та ін.


Трембецький (Trembecki) Станислав (1739? — 1812), поль. поет, представник клясицизму і рококо, придворний поет поль. короля Станислава Понятовського; з 1802 жив на Поділлі в Гранові, а згодом при дворі поль. маґната С. Щенсного-Потоцького в Тульчині, де й помер. Одним з найкращих творів Т. (високо ціненим A. Міцкєвічем) була поема «Zofiówka» (1806, франц. переклад 1814), в якому Т. оспівав красу парку Потоцьких «Софіївки».


Трембіта, нар. духовий дульцевий муз. інструмент, рід дерев’яної труби, обгорнутої березовою корою без вентилів і клапанів. Довж. до 3 м, діяметр (30 мм) збільшується у розтрубі; у вузький кінець Т. вставляється рогове або металеве дульце (пищик). Висота звукового ряду Т. залежить від її величини. Мелодію виконують перев. у верхньому реґістрі. Т. поширена у сх. частині Укр. Карпат, зокрема на Гуцульщині. Вона виконує ролю інформатора про різні події на селі (колядників, що наближаються, весілля, смерть, похорон) відповідною кличкою, чи сумною тужливою мелодією. На Т. виконують також вівчарські награвання. Часом гру Т. включають до оркестри.


«Трембіта», в-во і книгарня З. Куриловича в Коломиї 1922 — 29. Видавало популярні кн. для народу, літературу для молоді і дітей; п’єси і нар. календарі.


«Трембіта», Держ заслужена (з 1951) хорова капеля УРСР, хоровий мішаний ансамбль, створений у Львові 1940 на базі чоловічого хору Д. Котка. Перший мист. керівник і дириґент Д. Котко, згодом П. Гончаров, П. Сорока, М. Колесса (1947), з 1948 — П. Муравський, з 1965 — В. Пекар. В репертуарі, крім укр. нар. пісень і фолкльору (також ін. слов. народів), монументальні твори Л. Бетговена («Хор-фантазія»), Й. Гайдна (ораторія «Пори року»), М. Лисенка («Радуйся, ниво неполитая»), С. Людкевича (кантати-симфонії «Кавказ» і «Заповіт»), В. А. Моцарта («Реквієм»), Л. Ревуцького (поема «Хустина»), Д. Шостаковича («Пісня про ліси») та ін.


[Трембовецький Аполлон. — Доповнення. Т. 11.]


Трентон, м. на півн. сх. ЗДА в стейті Нью-Джерсі; 237 000 меш. (1977), у тому ч. бл. 6 400 укр. походження, укр. кат. (850 вірних) і укр. правос. (800) церкви, карпаторуські парафії (бл. 4 000).


Треньов Константин (1876 — 1945), рос. письм. родом з Харківщини; 1907 — 31 жив на Україні; з того часу низка оп. на сел. теми, цикл нарисів «На Украине» (1916), в яких змальоване життя і побут укр. народу. В укр. театрах ставлять драми Т. «Любов Ярова» (1927) і «На березі Неви» (1937).


Трест, найбільш централізована форма госп. монополії, в якій всі об’єднані підприємства втрачають свою виробничу та комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному управлінню. Т. значно розвинені на Заході, і їх діяльність контролюється держ. законами (антимонопольне законодавство). Порівняно з ін. формами монополії (картелями, синдикатами), які на Україні постали вже в останній чверті 19 в., Т. і концерни не розвинулися у повній формі, не досягнувши тогочасного рівня концентрації пром. виробництва в Зах. Европі і ЗДА.

За НЕП, в 1922 — 23, в УРСР відбулося трестування і синдикування пром-сти, при тому частково ліквідовано гол. управління, а територіяльно пов’язані групи підприємств з метою здешевлення продукції та впровадження більш раціональних виробничих процесів об’єднано в Т. Процес створення Т. як юридичних одиниць не відбувався систематично в усіх галузях пром-сти і був остаточно завершений законом ВЦИК і СНК СССР 10. 4. 1923. На Україні порівняно з ін. респ. Т. розвинулися найшвидше: у жовтні 1921 організовано Т. «Південсталь», що об’єднував три великі метал, зав.: Макіївський, Юзівський і Петровський (згодом йому підпорядковано ще 19 менших) з рядом вугільних шахт і коксовими підприємствами; у вугільній пром-сті створено великий Т. «Донбасвугілля», у рудній — «Південнорудний Т.» (ПРТ), зав. важкого машинобудування були об’єднані в Півд. машинобудів. Т (ПМТ), а с.-г. машинобудування — у двох Т.: «Півд. Сільмаштрест» з центром у Запоріжжі й «Укртрестсільмаш» у Харкові. З ін. Т. більшими були «Хемвугілля», «Укрпапіртрест», «Шкіртрест Правобережжя», «Донбасцемент», «Донбаскераміка», «Маслотрест», «Тютюнтрест», «Махортрест», «Цукротрест», «Електротрест», «Текстильтрест», «Спиртотрест», «Скловода», «Коксобензол» і «Укрборошномельтрест». Всього за НЕП на Україні нараховувано 36 місц. і 24 респ. Т., але їх адміністративне підпорядкування не було точно визначене. Номінально Т. були підпорядковані Укр. Раді Нар. Госп-ва (УРНГ), але починаючи з 1925, деякі адміністративні обов’язки перебрав також Держплян УРСР. Боротьба за Т. між Держпляном УРСР, гол. управліннями ВРНГ та всесоюзними наркоматами призвела у 1929 — 30 до поступової ліквідації більшости Т. на Україні, а з ліквідацією ВРНГ 1932 Т. та синдикати були роздрібнені й перестали існувати. Окремі підприємства підпорядковано безпосередньо наркоматам.

У зв’язку з реформами Хрущова та запровадженням системи раднаргоспів Т. в СССР і УССР з поч. 1960 відродилися, але вже тільки як виробничо-адміністративні об’єднання, що виконували ролю проміжної ланки між гол. управлінням мін-в та підприємствами, виконуючи допоміжні функції координації виробничих плянів. У такій зміненій формі Т. проіснували до сер. 1970-их pp. у різних галузях пром-сти (у вугільній «Антрацит», «Червоноградвугілля», у мангановій «Никопольмарганець»; у будів. «Головхарківбуд», «Полтаваспецбуд», у деревообробній «Львівдеревпром» та ін.). У березні 1973 здійснено в СССР реформу органів управління пром. підприємств з поступовою ліквідацією Т. і заміною їх виробничими об’єднаннями союзного і респ. підпорядкування. Сучасні пром. об’єднання, на відміну від кол. Т. є госп. комплексами з правами юридичної особи, що несуть повну адміністративну відповідальність за діяльність підпорядкованих їм підприємств або й груп льокальних об’єднань. До таких об’єднань респ. підпорядкування на Україні належать львівське об’єднання скляної пром-сти «Райдуга», об’єднання шкіряної пром-сти «Проґрес» й ін.

С. Процюк


Третинний період, див. Геологія України.


«Третій відділ» («Третье отделение собственной его императорского величества канцелярии»), орган політ. розшуку і слідства в Рос. Імперії, заснований за Миколи I (1826) з метою боротьби проти рев. і опозиційних рухів та орг-цій, нагляду за слідством у політ. справах, над політ. тюрмами тощо. У віданні «Т. в.» до 1865 була також цензура. Виконавчим органом «Т. в.» був окремий корпус жандармів, створений 1827. Серед ін. «Т. в.» керував арештами і слідством у справі Кирило-Методіївського Братства, зокрема Т. Шевченка. Ліквідований 1880, а його функції передано створеному при мін-ві внутр. справ департаментові поліції.


Третій Корпус УГА, утворено в січні-лютому 1919 з бойових груп «Щирець», «Рудки», «Крукеничі», «Глибока», «Старий Самбір», «Лютовиська». По реорг-ції УГА до Т. К. входили Стрийська (7), Симбірська (8), Гірська (1) бриґади й бойові групи «Крукевичі» і «Глибока». На поль. фронті Т. К. УГА обороняв бойову лінію на просторі 178 км від Тісної в Карпатах до Оброшина під Львовом; бойовий стан — 15 000 багнетів і шабель і 24 батерії гармат. У червні реорганізовано Т. К. УГА і до нього увійшли бриґади: Коломийська (2), Самбірська (8), Стрийська (11) і 14, а також новозформовані: 12 і Кінна (1). Під час Чортківської офензиви Т. К. УГА нараховував 7 000 багнетів і шабель і 13 батерій гармат. На Наддніпрянщині 2 і 8 бриґади і Кінна (1) увійшли до Армійської Групи ген. А. Кравса, 11 бриґада — до групи полк. О. Удовиченка, а 14 була залогою Вінниці до свого відходу на фронт проти Добрармії.

У Галичині осідок Т. К. був у м. Стрию. Командири корпусу: полк. Г. Коссак, ген. М. Ґембачів та полк. А. Кравс; начальниками штабу підполк. Й. Папп де Яноші, підполк. К. Долежаль, отаман Р. Якверт й отаман В. Льобковіц.

У ЧУГА Т. К. був переформований у Стрілецьку (3) бриґаду; бойовий стан на 1. 3. 1920 — 413 старшин і 3 067 вояків; командир сотн. Осип Станімір, а начальник штабу — отаман В. Льобковіц; 6. 4. 1920 з бриґади вибули частини з’єднань, які покинули ЧУГА і пішли на об’єднання з Армією УНР у Першому зимовому поході.

Л. Ш.


«Третій Рим», політ.-ідеологічна доктрина 16 — 17 вв., за якою Моск. царство було спадкоємцем двох іст. Римів Старого й Нового (Візантії): коли перший Рим упав під навалою германців (476), а Візантія була завойована турками — мусулманами (1453), їхня роля перейшла до Москви — «Т. P.», останньої підпори правос. християнства на землі. «Два убо Рима падоша, а третій стоит, а четвертому не быти» — цю формулу розвинув у своїх «посланіях» до В. кн. Івана III Васильовича (1504 — 05), і В. кн. Василія Івановича (1510 — 11) ігумен Псковського Єлеазарського манастиря, Філотей.

Генеза теорії «Т. Р.» ще не досліджена, але вона значно давнішого походження і пережила довгу й складну еволюцію. Початки її пов’язані з історією другого Болг. царства, яке претендувало на ролю спадкоємця Візант. Імперії. Духовні особи балканського походження занесли цю ідею до Сх. Европи: через Україну до Новгорода і Пскова, де вона знайшла придатний ґрунт, а згодом з відповідними змінами була засвоєна на Московщині. Концепція Філотея в її остаточному оформленні («Москва — Т. P., а четвертому не бути») стає в сер. 16 в., за царювання Івана IV Грозного, популярною в колах моск. уряду й Церкви. Моск. книжники того часу, під керівництвом митр. Макарія, пов’язували особу царя не тільки з Візантією, але й зі старим Римом (походження моск. династії «від Авґуста цісаря»). Теорія. «Т. Р.» була повторена в акті утворення Моск. патріярхату («Уложенная Грамота» 1589). Занедбана під час Смути поч. 17 в., вона відродилася за царя Олексія Михайловича й патріярха Нікона, зокрема по приєднанні України 1654, і, хоч не стала офіц. урядовою доктриною, мала великий вплив на політику Моск. держави й Церкви і здобула собі широку популярність у другій пол. 17 в., від вищих сфер уряду й Церкви до опозиційних кіл населення, зокрема серед т. зв. роскольників — старообрядців (писання М. Добриніна-Пустосвята, «Соловецька чолобитна» тощо). Тим самим вона стала основою й дороговказом нац. ідеології й імперіялістичної політики Росії на майбутнє. Впливи й відгуки теорії «Т. Р.» були помітні в рос. літературі й публіцистиці 18 — 19 вв.

Література: Малинин В. Старец Елеазарова монастиря Филофей и его послання. К. 1901; Schreder H. Moskau das Dritte Rom. Гамбург 1929: II вид. Дармштадт 1957; Оглоблин О. Московська теорія III Риму в XVI — XVII ст. Мюнхен 1951; Полонська-Василенко Н. Теорія III Риму в Росії протягом XVIII та XIX сторіч. Мюнхен 1952; Medlin W. Moskow and East Rome. Женева 1952; Лурье Я. Идеологическая борьба в русской публицистике конца XV — начала XVI века. М. — П. 1960.

О. Оглоблин


Третя бриґада УГА, див Бережанська бриґада УГА.


Третя Залізна Стрілецька дивізія Армії УНР, зформована в червні 1919 з загону полк. М. Шаповала, куренів полк. В. Ольшевського і П. Шандрука та Буковинського куреня сотн. О. Кантемира. До складу дивізії входили 3 піші полки, 1 кінний, легкий гарматний полк Січ. Стрільців та техн. і тилові частини; командир полк. О. Удовиченко, його заступником був полк. В. Ольшевський; стан (сер. серпня): 2 200 багнетів, 150 шабель, 16 гармат і 88 кулеметів. Противником дивізії була півд. група дивізій 12 сов. армії, що під командуванням Йони Якіра безуспішно намагалася, попри значну перевагу, відбити Вапнярський зал. вузол і Жмеринку та вдарити по тилах укр. війська, що наступало на Київ; за витривалість у цих боях дивізія здобула офіц. назву «Залізна». У боях проти Добрармії Т. З. С. д. після перших успіхів була в кін. 1919 розбита.

Після поразки Добрармії ген. О. Удовиченко з різних частин відновив Т. З. С. д. в околицях Могилева; у травні 1920 вона нараховувала 278 старшин, 1815 багнетів, 308 шабель, 80 кулеметів і 9 гармат та ділилася на 3 бриґади й Кінний Донський коз. полк полк. Фролова.

На поль.-укр. фронті проти Червоної армії Т. З. С. д. була на правому фланзі. Разом з армією УНР відступила до Галичини, поза р. Дністер, у серпні повернув лася на Україну і в наслідок успішної мобілізації нараховувала до 5 000 вояків, але через брак зброї в бойовому стані — лише понад 2 000. Після останніх боїв з сов. військом в р-ні Нової Ушиці, під тиском переважаючих сил ворога, перейшла за р. Збруч.

Література: Удовиченко О. Третя Залізна Дивізія. Матеріяли до історії Війська Укр. Нар. Республіки. Рік 1919. Нью-Йорк 1971.

Л. Ш.


Третяк Василь (* 1926), співак-драматичний тенор родом з с. Комарівки (Курська обл.), закінчив Харківську Консерваторію (1958), з 1962 соліст Київ. Театру Опери і Балету. Гол. партії: Василь («Милана» Г. Майбороди), Радамес («Аїда» Дж. Верді), Хозе («Кармен» Ж. Бізе).

[Третяк Василь (1926 — 1989, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Третяк Іван (* 1923), сов. військ. діяч, ген. армії (1976), родом з Малої Полівки Хорольського р-ну Полтавської обл.; закінчив Військ. Академію Генштабу. З 1967 командуючий військом Білор., з 1976 Далеко-сх. воєнних округ, тепер на відповідальних командних постах в Сов. Армії.


Третяк (Tretiak) Юзеф (1841 — 1923), поль. літературознавець і історик нар. у с. Малих Бискупичах (Зах. Волинь) в родині з дрібної шляхти укр. походження. Закінчив Київ. і Львівський ун-ти. викладав у сер. школах у Львові і Кракові; з 1891 — викладач Яґайлонського Ун-ту в Кракові; 1894 — 1911 — проф. історії укр. (руської) літератури; чл. Поль. АН (з 1888). Праці про А. Міцкєвіча. Ю. Словацького, Б. Залєського («Bohdan Zaleski», т. 1 — 3, 1911 — 14; в ній чимало укр. матеріялу), нарис «Dawna poezja ruska» (1918); ін. праці з деяким укр. змістом: «Piotr Skarga w dziejach literatiury Unii Brzeskiei» (1912), «Historia wojny chocimskiej» (1921).


Третяків Олександер (1896 — 1940), маляр родом з Ніжена; з 1920 на еміґрації. Студіював у Краківській Академії Мистецтв, з 1926 в Парижі; портрети, краєвиди, реставраційні роботи. Учасник паризьких сальонів.


Третяков Роберт (* 1936), укр. поет рос. походження, нар. в Пермі (РСФСР) в родині військовослужбовця; з 1944 живе на Україні, по закінченні Київ. Ун-ту працював у редакціях харківських газ., тепер зав. відділом поезії журн. «Прапор». Т. дебютував у пресі як поет і журналіст 1955. Зб. поезій: «Зоряність» (1961), «Палітра» (1965), «Портрети» (1967), «Меридіяни крізь серце» (1975). Характером своєї творчости Т. належав у 1950 — 60-их pp. до гурту шестидесятників.


Третьяков Дмитро (1878 — 1950), зоолог-морфолог, д. чл. АН УРСР (з 1929), родом з Ярославської губ. (РСФСР). На Україні з 1912 — проф. ун-ту в Одесі (до 1941), 1941 —44 працював в Ін-ті Зообіології АН УРСР в Уфі, 1944 — 50 — в Ін-ті Зоології АН УРСР (1944 — 48 його дир.), одночасно (1944 — 48) проф. Київ. Ун-ту. Понад 100 праць з питань гістології, порівняльної анатомії та філогенетики. Основні праці Т. стосуються досліджень будови кісткової та сполучної тканини, кровоносної та нервової системи круглоротих і риб, будови органів чуття, філогенії та систематики риб.

[Третьяков Дмитро (* Шуморово — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Трещаківський Лев (1810 — 74), гал. гром. діяч, гр.-кат. свящ., діяч Гол. Руської Ради, чл. «Гал.-Руської Матиці», 1861 — 66 посол до гал. сойму; ст. в «Зорі Гал.» та ін. газ.; автор першого укр. підручника пасічництва («Наука о пчоловодстві», 1855).


Трибратні могили, кургани Ічбаба, три великі могили в Криму, на півд. від Керчі; досліджені 1966 — 67. Поховання вельмож Боспорської держави 4 в. до Хр. Чимало золотих і срібних та ін. прикрас, грец. посуду, рештки дерев’яного лука і стріл, залізних наконечників, списів тощо.


«Трибуна», непартійний щоденник політ. і суспільно-гром. життя, виходив у Києві з сер. грудня 1918 до 3. 2. 1919 (наклад — 7 — 15 000), з паралельним рос.-мовним вид. «Столичный голос» (5 — 7 000). Видавець — Захар Біський, гол. ред. О. Саліковський; серед співр. були С. Єфремов, О. Ковалевський, С. Петлюра, В. Саловський, Л. Старицька-Черняхівська, П. Стебницький, Н. Суровцева. «Т.» мала добре організовану мережу кореспондентів і на свій час була одним з кращих щоденників.


«Трибуна України», неперіодичне вид. УЦК у Варшаві 1923, фактично неофіц. орган УНР на еміґрації; ред. О. Саліковський.


Трибунал, назва спеціяльних судів у деяких країнах, напр., адміністративний, конституційний, військ. В РСФСР й УССР існували рев. трибунали (1917 — 22) та в СССР діє тепер військ. Т., що судить військ. службовців і військовозобов’язаних за службові злочини, а також за шпигунство (Положення про військ. Т. від 25. 12. 1958).

Іст. Т. називано шляхетські апеляційні суди в Польщі і Лит. В. Князівстві, т. зв. трибунальські суди, дія яких поширювалася і на укр. землі: Т. коронний, Т. Гол. Лит., Т. Луцький і Т. Люблінський.


Трибунал коронний, найвища апеляційна інстанція для шляхетських судів у Польщі, утворена вальним соймом у Варшаві 1578; обмежив королівську юрисдикцію та розглядав апеляції від ґродських, земських і підкоморських судів. Т. к. складався з 27 суддів (депутатів), обираних шляхетськими воєводськими соймиками на 1 рік. Коли однією стороною справи перед Т. к. були духовні особи, в розправі брали участь на рівній основі 6 духовних суддів, що їх обирали капітули, і 6 світських. На тому ж соймі 1578 утворено для укр. земель Трибунал Луцький, а 1581 — для Литви Трибунал Головний Лит. Т. к. збирався окремо для В. Польщі у Пйотркові і Познані, а для Малої — у Любліні й Львові. Від 1764 створено окремий Т. к. для Малої Польщі в Любліні.


Трибунал Луцький, утворений на вальному соймі у Варшаві 1578, найвищий апеляційний суд для Брацлавського, Волинського і Київ. воєводств; організований на зразок Трибуналу коронного у складі 13 суддів (депутатів), обираних на шляхетських соймиках (5 від Волинського і по 4 від Брацлавського та Київ. восводств). Розглядав апеляції на ухвали від земських, ґродських і підкоморських судів на підставі Лит. Статуту 1566. Судочинство велося укр. мовою, але проти цього виступила поль. шляхта і кат. духовенство, в наслідок чого Т. Л. приєднано до Т. коронного 1589, який розглядав апеляційні справи також укр. воєводств на сесіях у Любліні. Ліквідація Т. Л. була чималим обмеженням автономного ладу укр. земель під Польщею.


Тригла, морський півень (Trigla L.), риба родини триглових, ряду окунеподібних; довж. до 75 см, вага до 5,5 кг. Живиться безхребетними та дрібною рибою. У Чорному м. 3 види: Т. звичайна (T. lucerna L.) та рідкі: морська зозуля, або Т. піні (T. pini) і Т. сіра (T. gurnandus). Пром. риба.


Тризна Йосиф († 1655 або 1656), церк. діяч, письм., вихованець Києво-Могилянської Колеґії; 1640 — 47 — ігумен Віленського Святодухівського, з 1647 — архимандрит Києво-Печерського манастиря. Не присягнув на Переяславську умову 1654; брав участь у редаґуванні «Києво-Печерського патерика», написав передмову до «Служебника» (1653).

Тризуб, укр. нац. знамено у формі золотого Т. на синьому полі; у минулому — герб кн. Рюриковичів і Київ. Держави. Про походження і значення Т. (символ держ. влади, церк. чи військ. емблема, геральдичний знак, монограма, геометричний орнамент тощо) існують різні теорії, але жадна не дає задовільного пояснення. Найстаріші археологічні знахідки Т. на укр. території сягають 1 в. по Хр. Правдоподібно він був знаком влади, символом племени, яке пізніше стало складовою частиною укр. народу. З княжої доби збереглися Т. на золотих і срібних монетах кн. Володимира В. (980 — 1015), який, мабуть, успадкував цей родинно-держ. знак від своїх предків. Далі Т. став спадковим геральдичним знаменом для нащадків Володимира В. — Святополка I Окаянного (1015 — 19), Ярослава Мудрого (1019 — 54) й ін. і, як двозуб, Із’яслава Ярославича (1054 — 78), Святополка II Із’яславича (1093 — 1113), гал. кн. Льва I Даниловича (1264 — 1301) й ін, Крім монет, знак Т. знайдено на цеглах Десятинної церкви в Києві (986 — 996), на плитках Успенської церкви у Володимирі Волинському (1160), на цеглах і каменях ін. церков, замків, палаців, на посуді, зброї, перснях, медальйонах, печатках, рукописах. Поширений по всіх князівствах Київ. Держави протягом кількох ст., Т. зазнавав змін включно з переходом до двозуба, але зберігав свою первісну Володимирову структуру. Серед ін. змін клясичного Володимирового Т. можна назвати додавання хреста на одне з рамен чи збоку, півмісяця, орнаментальних прикрас тощо. Досі віднайдено бл. 200 відмін Т. Його використовувано також як символічний і рел. знак в укр. фолкльорі і церк. геральдиці. Хоч Т. окремі панівні роди вживали як своє родинно-династичне знамено аж до 15 в., але вже з 12 в., його почав заміняти герб з св. архистратигом Михаїлом.

По відродженні укр. держави в 1917 Мала Рада (12. 2. 1918 у Коростені), а згодом і Центр. Рада (22. 3. 1918), на пропозицію М. Грушевського, прийняли Володимирів Т. за держ. знамено УНР як великий і малий герб у відповідному орнаментальному обрамуванні. Автором проєктів був В. Кричевський. Тоді ж (22. 3. 1918) схвалено велику й малу печатки УНР зі знаком Т. Він фіґурував на держ. кредитових білетах (банкнотах) УНР, згодом Укр. Держави (автори проєктів Ю. Нарбут, О. Красовський, І. Мозалевський, В. Кричевський й ін.). Як герб Укр. Держави Т. залишився за гетьманату (1918), а далі й за Директорії. Емблемою укр. чорноморської фльоти (закон від 18. 7. 1918) був Т. з хрестом угорі. 15. 3. 1939 Сойм Карп. України теж визнав Т. з хрестом за держ. герб. Націоналістичні середовища вживають Т., в якому сер. зуб замінений мечем, деякі укр. католики і гетьманці Т. з хрестом.

Література: Грушевський М. Укр. герб. Нар. Воля. К. 1917; Модзалевський В., Нарбут Г. До питання про держ. герб України, ж. Наше минуле, ч. 1. К. 1918; Пастернак О. Пояснення герба В. Київ. кн. Володимира В. Ужгород 1934; Скотинський Г. Укр. герб і прапор. Л. 1935; Рыбаков Б. Знаки собственности в княжеском хозяйстве Киевской Руси X — XII вв., ж. Советская Археология, ч. 6. М. — П. 1940; Андрусяк М. Тризуб. Мюнхен 1947: Міллер М. Матеріяли до питання про тризуб, ж. Рід та знамено, ч. I — IV. Франкфурт 1947; Січинський В. Укр. тризуб і прапор. Вінніпеґ 1953.

А. Жуковський


«Тризуб», гром.-політ. і літ.-мист. тижневик у Парижі (1925 — 40), орган УНР, заснований з ініціятиви С. Петлюри, гол. ред. В. Прокопович, 1940 — О. Шульгин. Під час процесу Шварцбарта (1926 — 27) вийшло 10 чч. «Надзвичайного щоденного видання» (суд. бюлетені). У 1938 — 39 «Т.» містив систематичні додатки: «Наша жінка на чужині» (ред. З. Мірна), «Трибуна

молодих» (ред. Б. Ольхівський), «Пласт на чужині» (ред. С. Нечай), «Наші діти на чужині» (ред. С. Сірополко). «Т.» широко насвітлював політ. і культ. процеси, що відбувалися на підсов. Україні й на еміґрації, та інформував про стан укр. справи на міжнар. форумі. Серед численних співр. «Т.» були: В. Садовський, О. і Р. Шульгини, М. Єреміїв, О. Лотоцький (Observator), Я. Токаржевський-Карашевич, М. Лівицький, В. Сальський, О. Удовиченко, В. Соловій, В. Солонар, К. Мацієвич, Є. Ґловінський, С. Нечай, Д. Піснячевський, А. Яковлів, М. Словінський, Г. Лазаревський, Б. Лисянський, Д. Дорошенко, В. Заїкин, С. Наріжний, Ю. Горліс-Горський, М. Ковальський та ін.


Тризубець (Triglochin L.), рід багаторічних зіллястих рослин родини тризубцевих. Відомо 13 видів, поширених майже по всій земній кулі. На Україні два види: Т. болотяний (T. palustre. L.) і Т. морський (T. maritima L.), поширені на вологих луках, вогких солончаках, болотах, по берегах водойм тощо. Т. добре поїдають тварини, проте у великих кількостях вони можуть викликати отруєння. Насіння використовують як корм для свійських птахів.


Трикотажна промисловість, галузь текстильної пром-сти, яка виробляє з вовняної та бавовняної пряжі і з штучних волокон різноманітні плетені вироби: трикотажне (трик.) полотно, панчохи, шкарпетки, рукавички, верхній трикотаж і білизну. На Україні почали продукувати трик. вироби в малій кількості кустарним способом на поч. 20 в. Перші трик. фабрики постали 1915 в Полтаві та Харкові на базі устаткування фабрик, евакуйованих з Польщі. Напередодні другої світової війни підприємства цих міст і Києва випускали понад 4/5 всіх трик. виробів, фабрики Харкова і Полтави понад 3/4 всього виробництва панчішно-шкарпеткових виробів УССР. Полтавська прядильна фабрика постачала трик. підприємствам бавовняну пряжу. Рукавички випускали зав. в Бердичеві, Житомирі, Полтаві та Прилуці.

У 1941 — 44 підприємства Т. п. зазнали майже цілковитого знищення. Згодом Т. п. була відбудована і поширена. Побудовано нові великі зав.: у Харкові, Миколаєві, Житомирі, Львові, Одесі, Симферополі, Теодосії, Чернівцях, Івано-Франківському, Прилуці, Донецькому, Дніпропетровському, Луганському та ін. На поч. 1970-их pp. на Україні працювало 60 трик. підприємств.

Гол. центри Т. п.: Харків, Київ (Київ. трик. фабрика ім. Рози Люксембурґ, заснована 1927, Київ. трик. фабрика «Киянка» — з 1957), Одеса, Львів, Чернівці, Житомир, Миколаїв, Червоноград, Мукачів; за межами УССР, але на укр. етнічній території: Берестя, Пинське.

Зростання продукції Т. п. видно з табл. (в дужках % до Т. п. всього СССР):


1950

1960

1970

1977

Панчішно-шкарпеткові вироби (млн пар)

79,5 (16,2)

212,9 (22,1)

282,7(21,1)

336,2 (21,5)

Трикотажна білизна (млн штук)

30,4 (23,8)

106,9 (22,6)

147,0(18,1)

205,4 (19,8)

Верхній трикотаж (млн штук)

12,0 (20,4)

21,8 (19,5)

71,0(17,1)

77,9 (16,4)


Триліський Олекса (сер 1890-их pp. — сер. 1930-их pp.), діяч боротьбістської партії, з 1920 чл. КП(б)У, аґроном. Наприкін. 1920-их pp. гол. Одеського Окрвиконкому, потім заступник наркома зем. справ УССР, згодом гол. Вінницького облвиконкому. Розстріляний у сер. 1930-их pp.

[Триліський Олекса (бл. 1895 — 1936 чи 1937). — Виправлення. Т. 11.]


Трильовський Кирило (5. 5. 1864 — 16. 10. 1941), гром.-політ. діяч, основоположник і один з керівників Укр. Радикальної Партії, творець січ. руху, адвокат (у Коломиї і Гвіздці), журналіст і видавець, походив з священичої родини з с. Богутина Золочівського пов. (Галичина). 1900 Т. заснував у с. Заваллі (Снятинщина) перше руханково пожежне т-во «Січ», згодом дальші, що й викликало невдалі намагання австр.-поль. адміністрації з намісником А. Потоцьким на чолі заборонити січ. рух (серед ін. процес і вирок Т. за уявну держ. зраду, скасований апеляційним судом у Відні); з 1908 Т. гол. Гол. Січ. Комітету, з 1912 — ген. отаман об’єднання «Січей» — Укр. Січ. Комітету, при якому 1913 засновано парамілітарну організацію Укр. Січ. Стрільців. Як організатор «Січей» («січ. батько»), Т. спричинився до поширення, а то й пробудження нац. свідомости сел. мас, зокрема на Покутті. У 1907 — 18 посол до австр. парляменту, з 1913 також до гал. сойму; у парляменті вніс бл. 1 000 інтерпеляцій, під час обструкції укр. послів виголосив 10-годинну промову. По вибуху війни 1914 — гол. Бойової Управи УСС і чл. Заг. Укр. Ради, 1918 — Укр. Нац. Ради ЗУНР. 1919 заснував Січ. Комітет у Вінниці, 1920 кілька «Січей» на Закарпатті, пізніше у Відні, де був серед ін. чл. Кодифікаційної Комісії в уряді ЗУНР. По поверненні з еміґрації 1927 у політ. житті участи не брав і був адвокатом у Гвіздці (Покуття); помер у Коломиї. Т. під своїм прізвищем і псевд. Клим Обух опублікував багато ст. і січ. пісень, видав низку брошур, січ. співаників тощо; редаґував місячник «Зоря» і двотижневик «Хлопська Правда», календарі «Запорожець», «Отаман» й ін.; був довголітнім кореспондентом газ. «Свобода» і «Нар. Слово» у ЗДА.

[Трильовський Кирило (6.5.1864 — 19.10.1941). — Виправлення. Т. 11.]


Триндик Федь, псевдонім Гірного Василя.


Трипалий мартин (Rissa tridactyla L.), птах ряду мартиноподібних; довж. 36 — 46 см, вага 305 — 600 г. На Україні рідкий, осінній залітний птах.


Трипільська Єлисавета (1883 — 1958), скульптор родом з Опішні (Полтавщина), студіювала в Петербурзі і Парижі. У творчості Т. переважає укр. тематика: «Селянин», «Водяник» (1904 — 09), «Цокотуха» (1910), «Засоромилась», «Дядько Кривоніс», «Паніматка» (всі 1911), «Билиночка», «Жартує» (1916 — 17), «На Ярмарку» (1918, майоліка). Т. працювала також у ділянці кераміки. З 1920-их pp. жила за межами України; померла в Баку.


Трипільська культура, археологічна культура часів неоліту та енеоліту; назва походить від с. Трипілля на Київщині, де В. Хвойка вперше (1898) виявив і дослідив пам’ятки цієї культури. Творцями Т. к. були примітивно-хліборобські і скотарські племена, що просунулися з Передньої Азії і далі посувалися з Балкан та Подунав’я на схід. Пам’ятки її дослідники поділяють на три етапи: ранній (4 500 — 3 500), сер. (3 500 — 2750) і пізній (2 750 — 2 000 pp. до Хр.).

Ранній етап. У IV тисячолітті до Хр. племена Т. к. розселювалися в басейні Дністра і Бога, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони ташувалися здебільша по низьких місцях б. рік, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плято. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку Т. к. з’являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев’яними плетеними стінами, що мали, можливо, солом’яну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плято, плян жител наближався до форми кола.

Основою госп-ва за цього періоду було примітивне хліборобство і скотарство, але продуктивність його була низька, і тому полювання, рибальство і збиральництво мали важливе значення. Сіяли пшеницю двох сортів, ячмінь і просо. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою кістяних серпів з кремінним лезом. Зерно розтирали кам’яними зернотерками. У матріярхально-родових поселеннях Т. к. хліборобську працю виконувала жінка. Вона стояла на чолі госп-ва, ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відогравала в суспільному житті значну ролю. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Для поповнення м’ясної їжі за цієї доби мало велике значення полювання на оленя, дику свиню та козулю. Значного розвитку досягли ганчарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушкової форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жін. статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом у вигляді стрічок з двох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов’язані з хліборобським культом родючости. З культом добробуту, родючости були також пов’язані поховання, виявлені в житлах (Лука Врублевецька, Солончани). У поселеннях з наземними житлами ранньотрипільського періоду з’являється також посуд різних форм вкритий поліхромним спіральним орнаментом білого, червоного та чорного кольору (с. Кадіївці, Бавки, Кудринці, Незвиська, Фридрівці на Дністрі).

Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, перев. прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні б. с. Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, перев. прикрас.

На сер. етапі розвитку племена Т. к. посідали величезні простори Лісостепу від сх. Трансільванії на зах. до Дніпра на сх. Вони розселилися в р-ні сточищ Верхнього і Сер. Дністра, Прута, Серета, Півд. Побожжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші розміром (що свідчить про збільшення кількости населення) і розташовані на підвищених плято б. річок та струмків. Наземні житла в них будовані по колу або овалу. Житла в пляні мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини, згодом обпаленої. Плетені дерев’яні стіни на стовпах і перегородки в середині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев’яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка). Разом зі збільшенням населення збільшувалася посівна площа мотичного хліборобства. Скотарство було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми топірці з міді. Високого рівня досягло ганчарство. Характеристичним для цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому тлі посуду різних форм, ліпленого руками. Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (сс. Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріярхально-родовим. До сер. доби Т. к. відносять поселення, що їх виявив В. Хвойка б. с. Трипілля, Верем’я, Щербанівка та ін.

За пізнього періоду Т. к. значно поширилася територія, заселена трипільцями: на землі сх. Волині, сточища pp. Случі й Горині, обидва береги Київ. Подніпров’я та степи півн.-зах. Причорномор’я, де трипільці стикалися з носіями ін. культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося перев. з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове). За цього періоду складається патріярхальний лад. Під впливом контактів з племенами ін. культур, коли в сер. III та на поч. II тисячоліття до Хр. степ. зону, півд. р-ни Лісостепу Сх. Европи та Дніпровського басейну займали скотарські племена т. зв. ямної культури, що посувалися з степів Поволжя та Подоння в пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для Т. к. попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з’являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З’являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам’яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний обрядові сусідніх патріярхальних племен ямної культури. Усатівські племена зах. р-нів Півн. Причорномор’я та нижнього Подністров’я (сс. Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури. Іст. доля ін. пізньотрипільських племен була різна; зміни в їх культурі Сер. і Гор. Подністров’я пов’язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (сер. бронза).

Література: Хвойко В. Каменный век Среднего Поднепровья. Труды одиннадцатого археологического съезда в Киеве. І. К. 1901; Трипільська культура, т. I, АН УРСР, Ін-т Археології. К. 1940; Пассек Т. Периодизация трипольских поселений. МИА, н. 10. М. — П. 1949; Бибиков С. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре. МИА н. 38. М. — П. 1953; Черниш К. Ранньотрипільське поселення Ленківці на Сер. Дністрі. АН УРСР, Ін-т Археології. К. 1959; Пастернак Я. Археологія України. Торонто 1961; Пассек Т. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья, МИА, н. 84. М. 1961; Бібіков С. Трипільська культура. Археологія Укр. РСР, т. I. К. 1971; Захарук Ю. Пізній етап трипільської культури. Археологія Укр. РСР, т. I. К. 1971.

Н. Кордиш-Головко


Трипільський Андрій (* 1912), літературознавець і мистецтвознавець родом з Полтавщини. Друкується з 1930, спочатку як прозаїк; по війні працює в ділянці заг. естетики, літературознавства, мистецтвознавства і критики. Праці в дусі ортодоксального соцреалізму: «Більшовицька партійність — основа соціялістичної естетики» (1948), «Образ героя нашого часу в радянській літературі» (1949), «Драматургія О. Корнійчука», «Олександер Корнійчук» (1950), «Проблеми соц. естетики» (1954), «Про красу мистецтва» (1959), «Ленінська філософія мистецтва» (1970) та ін.


Тритон, іриця (Triturus), рід хвостатих земноводних, родини саламандрових; довж. тулупа до 9 см. Існує 9 видів, у тому ч. на Україні 4: Т. звич. (T. vulgaris L.), повсюдний; Т. гребенястий (T. cristatus Laur), перев на Поліссі та в Лісостепу; Т. карп (T. montandoni Boul); Т. гірський (T. alpeetris Laur) — рідкий. Корисні (живляться комахами). Деяких Т. використовують для лябораторних дослідів.


Трищетинник (Trisetum Pers.), рід зіллястих багато-, рідше однорічних рослин родини зернівців. Бл. 60 видів, поширених перев. в помірних і полярних обл. півн. півкулі. На Україні 6 видів (з них 4 — в Карпатах), з поміж яких Т. сибірський (T. sibiricum Rupr.) і Т. лучний (T. pratense Pers.) цінні кормові рослини.


Тріль Михайло (1905 — 55), сокільський і тіловиховний діяч у Галичині, родом зі Львова; у 1925 — 39 чл. Гол. Управи «Сокола-Батька»; автор численних складанок руханкових вправ, виконуваних на сокільських виступах, та методичних підручників для інструкторів фізкультури. Помер у ЗДА.


Трінклер Микола (1859 — 1925), хірург, нар. в Петербурзі, закінчив мед. фак. Харківського Ун-ту (1883). З 1905 проф. цього ж ун-ту, з 1921 Харківського Мед. Ін-ту. Т. один з перших почав впроваджувати в хірургічну практику асептичні методи лікування, запропонував власну методу дренування шлуночків гол. мозку, ввів у практику рентґенотерапію онкологічних хворих. Праці з питань онкології, нейрохірургії, лікування ран, сифілітичного ураження внутр. органів, гематології тощо; посібник «Основи сучасного лікування ран» (1926).

[Трінклер Микола († Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Тріодь (грец. тріодіон — трипіснець), богослужбова кн. для перед- і повеликоднього часу церк. календаря. Є дві Т., пісна, у якій вміщені пісні перев. покаянного змісту, пристосовані до В. посту, здебільша у формі трьох пісень; і цвітна, що охоплює служби пасхальні з страсним тижнем, Великоднем, Зеленими Святами і з Неділею Усіх Св. Обидві Т. належать до слов. першодруків (Швайпольт Фіоль у Кракові, 1491). Їх часто друковано (у Києві 1627, 1631, 1040 і пізніше у Львові 1642 та ін.). Текст укр. Т. 17 — 10 вв. дещо відрізняється від тексту рос. Т.


Тріянонський договір, мирний договір, укладений 4. 6. 1920 між союзними державами Антанти у першій світовій війні та Угорщиною. Остання погодилася на значні обмеження та втрату територій, серед ін. Закарпаття і Словаччини на користь Чехо-Словаччини. У 1920-30-их pp. угор. ревізіоністичні кола домагалися скасування Т. д. і повернення втрачених земель до «В. Угорщини». Територіяльні пункти Т. д. підтверджено Паризькими мировими договорами 1947.


Тріясовий період, див. Геологія України.


Троїсті музики, нар. інструментальний ансамбль у складі скрипки, басолі (баса), бубна (в центр. обл.), або скрипки, цимбалів, бубна (у зах. обл.). Вперше згадуються на Україні в кін. 17 — та поч. 18 в. Т. м. відогравали важливу ролю у побуті укр. села: на нар. святах, весіллях, ярмарках тощо. Виконували перев. танцювальні і пісенні мелодії.


Троїцьке (кол. Кальнівка; IV — 19), с. м. т. в півн.-зах. частині Ворошиловградської обл., р. ц.; 6 400 меш. (1968). Харч. пром-сть. Засноване 1827 — 30.


Троїцьке-Харцизьке (VI — 19), с. м. т. Донецької обл., підпорядковане Харцизькій міськраді, положене в півд.-сх. Донбасі, над р. Кринкою; 10 300 меш. (1967). Видобуток кам’яного вугілля і вапняку.


Троїцький Іван (1854 — 1923), лікар-педіятр родом з Чернігівщини, син свящ. Закінчив мед. фак. Київ. Ун-ту (1878); 1885 — 1902 — приват-доц. цього ж ун-ту, згодом проф. Харківського Ун-ту, з 1920 — Катеринославського Мед. Ін-ту. Праці Т. присвячені проблемам теоретичної і практичної педіятрії, фармакології, дитячої та шкільної гігієни і фіз. культури, історії медицини тощо. Найвідоміші з них: «Курс лекций о болезнях детского возраста» (1887, 1888 — 89), «Учение о детских болезнях» (1908), «Гигиена детского возраста» (1912) та ін. Засновник т-в дитячих лікарів у Києві (1900) й у Харкові (1906), а також першого у Києві зразкового нар. дитячого садка та Спілки боротьби з дитячою смертністю у Харкові (1906); один з організаторів першого міжнар. конґресу педіятрів у Парижі (1912).

[Троїцький Іван († Катеринослав). — Виправлення. Т. 11.]


Троїцький собор у Новомосковському, кол. запор. м. — Новоселиці, споруджений у 1772 — 81 нар. майстром Я. Погребняком. Фундаторами Т. с. були старшини (кошовий І. Чепіга, А. Головатий), козаки-січовики, соборний староста М. Петренко й ін. Будівля являє собою дев’ятибанну симетричну композицію, з найвищою банею посередині (бл. 65 м.), чотирма дещо нижчими на чотири сторони світу і чотирма ще нижчими між ними. Т. с. 1830 ремонтовано, в 1887 перескладано «по старому образцу», але з деякими змінами. Конструктивно і композиційно Т. с. є винятковим мист. твором дерев’яної архітектури України.

Література: П. Г. Запорожский храм в Номосковске. КСт., 1888, ч. 1 — 3; Нариси історії архітектури Укр. РСР. К. 1957.


Троїцько-Іллінський манастир, чоловічий правос. манастир у Чернігові, у мальовничій околиці на Болдиних Горах, заснований бл. 1069 Амонієм Печерським. Зруйнований 1239 татарами, відбудований 1649 коштом чернігівського полк. С. Пободайла; з другої пол. 17 в. був катедрою чернігівських архиєп. 1679 у манастир переведено Новгород-Сіверську друкарню. З ініціятиви архиєп. Лазаря Барановича, коштом чернігівського полк. Василя Дунин-Борковського, за допомогою також гетьмана І. Мазепи, збудовано у 1679 — 89 (остаточно 1695) величавий собор св. Тройці, і відтоді манастир називався Троїцько-Іллінським. 1786 манастир закрито і перетворено на архиєрейський дім. За сов. влади манастир як церк. осередок був ліквідований. З будівель збереглися : Іллінська церква (друга пол. 12 в.), Троїцький собор (твір архітекта Івана Баптисти), трапезна (1677 — 79) і дзвіниця (1775). Недалеко Троїцького собору, на Болдиній Горі, могили Л. Глібова і М. Коцюбинського.


Тролейбусний транспорт, безрейковий наземний вуличний електричний транспорт, з 1950-их pp. один з основних видів міськ. транспорту в УССР. Перший тролейбус почав діяти на Україні 1935 у Києві (у Москві 1933), 1940 Т. т. мали 4 міста УССР, 1978 — 38, який перевозить впродовж року 2 320 млн пасажирів, або 27% пасажирів всього міськ. транспорту (1940 — 2,0%, 1965 — 26,7%, 1970 — 22,9%) і 51,4% міськ. електротранспорту (1940 — 2,0% 1965 — 33,7%, 1970 — 44,5%). У 1959 — 61 відкрито першу міжміську тролейбусну лінію від Симферополя до Алушти та Ялти (84 км). Розвиток Т. т. в м. УССР видно з табл, (для порівняння див. розвиток трамвайного транспорту — стор. 3247).


1940

1965

1970

1978

Ч. міст з тролейбусами

4

20

30

38

Одиночна протяжність тролейбусних ліній

39

1 241

2 032

2 983

Кількість пасажирських тролейбусів

86

2 509

4 016

5 932

Перевезено пасажирів в млн за рік

30

1 002

1 536

2 320


Тронько Петро (* 1915), сов. політ. діяч, історик, закінчив Академію суспільних наук при ЦК КПСС (1951); був на комсомольській і партійній роботі (в Київ. обл. орг-ції і ЦК КПУ), 1961 — 78 — заступник гол. Ради Мін. УССР, кілька разів депутат Верховної Ради УССР; д. чл. АН УРСР (з 1978). З 1967 — гол. правління Укр. Т-ва охорони пам’ятників історії та культури, гол. ред. колеґії «Історії міст і сіл Укр. РСР». Спогади з війни і ряд популярно-аґітаційних брошур.

[Тронько Петро (* Заброди, Богодухівський пов., Харківщина). — Виправлення. Т. 11.]


Тропар (з грец. тропос — наспів), богослужбова пісня, що оспівує зміст свята, чи складова частина канону, що наслідує укладом та мелодією перший вірш (ірмос). Т. містяться у богослужбових кн. і лише винятково друкуються окремо. Багато Т. скомпоновано на Україні для прославлення місц. св., напр., Т. кн. Ользі («Крилома богоразумія вперивши ум...») чи кн. Володимирові («Уподобившися купцу ищущу доброго бисера...»).


Тропінін Василь (1776 — 1857), визначний рос. маляр, представник клясицизму; до 1823 — кріпак. Вчився у Петербурзькій Академії Мистецтв, з 1824 — акад. У 1804 — 23 жив на Україні в с. Кукавці (сх. Поділля), у свого поміщика графа І. Моркова і там виконав низку портретів укр. селян («Дівчина з Поділля», «Портрет селянки», «Хлопчик з топірцем», «Портрет Устима Кармелюка»), побутові картини («Весілля в Кукавці»), ікони тощо. З 1824 жив у Москві.

[Тропінін Василь (1776 чи 1780, Карпово, Новгородська губ. — 1857, Москва). — Виправлення. Т. 11.]


Тропотянка, нар. парний (8 або більше пар) танок з фігурами. Муз. розмір 2/4. Основний рух — похитування корпусом і головою при змінах положення рук і ніг. Виконується жваво, темпераментно. Поширений у зах. обл. України (Закарпаття).










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.