[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3399-3411.]

Попередня     Головна     Наступна





Українська Спілка Воєнних Інвалідів, орг-ція воєнних інвалідів Армії УНР на еміґрації в Польщі, заснована 1920 в Каліші (до 1926 назва Всеукр. Спілка Військ. Інвалідів); утримувала Дім Укр. Інвалідів та інвалідські майстерні у Каліші, видавала журнал «Укр. Інвалід»; зареєстрованих інвалідів було понад 1 500; діяла до 1939.


Українська Спілка Образотворчих Мистців (УСОМ), постала у Мюнхені на поч. 1947 і діяла до 1951. УСОМ об’єднувала мистців різних мист. напрямів, які тоді жили перев. у таборах переміщених осіб у Німеччині й Австрії; гол. Е. Козак. УСОМ влаштувала кілька виставок, брала участь у міжнар. виставці UNRRA в Нім. Нац. Музеї у Мюнхені (1947), видала 2 випуски багатоілюстрованого ж. «Українське Мистецтво» (ред. М. Дмитренко) і кілька альбомів та монографій.


Українська Спортова Централя Америки і Канади (УСЦАК), надрядна орг-ція спортивних клюбів і секцій ЗДА і Канади, об’єднаних у трьох Делеґатурах (ЗДАСхід, ЗДА-Північ, Канада), заснована 1955; 1981 гуртувала 20 клюбів і спорт. секцій з бл. 2 500 чл.; перший гол. Ради УСЦАК — Е. Жарський, Управи — І. Красник, з 1972 Р. Куціль. УСЦАК унапрямлює спорт. діяльність, відбуває крайові чемпіонати тощо. Організатор Вільної Олімпіяди у Торонто 1980 а участю представників Литви, Латвії, Естонії, Вірменії.


«Українська Ставка», щоденник, орган Гол. Інформаційного Бюра Дійової Армії УНР, виходила 1918 — 20, спершу п. н. «Ставка» у Фастові (ред. Н. Григоріїв), далі як «У. С.» у Києві, Кам’янці Подільському і Вінниці (ред. Д. Будка).


Українська Стрілецька Громада в ЗДА, комбатантська орг-ція, заснована 1924 кол. вояками укр. армій, що прибули до Америки, з завданням плекати укр. військ. традиції й допомагати укр. воєнним інвалідам на рідних землях; осідок — Філядельфія. Серед ін. УСГ спричинилася видатно до будови Дому Укр. Інваліда у Львові. Довголітній гол. В. Ґалан. 1949 УСГ увійшла до складу новоствореного Об’єднання бувших Вояків Українців Америки.


Українська Стрілецька Громада (УСГ) в Канаді, комбатантська орг-ція, заснована 1928 у Вінніпезі за зразком УСГ в ЗДА; спершу чл. її були кол. вояки Армії УНР і УГА, згодом й ін. формацій. Мала кільканадцять філій, а 1940 — 1 200 чл. УСГ була під впливом націоналістів. Гол. управи УСГ були: довготривало Є. Василишин й І. Гуляй, далі В. Коссар, Б. Зелений, М. Погорецький, В. Гультай, Ю. Дякунчак, І. Носик, Ю. Темник, М. Шарик, М. Шебець. Осідок крайової управи у Вінніпезі, пізніше в Саскатуні і з 1935 в Торонто. УСГ плекала військ. традицію, вела вишкіл молодших чл., організувала допомогу інвалідам (фонд на закуп Дому Укр. Інвалідів у Львові), провадила політ. акцію на оборону політ. в’язнів під Польщею. 1928 — 30 видавала місячник «Стрілецькі Вісті», згодом стор. у «Новому Шляху». Спричинилася до створення Укр. Нац. Об’єднання і разом з ним та Орг-цією Українок Канади і Молодими Укр. Націоналістами творить т. зв. братні націоналістичні орг-ції в Канаді під впливом ОУН А. Мельника.

Література: Книш З. (ред.) За честь, за славу, за народ. Зб. на золотий ювілей УСГ в Канаді, 1928 — 78. Торонто 1978.


Українська Студентська Громада в Петербурзі, 1898 — 1916 об’єднувала укр. студентів високих шкіл Петербурґу, провадила нац.-виховну роботу серед студентських «земляцтв», мала студентський хор, тісно співпрацювала з Укр. Громадою Петербурґу і згодом з філіями РУП і ТУП. Ч. чл.: 1905 — 60, 1908 — 100, 1914 — 300. Гол. УСТ були: С. Шемет, В. Мазуренко, Д. Дорошенко, С. Тимошенко та ін., до активних діячів її належали: М. Маслов, Д. Донцов, Є. Неронович, М. Скрипник, Б. Іваницький, І. Косенко й ін. Громада видавала ж. «Український Студент» (1913 — 14).


Українська Студія Пластичного Мистецтва, організована в Празі 1923 за типом високих мист. шкіл Укр. Т-вом Пластичного Мистецтва на чолі з Д. Антоновичем, який став її дир. і проф. Курс навчання 4-річний, абсольвенти отримували титул маґістрів мистецтва. Найбільше ч. студентів було 67 (1925). Викладачами У. С. П. М. були: І. Мірчук (естетика), С. Літов, Ю. Русов (пластична анатомія), Ф. Слюсаренко (клясична археологія), С. Тимошенко (до 1929, архітектура), В. Січинський (перспектива), К. Стахівський (скульптура), С. Мако й І. Кулець (рисунок, малярство), І. Мозалевський, Р. Лісовський (графіка). У. С. П. М. влаштовувала щорічні виставки (до 1939 — 13). Не припинялася праця студії й за нім. окупації. Визначніші вихованці студії — К. Антонович, Ю. Вовк, П. Громницький, С. Зарицька, І. Іванець, В. Касіян, М. Кричевський, О. Лятуринська, Г. Мазепа, П. Омельченко, Я. Фартух, П. Холодний мол., В. Хмелюк, В. Цимбал і багато ін.


«Українська Трибуна», політ.-суспільний щоденник, виходив у Варшаві з травня 1921 до березня 1922, коштом Є. Лукасевича, за ред. О. Саліковського, вийшло бл. 200 ч.; стояла на позиціях екзильного уряду УНР.


«Українська Трибуна», гром.-політ. тижневик (1948 півтижневик) націоналістичного напряму (під впливом ОУН С. Бандери), виходила у Мюнхені 1946 — 49; видавець В. Пасічняк, гол. ред. спочатку З. Пеленський; в ред. працювали М. Глобенко, О. Лисяк, О. Питляр, В. Стахів, Д. Чайковський й ін. «У. Т.» — одна з найпочитніших газ. укр. еміґрації в Німеччині, містила коментарі й огляди міжнар. подій, еміґраційного життя, інформації з України, документи з підпільної боротьби, хроніку життя ДП таборів, укр. орг-цій, фейлетони тощо. «У. Т.» у різний час мала окремі стор. «Література й мистецтво», «Трибуна Спілки Укр. Молоді», «Студентські Вісті». У вид-ві «У. Т.» виходив ж. «Арка».


Українська Трудова Армія, див. Трудова Армія.


Українська Трудова Партія, заснована 18. 10. 1917 у Києві, ідеологічно близька до Укр. Партії Соціялістів-Революціонерів. У ній брали участь перев. укр. кооператори, лідером був Ф. Крижанівський, який представляв У. Т. П. в Центральній і Малій Раді та в Укр. Нац. Союзі. У. Т. П. була малочисельна і не відограла більшого значення.


Українська Трудова Партія (також Трудова Партія, Укр. Нар. Трудова Партія), назва гал. Нац.-Дем. Партії, ухвалена на партійному з’їзді 28. 3. 1919 у Станиславові. Вона була найсильнішою гал. партією в Укр. Нац. Раді ЗУНР і Ген. Секретаріяті; до неї належав диктатор ЗУНР Є. Петрушевич і чл. його уряду. Нар. Комітет У. Т. П. протестував проти Варшавської угоди уряду УНР з Польщею, яка визнавала приналежність Галичини до Польщі; 4. 8. 1921 — проти Ризького договору. У. Т. П. заперечувала поль. державність на укр. землях, кваліфікувала поль. владу як чужу окупацію і визнавала уряд ЗУНР під проводом Є. Петрушевича за кордоном. 21. 5. 1923 Нар. з’їзд У. Т. П. протестував проти рішення Ради Амбасадорів 14. 3. 1923, що визнала Галичину Польщі. Це рішення викликало значні розходження серед керівних кіл У. Т. П. У її проводі позначився поділ на 3 групи: 1) т. зв. незалежна (орган «Наш Прапор»; лідери: Є. Евин, о. О. Стефанович, І. Голубович), яка відкидала рішення Ради Амбасадорів, будь-яку спробу полагодити укр.-поль. взаємини та підпорядкувалася закордонній групі партії з Є. Петрушевичем на чолі. 2) Впливова група «Діла», яка підкреслювала незалежність крайової політики від закордонних центрів, зокрема від групи Петрушевича, що тоді перейшов політично на радянофільство («група політ. реалітету»). 3) Група, яка покинула У. Т. П. і заснувала Укр. Партію Нац. Роботи.

Уже 1924 між цими 3 групами почалися переговори про консолідацію укр.-нац. дем. табору, які призвели на з’їзді 11. 7. 1925 до їх повного злиття в Укр. Нац.-Дем. Об’єднання (УНДО).


Українська Установа Довір’я в Німецькому Райху (Ukrainische Vertrauensstelle im Deutschen Reich) з осідком у Берліні, була створена 1. 12. 1938 урядом Райху з завданнями: відстоювати соц. інтереси бездерж. українців у Нім. Райху, уможливлювати їм зв’язок з держ. інституціями, зокрема забезпечувати їх пашпортами та документами дозволу на перебування і працю, допомагати порадою кожному українцеві в його особистих справах. Заходами У. У. Д. звільнено бл. 50 тис. укр. військовополонених. Гол. відділи діяли у Відні, Празі і Лодзі. Установа діяла до кін. другої світової війни і була ліквідована в квітні 1945; її керівником був М. Сушко.


Українська Федеративно-Демократична Партія, консервативна партія, засіювана у грудні 1917 в Києві з чл. кол. Старої Громади. У.Ф.-Д.П. стояла за перетворення рос. держави на федерацію автономних країн і виступала проти проголошення самостійности України. Гол. діячі: В. Науменко. Б. Кістяківський, І. Квятковський, І. Лучицький, В. Ігнатович. У. Ф.-Д. П. помітної ролі не відограла.


Українська Федерація (також Федерація Українців), у З’єднаних Державах, політ. репрезентація амер. українців 1915 — 21, створена на першому Укр. Соймі у Нью-Йорку 30 — 31. 10. 1915 з метою допомоги укр. народові у його змаганнях за визволення. У. Ф. була від поч. проальянтською на противагу до Амер. Руської (Укр.) Нар. Ради, створеної єп. С. Ортинським. Першим гол. був В. Сіменович; гол. діячі: М. Січинський, М. Цеглинський, М. Репен. В У. Ф. переважали соц. впливи, а згодом і гостро антиклерикальні, у висліді чого Укр. Нар. Союз відокремився і приєднався до конкуренційної орг-ції — Укр. Ради. У. Ф. влаштовувала політ. віча, вела грошеві зб. на харитативні цілі й політ. акції на Україні, видавала інформативні брошури. У Вашінґтоні діяло Інформаційне бюро. У 1920 — 21 впливи У. Ф. зменшилися і вона припинила діяльність; частина її орг-цій влилася до Об’єднання Укр. Орг-цій в Америці, а деякі діячі активізувалися в «Обороні України».


Українська Філія Спілки Словацьких Письменників, заснована 1952; гуртує укр. письм. перев. з Пряшівщини. Ч. чл. — 30 — 40; пересічне ч. публікацій на рік — 10 — 12. 1969 декого з чл. спілки виключено за ліберальні погляди. Спілка періодично нагороджує найкращий твір укр. мовою премією ім. І. Франка. Орган філії — двомісячник «Дукля».


«Українська Хата», літ.-критичний і гром.-публіцистичний місячник нац.-поступово-дем. напряму, журн. молодої порев. інтеліґенції, виходив з березня 1909 до вересня 1914 у Києві за ред. П. Богацького і М. Шаповала. «У. Х.» по петербурзькій «Вільній Україні» пробувала формулювати ідейні основи визвольного руху та нац. і соц. світогляду. Вона підносила ідеал українства, емансипованого від сторонніх впливів, спертого на себе, що зуміло б піднести свою індивідуальність. «Хатяни» виступали з критикою традицій українофільства з його поміркованим лібералізмом, поверховим демократизмом, угодовством та орієнтацією на чужі суспільні сили. В ділянці літератури обороняли й пропаґували нові течії — модернізм та імпресіонізм як манеру творчости. Між «У. Х.» і представниками поміркованих напрямів, гол. з газ. «Рада», виникла гостра полеміка. С. Єфремов погляди «У. Х.» кваліфікував як витвір рафінованого міщанства, декадентство і безпринципність. В журналі міщено ориґінальні твори (О. Олеся, Г. Чупринки, М. Вороного, Галини Журби, О. Кобилянської, В. Винниченка, С. Черкасенка та молодих тоді початківців — М. Рильського, П. Тичини, М. Семенка та ін.) і перекладні з зах. суч. літератури (Ш. Бодлера, К. Гамсуна, П. Альтенберґа, Є. Якобзена, Г. Манна та ін.) та літ. критику. Гол. мірилом якости мист. твору вважалася вірність «чистій красі» або нац. ідеї (М. Вороний; М. Євшан «Під прапором мистецтва»). Прихильниками естетичної критики були Б. Лепкий, О. Грицай, М. Могилянський. Публіцистику репрезентував А. Товкачевський («Література і наші народники», «Компромітація ідей заступництва», «Чорносотенний націоналізм»), він же дав і розвідку про Г. Сковороду. Рецензії містили Ю. Будяк, М. Сріблянський (Шаповал) та ін. Подавано також україніку в чужій пресі і літ. хроніку. Поява «У. Х.» була одним з цікавіших явищ в укр. літ. житті поч. 20 в., вона змобілізувала молоді літ. таланти, розбудила мист. критику, зактивізувала духове життя України. Журнал заборонено з вибухом світової війни.

П. Богацький


Українська Хліборобська Партія, нечисленна партія в Галичині, виникла 1922. Стояла на плятформі угоди з поляками, брала участь у виборах до поль. Сойму (їх бойкотували всі ін. укр. партії), в яких здобула (5. 11. 1922) при допомозі урядових кіл 5 мандатів. Лідери: С. Данилевич, М. Яцків, С. Твердохліб, о. М. Ільків; орган — щоденник «Рідний Край». У. Х. П. діяла гол. на Покутті і по виборах поволі завмерла.


Українська Християнська Організація (УХО), заснована у Львові 1925, як аполітична орг-ція для виховання українців-католиків у кат. дусі та поборювання сектантства й комунізму (з 1930 змінила назву на Укр. Кат. Орг-ція). 1926 ініціювала появу газ. «Нова Зоря» і вид-ва «Бібліотека УХО»; перший гол. о. Т. Галущинський. У. Х. О. стояла на позиціях льояльности супроти поль. держави, за «реальну політику» з метою здобуття автономії для укр. земель у поль. державі, виступала проти укр. і поль. націоналізму, критикувала поль. уряд за неполагодження «пекучої укр. проблеми». У виборах 1928 підтримувала УНДО. Гол. діячі: О. Назарук, С. Томашівський.


Українська Центральна Рада (УЦР), також Центр. Рада, спершу заг.-укр. центр, що об’єднував політ., гром., культ. і проф. орг-ції, згодом, після Всеукр. Нац. Конґресу (17 — 21. 4. 1917) — рев. парлямент України, який керував укр. нац. рухом і своїми 4 Універсалами довів Україну від автономії до самостійности.

УЦР заснована у Києві 17. 3. 1917 з ініціятиви Т-ва Укр. Поступовців за участю укр. політ. партій, укр. військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, гром. і культ. орг-цій (Укр. Наук. Т-во, Укр. Пед. Т-во, Т-во укр. техніків і аґрономів тощо). Гол. УЦР заочно обрано М. Грушевського, якого тимчасово заступав В. Науменко, а товаришами гол.: Д. Антоновича і Д. Дорошенка. 22. 3. 1917 УЦР видала першу відозву «До укр. народу», а коли керування перебрав М. Грушевський (27. 3. 1917), стала дійсним дійовим центром укр. нац. руху. Але щойно після скликання Всеукр. Нац. Конґресу УЦР перетворилася на своєрідний парлямент, складений з 150 чл., обраних від укр. політ. партій, проф. і культ. орг-цій та делеґатів від губ. На конґресі обрано нову президію УЦР: гол. М. Грушевський, заступники гол. — С. Єфремов і В. Винниченко. Для ведення поточної праці УЦР обрала виконавчий комітет УЦР (офіц. назва Комітет Ц. Р.), який згодом перейменовано на Малу Раду. Вона складалася з чл. президії й секретарів УЦР та по двох представників від політ. фракцій. Всі важливі справи наперед вирішувалися на засіданнях Малої Ради, а пізніше оформлені проєкти затверджував пленум УЦР. За час її існування відбулося 9 пленарних сесій (1917 — 19 — 21. 4; 6. 5; кін. травня — поч. червня; 16. 6.; З — 14. 7.; 18 — 22. 8.; 11 — 15. 11.; 25 — 30. 12; 1918 — 20 — 29. 1.; 27 — 29. 4. поширена сесія Малої Ради).

Ще до І Універсалу УЦР поповнилася представниками (130), що їх делеґував 2 Військ. З’їзд (23. 6. 1917), та 133 чл. Ради Сел. Депутатів, обраних на 1 Всеукр. Сел. З’їзді (15. 6. 1917). Після проголошення автономії (I Універсал 23. 6. 1917) УЦР обрала Ген. Секретаріят — автономний уряд України. Тимчасовий Уряд Росії «Постановою» 16. 7. 1917 вирішив: «призначити як вищий орган керування крайовими справами на Україні окремий орган — Генеральний Секретаріят, склад якого буде визначено урядом у згоді з УЦР». Після визнання УЦР Тимчасовим Урядом (II Універсал) її доповнено представниками, обраними на І Всеукр. Роб. З’їзді 24 — 27. 7. 1917 (100) та представниками меншостей. При кін. липня 1917 УЦР нараховувала формально 822 депутатів, які належали до таких груп: Всеукр. Рада сел. депутатів — 212, Всеукр. Рада військ. депутатів — 158, Всеукр. Рада роб. депутатів — 100, представники неукр. рад роб. і солдатських депутатів — 50, Укр. соц. партії — 20, Рос. соц. партії — 40, Жид. соц. партії — 35, Поль. соц. партії — 15, представники від м. і губ. — 84, представники проф., просвітніх, екон. і гром. орг-цій та ін. меншостей (молдаван, німців, татар, білорусів) — 108. З цих 822 чл. обрано Малу Раду в ч. 58 чл., в якій нац. меншості здобули 18 місць.

З ініціятиви УЦР у Києві відбувся 21 — 28. 9. 1917 З’їзд народів Росії.

Після захоплення большевиками влади в Росії УЦР проголосила Укр. Нар. Республіку з визначеною територією у федеративних зв’язках з Росією (III Універсал — 20. 11. 1917). Одночасно УЦР затвердила закон про вибори до Установчих Зборів України та ряд ін. законів. УЦР мала за собою більшість населення України, як це показали вибори до Всерос. Установчих Зборів 25. 11. 1917 (укр. партії здобули 75% голосів, большевики — тільки 10%).

Вже з кін. листопада 1917 большевики готували захоплення влади на Україні. Після невдалого повстання в Києві больш. уряд Росії вислав Україні ультиматум (17. 12. 1917), який УЦР відкинула, і тоді больш. армія почала наступ на Україну. Скликаний до Києва 17. 12. 1917 З’їзд Рад Сел., Солдатських і Роб. Депутатів висловив «цілковите довір’я і свою рішучу підтримку УЦР». Больш. депутати переїхали до Харкова, де 25. 12. 1917 створили конкуренційний до УЦР і Ген. Секретаріяту Нар. Секретаріят УНР. Одночасно УЦР вислала делеґацію на мирову конференцію з Центр. Державами у Бересті. У розпалі боротьби проти большевиків та змагань на мирових переговорах УЦР проголосила IV Універсалом (22. 1. 1918, затверджений 24. 1. 1918 Малою Радою) УНР самостійною і суверенною державою, а Ген. Секретаріят перейменувала на Раду Нар. Міністрів. Після цього УЦР ухвалила ряд законів: про 8-годинний робочий день (25. 1.), зем. реформу (31. 1.), а під час перебування у Житомирі й Сарнах на Волині про грошову систему, держ. герб УНР (1. 3.), громадянство в УНР (2. 3.) та територіяльно-адміністративний поділ України (2. 3.). Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР (29. 4. 1918), яка стверджувала респ. форму держави з парляментарно-дем. режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Гол. парляменту був одночасно президентом Укр. Держави. Першим през. обрано М. Грушевського.

Після підписання Берестейського миру (9. 2. 1918) нім. війська звільнили окуповані большевиками укр. землі, але одночасно почався конфлікт між ними і УНР через втручання німців у внутр. справи укр. держави. Нім. озброєний відділ навіть вдерся 28. 4. 1918 на засідання УЦР і заарештував двох мін. УНР. 29. 4. 1918 за підтримкою нім. військ відбувся переворот, який проголосив ген. П. Скоропадського гетьманом Укр. Держави. Своєю «грамотою» гетьман Скоропадський розпустив УЦР і Малу Раду, а видані ними закони скасував.

За весь час існування УЦР її гол. був М. Грушевський, а у 1918 його заступниками були С. Веселовський, М. Шраг, A. Ніковський, Ф. Крижанівський, секретарями М. Єреміїв, М. Чечель, А. Постоловський, Я. Левченко, Є. Онацький, Л. Чикаленко. За час УЦР діяли кількакратно змінені уряди під проводом В. Винниченка (28. 6. 1917 — 30. 1. 1918) і В. Голубовича (30. 1. 1918 — 29. 4. 1918).

Засідання УЦР (Малої Ради) відбувалися у будинку Пед. Музею на Велико-Володимирській вулиці, а пленарні сесії УЦР у Троїцькому Нар. Домі (театрі М. Садовського). Органом УЦР були «Вісті з Укр. Центр. Ради»; а уряду УНР «Вісник Ген. Секретаріяту УНР» (виходив з листопада 1917).

Література: Грушевський М. На порозі нової України. К. 1918; Шульгин О. Політика. К. 1918; Винниченко В. Відродження нації, тт. I — II. К. — Відень 1920; Христюк П. Записки і матеріяли до історії укр. революції 1917 — 1920 pp., тт. I — II. Відень 1921; Золотарев А. Із історії Укр. Центр. Ради. Х. 1922; Скрипник М. Начерк історії пролет. революції на Україні, ж. Червоний Шлях. Х. 1923; Річицький А. Центральна Рада від лютого до жовтня. Х. 1928; Дорошенко Д. Історія України 1917 — 1923, т. I. Доба Центр. Ради. Ужгород 1932; Reshetar J. The Ukrainian Revolution 1917 — 1920. Прінстон 1952; Pidhainy О. The Formation of the Ukrainian Republic. Торонто — Нью-Йорк 1966; Велика Укр. Революція (матеріяли до іст. відновлення укр. державности). Упорядкував Я. Зозуля. Нью-Йорк 1967; Кедровський B. 1917 рік. Вінніпеґ 1967.

А. Жуковський


Українська Школа (до 1908 — Руська Школа), укр. пед. т-во на Буковині, засноване 1887 в Чернівцях, діяло до 1940; дбало про укр. потреби в держ. школах, засновувало приватні школи і курси, організувало підвищення кваліфікації укр. учителів, давало фінансову допомогу потребуючим учням, вело вид. діяльність тощо. У. Ш. утримувала Учительську семінарію для дівчат у Чернівцях (1907 — 22; випустила бл. 500 учительок) і укр. реальну гімназію у Вашківцях (1912 — 22); організувала Нар. Ун-т у Чернівцях з популярними викладами і 14 т-в «Шкільна поміч» по с. 1914 У. Ш. мала 12 філій з 965 чл. Вид. діяльність: ж. «Руська Школа» (1888 — 91) і «Укр. Ластівка» (1933 — 39); в-ва: «Крейцарова Бібліотека» (1802 — 06) і «Діточа Бібліотека» (1909 — 14); до 1914 видала бл. 30 шкільних підручників (після 1918 — 3). За рум. окупації ліквідовано філії У. Ш. й обмежено діяльність централі. У 1930-их pp. У. Ш. організувала вакаційні курси українознавства для молоді (разом бл. 5 000 учасників). Гол. т-ва: С. Смаль-Стоцький (1887 — 91), О. Попович (1891 — 1914), А. Кирилів (1919 — 40); ін. діячі: І. Данилевич, І. Карбулицький, Є. Пігуляк, І. Синюк, М. Гарас, В. Якубович.


«Українська Школа», пед.-наук. ж., орган Т-ва Учительська Громада, фактичне продовження ж. «Наша Школа»; виходив у Львові 1925 — 39 зі змінною періодичністю (перев. квартальник, піврічник і двомісячник) і з перервою, 1935 — 37; ред. були серед ін.: Г. Микетей, Ю. Рудницький, О. Макарушка, Я. Біленький. Ж. обслуговував учителів сер. шкіл; при ж. виходила Бібліотека «У. Ш.».


Українська школа в польській літературі, термін, вжитий уперше 1837 поль. письм. А. Тишинським і поширений пізніше також в укр. літературознавстві на означення групи поль. поетів і письм. доби романтизму, які в своїй творчості зверталися до укр. іст. тематики, описів побуту і природи, фолкльору тощо. До них зараховують Тимка Падуру, що писав укр. мовою («Ukrainky»), А. Мальчевського («Maria»), автора поеми про гайдамацьке повстання «Zamek Kaniowski» С. Ґощинського, визнаного за найбільш типового представника цієї школи, Б. Ю. Залєського («Dumka hetmana Kosińskiego», «Dumka Mazepy», зб. поезій «Duch od stepu», «Tarasowa mohyla» тощо); Ю. Словацького (у романтичному насвітленні леґенда про юнацькі любовні пригоди майбутнього гетьмана України в поемі «Mazepa», картини укр. природи й побуту в «Beniowski», «Sen srebmy Salomei»); В. Поля (геогр. й етногр. опис укр. земель як частини Речі Посполитої в «Pieśń o ziemi naszej»); М. Чайковського (повісті з укр. життя: про козака-віщуна, який передрікає упадок Польщі — «Wernyhora», про І. Виговського — «Hetman Ukrainy»); M. Ґрабовського, приятеля П. Куліша й співр. «Записок о Южной Руси», автора повістей з укр. життя («Koliszczyzna i stepy», «Stanica hulajpolska», «Zamieć w stepach»); Й. Коженьовського (укр. мотиви в повістях: «Chata za wsią», «Ostap Bodnarczuk», «Ulana», «Jaryna»), Традиції У. ш. тривають донині в творчості багатьох поль. письм. (С. Вінценц, Є. Єнджеєвіч, Ю. Лободовський тощо).


Українське (V — 18), м. в півн.-зах. частині Донецького басейну, підпорядковане Селидівській міськраді (Донецька обл.); 20 000 меш. (1976); кам’яновугільні, шахти, збагачувальна фабрика. У. засноване 1952 (до 1963 — с. м. т. Лісівка) у зв’язку з будівництвом вугільних шахт.


Українське Академічне Товариство в Парижі, засноване 1946, об’єднує укр. інтеліґенцію Парижу; У. А. Т. П. влаштовує доповіді, зустрічі, конференції на актуальні заг. культ. теми. Гол.: О. Шульгин (1947 — 60), А. Вирста (з 1960).


Українське Богословське Наукове Товариство (УБНТ), засноване 1923 при Гр.-Кат. Духовній Семінарії у Львові як Богословське Наук. Т-во з метою розвивати укр. богословську науку шляхом викладів, конференцій, видання праць. Гол. були ректори семінарії о. Т. Галущинський (до 1926) і о. Й. Сліпий. Т-во видавало ж. «Богословія», серію «Праці Богословського Т-ва» і популярну бібліотеку «Видання Богословії».

На еміґрації конференція укр. кат. владик відновила 1959 т-во п. н. УБНТ на з’їзді в Мюнхені: гол. о. А. Великий. Митр. Й. Сліпий по прибутті на Зах. перебрав 1963 опіку над УБНТ, а його осідок перенесено до Укр. Кат. Ун-ту в Римі. УБНТ має бл. 140 чл. (1980) у трьох секціях (богословсько-філос., правничій, пасторально-теологічній); гол. з 1969 о. І. Гриньох, ген. секретар о. І. Хома, що став ред. відновленого 1963 органу УБНТ «Богословія» (річник, до 1981 18 випусків). З ін. видань 7 тт. «Праць УБНТ» і 23 «Видань Богословії».

Література: Глинка Л. і Чехович К. Богословське Наук. Т-во у Львові в першім десятиліттю свого існування (1923 — 33). Л. 1934; Янів В. Нарис історії УБНТ (з бібліографією вид. до 1970). Монографії УВУ. Мюнхен 1970.


Українське Ботанічне Товариство, об’єднання ботаніків УССР, філія Всесоюзного Ботан. Т-ва при АН СССР. Засноване 1919 як ботан. підсекція природничої секції Укр. Наук. Т-ва, з 1925 — відоме під теперішньою назвою. У. Б. Т. очолювали серед ін. О. Яната, О. Фомін (1923 — 35), Д. Зеров. У 1921 — 29 У. Б. Т. видавало «Укр. Ботан. Журнал» (вийшло 5 тт.), з 1959 видає «Щорічник Укр. Ботан. Т-ва». У. Б. Т. має свої відділи і групи в більших містах України; веде досл. і наук.-популяризаторську роботу.


Українське Бюро в Лондоні, також Укр. Пресове Бюро (The Ukrainian Bureau), інформаційне бюро, засноване 1931 коштом Я. Макогона для ознайомлення англ. загалу з укр. справами. Видавало неперіодичний бюлетень («The Bulletin»), який розсилало до 250 часописів у Англії. Завдяки цьому ч. ст. і інформацій про укр. справи збільшилося. Керівником Бюра був В. Кисілевський. У. Б. діяло до 1939.


Українське Видавництво (Укр. В-во Краків-Львів), єдине дозволене нім. владою в-во в Ген. Губернії, засноване в кін. 1939 з осідком у Кракові як спілка з обмеженою порукою, 65% паїв належало номінально В. Кубійовичеві, і він був зесь час гол. Надзірної Ради У. В. Цим самим У. В. було тісно пов’язане з Укр. Центр. Комітетом. Діяльність У. В. утруднювала сувора нім. цензура (зокрема преси та шкільних кн.) і брак паперу. Дир. У. В. були: до травня 1940. Є. Ю. Пеленський, згодом І. Зілинський та І. Коцур, з червня 1941 — І. Зілинський, з літа 1944 — О. Тарнавський; заступником дир. був І. Федів.

На поч. діяльности У. В. мусіло насамперед задовольняти потреби півмільйонового укр. населення на Холмщині й Підляшші, Лемківщині й Посянні, де не було майже жадних укр. книжкових фондів, і — щойно в другу чергу, утікачів з Галичини і Волині. Книжкова продукція передусім забезпечувала шкільну молодь підручниками (37% усієї продукції), дітей і юнацтво відповідною лектурою, далі — сел. маси та Укр. Осв. Т-ва (для яких У. В. комплектувало бібліотеки з своїх та ін. вид.). З красного письменства появилися майже виключно передруки (твори Б. Лепкого, В. Бірчака, В. Кархута), 16 кн. присвячено окраїнам: Холмщині (серед ін. праця М. Кордуби «Історія Холмщини й Підляшшя»), Лемківшині і Посянню; найбільший наклад мали «Історія України» і «Кобзар» Т. Шевченка. До сер. 1941 У. В. видало 195 кн., 1940 одна кн., що виходила в У. В., припадала на 0,7 українця (для порівняння: 1937 в Польщі на 4,4 українців).

З газі. і журн. вже з січня 1940 виходила газ. «Краківські Вісті» (з листопада 1940 щоденник, разом з нею почав виходити популярний тижневик «Краківські Вісті») і місячник для дітей «Малі Друзі», з квітня 1940 літ.-мист. місячник «Ілюстровані Вісті», з жовтня місячник для юнацтва «Дорога».

По звільненні Львова від большевиків у липні постало самостійне Укр. В-во (з Краківським У. В. мало тільки однакову назву), яке пізніше частково співпрацювало з краківським У. В. Воно видало до кін. 1941 37 кн. накладом 857 190 примірників (кн. з історії, правописний словник, шкільні підручники, передруки праць з літератури і мовознавства, що виходили в УССР, але згодом були проскрибовані). Одночасно постав. гал. відділ нім. газетного концерну (В-во часописів і журн. у Ген. Губернії), який почав видавати укр. мовою «Львівські Вісті» (укр. незалежний щоденник «Щоденні Вісті» заборонено) і намагався не допустити поширення діяльности У. В. на Галичину, а навіть його ліквідувати. Гострі укр. протести (серед ін. інтервенції К. Левицького і К. Паньківського у Львові та В. Кубійовича в Кракові) довели до компромісу: У. В. могло поширити діяльність на Галичину, створити філію у Львові, де одержало дві друкарні, і видавати ж. «Наші Дні», натомість «Львівські Вісті» далі залишилися власністю нім. в-ва. Відтоді У. В. працювало у двох відділах: у Кракові (його очолював І. Федів і там був осідок дирекції У. В.) та у Львові під керівництвом М. Матчака, де друкувалася більшість вид. і діяла ред. У. В. з М. Шлемкевичем на чолі (постійні співр.: В. Сімович, З. Храпливий, Б. Гошовський, С. Гординський, Ю. Стефаник, І. Крип’якевич та ін.).

1942 — 43 в У. В. вийшли 212 неперіодичних вид., з того ч. 71 у Кракові, 141 у Львові. Тоді ж появилося значно більше кн. з літератури. Це були й далі гол. передруки, серед них твори майже доти невідомих письм. у Галичині з Центр. і Сх. Земель, перев. репресованих (О. Близька, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, М. Куліша, М. Зерова, О. Слісаренка та ін.); вийшли повні вид. творів В. Стефаника й Леся Мартовича; твори письм. з Центр. і Сх. Земель: І. Багряного, М. Зерова, Т. Осьмачки, М. Куліша, В. Ґжицького, В. Чапленка, М. Ореста й ін. Для потреб масового читача виходили у 1942 — 44 місячні випуски «Вечірньої Години» (наклад 15 000) та серія «Книжки для всіх». Чимало вид. було присвячено історії України (Д. Дорошенка й ін.) та шевченкознавству.

Вид. наук. праць було далі обмежене (вийшли праці Я. Пастернака «Старий Галич» і В. Кубійовича «Географія України»). 1943 — 44 появилося реґіональне вид. тижневика «Краківські Вісті» — «Холмська Земля»; 1942 — 44 місячник «Наші Дні», що об’єднував письм. і діячів культури з усіх укр. земель. Укр. преса в Ген. Губернії обслуговувала також українців у Німеччині й Чехо-Словаччині.

Воєнні події гальмували, а з квітня 1944 зовсім припинили діяльність Львівського відділу У. В. Краківський відділ працював до осени 1944, потім ред. У. В. перенеслася до Відня, де побачило світ кілька кн. і виходили «Краківські Вісті».

В У. В. працювало бл. 100 осіб, у тому ч. понад 20 у ред. (значно більше було непостійних співр., перев. вчених і діячів культури). Крім опублікованих творів, У. В. замовляло і порядком допомоги платило гонорари за твори, що їх не можна було тоді публікувати, зокрема вченим з Центр. і Сх. Земель. На культ. цілі йшов також весь прибуток в-ва.

Кількість книжкової та ін. неперіодичної продукції У. В. видно з табл. (у дужках самих книжок):

1940

135 (106)

809,5 (435,5)

7 000 (6 500)

1941

119 (107)

1 371,0 (1 107,8)

7 187 (5 038)

1942

80 ( 66)

838,9 (484,9)

4 883 (4 485)

1943

132 (94)

1 992,6 (723,5)

7 400 (6 398)

1944

52 ( 40)

400,9 (279,4)

2 730 (2 465)

1945

26 (21)

370,2 (246,5)

1 700 (1 240)

1940 — 45

544 (434)

5 783,1 (3 277,6)

30 900 (26 126)

Статистика періодичних друків:

Роки

Чисел

Примірників у млн

1940

197

1,3

1941

373

3,6

1942

379

4,5

1943

441

6,2

1944

379

7,5

1945

70

1,6

Разом

1 839

24,7

За весь час появилося 1 416 чч. щоденника «Краківські Вісті» (18,0 млн примірників), 204 чч. тижневика «Краківські Вісті» (3,4 млн), «Холмської Землі» — 81 (0,8 млн), «Малих Друзів» — 50 (1,0 млн), «Дороги» — 38 (0,3 млн), «Ілюстрованих Вістей» — 20 (0,1 млн), «Наших Днів» — 25 (1,3 млн).

Література: Паньківський К. Роки нім. окупації. Ньюарк 1965; Кубійович B. Українці в Ген. Губернії 1939 — 41. Чікаґо 1975.

В. Кубійович


Українське Видавництво в Катеринославі, засноване Є. Вировим 1917. 1919 перенесене до Відня, згодом у Ляйпціґу, Берліні й Празі. Видало (до 1925) бл. 50 кн., перев. для дітей і юнацтва, букварі, читанки й граматики укр. мови, словники, популярно-наук. брошури тощо.


Українське Видавництво у Мюнхені, засноване 1954 орг-цією ОУН під впливом C. Бандери. Видає тижневик «Шлях Перемоги», «Бібліотеку укр. підпільника» (БУП; зб. документів ОУН, УПА, УГВР і АБН; до 1981 — 13 тт.), політ., наук. твори, серед ін. «Russischer Kolonialismus in der Ukraine», «Моск. вбивці Бандери перед судом» (ред. Д. Чайковський), «Перспективи укр. нац. революції» С. Бандери, «Нарис іст. ОУН» П. Мірчука, «Історія України» (I — II) Н. Полонської-Василенко, «Звичаї нашого народу» (I — II) О. Воропая; перевидано «Мої спомини про недавнє минуле» Д. Дорошенка; літ. твори (О. Бердника, Р. Єндика, Ю. Тиса, В. Вовк, О. Мак, Л. Храпливої, П. Кізка та ін.). В-во має власний дім і друкарню.


Українське Визвольне Військо (УВВ), назва добровільних формацій, творених з полонених сов. армії укр. національности в нім. армії. Вперше такі загони були утворені на терені дій 6 нім. армії на Харківщині й Сумщині, але їх узимку 1941 розігнали команди нім. політ. поліції (СД). У Донбасі, на території дій нім. гірського корпусу, з українців полонених були створені перші сотні Гіві (Hilfswillige — добровольців). У грудні 1941 Гітлер заборонив творити загони з сов. полонених, за винятком леґіонів: туркестанського, півн.-кавказького, грузинського, вірменського, а згодом також волзько-татарського й кримсько-татарського. Проте відділ Верховного командування нім. армії, який відав чужинецькими військ. формаціями, 1942 без відома Гітлера утворив бл. 300 т. зв. східніх батальйонів, у ч. яких було 74 укр. Деякі з цих батальйонів мали тривку орг-цію, а один з них (ім. Богуна), перекинений зі Сх. фронту до Франції, перейшов на бік франц. резистансу. По закінченні війни, у відповідь на сов. вимоги видати їх, франц. уряд уможливив старшинам і воякам куреня продовжувати службу в Чужинецькому леґіоні. Назагал нім. пляни створення УВВ не могли вийти поза створення укр. Відділу пропаґанди IV, в якому працювали укр. журналісти й пропаґандисти (Г. Которович, Б. Кравців, К. Дацько й ін.) і видавали для укр. вояків і полонених газ.: «Нова Доба» й «Укр. Доброволець». Цей відділ опрацював також плян створення УВВ з вояків сх. батальйонів і сотень «Гіві», який не міг бути здійснений, бо в сер. 1943 Гітлер, роздратований аферою ген. А. Власова («Смоленський маніфест») і переходом деяких сх. батальйонів на бік сов. армії, наказав розпустити значну кількість сх. батальйонів, а решту перекинути на зах. фронт. З утворенням Укр. Нац. Армії всі доти існуючі загони УВВ мали ввійти до її складу. Під кін. війни ген. Е. Кістрінґ заявив, що 220 000 “українців боролися по боці, нім. армії проти СССР, але, мабуть, у це ч. зараховано всіх українців у нім. мундирах, а не тільки УВВ, в якому було не більше 75 000 старшин і вояків.

Література: Небелюк М. Під чужими прапорами. Париж 1947; Thorwald U. Wen sie verderben wollen. Штутґарт 1952; Anders W. Hitler’s Defeat in Russia. Чікаґо 1953; Луць Горобець С. Курінь ім. Івана Богуна. Газ. Шлях Перемоги. Мюнхен 1967, чч. 6 — 39.

Л. Шанковський


Українське Вільне Козацтво, суспільна і військ.-виховна орг-ція на еміґрації, заснована 1923 у Мюнхені за зразком парамілітарного Вільного Козацтва (1917 — 18 pp.). Ініціятор і перший отаман І. Полтавець-Остряниця. Згодом були утворені в деяких осередках еміґрації місц. відділи. З 1932 У. В. К. очолював І. Бірчак-Волошин, 1942 — 44 — ген. М. Омелянович-Павленко, 1944 — 45 — П. Терещенко. З 1946 виникли осередки У. В. К. в таборах переміщених осіб, пізніше за океаном. Тепер У. В. К. має у 8 країнах «паланки» — 39 відділів-куренів; серед його чл. є також молодь. З 1947 У. В. К. видає неперіодичний бюлетень «Вільне Козацтво» (1968 — 80 квартальник), що містить багато іст. і літ. матеріялів про коз. військ. і станові традиції. У. В. К. очолювали: І. Цапко, В. Дяченко, А. Кущинський, П. Коршун-Федоренко і М. Ковальський (з 1980).


Українське Географічне Товариство, див. Географічне Товариство УРСР (Доповнення).


Українське Геологічне Управління, держ. установа, яка у 1918 — 57 провадила в межах УССР геол. дослідження, розвідку корисних копалин і підземних вод та геол. зйомку території й укладання карт. Створене в Києві як Укр. Геол. Комітет за ініціятивою В. Лучицького. У 1957 реорганізоване на Гол. Управління геології та охорони надр при Раді Мін. УССР, згодом на Геолого-розвідувальний Укр. Н.-Д. Ін-т, підпорядкований М-ву Геології УССР.


Українське Гігієнічне Товариство, т-во для пропаґанди основ гігієни, постало 1929 у Львові заходами М. Паньчишина, що став його гол. і меценатом; діяло в Галичині, мало свої філії по більших м. і гуртки. У. Г. Т. влаштовувало популярні виклади, виставки, курси для медсестер та санітарних робітників, ширило пропаґанду гігієни при допомозі ст. у пресі, летючок, популярних брошур, місячника «Народне здоровля» (з 1937); утримувало амбуляторії, туберкульозні диспенсери (серед ін. у Львові, в Гребенові туберкульозну нар. санаторію), спортову й євгенічну порадні (Львів); організувало вакаційні осередки для молоді (серед ін. кліматичну станцію б. Підлютого). Після сов. окупації 1939 перестало існувати.


Українське Державне Правління 1941, крайове тимчасове правління, створене провідником ОУН(б) С. Бандерою у Львові 30. 6. 1941. Тоді ж у будинку «Просвіти» на зборах українців Львова, які пізніше названо «Нац. зборами», Я. Стецько проголосив «декрет» С. Бандери про «створення Укр. Держави» на зах. землях України і «крайового правління» на чолі з Стецьком. 4. 7. 1941 нім. поліція заборонила оголошення цього акту. Проте на провінції відбувалися спонтанні збори українців, на яких представники ОУН(б) проголошували відновлення укр. державности; такі маніфестації влаштовувано подекуди і на Волині, звільненій від сов. військ. У Галичині разом з тим творилися органи місц. управління, які визнавали У. Д. П. і якийсь час були толеровані військ. нім. й угор. владою. Склад уряду був устійнений 5. 7. 1941: Я. Стецько — гол., М. Паньчищин — перший заступник гол. і мін. здоров’я, Л. Ребег — другий заступник гол., ген. В. Петрів — оборона, В. Лисий — внутр. справи, М. Лебедь — держ. безпека, В. Стахів — закордонні справи, Ю. Федусевич — судівництво, Є. Храпливий — сіль. госп-во, І. Ольховий — фінанси, А. Пясецький — лісництво, В. Радзикевич — освіта і віровизнання, О. Гай-Головко — інформація та пропаґанда, І. Климів-Леґенда — політ. координація, Н. Мороз — пошта і телеграф, М. Росляк — держ. канцелярія. Крім того, призначено заступників мін. і держ. секретарів. Частина призначених без їх відома від участи в правлінні відмовилася. У. Д. П. опублікувало кілька заяв і вислало меморіял до нім. уряду, відбуло в неповному складі кілька нарад. На засіданні 11. 7 деякі чл. правління висунули вимогу вияснити стосунок нім. командування до У. Д. П.; це мала зробити делеґація у складі Стецька, Ребета, К. Паньківського і В. Лисого.

12. 7 Стецько й Р. Ільницький були заарештовані нім. політ. поліцією у Львові, а Стахів у Берліні. У. Д. П. після того перестало існувати. З ініціятиви ОУН(б) утворено на гром. нараді 6. 7 дорадчий орган при У. Д. П., т. зв. Раду Сеньйорів у складі кільканадцятьох осіб, гол. якої став К. Левицький. Патронат над нею перебрав митр. А. Шептицький. Коли У. Д. П. перестало діяти, Рада Сеньйорів перебрала на себе ролю тимчасової укр. репрезентації; згодом перетворилася на Укр. Нац. Раду у Львові.

З уваги на те, що ініціятива до утворення У. Д. П. і керівна роля в ньому належала ОУН(б), ін. партії поставилися до нього з застереженням, а ОУН А. Мельника відмежувалася від цього акту. На еміґрації й досі поділені погляди на генезу і значення «акту 30 червня». Прихильники ОУН(б) уважають його відважним і позитивним актом в умовах нім. окупації, який засвідчив прагнення укр. народу до державности. Прихильники ін. партій та частина непартійних уважають У. Д. П. непідготованою і однобічною дією однієї політ. орг-ції.

Література: Ilnytzkyj R. Deutschland und die Ukraine (1934 — 1945), т. II. Мюнхен 1956; Паньківський К. Від Держави до Комітету (літо 1941 у Львові). Нью-Йорк — Торонто 1957; Armstrong J. A. Ukrainian Nationalism. 2 вид. Нью-Йорк 1963; Ребет Л. Світла і тіні ОУН. Мюнхен 1964; Стецько Я. 30 червня 1941. Проголошення відновлення державности України. Торонто — Нью-Йорк — Лондон 1967.

Р. М.


Українське Державне Тріо, у складі М. Полевський (фортепіяно), Л. Тимошенко (віольончеля), О. Ілевич (скрипка), постало 1926 у Харкові. У. Д. Т. виконувало твори камерної світової клясики й пропаґувало твори сучасних укр. композиторів. Існувало до 1941.


Українське Євангельське Об’єднання в Північній Америці, засноване як координуюча установа в березні 1922 в м. Рочестері, ЗДА, перев. євангеликами, приналежними до Пресвітерської (реформованої) церкви в Канаді та ЗДА. Першим його гол. був пастор В. Кузів. Ін. діячі У. Є. О. пастори: І. Добруґ, П. Крат, І. Роберт-Ковалевич, І. Яцентій, М. Фесенко, В. Боровський, М. Козак, В. Купчинський, В. Багрій. У. Є. О. часто виступає у важливих укр. нац.-рел. справах у колах протестантів та перед урядами ін. народів. Воно давало значну допомогу Укр. Євангельській Реформованій Церкві на Зах. Україні. З 1961 органом У. Є. О. є двомісячник «Євангельський Ранок».


«Українське Життя», політ.-екон. тижневик, виходив з перервами у Станиславові 1921, 1922 — 23, двічі заборонений поль. владою; ред. І. Ставничий.


«Українське життя», совєтофільський тижневик і півтижневик, виходив у Торонто 1941 — 65; пізніше об єднався з вінніпезькою газ. «Укр. Слово» п. н. «Життя і Слово». «У. Ж.» було поширене перев. серед укр. робітників Канади, підтримувало політику СССР, вело ком. пропаґанду в Канаді й виступало проти укр. політ. еміґрації. Гол. ред. С. Мацієвич, І. Стефаницький, М. Король, П. Кравчук.


«Українське Життя», тижневик, з 1966 двотижневик, виходить з 1955 у Чікаґо (ЗДА). Ред.: М. Семчишин, Т. Курпіта, Т. Лапічак (1961 — 75), І. Яремко, Ю. Степовий. «У. Ж.» деклярує себе як «незалежна» газ., але практично з сер. 1960-их pp., ставши в опозиції до політ. і гром. більшости на еміґрації (Визвольний Фронт, УНРада, УККА), пропаґує ревізіоністичні погляди щодо трактування УССР (гол. ст. Т. Лапичака, І. Яремка і A. Білинського).


Українське Історичне Товариство (УІТ), засноване в ЗДА 1965; гол. О. Оглоблин (до 1981), наук. секретар Л. Винар (з 1981 гол.), заступник гол. М. Антонович. УІТ видає квартальник «Укр. Історик» (з 1965), а також окремі серії: «Іст. монографії», «Іст. студії», «Мемуаристика», «Укр. вчені», «Грушевськіяна». УІТ зокрема працює над вивченням джерельних матеріялів до історії України в зах. архівах і бібліотеках. УІТ є чл. Амер. Іст. Асоціяції і бере участь у наук. конференціях амер. і кан. наук. т-в, а також співпрацює з УВАН, НТШ й ін. укр. наук. установами; має представництва в Канаді й Европі.


Українське Історично-Філологічне Товариство в Празі, засноване 1923; гол. Д. Антонович. Мало 65 чл., перев. з Чехо-Словаччини, серед ін. О. Колесса, B. Біднов, С. Наріжний. Було творцем Укр. Академічного Комітету. Видавало «Праці» (5 тт., 1926 — 44), відбитки праць чл., друкованих деінде, брошури. Звіти — разом 67 назв. Т-во припинило працю з сов. окупацією Праги. По війні коротко відновило діяльність у Мюнхені (гол. В. Щербаківський). Українське Католицьке Юнацтво (УКЮ), кат. орг-ція молоді в Канаді, заснована 1938 о. М. Горошком у Саскачевані з існуючих гуртків молоді при парафіях. Ін. організатори: Б. Корчинський, А. Яремович, А. Жук, М. Бондар та ін. Гол. Р. Дусанівський (1980), осідок централі в Торонто. Входить разом з Братством Українців Католиків і Ліґою Укр. Кат. Жінок у систему укр. орг-цій Канади. Веде рел., виховно-осв. та розвагову працю під проводом свящ. Недовгий час видавало журн. «Вісник Молоді», згодом англомовну стор. в газ. «Будучність Нації».


«Українське Козацтво», ілюстрований квартальник, орган Укр. Вільного Козацтва, виходив у Чікаґо 1964 — 80 (до 1970 неперіодично). 1982 відновлений у Торонто. «У. К.» містить іст. та літ. матеріяли з коз. та спорідненої тематики, коз. фолкльору тощо. Гол. ред. А. Кущинський, з 1982 ред. колеґія.


Українське Крайове Товариство охорони дітей і опіки над молоддю (УКТОД), засноване у Львові 1917 заходами В. Децикевича й о. Т. Войнаровського під патронатом митр. А. Шептицького. Т-во мало 20 філій і 4 секції: опіки над молоддю, вид., бібліотечну й Укр. Порадню Матерів, утримувало амбуляторії, здобувало фонди на влаштування вакаційних та відпочинкових осель і пластових таборів, при чому широко користувалося субсидіями митр. А. Шептицького. З приходом большевиків 1939 УКТОД перестало існувати.


Українське Лікарське Товариство у Львові, проф. т-во лікарів-українців на Зах. Україні, засноване 1910 (його попередником була Лікарська Комісія НТШ, утворена 1898) з метою піклування здоров’ям укр. населення, оборони проф. Інтересів і піднесення знань лікарів. З ініціятиви У. Л. Т. постало 1929 Укр. Гігієнічне Т-во у Львові, з яким У. Л. Т. тісно співпрацювало. Органом У. Л. Т. був «Лікарський Вісник» (з 1920). 1925 У. Л. Т. нараховувало 205 чл., 1937 — 289 (у тому ч. 268 з Галичини). Першим гол. У. Л. Т. був Є. Озаркевич, пізніше довголітніми гол. були Т. Бурачинський і М. Паньчишин; до визначних чл. належали: О. Козакевич, І. Горбачевський, І. Куровець, М. Музика, С. Парфанович. З приходом сов. влади 1939 У. Л. Т. перестало існувати.


Українське Лікарське Товариство Північної Америки (УЛТПА), проф.-гром. орг-ція укр. лікарів і лікарів-дентистів, заснована 1950 у Нью-Йорку з ініціятиви лікарів-іміґрантів під керівництвом Р. Осінчука. 1953 створено Гол. Управу УЛТПА, яка тепер об’єднує 20 відділів у ЗДА й Канаді — разом понад 800 чл. Найчисленніші відділи: Нью-Йорк — 210 чл., Ілліной — 200, Торонто — 100, Огайо — 51, Мічіґен — 46, Вінніпеґ — 40. УЛТПА очолювали: Р. Осінчук (до 1955), Я. Воєвідка, Б. Макарушка, Р. Сочинський, М. Зарицький, В. Олесницький, Ю. Трухлий, Б. Шебунчак, О. Волянський, Ю. Кушнір, А. Хрептовський, В. Трухлий, М. Харкевич і П. Моцюк (з 1981). Гол. Управа Т-ва з 1975 у Чікаґо. УЛТПА влаштовує щороку наук. з’їзди, видає квартальник «Лікарський Вісник» (з 1967 ред. — П. Джуль), утримує стипендійний фонд ім. М. Паньчишина для допомоги укр. студентам медицини, влаштовує товариські імпрези тощо.


«Українське Музикознавство», наук.-методичний міжвідомчий щорічник, вид. АН і Мін-ва Культури УРСР, виходить у Києві у в-ві «Муз. Україна» з 1967. До 1981 появилося 16 річників. У складі ред. колеґії — музикознавці: М. Гордійчук, К. Майбурова, О. Шреєр-Ткаченко, С. Павлишин, Н. Герасимова-Персидська, Л. Єфремова та ін. Праці, друковані в «У. М.», стоять на належному проф. рівні й охоплюють питання з іст., теорії музики, виконавства, фолкльористики, естетики й муз. критики. Деякі щорічники «У. М.» монотематичні, напр., ч. 6 присвячене укр. муз. культурі 16 — 18 вв.


«Українське Народне Мистецтво», кооператива домашнього промислу, заснована 1922 у Львові для пропаґування модерного застосування і збуту виробів нар. мистецтва та домовиробництва й збереження чистоти їх стилю. З 1925 «У. Н. М.» видавало ж. «Нова Хата» (ред. Л. Бурачинська). «У. Н. М.» співпрацювало з кооп. «Комета» (ткальня полотна) у Львові, «Гуцульщина» і «Гуцульське мистецтво» (вирібні килимів) у Косові, «Рільник» у Вільшанці та ін. кооп. Яворівщини. Крім постійних виставок у крамницях Львова і Варшави, «У. Н. М.» влаштовувало покази нар. ноші і виставки (на Хліборобській виставці у Стрию 1927, під час Сокільських масових виступів у Празі 1932, на Міжнар. Виставці в Чікаґо 1933), брало участь у міжнар. торгах у Львові, Катовицях, Познані. З 1935 відкрило постійний сальон-виставку у Варшаві. З 1935 щороку влаштовувало у Львові вечори нар. ноші і виставки «молодого мист. промислу». 1935 «У. Н. М.» мало в Галичині 13 робітень з 500 робітницями. Гол. Ради «У. Н. М.» — С. Монцібович, І. Бонковська; керували «У. Н. М.» С. Чижович-Пушкар, І. Павликовська, С. Савицька. За сов. влади робітні «У. Н. М.» стали базою для, кількох артілей, сама кооператива має назву артілі ім. Лесі Українки.


«Українське Народне Слово», див. «Народне Слово» і Українська Народна Поміч.


Українське Наукове Освітнє Товариство (УНОТ) у Бельгії, засноване 1947 в Брюсселі як секція Укр. Допомогового Комітету, з 1950 — окреме т-во; вело суботні школи українознавства, видало кілька праць укр. і франц. мовами. Гол.: о. М. Германюк, П. Зелений, Д. Андрієвський, І. Витязь, о. Курилас й о. І. Кіт (з 1978).


Українське Наукове Товариство (УНТ) у Києві, засноване 1907 з ініціятиви М. Грушевського (і під його головуванням) за зразком Наук. Т-ва ім. Шевченка у Львові з метою орг-ції наук. праці й її популяризації укр. мовою. Т-во мало секції: іст., філол., природничо-техн.; мед. і статистичну комісії. У Т-ві співпрацювали всі укр. вчені з Наддніпрянщини і деякі з Галичини. Т-во видавало «Записки Укр. Наук. Т-ва» (1908 — 18, 18 тт.; ред. М. Грушевський, В. Перетц, М. Василенко), в яких з третього т. появлялися тільки праці іст. і філол. секцій; «Збірник» з працями ін. секцій і Статистичної Комісії; тримісячний журн. «Україна» 1914 і 1917 pp. (1915 і 1916 вийшло 2 т. в Москві п. н. «Укр. Наук. Журнал»). У вид. УНТ публіковано ориґінальні праці й огляди, натомість лише рідко не опрацьовані джерельні матеріяли. По створенні Укр. Академії Наук діяльність УНТ зменшилася, а з 1921 воно увійшло до складу Укр. АН і його секції стали секціями відповідних відділів ВУАН.


Українське Науково-Технічне Товариство, засноване 1927 в Харкові (філії в Києві, Дніпропетровському, Одесі, Артемівському), об’єднувало професуру техн. шкіл і визначних інж. Видавало журн.: «Науково-Техн. Вісник» (місячник; ред. В. Баланик), «Силікати» (ред. В. Мазуренко), «Сіль.-Госп. Машини» (ред. Гамалія) і «Техніка Масам» (ред. І. Витязь). Гол. т-ва К. Сухомлин. У сер. 1930-их pp. ліквідоване владою.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.