[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3411-3421.]

Попередня     Головна     Наступна





Українське Національне Об’єднання, політ. орг-ція закарп. українців у 1939, що перебрала від Центр. Укр. Нар. Ради функцію відстоювати інтереси укр. населення; заснована 18. 1. 1939 в Хусті з представників усіх доти існуючих укр. партій і груп, за винятком ком. Гол. Ф. Ревай (під кін. Ю. Перевузник), ген. секретар А. Ворон. У. Н. О. виступило у виборах до Сойму Карп. України з єдиним списком кандидатів (32, усі були обрані). Пресовий орган — щоденник «Нова Свобода». З окупацією Карп. України Угорщиною У. Н. О. припинило діяльність.


Українське Національне Об’єднання (УНО) в Канаді, суспільно-політ. орг-ція, виникла на поч. 1930-их pp. з ініціятиви націоналістів, під впливом яких залишається й досі (ОУН-А. Мельника). Перший осередок постав у Едмонтоні 1932; 26. 7. 1934 в Саскатуні відбулася крайова конференція, яка оформила УНО на терені Канади. До УНО входять місц. філії, яких на 1980 було 56, а за весь час існування 112 (частина їх припинила діяльність через розселення укр. іміґрантів); ч. чл. 6 200 (1980). Крайова екзекутива (згодом президія) мала осідок у Саскатуні, з 1943 у Вінніпеґу, а з 1954 в Торонто. Гол.: О. Григорович, В. Коссар, В. Гультай, М. Плавюк, Я. Білак, М. Мицик, Л. Філь. З УНО співпрацюють ідеологічно споріднені т. зв. братні орг-ції: Укр. Стрілецька Громада, Орг-ція Українок ім. О. Басараб, Молодь Укр. Нац. Об’єднання; при УНО діє Укр. визвольний фонд. УНО відограло важливу ролю при заснуванні Комітету Українців Канади.

УНО веде широку культ.-осв. діяльність: нар. доми (14), школи українознавства (1980 — 18), Вищі осв. курси, літні виховні табори молоді, гуртки самодіяльности. При філіях діяли репрезентативні ансамблі: хор О. Кошиця (Вінніпеґ), хор Н. Городовенка (Монтреаль), танцювальна група «Калина» (Торонто). Найбільша філія в Торонто (бл. 600 чл.), вона має літню оселю б. оз. Симко. У Вінніпеґу при УНО створено 1944 Осередок Укр. Культури і Освіти. УНО ініціювало творення кооператив і кредитових кас. На політ. відтинку поборювало совєтофільство серед укр. іміґрантів, організувало протестні акції проти поль. політики на Зах. Землях, а по війні концентрується на протисов. акціях. При УНО діє в-во «Новий Шлях», що видає однойменний тижневик, календарі-альманахи та ін. публікації.

З. Книш


Українське Національне Об’єднання (УНО) в Німеччині, одна з двох дозволених нім. урядом укр. гром. орг-цій (друга — Укр. Громада), що до 1937 існувала на корінних нім. землях, а 1937 — 45 також в Австрії та Протектораті Чехія і Моравія; засноване 1933 з централею у Берліні. Велике зростання ч. чл. його почалося з переходом УНО 1937 на позиції укр. націоналізму. Не зважаючи на урядові обмеження, 1942 УНО нараховувало 42 000 чл. у 1 268 філіях і гуртках. Голови УНО: до 1937 — Ф. Королів й І. Драбатий, 1938 — 45 Т. Омельченко. Серед діячів Гол. Управи УНО були: Б. Кравців, В. Янів, М. Дорожинський, М. Селешко, Ю. Артюшенко, Ю. Коваленко, В. Левицький, П. Вержбицький, Д. Квітковський, В. Маруняк та ін. Діяльність Гол. Управи УНО відбувалася в референтурах і фахових секціях, Культ.-Наук. В-ві УНО в Празі тощо. Пресовим органом УНО був тижневик «Укр. Вісник». Поза нац.-виховною та культ.-осв. працею УНО відстоювало інтереси укр. робітників, допомагало студентству, укр. полоненим з поль. і сов. армій тощо. За війни УНО видало 13 виховних брошур, дві брошури про права і обов’язки укр. робітників. При низових клітинах УНО працювали курси українознавства, нім. мови, нар. танків, шоферські, санітарні (разом на 1942 — 230), гуртки мист. самодіяльности (94), бібліотеки і читальні (97).

В. Маруняк


Українське Національно-Демократичне Об’єднання (УНДО), найбільша укр. політ. партія в Галичині й у Польщі, постала 11. 7. 1925 з об’єднання двох крил Укр. Трудової Партії, Укр. Партії Нар. Роботи і волинської нац. групи Укр. Парляментарної Репрезентації; фактично воно було продовженням Нац. Дем. Партії з майже такою самою програмою. Першим гол. УНДО був Д. Левицький, ген. секретарем В. Целевич. На другому нар. з’їзді УНДО 19 — 20. 11. 1926 ухвалено програму партії, яка, на подобу програми кол. Нац.-Дем. Партії, базувалася на ідеології соборности й державности, демократії й антикомунізму. На міжнар. арені УНДО вело боротьбу проти леґалізації чужого панування, а у варшавському соймі й сенаті — за виконання Польщею її міжнар. і конституційних зобов’язань. Найвищим органом УНДО був т. зв. Нар. З’їзд (що два роки), який обирав Центр. (Нар.) Комітет (41 чл., який вибирав 10-членну екзекутиву); на місцях були пов. нар. з’їзди, які обирали пов. нар. комітети; у більших містах — окремі міські орг-ції; у селах — мужі довір’я. УНДО являло собою не так модерну орг-цію, як широкий нац. рух без точного реєстру чл., без членських внесків, за винятком Львова, але з виразною партійною дисципліною і взаємною льояльністю між проводом і низовими діячами. Бувши провідною політ. силою, воно опанувало центр. осв. і госп. установи («Просвіто», Ревізійний Союз Укр. Кооператив, Центросоюз, «Дністер» тощо) і за них відповідало перед народом через дем. устрій цих установ. Під впливом УНДО була також найсильніша преса з щоденником «Діло» на чолі; офіціозом партії був тижневик «Свобода». УНДО гуртувало майже 3/4 громадського активу Галичини. У другій пол. 1920-их pp. воно поширило свій вплив і на Волинь (гол. діячі: С. Хруцький, Б. Козубський, М. Черкавський), але згодом, під поль. тиском його втратило. З 1928 УНДО брало участь у виборах до поль. парляменту і здобуло 26 мандатів до сойму (на 40 усіх укр.) і 9 до сенату (на 11); 1930 в умовах пацифікації (тоді поль. влада заарештувала 19 послів з УНДО, обраних 1928) — 17 (на 30), 1935 і 1938 — 23; воно творило в обох законодавчих палатах свої клюби та мало представників у президії Сойму і Сенату.

Намагання унормувати укр.-поль. взаємини в Польщі, розпочаті проводом УНДО (див. Нормалізація) і недотримання поль. урядом взятих зобов’язань та посилений поль. тиск на українців спричинили гостру кризу в УНДО, наслідком якої Д. Левицький зрікся головування; на його місці гол. став В. Мудрий; вийшла група чл. з Д. Палієвим на чолі і заснувала партію Фронту Нац. Єдности; створилася внутр. опозиція, яка гуртувалася б. «Діла»: Д. Левицький, К. Левицький, І. Кедрин-Рудницький, С. Баран та ін., й опозиція нової жін. орг-ції «Дружина княгині Ольги», з М. Рудницькою на чолі; проти УНДО розпочали гостру кампанію УСПП і ОУН. Проголошення новим гол. УНДО В. Мудрим нормалізації не дійсною (1938) призвело до вирівняння суперечностей у партії, але все це спричинило деяке послаблення впливів УНДО і зростання впливу націоналістичних орг-цій: ОУН, Фронту Нац. Єдности тощо.

Зі сов. окупацією у вересні 1939 Зах. Укр. Земель УНДО перестало існувати. 1947 група його чл. відновила партію на еміґрації, яка входила до складу Укр. Нац. Ради і Виконавчого Органу Держ. Центру УНР.

Визначні діячі УНДО, крім названих: С. Баран, Володимир Бачинський, С. Витвицький, М. Волошин, М. Галущинський, А. Горбачевський, В. Загайкевич, О. Кисілевська, В. Кузьмович, С. Кузик, П. Лисяк, О. Луцький, Л. Макарушка, І. Німчук, Ю. Павликовський, З. Пеленський, М. Творидло, Г. Тершаковець, К. Троян, О. Яворський.

В. Мудрий і Р. М.


Українське Об’єднання в Чехо-Словаччині, гром. орг-ція, заснована у Празі 1928 колами опозиції до Укр. Комітету в Чехо-Словаччині. В Об’єднанні мали перевагу прихильники середовища УНР, що тісно співпрацювали з Музеєм Визвольної Боротьби України. Об’єднання мало філії в Подєбрадах і Мєльніку. У. О. в Ч.-С. існувало до 1939. Гол. його був А. Яковлів.


Українське Патріярхальне Світове Об’єднання (УПСО), створене на з’їзді у Вашінґтоні 28 — 29. 12. 1974. До складу УПСО входять крайові укр. патріярхальні т-ва ЗДА, Бельгії, Німеччини й Франції, ради й об’єднання Канади та Великобрітанії, крайові об’єднання кат. орг-цій Австралії й Арґентіни та деякі кат. орг-ції (акад. «Обнова», Союз Братств і Сестрицтв в Америці та ін.). Гол. П. Зелений (Бельгія), президія в Зах. Европі (1974 — 76 і 1979 — 82) та ЗДА (1976 — 79). УПСО відбуло чотири (до 1982) програмові конґреси мирян, воно є співвидавцем місячника «Патріярхат» (див. Додатки), видає «Бібліотеку мирянина».


Українське Патріярхальне Товариство, створене в ЗДА 1965 з метою домагатися патріярхального устрою Укр. Кат. Церкви на чолі з Верховним Архиєп. Й. Сліпим, теперішня назва від 1979 (див. Патріярхат). У. П. Т. висилало петиції, влаштовувало маніфестації і пропаґувало серед українців і чужинців ідеї патріярхату і помісности, видає ж. «За Патріярхат» (з 1977 «Патріярхат», див. Додатки) та ін. вид. Має понад 30 відділів і бл. 2 500 чл. Гол. У. П. Т. були В. Качмар, В. Шебунчак, В. Пасічняк, З. Ґіль, М. Навроцький, Б. Лончина. Осідок у Нью-Йорку, Філядельфії й Детройті. Подібні т-ва постали в Австралії, Арґентіні, Бельгії, Канаді, Німеччині і Франції й разом створили Укр. Світове Патріярхальне Об’єднання.


Українське Педагогічне Товариство, див. «Рідка Школа».


Українське Педагогічне Товариство в Празі, засноване 1930 під головуванням С. Сірополка як продовження Філос.-Пед. Т-ва ім. Сковороди (з 1925); вело серед ін. практичну працю на допомогу укр. учителям (зокрема влаштування на працю на Закарпатті). Вийшов 1 т. «Праць» У. П. Т. (1932).


«Українське Письменство», див. «Руська Письменність».


Українське Правниче Товариство в Києві, орг-ція адвокатів, суддів і фахівців ін. правничих професій, засноване в Києві у травні 1917. Гол. — В. Войткевич-Павлович, заступник гол, Р. Лащенко. Визначніші діячі: Г. Вовкушівський, А. В’язлов, А. Яковлів, М. Ткаченко, М. Корчинський, І. Шраг й ін. Під больш. окупацією 1920 У. П. Т. перестало існувати. У 1917 — 19 існувало місц. У. П. Т. в Полтаві.


Українське Правниче Товариство в Празі, засноване 1922 діячами київ. У. П. Т. з метою продовжувати його діяльність. Гол.: Р. Лащенко (до 1929), згодом А. Яковлів, К. Лоський, С. Дністрянський. Праця У. П. Т. виявлялася в наук. доповідях і вид. У жовтні 1933 відбувся укр. правничий з’їзд у Празі. На той час У. П. Т. мало понад 60 чл., у тому ч. і з Закарпаття.


Українське Православне Наукове Богословське Товариство в Канаді, утворене 1954 з Наук.-Богословського Т-ва (заснованого 1948 викладачами Колеґії св. Андрея у Вінніпеґу та ін. правос. діячами); гол. У. П. Н. Б. Т. був до 1972 митр. Іларіон, згодом о. С. Савчук, з 1978 — о. С. Кравченко. По смерті митр. Іларіона Т-во названо його іменем. Т-во видавало журн. «Віра й Культура» (1954 — 67) й наук. та популярні рел. праці. Видатні чл. Т-ва: архиєп. Мстислав Скрипник і Андрій Метюк, оо. С. Савчук, Ф. Кульчинський, С. Ґерус, з світських Д. Дорошенко, І. Власовський, П. Маценко та ін.


«Українське Православне Слово», місячник Укр. Правос. Церкви в ЗДА, виходить з 1950, спершу в Нью-Йорку, з 1951 у Бавнд-Бруку; фактичний ред. митр. Мстислав Скрипник, співред. Ю. Бобровський. Містить інформації і ст. на церк. та суспільно-гром. теми; у ч. співр. І. Власовський, о. Ф. Кульчинський, Є. Бачинський, В. Завітневич, П. Ковалів та ін.


Українське Робітниче Фармерське Освітнє Товариство, тимчасове об’єднання кол. роб. і фермерських орг-цій у Канаді, які відокремилися від ком. Т-ва Укр. Роб. Фармерського Дому на знак протесту проти сов. репресій на Україні і оформилися як У. Р. Ф. О. Т., що згодом прийняло назву Союзу Укр. Організацій, остаточно перетвореного 1940 на Укр. Роб. Організацію.


Українське Селянсько-Робітниче Соціялістичне Об’єднання, див. Сель-Роб.


«Українське Слово», щоденник у Львові 1915 — 18, вид. Укр. Комітету, редаґований з позицій більшости в Заг. Укр. Раді; ред. Ф. Федорців і С. Чарнецький. З 1916 «У. С.» перебрав власник концесії о. Т. Войнаровський, і воно відбивало наставлення опозиції (Є. Петрушевича) у Заг. Укр. Раді; ред. С. Чарнецький і С. Голубович.


«Українське Слово», в-во в Берліні 1921 — 26, видавало газ. цієї ж назви (1921 — 23), журн. «Літопис політики і письменства» (1923 — 24) і Бібліотеку «Укр. Слово» (1921 — 26), в якій вийшло понад 50 кн. (серед ін. словник Грінченка-Уманця, «Слов’янський світ» Д. Дорошенка, чотиримовна монографія про О. Архипенка, антологія укр. поезії «Золоті струни», курси заочної освіти тощо). Дир. в-ва і ред. всіх вид. З. Кузеля.


«Українське Слово», півтижневик, з кін. грудня 1921 щоденник і з березня 1922 тижневик гетьманського напряму, виходив у Берліні 1921 — 23 у в-ві цієї ж назви; гол. ред. З. Кузеля і Д. Дорошенко.


«Українське Слово» (1922 — 23 «Слово»), політ.-екон. тижневик, орган укр. гал. міщанства, виходив у Львові 1922 — 26, орієнтувався на політику Є. Петрушевича; ред. І. Кузьмич.


«Українське Слово», тижневик націоналістичного напряму (ОУН С. Бандери), орган Т-ва «Просвіта» в Арґентіні, виходить з 1928 у Буенос-Айресі. Серед ін. ред. Г. Голіян (1953 — 78), М. Данилишин.


«Українське Слово», пов. газ., виходила у Яворові 1929 — 39, спершу двотижневик, з 1933 місячник; ред. Є. Яворівський, з 1933 — С. Харамбура.


«Українське Слово», тижневик націоналістичного напряму, виходить у Парижі з 1933 (з перервою у 1941 — 48), неофіц. орган Проводу ОУН (А. Мельника). Ред. О. Бойків (1933 — 34), В. Мартинець (1934 — 40), О. Штуль-Жданович (1948 — 77), М. Стиранка (з 1977); видавцем «У. С.» був спершу Укр. Нар. Союз, а з 1939 — Перша Укр. Друкарня у Франції. Серед співр. були: М. Сціборський, М. Капустянський, О. Ольжич, Д. Андрієвський, Є. Онацький, Б. Кентржинський та ін. «У. С.» — цінне джерело до історії укр. визвольного руху, зокрема ОУН. Деякий час в «У. С.» появлялися стор. молоді «Смолоскип» (1952 — 56), дитяча стор. «Веселка», «Військ. Вісті», «Укр. культура». Націоналістичне В-во в Европі (офіц. назва «Перша Укр. Друкарня у Франції») видавало, крім «У. С», альманахи, книжки укр. і франц. мовами, зокрема політ. змісту і (з 1967) «самвидавні» матеріяли з України (В. Чорновіл «Лихо з розуму», 1967, «Укр. Вісник», 1 — 8), а також антології укр. прози, з історії тощо.


«Українське Слово», суспільно-політ. двотижневик (1938 тижневик і півтижневик) нац.-дем. напряму, виходив в Ужгороді 1932 — 38, з літ. додатком « Слово»; видавець і ред. М. Бращайко; гол. співр.: о. К. Феделеш, І. Роман, В. Бірчак, В. Ґренджа-Донський.


«Українське Слово», щоденник, що виходив у вересні — листопаді 1941 спершу в Житомирі, згодом у Києві з додатком «Література і Мистецтво» за ред. І. Рогача, П. Олійника, О. Чемеринського (всі 3 — чл. Похідних груп ОУН А. Мельника); наклад 50 000 примірників. За нац.-самостійницький напрям «У. С.» німці заборонили часопис, а редакторів заарештували і розстріляли. Пізніше виходило у Києві пронім. «Нове Укр. Слово».


«Українське Слово», тижневик, виходив у Станиславові 1941 — 42; заборонений після 37 ч. нім. владою, гол. ред. Д. Ґреґолинський. Замість «У. С.» (а червня) 1942 — 44 виходило тричі на тиждень «Станиславівське Слово», вид. Нім.-Укр. в-ва часописів і журн. для дистрикту Галичина; відповідальний ред. А. Княжинський.


«Українське Слово», совєтофільський тижневик, виходив у Вінніпеґу (Канада 1943 — 65), поширений серед фермерів і робітників. «У. С.» інформувало про життя в УССР, критикувало укр. нац. табір і зах. політику щодо СССР. Ред. М. Шатульський, з 1952 — М. Гринчишин. 1965 «У. С.» об’єдналося з газ. «Укр. Життя» і виходить у Торонто п. н. «Життя і Слово (ред. П. Кравчук).


Українське Соціялістичне Об’єднання, див. Сель. Союз.


Українське Соціялістичне Об’єднанняСелянський Союз, див. Сель-Союз.


Українське Суспільно-Культурне Товариство (УСКТ), єдина укр. установа в сучасній Польщі, постала 1956, яка під наглядом Мін. внутр. справ має право вести культ.-осв. діяльність серед укр. меншости. Гол. правлінню УСКТ у Варшаві підлягало 170 гуртків (1981), бл. 6 000 чл., розпорошених по всій Польщі (у тому ч. тільки 10% на укр.-етногр. землях). У.С.-К.Т. не може творити гуртків і провадити свою діяльність на Холмщині і Підляшші. Більші гуртки: Перемишль (400 чл.), Ґданськ (250). Щецін (250), Кошалін (200), Ольштин, Катовиці, Краків, Вроцлав, Слупськ, Варшава. Гол. У.С.-К.Т. були: С. Макух, Г. Боярський, М. Королько, К. Лащук, Є. Кохан. Не зважаючи на перешкоди з поль. боку, розвиває всебічну культ. діяльність, має 50 мист. колективів; веде (з 1973) репрезентативний чоловічий хор «Журавлі» у Варшаві (60 чл., дир. Я. Полянський), організує фестивалі укр. пісні (1967, 1968, 1969, 1971, 1973 і 1977 pp.) і (з 1972) щорічні фестивалі дитячих мист. колективів у Кошаліні. Ін. ділянки праці: широка лекторська діяльність, кольпортаж укр. книжки (Ольштин, Щецін, Варшава); орг-ція щотижневих радіопересилань укр. мовою (Ольштин, Кошалін, Ряшів, Люблін), співпраця з поль. україністами. Вид. діяльність: тижневик «Наше Слово» (наклад 10 000) з додатками: літ. та наук.-популярний місячник «Ноша Культура», дитячий місячник «Світанок», тижнева «Лемківська Сторінка»; літ. антологія «Гомін» (1964), 19 шкільних підручників для навчання укр. мови в початкових школах, томики поезій: Е. Самохваленка, Я. Гудемчука, І. Златокудра; щороку — «Укр. Календар» (з 1957). При гол. правлінні УСКТ діє літ. мист. об’єднання у складі 40 чл.; серед них: поети Е. Самохваленко, О. Лапський, прозаїки В. Гірний, П. Галицький, перекладач С. Демчук, скульптор Г. Пецух, малярі Т. Венгринович, А. Ментух, оперні співаки М. Щуцька, В. Денисенко; літературознавці С. Козак, А. Середницький, мовознавець М. Лесів, історик С Заброварний.

Визначні діячі УСКТ: Р. Андрухович, Олег, Гнатюк, С. Демчук, Я. Залітач, М. Ковальський, М. Козак, С. Контролевич, П. Кремінський, О. Ласка, М. Сивіцький, В. Серкіз. Керівники мист. колективів: О. Вальковська, М. Дуда, Е. Могила, П. Лахлюк, Я. Поповська, Б. Фіцак, Анна Хратюк. Померлі видатні чл.: Ольга Васильків, Л. Гладилович, А. Гошовський, І. Гребінчишин, Л. Ґец, Й. Курочко, О. Кутинський.

М. Трухан


Українське Театральне Товариство, засноване 1944 у Києві, з філіями в Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровському, Донецькому й Симферополі. За ідеєю У. Т. Т. має допомагати розвиткові театрального мистецтва. Фактично дотримується кожночасних партійних настанов для театрів, пропаґує театральну систему К. Станіславського. Гол. У. Т. Т. до 1954 — І. Паторжинський, далі Н. Ужвій, О. Кусенко.


Українське Технічне Товариство (УТТ), проф. об’єднання укр. інженерів, засноване 1909 у Львові (перший з’їзд відбувся 1913). УТТ брало участь у створенні Львівської (таємної) Укр. Високої Політехн. Школи (1922 — 25); спрямовувало своїх чл. в укр. кооп. рух і на розбудову укр. приватного промислу; створило наук.-техн. комісію при НТШ (яка серед ін. працювала над техн. термінологією) і психотехн. комісію (зародок пізнішого Психотехн. Ін-ту); видавало ж. «Техн. Вісті» (1925 — 39). Українізація в УССР 1928 — 33 дала УТТ можливість встановити зв’язки з техн. колами на сов. Україні; багато чл. т-ва переїхало до УССР, де їх майже всіх ліквідовано після 1932. Ч. укр. організованих інж. 1930 досягло бл. 1000, у тому ч. 50% об’єднував Союз орг-цій укр. інженерів на еміґрації з осідком у Подєбрадах (Чехо-Словаччина), ліквідований 1939. УТТ організувало 1932 конґрес укр. інженерів у Львові. 1939 чимало чл. УТТ еміґрувало до Ген. Губернії і створило Об’єднання праці укр. інженерів при УЦК з осідком у Кракові, а під час нім. окупації Галичини 1941 — 44 — у Львові. Гол. УТТ були: Р. Залозецький-Сас, М. Ґамота, В. Манастирський, П. Дурбак, А. Корнелля, М. Павлов, В. Рижевський, Є. Нагірний, В. Левицький, В. Васюта; за краківського періоду — З. Коханівський і Р. Скочдополь; 1941 — 44 — Е. Перхорович й І. Прокопів.

З. Коханівський


Українське Технічне Товариство Канади (УТТК), проф. орг-ція укр. інженерів і техніків, заснована 1950 спершу як місц. УТТК в Торонто, 1951 у Монтреалі, 1953 у Віндзорі й Вінніпеґу, 1954 в Едмонтоні й Сарнії; 1954 створено централю з осідком у Торонто. Тоді ж розпочато співпрацю з Т-вом Укр. Інженерів Америки (УТІА) для координації дій, а зокрема спільного вид. «Вістей Укр. Інженерів», організовано спільні конференції управ та з’їзди обох т-в. УТТК влаштовує фахові курси, реферати, бере участь у праці Комітету Українців Канади. Сер. ч. чл. 150. Деякі відділи у 1960-их pp. припинили діяльність.


Українське Товариство допомоги еміґрантам з Великої України, допомогова й культ. установа, заснована 1921 у Львові (спершу як Наддніпрянська секція Горожанського Комітету). Т-во організувало широку допомогову акцію для еміґрації з Наддніпрянщини: матеріяльну, правну, мед., культ.-осв. тощо; мало бібліотеку, закладало майстерні, кооперативи, влаштовувало концерти, доповіді, допомагало студентам. З 1922 видавало річник (календар-альманах) «Дніпро». Гол. т-ва був В. Дорошенко; ін. діячі: Л. Білецький, М. Донцова, П. Холодний, С. Федак, І. Кокорудз та ін. Діяло до поч. війни 1939. Т-во діяло також у Варшаві, Каліші та Ченстохові.


Українське Товариство Допомоги Інвалідам у Львові, постало 1922 з Секції опіки над інвалідами Укр. Горожанського Комітету, давало матеріяльну допомогу інвалідам УГА та Армії УНР. 1937 було зареєстрованих 2 016 інвалідів, у тому ч. 434 одержували постійно місячну допомогу, ін. тричі на рік й одноразові допомоги. Мало власний дім у Львові та інвалідські робітні. З 1935 видавало свої календарі.


Українське Товариство Дружби і Культурного Зв’язку з зарубіжними країнами (УТД), створене 1959 на базі Укр. Т-ва зв’язку з закордоном (1926 — 59), за статутом, об’єднання установ, підприємств, мист. груп й окремих діячів УССР з метою популяризації культури різних народів на Україні й укр. за кордоном. УТД унапрямлює діяльність респ., обл. і міських відділів т-в дружби (сов.-поль., сов.-франц., сов.-кан. й ін.). Воно влаштовує дні УССР у різних країнах, дні окремих м. УССР по м. за кордоном; (дні Одеси в Генуї, Києва у Фльоренції тощо), утримує зв’язки з просов. орг-ціями типу Ліґи амер. українців, Т-ва об’єднаних укр. канадців, з музеєм М. Колянківського в Ніяґара Фолс у Канаді; посередничає у встановленні зв’язків між ун-тами УССР й ун-тами ін. країн. УТД є речником політики уряду СССР і УССР за кордоном, його гол. завдання — просов. пропаґанда, гуртування прихильних до СССР орг-цій та осіб тощо. УТД є колективним чл. Союзу Сов. Т-в Дружби і культ. зв’язку з зарубіжними країнами СССР, який контролює УТД і «вважає його своїм респ. відділом. Тому зв’язок УТД з чужинцями здійснюється здебільша у рамках заг.-союзних делеґацій. УТД видає разом зі Спілкою Письменників України місячник «Всесвіт». УТД очолювали К. Колосова (до 1968), В. Дмитрук (до 1971), В. Шевченко (з 1972), М. Орлик (з 1977), останній натепер гол. УТД — В. Оснач.


Українське Товариство Охорони Пам’ятників історії та культури, добровільна гром. орг-ція, заснована 1966 з метою «залучити широкі верстви населення до активної участи у виявленні, вивченні, збереженні, реставрації, консервації та популяризації пам’ятників історії, археології, архітектури, мистецтва, літератури й письменности, етнології»; гол. діяльність Т-ва спрямована на збереження пам’яток сов. історії. Гол. респ. правління — П. Тронько. За офіц. даними Т-во нараховує (1976) 12 млн чл., об’єднаних в обл., районових і міських комітетах. З 1969 Т-во видає квартальник «Пам’ятники України».


Українське Товариство Прихильників Книги в Празі, орг-ція бібліографів, бібліотекарів, видавців і любителів книги, діяла 1927 — 42; неперіодичний орган «Книголюб» (1927 — 32; 15 чч.). З 1937 У. Т. П. К. співпрацювало з «Укр. Книгою» у Львові. Т-во влаштовувало наук. сесії, виставки новин укр. друку, вид. окремих авторів, таборових вид., екслібрісів, укр. видань в Америці і на Буковині, організувало виставку укр. графіки 19 — 20 в. (1933) тощо; видало показник наук. праць еміґрації. З 1934 влаштовувано щорічні конкурси з відзначенням найкраще виданих 5 укр. кн. У. Т. П. К. мало бл. 100 чл.; гол. т-ва С. Сірополко, з 1934 — В. Січинський.


Українське Учительське Об’єднання Праці, орг-ція укр. учителів у Ген. Губернії, найдавніше і найчисленніше Об’єднання праці при Укр. Центр. Комітеті, постало влітку 1941 на базі Секції учителів при УЦК, його статут прийняла до відома нім. влада, так що Об’єднання мало напівофіц. характер. У. У. О. П. виконувало функції довоєнних крайових проф. орг-цій учителів — нар. (Взаємна Поміч Укр. Учительства) і сер. (Учительська Громада) шкіл. До завдань У. У. О. П. належали, крім проф. справ, співпраця з шкільною владою (проєкти шкільних програм, опрацювання підручників тощо), підвищення кваліфікації його чл., орг-ція курсів та видання фахового ж. «Укр. Школа». У. У. О. П. тісно співпрацювало з шкільним відділом УЦК; його осідком був Краків, з осени 1941 Львів і Краків; воно нараховувало понад 8 000 чл. (80% всіх укр. учителів). Гол. У. У. О. П. були: І. Герасимович, І. Тесля і С. Левицький.


Українське Центральне Допомогове Об’єднання Австрії (УЦДОА), гром. орг-ція, заснована 1946 в Інсбруку для опіки і допомоги укр. еміґрантам (переміщеним особам і біженцям). Крім допомогової акції, УЦДОА вело культ.-осв. діяльність, творило мережу шкіл (від дитячих садків до гімназій і високошкільних курсів), влаштовувало дитячі оселі й табори, опікувалося охороною укр. могил тощо. УЦДОА об’єднувало 9 (допомогових) обл. комітетів і низку ін. культ. і проф. т-в на території Австрії, згодом координувало працю всіх укр. орг-цій й установ та репрезентувало українців перед урядовою адміністрацією і чужинецькими установами. Гол. осередками Об єднання були: Інсбрук — Куфштайн, Зальцбурґ, Лінц, Ґрац, Філлях — Шпіталь, Кляґенфурт, а по звільненні сов. зони Австрії (з 1955) — Відень. З 1950 осідок УЦДОА перенесено до Зальцбурґу, з 1965 до Відня. У 1940-их pp. Об’єднання мало бл. 12 000 чл.; після виїзду українців з Австрії, з поч. 1950-их pp., ч. чл. зменшувалося, тепер бл. 800 чл. Гол. Об’єднання були: М. Росляк, І. Кедрин-Рудницький, І. Тиктор, Є. Ґловінський, М. Курах, Б. Бемко, Д. Бобанич, М. Ковалевський, о. І. Дашковський (1957 — 65), Ю. Костюк, С. Наклович (1965 — 71), Ю. Костюк (1971 — 75) і знову С. Наклович (з 1975).

З новою хвилею біженців й еміґрантів з СССР і сателітних країн УЦДОА перебрало допомогову опіку й над ними. З 1967 увійшло до складу нової заг.-гром. надбудови: Координаційної Ради Укр. Орг-цій Австрії, а також до СКВУ.

С. Наклович


«Українське Юнацтво», виховно-ідеологічний місячник для молоді, орган Кат. Акції Укр. Молоді (КАУМ) «Орли», виходив 1933 — 39 у Львові, з додатком (з 1935) інструктивного листка «Готовсь»; ред. В. Глібовицький і Р. Данилевич.


«Український Аґроном», наук.-аґрономічний і гром. місячник, орган Укр. центр. і Харківського окружного бюра Аґрономічної Секції Проф. Спілки сіль.-госп. і ліс. робітників, виходив у Харкові 1925 — 29 замість ж. «Земельник» (1924 — 25). З 1930 замість «У. А.» виходив двотижневик «Спеціяліст сіль. госп-ва України», 1931 — 32 — «Спеціяліст соц. сіль.-госп. виробництва».


«Український Аґрономічний Вістник», єдиний на Зах. Україні наук. аґрономічний ж.; виходив 1934 — 38 у Львові, спершу як чвертьрічник, згодом неперіодично; разом 6 кн. Ред. і видавець Є. Храпливий. На зміст складалися ст., рецензії і реферати, багата хроніка.


Український Академічний Комітет, укр. наук. орг-ція, постала в кін. 1924 в Празі з метою об’єднувати укр. наук. установи і бути репрезентантом укр. науки. У. А. К. був визнаний міжнар. Комісією для інтелектуальної співпраці в Лізі Націй і входив до її органу — Ін-ту інтелектуальної співпраці в Парижі (до 1934, коли до Ліґи Націй прийнято СССР). У. А. К. виступав в укр. справах перед наук. установами, брав участь у міжнар. з’їздах і конференціях, влаштовував укр. наук. з’їзди (1928 і 1932) в Празі, в яких взяло участь понад 100 учених з еміґрації, а також з Зах. України. Чл. У. А. К. були укр. високі школи в Чехо-Словаччині й укр. наук. установи на еміґрації, а також НТШ і кілька індивідуальних чл.; гол. його був кожночасний ректор УВУ. З 1940 У. А. К. перестав існувати.


«Український Бескид», кат. тижневик монархічно-гетьманського напряму, виходив у Перемишлі 1933 — 39 (як продовження газ. «Бескид») за фінансовою допомогою єп. Й. Коциловського; видавець Д. Ґреґолинський, ред. Ю. Костюк.


«Український Біохемічний Журнал», наук. журн., орган Ін-ту Біохемії АН УРСР, заснований 1926; виходить 6 разів на рік.


«Український Ботанічний Журнал» — 1) ж., що його видавала 1921 — 29 Ботан. секція Укр. Наук. Т-ва у Києві, згодом Укр. Ботан. Т-во (вийшло 5 випусків). 2) Наук. ж., орган Ін-ту Ботаніки АН УРСР, заснований 1940 (до 1955 п. н. «Ботан. Журнал АН УРСР»). Виходить у Києві укр. мовою, щороку одним томом з 6 випусків. Ст. з питань ботаніки, хроніка, рецензії, бібліографія.


Український Братський Союз (відомий 1910 — 18 як Руський Нар. Союз «новий», а у 1918 — 78 як Укр. Робітничий Союз), допомогово-асекураційна орг-ція з осідком у Скрентоні (ЗДА) з обсягом діяльности в Америці й (з 1930) Канаді. У. Б. С. засновано у жовтні 1910 у Скрентоні (Пенсільванія) чл. Руського Нар. Союзу, які на конвенції останнього у Клівленді 1910 не погодилися на зміну назви на Гр.-Кат. Руський Союз і тримались первісної назви. Згодом решта чл. Руського Нар. Союзу повернулася теж до первісної назви, і тому скрентонський союз додав собі назву «новий». 1918 Руський Нар. Союз «новий» ухвалив назву Укр. Роб. Союз, а 1978 на 19 конвенції змінено назву орг-ції на У. Б. С.

На 1 конвенції 1910 брали участь 42 делеґати від 34 відділів. У 1920 У. Б. С. мав 110 відділів з 6 750 чл., а у 1980 — 248 з 22450 чл.; вартість майна — 10 300 000 дол. Як братсько-забезпеченева орг-ція, У. Б. С. виплачує асекурацію за померлих чл. та подає допомогу хворим і безробітним. При У. Б. С. існує стипендійний фонд ім. І. Франка, який до 1980 дав студіюючій молоді стипендії на суму 250 000 дол.

Вже від поч. У. Б. С. виявив себе як дем. заг.-укр. і неконфесійна орг-ція, толерантна до різних рел. віровизнань. Спершу мав антиклерикальне спрямування і політ. орієнтувався на дем. радикальні групи в Галичині — прихильників ідей М. Драгоманова й І. Франка. Діячі У. Б. С. були ініціяторами Першого Укр. Сойму в Америці (1915); У. Б. С. становив основу проальянтської Федерації Українців у ЗДА та заснованої наприкін. 1922 Оборони України. У. Б. С. відограв вирішальну ролю у відбитті наступу ком. елементів на укр. життя у ЗДА і Канаді, давши плятформу для нац. свідомих поступових сил укр. еміґрації. У 1940 У. Б. С. був співзасновником Укр. Конґресового Комітету Америки, у 1944 — Злученого Укр.-Амер. Допомогового Комітету, а у 1967 — Світового Конґресу Вільних Українців.

При У. Б. С. діють: осв. комісія, в-во книжок, книгарня, а при відділах хори, танцювальні ансамблі, театральні гуртки, оркестри. У. Б. С. організував допомогу молодіжній орг-ції в Галичині «Каменярі», Укр. Роб. Домові у Львові, «Рідній Школі», підтримував читальні «Просвіти», укр. пресу, жертвував потерпілим від голоду, повені, інвалідам тощо.

У 1911 почав з’являтися орган У. Б. С. тижневик «Народна Воля», який у 1922 — 54 виходив двічі або й тричі на тиждень. Газ. редаґували о. І. Ардан, Я. Чиж, М. Цеглинський, М. Стахів, В. Верган (1971 — 79) й І. Смолій. Крім «Нар. Волі», у 1941 — 43 появлявся тижневик англ. мовою «Ukrainian Life», а у 1967 — ілюстрований квартальник «Forum». У 1912 — 50 виходили календарі У. Б. С., видано Ювілейну Книгу Укр. Роб. Союзу (1960) й альманах «Яка краса відродження країни» (1979), також популярні й осв. книжки.

У. Б. С. має власний будинок в Скрентоні, де містяться канцелярія і редакція, та культ.-відпочинковий центр — оселю в Ґлен Спей у стейті Нью-Йорк (з 1955), де влаштовуються влітку виховні табори для молоді, а від 1976 — щорічні мист. фестивалі з участю різних молодіжних груп з ЗДА та Канади.

За час існування У. Б. С. гол. його були: о. І. Ардан (1910), М. Семенюк (1910 — 13), І. Артимович (1913 — 16 і 1922 — 25), О. Заплатинський (1916 — 19), Ю. Крайківський (1919 — 22 і 1925 — 27), П. Дутчак (1927 — 33 і 1941 — 46), М. Січинський (1933 — 41), А. Батюк (1946 — 73), І. Олексин (з 1973). Ін. діячі: М. Беля, О. Ленчицький, С. Корпан, Т. Миник, Е. Попіль, Р. Ричок й ін.

Література: Ювілейна Книга Українського Робітничого Союзу 1910 — 1960. Скрентон 1960.


Український Видавничий Інститут, заснований 1936 у Львові для видавання наук. праць і популярно-виховної бібліотеки. Видавці М. Микитчук, В. Витвицький і І. Федів. 1937 — 39 вони видали серед ін. «Атлас України і сумежних країв» та «Географію України» В. Кубійовича, «Дириґентський порадник», зб. «Карп. Україна» та низку кн. виховного характеру.


Український Визвольний Фронт, організаційна надбудова гром. і політ.-ідеологічних, молодіжних, жін. та ін. орг-цій, що пов’язані з ОУН С. Бендери. Існує гол. управа УВФ (гол. Р. Малащук) та крайові і місцеві управи у ЗДА, Канаді та ін. країнах Заходу.


Український Високий Педагогічний Інститут ім. М. Драгоманова, пед. школа у Празі, відкрита 1923 заходами Укр. Гром. Комітету, при фінансовій допомозі чехословацького уряду як дворічна школа учителів для нижчих шкіл і позашкільної освіти; ректори Л. Білецький (до 1925 — дир.), В. Сімович, В. Гармашів; з 1925 — чотирирічна з завданням підготови також учителів для сер. шкіл. У. В. П. І. мав відділи: літ.-іст., матем.-природничий, з 1924 також муз.-пед. Педагогів було 78; закінчило ін-т 178 осіб, з них 31 з докторатами. Вид. діяльність: 44 скрипти, 3 тт. «Праць» (1929 — 33), що їх видало т-во «Сіяч» при У. В. П. І., та 11 праць, що їх видав Укр. Вид. Фонд у Празі. Багато випускників У. В. П. І. працювали на Карп. Україні. Від 1924 при У. В. П. І. діяли матуральні курси, перетворені 1925 на гімназію (див. Укр. гімназія в Чехо-Словаччині). 1933 У. В. П. І. був ліквідований через брак дальшої фінансової підтримки чехо-словацького уряду.

Література: Мірний І. Укр. Високий Пед. Ін-т ім. М. Драгоманова. 1923 — 33. Прага 1934.


Український Військовий Клюб ім. П. Полуботка, військ. орг-ція з політ.-пропаґандивним завданням, заснована у Києві на нараді укр. вояків і старшин Київ. округи 29. 3. 1917. Ініціятором і гол. організатором клюбу був М. Міхновський (серед ін. діячів були П. Волошин, О. Сахно-Устимович). Гол. завданнями клюбу були: орг-ція укр. добровольчих полків, улаштування військ. маніфестацій, заклики до творення окремих укр. військ. громад і клюбів. У. В. К. спричинився до їх заснування по всіх фронтах і осередках, до заснування в Києві Полку ім. гетьмана Б. Хмельницького, скликання Всеукр. Військ. З’їзду 18 — 21. 5. 1917 та вибору Укр. Ген. Військ. Комітету. На військ. з’їзді чл. Клюбу домагалися проголошення самостійности України. Діяльність Клюбу припинилася у червні 1917, коли М. Міхновського вислано на рум. фронт.


Український Військовий Комітет, див. Військовий Комітет.


Український Вільний Університет (УВУ), постав 1921 в екзилі для розвитку вільної укр. науки і високошкільних студій поза впливами панівних на Україні режимів. УВУ виник з ініціятиви Т-ва Укр. Журналістів та Письменників, Укр. Соціологічного Ін-ту та Т-ва Прихильників Освіти у Відні, паралельно до Львівського (таємного) Укр. Ун-ту; їх ініціятиву підтримали професори кол. австр. ун-тів, при чому перемогла концепція традиційного ун-ту, репрезентована О. Колессою, що став першим ректором УВУ, над проєктом Нар. Ун-ту М. Грушевського, який у висліді відійшов з очолюваним ним Соціологічним Ін-том від співучасти в орг-ції УВУ. Датою заснування УВУ вважається день інавґурації 17. 1. 1921. Початковий склад професорської колеґії: 12 проф. і 3 доц. Ч. студентів (90) виявилося недостатнім, бо гол. центром укр. еміґрації був не Відень, а Прага й Чехія із залишками інтернованого там вояцтва УГА. Керівництво УВУ бажало охопити цих потенціяльних студентів, як також знайти фінансову базу, якої у Відні не було. Розв’язку підготовив продекан правничого фак. В. Старосольський у своїх зв’язках з Я. Нечасом, довіреним през. Чехо-Словацької Респ. (ЧСР) Т. Ґ. Масарика, прихильно наставленого до слов. наук. установ у новій державі. Після офіц. переговорів О. Колесси і С. Дністрянського з прем’єром Чехо-Словаччини Я. Черним перенесено УВУ, який дістав фінансове забезпечення від чехо-словацького уряду і можливість користуватися залями й кабінетами Карлового Ун-ту, численні стипендії для студентів, як також офіц. визнання рішенням мін-ва закордонних справ і освіти (16. 9. та 30. 9. 1921). З перенесенням до Праги УВУ прийняв структуру Кардового Ун-ту з обмеженням до двох факультетів: філос- та правничого.

Після інавґурації в Празі 23. 10. 1921 викладацький склад 1921 — 22 акад. р. збільшився до 16 проф., 4 доц. і 1 лектора, а на кін. першого десятиліття (1931) професорська колеґія нараховувала 39 чл. Ч. зареєстрованих студентів збільшилося з початкового 702 до 874 (1922 — 23), при чому деякі студіювали одночасно в УВУ й у Кардовому Ун-ті. Як перша укр. висока школа у Празі, УВУ став центром укр. наук. життя в ЧСР, а згодом поряд з ним постали ін. високі школи, студії, ін-ти, наук. т-ва, при чому кожночасний ректор УВУ очолював з уряду Укр. Акад. Комітет. Бібліотека зросла на кін. 1920-их pp. до 10 000 тт. За перше 10-ліття свого існування УВУ видав 27 тт. праць, у тому ч. кілька дуже цінних, зокрема два ювілейні зб. на пошану Т. Масарика та три зб. з працями професури.

У 1930-их pp. УВУ пережив кризу, бо у висліді переорієнтації політики ЧСР на зближення з СССР і Польщею обмежено права укр. політ. еміґрації. Під загрозою опинився й УВУ, але його врятовано заходами тодішнього ректора І. Горбачевського. Проте зменшених фінансових засобів не вистачало на продовження вид. діяльности. Ін. труднощі виникли зі зменшенням ч. студентів; перед другою світовою війною воно знизилося до 61 (1939). Деякі надії збудила перебудова ЧСР 1938, коли Карпатська Україна отримала широку автономію і пляновано перенести УВУ до Хусту як укр. держ. ун-т, але спроба була перекреслена угор. окупацією.

Звуження кол. ЧСР до Протекторату Чехії та Моравії відбилося й на становищі УВУ, який підпорядковано ректорові Нім. Карлового Ун-ту. Дещо збільшилося ч. студентів з т. зв. Генерал-Губернаторства (107 на 1940 — 41), завдяки чому Укр. Центр. Комітет зміг заходами його гол. В. Кубійовича визначити спеціяльні місячні дотації й фінансувати вид. діяльність. Стан професорської колеґії наприкін. празького періоду: 20 проф., 10 доц. і 3 лектори. Докторських дипломів видано 1921 — 41 37 на філос. та 95 на правничому факультеті.

Ректорами УВУ 1921 — 45 були: О. Колесса (1921 — 22, 1925 — 28, 1935 — 37, 1943 — 44), С. Дністрянський (1922 — 23), І. Горбачевський (1923 — 24, 1931 — 35), Ф. Щербина (1924 — 25), Д. Антонович (1928 — 30, 1937 — 38), А. Яковлів (1930 — 31, 1944 — 45), О. Мицюк (1938 — 39, 1940 — 41), І. Борковський (1939 — 40, 1941 — 43), о. А. Волошин (1945). Секретар М. Шляхтиченко.

Празький період діяльности УВУ закінчила окупація Праги сов. армією (травень 1945), при чому останній ректор А. Яковлів передав урядування прихильникові концепції залишення УВУ на території Чехії о. А. Волошинові, а сам з більшістю професорів виїхав за кордон. Концепція о. Волошина виявилася ілюзорною: його самого заарештовано і він скоро загинув у тюрмі. УВУ ліквідовано, а майно знищено чи розграбовано.

За ініціятивою В. Щербаківського, до якого приєдналася група укр. дослідників з Укр. Наук. Ін-ту з Берліну під проводом дир. І. Мірчука, УВУ відновлено в Мюнхені з систематичним навчанням у 1946 — 47 акад. p., при збільшеному складі професорської колеґії, до якої приєднано вчених з Центр. і Сх. України. 1947 в УВУ діяло 44 проф., 16 доц. та 18 викладачів й асистентів. Найвище ч. студентів було 493 (1947 — 48). До віднови діяльности спричинилися насамперед дотації з фондів Укр. В-ва (Краків), згодом дотації Конґреґації для Сх. Церкви, виєднувані Апостольським Візитатором єп. І. Бучком, що став куратором УВУ. Виклади велися на обидвох факультетах. Жвава була також вид. діяльність, спрямована спершу гол. на підготову підручників і скриптів (до 1950 — 27 тт.).

Грошова реформа у Німеччині (червень 1948) спричинилася до важкої фінансової ситуації переміщених осіб і зумовила приспішений виїзд проф. і студентів за океан, що неґативно відбилося на становищі УВУ, в якому на 1949 було лиш 272, 1950 ледве 137 студентів. Авдиторне навчання було сильно скорочене, а 1956 припинилося зовсім. За 1946 — 56 видано 206 докторських та 103 маґістерських дипломів. Морально допомогло до подолання кризи визнання УВУ приватним ун-том з акад. правами декретом баварського мін. освіти й віровизнань 16. 9. 1950.

Послаблення авдиторного навчання УВУ намагався компенсувати розбудовою Ін-ту Заочного Навчання, скріпленням вид. діяльности (з 1957 почали з’являтися «Наукові Записки» УВУ), нав’язанням співпраці з розпорошеною професурою, яка об’єдналася у трьох делеґатурах (ЗДА, Канада, Франція). Становище змінилося на краще з заснуванням Т-ва Сприяння Укр. Науці (1962), до постання якого з боку УВУ найбільше спричинився О. Кульчицький. При запевненні дотацій можна було приступити за ректорства Ю. Бойка до віднови авдиторного навчання (1965), яке було поширене за ректорства В. Янева (курси українознавства літні й зимові, пед., мовні для початківців за організацією Г. Васьковича та англомовні курси сходознавства спільно з Центр. Мічіґенським Ун-том). Оновлено й збільшено професорську колеґію (з 56 чл. 1965 до 84 1981); більшість професури живе поза місцем осідку УВУ, але бере участь у літніх семестрах. За 1968 — 81 через систему УВУ перейшло 1585 студентів і курсантів з 17 країн. Цю працю можна було розгорнути завдяки придбанню дому (1974) за дотацією Первоієрарха Укр. Кат. Церкви Й. Сліпого, розбудові фундацій у ЗДА й Канаді, зв’язкам із поза укр. наук. колами (1972 — 81 — 122 конференції й зустрічі, у тому ч. ювілей Г. Сковороди у співпраці з ун-тами Німеччини, Франції та Австрії). Окремо треба підкреслити дружні наук. зустрічі з білор., болг., жид., поль., чес. дослідниками. Розбудовано мист. сектор з численними виставками. Заг. ч. (195) всіх вид. УВУ за мюнхенський період подається у щорічних програмах викладів. Дипломи у 1966 — 81: 98 докторських та 36 магістерських. З 1981 діє при УВУ Ін-т досліду нац. проблем під гол. З. Соколюка.

Визначніші проф. УВУ: історики — Д. Дорошенко, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко; географи — С. Рудницький, В. Кубійович; філологи — С. Смаль-Стоцький, О. Колесса, Ю. Шевельов, Я. Рудницький, О. Горбач; дослідники філос. наук — Д. Чижевський, І. Мірчук, О. Кульчицький, В. Янів; етнографи — З. Кузеля, В. Петров; історики мистецтва — Д. Антонович, В. Залозецький, історики Церкви — В. Біднов, М. Чубатий, О. Лотоцький; правники — С. Дністрянський, О. Ейхельман, Р. Лащенко, В. Старосольський, А. Яковлів, Л. Окіншевич, В. Панейко; економісти — В. Тимошенко, О. Мицюк, Є. Ґловінський.

Діяльність УВУ знайшла своє визнання й після зміни баварського високошкільного закону 1973: окремим додатком до закону 28. 6. 1978 він був знову визнаний приватним ун-том з акад. правами. З 1972 УВУ реєстрований у світовому довіднику «World of Learning». Завдяки наук. та культ.-мист. діяльності і міжнар. зв’язкам УВУ став гол. осередком інтелектуального життя укр. еміґрації в Німеччині і Зах. Европі.

Ректорами УВУ 1946 — 81 були: В. Щербаківський (1946 — 47), І. Мірчук (1947 — 48, 1950 — 55, 1956 — 61), Ю. Панейко (1948 — 50, 1961 — 62), М. Васильїв (1955 — 56), О. Кульчицький (1963), В. Орелецький (1964, 1966 — 68), Ю. Бойко (1965 — 66), В. Янів (з 1968). Секретар В. Дідович (з 1956).

Література: Ministerstvo zahraničnich rěci. Československá pomoc ruské a ukrajinské emigraci. Прага 1924; Укр. Вільний Університет в Празі в 1921 — 31. 1 — 2 т. Прага 1931; З діяльности УВу за друге десятиліття існування (1931 — 1941). Наук. Збірник УВУ в Празі, т. III. Прага 1942; Наріжний С. Укр. еміґрація. Прага 1942; Мірчук І. Укр. Вільний Університет (в укр., англ. та нім. версіях). Наук. Збірник УВУ, т. V. Мюнхен 1948; Мірчук І. Укр. Вільний Університет; короткий огляд (в укр. і англ. версіях). Мюнхен 1958; Holiat K. Short History of the Ukrainian Free University. Papers of Shevchenko Scientific Society, No. 21. Нью-Йорк 1964; Janiw W. Ukrainische Freie Universität. Kurzgefasste Geschichte und dokumentarische Erganzungen. Мюнхен 1978; Mitteilungen der Arbeits- und Förderungsgemeinschaft der Ukrainischen Wissenschaften. Jahresberichte. No. 5 — 17. Мюнхен 1968 — 81.

В. Янів










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.