[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3435-3448.]

Попередня     Головна     Наступна





Український Національний Комітет у Кракові, створений з ініціятиви ОУН під проводом С. Бандери напередодні нім.-сов. війни як спроба об’єднати укр. нац. сили для репрезентації перед Німеччиною. На індивідуальній базі згуртовано в УНК 113 осіб із більшости діючих політ. середовищ та партій чи сусп.-гром. орг-цій; УЦК (як неполіт. установа) від участи відмовився. На установчих зборах обрано 22. 6. 1941 заочно гол. ген. В. Петрова, а до часу його згоди керував Комітетом В. Горбовий; другим заст. гол. став В. Андрієвський; секретарі: С. Шухевич і В. Мудрий. У. Н. К. вислав меморандум до Гітлера, в якому підкреслювано прагнення укр. народу до незалежної держави і його готовість боротися проти Москви та висловлено надію, що нім. уряд поважатиме волю укр. народу. Помітної діяльности У. Н. К. не розвинув, бо 5. 7 нім. Служба безпеки арештувала націоналістичних ініціяторів об’єднання (В. Горбового, М. Богуна, Я. Рака та В. Янева), чим автоматично ліквідувала У. Н. К.


Український Національний Комітет, політ.-гром. центр, який заініційовано у жовтні — листопаді 1944 в Німеччині з метою відстоювати перед нім. владою укр. інтереси. Виникнення У. Н. К. уможливила тактична зміна нім. політики щодо Сх. Европи і звільнення з ув’язнення укр. політ. діячів (А. Мельника, С. Бандери й ін.). Крім них, активну участь у творенні У. Н. К. взяли през. УНР в екзилі А. Лівицький, Укр. Гром. Комітет (орг-ція українців з Центр. і Сх. Земель) й УЦК. На виникнення У. Н. К. мав вплив факт, що в порозумінні з німцями створено під проводом ген. А. Власова Комітет Визволення Народів Росії, який намагався репрезентувати всю антибольш. еміґрацію з СССР. У. Н. К. очолив, за згодою всіх укр. угруповань, ген. П. Шандрук, заступниками гол. були В. Кубійович і О. Семененко, а секретарем П. Терещенко. Нім. кола спершу не визнавали У. Н. К., бажаючи, щоб У. Н. К. був підпорядкований А. Власову, на що українці не погодилися. Щойно 12. 3. 1945 райхсмін. А. Розенберґ від імени нім. уряду визнав У. Н. К. як єдине укр. політ. представництво і погодився, щоб усі укр. військ. формації, які діяли в складі нім. збройних сил (Укр. Визвольне Військо, Дивізія «Галичина») об’єдналися під проводом У. Н. К. Президія У. Н. К. видала відозву до укр. народу і призначила ген. Шандрука (17. 3. 1945) командиром Укр. Нац. Армії. Шандрук прийняв на фронті 25. 4. присягу від вояків дивізії «Галичина» на вірність укр. народові й включив її як першу Укр. дивізію до Укр. Національної Армії. Функцію місц. орг-цій У. Н. К. виконували клітини Укр. Центр. Комітету, а його органом став щоденник «Укр. Шлях» у Відні (нова назва «Краківських Вістей»; вийшло 5 чч.). Через воєнні події і розпад Німеччини У. Н. К. ширшої діяльности не розгорнув.

Р. М.


Український Національний Музей у Львові, див. Львівський Державний Музей Українського Мистецтва.


Український Національний Музей-Архів у Чікаґо (ЗДА), заснований 1953 на базі приватної колекції нар. мистецтва О. і А. Качанів та ін. зб. (військ. експонати і коз. портрети, подаровані Г. Лисюком-Калеником). Один з засновників і дир. (до 1962) Ю. Каменецький. Меценат М. Сіменович-Сіменс подарував будинок У. Н. М.-А., він також був гол. управи (до 1966). Пізніше музей онолювали адвокат І. Мула, бібліограф Р. Верес і бібліотекар Е. Басюк (з 1980). Відділи: нар. мистецтво, книгозбірня (12 000 кн.), іст.-військ. колекція, еміґраційний архів (табори Д. П.), бібліографічно-довідковий центр.


Український Національний Союз (УНС), координаційний осередок укр. політ. партій (УПСФ, УСДРП, УПСР, УПСС) і культ.-гром., проф. орг-цій (Сел. Спілка, Учительська Спілка, Правниче Т-во, Союз Залізничників, Поштово-Телеграфний Союз, Лікарська Спілка, централя «Просвіти», Всеукр. Зем. Союз тощо), що на поч. серпня 1918 утворився на базі Укр. Нац.-Держ. Союзу і стояв в опозиції до політики гетьманського уряду. УНС мав філії в Одесі, Вінниці, Кременчуці, Кам’янці Подільському, Полтаві. Він мав на меті створення дем.-парляментарного ладу та закріплення самостійности укр. держави; домагався від гетьмана П. Скоропадського (5. 10. 1918 його відвідала делеґація УНС) реорганізації уряду та участи в ньому укр. міністрів. Однак, переформований 24. 10. 1918 уряд Ф. Лизогуба з участю О. Лотоцького, П. Стебницького, А. В’язлова, В. Леонтовича і М. Славінського не викликав довір’я УНС, і коли П. Скоропадський проголосив федерацію України з майбутньою Росією (14. 11. 1918) та затвердив кабінет з рос. монархістів на чолі з С. Гербелем, УНС розпочав проти гетьмана повстання, на чолі якого поставив Директорію. Гол. УНС: А. Ніковський (серпень — 18. 9.), В. Винниченко (18. 9. — 14. 11.), М. Шаповал (14. 11. 1918 — січень 1919).


Український Національний Театр (УНТ) у Пряшеві (спершу Укр. Нар. Театр), проф. театр для укр. меншости у Чехо-Словаччині, заснований 1946, з 1961 у власному приміщенні. Ґастролює по селах і м-ках Пряшівщини, іноді за кордоном (Юґославія, УССР). Кращі актори: І. Гриць-Дуда, Й. Фельбаба, В. Баволяр, М. Петрункін, В. Чернявський, Ю. Загребельний, Й. Корба, М. Лопата, М. Симко, А. Симко-Клець та ін. За перших pp. існування УНТ мав відділ оперети (режисер Ю. Шереґій), який згодом відокремився як Піддуклянський Укр. Нар. Ансамбль. У репертуарі УНТ укр. і рос. клясика, сов. п’єси, зах. драматургія, особливо чес. і словацька, а також п’єси місц. драматургів: В. Гайного, І. Гриця-Дуди, В. Зозуляка і Є. Бісс-Капішовської. У складі УНТ 1980 — 26 акторів, частина яких закінчила Київ. Театральний Ін-т ім. І. Карпенка-Карого. Дир. і гол. режисер з 1970 Й. Фельбаба, мист. керівник Ю. Дацко, режисери — Я. Сисик та Й. Іванчо.


Український Національний Фронт, нелеґальна політ. орг-ція на Зах. Україні, діяла у 1970-их pp. на Івано-Франківщині, мала бл. 40 чл. Заснована учителем М. Крайником і В. Зваричем (обох 1979 заарештовано й засуджено на ув’язнення) та І. Мандриком, що його після арешту вбито у загадкових обставинах. У. Н. Ф. провадив самостійницьку пропаґанду, передруковував матеріяли ОУН і видав кілька ч. ж. «Укр. Вісник» та альманах «Прозріння».


Український Національно-Державний Союз, координаційний центр укр. партій центр. і правих (УПСС, УПСФ, Укр. Трудової Партії, Укр. Дем.-Хліборобської Партії) та Об’єднаної Ради Залізниць України й Поштово-Телеграфної Спілки, створений у сер. травня 1918 з метою «рятувати загрожену укр. державність» перед наступом росіян за гетьманської влади. У меморіялі 24. 5. 1918 У. Н. Д. С. висловив вотум недовір’я урядові Ф. Лизогуба за антиукр. діяльність деяких мін. та адміністрації й вимагав українізації держ. апарату. У. Н. Д. С. поширив свої рамки в серпні 1918, перетворившись на Укр. Нац. Союз.


Український Національно-Державний Союз (УНДС), політ. партія на еміґрації, створена на з їзді в Новому Ульмі (Німеччина) 25 — 26. 5. 1946 з кількох груп: міжвоєнних еміґрантських діячів, льояльних до екзильного центру УНР, кол. військовиків УНР, повоєнної сх.-укр. еміґрації, гол. з т. зв. харківської громадськости, та зах.-укр. поміркованих діячів, які під час другої світової війни перев. співпрацювали у системі УЦК. До Гол. управи обрано Т. Олексіюка, гол. Ради В. Доленка. УНДС був співтворцем Укр. Нац. Ради, а його діяч Б. Іваницький став її гол. Другий з’їзд в Майнц-Кастелі (2 — 3. 9. 1947) змінив структуру УНДС, обрав Центр. Комітет на чолі з М. Олексієвим; з 1950 — гол. став М. Лівицький, в 1967 Т. Леонтій.

Невдовзі деякі середовища відокремилися від УНДС і створили свої партії; діячі харківської групи оформили 1948 Союз Земель Соборної України — Сел. Партію (В. Доленко, В. Дубровський та ін.); у 1950 група К. Паньківського, М. Ветухова і М. Шлемкевича створила у ЗДА Союз Укр. Нац. Демократів; окремі чл. з кол. УЦК також відійшли, й УНДС звузився до прихильників през. УНР в екзилі М. Лівицького; діяч УНДС Т. Леонтій був довголітнім гол. Виконавчого органу УНРади. Пресовий орган УНДС — місячник «Мета» (1953 — 72), що згодом стала півофіціозом Держ. Центру УНР в екзилі; короткий час у 1950-их pp. виходив «Бюлетень УНДС» у ЗДА; 4 випуски «Бібліотеки укр. державника» й ін.

Крім згаданих, видатні діячі: Є. Ґловінський, М. Кабачків, В. Соловій, О. Юрченко та ген.: М. Омелянович-Павленко, М. Садовський, О. Вишнівський, А. Валійський.

[Український Націоналыю-Державний Союз (УНДС), до Гол. управи обрано Т. Олесіюка. — Виправлення. Т. 11.]


Український Незалежний Театр, зформований з частини акторів Театру Начальної Команди УГА, діяв у Львові з травня 1920 до серпня 1921 при «Укр. Бесіді». Адміністратор Г. Ничка, режисер М. Бенцаль. Поставив 12 нових п’єс укр. і евр. клясичного репертуару: «Про що тирса шелестіла» С. Черкасенка, «Гетьман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхівської, «Панна Мара», «Молода кров» і «Базар» В. Винниченка, «На перші гулі» і «Куди вітер віє» С. Васильченка; «Молодість» М. Гальбе, «Росмерсгольм» Г. Ібсена, «Склянка води» Е. Скріба, «Чорт» Ф. Мольнара. Серед ін. до акторського складу У. Н. Т. належали: А. Юрчакова, Н. Левицька, О. Бенцалева, Л. Іванчук, К. Козак-Вірлинська, Л. Лісевич, І. Рубчак. У серпні 1921 У. Н. Т. увійшов до складу театру «Укр. Бесіди», очоленого О. Загаровим та Й. Стадником.


«Український Пасічник», місячник, вид. Т-ва Сіль. Господар і кооп. «Рій», виходив у Львові 1928 — 39, ред. М. Боровський, і 1941 — 44 — ред. І. Драбатий і С. Яцура.


«Український Православний Вісник» («Ukrainian Orthodox Herald»), двомовний укр.-англ. ілюстрований квартальник, орган Укр. Правос. Церкви в Америці, виходить з 1935 у Нью-Йорку (до 1967 неперіодично п. н. «Укр. Вісник»). Ред. о. І. Ткачук. Містить інформації з життя Церкви, ст. на рел.-церк. й заг.-культ. теми.


«Український Прапор», орган Диктатури ЗУНР, вид. Уряду Преси і Пропаґанди, виходив з 8. 8. 1919 до жовтня 1923 у Відні (півтижневик, з 1922 тижневик), згодом до 1932 в Берліні (з 1925 двотижневик, з 1929 місячник і з 1931 виходив неперіодично). Ред.: П. Лисяк, І. Німчук і (з 1923) І. Проць; серед співр. були: К. Левицький, О. Назарук, О. Грицай за віденського періоду, і М. Лозинський, Р. Перфецький, Ю. Вачинський, А. Жук — за берлінського.


«Український Прометей» (1959 — 61 п. н. «Прометей»), тижневик, неофіц. орган УРДП для ЗДА й Канади, виходив 1951 — 59 у Детройті, 1959 — 61 у Нью-Йорку, Ред.: П. Маляр, В. Гришко, М. Дзябенко.


Український Публіцистично-Науковий Інститут (УПНІ), заснований у ЗДА з ініціятиви М. Шлемкевича з метою інформувати укр. загал і міжнар. опінію про актуальні укр. питання. Перший осередок УПНІ створився в Чікаґо 1961, де був і осідок дирекції ін-ту; згодом постало 11 осередків, у тому ч. і в Канаді. Праця УПНІ виявилася гол. в публікаціях англ. («Ukrainian Problem and Simon Petlura» А. Дероша і «Jewish National Autonomy in Ukraine 1918 — 1920» C. Ґольдельмана та ін.) й укр. мовами. Видано також серію інформативних брошур. УПНІ очолювали М. Шлемкевич і Т. Лапичак. 1976 УПНІ перестав існувати.


«Український Революціонер», неперіодичний орган Зах.-Укр. Нац. Рев. Орг-ції Є. Петрушевича, виходив у Берліні 1926 — 29, був в опозиції до політики Начальної Команди УВО.


«Український Робітник», тижневик, орган Союзу Гетьманців Державників у Канаді, виходив у Торонто 1934 — 54; ред. І. Корчинський, М. Гетьман (1937 — 49), Ю. Русов, Ю. Бескид-Тарнович (з 1950).


Український Робітничо-Фармерський Дім, див. Т-во Укр. Робіт.-Фармерський Дім.


Український Рух для Об’єднаної Европи, політ. формація, заснована 1961 у Парижі, яка репрезентує українців у федералістичній орг-ції п. н. Mouvement Européen з осідком у Парижі. Гол. Я. Мусянович.


Український Рухомий Драматичний Театр під дирекцією І. Когутяка, постав 1920 у Станиславові з частини акторів ліквідованого театру М. Садовського. До 1939 об’їздив гол. з побутовим репертуаром провінцію і спричинився до орг-ції аматорських гуртків у Галичині. Виставляв якийсь час п’єси, опери й оперети. З цікавіших вистав були «Вогні Іванової ночі» Г. Зудермана, «Казка старого млина» С. Черкасенка та ін.


«Український Самостійник», політ.-інформативний тижневик, виходив у Мюнхені 1950 — 57, спершу як півофіціоз Закордонних Частин ОУН (С. Бандери) за ред. К. Кононенка, С. Ленкавського, Д. Штикала, З. Пеленського. Після розламу в ЗЧ ОУН (лютий 1954) «У. С.» перебрала фракція ОУН за кордоном (ред. З. Пеленський, Б. Кордюк і Л. Ребет), а ЗЧ ОУН почали видавати свій тижневик «Шлях Перемоги». У вересні 1957 «У. С.» перетворився на місячник цієї ж назви (див.).


«Український Самостійник», суспільно-політ. ж. 1957 — 75, півофіціоз ОУН за кордоном, продовження газ. «Укр. Самостійник»; виходив щомісяця, 1975 у збільшеному об’ємі як квартальник. 1957 — 58 гол. ред. Л. Ребет, В. Маркусь; з 1959 — ред. колеґія: Б. Кордюк (фактичний ред.), В. Маркусь й А. Камінський. «У. С.» відстоював позиції дем. націоналізму, був форумом обговорення різних суспільних, політ., культ. і церк. питань, зокрема багато уваги присвячував проблематиці УССР, діяспорі, нац. меншостям та взаєминам українців і сусідів. Вийшло 212 чч. Від січня 1976 «У. С.» формально об’єднався з ж. «Сучасність».


«Український Селянин», місячник Союзу Земель Соборної України — Сел. Партії, виходив 1953 — 66 в Нью-Йорку і (з 1954) у Мюнхені. Гол. ред. В. Дубровський, З 1956 — Ю. Семенко.


Український Сільсько-Господарський Банк (Укрсільбанк), кооп. акціонерний банк, утворений 1923 у Харкові для надання фінансово-кредитової допомоги селянам та кооп. установам. Його акціонерами були: Держ. банк, Нар. Комісаріят Зем. Справ УССР, Нар. Комісаріят Фінансів, губсельбанки, Центросельбанк та ін. 1930 У. перетворено на філію Всесоюзного с.-г. кооп. колгоспного банку, а 1931 ліквідовано.


Український Січовий Союз, централя руханково-протипожежних т-в Січ з 1908 у Станиславові, 1912 — 24 у Львові.


«Український Скиталець», місячник, згодом двотижневик військ. еміґрації ЗУНР, виходив 1920 — 23 у Ліберці, Йозефові й Відні; у 1924 як неперіодичні зб. п. н. «Об’єднання»; ред. П. Будзь, І. Проць.


Український Соціологічний Інститут, заснований М. Грушевським за співучастю ін. чл. Укр. Партії Соціялістів-Революціонерів восени 1919 у Відні. Від 1921 мав виклади з суспільних наук; до 1921 видав 8 тт. праць, серед ін.: «Початки громадянства» М. Грушевського, «Замітки і матеріяли до історії укр. революції» П. Христюка, «Галичина в 1918 — 1920» М. Лозіинського, «Теорія нації» В. Старосольського, «З починів укр. соц. руху. М. Драгоманов і женевський гурток»; брак фондів унеможливив дальші видання. З переїздом М. Грушевського й П. Христюка до УССР 1924 У. С. І. перестав існувати.


Український Соціологічний Інститут, н.-д. установа, заснована у Нью-Йорку 1969, досліджує життя укр. поселень у світі, збирає та опрацьовує статистичні матеріяли. У. С. І. керують наук. рада і президія; гол. А. Мілянич. Публікації: «Фізична карта України» (ред. Р. Дражньовський, 1972); «Українці в США і Канаді, ідентифіковані переписами населення» (ред. Р. Цибрівський, І. Тесля, 1975); «Українці в амер. і кан. суспільствах» (ред. В. Ісаїв, 1976); «Укр. поселення. Довідник» (вид. У. С. І. та НТШ, 1980).


Український Союз, див. Хліборобсько-Освітній Союз у Бразілії.


Український Союз Хліборобів Державників (УСХД), створений як об’єднання укр. монархістів заходами В. Липинського і С. Шемета у Відні 1920, а також З участю Д. Дорошенка, М. Кочубея, А. Монтрезора, Л. Сідлецького й О. Скорописа-Йолтуховського. Ця група оголосила «Відозву до укр. хліборобів» і почала видавати журн. У травні 1920 вийшла за ред. В. Липинського перша кн. органу УСХД зб. «Хліборобська Україна», у якій він опублікував також свої «Листи до Братів-Хліборобів», що являли собою виклад гетьманської ідеї і політ. програми. У грудні 1920 чл. Ініціятивної групи підписали статут і реґлямент, які визначали орденський характер УСХД з триступеневим членством: співр. присяжні (з Радою присяжних), дійсні й однодумці. Очолював Раду присяжних В. Липинський, чл. Ради з 1921 був також гетьман П. Скоропадський. У висліді розходжень з берлінським гетьманським центром Липинський проголосив у вересні 1930 ліквідацію УСХД і заснував Братство укр. клясократів-монархістіз гетьманців, яке діяло недовгий час. Більшість активних гетьманців не погодилася з рішенням Липинського, і по його смерті (1931) Рада присяжних відновила діяльність під головуванням Й. Мельника. Формально УСХД ліквідовано (без участи П. Скоропадського) на засіданні Ради присяжних у Варшаві 1. 7. 1937. Замість УСХД гетьманський центр оформив у вересні 1937 Український Союз Гетьманців Державників (УСГД).


Український Спортовий Союз (УСС), надрядна орг-ція спортових клюбів і секцій Зах. України, створена 1924 на базі Змагового Союзу при «Соколі-Батькові» у Львові (перший гол. О. Навроцький). Нормував фізкультурне і спортове життя Галичини, відбував щороку змагання за першість краю з різних спортових ділянок, увів «Відзнаку Фізичної вправности» (1934 — 39), організував мед. контроль спортовців (спільно з Укр. Лікарським Т-вом), видавав спортові журн. тощо. УСС фізкультурною працею пробуджував нац. свідомість мас; ліквідований за це поль. владою (1937). На еміґрації УСС існував у Празі (Чехо-Словаччина).


Український Студентський Спортовий Клюб (УСРК) у Львові (1925 — 39), охоплював студентів високих шкіл Львова; мав секції: легкої атлетики, відбиванки, плавання, футболу, тенісу й ін.; перший гол. Е. Жарський. УССК був чл. Укр. Спортового Союзу, підтримував зв’язки зі спортивними секціями при укр. студентських т-вах у різних університетських м. Европи.


Український Театр, зформований з кол. Ансамблю Укр. Акторів під керівництвом В. Блавацького по переїзді з Німеччини до ЗДА, з осідком у Філядельфії. Працював 1949 — 57. Дебютував 30. 9. 1949 виставою «Батурин» (за Б. Лепким), ставив уперше «Отамана Пісню» М. Чирського, «Прийшов інспектор» Дж. Б. Прістлі, «Невідомий воїн» П. Рейналя; відновив вистави драматичних поем Лесі Українки, «Землю» В. Стефаника, «Чорноморців» Я. Кухаренка, «Я і моя сестра» Р. Бенацького та ін. З 1953 режисер В. Шашаровський поставив п’єсу з еміґраційного життя «Чай у пана прем’єра» (З. Тарнавського і Б. Нижанківського), «А ми тую червону калину» (М. Понеділка), «Віфлеємська ніч» (ораторія І. Луцика), «Інваліди», «Сестра-воротарка» і «Лицарі ночі» (Г. Лужницького, 1957) та ін. Наступником У. Т. був «Театр у П’ятницю» В. Шашаровського (1963 — 74).


Український театр в Америці, працював у Нью-Йорку 1954 — 60 з виїздами до ін. м. укр. поселення. Створився з акторів кол. Театру-Студії Й. Гірняка й О. Добровольської, що діяв у Німеччині 1946 — 50. У репертуарі, крім клясики, перев. п’єси з еміґраційною проблематикою («Пересаджені квіти» та «Хміль» Діми, «Тайна д-ра Горошко» І. Керницького), інсценізована комедія-казка «Князівна на Горошині» Р. Бюркнера; дві вистави Театру Слова О. Добровольської («Мойсей» І. Франка та «Людина і герой, 1950). Традиції У. Т. А. продовжували В. Лисняк («Камінний господар» Лесі Українки) та Л. Крушельницька («Склянка води» Е. Скриба).

Література: Бойчук Б. Театр-Студія Йосипа Гірняка і Олімпії Добровольської. Нью-Йорк 1975.


Український Технічно-Господарський Інститут (УТГІ), постав 1932 як установа заочного навчання при Укр. Госп. Академії в Подєбрадах (УГА); по її ліквідації перебрав на себе також наук.-пед. працю. УТГІ організовано за зразком УГА; його основу творили 3 відділи: аґрономічно-ліс., екон.-кооп. і хем.-технологічний; крім того, існували різні курси для навчання практичних дисциплін (пасічництво, городництво, миловарення тощо), технікум с.-г. пром-сти, курси українознавства, чужих мов та журналістики. З фахових відділів найкраще працював екон.-кооп., два ін. згодом ліквідовано. Для потреб студентів було широко розвинене в-во для заочного навчання (77 підручників); видавано ж. «Вісті УТГІ». У 1932 — 39 було вписано 1 087 студентів, а у 1940 — 45 ч. студіюючих зросло до 7 020. Дир. УТГІ були: Б. Іваницький (1932 — 36), Б. Мартос (1936 — 37), Л. Бич (1937 — 39), Л. Фролов (1939 — 41), С. Комарецький (1941 — 45).

По війні керівництво УТГІ одержало 28. 6. 1945 дозвіл амер. влади продовжувати свою працю у Реґенсбурзі (Баварія), і було відновлене авдиторне навчання на 5 фак.: крім вищезгаданих трьох, короткочасно існували ще ветер.-мед. і фармацевтичний (обидва у Мюнхені). Брак фінансів був частково компенсований допомогою УНРРА, а згодом ІРО, що забезпечували персонал і студентство приміщенням і харчами. 1945 — 52 було іматрикульовано на всіх фак. УТГІ 1 290 студентів, з яких закінчило студії з дипломами 307 (аґрономи — 91, лісовики — 34, інж.-будівельники — 13, ветер. лікарі — 32, фармацевти — 122, хеміки — 6, економісти — 9). Пед. склад нараховував 219 осіб (у тому ч. 62 проф., 45 доц., 91 лектор і 29 асистентів). Вони походили з різних земель України, і серед них багато було висококваліфікованих фахівців. Крім авдиторного навчання, УТГІ провадив далі навчання кореспонденційним шляхом (бл. 1 500 осіб), насамперед англ. мови та фахових курсів, що їх організовано у різних місцевостях осідку укр. еміґрації у Німеччині (курси закінчило понад 2 200). 1945 — 51 видано або перевидано 47 підручників. Видавалися «Вісті УТГІ», «Наук. Записки» і «Наук. Бюлетень УТГІ». Ректорами УТГІ в Німеччині були: В. Доманицький (1945 — 47), Б. Іваницький (1947 — 52), П. Савицький (1952 — 61), Р. Єндик (1961 — 74), М. Коржан (1974 — 78), І. Ковальський (в. о. ректора, 1978 — 79), І. Майстренко.

Після масового виїзду укр. еміґрації на нові місця поселення УТГІ поступово перетворилося на н.-д. установу. Тепер міститься в Мюнхені, при Домі Укр. Науки, який одержує часткову допомогу від нім. урядових кіл; відновлено вид. «Наук. Записок» (вийшло 20 тт.).

Література: Укр. Техн.-Госп. Інститут. Нью-Йорк 1962; Укр. Техн.-Госп. Інститут. Нью-Йорк 1972.

П. Зелений


«Український Тиждень», інформаційний тижневик, виходив у Празі 1933 — 38; видавець і ред. П. Зленко. «У. Т.» подавав інформації з укр. життя взагалі, зокрема у Празі й Чехо-Словаччині.


«Український Фізичний Журнал», наук. щомісячний журн., орган Відділу фізики АН УРСР, заснований 1956. Виходить укр. і рос. мовами.


«Український Філателіст» (до 1961 «Філателіст», 1962 «Філателістичні Вісті»), орган Союзу Укр. Філателістів (з 1972) і Нумізматиків, виходить з 1951, спершу двомісячник, 1955 — 61 неперіодично, 1962 квартальник, з 1963 щорічник у ЗДА. Ред.: Є. Котик, І. Світ, Л. Попович, Ю. Слюсарчук, С. Кікта, Я. Ткачук. Вийшло (до 1980) 44 чч.


«Український Філятеліст», місячник і (з 1930) двомісячник у Відні 1925 — 39, спершу вид. і ред. І. Турина, у 1930-их pp. орган Союзу Філателістів України в Німеччині і тоді частково друкувався нім. мовою. «У. Ф.» спричинився до популяризації укр. справи у філателістичних колах.


«Український Фолкльор», наук.-популярний ілюстрований двомісячник, орган Ін-ту Укр. Фолкльору АН УРСР та Управління у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР. Виходив у Києві 1937 — 39 (вийшло 10 чч.). З травня 1939 до 1941 виходив п. н. «Народна творчість».


«Український Хімічний Журнал», наук. журн. з хемії, орган Відділу хемії та хем. термінології АН УРСР. У ньому друкуються теоретичні й експериментальні праці науковців та інж. різних установ, а також хроніка, бібліографія й рецензії з ділянки хем. наук в УССР. «У. Х. Ж.» виходив 1925 — 38 у Харкові, з 1948 поновлений у Києві.


«Український Хлібороб», газ. в Бразілії, див. «Хлібороб».


Український Християнський Рух (УХР), суспільно-рел. орг-ція українців католиків у Зах. Европі, заснована з ініціятиви архиєп. І. Бучка на конґресі в Лювені 30 — 31. 5, 1955. Президент — В. Янів, гол. Ради УХР — М. Коновалець, І. Голубович. В окремих країнах діяли крайові об’єднання з місц. осередками (Англія, Бельгія, Німеччина, Франція) та мужі довір’я також в позаевр. країнах. Як об’єднання мирян з екуменічним спрямуванням, УХР включив до співпраці кількох правос. діячів. УХР організував паломництва до Риму, Люрду, відзначення рел. ювілеїв (1000-ліття хрищення Ольги, 15-ліття смерти митр. А. Шептицького та ін.). У 10-ліття арешту укр. кат. ієрархії і 25-ліття ліквідації УАПЦ підготовано меморіял до світової опінії і його масово розповсюджено. У 1962 УХР вів акцію за звільнення митр. Й. Сліпого, до чого приєднано ряд франц. інтелектуалістів і парляментаристів. Видатною була участь представників УХР в міжнар. кат. орг-ціях, зокрема у Світових конґресах світського апостоляту (1957, 1967); від УХР В. Янів з 1967 — чл. екзекутивного комітету «Унум омнес», міжнар. кат. орг-ції чоловіків. Для поглиблення христ. думки УХР організував студійні дні 1963 в Рокка ді Папа (Італія) на тему «Укр. мирянин в житті Церкви, народу і людства» (матеріяли видані в зб. УХР, ч. 3, Париж — Рим 1966) і співпрацював з ін. установами у підготові наук. конференції про релігію в житті укр. народу (матеріяли в ЗНТШ, т. 181 і Наук. Записках УВУ, т. 9 — 10). УХР видавав «Інформативний листок зв’язку» і стор. в «Христ. Голосі» (1957 — 58, ред. М. Заяць). Видатні діячі, крім згаданих: Д. Бучинський, П. Зелений, В. Качмар, О. Кульчицький, Г. Марганець, О. Мельникович, І. Мірчук, Д. Пеленський, Р. Руденський, О. Шах, а з правос. — Є. Ґловінський.

З поч. 1970-их pp. УХР обмежив свою діяльність, а його окремі діячі включилися в мирянський патріярхальний рух.

Література: Янів В. Завдання й діяльність УХР. Вид. УХР, випуск І. Париж — Мюнхен — Ноттінґгем — Брюссель 1959.


Український Центральний Громадський Комітет у Франції, орг-ція, заснована 1948 у Парижі для координації гром.-культ. життя та репрезентації українців перед франц. владою. Об’єднує бл. 20 орг-цій і установ, є чл. СКВУ. Гол. С. Созонтів, О. Мельникович (1970 — 79), Я. Мусянович (з 1979).


Український Центральний Комітет (УЦК), єдина суспільно-гром. установа 1939 — 45 для українців у Ген. Губернії (ГГ), визнана нім. владою і нею контрольована; на чолі її стояв весь час В. Кубійович. Тому що ін. укр. установи в ГГ нім. влада ліквідувала, в обсяг діяльности УЦК входили майже всі ділянки укр. життя в ГГ, за винятком політ. Він також репрезентував українців перед нім. владою; діяльність і структура УЦК були позначені окупаційною політикою і специфічним характером нацистського режиму.

Історія УЦК. Після упадку Польщі вже в жовтні 1939 в ГГ постали місц. укр. комітети з метою орг-ції культ.-осв. і госп. життя та репрезентації українців перед нім. владою. У листопаді на з’їзді представників комітетів у Кракові виникла думка створити укр. централю в ГГ, на що дав згоду ген. губернатор Г. Франк. Орг. і правні основи опрацював провід ОУН (провідник ОУН в ГГ Р. Сушко), а конференція укр. громадян в кін. листопада в Кракові створила орг-цію п. н. Укр. Нац. Об’єднання СУНО) й обрала на пропозицію Р. Сушка провідником УНО В. Кубійовича; ін. чл. проводу: О. Бойдуник, М. Хроновят, І. Зілинський, Я. Рак. Нова орг-ція була тільки толерована, але не визнана нім. владою. З централею було пов’язане постале в кін. 1939 Укр. Видавництво, яке мало монополію на вид. укр. книжок і преси. У лютому-березні 1940 провід централі (тимчасова назва — Укр. Станиця для ГГ в Кракові) реорганізував окружні комітети і встановив контакти з місц. нім. владою; 13 — 15. 4 відбувся заг. з’їзд представників усіх комітетів з ГГ, який; затвердив провід централі. Тоді ж заходами В. Кубійовича Холмський собор, що його захопили 1918 поляки, повернуто правос. і оформлено Автокефальну Правос. Церкву в ГГ, очолену митр. Діонісієм (Валединський) з двома єп. — Іларіоном (Огієнко) і Палладієм (Видибіда-Руденко). У червні відбулося остаточне оформлення УЦК як централі укр. допомогових комітетів (УДК); подібні комітети мали й поляки та жиди. У липні нім. влада затвердила напрямні культ. праці при УЦК і статут укр. осв. т-в (УОТ). Дотеперішні укр. т-ва й орг-ції могли діяти тільки як т. зв. Об’єднання праці при УЦК. Провідницьку і авторитарну систему, яка була накинена владою, провід УЦК намагався злагіднити при допомозі ширших контактів а громадянством, творенням різних фахових колеґій тощо. У керівництві УЦК були такі пости: провідник (В. Кубійович), його заступник і одночасно діловий керманич (В. Глібовицький) та керівники відділів: орг. (О. Бойдуник, згодом М. Ценко, з 1943 А. Фіґоль), фін. (О. Зибенко, Р. Мицик, з 1942 О. Тарнавський), суспільної опіки (о. О. Малиновський, з кін. 1941 — о. М. Сопуляк), культ. праці (М. Дужий, М. Кушнір), шкільництва (Н. Гірняк, І. Тесля, П. Ісаїв), госп. (М. Хронов’ят, А. Мілянич, О. Котик-Степанович та ін.), молоді (Я. Рак, Ю. Татомир, С. Левицький, З. Зелений). У централі працювало у 1940 — 45 pp. від 80 до 200 осіб. На весні 1941 УЦК підпорядковувалися 26 УДК, 33 волосні делеґатури і бл. 100 мужів довір’я. При шефах дистриктів діяли т. зв. дорадники (найбільше значення мав дорадник при люблінському губернаторі В. Тимцюрак, згодом Л. Голейко). З весни 1941 УЦК мав свого представника в Берліні при Уповноваженому ген.-губернатора і при Укр. Установі Довір’я (А. Фіґоль, пізніше М. Котик-Степанович). 1944 вже під час евакуації виникли ще представництва у Відні й короткотривало в Братіславі.

Від липня 1940 до вибуху нім.-сов. війни керівництво УЦК звертало гол. увагу на нац. відродження окраїн, які зазнали болючих втрат за поль. влади. Завдяки діяльности УЦК нац. свідомість значно зросла. Майже в кожному селі з укр. населенням постала укр. школа й кооператива; 70% сіл мало своїх мужів довір’я, 80% — УОТ, 50% — курені молоді і дитячі садки. Виховну працю провадили у значній мірі втікачі з Галичини. Найактивнішими укр. скупченнями стали м. Холм, Ярослав, Перемишль, Сянік, Криниця і Краків.

Важливим етапом у праці УЦК була у квітні 1941 конференція проводу УЦК з ген. губернатором Г. Франком, на якій Франк виявив готовість піти назустріч більшости укр. домагань, але сов.-нім. війна перешкодила їх реалізації. З поч. нім.-сов. війни, через виїзд багатьох працівників на Україну (зокрема чл. ОУН), праця УЦК послабла.

Як неполіт. установа, УЦК не увійшов до створеного групою ОУН С. Бандери в кін. червня 1941 Укр. Нац. Комітету в Кракові; до подій у Галичині УЦК також не втручався, хоч його провідник був у контакті з укр. діячами у Львові (митр. А. Шептицький і гол. Укр. Нац. Ради К. Левицький).

Щоб уможливити повернення втікачів з ГГ до Галичини, УЦК заснував у Львові представництво п. н. Бюро праці для українців у ГГ і Райху, очолене А. Міляничем. Згодом таке саме бюро УЦК створив у Рівному.

По приєднанні Галичини до ГГ УЦК не погодився з нім. вимогами поширити свою діяльність на Галичину, зважаючи на політ. особливості цього краю. Німці створили у вересні 1941 для дистрикту Галичини Укр. Крайовий Комітет (УКК) з подібним до УЦК статутом (тільки тут, замість УДК, діяли Укр. Окружні Комітети — УОК). На чолі УКК став К. Паньківський.

У лютому 1942 німці ліквідували УКК і доручили поширити діяльність УЦК на Галичину. З поч. березня 1942 почав працювати у Львові діловий осередок УЦК під керівництвом К. Паньківського, який одночасно був заступником гол. УЦК. До Львова УЦК переніс відділи культ. праці і молоді. Форми УЦК для Галичини були надто вузькі, але завдяки політиці губернатора Галичини О. Вехтера, який намагався розвинути укр.-нім. співпрацю, в руках українців опинилася нижча заг. адміністрація, референти шкільництва, апарат суду, Укр. Допоміжна Поліція. Проте не бракувало надуживань з боку нім. органів влади, про які УЦК звітував губ. Вехтерові, ген.-губернаторові Франкові і шефові Ґестапо в Берліні Г. Мюллерові. Цей матеріял попав у руки альянтів і був одним з актів обвинувачення на Нюрнберзькому процесі 1945 — 46.

Вершком нім.-укр. співпраці було створення заходами О. Вехтера Дивізії «Галичина», в орг-ції якої взяв участь, у порозумінні з проводом УЦК, В. Кубійович. Він видав заклик до укр. громадськости вступати до дивізії. Також Військ. Управа (цивільна дорадча установа дивізії) співпрацювала з УЦК.

Натоді німці погоджувалися на обмежену участь українців в управлінні Галичиною, але внутр. і зовн. умови цьому чимало перешкоджали. Рейд больш. партизанського з’єднання С. Ковпака на зах.-укр. землі, посилена активність збройного підпілля ОУН, згодом дії Укр. Повстанської Армії, яка перенесла свої орг. оперативні акції на Галичину, поль.-укр. порахунки, врешті, нім. репресії й терор значною мірою дестабілізували відносини в краю. Щоб рятувати населення, УЦК закликав не провокувати німців і припинити рев.-терористичні дії. У цьому ж напрямі звернулися, на прохання УЦК, до населення й укр. кат. ієрархи (послання митр. А. Шептицького 20. 8. 1943).

За цих несприятливих умов діяльність УЦК обмежувалася гол. клопотаннями перед владою і поданням матеріяльної допомоги населенню. Виникли нові проблеми: опіка над утікачами з Наддніпрянщини, справа набору юнаків до нім. протиповітряної служби, опіка над робітниками в Райху, зв’язок з Дивізією «Галичина». Разом з тим збільшилися обов’язки представництва УЦК в Берліні.

Захоплення частини Сх. Галичини на весні 1944 сов. армією спричинило часткову евакуацію УЦК і його працівників на зах. окраїни, а Централя УЦК діяла знову повністю у Кракові; у Львові залишилася тальки станиця, очолена К. Паньківським. Сов. наступ влітку і восени 1944 в Галичині і захоплення Львова спричинили нову евакуацію, яка перев. відбулася через Краків до Німеччини; бл. 10 000 осіб знайшли тимчасове пристановище на Словаччині. На поч. 1945 в Німеччині опинилося 300 — 400 000 українців, які потребували правної й суспільної опіки УЦК. У порозумінні з урядом ТГ створено представництво УЦК в м. Любені на Дол. Сілезії, яке очолював К. Паньківський, осередок у Кракові зменшено, натомість розбудовано представництво УЦК в Берліні; у Відні представництво очолив Ю. Полянський; до Відня також перенесло свій осідок Укр. В-во і ред. «Краківських Вістей».

Для опіки над укр. утікачами й робітниками у різних м. Німеччини створено бл. 20 станиць. У березні 1945 УЦК відбув у Ваймарі конференцію голів станиць. Тоді ж розпочато співпрацю з Укр. Гром. Комітетом (представленим гол. харківською групою), а по створенні у березні 1945 Укр. Нац. Комітету під проводом ген. П. Шандрука станиці УЦК мали діяти одночасно як його низові клітини. По окупації майже всієї Німеччини альянтами В. Кубійович ліквідував 17. 4. 1945 УЦК в Ауфкірхені (півд. Баварія), а решту майна УЦК передав гром. комітетові під головуванням В. Мудрого, що став зародком Центр. Представництва Укр. Еміґрації в Німеччині.

Діяльність і ділянки праці. Найголовнішою в діяльності УЦК була суспільна опіка в широкому розумінні, що в очах німців і мало бути основним призначенням УЦК. Саме в цьому секторі розгорнуто всебічну працю, часто з поширенням її поза суто статутові завдання. Крім постійної опіки над дітьми, хворими, інвалідами (харчі, гуртожитки, притулки тощо), піклування про нар. здоров’я, допомоги студентам тощо, УЦК полагоджував ряд проблем, що їх висувала війна, особливо намагався рятувати й допомагати військовополоненим та вів боротьбу з голодом. Ці справи були надзвичайно утруднені, бо нім. влада не розуміла їх і навіть чинила перешкоди.

Харч. допомогу ведено через УДК — УОК, які одержували додаткові харч. приділи для нар. кухонь, бурс і відпочинкових осель дітей і молоді, а також для працівників адміністрації та вчителів. У гірських околицях під весну, коли бракувало харчів, діяли сезонові кухні; на кін. 1943 в ГГ було відкрито 1 366 укр. кухонь, в яких харчувалося бл. 100 000 осіб. Особливо вдало УЦК провів акцію допомоги потерпілим від повені восени 1941 на Підкарпатті, яка на весні 1942 спричинила голод. Створивши у Львові Комітет для боротьби з голодом (гол. Д. Паліїв, пізніше І. Черкавський), УЦК спромігся врятувати бл. 30 000 дітей, переселивши їх з потерпілих р-нів до сел. родин на Поділлі й Покутті.

УЦК опікувався спершу укр. полоненими з нім.-поль. війни; його заходами їх незабаром звільнено (бл. 85 000), частинно вони повернулися до ГГ, а решта лишилася як вільні робітники в Райху. Значно гіршою була доля укр. полонених у нім.-сов. війні з Наддніпрянщини, які масово йшли до нім. полону. Німці звільнили лише частину з них, у тому ч. майже всіх з Галичини, що мусіли пішки повертатися додому й несли з собою пошесть тифу. Референт у справах полонених в УКК і УЦК Р. Данилевич об’їхав майже всі табори полонених на території України, але його клопотання небагато помогли. Маси полонених згинули з голоду і хвороб, ін. перевезено до таборів полонених на території Райху, й УЦК не міг їм допомогти.

УЦК сприяв влаштуванню переселенців з УССР до таборів у Райху 1939 — 40, яким вдалося скористатися а сов.-нім. угоди про переселення т. зв. фольксдойчів (серед них було бл. 10 000 українців). Багатьом з цих виселенців на клопотання УЦК дано працю в адміністрації та гром. установах ГГ, у тому ч. й кільком правос. свящ. з Буковини, що почали працювати над українізацією Правос. Церкви. У ГГ УЦК вдалося поселити бл. 600 родин укр. селян на Холмщині, на землях німців, що раніше були вивезені до Німеччини. Коли німці створили 1943 артилерійський полігон на Львівщині і звідти виселили кілька тис. сел. родин, УЦК, у співпраці з місц. ОУК, намагався допомогти виселенцям влаштуватися в ін. місцевостях.

1943 німці опрацювали плян виселення поляків з Замостейщини і поселення на їх місці частково німців, частково українців. Поляки чинили опір, поль. боївки оперували в лісах, а нім. поліція час від часу робила наскоки на ті поль. села, які ще не були виселені. Тоді поль. селяни втікали в ліси, а українці залишалися на місці і сотні з них розстріляла нім. поліція як уявних бунтарів. Досить рішучі протести В. Кубійовича у генерал-губернатора й у шефа Ґестапо в Берліні ген. Мюллера поклали край безглуздому нищенню укр. селян і переселенців.

Опіку над укр. робітниками в Райху УЦК здійснював у співпраці з укр. орг-ціями в Німеччині. Представництво в Берліні видавало посвідки нац. приналежности робітникам з ГГ. УЦК турбувався справою політ. в’язнів, які діставали також харитативну допомогу. У справі опіки над інвалідами УЦК домігся, щоб німці виплачували інвалідські платні українцям з доби визвольних змагань та нім.-поль. війни.

На окрему увагу заслуговує у відділі суспільної опіки сектор нар. здоров’я, яким відав лікар В. Кархут, згодом Р. Осінчук. У співпраці з Об’єднанням праці мед.-санітарних працівників раціонально розміщувано лікарів, засновано кілька амбулаторій і дезинфекторів, проведено вишкільні курси для допоміжного мед. персоналу й відкрито 4 відпочинкові оселі.

На відтинку шкільництва діяльність УЦК була обмежена, бо школи були держ.; УЦК співдіяв з нім. владою щодо творення нових шкіл і забезпечення їх пед. кадрами та опрацювання навчальних програм. Відділ шкільництва УЦК організував курси для некваліфікованих учителів чи для перекваліфікації учителів гімназії на вчителів проф. шкіл, а також організував дошкілля (референт М. Пастернакова й ін.), для чого розроблено виховну програму й організовано через УДК-ОУК курси садівничок, та опіку над бурсами (т. зв. виховні ін-ти): у 1943 — 44 діяла 131 бурса з 7 000 учнів. На їх утримання ішли фонди суспільної опіки. Заступником керівника освіти був З. Зелений, пізніше І. Винар. З відділом шкільництва співпрацювало Укр. Учительське Об’єднання праці.

Для допомоги студентам була створена в кін. 1940 при УЦК Комісія Допомоги Укр. Студентству (КоДУС), яка отримувала фонди з суспільної опіки та власних збірок. У 1943 виплачено 730 стипендій (для студентів у Львові й Німеччині) у сумі 1 350 000 злотих. КоДУС субвенціонував студентську харчівню у Львові та Фонд Допомоги укр. ученим. Студентство ГГ у 1940 — 44 було організоване в Об’єднання Праці Укр. Студентів при УЦК.

Відділ культ. праці УЦК опікувався позашкільною освітою. Уже восени 1939 спонтанно відновлено читальні «Просвіти» й Общества ім. Качковського та давно ліквідовані за Польщі «Рідні Хати» на Холмщині й Підляшші. 16 — 17. 3. 1940 відбувся перший культ.-осв. з’їзд у Кракові. Праця покращала, коли у липні влада видала «Перші напрямні для культ. праці» і статути для Укр. Осв. Т-в (УОТ), які дозволили на широку культ.-осв. працю. УОТ були незалежні одне від одного, але підпорядковані відділові культ. праці в УЦК і його референтурам в УДК. Ч. УОТ зросло (березень 1941) до 808 з 46 000 чл. Відділ культ. праці опрацював для УОТ напрямні праці, матеріяли до осв. роботи, видавав місячник (циклостилем) «Досвітні Вогні», спільно з Укр. В-вом допомагав УОТ в придбанні бібліотек, організував 2 курсів для референтів культ. праці при УДК. Референти культ. праці відбували з’їзди голів УОТ, інколи влаштовували для них вишкільні курси.

По звільненні Галичини від большевиків (які ліквідували орг-ції «Просвіта» і «Скала») відновлено «Просвіту» з її філіями і читальнями. У Львові діяв також Ін-т Нар. Творчости, створений за сов. влади. Після поширення компетенцій УЦК на Галичину збережено форму з сов. часів і поділено Відділ культ. праці на два ін-ти: Нар. Освіти (ІНО; керівник С. Волинець) та Ін-т Нар. Творчости (ІНТ; керівник о. С. Сапрун), третьою ділянкою був підвідділ для справ мистецтва, врешті жін. секція.

ІНО мав чимало кваліфікованих працівників (кол. централі «Просвіти»), його завданням був вишкіл низових співр. і забезпечення відповідними матеріялами. ІНТ (п. н. підвідділ справ мист.) поділявся на майже самостійні три частини: Концертове і Театральне бюра та саме ІНТ, який мав плекати нар. мистецтво. Він мав 780 хорових гуртків, організував 10 дириґентських курсів тощо. Вдалий був Фестиваль укр. пісні, пов’язаний з першим крайовим конкурсом місц. солістів, який відбувся 8. 7. 1943 у Львові за участю понад 1200 співаків. При Відділі культ. праці діяли мист. об’єднання: Укр. Образотворчих Мистців, Укр. Письм., Укр. Журналістів, Укр. Музик, Укр. Акторів, Укр. Світливців, Укр. Наук. Працівників, які продовжували свою довоєнну працю з цілковитою автономією. Їх надбудовою був центр львівського культ. життя Літ.-Мист. Клюб.

У межах відділу культ. праці діяла автономна Гол. Жін. Секція, яка продовжувала працю Союзу Українок і недовготривалої Жін. Служби Україні. 2 — 3. 2. 1942 відбувся перший з’їзд голів жін. секцій з усієї ГГ у Львові. Найбільше зусиль вклали жінки в суспільну опіку. Працею жін. секцій керували М. Білякова і М. Заячківська.

УЦК намагався також урухомити наук. діяльність. Ужито заходів для створення в Кракові 1941 Ін-ту Українознавства, чому перешкодила нім.-сов. війна. Замість забороненого у Львові НТШ, запляновано Ін-т ім. Шевченка, на що дав згоду ген. губернатор Франк, але заборонив Берлін. Деяка діяльність велася через Об’єднання праці наук. працівників, чл. якого одержували допомогу частково від УЦК; дехто працював в Укр. В-ві, а фахівці природничих, техн. і мед. наук як викладачі на т. зв. Держ. фахових курсах у Львові. УЦК давав також допомогу укр. наук. установам (УВУ) і поодиноким ученим через окремий Наук. фонд (гол. В. Сімович).

Відділ молоді організував курені молоді (к. м.), тіловиховні і спортові т-ва та клюби (керівником був А. Антонович). К. м. були поділені на вікові групи — новаків (7 — 14 pp.), юнаків (14 — 18) і молоді (18 — 24). У липні 1941 діяли к. м., перев. при УОТ, 52 шкальні к. м., 2.8 куренів юнацтва, спортові т-ва (18) і пожежної сторожі (46). Відділ молоді влаштовував для виховників вишкільні курси, інструкторські й виховні табори для різних вікових груп, а також спільні масові виступи — з’їзди (1941 свято в Холмі за участю 1 200 організованої молоді). Крім гуртків молоді, створених при УОТ, діяли у 1942 — 44, коли відділ молоді УЦК мав свій осідок у Львові, виховні спільноти укр. молоді (ВСУМ), що вели працю на пластових засадах (діячі: Р. Олесницький, К. Паліїв). У 1944 вони нараховували понад 2 500 чл. у 60 клітинах. Відділ молоді УЦК організував два з’їзди молоді Галичини У 1943, влаштував ряд вишкільних і відпочинкових таборів. Коли нім. влада 1943 завела обов’язкову т. зв. будів. службу (Баудінст), УЦК домігся, щоб укр. молодь згуртувати в окрему Укр. Службу Батьківщині, освітою й вихованням якої опікувався Відділ молоді (М. Руснак). УЦК також опікувався забраними 1944 без погодження з УЦК до нім. протилітунської служби укр. юнаками (див. Юнацтво протилітунської оборони).

Госп. діяльність УЦК в умовах тотальної війни була незначна. За першого періоду його праці населення спонтанно відновило кооперативи й засновувало нові, але з трудом організовано для них укр. пов. надбудови і т. зв. патронат укр. кооперації, очолений Ю. Павликовським. Весь час кооперація була в диспозиції німців і мусіла виконувати покладеш на неї обов’язки здачі континґентів. Німцям були підпорядковані «Маслосоюз» та ін. централі кооператив. Госп. відділ скликав з’їзди купців і ремісників та створив відповідні об’єднання праці. Діяла спеціяльна Комісія, яка мала на меті дбати про приплив українців до м. і забезпечення їх працею, коли до опустілих по жидах м. наплинули до них селяни з найближчих сіл.

Свою діяльність УЦК фінансував з різних фондів. Гол. джерелом були бюджетові приділи з уряду ГГ, які були призначені гол. на суспільну опіку, але покривали кошти й адміністрації. Значними надходженнями були збірки серед укр. громадянства чи то у формі одноразовій («коляда» з призначенням на різні, чи на спеціяльні цілі, напр., для КоДУСу), чи у формі т. зв. нац. податку — добровільного оподаткування громадян на цілі УЦК. Матеріяльні засоби для допомоги (харчі, одяг, ліки) прибували також з Міжнар. Червоного Хреста в Женеві, з яким УЦК утримував зв’язки. Заступником керівника фінансового відділу був у Львові В. Пушкар.

УЦК проіснував понад п’ять pp. як єдина укр. організована суспільно-гром. сила, що якоюсь мірою дбала за життєві інтереси укр. народу, спершу на зах. окраїнах, пізніше і в Галичині. Для українців його діяльність мала ще й те значення, що після поль. режиму це була нагода повернути нац. характер населенню найбільш загрожених польонізацією мішаних і окраїнних р-нів.

Література: Паньківський К. Від держави до Комітету (літо 1941 у Львові). Торонто 1957; його ж. Роки нім. окупації. Нью-Йорк — Торонто 1965; Кубійович В. Мені 70. Париж — Мюнхен 1970; його ж. Українці в Ген. Губернії 1939 — 1941 — Історія Укр. Центр. Комітету. Чікаґо 1975.

В. Кубійович


Український Центральний Комітет у Польщі, централя еміґрантів з Наддніпрянщини, заснована 1921 у Варшаві. Крім культ.-осв. діяльности, правної опіки і допомогової акції для своїх чл., У. Ц. К. був гром. базою Уряду Укр. Нар. Республіки в Польщі, з яким тісно співпрацював. Гол. Управа У. Ц. К. координувала працю відділів (1929 — 68 з 15 000 чл.) та уповноважених, які діяли в осередках скупчення еміґрантів як у корінній Польщі (Варшава, Краків, Люблін, Познань, Лодзь, Торунь й ін.), так і на Зах. Укр. Землях (Львів, Станиславів, Перемишль, Рівне, Ковель, Берестя та ін.). У Каліші Комітет організував відпочинкову станицю для інвалідів та укр. гімназію; у Перемишлі — Бурсу ім. С. Петлюри для дітей еміґрантів. Комітет діяв до розпаду Польщі (1939). Незмінним гол. Комітету був М. Ковальський; серед діячів У. Ц. К. були: П. Шкурат, ген. О. Загребський, полк. О. Вишнівський, ген. В. Сальський, Є. Ґловінський, полк. О. Кузмінський. Органом У. Ц. К. був ж. «За Незалежність» (з 1934). У. Ц. К. співпрацював з ін. укр. еміґрантськими орг-ціями в Чехо-Словаччині, Румунії, Франції і разом з ними влаштовував конференції укр. еміґрації (перша відбулася 1929) та створив Гол. Укр. Еміґраційну Раду.


Український Центральний Кооперативний Комітет (Коопцентр), найвищий ідейний, наук., статистично-екон. та культ.-освітній центр кооперації, створений у квітні 1917 як тимчасова, з вересня 1918 як постійна орг-ція з правом діяльности по всій Україні. Чл. У. Ц. К. К. були союзи та об’єднання усіх видів кооперації, а також ради кооп. з’їздів. У. Ц. К. К. мав 9 відділів та 8 допоміжних комісій, працівники яких давали кооператорам фахові фінансові, правові, екон. й орг. поради, відстоювали їх інтереси в урядових інституціях, вели підготову кваліфікованих кадрів кооперації: з кооп. курсів при У. Ц. К. К. виник 1919 вищий навчальний заклад для кооперації (перший у світі) — Кооп. Ін-т ім. М. Тугана-Барановського. Органом У. Ц. К. К. був «Укр. Кооператор», а згодом (з жовтня 1918) і «Бюлетень УЦКК». Визначні діячі: М. Туган-Барановський, Б. Мартос, М. Левицький та ін. Коопцентр ліквідовано 1921.


Український Червоний Хрест (УЧХ), нац. форма орг-ції з такими самими завданнями що й міжнар. ЧХ, постала у квітні 1918 з ініціятиви Всеукр. з’їзду лікарів у Києві на базі існуючих на Україні місц. т-в Рос. ЧХ. Серед організаторів і чл. Центр. Комітету УЧХ були лікарі Є. Лукасевич і В. Матюшенко (згодом гол. Закордонного бюра УЧХ). УЧХ співпрацював з Міжнар. Комітетом ЧХ в Женеві, представником до якого від УЧХ був Є. Бачинський. Представники УЧХ були також у Відні (А. Окопенко), Беоґраді (Д. Дорошенко), Італії та ін. країнах. На еміґрації УЧХ продовжував існувати з доручення екзильного уряду УНР, але не мав права належати до Міжнар. ЧХ.

1941 у Львові відновлено п. н. УЧХ орг-цію для допомоги й опіки над полоненими, хворими і потребуючими (гол. О. Курчаба, згодом Т. Воробець), з осередками у Києві (Ф. Богатирчук) та Рівному (X. Кононенко), які співпрацювали з львівською централею. 1942 німці ліквідували УЧХ у Львові, а його діяльність перебрав на території ГГ відділ суспільної опіки при Укр. Центр. Комітеті (УЦК). 1943 — 49 п. н. УЧХ діяла підпільна «Служба здоров’я» при УПА (гол. довший час К. Зарицька).

Після 1945 на еміґрації в Німеччині й Австрії було кілька спроб відновити УЧХ. На з’їзді 10. 10. 1945 у Мюнхені обрано керівні органи (гол. ради Б. Андрієвський, гол. управи Т. Воробець) єдиної червонохресної орг-ції, але вже тоді, під сов. тиском, амер. окупаційна влада заборонила вживати назву УЧХ. Тоді УЧХ перетворено на орг-цію з подібними завданнями, спершу як Санітарно-Харитативну Службу (СХС), а з 1949 як Укр. Мед.-Харитативну Службу (УМХС) з осідком у Мюнхені. Для допомоги потребуючим, гол. політв’язням на укр. землях, окупованих Польщею й СССР, створено в Америці в 1930-их pp. червонохресну орг-цію п. н. Укр. Золотий Хрест.

В УССР продовжували діяти т-ва УЧХ, спершу як незалежні гуманітарні орг-ції, пізніше їх підпорядковано наркоматові здоров’я та включено до заг.-сов. системи т-в ЧХ. Тепер Т-во УЧХ в УССР має свої респ., обл. й районові органи та понад 85 000 первинних орг-цій з бл. 17 млн чл. Як і всі ін. т. зв. гром. орг-ції УССР, сов. ЧХ на Україні виконує доручення уряду й партії.


Український Чорноморський Інститут, установа на еміґрації для поширення знання про Чорне м. і Чорноморський простір, що існувала 1940 — 48 у Варшаві і Зах. Німеччині; гол. І. Шовгенів, М. Міллер, секретар і гол. організатор Л. Биковський. Ін-т випустив 67 публікацій (63 циклостилем, наклад 100 — 200 прим.) як ориґінальних, так і передруків.


«Українські Вісти», щоденник у Львові, орган Фронту Нац. Єдности, виходив 1935 — 39 у в-ві «Батьківщина»; з 1937 з тижневим «Ілюстрованим додатком» і стор. «Робітничі Вісті». Гол. ред. І. Гладилович, співред. — Д. Паліїв, М. Шлемкевич, С. Волинець, В. Дзісь; серед ін. співр. були: Я. Заремба, О. Бабій, М. Пасіка, З. Тарнавський, О. Губчак, мистець М. Левицький. Газ. була добре редаґована і всебічно інформувала про укр. життя в Польщі і поза нею. З протиполь. наставленням «У. В.» критикували політику УНДО, а разом з тим і практику рев. націоналізму.


«Українські Вісти», совєтофільський двотижневих, орган Союзу Укр. Громадян у Франції, виходив 1926 — 29 у Парижі. Совєтофільська пропаґанда «У. В.» була спрямована зокрема проти середовища УНР. Ред. І. Борщак.


«Українські Вісті» (до 1956 «Укр. Щоденні Вісті»), совєтофільський щоденник, з 1957 тижневик, виходить з 1920 у Нью-Йорку замість газ. «Робітник». У 1920-их pp. «У. В.» були в опозиції до групи Василькова-Турянського в Ком. Партії Зах. України. Газ. друкує пропаґандивні репортажі з організованих подорожів на Україну, літ. твори сов. письм. тощо. Ред.: М. Андрійчук, М. Ткач, Д. Бориско, А. Дмитришин, М. Князевич (з 1932), Л. Толопко (з 1956).


«Українські Вісті» (до 1931 «Західні Вісти»), кат. тижневик, виходить з 1928 в Едмонтоні (Канада). Ред.: В. Кисілевський, І. Ісаїв, В. Дикий (1932 — 48), І. Німчук (1949 — 56), о. П. Качур, о. М. Сопуляк, М. Хом’як. В «У. В.» мало свою стор. Братство Українців Католиків (БУК, 1934 — 65), а з 1966 існує «Сторінка Саскачеванської епархії». З 1981 «УВ» двомовний, укр.-англ.


«Українські Вісті», тижневик (1945 — 60 півтижневик) політики, економіки, культури й гром. життя, орган УРДП, виходив з 1945 до травня 1978 в Новому Ульмі (Німеччина), з жовтня 1978 у Детройті (ЗДА). Ініціятор і перший ред. І. Багряний, з 1948 — Ю. Дивнич-Лавріненко, з 1951 А. Ромашко, з 1954 В. Бендер, далі В. Міняйло, А. Глінін, Ф. Гаєнко, з 1978 — М. Смик. При «У. В.» недовгий час виходили: ідеологічно-програмовий орган УРДП «Наші позиції», рос.-мовний двотижневик «Освобождение» (1953, ред. Г. Алексінський); різні додатки: «Сторінка Леґіонера» (орган Гол. Військ. Управи Леґіону С. Петлюри, 1965 — 69), «Пластунський куток» (1965 — 70), «Література й мистецтво» (1968 — 69) і реґулярно друкується стор. Об’єднання Дем. Укр. Молоді. У 1940 — 60-их pp. «У. В.» підтримували політику УНРади.


Українські Вулканічні Карпати, див. Вулканічні Українські Карпати.


Українські Карпати, термін часто вживаний в СССР на означення частини Східніх Карпат, яка простягається на території Укр. ССР, звичайно, разом з Передкарпаттям і Потиською низовиною — бл. 37 000 км²; без них — бл. 23 000 км².


Українські Освітні Товариства (УОТ), місц. т-ва заочної освіти і культ. мист. самодіяльности, які діяли в Ген. Губернії в 1940 — 44 замість заборонених нім. владою читалень т-в «Просвіта», «Рідна Хата», Общества ім. Качковського. За статутом (т. зв. Перші напрямні для відділу культ. праці) УОТ це одноступневі орг-ції, підпорядковані окружним Укр. Допомоговим Комітетам (УДК), а через них

 — референтурі культ. праці в УЦК. В практиці УОТ були єдиними леґальними низовими клітинами, які могли об’єднувати всіх українців, провадити широку культ.-осв. працю, творити різні самодіяльні гуртки тощо; тільки при УОТ могли існувати жін. гуртки й курені молоді; при них творено також дитячі садки.

УОТ були майже в кожній місцевості, в якій жили українці; на поч. 1943 їх було до 4 000 з 230 000 чл. (в «Просвіті» у Львові було 360 000). Третина УОТ мала власні будинки, 2 200 бібліотеки з 360 000 кн. (ч. менші, ніж у 1939, бо частину бібліотечних фондів читалень «Просвіти» знищили большевики). При УОТ діяли гуртки: 1 770 театральних (вони дали 7 350 вистав), 870 хорових, 670 самодіяльних (стан на поч. 1943); курси для неписьменних; діяли жін. секції, курені молоді та ін. Гол. УОТ були перев. місц. молоді селяни.

УОТ допомагав Відділ культ. праці при УЦК, який видавав для них програми, матеріяли для доповідів, влаштовував вишкільні курси тощо. Посередньою ланкою між УОТ та Відділом культ. праці були його референтури при УДК (в Галичині Українські Окружні Комітети), які мали звич. кількох постійних культ.-осв. працівників та інструкторів; референти призначали голів й управи УОТ. Референтури влаштовували також вишкільні курси для УОТ, забезпечували їх належними матеріялами й контролювали їхню працю, організували спільні виступи хорів тощо. Все це нагадувало діяльність довоєнних філій «Просвіти».

Праця УОТ була утруднена воєнними подіями; вона послабла а поч. 1943 через виїзд найактивніших чл. УОТ на примусову працю до Німеччини й до Дивізії «Галичина»; а з другої пол. 1943 через наближення фронту майже зовсім занепала.

В. К.


Українські полки 1812 року, тимчасові військ. формації, створені на Україні з наказу рос. уряду під час походу Наполеона на Росію. Ген.-губернатор Лівобережної України кн. Я. Лобанов-Ростовський дозволив формувати полки ополчення та реґулярні коз. полки, яким обіцяно, що по війні вони залишаться як постійне коз. військо. Впливові укр. діячі Д. Трощинський і В. Капніст відстояли перед ген.-губернатором надання цим полкам укр. характеру. Проєкт орг-ції коз. полків уклав сен. М. Миклашевський. До них зголошувалися козаки й селяни-кріпаки, щоб т. ч. звільнитися з тяжкого соц. стану. Більшість ополченських полків зформовано на Полтавщині й Чернігівщині; коз. — також на Київщині й Поділлі (ці частини були під командуванням графа де-Вітте). Серед організаторів коз. полків на Полтавщині був і І. Котляревський. Заг. ч. учасників усіх ополченських і коз. полків на Україні дійшло бл. 60 000. Вони утримувалися (коні, зброя, обмундирування, харчі) перев, коштом населення. Рос. командування не мало до укр. полків довір’я, тому їх не вислано на фронт проти французів у Росії; вони несли тільки допоміжну військ. службу.

У 1813 — 15 частина коз. полків брала участь у боротьбі проти Наполеона в Центр. і Зах. Европі й в окупації Парижу. Там вони ознайомилися з проґресивними ідеями свободи і прав людини. По війні (1816) частина цих полків була перетворена на звич. рос. військ. частини — уланські полки, а решту демобілізовано і повернено до сел. стану.


«Українські Робітничі Вісті», газ., що виходила 1919 — 37 у Вінніпезі, спершу проком., з 1924 орган укр. групи Ком. Партії Канади; тижневик, півтижневик, тричі на тиждень і (з 1935) щоденник; наклад бл. 10 000. Ред.: Д. Лобай (до 1935), М. Шатульський, М. Попович. 1937 «У. Р. В.» змінили назву на «Нар. Газета». 1940 заборонена кан. урядом.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.