[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3487-3498.]

Попередня     Головна     Наступна

Федецький Альфред (1857 — 1902), фотограф-мистець у Харкові, перший укр. оператор хронікально-документальних фільмів родом з Житомира. Фільми в 1895 — 96 pp.: «Джиґітування козаків», «Відхід потяга від Харківської станції», «Хресний хід з Куряжа у Харків», «Нар. гуляння на Кінній площі в Харкові» та ін. Розробляв кольорову фотографію.

[Федецький Альфред († Мєнськ). — Виправлення. Т. 11.]

Федик Теодор (1873 — 1949), укр. кан. нар. поет; нар. в Галичині (Угринів Горішній), до Канади прибув 1905, де працював як робітник. В коломийковому стилі склав «Пісні про Канаду і Австрію» (1908). Ці вірші були широко популярні серед поселенців, зазнали 5 вид. і спільного накладу понад 50 тис. примірників.

[Федик Теодор († Вінніпеґ). — Виправлення. Т. 11.]

Фединський Олександер (1914 — 81), правник і бібліограф, родом з Галичини, брат Юрія Ф., в’язень поль. і нім. тюрем; на еміґрації в Австрії, з 1948 р. в ЗДА; співр., а 1977 — 81 гол. управи Укр. Музею-Архіву в Клівленді. Автор «Бібліогр. показника укр. преси поза межами України» (1966 — 79, 6 вип.).

Фединський Юрій (1912 — 79), правник родом зі Львівщини, студіював у Львові, Інсбруці й Блюмінґтоні; д. чл. НТШ. Працював у правничих бібліотеках ЗДА, викладач права у Львівському й Інсбруцькому ун-тах і з 1966 проф. Ун-ту Індіяни в Блюмінґтоні (міжнар. і порівняльне право). Розвідки на правничі теми укр., нім. і англ. мовами: „Sovietization of an Occupied Area through the Medium of Courts“ (1953), „Rechtstatsachen auf dem Gebiete des Erbrechts im Gerichitsbezirk Innsbruck, 1937 — 41“ (1968), „Prominent Polish Legal Scholars of the Last 100 Years“ (1970), ст. в «ЕУ» та ін.

[Фединський Юрій (* Мости Великі, Жовківський пов. — † Блумінґтон, Індіяна, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]

Федишин Ірина (* 1928), уроджена Петренко, маляр-модерніст і мистецтвознавець, співр. УВАН. Мист. освіту здобула в Колюмбійському Ун-ті, Гантер-Коледжі в Нью-Йорку та в амер. мистців-модерністів. Викладала історію мистецтва в Джан Джай Коледжі Н. Й., Райс-Ун-ті в Гюстон, Тексас, та в Укр. Правос. Семінарії у Бавнд Бруку. У малярстві культивує експресіонізм і конструктивізм.

Федишин Олег (* 1928), політолог, родом з Тернопільщини, студіював у Колюмбійському Ун-ті (Нью-Йорк), студентський діяч у ЗДА, проф. Міськ. Нью-Йоркського Ун-ту, наук. секретар Укр. Вільної Академії Наук у ЗДА (з 1978). Автор розвідки „Germany’s Drive to the East and the Ukrainian Revolution, 1917 — 1918“ (1971) і низки ст. і рецензій в амер. й укр; журн. з совєтознавства, зокрема з нац. питання.

Федів Ігор (1895 — 1962), гром. діяч, географ, педагог, видавець, родом з Коломиї. 1914 — 19 вояк УСС, пізніше на еміґрації; студентський діяч у Відні (гол. Т-ва «Січ») і Празі, 1923 — 24 гол. ЦЕСУС-у. З 1929 у Львові; співр. «Укр. Заг. Енциклопедії», чл. дирекції Укр. Видавничого Ін-ту в Львові (1940 — 45), Укр. В-ва Кр.-Л. На еміґрації в Німеччині, Тунісі й (з 1951) в Монтреалі. Ст. на геогр. теми, зокрема про Чорне м., співавтор повісти «Син України».

[Федів Ігор († Монтреаль, Канада). — Виправлення. Т. 11.]

Федір А. (Ф. А., Ф.), київ. дереворитник кін. 17 — поч. 18 вв., працював у Києві між 1694 — 1724. Оформлював й ілюстрував ґравюрами «Апостола» (1695, «Побиття Стефана»), «Євангеліє напрестольне» (1697, рамка для заголовка), «Страсне Євангеліє» (1706, «Обмивання ніг апостолам»), «Молитвослов» (1707, «Успіння»), «Богородиця» (1709). Біблійним і євангельським сценам Ф. надавав нац. рис.

Федор Павло (1884 — 194?), культ. діяч русофільського напряму на Закарпатті, педагог родом зі Словаччини; управитель шкіл у Пряшеві і діяч Общества ім. Духновича. Зб. поезій «Мысли» (1929), праці «А. И. Добрянский» (1927) і «Очерки карпаторусской литературы со второй половины XIX столетия» (1929) та п’єси («Верховинец», 1935 і ін.).

Федоренко Василь (* 1929), діяч укр. руху опору родом з Чернігівщини, політ. в’язень, за фахом слюсар; кілька разів суджений (1959, 1967, 1975, останньо на 15 pp. ув’язнення) за «антисов. пропаґанду» і нелеґальний перехід кордону. Ф. протестував проти в’язничних умов у Владімірській тюрмі голодовими страйками. На суді 1975 натаврував колоніяльну політику Москви супроти України, відмовився від сов. громадянства.

[Федоренко Василь (* 1928). — Виправлення. Т. 11.]

Федоренко Євген (* 1903), філософ-марксист, родом з Житомирщини; студіював у Одеському Ун-ті; викладав у Київ. Ун-ті, Вищій партійній школі при ЦК КПУ, з 1963 в Київ. Мед. Ін-ті (завідувач катедри філософії). Праці на тему ком. етики: «Про роль нар. мас і особи в історії» (1957), «Коммунистическая нравственность» (1959), «Моральні основи радянської сім’ї» (1963) й ін.

Федоренко Іван (1827 — 89), астроном родом з Харкова; працював на Пулковській обсерваторії б. Петербурґу, у Київ. (з 1852) та Харківському ун-тах (з 1857, з 1862 проф.). Основні праці стосуються вивчення рухів зірок. Ф. брав участь у складанні каталога 4637 білополярних зірок, виданого Пулковською обсерваторією.

[Федоренко Іван († Харків), брав участь у складанні каталога 4 637 зірок, близьких до полюса. — Виправлення. Т. 11.]

Федоренко Павло (1880 — 1962), історик, археограф і архівіст родом з Чернігівщини, вихованець Київ. Ун-ту, співр. Полтавської Губ. Архівної Комісії, у 1920 — 30-их pp. наук. співр. Іст. Секції ВУАН і керівник Чернігівського Іст. Архіву. Дослідник економ, історії Лівобережної України 17 — 18 вв. Головні праці: «Воронковская сотня Переяславского полка по Румянцевской Описи» («Труды Полтавской Ученой Археологической Комиссии»), «З історії манастирського госп-ва на Лівобережжі 17 — 18 вв.» (1927), «Рудники Левобережной Украины 17 — 18 вв.» (1960). За ред. Ф. видано «Опис Новгород-Сіверського намісництва 1779 — 1781 pp.» (ВУАН, 1931) і «Документы по истории металлургии Левобережной Украины» («Материалы по истории СССР», т. V. М. 1957). Ф. був репресований у другій пол. 1930-их pp., реабілітований у 1950-их pp.

Федорів Мирон (* 1907), хоровий дириґент і композитор родом з Бережанщини (Галичина); муз. освіту здобув у Варшавській, Віденській і Зальцбурзькій консерваторіях та муз. школі в Чікаґо. Праці: «Укр. рел. пісні» у 2 частинах (1960); для мішаного хору «Воскресна Утреня» (1967), «Єрусалимська Утреня» (1971), 2 Служби Божі, «Укр. гал. церк. співи» (Василіянські напіви, 1961); музика до слів Т. Курпіти «Сальви і мальви» (1967). Живе в ЗДА.

Федорів Роман (* 1930), письм. і журналіст родом зі Станиславівщини. 1967 закінчив фак. журналістики Львівського Ун-ту, працював у місц. пресі, а 1968 гол. ред. ж. «Жовтень». Оп., повісті, нариси; романи «Отчий світильник» (1976), «Кам’яне поле» (1978). Зібране вид. «Твори в двох томах» (1980).

Федорів Юрій ( 1907), кат. свящ., історик родом а с. Саджанки на Богородчанщині; теологію студіював у Львівській Богословській Академії, Віденському і Празькому ун-тах; з 1949 душпастир у Торонто, проф. іст. Церкви Укр. Кат. Ун-ту в Римі. Праці: «Історія Церкви в Україні» (1967), «Обряди Укр. Церкви» (1970), ст. в журн. «Богословія» й ін.

[Федорів Юрій (* Саджава, Станиславівський пов.). — Виправлення. Т. 11.]

Федоров Василь (1802 — 55), астроном, з 1837 проф., 1843 ректор Київ. Ун-ту; організатор і перший дир. астрономічної обсерваторії у Києві. 1832 — 37 визначив геогр. координати ряду пунктів Зах. Сибіру.

Федоров Євген (* 1909), астроном, родом з Іркутська, д. чл. АН УРСР (з 1969), 1944 — 59 працював на Полтавській Гравіметричній Обсерваторії АН УРСР, з 1959 дир. Гол. Обсерваторії АН УРСР, 1955 — 61 през. Комісії для вивчення руху полюсів Землі Міжнар. астрономічного союзу. Досліджує обертання Землі, рух полюсів Землі.

[Федоров Євген (1909 — 1986, Київ), 1947 — 59 працював у Полтавській Гравіметричній Обсерваторії АН УРСР, у 1959 — 73 дир. Гол. Обсерваторії АН УРСР. — Виправлення. Т. 11.]

Федоров Митрофан (1870 — 1942), маляр і педагог родом з Вороніжчини; 1901 закінчив Петербурзьку Академію Мистецтв (у клясі І. Рєпіна); з 1902 працював у Харкові в Міській малювальній школі, за сов. часу в технікумі, а 1927 — 34 в Художньому Ін-ті; 1934 — 37 — викладач Всерос. Академії Мистецтв у Ленінграді. Гол. твори: «Юродива» (1901), «Селянка» (1902), «Тиша» (1908), портрети (серед ін. «Автопортрет», 1904, І. Миклашевського, 1929); пейзажі («Місячна ніч у Донбасі» — 1933, «Осінній етюд» й «У. парку» — 1940) та ін. Твори Ф. зберігаються у Харківському Художньому Музеї Укр. Образотворчого Мистецтва.

Федоров Михайло (1867 — 1945), учений у галузі гірничої механіки родом з Катеринодару, д. чл. АН УРСР (з 1929); з 1905 проф. Гірничого Ін-ту в Петербурзі і Катеринославі, згодом в Ін-ті Сіль. Госп. в Кам’янці Подільському, з 1923 — проф. Гірничої Академії у Москві. Праці Ф. стосуються теоретичного обґрунтування динаміки рудникового підйомного устаткування, метод розрахунку рудникових турбомашин тощо.

Федоров Олексій (* 1901), сов. партійний і держ. діяч родом з Катеринославщини. До війни перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У. Залишений у підпіллі, організував партизанський загін, з яким 1943 пройшов на територію Волині, де створив підпільний обком КП(б)У. Його партизанське з’єднання, що нараховувало 12 загонів з З 500 бійців, звело ряд боїв проти УПА, а пізніше допомагало Червоній армії здобути Ковель. По війні Ф. обіймав високі партійні посади, з 1957 був мін. соц. забезпечення УССР. Автор спогадів «Подпольный обком действует» (1947).

Федорова Ніна (* 1907), керамістка родом з Житомирщини. Закінчила Київ. Ін-т Кераміки і Скла (1930), з 1946 очолює Київ. експериментальні майстерні мист. кераміки. Майоліковий декоративний посуд, кераміка для архітектурних споруд Києва : стіни в готелі «Дніпро» (1970), панно в ресторані «Метро» (1970, у співавторстві з Ганною Шарай) та ін. Співавтор праць (з П. Мусієнком) «Виробництво художньої майоліки» (1948), «О. Железняк» (1970) й ін.

Федорович Володислав (26. 5. 1845, с. Білітівка, пов. Скалат — 22. 12. 1917, Київ), гал. гром. діяч, власник зем. маєтку в с. Вікно, меценат. Син дідича-народника Івана Ф. з Вікна (Тернопільщина), вихований батьком в укр. патріотичному дусі. Закінчив гімназію в Тернополі. Під впливом дир. гімназії о. В. Ільницького зацікавився філсс.-іст. науками і мистецтвом. Після закінчення гімназії продовжував за кордоном у товаристві о. Ільницького. Два роки вчився у Віденському Ун-ті і два в Сорбонні (Париж), пізніше подорожував майже по всій Европі. Успадкувавши маєток батька, швидко потроїв його і запровадив зразкове хліборобське госп-во. 1873 гол. т-ва «Просвіта» у Львові і його почесний чл. (дав т-ву на в-во шкільних книжок 12 000 ґульденів), фінансував археологічні розкопи в Галичі й археологічну виставку у Львові. Зібрав у Вікні скарби нар. мистецтва, заснував там школу і виробництво килимів. З нагоди відвідин Тернополя престолонаслідником кн. Рудольфом влаштував там укр. етногр. виставку, єдину в Галичині своїми розмірами й багатством. 1879 — 82 — посол до австр. парляменту, згодом досмертний чл. Палати Панів. У липні 1917 його маєток підпалили солдати під час відступу рос. війська з Галичини і знищили архів, велику бібліотеку, зб. старих укр. килимів та ґалерію картин. Помер у Києві.

Федорович Єротей (1840 — 1907), церк. і гром. діяч Буковини, правос. свящ., співзасновник гром. т-ва «Народний Дім», автор підручників релігії для сер. шкіл.

Федорович Іван (1811 — 70), гал. дідич, власник маєтку в с. Вікно (Тернопільщина), батько Володислава Ф.; демократ-народник, посол до австр. парляменту 1848. Син видав його «Афоризми» та філос. твори (1882). Пісню Ф. «Помарніла наша доля» поклав на ноти А. Вахнянин.

Федорович Іван (бл. 1510 — 14. 12. 1583, Львів), засновник книгодруку в Росії й на Україні. Диякон церкви Миколи Гостунського в Москві, з наказу царя Івана IV керував від 1553 будовою друкарні, а 1564 — 65 видав разом з білорусом П. Мстиславцем кілька літургічних ц.-слов. книг. Тому що ця техн. новина створила конкуренцію моск. переписувачам книг, Ф. і Мстиславець були переслідувані й утекли на Литву. Їх прийняв В. лит. гетьман Г. Ходкевич у своєму мастку в Заблудові (півн. Підляшшя, укр.-білор. суміжжя), де вони видали 1569 — 70: «Еvглїе поучителное» і «Псалтырь». У Заблудові Ф. змінив моск. ймення по батькові на -ов. У 1572 він переїхав до Львова і 1573 «друковане занедбаное обнов/илъ» (як сповіщає напис на його могилі у Львові) у манастирі св. Онуфрія. Разом з своїм сином Гринем Івановичем із Заблудова Ф. випустив у Львові 1574 друге вид. свого моск. «Апостола» (з автобіографічною післямовою) і «Букварь». У Львові Ф. звали «друкарь москви/ти/нъ» Iwan Moschus, що вказувало не так на його національність, як на місце, звідки він прибув. 1575 Ф. перейшов на службу до кн. К. Острозького як управитель Дерманського манастиря, а далі був друкар в Острозі, де заснував Острозьку друкарню і видав Острозьку Біблію (1581) та низку ін. кн. Розійшовшись з кн. Острозьким, Ф. повернувся до Львова, але відновити друкарні йому вже не вдалося. Його друкарня перейшла у власність Львівського Успенського Братства, пізнішого Ставропігійського Ін-ту, який користувався орнаментами Ф. аж до поч. 19 в.

[Федорович (Федоров) Іван (бл. 1525 — 16.12.1583). — Виправлення. Т. 11.]

Література: Першодрукар Іван Федоров і його послідовники на Україні (XVI — перша пол. XVII в.). Збірка документів. К. 1975.

Б. С.

Федорович Тарас (Трясило; дати народження і смерти невідомі), гетьман нереєстрових козаків (з 1629); того ж року провадив козаків у похід в Крим. У березні 1630 став на чолі сел.-коз. повстання проти Польщі. У боях під Корсунем і під Переяславом повстанці розбили поль. військо і в червні примусили поль. гетьмана С. Конєцпольського підписати угоду в Переяславі. Невдоволений угодою, Ф., скинений з гетьманування, робив спроби підняти нове повстання. 1635 пішов з частиною запорожців за Дін; 1636 пропонував цареві свою службу, але його пропозицію відхилено, бо Москва не хотіла загострювати відносини з Польщею.

Федорович-Малицька Іванна, див. Віконська Дарія.

Федоровський Дмитро (* 1906), кінорежисер і сценарист. Навчався в акторській студії в Києві (1924), в кінотехнікумі (1927) та режисерській майстерні ВУФКУ в Одесі (1928). З того часу працює в Київ. студії наук.-популярних фільмів; за власними сценаріями поставив фільми: «Збагачення вугілля» (1933), «Велодефектоскоп» (1940), «Полезахисні смуги» (1949), «Облицювальна кераміка» (1956), «Біотоки гол. мозку» (1965), «Електроерозійна обробка металів» (1967) та ін.

Федоровський Микола (1838 — 1918), ген. рос. армії, укр. осв. діяч; співорганізатор театральної групи в Єлисаветі з П. Ніщинським, Тобілевичами та М. Кропивницьким. Був гол. ініціятором заснування укр. Благодійного Товариства видавання заг. корисних і дешевих книг у Петербурзі.

Федоровський Олександер (1885 — 1939), геолог і палеонтолог родом з м. Лебедина, проф. Харківського Ун-ту. Розвідки і ст. з геології й археології Харківщини, а також сточища р. Дінця.

Федоровський Олексій (* 1897), хірург родом з Білгородщини, проф. Київ. Мед. Ін-ту. Праці Ф. присвячені питанням експериментальної та клінічної хірургії, зокрема проблемі переливання крови й кровозмішувачів.

[Федоровський Олексій (1897, Руська Халань, Курська губ. — 1981, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Федорончук Василь (* 1915), журналіст і політ. діяч родом з с. Соколів на Бучаччині; студіював у Парижі і з 1942 у Римі, де був представником ОУН А. Мельника. Активний у міжнар. співпраці еміґрантів з Сер.-Сх. Европи (ген. секретар «Інтернаціоналу Свободи»), співзасновник Італ.-Укр. Т-ва, співпрацював в італ. й укр. пресі, автор інформативних брошур про укр. питання. 1951 — 75 керівник укр. програми в італ. держ. радіо. У 1960 — 70-их pp. співпрацював з екзильним урядом УНР, керівник його зовн. ресорту, організатор і гол. одного з відламів УНДО.

[Федорончук Василь (1915 — 1984, Рим). — Виправлення. Т. 11.]

Федорцева (уроджена Сабат) Софія (1900 — 81), драматична акторка героїко-трагедійного пляну й майстер мист. читання, родом з Станиславівщини. З 1923 працювала як естрадна артистка мист. читання у Львові, з 1927 у Харківському театрі «Березіль» і (1934 — 60) у Харківському Укр. Драматичному Театрі ім. Т. Шевченка. Кращі ролі: Олена («Тайфун» Лендьєва), Небаба («Диктатура» І. Микитенка), Інґіґерда («Ярослав Мудрий» І. Кочерги), Емілія («Отелло» В. Шекспіра), Маруся («Дай серцю волю...» М. Кропивницького), гол. ролі у п’єсах М. Горького й О. Корнійчука та ін. Виступала в радіо і на концертах з мист. читанням; визначніші ролі у фільмі: Шкандибиха («Лимерівна» за П. Мирним), баба Олена («Любов на світанні» Я. Галана) та ін.

[Федорцева (уроджена Сабат) Софія (1900, Помонятина, Рогатинський пов. — 1988, Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Федорців Федь (1889 — 1930), визначний журналіст, публіцист, студентський і гром. діяч родом з с. Долина на Покутті; працював у Львові. Видавець і ред. «Новітньої Бібліотеки» (1912 — 23), чл. управи і ред. в-ва «Ізмарагд» (з 1923), ред. ж. «Шляхи» (1915 — 18) і «Життя і Мистецтво» (1920), щоденників «Нове Слово» (1915) і 1918 — 27 (з перервами) гол. ред. газ. «Діло», з 1928 чл. його ред. колеґії; одночасно, з 1929, співр. ж. «Нові Шляхи». Ф. ініціював і з успіхом провадив у пресі різні ударні кампанії: за створення при т-ві «Просвіта» вид. фонду «Учітеся, брати мої», за допомогу Галичини голодній Україні та ін. Ф. був співзасновником Укр. Нар. Трудової Партії і її секретарем (1923), пізніше чл. УНДО.

[Федорців Федь († Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Федорченко Іван (* 1909), вчений з ділянки порошкової металюрґії та спеціяльних сплавів родом з Таганрогу, д. чл. АН УРСР (з 1961). Працював як інж. 1935 — 52 — в Ін-ті Сіль.-госп. Машинобудування в Москві, з 1952 завідувач відділу Ін-ту Матеріялознавства АН УРСР. Основні праці стосуються розробки теоретичних основ порошкової металюрґії та створення нових спеціяльних матеріялів і сплавів.

Федорчук Віталій (* 1918), сов. діяч, шеф Комітету Держ. Безпеки УССР (з 1970), 1982 в ранзі ген. призначений гол. КДБ СССР у Москві, 1983 мін. внутр. справ СССР. За Ф. на Україні посилилися репресії проти укр. правозахисників та діячів укр. опору.

Федорчук Ярослав (1878 — 1916), публіцист і журналіст родом зі Снятина, послідовник М. Драгоманова; з 1902 в Женеві, з 1906 у Парижі, інформував франц. суспільність про укр. справи; ініціятор Укр. Громади в Парижі («Cercle des Oukrainiens à Paris»), її секретар і гол. (1908 — 14); ст. на укр. теми в тижневику «Le Courrier Européen» (1912 — 14), ред. 3 — 4 ч. журн. «Les Annales des Nationalités», присвяченого Україні, автор брошур «Le réveil national des Ukrainiens» (1912), «Memorandum on the Ukrainian Question in its National Aspect» (1914, разом з Ю. Рафаловичем) й ін. Помер у Швайцарії.

Федотів-Чехівський Олександер (1806 — 92), історик і правник; проф. рим. права Харківського, згодом Київ. ун-тів; досліджував минуле м. Володимира на Волині, автор розвідок з укр. іст. в ж. «КСт.». Гол. праця: «Акты до гражданской расправы древней России» (1860 — 62).

[Федотів-Чехівський (Федотов-Чеховський) Олександер (* Таганріг, Росія). — Виправлення. Т. 11.]

Федуско з Самбора, маляр 16 в., цеховий майстер м. Самбора (Галичина); 1579 виконав у с. Іваничах на Волині ікону «Благовіщення» на тлі міської архітектури з елементами ренесансового декору (зберігається у Харківському музеї образотворчого мистецтва).

Федченко Василь (1907 — 79), скульптор родом з м. Новий Буг Миколаївської обл.; 1932 закінчив Київ. Художній Ін-т. Виконав у співпраці з В. Агібаловим і В. Мухіним ряд пам’ятників у містах Донбасу, присвячених подіям революції на Україні; скульптурні портрети сов. діячів; тематичні скульптури («У школу», «Прокляття війни») тощо.

[Федченко Василь († Луганське). — Виправлення. Т. 11.]

Федченко Павло (* 1920), літературознавець родом з с. Носачів на Черкащині. Серед ін. праць: «Матеріяли з історії укр. журналістики» (1959), «Слово про Кобзаря» (1961), «Тарас Шевченко» (1963) та ін.

[Федченко Павло. Дод.: „Укр. література в рос. критиці“ (1980), „Літ. критика на Україні першої пол. XIX ст.“ (1982). — Виправлення. Т. 11.]

Федюк Микола (1885 — 1962), маляр-реаліст родом з с. Голубиця на Львівщині; вчився у Краківській і Мюнхенській академіях мистецтв. Портрети, пейзажі та дереворити: «Кипариси», «Каплиця в Львові» (1910), «Автопортрет» (1915) та ін.; автор ст. на мист. теми.

Федюшка Микола, див. Євшан Микола.

Федько Іван (1897 — 1939), сов. військ. діяч родом з с. Хмелів на Роменщині, командарм I-го ранґу. 1918 — 21 брав участь у війні на Півд. Україні (зокрема й проти Армії УНР) і Півн. Кавказі; з 1922 обіймав високі пости в сов. армії, 1937 командувач військ Київськ. військ. округи, 1938 заступник нар. комісара оборони СССР. Ліквідований поряд з багатьма ін. сов. генералами.

Федькович Осип Юрій (псевд.: Гуцулневір, Юрій Коссован, О. Ф. та ін.; 8. 8. 1834 — 11. 1. 1888), видатний письм. романтичного напряму, предвісник укр. нац. відродження Буковини. Нар. в родині небагатого шляхтича-службовця в Сторонці-Путилові на бук. Гуцульщині. Вчився у Чернівецькій нім. реальній школі (1846 — 48), пізніше працював у Ясах і Нямці в Молдавії (1849 — 52); відбував військ. службу (1858 — 63) у Семигороді й 1859 став поручником; тоді ж брав участь у поході до Італії, під час якого написав перший вірш укр. мовою (перед тим писав по-нім.) «Нічліг» (1858). По звільненні з військ. служби Ф. працював у рідному селі (війтом), був шкільним інспектором Вижницького пов. (1869 — 72). Запрошений до Львова, Ф. 1872 — 73 працював як ред. вид. «Просвіти» і театру «Руська Бесіда». Останні роки провів у Чернівцях, де 1885 — 88 був ред. газ. «Буковина». За заслуги на літ. полі обраний почесним чл. НТШ. Помер у Чернівцях, де й похований на цвинтарі Гореча.

У поетичній творчості: зб. «Поезії» (1862), «Поезії» (1862 — 67), «Поезії» (3 тт. 1867 — 68), «Дикі думки» (1876) й ін. Ф. поєднував впливи зах.-евр. романтизму з бук. фолкльором. У його ліричних віршах переважає гуцульська тематика, в якій відтворено переживання жовнірів, відірваних від рідного краю, які у відчаї доходять до дезертирства чи самогубства: «Дезертир», «В арешті», «Рекрут», «Святий вечір». З цією темою тісно пов’язана туга гуцула за родиною, домом, батьківщиною та жовнірська неволя: «Нічліг», «Марш на Італію», «Під Кастенодолев», «У Вероні», «Під Маджентов», «В церкві», «Новобранчик» й ін. Поеми Ф. присвячені героїчним подвигам опришків, месників за кривду народу: «Довбуш» (1862), «Юрій Гінда», «Лук’ян Кобилиця» (1865), «Киртчалі», «Шипітські берези» та ін. Частина поетичної творчости Ф. позначена впливом Т. Шевченка.

Більшість оп. і повістей Ф. (появлялися у гал. журн., 1876 М. Драгоманов видав окремою зб.) розкривають буйний світ гуцульського життя, нещасне кохання через брак взаємности чи ін. перешкоди: «Люба-Згуба» (1863), «Серце не навчити», «Дністрові кручі». До жовнірської теми Ф. звертається і в прозі: «Штефан Славич», «Сафат Зінич», «Жовнярка», «Побратим», «Три як рідні брати» й ін. На деяких творах Ф. позначився вплив етнографізму Г. Квітки і розмовної манери Марка Вовчка.

Крім поезії і прози, Ф. писав драми: побутова комедія «Так вам треба» (1865), іст. трагедія «Хмельницький» (у 3 ред. 1883 — 87), мелодрама «Керманич» (1876, 1882); переробки чужих авторів: «Як козам роги виправляють» (за В. Шекспіром — «Приборкання Непокірної»)- Крім цього, Ф. перекладав драми В. Шекспіра «Гамлет», «Макбет», Р. Ґотшаля «Мазепа». Найвдалішою є його іст. драма «Довбуш» (у 3 ред. 1869, 1876 і 1918), яку ставлено на сценах в гал. і бук. театрах.

Ф. писав вірші нім. мовою «Gedichte von J. Fedkowicz» (1865), «Am Tscheremusch. Gedichte eines Uzulen» (1882); перекладав Й. В. Ґете, Ф. Шіллера, Г. Гайне, братів Ґрімм, О. Пушкіна, X. Андерсена та ін.

Не зважаючи на певні запозичення з поезії Шевченка, а в прозі а Марка Вовчка, Ф. був талановитим, до І. Франка найбільшим письм. Зах. України. Багато його пісень, покладених на музику, набули великої популярности: «Окресни, Бояне!», «Як засяду коло чари», «Гуляли» й ін.

Твори: Писання О. Ю. Федьковича. Перше повне і критичне вид. Філол. Секції НТШ за ред. І. Франка й О. Колесси. тт. I — IV. Л. 1902 — 18; Твори Йосифа Юрія Федьковича («Руська. Письменність»). Л. 1914 — 17; Твори. В двох томах. К. 1960.

Література: Kadlec K. Josef Fedkovič a jeho literárni význam pro rakouské rusiny. Slovanský sborník. Прага 1887, стор. 6 — 8; Франко І. Молодий вік Осипа Федьковича. Газ. Правда. Л. 1888; Колесса О. Юрій Коссован. Л. 1893; Франко І. Перше повне видання творів Федьковича. Газ. Діло. Л. 1901; Матеріяли до життєписи О. Ю. Гординського-Федьковича (впорядкував О. Маковей). Л. 1910; Маковей О. Життєпись О. Ю. Гординського-Федьковича. Л. 1911; Лукіянович Д. Спірні і сумнівні питання в житті Федьковича. ЗНТШ, т. CIX. Л. 1911; Лукіянович Д. Про Осипа-Юрія Федьковича. Л. 1913; Загул Д. Життя й діяльність О. Федьковича. Передмова до творів Федьковича. Х. 1927; Ю. Федькович в розвідках і матеріялах. К. 1958; Ю. Федькович. Ст. та матеріяли. Наук. Записки Чернівецького Ун-ту. Чернівці 1959; Погребенник Ф. Юрій Федькович у слов. країнах, ж. Радянське літературознавство, ч. 3. К. 1958; Мізюн Г. Співець нар. сподівань. Чернівці 1959; Нечиталюк М. Бук. кобзар. Л. 1963; Нар. пісні Буковини в записках Ю. Федьковича. К. 1968 (передмова О. Романця).

А. Жуковський

Федьковича Юрія Музей у Чернівцях, заснований 1945 для зберігання матеріялів про життя і гром.-культ. діяльність Ю. Федьковича. У Музеї зберігаються документи, фотографії, особисті речі письм., перші вид. його творів, праці про життя і творчість, переклади його творів на чужі мови. У Путилові, родинному с. Федьковича, є філія Музею.

Фейгін Яків (* 1903), економіст і географ родом з с. Лісконош на Чернігівщині, чл.-кор. АН УРСР. 1932 — 41 наук. співр. Ін-ту Економіки СССР, 1947 — 48 — дир. Ін-ту Економіки АН УРСР, з 1949 керівник відділу розміщення виробництва Ін-ту Економіки АН СССР. Праці з теоретичних питань екон. географії та розміщення продуктивних сил у сов. економіці: «Розміщення виробництва за капіталізму та соціялізму» (1958), «Закономерности и факторы развития экономических районов СССР» (1965).

[Фейгін Яків (1903, Лісконоги — 1973, Москва). [Праці:] „Размещение производства при капитализме и социализме“ (1958). — Виправлення. Т. 11.]

Фейлетон, жанр малої літ.-публіцистичної форми, характеристичний для періодичної преси (газ., журн.), що відзначається злободенністю тематики, сатиричною гостротою чи гумором. В укр. літературі Ф. відомий з часів ж. «Основа». У 19 — на поч. 20 в. визначними фейлетоністами були І. Франко, О. Маковей, В. Самійленко та ін. Клясиком фейлетону за сов. часу був автор багатьох циклів т. зв. «усмішок» О. Вишня. За 1920-их рр. популярні були також фейлетоністи А. Гак, В. Чечвянський та ін. У Галичині За 1920 — 30-их pp. визначними фейлетоністами були С. Чарнецький, Р. Купчинський, В. Гірний та ін. Від 1930-их pp. гол. теми сов. фейлетона — критика бюрократизму, браку дисципліни на виробництві, розкрадання держ. майна, пияцтво тощо. Окрему, досить поширену групу становлять фейлетони пасквільного характеру, спрямовані проти діячів укр. опору й еміґрації, іменованих стандартно «буржуазними націоналістами». Найвідоміші автори цього жанру: Я. Галан, Ю. Мельничук, Т. Мигаль, Ф. Маківчук, С. Олійник та ін. Один з популярніших укр. фейлетоністів на еміґрації — І. Керницький.

І. К.

Фельбаба Йосиф (* 1921), нар. в с. Верб’яж на Закарпатті, артист і театр. діяч на Пряшівщині; виступав з 1947 в Укр. Нац. Театрі (УНТ) у Пряшеві, з 1949 режисер (поставив понад 80 п’єс укр. і перекладного репертуару); був режисером-гостем у словацьких і угорських театрах та в укр. в УССР і Юґославії. З 1971 — дир. УНТ.

Фельдешій Юлій (1875 — 1947), закарп. діяч проугор. орієнтації, видавець. Співзасновник з І. Куртяком і А. Бродієм Автономного Земледільського Союзу, від якого був обраний до чехо-слов. сенату (1935 — 38). 1939 призначений до угор. парляменту та радником Реґентського комісара Закарпаття (1939 — 44). Заарештований сов. владою, помер у тюрмі.

Фельдман Валентин (1864 — 1928), архітект і маляр; закінчив Петербурзьку Академію Мистецтв (1889). Працював архітектом у Севастополі (будинок панорами «Оборона Севастополя в 1854 — 55»). З 1910 у Києві — викладач Політехн. і Художнього ін-тів. Численні акварелі: «Місяць сходить» (1909), «Українське село» (1916), «Зимовий пейзаж» (1925). Праці з теорії малюнка й акварельного малярства.

[Фельдман Валентин (* бл. Петербурґу — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Фельдшер (польовий цирульник), у сучасному значенні — особа, приналежна до сер. мед. персоналу, що є помічником лікаря або іноді подає мед. допомогу самостійно на т. зв. фельдшерських пунктах. У Росії й на Україні були відомі Ф. як помічники військ. лікарів уже з 17 в.; спершу вчилися при лікарях, а з 1740 в окремих шпитальних та мед. школах. З сер. 19 в. були засновані 3-річні фельдшерські школи при великих лікарнях, особливо військ. У Києві діяла фельдшерська школа з 1842. Після земської реформи фельдшерські школи з 1864 засновували земства; діяли також приватні школи. Після 1870 існували три роди Ф.: військ. (т: зв. ротні), ветер. («коновали») і лікарські помічники (т. зв. «шкільні» Ф.). Останні працювали перев. на селах у системі земської медицини на фельдшерських пунктах, що підлягали наглядові земських лікарів. Ч. пунктів постійно зростало; у 7 укр. губ. (Басарабська, Катеринославська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська, Чернігівська) їх було 1870 516, 1912 — 854, а кількість фельдшерського персоналу зросла за той час з 640 до 3 100. «Шкільних» Ф. було 68%, військ. 32%. У трьох губ. т. зв. Півд.-Зах. Краю (Київ., Волинській і Подільській) фельдшерські пункти були спершу у віданні приказів громадської опіки, тільки після 1903 їх передано земствам; тут було 1913 305 фельдшерських пунктів, отже, разом з 7 ін. губ. їх було 1 159.

В УССР сер. мед. школи (27 у 1920) були реорганізовані 1927 на мед. технікуми, здебільша з 3-річним терміном навчання після семирічки, згодом їх перетворено на технікуми вузької спеціяльности, які готували сер. мед. персонал 13 фахів; час навчання скорочено до 2 — 2,5 pp. 1930 ч. мед. технікумів зросло до 47, а ч. учнів до 80 000, пізніше почало зменшуватися ч. шкіл і учнів та скорочено багатопрофільність шкіл, а 1936 мед. технікуми поділено на фельдшерські, фармацевтичні і зуболікарські. 1939 утворено окремі школи санітарних Ф., 1946 відкрито школи Ф. — помічників ентомологів. 1947 сер. мед. освіта перейшла у відання мін-ва вищої освіти, а з 1954 ці установи почали називатися мед. училищами для підготови лікувальних та санітарних Ф., Ф.-ляборантів та ін. сер. мед. персоналу з терміном навчання від 2,5 до 3,5 pp. після неповної сер. школи та 2 pp. після десятирічки. Існує можливість заочного навчання Ф.; як також існують курси підвищення кваліфікації та спеціялізації в різних галузях (наркозування, електрокардіографія, масаж, лікувальна фіз. культура тощо).

Кількість сер. мед. персоналу в УССР становила (в тис): 1940 — 102 (23,9 на 10 000 населення), 1970 — 411,5 (86, 800), 1980 — 504,2 (100, 600). Див. також Земська медицина, Медична освіта.

Література: Ігумнов С. Нарис розвитку земської медицини на Україні, в кн. Матеріяли до іст. розвитку охорони здоров’я на Україні, за ред. К. Дупленко. К. 1957; Schulz H. Secondary Medical Training in the USSR. Review of Eastern Medical Sciences, ч. 7 — 8, 1957; Подгорный С. Медицинское обслуживание сельского населення. М. 1965; Müller-Dietz H. Feldschere und „Feldscherismus“ in Russland, in Deutsches Arzteblatt, ч. 24. 1978.

Г. Шульц

Фельнер (Fellner) Фердінанд (1847 — 1916), нім. архітект мюнхенської школи; співвласник у Відні архітектурної фірми «Фельнер-Гельмер». Ф. і Г. побудували в 1872 — 1915 pp. 48 театрів у Центр. і Сх. Европі, у тому ч. на Україні у стилі Ренесансу з елементами барокко, оперні театри в Одесі (1884 — 87) і Чернівцях (1904 — 05).

Фемеліді Володимир (1905 — 31), композитор родом з Одеси; закінчив Одеський Муз.-Драматичний Ін-т (1928). Твори: опера «Розлом» (поставлена 1929 в Одесі), балет «Карманьйоля» (1930, Одеса), дві симфонії, фортепіяновий концерт, скрипковий концерт, сольоспіви; незакінчена опера «Цезар і Клеопатра» за Б. Шов (1930 — 31).

[Фемеліді Володимир († Одеса). — Виправлення. Т. 11.]

«Фенікс», неперіодичний ж. Т-ва Укр. Студіюючої Молоді ім. Міхновського, виходив 1951 — 70 (16 випусків) спершу в Мюнхені, згодом у ЗДА. Гол. ред.: В. Маркусь, М. Кравчук, К. Савчук і М. Богатюк.

Фенцик Євген (1844 — 1903), закарп. осв. діяч і письм. русофільського напряму, гр.-кат. свящ.; видавець і ред. (з 1885) півмісячника «Листокъ», що друкувався мішаною рос. і ц.-слов. мовою, проте популярний «Додатокъ» друкувався мовою, зближеною до нар. Ф. писав поезії, (поема «Коріятович»), баляди, оп. та повісті з життя інтеліґенції й духовенства: «Нищие духом», «Учитель Неборака», іст. драма «Покорение Ужгорода»; деякі твори під псевд. Владимир. Автор шкільних підручників, публіцистичних ст. Вибрані твори «Собрание сочинений» (1932).

[Фенцик Євген (* Мартинка, Мукачівщина — † Ужгород). — Виправлення. Т. 11.]

Фенцик Степан (1892 — 1945), закарп. культ. і політ. діяч русофільського і проугор. напряму, свящ. родом з Мукачівщини. Співзасновник й адміністратор Общества ім. Духновича; у 1930-их pp. заснував Русскую Автономную Народную Партию, від якої був обраний послом до чехо-слов. парляменту (1935 — 38), видавав ряд газ.: «Карпаторусский голос» (1932 — 34), «Наш путь» (1935 — 38) й ін. Діяльність Ф. фінансували закарп. орг-ції в Америці і поль. розвідка. 1938 Ф. став чл. автономного уряду Карп. України, але після розкриття його проугор. наставлення втік до Будапешту і заснував профашистську парамілітарну орг-цію, з якою виступав проти укр. влади на Закарпатті. Призначений до верхньої палати парляменту, згодом втратив впливи. Заарештований 1944 сов. владою і страчений.

[Фенцик Степан (* Великі Лучки — † Ужгород). — Виправлення. Т. 11.]

Феофілактов Костянтин (1818 — 1901), геолог, нар. у Петербурзі; з 1845 працював у Київ. Ун-ті (з 1852 — проф., 1880 — 81 — його ректор). Основні праці Ф. присвячені геології Правобережжя, зокрема Київщини; він вперше склав геол. карту Київ. губ. (1 :420 000) і Києва (1 :16 800). 1877 — 78 був гол. Київ. т-ва природознавців.

Фербей Михайло (1887 — 1969), торговець і гром. діяч у Канаді; родом з Галичини, до Канади прибув 1906, створив в Едмонтоні Укр. Книгарню, першу в Канаді, яка діє донині. Був активним в укр. правос. русі, співзасновник Ін-ту ім. М. Грушевського в Едмонтоні.

Фердман Давид (1903 — 70), біохемік родом з Підляшшя; чл.-кор. АН УРСР (з 1939), 1933 — 41 — проф. Харківського Мед. Ін-ту, з 1944 — проф. Київ. Ун-ту. Праці Ф. присвячені вивченню біохемічних процесів у м’язах, зокрема обміну фосфорних і азотних сполук.

Ферлей Тарас (1882 — 1947), гром.-політ. діяч родом з Коломийщини; з 1903 у Канаді. Перший посол-українець до манітобської леґіслятури (1915 — 20) з округи Ґімлі, довголітній гол. і почесний чл. Укр. Нар. Дому в Вінніпеґу (1913 — 22, 1929 і 1934 — 47), управитель вид. спілки «Тризуб» (1909 — 13). Активний при творенні Укр. Греко-Правос. Церкви; дир. Колеґії св. Андрея.

[Ферлей Тарас (* Балинці — † Вінніпеґ). — Виправлення. Т. 11.]

Ферлієвич Василь (1783 — 1851), перший укр. письм. на Буковині. Вчився в Чернівецькій духовній школі, згодом правос. свящ. Автор зб. рел.-етичних пісень з нотами «Пісні, Псалми, Стихи», що вийшли в Чернівцях 1844 і 1849 pp., написані книжною укр. мовою.

[Ферлієвич Василь (* Мелішівка — † Товтри, Буковина). — Виправлення. Т. 11.]

Фесенко Михайло (* 1900), рел. і гром. діяч родом з Кубані (Кисловодськ); брав участь в кубанській коз. армії, еміґрував до Канади в кін. 1920-их pp. Став пресбітеріянським свящ. 1929 і працював серед укр. пресбітеріянських громад. Ред. «Євангельської правди» в Торонто, а в 1950-их pp. видавав «Кубанський край». У 1970-их pp. очолював Раду Укр. протестантських Церков у Канаді.

[Фесенко Михайло (* Красноводськ, Туркестан). — Виправлення. Т. 11.]

Фесенко Юхим (1850 — 1926), друкар і видавець родом з Чернігівщини; 1883 заклав в Одесі друкарню, видавав серед ін. ікони, лубкові картини в укр. стилі, листівки з текстами нар. пісень і нотами, ілюстровані мистцем А. Ждахою та книги етногр.-побутового змісту («Весілля» М. Лисенка). Відомий з соц. поступового ставлення до працівників своєї друкарні й в-ва.

Фехтування, рід спорту для чоловіків і жінок, двобій холодною зброєю (рапірами, шпагами, шаблями), поширений з кін. 17 в.; плекався давніше гол. аристократами і військ. елітою. Входить у програму олімпійських ігор. Серед сов. першунів багато українців: Т. Самусенко, В. Жданович, Я. Рильський, С. Косенко та ін. В УССР вправляються в Ф. понад 10 000 спортсменів.

Фещенко Степан (* 1903), математик-механік, викладач Київ. Авіяційного Ін-ту (1937 — 39) та Київ. Політехн. Ін-ту (1940 — 41, 1947 — 67), співр. Матем. Ін-ту АН УРСР. Праці з теорії руху систем трьох тіл (1934 — 39) з врахуванням дій пертурбації, які 25 pp. пізніше стали основою розрахунків орбіт літаючих апаратів в міжплянетних просторах; фахівець з асимптотичного розв’язання лінійних диференціяльних рівнянь зі змінними граничними умовами. Майже всі праці Ф. появилися укр. мовою.

[Фещенко Степан (1903, Чорнобиль, Київщина — 1981, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Фещенко-Чопівський Іван (1884 — 1952), визначний металюрґ, гром. і політ. діяч родом з м. Чуднова на Житомирщині, асистент катедри металюрґії Київ. Політехн. Ін-ту (з 1909); діяч Укр. Партії Соц.-Федералістів, чл. Центр. Ради і Малої Ради (1917), з кін. лютого 1918 — мін. торгівлі й промислу в уряді В. Голубовича, заступник гол. і мін. нар. госп-ва в уряді С. Остапенка (1919); від лютого-серпня 1921 Гол. Ради Революції у Тарнові. З 1922 проф. металюрґії і металографії Гірничо-Гутничої Академії у Кракові; з 1928 був наук. дорадником на зав. Бельдон (Baildon) у Катовицях, завідувач лябораторії гути «Friedenshütte». 1945 заарештований сов. владою у Катовицях і засланий до концтабору Вяртсиля в Карельській АССР, де й помер.

Ф.-Ч. провадив металографічні досліди над процесом навуглення заліза, дифузією азоту, бору, цини, сірки, титану в залізі й ін. металах, над споюванням металів тощо. Він автор бл. 130 праць, головніші з них: «Cementacja żelaza, niklu i kobaltu borem i berylem» (1927), «Blachy kotłów parowych» (1927) і монографія «Metaloznawstwo», т. 1 — 3 (1930 — 36); підручник для сер. шкіл «Економічна географія України», Відень — Л. 1927. Д. чл. Київ. Наук. Т-ва, НТШ (з 1926), поль. АН Техн. (Akademia Nauk Technicznych), англ. Iron and Steel Institute of Metals, амер. American Society of Metals.

Филимонович Методій († 1689 або 1690), правос. єп., світське ім’я Максим. За промоск. наставлення висвячений у Москві (1661) на єп. мстиславського і оршанського з призначенням бути містоблюстителем київ. митрополичого престола. Перебуваючи у Києві, не визнавав митр. Йосипа Тукальського; 1667 перейшов в опозицію до Москви і підтримував гетьмана І. Брюховецького у його антимоск. повстанні, після чого 1668 був заточений в Уманський манастир, а потім у Новоспаський у Москві, де й помер.

Филип Доротей, світське ім’я Дмитро (* 20. 10. 1913, с. Нанкове, Закарпаття), правос. діяч у Чехо-Словаччині; 1950 — 55 єп. пряшівський, з 1964 празький митр. Правос. Церкви Чехо-Словаччини; активний в екуменічному русі.

Филипович Атанасій (бл. 1592 — 1648), св., церк. діяч, ігумен Свято-Симеонівського манастиря в Бересті (з 1640); відомий виступами перед поль. владою на оборону правос. населення (промова у соймі 1643); 1645 ув’язнений, згодом запідозрений у співчутті повстанню Б. Хмельницького і закатований. Канонізований Правос. Церквою як мученик. Деякі твори Ф. опубліковані в 19 в.: «Діяріюш, албо список дЂев правдивых...» — щоденник 1638 — 48 (1878) та ін.

[Филипович Атанасій († Берестя). — Виправлення. Т. 11.]

Филипович Володимир (1859 — 1935), лікар-хірург, гром. діяч Буковини, дир. Центр. шпиталю в Чернівцях (1900 — 14), чл.-засновник т-ва «Укр. Нар. Дім у Чернівцях», почесний громадянин Чернівців (1909), співред. віденської «Medizinische Vierteljahresschrift».

Филипович Іван († бл. 1770), визначний львівський мідеритник і друкар 1740 — 60-их pp., майстер сюжетної Гравюри. Оздоблював (перев. технікою сухої голки) вид. Львівської Братської, Унівської, Почаївської та Бердичівської друкарень, а також друки Єзуїтської Колеґії. Відомі його 216 книжкових і естампних ґравюр, у. тому ч. більшість на рел. теми та герби (серед ін. Шептицьких, графа О. Розумовського, І. Сапіги), портрети (Атанасія і Лева Шептицьких, Я. Санґушка), перші на Україні екслібриси (книгозбірні Залуських). Ф. ілюстрував вид. «Іфика Ієрополитика» (1760), «Літурґікон» (1759), «Молитвослов» (1755). До кращих робіт належить латинський друк «Flos» з двома мідеритами. Видання Ф. відзначаються високим рівнем поліграфічного виконання.

Филипович Іван (1879 — 1943), гал. кооп. діяч родом з с. Демичі-Заболотова (Снятинського пов.), заслужений у відродженні укр. кооперації 1920-их pp.; 1922 — 29 дир. Ревізійного Союзу Укр. Кооператив. Згодом начальник його адміністративного відділу.

Филипович Ілля (Ілярій; 1832 — 97), церк. і гром. діяч Буковини, правос. свящ., ректор Духовної Семінарії в Чернівцях, співзасновник т-ва «Руська Бесіда», ігумен і архимандрит манастиря в Сучавиці.

Филипович Павло (1891 — 1937), поет і літературознавець родом з Київщини, закінчив Колеґію П. Ґалаґана в Києві й іст.-філол. фак. Київ. Ун-ту (1915); з 1920 до ув’язнення був проф. Київ. Ун-ту з історії нової укр. літератури; друкуватися почав з 1910 рос. мовою під псевд. Зорев; з 1917 писав по-укр. Як поет Ф. належав до групи неоклясиків, позиції яких захищав у «літ. дискусії» 1925. Його невеликий літ. доробок — дві зб. поезій: «Земля і вітер» (1922) і «Простір» (1925), відзначаються високою літ. культурою, глибиною думки й досконалістю форми. Ранні його вірші позначені символізмом, поетику якого Ф. засвоїв, ще пишучи рос. мовою. Філос. підвалинами його поезії є насамперед людина, її місце в природі й історії. З цього походить його виразний універсалізм, тяжіння до безмежних, майже космічних просторів («Дивись, дивись, безмежні перелоги»). Прикметне для його поетичного мислення також уміння конфронтувати сучасність з далеким минулим і майбутнім. Важливіші літературознавчі праці Ф.: «Шевченко і декабристи» (1926), «Пушкін в укр. літературі» (1927), «Укр. літературознавство за 10 років революції» (1928), «З новітнього укр. письменства» (1929, про творчість І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської). 1935 заарештований і засланий на Соловки, де загинув за невідомих обставин. Після XX з’їзду КПСС реабілітований. Найповніше вид., поетичної спадщини Ф.: «Поезії», Мюнхен 1957.

[Филипович Павло (2.9.1891, Кайтанівка, Звенигородський пов. — 3.11.1937). Був розстріляний. — Виправлення. Т. 11.]

Література: Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Париж 1959; Безсмертні, зб. за ред. М. Ореста. Мюнхен 1963; Шерех Ю. Не для дітей. Нью-Йорк 1964.

М. Н.

Филипович-Пухальський Лаврентій (Лавриш; † 1610), львівський маляр і ґравер 16 — поч. 17 в.; його вважають автором ґравюри св. Луки у Львівському «Апостолі» (1573 — 74). Ф.-П. брав участь в острозьких вид. У його майстерні вчився Гринь Іванович та ін.

Филиповський Олександер (1889 — ?), учений аґроном родом з Чернігова, у 1920-их pp. дир. Київ. обл. с.-г. досл. станції. На поч. 1930-их pp. заарештований у зв’язку з колективізацією; дальша доля невідома.

Филипчак Іван (1871 — 1945), гал. педагог і письм. родом з с. Лішня на Сяніччині, співзасновник музею «Самбірщина», організатор шовківництва; 1944 заарештований большевиками, помер на засланні. Іст. повісті («Княгиня Романова», «За Сян», «Кульчицький — герой Відня», «Дмитро Детько» та ін.), розвідки з історії шкільництва.

Фігурський (Н. Ф.) Никон, чернігівський дереворитник кін. 17 — поч. 18 в., ієродиякон; ґравюри до «Полустава» (1703), творів Іоана Максимовича, «Альфавіту» (1705), «Богородице Діво» (1707) та ін.

Фіґоль Атанас (* 1908), гром. і політ. діяч нар. у Коломиї, син о. Івана Ф.; доц. (з 1966) і проф. УТГІ. Студентський діяч у Львові, 1941 — 45 працював у системі УЦК (його представник у Німеччині); з 1945 на еміґрації в Мюнхені; пластовий діяч (1945 — 52 гол. Союзу Укр. Пластунів у екзилі і керівник в-ва «Молоде Життя», в якому виходить «ЕУ»); з 1955 екон. референт НТШ в Европі і ред. «Вістей із Сарселю»; 1966 — 68 — гол. Виконавчого Органу Держ. Центру УНР в екзилі, 1976 — 81 гол. Укр. Дем. Руху. Ст. на екон. (зокрема про кібернетику) і гром. теми.

[Фіґоль Атанас (1908 — 1993, Мюнхен). — Виправлення. Т. 11.]

Фіґоль Володимир (* 1911), кат. свящ. родом з Коломиї, син о. Івана Ф., студіював у Львівській Богословській Академії й Інсбруцькому Ун-ті; з 1936 викладав гомілетику і догматику в Богословській Академії. Заарештований сов. владою 1945, дальша доля невідома. Праці в ж. «Богословія» про церк. братства і «Учительноє євангеліє» К. Транквіліона Ставровецького.

[Фіґоль Володимир. Заарештований 1945 і засуджений на 25 р. заслання в Норильську; з 1988 в ЗДА. — Виправлення. Т. 11.]

Фіґоль Данило (1907 — 67), музеєзнавець і етнограф родом з Коломиї, син о. Івана Ф., за фахом правник; 1933 — 39 співр. Укр. Фотографічного Т-ва у Львові і співред. його органу «Світло й тінь»; з 1940 ляборант Львівської філії АН УРСР, з 1947 наук. співр.; керівник відділу експозиції та культосв. роботи (1947 — 64) Етногр. Музею АН УРСР у Львові, з 1964 гол. охоронець музею. Ст. з питань етнографії, зокрема праця «До історії побуту робітників м. Львова в кін. XIX — поч. XX ст.» (1959).

Фіґоль Іван (1881 — 1933), укр.-кат. свящ., педагог і гал. церк.-гром. діяч родом з Станиславівщини; гімназійний катехит у Коломиї, Станиславові й Львові, викладач гомілетики в Гр.-Кат. Богословській Академії у Львові (з 1929). Автор недільних проповідів для шкільної молоді «Екзорти на неділі і свята шкільного року», ч. 1 — 2 (1928 — 29), перевидані п. н. лоді» (Рим 1981).

[Фіґоль Іван († Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Фіґоль Михайло (* 1927), маляр і мистецтвознавець родом з Крилоса Івано-Франківської обл.; мист. освіту здобув в Ін-ті ім. І. Рєпіна в Ленінграді (1961); станкове та монументально-декоративне малярство: мозаїки («На високій полонині», диптих «Ратоборці»); розпис фойє кінотеатру в Івано-Франківському «Космос»; пейзажі, тематичні килими. Монографія «Ярослав Васильович Пстрак» (1966), альбом «С. Кириченко та Н. Клейн» (1970). «Політ. сатира в укр. мистецтві кін. XIX — поч. XX ст.» (1974) й ін.

Фізер Іван (* 1925), літературознавець родом з с. Мірча на Закарпатті, студіював у Мюнхені й Нью-Йорку (Колюмбійський Ун-т); проф. слов. мов і літератур в ун-ті Ратґерс в Нью-Брансвікс, Н. Дж., д. чл. “УВАН. Автор праць з естетики і літ. критики, серед них про О. Потебню і Р. Інґардена. Теоретична студія «Psychologism and Psychoaesthetics» (Амстердам, 1980).

Попередня     Головна     Наступна