[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 111-112.]

Попередня     Головна     Наступна





КУДРЯВЦЕВ Петро Павлович (24.08/05.09.1868 — 27.06.1940) — філософ, історик філософії. Народився в с. Олексіївському Тульської губ. в родині священика. Початкову освіту здобув у Єфремівському духовному училищі. Після закінчення КДА (1888 — 92) був залишений для підготовки до професорського звання. В 1897 — 1919 рр. посідав каф. історії філософії КДА як доцент, екстраординарний та ординарний професор. Паралельно викладав у Фребелівському ін-ті та жіночих гімназіях Києва. З поч. століття очолював «ліве» крило київ, духовно-академічної професури, виступаючи натхненником усіх її започаткувань щодо реформи системи духовної освіти. Один з авторів «Проекту найнеобхідніших тимчасових змін та доповнень до Статуту православних духовних академій» (1905) і збірки «Правда про Київську духовну академію» (1908). Ініціатор (разом із В. Екземплярським, В. Завитневичем, В. Поповим) створення київ. Релігійно-філос. тов-ва (1907), яке очолював у 1907 — 12 pp. Товариш голови київ. Науково-філос. тов-ва, створеного 1914 р. Делегат Київ. єпархіального з’їзду (1917) та Всеукр. Православного Церковного Собору (1918). Голова Вченого Комітету при міністерстві ісповідань в уряді гетьмана П. Скоропадського (1918). У 1919 — 21 pp. викладав філософію в Таврійському ун-ті. Після повернення до Києва (1921) — співробітник історико-філол. відділу ВУАН з окремих наукових доручень. Працював у Комісії для укладання біографічного словника видатних діячів України і Комісії у справі вивчення історії Києва. В 30-х pp. входив до складу візантійської комісії ВУАН. У серпні 1938 — квітні 1939 pp. перебував під слідством ОГПУ. Помер у Києві. Похований на Солом’янському кладовищі.

Один із провідних діячів релігійно-філос. відродження в Києві поч. XX ст., К. залишив значну історико-філос. і релігійно-публіцистичну спадщину, що й досі залишається невивченою.



Твори К.: Христианский взгляд на жизнь (по поводу «стихотворения в прозе» И. С. Тургенева). — К., 1899; К вопросу об отношении христианства к язычеству. — К., 1903; К вопросу о введении в гимназиях пропедевтического курса философии. — К., 1905; Проф. М. А. Олесницкий // ТКДА. — 1905. — № 4; Проф. Петр Иванович Линицкий (Некролог) // Там само. — 1906. — № 6; В храме и приходе. Заметки и наброски по вопросам церковноприходской жизни. — К., 1907; Очерки современного эмпиризма. — К., 1907; Абсолютизм или релятивизм? К уяснению задач современной философии. Вып. 1. — К., 1908 (уривки в укр. перекладі див.: Хроніка-2000. — Вип. 37 — 38. — К., 2000); От Бэкона до Маха [К уяснению исторического значення чистого змпиризма новейшего времени] // ТКДА. — 1908. — № 4, 5, 8, 9; Из недавнего прошлого. Несколько данных для характеристики перелома, происшедшего в русском общественном сознании в нач. девятидесятых годов. — СПб., 1912; Волны вечности в русск. художественной лит-ре. — К., 1914; Россия и Царьград. — К., 1916; Связь с отцами в сердце и мысли Владимира Соловьева. — К., 1916; Идея святой Софии // Христианская мысль. — 1916. — № 10; До історії освіти на Україні. Два невидані уривки з автобіографічної записки Ор. М. Новицького // Записки історико-філол. відділу ВУАН. — Кн. 13 — 14. — К., 1927; Академічне видання Шевченкового «Журналу» // Там само. — Кн. 21 — 22. — К., 1929; До пояснення «Енеїди» Котляревського, Ч. IV, строфа 50 // Там само. — Кн. 23. — К., 1929; Ще дві слови про О. М. Новицького // Там само. — Кн. 25. — К., 1929; Єврейство, євреї та єврейська справа у творах Ів. Франка // Збірник праць Єврейської історико-археографічної комісії. — Кн. 2. — К., 1929; Освітні мандрівки вихованців Київської Академії за кордон у XVIII ст. // Київ. збірники історії й археології, побуту й мистецтва. — Зб. 1. — К., 1930; Декілька сторінок із культурної історії давнього Києва // Там само.



Про нього див.: Ткачук М. Л. Київ. академічна філософія XIX — поч. XX ст.: методологічні проблеми дослідження. — К., 2000; Мозгова Н. Г. Гносеологічний підтекст однієї дискусії про місце філософії в системі освіти // Практична філософія. — 2001. — № 1.



М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.