[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 161.]

Попередня     Головна     Наступна





ПОСНОВ Михайло Мануїлович (1873 — 13.10.1931) — богослов, історик церкви. Народився в Рязанській губ. Вихованець КДА (1898) і її викладач біблійної історії та Нового Завіту. Приват-доц. каф. історії церкви в Ун-ті Св. Володимира (1908 — 10). Доцент (1910), екстраординарний (1913) і ординарний (1919) професор КДА. Доктор церковної історії (1918). З початку 20-х pp. — в еміграції. Викладав церковну історію і догматику в Софійській духовній академії.

До наукового доробку П. входять праці з історії церкви і богослов’я, в яких знайшли висвітлення питання про розподіл і об’єднання церков (прихильником останнього був П.), джерела християнського віровчення, сутність і розвиток догматів. Важливе місце в дослідженнях П. посідає аналіз античної філософії, який, на його думку, є необхідною умовою для розв’язання питання про походження єресей.



Твори П.: Идея завета Бога с израильским народом в Ветхом Завете (Опыт богословско-филос. обозрения истории израильского народа). — Богуслав, 1902; Взаимодействие двух факторов в истории израильского народа — божественного и человеческого. — К., 1903; Иудейство (к характеристике внутренней жизни еврейского народа в послепленное время). — К., 1906; К вопросу об источниках христианского вероучения и задачах его. — СПб., 1906; О судьбах библейского Израиля. — К., 1907; Новые типы построения древней истории Церкви. — К., 1909; Первая христианская община и коммунизм (Общение имущества в иерусалимской церкви в связи с воззрением т. н. научного социализма на происхождение христианства) // Христианское чтение. — 1909. — № 4, 5; О личности Основателя христианской церкви. — СПб., 1910; Евангелие Иисуса Христа и «Евангелие» апостолов о Христе. — К., 1911; Гностицизм II в. и победа христианской церкви над ним. — К., 1917 (те саме: Брюссель, 1991; фрагменти — у кн.: Гностики, или «О лжеименном знании». — К., 1996); Самарийские маги — христианские ересеархи: В 2 т. — СПб. — К., 1917; История христианской церкви (до разделения церквей — 1054 г.) — Брюссель, 1964 (те саме: Брюссель, 1988; К., 1991).



М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.