[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 221-222.]

Попередня     Головна     Наступна





ШЛЕМКЕВИЧ Микола Іванович (27.01/08.02.1894 — 14.02.1966) — філософ, публіцист, громадсько-політ. діяч. Народився у с. Пиляві на Тернопільщині в родині священика. Закінчив польську гімназію (Львів, 1912). Вивчав філософію у Віденському ун-ті (1912 — 14). Повернувшись додому, зазнав рос. полону (1915 р. вивезений до Сибіру). У 1917 — 20 pp. мешкав у Києві, пізніше — на Звенигородщині (до 1922 p.). Був секретарем ред. «Робітничої газети» (1917 — 19). Переклав укр. мовою «Диктатуру пролетаріату» К. Каутського. У 1923 — 26 pp. продовжив філос. студії у Віденському ун-ті; здобув ступінь д-ра філософії за працю «Сутність філософії», написану під керівництвом М. Шліка. Поглиблював знання у Сорбонні (Париж, 1928 — 29). Від поч. 30-х pp. — ідеолог «Фронту нац. єдності», гол. ред. ж-лу «Перемога» і «Укр. видавництва» (Краків — Львів, 1941 — 44); співред. ж-лу «Наші дні» (Львів). З 1943 р. — член політради при Президії Укр. Центр. Комітету (голова — В. Кубійович). В еміграції жив у Відні, потім — у Німеччині (Баварія). Співзасновник і заступник голови ради Укр. Нац.-Державного Союзу й Укр. Нац. Ради. З 1949 р. жив у США. Співзасновник Союзу укр. нац. демократів (1950). Заснував ж-л «Листи до Приятелів» (1953 — 67), вид-во «Ключі» (1956), ініціював створення Укр. науково-публіцистичного ін-ту (поч. 60-х) для відстежування й спростування хибної інформації про Україну. Помер у м. Пассейку (США).

За словами О. Кульчицького, Ш. — «чи не найоригінальніша» постать в укр. еміграції. Поєднував хист до науково-теоретичного й художньо-образного мислення, вирізнявся глибокою філос. підготовкою. Світогляд Ш. еволюціонував від москвофільства (в юнацькі роки) до українофільства, від соціал-демократичного середовища «Робітничої газети», ідеології «творчого націоналізму» і державництва (30 — 40 pp.) до заклику піднестись над усіма розмежуваннями до «суспільства духу» (50 — 60 pp.). Працював здебільшого в жанрі філос. публіцистики. Філософія, за Ш., не має ні власного предмета, ні власного методу пізнання. Її завдання — критика «культурних систем» (В. Дільтей): науки, мистецтва, релігії. Філософія не поза ними, «вона в них» (особливо наголошував на цій рисі укр. культури). Виокремив філой онтогенетичні соціально-психол. типи укр. людини, її ментальності, нашарування і взаємодія яких творить укр. духовність: «гоголівську людину»-конформіста, духоцентричну «сковородянську людину», «шевченківську людину» — перетворювача світу, «галичанина», для якого релігія і церква — основи духу, а «князь церкви — князь народу». Закликав не залишатись «тільки тінню минулого» (не зупинятись на щаблях 20 — 40 pp.), не тонути «в суспільстві гайвеїв», «вийти з тупого самовдоволення». Невтомно нагадував еміграції про її високе призначення — творення «підсоння, в якому може здійснюватись віднова духу і життя» усієї укр. нації. Бачив вихід зі стану розгубленості українців у творенні «нової одежі духу і життєвих форм» та живому здійсненні їх «у новій укр. людині».



Твори Ш. (деякі вийшли під псевдонімами: М. Іванейко, Р. Срібний): Оправданнє фільософії (прелюдія) // ЛНВ. — 1926. — Ч. 3; Шляхи організації духовости // ЛНВ. — 1926. — Ч. 6; Елементи науки і її засновки // ЛНВ. — 1926. — Ч. 10; Вартість науки // ЛНВ. — 1926 — Ч. 12; А вже весна, а вже красна; розмови про розум і творчий життєвий порив // ЛНВ. — 1927. — Ч. 10; Філософія // Зб. історико-філос. секції НТШ. — Т. 17. — Львів, 1934 (перевид: Сутність філософії. — Париж; Нью-Йорк; Мюнхен, 1981 (ЗНТШ, Т. 201); Творчий націоналізм як філософія мілітанс. — Львів, 1935; Проблема укр. інтелігенції (Інтелігенція і політика). — Львів, 1936; УНДИЗМ — УНДО й ФНЄ. — Львів, 1938; Прогулька до великої столиці: гутірка при ватрі про світогляд і характер. — Регенсбург, 1947; Укр. синтеза чи укр. громадянська війна. — Бльомберг; Ліппе, 1949; Загублена укр. людина. — Нью-Йорк, 1954 (те саме: К., 1992); Душа і пісня // Укр. душа. — Нью-Йорк; Торонто, 1956 (те саме: К., 1992); Галичанство. — Нью-Йорк; Торонто, 1958 (те саме: Політологічні читання. — 1993. — № 1. — Львів, 1997); Верхи життя і творчости: промови-доповіді. — Нью-Йорк; Торонто, 1958; За правду про Україну. — Чикаго, 1962; Фронт укр. правди. — Чикаго, 1963; Церковні справи // Листи до Приятелів. — 1965. — Ч. 3 — 4; Сутність філософії (скорочено) // Хроніка-2000. — Вип. 37 — 38. — К., 2000.



Про нього див.: Кубійович В. Замість листа до приятеля (Пам’яті Миколи Шлемкевича) // Сучасність. — 1966. — № 3; Кульчицький О. Вчителі життя (Пам’яті Миколи Шлемкевича) // Сучасність. — 1966. — № 6; Микола Шлемкевич ... силюета й спогади про нього. — Вінніпег, 1966; Придаткевич Р. Спомини про Миколу Шлемкевича // Листи до Приятелів. — 1967. — № 1 — 3; Дальний М. Наш Микола Шлемкевич (включено 11 листів М. Шлемкевича) // Листи до Приятелів. — 1967. — № 4 — 6; Витанович І. Соціол. спадщина Миколи Шлемкевича // Листи до Приятелів. — 1967. — № 7 — 9; Олесіюк Т. «Галичанство» Миколи Шлемкевича // Листи до Приятелів. — 1967. — № 10 — 12; Паньківський К. Микола Шлемкевич — публіцист // Сучасність. — 1974 — № 7 — 8; Янів В. Етнопсихол. аспекти у творах Миколи Шлемкевича // Богословія (Рим). — 1979. — Т. 43. — Кн. 1 — 4; Гориць В. Про автора «Галичанства» і не тільки... // Шлемкевич М. Галичанство. — Львів, 1997.



В. Білодід.















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.