[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 24-26.]
Попередня
Головна
Наступна
БУЛГАКОВ Сергій Миколайович (16/28.06.1871 — 13.07.1944) — філософ, богослов, економіст, громадський і церковний діяч. Народився у м. Лівнах Орловської губ. в родині священика. Початкову освіту здобув у Лівненському духовному училищі (1881 — 84). У роки навчання в Орловській духовній семінарії (1884 — 88) пережив глибоку релігійну кризу, що примусила його відмовитися від продовження духовної освіти і перейти до Єлецької гімназії (1888 — 90).
У 1890 р. Б. стає студентом юридичного ф-ту Моск. ун-ту, після закінчення якого (1894) залишається при каф. політекономії та статистики для підготовки до професорського звання. 1895 р. читанням курсу політекономії в Моск. технічному училищі розпочинає викладацьку діяльність. У 1896 — 97 pp. виступає з першими науковими публікаціями. 1897 р. успішно складає магістерський іспит і отримує дворічне наукове відрядження за кордон. Упродовж 1898 — 1900 pp. працює над магістерською дисертацією в бібліотеках Німеччини, Франції, Англії, вивчає німецьку філософію. 1901 p., після захисту в Моск. ун-ті магістерської дисертації «Капіталізм і землеробство», його обирають на посаду ординарного професора політекономії Київ. політехнічного ін-ту. В 1903 р. розпочинає (як приват-доц.) читання курсу «Критичний вступ до економічної науки» на юридичному ф-ті Ун-ту Св. Володимира. Київ. період творчості Б. відзначений низкою наукових і публіцистичних праць, в яких відбився духовний шлях мислителя від марксизму до ідеалізму, знайшов обґрунтування його релігійно-філос. світогляд. Публічні лекції й доповіді Б., участь у видавництві ж-лів «Новый путь» (1904) та «Вопросы жизни» (1905), заснування в Києві першої релігійно-філос. газети «Народ» (1906, № 1 — 8, подальше видання заборонене), активна роль у створенні й діяльності Релігійно-філос. тов-ва пам’яті Вол. Соловйова (Москва, 1905) зробили Б. однією з найвідоміших і впливовіших постатей у духовному відродженні поч. XX ст.
1906 р. Б. переїздить до Москви, працює приват-доцентом Моск. ун-ту й професором політекономії Моск. комерційного ін-ту. Активна громадська позиція робить його депутатом Другої Державної Думи (1907), робота в якій остаточно розвіює революційні ілюзії Б. і відбиває бажання займатися політикою.
З кінця 1900-х pp. Б. зосереджується на релігійно-філос. творчості й викладанні. Бере активну участь у створенні книговидавництва «Путь». Не залишає й політекономічних студій — у 1912 р. видає фундаментальну працю «Філософія господарства», першу частину якої («Світ як господарство») захищає у Моск. ун-ті як докторську дисертацію.
Трагічні переживання революційних подій 1917 р. стали останньою краплею у давно назрілому внутрішньому бажанні Б. присвятити себе церковному служінню. Складний духовний шлях мислителя від філос. ідеї Божества до живої віри у Христа, у церкву знайшов логічне завершення у прийнятті ним священства (червень 1918 р.). Після рукопокладення Б., активного учасника Всерос. Помісного Собору 1917 р., було обрано членом Вищої Церковної Ради.
В 1918 — 22 р. Б. продовжує наукову і викладацьку діяльність у Таврійському ун-ті (Сімферополь). У грудні 1922 p., під час чергового етапу акції «очистки» трудової Росії від «паразитуючого класу професорів», Б. разом із родиною було вислано за кордон, кажучи його словами, «помирати на чужині». Опинившись у Константинополі, в травні 1923 р. Б. переїздить до Праги, де стає професором щойно створеного й очолюваного П. Новгородцевим Рос. наукового ін-ту. В жовтні 1923 р. Б. виступає натхненником і організатором Братства св. Софії.
У липні 1925 р. Б. приймає посаду професора і декана Православного Богословського ін-ту в Парижі, де працює до останніх днів життя, поєднуючи напружену викладацьку діяльність з плідною богословською творчістю, сумлінним пасторським служінням та невтомним піклуванням у справі розгортання екуменічного руху. 1943 року о. Сергію присуджують вчений ступінь доктора церковної історії. Помер у Парижі, похований на рос. православному кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа.
Дослідники розрізняють у духовній еволюції Б. три періоди: марксистський (1896 — 1900), релігійно-філос. (1901 — 18), богословський (з 1919). Перший може бути названий «марксистським» лише умовно: захоплення марксизмом і членство в РСДРП не завадили Б. виявити себе прихильником недоктринального, «часткового» соціалізму і посісти самостійну від ленінців позицію, схарактеризовану останніми як «легальний марксизм» і ревізіонізм.
Під впливом релігійно-естетичних переживань, роздумів над ідеями І. Канта, Ф. Достоєвського, В. Соловйова у світогляді Б. на поч. 1900-х pp. відбувається глибокий злам, що започатковує новий, релігійно-філос. період його творчості. Поєднуючи певний час повернення до релігії з соціалістичною орієнтацією і називаючи себе «християнським соціалістом», близько 1910-х р. Б. відходить від політ. діяльності та зосереджується на розробленні цілісної релігійно-філос. системи, прагнучи, слідом за В. Соловйовим і П. Флоренським, всеохопного синтезу християнських начал з філософією і наукою. Лейтмотивом вчення Б., викладеного у працях «Філософія господарства» (1912), «Світло Невечірнє» (1917), збірці статей «Тихі думи» (1918), є ствердження цінності буття та матеріального космосу (тип свого філософування Б. визначає як «релігійний матеріалізм»), що мислиться на ґрунті християнського світогляду як розкриття зв’язку світу з Богом. «Світу не належить його буття — воно йому дане» — вихідна теза Б. Тварне буття, мислиме як круговерть виникнення і знищення, є буванням, за множинністю якого приховане єдине, універсальне підґрунтя — матерія, «Велика Матір-Земля» — не тільки життєдайне начало, але потенційно, у вищому творчому зусиллі, «Богоземля», Богоматір. Вчення про матерію тісно повязане з софіологією Б., накресленою в релігійно-філос. працях і систематично розроблюваною у богословський період творчості, до якого Б. вступає з переконанням у неспроможності філософії адекватно висловити християнську істину.
В богослов. працях 20 — 30-х pp. Б. розгортає софіологію як метафізичне вчення про причетність світу Богові. Стверджуючи софійність не тільки «піднесених», а й занепалих сторін тварного буття, софіологія Б. охоплює різні аспекти тварної реальності — господарство, мистецтво, творчість, владу, смерть та ін. У софіології історії Б. іст. процес представлено як боголюдський, а його рушієм виступає Церква як образ, в якому Софія виступає головною єднальною ланкою між Богом і світом. Розрізнення «небесного» і «земного» аспектів Софії, ототожнення Софії з «усією», природою Божою, стало підставою для звинувачень Б. в модернізмі та єресі (вчення Б. було засуджене постановами Моск. Патріархії в 1935 р. та Архієрейського Собору в Карловицях у 1936 p.), що не применшує, однак, значущості спадщини Б.-богослова.
Твори Б.: О рынках при капиталистическом производстве. — М., 1897; Капитализм и земледелие: В 2 т. — СПб., 1900; Осн. проблемы теории прогресса // Проблемы идеализма. — М., 1902; От марксизма к идеализму: Сб. статей (1890 — 1903). — СПб., 1903; Краткий очерк полит. экономии. Вып. 1. Осн. черты современного хозяйственного строя. — М., 1906; О смертной казни // Против смертной казни. — М., 1906; Церковь и культура // Вопросы религии. — Вып. 1. — М., 1906; Церковь и государство // Там само; Церковь и социальный вопрос // Там само; История полит. экономии. Лекции, читанные в Моск. коммерческом ин-те в 1907 г. — М., 1907; Героизм и подвижничество // Вехи. Сб. статей о русск. интеллигенции. — М., 1909; Два града. Исследование о природе общественных идеалов. — М., 1911 (те саме: СПб., 1997); Природа в философии Вл. Соловьева // Сб. первый (изд-ва «Путь»). О Владимире Соловьеве. — М., 1911; Философия хозяйства. — М., 1912 (те саме: М., 1990); Л. Н. Толстой // Сб. второй (изд-ва «Путь»). О религии Льва Толстого. — М., 1912; Простота и опрощение // Там само (дві останні див.: Л. Н. Толстой: Pro et contra, — СПб., 2000); История социальных учений в XIX в. Лекции. — М., 1913; Война и русск. самосознание. — М., 1915; Христианство и социализм. — М., 1917; Свет-Невечерний. Созерцания и умозрения. — М., 1917 (те саме: М., 1994; М; Х., 2000); Тихие думы: Из статей 1911 — 1915 гг. — М., 1918 (те саме: М., 1996); На пиру богов (Pro et contra) // Из глубины: Сб. статей о русск. революции — М.; Пг., 1918 (те саме: М., 1990); Святые Петр и Иоанн. Два первоапостола. — Париж, 1926; Купина Неопалимая. Опыт догматического истолкования некоторых черт в православном почитаний Богоматери. — Париж, 1927 (те саме: Вильнюс, 1990); Друг Жениха. О православном почитании Предтечи. — Париж, 1927; Лествица Иаковля. Об ангелах. — Париж, 1929; Икона и иконопочитание. — Париж, 1931 (те саме: М., 1996); Агнец Божий. О Богочеловечестве. Ч. I. — Париж, 1933 (те саме: М., 2000); Утешитель. О Богочеловечестве. Ч. II. — Париж, 1936; Невеста Агнца. О Богочеловечестве. Ч. III. — Париж, 1945; Автобиографические заметки. — Париж, 1946 (2-е вид. — Париж, 1990); Апокалипсис Иоанна (Опыт догматического истолкования). — Париж, 1948 (те саме: М., 1991); Философия имени. — Париж, 1953 (те саме: М., 1999); Православне. Очерки учення Православной Церкви — Париж, 1965 (те саме: М., 1991; К., 1991); Христианский социализм. — Новосибирск, 1991; Христианство и еврейский вопрос. — Париж, 1991; Героизм и подвижничество. — М., 1992; У стен Херсониса. — СПб., 1993; Соч.: В 2 т. — М., 1993;Труды по социологии и теологии: В 2 т. — М., 1999.
Про нього див.: Антонов Н. Сергей Николаевич Булгаков и его религиозно-общественное мировоззрение. — СПб., 1912; Арх. Серафим (Соболев). Новое учение о Софии, Премудрости Божией. — София, 1935; Його ж. Протоиерей С. Н. Булгаков как толкователь Священного Писання. — София, 1936; Памяти о. Сергия (Булгакова). — Париж, 1945; Зандер Л. А. Бог и мир: Миросозерцание о. С. Булгакова: В 2 т. — Париж, 1948; Кувакин В. А. Религиозная философия в России: нач. XX в. — М., 1980; Монахиня Елена. Профессор протоиерей Сергий Булгаков (1871 — 1944) // Богословские труды. — М., 1986. — Т. 27 (бібліогр. творів Б. — С. 179 — 194) (перевид. у додатку до кн.: Булгаков С. Н. Два града. — СПб., 1997); Гайденко П. П. Антиномическая диалектика С. Н. Булгакова // Критика немарксистских концепций диалектики XX в. Диалектика и проблема иррационального / Под ред. Ю. Давидова. — М., 1988; Бодров В. Н. Сергей Николаевич Булгаков: софиологическое видение мира // Вестник Моск. ун-та. Сер. Философия. — 1989. — № 5; Хоружий С. С. София — Космос — Материя: Устои филос. мысли отца Сергия Булгакова // ВФ. — 1989. — № 12 (те саме в кн.: Хоружий С. С. После перерыва: Пути русск. философии. — СПб., 1994); Рейтлингер И. Отрывки воспоминаний об о. Сергии Булгакове // Вестник РСХД. — 1990. — № 159. Давыдов Ю. Н. Вебер и Булгаков (христианская аскеза и трудовая этика) // ВФ. — 1994. — № 2; Портнягина Н. А. Христианский социализм (С. Н. Булгаков) // Там само; Лосский Н. О. Воспоминания: Жизнь и филос. путь. — СПб., 1994; Смирнов И. П. От марксизма к идеализму: М. И. Туган-Барановский, С. Н. Булгаков, Н. А. Бердяев. — М., 1995; Лосский Вл. Спор о Софии. Статьи разных лет. — М., 1996; Давыдов Ю. Апокалипсис атеистической религии (С. Булгаков как критик революционистской религиозности) // В кн.: Булгаков С. Н. Два града. — СПб., 1997; Аржаковский А. А. Журнал «Путь» (1925 — 1940): Поколение русск. религиозных мыслителей в эмиграции. — К., 2000; Евлампиев И. И. История русск. метафизики в XIX — XX вв. Русск. философия в поисках Абсолюта: В 2 ч. — Ч. II — СПб., 2000.
Бібліогр.: Осоргина Т. Библиогр. трудов о. Сергия (Булгакова). — Париж, 1987.
М. Ткачук
