[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 44-46.]

Попередня     Головна     Наступна





ГОГОЦЬКИЙ Сильвестр Сильвестрович (05/17.01.1813 — 29.06/11.07.1889) — філософ, історик філософії. Народився у м. Кам’янці-Подільському в родині священика. Початкову освіту здобув під керівництвом батька — випускника КДА. Після закінчення місцевого духовного училища (1827) і семінарії (1833), де виявив надзвичайні здібності у навчанні, став студентом КДА (1833 — 37), слухав богословські курси арх. Інокентія (І. Борисова) і філос. лекції І. Скворцова, В. Карпова, О. Новицького, Й. Міхневича. Був залишений в академії викладачем польської мови. Після захисту магістерської дисертації «Критичний огляд вчення римської церкви про видиму главу церкви» здобув ступінь магістра богослов’я і посаду бакалавра (1837). Попри успішну академічну кар’єру — бакалавр німецької мови (1839), бакалавр філос. наук (1842), екстраординарний (1848) і ординарний (1850) професор філософії — Г., схильний до мислення «більш у дусі вільно-філософському, ніж віддано-богословському» (Г. Шпет), доклав чимало зусиль, щоб посісти університетську кафедру. Майже 10 років витратив на численні бюрократичні перешкоди і витримав кілька разів усні й письмові іспити з усіх філос. дисциплін, захистив (латиною) ще одну магістерську («Про характер філософії середніх віків») і докторську («Діалектична система Геґеля, її позитивні якості й вади») дисертації й отримав ступінь доктора філософії (1850) саме тоді, коли філос. кафедри в ун-тах були скасовані. З цієї причини Г. прийняв, звільнившись з академії, щойно створену в Ун-ті Св. Володимира каф. педагогіки (1851). Ординарним професором університетської каф. філософії Г. було призначено аж 1869 p., однак, разом з курсами історії філософії, логіки та психології він і надалі читав педагогіку, доки хвороба очей не змусила його припинити викладацьку діяльність (1886). У 50 — 70-х pp. Г. працював ще у кількох навчальних закладах Києва, (зокрема, читав курси педагогіки в духовній семінарії та училищі граф. Лєвашової, викладав історію в кадетському корпусі та ін.) Був першим директором, викладачем психології і педагогіки Вищих жіночих курсів у Києві (1878 — 86). 1862 р. відвідав Берлін, Дрезден, Краків, Лемберг (Львів) з метою вивчення навчально-виховного процесу в німецьких і польських освітніх закладах. Помер у с. Некрашах поблизу Києва. Похований на території Києво-Видубицького Свято-Михайлівського монастиря.

Філос. світогляд Г. зростав як результат критичного переосмислення здобутків західноєвропейського й, особливо, німецького ідеалізму на ґрунті релігійно-православної традиції. Філос. пошуки Г., так само як і О. Новицького, П. Авсенєва, П. Юркевича та ін. мислителів, що зросли в стінах духовно-академічної школи, були спрямовані на розбудову християнсько-православної філософії, спроможну здолати крайнощі раціоналізму та емпіризму у вищій злагоді віри й розуму. Знавець і симпатик ідей Геґеля (хоча й не гегельянець, у власному розумінні), Г. вбачав шлях до такої філософії у синтезі гегелівського вчення з православною ортодоксією, мислячи його в дусі «оправославлення» німецького ідеалізму і виявляючи себе, таким чином, прихильником неортодоксального теїзму.

Наукова спадщина Г. містить праці з психології, педагогіки, богослов’я, втім найзначнішим є доробок мислителя у галузі історії філософії. З його іменем пов’язані одні з найперших на східнослов’янському Грунті вагомих кроків у розбудові теорії, методології, історіографії історії філософії, у ствердженні історії філософії як самостійної наукової дисципліни. Г. належать перші в Росії дисертаційні дослідження, присвячені філософії Канта і Геґеля, а також перший вітчизняний досвід створення філос. енциклопедії («Філос. лексикон»).



Твори Г.: Критическое обозрение учення римской церкви о видимой главе церкви. — К., 1841; Критический взгляд на философию Канта. — К., 1847; О характере философии средних веков // Современник. — 1849. — № 6; Об ист. развитии воспитания у примечательнейших народов древнего мира — К., 1853 (те саме: СПб., 1854); Введение в педагогику // ЖМНП. — 1855. — № 4; О развитии чувствовательных способностей в педагогическом отношении // Там само. — 1855. — № 10; О развитии познавательных способностей в педагогическом отношении // Там само. — 1857. — № 3; 4; Филос. лексикон: В 4 т. (5 кн.). — К., 1857 — 1873; Обозрение системи философии Геґеля. — К., 1860; Два слова о прогрессе // ТКДА. — 1860. — № 1; Современность // ТКДА. — 1860. — № 2; Педагогическое значение басен Крылова // УИ. — 1868. — № 3; Карамзин как моралист и историк. — К., 1870; Введение в историю философии. — К., 1872; О различии между воспитанием и образованием в древние и новые времена. — К., 1874; Филос. словарь или краткое объяснение филос. и других научных выражений, встречающихся в истории философии. — К., 1876; О высшем образовании в применении к женщине. — К., 1878; Философия XVII и XVIII в. в сравнении с философиею XIX в. и отношение той и другой к образованию: В 3 вып. — К., 1878 — 84; Краткое обозрение педагогики или науки воспитательного образования. — К., 1879 (2-е доп. вид. — К., 1882); Программа психологии: В 2 вып. — К., 1880 — 81.



Про нього див.: Юркевич П. Д. По поводу статей богословского содержания, помещенных в Филос. лексиконе // ТКДА. — 1861. — № 1, 2 (те саме: Юркевич П. Д. Филос. произведения. — М., 1990); Антонович М. Современная философия // Современник. — 1861. — № 2; Поспехов Д. Пятидесятилетие ученой деятельности бывшего профессора Киевской духовной академии С. С. Гогоцкого // ТКДА. — 1887. — № 12; Флоринский Н. С. С. Гогоцкий // Вера и разум. — 1889. — № 20; Колубовский Я. Материалы для истории философии в России // Вопр. философии и психологии. — 1890. — Кн. 4 (вміщено бібліогр. відомості); Ткачук М. Л. Гегелівські впливи у творчості О. Новицького і С. Гогоцького // Спадщина Памфіла Юркевича: світовий і вітчизняний контекст. — К., 1995; Фицик І. Д. Про історико-філос. спадщину С. С. Гогоцького // Вісник Київ. ун-ту. Сер.: Філософія. Політологія. — Вип. 23. — К., 1995; Його ж. С. С. Гогоцький як історик філософії: Автореф. дис. ... канд. філос. наук. — К., 1996; Ткачук М. Л. Київська академічна філософія XIX — поч. XX ст.: методологічні проблеми дослідження. — К., 2000; Її ж. Теоретичні і методологічні проблеми історико-філос. знання у спадщині Сильвестра Гогоцького // Наукові записки НаУКМА. — Сер.: Філософія та релігієзнавство. — Т. 19. — К., 2001.



М. Ткачук















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.