[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 51.]

Попередня     Головна     Наступна





ГУЛАК Микола Іванович (25.05.1822 — 26.05/07.06.1899) — громадсько-політ. діяч, вчений (історик-славіст, математик), педагог. Народився на Полтавщині в укр. дворянській родині. 1843 р. закінчив юрид. ф-т Дерптського (Тартуського) ун-ту, кандидат правознавства. Від 1845 — перекладач комісії з розбору стародавніх актів у канцелярії київ. генерал-губернатора. Досліджує економічну та політ. історію слов’ян. Гол. організатор та ідеолог Кирило-Мефодіївського тов-ва, спрямованого на ліквідацію самодержавства, кріпацтва і об’єднання слов’ян у демократичній федерації, з уґрунтуванням правління, законодавства й освіти на християнській релігії. Після розгрому тов-ва (1847) і 3-річного ув’язнення у Шліссельбурзі, звідки вийшов математиком (виніс 23 рукописних зшитки зошитів), 8 років провів на засланні у Пермі. Працював педагогом в Одесі (1859 — 1861), в Керчі, Ставрополі (1862 — 63), Кутаїсі (1863 — 67), Тифлісі (1867 — 86). Вивчив груз., азерб., перську, арабську мови, історію і культуру народів Кавказу. Перекладав російською з англ. (Г. Лонгфело), груз. (Ш. Руставелі), фарсі (Нізамі та О. Хайям), азерб. (Фізулі) мов, надрукував працю про майже невідому тоді в Росії поему Ш. Руставелі «Витязь у тигровій шкурі». Виступав з публічними лекціями, друкувався у пресі. 1886 р. вийшов у відставку. Останні роки життя мешкав у родині пасербиці в азерб. місті Гяндж (рос. Єлизаветполь, Кіровобад), де помер і похований.

Г. належить помітний внесок у формування ідеології визвольних (соціально-політ. і нац.) змагань укр. народу і теор. підготовку революції у природознавстві на зламі XIX — XX ст. Щонайменше — ідейний співавтор програмних документів тов-ва, ґрунтованих на принципах демократизму, християнізму, панславізму та месіянського націоналізму. Прибічник радикальних методів боротьби. Суспільно-політ. погляди Г. оцінюють по-різному: 1) як безсумнівний рев. демократизм; 2) як «одну з перехідних форм між просвітництвом та раннім етапом рев. демократизму, точніше — як радикальне просвітництво» (С. Б. Кримський). Г. започаткував демократичний напрям у вітчизняному слов’янознавстві (рукописи: «Міркування про поземельну власність у Малоросії» та « Юридичний побут поморських слов’ян»). Як теоретик природознавства, математик спростовував філос. кредо емпіризму. За Г., ми «відчуваємо не самі сутності зовнішних предметів, а тільки їхню проекцію у трьох вимірах». У «гідних подиву», за оцінкою фахівців, математ. працях Г. виступає одним із перших послідовників М. І. Лобачевського, розробляє ідеї багатовимірної геометрії, порушує проблеми науки XX ст.



Твори Г.: Дослідження трансцендентних рівнянь. — О., 1859 (франц. мовою); Опыт геометрии о четырех измерениях. — Тифлис, 1877; О Барсовой коже Руставели // Сб. материалов для описання местностей и племен Кавказа. — Тифлис, 1884. — Вып. 4; О месте, занимаемом грузинским языком в семье индоевропейских языков // Сб. материалов для описання местностей и племен Кавказа. — Тифлис, 1899. — Вып. 26; «Юридичний побут поморських слов’ян» (праця, вилучена при арешті 18.03.1847) // Кирило-Мефодіївське тов-во: У 3 т. — Т. 1. — К., 1990.



Про нього див.: Стороженко Н. Кирилло-Мефодиевские заговорщики (Н. И. Гулак) // КС — 1906. — Кн. 2; Возняк М. Кирило-Мефодіївське братство. — Львів, 1921; Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество. — М., 1959; Кримський С. Б., Кратко М. І. Ідейно-філос. основи творчості М. І. Гулака // Філос. думка. — 1984. — № 6; Марахов Г. И. С верой в будущее. Рев. демократ Н. И. Гулак. — К., 1989; Справа М. І. Гулака // Кирило-Мефодіївське тов-во: У 3 т. — Т. 1. — К., 1990; Марченко В. Гулак // Слово і час — 1991. — № 1.



В. Білодід









Див. також:

Вибрані документи з матеріалів слідчих справ Кирило-Мефодіївського товариства














Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.