[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 79-80.]

Попередня     Головна     Наступна





ЗЕРОВ Микола Костьович (14/26.04.1890 — 03.11.1937) — поет, перекладач, критик, літературознавець, культуролог. Народився в м. Зінькові на Полтавщині в родині педагога. Розпочав освіту в Зіньківській міській школі, продовжив у Охтирській (1900 — 03) і Київ. (1903 — 08) гімназіях, на історико-філол. ф-ті Ун-ту Св. Володимира (1908 — 14). В ун-ті був одним з провідних діячів укр. студ. громади. Друкується з 1912 р. Веде пед. діяльність в Златополі, Києві, Баришівці (1914 — 23). У 1923 — 34 pp. — професор укр. літ-ри в Київ. ін-ті народної освіти. Активний діяч культурно-мистецького відродження 20-х років: ідейний лідер «неокласиків», учасник літ. дискусії 1925 — 28 pp., перекладач світової класики, передусім античної літ-ри. Ідеологічні переслідування і обмеження діяльності З., розпочаті 1926 p., посилюються на поч. 30-х pp. Восени 1934 р. його позбавляють кафедри, у квітні 1935 р. — заарештовують, а в листопаді 1937 р. — розстрілюють на Соловках.

Видатний діяч укр. культури, законодавець літ. процесу свого часу, символ справжнього, надійного і відповідального в культурі (Є. Сверстюк), З. вибудовував власну систему поетики та естетичних ідей, у культурознавчих та історико-літ. дослідженнях орієнтувався на оригінально проінтерпретовану філософію культури. Пріоритетний для З. культурно-іст. метод внутрішньо зв’язаний у його дискурсі з ідеями Дільтея і школи «історії духу». З. практикував і обґрунтовував бачення певних літературно-мистецьких явищ минулого як моментів цілісного душевно-духовного життя відповідної доби, тобто їх розуміння (в герменевтичному тлумаченні цієї дослідницької процедури). Засада цілісності зобов’язувала, з його погляду, враховувати одночасне взаємонакладання іст., соціальних і культурних чинників, що впливають на зародження і функціонування мистецьких явищ. Тому З. звертається не тільки до історико-функціонального аналізу красного письменства, а й до соціологічного методу, але за умови його поєднання з історико-культурним тлумаченням та студіями над формою. Визнаючи автономність духовної еволюції людства, критерієм її успішності З. вважав утримання і примноження різноманіття людської культури. Обстоював самобутність і глибинні духовні джерела укр. культури, головною перешкодою у розвитку якої вважав не зовнішні впливи, навіть найнесприятливіші, а духовний провінціалізм і хуторянство. У цій площині, як і в підтримці гасла європейськості, З. був однодумцем М. Хвильового. Наполягав на засадах культурної наступності, акцентуючи необхідність звертання до античних надбань — джерел кожної європейської культури, в т. ч. й укр. У культурній політиці З., як і «неокласики» загалом, намагався виділити в укр. мистецтві найпліднішу традицію (вважаючи при цьому вичерпаним народницький утилітаризм), сприяти засвоєнню молодим поколінням укр. інтелектуальної еліти найвищих культурних досягнень людства, забезпечувати опанування учасниками культуротворчого процесу фахової майстерності.



Твори З.: Нове укр. письменство. — Вип. 1. — К., 1924; (те саме: Мюнхен, 1960); До джерел. — К., 1926 (те саме: Львів; Краків, 1943); Наші літературознавці і полемісти // Червоний шлях. — 1926. — № 4; Від Куліша до Винниченка. — К., 1929; Вибране. — К., 1966; Corollarium: Збірка літ. спадщини. — Мюнхен, 1977; Лекції з історії укр. літ-ри: 1799 — 1870. — Торонто, 1977; Твори: В 2 т. — К., 1990 (Т. 2. Історико-літ. та літературознавчі статті).



Про нього див.: Білокінь С. І. Закоханий у вроду слів: М. Зеров — доля і книги. — К., 1990; Брюховецький В. С. Микола Зеров. — К., 1990 (однойменні книга і брошура); Гальчук О. В. М. Зеров і античність. — К., 2000.



І. Лисий















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.