[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ III. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ I     Розділ III     Наступна

ПОЛУДНЕВЕ КРИМСЬКЕ ПОБЕРЕЖЕ. ПАНТІКАПЕЙ, ФАНАҐОРІЯ І ТАНАІС, БОСПОРСЬКЕ ЦАРСТВО, ЖИДІВСЬКА КОЛЬОНЇЗАЦІЯ. ГРЕЦЬКА ЧОРНОМОРСЬКА ТОРГОВЛЯ І ГОСПОДАРСТВО, КУЛЬТУРНІ ВПЛИВИ ЇХ НА ЧОРНОМОРСЬКУ І ДАЛЬШУ ЛЮДНІСТЬ.

На полудневім побережу Крима споміж кількох звістних нам осель (Харакс, Лямпад, Атеней і т. и.) видатнїйша була Теодосія (на місці теперішньої). Се була, як уже сказано, мілєтська кольонїя. Час засновання її нам невідомий; в 1-й пол, IV в. її підбив собі боспорський архонт Лєвкон, і від того часу вона входила в склад Боспорського царства. Демостен хвалить її великий порт, „як кажуть корабельники — не гірший від боспорського“; Страбон славить родючість околиць Теодосії ¹). Але не вважаючи на свій справдї дуже гарний порт, вона не мала в античні часи важнїйшого значіння: аж в середнїх віках (XIV-V) Ґенуезцї, оселившись тут, надали їй всесвітню славу під іменем Кафи.

Без порівняння важнїйше значіпне в старинні часи мав Пантікапей, осада на місці теперішньої Керчи, „метрополь всїх мілєтських кольоній Кімерійського Боспора“ ²) (звичайна форма імени Παντικάπαιον, мешканець звав ся Παντικαπαίτης, Παντικαπεύς, Παντικάπαιος ): Його. історія стає нам відомою тільки з кінцем V в., але з огляду на таке першеньство його поміж тутешніми кольонїями здогадують ся, що заснована (себ то — остаточно сформована) ся осада була скорше, що найпізнїйше — десь в серединї VI в. З початку се була аристократична републїка, на чолї котрої від р. 480/79 стояв рід Археанактідів ³). Потім в серединї V в. (438/7) забирає в свої руки власть династія Спартокідів-якась чужа і не грецька родина, як показують імена її членів; вона править тут потім протягом трох столїть. Але й Спартокіди довший час титулують ся тільки архонтами Боспора і Теодосії, а царями називають себе тільки в відносинах до підвластних варварських народів. Аж пізнїйше (в III в.) затираєть ся отся ріжниця титула, і вони титулують ся царями взагалї.

Власть сих династів не обмежалась самим Пантікапеєм: під свою власть згодом забрали вони грецькі кольонїї по обох боках Кімерійського Боспора. З них на европейськім березї важнїйшими осадами був Нїмфей і Теодосія, на азійськім — Фанаґорія (в кутї Таманської затоки, коло ст. Сїнної) і Горґіпія (теп. Анапа). Ся держава звалась Боспором, а її нарід Боспорянами. На захід, в Криму, вона довший час не простягала ся далї за Керченський півостров, що був для безпечности відгороджений від решти Крима валом. Але Спартокід Лєвкой в IV в. перейшов за сю початкову границю й прилучив до Боспору Теодосію. Крім грецьких міст боспорським династам підлягали, бодай часами, сусїдні варварські народи кавказького берега — Сінди і Меоти з дрібнїйшими їх племенами. Нарештї до Боспораж належав Танаіс — кольонїя Боспорян на устю Дона-Танаіса. Старий Танаіс, судячи по розкопкам останнїх лїт, стояв мабуть при лївім гірлї Дона, коло теп. ст. Єлисаветської (розкопки дали культуру V-IV в. перед Хр.); останки пізнїйшої осади, римської доби, виявили ся при правім гірлї, т. зв. Мертвім Донцї, коло с.Недвигівки ⁴). По словам Страбона, се було найбільше торговище для варварів після Пантікапея: там боспорські Греки торгували з кочевниками європейськими і азійскими (себ то тими, що жили на захід і схід від Дону). Крім торговлї тут, на азовськім побережу, в великих розмірах ловили вони рибу й солили  ⁵). При кінцї І в. перед Хр. боспорський цар Полємон зруйнував був зовсїм Танаіс за непокору, але як видно з численних написей, кольонїя ся віджила і в II-III в. по Хр. прийшла була знову до значного розвитку. Друга важна торговельна осада, Фанаґорія, по словам Страбона, була центром „азійських Боспорян“; сюди прибували товари з кавказьких країв сухопутєм, тимчасом як Пантікапей держав у своїх руках морську торговлю: він мав варстати на 30 кораблїв ⁶).

Крім торговлї і рибного промислу Боспоряне господарували, мали винні городи і родючі ниви. Страбон похваляє родючість ґрунту під Теодосією й Пантікапеєм. Боспор орудував великими масами хлїба, збераючи його чи то з власного господарства, чи то через торговлю з сусїдними варварами. Від Демостена довідуємось, що в серед. IV в. половина всього привозного хлїба в Атику, яких 400 тис. Медімнів (коло 400 т. гектолїтрів) ішло з Боспора ⁷). Під час дорожнї в IV і III в. боспорські Спартокіди не раз посилали значні маси хлїба в дарунку; Страбон каже, що Лєвкон послав Атенянам одного разу мілїон гектолїтрів (2.100,000 медімнів) з Теодосії; цифра може й побільшена, але можемо з того зрозуміти розміри хлїбної торговлї Боспора. По словам тогож Страбона, хлїбом платив Боспор і частину своєї дани Мітрідату: 180.000 медімнів хлїба і 200 талантів срібла ⁸). А звісний вже нам Пл. Сільван між иньшими також і тим визначав ся, що привівши кримські сторони в тїснїйшу залежність від Риму, прислав „з тої провінції велику масу пшениці народови римському“ ⁹).

В II ст. перед Хр. Боспор, як і Херсонес, сильно терпів від сусїдних варварів. Подібно як Ольбія, він мусїв їм оплачуватись річною данею, і коли Херсонес піддав ся під протекцію Мітрідата, за його прикладом пішов і Останнїй Спартокід Перізад, „не мавши змоги витримати з варварами, що вимагали все більшої дани“. Він заховав свою власть під зверхністю Мітрідата; але скоро загинув від повстання свого вихованця Савмака і його помічників „Скитів“  ¹⁰). По тім Боспор перейшов під безпосередню власть понтийських царів, а по упадку Мітрідата — під римську протекцію. За римських часів він становив васальну державу, з своїми царями, з початку з династії Мітрідата (по жіночій лїнїї), а з третьої чверти І в. по Хр. з якоїсь, теж варварської, очевидно, дінастії Рескупорідів (чи була се зовсїм нова дінастія, чи споріднена з попередньою, властиво зовсїм невідомо). Відносини Рима до Боспору подібні до херсонеських: римське правительство опікувалось Боспором, коли й скільки могло, тримало тут часами свої залоги, але полишало досить широку автономію. За Нерона, в 60-х рр. воно попробувало було взяти Боспор в безпосередню свою власть, але се показало ся, очевидно, непрактичним, і автономію його відновлено, під управою старої династії. Відносини і степень залежности зрештою могли бути ріжні в ріжні часи.

Історія Боспорського царства за римських часів взагалї дуже мало звістна. Головним джерелом служать монети й написи; по нїм династію боспорську можна слідити до першої половини IV в. Цілий сей час царство зіставалось під римською протекцією — очевидно, само трималось її, навіть в часах коли Рим не міг анї дати реальнїйшої помочи, анї боронити своєї власти над сею васальною державою. Сама Боспорська держава переходила ріжні фази сили й упадку. Міру її сили й значіння в світлїйші моменти показує фрагмент написи з Танаіса ¹¹), з кінця II в. во Хр., де згадуєть ся про побіди боспорського царя Савромата над Скитами й Сіраками (на східнїм березї Меотиди), про прилученнє землї Таврів і увільненнє від піратів моря в Понтї й Бітинії. Про тенденцію Боспорської держави — захопити західнє побереже з Херсонесом, я вище згадував.

В останнє Боспор згадуєть ся, як приналежний до Рима край, в 366 p. ¹²). Монети боспорської династії переривають ся ще перед тим на 340-х роках, і се натякає на якусь катастрофу — може в звязку з рухом Ґотів на Крим. Потім Боспор опанували Гуни, і в руках гунських династів він зіставав ся півтора столїтя. Аж в VI в., за імп. Юстіна (518-27) Боспор вернув ся знову під візантийську зверхність: тут поставлено візантийську залогу, і старий Пантікапей разом з иньшими кримськими містами на ново укріплено ¹³). Одначе власть Візантиї тут не була міцною; при кінцї VII в. Пантікапей (Боспор) і Фанаґорію, що приймає нове імя Таматархи (руський Тмуторокань), бачимо в руках Хозарів ¹⁴). В їх володїнню зіставали ся вони довго, десь до половини X в. Хозари самі розселились тут, по обох боках Боспорської протоки і в східнїм Криму, і се мало своїм наслїдком інтересне культурно-історичне явище — розширеннє між ними юдаїзма, що звідси, з хозарських осель пізнїйше поширив ся в ріжних напрямах. Боспор здавна став одним з огнищ жидівської діаспори (розсїяння). В написи 81 p. по Хр. ми вже стрічаємо ся з громадою елєнїзованих Жидів і їх сінаґоґою в Пантікапеї ¹⁵), і між намогильними написями Боспора римського і пізнїйшого часу стрічаємо чимало слїдів жидівського культу. Поруч чистого юдаїзма стрічаємо по ріжних містах Боспорського царства слїди громад свобідних монотеістів, чтителїв „найвищого бога“ — явище взагалї широко розповсюднене й по иньших містах, де жидівські громади входили в близшу стичність з світом поганським ¹⁶). Потім юдаїзм з Боспора розширив ся між Хозарами, так що став релїґією хозарського кагана і його двора ¹⁷), і пізнїйши слїди і прояви юдаїзма в ріжних сторонах і моментах (включно до „жидовствующих“ XV-XVI в.) в значнїй мірі звязані ґенетично з сим боспорсько-хозарським огнищем його.

Від Хозарів, з упадком Хозарської держави Тмуторокань перейшов під власть руських князїв; в X в. вони, здаєть ся, чи не держали в своїх руках і східньої частини Крима. В XII в., за імп. Мануіла бачимо керченську протоку знову в якійсь залежности від Візантиї, судячи по його умовах з Ґенуєю (1167-70). При кінцї XII в. (1190) Боспор в усякім разї фактично належав до Византії: херсонський дукс відновляв тут фортифікації ¹⁸).

Як бачимо, чорноморські кольонїї жили дуже трівожним житєм, і треба дивувати ся тій витрівалости, з якою сї дрібні осади держали ся в таких небезпечних позиціях протягом цїлого тисячолїтя, при дуже малій або ніякій підпорі зі сторони метрополїй та полїтичних своїх зверхників.

Промисл і торговля були тими силами, що притягали грецьких кольонїстів в сї далекі краї, звабляли їх осаджуватись на чужинї серед диких і непривітних народів, заохочували цїлими віками удержуватись тут серед всяких недогідностей і небезпечностей, устоюватись серед переважних ворожих сил то зброєю, то дипльоматією, то грошима, і дїйсно — давали спроможність сим роскиненим серед варварського моря самітним острівцям утримуватись протягом цїлого тисячолїтя під натиском варварів.

Припускають, що першою принадою для заморських торговельників, яка притягала їх до наших берегів, була торговля горючим каменем, янтарем (бурштином); сей здогад поки що не перевірений докладно, хоч можливий. Пізнїйші грецькі кольонїї північного чорноморського побережа мали метою більш звичайні річи щоденної потреби: на широку міру експльоатували вони богаті, ще не вичерпані природні запаси і ще на ширшу — вимінювали на предмети грецької культури сирові продукти у сусїднїх народів та висилали їх з великою, розумієть ся, користю для себе в грецькі краї. Коротку, але добру характеристику понтийської торговлї дає Полїбій в своїм оповіданню про стару Візантию: „з припонтийських країв іде до нас худоба та велика сила невільників, і то безперечно найкращих, а з припасів постачають вони мід, віск, солону рибу в великих масах; з продуктів, котрими богаті наші краї, вони дістають оливу і всякого рода вино, а хлїбом міняють ся, то присилаючи, то дістаючи від нас“. Доповненнєм до сїєї характеристики може служити оповіданнє Страбона про боспорську торговлю в Танаїсї: „кочовники привозили сюди невільників, шкіри й иньші кочовничі продукти, Боспоряне натомість — одїж, вино й иньші річи культурного побуту“. Або отcе свідоцтво з одної Демостенової промови: корабель з Пантікапея віз до Теодосії вовну, кілька черпянок соленої риби й козячі шкіри ¹⁹).

Хлїб і рибу — два головні предмети античної грецької поживи, чорноморські Греки добували й вивозили в великих масах. Я вже згадував, що в IV в. числили боспорський хлїб на половину всього хлїбного привозу Аттіки. Розумієть ся, в часї непокоїв чи неврожаїв могла траплятись потреба хлїба і в чорноморських осадах; деякі, як от Херсонес, ледво чи й сїяли досить хлїба для свого виживлення. Се мабуть і розуміє Полїбій, кажучи, що хлїб часами вивозили з кольонїй, часами возили до них. Але властиво хлїб був предметом вивозу у чорноморських Греків. Про рибний промисел є досить богато звісток. Риба вялилась і сушилась в чорноморських факторіях і в такім препарованім видї висилалась до Греції. В значній мірі й хлїборобство і рибальство було в руках Греків, але не виключно: сї продукти йшли й від тубильної людности, і участь її в сїй торговлї для нас особливо інтересна. Геродот, як побачимо низше, згадує виразно про Скитів, що сїють хлїб на продаж. Про хлїборобство ріжних сарматських народів, особливо коло Дунаю й Меотиди, згадує Страбон. Він же оповідає про рибальство Меотів, що поруч Греків, займали ся ним на Меотидї, правдоподібно теж на продаж ²⁰). Не виключено, що й дальші народи, між ними навіть і Словяне, могли брати участь в сїй торговлї хлїбом, хоч посередно. За те можна сказати певно, що в торговлї медом, воском, шкірами й невільниками, брали участь і вони — сї продукти мусїли збиратись в грецькі міста з великого простору східньої Европи і се як раз ті товари, що виступають пізнїйше спеціально в руській торговлї, як східноевропейські товари, що посилали ся в грецькі міста в обмін на предмети грецької торговлї. Крім того через словянські землї могла йти перевозова торговля де-якими продуктами, нпр. горючим камінем, північними футрами й невільником. Всї оті предмети могли привозитись в грецькі осади самими варварами, могли вивозитись з їх країв і грецькими аґентами та купцями. Геродот згадує про грецьку факторію Гельон в землї Будинів, описує караванну дорогу через Урал в центральну Азію, дає звістку про плавбу Днїпром ²¹). Про плаваннє Днїстром згадує т. зв. Скімн. Се все вказує на те, що грецькі купцї не обмежались торговлею на побережу.

Зі сторони Греків, як предмети привозні, згадуєть ся вино, олива, ріжні матерії, загальнїйше кажучи — предмети промислу й грецької штуки. Вино, як я згадував, культивовалось Греками в Криму й на Днїстрі (в Тірі); слїди культури оливи заховались подекуди в Криму. Але сїєї місцевої продукції не вистачало і для тутешніх Греків, не тільки для тортовлї. Привіз вина з островів Середземельного моря, особливо з Рода, Таза, Кнїда, зіставив богаті сліди в виді ручок від амфор з написями й марками на місцях чорноморських осад. По словам Демостена, вино в Понт возили ще з Пепарета, Коя (Κω̃ς), Менди і з иньших міст ²²). Вино, безперечно, ішло далї на північ; Скити нпр. славились як добрі пяницї. В звязку з сим стояло широке розповсюдненнє грецької посуди, а може й перенесеннє типа глиняної амфори в краї середнього Поднїпровя, де такі глиняні посудини, часом дуже великі, стрічають ся досить часто, не залежно від грецького привозу.

Про широке розповсюдненнє грецької кераміки в землях навіть значно віддалених — як полуднева Київщина, я вже згадував. Найстарші з тутешніх находок сягають V-VI в., але в великій масі виступає головно атенська посуда чорнолякова, з червоними фіґурами IV-III в. Такі нахідки посуди, і артистичної роботи, і більше щоденного ужитку, в полудневій Київщині звістні десятками ²³). Ювилєрські вироби грецькі, особливо богаті в степовій полосї, також заходять в полудневу Київщину й Поділє ²⁴). Ще дальше сягають монетні нахідки, що можуть вказувати коли не на безпосередню, то посередню торговлю з чорноморськими містами й Подунавєм — вони заходять глубоко в лїсовий пояс, але належать головно до пізнїйших часів, I- III в. по Хр., зрідка стрічають ся нахідки IV-І в. перед Хр. ²⁵).

Особливо сильні, розумієть ся, були впливи грецької культури на степову людність прибережних країв. Коли з одного боку бачимо, що грецькі майстри кольонїяльні, а мабуть (судячи по високому артизму деяких виробів) і столичні робітнї приладжувались в своїх виробах до уподобань і вимогів варварської людности, для якої призначали ся сї вироби — на продаж чи на замовленнє, — то з другого боку бачимо, як мотиви грецької штуки, грецького ремесла переходили в штуку варварську, як пересякає грецькими виробами цїла обстанова степового ватажка. Се само вже дає свідоцтво і міру великого впливу грецької штуки на тубильну людність наших країв. Зрештою і в історичних джерелах маємо на те вказівки; така звістка Геродота, згадана вже вище, про елєнїзовану варварську людність Калїпідів в околицях Ольбії; про мішану, чи елєнїзовану варварську людність — Μιξέλληνες в околицях Ольбії в пізнїйших часах згадує декрет Протоґена. Страбон коyстантує, що Меоти близші до Боспора (значить близші і до грецьких впливів) визначають ся більшою культурністю в порівнянню з своїми північними земляками, і т. и. ²⁶). Про варварські домішки серед людности самих кольонїй я згадував також; вона зростає особливо в римських часах, але і в ранїйших часах варварські елєменти не були в них рідкістю ²⁷).

З меньшою силою, в ослаблених формах сї культурні впливи йшли і в землї, зайняті словянською кольонїзацією, або сусїднї з нею, як виразно свідчать нам археольоґічні нахідки. Безперечно, вони не лишали ся без слїду в розвою матеріальної культури тутешньої людности: широке розповсюдненнє грецької кераміки й юбілєрства в сих краях може ручити нам за се. Правда вказують на повний брак у словянських мовах запозичень з грецької мови сеї доби як на доказ, що Словяне в ті часи не стикались з Греками безпосередно ²⁸). Але се вказує тільки, що торговля й впливи Греків на Словян були посереднї, через степові племена.

Примітки

¹) Демостен проти Лєптіна § 33, Страбон VII. 4. 4.

²) Аміан XXII, 8, 26.

³) Діодор XII, 31. 1; він взагалї подав з лїтературних джерел най-більшу суму відомостей для старших часів історії Боспора (кн. XII- XX 2, витяги в збірнику Латишева II с. 473 і далї).

⁴) Старі розкопки (в 1853 p) ведено коло Недвигівки на Мертвім Донцї. Потім звернули увагу нахідки коло ст. Єлисаветської. З 1908 p. ведуть ся в обох пунктах систематичні розкопки, див. реферат про них в ИзвЂстіях XIV зїзду с. 136 і ИзвЂстіях археолог, ком. кн. XXV.

⁵) Страбон VII. 45 і XI. 2. 4.

⁶) Страбон XI. 2. 10 і VII. 4. 4.

⁷) Против Лєптіна § 31-3.

⁸) Страбон VII. 4. 6, Демостен проти Лєптіна § 33; про сей текст див. примітку Перро в Revue historique 1877,IV с. 53: він думає що се не був дарунок. Див. ще мову Ісократа Τραπεζιτικός 57.

⁹) Corpus Inscr. Lat. XIV с. 3608.

¹⁰) Inscr. P. E. I N 185.

¹¹) Inscr. Ponti Eux. II ч. 423.

¹²) Am. Marcelinus XXVI. 10. 6.

¹³) Malalas ed. Bonn. 431, Theophanes ed. de Boor I p. 175, Procopii De bello Persico I 12, De b. G. IV. 5, De aedif. III. 7.

¹⁴) Nicephorus ed. de Boor p. 40-1, Theophanes ed. de Boor I p. 373.

¹⁵) Inscr. II. 53.

¹⁶) Schürer Die Juden im bosporanischen Reiche und die Genossen-schaften der σεβόμενοι θεόν 'ύψιστον ebendaselbst — Sitzungsb. berl. ak. 1897.

¹⁷) Маркварт (Osteuropäische Streifzüge c. 284 і д.) вказує ще иньші дороги, якими міг ширити ся між Хозарами юдаїзм-з Арменїї

¹⁸) Corpus Inscr. Graec. N 8740. Про умову з Ґенуєю див. т. IV гл. III сеї історії.

¹⁹) Полїбій IV. 38, Страбон XI. 2. 3, Демостен проти Лякріта § 34. Лїтературу понтийської тортовлї див в примітках (1).

²⁰) Геродот IV. 17, Страбон VII. 3. 17. XI. 2. 1 і 4.

²¹) Геродот IV. 22-7. 53, 109.

²²) Проти Лякріта § 35. Ручки амфор описувались Бекером і Юрґевичом в радї статей — Mélanges Gréco-Komaines I, Записки одеського історичного тов. V, VII, XI, XV, XVIII, XXI, XXII, див. також ИзвЂстія арх. ком. III. Вони мають увійти в III т. Inscriptiones P. E.

²³) Про сї керамічні нахідки статя фонъ Штерна: Къ вопросу о воздЂйствіи античной культури на области, расположенныя внЂ района древніхъ, поселеній на сЂверном побережьЂ Чернаго моря, в одеських Записках т. XXIII, 1901; також цитовані на с. 87 статї: Значеніе керамическихъ находок і ин.

²⁴) Див. вище с. 55.

²⁵) Див. низше — гл. IV.

²⁶) Inscr. Ponti Eux. I ч. 16, Страбон XI. 2. 4.

²⁷) До наведених вище можна додати ще катальоґ побіднивів на публичних грах Ґорґіпії, десь з III в. перед Хр., де серед переважної маси грецьких імен стрічаємо „Скитів“, „Сіндів“ або прозиваних так по батьку. Inscr. P. E. IV ч. 432.

²⁸) Соболевский Vestnik sl. star. IV c. 192, Липовский — Труды XII съЂзда т. III.

Попередня     ТОМ I     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ III. Стор. 3.]