[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ III. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ VII     Розділ III     Наступна





РОЗВІЙ І КОНСОЛЇДАЦІЯ КОЗАЧИНИ В СЕРЕДИНЇ XVI В. І РЕФОРМА ЖИҐИМОНТА-АВҐУСТА: ОБІЦЯНКА РЕФОРМИ В 1568 Р., ГРАМОТА 1572 Р. ПРО УРЯД СТАРШОГО І СУДЇ КОЗАЦЬКОГО, ВЕРБУНОК ЯЗЛОВЕЦЬКОГО, ЙОГО РОЗМІРИ, ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОГО ІМУНЇТЕТУ.



З кінцем 1568 року, наслїдком турецьких скарг на шкоди й своєвільства козаків українських 1), в. князь видає лист до козаків. Вперше се звертаєть ся правительство до них безпосередно і спеціально як певного тїла, а не до провінціальної адмінїстрації, як зверхників козаків, як і всїх иньших.

Лист адресований „подданимъ нашимъ, козакамъ тымъ, которыє зъ замковъ и местъ украиныхъ зъЂхавши, на Низу перемешкиваютъ”. В. князь вказує їм, що їх „лупезства” „приводять в небезпечність границї від неприятеля”. Новий султан поставив умовою дальшої згоди, щоб піданним турецьким і ординським не було шкод, як досї. „Вся Україна й дальші від України повіти добре чують, яку шкоду і полон терплять через лихих і своєвільних людей, через котрих чинять ся сї наїзди неприятельських військ”. Такі ж наїзди й пустошення грозять і далї, коли не зроблений буде кінець тим зачіпкам. В. князь наказує козакам рішучо, аби вони вийшли з степів, з Низу, з усїх уходів до замків і міст українських і не виходили більше своєвільно, не сміли „шкоди й лупезства” чинити чабанам турецьким і Татарам кримським. За те обіцює їм службу й плату при замках. „Ведже при замцехъ нашихъ знайдет ся вамъ служба наша, за которую жаловане каждый зъ васъ отъ насъ одержить, кеды тоє сваволности поперестанете”. Инакше в. князь грозив „каранєм срокгим”  2).

Можемо собі представити, що між козачиною, згромадженою на Низу і в сусїднїх з степом містах, не забракло охочих до того „жалованя” і просто цїкавих побачити, яку службу видумають їм, і які шанси дасть їм ся служба. Король дав гетьману коронному Юрию Язловецкому, одному з колишнїх героїв подільського козаковання (інїціатору нещасливого походу на Очаків 1528 р.) „злеценьє и порученьє” вибрати зпоміж сих козаків на державну службу „певный почетъ,” що мав діставати річну платню з скарбу, й вчинити „постановеньє межи козаки низовыми”, себто — уставити певні норми й порядки козацького житя. І Язловецкий вчинив се.

На превеликий жаль, тексту сього „постановлення” у нас немає. Маємо тільки принагідну згадку в королївськім листї, що потверджує дальші орґанїзаційні роспорядження тогож Язловецкого 3). „Тому що козаки, читаємо в сїм листї, скаржили ся на великі кривди й утиски від воєвод, старост українних і иныпихъ урядів, його вельможність (Язловецкий) вилучив їх з власти й присуду всяких урядів і взяв їх під свою гетьманську власть. А запобігаючи тому, щоб наслїдком сього не було якихось своєвільств від козаків, і щоб кождому була вчинена без проволїкання справедливість, коли б козак кому щось завинив, він поставив старшим і судею над усїми козаками низовими шляхетного Яна Бадовского. Сей кождому, хто мав би якесь дїло до козаків, має справедливість чинити над ними, коли вони прийдуть з Низу до замків і міст наших”. Повідомляючи про се короля, гетьман просив потвердити на сїм урядї того Бадовского, „що від довшого часу постійно служив там на Українї господареви вірно й сумлїнно”. Просив показати Бадовскому свою ласку, давши ріжні права і привілєґії (звільнити його доми в Білій Церкві від присуду замкового і міського, від податків і повинностей всяких, дати йому право свобідного шинковання). Важнїйше було, що Бадовский сам і його юрисдикція над козаками мав бути вийнятий також з присуду всяких иньших урядів: скарги на нього заносити і відкликати ся від його суду можна було тільки до гетьмана і короля. Инакше Бадовский „безъ таковоє волности” не міг би сповняти своїх завдань: „для переказы отъ воєводъ, старостъ украинныхъ и урадовъ” „намъ господару въ томъ служити бы не могъ”.

Король сповнив бажання гетьмана, і грамотою своєю з 5. VI. 1572 р., з якої черпаємо всї отсї наші відомости, потвердив розпорядження Язловецького, затвердив Бадовского на його урядї й признав за ним ті широкі права й імунїтети: „маєтъ Янъ Бадовский”, читаємо в сїй королївській грамотї, „не отступуючи ни въ чомъ постановеня пана воєводы руского (гетьмана), зо всихъ козаковъ низовыхъ кождому справедливость неодвлочную водлугъ права посполитого чинити и въ томъ слушне и пристойне справовати, не будучи повиненъ съ того уряду судейского и зъ домовъ бЂлоцерковскихъ передъ воєводами, старостами и врадами нашими и ни передъ кимъ иншимъ (окромЂ кгвалту и речей крвавыхъ) усправедливяти, толко перед нами господаремъ, або передъ паномъ воєводою рускимъ и по немъ будучими гетманами иншими до своєго живота” 4).

Тільки всього довідуємо ся про сю реформу. Схиблена і невдала була вона з становища тих цїлей, для яких призначала ся — приборкання козачини й заведення спокою на полудневій границї, так само як і всї пізнїйші реформи. Але так само як і пізнїйші, мала вона величезне значіннє для орґанїзації козачини, для сформовання козацтва як осібної півпривілєґіованної суспільної верстви, яка згодом здобуває собі провідну ролю в відносинах східно-українських. З сього погляду ся перша звісна нам реформа має дуже важне значіннє, бо в сїм напрямі привілєґіовання козачини — виключення її з суспільно-полїтичної схеми корони і наділення імунїтетами, пішла від разу дуже сміло і різко, і через те варта особливої нашої уваги.

Брак фактичних відомостей про її переведеннє приходить ся заступити можливо докладною аналїзою того, що дає про се згадана грамота 1572 р. Насамперед вона стверджує, що плян короля, підданий може тимже таки Язловецким — набрати з козаків „певный почотъ” на королївську службу й королївське удержаннє, був Язловецким сповнений. Він „межи козаки низовыми певный почетъ тыхъ козаковъ ку службе нашой, которымъ юргелтъ 5) зъ скарбу нашого ити маєтъ, обралъ”. Близшихъ подробиць про сей королївський козацький полк грамота не дає, але ми знаходимо їх в рахунках коронного скарбу. З 1575 і 1576 років, отже перед пізнїйшим Баториєвим набором, значить ся тут полк „низових козаків” на королївській службі, в числї 300 люда, з платою на „квартал” (3 місяцї) по 2 ½ зол., окрім сукна 6). Се очевидно й був той „почот”, набраний Язловецким; цифра 300 козаків не покажеть ся нам неправдоподібно малою, коли згадаємо, що пізнїйший Баториєвий набор дав тільки пятисотний козацький полк.

Сї скарбові записки, потверджуючи слова королївської грамоти, дають нам докладне понятє про розміри козацького набору, переведеного Жиґимонтом-Авґустом, чи близше кажучи — Язловецким. Отже, на королївську службу і королївське удержаннє було взято розмірно невелику частину козацьких контінґентїв — всього кілька процентів (в походї 1576 р. Богдана Ружинського на Аслан-городок напр. хан рахував 3000 козаків). 7) Правительство Жиґимонта-Авґуста з своїм набором 1570 р. зостало ся далеко позаду проєктів 1520-х рр., коли проєктовано взяти козаків на державну службу „тисячу або дві”. Правда, що тодї скінчило ся тільки проєктами, а тепер все таки взято якусь частину козаків на службу дїйсно; але супроти зросту козацької сили й чисельности почот 1570-х рр. був величиною зовсїм незначно-малою.

Та зводячи до зовсїм незначних розмірів, з огляду на вічний брак гроша в короннім скарбі, число козаків взятих на державну службу, правительство не обмежувало своїх заходів сим малим контінґентом, а хотїло разом з тим уняти в нові порядки „всїх козаків низових”. Вчинене Язловецким „постановене” мало дотикати всеї козачини. В тім і вага реформи 1570 р. 8) Сам факт, що кілька сот козаків взято на королївську службу ще не мав би великої ваги; знаємо, що кілька років перед тим козаків Вишневецького брано на службу до Ливонїї, і се не мало нїякого особливого значіння. Але реформа Язловецкого, беручи малу частку козаків на службу, орґанїзувала заразом усю козачину, заводила нові порядки для всїх козаків. Ян Бадовский був поставлений „старшимъ й судьєю надъ всими козаки низовими”, мав над усїми ними мати власть і юрисдикцію, чинити суд в усїх скаргах на них. Мотиви ясні: опираючи ся на сили і авторитет коронного гетьмана, свого безпосереднього зверхника, і розпоряджаючи полком королївських козаків, сей „старший” козацький мав держати в руках всю козачину й стримувати її від усїх вибриків. Але разом з підданнєм під його власть і суд козаки звільняли ся від усяких иньших властей і судів — „зъ владзы и присуду всякихъ врядовъ” — воєводи, старост українних, урядів міських і т. д.

Се було початком козацького імунїтету — першою підставою сформовання козацької верстви як суспільної кляси. Хоч королївська грамота не каже виразно, що сей імунїтет має служити всій козачинї (з тексту виходило б навпаки, що він каже тільки про тих королївських козаків), але очевидно, сама льоґіка фактів вимагала того, що коли вся козачина піддана під власть і суд „старшого”, то вся вона, як і козаки королївські, тим самим виймала ся з власти й юрисдикції иньших урядів. Чи хотїло сього правительство чи нї, чи мало воно на увазї такий вислїд реформи, иньша справа, але річ очевидна, що власне в такім напрямі, дуже наручнім і вигіднім для козачини, мусїла піти мисль козацька й такі виводи зробила з нової реформи. Хто займав ся козацтвом, хто вважав себе козаком — тим самим уже мав бути, по духу нової реформи, свобідним від всякої иньшої власти окрім свого козацкого старшого, а принаймнї — міг сам уважати себе свобідним, покликуючи ся на „вольности”, признані козакам реформою Язловецкого. Козацтво таким чином ставало привілєґіованою верствою, бути козаком — мало значний суспільно-економічний інтерес. Пізнїйші на скільки лїт розпорядження Батория в тім же дусї підтримали такі претензії козачини на „вольности”, але в сумі вони тільки потверджували й розвивали те, що вповнї виразно проголосила вже реформа Язловецкого. Тим варта вона нашої уваги, хоч пізнїйші розпорядження Батория, ставши епохою в історії козацькій в пізнїйшій традиції, закрили сю ранїйшу реформу 1570 р.








Примітки


1) Пор. Жерела VIII ч. 2. 6 і далї.

2) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 3.

3) Акты Ю. З. Р. II ч. 149.

4) Акты Ю. З. Р. II ч. 149.

5) 1575 super kozacy Nizowe N 300 excepto panno per 2 ½ fl. facit 750 fl.; 1576 — super Cosacos Nizowych 800 per 2 ½ fl. (Górski Historya piechoty c. 35 i 242, Historya jazdy r. 323). Та обставина, що з двох років ми маємо той самий контінґент і ту саму плату, позволяє з значною правдоподібністю виводити його набор з набору Язловецкого, десь 1570 р.

6) Jahrgeld, річна платня.

7) Źródła dziejowe IV с. 69.

8) Беремо сей рік як приблизний, для коротшого означення.











Попередня     ТОМ VII     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ III. Стор. 3.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.