[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 7.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна





НОВОРІЧНІ НАРАДИ СТАРШИНИ, ПОСОЛЬСТВО ІСКРИ ДО ЦАРЯ, ЗАПИТАННЯ ПРО МОЖЛИВОСТИ ПЕРЕХОДУ, СИТУАЦІЯ НА ПОЧАТКУ 1652 Р.



Се були підсумки політики замирення-що вели Потоцкий і Кисіль, і в сім моменті -як здавалось-осягли свого вершка. Але в дійсности їх здобутки були в тім часі уже до решти підміновані-невдалими розпорядженнями польської сторони, з одного боку, а з другого-рішучою опозицією мас.

Нетактовні виступи й невірно обраховані розпорядження польського уряду уже на самих початках року викликали помітний злім у тактиці українського уряду- почасти задокументований актами, які до нас переховалися, почасти можливий до спостереження на деяких симптоматичних висловах, відгомонах і подробицях.

На різдвяних православних святах мусів відбутися звичайний з'їзд старшини у гетьмана, що перетворявся звичайно в ряд нарад, тісніших і ширших над біжучими питаннями політики й управління, які часом затягалися геть по святах, коли збиралися важні справи. А сим разом їх не бракувало. На гетьманськім столі лежали королівські інструкції про переправу коронного війська за Дніпро, звісний нам образливий і погрозливий лист короля, листи Каліновского і всякий ріжний, инший досить пекучий матеріял. Актів сих нарад не маємо, але деякі вісти кидають трохи світла на те, що там мусіло діятися. Дещо з того я вже подав, і воно тепер вам придасться на зрозуміння ситуації; дещо я додам тепер до того.

Путивльский вістун Марко Антонов оповідав 15 січня ст. ст.

Був він в Чигрині й казав йому гетьман, що писав йому приятельськи Поляк Хмєлєцкий з Браслава, де стоять Поляки обозом. Була, мовляв, у Поляків під Браславом двічі рада, і Поляки умовилися, що як стане Дніпро, Полякам іти всім обозом війною на козаків: на Білу Церкву, на Терехтемирів і Ржищів, за Дніпро: на Переяслав, Прилуку, Лохвицю й инші городи 1)-стати під Лохвицею обозом і козаків по всіх городах воювати. І він, гетьман Хмельницький, за тими вістями велів полковникам і всім козакам бути в зборі по давньому, і проти Поляків вони хочуть стояти. А черкаському і корсунському полковникам велів він іти з своїми полками против Поляків, щоб Поляки на них не прийшли несподівано, і сам гетьман з усіми козаками теж на поготові 2).

Згаданий вище Порфирій Зеркальников, що привозив царську грамоту в справі кривд заподіяних путивльським торговим людям, описує так свою місію:

“Приїхав він до гетьмана січня 4, а був у нього з царською грамотою другого дня 3), а в середу, січня 7, прийшли післанці польського корунного гетьмана Каліновского: були на приїзді того ж дня, а відправлені січня 9. Відправивши тих польських післанців гетьман того ж дня поїхав з Чигрина до села Суботова, аби польським післанцям незнанно було, що він, Порфирій, приїздив до нього з царською грамотою. А писареві свому Ів. Виговському наказав відправити його до Москви і післати з ним свій лист до царя, та виправити з ним і свого післанця до царя. Отже того дня кликав до себе його, Порфирія, та остерігаючися польських післанців виїхав на село, а замісць себе казав його відправити йому, писареві”.

Виговський дав йому листа до царя і пояснив причину приїзду післанців Каліновского (се було подане вище с. 388), а далі сказав:

“Одначе до гетьмана і до нього, писаря, пишуть приятелі з Польщі безнастанно, що гетьман Каліновский й инші люди пишуть се до них, козаків, аби жили не боячись від них нічого, — оманкою на искус (лукаво і провокаційно), аби вони, Поляки, могли захопити козаків неприготованими (“оплошно”) і несподівано напавши, всіх їх вигубити. Тому козаки в нічім Полякам не вірять.

“І ще писар говорив йому: як він буде на Москві й побачить царські очі-нехай він цар. величеству перекаже, що посилає гетьман післанця-наказного полковника Полтавського полку Івана Іскру з самою тайною справою, которої крім гетьмана, писаря і того післанця-та його, Порфирія, ніхто не знає, навіть полковники, для того щоб ніхто в війську про те не довідався, і до Поляків не дійшло. А саме: коли й. цар. величество гетьмана і все військо Запорозьке під свою власну руку прийняти не схоче, то між ними Бог розсудить. Козаки вже ніякому государеві в підданство не піддаються, угорському й кримському більше не вірять-бо вони більше сприяли польському королеві, а з ними, козаками, зносини вели все не щиро. Тепер скільки сили у них буде, вони стоятимуть против неприятелів своїх, а отчизни своєї і церков божих не лишать”.

В додатку до сього Зеркальников сказав, що поки він у гетьмана був, у Поляків з Черкасами було ще тихо; козаки, хоч дуже побоюються Поляків, але в зборі козаків ще ніде нема. А чув він бувши в Чигрині, що “в Корсунських та инших місцях Поляки понаїздивши тіснять козаків і за обиди свої починають мститися” 4).

З сими оповіданнями згоджується лист Виговського до путивльського воєводи, одержаний в Путивлі 27 січня 5). Він писав, що гетьман Каліновский з військом став недалеко Богуслава: “хочуть зрадливо вдарити на козаків”. З козацької сторони змобілізовано три полки, велено стати їм вкупі, що буде-незнати.

Про зміст посольства Іскри, крім сказаного Зеркальникову в Чигрині, довідуємося ще тільки з протоколу розмови з ним в посольскім приказі при відповіді від царя 22 березня с. с. Дяки виложили зміст грамоти гетьмана привезеної Іскрою в таких словах (скорочую фразеольоґію): “Писав до й. цар. величества гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке, щоб й. цар. вел. їх пожалував, тримав у своїй милостивій ласці”. Все инше мабуть переказано було через Іскру устно, і він на запитаннє дяків, чи гетьман з військом на випадок “великої тісноти” від Поляків не збирається перейти на кримську територію і піддатися ханові, так відповів:

Коли гетьманові Б. Хмельницькому і всьому війську Запорозькому буде якийсь великий утиск від Поляків, їм нема де дітися крім ласки й. цар. вел. В такім разі й. цар. вел. нехай їх пожалує: велить прийняти їх на свою сторону з їх пограничними порубежними городами, котрі близькі до путивльської границі. А що у гетьмана був союз (дружба) з кримським ханом, то сей союз був поневолі. Бо як наступили на них Поляки, тоді їм, козакам, ніхто помочи не вчинив, і вони з біди покликали собі в поміч кримського хана з ордою. Та кримський хан і Татари хоч їм, козакам, на Поляків помагали, але й самих козаків зруйнували, доми їх попустошили і в неволю богато людей забрали. Тому він не думає, щоб військо Запорозьке в такім разі пішли до Кримського: вірити їм ні в чім не можна, і до Кримського вони не підуть. А нехай в такім разі й. цар. вел. їх пожалує. Звелить їм в царські приграничні (порубежні) міста іти. А крім царської ласки їм подітися нема де 6).

Я підчеркнув ті слова, в яких лежить вага посольства. Тут два варіянти: військо просить прийняти його під царську руку з його пограничними містами, або-дозволити перейти на московські пограничні землі. Коли доповнити се тим, на що тут тільки натякається, а не говориться виразно, та звязати з тим, що говорилося в Чигрині, ми дістанемо таку скалю бажаного козакам:

Цар повинен помогти козакам в війні з Поляками, що на них насувається-тоді вони не будуть триматися Орди.

Коли се неможливо-нехай він прийме козацьке військо тільки з приграничною територією, що притикає до московської границі.

Коли й се неможливо-нехай дозволить перейти і оселитися на московських землях сумежних з теперішньою козацькою територією.

Московський уряд признав неможливим навіть і се, так далеко зайшов він у своїм опортунізмі супроти Польщі. Вимовлявся тим, що се може привести його до конфлікту з Польщею-Литвою. Вважав можливим прийняти козаків для заселення дальших від границі земель. Але ми до сього повернемо потім, а поки що констатуємо козацькі настрої на переломі 1651-1652 рр. Повірити Виговському, що зміст посольства Іскри невідомий був нікому крім його і гетьмана, ніяк не можна: найбільш близькі гетьманові люде в кожнім разі були втаємничені в сю місію, в котрій вилилось передчуттє близької, неминучої рішучої розправи з Польщею. Очевидно, гетьман і його найближчі повірники вповні здавали собі справу, які наслідки матиме переправа польського війська на задніпрянські лежі. Після “надутих” погроз короля в передріздвянім листі для них було зовсім ясно, що сі наслідки-сі неминучі конфлікти між козацтвом і людністю, з одної сторони, і польським вояцтвом з другої-фатально ведуть за собою війну. Війну завзяту, рисковну, небезпечну, яка дійсно могла закінчитися ісходом козацтва за Дніпро, на московську границю, або й за границю-аби тільки цар дав на се свою згоду і свій протекторат.

Прошу тут пригадати собі ту маленьку фразу в листі Кисіля про дивну пасивність, яку виявляло коронне військо супроти бунтів козаччини против гетьмана, против білоцерківських пактів, против нового реєстру 7). Коли вона впала в око Кисілеві, тим більше мусів її відчути гетьман з своїми однодумцями. Ледве чи міг він инакше собі її толкувати як тільки так, що у Каліновского і компанії є макіявеліївський плян: вложивши на гетьмана не здійснимі обовязки зменьшення козаччини і охорони панського володіння, лишити його на загибіль в боротьбі з повстанцями- дати йому згоріти в сім огні. І супроти того у нього міг дійсно повстати плян-противставити макіявелізм макіявелізмові: польськими руками знищити опозицію, і до останньої міри роздражнену панськими і жовнірськими претензіями, здирствами, екзекуціями українську масу вивести знову на знищеннє панської Польщі.








Примітки


1) Зміст ориґіналу цілком ясний, і тому я справляю деякі стилістичні подробиці, які можуть вносити неясність: так в ориґ. стоїть: на Ржищев і за ДнЂпр.

2) Польські справи 1652 р., ст. 1/а, вязка 90.

3) Тут якась текстуальна недорічність, в ориґ.: “на завтрея того дни генваря в 6 день”.

4) Польські справи 1652 р., ст. la, звязка 90. Тамже московська копія подорожнього листу від гетьмана до путивльського воєводи, з датою 9 січня: Іван Іскра посилається в пильних справах (о скорых дЂлах) до царя з Порф. Зеркальниковим, гетьман просить не жалувати корму і не затримувати в дорозі.

5) Польські справи 1652 р., ст. la, вязка 90. Ориґінальний лист був вшитий так, що не можна було прочитати в цілости. Тепер його на наше проханнє розшито, і я можу подати його ориґінал: “Приятелю мой велце ласковый и друже! НЂяких вестей немаш, только сеймъ двадцятъ шостого генваря ведлугъ лядзъкого календара в Варшаве зачинаєт ся. А тепер тыми днями Калиновский гетман польный недалеко от Богуслава з войском лядзким стал, хотят зрадою ударить, и казано полкомъ тром в одно мЂсце скупить ся нашим; Богъ знаєт, счо далей будет. С Крыму нЂяких вЂдомостей немаш, только посол крымский, и той давно прышол. Ляхи на одном мЂсцу хвалили ся*, же счо одно посылают где, то хоч переплачают, то вЂдают. Прошу господина моєго, не звЂряй ся людем розным. Як будет што певного, пришлю к тебЂ” (Ориґінал на картці без підпису і адреси, тільки останки малої печатки на темно-червонім воску).

Фраза одзначена звіздкою доволі неясна, її не могли зрозуміти й тодішні московські товмачи; я думаю, її треба розуміти так: Ляхи десь похвалялись, що куди тільки вони посилають (своїх людей), то дістають потрібні відомости, хоч і переплачують за се. З огляду на се Виговський радить воєводі не звірятися ріжним людям, які можуть вивідуватися про його зносини в козаками і з самим Виговським; тому й така обережність: нема підпису.

6) Протокол виданий в Собрании госуд. грамот III, с. 472-4.

7) Вище, с. 396.











Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 7.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.