[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 8.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна

ЗАКІНЧЕННЄ РЕЄСТРУ І ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ, КОЗАЦЬКА ІНСТРУКЦІЯ НА СОЙМ.

В такій до крайности напруженій атмосфері закінчувався реєстр і приготовлялось посольство на сойм, що мало похвалятись сим актом льояльности й просити при затвердженню Білоцерківської угоди ріжних полекш. 9(19) висилалось те проханнє до царя-підтримки в останній крайности; 17 (27) закінчений реєстр подано до київського ґроду, для втягнення в книги. Два дні пізніше підписувалася грамота від гетьмана і війська, яку мало повезти посольство на сойм.

Реєстр не заховався для нас, і не можемо судити, як він був споряджений. Чуємо тільки нарікання людности, що до нього вписували “на вибір”, і занадто богато козаків лишалось поза ним-засуджені на кріпацтво. Судячи з того, що при складанню реєстру доходилося аж до крівавих конфліктів, убийств і т. д., очевидно списували його не просто в гетьманській канцелярії, “з стелі”. Ні, очевидно робили реально вибірку козаків до реєстру-або принаймні пробували робити. Недурно вбито Громику, скинено з полковництва Мозиру і т. под. Але за певне можна говорити і те також, що були й такі території, де сей реєстр переводився цілком номінально, або й зовсім не переводився: слідом побачимо характеристичний з сього погляду лист Хмельницького до Пободайла.

В листі адресованім до сенаторів гетьман з військом й. к. м. Запорозьким підчеркували, що вони згідно з постановами Білоцерківської угоди перевели реєстрацію війська, і тепер, посилаючи свої покірні супліки, просять сенаторів вставитися перед королем. Аби їм “з милостивої батьківської ласки привилеї й вільности потвердив, святу старинну віру східню грецьку в покою заховав, і при вільностях військових цілком забезпечив, а те все що за допустом божим, за гріхи наші сталося-милостиво й батьківськи пробачив”. Обіцяли вірну службу королеві й Річипосполитій на будуче, а собі просили тільки повного й щирого довіря до їх вірности, щирости й горячого бажання покою “під милостивими крилами” короля й його сенату ¹).

Кисіль в вище цитованім листі, з 23 січня, переказував королеві поголоски, що серед козацтва таке переконаннє, мовляв з сойму нічого не буде і він принесе тільки одну компромітацію Короні і Річипосполитій, через опозицію ворожих королеві елєментів, і сам Хмельницький такого переконання. Далі ми побачимо, які чудернацькі, але в ґрунті річи дуже симптоматичні поголоски на сю тему ходили по людях. Хмельницький, безперечно свідомий того напруження, що наростало між королівською партією та її противниками, безперечно мусів передбачати, яка то каша завариться на соймі. Але належало tempori serviendo (приноровляючись до часу)-як говорили шляхетські політики, тим часом виконувати всякі апаранси.

Імена послів заховалися в їх луцькій протестації і в справозданню московського посольства Прончищева: Герасько Яцкевич, бувший полковник звягельський, учасник берестецької кампанії, Семен Ненартович (в луцькій протестації Несартович) сотник чигиринський, Михайло Табуренко з Корсуня, Василь Хоменко з Каніва, Федір Конельський писар посольський і Андрій Лисовець (в московській реляції Лисичанський), “з Волиня Українець-а тепер живе в Богуславі” ²). Інструкції дані їм вони так переказували московському посольству:

“Післані вони до Варшави на сойм від гетьмана Б. Хмельницького з Чигрина, а наказано їм від гетьмана, щоб король і сенатори потвердили на соймі останній договір гетьманів коронних з Б. Хмельницьким і всім військом Запорозьким під Білою Церквою: щоб той договір вложено в соймову конституцію і ту друковану конституцію дано послам.

“А особливо наказано їм від гетьмана і всього війська Запорозького говорити королеві й панам-раді про благочестиву християнську віру грецького закону. Аби в Київі і по всіх краях, де тепер благочестива християнська віра була, і церкви грецького закону заведені, — в них християнська віра лишилася по давньому без усякого гонения і перешкод”. Говорили також про люблинську благочестиву церкву: що недавнього часу, після війни, що була під Берестечком, король велів у люблинських християн благочестиву церкву відібрати й віддати уніятам-аби ту благочестиву церкву взяли від уніятів і віддали то давньому християнам, щоб у благочестивих християн у Люблині церква була по давньому.

“Говорили також про вільність війська Запорозького: щоб війську Запорозькому вільно було жити по давньому на своїх місцях, де хто жив, “і життє всяке на себе держати безпенно” (не стягаючи податку). А Жидів-рандарів-а по русски митників і одкупщиків-щоб у них на Запорожжю не було.

“Говорили королеві також про маєтність гетьмана-Чигрин: щоб Чигрин по старому, з иншими містами, що близько Чигрина в повіті, й инші козацькі міста по давньому були за військом Запорозьким. А ті королівські й сенаторські городи і міста, що гетьман і військо Запорозьке були зайняли, вони (тепер) відступили тим сенаторам і шляхті, хто де був воєводою, каштеляном або старостою чи якимсь иншим урядником-по давньому, і Жидам у них бути не заборонено” ³).

З послами гетьман і військо посилали дарунки королеві: дванадцять що найкращих коней в богатих уборах, і приставка такого дорогоцінного інвентаря, очевидно, затримала посольство в дорозі. 23 лютого посольство доїхало тільки до Луцька, де їм трапилася неприємна пригода: на господу, де вони пристали, напали якісь авантурники і порубали декого з них-посла Михайла Таборенка, і ще другого Таборенка Тишка, мабуть його свояка. Лишається невідомо, чи був се просто бандитський вчинок, чи мав якийсь політичний підклад; але з скарги занесеної послами з сього приводу довідуємося, що з доручення воєводи Кисіля через територію яка стояла під королівською адміністрацією проводив їх “для лепшого и варовнейшого безпеченства” підсудок новгородсіверський Петро Харевський, що і виступив перед судом як свідок і охоронець ⁴). До Варшави посли поспіли на сам кінець сойму, на початку березня ⁵).

Примітки

¹) Ojczyste spominki, II, c. 130, дата: з Чигрина 29 січня.

²) “Новини з сойму, видрукувані у Кубалі (дод. с. 305), говорять про чотирьох козацьких послів-можна думати, що властивими послами й були перші чотири, а писар і той Лисичанський були тільки функціонарями при посольстві. Инші “новини” (тамже, с. 306) називають їx: ex infima et rusticissima plebe delecti (вибрані з найнижчої й найгрубшої черни), а за ними Кубаля вжив іще грубшого виразу: “вибрані наче на глум з останніх шумовин хлопства” (с. 287). Се не зовсім справедливо, як бачимо, а варшавську характеристику треба мабуть розуміти тільки так, що між сими послами не було шляхтичів або людей з польсько-шляхетською огладою.

³) Польські справи кн. 81, 1651-2, л. 468 дд. Відомости сі, потайки вивідані від козацького посольства 6(16) березня в Варшаві, уложені так, що з початку козацькі посли оповідають, про що вони говорили на авдієнції 7 березня н. с., а потім при кождім пункті додають, яке на те дістали рішеннє короля. Сі пункти очевидно відповідають пунктам інструкції, але під кінець переходять у власні пояснення послів і королівські директиви — до котрих повернемо далі, говорячи про результати сеї місії.

⁴) Архивъ Ю.З.Р. III. IV с. 709.

⁵) В московській реляції сказано, зі слів послів, що вони приїхали 26 лютого, себто 7 березня н. ст. Але се день їx авдієнції — так кажуть варшавські новини з 8 березня (Кубаля с. 306), й инші новини з останніх днів сойму (тамже с. 305) потверджують се, кажучи, що козаки мали в четвер авдієнцію у короля: четвер перед зірваннєм сойму-се дійсно 7 березня н. с. Але ті ж новини кажуть, що приїхали козаки ві второк, себто 5 березня. І так воно певно й було.

Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 8.]