[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 17.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна





УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКІ РОЗХОДЖЕННЯ І ПОЛЬСЬКІ ЗАЛИЦЯННЯ, ЛИСТ ДО ГЕТЬМАНА ВІД ТИШКЕВИЧА, ПОСОЛЬСТВО ВІД РАКОЦІЯ- СТ. ЛЮЦ. СИТУАЦІЯ НА ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІМ ФРОНТІ В КВІТНІ-СВІДЧЕННЯ БРАНЦІВ І ПІСЛАНЦІВ, ПІСЛАНЦІ ВАЛАСЬКИХ ПОВСТАНЦІВ У ГЕТЬМАНА.



Невважаючи на сумний вислід зимової кампанії Хмельницький не кидав своїх плянів великого наступу на Поляків, що він заявив свого часу перед Матвеевим, і мабуть ширше розгорнув в посольстві білоцерківського полковника Макара Москаленка, висланого або разом з Матвеевим, перед виступом на Поляків, або слідом потім, уже в поході (на жаль, акти Москаленкового посольства досі не відомі, і тим самим ми не знаємо і сього гетьманського експозе). В наступній реляції, висланій по повороті з походу, з Богуслава 4 н. с. березня 1) гетьман писав цареві:

“По тім як ми виправили до твого царського величества полковника білоцерківського, весь час (Ляхи й Татари) билися з нашим військом. З початку в Ма(нь)ківці з Михайлом Зеленським, полковником браславським мали бій-три дні билися, і в тім бою дуже богато вбито Ляхів і Татар, і так неприятель нічого не вдіявши назад відступив з соромом і неславою 2). Відти браславський полковник і язика нам прислав, і той перед нами сказав, що Стан. Лянцкороньский, гетьман польний, мав би ту орду, що з нами билася, аж на Кайнари відпроважати.

“Потім вийшли калґа-султан і нуреддін-султан, Муняк-солтан, Карач-бей й инші беї й аґи з новою Ордою. Вдарили були на город Торговицю в полку Уманськім, і там їx бито, і язика татарського відти до нас приведено, але той Татарин про неприятельські замисли докладно сказати не міг, тільки те що Орда йде в поміч Ляхам. Від Торговиці відступивши та Орда вдарила була на Умань, але й там тому неприятелеві відсіч дали, і язика татарського з Умани до нас приведено: він перед нами казав, що та новоприбула Орда, відступивши від Умани, зійшлася з Ляхами і завертала Ляхів назад на нас. Але Ляхи сказали, що ми вже не підемо, бо війська наші дуже втомились, покалічені, і піхоти не маємо 3). Казав також той Татарин, що на літо і сам хан має йти в поміч Ляхам.

“Тепер посилали ми до полковника уманського, щоб вистарався вістей і язика докладного, і він в Усть-Бершади за Богом товариша Філіпецкого, з хоругви Суходольского, полку воєводи краківського зловив і нам припровадив. Той Поляк на допиті перед нами сказав, що Ст. Потоцкий, гетьман кор., і Ст. Лянцкороньский, гетьман поль., кн. Дм. Вишневецький, Балабан, Шемберг, Чарнєцкий, Корицкий й инша старшина поїхали на сойм до Варшави, щоб підняти посполите рушеннє на краї наші. А наказним гетьманом над кварцяним військом, розложеним на становищах по городах за Богом, настановили Себастьяна Маховского. А тим Татарам, що війшли (на Україну) з калґою-султаном й иншими беями і аґами, Ляхи дали 24 міста за Богом в Браславськім полку, аби та орда на тих становищах стояла до трави. і вона має стояти до св. Юрия.

“Той же язик казав нам, що в поміч Ляхам мають бути Волохи, Мунтяне, Венгри і Турки, і готовяться наступити на нас літом, а замисли мають такі-аби тільки знищити Україну, то й на городи московські йти похваляються. Для докладної відомости про неприятельські замисли посилаємо того Поляка Філіпецкого-він у подробицях про все розповість. А твоє ц. вел. з огляду на се дуже покірно, до лиця землі упадаючи, як вірні і жичливі піддані просимо-вели запомогти нас більшим військом скоро, поки ще тепер добра дорога. Бо коли твоє військо скоро не прибуде, а потім за лихими дорогами забавиться, то недай боже- до щенту городи твої неприятелі б попустошили”.

Далі гетьман просить не слухати ніяких обмов на нього-о ненависти, гніву і нелюбови” і нагадує, що він сім літ не жалував труду-і тепер готов стояти против усякого неприятеля (се видима відповідь на балачки, що гетьман не виявляє енерґії в війні з Поляками і Татарами). З листом сим, і з тим бранцем Філіпецким висилав Яська сотника богуславського і Тимофія сотника полку Уманського 7) з товаришами і просить їx не затримувати. Крім сього листу посли повезли листа патр. Никонові і В. В. Бутурлину з проханнями, щоб вони з свого боку клопоталися у царя про скоршу висилку війська, і щоб не вірили ніяким наклепам на гетьмана 8).

Москаленко тим часом не вертався, і з тим зіставалось невідомим, як поставилася Москва до козацьких проєктів великого наступу, до прохання війська і т. д. Взагалі ми не знаємо, як поставилися в Москві до Дріжипільської кампанії-бо не знаємо і того, в якім оформленню гетьман і Шереметев подали її до відома уряду. Не дістаючи відповіди, гетьман за місяць по посольстві Яська і Тимофія користується доброю нагодою-запрезентувати ефектного бранця-язика, звісного вже нам Яна Пісочинського, новгород-сіверського хорунжого і ротмистра коронного війська, котрого козацький під'їзд зловив в початку березня в його маєтности під Ілинцями. Післав з ним нове посольство, — сим разом приїхав сотник Осип Томиленко з товаришами: Климом Дубовиком, писарем Федором Томиленком і 8 козаками, вони повезли такого листа від гетьмана цареві 6).

“Маючи відомість від язиків татарських і лядських про неприятелів, що вони разом стоять за рікою Богом в ріжних містах в Браславськім полку, посилали ми часті під'їзди по язики, і отсе недавно під'їзд наш спіймав у Жорницях Яна Пісочинського, підкоморія новгородського, ромистра королівського, чоловіка значного, що про всі замисли лядські й татарські добре знає. На допиті він нам сказав, що Ляхи й Татари відложили війну до весни, і Станислав Потоцкий, гетьман коронний, до Львова на комісію пішов 7), а тут з військом зістався Лянцкороньский, гетьман польний. А як проважав тих Татар що з нами билися під Охматовим, зустрівся з калґою-султаном і з нуреддін-султаном, що після того бою прийшли їм в поміч з новою ордою. І зробивши між собою на-швидку нараду, післав Лянцкороньский своїх післанців до короля, а калґа-султан свого мурзу, щоб король по Великодню, нашому стяті за два тижні 8) пішов з посполитим рушеннєм просто сюди на Україну. Сподіваються війська від Венгрів, Волохів, від баші сілістрійського і з инших країв, і доконче хочуть сього літа Україну звоювати-чого їм боже не поможи. Ми ж чуючи про такі неприятельські замисли то все твому ц. в. відомо чинимо, а не можучи всього докладно в листі виписати, посилаємо твому ц. в. того Я. Пісочинського і разом з ним-після нього зловленого Татарина: вони всі замисли лядські і татарські розповідять устно. Ми ж просимо дуже нас не лишить і не дати в неволю ворогам, а ласкаво заступити і більшим військом спомогти. Бо ми зложивши тобі присягу і в підданство піддавшися ні на кого не покладаємо надії тільки на бога і на твою поміч.

“При тім повідомляємо, що Теодосій Васильович, архимандрит слуцький, не відомо з якої причини з Київа на Литву втік. Веліли ми пильно розвідати, хто його туди відправив і з чиєї поради він то вчинив.

“Татари якби прислали послів своїх до твого ц. в. і вимовлялися, що вони з нами не воювалися, — не вір їм, в. ц. в., вони зрадники! Пізнали ми їx недавніми часами, як мали кілька день бої з ними і Ляхами під Охматовим, і вони забрали в неволю жон і дітей без числа, і церкви божі попалили”.

У всіх инших справах гетьман доручає поінформувати царя своїх послів: Осипа Томиленка і Климка Дубовика, і просить повернути разом з ними Пісочиньского, аби за нього вимагати козаків що попали в полон Ляхам.

З останнього дня н. с. березня маємо листа гетьмана до Шереметева, від нього очевидно пересланого цареві 9). Він подає до відомости останні новини: недалеко Київа був польський під'їзд, кілька хоругов: козаки їх погромили, богато побили, а сімох взяли в полон. Уманський полковник доносить, що Татари, набравши на Браславщині ясиру, тікають до дому, і вже ледви третя частина їх лишилася при короннім війську, що теж дуже змаліло (ориґінальний лист полковника, що був доданий, на жаль не заховався). Далі така дуже цікава, але на жаль, не досить ясно постилізована звістка: “Ми виїхали до Чигрина 10), тому що богато козаків схотіло йти на Запоріжжя і Дін. Ми їх затримали, веліли ловити по городах і карати на смерть, коли б вони мали виїздити 11) без нашого дозволу”. Мині се виглядає, “як частина тої Дріжипільської сецесії, котру я принотував вище.

Гетьман просить не турбуватися сим його несподіваним для Шереметева виїздом: “В скорім часі рушимося з полком Чигринським до війська, а до Чигрина для безпечности, порадившися з в. м., пошлемо три хоругви московської піхоти”. До сього цидула: “Повідомляємо також, що були у нас донські посли і оповідали, що Калмики живуть з ними в згоді, і на сім боці Волги, недалеко (від Донського війська) кочує їх богато. І ті ж посли нам казали, що Калмики пішли б зараз на Крим-тільки від царського величества указу чекають, а від нас вістей. Добре б було, щоб Калмики пішли на Крим полем, а Донські козаки човнами морем. Тоді б Татари своїх городів стерігли б, а не до Ляхів на поміч ішли!”

“І се нам дуже дивно, що досі нема від його цар. величества Макара Москаленка, полковника білоцерківського, ані указу ніякого не маємо. А як тільки будуть у нас вісти від й. цар. вел., так негайно повідомимо в. мил.”.

Я навів сі останні слова, бо вони нам поясняють дещо отсею асоціяцією плянів калмицького походу на Крим, і нетерпеливість гетьмана з того приводу, що Москаленка цар не відсилає ані яких указів не присилає. На сім спирається висловлений вище здогад про зміст місії Москаленка. Виступаючи на Ляхів з Шереметевим, при кінці н. с. січня, гетьман післав з Москаленком цареві між иншим проєкт бльокади Криму: Донськими козаками з моря і Калмиками з суходолу, і сподівався, що вона відтягне Татар від помочи Полякам. Коли б Москва негайно дала Калмикам і Донцям сей наказ, Браславщина була б вирятована, думав гетьман і старшина, тому нетерпеливилися затримкою Москаленка і безсумнівно пускали тихачем під всі чорти московську волокиту.

Нарешті кілька день пізніше, в перших днях квітня н. с., Москаленко приїхав і між иншим привіз обіцянку царя на місце здесяткованого і нічого невартого корпусу Шереметева прислати більше військо під проводом Бутурлина, а мабуть також і згоду на донсько-калмицьку операцію против Крима. Листів привезених Москаленком не маємо-бо взагалі актів сього посольства досі не знайдено, але і при недостачі їх можемо се певно виміркувати по перше-з повідомлення, післаного від гетьмана до київського воєводи, по друге-з пізніших царських листів. До Київа гетьман писав 6 н. с. квітня: “Думаємо, що твоїй милости відомо вже, що Макар Москаленко, полковник білоцерківський, назад до нас від й. ц. в. вернувся, і й. ц. в. об'являє через нього свою несказану ласку: посилає нам в поміч велике військо, кінних і піших; з тим військом відправив від боку свого ближнього боярина В. В. Бутурлина, і ще більшим військом обіцяє нас запомогти”. І знову порушує гетьман-очевидно в звязку з сею ж місією Москаленка-справу бльокади Криму: донські післанці дали знати, що у них уже кілька десятків човнів направлено, щоб іти на Крим за царським указом, а Калмики останніми часами захопили кількох мурз 12) з жінками і дітьми, з усіми улусами, що кочували коло Терка 13).

Цар писав про калмицькі операції з приводу посольства Томиленка, разом з потвердженнєм призначення на Україну Бутурлина. Про Бутурлина він каже, що писав уже перед тим про Калмиків не говорить, що була про се мова вже раніш, але по всім попереднім за певне вже можна сказати, що сей проєкт був поставлений уже посольством Москаленка (в посольствах Яська Яковенка і Томиленка нема про се мови). Тому можна думати, що Москаленко привіз і в справі бльокади Криму принціпіяльну згоду царя. Наказ В. В. Бутурлинові йти до гетьмана з новими силами на переміну Шереметеву був даний дійсно ще в березні-21 н.с. “Велів государ бояринові В. В. Бутурлину й стольникові кн. Гр. Григор. Ромодановскому бути на службі в Запорогах на місце В. Б. Шереметева з товаришами, а В. Б. Шереметеву велів бути в своїм государевім поході, окольничого ж В. В. Бутурлина і дяка М. Головина відправити до Москви; з В. В. Бутурлиним бути всякого чину людям полку кн. Б. С. Куракина, дворянам, дітям боярським, Черемисі, Чуваші і всякого чину людям полку кн. Ю. О. Долгорукого, рейтарському полкові з Брянська, салдацькому полкові з Київа, стрілецькому полкові з Москви” 14).

Задля поглиблення добрих намірів Москви-підтримати козацький наступ на Польщу своїми силами, гетьман з писарем зараз же приготовили нове посольство- з подякою за обіцянки і заохотою до їх здійснення. Для сього мали послужити документи про заходи противної сторони розвести козаків з царем: турецьке посольство, залицяння татарські (лист Карач-мурзи і пересланий ним лист Лянцкороньского), “прелестний лист” Тишкевича з закликами до відновлення старих відносин.

“Дуже зраділи ми і все військо Запорозьке з повороту Макара Москаленка полковника білоцерківського з грамотою в. ц. в., де в. ц. в. являєш велику і несчислиму ласку, посилаючи зараз від боку свого нам у поміч ближнього боярина В. В. Бутурлина з великим військом і ще більше військо обіцюючи. А до того ще й сам против ворогів православної віри рушився єси своєю особою ще з більшим від попереднього військом”-писав гетьман цареві. Висловлюючи за се велику подяку він на доказ своєї вірности подавав до відомости царя заходи ворогів: “Прийшов до нас посол турецький Шаган-аґа від Сіяуш-баші сілістрійського і від візира Азема, іменем цісаря турецького, з прелестними листами-підманюючи нас щоб ми піддалися цісареві турецькому-чого не дай боже, бо ми раз присягши в. ц. в., єдиному православному цареві і наслідникам його, за в. ц. вел. і за віру православну кождого часу готові вмерти, а неприятелі з зрадливих своїх замислів потіхи мати ніколи не будуть.

“Знову ж сими часами Карач-бей перекопський іменем хана і всіх султанів і беїв прислав прелесні листи, намовляючи нас так само відстати від в. цар. вел. Обіцяють нам за те поміч на Ляхів, але ми їx обіцянкам не віримо і помочи їx не хочемо, маючи по богу заступника в в. цар. вел., і сі прелестні листи писані від Сіяуш-баші і Карач-бея, через нашого посла в. ц. в. посилаємо, аби в. ц. в. вирозумів з них зрадливі замисли неприятелів. Бо ж Татари з Ляхами ще й по сей час стоять за Богом по містах на становищах, і нічого доброго не мислять, тільки чекають короля з посполитим рушеннєм, та сподіваються великих сил з ріжних країв... Посла того (турецького) ми у себе затримали до дальшої відомости від в. ц. в.-доки вернеться наш посол з відомістю від в. цар. вел.: просимо його скоро відправити з ласкою своєю (очевидно-з більш категоричними розпорядженнями про висилку московських сил), щоб нам скоро відправити того турецького посла маючи відомість від в. ц. в.-щоб так повести справу, аби Турки з Татарами більше на нас помочи на давали”.

Посім наступає дражлива матерія-тих перешкод що робила Москва зносинам козаків з Швецією: “Відомо нам, що Данило Калугер, післанець шведської королеви, затриманий у в. цар, вел.-вже нам то дали знати з Швеції. Дуже покірно просимо його до нас відпустити, бо ми вже чотири роки ведемо переговори з королевою про союз 15), аби помагала нам на тих неприятелів Ляхів; а тепер піддавшися під високу руку в. ц. в., бажаємо, щоб не тільки Швеція, але й инші краї тих неприятелів воювали і тим замішаннє у них чинили. Бо ж і Ляхи, шукаючи ріжних способів щоб Україну звоювати, домагаються помочи цісаря християнського, Німців, Венгрів, Волохів, Турків і Татар-так і нам не годиться відганяти від себе тих що до нас з давно з своєю приязню прихиляються, а навпаки — треба таких шукати! Бажаємо, щоб сього року ті неприятелі Ляхи всі пропали — щоб більше крови християнської не проливали і церков божих не руйнували. Тому ще раз просимо в. ц. в. про того Данила Калугера: зволь його відпустити, а ми все що він нам скаже, до відома в. ц. в. подамо”.

Сей лист, датований 2 квітня с. с. в Чигрині, разом з листами Виговського до Бутурлина і Милославского, повіз чигринський сотник Василь Климятенко з товаришами 16). Крім листів візиря і Сіяуш-баші він передав цареві листи Карач-бея з листом Лянцкороньского і саме привезений лист від Тишкевича, що стелив мости до переговорів, одночасно з тим як зводив останки польського війська з погранича.








Примітки


1) Ся реляція надрукована була в Актах Ю. З. Р. XIV с. 523 без середини, в цілости вона міститься в актах посольства в Сибир. прик. ст. 1636 л. 360.

2) Се мабуть та битва, що про неї оповідає Лянцкороньский в своїй реляції вище с. 1052.

3) В листі до патр. Никона (нижче) понад то: “тому що мавши кілька день “свальний бій” з нами під Охматовим, всю піхоту свою стратили і сильно богато було їx поранено, то не пішли з тими салтанами на нас, а визначили їм 24 городи за Богом...”.

4) В заголовку актів посольства вони названі Тимофієм Семеновим і Яковом Яковлевим.

5) Лист до Никона надрукований в Актах Ю. З. Р. XIV с. 526 без кінця, в цілости в Сибир. ст. 1636, с. 368 (тут дата: в Богуславі 26 лютого); лист до Бутурлина згадується в царськім наказі про послів 22 березня с. с.: з царської ставки в Вязьмі їх відправлено до Москви і відти до гетьмана- л. 372-3.

6) Уривок сього листу, без кінця надруковано в Актах Ю. З. Р. XIV с. 557, повний текст в Сибир. ст. 1636 с. 378-382, він має тут дату "в Богуславі 23 марта”, — але ся дата мені здається непевною, бо занадто пізньою. Насамперед, ми маємо листи Хмельницького 21 і 27 березня (с. с.) видані в Чигрині, і тому мало правдоподібно, щоб він був в Богуславі 23 с. с. березня. По друге, Пісочинського зловлено в перших днях березня н. с. або навіть при кінці лютого (на допиті 22 квітня в приказі він казав, що його зловили "тижнів 9 тому”), — мало правдоподібно, щоб такого цінного бранця мариновано між козаками цілий місяць, або й більше, а не післано цареві скорше. По третє-як побачимо далі, саме десь коло 24 березня с. с. приїхав з Москви Москаленко з дуже важними царськими резолюціями. Коли Томиленка висилали 23 або 24 березня, то природно було б згадати про його приїзд і одержаннє резолюцій, як не в листі, то в додатковій цидулці, а сього нема. З другого боку-гетьман в сім листі не висловлює нетерпеливости з приводу такої довгої проволоки з відповіддю на післані з Москаленком пропозиції, як се бачимо в листі гетьмана з 21 березня. З усіх тих причин я думаю, що лист з Томиленком був висланий значно раніш: може 13 березня с. с., може навіть 3-го, — але взагалі в першій половині березня с. с.

7) На боці приписано поясненнє, очевидно московського приказного: "платить заслугу денежную”.

8) Православний Великдень того року припадав на 25 н. с. квітня, так що 2 тижні по Великодні се 9 н. с. травня, себто кілька день по св. Юрі, що фіґурував в попередній реляції гетьмана як сподіваний початок нової війни. Приблизно ж до сього часу належать відомости про козацьке військо від військового цирулика, захопленого польським під'їздом під Уманею і допитуваного 19-го березня. Не богаті, що правда. Сказав сей цирулик, що Хмельницький в Білій Церкві, Москви при війську коло 6 тис., також до Київа прийшло щось московського війська, але загалом затрівожені (Москалі), побачивши по дорогах богато своїх постріляних, обтятих, без рук і без ніг кажуть, що й тікати почали. Козаки сподіваються великих чужоземних військ (по польській стороні, в майбутній кампанії). Лист Тишкевича з 18 і 19 березня-теки Нарушевича 148 с. 84, ркп. Осоліньских 3564 л. 439 об.

9) Акты Ю. З. Р. XIV с. 563-6.

10) В копії “оть Чигрина”, але се очевидна помилка: гетьман поясняє, чому він кинув військові становища, що стояли в контакті з московськими становищами під Білою Церквою.

11) “Естлибы дерзати без воли нашей имЂли”. Дерзати мабуть-в розумінню: насмілялися виїздити?

12) “касайских мурз” в копії-чи не “ногайських?”.

13) Акты Ю. З. Р. XIV c. 561.

14) Білгород. стола ст. 382 л. 148-9, тут дата 23 березня, але се очевидно день отримання розпорядження, а в Дворцових Розрядах новий розподіл воєвідств під днем 11 березня, с. 461: “того ж дня післав государь до Білої Церкви В. В. Бутурлина і Г. Г. Ромодановського, а В. Б. Шереметеву і Ф. В. Бутурлину велів з Білої Церкви приїхати до нього”. При тім небезінтересна подробиця: при зборах сеї армії виявилося, що з Москви повтікало богато людей від бояр і всякого чину людей, забравши коней і одежу, і збираються по лісах: хочуть їхати до гетьмана Б. Хмельницького, а своїй братії пишуть, що козаки їм обіцюють маєтности. Цар дав 3 травня с. с. наказ Бутурлину в порозумінню з гетьманом виловити тих втікачів і з них чоловіка з 10 повісити “в старих городах”-Путивлі й инших, а инших вибивши кнутом відіслати до Москви. Але коли й були такі втікачі, то козаки своїм звичаєм їx закрили, і Бутурлин в червні доносив, що по всіх розвідках таких утікачів “боярських людей” “в Черкаських городах в собранье нЂт”; а хто тікає з московського війска, тих полковники, сотники і отамани переймають і висилають до воєводів. Білгор. ст. 382 л. 155, у Соловйова с. 1681-2 за документами Приказа Тайних Дел.

15) “о приязни договоры чиним”.

16) Лист Хмельницького до царя і Виговського до Милославского в актах посольства, Сибир. ст. 1636 л. 406 і 447, лист до Бутурлина Акты Ю. З. Р. XIV с. 559.











Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 17.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.