[Костомаров М. І. Слов’янська міфологія. — К., 1994. — С. 297.]

Попередня     Головна     Наступна             Примітки





Н. КОСТОМАРОВ

[СЛОВО НАД ГРОБОМ Т. Г. ШЕВЧЕНКО]



Смертный одр усопшего поэта не окружали ни родные, ни жена, ни дети. Одинока была его смерть, напоминавшая украинскую песню:


Ой, загинула козацька головонька

Без роду-родини,

Без вірної дружини.


Но гроб его теперь окружен не чужими. Поэт не остался чужим и для великорусского племени, которое воспитало его, оценило и приютило в последние дни его, после долгих житейских страданий. На его закат блеснула прощальною улыбкою любовь 1, — не женская любовь, часто изменчивая и лукавая, а бескорыстная, святая любовь душ, способных понимать изящное.

Такова сила поэзии! В какой бы исключительной форме ни проявилась она, как бы тесно ни соединялась она с народностью и местностью, — ее общечеловеческий смысл не может укрыться и сделаться общим достоянием.

Шевченко не был только поэтом для Украины: он — поэт сельского народа, воспитавший в себе поэтическое вдохновение его существом и передавший его образованному миру в прекрасных безыскусственных образах, добытых им из сокровищницы своей богатой природы.

Простимся с дорогим поэтом словами украинской думы 2:


Слава твоя не вмре, не поляже!

Буде слава славна

Поміж козаками,

Поміж друззями,

Поміж рицарями,

Поміж добрими молодцями!

Утверди, Боже, люду руського,

Народу християнського,

З черню дніпровою, низовою,

На многії літа,

До кінця віка! /298/





Див. також:
Слова над гробом Шевченка // Основа. — СПб., 1861. — № 3 (март).
Н. И. Костомаров, Письмо к изд.-редактору «Русской старины» М. И. Семевскому // Русская старина. — СПб., 1880. — Т. XXVII. — С. 597-610.










Попередня     Головна     Наступна             Примітки


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.