Попередня     Головна     Наступна




ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 913 — 945.



.Осінь 912
7.VI 913


1 Зрозуміло, що Ігор став князювати відразу після смерті Олега, восени 912 р.; запис про це під 913 р. свідчить про візантійське літочислення (початок року).

Серпень 913

2 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

3 В Іп. і Хл. «заратишася», у Радз. «затворишася».

4 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

У РІК 6421 [913]. Почав княжити Ігор після Олега 1.

У сей же час почав цесарствувати [в Греках] Костянтин, син Леонтів, зять Романів 2.

А деревляни заперлися 3 [в городі Іскоростені] від Ігоря після Олегової смерті.

У РІК 6422 [914]. Пішов Ігор на древлян і, перемігши, наклав на них данину, більшу від Олегової.

У сей же рік прийшов Симеон, [князь] болгарський, на Цесароград і, вчинивши мир, пішов до себе 4.

У РІК 6423 [915]. Уперше прийшли печеніги на Руську землю і, вчинивши мир з Ігорем, пішли до Дунаю.





20.VIII 917

У ці самі часи прийшов Симеон [на Греків], грабуючи Фракію. Греки тоді послали по печенігів. Та коли печеніги прийшли і хотіли [рушити] на Симеона, то розсварилися грецькі воєводи. Печеніги, побачивши, що вони самі між собою воюють, | пішли назад до себе, а болгари з греками зступились, і посічені були греки.

Вересень 914



1 Відомості про ці два походи Симеона взято з продовження «Хроніки» Амартола.

Симеон узяв також город Адріанів, який спершу називався городом Ореста, сина Агамемнонового, бо він, колись у трьох ріках купавшись, позбувся тут недуги [і] сей город назвав [так] на свою честь. Пізніше ж кесар Адріан, який обновив [город], назвав [його] на свою честь Адріановим; а ми звемо [його] Адріанградом 1.

У РІК 6424 [916].

У РІК 6425 [917].

У РІК 6426 [918].

У РІК 6427 [919].

17.XII 920


1 Роман Лакапін, вірменин, професійний воїн-моряк, 919 р. здійснив у Візантії державний переворот, одружив чотирнадцятилітнього імператора Константина VII Порфірогенета зі своєю дочкою Оленою, і той примушений був спочатку проголосити Романа кесарем, а 17 грудня 920 р., про що говориться в продовженні «Хроніки» Амартола, коронувати його як співімператора; аж до 16 грудня 944 р., коли Романові Вересень 924

сини Стефан і Константин у свою чергу скинули свого батька, вся влада перебувала в його руках.

2 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, де хибно наведено число індикта (2 замість 12), і тому в наш літопис їх внесено під 929 р.; подія була 6432 [924] р.

3 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.


* У Новгородському першому літописі (далі — Новг. І) тут сказано, що уличі згодилися на данину Ігореві, яку він відступив своєму воєводі Свенельду, і що було взято їхній город-столицю Пересічень.



4 Розповідь про цей похід Ігоря спирається на даних «Житія Василія Нового», продовження «Хроніки» Амартола та на народних переказах.






5 Кількість суден дуже перебільшено. Дату приходу русів джерела наводять різну — 10 червня, 18 червня (у продовженні «Хроніки» Амартола), 10 липня 941 р. Візантійські кораблі зустріли Ігореву флотилію біля входу в Босфор 8 червня, застосували грецький вогонь — вибухову суміш зі смоли, сірки, селітри, нафти на ін., що горіла й на воді; її метали з труб-сифонів, укріплених у позолоченій пащі лева, що була встановлена на носі корабля.

6 Додано з продовження «Хроніки» Амартола.

7 В Іп. і Хл. хибно «изъхламляху»; у Лавр, «изимахуть».

8 Доместик — тут; командуючий східними військами Візантії.

9 Стратилат - воєначальник.

У РІК 6428 [920]. Поставлено Романа 1 цесарем у Греках.

Ігор же воював проти печенігів.

У РІК 6429 [921].

У РІК 6430 [922].

У РІК 6431 [923].

У РІК 6432 [924].

У РІК 6433 [925].

У РІК 6434 [926].

У РІК 6435 [927].

У РІК 6436 [928].

У РІК 6437 [929]. Прийшов Симеон, [цар болгарський], на Цесароград. І захопив він Фракію й Македонію, і прийшов до Цесарограда з силою великою і з гордістю, і вчинив мир із Романом-цесарем, і вернувся до себе 2.

У РІК 6438 [930].

У РІК 6439 [931].

У РІК 6440 [932].

У РІК 6441 [933].

У РІК 6442 [934]. Уперше прийшли угри на Цесароград, і грабували вони всю Фракію. Роман же учинив мир із уграми 3.

У РІК 6443 [935].

У РІК 6444 [936].

У РІК 6445 [937].

У РІК 6446 [938].

У РІК 6447 [939].

У РІК 6448 [940]*.

У РІК 6449 [941]. Пішов Ігор на Греків 4. І хоча послали болгари вість цесареві [Роману], що йдуть руси на Цесароград — десять тисяч суден 5,— вони і прийшли, і припливли, і стали пустошити Віфінську землю. І грабували вони по [узбережжі] Понту /25/ до [города] Іраклії і до Пафлагонської землі, і всю землю Нікомідійську пограбували, і [обабіч затоки] Суд усе попалили. А їх, [греків], полоненими 6 взявши,— тих розтинали, а | других же, ставлячи як мішені, стрілами розстрілювали. А скільки ратників [грецьких] схоплювали 7, [то], руки назад зв’язавши, гвіздки залізні посеред голів вбивали їм. Багато ж і святих церков вони вогневі оддали, і майна немало [по] обох сторонах [Босфору] взяли, і монастирі ж і села всі вогневі оддали.

Вересень 941

Потім же, коли прийшли війська зі сходу,— Панфірдоместик 8 із чотирма десятками тисяч, і [Варда] Фока-патрикій з македонянами, і Феодор [Спонгарій] -стратилат 9 із фракійцями, а з ними також і сановники боярські,— обійшли вони русів довкола. І порадилися руси, і вийшли, оружившись, проти греків, і битва межи ними обома була люта, [і] заледве одоліли греки. Руси ж повернулися до дружини своєї під вечір і на ніч, сівши в човни, утекли. Але Феофан, [сановник Романа], зустрів їх у човнах з вогнем і став пускати вогонь трубами на човни руські, і було видно страшне диво. Руси ж, бачивши полум’я, кидались у воду морську [і] намагалися [подалі] відбрести. І таким чином рештки [їх] вернулися до себе.

Ті ж, які прибули в землю свою, розповідали кожен своїм про те, що сталося, і про вогонь із човнів. «Таке, як ото блискавка, що на небесах,— казали вони,— греки мають у себе, і, її пускаючи, палили вони нас. І через се не подолали ми їх».

Ігор же, прийшовши, став збирати численних воїв. І послав він [послів] по варягів за море, закликаючи їх проти греків [і] маючи намір знову піти на них.

У РІК 6450 [942]. Симеон, [цар болгарський], пішов на Хорватів. І переможений він був хорватами, і помер, зоставивши Петра, сина свого, княжити 1.

У сей же рік родився Святослав у Ігоря.

У РІК 6451 [943]. Знову прийшли угри на Цесароград і, мир учинивши з Романом, вернулись до себе 2.

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, але 15 індикт, що припадав на 6435 [927] р., літописець помилково відніс до 6450 [942] р. Симеон з 918 (919) р. був уже не князем (ханом) болгарським, а царем.

2 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.



мапа 912-972 рр.

У РІК 6452 [944]. Ігор зібрав багато воїв — варягів, і русів, і полян, | і словен, і кривичів, і тиверців. І печенігів він найняв, і, заложників у них взявши, рушив на Греків у човнах і на конях, прагнучи помститись за себе.

Коли почули це корсунці, вони послали [гінців] до Романа, кажучи: «Тут ідуть руси, покрили вже море кораблями, без числа кораблів». Так само й болгари послали вість, кажучи: «Ідуть руси, і печенігів вони найняли собі».

Це почувши, цесар послав до Ігоря ліпших бояр, прохаючи і кажучи: «Не ходи, а візьми данину, що її брав Олег, і я придам іще до тої данини». Так само й печенігам послали вони паволок і золота багато. /26/

Ігор же, дійшовши [до] Дунаю, скликав дружину, і став радитися, і повідав їм річ цесареву. Сказала тоді дружина Ігорева: «Да якщо так говорить цесар, то чого нам більше од сього хотіти — не бившись, узяти золото, і сéребро, і паволоки? Бо хто відає, хто подолає — чи ми, чи вони? Чи з морем хто в згоді? Се ж не по землі ми ходимо, а по глибині морській, і спільна смерть усім». І послухав їх Ігор, і повелів печенігам пустошити Болгарську землю. А сам, узявши в греків золото і паволоки на всіх воїв, він вернувся назад і прийшов до Києва, до себе.




Кінець 944



1 Цей договір, за найновішими дослідженнями, укладено в Константинополі після попередніх переговорів візантійських послів у Києві з Ігорем. Грамоту, затверджену в Цесарограді руськими послами і купцями, було доставлено в Київ, де її утвердив присягою Ігор, і відіслано назад у Константинополь через візантійських послів, які натомість вручили в Києві руському князеві хрисовул (затверджену імператорську грамоту); копія грамоти руських послів залишилася на Русі, і переклад її було внесено в літопис.

2 Додано з Лавр.

3 Бирич — адміністративно-судовий виконавець.

У РІК 6453 [945]. Прислав Роман, і Костянтин, і Стефан до Ігоря послів налагодити колишній мир. Ігор тоді, поговоривши з ними про мир, послав мужів своїх до Романа. Роман же зібрав бояр і сановників. І привели руських послів, і повеліли [їм] говорити, і [стали] писати речі обох [сторін] на хартію: «Згідно з другою угодою, що відбулась при цесареві Романові, і Костянтинові, і Стефанові, христолюбивих владиках 1, ми, од народу руського посли й купці, Івор, посол Ігоря, великого князя руського, й інші посли: Вуєфаст — Святослава, сина Ігоревого, Іскусев — Ольги-княгині, Слуди — Ігоря, племінника Ігоревого, | Уліб — Володиславів, Каніцар — Предславин; Шигоберн — Сфандри, жони Улібової, Прастен — Турдів, Лібіар — Фостів, Грім — Сфірків, Прастен — Якуна, племінника Ігоревого; Кари — Тудків, Каршев — Тудорів, Єгрі — Єрлісків, Воїст — Воїків, Істр — Яміндів, Прастен — Бернів 2, Ятвяг — Гунарів, Шібрід — Алданів, Кол — Клеків, Стеггі — Єтонів, Сфірка — [......?], Алвад — Гудів, Фудрі — Тулбів, Мутор — Утінів; купці: Адун, Адолб, Ангівлад, Уліб, Фрутан, Гомол, Куці, Єміг, Турбрід, Фурстен, Бруни, Роальд, Гунастр, Фрастен, Інгельд, Турберн і другий Турберн, Уліб, Турбен, Мони, Руальд, Свен, Стір, Алдан, Тілій, Апубкар, Свен, Вузелів, і Сенько-бирич 3, послані Ігорем, великим князем руським, і всім князівством, і всіма людьми Руської землі, і ними заповідано [нам] обновити давній мир, розладнаний од багатьох літ ворожнечолюбцем-дияволом, який ненавидить добро, [і] утвердити дружбу межи Греками і Руссю.

І великий наш князь Ігор, і бояри його, і всі люди руські послали нас до Романа, і Стефана, і Костянтина, великих цесарів грецьких, учинити дружбу з самими цесарями, і з усім боярством, і з усіма людьми грецькими на всі літа, допоки сонце сіяє і весь світ стоїть. [А] якщо намислить [хто] із країни Руської розладнати цю дружбу, то [ті], скільки їх прийняло хрещення, хай дістануть відплату од бога вседержителя — осудження їх на погибель і в сей вік, і в будучий, а [ті], скільки їх не охрещено є, хай не мають помочі від бога, ані від Перуна, хай не захистяться вони щитами своїми, і хай посічені бу|дуть мечами своїми, і хай [погинуть] од стріл і од іншого оружжя свого, і хай будуть вони рабами і в сей вік, і в будучий.

Великий князь руський і бояри його хай посилають для того, [для чого їм треба], у Греки до великих цесарів грецьких [стільки] кораблів з послами своїми і купцями, скільки хочуть.

Оскільки ж їм є [так] установлено, [то] носили посли печаті золоті, а купці — срібні; нині ж домовився князь наш посилати грамоту до цесарства вашого. Коли од них, [русів], посилатимуть послів і купців, хай приносять вони грамоту, де написано так: «Я послав стільки-то кораблів», і щоб із тих [грамот] узнали й ми, [цесарі], що вони з миром приходять. Якщо ж вони без грамоти прибудуть і передані будуть нам, ми будемо держати їх і стерегти [доти], доки не сповістимо князеві вашому [про них]. Якщо ж вони рук [зв’язати] не дадуть, а стануть противитись і будуть убиті, то хай не карається за смерть їх князем вашим [той, хто вбив]. Якщо ж, утікши, прибудуть вони в Русь, а ми напишемо [про них] до князя вашого, то [нехай] зроблять [із ними так], як їм, [властям], угодно.

А якщо прийдуть руси не на торг, хай не побирають місячину.

4 В Іп. і Хл. хибно «словомъ»; у Лавр, «сломъ».

І хай заборонить князь послам 4 своїм та [іншим] русам, які /27/ приходять сюди, щоб не творили вони безчинства в селах, ні в країні нашій. А коли вони приходять, хай живуть коло [церкви] святого Мами. А [коли] пошле цесарство наше [мужа свого], хай перепише він імена їхні, і тоді [хай] візьмуть вони місячину свою — і посли посольське своє, і купці місячину свою,— спершу [ті, що] від города Києва, а тоді з Чернігова, і з Переяславля, і [з] інших городів. І нехай входять вони в город одними воротами, з цесаревим мужем, без оружжя, [по] п’ятдесят чоловік, і хай торгують, як ото їм треба; а тоді нехай виходять [із города] і муж цесарства нашого хай оберігає їх; а якщо хто з русів чи з греків учинить [що-небудь] несправедливо, | хай він розсуджує.

Коли ж руси входять у город, хай не творять вони капості і [хай] не мають права купити паволок більше [ніж] на п’ятдесят золотих; а якщо хто купить [скільки-небудь] із тих паволок, нехай показує цесаревому мужеві, і той їх запечатає і віддасть їм.

А відходячи звідси, руси [нехай] беруть од нас, що потрібно: їжу на дорогу і що треба для човнів, як це вже встановлено раніш, і хай вертаються безпечно у свою сторону; і хай не мають вони права зимувати коло [церкви] святого Мами.






5 Додано з Лавр.


6 В Іп. і Хл. хибно «от рода вашего»; у Лавр, «отъ города вашего»; ідеться про Константинополь.

А якщо втече челядин від русів, коли вони прийдуть у країну цесарства нашого, і од [церкви] святого Мами, [де вони живуть], то якщо він буде знайдений,— нехай вони візьмуть його; а якщо не знайдеться,— нехай поклянуться наші руси-християни за своєю вірою 5, а нехристияни по закону своєму, [що він утік], і тоді беруть од нас, [греків], ціну свою, як це вже встановлено давніше: дві паволоки за челядина.

Якщо ж від кого із людей цесарства нашого, чи з города нашого 6, чи з інших городів утече челядин до вас, [русів], і принесе що-небудь,— нехай вони вернуть його назад, і якщо те, що він приніс, буде ціле все,— нехай візьме [той, хто його спіймав], від нього, [того, чий є челядин], два золотих за спіймання.

Якщо ж заміриться хто з русів узяти [що-небудь] у людей цесарства нашого, [то той], що це вчинить, покараний буде вельми; а якщо він візьме,— хай заплатить подвійно. А якщо таке саме вчинить гречин русинові,— нехай дістане ту ж кару, яку ото дістав він, [русин].

Якщо ж приключиться украсти що-небудь русинові в греків чи гречинові в русів, [то] належить, щоб [крадій] повернув не лише одне [вкрадене], але й ціну його; якщо виявиться, що вкрадене продано,— нехай він оддасть його подвійну ціну і [хай] буде він покараний по закону грецькому, і за правилом грецьким, і по закону руському. /28/

А скільки полонених християн, підвладних | наших, приведуть руси сюди, [в Греки, то] якщо буде [це] юнак чи дівчина добра,— хай дадуть [греки] десять золотих і візьмуть їх; якщо ж він, [полоняник] , є середнього віку,— хай дасть [покупець] вісім золотих і візьме його; якщо ж буде старий чи дитина,— нехай дасть п’ять золотих. Якщо ж виявляться руси в рабстві у греків, [то], коли є вони полоняниками,— хай викуповують їх руси по десять золотих; якщо ж його, [русина, раніш] купить гречин [і поклянеться про це] перед хрестом, [то] належить йому взяти [ту] ціну, скільки він і дав за нього.




7 В Іп., Хл. і Лавр., мабуть, помилково «вамъ».

8 Статтю цю в літописі сформульовано не зовсім ясно, і тлумачать її по-різному. Тому подаємо текст за оригіналом Іп. «о Корсуньсции сторонЂ. колко же єсть городъ на той части да не ймуть власти князи Рускыи. да воюєть на тЂхъ сторонахъ. а та страна не (у Хл. «да не») покоряєтся вам. и тогда ащє просит. вои от насъ князь Рускыи. дамы єму єлико єму будет требЂ и да воюєт».

Про Корсунську сторону. Скільки ж є городів у тій частині [землі Грецької], хай не мають права [на них] князі руські. Хай воює [князь руський] у тих сторонах,— а та сторона не покоряється нам 7, — і тоді, якщо попросить війська од нас, [греків], князь руський, ми дамо йому, скільки йому буде треба,— і нехай він воює 8.

І про це: якщо знайдуть руси корабель грецький, викинутий [на берег] в якому-небудь місці,— хай не завдадуть вони йому шкоди; якщо ж із нього візьме хто що-небудь чи людину [з нього] забере в рабство, — хай буде той винуватий по закону руському і грецькому.

А якщо виявлять руси корсунян, які рибу ловлять в усті Дніпра,— хай не чинять їм ніякого зла.

І хай не мають руси права зимувати в усті Дніпра, Білобережжі, коло [острова] святого Елевферія, а коли прийде осінь, хай ідуть вони у доми свої в Русь.

І про сих: оскільки ж приходять чорні болгари і пустошать в стороні Корсунській, то ми поручаємо князю руському, хай їх не пускає, бо вони завдають шкоди [і] його стороні.

А якщо скоять злочин який-небудь греки, сущі під владою цесарства нашого, [то] не майте ви, [руси], права карати їх, але за велінням цесарства нашого хай дістане [злочинець так], як ото вчинить.

А якщо уб’є християнин русина чи русин християнина,— нехай задержать того, що вчинив убивство, родичі вбитого [і] хай уб’ють його.

Якщо | ж утече той, що вчинив убивство, і зникне, і якщо він буде імущим,— хай візьмуть майно його родичі вбитого; якщо ж той, що вчинив убивство, є неімущим і втече,— нехай шукають його, доки він [не] знайдеться, а якщо знайдеться,— хай убитим буде. /29/

А якщо ударить мечем, чи списом, чи яким іншим знаряддям русин гречина чи гречин русина,— хай за цей злочин заплатить він п’ять літр срібла по закону руському; якщо ж він є неімущим,— хай [дасть], скільки може, і все те [хай] продане буде, навіть хай і одежу, в якій він ходить,— і те з нього зняти, а про решту [суми] нехай поклянеться він по своїй вірі, що не має [більше] нічого, і тоді [хай] одпущений буде.

Якщо ж зажадає наше цесарство од вас воїв на тих, що нам противляться, то хай напишуть [мужі наші] до великого князя вашого і [хай] він пошле нам [стільки], скільки ми хочемо; і з цього довідаються інші країни, яку дружбу мають Греки з Руссю.

Ми ж договір сей виклали на двох хартіях, і одна хартія є у цесарства нашого і на ній єсть хрест і імена наші написані, а на другій [імена свої написали] посли ваші і купці ваші. А відходячи з послом цесарства нашого, хай вони допровадять їх 9 до великого князя руського Ігоря і до людей його, і ті, приймаючи хартію [нашу, хай] поклянуться додержувати вірність [тому], про що ми домовились і написали на хартії сій, на якій написані суть імена наші.

9 Додано з Акад. і Радз.



10 В Іп. і Хл. «и да будуть рабі»; у Лавр, «и да будеть рабъ».



11 Роль обруча (обручки, браслета) як зброї полягала в тім, що, надітий на руку, він удержував м’язи від розтягання і захищав від удару меча; такі бронзові ребристі обручі відомі археологічно.

12 В Іп. і Хл «все», «вьсю»; у Лавр, «се», «си».

Ми ж, [руси], скільки нас охрестилося, клялися [своєю] церквою святого Іллі в соборній церкві [цесароградській Софії] і присягальним чесним хрестом, і хартією сею додержувати ж усього, що є написано на ній, і не переступати з того анічого; а якщо переступить це [хто-небудь] із країни нашої, чи князь, чи інший хто, чи охрещений, чи нехрещений,— хай не має він од бога помочі, і хай буде він рабом 10 у сей вік і в будучий, | і хай заколений буде своїм оружжям. А нехрещені руси хай покладають щити свої, і мечі свої оголені, і обручі 11 свої, і інше оружжя і хай клянуться, що все, написане на хартії сій, [буде] додержано Ігорем, і всіма боярами, і всіма, людьми, і землею Руською в наступні літа і завжди. Якщо ж хто із князів чи із людей руських, чи християнин, чи нехрещений, переступить се 12, що написано на хартії сій,— йому належить від оружжя свого померти, і хай буде він проклят богом і Перуном [за те], що переступив свою клятву.

А коли схвалить [це] Ігор, великий князь, хай береже він дружбу сю 12 правдиву, хай вона не розладнається, допоки сонце сіяє і весь світ стоїть, у нинішні віки і в будучі». /30/

Послані ж Ігорем посли прийшли до Ігоря з послами грецькими і повідали всі речі цесаря Романа. Ігор тоді призвав послів грецьких [і] сказав: «Говоріте, що вам повелів цесар!» І сказали посли цесареві: «Се послав нас цесар. Рад він єсть мирові і хоче мир мати з князем руським і дружбу. А твої посли водили вже цесаря нашого до присяги, і нас послали водити до присяги тебе і мужів твоїх». І обіцявся Ігор так учинити.

І на другий день призвав Ігор послів і прийшов на пагорби, де стояв Перун. І поклали [руси] оружжя своє, і щити, і золото, і присягнув Ігор, і мужі його, і скільки [було] поган-русів. А християн-русів водили присягати в церкву святого Іллі, що є над ручаєм кінець Пасинчої бесіди, бо це була соборна церква, а багато варягів і хозар були християнами.

Ігор тим часом, утвердивши мир з Греками, відпустив послів; одаривши хутром, і челяддю, і воском, він одпустив їх. А посли прийшли до цесаря [свого Романа] і повідали всі речі Ігореві і [розповіли про] дружбу, яку [він виявляє] до Греків.


Осінь 945

Ігор же став княжити в Києві, мир маючи з усіма землями. І приспіла осінь, і став він замишляти [похід] на деревлян, прагнучи добути більшу данину.

У РІК 6453 [945] 1. Сказала дружина Ігореві: «Отроки 2 Свенельдові вирядилися оружжям і одежею 3, а ми — голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми».

Осінь 945


1 Дата ця була вже попереду; там її, можливо, подали за візантійським літочисленням (період з 1 вересня 944 р. по 31 серпня 945 р.), тут же, вдруге — за давньоруським календарем, і стосується це подій з березня 945 р. по березень 946 р.; тільки в такому разі можна було тут говорити про те, що сталося восени 945 р.

2 Отроки — молодші князівські дружинники (не обов’язково молоді за віком).

3 Новг. І під 922, 940 і 942 рр. повідомляє, що Ігор віддав своєму воєводі данину, яку стягували з деревлян і уличів, а це викликало нарікання Ігоревої дружини: «се даль еси єдиному мужеві много».

4 Грецький історик Лев Діакон пише, що Ігоря прив’язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє.

5 Кормилець - вихователь, «дядько» юного князя; кормильці та їхні нащадки нерідко виступають у літописі обік князів.

6 Мстиша — Мстислав; словами «той самий» («то же») літописець пов’язує цю розповідь з убивством у 975 р. Олегом Святославичем цього, очевидно, сина Свенельда, який там має прозвище Лют (Лютий).

7 В Іп. «жону» закреслено і новим почерком виправлено на «княгиню»; у Лавр, «жону».

8 Доместик (демественик) — тут: керівник церковного хору.

9 Терем - характерна кругла будівля (ротонда) княжого палацового ансамблю X-XIII ст.; інші палаци мали вигляд витягнутих прямокутників. Де стояв цей терем, див. прим. 1 до 1039 р.

І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].

Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.

Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить».

І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря 4 і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні.

Ольга ж перебувала в Києві з сином своїм, малим Святославом, і кормилець 5 його [тут] був Асмуд, і воєвода [тут] був Свенельд, той самий отець Мстишин 6. /31/

І сказали деревляни: «Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону 7 його Ольгу за князя свого Мала і Святослава [візьмемо] і зробимо йому, як ото схочем». І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги, і пристали вони під Боричевим [узвозом] у човні, бо тоді вода | текла біля Гори київської, і на Подоллі не сиділи люди, а на Горі.

Город же Київ був [тут], де є нині двір Гордятин і Никифорів, і двір княжий був у городі, де є нині двір Воротиславів і Чюдинів, а перевісище було поза городом; поза городом був і двір теремний другий, де є двір доместиків 8,— за святою Богородицею над горою,— саме тут був терем кам’яний 9. /32/

І розповіли Ользі, що деревляни прийшли, і позвала [їх] Ольга до себе, і мовила їм: «Добрі гості прийшли». І сказали древляни: «Прийшли, княгине». І мовила їм Ольга: «Говоріть-но, заради чого ви прийшли сюди?» І сказали деревляни: «Послала нас Деревлянська земля, кажучи так: «Мужа твойого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк, що обкрадав і грабував. А наші князі добрі є, бо пильно вони подбали про Деревлянську землю. Іди-но за нашого князя за Мала»,— бо ім’я йому було Мал, князю деревлянському. Мовила тоді їм Ольга: «Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажіте: «Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні». І вознесуть вас у човні». І відпустила вона їх у човен.

Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі теремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала /33/ по гостей. І прийшли до них [кияни], кажучи: «Зове вас Ольга на честь велику». Вони ж сказали: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні». І сказали кияни: «Прийдеться нам [нести]. Князь наш убитий, а княгиня наша хоче | [йти] за вашого князя». І понесли їх у човні. Вони ж сиділи, взявшись у боки, величаючись і вигорджуючись, у великих застібках. І принесли їх на двір до Ольги, і, нісши їх, [так] і вкинули з човном у яму. І, приникнувши [до ями], Ольга мовила їм: «Чи добра вам честь?» Вони ж сказали: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві». І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх.

І пославши Ольга [послів] до деревлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліте до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські». Це почувши, древляни вибрали ліпших мужів, які держать Деревлянську землю, і послали по неї.

Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи [їм] так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони, [слуги], тоді розпалили мийню, і ввійшли древляни [туди], і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла [Ольга] запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.





10 Додано з Лавр.

І послала вона [послів] до деревлян, кажучи так: «Се вже йду я до вас. Тож зготуйте медів много коло города, де ото вбили ви мужа мойого. Хай поплачу я над гробом його і вчиню тризну мужеві моєму». Вони ж, почувши [це], звезли медів вельми багато. А Ольга, взявши трохи дружини і йдучи без нічого, прийшла до гробу його і плакала по мужеві своєму. І повеліла вона людям своїм 10 насипати могилу велику, а як вони насипали, звеліла тризну чинити. Після цього сіли деревляни пити, і звеліла Ольга отрокам своїм прислужувати перед ними. І сказали деревляни Ользі: «Де є друзі наші, що їх ми послали по тебе?» А вона відповіла: «Ідуть вслід за мною з дружиною мужа мойого». І як упились деревляни, звеліла вона отрокам своїм пити за них, а | сама відійшла звідти і потім наказала отрокам сікти їх. І посікли їх п’ять тисяч. А Ольга вернулася до Києва і спорядила воїв на рештки їх.






Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.