Попередня     Головна     Наступна




ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 1126 — 1146.



Початок княжіння Мстиславового в Києві


20.V 1125



1 Додано з Лавр.



2 Додано з Погод.

Мстислав, старший син його, сів на столі в Києві замість отця свого [місяця] травня у двадцятий [день]. І коли почули це вороги-половці [про] смерть Володимирову, то присунулися до [городів] Баруча і до Бронькняжа 1, сказавши: «Візьмемо торків їхніх». Та була [про це] вість Ярополку [Володимировичу], і повелів він гнати [руських] людей і торків у Баруч і в інші городи. Вороги ж, наскочивши, не досягли нічого, бог звів на ніщо їхній намір 2, але, довідавшись, що Ярополк у Переяславлі, вони вернулися на Посулля пустошити.

Князь Ярополк тим часом, укріпившись, пішов услід за ними з божою поміччю, не ждучи підмоги [ні] од брата [одного], ні од другого,— з [самими] тільки переяславцями він догнав їх біля Полкстіня 1. [Половці], побачивши, що їх мало, вернулися назад і рушили, приготувавшись до бою, насупроти. І тоді благовірного князя корінь] і благовірний пагін Ярополк, призвавши [на поміч] ім’я боже і отця свого, з дружиною своєю дерзнув [на них]. І коли зітнулися оба полки, переможені були поганії силою чесного хреста і святим [архангелом] Михаїлом. Частину їх побили, а частина їх потопилася в ріках. І поміг йому бог і отця його молитва, і прославили бога всі люди за такий дар і поміч.

15.XI 1125



1 У Лавр, «июня въ 11 день»; ім’я і походження другої жони Володимира Мономаха поки що невідоме.

2 У Лавр, «августа въ 1 день и въ часъ 8 нощи».

У сей же рік преставився ігумен святої Богородиці Печерського монастиря Прохор [місяця] листопада в п’ятнадцятий [день]. /183/

У РІК 6635 [1127]. Преставився митрополит Микита.

У сей же рік преставилася княгиня, [жона] Володимира [Мономаха], місяця липня в одинадцятий [день] 1.

Того ж року потрусилася земля місяця серпня в другий [день] 2.


1127/8

Літо. 1127

У РІК 6636 [1128]. Ольгович Всеволод схопив стрия свого Ярослава [Святославича] в Чернігові, напавши на нього, а дружину його посік і розграбував. Мстислав же з Ярополком, [братом своїм], і з воями хотів іти на Всеволода із-за Ярослава. Всеволод тоді послав [послів] по половців, а Ярослава пустив до Мурома.


1 В Іп. «селелукомъ»; у Лавр. «со селукомъ»; в Акад. списку «со оселукомъ».


2 Додано з Лавр.




Зима 1127/8

Половців тим часом прийшло сім тисяч із [ханом] Осулуком 1 і стали вони коло Ратмирової діброви за [рікою] Виром, бо вони послали були послів до Всеволода. [Але] Ярополкові посадники, захопивши їх на [ріці] Локні, привели їх до Ярополка,— бо Ярополкові посадники були по всій [ріці] Сейму 2,— і половці, не діставши вісті од Ольговича, втекли до себе. А тому що Мстислав усе більше налягав на Всеволода, сказали йому: «Навів ти єси половців, а вони не досягли нічого». Всеволод тоді став благати Мстислава і бояр його. Підучуючи [їх] і дари даючи їм, він благав, і так пробув він [у Чернігові] все літо до зими. І прийшов Ярослав із Мурома до Мстислава, кланяючись йому, благаючи [і] кажучи: «Ти хреста єси цілував мені. Піди на Всеволода». Всеволод же ще більше благав Мстислава.

А в ті дні ігуменом [монастиря] святого Андрія був Григорій, якого раніш бо любив Володимир [Мономах], а поважав Мстислав і всі люди. Так той не дав Мстиславу стати раттю за Ярослава, кажучи: «То | для тебе менший гріх 2 єсть, якщо, переступивши хресне цілування, ти на рать не встанеш, аніж кров пролити християнськую». І зібрався весь 2 собор ієрейський,— бо митрополита в той час не було,— і сказали вони Мстиславу: «Хай 2 на нас буде той гріх». І вчинив він волю їх, і відступив Мстислав од хресної клятви Ярославу, і журився тим усі дні живоття свойого. Ярослав же пішов назад до Мурома.

11.VIII 1127


3 У Лавр, «въ 4 день».

4 В Іп. «къ строеви своему»; у Лавр. «къ стрыема своима», — тобто, до обох стриїв — Вячеслава та Андрія Володимировичів.

Тут — чоловіка Ізяславової сестри Ксенії. У 1129 р. її разом з чоловіком Брячиславом, свекром Давидом Всеславичем (жона якого невідома) та іншими полоцькими князями (див. про це прим. 2 до 1130 р.) було вислано у Візантію, де вона й померла невідомо коли разом з усіма вигнанцями, крім Василька (Рогволода-Василія) та Івана Рогволодовичів-Борисовичів. Більше в літописі ці князі не згадуються, а новгородець-паломник Добриня Ядрійкович (Андрійкович, пізніше — новгородський архієпископ Антоній), який 1200 р. відвідав Константинополь, свідчить у своїх записках, що він бачив, де тут «лежить блаженая княгиня Ксенія Брячиславля».

6 В Іп. і Лавр, дата, очевидно, невірна — «декабря вь 13», в Радз. і Акад., гадаємо, правильна — «декабря 23».

Того ж року послав князь Мстислав із братами своїми многих [воїв] на 2 Кривичів чотирма путями: Вячеслава [Володимировича] із Турова, Андрія [Володимировича] з Володимира, Всеволодка [Давидовича] з Городна, Вячеслава Ярославича з Клечеська; їм повелів він іти до [города] Ізяславля. А Всеволоду Ольговичу повелів іти зі своїми братами на [город] Стрежев, до [города] Борисова. [Воєводу] Івана Войтишича він послав із торками, а сина свого Ізяслава із Курська з його військом послав на [город] Логожськ, а другого сина 2 свого Ростислава послав зі смольнянами /184/ до [города] Друцька, сказавши їм: «В один день усім зробити напад, місяця серпня в одинадцятий день» 3.

Та Ізяслав прийшов на день скоріш од братів, захопив людей із города [Логожська], і вони, перестрашившись, здалися. А ізяславці стали битися з Вячеславом і з Андрієм. Ізяслав тоді, переждавши два дні коло Логожська, рушив до Ізяславля до обох стриїв своїх 4, ведучи з собою Брячислава [Давидовича], зятя свого 5, який пішов був до отця свого [Давида Всеславича у Полоцьк], та, бувши посеред путі і устрашившись, не маючи змоги піти ні сюди, ні туди, пішов до шурина свого в руки і логожан привів, що їх вивів був із Логожська. І коли побачили ізяславці князя свого і логожан, яких узяли без шкоди, то вони здалися, сказавши Вячеславу: «Поклянись нам перед богом, що не даси нас на грабунок».

І настав вечір. Воротислав, Андріїв тисяцький, та Іванко, [тисяцький] Вячеславів, увіслали обидва отроків своїх у город, а на світанні, коли побачили всі вої, що ті взяли його, [Ізяславль], уночі, то ледве Мстиславів обоз уберегли [од воїв], і то силоміць, б’ючись. І так вернулися вони з великою добичею.

А потім і новгородці прийшли з Мстиславичем із Всеволодом до [города] Неклоча. І тоді полочани, розгнівавшись, вигнали Давида [Всеславича] з синами. Узявши Рогволода [-Бориса Всеславича] , вони пішли до Мстислава, просячи його собі за князя, і вчинив волю їх Мстислав. Узявши Рогволода, вони повели його до Полоцька.

23. XII 1127

[У] тім же році преставився Ізяслав Святополкович, місяця грудня у двадцять і третій 6 [день], а похований був [у] двадцять і четвертий день.

1128/9

У РІК 6637 [1129]. Преставився князь полоцький Борис [-Рогволод Всеславич].

Весна 1128

1 Батько Георгія Шимон (Симон), родом варяг, воєвода Всеволода Ярославича, один із засновників Києво-Печерської лаври, добре відомий із «Києво-Печерського патерика».

2 У Воскр. уточнено, що Мстислав вислав у Візантію Давида, Ростислава і Святослава Всеславичів та двох синів недавно померлого Рогволода-Бориса Всеславича (жона його невідома) — Василька (Рогволода-Василія) й Івана, їх вислано за те, що вони ухилилися від боротьби з половцями, навіть співчували їм. А саме до Візантії заслали їх тому, що всі вони доводилися родичами тогочасному візантійському імператорові Іоанну II Комнину: його рідна сестра Варвара-Ірина, тоді, правда, вже небіжчиця, була третьою жоною Святополка Ізяславича (див. прим. 3 до 1113 р.), троюрідного брата їхнього батька Всеслава Брячиславича. Крім того, син Іоанна II Комнина Олексій був одружений з (Добродією-Євпраксією)-Іриною, дочкою того самого Мстислава Володимировича (див. прим. 1 до 1122 р.), який заслав цих Всеславичів. Як вважають, жона наймолодшого Всеславича — Святослава-Георгія Софія (її ім’я атрибутовано за грецьким текстом актових печатей) теж належала до роду (тітка?) Іоанна II Комнина. Доповнюючи генеалогію полоцьких князів, нагадаємо: з «Житія Єфросинії Полоцької» (до чернецтва — Передслави), дочки Святослава і Софії, відомо, що в неї була сестра Городислава (в чернецтві — Євдокія) і брати — Вячеслав і Давид. Вячеслав від невідомої жони мав двох дочок — Киріанну ( в черницях — Огафію) та Ольгу (в черницях — Єфимію). Єфросинія постригла в черниці також свою двоюрідну сестру, дочку дядька-стрия Рогволода-Бориса, Звениславу (під ім’ям Євпраксії). Зі своїм братом Давидом та Звениславою-Євпраксією Єфросинія 1172 року вирушила до Константинополя та Єрусалима (в якому й померла 23 травня 1173 р.); при цьому в дорозі вона зустріла імператора Мануїла І Комнина (теж сина Іоанна II Комнина),— який ішов в Угри садити на престол Белу III,— і він «з великою честю послав її в Царгород». У цьому «Житії» виступає також удова-черниця, невідома на ім’я жона померлого в 1116 р. дядька-стрия Єфросинії Романа Всеславича. З Лавр, відомий ще один син Святослава-Георгія — Василько (жона його невідома). Давид Святославич, за Новг. І та за Татіщевим, від невідомої жони мав двох синів — Бориса та Гліба. Борис від першої, невідомої на ім’я, жони мав двох синів — Вячка (відомого також із «Хроніки Лівонії» Генріха Латвійського) і Рогволода-<Василька>, а від другої жони, <Святохни>, дочки західнопоморського князя Казимира II, мав третього сина <Володимира-Войцеха>. Рогволод-<Василько>, за житіями святих, від невідомої жони мав дочку Євпраксію, котра була другою жоною новгородського князя Ярослава Володимировича (див. ще прим. 4 до 1178 р.).

3 За дослідженнями, хрестильне ім’я Ярослава було Панкратій (у ченцях — Костянтин).



1132

1 У Татіщева відомості про цей похід доповнені рідкісними для літопису життєво-побутовими подробицями, які дещо по-різному викладено в нього у другому і четвертому томах: «Ходив Мстислав із синами своїми і з чернігівськими князями вдруге на Литву. Але вони, [литва], не сміючи проти нього, зібравшись, виступити і попаливши самі доми свої, пішли в ліс зі скотом. Мстислав же, спустошивши поля, побравши полонених і розпустивши військо по домах, пішов назад. Воєводи ж, не маючи од литви ніякого побоювання, ішли безпечно. А литва, побачивши, що війська йдуть нарізко, вийшли з лісу, багатьох необережних побили і декілька обозів одняли.

Прийшовши до Києва, Мстислав дбав про порядок у державі. Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: «Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу». Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: «Рабе! А чи не пам’ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов’язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила».

І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер»>.





У цій новелі йдеться про другу жону Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (див. 1122 р.), за Татіщевим, (Любаву). Характерно, що в літопису тут же, під 1132 р., говориться про народження у Мстислава сина Володимира (за актовими печатями його хрестильне ім’я — Дмитрій), котрий мав прізвисько «мачушич» і далі зображався негативними рисами.

2 Згадкою про церкву Пирогощу закінчується «Слово о полку Ігоревім».



1133

1 У літопису нині нема ніякої посмертної характеристики Мстислава Володимировича. У Татішева вона теж лаконічна і без портретних рис: («Він був великий правосудець, у ратях хоробрий і вмів тут наводити лад, усім сусідам його був страшний, до підлеглих милостивий і уважний. За його часу всі князі руські жили в цілковитій тиші і не сміли один одного скривдити. Через це його всі іменували Мстислав Великий. Податі при ньому хоч були великі, але всім урівняно, і через те всі це переносили без тяготи»).

2 Зміст цих присяг дещо вияснюється в Лавр. Згідно з присягою, даною Мстиславу, і вчинивши волю батька, Володимира Мономаха, Ярополк посадив у Переяславлі Всеволода Мстиславича і вивів з Переяславля Юрія Володимировича, котрий чигав тут на київський стіл. Ярополк узяв якусь присягу і від Ізяслава Мстиславича, який прибув до Переяславля «на госпожинь день» (тобто 15 серпня або 8 вересня — на Успіння чи Різдво богородиці), а в Полоцьку залишив свого брата Святополка. Полочани вигнали Святополка, а в себе посадили Василька Святославича. Тим часом Ярополк дав Переяславль брату Вячеславу, а Ізяслава вивій звідти силоміць, і йому дали, окрім Мінська, Туров і Пінськ.


1134
1 У цей час, за Новг. він посадничав у Пскові.


1135
1 Додано з Лавр. Довготривала боротьба між Ольговичами і Мономаховичами розпочалася з того, що Ізяслав і Всеволод Мстиславичі хотіли забрати в Юрія Ростово-Суздальську область-землю і увійшли в спілку з Ольговичами, які намагалися повернути собі батьківське Посейм’я, забране в них у часи Мстислава. Згодом Ольговичі діяли проти Мономаховичів уже самостійно, прагнучи засісти на київському столі.

2 У Лавр, сказано більше: «и взяша Городокъ и НЪжатинъ, и село (в Акад. «села») пожгоша, и Баручь пожгоша».

3 В Іп. «50 днии», у Хл. «20 днии», у Погод. «30 днии», у Лавр. «8 днии»; правильними вважаємо дані Лавр.

У сей же рік була вода велика, вона потопила людей, і хліба, і доми знесла.

Того ж року Мстислав, син Володимирів, заклав у Києві кам’яну церкву [монастиря] святого Феодора [Тірона].

У РІК 6638 [1130]. Георгій Шимонович 1, ростовський тисяцький, окував гробницю Феодосія, ігумена печерського, при ігумені Тимофієві.

У сей же рік преставився Вячеславич Михайло, внук Володимирів, [місяця] липня у двадцять і п’ятий [день].

У сей же рік заслав Мстислав полоцьких князів із жонами і з дітьми в Греки, бо вони переступили хресне цілування 2. /185/

[У] тім же році преставився Ярослав 3 Святославич у Муромі.






Успенський собор Києво-Печерської лаври. XI ст. Відновлено в 2000 р.













У РІК 6639 [1131]. Послав Мстислав синів своїх Всеволода, Ізяслава, Ростислава на Чудь. І взяли вони їх, і наклали на них данину.

[У] тім же році прийшов митрополит Михаїл.

У сей же рік потрусилася земля [місяця] липня [у] двадцять і четвертий день, о третій годині дня.

[У] тім же році була освячена церква святого Андрія [Первозваного] Янчиного монастиря. /186/

У РІК 6640 [1132]. Ходив Мстислав на Литву із синами своїми, [Всеволодом, Ізяславом і Ростиславом], і з Ольговичами, і з Всеволодом [Давидовичем] городенським, і попалили вони їх. Та самі вони, [литва], поховалися, а киян тоді багато побила литва, бо не встигли вони були [йти] з князем, а пізніше йшли услід за ним, окремо 1.

У сей же рік була закладена кам’яна церква святої Богородиці, звана Пирогощею 2.

У сей же рік родився у Мстислава син, і нарекли його ім’ям Володимир.



Церква Успіння Богородиці (Пирогоща). 1132-1136 рр. Відновлено в 1998 р.



Національний заповідник Софія Київська. У центрі — собор св. Софії (XI ст.) та дзвінниця (XVIII ст.).



Початок княжіння Ярополкового в Києві


У РІК 6641 [1133]. Преставився благовірний князь Мстислав, Володимирів син, зоставивши княжіння брату своєму Ярополкові, Йому ж на руки він оддав і дітей своїх, з богом. Преставився Мстислав [місяця] квітня у п’ятнадцятий день, у п’ятницю великодньої /187/ неділі. Покладений він був у церкві святого Феодора [Тірона], що її сам був спорудив 1.

Неділя 17.IV 1132

А Ярополк [Володимирович] увійшов у Київ у сімнадцятий день, у неділю.

[У] тім же році Ярополк привів Всеволода Мстиславича з Новгорода і дав йому Переяславль. Та зранку він сів у ньому, а до обіду вигнав його Юрій, стрий його, і сидів у ньому вісім днів, бо вивів його, [Юрія], брат його Ярополк із Переяславля згідно з хресним цілуванням. І послав Ярополк [посла] по другого Мстиславича в Полоцьк, по Ізяслава, і привів його з клятвою 2.



Стародавній Київ.


У РІК 6642 [1134]. Преставився Ізяслав Глібович, [місяця] травня в чотирнадцятий [день].

У сей же рік була принесена покрайня дошка гробу господнього [паломником] Діонісієм. А послав був [його] Мирослав [Гюрятинич, посадник новгородський] 1.

У той же рік преставився єпископ переяславський Марко.

Тої ж зими Вячеслав [Володимирович] залишив Переяславль [і] пішов назад до Турова, не послухавшись брата свого Ярополка. /188/

У РІК 6643 [1135]. Юрій випросив у брата свого Ярополка Переяславль, а Ярополку дав Суздаль, і Ростов, та інші волості свої, але не всі. А через це й підняли війну Ольговичі з Володимировичами 1.

Пішов Ярополк із братами своїми, із Юрієм і Андрієм, на Всеволода на Ольговича, і забрали вони навколо города Чернігова села. Але Всеволод не вийшов супроти [них] битися, бо іще не прийшли були до нього половці. Ярополк же постояв декілька днів коло Чернігова, і вернувся в Київ, і розпустив воїв, а з Всеволодом ніяк-таки не владнавши, ні миру з ним [не] вчинивши.

А коли половці прибули до Всеволода, то Всеволод зі своїми братами і з Ізяславом та Святополком Мстиславичами пішли, розоряючи села й городи Переяславської волості, а людей рубаючи. Навіть і до Києва вони прийшли, і Городець [Пісочний] 2 запалили в день святого Андрія [Первозваного]. Вони їздили по тій стороні Дніпра, [одних] людей хватаючи, а других рубаючи, які не встигли перевезтися,— бо не можна було переправитися: ішли криги,— і зайняли тоді й скоту незчисленну силу, оскільки Ярополку не можна було перевезтися із-за криг із воями своїми. А вони, постоявши три дні за Городцем у бору, пішли до Чернігова.

А звідти [й звідси послів] шлючи між собою, [князі] вчинили мир, і знову Ольговичі стали просити в Ярополка: «Що наш отець держав при вашому отці, того самого і ми хочемо. А як не дасте, то не жалкуйте, що вдіється. То ви винуваті, і нехай на вас буде кров».

Те ж усе вчинилося [тому], що вигнав Юрій [Володимирович] Всеволода [Мстиславича] з Переяславля, а потім Ізяслава [Мстиславича] вигнав Вячеслав [Володимирович], а потім Ізяслава-таки вигнав той же Вячеслав, із Турова, і вони перейшли до Ольговичів. І була через це межи ними суперечка велика [і] злоба. Ольговичі виступали, вказуючи причину: «Ви почали єсте спершу нас губити».

Тої ж зими зібрав [Ярополк] воїв київських, а Юрій — переяславців. І стояли вони вісім 3 днів коло Києва, і замирився Ярополк із Всеволодом [Ольговичем]. І дали [Мономаховичі] Переяславль Андрієві, брату своєму, а [город] Володимир — Ізяславу Мстиславичу.

У РІК 6644 [1136].Привів Ярополк брата свого Андрія з Володимира і дав йому Переяславль, а Ізяславу, синівцю своєму,— Володимир.

Того ж року прийшов Всеволод [Ольгович] з усіма братами до Переяславля. І стояв він під городом три дні, і билися вони коло Єпископських воріт і коло Княжих воріт 1. Однак почули вони, що /189/ йде Ярополк, [і] пішли у верхів’я [ріки] Супою, і тут, приготувавшись, діждали їх. А Ярополк одразу з дружиною своєю і з братами кинувся до бою, ні воїв своїх [не] діждавшись, ні приготувавшись гаразд, вважаючи, що «не встояти Ольговичам проти нашої сили».




1136
1 У Лавр, тут додано, що Ольговичі спалили тоді город Устя.

2 В Іп. помилково «Олго※; в Акад. «Олговичи».

3 Нижче він зветься також Василько Маричич,— це був син дочки Володимира Мономаха Марії-Марици і Леона, сина Романа IV Діогена (див. ще прим. 4 до 1116 р.).

4 Орієнтуючись на піднесений княжий стяг, до нього збиралися, стягувалися воїни. Ольговичі, які захопили стяг Ярополка, підняли його і заманули до себе добірних воїнів противника.

5 У Лавр. «Давида Яруновича».

6 У Хл. «4 дни».

7 У Лавр, «взяша Треполь и ХалЂпъ пуста».

8 Єванг. від Матфія V, 44.

І коли зступилися обидва війська, то билися вони кріпко. Але незабаром побігли половці Ольговичів 2, і погнала вслід за ними ліпша дружина Володимировичів, а князі їх, Володимировичі, билися з Ольговичами. Тоді ж Василько Леонович, цесаревич 3, був убитий, і була битва люта, і багато падало з обох [сторін]. Коли ж побачили усі брати- Ярополк, Вячеслав, Юрій і Андрій,— що полки їхні розладнані, вони од’їхали до себе. А тисяцький [київський Давид Ярославич] із боярами їх, [Мономаховичів], раніш погнали вслід за половцями, побили їх і вернулися назад на поле бою. Та не знайшли вони князів своїх і попали Ольговичам у руки. І так похватали їх [Ольговичі], держачи стяг Ярополків 4, [і] взяли бояр багато: Давида Ярославича 5, тисяцького, і Станіслава Доброго Тудковича, й інших мужів. І внук Володимирів Василько Маричич убитий був тут, і багатьох бояр київських вони були захопили. Ярополк же з братами своїми прийшов до Києва. А сталося це місяця серпня у восьмий день.

Андрій вернувся в Переяславль, а Всеволод, перейшовши Десну, став навпроти Вишгорода з воями. Ярополк тим часом став збирати військо на нього. І постояв Всеволод сім б днів, [і] пішов до Чернігова. І слали вони межи собою послів, і не могли уладитися.

Потім же Ольговичі з половцями перейшли Дніпро [місяця] грудня у двадцять і дев’ятий день. І стали вони пустошити, од Треполя 7 [починаючи], навколо [городів] Красна і Василева, і до Білгорода, і аж до самого Києва, і по [річці] Желяні, і до Вишгорода, і до Деревлян, і через [ріку] Либідь перестрілювалися.

Ярополк же зібрав був безліч воїв на нього ізо всіх земель, та, прийнявши милосердну розважливість, не вийшов на нього насупроти, ані вчинив кровопролиття, а, убоявшись суда божого, повів себе як менший серед них, хулу й докір прийняв на себе і од братів своїх, і од усіх, по-сказаному: «Любіте ворогів ваших» 8.

1 За Лавр, та дослідженнями, з греком Мануйлом прийшов грек-скопець Феодор, якого настановлено єпископом

у Володимир-Волинський, та ще дру: гий скопець грек Ігнатій, що сів єпископом у Турові, де тоді відкрилася єпископська кафедра.

2 В Іп. і Хл. затемнення сонця датовано хибно «въ 9 день».

3 Матеріали про битву новгородців із суздальцями та про вихід Юрія Володимировича у свою Ростово-Суздальську землю із Переяславля повинні були стояти наприкінці 6643 р., як це видно з Лавр, та Новг. І. Під 6645 р. в Іп. і Хл. вони внесені помилково. У битві новгородців із суздальцями загинув, за Новг. I, Петрило Микулич, який до походу був новгородським посадником; у наступному, 6644 р., Святослав Ольгович, якого новгородці ненадовго ввели до себе з Чернігова княжити, удруге оженився, за Татіщевим, на дочці Петрила, незважаючи на опір новгородського архієпископа Нифонта («не достоить ея пояти»); за Любецьким синодиком, її ім’я було Катерина, за Татіщевим — (Марія).

4 Всеволод-Гаврило Мстиславич уперше був одружений з невідомою на ім’я дочкою луцького князя Святоші (Святослава) Давидовича (потім — ченця; у Новг. I під 1108 р. Святоша названий тестем Всеволода), а в 1123 р., за цим же Новг. I, оженився вдруге, за Татіщевим, з (Вірою), дочкою тисяцького. У Всеволода було два сини. Перший — Володимир (від першого шлюбу; за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Іван, що сумнівне); за польськими джерелами, його одружили з Риксою, овдовілою дочкою польського князя Болеслава Кривоустого; у них, за датськими та німецькими джерелами, була дочка Софія — у першому шлюбі жона датського короля Вальдемара І Великого (сина короля бодричів і датського принца Кнута Лаварда та Інгеборг, дочки

Мстислава Володимировича; див. прим. 1 до 1122 р.), у другому шлюбі — друга жона німецького тюрінгського ландграфа Людвіга III Побожного. Від другої жони (Віри) у Всеволода Мстиславича був другий син Іван (помер дитиною 16 квітня 1128 р.). Від цього ж другого шлюбу, слід думати, була й Верхуслава; оскільки її віддали заміж 1136 чи 1137 р., то народилася вона десь 1124 р. За польськими джерелами, Верхуслава була першою жоною великого князя польського Болеслава Кучерявого.

І вчинив він із ними мир у дванадцятий [день] січня [місяця], і цілували вони хреста межи собою, коли між ними ходив смиренний митрополит Михаїл із хрестом. І дав Ярополк Ольговичам отчину їхню, чого вони й хотіли. І так у|тишив розважливий князь Ярополк борню ту лютую.

У тім же році церква Пирогоща була завершена.




У РІК 6645 [1137]. Єпископом у Смоленськ був поставлений скопець Мануйло, гарний співак, що прийшов був із Греків утрьох 1 [із Феодором та Ігнатієм] до благолюбивого князя Мстислава [Володимировича]; перед цим бо не було єпископа в Смоленську.

У сей же рік були знамення в сонці місяця червня в перший день 2.

У сей же рік билися новгородці з суздальцями на Жданігорі, і одоліли суздальці новгородців 3.

У той же час пішов Юрій [Володимирович] до Ростова. /190/

І Всеволод Мстиславич оддав у Ляхи дочку свою Верхуславу 4.

У РІК 6646 [1138]. Вигнали новгородці князя свого Всеволода Мстиславича з Новгорода, а Святослава Ольговича ввели до себе. І Всеволод Мстиславич прийшов у Київ до стрия свого Ярополка, і дав йому стрий Вишгород.

Того ж року прийшли псковичі і взяли до себе Всеволода [Мстиславича] княжити, а від новгородців одділилися.

Того ж року він преставився, сидівши [у] Пскові, місяця лютого в десятий 1 [день], у четвер масляної неділі. Там же він і покладений був у церкві святої Трійці, що її сам був спорудив у Пскові.





Софійський собор. Вигляд з південного сходу.





1138/9
Понеділок 4.IV 1138
17.IV 1138
10.V 1138

У РІК 6647 [1139]. Преставилася Володимирівна Єфимія місяця квітня в четвертий день, у понеділок великодньої неділі 1.

У сей же рік вигнали новгородці Святослава Ольговича 2 і прийняли його смольняни, а Ростислава Юрійовича новгородці посадили в себе.

Весна 1138

У сей же рік привів Всеволод Ольгович половців до [города] Прилука, і взяв він інші городи, і захопив Посулля.

1 За Лавр., її поховано «на БерестовЬмь у святого Спаса».

2 За Акад., цього ж 1138 р. восени помер не згаданий в Іп. брат Святослава Ольговича Гліб, жона якого невідома.

3 Тут знову не двоїна, а множина (диа прим. 16 до 1097 р.).

4 Ця ідея особливо яскраво розвинута у «Поученні» Володимира Мономаха.

5 У Татіщева про нього сказано одним реченням: («Був великий правосудець і миролюбець, до всіх милостивий і весело дивився, охоче з усіма говорив і в усяких справах давав пораду, тому всі його любили, як отця»).

6 В Іп. і Хл. помилково «24»; у Лавр. правильно «въ 22 день», коли й була середа.

Ярополк тоді скликав братів своїх, і з синівцями своїми зібрався, і з суздальцями та ростовцями, І з полочанами та смольнянами, і [з] киянами та переяславцями, і Васильковичі 3 [Іван та Ростислав прийшли], і Володаревич [Володимирко] прислав [на] поміч галичан, і король [угорський Бела Сліпий] угрів прислав у поміч, [і] берендичів | [прийшло] тридцять тисяч, і туровці. І зібрав він воїв многих, і пішов до Чернігова.

Всеволод же почув, що багато воїв у Ярополка, [і] убоявся, а люди, чернігівці, заволали до Всеволода: «Ти надієшся утекти в Половці, а волость свою погубиш? То до чого ти назад вернешся? Лучче облиш оту свою зарозумілість і проси собі миру. Ми бо знаємо милосердя Ярополкове, що він не радується кровопролиттю, і задля бога він захоче миру. Він же береже землю Руськую!»

Всеволод тоді, це почувши, схаменувся і почав слати [послів] із благанням до Ярополка, просячи миру в Ярополка. І от Ярополк, благий сей і милостивий норовом, страх божий маючи в серці,— так само, як і отець його мав страх божий 4,— і про все розваживши, не схотів учинити кровопролиття і вчинив із ним мир. Стояли вони коло [города] Моровійська, і, владившись, цілували чесного хреста, і розійшлися кожен до себе. /191/

18.II 1139

Того ж року преставився князь Ярополк 5, місяця лютого у вісімнадцятий день, і покладений був у Янчинім монастирі [в гробниці] коло [церкви] святого Андрія [Первозваного].

Середа 22.11 1139

І ввійшов брат його Вячеслав у Київ того ж місяця у двадцять і другий 6 [день], у середу м’ясниць.

І довідався Всеволод, що Ярополк помер, а Вячеслав сидить у Києві, і, зібравши трохи дружини, з братом своїм Святославом і з Володимиром Давидовичем прийшли вони до Вишгорода, і стали тут, увійшовши в город.

1139-41
4.III 1139

У РІК 6648 [1140]. Рушив Всеволод Ольгович із Вишгорода до Києва, виладнавши полки. І, прийшовши, став він коло города в Копиревім кінці, і почав підпалювати двори, які є перед городом у Копиревому кінці, місяця березня в четвертий день.

Та Вячеслав насупроти не вийшов, не хотячи крові проливати, а повів себе як менший і вислав до нього митрополита [Михаїла], кажучи йому так: «Іди назад до Вишгорода, а я сьогодні піду в свою волость. А се тобі Київ».

І вчинив так Всеволод: пішов до Вишгорода | назад. [І] в той день Вячеслав пішов у свою волость, у Туров.

Всеволод же увійшов у Київ [місяця] березня в п’ятий день з честю і славою великою. І прийшов до нього [брат] Ігор [Ольгович], бо він іздавна обіцяв був Ігореві дати од себе Чернігів. Та не дав він йому, а дав його, [Чернігів], Давидовичу Володимиру. І пересварив він братів, а тоді одпустив їх.

У той же час вийшли із Цесарограда двоє княжичів — [Василько та Іван Рогволодовичі]. Вони були заслані Мстиславом, великим князем київським, тому що не сповняли його волі і не слухали його, коли він кликав їх у Руську землю на поміч, а ще [й] говорили Бонякові шолудивому: «На здоров’я!» І за це розгнівався на них Мстислав і хотів на них іти, але ж не можна було піти, тому що тоді ж налягли були половці на Русь. І тому він стояв, б’ючись із ними і перемагаючи [їх].

Сей бо Мстислав Великий і пішов по путі отця свого Володимира Мономаха Великого. Володимир сам особисто постояв на Дону, багато поту втерши за землю Руськую, а Мстислав, мужів своїх пославши, загнав половців за Дон, і за Волгу, за [ріку] Яїк. І так ізбавив бог Руську землю од поганих.

1129

А коли вивільнився Мстислав од війни, то згадав він про раніше, послав [мужів своїх] по кривицьких князів, по Давида, по Ростислава і Святослава [Всеславичів], і [по] двох Рогволодовичів, [Василька та Івана]. І всадив він [їх] у три човни, і заслав їх до Цесарограда за непослух їх, а мужів своїх посаджав по городах їхніх. Та ми до попереднього повернемось. /192/



Початок княжіння Всеволодового в Києві


У сей же рік, коли Всеволод сів у Києві, став він тоді слати [послів] до Володимировичів і до двох Мстиславичів, [Ростислава і Святополка], хотячи миру з ними. І запрошував він до себе князя Ізяслава Мстиславича з Володимира. Та не схотіли вони для Всеволода цього вчинити, а самі посилали [послів] між собою, маючи намір піти на нього до Києва.

1 У Галичі тоді сидів Іван Василькович, а Володимир Володаревич — у Перемишлі.

Всеволод | же, не ждучи того, пішов на Андрія [Володимировича] до Переяславля з братом своїм Святославом, а Ізяслава Давидовича послав із половцями. Івана Васильковича і Володаревича Володимирка з [города] Галича 1 на Вячеслава [Володимировича] і на Ізяслава на Мстиславича він послав. Сам же він пішов до Переяславля на Андрія з братом своїм Святославом. Надіючись бо на силу свою, він сам хотів усю землю [Руську] держати. Він домагався од Ростислава [Мстиславича] Смоленська, а од Ізяслава [Мстиславича] — Володимира. І послав він воїв на Ізяслава до Володимира, кажучи: «Іди з Володимира». Та дійшовши до [ріки] Горинки [і] пополошившись, вони вернулися.

Коли ж прийшов Всеволод до Переяславля, він хотів вигнати Андрія, а брата свого [Святослава] посадити, кажучи Андрієві: «Ішов би ти до Курська!» І Андрій так сказав, порадившися з дружиною своєю: «Ліпше мені смерть із дружиною на своїй отчизні і дідизні взяти, аніж Курське княжіння. Отець мій в Курську не сидів, а в Переяславлі. Я волію на своїй отчизні смерть прийняти. Коли тобі, брате, не досить волостей, всю землю Руськую держачи, а хочеш ти сеї волості, то убий мене,— і [буде] тобі волость. А живим не піду я із своєї волості. Бо се не дивно роду нашому. Так само й раніше було. Святополк задля волості чи не вбив Бориса і Гліба? А сам чи довго пожив? Адже й тут живоття він збувся, і там мучиться вічно!»

2 Оскільки тут не двоїна, а множина, то, можливо, ідеться не про синів Андрія, а про його дружину.

І стояв на Дніпрі Всеволод, і послав Всеволод брата свого Святослава з полками до Переяславля, і встріла його Андрієва дружина, і билися вони з ним. І поміг бог Андрійовичам 2, [Володимирові та Ярополку?], проти Святослава, і гонили вони вслід за ними до [річки] Карані, а далі не пустив Андрій дружини своєї.

Ніч на 1.IX 1139

А назавтра мир оба учинили, Всеволод з Андрієм, і цілував хреста Андрій; Всеволод же не цілував був іще хреста. І на ту ніч загорівся Переяславль, і Всеволод, пройнявшись страхом божим, не послав до города анікого. На ранок же Всеволод став мовити Андрієві: «Бачиш ти, що я тобі іще хреста не цілував, а дав був мені ото бог, що ви самі загорілися єсте. Коли б я лиха хотів, то що б мені вгодно, те б я і вчинив. А нині цілував ти єси мені хреста, що додержиш присяги, і се добре. Коли ж не додержиш, хай бог усе розсудить». Всеволод, отож, цілував йому хреста і, замирившись із ним, прийшов до Києва.

3 Імена їх невідомі.

4 Всеволод пообіцяв дати після себе Київ Вячеславу та Ізяславу.

5 За актовими печатями, його хрестильне ім’я — Прокопій, а в ченцях, за Любецьким синодиком, Василій.

Василькович же [Іван] і [Володимирко] Володаревич, галицький князь, запросили до себе Ізяслава Мстиславича і, не врядившись, вернулися. Ізяслав же [Давидович] пішов із двома синами 3, і розоряв волость Вячеславову, і вернувся назад. А ляхи [пустошили] Володимирську волость, помагаючи Всеволоду.

І послав Вячеслав [Володимирович] й Ізяслав Мстиславич послів своїх до Всеволода зі словами, щоб рядитися [з ним], та Всеволод не схотів учинити волі їх. А потім, роздумавши, що йому без них не можна бути, і давши їм те, чого вони просили 4, він цілував їм хреста.

У сей же рік родився у Всеволода син, і нарекли його ім’ям Ярослав 5.

У сей же рік вигнали новгородці Юрійовича Ростислава, і випросили у Всеволода брата [його] Святослава в Новгород, і посадили його в Новгороді.

Кін. осені 1140

А по недовгім часі почали вставати новгородці на вічі проти Святослава через його лиходійство. Він тоді, побачивши, що встають на /193/ нього новгородці, послав до брата [свого] Всеволода [посла], кажучи йому: «Тягота, брате, між людей сих, і не хочу я в них бути. А кого тобі вгодно, того пошли в нього» 6.

Лютий — березень 1141
Березень 1141

І послав [Всеволод] до них [воєводу] Івана Войтишича, прохаючи в них ліпших мужів. І, взявши їх, той привів [їх] до Всеволода. І мав намір [Всеволод] послати сина свого Святослава [в Новгород], та почув, що встали новгородці на вічі і б’ють приятелів Святославових із-за його насильства. І, сприяючи йому, [Святославу Ольговичу], кум його, тисяцький, [сказав]: «Княже, хотять тебе схопити». Він тоді, убоявшись, утік із жоною [Катериною] і з дружиною на Полоцьк, до Смоленська.

6 У Новгород.

7 У Лавр. сказано, що Всеволод узяв заложників-новгородців ще перед тим, як до Новгорода наприкінці 1139 р. пішов Святослав Ольгович.

8 Святополка Мстиславича; оскільки він тут названий шурином (братом жінки) Всеволода Ольговича, то ясно, що Всеволод був одружений з дочкою Мстислава Володимировича, за Густ. — Марією, за Татіщевим — (Агафією).

І коли почув це Всеволод, не пустив він сина свого Святослава, ні мужів новгородських, що їх ото привів був до себе 7. І прислали новгородці єпископа [Нифонта] з мужами своїми до Всеволода, кажучи: «Дай нам сина твойого, а Святослава, брата твойого, ми не хочем!»

І послав він до них сина свого Святослава, та коли був він у Чернігові, новгородці, порадившись, сказали Всеволоду: «Ми. не хочемо сина твойого, ні брата, ні племені вашого, а хочемо роду Володимирового».

Всеволод же, це почувши, послав услід за ними [отроків], вернув їх і єпископа з ними і задержав їх з єпископом, бо вони сказали так: «Дай нам шурина свого, Мстиславича» 8. І Всеволод, не хотячи перепустити Новгород Володимировому племені, прикликав двох шуринів своїх, [Ізяслава та Святополка Мстиславичів, і] дав їм [город] Берестій, кажучи: «Про Новгород ви оба не дбайте. Хай сидять самі своєю владою. Де князя вони знайдуть?»

А новгородців же з єпископом він держав у себе і зиму, і літо.

Того ж року прийшла половецька земля і князі половецькі [по викуп] за мир. Всеволод із Києва, а Андрій [Володимирович] із Переяславля [прийшли] до [города] Малотина і вчинили мир із ними.

1 3 6649 р. і по 6664 р. включно Іп. знову переходить з ультраберезневого на березневе літочислення.







2 Звениславу було видано, за польськими джерелами, за польського (шльонського) князя Болеслава Високого. Про це говориться також наприкінці 1142 р., і тому точно невідомо, коли вона вийшла заміж — у 1141/2 чи 1142/3 березневому році; обидві дати узгоджуються, якщо йдетьря про лютий — березень 1142 р.

3 Ідеться про затриманих Всеволодом новгородців (див. вище під попереднім роком).

У РІК 6649 [1141] 1. Приведена була дочка Всеволода [Ольговича Звенислава] 2 в Ляхи.

У той же рік поставили єпископа в Переяславль на ім’я Євфимія.

Сього ж року преставився в [городі] Галичі Васильковим Іван і взяв волость його Володимирко Володаревич. Він сів ув обох волостях, [Галицькій і Перемишльській], князюючи в Галичі.

26.XI 1141

Сього ж року новгородці, почувши, що забрав Всеволод браття їхнє 3, і не видержавши без князя сидіти,— та й хліб до них не йшов нізвідкіля,— послали до Юрія [Володимировича] мужів своїх і взяли Ростислава Юрійовича. І посадили [його] новгородці з великою честю в Новгороді на столі його власного отця 4.

І через це розгнівався Всеволод [і] зайняв [Юріїв] Городець Остерський. А коли Святослав [Ольгович] утікав | із Новгорода [і] йшов у Русь до брата, то послав Всеволод назустріч йому [гінця] і сказав: «Брате! Піди сюди!» Святослав тоді поїхав до нього із Стародуба, та не поладнав із ним щодо волостей. І пішов Святослав до Курська, а сидів він і в Новгороді-Сіверськім.

У той же час Всеволод, ділячись із братом своїм [Святославом] , дав йому Білгород.

22.I 1142

Тої ж зими преставився благовірний князь Андрій Володимирович у Переяславлі, місяця січня у двадцять і другий день, а в двадцять і третій похоронений був у [церкві] святого Михайла.

4 В Іп. і Хл. «на столЂ своего ему отца»; з Лавр, відомо, що новгородці пропонували свій стіл Юрієві Володимировичу.

5 Знамення це — гало (див. прим. 2 до 1099 р.).

6 За Татіщевим, у Всеволода був іще брат (Ігор).

7 Себто у свого чоловіка, Всеволода Ольговича.

Коли ж несли його до могили, предивне знамення було на небі: було три сонця, що сіяли межи собою, і три стовпи, що стояли од землі до неба, а над [ними] усіма вгорі був, як дуга, місяць, що окремо стояв. І стояли знамення ті 5, поки [не] похоронили його.

У той же час зайняв Всеволод городи Юрієві, коні, скот, вівці і де який назнав товар.

У той же рік ходив Ігор [Ольгович] до Чернігова на [Володимира] Давидовича, і вчинили вони обоє мир.

У сей же рік преставився Всеволод [Давидович] городенський 6. /194/

У той же рік послав Ізяслав [Мстиславич посла] до сестри своєї [Марії і] сказав: «Випроси нам у зятя 7 Новгород Великий брату своєму Святополку». Вона так і зробила.

У РІК 6650 [1142]. Преставився чернігівський єпископ блаженний Пантелеймон.

19.IV 1142

У сей же рік послав Всеволод Святополка [Мстиславича], шурина свого, в Новгород, домовившися з новгородцями, котрих ото він був узяв. І взяли його новгородці, і сів він на столі, а [Ростислава] Юрійовича, стрийчича свого, відпустив із Новгорода до отця в Суздаль.

У сей же рік послав Всеволод із Києва [воїв] на Вячеслава [Володимировича], кажучи: «Ти сидиш у Київській волості, а [вона] мені належить. Отож ти піди в Переяславль, отчину свою». А синівцю його, [Вячеслава], Ізяславу [Мстиславичу] він дав [город] Володимир, а Святославу, синові своєму, дав | [город] Туров.

І тяжким стало серце братів його, Ігоря і Святослава [Ольговичів]: волость бо дає він синові, а братів не наділив анічим. І покликав Всеволод братів до себе, і, прийшовши, стали вони в [селі] Ольжичах,— Святослав [Ольгович], Володимир [Давидович], Ізяслав [Давидович],— а Ігор [Ольгович] стояв коло Городця [Пісочного]. І поїхав Святослав до Ігоря, і спитав: «Що тобі дає старший брат?» І сказав Ігор: «Він дає нам по городу — Берестій і Дорогичин, Чорторийськ і Клечеськ, а отчини своєї, Вятичів, не дає». І цілував Святослав хреста з братом своїм Ігорем, а на другий день цілували удвох Володимир [та] Ізяслав з Ігорем. І так згодилися вони всі, кажучи: «Хто відступить од хресного цілування, нехай тому хрест одомстить».

І послав Всеволод [посланця] звати їх на обід, та вони не поїхали, а послали брати [послів] до Всеволода, кажучи: «Ти осе в Києві сидиш, а ми просим у тебе Чернігівської і Новгородської волості 1. А Київської ми не домагаємось». Але він од Вятичів не одступався, а давав їм чотири городи, що їх ми раніш назвали. Вони тоді сказали: «Ти нам старший брат. Якщо ти нам не даси, то [доведеться] нам самим про себе подбати».

Весна — літо 1142


1 Ідеться про Новгород-Сіверську волость.

2 У Лавр, тут уточнено, що Ігор Ольгович «пришедъ ста по СтрЂкви, и много пакости створиша, села пожгоша и жита попасоша; и стояше 2 місяця».

3 В Іп. тут повторно (хибно) додано «у Переяславля».

І, розсварившись зі Всеволодом, поїхали вони од Києва до Переяславля раттю на Вячеслава [Володимировича]. Та коли вони билися поблизу Переяславля 2, Всеволод послав 3 [воєводу] Лазаря Саковського з печенігами і з воями Вячеславу на поміч. Ізяслав же [Мстиславич], почувши, що прийшли на стрия його раттю, поїхав уборзі з військом своїм до Переяславля і бився з ними. І поміг бог Ізяславу, і, не змігши встояти, побігли вони в городи свої.

У той же час Ростислав [Мстиславич] ішов із смоленським військом до зятя свого [Всеволода Ольговича] в Київ. Та, почувши, /195/ що билися Ольговичі коло Переяславля зі стриєм його, з Вячеславом, і з братом його Ізяславом, він пішов на волость їхню і взяв навколо | [города] Гомія волость їх усю.

А Ізяслав, почувши, що брат його пустошить волость їх, уборзі поїхав із Переяславля в землю Чернігівську і розорив коло Десни села їх і навколо Чернігова. І так, спустошивши волость їх, вернувся він до себе з честю великою.

Ігор же [Ольгович], порадившись із братами своїми, захотів одомстити за себе. І поїхали вони до Переяславля вдруге, і стали коло Переяславля, і, бившись три дні, та не досягнувши нічого, вернулися до себе.

І послав по них Всеволод брата свого Святошу [Давидовича], кажучи їм: «Брати мої! Візьміте у мене з дружбою, що я вам даю — Городець, Рогачов, Берестій, Дорогичин, Клечеськ»,— [і] наказавши їм: «Більше не воюйте з Мстиславичами». І вони вволили волю його, і покликав він їх до себе в Київ, і приїхали вони до нього всі вкупі.

Всеволод же, не хотячи того, щоб брати з’єдналися в однім помислі, послав [послів] до обох Давидовичів, [Володимира та Ізяслава], кажучи їм: «Одступіте ви оба од обох братів моїх, а я вас наділю». І вони обоє, переступивши хресне цілування, відступили од Ігоря і од Святослава до брата Всеволода. Всеволод же, рад бувши розлученню їх і уладившись щодо [своєї] волості, дав їм Берестій, Дорогичин, і Вщиж, [і] Орміну. А братам обом, пославши [послів], він дав: Ігореві — Городець Юріїв і Рогачов, а Святославу — Клечеськ і Чорторийськ. І так вони розійшлися.

1.1 1143

У той же рік Вячеслав [Володимирович], домовившись із Всеволодом, дав Переяславль Ізяславу [Мстиславичу], синівцю своєму, а [сам] Вячеслав пішов у Туров. Всеволод же синові своєму Святославу оддав Володимир. І не подобалось це Ольговичам, братам Всеволодовим, і заремствували вони на нього: «Дружбу він має з Мстиславичами, з шуряками своїми, а з нашими ворогами, і обсаджався ними навколо,— і нам на безголов’я та безмістя, і собі». І так говорили йому брати, і докучали йому, [щоб] піти раттю на Мсти|славичів, та він волі їхньої не вчинив.

Того ж року оддав Всеволод дочку свою Звениславу в Ляхи, за Болеслава [Високого] 4.

Зима 1142/3



4 Див. про це прим. 2 до 1141 р.

5 Великий князь польський Владислав II Вигнанець, батько Болеслава Високого, син Болеслава Кривоустого, вів тоді боротьбу зі своїми меншими братами — Болеславом Кучерявим та Мешком III Старим; в Іп. і Хл. хибно «зяту», «зяти».

6 Додано з Лавр.

У ту ж зиму послав Всеволод сина свого Святослава [та] Ізяслава Давидовича з Володимиром [Володаревичем], з галицьким, у поміч свату 5 своєму, [князеві лядському], Володиславу на братів його на менших, на Болеславичів 5. І зібралися вони всі коло [города] Чернечська, і, пустошивши, вернулися, узявши більше мирних ляхів 6, аніж ратних.

У РІК 6651 [1143]. Поставили єпископа у Чернігів, на ім’я Онофрія.

У той же рік привів Всеволод за сина свого Святослава [Марію] 1 Васильківну, [дочку] полоцького князя [Василька Святославича]. І зібралися брати всі, і безбожні ляхи, і пили у Всеволода, і тоді розійшлися.

Тої ж зими вийшов Ізяслав [Мстиславич із Переяславля] до стрия свого Юрія [Володимировича] в Суздаль. Та, не поладивши з ним, він пішов до брата свого Ростислава в Смоленськ, а звідтіля пішов до другого брата свого, [Святополка], в Новгород і там же зимував. І прийшов Ізяслав із Новгорода у Переяславль свій, побувавши у братів своїх.

Літо 1144

1 Ім’я — з Любецького синодика. Під цим же роком у Новг. І говориться, що оженився Святополк Мстиславич, привівши жону з Морави; за чеськими джерелами та дослідженнями, це була Єфимія, дочка удільного моравського князя Отто II Чорного.

2 На камені-валуні, знайденому біля города Друцька, є датований 7 травня 1171 р. напис, який свідчить, що хрестильне ім’я Рогволода, сина Рогволода-Бориса Всеславича, було Василій.

Того ж року Ізяслав оддав дочку свою до Полоцька за Борисовича за Рогволода 2. І Всеволод, князь київський, прийшов [у Переяславль] із жоною [Марією] і з усіма боярами на весілля.

У той же рік поставили єпископа в Полоцьк, Козьму.

У той же рік була [така] буря велика, якої ото не було ніколи, навколо [города] Котельниці, і рознесла доми, і майно, і комори, і хліб із стодол. А спроста сказати — наче рать узяла, і не зосталося в коморах анічого. А деякі знаходили лати в болоті, занесені бурею. /196/

У РІК 6652 [1144]. Було знамення за Дніпром у Київській волості: летів по небі до землі немов круг вогняний, і осталося по сліду його знамення у вигляді змія великого і стояло воно в небі з денну годину, і розійшлося 1.

26.III 1144

У той же рік випав сніг великий у Київській стороні, коневі до черева, на Великдень.

30.VI 1144

У той же рік освячена була церква святих Апостолів 2 у Білгороді.

У той же рік поставили єпископа в Туров, на ім’я Іоакима.

Літо 1144

У той же рік розсварилися Всеволод з Володимирком [Володаревичем] із-за сина,— бо сів син його, [Всеволода, Святослав], у Володимирі,— і почали один на одного складати вину, і Володимирко кинув йому хресну грамоту. Всеволод тоді з братами пішов на нього.

Осінь 1144

1 Метеорит падав такий великий, що було видно його диск. «Денна година» — рідкісне свідчення того, що в давні часи день і ніч, незалежно від пори року, ділилися на дванадцять годин різної тривалості.

2 Оскільки церква була побудована на честь (12) апостолів, то ясно, що освятили її 30 червня 1144 р., на храмове свято.

3 В Іп. «волею», у Хл. «неволею».

4 В Іп. тут пропущено попередній хід військової виправи, про яку розповідає Лавр. Десь незабаром після весілля в Ізяслава, коли сталася сварка між Всеволодом Ольговичем і Володимиром Володаревичем, величезна коаліція Всеволода рушила на Галич. Крім цього, Ізяслава Давидовича було послано привести половців. Війська прийшли до Теребовля. Сюди ж прийшов і Володимир, привівши свою підмогу, яку прислав йому молодий угорський король Гейза II на чолі зі своїм вуєм (дядьком по матері Олені), хорватським баном (начальником області-банату), угорським палатином Белушем; сам Володимир Володаревич був, за Татіщевим, угорськими джерелами та генеалогічними дослідженнями, одружений із Софією, дочкою угорського короля Коломана (Кальмана) від першого шлюбу, сестрою угорського короля Стефана . (Іштвана) II і зведеною сестрою Бориса, сина Єфимії Володимирівни (див. прим. 2 до 1112 р.).


Противники цілий тиждень ішли на північ по обох боках річки Серету, і лише у верхів’ї полки Всеволода перейшли цю річку, рушили далі і прийшли до Звенигорода, хоча мали намір битися на відомому місці ратей — на Рожнім полі, але Володимирко стояв на Голих горах. До коаліції Всеволода прилучився Ізяслав Давидович із половцями, який зайняв городи Ушицю і Микулин.


5 У Лавр, хибно «рЂка мЂлка».

6 У Лавр, «тысячю гривенъ серебра и двЂстЂ».

7 Він мав прозвище Берладник.

8 У Хл. «три дни».


9 Дочки Всеволодка Давидовича були двоюрідними внучками Володимира Всеволодовича Мономаха.

10 Дата закладин — не випадкова.

9 червня — день пам’яті св. Кирила Александрійського, патрона Всеволода-Кирила Ольговича.



1145
1 Комета Галлея перебувала в перигелії (найближчій точці до Сонця) 29 квітня 1145 р., до середини травня вона була вранішньою зорею, а з 14 травня з’явилася на заході.

2 Тут в Іп. сім незаповнених рядків.

Того ж року ходили Ольговичі на Володимирка: Всеволод із двома братами, з Ігорем і Святославом, Давидович Володимир і Вячеслав Володимирович, Мстиславичі два — Ізяслав [і] Ростислав, і Святослав Всеволодович, і Всеволодковичі два — Борис і Гліб, і Глібович Ростислав, і Володислав, лядський князь. Пішли вони на велемовного Володимирка, заставляючи його добровільно 3 приїхати до Всеволода поклонитися йому. Та він цього не хотів,— навіть і слухати, не те що бачити,— і не схотів їхати поклонитися йому. І угрів він привів до себе в поміч, але були вони йому без ніякої користі.

І став Всеволод по сій стороні города [Звенигорода] 4, а Володимир став по ту сторону, зійшовши з гори, а межи ними [була] ріка Білка 5. І повелів Всеволод їм, кожному своєму полку, робити гаті. І назавтра перейшли вони ріку і взяли гори [в тилу] за Володимиром, бо Володимир, думаючи, що вони до нього йдуть, став, приготувавшись до бою, перед городом на оболоні, а цим [Всеволодовим] полкам не можна було битися з ними через тісноту, тому що болота підійшли аж під гори. Тому-то зійшли руські полки на гори і зайшли од [сторони] Перемишля і од Галича.

Коли ж побачили це галичани, вони занепокоїлись, кажучи: «Ми тут стоїмо, а там жінок наших візьмуть». І почав Володимир слати [послів] до Ігоря: «Якщо ти замириш мене з братом, | то по Всеволодовій смерті я поможу тобі щодо Києва». І так підманув він Ігоря, і став Ігор благати Всеволода, і мольбою, і гніваючись, [і] кажучи: «Не хочеш ти мені добра. Нащо ти мені призначив єси Київ? Ти й приятелів мені не даси приймати». І послухав його Всеволод: того ж дня під вечір учинив мир.

І виїхав Володимир, і поклонився Всеволодові, а Всеволод зустрів його зі своїми братами. І дав Всеволоду Володимирко за /197/ труд тисячу і чотириста гривень срібла 6,— раніш багато наговоривши, а потім багато заплативши,— і цим його вблагав. Всеволод же з братами, цілувавши його, примирив його з собою. Сказавши йому: «Осе ти цілий єси і більше не гріши»,— повернув йому Всеволод Ушицю і Микулин. І вернулися вони до себе.

Срібло ж Всеволод не одному собі забрав, а роздаючи братам по частинах — Вячеславу, Ростиславу, Ізяславу і всім своїм братам, хто ото з ним був.


На ту ж зиму вийшов Володимир [із Галича] в [городі Тисмяницю на лови. А в цей час послали галичани [послів] по Івана по Ростиславича 7 у Звенигород і ввели до себе в Галич.


Неділя 25.11 1145

Володимир же, почувши [про це], зібрав дружину, і прийшов на нього до Галича, і став навколо города. Та, виїжджаючи з города, билися кріпко [галичани], і багато падало з обох [сторін], і билися вони близько трьох неділь 8. А в м’ясниці, в неділю на ніч, виступив на них Іван із галичанами, і багато вони билися. І побили в Івана дружини багато, і відрізали його од города, і не можна було йому вернутися в город. І пробіг він крізь [чуже] військо до Дунаю, а звідти полем прибіг до Всеволода в Київ. Галичани ж усю неділю билися після Івана з Володимиром, та поневолі одчинилися йому в масляну неділю. Володимир же, увійшовши в Галич, | багатьох людей порубав, а інших покарав карою лютою.


Зима 1144/5

Тої ж зими Всеволод [Давидович] оддав двох Всеволодківен, Володимирових внучок, 9 — одну за Володимира за Давидовича, а другу за Ярославича, за Юрія, обох однієї неділі.


9.VI 1144

У той же рік закладена була церква канівська святого Георгія [Побідоносця] Всеволодом-князем, місяця червня в дев’ятий день. 10


У РІК 6653 [1145]. Послав Всеволод [послів] по братів своїх, по Ігоря і Святослава, і по Давидовича по Володимира, і [по] Ізяслава [Мстиславича], і прийшли вони до Києва.

А тоді з’явилася звізда превелика на заході, випромінюючи світло 1 [...] 2. /198/

«...і нам Володимир посадив Мстислава, сина свойого, після себе в Києві, а Мстислав — Ярополка, брата свойого. А тепер я мовлю: «Коли мене бог візьме, то я після себе даю братові своєму Ігореві Київ». І довелося Ізяславу Мстиславичу, який багато замишляв, і всім братам, що сіли у Всеволода на сінях, цілувати хреста. І сказав їм Всеволод: «Ігорю! Цілуй хреста, що будеш ти з братами у дружбі. А ви, Володимир, і Святослав, і Ізяслав, цілуйте хреста Ігореві, [що тільки те візьмете], що він вам дасть, але по своїй волі, а не по неволі». І цілували вони у повній згоді хреста. І сказав їм Всеволод: «Запрошує мене Володислав, лядський князь, на обох братів своїх». І сказав Ігор: «Ти не ходи, а підемо ми».

Поч. літа 1145

І рушив Ігор із братом своїм Святославом і з Володимиром [Давидовичем], а Ізяслав Мстиславич розболівся і не пішов із [города] Володимира; пішов [також] Святослав Всеволодович. І прийшли вони на середину землі Лядської, знайшли двох братів Владиславових, Болесла|ва [Кучерявого] і Мешка [Старого], які стояли за болотом.

3 Жона його невідома; за Воскр., був у нього ще один брат Юрій, що помер 1143 р.

4 Єванг. від Матфія VII, 2.

5 Про це є лише коротка згадка під 1122 р. З німецьких та польських джерел відомо, що цей Петрко (Петро Власт, Властович, Влостович), одружений з Марією, дочкою Олега Святославича, перебував на службі у Володаря під час його походу на польські землі в 1122 р. (чи, за іншими даними, 1120 р.), але зрадив його — дав знати Болеславу Кривоустому про військову ситуацію, і Володаря схопили, напавши на нього вночі. За викуп Володаря поляки вимагали від його брата, осліпленого Василька, величезну суму. За польськими джерелами, було дано 2000 гривень срібла і багато дорогих речей. Значна частина цього багатства перепала зрадникові.

6 Після цього в Лавр. є таке свідчення: «Того же лЂта Кыевъ погорЂ, половина Подолья», а далі 1146 рік розпочинається звісткою: «Приде Володимеръ и взя Прилукъ». За дослідженнями, цей город Володимир Володаревич узяв після походу на нього в лютому — березні 1146 р., про,який розповідатиметься далі. За Лавр., Всеволод через це хотів ще раз піти на Володимира «с Бориша дни» (з 24 липня 1145 р.), для чого зібрав своїх братів «на Радосыни», але тяжко захворів і незабаром помер.




1146
1 Вони були синами Мстислава Володимировича, троюрідного брата Всеволодового.

2 Тут в Іп. і Хл. залишено незаповненими сім рядків.

3 «Господи, помилуй» (гр.).

І, переїхавши на сю сторону, поклонилися вони обидва Ігореві з братами його, і, цілувавши хреста межи собою, так [усі] сказали: «Якщо хто переступить хресне цілування, на того бути всім». І дали вони оба брату своєму Владиславу чотири городи, а Ігореві з братами — [город] Визну. І тоді вернулись [Ольговичі] до себе, багато здобичі взявши.

Тої ж зими помер Святослав 3, син Ярославів, у Муромі, а брат його Ростислав сів на столі; а до Рязані послали меншого Ростиславича — Гліба.

Тої ж зими Владислав, лядський князь, схопивши мужа свого Петрка, осліпив його, і язика йому врізав, і майно його розграбував; тільки з жоною [Марією] і з дітьми вигнав [його] із землі своєї, і пішов він у Русь. Як ото євангельське слово говорить: «Якою мірою міряєш, такою [і] тобі одміряється»4. Він бо, схопивши підступно руського князя Володаря [Ростиславича] і помучивши його, майно його покрав усе, але його, [Володаря], бог по декількох днях не одкинув. Про нього ж було в попередніх роках писано 5.

У той же рік перенесла благовірна княгиня Олена, яска, князя свого Ярополка [Володимировича] із гробниці в церкву святого Андрія [Первозваного] і положила його коло Янки [Всеволодівни] 6.










У РІК 6654 [1146]. Всеволод зібрав братів своїх, Ігоря і Святослава,— якого зоставив у Києві,— і з Ігорем пішов до Галича, і з двома Давидовичами, [з Ізяславом] і з Володимиром, і з Вячеславом Володимировичем; [пішли також] Ізяслав і Ростислав Мстиславичі, синівці 1 його; і Святослава він узяв, сина свого, і Болеслава [Високого], лядського князя, зятя свого, і половців диких усіх.

І було многе-множество воїв, і йшли вони до Галича на Володимирка [Володаревича]. І був дощ, і стік сніг [за] божим промислом, і тому йшли вони на повозах і на санях [...] 2 до города [Звенигорода], і спалили навколо нього острог у перший день.

А на другий день учинили віче звенигородці, хотячи здатися. Та був у них воєвода, Володимирів муж, Іван Халдійович. І схопив він у них трьох мужів, і вбив їх, і кожного з них, перетнутого навпіл, викинув із города. Цим він і їм загрозив, [городянам], і стали звенигородці відтоді битися без обману. Побачивши ж це, Всеволод став готуватися, щоб узяти город.

На третій же день, по зорі, пішли всі вої приступом до города, билися до пізньої вечерні і запалили город у трьох місцях, та городяни [з] божою поміччю погасили. Бог ото і свята богородиця ізбавили город од лютої раті, і вигукнули [городяни]: «Киріє елейсон!» 3,— із радістю великою воздаючи хвалу богові і пречистій матері його. І вернулися звідти [князі] кожен до себе.

4 Отже, на цьому дніпровському острові у Всеволода був княжий двір.






5 В Іп. Хл. помилково «Володислава»; ідеться про Болеслава Високого, чоловіка дочки Всеволода Ольговича Звенислави; Володислав (Владислав) II Вигнанець, батько Болеслава Високого, був сватом Всеволода Ольговича.







6 У Татіщева про Всеволода Ольговича сказано: {«Сей великий князь був муж на зріст великий і вельми товстий, волосся на голові мав мало, борода широка, очі немалі, ніс довгий. Мудрий був у нарадах і судах, тому, кого хотів, того міг виправдати або звинуватити. Багато наложниць мав і більше веселощами, ніж справами, займався, через те киянам тягота від нього була велика. А як помер, то ледве чи по ньому хто-небудь, крім жінок любимих, заплакав. Більше ж були раді, але при цьому ще більше тяготи від Ігоря побоювалися, знаючи його лютий і гордий норов»).

7 Див. прим. З до 1093 р.







8 Мечники — державні виконавці, що здійснювали судові рішення.






9 В Іп. хибно «Зараба», у Хл. «Зароуба».

Всеволод тим часом, прийшовши в Київ, розболівся і послав [послів] по брата свого по Ігоря і по [брата] Святослава. І був він вельми недужий, і став під Вишгородом на острові 4. І прикликав /199/ Всеволод також до себе киян, і став їм мовити: «Я вельми єсмь недужий. А ось вам брат мій, Ігор. Згодьтеся на нього». Вони ж сказали: «Княже, ми радо згоджуємось». І взяли вони Ігоря в Київ.

Він пішов із ними [на княжий двір] під Угорське і скликав киян усіх, і вони всі цілували йому хреста, кажучи: «Ти нам князь». Та згодились вони на нього нещиро.

А на другий день поїхав Ігор до Вишгорода, і цілували йому хреста вишгородці.

Всеволод тим часом, іще за живоття свого, послав до Ізяслава Мстиславича Болеслава 5, [князя лядського], зятя свого, а до двох Давидовичів, [Володимира та Ізяслава, боярина] Мирослава Андрійовича, кажучи: «Чи стоїте ви на хреснім цілуванні братові своєму Ігореві?» І вони сказали: «Стоїмо».

1.VIII 1146

А на другий день преставився Всеволод 6, місяця серпня в перший день. І, опрятавши тіло його, положили його в церкві святих мучеників [Бориса і Гліба].

Ігор же поїхав до Києва і скликав усіх киян на Гору, на Ярославів двір, і цілували вони йому хреста. І знову зібралися всі кияни коло Турової божниці, і послали вони [послів] по Ігоря, кажучи: «Княже! Поїдь до нас». Ігор тоді, узявши брата свого Святослава, поїхав до них і став із дружиною своєю, а брата свого Святослава послав до них на віче.

І почали кияни складати вину на тивуна 7 на Всеволодового, на Ратшу, і на другого тивуна, вишгородського, на Тудора, кажучи: «Ратша нам погубив Київ, а Тудор — Вишгород. Тож нині, княже Святославе, цілуй нам хреста [сам] і за брата свойого. Якщо кому [з] нас буде обида, то ти суди». Святослав тоді сказав їм: «Я цілую хреста [і] за брата свойого, що не буде вам насильства ніякого. А ось вам і тивун. Хай [буде] по вашій волі». І Святослав, зсівши з коня, на тім цілував їм хреста на вічі. Кияни ж усі, зсівши з коней, стали мовити: «Брат твій — князь і ти». І цілували хреста всі кияни з дітьми на тім, що Ігоря вони не будуть обманювати, ні Святослава.

І Святослав узяв ліпших мужів-киян, і поїхав з ними до брата свого Ігоря, і сказав: «Брате! На тім цілував я їм хреста, що будеш ти до них ставитися справедливо і любити». Ігор тоді, зсівши з коня, цілував їм хреста на всім, чого волили вони і брат [його], і поїхав на обід.

Вони ж, [кияни], кинулися на Ратшин двір грабувати і на мечників 8. І послав до них Ігор брата свого Святослава з дружиною, і він ледве втишив [їх].

У той же час послав Ігор [посла] до Ізяслава [Мстиславича і] сказав: «Осе брата нашого бог узяв. А ти чи стоїш на хреснім цілуванні?» Він же ні одвіту йому не дав на ту річ, ні посла до нього [не] послав.

І не вгоден | був киянам Ігор, і послали вони [послів] у Переяславль до Ізяслава, кажучи: «Піди, княже, до нас. Ми хочемо тебе».

Ізяслав же, се почувши, зібрав воїв своїх і рушив на нього з Переяславля, взявши благословення у [церкві] святого Михайла в єпископа у Євфимія. І перейшов він Дніпро [бродом] коло [города] Заруба 9, і тут прислали до нього [послів] чорні клобуки і все Поросся, і сказали йому: «Ти — наш князь. А Ольговичів ми не хочемо. Поїдь-но вборзі, а ми — з тобою».

І рушив Ізяслав до [города] Дернового, і тут зібралися всі клобуки і порошами. У тім же місці прислали до нього [послів] білгородці й василівці, так само кажучи: «Піди, ти — наш князь, а Ольговичів ми не хочемо». У тім місці приїхали од киян мужі, кажучи: «Ти — наш князь, поїдь. [В] Ольговичів ми не хочемо бути як у спадщині. Де побачимо стяг твій, туди й ми з тобою готові єсмо».

Ізяслав тоді, зібравши на полі і християн, і поганих, сказав їм: «Браття! Всеволода я мав управді [за] брата найстаршого, тому що він мені брат і зять, він старший за мене, як отець. А з сими — як мені бог дасть і сила животворящого хреста. Тож або голову /200/ свою положу перед вами, або ж здобуду стіл діда свойого і отця свойого». І, це сказавши, він рушив на нього.

10 В Іп. «посла», у Хл. «позва».

Ігор тим часом послав [послів] до двох братів своїх, Володимира й Ізяслава [Давидовичів], і сказав: «Чи стоїте ви мені, брати, на хреснім цілуванні?» А вони й зажадали од нього волостей багато. Ігор, отож, їм обом дав і повелів їм іти до себе, і вони оба пішли. Ігор покликав 10 також [тисяцького] Уліба і [воєводу] Івана Войтишича і сказав їм: «Чим були ви єсте оба у брата мойого, так само будете в мене». А Улібові сказав: «Держи ти тисячу, як у брата мойого держав єси».

Вселукавий же диявол, не хотячи любові межи братами, вложив лихим наущенням у серце Улібові, тисяцькому, [й] Іванові Войтишичу [свій помисел]. І тому врадили вони обоє злу ра|ду з киянами проти князя свого [Ігоря], і стали оба слати [послів] до Ізяслава Мстиславича, кажучи: «Піди, княже, вборзі, бо йдуть два Давидовичі Ігореві в поміч». Ті, що велику честь приймали були од Всеволода і од брата його, ті й стали обманювати князя свого.

5.VIII 1146

Ізяслав же Давидович приїхав скоро, бо він цілував був хреста в [церкві] святого Спаса з братом Володимиром Ігореві і братові його Святославу, а єпископ чернігівський Онофрій пресвітерам своїм сказав: «Якщо хто од сього хресного цілування одступить, хай проклят він буде господніми дванадцятьма празниками». Та по небагатьох же днях одступили обидва Давидовичі од хресного цілування.

Призвідцями ж тої ради злої були ті, про яких ото ми раніш сказали: Уліб-таки тисяцький, [воєводи] Іван Войтищич і Лазар Саковський, а в Святославовім полку — Василь Полочанин і [воєвода] Мирослав, Хиличів онук. І зібрали вони навколо себе киян, і радилися, як би їм змогти обманути князя свого, а до Ізяслава [Мстиславича] послали [послів], кажучи: «Піди, княже. Ми ж нарадилися з киянами,— сказали вони,— ми кинемо стяг і побіжимо з військом своїм у Київ». А Ігореві і брату його Святославу стали вони лукаво говорити, кажучи: «Поїдь проти Ізяслава». Ігор тоді з братом Святославом поглянули на небо і сказали: «Ізяслав цілував хреста нам обом, що не позаздриться на Київ».

І прийшов Ізяслав до валу, [туди], де ото єсть Надове озеро близ Шелвового борка, і тут став полками коло валу із сином своїм Мстиславом. А кияни особно стали біля Олегової могили, многе-множество.

І коли ще стояли полки одні проти одних, то побачив Ігор і всі його вої, що кияни, пославши [воїв], захопили в Ізяслава тисяцького зі стягом і привели його до себе. А потім берендичі, переїхавши І через [ріку] Либідь, захопили Ігорів обоз перед Золотими воротами і під городами.

І, це побачивши, Ігор сказав братові своєму Святославу і синівцю своєму Святославу Всеволодовичу: «Поїдьте, брати, у свої полки. Хай як нас із ними бог розсудить». І Улібові, тисяцькому своєму, і [воєводі] Іванові Войтишичу так само сказав: «Поїдьте оба у свої полки».

І коли приїхав ото Уліб у свій полк [і] так само Іван, то покидали вони стяги і побігли до Жидівських воріт.

Побачивши ж це, Ігор, і [брат його] Святослав, і синовець його [Святослав] Всеволодович не розгубилися, а пішли проти Ізяслава. Та не можна було їм доїхати [до нього] через Надове озеро, і пішли вони у верхів’я озера. А тут їм були урвища — [одні] од озера, а другі — з [боку] Сухої Либеді. І тут стіснилися полки, і було їм од цього скрутно: саме в той час у тил 11 війську в’їхали берендичі з шаблями і почали їх сікти.

11 В Іп. і Хл. хибно «взять», у Єрмол. «възадъ».

12 В Іп. тут хибно повторено «Всеволодичь».

І тоді побіг Ігор і Святослав, [брат його], в горби дорогожицькі, а Ізяслав же з Мстиславом, сином своїм, і з своєю дружиною в’їхали в них у бік їм і стали сікти, і роз’єдналися вони один від одного. А з Ігорем же не було [нікого з тих], хто одлучився. І вбіг Ігор у болото дорогожицьке, і загруз під ним кінь, і не міг він його витягти, /201/ бо слабував на ноги. А Святослав, брат його, втік на устя Десни, за Дніпро. А Всеволодович Святослав 12 вбіг у Київ, до святої Орини в монастир, і тут його схопили.

І йшли [війська Ізяслава] вслід за ними, [втікачами], до Вишгорода, і до Дніпра, і до устя Десни, і до перевозу до київського, рубаючи їх, а других у воді побивали, і багатьом загибель була.






Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.