Попередня     Головна     Наступна




ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 1169 — 1174.



Початок княжіння в Києві Мстислава, сина Ізяславового


15.V 1167


3 В Іп. і Хл. помилково «въ 19 день».

4 В Іп. і Хл. «Ярославля», але ясно, що тут ідеться про недавно померлого Ростислава Мстиславича.

Увійшов Мстислав у город місяця травня в п’ятнадцятий 3 день і сів на столі Ростиславовім 4, і отця свойого, і предків своїх.

І став Володимир Мстиславич замишляти на Мстислава. А там, [у Треполі], був у той час муж Давидів, Василь Настасич. І, приїхавши [до Вишгорода], він розповів [про це] князю своєму, а Давид [Ростиславич] дав знати брату Мстиславу. Володимир же, довідавшись, що Мстислава повідомлено про його замір, приїхав виправдовуватися.

І приїхав Мстислав у Печерський монастир, а за ним Володимир приїхав. І повелів йому [Мстислав] зсісти [з коня] коло економової келії, а сам ізсів коло ігуменової келії. І, пославши до нього [посла], Мстислав сказав: «Брате! Задля чого ти єси приїхав? Я ж по тебе не посилав?» І прислав Володимир дячка Імормижа, [і] сказав: «Брате! Чув я, що наговорили на мене злії люди». [І] сказав Мстислав: «Розповів мені брат Давид». І послали вони [послів] до Давида у Вишгород. І прислав Давид Василя [Настасича] на тяжбу, і приставив до нього [Давида] Радила, тисяцького, і [боярина] Василя Волковича.

І знову, переждавши три дні, Мстислав приїхав туди ж, у Печерський монастир. І прибули туди Давидові мужі 5, і Володимир прислав мужів своїх: [тисяцького] Рагуйла [Добринича] і [боярина] Михаля. І стали вони сперечатися з Василем, і вийшов свідок у захист Василя, [боярин?] Давид Боринич. Мстислав тоді облишив це на волю божу і сказав Володимиру: «Брате! Ти хреста єси цілував, і тобі ще навіть | і уста не обсохли! А се ж єсть отців наших і дідів наших присяга, і хто [її] переступить — нехай бог йому буде судія. А нині, оскільки ти на мене не замишляв єси і не шукаєш мені лиха, цілуй мені хреста». І Володимир сказав: «Я радо, брате, цілую. /292/ А то все на мене лжа». І цілував він хреста, і Мстислав одпустив його в [город] Котельницю.

5 Додано з Воскр.

У тім же році переступив хреста Володимир Мстиславич. Почали слати до нього [послів половці] Чагровичі,— Чекман, і брат його Тошман, і [брат] Моначюк,— мовлячи: «Ми тобі сприятимем!» 5. І Володимир, рад бувши заміру їх, послав [послів] до [тисяцького свого] Рагуйла Добринича, і до [боярина] Михаля, і до [боярина] Завида, повідомляючи їх про свій задум. І сказала йому дружина його: «Адже ти сам, княже, замислив єси. Тому ми не їдем за тобою. Ми сього не відали». Володимир тоді сказав, глянувши на отроків: «Хай се будуть мої бояри».

І поїхав він до берендичів, і зустрівся з берендичами нижче [города] Ростовця. І побачили вони, що він один їздить, і сказали йому: «Ти нам так говорив: «Браття всі зо мною є». А де є Андрійович Володимир, і Ярослав, і Давид? А ось ти їздиш один, і без мужів своїх, а нас обманувши? Та нам лучче в чужу голову [вдарити], аніж у свою». І стали вони в нього пускати стріли, і вдарили князя двома стрілами. І сказав князь: «Не дай бог поганому коли-небудь йняти віри. А я вже загинув і душею, і життям». І побіг він, і тоді побили вони отроків навколо нього. А сам він утік до [города] Дорогобужа. Туди ж і жона його втекла була раніш од нього.

6 Очевидно, батько Гліба Ростиславича, Ростислав Ярославич, був хрещеним батьком Володимира Мстиславича, і тому Гліба Андрій називає «отчичем» Володимира.

7 У рідної сестри Володимира Мстиславича, що була за покійним Всеволодом Ольговичем.

8 У зруйнований Остерський Городок.

9 В Іп. і Хл. хибно «Ярославича».

Але Андрійович [Володимир] підняв моста на [ріці] Горині і не пустив його до себе [в Дорогобуж]. І він, повернувши на Радимичі, [пішов] до Андрія [Юрійовича] в Суздаль. Андрій тим часом послав назустріч йому [гінця] і сказав йому: «Ти іди в Рязань до отчича свойого до Гліба 6, а я тебе наділю».

І пішов він туди, а жону зоставив з двома дітьми, [Святославом і Ростиславом], у [городі] Глухові, в [удови] Всеволодової [Марії] 7.

Мстислав же [Ізяславич] сказав матері Володимировій [Любаві]: «Ти іди в Городок 8, а звідти куди тобі вгодно. Не можу я з тобою жити в одному місці, тому що син твій завше чигає на мою голову, а хреста | переступаючи». І пішла вона в Чернігів до Всеволодовича [Святослава].

У тім же році стали новгородці віче діяти, потай, по дворах, проти князя свого, проти Святослава Ростиславича 9. І, приїхавши на [село] Городище, приятелі його стали розповідати: «Княже! Діють люди віче уночі і хотять тебе схопити. Ти подбай-но про себе». Князь тоді, дізнавшись напевне про себе і про них, [новгородців], дав знати дружині своїй. І сказала йому дружина: «Хоча вони тепер тобі хреста цілували всі по смерті отця, але ж вони завше є невірні до всіх князів. Тож подбаймо про себе, а то почнуть про нас люди дбати». /293/

1168/9

1 За Никон., цей Мстислав начебто був сином Всеволода Мстиславича і помер він нібито в цьому поході, «тогда же на томь пути» Але в Іп. ідеться про смерть Ярополка Ізяславича (за актовими печатями, його хрестильне ім’я було, можливо Стефан?); про смерть Мстислава тут нема й натяку, як нема згадки в Никон. про смерть Ярополка. Вважаємо, що в Никон., де ім’я Мстислава як сина Всеволода Мстиславича зустрічається єдиний раз в усій літописній спадщині, трапилась помилка; такого князя не було. Мстислав Всеволодкович — це добре відомий син Всеволодка Давидовича.

У РІК 6678 [1170]. Вложив бог у серце Мстиславу Ізяславичу добру мисль про Руську землю, бо він їй хотів добра усім серцем. І скликав він братів своїх і став думати з ними, кажучи їм так: «Браття! Поклопочіться про Руськую землю і про свою отчизну і дідизну, бо ведуть [погані] християн кожного року у вежі свої, а з нами присягу приймаючи [і] завше переступаючи. І вже вони в нас і Грецький шлях однімають, і Соляний, і Залозний. Тому гоже було б нам, браття, поклавши надію на божу поміч і на молитву святої богородиці, добути путі отців своїх і дідів своїх, і своєї честі». І вгодна була річ його насамперед богові, і всім братам, і мужам їхнім. І сказали йому брати всі: «Бог тобі, брате, поможи в сьому, оскільки бог вложив тобі таку мисль у серце. А нам дай бог за християни і за Руськую землю голови свої зложити і до мучеників причисленими бути». І послав він у Чернігів [послів] до Ольговичів усіх і до Всеволодовичів обох, [Святослава та Ярослава], велячи їм бути всім у нього: бо тоді були Ольговичі у Мстиславовій волі, і всім угоден був намір його, Мстиславів.






Субота 2. III 1168

2 Тобто в суботу напередодні третьої неділі (день) великого посту, після якої іде вже четвертий (середохресний) тиждень цього посту (див. ще прим. 3 до 1111 р.).

І зібравшись усі брати в Києві,— Рюрик, і Давид, військо усе,— бо йому самому нездоровилось,— і Всеволодовичі обидва, Святослав і Ярослав, Олег Святославич, брат його | Всеволод, Ярослав [Ізяславич] із Луцька, Ярополк [Ізяславич], Мстислав Всеволодкович 1, Святополк Юрійович, Гліб [Юрійович] із Переяславля, брат його Михалко та інших багато,— [і] поклавши надію на божу поміч, і на силу чесного хреста, і на молитву святої богородиці, рушили вони із Києва місяця березня в другий день, у день суботній, [напередодні] середохресної неділі 2.








Четвер 7. III 1168

3 В Іп. «от кощія от Гаврилкова. от Иславича», у Хл. «Изяславича». Кощій — хлопець, отрок (зокрема княжий); раб, бранець, полоняник. Як видно, полоняник-половець, що належав якомусь киянинові, очевидно, бояринові Гаврилку Ізяславичу, дав половцям звістку.

4 У Хл. виправлено на помилкове «СлЂпороду».

5 Бастії — воїни ватажка ковуїв Бастія.

6 В Іп. «за Въсколь», у Хл. «за Ворскол»; судячи з маршруту походу, під час якого князі дійшли до ріки Угла (Орелі) і Снопороду (Самари), далі вони гнали половців за ріку Оскол (Оскіл), а не назад до ріки Ворскола (Ворскли).

7 Сідельники — майстри, що робили сідла та іншу збрую.

Ярополк Ізяславич, брат Мстиславів, вельми недугував, ідучи в похід [і] не хотячи од братів своїх одстати. І перебував він у [городі] Тумащі, і вельми став знемагати. І настигла вість Мстислава за Каневом: «Брат твій вельми знемагає». І послав Мстислав [гінця] до ігумена Полікарпа і до Даниїла, попа свого, велячи їм їхати до брата Ярополка [і] кажучи їм обом так: «Якщо ото бог візьме брата мойого, то, опрятавши тіло його, одвезіте ж до святого Феодора». А преставився Ярополк, син Ізяславів, місяця березня в сьомий день, у день четверга середохресної неділі. І положили тіло його в [церкві] святого Феодора [Тірона], де й отець його лежить. Та ми до попереднього повернемось.

І йшли князі од Києва дев’ять днів. І була вість половцям од полоняника од Гаврилкового од Ізяславича 3, що йдуть на них князі руські, і вони побігли, лишившись жінок і дітей. Князі ж, довідавшися, що половці побігли, лишившись жінок своїх і возів своїх, поїхали спішно вслід за ними, а Ярослава Всеволодовича зоставили позаду себе коло возів.

І взяли [князі] вежі їх на Углі-ріці, а другі — по [ріці] Снопороду 4, а самих настигли коло Чорного лісу і тут, притиснувши до лісу, побили їх, а інших руками побрали. Бастії 5 ж та багато інших гонилися вслід за ними навіть за [ріку] Оскол 6, б’ючи їх. І таку вони взяли здобичі силу, що ото всі вої руські збагатилися вдосталь і колодниками, і полонянками, і дітьми їх, і челяддю, і скотом, і кіньми. Християн же, вибавивши з полону, вони пустили на свободу всіх. Але всі брати пожалілися на Мстислава, бо він, утаївшись од них, послав у напад сідельників 7 своїх і отроків під покровом ночі, потай, і серце їх не було насправді з ним.

Князі тим часом усі, з’їхавшись, оглядали полки свої, які з божою поміччю всі були цілі, бо лише двоє з усіх полків убиті були — [боярин?] Коснятин Васильович, Ярунів брат, і сідельник Ярослава Ізяславича, та [воїн] Коснятин Хотович був захоплений.



31.III 1168

І князі, воздавши хвалу всемилостивому богові і силі чесного хреста, вернулись до себе з радістю великою, і були в домах своїх на самий Великдень. І була людям подвійна радість: і воскресіння господнє, і князів своїх повернення з побідою і з радістю.

8 В Іп. «гречнику», у Хл. «гречником»; ясно, що тут ідеться про гречників, руських купців, що торгували з Греками.

9 В Іп. хибно «на часть», у Хл. «на честь».

10 Див. про нього прим. 16 до 1147 р. та інші; отже, ясно, що цей текст, який викриває недостойний учинок братів Петра та Нестора Бориславичів, писав уже не Петро Бориславич, а ігумен Полікарп.

А трохи згодом послав Мстислав [послів] по братів своїх. І зібралися всі брати у нього в Києві: Ярослав [Ізяславич] із Луцька, /294/ Володимир Андрійович із Дорогобужа, Рюрик [Ростиславич] із Вручого, Давид [Ростиславич] із Вишгорода і Юрійович Іван із Турова. І став мовити Мстислав братам своїм: «Осе, браття, ми половцям багато зла наробили єсмо. Вежі їх ми захопили єсмо, дітей їхніх ми захопили єсмо, і стада, і скот, але вони все-таки будуть пакостити Гречнику нашому і Залознику. Тож вийшли б ми назустріч гречникам» 8. І любою була річ [його] усім братам, і сказали йому брати: «Хай так буде. Се єсть нам На честь 9 і всій Руській землі».

І, пішовши, стали вони коло Канева. При цім Гліб [Юрійович] позвав Мстислава на обід до себе і, многі дари давши йому, одпустив його з приязню.

Та спервовіку вселукавий диявол не хоче добра кожному християнину і любові межи братами. Стали [бояри] Бориславичі, Петро 10 і Нестор, говорити лихі речі Давидові [Ростиславичу] на Мстислава [Ізяславича], брешучи, бо Мстислав, озлобивши їх, | одіслав був [їх] од себе з тої причини, що холопи їх обох покрали були коней Мстиславових у стаді і тавра свої наклали, забиваючи [княжі] знаки. Давид тоді, ймучи [їм обом] віри, став розповідати братові Рюрику: «Брате! Приятелі мені кажуть, що Мстислав хоче нас обох схопити». І Рюрик сказав: «Брате! А за що і за яку провину? А хреста чи давно він нам обом цілував?» Сказали ж були [Петро й Нестор] і таке слово Давидові: «Коли вас Мстислав стане звати на обід, то там вас і схоплять, і нас обох слово вам обом справдиться».

Мстислав же всього того не відав, ні мислі такої не мав у серці своїм, бо він обходився з братами, сповнений істинної любові. І став Мстислав звати на обід Рюрика й Давида, але Рюрик і Давид не поїхали до нього, кажучи йому так: «Якщо ти нам хреста цілуєш, що ти на нас лиха не замислиш, то ми тоді удвох поїдемо до тебе». І Мстислав ужахнувся од [сеї] підозри і дав знати дружині своїй: «Велять мені обидва брати хреста їм цілувати, а я не знаю, в чім моя вина?» І сказала йому дружина його: «Княже! Необдумано тобі велять оба брати хреста цілувати. Хіба ж [се не] будуть лихії люди, які, завидуючи твоїй любові, що ти її маєш до братів, вложать лихе слово? Бо лиха людина — гірша біса. Того й біс не замислить, що лиха людина замислить. А ти в усім прав єси перед богом і перед людьми. Тобі без нас сього не можна було замислити, ані вчинити, а ми всі знаємо твою істинну любов до всіх братів. Пошли-но до них і скажи їм: «Я хреста цілую вам обом, що лиха я на вас не замислив, а ви мені видайте, хто нас пересварює». І послав Мстислав [посла] до Давида з тою мовою, і сказав Давид: «А хто мені знову скаже, якщо сих я видам?» Мстислав тоді, поклавшись на божу правду і на силу чесного хреста, цілував їм обом хреста, і вони йому хреста цілували. Але | серце їх не було насправді із ним.

У той же час Володимир Андрійович став припрошувати волості у Мстислава, а Мстислав, зрозумівши, що він підступно в нього просить волості, сказав: «Брате Володимире! Чи давно ти єси хреста мені цілував і волость узяв єси в мене?» Він тоді, розгнівавшись, пішов до Дорогобужа.

У той же час Андрій Юрійович перебував у Суздалі, князюючи, і не мав він приязні до Мстислава.

Неділя 14.IV 1168 11


11 За Новг. I, це дата вступу Романа на новгородський стіл.

У тім же році прислали новгородці [послів] до Мстислава, прохаючи сина в нього, і він дав їм Романа.

І постала ще більша ворожнеча у братів проти Мстислава, і почали всі брати входити у зносини-переговори проти Мстислава, а тоді хрестом заприсягнулися брати.

Зима 1168/9

Тої ж зими послав Андрій [Юрійович] сина свого Мстислава з полками своїми із Суздаля на київського князя на Мстислава на Ізяславича,— з ростовцями, і з володимирцями, і з суздальцями, і інших князів [послав] одинадцять, і [воєводу] Бориса Жидиславича. [Рушили тоді] Гліб Юрійович із Переяславля, Роман [Ростиславич] із Смоленська, Володимир Андрійович із Дорогобужа, Рюрик /295/ [Ростиславич] із Вручого, Давид [Ростиславич] із Вишгорода, брат його Мстислав, Олег Святославич, Ігор, брат його, і Всеволод Юрійович, і Мстислав [Ростиславич], онук Юріїв.

Тоді ж послав був Мстислав [Ізяславич] князя Михалка Юрійовича в Новгород [Великий] до сина [свого Романа] з ковуями, з Бастієвим людом. А була вість Рюрикові і Давидові, що [йде] Андрійович [Володимир і] Роман [Ростиславич] поблизу іде зі смольнянами. І послали вони оба [отроків], і схопили Михалка за [городом] Межимостям, коли він ішов до [города] Мозиря. Підступ же цей учинив над Михалком [ковуй] Бастій.

1169/70

Неділя 9.III 1169


1 Див. прим. 2 до 1074 р.; тут — неділя, а не тиждень.

2 Тут — тиждень.

3 В Іп. і Хл., вважаємо, хибно «Серховицею»; не досить виразне або напівстерте кириличне «ю» у протооригіналі легко можна було прочитати як «се».

4 В Іп. і Хл. помилково «Сбыслава».

5 В Іп. і Хл. хибно «марта въ 8»; середа другого тижня великого посту в 1169 р. була 12 березня.

У РІК 6679 [1171]. Зібралися брати [у] Вишгороді і, прийшовши,стали на [урочищі] Дорогожичі під святим Кирилом Феодорової неділі 1, а другої неділі 2 обступили увесь город Київ. Мстислав тим часом заперся в Києві, [а кияни] билися з городських стін. І була : битва | завзята повсюди, і знемагав Мстислав у городі, а берендичі і торки обманювали Мстислава. І стояли [князі] три дні біля города, і зійшла [з висот] усіх князів дружина [горою] Юрховицею 3, і ринули вони до них, [киян], униз, у тил Мстиславу почали стріляти. Мстиславу ж стала дружина мовити: «Чого ти, княже, стоїш? Поїдь із города. Нам їх не перемогти».

І поміг бог Андрійовичу Мстиславу з братами, і взяли вони Київ. Мстислав же Ізяславич побіг із Києва на Василів. А Бастієві люди, догнавши його, стали стріляти в спину його, і багато захопили дружини навколо нього: схопили вони [воєводу] Дмитра Хороброго і Олексу, двірського, Здислава 4 Жирославича, [сина воєводи], і [воєводу] Іванка Творимирича, Рода, тивуна його, [Мстиславового], та інших багатьох. А він із братом Ярославом [Ізяславичем] з’єднався за [рікою] Уновою, і тоді пішли вони обидва до [города] Володимира.

Середа 12.III 1169

Узятий же був Київ місяця березня у дванадцятий 5 [день], у середу другої неділі посту. І грабували вони два дні увесь город — Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі [ці] смольняни, і суздальці, і чернігівці, і Олегова дружина,— і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський святої Богородиці поганими, але бог молитвами святої богородиці оберіг його од такої біди.

І був у Києві серед усіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безперестаннії. Се ж усе вдіялося за гріхи наші. | /296/



Початок княжіння Глібового 6 в Києві


12.III 1169


6 У Хл. тут додано «Дюрдевича».

Мстислав же Андрійович посадив стрия свого Гліба в Києві на столі місяця березня у дванадцятий 5 [день]. Гліб тоді дав синові своєму Володимиру Переяславль, а Мстислав Андрійович пішов у Суздаль до отця Андрія з великою честю і славою.

Мстислав же Ізяславич із братом Ярославом і з галичанами пішов до [города] Дорогобужа на Володимира на Андрійовича, і стали вони довкола города, б’ючись. Але Володимир був вельми нездоров, і тому через недугу він і не дав їм бою. Мстиславу тим часом городи здавалися. І вивів він [жителів] города Шумська, і послав [їх] до [города] Володимира, [і] посадника Паука, кормильця Володимирового, він туди ж послав. І, багато інших городів розоривши і спаливши, він вернувся до себе. А Гліб [Юрійович] не послав підмоги Володимирові [Андрійовичу]. Сказав бо був Гліб: «Я пошлю тобі поміч»,— і не послав. /297/

28.I 1170
П’ятниця 20.II 1170



7 За даними графіті Софії київської, Марія була дочкою Святослава Ольговича.

8 Або, отже, Гліб Всеволодович.

9 В Іп. «поидохомъ» (ми пішли, ми рушили); це підтвердження того, що літопис тоді вів ігумен Києво-Печерського монастиря Полікарп.

10 Тобто попи з вишгородської церкви мучеників Бориса і Гліба.

11 В Іп. хибно «въ 15 день», у Хл. вірно «въ 21 день».

Того ж року наприкінці преставйвся князь Володимир Андрійович, місяця січня у двадцять і восьмий [день], і привезли його до Вишгорода у п’ятницю Феодорової неділі. Він же лежав був непохованим декілька днів.

І послав Гліб ігумена святої Богородиці Печерського монастиря Полікарпа і Симеона, ігумена [монастиря] святого Андрія, до Вишгорода, велячи їм обом доправити Володимира до Києва. А сам він поїхав на ту сторону [Дніпра] в Городок [Пісочний], а звідти,— в Переяславль.

Володимир же Мстиславич був у [городі] Полоному. І, почувши, що Андрійович Володимир помер, він пішов до Дорогобужа, але дружина Андрійовича не пустила його в город. Він тоді послав [посла] до [воєводи] Славна [Борисовича] і до дружини і сказав: «Я цілую вам обом хреста, [тобі] й княгині вашій, що мені на вас | І не глянути лихом, ні на ятрівку свою, ні на села її, ні на інше що». І цілував він хреста їм обом, і ввійшов у город, і переступив хресне цілування на другий день,— такий ото він був до всіх братів своїх вертливий, не додержував їм хресного цілування. І спокусився він на майно, і на села, і на стада [Володимира] Андрійовича, і погнав княгиню [Марію] 7 із города. Вона тоді, узявши [тіло] князя, пішла на [город] Вручий до Вишгорода.

8.II 1170

Того ж року пішов був Мстислав [Ізяславич] із Володимира до Києва раттю з братом Ярославом. А галичани, і Святополк Юрійович, і два Всеволодовичі, [Мстислав та Борис (Гліб?)] 8, послали були з ним свою підмогу. Та ми до попереднього повернемось.

Субота 21.II 1170



Ніч на 21.II 1170





Субота 21.II 1170

Назавтра ж, у суботу, вирушили ми 9 з Володимиром із Вишгорода, а княгиню Давид-князь не пустив із мужем до Києва. Він сказав їй: «Як я можу тебе, ятрівко, пустити? Адже прийшла мені вість ночі сеї, що Мстислав у Василеві». А дружині його, [Володимира Андрійовича], він сказав: «А кому з вас угодно, хай іде». І вони сказали йому: «Княже! Ти сам відаєш, щó ми єсмо вчинили киянам. Тому не можемо ми їхати — вони переб’ють нас». Тоді мовив ігумен Полікарп: «Княже! Оскільки дружина його не їде з ним, то ти пусти своєї дружини трохи. Нікому ні коня довести, ні стяга донести». Давид же сказав: «Його стяг і честь із душею пішли». Але мовив: «Оно тобі попи мученицькі» 10. І ігумени, ченці, попи, кияни зі славословієм і з благохвальними співами положили його в монастирі, у святім Андрієві, місяця лютого у двадцять і перший день 11, у першу неділю посту, в суботу.

1169-71

У РІК 6680 [1172]. Пішов Мстислав [Ізяславич] з великою силою до берендичів і до торків і, з’єднавшись, пішов до Треполя, а звідти рушив до Києва 1. |

Ранок(?), неділя 22.II 1170

І, ввійшовши в Київ [та] урядившись із братами, з Ярославом [Ізяславичем], і з Володимиром Мстиславичем, і з галичанами, і з Всеволодковичем [Мстиславом], і з Святополком Юрійовичем, і з киянами,— торки тим часом і берендичі обманювали їх,— він пішов до Вишгорода. І пустилися вони в напад, і кріпко билися [вої Давида] з городських стін,— Давид бо своїм повелів спалити острог до їх [приходу]. І став Мстислав під бором, і, звідти приходячи, вони билися. У Давида ж у городі багато було своєї дружини, і братів його поміч, і князь Гліб [Юрійович] прислав був Григорія [Хотовича], тисяцького свого, з підмогою, і половці дикі [були] — [хан] Кончак із племенем своїм, і свої [погани] — берендичі, Бастієві люди.

1 Про цей похід коротко говорилося вище під 1171 р. Оскільки там Давид Ростиславич сказав, що в ніч на 21 лютого він дістав звістку про прихід Мстислава Ізяславича до Василева, то ясно, що той прибув до Києва десь уранці 22 лютого, в неділю; це якраз припадало на кінець першого тижня великого посту — Феодорової (Тіронової) неділі; ім’я Феодора (Стратилата), як знаємо, було хрестильним ім’ям Мстислава, тому зрозуміло, що виступив він у похід у день пам’яті свого патрона — 8 лютого 1170 р.

2 В Іп. «они», у Хл. «он».

3 В Іп. хибно «Борохова», у Хл. «Болохова».

З галичанами ж Ярослава [Володимировича] був воєвода Коснятин [Сірославич]. І сказав він, приславши [гінця] до Мстислава: «Велено мені моїм князем Ярославом п’ять днів стояти коло Вишгорода і йти додому». І послав до нього Мстислав [свого гінця], кажучи так: «Мені брат Ярослав так мовить: «Доки ото не владнаєшся ти із братами, доти й не одпускай полків моїх од себе». Але він 2, [Коснятин], написавши грамоту ложну, послав [її] до нього, [Мстислава], і пішли од нього галичани. /298/

Мстислав тоді з братами став перед Золотими воротами, в садах. А погані,— і дикі [і] свої,— з Вишгорода виїжджаючи, багато зла творили: тих убивали, а інших руками брали. Схопили вони й тисяцького [князя Мстислава] Всеволодковича та інших багатьох. Од Мстислава тим часом розійшлись були всі пособники, знемігшись.

І прийшла вість Мстиславу, що Гліб [Юрійович] перебрідає на сю сторону [Дніпра] з половцями, а до Давида більше підмоги прибуло. І дав знати [про це] Мстислав братам своїм, і брати сказали йому: | «Осе од нас вої розійшлися, а сим більше підмоги приходить. А чорний клобук обманює нас. Тому не можемо ми стати проти них. Поїдемо ж у свою волость. Перепочивши трохи, ми знову вернемось».

Понеділок 13.IV 1170

І пішов Мстислав од Києва в понеділок другої неділі після Великодня. І була вість Давидові, що Мстислав пішов, і послав він услід за ним [воєводу] ляха Володислава [Воротиславича] з половцями, і настигли вони їх коло [города] Болохова 3, і, вчинивши тут із ними перестрілку, вернулися. Половці ж вернулися назад, багато наробивши зла,— вони людей розорили.

Весна 1170

Тоді ж Гліб [Юрійович] одпустив половців у вежі, і, пішовши, стали вони за [городом] Василевом у сідельників, піджидаючи дружину свою. А Василько Ярополкович, довідавшись про них із [города] Михайлова, поїхав на них уночі. Ніч же тоді була темна, і пішли вони іншою дорогою, проблудили всю ніч, а вранці, коли сходило сонце, вдарили на них, [половців]. Але половці, з’єднавшись із сідельниками, билися з ними. І ледве втік Василько до города, а дружину навколо нього побили, а інших руками захопили.

Тоді ж Гліб пішов на Василька до [города] Михайлова з Рюриком, і з Давидом, і з Мстиславом [Ростиславичами]. І, усмиривши його, послали вони його до Чернігова. А город його спалили і вал розкопали.

Кін. лютого —
поч. березня 1170


4 Новг. І свідчить, що в лютому 1170 р. війська Андрія Юрійовича пішли на Новгород Великий; 25 лютого їх розбили новгородці, очолювані Романом Мстиславичем. Як видно з Іп., у цьому: поході брав участь і Святослав Ростиславич, (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Іван).

5 У Татіщева до цієї характеристики додано, що він («навчений був грецької мови і книги охоче читав»).

[У] тім же році преставився князь Святослав Ростиславич на Волоці [Ламському]; він бо тоді пустошив Новгородську волость 4. І, опрятавши тіло його, одвезли [його] до Смоленська, і положили тіло його з честю у святій Богородиці, в єпископії.

Сей же благовірний князь Ростиславич Святослав був прикрашений всякою доброчесністю, і хоробрим був у бою, і приязнь мав до всіх, а особливо старався про милостиню. І про монастирі він подбав, ченців піддержуючи, і про мирські церкви подбав, і про попів, і всьому святительському чину достойну честь воздавав. Дружину він держав [у достатках] і майна [їй] не жалів, не збирав золота і срібла, а давав дружині або ж складав на поминання душі своєї 5. /299/ [І] прилучився він до предків [своїх], сповнивши спільний довг, од якого не втекти всякому рожденному.

1170/1


6 За Татіщевим, єпископ Федорець (Феодор) був братом Петра Бориславича (див. прим. 16 до 1147 р. та ін.), за Никон.,— його сестричем, сином сестри.

У тім же році родився в Андрійовича у Мстислава син, і нарекли його ім’ям у хрещенні Василій.

У тім же році чудо нове сотворив бог і свята Богородиця у Володимирі-городі [Суздальському]: вигнав бог і свята Богородиця володимирська лихого, і пронирливого, і погордливого Дурисвіта, облудного владику Федорця 6 з Володимира із святої Богородиці церкви Золотоверхої і з усієї землі Ростовської.

Не захотів [сатана] благословення [од бога], оддалився від нього. І так і сей нечестивий не захотів послухатись христолюбивого князя Андрія [Юрійовича], який велів йому піти на поставлення до митрополита [Костянтина] в Київ. Не захотів він, і тим паче бог не схотів його і свята богородиця,— викинув [бог] його із землі Ростовської. Бо коли хоче бог покарати чоловіка, [то] відніме в нього ум. Так само і над цим учинив бог: одняв у нього ум.




8.V 1169

7 Ідеться про знамениту ікону Богородицю, вивезену Андрієм Юрійовичем із Вишгорода до Володимира-Суздальського (див. прим. 13 до 1155 р.).

Князь бо про нього добре думав і добра хотів йому, а сей же не тільки не захотів поставлення од митрополита, але й церкви всі у Володимирі замкнув, і ключі церковні забрав. І не було дзвону, ні співів по всьому городу і в соборній церкві, що в ній чудотворна мати божа 7 [пробуває і] всяка інша святиня її. До неї ж, [сеї ікони], усі християни зі страхом звертаються | [за поміччю], утіхою і заступницею [її] маючи та зцілення од неї приймаючи душам і тілам своїм,— і сю церкву він посмів замкнути. І тому бога він розгнівив і святую богородицю: в той же день його було вигнано, місяця травня у восьмий день, [в день] пам’яті святого Іоанна Богословця.

Багато бо постраждали люди од нього в єпископство його — і сіл позбулися, [і] оружжя, і коней. А інші неволю добули, і заслання, і грабування. Не тільки до простих людей, але й до монахів, ігуменів та ієреїв немилостив [був] сей мучитель. Одним людям він голови одрізував і бороди, а другим очі випікав і язики вирізував, ще інших розпинав на стіні і мучив немилосердно, намагаючись од усіх одібрати майно, бо ненаситний він був на майно, як пекло [на грішників].

8 Псалом XXXVI, 38.

9 Єванг. від Матфїя VII, 2.

10 Посл. Іакова II, 13.

11 Джерело цитати установити не вдалося.

Отож послав його князь Андрій до митрополита в Київ, а митрополит Костянтин обвинуватив його за всі злочини і повелів одвести його на Песій острів. І там його скалічили: і язика урізали, яко лиходію-єретику, і руку праву одсікли, і очі йому вийняли, тому що хулу він вимовив на святую богородицю.

«І будуть вигублені беззаконники на Землі, так що не стане їх» 8. І збулось на ньому слово євангельське, котре глаголить: «Якою мірою ви міряєте, такою одміряється вам. Яким судом ви судите, таким вас судитимуть» 9, «бо [буде] суд без милості тому, хто не вчинив милості» 10. А друге слово мовить: «Якщо кого за беззаконня мучитимуть, він не сподобиться нагороди, бо грішний і тут за гріх мучиться, і на суді [страшному] на муку осудиться» 11.

Літо 1169



12 Псалом VII, 17.

13 Псалом VII, 16.

14 Далі Іп. текст переписано іншою рукою, тією самою, що й арк. 41 —103.

Отак же і сей без спокою пробував аж до останнього подиху, уподібнившись лихим єретикам, котрі не каються. Погубив він душу свою з тілом, і погибла пам’ять його з тріском. Бо так біси шанують тих, що воздають їм честь, як ото і сього довели біси: вознісши помисел його до хмар, зробили в ньому другого Сатанаїла і звели його в пекло. «Обернеться бо злоба [його] на голову його, і на тім’я його лиходійство [його] упаде» 12, «він канаву вирив, і викопав яму, і впав у неї» 13. Він бо зле покинув живоття своє 14, | а християни, вибавлені богом і святою богородицею, говорили, радуючись і веселячись: «Благословен ти єси, Христе боже, бо завдяки тобі пройшли ми крізь вогонь і воду і прийшли до благої радості, бо ти призволенням благим спасаєш нас». Ти бо страшен. Хто стане супроти тебе? З могутністю рук твоїх хто зрівняється? Ти всемогучий єси: ти зубожуєш і збагачуєш, ти умертвляєш і оживляєш, ти чиниш усе премудро, із ночі ти робиш день, а із зими весну, а із бурі тишу, а із засухи дощ, і підносиш ти кротких на висоту, і пригинаєш грішників до землі. Видячи бо, ти побачив лихо сих людей своїх кротких /300/ Ростовської землі, що погибали од нього, звірожерного Федорця, і, помігши, ти спас людей своїх рукою сильною, десницею високою, рукою благочестивою цесарською справедливого благовірного князя Андрія.

А се ми написали, щоб не наскакували деякі на святительський сан, а [восходив на нього лише той], кого покличе бог. Усякий бо дар із неба йде, од тебе, отця всесвіту, і кого благословлять люди на землі, [той] буде благословен, а кого прокленуть люди, той буде проклят. Так і сей Федорець: не захотів благословення [божого] і оддалився від нього, [бога]. Злий бо зле загине 15.

У той же рік чудо сотворив бог і свята Богородиця, церква Десятинна в Києві, що її спорудив був Володимир [Святославич], який охрестив землю [Руськую] і дав був десятину церкві тій по всій Руській землі. Сотворила ж те чудо мати божа понад наші сподівання.

1169



15 У Татіщева сказано, що вкрай спотвореному Федорцю зрештою відрубали голову («і прокляли його собором, а книги, написані ним, на торзі перед народом спалили»}.

16 В Іп., Хл. і Лавр, «к Руськымъ», «к роускым», «к русьскимъ»; у Радз. і Акад. «корсуньскимъ»; київська сторона Дніпра у XII ст. називалася руською.

Коли ото Гліб Юрійович сидів у Києві на столі отчому і дідньому, [то] в перший рік прийшло безліч половців, розділившись надвоє. Одні пішли до Переяславля і стали коло [города] Пісочна, а другі пішли по тій стороні Дніпра до Києва і стали біля [города] Корсуня. І прислали вони обоє [послів] до Гліба, говорячи: «Бог посадив тебе і князь Андрій на отчизні твоїй і на дідизні в Києві. Тому хочемо ми урядитися з тобою взаємно, і ми дамо [тобі] присягу, а ти нам, щоб ні нам не боятися вас, ні вам нас». Гліб же, почувши річ половецьких князів, зібрався до них [іти] на стрічу, сказавши послам половецьким: «Я іду до вас». І радився він із дружиною про це: | «До котрих ми підемо попереду?» /301/

І надумали вони раніш іти до Переяславля, оберігаючи Переяславль,— бо князь переяславський Володимир Глібович у той час був малий, яких дванадцять літ. [І] пішов Гліб до переяславських половців на стрічу, а до других половців, до корсунських 16, послав [послів], кажучи їм: «Пождіте мене тут. Я іду до Переяславля. Помирившися з тими половцями, я прийду до вас на мир». Замирившися з половцями і одаривши їх, він поїхав од них. Потім же вони назад вернулися в Половці, а Гліб Юрійович пішов до корсунських половців із братом з Михалком і з дружиною своєю.

І коли був він на Перепетівському полі, то ті [корсунські] половці, почувши, що Гліб поїхав до Переяславля, надумали: «Осе Гліб поїхав на ту сторону до тих половців, і там він забариться. А до нас він не поїхав. Підемо за Київ, візьмем села і підемо з добичею в Половці».

І поїхали вони за Київ пустошити, і приїхали до Полоного, до города [церкви] святої Богородиці Десятинної, і до [города] Сімця, і взяли сіл без ліку з людьми, і з чоловіками, і з жінками. І коні, і скот, і овець погнали вони в Половці. А князь Гліб вернувся од Переяславля і збирався на ту сторону [Дніпра] до [города] Корсуня на стрічу. Та коли був він на Перепетівському полі, то прийшла йому вість, що не дождалися половці зустрічі з ним, поїхали пустошити і пустошать. Гліб тоді, їхавши, [це] почув і хотів на них сам іти, та берендії взяли коня за повід, кажучи: «Княже! Не їздь! Тобі гоже їздити у великому війську і коли ти з’єднаєшся з браттям. А нині ти пошли брата котрого-небудь і берендіїв трохи». І Гліб послав брата свого Михалка і з ним переяславців сто, а берендіїв півтори тисячі.

І Михалко послухався брата, хоча дружини його не було з ним і не знала вона про спішну поїздку князя свого. Отож Михалко, попрощавшися з братом своїм Глібом і з усією дружиною братовою, пішов услід за половцями. І берендії пішли вслід за ними в дорогу половецьку з Михалком. І знайшли вони сторожів половецьких,— а їх же було числом триста,— і, об’їхавши їх, зненацька побили їх, а других захопили. І стали вони допитувати живцем узятих: «Чи багато ваших позаду?» І сказали половці: «Багато їх є, із сім тисяч». Наші ж, почувши [це], подумали: «Якщо ми дамо сим життя, а половців багато є позаду, а нас є мало, [і] якщо ми з ними станем битися, то се нам будуть перші вороги». І вибили вони їх усіх, не випустивши ні одного мужа, і пішли по дорозі їх. Воєводою ж був у Михалка Володислав [Воротиславич], Янів брат. /302/

17 В Іп. тут, очевидно, хибно повторено «идЂть».

18 Китиця із кінського волосу на знамені, бунчук.

19 Київський літопис всюди розпочинає новий рік у лютому-березні. Тут кінцем року названо серпень; ймовірно, що джерело, звідки взято відомості про хворобу Мстислава Ізяславича, вело лік рокам за вересневим (візантійським) літочисленням, за яким новий рік розпочинався 1 вересня.

20 У Татіщева Мстислав Ізяславич схарактеризований так: («Сей князь на зріст був не вельми великий, але широкий плечима і міцний, так що лук його ледве чи хто натягнути міг. ний, волосся кучеряве і коротке носив. Мужній був у битві, любитель правди, задля його хоробрості всі князі його боялися і поважали. Хоча часто з жінками і дружиною веселився, але ні жінки, ні вино ним не володіли. Він завжди до урядування і до розпорядку був готовий, через те мало спав, а багато книг читав, і в радах про урядування землею з вельможами трудився, і дітей своїх старанно тою навчав, кажучи їм, що честь і користь князя полягае у правосудді, урядуванні і хоробрості»).

І встріли вони половців, які йшли з полоном, і, бившись, одоліли їх: самих побили, а полон свій одібрали. І допитували вони також і тих: «Чи багато вас іще позаду?» І вони сказали: «Тепер велике військо йде позаду» 17. Наші ж укріпилися божою поміччю і святою богородицею і дождали й того війська великого. І поїхали вони одні супроти одних. [Наші рушили], уповаючи на хрест чесний,— бо було ж у поганих дев’ятсот списів, а в русі — дев’яносто списів,— [а] погані, надіючись на силу [свою], пішли супроти наших. Переяславці тоді, сміливими будучи, поїхали наперед з Михалком, але берендії взяли коня княжого за повід і не дали їм їхати, кажучи: «Не їздьте ви наперед, ви єсте наша кріпость. Нехай ми підемо наперед».

І зустрілися стрільці з обох сторін, і була січа люта, і порубали вони й стягоносця нашого, і чілку стягову 18 обірвали із стяга, і прийшли в замішання оба [війська], б’ючись. Володислав тоді надумав узяти стяг Михалків і надів на нього шолом. І зібралися [наші коло стяга], і вдарили на них, і стягоносця половецького порубали. Михалка ж князя ударили вороги двома списами в стегно, а третім у руку, але бог молитвою отця його ізбавив [його] од смерті. Як і колись на лукомор’ї, билися [наші] з ними кріпко, і, побачивши [це], половці побігли, а наші вслід за ними погнали, тих рубаючи, тих хапаючи. І взяли їх руками півтори тисячі, а решту їх побили, а князь їхній Тоглій утік.

І була | [се] поміч хреста чесного і [церкви] святої матері божої, Богородиці великої Десятинної, бо ж із [її] волості вони були зайняли [людей і добра]. Бо якщо бог не дає в обиду простого чоловіка, коли начнуть його зобиджати, то хіба він [дасть в обиду] своєї матері храм?

І прийшов Михалко з переяславцями і з берендіями до Києва, побідивши половців, а полонені християни, вибавлені з тої неволі, вернулися до себе. І всі інші християни воздали хвалу богові і святій богородиці, скорій помічниці роду християнському.

19.VIII 1170

Того ж року наприкінці 19 розболівся князь Мстислав Ізяславич у Володимирі, і недуга в нього була тяжка. І став він слати [послів] до брата Ярослава, щоб урядитися про дітей своїх. Урядившись як слід із братом,— той хреста цілував, що не буде він зазіхати на волость дітей його,— преставився князь Мстислав місяця серпня в дев’ятнадцятий [день]. І, опрятавши тіло його, з честю великою і зі співами гласохвальними положили тіло його у святій Богородиці, /303/ в єпископії, що її він сам був спорудив у Володимирі- [Волинському] 20.














1170-72
Лютий 1170

У РІК 6681 [1173]. Ходив Роман Ростиславич із братом Мстиславом на Романа на Мстиславича до Великого Новгорода 1. Андрій же [Юрійович] послав сина Мстислава з усією дружиною і з усіма військами ростовськими і суздальськими. І рязанських князів він послав, і муромських князів послав із полками, і Бориса Жидиславича 2, воєводу-таки свого. І таке було множество воїв, що й числа [їм] нема.

Неділя 22.II 1170

1 Про цей похід на Великий Новгород у лютому 1170 р. уже говорилося вище (див. прим. 4 до 1172 р.); останні сім слів («на Романа... Новгорода») в Іп. І Хл. вписано не на своєму місці - після «воєводу-таки свого».

І як тільки прийшли вони в землю їх, багато лиха вони вчинили: села взяли і попалили, і людей посікли, а жінок, і дітей, і майно забрали, і скот зайняли, і прийшли тоді до города. Новгородці тим часом заперлися в городі з князем Романом і кріпко билися з городських стін. Війська ж, прийшовши, стали здалеку од города. І, приходячи, війська завзято билися коло города, а Мстислав [Андрійович] в’їхав був у ворота і, заколовши декількох мужів, вернувся назад до своїх.



Середа 25.II 1170

2 В Іп. і Хл. хибно «Жирославича»; у Лавр. «Жидиславичемъ».

3 За Новг. I, Роман Мстиславич з новгородцями під вечір 25 лютого 1170 р. так розправився з нападниками: «овы исЂкоша, а другыя измаша, а прокъ ихъ злЂ отбЂгоша, и купляху суждальць по 2 ногатЂ».

4 Великий піст у 1170 р. був із 16 лютого по 4 квітня.

5 Ідеться про міста Содом і Гоморру, які, за Біблією (Буття, XIX), бог спалив за гріхи їхніх жителів (насправді вони загинули від землетрусу). Тим часом жителів ассірійської столиці Ніневії, які теж грішили, але не вміли відрізнити правої руки від лівої І покаялися за свої гріхи, бог помилував (Кн. Іони).

6 Псалом CXVII, 18.

7 Додано з Лавр.

І настав мор великий серед коней і в військах, і не вдіяли вони нічого городу їх. І вернулися вони назад до себе 3, і ледве до своїх домів добралися пішки, а інші люди померли з голоду. І не було ж ніколи такого тяжкого походу людям сим, а деякі з них навіть конину їли і у великий піст 4.

Сталося ж се за гріхи наші. Чували ми три роки тому про знамення, яке було в Новгороді [і] яке всі люди бачили. У трьох же церквах новгородських плакала на трьох іконах святая богородиця, бо побачила мати божа пагубу, що мала бути над Новгородом і над його волостю. Тож молила вона сина свойого зі сльозами, аби він їх ніяким чином не скоренив, як ото колись Содом і Гоморру, а, яко ніневітян, помилував 5. Так воно й сталося. Очевидно ж: бог і мати божа ізбавили [їх] милістю своєю, тому що вони християни є. Пише ж Давид, говорячи: «Караючи, покарай мене,— сказав він,— господи, [та] смерті не оддай мене» 6. Отак і сих людей новгородських покаравши, він смирив їх сильно. За переступ [цілування] хресного і за гордість їхню він навів на них [рать, а] милістю своєю ізбавив город їх. Але ми не говоримо: «Праві є новгородці, бо здавна вони є звільнені 7 прадідами князів наших». Адже лиха невірність у них вкоренилася — хреста князям переступати, а князів — онуків і правнуків — безчестити і осоромляти, а хрест чесний, їм цілувавши, переступати. То доки господеві бути терпеливим до них? За гріхи він навів [рать] і покарав [їх] по заслузі рукою благовірного князя Андрія. /304/

Вересень 1170

Того ж року наприкінці 8 прийшла вість Романові [Мстиславичу] про смерть отця, і Роман дав знати [про це] дружині своїй і приятелям своїм новгородцям. І, порадившись, дружина сказала йому: «Не можемо ми, княже, уже тут бути. Піди-но ти до братів у Володимир». І він послухав дружини своєї, поїхав до братів 8.

У той же час преставився був його, [Романа], брат менший [Володи] мир у [городі] Берестії.


4.Х 1170
18(?).IX 1170

У тім же році послав Андрій [Юрійович посла] до Ростиславича до Рюрика [у Смоленськ і] дав йому Новгород Великий, і Рюрик приїхав. Він дав 9 волость свою брату своєму Давидові, а сам пішов до Новгорода місяця вересня у вісімнадцятий (?) 10 день. |


8.Х 1170

Того ж року родився в Ігоря [Святославича] син, місяця жовтня у восьмий день, і нарекли його ім’ям Володимир, а в хрещенні Петром.

Зима 1170/1



8 Див. прим. 19 до 1172 р. Новг. І свідчить, що 4 жовтня 1170 р. у Новгород прибув новий князь Рюрик Ростиславич, прийшовши сюди із Смоленська. Значить, Роман Мстиславич виїхав із Новгорода десь у вересні, дізнавшись про смерть батька, що сталася 19 серпня. Слова «того ж року наприкінці» знову вказують на вересневе літочислення.

9 В Іп. хибно «за»; треба «да».

10 В Іп. хибно «августа въ 8 день»; розрахунки відстаней показують, що звичайно дорога зі Смоленська до Новгорода тривала приблизно два тижні.

Тої ж зими прийшли половці на Київську сторону і взяли безліч сіл за Києвом з людьми, і [з] скотом, і з кіньми, і пішли із множеством полону в Половці. Гліб же [Юрійович], князь київський, у той час був недужий. Він послав [гінців] по двох братів своїх, по Михалка і по Всеволода. І Михалко та Всеволод поспішно приїхали до нього, і він послав їх услід за половцями.

Отож Михалко і Всеволод; послушливі ці, пішли вборзі вслід за половцями. Вони з берендіями, і з торками, [і] з воєводою своїм, Володиславом [Воротиславичем], наздогнали їх за рікою Бугом. Вони виїхали на дорогу їх, і поїхали по дорозі вслід за ними, і настигли їх із полоном, і билися з ними. Михалко ж і Всеволод з божою поміччю тих побили, а других захопили і сказали захопленим: «Чи багато ваших позаду?» І вони сказали: «Багато є». І мовив Володислав: «Осе ми держимо колодників собі на смерть. Повели-но, княже, нехай посічуть їх». І посікли їх усіх.

І поїхали вони по дорозі вслід за ними, і настигли їх знову, других, і зступилися з ними, і билися кріпко. І поміг Михалкові і Всеволоду проти поганих бог, дідня і отча молитва. І сталося [це] в неділю,— самі вони поганих побили, а других захопили, і полон одняли, чотириста людей, і пустили їх до себе. А самі вони вернулися до Києва, славлячи бога, і святую богородицю, і силу чесного хреста, і святих обох мучеників, [Бориса і Гліба], що помагають у битвах з поганими.

20.1 1171

У той же час преставився благовірний князь Гліб, син Юріїв, онук Володимирів, у Києві, княживши два роки. Сей князь був братолюбцем; [якщо] кому-небудь він хреста цілував, то не одступав од /305/ нього аж до смерті. Був же він кротким, доброчесним, любив монастирі, чернечий чин поважав, убогим щедро помагав. І, опрятавши тіло його, положили його в [церкві] святого Спаса в монастирі [на Берестовім], де й отець його лежить. Преставився ж Гліб місяця січня у двадцятий [день], в день [пам’яті] святого отця Євфимія.

<8.III> 1171

11 Цей Святополк (Святополк Юрійович?) був, можливо, служебним князем Ярослава Осмомисла.

12 Ідеться про нешлюбну жону Ярослава Настасію (Анастасію).

13 На землі волзьких болгар.

У тім же році утекла [Ольга], княгиня Ярославова, з Галича в Ляхи із сином з Володимиром. І [воєвода] Коснятин Сірославич, і многі бояри з нею були там вісім місяців. І стали слати до неї [послів князь (?)] Святополк 11 і інша дружина, просячи її назад: «А князя твойого ми візьмемо». Володимир тим часом послав [посла] до Святослава до Мстиславича, прохаючи в нього [города] Червена: «Хай, там сидячи, добре мені буде слати в Галич. Якщо ж я сяду в Галичі, то Бужськ твій поверну і три городи придам до нього». Святослав тоді дав йому [Червен] і хреста йому цілував, [що буде] помагати йому.

Листопад 1171

І пішов Володимир до Червена з матір’ю, і встріла його вість од Святополка із Галича: «Поїдь уборзі. Отця твойого ми схопили єсмо і приятелів його, Чаргових людей, побили. А ось твій ворог — Настаська» 12. І галичани, розіклавши вогонь, спалили її, а сина її [Олега] в заслання вигнали, а князя [Ярослава Осмомисла] водили до хреста, що буде він по правді жити з княгинею. І так вони уладилися.

Зима 1171/2

14 В Іп. і Хл. «въ 15 день»; масляна неділя припадала на цей день у 1170 р., але тоді ще був живий Гліб Юрійович; із тексту цілком ясно, що тут ідеться не про день — масляну неділю, а про тиждень масляниці, який у 1171 р. припадав на 1-7 лютого, отже, вірною буде дата 5 лютого, а день тоді був п’ятниця.

15 У Мстислава Андрійовича від невідомої жони був син Василій.

Тої ж зими послав князь Андрій [Юрійович] сина Мстислава на Болгар 13. А муромський князь [Юрій Володимирович] сина [Володимира] послав, а рязанський князь [Гліб Ростиславич] сина [Романа] послав. І немилий був похід той усім людям цим, тому що невчас є [це] — зимою пустошити Болгар. Ідучи, вони не йшли.

І був ото князь [Мстислав Андрійович] на Городці, а [далі] він з’єднався з двома братами своїми, з [Володимиром] муромським і з [Романом] рязанським,на усті Оки. І ждали вони дружини своєї /306/ дві неділі, і, не дождавши, поїхали з передовою дружиною. А Борис Жидиславич воєводою був у той час і порядок увесь держав. І в’їхали вони несподівано в поганих, і взяли шість сіл, а сьомий город, мужів порубали, а жінок і дітей захопили.

Коли ж болгари почули, що князь Мстислав, прийшовши з малою дружиною, іде з полоном назад, вони приготувалися спішно і поїхали вслід за ними шістьма тисячами. І замалим не настигли вони їх за двадцять верст, бо князь Мстислав [був] на усті [Оки] з невеликою дружиною, а всю дружину він одпустив од себе. Та одвернув бог поганих од нього, а християн покрив рукою своєю. А наші ж, почувши се, прославили бога: заступив бо очевисто він [їх] од поганих, і святая богородиця, і християнськая молитва,— погані ж повернулися назад, а християни, воздаючи хвалу богові і пречистій богородиці, вернулися до себе.

Кін. січня 1171

У тім же році послали Давид і Мстислав [Ростиславичі посла] по стрия свого [Володимира Мстиславича до города] Дорогобужа, :запрошуючи його в Київ на стіл. І він, переступивши хреста спільникам своїм, Ярославу [Ізяславичу] і Мстиславичам [Роману, Всеволоду і Святославу], пішов до Києва, потаївшись, а сина Мстислава посадив у Дорогобужі.




Початок княжіння Володимирового в Києві



П’ятниця 5.II 1171

І сів Володимир [Мстиславич] у Києві на столі місяця лютого в п’ятий день 14, на масляну неділю. Андрієві ж [Юрійовичу] нелюбим було сидіння Володимирове в Києві, і насилав він на нього [послів], велячи йому іти з Києва, а Романові Ростиславичу повелівав він іти до Києва.

Вівторок 28.III 1172

Того ж року преставився благовірний князь Мстислав Андрійович 15, місяця березня у двадцять і восьмий день, у вівторок. Положили його у святій Богородиці в [городі] Володимирі, у церкві, що її спорудив отець його Андрій. І плакали по ньому отець його і вся Суздальська земля.

Кін. зими 1171/2
Весна 1172

У ту ж зиму вийшов Рюрик [Ростиславич] із Новгорода. А потім новгородці послали [послів] до князя Андрія в Суздаль, і він дав їм дитя своє, Юрія 16, і прийняли вони його з честю.

П’ятниця 7.IV 1172

16 Цей Юрій Андрійович, вигнаний навесні 1175 р. новгородцями з Новгорода, потім дядьком (стриєм) Всеволодом Юрійовичем із Володимирської землі, подався до половців, а наприкінці 1185 р. одружився з царицею Грузії Тамар (Тамарою), де намагався захопити всю владу у свої руки. Через два роки, не витримавши його різного мерзенного неподобства і заявивши: «Я не в силах випрямити тінь кривого дерева», — Тамар наказала вислати його до Константинополя, звідки він, як родич візантійських імператорів, потім двічі безуспішно пробував захопити грузинський престол. Дальша доля його невідома. В Андрія Юрійовича був іще один син, Гліб, не відомий з літописів, якого поховали у Володимирі, в Успенському соборі.

А коли Рюрик ішов з Новгорода і Смоленська і перебував у [городі] Лучині, [то] вербної неділі у п’ятницю, як сходило сонце, родився у нього син, і нарекли його у святім хрещенні дідовим ім’ям Михайло, а княжим — Ростислав, теж дідовим ім’ям. І була радість велика, що він родився, і дав йому отець Лучин-город, в якому він народився, і поставили на тім місці церкву святого Михайла, де він родився.



Рельєф із зображенням Геракла. Київ. XI ст.




1171-74
Понеділок 10.V 1171

1 В Іп. «мЂсяця маия въ 30 прЂставися русальноЂ недЂлЂ в недЂлю», у Хл. «маа въ 10 преставися русалное недЂли в понед[Ђлникъ]», і ця дата — вірна; про русальну неділю (тиждень) див. прим. 1 до 1177 р.

2 Чотири місяці — це лютий, березень, квітень і перша третина травня; маємо типову літописну хронологію, де неповні дати рахуються за повні.

3 За Татіщевим, після смерті Володимира Мстиславича у Києві сів Михалко Юрійович; враховуючи ситуацію, можна твердити, що до Києва він прибув 12 чи 13 травня 1171 р.

4 За німецькими джерелами, Ярополкова дочка Вислава (Вишеслава?) від невідомої жони була першою жоною західнопоморського (щецінського) князя Богуслава II.

5 За Любецьким синодиком, ім’я жони Ярослава Всеволодовича — Ірина.

У РІК 6682 [1174]. У Володимира [Мстиславича] була недуга тяжка, і од неї він скончався місяця травня в десятий [день]. Преставився він у понеділок русальної неділі 1, і положили тіло його /307/ у святім Феодорі, в отчому його монастирі. І було всього сидіння його в Києві чотири місяці 2. Сей же багато зазнав біди, втікаючи од Мстислава [Ізяславича] то в Галич, то в Угри, то в Рязань, то в Половці за свою провину, тому що не встояв він на хресному цілуванні, і воно завше його гонило.

[У] тім же році прислав Андрій [Юрійович послів] до Ростиславичів, [Рюрика, Давида і Мстислава], кажучи так: «Ви нарекли єсте мене собі отцем, і я хочу вам добра. Тому я даю Романові, брату вашому, Київ» 3. [І] послали [кияни послів] по Романа до Смоленська, і прийшов Роман до Києва, і зустріли його з хрестами митрополит [Костянтин], і архімандрит, печерський ігумен [Полікарп], і інші ігумени всі, і кияни всі, і брати його.








Початок княжіння Романа Ростиславича в Києві


Отож князь Роман увійшов у Київ і сів на столі отця свойого і діда, [а] синові Ярополку 4 дав Смоленськ. І була радість усім людям, що Роман став княжити, а сів Роман у Києві, коли місяць липень настав.

У той же час, коли Святослав Всеволодович сидів у Чернігові, а Роман сидів у Києві, стали половці шкоду чинити по [ріці] Росі.

24. VI 1171

У той же час родився Ярославу [Всеволодовичу] 5 син, і нарекли його ім’ям Ростислав, а в хрещенні Іваном, бо родився він був на Різдво Іоанна Хрестителя.

29. VI 1171








20.VII 1171

Того ж року, на Петрів день, Ігор Святославич, зібравши війська свої, поїхав у поле за [ріку] Ворскол і стрів половців, які тут підстерігають язика. Він захопив їх, і розповів йому колодник, що [хани] Кобяк і Кончак пішли до Переяславля. Ігор тоді, почувши це, поїхав супроти половців і переїхав Ворскол коло [города] Лтави, [йдучи] до Переяславля, і узрілись вони з військами половецькими. Але рать [половців] була мала, і тому не змогли вони стати супроти Ігоря. І через те побігли вони, всю здобич свою покидавши. Пустошили ж вони були коло [города] Серебряного і коло [города] Баруча. Дружина ж Ігорева, настигнувши їх, тих побила, а інших захопила. І так поміг бог християнам у день святого пророка Ілії.

24.VII 1171

Од Переяславля ж [Ігор] поїхав [до Києва] к празнику святих мучеників Бориса і Гліба, але не встиг [прибути] напередодні, [а] після вечерні приїхав. Назавтра ж став він давати здобич князям і мужам, і тоді Роман, і Рюрик, і Мстислав [Ростиславичі], одаривши його, відпустили йрго до себе. /308/

Лютий 1173



6 Див. прим. 8 до 1146 р.

Того ж року став Андрій [Юрійович] складати вину на Ростиславичів і прислав до них [мечника] 6 Міхна, кажучи так: «Видайте мені Григорія Хотовича, і Степанця, і Олексу Святославця, бо се вони уморили брата мойого Гліба, і вони є вороги нам усім». Але Ростиславичі його не послухали і одпустили Григорія від себе. І сказав Андрій Романові: «Не ходиш ти у моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид — із Вишгорода, а Мстислав — із Білгорода. А ото вам Смоленськ, ним і поділіться».

Бл. 18. II 1173

І заремствували вельми Ростиславичі, що він позбавляє їх Руської землі, а брату своєму Михалкові дає Київ. Роман тоді пішов у Смоленськ, а Михалко ж сам не пішов із [города] Торчського в Київ, а послав сюди брата Всеволода і синівця свого Ярополка Ростиславича. І сидів Всеволод п’ять неділь у Києві.

Ростиславичі ж — і Рюрик, і Давид, і Мстислав — послали [послів] до Андрія, кажучи так: «Брате! Ми вправду нарекли єсмо тебе отцем собі. І хреста ми єсмо цілували тобі, і стоїмо на хреснім цілуванні, хотячи добра тобі. А ти осе нині брата нашого Романа вивів єси із Києва і нам дорогу показуєш із Руської землі без нашої вини. Хай нас бог усіх розсудить і сила хресна». Андрій же одвіту їм не дав.

Ніч на 24.III 1173

7 Себто в ніч на п’яту суботу (похвальну) великого посту; в 1173 р. ця субота припадала на 24 березня.

Ростиславичі тоді, порадившись і поклавши надію на бога, і на силу чесного хреста, і на молитву святої богородиці, в’їхавши в ніч на Похвалу святої богородиці 7 в Київ, схопили Всеволода Юрійовича, і Ярополка [Ростиславича], Юрієвого внука, і [воєводу] ляха Володислава [Воротиславича], і [мечника] Міхна, і бояр усіх. А Київ дали брати Рюрикові.

24.III 1173

І князь Рюрик, син Ростиславів, увійшов у Київ зі славою великою і честю і сів на столі отців своїх і дідів своїх.

Того ж року Святослав Всеволодович заклав церкву кам’яну святого Михайла в Чернігові на княжім дворі.

Літо(?) 1173

У той же рік утік Володимир, син Ярослава [Володимировича], галицького князя, до Ярослава [Ізяславича] в Луцьк, бо той узявся був йому волость добути. [А] Ярослав галицький, пославши [послів], привів ляхів на підмогу собі і дав їм три тисячі гривень срібла, спалив два городи і став слати [послів] до Ярослава: «Пусти сина мойого до мене, а то піду на тебе раттю». І він, убоявшись, що попалять волость його, одіслав Володимира з матір’ю до Михалка [Юрійовича] в Торчський, бо Михалко був братом Ользі-княгині. А звідти покликав його Святослав Всеволодович, тесть його, у Чернігів, маючи намір | одіслати його в Суздаль до Андрія, але не одіслав.

Літо 1173

Того ж року пішли Ростиславичі на Михалка до Торчського. І стояли вони довкола нього шість днів, а на сьомий день прислали до них [послів] і урядилися так, що Михалко прихватив до Торчського Переяславль. І позбувся Андрій брата свого і Святослава Всеволодовича чернігівського. А [Святослав] до Ростиславичів пристав, бо тоді перебував Рюрик у Києві. І він, [Святослав], так був урядився, що він [має] Володимира Ярославича галицького, сестрича Михалкового, оддати Ростиславичам і одіслати його до отця, а Ростиславичі мають одпустити Всеволода [Юрійовича], і Ярополка [Ростиславича], і всю дружину. І вони, [Ростиславичі], Всеволода одпустили, а Ярополка не пустили: «Ти його од нас не вимагав єси». Тією ж дорогою йдучи, Ростиславичі й синівця його, [Михалкового], Мстислава [Ростиславича] вигнали з Треполя. Мстислав же пішов звідти до Чернігова, а Михалко не прийняв його.

Того ж року Андрій [Юрійович], князь суздальський, розгнівався на Ростиславичів із-за Григорія із-за Хотовича, тому що вони волі його, [Андрія], не вчинили. І, се почувши, Ольговичі раді були. Святослав Всеволодович і всі брати його послали мужів своїх до Андрія, підбиваючи його на Ростиславичів і кажучи йому: «Хто тобі ворог, той і нам. А ми ось із тобою готові».

І Андрій, прийнявши раду їх, сповнившись зарозумілості, розгордівшись вельми, надіючись на силу тілесну і безліччю воїв оточившись, /309/ розпалився гнівом і послав Міхна, мечника, сказавши йому: «Їдь до Ростиславичів і скажи їм: «Не ходите ви в моїй волі, то ти, Рюриче, піди в Смоленськ до брата у свою отчину». А Давидові скажи: «А ти піди в Берладь, а в Руській землі я не велю тобі бути». А Мстиславу мов: «У тобі стоїть усе, тому не велю я тобі в Руській землі бути».

Але Мстислав од юності звик був не боятися нікого, а тільки бога одного берегтися. І повелів він, Андрієвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову й бороду, сказавши йому: «Іди ж до князя свойого і скажи йому: «Ми тебе до сих пір по приязні як за отця мали. | А коли ти з сякими речами прислав єси не яко до князя, а як до підручного і простого чоловіка, то що ти замислив єси, то те й роби. Нехай бог усе розсудить».

8 В Іп. і Хл. хибно «Панель»; 1 посл. Петра V, 5.

9 Мстислав Безокий і Ярополк — це сини Ростислава Юрійовича, онуки Юрія Володимировича Оскільки, як видно далі, війська Андрія на чолі з Михалком і Всеволодом Юрійовичами, а також війська Ольговичів. очолені Святославом Всеволодовичем, пішли від Києва 8 вересня, то ясно, що вступили вони сюди 6 вересня, в один із патрональних днів Михалка (чудо архангела Михаїла). Святослав Всеволодович із Києва не пішов, і, отже, як «старший од усіх», він і зайняв 6 вересня (уже вдруге) київський стіл, хоч і ненадовго, до 18 чи 19 грудня 1173 р., коли примушений був утекти, бо вже (20 грудня), за Татіщевим, на цей стіл сів Ярослав Ізяславич.

Коли ж Андрій почув це од Міхна, то спохмурнів вираз лиця його, і роз’юдився він на війну, і став готов. І, пославши [гінців], зібрав він воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців,— і, полічивши їх, знайшов, що їх п’ятдесят тисяч. І послав він із ними сина свого Юрія і Бориса Жидиславича воєводою, велячи їм Рюрика і Давида вигнати із отчини своєї [і] сказавши їм: «А Мстислава, схопивши, не вчиніте ж йому нічого. Приведіте його до мене». Саме так він наказав Борисові Жидиславичу і повелів йому іти до Святослава Всеволодовича, як із ним і з усіма його братами вони нарадилися були.

Через підступ многолукавого диявола, що воює проти християн, отож, Андрій-князь, сей такий розсудливий в усіх ділах, доблесний сей, і погубив розум свій, і, нездержливістю розпалившись, у гніві такі й випустив слова похвальби. Адже богові стидка і мерзенна похвальба і погорда, бо це все було од диявола проти нас, який всіває в серце наше похвальбу й погорду. Як ото Петро 8 говорить: «Гордим бог противиться, а смиренним дає благодать». Отак і збулося слово, яке мовив апостол Петро 8, про що ми потім скажемо. Та ми до попереднього повернемось.








6.IX 1173

І йшли вони мимо Смоленська, бо наказав був [Андрій] Романові [Ростиславичу] послати сина свого [Ярополка] зі смольнянами. І Роман тоді, не хотячи [сам] з’явитися, поневолі послав сина свого зі смольнянами на братів, бо був він тоді в руках його. І полоцьким князям [Андрій] повелів піти всім, і туровським, і пінським, і городенським. І коли прийшли вони до Ольговичів і з’єдналися обоє навпроти Києва, то сюди прибули до них два Юрійовичі, Михалко і Всеволод, і два Ростиславичі, Мстислав і Ярополк 9, [і] два Глібовичі, [Володимир та Ізяслав], і переяславці всі. І, перейшовши Дніпро, в’їхали вони в Київ.

Ростиславичі ж не заперлися були в Києві, а пішли були у свої городи: Рюрик у Білгороді заперся, а Мстислава заперли у Вишгороді з Давидовим військом, а Давид поїхав у Галич до Ярослава [Володимировича] задля підмоги.




8.IX 1173

Святослав же [Всеволодович] із братами і Михалко з братом із Всеволодом і з синівцями, киян зібравши, і берендичів, і [жителів] Поросся, і всю Руськую землю, пішли полками од Києва до Вишгорода на Різдво святої владичиці нашої богородиці приснодіви Марії. І було всіх князів більше двадцяти, а старшим од усіх був Святослав Всеволодович. І одрядив він Всеволода Юрійовича та Ігоря [Святославича] з молодшими князями до Вишгорода.

І коли приїхали вони під Вишгород, то Мстислав Ростиславич, побачивши прибулу рать, виладнав полки свої і виїхав на оболонь супроти них, бо обидві [сторони] іще жадали бою. І завелися стрільці їхні, і почали перестрілюватися, одні за одними гонячись. Мстислав тоді, побачивши, що стрільці його змішалися з противниками, відразу кинувся на них і сказав дружині своїй: «Браття! [Ударимо], поклавшись на божую милість і на святих обох мучеників Бориса і Гліба поміч!» І тут же він поїхав до них.










8.IX — 26.X 1173

10 В Іп. хибно «ратьныхь», у Хл. «раненых».

Противники ж стояли, [розділившись] на три полки,— новгородці, ростовці, а посередині них Всеволод Юрійович своїм полком /310/ стояв. І тут же Мстислав зітнувся з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші противники, побачивши [це], оточили його, бо Мстислав в’їхав був у них з невеликим військом. І тоді змішалися обоє, і велике було сум’яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чути] було брязкіт оружжя, од великої пилюги не узнати [було] ні кінника, ні пішого. А тоді, бившись кріпко, вони розійшлися, бо багато було поранених 10, а мертвих було небагато. І се був один бій першого дня на оболоні Мстислава [Ростиславича] із Всеволодом [Юрійовичем], з Ігорем | [Святославичем] та з іншими молодшими людьми. А після цього прийшли всі сили, і тоді обступили вони весь город, і ходили приступом повсякдень. І [обложені], виїжджаючи з города, билися затято, і багато було [у] Мстиславовій дружині ранених і мертвих, доблесних [мужів]. І стояли вони довкола города дев’ять неділь.

Опісля ж, на Ростиславичів таки, прийшов Ярослав [Ізяславич] луцький з усією волинською землею, домагаючись собі старшинства од Ольговичів. Але вони не одступили йому Києва, і він, увійшовши в зносини з Ростиславичами, урядився з ними щодо Києва і відступив од Ольговичів. Він, знявшись [і] виладнавши полки свої, пішов од них до Рюрика [в] Білгород.

Ніч на 18(19).XII 1173




11 В Іп. і Хл. помилково «Павла»; 1 посл. Петра V, 6 (виклад).

І, це побачивши, [противники] убоялися, кажучи: «Тепер вони на нас усі зберуться з галичанами і з чорними клобуками». І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світу, в сум’ятті великому, /311/ не маючи змоги удержатись, побігли вони через Дніпро, і багато з воїв їхніх потопилося.

І, це побачивши, Мстислав воздав хвалу всемилостивому богу і помочі святих, Бориса і Гліба, що невидимо гонила їх. І виїхав він із города [Вишгорода] з дружиною своєю, і, догнавши їх, дружина його і вдарила на обоз їхній, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту втер із дружиною своєю і немало мужності показав із мужами своїми. Се так і збулося слово апостола Петра 11, який сказав те, що ми попереду написали: «Той, хто возноситься,— смириться, а хто смиряється,— вознесеться».

І так вернулась уся сила Андрія [Юрійовича], князя суздальського, а зібрав він був усі землі, і множеству воїв не було числа. Прийшли бо вони зарозумілими, а смиренними одійшли у доми свої. Ростиславичі ж склали старшинство на Ярослава і дали йому Київ.



Початок княжіння Ярослава Ізяславича в Києві


<20.XII> 1173

Увійшов Ярослав у Київ і сів на столі діда свойого і отця свойого. А Святослав [Всеволодович] став слати [послів] до Ярослава з жалобою, кажучи йому: «На чім ти цілував єси хреста? Згадай-но давню угоду. Ти ж сказав єси: «Якщо я сяду в Києві, то я тебе наділю. А якщо ти сядеш у Києві, то ти мене наділи». Нині ж іти сів єси,— чи право, чи криво,— тож наділи мене». Але він став йому мовити: «Чому тобі наша | отчина? Тобі ся сторона без надоби». Святослав тоді став йому говорити: «Я не угрин, ні лях, а ми одного діда єсмо внуки. І скільки тобі до нього 12 [діла], стільки й мені. Якщо ти не стоїш на давній угоді, то воля твоя».

Друга пол. лютого 1174

12 Києва.

13 За Лавр., Святослав Всеволодович сидів у Києві 12 днів; дід Святослава Ольговича, тобто Олег Святославич, у Києві не сидів ніколи (див. вище: «на столі діда свойого»); так само слова Святослава, сказані ним вище, «ми одного діда єсмо внуки», означають, що Святослав і Ярослав Ізяславич були нащадками одного предка (прапрадіда і прапрапрадіда) Ярослава Володимировича Мудрого.

14 Невідому на ім’я дочку князя польського Болеслава Кривоустого (див. прим. 12 до 1149 р.).

І, це сказавши йому і зібравшися з братами, він поїхав у напад до Києва. Ярослав же не зібрався був із братами і не осмілився запертися в Києві один, а втік до Луцька. А Святослав в’їхав у Київ і сів на столі діда свойого і отця свойого 13. Сів же він, забравши майна Ярославового без числа. Тоді ж напали вони на княгиню Ярославову 14 і взяли з меншим сином, [з Ізяславом], і дружину його схопили всю, [і всіх] одіслали до Чернігова. Вони бо несподівано напали, і братам його, [Ярослава], не було вісті, [що] Ольгович 15 в’їздив у Київ.

Ярослав же, почувши, що стоїть Київ без князя, пограбований Ольговичами 15, приїхав назад до Києва [і] в гніві замислив тяготу киянам, кажучи: «Підвели ви єсте на мене Святослава,— думайте, чим викупити княгиню і дитя». А вони не знали, що відповідати йому. І обложив він оплаттю весь Київ — і ігуменів, і попів, і ченців, і черниць, латинян і купців 16 — і запер [у городі] всіх киян.

У той же час чернігівський князь [Святослав Всеволодович] не мирив із Олегом Святославичем, [князем новгород-сіверським], і пустошив Олег Святославову волость, волость Чернігівську. Святослав тоді замирився з Ярославом з Ізяславичем з київським, пішов на Олега і попалив волость його. І, багато лиха вчинивши, вернулися вони до Чернігова.

11. I 1174



15 Уже відзначалося, що Ольговичами називали усіх нащадків Олега Святославича-«Гориславича».

16 Тобто іноземну колонію в Києві та чужоземних купців.

17 Джерело цитати встановити не вдалося.

18 За Лавр., Воскр. і Никон., у Юрія Володимировича від невідомої жони залишилося три сини: Володимир, Давид і Юрій-Георгій; Давид Юрійович (у ченцях — Петро) мав, за цими ж літописами, теж від невідомої жони, двох синів — Святослава та Юрія-Георгія, а також, за Татіщевим, дочку (Євдокію), що була жоною володимиро-суздальського князя Святослава Всеволодовича; Юрій Юрійович мав сина Олега від невідомої жони.

19 У Лавр. сказано трохи інакше і вірніше — сам Роман із братами просив, щоб йому дали київський стіл.

Того ж року преставився благовірний князь Святослав Юрійович, місяця січня в одинадцятий день. Сей же князь вибранцем божим був: од рождення і до змужніння була йому недуга люта, а такої недуги просили собі у бога святії апостоли і святії отці. Бо хто постраждає од недуги тієї, то, як [святії] книги говорять, «тіло його мучиться, а душа його спасеться» 17. Отак же і той воістину святий Святослав [був] божий угодник, вибраний з-поміж усіх князів: не дав йому бог княжити на землі, а дав йому царство небеснеє. По у|спінню його положив брат Андрій тіло його в церкві святій Богородиці в Суздалі, в єпископії.

У тім же році преставився Юрій [Володимирович] 18, князь муромський, місяця січня в дев’ятнадцятий день. І покладений він був у Христовій церкві в Муромі, що її він сам спорудив. /312/

Андрій Боголюбський. реконструкція М.М.Герасімова.




Березень квітень 1174

У той же час прислали Ростиславичі [Давид, Рюрик і Мстислав послів] до князя Андрія, просячи з братами своїми [дати] Романові Ростиславичу княжити в Києві 19. Але князь Андрій сказав: «Пождіте трохи, я послав до братів своїх у Русь. Як мені вість буде од них, тоді й дам одвіт».






Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.