Головна




Стефан ЗИЗАНІЙ

КАЗАНЬЄ СВЯТОГО КИРИЛА,

ПАТРІАРХИ ІЄРУСАЛИМСКОГО, О АНТІХРИСТЂ И ЗНАКОХ ЄГО.
З РОЗШИРЕНІЄМ НАУКИ ПРОТИВ ЄРЕСЕЙ РОЗНЫХ


Яснеосвєцоному пану, а пану Костантину Костантиновичу. В святом крещеніи Василію, княжати острозскому, воеводЂ кієвскому, маршалкови землЂ волинскоє, старостЂ володымєрскому и проча.

Пану моєму милостивому.

Много єст речій непевных, в которих ся кохают людє, леч побожность самая, ясневельможный княже, маєтность вЂчная и несмертелная єст человЂкови, которая не толко на сєм свЂтЂ, але и по смерти оному помагаєт. Єсли бовЂм богатство то єст непевно, як тыж можность и сила, триваєт толко до часу, здоровя также псує хороба, а молодостє оздобу звЂтяжує старость.

Побожность самая толко в православной вЂрЂ человЂкови єст завжды моцна, которои розмаитым способом правдивыи синове соборной церквє собЂ набывали. Єдны бовЂм постом и молитвою, ялмужною, чистостю и повстягливостю тЂла, а другій статечностью и смЂлостю, вызнаням правдивои вЂри.

Яко пророци, апостолове, мученици святым, которіи своєю побожностю над всЂх суть поличени, абовЂм жалем кривды божеи зняты будучи, яко и гетманы против найпотужнЂйшим монархом свЂта того становилися, вызнаня о єдной святой православной вЂрЂ чинячи и в онои, до конца триваючи, живота своєго не жаловали, што все для милости господа бога и меншеи братіи своєи чинили, которых вЂри, побожности и мужства наслЂдовали оныє зацныє, святоє памяти продкове.

Костантин, он великий гетман, отец вашеи княжацкои милости, которого сталость, мужство, повагу, мудрость, вЂру господу богу и пану своєму не толко в тутошних, але и в иных панствах дознали зацных народов людє. Не вспоминаю ту для хвалы божеи на розныи мЂсца маєтности наданя, оздобы, великими кошты будованя домов божіих для розширеня побожности и вспокоєнія набоженства єднои святои кафолическои церкви греческои, на што был правє господу богу увесь вЂк свой офЂровал.

За што тыж єго бог всєдержител гойне благословити рачил: Вашу княжецкую милость, панскои годности потомка. В дому князства острозского дЂдича, а в православной вЂрЂ переднЂйшого даровати рачил, которого можность, сталость, мужство, вЂру, панскіи поступки натяжшій неприятель затаити не може, але каждый дому острозскому признати тоє завжды мусит.

Прото я, абым ся не здал непотребне мовячи, вспоминати не хочу тоє; толко што Павел до Тимофєя написал, мовити мушу. Дякую богу, которому служу с прародителєй чистым сумнЂням, и без перестанку тебе вспоминаю в прозбах моих в ночи и в днє, жадаючи тебе видЂти, памятаючи на слєзы твои, абых был радости наполнєн, приводячи собЂ на памят оную вЂру, которая єст в тобЂ нелицемЂрная, которая первЂй мешкала в бабцЂ твоей ЛоидЂ, и в матцЂ твоєй Євникіи, а єстем того певен, же и в тобЂ, для которои причини напоминаю тя, абыс розпаляв дар божій, которій єст в тобЂ, рукоположенієм моим. АбовЂм бог не дал нам духа боязни, але моци, и любвє, и трезвости. Не встыдайжеся теды терпенія господа нашего, анЂ мене, вязня єго, але посполу працуй в Євангелій, ведлє моци божеи.

Для того и тую малую книжку, вашей княжескои милости, приписую и пилне прошу, абы єи вш. кн. мл., читати и мнЂ милостивым паном быти рачил. В Вилни, мая 20, ведлє старожитного календаря.

Вашей княжескои милости слуга и богомолец Стефан Зизаній, слова божего проповЂдник.




РОЗДЂЛ ПЕРВЫЙ


Сумма


О двох Христовых приходЂх и о способЂ их, ту Кирил святый в першом роздЂлЂ оповЂдаєт, напоминаючи, абысми з радостю єго ожидали. Гдыж прійдет не знову суд приняти, але всЂх противников осудити, а вЂрных своих, от мук антихристовых высвободивши, заплату дати...


Наука


Христов приход оповЂдаєм, не єдин толко, але и другій. Приход Христов пєрвый был з неба на землю, в полшосты тысячи лЂт от створЂня свЂта, гды ся рачил в животЂ пречистои девицЂ от духа святого ведлє человЂчества зачати и народити.

Перше Христос на землю пришол убого, покорно, не славно, и дому своєго ту на земли не маючи. А то чинил для тых причин.

Пєрвая, абы всЂ покорныи, убогій и от свЂта взгорженыи доброволнє и безпечнє до него приступили и с ним посполитованє мЂти могли. О которых завжды пилность чинит, братією их называючи, за них ся поручаєт, мовячи, штостє им учинили, мнЂстє учинили, я за них отдам.

Другая, абы тым способом указал нам собою слуг своих, а найболше ієреов Христовых, гдыж якій сам Христос был, такій и слугы єго, не болшіи над пана своєго, мало што на сем свЂтЂ маючи, от людей взгоржени и осмЂяни, мусу жадного нЂкому не чинячи, сами долегливости и бЂды поносячи.

Третяя, абы антихриста и слуг єго указал, которій во всєм єму противни: горди, вывышени, богати, славни, Христовым прикры и страшливи, фортелєм, а кгвалтом всЂх за собою тягнучи, сами долегливостей не терпячи, всЂ бЂды задаючи, а найболше Христовым. Не так о убогих, як о богатих стараючися и их подсЂдаючи, хотячи ся на сем свЂтЂ воцарити, и кто бы ся им не покорил — мучителЂ окрутныє, о которых, нам даючи, Христос престрогу мовил: «Княжа свЂта сего идєт, але во мнЂ не маєт нЂчого», то єст, не в моих мЂсце буде мЂти.

Христов приход оповЂдаєм не толко первый, але и другій, над першій оздобнЂйшій, который маєт быти осмого вЂку. АбовЂм свЂдчат докторовє святыи, иж яко Христос пришол другій раз в осмый день по воскресеніи из мертвых до учеников своих, также и другій раз в осмый вЂк з неба прійти маєт.

А будєт приход єго вторый на землю славный, з моцу барзо великою и з страхом на противных.

Пєрвоє, абы моцу и духом уст своих, то єст розказом, оного гордого, ту на свЂтЂ людми не звЂтяжоного антихриста и слуг єго, фалшивых пророков, забил, яко сам през пророка мовит: «Ово я на пророки фалшивыи, которій зводят людій моих».

Другоє: абы всЂх своих, которій, звести ся не давши, до конца ждучи єго, вытерпят от всякого страху и небезпеченства антихристова, моцу своєю выбавил и славою вЂчною ту на свЂтЂ взгорженных тогды прославил. Яко сам мовит: «Славячих мя прославлю, а которій мною взгоржают, безчестни зостанут». И зась мовит: «ПрійдЂте ко мнЂ вси змордованныи и обтяженныи, а я вас успокою»...



РОЗДЂЛ ЧЕТВЕРТЫЙ


Яко Христос час приходу своєго и конец того свЂта жадному не ознаймил, толко знаки певныє и престорогу для антихристов оповЂл, которіи оному остатнему антихристу, люд до купы зводячи, пред єго приходом мЂли повстати...


Знак трєтій


Єще ж смотрЂмо, што за знаки мают ся показати на духовных. Избавитель мовил: и тогды згоршатся многіє, и єдин другого выдасть, и зненавидит друг друга. И кгды услышиш, иж владыки на владык, и клирики на клириков, и иных стану духовного на себе повстаючих и до кровє находячих, тогды не тривожся, бо ти оповЂжено. Не смотри ж того, што ся тепер дЂєт, але пилнуй, што ти перше в письмЂ єст ознаймено. И хотяй бым и я, учачи тебе, гинул, але ты не погибай. Пристоит бовЂм ученикови лЂпшим и опатрнЂйшим над учителя быти. ОпослЂд пришедши, а першим быти, гдыж и в єдинадцатую годину бог пріймуєт. Не дивуйся, иж владыки єдины других зненавидят. АбовЂм и межи апостолами нашолся продавца.


Вырозуменя


И на тот час згоршатся многіє. На то мало што потреба писати, кгдыж ся тоє власне тепер дЂєт, иж не толко посполитыє, але и духовныє згоршившись, для покоры и убозства церквє Христовы отбЂгают, а до гордого и панством обогаченого княжати свЂта того, окаянныи, отходят. Яко Іюда христопродавца от Христа убогого, не для инои причины до богоубійцов жидов, єдно для лакомства маєтности отшол. Также и тыє, святобливых патріархов, убогих и покорных слуг Христовых отступуют, и великих добродЂєв своих, от которых приняли благословенство божіє, неневидят, а праве выдают на фрасунки. Вшак же кгды тоє видиш, розумЂй, яко учит Кирил святый, не вЂра злая, от которои они, отступуючи, гинут, але их негодность, на которих ся тыє знаки выполняют. Яко и Юда святый пишет: иж в остатніє часы будут насмЂвцы ведле своєи пожадливости и нечистости ходячи, а то суть тыи, которіи ся от єдности вЂри отдЂляют а суть телесни, духа не маючи, а вы теды, возлюбленыє в святой вашей вЂрЂ, будуйтеся духом святым, нЂчого не отступуючи святобливых отцев наших патріархов. И до конца з ними трваючи, спасемся.


Знак четвертый


А не толко на преложоных тот знак єст, але и на посполитых, мовит бовЂм: для размноженія злости высхнє любов межи многими. Может ли кто похвалится из межи вас, абы мЂл не облудную любов до ближнєго своєго? Азали не словами многокрот вЂншуєт всєго и осмЂхаєтся, ласкавым показуючися, а на сердци змышляєт зраду и чинит зле, мовячи добре.


Вырозумєня


И для розмноженія несправедливости згасне милость межи многими. На тоє Феофилакт 1 святый пише: же умножатся зазрости, неприязны, погоршеня, лживыи пророци, которіи сут предотечЂ антихристовы, зводячи многих и на всякую реч несправедливости попудливых. И для великои несправедливости и практык антихристовых стрЂвожени будут люде так барзо, же и межи своими власными не найдеся искра любве. Выдаст бовЂм єден другого, а кто будєт до конца терпливый и, моцно стоячи, не поклонится, в таковых бЂдах спасен будет, яко добрый рыцыр в войнЂ, поты святый Феофилакт. А святыи патріархове, истинныи пастырЂ нашЂ, Иоаким Антиохийскій 2, Ієремія Костантинополскій, тут у нас будучи, юж близко сконченія свЂта хотячи тую искру любве божеи розпалити в людєх, братства церковный єдного святого православія греческого постановили, што тыж и наяснЂйшій корол полскій зверхностю панства привилейми то умоцнити рачил, хотячи, абы православныє христіяне ведлуг набоженства своєго к милости правдивой, єден кождый з ближним своим, в щирости и повинности своєи христіянскои сходячись, розмышляли єдин о другом, милост виполняючи, а гнЂв божій благаючи. Але того фудаменту милости Христовои, набарзЂй діявол ненавидит, и перше злых духовных, добру противных, (а нЂкоторых там же вписных) взбудил на тоє воєвати 3, а потом и посполитых много зводит, абы ся тому противили, што нам розказано конєчно любити, мовячи, братство возлюбЂте, бога бойтеся, Царя чтЂте. То єст богу намилшая реч — жити братству вкупЂ, за што нам обєцал дати и живот вЂчный.










Стефан ЗИЗАНІЙ


Стефан Зизаній Тустановський (друга половина XVI ст. — 1600) — український і білоруський культурно-освітній діяч, письменник-полеміст, проповідник, педагог, учений. Один з ідеологів антиуніатського руху, що розгорнувся в кінці 80-х — на початку 90-х років XVI ст. на землях України і Білорусії. Син Хоми Куколя з Рогатина (куколь — український відповідник грецькому зизанію), рідний брат Лаврентія Зизанія. У 1586 — 1593 рр. викладав у Львівській братській школі, а потім на прохання віленських братчиків переїхав до Вільно. Там розгорнув активну діяльність проти введення унії православної церкви з католицькою. Жорстоко переслідувався духовними і світськими властями. У 1595 р. проуніатськи настроєний митрополит Михайло Рогоза (1589 — 1599) видав проти нього грамоту і відлучив від церкви, а 1596 р. король Сигізмунд III розіслав проти нього «баніцію» — оголосив державним злочинцем і наказав ув'язнити. Ховаючись від переслідування, Стефан Зизаній у 1599 р. прийняв постриг у віденському Святотроїцькому монастирі. Але стіни монастиря його не врятували, і він був змушений тікати. У 1600 р. на шляху до Волощини, куди Стефан Зизаній ішов на прощу, його в подорожній сутичці вбили воїни волоського господаря Михая Хороброго (див.: Ружицький Е. Невідомий документ про смерть Стефана Зизанія. — Архіви України, 1972, № 1, с. 64).

У 1595 р., коли зрадники-єпископи вже дали згоду на унію і змовлялися з Ватіканом щодо її якнайшвидшого оформлення, Стефан Зизаній надрукував у Вільно «Катехізис» — антикатолицький полемічний трактат. Книжку цю, видану двома мовами — тогочасною книжною «руською» та польською, досі не знайдено і про зміст її довідуємося з брошуркк-рецензії на неї католицького полеміста Щасного Жебровського під назвою: „Plewy Stefanka Zizaniey", Вільно, 1596.




Казаньє святого Кирила, патріархи ієрусалимского, о антіхристЂ и знаках єго. З розширенієм науки против єресей розных . Вільно, 1596. — Це друга книжка Стефана Зизанія, яка дійшла до нашого часу. Надрукована двома мовами — книжною «руською» і польською. Відштовхуючись від проповіді старо-християнського письменника Кирила Єрусалимського (315 — 386), в якій вказувалися «знаки антихриста», Стефан Зизаній подає у своїй інтерпретації одинадцять знаків «антихристоза наставання», прикладаючи їх до папи. Гострополемічний, виразно соціальне забарвлений трактат справив величезне враження на православний табір, і йому вірили, за словами сучасника, більш ніж Євангелію (див. Памятники полемической литературн, т. 2, с. 180).

Текст передруковано у вид.: Пам'ятки полемічного письменства кінця XVI — і поч. XVII ст. Видав Кирило Студинський. Львів, 1906, т. 1, с. 31 — 200.

Подається в уривках за цим виданням.

1 Феофілакт — болгарський письменник. Грек за походженням, був охрідським архієпископом (1094 — 1107). Канонізований християнською церквою як святий.

2 Іоаким VI — патріарх антіохійський (XVI ст.). У 1586 р. був на Україні.

3 ...в збудил на тоє воєвати... — Йдеться про право контролю братств над духовенством, зокрема і над єпископатом, підтверджене східними патріархами Іоакимом та Іеремією під час їхнього перебування на Україні в 1588 — 1589 рр. Це викликало великий опір з боку київського митрополита Михайла Рогози та всіх єпископів.










Див. також:

Стефан ЗИЗАНІЙ. Українська поезія. Кінець XVI — середина XVII ст.


ЗИЗАНІЙ (Кукіль) Стефан. Філософська думка в Україні. Біобібліографічний словник








Головна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.