Попередня     Головна     Наступна





КНИГА О ПОБОЇЩІ МАМАЯ, ЦАРЯ ТАТАРСЬКОГО, ОТ КНЯЗЯ ВОЛОДИМЕРСЬКОГО І МОСКОВСЬКОГО ДМИТРІЯ



ГЛАВА I

Повість о царях татарських, як довго над Руссю пановали, і о пришествії Мамаєвом в Руськую землю на великого князя Дмитрія


Батий, цар татарський 1, яко повоєвав землю всю руськую, польськую, венгерськую, прийшовши в шести сот тисячах татар, року 6745 (1237), которую Орду татарськую Золотою називано, од того часу, през літ полтараста, князі руськиї татаром голдовали, і царі татарськиї, єдин по другом наступуючи, своїх баскаков, альбо атаманов, то єсть старост, над Руссю постановляли. Коториї, сидячи в Русі, дань од Русі вибирали, суди судили і, як хотіли, розказовали. Од царей теж татарських і князі руськиї ставляли бували. Аж року 6889 (1381) князі руськиї, особливе Семеон Іванович, князь тверський, і Дмитрій Іванович Семечин, великий князь володимерський і московський 2, своїм мужеством і храброством татаров до конца побивши, досконале зкинули з шиї своєї ярмо татарськоє і в першую прийшли вольность руського пановання. Таким способом, року 6865 (1357), Занабек, цар великий татарський, син Азбеков, внук Батиїв, в Заволзькой, в Перекопськой і Кримськой орді царствовав, братов своїх для лакомства пановання позабивав і в руських панствах зневолених моць свою широко розширяв. Той зоставив на царстві сина Бердебека, которий также дванадцять родних своїх братов позабивав, аби єму в панстві не перешкоджали, але і сам, ледве дві літа на царстві бувши, умерл. Сина теж єго, Аскулпа, єдин місяць царствовавшего, Нар, другий царик забив, Нара зась, в рік потім, Хидир забив. Року 6868 (1360), Хидира син єго власний замордовав, але і той на царстві татарськом, зле набутом, ледве седмь дній вибувши, от царя темника Мамая 3 був вигнаний і забитий року 6869 (1361).

Той безбожний цар Мамай, розпитавши у своїх совітников о Батиї, як землю Руськую повоєвав, князей позабивав, городи попустошив і под свою владу подбив, сам той Мамай, єще барзо научен от диявола, умислив пойти на Руськую землю, мовячи: «Іж я всю землю Руськую барзєй, ніж Батий, спустошу, тілько які ліпшиї і милішиї городи себі оставлю, в которих буду з своїми татарами жити». Не знаючи, злочестивиї, же то все рука божия справуєт. О том, із своїми нарадившися, собрав барзо великеє войсько татар, обіцуючи їм великиї багатства руськиї, перевезеся через ріку Волгу,4 не кажучи своїм і хліба пахати, але на руський хліб до ситості всім надіятися. Дошов устія ріки Воронежи і розпустив свою облаву.






ГЛАВА II

О змові злой князя рязанського Олега з князем литовським

Ольгердом на князя мовсковського Дмитрія по посельствах їх до

царя татарського Мамая


Послишавши Олег, князь рязанський, 5 іж Мамай ідет на великого князя Дмитрія Івановича московського Русь воєвати і ночуєт на Воронежи, мало ума маючи, послав своєго посла з великими подарками до Мамая, написавши такую грамоту: «Восточному царю, вольному Мамаю, твой посадник Олег рязанський много тя молить. Слишах, господине, што хощеш іти на Русь, на своєго служебника князя Дмитрія Івановича московського, огрозитися єму хощеши. Нині, всесвітлий царю, приспі время тобі: злата і багатства много наполнися земля московськая, а князь Дмитрій Іванович — великий християнин: єгда услишить ім'я твоє і гнів твой, то отбіжить в дальняя сторони, альбо в Новгород Великий, альбо на Двину, золото московськоє многоє і багатство все будет в твоїх руках, твоєму войську на потребу. Мене зась, раба твоєго, Олега рязанського, держава твоя нехай пощадить: я вельми устрашу Русь і князя Дмитрія. І єще, царю, молю тя: оба два єсьмо твої слуги, і я великую обиду маю от того князя Дмитрія, і гди єму за свою обиду твоїм царським іменем погрозил-м, он того недбаєт, і город Коломну за себе загарбав. І о том, царю, молю тя, дай мні управу».

З тим писанням, виправивши Олег своєго посла к Мамаю, послав другого посла к Ольгерду, князю литовському,6 з письмом таким: «Олег, князь рязанський, великому князю литовському Ольгерду радоватися. Відаю, іж давно мислил-есь князя московського Дмитрія зогнати, а сам землею московською владіти. Нині приспів твой час великий, бо вім, цар Мамай ідет на него. Тепер пристаньмо до царя Мамая, відаю, же тобі дасть цар Москву з іншими городами, а мні дасть Коломну, Володимер і Муромль 7, коториї городи суть моєї власті. Уже я послав своєго посла к царю Мамаю з честю і з дарами, пошли і ти од себе своєго кація, написавши грамоту, як сам знаєш».

Князь Ольгерд, урадовавшися з того, подяковав князю Рязанському, сам з великими безчисленними дарами послав к Мамаю з таким писанієм: «Великий князь Ольгерд литовський царю Мамаю великому, под твою милость прибігаєт присяжник твой і много тя молить. Слишах, господине, што хочеш казнити своєго служебника, московського князя Дмитрія, того ради молю, царю, великую бо вім пакость чинить твоєму улуснику, князю рязанському Олегу, да і мні пакості дієт. Просим обидва, да прийдет держава царствія твоєго на отоки сія, і да прийдет твоє розсмотреніє нашея грубості от московського князя Дмитрія».

З тим пославши, мислили князі рязанський і литовський, іж князь Дмитрій утечет, а ми з покоєм будем на єго княженії сидіти, і дарами утолим Мамая, іж пойдет з Руської землі спокойне. І дасть нам ярлик альбо привілей свой на княженіє. Тиї самі не знали, што чинили, не пам'ятаючи, же все єсть в руках божиїх, і хто под ким яму копаєт, той сам в тую впадет.

Князь зась Дмитрій нічого о тій змові на него князей не відав.

Цар Мамай прийняв послов вдячне і дари. Прочитавши їх письма і зрозумівши річ, частовав і отпустив. І к князю рязанському, і к князю литовському так одписав: «Дякую вам за дари, і што послалисьте ко мні о отчині руській, подарую вам, тілько мні присягніте і з войськами своїми мене споткайте, где можете. Я вашего на помоч войська не потребую, маю того войська много, которим і Єрусалим давній хотя і якоє царство взяв би-м, тілько ви з своїм войськом огрозитеся князю Дмитрію при моєй обороні. Мні, царю, з подобним царем битися, а не з Дмитрієм, моїм голдовником, досить мні же; мя, як царя, почтите, ознайміте іншим своїм князям: іду к ним з покоєм».





ГЛАВА III

Князь Дмитрій Іванович московський молиться і раду чинить на Мамая з митрополитом і з своїми князі, о змові теж князей Олега і Ольгерда, і Мамаєвом замислі довідавшися, збирает своїх князей, гетьманов і войська


Взявши відомость, князь великий московський Дмитрій, іж Мамай ідет на него, ревнуючи Батию, з гнівом барзо зафрасовався, і ставши перед образом хрестним, над головою єго стоячим, упав на коліна і з плачем молився, жеби господь бог гріхи єго простив і ізбавив землю Руськую от безбожного Мамая. Помолившися, послав рихло по брата своєго Володимера Андрієвича до Боровиці і по всіх князей і воєвод своїх.

І гди приїхав брат Володимер і всі князі і воєводи к Москві, взявши князь Дмитрій брата своєго Володимера, пішов к преосвященному митрополиту Кипріяну 8, ознаймив єму о том, іж безбожний Мамай ідет на нас. Запитав єго митрополит: «Чим, господине, єго гнів на себе подвигнул-єсь, чого не дал-єсь».

Отповідив князь Дмитрій: «Все ведлуг постановення отцов наших і больше дал-єм єму».

Рекл митрополит: «Жеби той безбожний не спустошив нашей землі, пошли єму дари і дарами єго гнів укроти. А єсли не схочет, сам бог єго укротить, як святий Василій Великий учинив і Юліану послав дари, а гди не прийняв, сам господь бог през мученика Меркулія єго забив» 9.

Теди князь Дмитрій, послухавши митрополита, виборного своєго і розумного Захарію Тушишина послав з многим золотом і сріблом к Мамаю, придавши к нему двох толмачов.

Посланий Захарія, гди прийшов в Рязань і довідався, іж Олег рязанський і Ольгерд литовський, змовившися на князя Дмитрія, поддалися Мамаю, послав зараз таємне к своєму князю Дмитрію, тоє ознаймуючи. Што услишавши, князь Дмитрій розгнівався і, зафросований, молився господу богу і просив, жеби єго невинності сам он вишній помстився. Помолившися, знову з братом своїм пішов к митрополиту, ознаймив єму о змові на єго князя Олега рязанського з Ольгердом литовським і, плачучи, рекл: «Согрешил-єм пред богом, але їм нічого не єсть винен, не беру нічого ніч'єго, своїм єсьтем доволен княженієм».

Отповідив єму митрополит: «Даремная і несправедливая, їж єсть на тебе змова, не фрасуйся, на бога в своєй невинності надійся».

Теди князь Дмитрій, возвергши на бога печаль свою, порадився із своїми князями і воєводами і послав на сторожу Мамая кріпких своїх оружников: Родиона Ржевського, Іакова Андрієва Волосатого, Василія Тупина 10 і многих з ними рицеров і казав їм усердно стеречи і, под Орду під'їжджаючи, язика добувати і правди о Мамаєвой мислі довідуватися. А сам князь Дмитрій Іванович по всій Руській землі послав гонцов з своїми грамотами, жеби всі готові пришли до Коломни, на успеніє пресвятой богородиці, на войну з Мамаєм і з татарами.

А поневаж сторожі князя Дмитрія забавилися, послав єще на провідки Климента Полянина і Івана Свесланика, казавши їм скоро ворочатися. Тиї ж стрітили Василія Тупика, ведучого язика, которий язик сказав князю Дмитрію, іж Мамай конечне ідет на Дмитрія і на Русь, і як з Мамаєм з'єдночився Олег, князь рязанський, змовившися з Ольгердом литовським, і не спішить — ждет осені.

Услишавши князь Дмитрій тую певную вість, почав тішитися богом і рекл до брата своєго і до всіх князей і воєвод, укрепляючи їх: «Гніздо єсте-сьми великого князя Володимера києвського 11, которий нас вивів з тьми безбожності і просвітив правдивою в істинного бога вірою; ревнуймо ж єму, биймося до смерті за віру святую правдивую з поганими татарами. Господь нам помощник, не убоїмся, что сотворить нам чоловік, хотя й хто з нас за віру і умрет, з святими мучениками на небі вінець приймет».

Отповідив князь Володимер Андрієвич, брат стрійний і всі князі: «Правдиве так єсть, іж за віру умираючиї правдивую от бога заплату приймуть вічную. Готови єсте-сьмо всі на войну з татарами і голови свої за віру святую положити».

Тоє услишавши, князь Дмитрій Іванович, іж всі сміло готові на войну, барзо утішився. І ведлуг єго розказаний всі воїнов множество поспішили і прийшли ко князю Дмитрію на успеніє пресвятиє богородиці, мовячи: «Дай нам, господи, теченіє совершити за твоє святоє ім'я».

Приїхали теж тут же князі білозерськиї з присторожними барзо великими войськами: князь Федор Семенович, князь Семен Михайлович, князь Андрій Скимський, князь Гліб Коргопольський і Цинодовський, так же і ярославськиї прийшли князі з своїми силами: князь Андрій Ярославський, князь Роман Прозорожський, князь Лев Курбський, князь Дмитрій Ростовський і іншиї князі, і собралися великия войська в славном граді Москві.





ГЛАВА IV

Князь Дмитрій приймає благословеніє от святого Сергія в монастирі живоначальния Троїци і пророчество о звитязстві над татарами


Князь великий Дмитрій Іванович, взявши брата своєго Володимера Андрієвича і всіх преславних князей руських, пішов з ними к монастирю живоначальния Троїци, к преподобному отцу Сергію, і благословеніє взяв от святиє обителі. Просив князя преподобний Сергій, жеби послухав святої літургії, був-бо, вім, день недільний августа 18-го дня.

По отпусті літургії просив отець Сергій князя Дмитрія, жеби обідав у них. Князь одмовлявся, бо прийшла відомость, іж поганиї уже зближаються. Отповіда» єму старець: «Обід тобі на поспіх будет, єще тобі не готов вінець, а іншим многим вінці мученичеськиї готуються».

Послухавши, князь Дмитрій вкусив хліба, а святий Сергій тим часом казав воду освятити з мощей святих мученик Фрона і Лазра, того дня святих мученик пам'ять була. І вставши скоро от трапези, преподобний Сергій покропив князя, все єго воїнство і дав великому князю хрест Христов — знаменіє на чолі — і рекл: «Господь да поможет тобі на враги». І мовив єму тайно: «Маєш звитяжити врагов твоїх, сколько довлієт твоєму господству».

Князь, подякувавши за благословеніє преподобному, рекл: «Дай мні, отче, двох воїнов от твоєго іночеського полку Пересвіта 13 і брата твого Ослябля 14, то ти і сам поможеш нам». Сергій преподобний зараз казав тим рицером свідомим наготоватися і казав їм вмісто прилбиці схиму з хрестами на голові носити, і отпустив їх з князем, мовячи: «Страждіте, добриї воїни Христові». Подав теж великому князю і всім з ним мир і благослозеніє. Князь великий Дмитрій веселий прийшов к Москві, сказав тоє все преосвященному митрополиту, і заказав єму митрополит, жеби того нікому не сказав, што єму тайно рекл преподобний Сергій, а князь нікому не сказав.






ГЛАВА V

О виправі і виході з Москви князя Дмитрія на войну против царя татарського Мамая


Гди прийшов августа двадцять седмий день, на пам'ять преподобного Пимена, хотів великий князь Дмитрій пойти на безбожного Мамая, пішов перше в церков соборную Пресвятої богородиці і, ставши перед образом Христовим, пригнувши руки до персей, молився, просячи Христа Спаса, аби єго гріхов не пом'янув, судив обидящих і возбранив борющих єго, і дав побіду на варваров, возстающих на християн. Потом став перед образом пресвятої богородиці, написаним оот святого Луки, і молився, просячи, аби пресвятая богородиця, яко заступниця християном непостидная, умолила сина своєго і бога, жеби не дав осквернити храмов своїх святих і не погубив християн, але дав звитяжство християном над поганими. Оттоль пішов к гробу святого чудотворця Петра, митрополита києвського, 15 просив і єго, аби архієрея Христа Спаса умолив, жеби єго овці невредниї сохранив і отогнав, і погубив волків, безбожних варваров, хотячих овці єго поглотити.

Так скончивши молитви, великий князь поклонився митрополиту. Митрополит зась благословив князя, дав єму знак побіди — хрест святий — і отпустив. І послав митрополит священний собор с крилошанами в Фроловськиї ворота, в Костянтиновськиї і в Никольськиї 16 з хрестами святими і образами чудотворними, аби всіх воїнов благословили на войну. Князь зась великий Дмитрій пішов еще в церков святого архістратига Михаїла, где князі лежать. Там, помолившися перед образом святого архістратига Михаїла, воїном скорого помощника, прийшов к гробам князей і рек: «Прародителі наші, істинної віри святиє православниє поборници, єсли маєте дерзновеніє у бога, помолітеся за нас, потомков ваших, аби нам дав бог над поганими звитяжство».

По молитві вийшли з церкви. Княгиня Дмитрієва Євдокія і княгиня Володимерова і іних княгинь много зо слезами проводжали своїх князей. Князь зась Дмитрій тамо удержався од сліз, рек своїй княгині: «Жено, не плач; єсли бог за нами, кто на нас». І так пожегнавши, всів на коня своєго виборного, з ним і всі князі полетіли з Москви, як білиї соколи, нарядноє войсько.

Князі теж білозерськиї особно з своїми полками стройно їхали. Князь великий Дмитрій отпустив брата своєго Володимера на Брашево дорогою, бо не змістилося войсько все єдиною дорогою, а сам пішов на Котел.

Княгиня зась єго з снохою своєю і з іншими княгинями смотріли на поїзд їх, взишовши на свій високий золотоверхий терем, і молилися, просячи своєму князю от бога помочи на поганих татар, жеби двох синов великого князя Дмитрія — Василія і Юрія — не пустив в сиротство.

Князь великий Дмитрій взяв з собою десять мужей Сорожан, жеби бачили, што будет діятися, і повідали потом в дальніх землях. І пішов великий князь Дмитрій, за ним всі князі руськиї з великим войськом, аж стук стучить, гром гримить по ранній зорі од їх поїзду, як вина пити весело спішаться.

Князь Володимер Андрієвич Москву-ріку перевезся на красном перевозі в Боровиці. Князь великий Дмитрій прийшов в суботу на Коломну, на пам'ять святого Мойсея Мурина, августа. 17 Тут же стрітили єго многії воєводи з войськами на ріці Сіверськой. Архієпископ з духовними і хрестами стрітив в башті городовой і благословив великого князя і всіх з ним. Назавтреє, в неділю, велів князь великий всім воєводам з войськами в'їхати в поле к Девичю; і стало так великоє войсько на полях коломенських, аж очима зглянути всего войська не можно було. І поставив великий князь над полками воєвод 18. Собі в полк прийняв князей білозерських, правую руку собі учинив брата своєго князя Володимера Андрієвича, дав єму ярославських князей; а лівую руку собі учинив князя Гліба Бранського; передовий зась полк — Дмитрій Всеволож; коломенського полку — Микула Василевич; володимерський воєвода — юр'ївський Тимофей Волуевич; костромський воєвода — Іван Родионович Кувашня; переяславський воєвода — Андрієвич Серкизович. А у князя Володимера воєводи — Данило Велевут, Кононович Костянтин, князь Федор Єлецький, князь Юрій Мещерський, князь Андрій Муромський.





ГЛАВА VI

О посланню сторожов князя Дмитрія, о фрасунку Олега рязанського і Ольгерда литовського для похода на войну князя Дмитрія і о пристю Ольгердовичів князей на помоч князю Дмитрію


Так великий князь, спорядивши войсько, казав перевозитися Оку-ріку і приказав всім кріпко, жеби, ідучи через землю рязанськую, нічого на волос не рушили. І сам, взявши благословеніє от архієпископа коломенського, перевезяся реку Оку, оттоль пустив на троє сторожов, жеби обачилися з татарськими сторожами: Семена Мелика, Ігнатія Кріня, Фому Тину, Петра Юрського, Карпа Алексина, Петра Чирикова 19 і іних многих відомцов. За ними і сам князь великий Дмитрій з братом своїм поспішав.

Послишавши Олег, князь рязанський, іж великий князь Дмитрій московський з великими войськами ідет против Мамая, почав боятися і з місця на місце переходити. Мислив послати до князя литовського Ольгерда, леч не міг, іж дорога вся заступлена. Дивився, отколь князю Дмитрію помоч і смілость повстати на Мамая. і на нас двох князей.

Сказали єму бояре єго: «Іж осьм днів уже, як ми слишали, же калугер, іменем Сергій 20, в вотчині єго будучи прозорливий, вооружив єго і дав єму на помоч двох калугеров своїх». Рек їм Олег: «Чему мні давно не сказали-сьте. Пішов би-м к Мамаю, злочестивому царю, і упросив би, жеби нічого не чинив злого. Біда мні: згубил-єм розум свій». І Ольгерд, мудрійший од мене, не зрозумів пришлих речей, бог на нас обоїх поіщет нашей глупости. Великому князю боюся передатися, а до Мамая приставши, буду гонитель на віру православную і на братію, як Святополк 21, і мене як Святополка земля пожрет живого. Молитва прозорливого Сергія князю Дмитрію поможет. Так учиню: кому бог поможет, тому присягну».

Ольгерд зась, зобрав Литви много, Варяг і Жмоди, і пішов на помоч Мамаю. Прийшовши Ольгерд к Одуєву 22, послишав, же великий князь Дмитрій з великими войськами пішов на Мамая і тоє, іж Олег, князь рязанський, убоявся великого князя, став, задержався у Одуєва і рекл: «Ошукал-єм ся, чужого розуму слухаючи, ніколи Литва не була учена князями рязанськими; тепер князь рязанський Олег і мене звіз з розуму, і сам загинув. Тут тепер перебудьмо, поколь почуєм звитяжства князя московського».

В той же час сини Ольгердові (Андрій, князь полоцький, і Дмитрій, князь бранський) , будучи охрещені в православную віру през свою мачеху, княгиню Анну, за што отець їх Ольгерд, поганин, ненавидів, але бог любив, послишали, іж великий фрасунок вликому московському і всему православному християнству от безбожного Мамая належить, і они фрасовалися. І послав князь Андрій к брату своєму меншому родному Дмитрію буквицу малую, на которой тоє було написано: «Відаєш, брате, же нас одкинув од себе отець наш Ольгерд, для того, же прийняли-сьмо віру православную, але бог нас прийняв. Не жалуймо ж і до смерті подвизатися за віру святую. Пойдімо на помоч князю московському Дмитрію і всему християнству против поганого царя Мамая».

Тоє письмо прочитавши от брата своєго, князь Дмитрій урадовався і з слезами рекл: «Дай нам, господи, доброє, тобі угодноє хотініє совершити». Потом казав послу: «Мовте брату, іж єсьте-м готов з тобою іти з войськом, сколько маю». Бо у них войська готові були для дунайських татар. «Треба, — мовить, — нам іти на Сівер к Дону, где князь Дмитрій, і так утаїмося тією дорогою од отця».

Рихло теди обидва князі Ольгердовичі, брати, прийшли к Сізеру, ізнявшися, радісно привіталися, як Йосиф з Веніаміном . Оттоль з войськом стройним зараз на Дон прийшли. З которого їм приходу великий князь Дмитрій московський з братом своїм, барзо радуючися, похвалив господа бога і, прийнявши їх вдячне і чесно, великими ударовав дарами і рекл їм: «Не для мене-сьте прийшли ко мні, але господь бог, люблячи, послав вас к нам на помоч християнству против поган, як Авраам Лоту, так ви нам, а через вас бог поможет».

Зараз тією вістю послав великий князь к Москві, к митрополиту, ознаймуючи, іж Ольгердовичі, оставивши отця своєго, прийшли єму на помоч. З того радуючися, митрополит з слезами хвалив господа бога і приказав день і ніч за великого князя по церквах молити бога, набарзій в Сергієвом монастирі 25. А княгиня Дмитріїва Євдокія давала всякую милостиню, завше до церкви ходила.






ГЛАВА VII

О взяттю язика Мамаевого от сторожей князя Дмитрія, о раді его з князями і ушикуванню з обоїх сторон войськ і о укрепленії войськ от князя Дмитрія і о молитві єго


Затим великий князь прийшов на місце, названоє Березуй, за дві альбо за три милі Дону, сентябрия п'ятого дня. Там прибігли два єго сторожі: Петр Горський і Карп Алексин 26 і привели язика значного от сановних царя Мамая.

Той язик казав, іж цар на Кузьмині єсть, дожидається князей к собі — Олега рязанського і Ольгерда литовського, а твоєго прихода і споткання не сподівається. Олег писав к нему, іж за три дні маєт бути на Дону. Спитав єго великий князь о силі Мамаєвой. Одповідив язик, іж ніхто єго войська не перелічить, барзо великоє. Почав думати великий князь з своїм братом і з князями литовськими: єсли перевозитися за Дон, чилі тут стояти.

Одповідили Ольгердовичі: «Сего дня кажімо войську перевозитися за Дон, то ніхто не погадаєт назад, а о великом войську поганськом не фрасуймося: бог не в силі чоловічеській, але в правді благоволить. Ярослав, перезезшися ріку, звитяжив Сзятополка, і прадід твой Александер Невський, перевезшися ріку, короля німецького звитяжив 27. Ти, бога призиваючи на помоч, тоє же чини. Єсли і помреш, у бога заплату приймеш, тим і войсько своє подкрепляй. Не бойся, витязей маєш много добрих».

Казав теди князь великий войськом своїм за Дон перевозитися. Тим часом почали вісники прибігати, ознаймуючи, іж близько уже бє, чають, татаре. Тут же почали збиратися вовки стадами, виючи безпрестанно, галки і орли от устя Дону, кричачи і ждучи битви, лисиці брешучи, і іншиї звіри, на кров чигаючи і на трупи. Старійшиї воїни руськиї радовалися, неприятелей близько чаючи, а молодшиї і іншиї унивали, видячи перед очима смерть, которих укріпляли старійшиї, за смерть дочасную вічний живот прекладаючи і венці небесниї, о которих Сергій преподобний предрекл.

Шестой години на день прийшов Семен Мелик з своєю дружиною, за которим гнали татарове аж до полков руських, коториї їх стогнали.

Обачивши татарове множество полков руських, оповідили царю Мамаю, іж князі руськиї, ополчившися, стоять при Дону. Цар з гнівом крикнув: «Так, моя сила, єсли сих не побию, як маю вернутися в свою землю». І казав всему войську своєму справитися.

Мелик зась сказав великому князю: «Іж на Гусин брод перейшли уже, за єдину ніч заутра прийдуть на Непрядву, а ти, великий княже, сегодня справ войсько, жеби не поспішили поганці».

Зараз теди великий князь Дмитрій Іванович з братом своїм, князем Володимером Андрієвичом, і з князями литовськими Андрієм і Дмитрієм Ольгердовичами почали справовати і шиковати през годин шесть. Особливе з литовської землі Дмитрій Боброк, родом з землі волинськой 28, барзо нарядне своїх ушиковав і порядне.

Князь великий з братом своїм і з Ольгердовичами і з іншими князями, взийшовши на високоє місце, обачив всі хорогви войська християнського і все войсько їх нарядне в зброях і в прилбицах, от золота світячихся, і порядне ушикованоє на войну охочих рицеров і богу молячихся о побіді на враги, удивився і урадовався. Так же і князі литовськиї почудилися і рекли: «Подобно тоє войсько царя македонського войську, так великоє, як пред нами не бувало».

І зсівши, великий князь пав на колінах пред образом Христовим, написаном на хорогві чорной большого полку, і помолився, мовячи: «Владико господи, призри нас, рабов твоїх, кровію твоєю {скуплених, обрати лице твоє на нечестивих варвар і даж нам на них побіду молитвами пресвятої богородиці і руського святителя Петра».

По молитві всів на коня і з князями їздити почав по полках, каждому сам мовячи: «Братія моя милая, синове християнськиї, приспів час вашего подвига, мужайтеся, станьте кріпко на неприятеля, которий уже на ріці Непрядві близько. Господь силен во брань, господь заступник наш, бог Іяковль. Уповайте на бога, мир вам, єще з вами заутра обачуся».

Тоє мовивши, отпустив брата своєго Володимера уверх по Дону в дубраву, жеби єго полк утаївся, дав єму годних рицеров своєго двора і отпустив з ним теж свідомого своєго воєводу Дмитрія Волинського на ніч рождества пресвятої богородиці. Ночі тогди світлиї і теплота була.






ГЛАВА VIII

О примітах слинних і о видінії явленном, з которих звитяжство князю Дмитрію пророковано над Мамаем і о молитві великого князя


Дмитрій Волинський взяв самого тілько великого князя, виїхав з ним в поле Куликово вночі і рекл: «Спробую своєї приміти». І став посреді обоїх войськ, руських і татарських, почав слухати, на полк татарський обернувшися. Послишав стук велик, як торг збираючийся альбо город будуючийся.

Назаді їх вовки виючиї грозно, по правой стороні їх ворони кричачиї. І стався страх і крик великий птаств. Ворони як гори літали против по ріці Непрядві, а гуси і лебеді, крильми плещучи, незвичайную грозу подавали.

Рекл великий князь Волинцю: «Слишу, брате, великая гроза єсть». Отповідив Волинець: «Призиваються великиї». Князь знову вернувся на полк руський. «Што слишати?», — спитав Волинець. «Што слишно, — рекл князь, — не слихать нічого, тільки виділ-єм много зорей огненних збираючихся». Рекл Волинець: «Огні — добрий знак; призивай бога з вірою». І знову рекл: «Єще єсть приміта». І зсівши Волинець з коня, поник на землю, приклонив ухо правоє і, довго лежавши, встав і поник.

Князь великий спитав єго: «Што єсть, брате?» Он не хотів сказати, але примушен от князя сказав: «Єдно єсть тобі пожитечно, а другоє скорбно: слишал-єм землю плачучуюся надвоє, єдна сторона як ніякая жена плакала горько поганським голосом синов своїх, а другая сторона як ніякая панна, як свиріль жалісно плачевним голосом. З тоєй приміти я познаваю, іж божиєю силою і помочю святих мученик Бориса і Гліба 29 звитяжиш поганов, але будет многоє паденіє войська християнського».

Услишавши тоє, великий князь заплакав і рекл: «Нехай будуть звитяжства гіднії». Мовив Волинець: «Не кажи того нікому, ні брату твоєму. Заутра кажи на коні сідати, милості бога і святих єго, і хрестом, оружиєм непобідимим, огорожатися на противних».

Тоєї ж ночі ніякий синглит, іменем Фома Кацій, поставлен сторожем от великого князя на ру на Черу Михайлові для мужества єго на кріпкій сторожі от поган, видів на високості оболок, як полки ніякиї од востоку, барзо од полуденной зась сторони прийшли два младенці світлиї, маючи свічі і мечі остриї в руках, коториї були мученики Борис і Гліб, і рекли полковником восточним поганським: «Кто вам казав потребляти нашу отчизну, которую нам господь даровав». І почали їх січи младенці мечами, і ні єдин от них не ізбув цілий. На завтреє сказав тоє видініє самому князю, а князь заказав єму, жеби нікому не повідав.

Сам зась великий князь, поднесши руки і очі на небо, почав з плачем молитися: «Господи, молитвами святих мученик Бориса і Гліба поможи мні, як Мойсею на Амалика 30, як Ярославу на Святополка і як прадіду моєму Александру на хвалящогося короля німецького розорити єго отчество. Поможи нам, християнам, твоїм рабом на поганих, блюзнячих тя».

Так помолившися, поїхав к полком.





ГЛАВА IX.

О поставленії от князя Дмитрія Михайла вмісто себе, о листі от святого Сергія, о охоті князевой на войну і о виеханню на герць з татарином Пересвіта-чернця


В празник рождества пресвятої богородиці, третєй години на день справившися, почали обої войська трубити на войну. Руськиї труби гриміли, а татарськиї як оніміли. Єще не зішлися з собою, бо мгла була. А великий князь Дмитрій, їздячи на своєм виборном коні, укріпляв своє войсько і мовив з слезами: «Не страшітеся за святиє церкви і за віру християнськую, і за отчизну милую голов своїх класти не щадіте».

Так укріпивши, под'їхав под свою чорную корогов і, зсівши з своєго коня, зложив з себе царськую одежду, взсів на іншого коня і в іншую одежду одіявся. А свою одежду вложив на своєго любимого Михайла Бренина 31, і коня своєго дав єму, і свою корогов риделю казав над ним возити, под которою той Михайло за своєго князя був і забитий. А сам великий князь, винувши з-за пазухи свой хрест, в котором була часть животворящего древа, рекл: «В тобі, хресте святий, останняя моя надія, як помогл-єсь Костянтину звитяжити враги християнськія, так і нам поможи звитяжити поганого Мамая і єго всю силу».

Того ж часу прийшло писання от преподобного Сергія, в котором тоє написано: «Великому князю Дмитрію Івановичу і всім князем руським і всему православному воїнству мир і благословеніє». Дав теж посланець великому князю хліб пресвятиє богородиці от ігумена Сергія. Тим всі писанням утішившися, потвердилися на войну. А великий князь, поцілувавши посланця, взяв хліб святий і рекл: «О великоє ім'я пресвятиє троїці, пресвятая богородиця помагай нам на противних молитвами преподобного Сергія і спаси нас».

І взявши своє копьє і палицю свою желізную, сам вперед хотів скочити на поганов, але богатирі єго руськиї удержали, мовячи: «Не годиться тобі вперед битися, але способно смотріти, стоячи, на битву полку і уважати, где показатися. Коли ти где подінешся, што і по нас будет. Ми готози голови свої покладати, а ти по нас пам'ять будеш творити і впишеш в книги, на пам'ять потомним віком». Князь, заплакавши, рекл: «В земной честі я єсьте-м пред всіми вами почтен, нехай же вперед вас голову положу і вперед вас вінець от Христа прийму; благая от господа прийнял-єм, злих не стерплю».

Затим передовиї полки почали сходитися з татарами. Первоє полк проводив Дмитрій Всеволож і Володимер, брат єго, правою рукою йшов Микула Василевич з коломничами і з іними князями; а поганиї татаре йшли обоїми руками: бо не було їм где розтягнутися. А цар безбожний Мамай з трьома своїми князями взойшов на місце смотріти кровопролиття. Затим виїхав з полку татарського татарин Челебей 32 на герць, як давній Голіад 33.

Того обачивши, чернець Сергієв Пересвіт, з полку Володимера Всеволожа, рекл: «Сей татарин хочет собі противного герцовника, я з ним хочу видітися і ударитися, і возприяти вінець царствія». Мів на своїй прилбиці схиму з хрестом. Потом рекл: «Простіте мя і благословіте, і ти, брате мой, прости і благослови, і молися за мене». Рекли всі: «Бог да простить тебе і благословить, і поможет тобі молитвами святого Сергія».

І так ударилися обидва рицери, чернець з татарином, і обидва, з коней попадавши, померли.






ГЛАВА X

О войні князя Дмитрія і войськ руських з войськами Мамаєвими, о раненню князя Дмитрія і о побиттю войськ руських от татар, і о звитяжстеі потом славном през помоч брата князя Дмитрія войськ руських над татарами


Затим крикнувши всі войська руськиї: «З нами бог!» І знову: «Боже християнський, поможи нам на враги!» А татаре крикнули: «Ог Магмет!» 34 І, зійшовшися, почали кріпко битися з обоїх сторон.

Ллється кров богатирськая под сідлами окованими, катяться прилбиці золотиї под ноги конськиї, за прилбицами — і голови богатирськиї, а татарськиї вдвоє того падають на полі Куликові, в тісном місці межи Доном і Мечею, ллються ріки кровавиї от множества побитих, шаблі блискають, як блискавиця, а копії, як гром, ломаючися, тріщать. От третєй години аж до шестой билися, там в три години безчисленноє множство створення розумного божияго побито. От шестой зась години татаре одолівати, а християне ізнемогати почали: много храбрих богатирей руських і молоді зацноє побито.

Многиї сини руськиї конськими копитами татарськими потерті, і самого князя великого Дмитрія ранено, аж, нуждею схилившися з коня, пішов з побоїща. Єдин вірний самовидець от полку Володимера Андрієвича повідав, іж видів шестой години над великим князем небо отвореноє, з которого вийшов облак, як ранняя зоря низько держачися. Той облак полн рук чоловічеських, каждая рука держала оружиє. Тиї руки спустилися над голови християнськиї на оборону, уже бо вім отовсюль обійшли татарове християн.

Обачивши з дуброви, в котрой на засідці сидів князь Володимер Андрієвич, іж барзо много християн побито і звитяжають татаре, не могучи больше братій своїх православних до убивання терпіти, рекл Дмитрію Волинському: «Што за користь тут больше стояти, наші до конца погибають, даймо їм помоч, хотя і самі з ними голови положим». Рекл Волинський: «Біда, вижу, велика, але єще не час нам іти, бо кто не в свой час починаєт, што шкоду относить. Потривай мало, а бога призивайте: в осьмую годину будет ласка божия і помоч християном».

Володимер почав молитися, просячи господа бога о милосердіє і о помоч на поганих, а в полку єго сини руськиї плакали, видячи братій і друзей от татар барзо много погибаючих, і самі поривалися на їх оборону, як на чашу вина. Волинець їм єще боронив, мовячи: «Пождіте, будет і ваш час».

В осьмую теди годину дунув вітер полудневий ззаду їх, тогди Волинець великим голосом крикнув: «Княже Володимере, прийшов час!» І рекл: «Братія милая, дерзайте, сила божия помогаєт нам». Богатирі зась руськиї вийшли з дуброви і кинулися на татар, як ясниї соколи на журавлів. Татаре, обачивши знагла много полков руських, зтривожилися, крикнувши же: «Русь мудра, молодших вперед нас виправили, а се самі богатирі рицери засадськиї йдуть!»

І почали татаре уступовати, а руськиї полки їх погнали, помочю святих мученик Бориса і Гліба, і сікли утікаючих поган. Татарове, утікаючи, волали: «Біда, біда тобі нечестивий Мамаю!» Руськиї, бога призиваючи, без числа татаров побивали, бо нельзя їм було от Руси утікати, же коней міли потомлених.

А Мамай, видячи свою біду, почав призивати своїх богов: Перуна, Савата, Іраклия, Гурга і великого своєго помощника Махмета. І, не маючи собі от них помочі, свою голову почав уносити. Видячи нових людей руських, кріпко сікучих татаров, побіг з чотирма своїми мужами. За ними погналися руськиї воїни, але їх не догнали, іж коні Мамаєви добриї були нетомлені.

А татаров побитих помощію святих мученик Бориса і Гліба, як в видінії видів предреченний Фома Кацій, по обоїх сторонах ріки Непрядви безчисленноє множство лежало, мало їх за Мамаєм втекло.






ГЛАВА XI

О знайденню раненого князя Дмитрія і о радості великий звитяжства над татарами


Так руськиї войська, звитяживши татар, вернулися кождий под свою корогов, а князь Володимер Андрієвич став под корогвою чорною і не найшов брата своєго великого князя Дмитрія Івановича под єго корогвою, тілько князей

Ольгердовичів, казав в великую трубу трубити на радость. І за годину не дождавшися брата, питав у войську: кто би видів альбо слишав о великом князю.

Рекли князі литовський «Ми сподіваємся, іж жив гдесь, але ранен барзо». І інший рекл: «Я єго видів п'ятой години кріпко з татарами биючого». Другий рекл: «Я после того видів-єм єго з чотирма биючогося з татарами, коториї барзо на него натирали». Потом єдин молодий Навасильський князь Стефан повідав: «Я перед твоїм, княже Володимере, приходом видів-єм великого князя, ідучого пішо з побоїща, барзо раненого, але не могл-єм єму помочи, бо за мною три татарини гналися». Рек князь Володимер: «Пошукайте, братія, кто знайдет моєго брата, великого князя, живого, той будет у нас первий честю».

Скочили теди іскати. І єдні наїхали Михайла Андрієвича Бренина в одежді великого князя убитого, другиї наїхали князя Феодора Семеновича Білозерського і розуміли, іж великий князь: бо був єму подобен. А два — Феодор Сабор і Григорій Холопищев 35 на правую сторону к дуброві скочили і, мало з'їхавши з побоїща, наїхали великого князя Дмитрія вельми раненого, отдихаючого под тінню березовою. І, зпавши з коней, поклонилися єму. І зараз Сабор знову к войську скочив і казав князю Володимеру: «Великий князь Дмитрій Іванович жив і царствуєт».

З тоєй новини всі князі і воєводи, урадовавшися, скочили зараз на конєх і, прибігши, упали на ногах єго і мовили: «Радуйся, давній Ярославе, радуйся, новий Александре, світило землі Руської, звитяжцю врагов!» Великий князь зась ледве промовив: «Скажіте, братія, што діється?»

Рек князь Володимер: «Милостію божиєю і пресвятая богородиці і молитвами святих мученик Бориса і Гліба, сродников наших, также святителя Петра і нашего вооружителя Сергія, звитяжені суть враги наші, а ми цілі». Урадовавшися, великий князь рек: «Сей день, єго же сотвори господь, возрадуємся і возвеселимся в он. Хвалю тя, господи боже, і уповаю на тя во віки».






ГЛАВА XII

О поїзді князя Дмитрія межи трупами, о личбі забитих і о похованню їх, о славном в'їзді в Москву і о погибелі Мамаєвой і Олегозой, і о соромоті Ольгерда, князя литовського


Потом всів на коня великий князь Дмитрій, поїхав на побоїще, обачив много руських побитих, але четверако больш поганих татаров лежачих. І рекл Волинцю: «Правдивая твоя приміта, годен єсьте-сь завше бути воєводою». І почав великий князь з князями і з воєводами їздити по всем побоїщу, наїхав місце, где лежали осмь князей забитих Білозерських, один за другого положених. Тут же близько лежить і Микула Василієвич. Плакав над ними великий князь і мовив: «Братія моя, князі і синове руськиї, єсли маєте у бога дерзновеніе, пострадавши за віру Христову, помолітеся за нас».

Далей їдучи, наїхав своєго наперсника Михайла Андрієвича Бренина, подле єго сторожа Семена Медика і Тимофія Волуєвича убієнних. Заплакавши, рекл: «Любимая моя братія, кто так может за пана вмерти, як любимий мой слуга Бренин в моєм наряді вмісто мене за мене. Поїхавши, на смерть єсть забитий». Знову рекл: «О кріпкий наш сторожу Мелику, нашей целості стерегучи, за нас голову свою положив-єсь». Далій поїхавши, наїхав чернця Пересвіта і подле єго значного богатиря альбо рицера Григорія Капустина. І рекл до своїх: «Смотріте, братія, нашего починальника Пересвіта, той бо, вім, звитяжив подобного собі рицера татарина, от которого всім було пити горькую чашу».

Затим розказав князь великий трубити в трубу виборную на собрання войськ. І на такоє трубення собралися всі, звитяжства піснь співаючи. А гди собралися войськи, ставши, великий князь з радостію почав мовити: «Князі руськиї, бояре мітниї, воєводи сильниї і синове всеї землі Руськой, вам подобаєт так же служити і далей, а мні з вашей служби тішитися, а скоро мене приведет бог на мою столицю, буду вас всіх годними дари даровати. Тепер кождий своїх поховайте, жеби тіла християнськиї не були на прокорм звірем і птахом».

І стояв великий князь осмь дней за Доном, доколь порозбирали тіла християнський от поганських і поховали, а поганськиї покинули звірем на прокорм. Потом рекл великий князь: «Зличіте, колько у кого воєвод». Отповідив Григорій Александрович, московський боярин: «У нас сорока бояр больших московських ніт, а двадцяти князей Білозерських і тринадцяти бояров посадников новгородських, і чотиридесяти бояринов серпуховських, двадцяти бояринов переяславських, а двадцяти п'яти бояринов костромських, тридцять п'ять бояринов володимерських, осмь бояринов суздальських, чотиридесят бояринов муромських; тридцять бояринов ростовських, двадцять п'ять бояринов дмитровських, шестдесят бояринов Звенигородських, п'ятнадцять бояринов углицьких, а всего войська дружини згинуло полтретяста тисяч, і помиловав бог землю руськую, осталося всей дружини войська сорок тисячей і п'ять» 36.

Великий князь, вздохнувши, рекл: «Братія, князі, воєводи, бояре і всі рицери і молодиї синове руськиї, межи Доном і Мечею, на Куликові полі за землю Руськую і за віру християнськую побитиї, простите нас, а вам да будет вічная пам'ять і вінець живота вічного».

Тоє вирекши, великий князь Дмитрій Іванович з позасталими князями, з боярами, з воєводами і з войськом всім з славним звитяжством пішов на свою столицу к Москве

Безбожний зась цар татарський Мамай, з побоїща побігши, прибіг до городу, над морем лежачого, Кафи там затаїв Ім'я своє, але позваний, забитий зостав от Фряг зле живот скончив. Услишавши тоє все Ольгерд, князь литовський, іж великий князь Дмитрій звитяжив Мамая вернувся з соромом великим назад. Олег теж, рязанський князь, также впавши в фрасунок великий, зле сзой живот скончив, обратися болезнь єго на главу єго і впадеся в яму, юже соділа.









У другій половині XV — XVI ст. на Україні з'являються російські та західноєвропейські прозові твори, що користувалися популярністю серед грамотного населення й духовенства. Це передусім «сказання» про Мамаєве побоїще або про знамениту Куликовську битву 1380 р., з якої літературна традиція розпочинає визволення Русі від татаро-монгольського гніту; про Трістана і Бозу, «Історія о Аттілі, королі угорськом», автором якого є примас Угорщини Микола Олаг та інші. Вони настільки переробляються, що оригінальним лишається тільки сюжет, а самі твори вписуються в українську, почасти білоруську літератури і стають їх здобутками завдяки мовному і стилістичному оформленню. З усіх відомих редакцій і списків тут обрано лише два — «Книга о побоїщі Мамая, царя татарського...» й «Історія о Аттілі, королі угорськом».




Книга о побоїщі Мамая, царя татарського, от князя володимерського і московського Дмитрія.


Упродовж XV — XVII ст. виникає значна кількість літературних творів давнього загалькоруського письменства, присвячених Куликовській битві (1380) — блискучій перемозі над татаро-монголами, з якої починається визволення східнослов'янських земель з-під іга Золотої Орди. До них входять від лаконічної літописної розповіді та розлогої «Задонщини», яка своєрідно наслідує «Слово о полку Ігоревім», до численних схожих між собою оповідань про знаменну подію, що отримали в науці загальну назву «Повісті про Мамаєве побоїще».

Один з найпомітніших дослідників «Повістей про Мамаєве побоїще» початку XX ст. С. К. Шамбінаго («Повести о Мамаевом побоище». Сборник отделения русского языка и словесности императорской Академии наук. Спб., 1906, т. 81, № 7), вивчивши відомі списки, розподілив їх на чотири редакції і вважав, що українська обробка «Повісті...», названа «Книга о побоїщі Мамая, царя татарського...», базується на третій редакції, яка є оригінальним твором не тільки за своєю тогочасною книжною українською мовою, а й за притаманною твору ідейно-художньою структурою.

Українська редакція «Книги...» цілком самостійно розподілена на дванадцять розділів з відповідними оригінальними заголовками. Вона опускає майже всі канонічні риторико-поетичні описи, зовсім не подає фрагментів з писань вірогідного автора Софонія, практично всі молитви, тільки лишає в окремих випадках, необхідних для розгортання дії, подаючи їх зміст у белетристичній формі. Так само скорочена і белетризована найбільш усталена канонічна формула бою.

Подається за текстом додатків у вид.: Шамбинаго С. К. Повести о Мамаевом побоище. Спб., 1906.


1 Батий, царь татарський... — Бату, Саїн-хан (1208 — 1255), монгольський хан і полководець, син хана Джучі, внук Чінгізхана. В 1236 — 1243 рр. очолив похід татаро-монгольського війська на Східну Європу. 1242 р. повернувся на Волгу. Внаслідок завойовницьких походів Батия виникла Волзька Велика Орда, названа Золотою Ордою.

2 ...Дмитрий Иванович Семечин, великий князь володимерський і московськії и... — Дмитрій Донськой (Дмитрій Іванович; 1350 — 1389), великий князь владимирський і московський (з 1359 р.), онук Івана І Даниловича Калити. Перший з руських князів очолив збройну боротьбу проти татаро-монгольського панування. На чолі загальноруської об'єднаної раті розгромив в Куликовській битві (1380) військо золото-ординського хана Мамая, за що прозваний Донським.

3 ...темника Мамая... — Мамай (? — 1380), татарський темник — проводир тьми, або 10 000 золотоординських воїнів, з 60-х років XIV ст. фактичний правитель Золотої Орди. Неодноразово здійснював військові походи на руські землі, зокрема на Рязанське (1373, 1378), Нижегородське (1378) князівства. Похід на Московське велике князівство закінчився повним розгромом його війська у Куликовській битві. У 1380 р. зазнав поразки від свого суперника у боротьбі за владу в Золотій Орді хана Тохтамиша, втік до Кримської Орди в м. Кафу (тепер Феодосія), де був убитий.

4 ...перевезеся через ріку Волгу... — Мається, мабуть, на увазі виступ Мамая проти хана Тимур-ходжі (1361), в ході якого Мамаєве військо перейшло через Волгу і пішло до Криму.

5 Послишавши Олег, князь рязанськи й... — Олег Іванович, великий князь рязанський (1350 — 1402). У 1365 р. разом з військами залежних від нього князівств муромського, пронського й козельського, розгромив військо хана Тагая; у 1378 р. московські й рязанські війська розгромили на р. Вож татарська військо Бегича. Стосунки Рязані з Москвою часто змінювались від союзницьких до ворожих. Так, 1371 р. воєвода московського князя Боброк-Волинець (Волинський) розбив війська рязанські під Переяславом-Рязанським. У Куликовській битві війська князя рязанського Олега Івановича участі не брали.

6 ...к Ольгерду, князю литовському... — Ольгерд (Альгірдас) — великий князь литовський (1345 — 1377), син Гедиміна, віз боротьбу за розширення Великого князівства Литовського, захопив ряд чернігово-сіверських уділів, київську, подільську й волинську землі, підкорив Смоленське князівство. 1349 р. намагався укласти антимосковський союз із золотоординським ханом Джанібеком, здійснив три невдалі походи на Москву" (1368, 1370, 1372).

7 Володимер — нині місто Владимир; Муромль — нині місто Муром.

8 ...митрополиту Кипріяну... — Кипріан — митрополит київський. Був посвячений у митрополити в Константинополі 1376 р. патріархом Фелофеєм. Але на Русі митрополичої кафедри не одержав, бо цього не бажав Дмитрій Донськой. Кипріан оселився в Києві й правив литовським духівництвом. У 1380 р. після смерті ставленика Дмитрія Донського на митрополичій кафедрі Митяя, Кипріан був визнаний митрополитом московським, але ненадовго. 1382 р. князь Дмитрій Донськой відправив його знову до Києва, запідозривши у близьких зносинах з Ольгердом, а на його місце покликав Пимена.

9 ...сам господь бог през мученика Меркулия єго забив. — Тут у висловлюванні митрополита знов маємо приклад світсько-біблійного історичного порівняння. Мамай зіставляється з римським імператором Юліаном Одступником, прозваним так за те, що намагався, хоч і мирно, відвернути державу від недавно впровадженого християнства. Посилаючись на житіє Василія Великого, «Книга...» підкреслює, що Юліан,

який не прийняв дарів Василія і спробував захопити місто Кесарію, загинув від руки святого Меркурія. Така аналогія ніби передрікає в очах читача і загибель Мамая.

10 ...своїх оружников: Родиона Ржевського, Іакова Андрієва Волосатого, Василія Тупина... — Ці імена згадуються і в інших редакціях повістей про Мамаєве побоїще, і в літописах, які стосуються Куликовської битви.

11 ...великого князя Володимера києвського... — Володимир Святославич (після хрещення Василій; ? — 1015), великий князь київський з 980 р., державний і політичний діяч Давньої Русі, син Святослава Ігоревича. За його князювання було завершено об'єднання всіх східнослов'янських земель у складі Київської Русі. При ньому в 988 — 989 рр. на Русі було запроваджено як державну релігію християнство. К. Маркс визначав час його князювання, як «кульмінаційний пункт» в історії Київської Русі. Православна церква канонізувала його як «святого».

12 ...преподобному отцу Сергію... — Сергій Радонезький, до прийняття чернецтва Варфоломій Кирилович (бл. 1321-1391), руський церковний і політичний діяч. Заснував у 30-х роках XIV ст. поблизу м. Радонєжа, під Москвою, Троїце-Сергіївську лавру. Виступав за об'єднання російських земель під егідою Москви, сприяв централізаторським прагненням Дмитрія Донського, допомагав йому у боротьбі проти Золотої Орди, зокрема у підготовці Куликовської битви. Пізніше (1385) помирив його з рязанським князем Олегом.

13 Пересвіт (Олександр; ? — 1380) — учасник Куликовської битви, монах Троїце-Сергіївської лаври, до прийняття чернецтва брянський (за іншими відомостями любецький) боярин. 8 вересня 1380 р. почав битву єдиноборством з татарським богатирем Темір-мурзою (Челібеєм). За літописом, вони зіткнулися з такою силою, що обидва впали мертвими.

14 Ослябл (Родіон, світське ім'я Роман; ? — після 1398 р.) — учасник Куликовської битви, монах Троїце-Сергіїзської лаври, до прийняття чернецтва боярин. Супроводжував разом з Пересвітом великого князя Дмитрія Івановича Донського на Куликовську битву. 1398 р. брав участь у посольстві московського великого князя Василія до Царьгорода для переговорів про допомогу Візантії проти турків.

15 ... святого чудотворця Петра, митрополита києвського... — Петро, митрополит всея Русі, народився на Волині в другій половині XIII ст., висвячений в Константинополі патріархом Афанасієм (1305). У Києві зупинявся тільки проїздом до північних руських князівств. Був сподвижником московського князя Івана Даниловича Калити, діда Дмитрія Донського. Своїм переселенням' до Москви сприяв зміцненню Московського князівства. Помер 1326 р. Православна церква канонізувала його як «святого».

16 ...Фроловскиї ворота, в Костянтиновськиї і в Никольськиї... — назва воріт у захисних валах довкола Москви.

17 ...на пам'ять святого Мойсея Мурина, а в густа. — Мойсей Мурин, на прізвисько Ефіоплянир (325 — 400). Змолоду був отаманом розбійників, потім пішов у монастир. Пам'ять Мойсея Мурина відзначається 28 серпня. В оригіналі, мабуть, пропущене число.

18 І поставив... воєвод. — Згадані далі імена фігурують в усіх редакціях повістей, в літописах та інших історичних джерелах.

19 ...сторожами: Семена Мелика, Ігнатія Кріня, Фому Тину, Петра Юрського, Карпа Алексин а, Петра Чирикова... — Імена тогочасних людей згадуються в усіх редакціях повістей та у відпозідних літописах.

20 ...калугер, іменем Сергій... — Калугер — чернець; мається на увазі Сергій Радонезький.

21 ...буду гонитель на віру православную і на братію, як Святополк... — Мається на увазі Святополк Володимирович (бл. 980 — 1019), син князя Володимира від удови брата його Ярополка.

У боротьбі за київський престол після смерті батька наказав убити своїх братів Бориса і Гліба, наводив печенігів на Київську Русь проти Ярослава Мудрого, висловлювався проти християнської віри, запровадженої його батьком. За все це прозваний «окаянним». У відомому «Сказанії про Бориса і Гліба» Святополк зіставляється з Каїном і Ламехом. Останній, як говорить Біблія (Книга судей ізраїлевих, гл. IX), теж убив двох братів і забрав собі їхніх жінок. «Сказаніє» називає «другим Каїном» Святополка, на якого падає така ж сама кара, як і на Каїна.

22 Прийшовши Ольгерд к Одуєву... — Насправді до Одуєва привів свої війська литовський князь Ягайло.

23 ...сини Ольгердові (Андрій, князь полоцький, і Дмитрій, князь бр анськи й)... — Андрій Вігурд Полоцький (убитий 1399 р.); Дмитрій Корибут Брянський і Трубчевський (убитий 1399 р.), сини князя Ольгерда, рідні брати Ягайла.

24 ...привіталися, як Йосиф з Веніаміном. — «Книга...» порівнює зустріч князя Дмитрія Івановича на р. Севері (Сіверь) з Андрієм і Дмитрієм Ольгердовичами із зустріччю біблійного Йосифа з братом Веніаміном, а Дмитрій Донськой порівнює прибулих князів з біблійним прабатьком Авраамом, який прийшов на допомогу Лоту.

25 ...в Сергієвом монастирі. — Мається на увазі Троїце-Сергіївська лавра — один з найбільших православних монастирів Росії, заснований у середині XIV ст. Сергієм Радонезьким у Радонежі (сучасний Загорськ) поблизу Москви, який став осередком ідеологічної боротьби проти золотоординського панування. З середини XVI ст. був також фортецею.

26 ...П етр Горський і Карп Алексин... — У главі VI (див. примітки) перед іменем Карпа Алексина називається Петр Юрський. Тут, мабуть, допущено помилку при переписуванні.

27 Ярослав... звитяжив Святополк а, і прадід твой Александер Невський, перевезшися ріку, короля німецького звитяжив. — Маються на увазі переможні битви Ярослава Мудрого із Святополком за Київ та битва Олександра Невського на Чудському озері 1242 р. Тут, як і в кінці, коли говориться: «Радуйся, давній Ярославе, радуйся, новий Александре, світило землі руської», «Книга...» встановлює безперервний зв'язок перемог, здобутих руськими князями Ярославом Мудрим, Олександром Невським і Дмитрієм Донським.

28 ...з литовської землі Дмитрій Боброк, родом з землі волинськой... — Боброк-Волинський (Волинець), Дмитро Михайлович — воєвода. Родом з Волині, син литовського князя Коріата (Михайла) Гедиміновича. Був на військовій службі в московського великого князя Дмитрія Донського, брав участь у походах на Литву, на волзьких болгар (1376), на татар (1378). Прославився у Куликовській битві як керівник засадного полку, який своїм ударом вирішив долю бою на користь русичів.

29 ...святих мученик Бориса і Гліба... — сини великого князя Володимира Святославича, по-злодійськи вбиті підісланими князем Святополком вбивцями з вишгородських бояр — Пуштою та ін. Канонізовані православною церквою 1071 р. як «святі».

30 ...як Мойсею на Амалика... — Мойсей і Амалик — біблійні персонажі. В даному разі в молитві князя Дмитрія Івановича розвивається світсько-біблійна історична аналогія.

31 ...любимого Михайла Бренина... — Михайло Андрійович Бренк, одягнувши обладунок князя, пішов на вірну смерть. Інші редакції «Сказанія» порівнюють подвиг Бренка з подвигом давнього Авіса.

32 Челебей (Челебій) — татарський богатир Темір-мурза.

33 ...як давній Голіад... — Голіаф. Тут, як і в інших відповідних місцях, ретроспективною історичною аналогією з біблійними персонажами «Книга...» підкреслює значення перемоги на полі Куликовім. Вона порівнюється, наприклад, з перемогою біблійних персонажів Мойсея над Амаликом, Давида над Голіафом і т. ін.

34 Ог Магмет! — Мається на увазі Магомет. Магометанство в Золотій Орді запровадив Узбек, коли став її ханом у 1313 р. Однак лишались водночас і різноманітні язичницькі вірування. Про це свідчить і «Книга...», згадуючи в цьому ж розділі, яких богів поряд з Магометом кликав Мамай у годину свого розгрому (Перун, Сават, Іраклій, Гург).

35 ...Феодор Сабор і Григорій Холопищев... — Ці імена належать історичним особам, бо згадуються в різних редакціях повістей і в літописах.

36 ...остал ося всей дружини войська сорок тисячей і п'ять. — На думку сучасних істориків, разом в битві загинуло 12 князів і 483 боярина. Загальні втрати сягають майже половини війська русичів. Найвірогіднішим числом воїнів, яке могла виставити Москва, вважають тепер близько 70 тисяч, а орієнтовну кількість Мамаєвого війська становить 50 — 60 тисяч. Ординців загинуло ще більше, особливо під час безладної втечі після розгрому.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.