Головна





Даміан НАЛИВАЙКО




ВЂрши або стихи, до того, што читал, которым краєгранесиє сицево: «Хранися италиян»

На герб яснеосвецоного княжати Костентина Костентиновича, княжати Острозского

«Кресте, господствуяй днесь во всем мирЂ...»

На герб яснеосвецоных их милости княжат Острозских

На герб яснеосвецоных их милости княжат Острозских

Прозьба чителникова о час

До того, кто добраго сумнЂня

До того ж чителника









ВЂРШИ АБО СТИХИ, ДО ТОГО, ШТО ЧИТАЛ, КОТОРЫМ КРАЄГРАНЕСИЄ СИЦЕВО: «ХРАНИСЯ ИТАЛИЯН»


Хронологію старую прочитаючи,

розумЂти не трудно, писмо умЂючи,

Анатолинская церков, яко статечне

на ХристЂ фундованую вЂру сполечне

Из сынами своими неотмЂнне держить,

со Христом господем збираючи, не грЂшить.

Якось тут в тых «ВопросЂх и отвЂтЂх» читал,

и недармо на пятдесят главизн росписал,

Тиранского шаленства абым тя свободил,

абысь з двЂма пятдесятниками не згорЂл.

Людскіє упорности огнем попаляєт,

Илия третєго дня покоры спасаєт.

А ты православія мужайся, народе,

небесный цар завше с тобою єст и буде!






НА ГЕРБ ЯСНЕОСВЕЦОНОГО КНЯЖАТИ
КОСТЕНТИНА КОСТЕНТИНОВИЧА,
КНЯЖАТИ ОСТРОЗСКОГО


Крест гербом тому належить, кто рыцером єст дознаный,

Царю Костентину за звЂтязство в гербЂ єст

приданый. Не для того, иж был славный, имЂл широкоє панство,

Леч, иж ним звЂтяжал противных и опустил

поганство. ЗвЂздами был єму написаний на высоком небЂ.

Тоє дом Острозских троє в своем слушне маєт гербЂ.

Крест, звЂзды и мЂсяць, иж єст и телесне, и духовне,

ЗвЂтяжца тых обоих непріятелій невымовне.

Узброєный рыцеру, з голым мечем, готовый до бою,

Абы отчизна и Реч Посполитая была в покою,

На прудком кони с копЂєю и з мечем стоиш в гербЂ,

так тя видано пред тым в полю, кождый то носить ве лбЂ.

Для тых теды двох причин того меча уживай,

Домовых звад утЂкай, приватных кривд занедбай.

Ово згола: альбо ты звЂтяж, альбо сам умри смЂле

За Реч Посполитую, абы тя споминано миле.






Кресте, господствуяй днесь во всем мирЂ тобою христіяне сіяють в вЂрЂ,

Тя знаменіє ймуть морскіи пловци

на кораблєх своих, и рыбныє ловци,

Внегда себе низпущають в глубину, воини же тебе токмо ймуть вину

Спасенія своєго в бранєх зЂлных,

и аз тя молю во временах раздЂльных,

Єгда от мира сего и тЂлеси моєго изыйду,

тогда спутник ми буди, да, идеже желаю, дойду,

В жилища мя небесная со святыми ти всели

и вЂчных благ причастієм душу мою возвесели.







НА ГЕРБ ЯСНЕОСВЕЦОНЫХ ИХ МИЛОСТИ КНЯЖАТ ОСТРОЗСКИХ



На крест в гербЂ


О крест пред тым вЂрных Забивано,

кгды в их серцах вЂры добывано.

А кто вытрвал при вЂрЂ в сталости.

крест потомком доховал в цалости.

Тым ся здавна Острозских дом хвалить,

моцно стоить, иншій ся кто валить.

То герб продков єго стародавных,

Владимера и потомков славных.



О том, што на кони


Тут Георгій змію убиваєт,

оборонцею бога тот дом маєт,

Кгды звЂтязства святых в гербЂ носить,

на обронЂ божой маєт досыть.



На мЂсяць и звЂзды


МЂсяць, звЂзды на небЂ сличныє,

так в том дому цноты обличныє,

Которыми яснЂй солнца свЂтить,

а звлаща, кгды на вЂрЂ их клЂтить.








НА ГЕРБ ЯСНЕОСВЕЦОНЫХ ИХ МИЛОСТИ КНЯЖАТ ОСТРОЗСКИХ


Герб кождый цноты дому выражаєт,

звлаща, кгды ся в чом бог не ображаєт.

На кони рыцер з мечем значит мезство,

а крест, мЂсяць и звЂзды — набоженство.

То обоє в том дому кождый бачить,

Мудрым признаєт, глупый — яко рачить.






ПРОЗЬБА ЧИТЕЛНИКОВА О ЧАС


Часе дорогій, часе непереплачоный,

назбыть скупою вагою мнЂ узычоный,

БыстрЂй над морскій корабль живот мой провадиш,

нЂгде для спочиненья з нами не завадиш.

Власне, як которыє в днЂ корабля лежать,

здасться им, же в нем стоять, кгды найпрудше бЂжать.

В окомгненю мя провадить вЂк мой к старости,

анЂ ся розбачити могу в той малости.

Пядію бо вЂм а правдиве змЂреный вЂк,

Давыд-пророк до бога рек, маєт чоловЂк.

Не смЂю тя откладати на вЂк потомный,

бом тебе не певен, яко чловєк уломный.

Даруй ми то прочитати и учинити,

о що бы мя там юж не могли обвинити.

Узыч до поправы живота якого дня,

поки не згасла вЂку моєго походня.

Єсли ми не сфолькгуєш, певне мя стратиш

и юж мя там и тисячею лЂт не заплатиш.




ДО ТОГО, КТО ДОБРАГО СУМНЂНЯ


Чителникови ласкавому,

тот лист належить звлаща тому,

У которого осумненьє

и найменшеє провиненьє,

Раз тылько ткнувши, поправуєт,

страшить, фрасуєт и строфуєт.

Неписаноє бо вЂм письмо,

сумнЂньє, дал бог, в нем абысмо

Читали завше своє справы,

тут ся судили без забавы.

Судья сумнЂньє нефальшивый

на намнЂй злого запальчивый.

СумнЂньє — чистець в чоловЂка,

слухаєт личбы з всего вЂка.

Не будеш сужен, злости не мЂй,

А єслись винен, прЂти не смЂй.

И найменшій грЂх тут поправуй,

на всемирный суд не зоставуй,

Бо єсли ся там грЂх найдет в тобЂ,

то сам зостанеш неправ собЂ.




ДО ТОГО Ж ЧИТЕЛНИКА


Вшелякій отець, которому даруєт

бог сына и оного тут зоставуєт

На свЂтЂ по собЂ славы в размноженьє,

роду нового люб старого на взбуженьє,

ВЂдай, же то запевне, мовлю до тебе,

же в нюм зоставуєш самого себе,

Як сады, которых овоц уживають,

кгды ся старЂють, другіє в них вставають,

Предся ж подобныє подобного родять,

так в бытности и в зацности не сходять,

Так и люде, которыє уступують

с того свЂта, а другіє наступують,

Єдны в других влевають цнот доброволность,

кгды ж не з натуры, але с цвиченья годность.

Що учинил и оный монарха давный,

Василій Мацедон, цесар кгрецкій славный,

Зоставуючи сына, Льва реченого,

царем по собЂ царства предреченого,

По многих цвиченях укороновавши,

а напрод цнотами єго ударовавши,

На остаток тот тестамент зоставуєт,

чим єго по своєй смерти направуєт.

Во що везрЂти, єслись отець, не лЂнуйся,

чужую прєстрогу маючи, варуйся,

Абысь прикладом людей побожных ходил

в выхованью дЂток, єслись их сплодил.

Живучи побожне, зоставуй им цноты,

бо, що отець чинить, то и сын з охоты,

Єслись теж сын, позволь тым отца почтити,

бо не можеш иншим себе ушляхтити,

Тылько продков своих цнот наслЂдованьєм

и оным в обычаєх приподобаньєм.

И, абы на ганьбу родичов не жити,

лЂпше, мовить письмо, без потомков быти,

Анижли потомство зоставити в злостєх,

бо и памятка згинет и покой в костєх.

Кто злому сыну маєтность зоставуєт,

и сам гинет, и єго в злоє вправуєт.

Слышалем (Григорій рек), же ся спирали

два младенци и то собЂ задавали:

Єдин мовил, жесь з злого отца спложоный,

а я с побожного єстем урожоный.

Добрый рек, милуючи з цнотою згоду:

«МнЂ мой род ганьба, а ты — своєму роду».

Вам, шляхтам, которыє маєте сыны,

абысте за них не поносили вины,

УмЂй з дитинства вправити єго в цвЂченьє,

сам будь єму прикладом и наученьєм,

Абы, єслись добрый, твоя, яко звыкла,

слава в нем квитнула и нЂкгды не зникла,

Єслись теж злый, абы сын, твоим стараньєм,

зоставши по тобЂ, божим поволаньєм

Всю неславу продков цнотами загладил

и то все направил, щось ты был завадил.

Єслись сын, наслЂдуй же добраго отца,

єслись отець, паси ж, бо то твоя овца.

Не мнЂмай, абы кролюм тылко належал

тот лист, але и тобЂ, єслись одержал

Якоє кольвек преложенство и звЂрхность,

кто вЂрен в малом, и в многом маєт вЂрность.

Не кролем єстесь предся, паном подданых,

десяти навет, под твою зверхность отданых,

И тыє справедливого преложенства

над собою потребують без окрутенства.










Даміан НАЛИВАЙКО


Даміан Наливайко (Дем'ян) (? — 1627) походив із міщанського ремісничого роду. За переказами, батько його — кушнір із міста Гусятина на Тернопільщині. Освіту отримав у Острозькій школі. Брав участь в антифеодальному селянсько-козацькому повстанні 1594 — 1596 рр., яке очолював його брат Северин. Був настоятелем церкви святого Миколая в Острозі. Даміан Наливайко — авторитетний діяч Острозького гуртка, учасник брестського православного антиуніатського собору 1596 р., співробітник острозької та дерманської друкарень, редактор, перекладач, автор передмов та післямов до виданих у Дермані книжок.


ВЂрши або стихи, до того, што читал, которым краєгранесиє сицево: «Хранися италиян». — Вірш вміщено у рукописному полемічному творі «Вопросы и отвЂты православному з папежником», написаному, очевидно, у Дерманському монастирі 1603 р. Акровірш. Рукопис належав Московській синодальній бібліотеці (див.: Горский А. В., Невоструев К. И. Описание славянских рукописей Московской синодальной (патриаршей) библиотеки. М., 1859, т. 3, № 271, с. 327 — 329).

Вперше надруковано у вид.: Памятники полемической литературы в Западной Руси. (Русская историческая библиотека). Кн. 2. Спб., 1882, стлб. 1 — 2, Хрэстаматыя па старажытнай беларускай літаратуры, с. 331 — 332; Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 153 — 154.

Подається за першодруком.


На герб яснеосвецоного княжати Костентина Костентиновича, княжати Острозского. — Вперше надруковано у кн.: Октаик, сирЂч Осмогласник... Дермань, 1604, зворот титулу.

Текст передруковано у вид.: Перетц В. Н. Историко-литературные исследования..., т. I, ч. 2, с. 141; Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 154.

Подається за першодруком.


«Кресте, господствуяй днесь во всем мирЂ...».Вперше надруковано у кн.: Октаик, сирЂч Осмогласник.., арк. 2.

Текст передруковано у вид.: Перетц В. Н. Историко-литературные исследования..., т. I, ч. 2, с. 142; Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 154.

Подається за першодруком.

На герб яснеосвецоных их милости княжат Острозских (На крест в гербЂ; О том, што на кони; На мЂсяць и звЂзды). — Вперше надруковано у кн.: Лист Мелетія, святЂйшаго патріархи александрійскаго, до велебнаго єпископа Ипатія ПотЂя... Дермань, 6. II 1605, зворот титулу і наступні аркуші.

Текст передруковано у вид.: Перетц В. Н. Историко-литературные исследования.., т. I, ч. 2, с. 142 — 143; Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 156.

Подається за першодруком.


На герб яснеосвецоных их милости княжат Острозских. — Вперше надруковано у кн.: ЛЂкарство на оспалый умысл чоловЂчій, а особливе на затвердЂлые сердца людскіє, заведеные свЂтом альбо якими грЂхами. Божественнаго Іоанна Златоустаго до Феодора-мниха, а в особЂ єго до кождого человЂка, кто з яком кольвек єст грЂху. З друкарнЂ Острозкое, року от рождества Христова 1607, мЂсяца іюля 29 дня выдано єст. Зворот титулу.

Вперше передруковано у вид.: Перетц В. Н. Историко-литературные исследования..., т. I, ч. 2, с. 143; Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 156.

Подається за першодруком.


Прозьба чителникова о час. — Вперше надруковано у кн.: ЛЂкарство на оспалый умысл чоловЂчій... Острог, 1607, арк. 2, ненум.

Текст передруковано у вид.: Перетц В. Н. Историко-литературные исследования..., т. I, ч. 2, с. 143 — 144; Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 156 — 157.

Подається за першодруком.


До того, кто добраго сумнЂня. — Вперше надруковано у кн.: ЛЂкарство на оспалый умысл чоловЂчій.., арк. 1.

Текст передруковано у вид.: Перетц В. Н. Историко-литературные исследования.., т. І. ч. 2, Спб., 1900, с. 144 — 145; Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 157 — 158.

Подається за першодруком.


До того ж чителника. — Вперше надруковано у кн.: ЛЂкарство на оспалый умысл чоловЂчій..., арк. 180, зв. — 181, зв., останні три ненумеровані сторінки.

Текст передруковано у вид.: Перетц В. Н. Историко-литературные исследования.., т. I, ч. 2, с. 145 — 146; Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 158 — 159.

Подається за першодруком.







Див. також Українська поезія. Кінець XVI — середина XVII ст.





Головна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.