Головна




Афанасій СЕЛЕЦЬКИЙ


Утверди нас, господи, у вЂри стояти

а от Востока к Западу не отступати.

Мы єсмо твои раби убогии,

бо вже ся прельстили христіяне многии.

Отцы и братіа, сію святую книгу почитайте,

а и мене в молитвах не забывайте.









Афанасій СЕЛЕЦЬКИЙ


Афанасій Селецький (попович родом) на початку XVII ст. був дяком, про що залишив згадку в рукописному збірнику, який власноручно переписував 1610 р. в Супрасльському монастирі. Наприкінці цього рукопису (арк. 307) читаємо:: «В лЂто от созданіа свЂт[у] 7118, а от воплощеніа Христова 1610, начасть сіа книга писати, мЂсяца апрЂля 24 дня, а дописася в том же року, мЂсяца августа, 18 дня, рукою многогрЂш [н] аго а велико недостойнаго раба божіа Афанасіа, поповича Селецкого, будучаго на тот час дяком з монастырЂ Супраслском. Но, о господнє отцы, и братіа, и вес роде христіанскій, хто сію святую книгу читати буде, молю вашеа любве, аще что обрящете грубо, и погрЂшено небреженієм малоуміа моєго. Вы же, як умудрени суще, исправляйте, а не проклинайте. Ваше єст исправляти, моє поспЂшати. Но и пакы вторицею молю, исправляйте, не кленуще...». Як свідчить вірш «Утверди нас, господи, у вЂри стояти...», що ним завершується ця замітка, Афанасій не прийняв унії і закликав до цього своїх читачів.


«Утверди нас, господи, у вЂри стояти...». — Вірш вміщено у рукописному збірнику 1610 р., ЦНБ АН УРСР. Петров (Лавра), № 219 (37), арк. 307.

Передрук тексту здійснено у вид.: Петров Н. И. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве. Вып. 2. Собрания рукописей Киево-Печерской лавры, киевских монастырей Златоверхо-Михайловского, Пустынно-Никольского, Выдубицкого и женского Флоровского и Десятинной церкви. М., 1896, № 219, с. 71 — 72; Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 165.

Подається за рукописом.





Див. також Українська поезія. Кінець XVI — середина XVII ст.




Головна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.