Попередня     Головна     Наступна




Кирило ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ

ІЗ КНИЖКИ «ПЕРЛО МНОГОЦІННОЄ»


ПРЕДМОВА ДО ЧИТЕЛЬНИКА
ЕПІГРАМА
НА СТАРОЖИТНИЙ ГЕРБ ЯСНЕ ОСВЕЦОНИХ І ВЕЛЬМОЖНИХ IX МИЛОСТЕЙ КНЯЖАТ КОРЕЦЬКИХ
Прироження грифа хто хоче познати...
ПОХВАЛА О ПРЕМУДРОСТІ ТРОЯКОЙ, ВО ВІЦІ СЕМ ЯВЛЕННОЙ
...ЛІКАРСТВО... РОЗКОШНИКОМ ТОГО СВІТА ПРАВДИВОЄ. ПІСНЬ ВДЯЧНАЯ ПРИ БАНЬКЕТАХ ПАНСЬКИХ




ПРЕДМОВА ДО ЧИТЕЛЬНИКА


О ТОЙ ПРЕЗАЦНОЙ КНИЗІ, КОТОРАЯ ТО КНИГА НАЗВАНАЯ «ПЕРЛО МНОГОЦІННОЄ» ДЛЯ ДВОХ ПОВАЖНИХ ПРИЧИН. ПЕРВОЄ, ДЛЯ ВИСОКОГО БОГОСЛОВСЬКОГОРАЗУМА. ПОВТОРЕ, ДЛЯ СЛАДКОГЛАГОЛИВОГО РИТОРСЬКОГО ЯЗИКА І ПОЕТИЦЬКОГО ХУДОЖЕСТВА. РАЗУМ В ТОЙ КНИЗЄ ФІЛІОЗ[ОФСЬКИЙ] БОЗСЬК[ИЙ]


Ласкавий чительнику! Подобаєт вам напруд то відати, для чого автор важив ся подиймовати так великую і тяжкую працю около тої презацної книги, реченої «Перло многоцінноє». Абовім правдиве годна такового титулу славного, кгди ж перла родяться в глубині морськой од блискавиці і з трудностю на світ виносяться. Так і в той книзі слова на честь, і славу, і хвалу імені бозському суть яко перла многоціннії, рожденнії од молнії небесної, од світлості духа святого, в глубині небесної премудрості, а винесені нині в мир сей дольний видимий високопарним і многозрительним умом моїм, на вічную радость і ненаситимую сладость душам христолюбивим. Христос єст істиннеє веселіє любящим його. Прето таковую працю мою трудную з любовію прийми.

Правдиве многими трудами тая книга святая взяла своє совершенство, а звлаща в поетицьком художестві. Богословськая річ і правда латвійша просто писать, але подметрами бозськії речі трудно, і барзо трудно. Тілько той тоє знаєт, кто того ремесла заживаєт. То мя до тої трудної праці побудило в старості літ моїх, аби чловік охотнійший бив до читання речій бозських і таємниць збавенних, которії суть почасті описані сладкою мовою под метри, а звлаща для молодих, жеби ся заправляли гарячою любовію до хвали божої і розрадуваною душею завше хвалили, благословили, благодарили, воспівали, величали бога, творця свойого.

А таковоє набоженство одправуєт христолюбивая душа двіма способами. Первоє, з умиленієм сльоз гарячих, о невинной смерті сина божія. Єсли схочеш сльозами твоїми омити пречистії нозі і невиннії рани господа і жениха душі твої, яконачастій розмишляй набожне невинную смерть господа нашого Іїсус Христа, сина божія, і страданія його, рани і болєзні, і пролиттє крові його пресвятої за гріхи твої. Співай же жалосно о смерті сина божія на кождий п'яток. Сльози виводить од закаменілого серця пам'ять смерті Христової, которая описана под метри. Так же співай собі жалосно о покаянію грішних, і там істяжеш умиленіє сльоз на омиття гріхов твоїх. Повторе, хвали бога твойого розрадованною душею. Розмишляй дари його дивнії і добродійства многії і неізреченнії, видимії і невидимії. Прето, єсли схочеш радості бозської доступити і нею наповнити душу свою і серце, співай же собі весело в радості, о трьох персонах бозських, о персоні отцевськой преславной, і синовськой, і духа святого. Бог бо єст вічная радость душі нашої. І пам'ять його святая славная. Кто її обносить у душі своїй, од такової душі далеко стоїть хитрость діаволя і печаль, тілько радость вічная содержить таковую душу. Двоякий то дар божий биваєт при душі справедливой: умиленіє сльоз і радость бозськая, же ся о бозі радовати. Яко пророк рече: «Радуйтеся богу, помощникові нашому. Воскликніте гласом радості, всі язиці, восплещайте руками, радуйтеся, праведнії о господі, і веселітеся» 1. І пречистая матір божія рекла: «Возрадовася дух мой о бозі, спасі моєм» 2 Тоє ж і Павел святий апостол глаголет: «Радуйтеся о господі, і паки реку, радуйтеся 3. Радость ваша ісполнена нехай будет. Наповняйтеся духом радості, глаголющи во псалмєх і піснєх духовних, воспівающе і поюще восердцах ваших господеві». Прето ліпше єст співати духовнії пісні, аніж свіцькії сромотнії бісовськії.

А при том і то потрібно відати тобі, ласкавий чительнику, іж тая книга презацная, хотяй ся видить мала в очах людських, але великії содержить в собі тайни, збавенню твоєму служачи. Так суть високого разума богословського, же із єдиного віршика двох або трьох слов може добрий казнодія казання повісти, і кротко зв'язную річ розпространити, і душі людськії утішити словом божим. Так же в школах будучії студенти могуть собі з тої книги святої вибирати вірші на свою потребу і творити з них орації розмаїтії часу потреби свої, хоч і на комедіях духовних. А єсли би теж хто схотів міти собі за патронку матір божію, пречистую діву Марію, нехай же похвалу її читаєт і співаєт на кождую суботу, пруд ко таковий почуєт поправу живота свойого і повстання з гріхов своїх. Так же і до ангелов божіїх святих і добрих, хто обере собі за патрона Михаїла архангела.

Читай ангелом в понеділок, апостолом в четвер [ток], мучеником святим в среду, о страстєх господніх в п'яток, о покаянію [во] второк, а о трьох персонах бозських в неділю. А в том наболі [й] читай, що собі подобаєт і зезволить співати, читати, хвалити бога твойого, і благодари [ти] а святих угодников божіїх. Честь почитай, величай, славу їх проповідай, да ж з ними і ти прославишися. А при том читай о пре мудрості бозськой і людськой, і душу твою утішай, а до неї ся поспішай, хочеш ли і ти бити мудрим. Так же о четирьох вратєх часто розмишляй, перед очі свої став тії врата — визволять тя од гріхов смертельних, од лаком [ства] і нечист[ості], од гордості і проч [іїх] злос[тей], а в доброд[ійства] заправлять вірного чловіка, і так щасл [иво] дойде [ш] четвер [тих] врат царства небесного, його ж всіх нас сподоби, Христе, боже наш, получит [й], там тебе хвалит [й], купно отця, і сина, і духа святого, нині і прісно і во вік[и] вік[ов].


Амінь.






ЕПІГРАМА


Єсли ту що нестройного поета мудрий обачить,

Проше, нехай мі пребачить.

Гди ж теольогія святая в колі фільозофськом вакує,

А поетами і виборними бракує,

Сама живе у славі світородной,

Тілько ся часом показує душі годной

З дару бозького знамените,

Мудростю своєю не закрите,

У світлості свої слави,

Без поетицької забави.

А то она у моці маєт,

Же байки поганськії розбиваєт

І навіки до них ся не знаєт,

А сама в правді паче сонця сіяет.

Прето поета, би і наймудрійший,

І фільозоф, розумом острійший,

Мусить гордої думи роги схилити,

А небесной цариці сам низько ся поклонити.

А що оглядали разумнії очі наші,

Тогда тоє хотіли слуги ваші,

Ямбікус, трохеус, спондеус,

провадити межи поганськії боги,

Але прудко поламали свої ноги,

Пред світлостю богослови утікаючи

І жадного до неї приступу не маючи.

Прето, що ся кому бачить,

Вольно, яко собі рачить.

Убі дівінум іллюмінаціо,

Ібі тацет поетарум шкондаціо 1.'





НА СТАРОЖИТНИЙ ГЕРБ ЯСНЕ ОСВЕЦОНИХ І ВЕЛЬМОЖНИХ IX МИЛОСТЕЙ КНЯЖАТ КОРЕЦЬКИХ 1


В той презацней фамилії княжат Корецьких

Таковії суть клейноти

свідком смілості і цноти:

Рицер, смілостю упойоний,

меч в руці його обнажоний,

Конь, бистростю розпущолий

За неприятельми в широком полю,

Рицера смілого виконива волю.

Неприятелі пірхають розстріляні,

Трупи всюду, поля кровію полляні.

В том звитязтво певноє і знаменитеє,

Всіх цнот і мудрості гніздо увитоє —

Самоель Карульович, княжа Корецькоє 2.


* * *




Прироження грифа хто хоче познати,

Впруд мусить фізельогом 1 віру дати.

Бовім гриф гор боронить, в которих чує злото,

І кождому смертю платить, кто ся кусить о то.

Самоель оному звіру уподобися,

Той великих даров бозьких сподобися,

Бовім той на горах високої мудрості літає,

Гди в Костелі католицьком віру правдивую має,

В котором не злото сказительноє ся найдує,

Тілько сама правда і живот вічний обфітує.

О таковий скарб єсли ся кто з невірних покусить,

Од Самоельови мудрості і віри прудко умерти мусить.





ПОХВАЛА О ПРЕМУДРОСТІ ТРОЯКОЙ, ВО ВІЦІ СЕМ ЯВЛЕННОЙ


[...] Подобаєт же і различіє імен премудрості знати. Що нарицається «мудрость», то прирожоную мудрость значить. А що приложоно «премудрость» — тогда той предлог значить над то зацнійшую премудрость, з дару бозького, даную пророком, і апостолом, і теольогом правовірним. Прето я напрод покладаю похвалу о мудрості прирожоной, то єст о філозофії, которою царії царствують і сильнії правду пишуть і закон політицький полатають, а мучителі землю держать [Книга притч Соломонових, гл. 1, ст. 15 — 17].


О мудросте преславная,

Од віков в чоловіцєх давная!

Любителі твої тобою прославленні

І на високих достоїнствах поставленні.

Тобою царії царствують

І сильнії народами справують,

Землею і странами владіють.

О мудросте, все то тобою діють!

Любителі твої, о славная мудросте,

Вийшли з безумія темності.

Тії пишуть права статути, а в них правду съвершенную,

Всьому світу нині явленную.

Тобою ся вельможі величають

І пловці морськії душа своя вручають

Силі твоїй сміле і невонпливе

І преходять морськую глубину нестрашливе

Своїм плаванієм

І мудрості свої упованієм.

О мудросте преславнійшая,

Над злато і каменіє драгоє чеснійшая!

Тобою мучителі народом розказують

І немощнії сильних без труда зв'язують.

Ти царей держава

І худородних вічная слава.

У тебе довгота дній і богатество у правиці,

А слава, честь і держава у твоїй лівиці.

Ти заблудшим ісправленіє,

Ти старцєм укріпленіє,

Ти бодрость лінивим,

Ти мужество боязливим,

Ти младенцєм возраст і красота,

Ти панієнства сокровище і висота,

Ти нищих сокровище і богатество веліє,

Ти смутних і плачливих вічноє веселіє,

Ти сущим въ тьмі безумія просвіщеніє,

Ти прагнучих слави скороє насищеніє.

Ти хитрії ремесла показуєш світу

і по твоєму совіту винайдуєш,

Ти з неподобного подобноє твориш

през альхімістов, новоє діло удивительноє

І за чуд світу і чоловіком явительноє

А тим многих удивляєш, утішаєш,

Понеже тоє чудотвореніє у своїй моці маєш,

Прето ним многих народов удивляєш [...]





...ЛІКАРСТВО...

РОЗКОШНИКОМ ТОГО СВІТА ПРАВДИВОЄ. ПІСНЬ ВДЯЧНАЯ ПРИ БАНЬКЕТАХ ПАНСЬКИХ


О смерте несподівана,

То-сь мя, багатого пана,

Без одповіді нині застала

І все красноє і любимоє моє забрала

І навіки од очій моїх вь тьмі сховала.

Где мої нині замки, коштовне мурованії,

І палаци мої, світне і сличне мальованії

А шкатули, злотом нафасованії,

Возники, под злотом цугованії?

Где мої пресвітлії златотканії шати,

Рисі, соболлє, сличнії кармазини і дорогії шкарлати?

О смерте, все твоїм приходом од мене забрано

І навіки од очій моїх вь тьмі сховано.

Где мої сади і краснії виногради?

І ногами твоїми, о смерте, потоптані

І навіки од мене несподіванне забрані

Слугами твоїми

А неприятельми моїми.

А скарби мої разхищені і побрані,

Шпалієри коштовнії пошарпані.

О смерте злосливая і гнівливая,

Тілько-сь на жалость мою сквапливая,

Несподіванне зо всего-сь мя обнажила

І межи смродливії трупи положила.

Приятелі мої далеко од мене стали

І носи свої пред смрадом моїм позатикали.

Вчора в дому моєм було гойне веселля,

Музиков іграння

А співаков веселоє співання

І на трубах мідяних викрикання,

Скоки, танці, веселоє плясання.

Вина наливай, випивай, проливай!

Столи мої коштовними сладкими покарми покритії,

Гості мої і приятелі — персони знаменитії.

А нині мене все доброє і веселоє минуло,

Слава і багатство навіки уплинуло,

Тільки мя нині все злоє до себе пригорнуло.

Страх, болезнь, стогнання

І плачливоє нарікання.

О смерте гнівливая, злосливая,

Сліпая, глухая і нежалосливая,

Тілько на жалость нашу сквапливая!

Ти мене, молодого, несподіванне уморила

І двоякеє дивовисько надо мною сьтворила.

Приятелі любимії по мні плачуть,

А вразі мої нині од радості скачуть.

Вчера слуги мої ордами за мною,

А нині ні єдиного зо мною.

Всі стали і носи свої позатикали.

Власнії слуги мої, тії ся нині мною гнушають

І за смродливого і згнилого трупа мене мають,

Тілько мі в том нині послужили,

Же мя в темний гроб положили

І землею тяжкою мене покрили,

Аби мя прудко робаці ядовитії разточили.

О смерте, коль страшна пам'ять твоя,

Которої трепещет нині і боїться душа мЬя!

Ти на всіх меч свой срогий обнажила

І през нього ольбримов сильних положила

Под ноги свої, сих потоптала,

А славних віка сього побрала

І въ тьмі без пам'яті сховала.

Где нині суть миролюбці

І розкошнії сластолюбці

А лакомії златолюбці?

Всіх сіть гнівливої смерті помкнула

І въ тьмі вічной несподіване замкнула.

Где нині тиранове неужитії

І князі, на землі знаменитії,

Іграющії з птицями небесними

І зъ звірми іногда земними?

Смерть въ гроб послала,

Веселіє і славу їх забрала.

Где нині воїнове горделивії

І мучителі невинних злосливії?

Где срогії і страшнії гетьманове?

Несподіванне смертним мечем посічені

І без пам'яті въ тьмі нині заключені

І знагла ядовитим червієм разточені.

О смерте гнівливая і страшливая,

ти цесарьом і крулюм коруни здиймуєш

А з голими головами їх до гробу вандруєш.

Ти много злого на том світі броїш,

І з премудрих філозофов сміховиська строїш,

У главі їх, где світлая премудрость

столицю свою мала і в ней почивала,

Там нині тілько смродливая пустка зостала

І червей много в себе през тебе набрала.

О смерте, приходом твоїм страшливим

А часом моїм смутним і плачливим

Ти риторський язик сладкоглаголивий безгласієм

зв'язуєш

І пред многими його показуєш

Яко німого боввана, славного пана

В мові і премудрого у слові.

Ти многим сміхотворцум огноїла незапертії губи,

Тілько ся зостали огнилії при них зуби.

Ти вь тлустом тілі черви ховаєш,

А въмісто перфом смрад виливаєш.

Ти красних у шпетность претворяєш.

О смерте, вь моці то своїй маєш!

Ти багатиров з багатства обідрала

І всіх славних віка сього до темниці свої загнала,

Ти моцаров мира сього под ноги свої положила

І всіх тих червієм ядовитим покрила.

О смерте страшливая і нежалосливая,

ти, яко косар нині нерозсудний,

Под ноги свої крадеш цвіт барзо цудний,

Молодості і красоти жалувати не знаєш,

Ані на єдином з тих милості не маєш.

О смерте сліпая і глухая,

ти персонами славних бракувати не знаєш,

Ти пред жалостю нашою уха свої затикаєш.

О смерте! Таковую злосливую природу маєш,

Ні на чий плач нині не дбаєш, ані поглядаєш,

Всіх нині заровно береш і до темного гробу ведеш

І на покарм робацтву кладеш.

О смерте гнівлива,

Сила твоя страшлива.



















Кирило ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ


Кирило Транквіліон-Ставровецький (? — 1646) у 1589 — 1592 рр. вчитель львівської братської школи. Сучасники характеризують його як мужа «ученна в науці письма і язика еллінська і словенська». З 1592 р. він вчителює у віденській братській школі. З подальших 22-х років відомостей про його життя і діяльність немає. У 1614 — 1615 рр. Кирило — ієромонах, славиться як проповідник, бере участь у виданні Псалтиря (Львів, 1615), друкує у власній похідній друкарні свої книжки «Зерцало богословії» (Почаїв, 1618) і «Євангеліє учительное» (Рахманів, 1619), за які зазнає переслідувань — ортодокси вбачають у них єретичні та прокатолицькі тенденції. Між 1615 та 1626 рр. Кирило веде мандрівне життя: Львів — Волинь — Замостя. Близько 1626 р. переходить в унію і стає архімандритом чернігівського Єлецького монастиря, захопленого уніатами. 1646 р. в Чернігові виходить у світ «з нової друкарні» Кирила його збірка прозових повчань і віршів «Дерло многоцінноє».

Поетичні твори Кирила-Ставровецького вибрано з його збірки прозових статей і віршів повчально-релігійного змісту «Сія книга названная Перло многоцінноє. Составленная трудолюбієм през Кирила Транквіліона і проповідника слова божія, архімандрита чернігівського монастиря Єлецького. Со всею, єже о Христі братією...» (Чернігів, 1646).

Подається за публікацією у кн.: Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст. К., 1978.

Предмова до чительника... — Із примірника Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР, Ст. II /2556, арк. 1 — 2 зв. (ненумеровані). Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст., с. 231 — 232.


 1 «Радуйтеся... і веселітеся». — Пор.: Псалтир, пс. 46, ст. 2; Євангеліє від Матфея, гл. 5, ст. 12.

 2 «Возрадовася дух мой о бозі, спасі моєм». — Євангеліє від Луки, гл. 1, ст. 47.

 3 «Радуйтеся о господі, і паки реку, радуйтеся...» — Послання апостола Павла до филип'ян, гл. 4, ст. 4.


Епіграма («Єсли ту що нестройного поета мудрий обачить...»). — Із примірника ЦНБ АН УРСР, філія 1, Д. X 6/545, арк. Ззв. (ненумерований). Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст., с. 233.

«Ібі дівінум іллюмінаціо, ібі тацет поетарум шкондаціо» — «Ubi divinum illuminatio, ibi tacet poetarum scondatio» (Де боже сяйво, там змовкає поезія — лат.).

На старожитний герб яснеосвецоних і вельможних їх милостей княжат Корецьких. — Із примірника Державної

бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, титульний арк. зв. — арк. 2 (ненумерований). Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст., с. 233.


 1 Корецькі — литовсько-білорусько-українсько-польський князівський рід; походив від Дмитра-Буттави Ольгердовича, який одержав від батька в уділ південну частину Волині. Наприкінці XVI ст. покатоличився.

 2 Корецький Самуїл Карлович (1621 — 1651) — останній представник роду Корецьких.





«Пpupоження грифа хто хоче по знати...» (розвиток похвали князю Самуїлові Корецькому). — Із примірника Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, арк. 2 (ненумерований). Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст., с. 234.


 1 Фізельоги (Фізіологи) — середньовічні збірники статей про природу; в них описувались як реальні, так і казкові істоти та явища в супооводі символічних тлумачень.





Похвала о премудрості троякой, во віці сем явленной — фрагмент із примірника ЦНБ, філія № 1, шифр Д. X 6/545, арк. 76 зв. Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст., с. 289 — 290.


Лікарство ... розкошником того світа правдиво є. Піснь вдячная при бань кетах nанськux. — Із примірника Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, арк. 116 — 118 зв. Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 316 — 318.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.