Їхав козак за Дунай,
Сказав: — Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький,
Неси да гуляй.
Постій, постій, козаче,
Твоя дівчина плаче;
З ким ти мене покидаєш —
Тільки подумай!
— Білих ручок не ламай,
Ясних очок не стирай,
Мене з війни зо славою
К собі дожидай.
— Не хочу я нічого,
Тільки тебе одного,
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!
Свиснув козак на коня
— Зоставайся, молода!
Я приїду, як не згину,
Через три года.
Тебе ж, мила, не забуду,
Поки жив на світі буду.
Коли умру на війні —
Поплач обо мні!
Семен КЛИМОВСЬКИИ
«Їхав козак за Дунай». — Вперше надруковано у вид.: Прач И. Собрание народних русских песен с их голосами. Спб., 1790 (2-е вид. 1806; 3-е вид. 1815). Ця пісня набула великої популярності в Росії і в Західній Європі, перекладена німецькою і французькою мовами. М. Максимович вмістив її у своїй збірці «Малороссийские песни. М., 1827, с. 83 — 84, 5 куплетів), додавши у примітках шостий куплет («Тебе ж, мила, не забуду...»). Протягом XIX ст. пісня «Їхав козак за Дунай» друкувалася у багатьох пісенниках. Про історію її видання і поширення див. коментарі Г. А. Нудьги у вид.: Пісні та романси українських поетів в двох томах. К., 1956, т. 1, с. 316 — 323.
Про харківського козака С. Климовського даних майже не збереглося. Він помер близько 1730 р., був автором двох віршованих політичних трактатів. Авторство його пісні «Їхав козак за Дунай» першим підтвердив російський історик М. Карамзін. Популярність поета зросла після того, як він став героєм опери-водевілю російського письменника О. О. Шаховського «Козак-стихотворец» (1812), негативно оціненої критикою.
Подається за збіркою М. Максимовича.