Головна





СЛОВО ПРО ПОГИБЕЛЬ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ


«Слово про погибель Руської землі» дійшло до нас лише як уривок якогось більшого втраченого твору. Він був написаний вихідцем з південноруських земель незабаром після спустошливої монголо-татарської навали і являє собою лірично-епічний твір, близький за жанром до «Слова про Ігорів похід». Цей уривок зберігся завдяки тому, що псковський книжник середини XV ст. використав частину «Слова» як передмову до списку житія Олександра Невського. «Слово про погибель» нині відомо за двома списками: Псковському (XV ст.) та Ленінградському (XVI ст.). Тут наводиться за списком XV ст., надрукованому у дослідженні: Бегунов Ю.К. Памятник русской литературы XIII века. «Слово о погибели русской земли». — М.-Л., 1965.





СЛОВО О ПОГИБЕЛИ РУСКЫЯ ЗЕМЛИ ПО СМЕРТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА


О свЂтло свЂтлая и украсно украшена земля Руськая! И многыми красотами удивлена єси: озеры многыми удивлена єси, рЂками и кладязьми мЂсточестьными, горами крутыми, холми высокыми, дубравоми частыми, польми дивными, звЂрьми разноличьными, птицами бещислеными, городы великыми, селы дивными, винограды обителными, домы церковьными, и князьми грозными, бояры честными, вельможами многами. Всего єси испольнена земля Руская, о прававЂрьная вЂра християньская!

ОтселЂ до угоръ и до ляховъ, до чаховъ, отъ чаховъ до ятвязи, и отъ ятвязи до литвы, до нЂмець, от нЂмець до корЂлы, отъ корЂлы до Устьюга, гдЂ тамо бяху тоимици погании и за дышючимъ моремъ, отъ моря до болгаръ отъ болгаръ до буртасъ, отъ буртасъ до чермисъ, отъ чермисъ до моръдви* — то все покорено было богомъ крестияньскому языку поганьскыя страны великому князю Всеволоду, отцю єго Юрью*, князю кыєвьскому, дЂду єго Володимеру и Манамаху, которымъ то половоци дЂти своя ношаху в колыбЂли, а литва из болота на свЂтъ не выникываху, а угры твердяху каменыи городы желЂзными вороты, абы на нихъ великый Володимеръ тамо не вьзЂхалъ. А нЂмци радовахуся, далече будуче за синимъ моремъ; буртаси, черемиси, вяда* и моръдва бортьничаху на князя великого Володимера, и жюръ Мануилъ цесарегородскый* опасъ имЂя, поне и великыя дары посылаша къ нему, абы под нимъ великый князь Володимеръ Цесаря города не взялъ.

А в ты дни болЂзнь крестияномъ, отъ великаго Ярослава и до Володимера, и до ныняшняго Ярослава* и до брата єго Юрья* князя володимерьскаго.




[1] Окреслюються західні, північні та східні кордони Руської землі початку XIII ст. тоймицы (тоймичі) — плем’я, яке жило по течії річок Верхіньої Нижньої Тойми, притоках Північної Двіни; дишуче море — Біле море і Північний Льодовитий океан; буртаси — одне з мордовських племен; черемиси — марійці. Болгари, буртаси, чемериси, мордва — фіно-угорські племена. Німці — маються на увазі шведи. Ятвяги — земля ятвягів, одного із литовських племен, що жило між річками Маревом і Німаном.

[2] Всеволод Юрійович (Велике Гніздо, 1154-1212) , князя володимиро-суздальського [1176-1212].

[3] Вяда — певно, удмурти (вотяни).

[4] Жюр Мануїл цесарегородський — візантійский імператор Мануїл Комнін (1143-1180). Володимир Мономах (1053-1125) не був його сучасником, автор «Слова» припустився помилки. Певно, йдеться про Олексія Комніна (1048-1118) і його сина Іоанна Комніна (1088-1143).

[5] Тобто від Ярослава Мудрого до Ярослава Всеволодовича (князь переяславський, рязанський, новгородський, володимиро-суздальський, великий князь київський (1236, 1243-46)), отця Олександра Невського; Ярослав Всеволодович помер 1246 р.

[6] Юрій Всеволодович, великий князь володимирський, третій син Всеволода Велике гніздо. Його було вбито у битві на р. Сіті 1238 р.





[Текст подано за виданням: «Слово о погибели Русской земли» / Древняя русская литература. Хрестоматия / Сост. Н.И.Прокофьев. — М., 1980. — С.117. Перевірено за виданням: «Слово о погибели Русской земли» / Изборник (Сборник произведений литературы Древней Руси). — М., 1969. — С.326. В тексті відновлено йотовані "єсть".]







ПЕРЕКЛАД



СЛОВО ПРО ПОГИБЕЛЬ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ ПО СМЕРТІ ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА


«О світло світла і красно прекрасна земле Руська! Множеством красот дивуєш ти: озер множеством дивуєш ти, ріками і колодязями вельми славними, горами крутими, горбами високими, дібровами густими, полями розкішними, звірями різними, птицями незліченними, городами великими, селами гарними, садами монастирськими, храмами церковними, і князями грізними, боярами чесними, вельмож множеством. Усім єси сповнена, земле Руська, о правовірна віро християнська!

Звідси до Угрів, до Ляхів і до Чехів; од Чехів до Ятвягів; од Ятвягів до Литви і до Німців; од Німців до Корели; од Корели до Устюга, туди, де були тоймичі погані, і за морем, що холодом диха, од моря ж до Болгар, од Богар до Буртасів, од Бутасів до Черемисів, од Черемисів до Мордви — те все підкорене було Богом народові християнському, поганські краї — великому князю Всеволоду, отцю його Юрію, князю Київському, діду його Володимиру Мономаху, котрим то половці дітей своїх лякали в колисці, а литва із болота на світ не виникла, а угри кріпили кам'яні городи залізними воротами, аби на них великий Володимир не наїхав. А німці раділи, далеко будучи за синім морем; буртаси, черемиси, вяди і мордва бортничили на князя великого Володимира, і сам Мануїл Царегородський, остерігаючись, дари великі посилав йому, аби у нього великий князь Володимир Царгорода не одібрав.

У сі ж дні горе християнам, од великого Ярослава і до Володимира і до нинішнього Ярослава, і до брата його Юрія, князя Володимирського».




[За виданням: Слово про погибель Руської землі / Переклав Володимир Крекотень // Давня українська література. : Хрестоматія. — С. 238. Див. також: Переклад Б.Яценка..]







Головна




Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.