Був один чоловік цнотливий і мудрий у славному городі у Києві, який мав віру велику і любов до святого Миколи. І, не знаю з якої притчі, сидів у нього половчин цілий рік, у залізо закутий.
Одного дня каже йому християнин:
— Доки хочеш сидіти у мене? Дай за себе викуп, і одпущу тебе в землю твою.
Той же мовить йому:
— Як мене одпустиш, принесу тобі викуп, а поки мене держиш, не маю що тобі дати. Християнин же мовить йому:
— Дай за себе поруку, то одпущу тебе. Половчин же мовить йому:
— Ти сам відаєш, що немає нікого на Русі, хто б поручився за мене!
І сказав йому християнин:
— Як хочеш, дам тебе на поруку святому Миколі. Той же мовить:
— Не знаю його, ані він мене не знає. То як же поручиться він за мене?
Тоді християнин повів його в церкву і показав йому ікону святого Миколи, кажучи:
— Як хочеш, сьому тебе дам на поруку. Половчин же мовить з радістю:
— Хочу! Як мені повірите, то все привезу, що винен тобі.
Думав бо, що віра того русина в святого Миколу нічого не важить.
Дивно-бо, браття, але той чоловік анітрохи не засумнівався, одпускаючи сього полоненника, ані помислив у серці своїм, чи принесе йому викуп, чи не принесе! Тільки єдине в умі мав — поруку святого Миколи. І був певен, що за ним не пропаде.
І се мовивши, той добрий чоловік одпустив полоненника, давши йому одежу і все, що треба в дорогу, і на коня свойого посадивши, і часу давши йому на сповнення обов'язку рік:
— Брате, гляди ж, не обдури; пам'ятай, перед ким обіцяв єси принести викуп або прислати. Якщо ж обдуриш, то знай: не втекти тобі од руки поручника твого.
Той же мовив:
— Учиню все, про що кажеш.
І се мовивши, поклонився і поїхав.
їдучи ж дорогою, погану думу в серці задумав, кажучи: «Немає глузду, воістину, у русина сього, який мене передає образу на поруку, на дошці написаному, Миколою прозваному. Що той може мені зробити? Нині вже не бачу його, і він мене вже не бачить! Як же може дошка ходити чи їздити? Хоч би і великому чоловіку дав мене на поруку, і того в своїй землі не боюся. І викупу не дам!» І ту думку маючи, приїхав у землю свою.
Домашні ж його теж думали, що нерозумно його одпущено, не відаючи сили Божої і чудес Миколи святого. Нерозумна худоба, горда суєтним багатством! Вислухавши його, не боятися йому веліли свого поручника, вважаючи все те за іграшку і самі легковажачи сим.
Не багато днів минуло, аж з'явився йому істинний і правдивий і незабарний помічник і поборник християнам святий великий Микола, кажучи:
— Чи знаєш мене, друже? Половчин же рече:
— Не знаю. Хто ти єси?
І сказав йому святий Микола:
— Чи не я поручився за тебе, що принесеш ти викуп християнину тому? Чого ж ради тягнеш? Се кажу тобі: повези за себе викуп, а то біду тобі сотворю!
І се мовивши, невидимий став.
Половчин же, дивуючись тому з'явленню, мав його за ніщо і скоро забув про нього.
Одного разу він, сівши на коня, поїхав на поле. І з'явився йому святий Микола, і скинув із коня, і потряс ним, кажучи:
— Чи не говорив я тобі, окаянче, щоб повіз за себе викуп християнину тому, який дав мені тебе на поруку? А ти скоро забув сказане мною. Тож ще раз кажу тобі: пожалій себе сам; повези за себе викуп; а як забудеш про се, то побачиш, що тобі буде од мене.
І се мовивши до нього, святий Микола невидимий став.
Половчин же той, сівши на коня, поїхав додому, на серці маючи думку повезти скоро викуп, почуваючи себе якось негаразд після другого з'явлення святого Миколи. Але багато п'ючи і по-скотському живучи, забув про се, гадаючи, що минуло і нічого йому не буде. Як і нині багатьох бачимо: хоч і закон Божий відають, коли найде хвороба на них або біда велика, моляться Богові зі сльозами і на поміч прикликають попів, і монахів, і нищих старців, кажучи: люди добрі, помоліться за нас, хай помилує нас Бог заради вас; уже не будемо такі, як нині, а інший звичай приймемо, Богові вгодний; розуміємо, що марно колотимось у житті сім; коли ж дасть їм Бог молитвами тих, що на них віру поклали, тоді забудуть, коли полегшає їм, що мовили, в хворобі і в біді молячись; і, здорові бувши, тих озлоблюють, що їх прикликали на молитву, удають, що їх не знають, а на нищих старців, жебраків бідних гордують і поглянути, немовби безсмертними стали.
Так і сей поганий половчин, коли потряс ним, з'явившись, святий Микола, тоді злякався його; коли ж минуло кілька днів, і не з'являвся йому, тоді він забув.
Аж по тім, за кілька днів, припало зібратися сонму 2 князів половецьких і вельмож їхніх, яких з'їхалося багато. І той половчин туди приїхав. І коли став на коні в сонмищі з ними, скинула його з коня сила Божа, невидима для всіх, хто бачив се і дивувався з сього, і стала терзати й поривати його, примовляючи:
— Чи не казав я тобі, окаянче: повези за себе викуп, щоб гірше тобі не було? Той бо християнин з теплою вірою звернувся до мене, і поклав печаль свою на мене. То як же можу я бачити його в печалі тій? Ти ж, нерозумний варваре гордий, забув про мою поруку, не побоявся суда Божого, що прийшов на тебе скоро, ані мого першого і другого з'явлення!
І сказав:
— А се нині втретє з'явився тобі. Терпи муку сю за непослух!
Страшно було бачити, браття, муки його; то головою товкло його об землю, то од землі підіймало і об землю шпурляло, то голова його була між ногами його, і до того ж невиди-мо, наче батогами, била його сила Божа, весь час приказуючи:
— А повези на собі викуп християнину тому!
Ті ж, що коло нього стояли, всі розбіглися; він же лежав, наче мертвий. Очевидці ж повідали, їдучи, роду його про муки, що були йому; ті ж, приїхавши, взяли його ледь живого.
І багато днів пролежав він, не можучи говорити, а коли, наче зі сну прокинувшись і підкріпившись, зміцнів, то повідав роду свойому про все, що сталося з ним, і про перше з'явлення святого Миколи, і про друге, і про кару, і про сказане. Вони ж, нічого не відавши про все, що було з ним і тільки нині почувши про се, почали гніватися на нього, таке кажучи:
— Хто такий нерозумний, як ти? Бачивши з'явлення перше і друге поручника свого, не забоявся, не повідав нам; ми ж бо думали, як раніше казав ти нам: «Кому він мене дав на поруку? Нерозумно дано мене на поруку Богові руському!» Той же мовив їм:
— Е, не самому Богові, а святителю його Миколі! Вони ж мовили йому:
— Хоч не Богові їхньому, так слузі його! Не відаєш хіба, який великий є Бог руський і які дивні чудеса він творить? То й слуги його великі. Не тільки сам чинить преславні діла, але й ті слуги його. Хоч яка біда од нас буває їм, а кажуть: «За гріхи наші Бог не помагає нам». А якби їм поміг, то ні єдиного з нас не зосталося б од них! Ти ж не побоявся Бога їхнього і святителя того і, бач, що собі придбав єси! Як нині не поїдеш з викупом на Русь, то йди собі од нас, і сам один згинь, щоб і ми з тобою кари не прийняли.
І злякався половчин той, таке почувши од них, і, не гаючись, повелів рабам своїм спорядитися і стадо коней одлучити, щоб ними дати викуп, і мале стадце до того прилучити, щоб дати за поруку святому Миколі, аби вже не мучив його; був бо він багатий дуже.
І так невдовзі поїхав на Русь із кіньми тими, і не тільки викуп пригнав панові своєму, але й над те, боячись поручника свого, нашого поборника і великого помічника, святого Миколу.
Коли ж пригнав усе те до города Києва, то не їхав до двору, де було сидів у пана того, а їхав спершу до церкви святого Миколи, де було дано поруку за нього, і, злізши з коня оддалік, пішки прийшов, за собою ведучи мале стадце оте коней, і, ввійшовши в притвор 3, узрів ікону ту святого Миколи і, зі сльозами впавши на землю, мовив:
— Не муч мене, пане, мій поручнику, святителю Миколо! Ось викуп увесь пригнав я християнину твоєму і тобі дещицю 4 невелику за поруку, аби не гнівався на мене за те, що я хотів обдурити вас, недобре було мені.
І се вимовивши і коні оддавши ієреєві тої церкви, поїхав до пана свойого і, пригнавши на двір його більше стадо коней, поклонившись, мовить йому:
— Ось викуп мій, пане, а у поручника був уже!
І розказав йому все, що було з ним, по порядку.
Християнин же той, се почувши і побачивши, жахнувся серцем і здивувався з преславного сього чуда і, зразу вставши, пішов до церкви святого Миколи і, припавши перед образом його, багато сліз пролив, хвалячи милосердя його і кажучи:
— Що тобі принесу, святителю Божий, за все, що мені воздав, недостойному рабу твойому? Твоїми бо дарами увесь єсмь багатий! Маючи бо широту царства небесного, ти й нам звідти даруєш дари! Ми ж тільки се тобі приносимо, що дивуємося твоїй милості, хвалимо твої щедроти, дякуємо за твоє заступництво!
І таку не раз сотворивши молитву в святій церкві його, пішов додому і скликав увесь рід свій, і плем'я, і друзів, і сусідів своїх, кажучи:
— Радіймо, що явив милість свою на мені, убогому, святитель Христів Миколай!
І розказав їм усе по порядку, що сотворилося з половчином. Вони ж усі, почувши се, наче єдиними устами, воздали хвалу Богові, кажучи:
— Дивен Бог у своїх, творячи чудеса через святих своїх!
Боголюбивий же муж той сотворив празник чесний святому Миколі, як те в пам'ять його годиться творити: із всеношним 5 стоянням і співом; попів же і монахів на обід зізвав і старців милостинею надшив.
«Про половчанина, якого передав на поруку один християнин викупу ради святому Миколі» — один із зразків оповідань про чудеса святих. Переклав Володимир Крекотень.
1 Микола Чудотворець (Микола Угодник, Микола Мирликійський) — у християнських переказах святий із розряду так званих святителів (церковних ієрархів), образ якого зазнав значної фольклорної міфологізації, поєднавши в собі дохристиянські персоніфікації добродійних сил і найновішу дитячу різдвяно-новорічну «міфологію» (аналогом його є Санта Клаус). Церковне свято Миколая відзначають 22 травня і 19 грудня.
2 сонм — велика група, зібрання кого-, чого-небудь.
3 притвор — передня частина церкви за папертю, тобто церковним ґанком.
4 дещиця — незначна кількість чого-небудь.
5 всеношна — у православних християн — церковна служба, що правиться цілу ніч під Великдень.
[За виданням: Про половчина, якого передав на поруку один християнин викупу ради святому Миколі / Давня українська література. Хрестоматія. — К., 1992. — С.250-254; 630-631.]