Головна





Димитрій ТУПТАЛО

ЖИТІЄ ВОЛОДИМИРА




Великий Володимир, князь київський і самодержець усіх Руських країн, був сином Святослава, внуком Ігоря і святої Ольги і правнуком Рюрика, якого призвано на князівство руське від варягів. Вів він рід свій од Августа, кесаря римського. Князівський престол Рюрик мав у Великому Новгороді. Ігор же Рюрикович по батьковій смерті переніс престол до Києва — тут народився у нього від святої Ольги син Святослав. А у Святослава Ігоревича було три сини: Ярополк, Олег і Володимир — не від однієї жінки. Розділяючи велике князівство руське між трьома своїми синами, Святослав дав старшому сину Ярополку Київ, середньому Олегові — древлян, а наймолодшому Володимирові — Великий Новгород. По смерті великого князя Святослава Ярополк, котрий сидів на батьковім престолі, пішов війною на древлянського князя Олега, брата свого, убив його і князівство його собі забрав. Як взнав про це князь великоновгородський Володимир, злякався Ярополка, старшого брата свого, що той і йому таке вчинить, та й утік за море до варягів. Ярополк же взяв у своє володіння і великоновгородське князівство, як і древлянське. Але в короткому часі Володимир велику силу зібрав воїнську — трохи від варягів, трохи з інших руських земель — і пішов на Ярополка, князя київського, убив його і прийняв князівство київське і жону братову, родом грекиню. Учинив він себе монархом усієї Руської землі і поставив ідолів у Києві на місцях високих — кланявся їм із жертвами і весь народ до ідолопоклонства приводив. А тих, що не зволяли кланятися ідолам, повелів карати смертю. І був тоді вбитий блаженний Феодор-християнин із сином своїм Іоанном, який не хотів ані бути сам ідолопоклонником, ані сина свого дати на бісівську жертву. Інші ж християни, які були від святої Ольги навчені, їм же і церкву було на Аскольдовій могилі 1 створено; ті, котрі в живих залишалися, через страх ховалися, інші ж у таємниці берегли святу віру, треті знову на попереднє нечестивство обернулися, а де ще була християнська церква, розорялася рукою ідолослужительною.

Поставив Володимир у Києві найкращих ідолів таких: перший головний ідол Перун — вірили, що він був богом грому, блискавок і хмар дощових. Другий — Волос, вважався богом тварин. Третій — Позвізд чи Вихор — бог повітря. Четвертий — Ладо, бог веселощів. П'ятий — Купало, бог плодів земних. Шостий — Коляда, бог святкування, що взимку буває. Та інші, менші боги були поставлені не тільки в Києві, але і по всіх сторонах Руської землі повелінням великого князя і поклонінням нечестивим були шановані. Таке ж ідолопоклонство і у Великому Новгороді творилося. Послав-бо туди начальствувати Володимир вуя свого Добриню-воєводу, брата матері своєї. Той, бачачи, що творить у Києві Володимир, все так само і там сотворив, подібних ідолів поставив і тими ж іменами їх назвав. Ще мав Володимир, крім ідолопоклонства, й інше зло — в похотях плотських без стриму, як у багні валятися, бо, мов давній Соломон, любив жінок дуже і, неситий плотською похітливістю, мав багатьох жінок, а ще більше наложниць. І жив препогано, в ідолопоклонському блуді будучи. Про все життя Володимирове, який не відав Бога і жив у нечестивстві, про братовбивство і кровопролиття, про хоробрість і численні битви, про бісослужительство і жононенаситність його пишеться широко в літопису святого Нестора Печерського і в інших багатьох літописах руських, і в друкованому Синопсисі Печерському. Хто захоче — там прочитає. Ми ж житіє його не як того, що колись нечестивим і грішним був, а як того, котрий нині є праведний і святий, описати хочемо, тож не затримуватимемося довго на його злих ділах початкових, що були до прийняття святої віри і які коротко ми згадали. Хай же не занадто продовжиться історія, хай же слух невинний не утяжиться — ідімо до просвітлення його і до богоугодних справ — від них же всьому руському роду буде спасительна користь.

Коли преблагий Бог, не хочучи смерті грішникам, а повернення їх у життя бажав, з превеликого й невимовного милосердя свого, благословив Руським країнам, що тьмою ідолобісся запаморочені були, не до кінця загинути, а світлом святої віри просвітитися і на шлях спасіння стати — вибрав їм керманича цього великого князя Володимира, так як раніше римлянам і грекам великого царя Константина, а спочатку всім народам — апостола Павла. Кажуть-бо: із тьми світлу возсіяти — возсіяла тож у серці Володимировім зоря таємничого світла і збудила в ньому бажання пізнання істини, перетворивши його з нечестивого ідолопоклонника в благочестивого християнина, із гонителя (як колись Савла 2) в нового руського апостола й учителя, який численні руські народи від пекельного поглинення і вічної смерті вихопив, повернув на відродження у життя вічне святим хрещенням. Не буде зайвим коротко згадати тут про те, що русичі ще до Володимира в певні часи, хоч і не всі, але частково, хрестилися. Вперше хрестився слав'яноруський народ од святого апостола Андрія Первозванного, який досяг Київських гір, благословив їх і хреста на високому пагорбі поставив, прорікши про створення тут міста і про благодать Божу, що мала в цих місцях возсіяти. І знайшов там людей, і навчив їх святої віри і хрестив. Також пішов ув інші Руські землі, де зараз Великий Новгород і де інші знамениті міста,— всюди, де до Христа звернутися міг, просвіщав святим хрещенням. Ще хрестилася Русь у царство грецького царя Василя Македона 3, в патріарство найсвятішого Фотія — прийнятий був від них архієрей Михаїл, а в той час князівством малого ще віком князя руського Ігоря Рюриковича управляв Олег, князів родич і вихователь. Од грецького архієрея, що прийшов із Царграда в Руську землю, щоб навчити святої віри народ невірний, бажали люди бачити чудо якесь. І спитав архієрей, якого чуда вони вимагають. Вони ж сказали:

— Книга, яка навчає вашої християнської віри, хай буде кинута у вогонь і коли не згорить, тоді пізнаємо ми, що добра й істинна ваша віра і що великий Бог, котрого ти проповідуєш.

Архієрей же, уповаючи на Бога, повелів розвести перед усіма великий вогонь і, звівши руки до неба, помолився, кажучи:

— Прослав ім'я Твоє, Христе-Боже!

І це вирікши, поклав книгу Євангелія святого на вогонь, і не згоріла книга. Всі дрова погоріли, і вогонь погас, а Євангеліє залишилося ціле і нітрохи вогнем не пошкодилося. Бачачи це чудо, багато людей увірувало в Христа і хрестилися. А ще хрестилася Русь у дні великої княгині Ольги, жони великого князя руського Ігоря Рюриковича, матері Святослава, Володимирової баби. Як це у житії Ольги пишеться, пішла вона до Царграду прийняти святу віру, і названо її у святому хрещенні Єленою. Повернувшись ізвідти, багатьох у Києві та інших руських містах до віри і хрещення святого привела, однак усіх просвітити не змогла, та ж бо й сина свого Святослава ніяк не могла умовити, щоб прийняв християнство. Тим хрещенням Русі, що до Володимира були, не стало можливості розширитися й утвердитися для святої віри через часті війни і князів, котрі вдалися до нечестивого ідолопоклонства. Врешті вся Русь просвітилася у дні великого князя Володимира, який спершу просвітився сам, пізнавши істинний шлях спасіння, і всіх на нього настановив — чи образом свого благочестя, чи монаршим своїм повелінням. А почалося це просвітительство так.

До Володимира, що вславився хоробрістю, самодержавством і величністю царства свого більше від усіх царів та князів на цілій землі, почали приходити різні народи, вихваляючи свою віру. Спершу прийшли магометани 4. І спитав їх Володимир:

— Яка є віра ваша? Вони ж мовили:

— Віруємо в Бога на небесах сущого і маємо Божого пророка Магомета. Він дозволяє нам жінок мати, скільки хто хоче, і великими плотськими насолодами тішитися, тільки обрізатися велить, не їсти свинячого м'яса і вина не пити.

Ще й про інші діла у вірі своїй магометани говорили, нечесні й сороміцькі, що не гоже їх і описувати. Володимир же про жінок із насолодою вислухав, бо жонолюбний був, але обрізання і непиття вина не сподобалося йому. І каже їм:

— Ми не можемо без вина бути, оскільки на Русі всі веселощі й приятельства при підпитті бувають.

Приходили і від німців, і від римського папи, і від кесаря 5 західного, і від інших князів посланці. Кожен свою віру доброю називав, але жодна з них йому не сподобалася. Ще й жиди 6 прийшли, називаючи найкращою з усіх вір свою старозаконну віру. І спитав Володимир:

— Де ж земля і царство ваше? Вони ж мовили:

— Наша земля — Єрусалим і Палестина і околиці їхні, але оскільки прогнівили ми Бога гріхами нашими, то розіслав нас Бог по цілому світі, а землю нашу віддав християнам.

І сказав їм Володимир:

— Як же ви своєї віри інших навчаєте, а самі прокляті вашим Богом? Коли б любив вас Бог, не розсіяв би вас по чужих землях. Чи ж і нам ви бажаєте такого розсіяння?

Сказав так і вигнав їх з-перед очей своїх.

Потому прийшов від царів грецьких Василя 7 та Константина 7 і від патріарха цареградського Миколая Хрисоверга посол з дарами, муж достойний, красномовний і побожний Кирило Філософ 8 (не той це Кирило Філософ, що з Мефодієм 9, братом своїм, спершу в Хозарах, а також у Моравії Христа проповідував і книги з грецької мови на слов'янську перекладав, а того-таки імені). Бо той Кирило Філософ більш, ніж за сто років до цього жив, а цей пізніше, і називають його деякі історіографи не Кирилом, а Киром. Цей Філософ Кирило (чи Кир) багато бесідував із Володимиром про християнську віру, почавши від створення світу за всіма пророцтвами навіть до втілення Христового і до наділеного волею страждання і смерті на хресті заради спасіння людства і до триденного воскресіння з мертвих і вознесення на небо, як про це преподобний Нестор широко пише. Потім продовжив мову про другий прихід Христа, про воскресіння мертвих, про страшний суд, про безмежну муку, уготовану грішникам, і про віддяку праведним у небесному царстві, дав йому від тих, хто його послав, > у дар велику золототканну запону. На ній хитромудрим тканням зображено було страшний суд Божий і відділення грішних од праведних. І стояли праведні по праву руку судді, з того ж правого боку і рай, і царство небесне зображені були. Грішні ж стояли ліворуч, де геєна огненна і страшні види демонські і різні у пеклі муки було зображено. На все це Володимир уважно дивився, питаючи Філософа про кожну річ. Філософ докладно оповідав йому, кажучи:

— Коли прийде Христос-Бог у славі своїй з неба на землю судити живих і мертвих і воздати кожному за діла його, тоді тих, кого знайде праведних, поставить праворуч од себе і пошле в царство небесне на вічні веселощі. Тих же, кого знайде грішних, поставить зліва і пошле їх у геєну вогненну невгасну на безмежні муки.

Володимир же почув, зітхнув і сказав:

— Блаженні ті, що стануть праворуч, горе ж тим, що будуть ліворуч.

І мовить йому Філософ:

— А коли й ти, царю, злі діла припиниш і приймеш святе хрещення, то будеш праворуч стояти, а коли в нечестивості залишишся, твоє місце зліва буде.

Володимир послухався мови Філософа і, роздумуючи, сказав:

— Зачекаю ще трохи, доки певніше розпитаюся за інші віри.

І обдарував Філософа та всіх, хто з ним прибув, відпустивши їх із честю до Царграду.

Після відходу грецького філософа скликав Володимир усіх своїх бояр та старійшин і каже їм:

— Приходили до мене від різних народів мудреці: від Магомета, і німців, і римлян, і жидів, і від інших народів — кожен із них хвалив свою віру. Після всіх прийшли греки і казали над усіх багато дивного про свою віру, оповідали про піднебесні діяння з початку світу і дотепер; кажуть, що інший буде вік та інше життя. І як по смерті всі люди воскреснуть, і ще: хто добре в цьому віці робив, той у майбутньому може радіти, живучи безсмертним життям, а грішні вовіки мучитися будуть.

І сказали йому бояри його та старійшини:

— Свого ніколи ніхто не гудить, а хвалить. Ти ж, великий княже, коли хочеш вірніше істину пізнати, маєш багато мудрих людей, пошли від них найдостойніших по різних землях і народах - хай побачать і взнають усякі віри і як хто служить Богові своєму, і потім повернуться і сповістять тобі про все докладно й точно, як самовидці.

Такої поради Володимир послухав, послав мужів тямучих і розумних у різні землі споглядати віри і служби кожного народу. Вони ж, пройшовши багато країн і царств, дісталися врешті до Царграда і сказали царям грецьким Василю і Константину причину приходу свого. Царі зраділи і святому патріарху про них звістили. Патріарх же повелів прикрасити церкву і зробив свято, одягся в дорогі священичі одежі з багатьма єпископами і священиками й учинив божественну літургію 10. Прийшли на літургію царі з посланцями Володимира, ввели їх у церкву і поставили на такому місці, звідки їм все бачити і чути зручно було. Вони ж, бачачи несказанну красу хвали Божої, якої ніколи не бачили й не чули, дивувалися дуже і відчували себе не на землі, а на небі. Осіяло їх у цей час світло небесне, і були вони не в собі від радості духовної, якою їхні серця наповнилися. По завершенні божественної літургії царі й патріарх виявили цим руським послам велику честь і пригощення і, наділивши їх дарами великими, відпустили. А коли до Володимира повернулися, скликав Володимир бояр своїх та старійшин і повелів, щоб посланці, які повернулися, сказали перед усіма, що де бачили й чули. Ті почали розказувати все по порядку про віру кожного народу і про служби їхні, але всім слухачам недогідні були ті віри. Тоді почали розповідати, що в греків бачили.

— Коли прийшли, — казали,— в Царград, увели нас греки в церкву свою, де вони Богові своєму служать, і бачили там таку красу і славу, що її ані словами передати. Одежі священиків у них пречудові і чин служби дуже чесний, а стояння на молитві людей благоговійне. Співи ж ті такі солодкі, яких ніде не чули. І пройняла нас радість така, що не відчували себе й не відали: на землі ми чи на небі. Немає такої краси і преславного богохваління на всій землі, як у греків, тому ми віримо, що істинною є їхня віра і тільки з тими людьми живе істинний Бог.

Сказали бояри Володимирові:

— Якби віра грецька не була б добра й істинна, то баба твоя Ольга не прийняла б тієї віри, а була вона жінка вельми мудра.

Тоді Володимир од благодаті Святого Духа, що діяла в ньому, почав помалу просвіщатись у розумі своєму, і пізнавати правдиву християнську віру, і бажати її. Але оскільки не було при ньому нікого, хто б його до звершення наміченого діла скоро привів, бо всі бояри й порадники тьмою нечестивства були затуманені, відклав він навернення у віру і хрещення до певного часу і вирішив піти на грецьку землю війною, захопити міста їхні і залучити християнських учителів, які б його на віру істинну наставили. Зібравши силу воїнську, пішов у Таврію ( що нині зветься Перекопом) і взяв спершу Кафу 11, місто грецьке,— прийшов під Херсон, стольний град землі цієї при березі Евксинського понту, при якому була велика кількість кораблів. І обсів місто це, здобуваючи його силою немалий час, і не міг узяти, бо сильне було місто, і військо грецьке мужньо боролося проти ворога. І сказав Володимир херсонянам, щоб добровільно покорилися йому, коли хочуть од нього милості. А якщо ні, то він може під містом і до трьох років стояти, поки не візьме, і тоді не буде їм помилування. Але херсоняни зневажили слова його, а ще й тісноту у місті терпіли, бо вже шість місяців були в облозі і мали нестачу в потрібному. Божий же догляд, недовідомими долями корисний не тільки грекам, але й усьому руському роду, влаштував так, щоб град Херсон покорився Володимирові — так і сталося. Протопоп херсонський Анастас написав Володимиру на стрілі таке: «Царю Володимире, коли хочеш ти взяти місто, то шукай зі східного боку в землі труби, якими солодка вода тече до міста. Коли ж їх знищиш і віднімеш од міста воду, то покоряться тобі, спрагою переможені». Так протопоп на стрілі написав, натягнув лука і випустив її до шатра Володимира, і впала стріла перед шатром. А коли побачили її, взяли й, помітивши на ній писання грецьке, принесли до Володимира. І покликаний був тлумач грецької мови. А як було прочитано написане, повелів Володимир старанно шукати в землі зі східного боку тих водних труб і, знайшовши, знищив їх. Не стало води в місті, і знемагали люди від спраги — знехотя покорилися Володимирові. Взяв Володимир місто Херсон, увійшов до нього урочисто, людям же ніякого не вчинив зла й образи.

Після взяття Херсона та всієї Таврії послав Володимир до царів грецьких, кажучи:

— Оце я взяв славне місто ваше Херсон і всю землю Таврійську. Чув же, що маєте сестру, дівчину красну,— дайте її мені в жони. А якщо не схочете, зроблю вашому Царграду те, що зробив Херсону.

Одержавши таке послання від Володимира, царі грецькі були в немалій печалі, бо сестра їхня, на ймення Анна, не хотіла йти за поганина, а сили численних руських воїнів і хоробрості Володимирової боялися греки. І написали йому царі таке:

«Не достойно нам, християнам, за нечестивця віддати сестру нашу. А коли хочеш її мати, відмовся від ідолів і увіруй, як і ми, у Христа, істинного Бога, і прийми святе хрещення — тоді безборонно візьмеш собі в жони сестру нашу. А з нами, > як єдиновірець, у любові житимеш; ще й небесне заслужиш царство».

Таку відповідь царів грецьких Володимир прийняв і послав до них, кажучи:

— Полюбилася мені віра ваша відтоді, як посланці мої випробовували різні віри, а побувши у вас, повернулися до нас і розказали докладно, що ваша віра є найкраща з усіх вір. Хочу прийняти віру вашу, пошліть до мене єпископа, хай мене охрестить, і самі з сестрою вашою приїдьте чи сестру пришліть мені в жони. Я ж поверну вам Херсон з усією Таврією.

Одержавши таку добру звістку, царі грецькі сильно зраділи і сестру свою умовляли піти за Володимира, з молінням кажучи:

— Змилостивсь над царством християнським, бо коли не підеш за нього, не перестане він захоплювати землі наші; боїмося, що і Царграду сотворить таке, як і Херсону. А ще ж заради тебе Володимир хреститься і через тебе приверне Господь до себе землю Руську і грецьку від частих, тяжких воєн та нашесть руських звільнить. Вічну славу і безсмертне від усіх блаженство матимеш.

Царівна ж Анна, хоч без бажання, але бачачи спасіння численного народу руського, який до Бога привернутися хотів, та ще й батьківщині своїй, грецькому царству, жадаючи миру, послухалася порад і благань братів своїх і промовила зі сльозами:

— Хай буде воля Господня!

І послали її царі морем на кораблі з архієреєм Михайлом, священиками й чесними боярами. Досягши Херсона, вона зустрінута була славно і приведена в палату царську. Тим часом, за кілька днів до приїзду царівни, Володимир захворів очима й осліп. І почав сумніватись у святій вірі та в хрещенні, а тривожачись у собі, говорив:

— Боги руські розгнівалися на мене, що хочу їх залишити й іншу віру прийняти — заради того кару сліпоти на мене послали.

Царівна ж, послана до нього, мовила:

— Коли хочеш здоровий бути й бачити очима, прийми якнайшвидше святе хрещення, інакше сліпоти своєї не позбавишся. Якщо ж похрестишся, не тільки від сліпоти тілесної, але відразу й духовної звільнишся. Почувши таке, Володимир відповів:

— Коли правдива мова ця, від того пізнаю, який великий Бог християнський.

Тоді покликав єпископа, просячи святого хрещення. Єпископ спершу огласив його і святій вірі добре повчив, і в церкві святої Софії, що посеред міста стояла, хрестив його і нарік іменням Василь.

Содіялося при хрещенні його чудо, подібно іншому, яке було в Дамаску із Савлом, що ганив Божу церкву і від блискавки небесного світла на дорозі осліп. Коли осліплений Володимир увійшов у святу купіль, єпископ, за чином хрещення, поклав на нього руку, щоб відпала від очей його сліпота, як луска, і той прозрів, і прославив Бога, який привів його в істинну віру, і дякував Христу-господу, радіючи і веселячись. Те чудо бачачи, бояри його і воїнство хрестилися. І була радість велика русичам та грекам, а найбільше святим ангелам на небесах, бо ще одному грішнику, котрий покаявся, вони раділи, тим більше аж стільком душам, що Бога пізнали, возрадувались і славу Всевишньому Богові відспівали. Звершилося хрещення Володимира, бояр його і воїнів у Херсоні, в літо від створення світу 6496, а від різдва Христового в літо 988.

По хрещенні приведена була до Володимира царівна Анна, сестра грецьких царів, на заручини. І по небагатьох днях обвінчаний був з нею на законний шлюб. І повернув грекам Херсон з усією Таврією, і, мир з ними утвердивши, повернувсь у свою землю, забравши з собою архієрея Михайла, що прийшов із Царгорода з царівною. І став той першим митрополитом усієї Русі (не той це був Михайло, що про нього вище розказувалося, який Євангеліє у вогонь поклав і те не згоріло, від чого увірувало багато народу, але того ж імені — від того першого Михайла до цього другого минуло років сто й більше) . Ще з архієреєм забрав Володимир із Херсону й багатьох священиків, кліриків, ченців. Узяв звідти й мощі святого мученика Климента, папи римського, і учня його Фіва, святі ікони і книги та й усяке церковне начиння. Забрав і того Анастаса-протопопа, який стрілою навчив його, як узяти Херсон-град. І прийшов Володимир у Київ з великою радістю, славлячи Христа-Бога, — і відтоді став прикладати зусилля до просвічення свого стольного міста Києва і всієї своєї Руської держави.

Спершу звелів Володимир охрестити синів своїх, яких мав дванадцять од різних жінок: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода від Рогніди, княжни полтеської, Святополка від грекині, братової жони, Вишеслава від чеської княжни, Святослава і Станіслава від іншої чехині, Бориса і Гліба від болгарки, Брячи слава і Судислава від інших якихось, і хрещені вони були митрополитом Михайлом в одному джерелі (не в церкві, що була в Києві після колишніх розорів). Джерело це в горі над Дніпром відтоді й понині зветься Хрещатиком. Також послав проповідників по всьому місту, велячи, щоб уранці зібралися всі на річку Почайну, що із Дніпра тече і в Дніпро ж таки впадає,— старі і молоді, великі й малі, багаті й убогі, чоловіки й жінки. А коли хто не з'явиться у цей час на річці, той князеві ворогом стане.

І на ранок прийшов сам князь із боярами на річку, і архієреї з ним, і всі священики, і зібралося все місто до річки — всякого чину і віку, обох статей, велика сила — на тому місці, де нині церква святих мучеників Бориса та Гліба. І звелено було їм, одежі знявши, ввійти у воду, старшим — чоловікам та жінкам у глибші місця, малим же - біля берега. І стояли у воді хто до шиї, хто до пояса, розділившись на полки. Священики в ієрейських шатах стояли при березі на дошках, спеціально для цього влаштованих, читали над народом молитви, належні при хрещенні, й імена їм давали — кожному полкові осіб одне ім'я, і веліли тричі занурюватися їм у воду. Самі ж гукали над ними ім'я святої трійці, за чином хрещення закликаючи. І так хрещено було весь народ київський у літо від світобуття 6497, а від утілення Бога слова в літо 989 — друге по Володимировім хрещенні. Дивлячись на хрещення стількох людей, радів Володимир душею і, звівши очі до неба й руки піднявши, мовив:

— Господи Боже, котрий створив небо й землю, подбай за новоохрещених людей твоїх і дай їм істинно пізнати Тебе, Бога істинного, і утвердити їх у православній вірі, а мені допоможи на видимих і невидимих ворогів, і прославиш у Руських країнах ім'я Твоє пресвяте.

По хрещенні народу звелів Володимир трощити ідолів і храми ідольські до кінця розоряти. Першого ідола Перуна звелів прив'язати коневі до хвоста й волокти з гори до Дніпра, приставивши дванадцять мужів, щоб цього ідола палицями били. Це сотворив не тому, що дерев'яний нечутливий ідол відчував якийсь біль, але велике цим наносив бісові безчестя. І приволікши до берега, вкинули його в Дніпро і заповіли, щоб ніде не допускали того ідола до берега, поки не мине він порогів, що є внизу Дніпра. Нижче порогів прибив його вітер і хвилі під одну велику гору, що й донині зветься Перуновою.

Оповідається й таке у древніх, як якогось іншого ідола вірні обв'язали ланцюгами й волокли до Дніпра, щоб утопити його, інші при цьому нещадно били його палицями, то біс в ідолі, котрий біль од биття терпів, кричав сильно. І скинутий був він у Дніпро, а коли плив донизу, люди, які були невірою темні, йшли берегом за ідолом, плакали за ним і гукали, кажучи:

— Видибай, господарю наш боже, видибай — випливи і на берег вийди!

Ідол же той, якого біс рухав, видибав на берег, де нині монастир Видубецький. Але коли невірні хотіли взяти ідола, вірні, що прибігли, прив'язали до нього каменя і, там у річку скинувши, утопили, а місцевість, на яку видибав ідол, відтоді названа була Видибичі, нині вона зветься Видубичі. А інші ідоли з повеління великого князя були звергнуті одні у воду, інші у вогонь були кинуті. Кияни ж, будучи безумними і бачачи богів древніх звергнення та смерть, плакали за ними і ридали. Тямковиті ж казали:

— Розумний князь і бояри його — бачать, який Бог є кращий. Бо коли б добрі були ці боги, то не веліли б скидати їх і не вибрали б нової віри; краще вибрали — гірше відкинули.

Після звергнення ідолів і розорення ідольських храмів звелів Володимир на тих місцях сотворити святі церкви. Спершу звели церкву святого Спаса на тому місці, де був ідол Перун, а також церкву на честь святого Василя Великого 13, бо і сам князь у святому хрещенні дістав ім'я Василь, та інших церков багато всюди заснував. Особливо дбав будувати церкву кам'яну в ім'я пресвятої Богородиці, яка пізніше дістала назву Десятинної. Зараз, після розорення Батиєм, можна побачити тільки частину її, у ній же проводяться щоденні служби. Та церква була більша інших церков, у дні Володимирові створених,— велика й гарна, грецькими премудрими майстрами побудована і всілякими прикрасами оздоблена. Коли її було збудовано, ввійшов туди Володимир під час освячення і, як древній Соломон в Єрусалимській, ним створеній, церкві, помолився Богові, кажучи:

— Господи Боже, поглянь із небес і відвідай сад свій і утверди; його ж бо посадила рука Твоя. Поглянь на цих нових людей своїх, їхні серця Ти навернув на розум пізнати Тебе, істинного Бога, поглянь на церкву цю, яку створив недостойний раб Твій в ім'я пренепорочної Матері, Діви-Богородиці, що Тебе народила. А коли хтось із вірою та щирістю помолиться в церкві цій,— вчуй молитву його, відпусти всякий гріх йому, а коли просить щось на користь, подай молитвами пресвятій Богоматері.

Помолився Володимир і задоволено сказав:

— Від усього маєтку мого, від усіх міст моїх даю десяту частину на цю церкву пресвятої Богородиці.

Те сказав, утвердив писанням і клятву поклав, аби ніхто не посмів відняти дане святій церкві. Відтоді названо було церкву Десятинна. І доручив оту церкву вищезгаданому протопопу Анастасу, якого із Херсону привів, і мощі святого Климента, папи римського, вніс у неї і всіляке церковне дорогоцінне начиння, з Херсона принесене, туди віддав. Подбав він і за навчання книжне: синів-бо своїх, а при них і боярських дітей багатьох повелів учити письма грецького і глагольського (що нині зветься руським), поставив їм учителів майстерних. Ще й у простих людей звелів брати дітей у навчання книжне. Матері ж безумні плакали за дітьми своїми, як за мертвими. Не тільки Київ, а й усю державу свою бажав Володимир просвітити світлом віри святої, послав у всі міста руські хрестити людей, на тих же, що не хотіли хреститися, велику дань накладав. І жив Володимир боговгодно й праведно, змінивши давні свої звички, які мав, бувши у нечестивості,— на всяке доброчинство наставляла його жона й царівна Анна — з нею він вік за законом християнським прожив. Інших же колишніх своїх жінок, що були у нього до хрещення, давши їм багатство, відпустив, дозволивши кожній, якщо захоче, мати собі іншого мужа. До першої жони своєї Рогніди, Рогволодової дочки, княжни полтеської, яка була йому миліша інших, відразу ж після свого повернення із Херсона послав і сказав:

— Я прийняв віру й закон християнський, і треба мені одну жону мати, як ведеться у християн. Ти ж вибери собі із вельмож кого хочеш, і одружу вас.

Вона ж відповіла:

— Чи ж тобі одному треба небесного царства — мені не треба? Досі бувши княгинею, як я можу стерпіти бути рабою у слуги твого? Не хочу іншого чоловіка, але, молю тебе, зроби мене жінкою Христа твого.

Коли вона це говорила, сидів у цей час при ній син її Ярослав, кульгавий з народження. Він, почувши такі слова своєї матері, подякував Богові за розум і добре бажання її і здоровий став — почав ходити, хоч до цього не ходив ніколи. Володимир же зрадів за Рогніду, яка звернулася до Христа, і за сина Ярослава, який видужав. І після прийняття хрещення Рогніда пострижена була в святий ангельський чернечий образ і була названа Анастасією.

Після цього послав Володимир у Царград до святого патріарха, а ним був на той час Сергій, молячи його, щоб прислав до нього архієреїв 14 та ієреїв , поскільки жнива були великі, а діятелів мало. Багато-бо міст руських вимагало просвічення, а людей серед русичів, підхожих для духовного чину, мало було, бо недавно серед них книжне вчення почалося. Прислав святий патріарх Сергій від греків єпископа Іоакима Херсонянина та інших із ним єпископів та пресвітерів немало. Прийнявши цих єпископів, котрі прийшли до нього, пішов Володимир із ними у землю Словенську, в країну Заліську, в область Ростовську та Суздальську і поставив над рікою Клязьмою місто й назвав першим своїм іменем — Владимир. І створив у ньому церкву пресвятої Богородиці й повелів хрестити людей усюди й церкви будувати, і дав їм єпископа. Звідти пішов до Ростова, побудував церкву дерев'яну і дав єпископа. Потім у Великий Новгород прийшов і посадив у ньому Іоакима Херсонянина архієпископом, котрий, зруйнувавши там ідола Перуна, подібно колишньому київському, повелів закувати його ланцюгами і волокти в ріку Волхов, інших же мужів приставив того ідола палицями бити на більшу демону наругу. Демон же, котрий в ідолі жив, почав голосно, бо дуже боліло, волати:

— Гай-гай! Горе, горе, що попався в руки цих немилостивих людей, які ще вчора мене як бога шанували, а нині стільки зла мені нанесли, гай-гай!

Люди ж принесли його, б'ючи, на міст, кинули в річку Волхов, щоб у глибині загруз. І помалу він виплив, явився з води і проти течії поплив. Один із народу кинув у нього палицею. А ідол, ту палицю забравши, кинув її на міст і вдарив деяких, котрі в безумстві своєму жаліли за ним. І так волаючи, потонув і загинув із шумом. Святий же Володимир пройшов й інші міста своєї держави, і всюди людей хрестив та церкви засновував, єпископів та пресвітерів жити влаштовував і, велику користь землі руській учинивши, вернувся у Київ, стольне місто своє, і розділив землю Руську на дванадцять князівств дванадцяти синам своїм. Спершу старшого свого сина Вишеслава посадив у Великому Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, Ярослава в Ростові. Коли помер Вишеслав у Новгороді, на його місце перевів із Ростова Ярослава, а в Ростов посадив Бориса, Гліба ж у Муромі, Святослава в Древлянах, Всеволода у Владимир!, Мстислава у Тмуторокані, Станіслава у Смоленську, Брячислава на Волині, в Луцьку, Судислава у Пскові. І заповів їм твердо, щоб жили в любові та згоді і не ображали один одного, не переступали меж, кожному визначених, а кожному своїм уділом задовольнятися. Заповідав він також, щоб кожен на князівстві своєму примножував славу Христа-Бога і шукав спасіння людських душ: невірних до віри приводячи і церкви будуючи, для чого кожному дав єпископа і пресвітерів. І, так їх уладнавши і на князівства розіславши, сам лишився у Києві, уже старий, займаючись добрими ділами: церкви й монастирі будуючи та прикрашаючи, милостиню щедру всім подаючи і трапези розкішні у дворі своїм для жебраків часто влаштовуючи. А тим, що були недужі і не могли дійти до двору княжого, тим на возах усяку їжу і пиття посилав. Мав же мир і любов з навколишніми країнами, з Польською, Угорською, Чеською припинивши воювати; з одними тільки печенігами у нього битви бували.

Також був милостивий святий Володимир до злих, страти достойних людей, не дозволяв їх губити хоч і за велику вину. З-за цього збільшилося було розбійників, злодіїв та інших злочинців. І сказав митрополит зі старцями Володимирові:

— Чому, княже, злих не караєш? Він же відповів:

— Боюся гріха.

Митрополит же і старці сказали:

— Ти поставлений від Бога володар для покари злих і для милості добрим. Належить тобі карати злих, бо якщо не каратимеш їх, то добрим зло учиниш, тому що із-за твого нерозважства примножуються злі на шкоду добрим; погуби злих — будуть добрі у світі жити.

Це за цього великого князя прийшов уперше до Києва преподобний отець наш Антоній 15 зі святої Афонської гори 16 і вселивсь у печеру варязьку над Дніпром біля Берестова урочища. По цьому зблизилася блаженна кончина святому Володимирові. Але спершу жона його, велика княгиня Анна, царівна грецька, якій завдячує просвітою вся земля Руська і безчисленні душі своїм спасінням, за три літа перед його кончиною представилася до Господа. Незадовго до свого відходу до Бога святий Володимир прикликав до себе сина свого Бориса, який був йому милий більше за інших. У цей же час лучилося і Святополку прибути до Києва. І оповіщено було Володимирові, що печеніги на Русь ідуть, а оскільки Володимир не міг вийти проти печенігів, бо хворий уже був, тому вислав замість себе сина Бориса з усією воїнською силою. І почав день за днем знемагати тілом, а Святополк не відходив із Києва — чекав чи б пак бажав батькової кончини. І скінчилися дні його — все, що подобає при кончині християнській звершивши, при доброму сповіданні передав праведну свою душу в Божі руки місяця липня в п'ятнадцятий день, літа від світобуття 6523 (за численням святого Нестора, літописця печерського), а від утілення же Бога слова 1015.

Так помер святий великий князь Володимир, названий у святому хрещенні Василем, пробувши на великому князівстві Київському (прийшовши із Великого Новгорода) тридцять п'ять років, перед хрещенням — вісім років, а після хрещення — двадцять сім і кілька місяців, а на двадцять восьме літо помер.

Зрадів же властолюбець Святополк батьковій смерті, хотів викрасти престол великого князівства, спершу таїв його смерть, та утаїти не зміг і переніс його в церкву пресвятої

Богородиці — Десятинну церкву. І постікалися всі кияни та жителі навколишні до чесного його тіла, духовні й мирські, плачучи і ридаючи як по батькові своєму,— просили спасіння. І зробили йому поховання славне у тій-таки церкві, ним заснованій, поклавши у труну мармурову. Так і пам'ять його постановили відзначати як святого і апостолам рівного, що всю землю Руську просвітив святим хрещенням. Бо як хто одного грішника поверне від блуду і відокремить чесне від недостойного — стане як уста Божі. А коли стількох грішників, народи, що не знали Бога, від пагубної зваби ідольської до Бога поверне і з недостойних богові достойних створить, то ніби Божі вуста віднайде і зі святими буде в царстві Христа, Бога нашого. Йому ж з Отцем і Святим Духом честь, слава, вдячність і поклоніння тепер і завжди і вовіки віків. Амінь.




Димитрій Туптало. Житіє Володимира. Переклад Мирослави Шевчук.

Димитрій Туптало (1651-1709; світське ім'я Данило Савич Туптало) — відомий церковний діяч, письменник, оратор. Навчався в Києво-Братській школі, з 1688 р.— чернець. Більшу частину життя провів на Україні. У 1701 р. переїздить до Москви. З 1703 р.— митрополит Ростовський. Автор та укладач збірників (найвідоміший - «Четьї-Мінеї» — збірник житій святих у чотирьох книгах, 1684-1705), проповідей, драм, віршів.

1 Аскольдова могила — частина мальовничого парку, де, за давніми переказами, поховано Аскольда, одного з давньоруських князів другої пол. IX ст., вбитого, за літописними даними, князем Олегом у Києві 882 р.; до 1809 р. над Аскольдовою могилою стояла дерев'яна церква.

2 Савл — перший цар ізраїльсько-іудейської держави (кінець XI ст. до н. е.); втілення правителя, поставленого на царство Божою волею.

3 Василь Македон (бл. 812-29. VIII. 886) - македонський селянин, візантійський імператор [867-886], засновник Македонської династії.

4 магометани — ті, що визнають магометанство; мусульмани.

5 кесар — титул імператорів давнього Риму, а також особа, що мала цей титул; володар, монарх.

6 жиди — те саме, що євреї; антисеміти надали цьому слову лайливого, зневажливого значення.

7 Василій II Болгаробійця (957-1025) - візантійський імператор [976— 1025] з Македонської династії.

8 Кирило Філософ — йдеться про грецького філософа, що навертав у християнство Володимира Святославича.

9 Кирило Філософ... з Мефодіем — брати, проповідники православної християнської релігії, так звані першозчителі слов'ян. З ними пов'язаний розвиток писемності у слов'янських народів.

10 літургія — те саме, що обідня, тобто відправа б православній церкві, яку служать у першій половині дня, до обіду.

11 Кафа — місто б Криму, сучасна Феодосія.

12 клірик — служитель культу якої-небудь церкви.

13 Церкву Василія Великого у Києві було споруджено Святославом Всеволодичем на східному краю Великого Ярославового двору біля міської стіни (поблизу нинішнього фунікулера) і освячено 1 січня 1185 р. Згодом вона стала зватися Трьохсвятительською (Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Богослова).

14 архієрей — загальна назва вищих чинів духовенства (єпископа, архієпископа та ін.) у православних християн; ієрей — священик.

15 Антоній Великий Пєчерський (до постриження - Аятипа; 983-7. V. 1073) — засновник Києво-Печерського монастиря.

16 Афон, Свята Гора — півострів Айон (Агіон)-Орос, виступ півострова Халкідіки у східній Греції; місце розташування православних монастирів.





[За виданням: Дмитро Туптало. Житіє Володимира / Давня українська література. Хрестоматія. — К., 1992. — С.226-240; 629-630.]










Головна





Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.