Попередня       Головна       Наступна             Оригінальний текст





ДАНИЛО ІГУМЕН

ЖИТІЄ І ХОДІННЯ ДАНИЛА, РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ ІГУМЕНА



Я, недостойний Данило, ігумен землі Руської, серед монахів усіх обтяжений гріхами багатьма, недосконалий в усякій добрій справі, спонуканий думкою своєю і неспокоєм своїм, забажав бачити святий град Єрусалим і землю обітовану. І благодаттю Божою дістався святого града Єрусалима, і бачив святі місця, обійшов усю землю Галілейську і святі місця коло святого града Єрусалима, які й Христос, Бог наш, сходив своїми ногами і великі чуда сотворив у місцях тих святих. І очима своїми грішними я бачив усе те, що незлобивий Бог дав мені бачити, чого я й жадав багато днів у думках своїх.

Брати й батьки, панство моє, простіть, мене, грішного, і не осудіть убогий розум мій і невігластво моє, що писав я про святий град Єрусалим, і про землю ту благу, і про путі, що до тих місць святих вели. Бо хто шляхом цим ходив зі страхом Божим і смиренністю, не погрішить проти милості Божої ніколи. Я ж недостойно ходив шляхом тим святим, у всіляких лінощах і розбещеності, і в пияцтві, і всілякі негожі діла творячи. Та сподіваюсь я на милість Божу і на вашу молитву, хай простить мені Христос Бог мої гріхи незчисленні. І тому описав шлях цей і місця ці святі, не пишаючись і не величаючись шляхом цим — яке де добро творив на шляху цьому — не буде того: мало-бо добра творив на шляху цьому; та заради любові до святих місць цих описав усе, що бачив очима своїми, аби не кануло в забуття те, що мені, недостойному, Бог дав побачити. Убоявся я бути рабом лінивим, що приховав добро пана свого і не побільшив його, і написав це віруючих ради. І той, хто почув про ті місця святі, хай прагне душею і думкою до місць цих святих і рівний дар прийме від Бога з тими, хто дійшов до святих цих місць. Багато-бо є людей добрих, що вдома знаходяться, на місцях своїх і думкою своєю та милостинею для вбогих, добрими своїми справами сягають місць цих святих, і великий дар приймуть від Бога, Спаса нашого Ісуса Христа. А багато, які досягай святих цих місць, пишаються, ніби яке добро вчинили, і нищать набуток праці своєї — серед них я найперший. Багато тих, хто відвідав святий град Єрусалим, підуть знову, бо багато добра не додивилися і знову нашвидку. А цю подорож не можна швидко здійснити, ні навіть мимохідь оглянути всі святі оті місця у місті й поза містом.





ПРО ЄРУСАЛИМ, ПРО ЛАВРУ


Я, недостойний ігумен Данило, коли прибув до Єрусалима, жив шістнадцять місяців у лаврі святого Сави і, таким чином, міг обходити й дослідити святі ці місця. Неможливо без провідника гарного і перекладача дослідити і пізнати всі святі місця. І скільки мав при собі убогого майна мого, те давав тим, хто знає досконало святі місця У граді і поза ним, аби показали мені все добре, як воно є.

І дав мені Бог відшукати у лаврі мужа святого, і похилого віком, і освіченого вельми. Тому святому мужеві поклав Бог на серце любити мене, нікчемного. І показав він мені добре всі святі ті місця: і по Єрусалиму, і по всій землі тій водив мене, і до Тиверіадського моря водив мене, і до Фавори, і до Назарета, і до Хеврону, і до Йордану, і всіма тими святими місцями водив мене, і натрудився зі мною лише любові заради. Та й інших святих місць бачив я багато, про що згодом розповім.






ПРО ЄРУСАЛИМ


Міститься святий град Єрусалим у нетрях, коло нього гори кам’яні й високі. Як наближатися до міста, видно спочатку стовп Давидів [1] і потім, трохи далі, можна побачити Єлеонську [2] гору та Святую Святих [3], і Воскресіння церкву [4], де Гріб Господній [5], далі видно все місто. І там є гора рівна обіч дороги десь за версту од Єрусалима, на тій горі зсідають з коней всі люди, і кладуть хресні поклони там, і поклоняються святому Воскресінню перед містом. І є тоді радість велика кожному християнинові, що бачить святий град Єрусалим, і проливаються тут сльози віруючих. Ніхто ж бо не може не просльозитися, побачивши омріяну ту землю і місця святі, де Христос, Бог наш, зазнав мук заради нас грішних. І йдуть усі пішки з радістю великою до града Єрусалима.

І є там ліворуч від шляху (як іти туди) церква святого Стефана Первомученика [6], на тому місці побитий був камінням Стефан Первомученик юдеями, і там є гріб його. І є тут гора кам’яна пласка, що розкололася під час розп’яття Христового, — то зветься пеклом. І потім входять у святий град Єрусалим усі люди, які — з великою радістю, крізь ворота, що біля дому Давидового, навпроти Віфлеєму, — то ворота Веніамінові. Як увійти до града, праворуч — шлях крізь місто до Святої Святих, а ліворуч — до Святого Воскресіння, де Гріб Господній.






ПРО МІСЦЕ, ДЕ БУВ РОЗІП’ЯТИЙ ХРИСТОС


А від Пупа Земного [7] до Розп’яття Господнього [8] і до краю [9] — дванадцять сажень. Звернене Розп’яття Господнє на схід. Воно було високо на камені, вище списа. Камінь той був круглий, як невелика гірка. А посеред каменя того згори висічене було заглиблення в лікоть, а діаметром менше п’яді, і там був встановлений Хрест Господній. Знизу ж під тим каменем лежить первозданного Адама голова. І в час розп’яття Господнього, коли на хресті Господь наш Ісус Христос віддав дух свій, і тоді роздерлася церковна катапетазма і каміння розпалося. Тоді ж і той камінь тріснув над головою Адамовою, і тією тріщиною зійшла кров та вода з ребер Володаревих на голову Адама і змила всі гріхи роду людського. І є тріщина та на камені тому і до сьогоднішнього дня — на лівому боці Розп’яття Господнього знамення те священне.






ПРО ШЛЯХ ДО ЙОРДАНУ


І є шлях від Єрусалима до Йордану через Єлеонську гору на південний схід, і шлях той тяжкий вельми, і страшний, і безводний: високі-бо гори кам’яні, і розбоїв багато, і грабують у горах тих і у нетрях страшних. 1 є від Єрусалима до Йордану двадцять шість верст великих, п’ятнадцять верст до Кузиви, де постився святий Яким через непліддя своє. І є місце те в канаві глибоко поблизу шляху, ліворуч.

А від Кузиви до Єрихону п’ять верст, а від Єрихону до Йордану шість верст великих, все постійно пісками — шлях тяжкий вельми. Тут багато людей задихаються від спеки і гинуть, від спраги вмирають. Там-бо Море Содомське [10] близько від шляху того, надходить дух смердючий, пече й палить всю землю ту. І є там, не доходячи Йордану, коло шляху монастир святого Іоанна Предтечі, і зведений він нагорі.






ПРО ЙОРДАН


Йордан-річка тече швидко, береги ж має по обидва боки круті, а потім пологі, вода ж мутна дуже і смачна, і не наситяться ніяк ті, хто п’є воду ту святу, від неї нема ні хвороби, ні шкоди для черева людського.

Всім подібний Йордан до річки Снов [11] — і за шириною, і за глибиною, і звивисто тече, і швидко дуже — як Снов-ріка. Вглиб він чотири сажні на самій середині, як я виміряв і визначив сам, бо перебрався на інший бік Йордану, багато сходив берегом його. Завширшки ж Йордан — як Снов у гирлі.

Є на цьому боці Йордану, над водоймищем тим, неначе ліс — дерева невисокі, схожі на вербу; і вище водойми тієї вздовж берега Йордану росте ніби багато лози, але це не як наша лоза, а більше схоже на кизил. Є й тростини багато. Отава , як на Снов-ріці. Звірини там багато, і свиней диких незліченно, і гепардів там, на левів схожих, багато з обох боків Йордану.

Гори високі кам’яні є і далі від Йордану, а під тими горами інші гори, білі, і ті недалеко від Йордану. І то є земля Заулонова й Наффалимова [12] з обох боків Йордану.






ПРО ПЕЧЕРУ ІЛЛІ ПРОРОКА


І там же є інша печера дивна, де жив святий Ілля Пророк з Єлисеєм, учнем своїм. І все це благодіянням Божим бачив я очима своїми грішними та недостойними. І сподобив мене Бог тричі бути на святому Йордані. 1 в саме свято Водохрещі був на Йордані, бачив Благодать Божу, що приходить на землі Йорданські, і народ, що без ліку тоді прийшов до води. Всю ніч тоді співи бувають великі. І свічок запалених — незліченно, і опівночі відбувається хрещення це У воді. Отоді дух Святий приходить на води Йорданські, і бачать це достойні люди добрі, а всі інші не бачать нічого. Та тільки радість та веселощі бувають тоді в серці кожного християнина, і тоді кажуть: «Во Йордане крещьшутися Господи», тоді всі люди заходять у воду і хрестяться опівночі в Йордан-річці, як і Христос опівночі хрестився.

І є там гора, висока дуже, на іншому боці Йордану. Видно її здалеку звідусіль, і на тій горі став пророк Мойсей [ІЗ], як побачив землю обітовану.

Від монастиря святого Іоанна до монастиря Герасима — одна верста, а від монастиря Герасима до Каламонії, до монастиря Святої Богородиці — одна верста.

І на тому місці свята Богородиця з Ісусом Христом, і з Йосипом, і з Яковом, коли тікали до Єгипту, — на тому місці заночували. Тоді Свята Богородиця дала ім’я місцю тому — Каламонія, що значить «добрий притулок». Туди зараз сходить дух до ікони Святої Богородиці. І є монастир той біля гирла, де впадає Йордан у море Содомське, і весь огорожею оточений. Чорноризців у ньому двадцятеро.

А звідти до монастиря святого Іоанна Златоуста версти дві, а той монастир також обгороджений весь і дуже багатий.






ПРО ГРАД ЄРИХОН


А звідти до Єрихона — одна верста. Єрихон той раніше був градом великим і неприступним вельми. Той Єрихон Ісус Навін узяв і розорив ущент [14]. Нині ж тут село сарацинське. І там був дім Затхіїв, і пень від дерева того й дотепер стоїть — на нього я залазив, бува, бажаючи бачити Христа. Там же був і будинок самаритянки, де Єлисей отрока воскресив.

Земля біля Єрихона добра й родюча, і поле гарне й рівне, і коло нього фініків багато стоїть високих, і всі дерева багатоплідні. 1 води великі течуть, розведені по всій землі тій, — то води Єлисеєві, що їх опріснив Єлисей-пророк.

І там є місце біля Єрихона за милю на південний схід — на тому місці явився святий Михайло Архістратиг Ісусу Навіну перед полком Ізраїлевим [15]. І підвів очі свої Ісус — побачив перед собою чоловіка страшного, озброєного, і сказав Ісус: «Чи ти наш, чи від ворогів наших?» І відповів йому Архістратиг: «Я — Михайло, воєвода Божий, я посланий на допомогу тобі. Дій сміливо і перемагай ворогів своїх». І сказав йому: «Зніми чоботи з ніг своїх: місце, де ти стоїш, святе». І впав Ісус ниць, і поклонився. І є на місці тому зараз монастир та церква, збудована на честь святого Михайла. У церкві тій лежить дванадцять каменів, і те каміння тоді було взяте із дна Йорданового, коли розступився Йордан перед народом Ізраїлевим. І взяли каміння те ієреї, що носили ковчег Заповіту Господнього, за числом колін синів Ізраїлевих, на пам’ять родові їхньому. Ім’я тому місцю — Галганій, на тому-бо місці стали сини Ізраїлеві, що перейшли Йордан.






ПРО ЛАВРУ СВЯТОГО САВИ


І від того монастиря до лаври святого Сави [16] — шість верст. Обидва ті монастирі звернені на південь. Лавра ж святого Сави розташована в урвищах Асафатових, в долині Плачевній — це урвище від Єрусалима йде. Від Гепсиманії урвище йде крізь лавру і доходить до Содомського моря. Лавра ж святого Сави влаштована від Бога дивовижним чином: була колись ущелина страшна, глибока дуже і безводна, стіни її були високі, і на стінах тих келії приліплені, і влаштовані від Бога якось дивно і страшно. На тій висоті стоять келії по обидва боки того урвища страшного і прикріплені на скелях так, як зірки на небі утверджені.

Є три церкви. Посеред келій тих, на захід звернена, є печера дивна під скелею кам’яною. І в тій печері — церква Святої Богородиці, і на ту печеру вказав Бог святому Саві стовпом вогняним, коли жив він один в урвищі тому. І є перша келія святого Сави, де жив він самотньо, на віддаленні від лаври нинішньої, на відстані півверсти.

І вказав йому Бог стовпом вогняним місце те святе, де зараз лавра святого Сави. І дивовижне те місце, й несказанне.

І там є гріб святого Сави серед тих трьох церков, за чотири сажні від найбільшої. І є теремець над гробом святого Сави, зроблений гарно. Там же лежить багато святих отців, тілом неначе живі: святий Іоанн-єпископ, Ісихаст [17] там лежить; святий Іоанн Дамаскін [18] там лежить; і святий Феодор Едеський [19] там лежить, і Михайло, племінник його; Афродітіан [20] святий там лежить та багато інших святих там лежить, тілами неначе живі, і благоухання від них іде невимовне.

І бачив я колодязь святого Сави, що його показав йому вночі дикий віслюк в урвищі тому, навпроти келії його; пили ми з колодязя того воду смачну і студену дуже. У місці-бо тому ніде нема ні ріки, ні струмка, ні колодязя — один лише колодязь святого Сави, місце-бо те безводне у горах кам’яних. То — пустеля, вся суха і безводна, і лише дощовою водою живуть отці в пустелі тій.

І є там біля лаври місце — на південь від лаври, ім’я місцю тому — Рува, знаходиться воно біля моря Содомського. І є гори високі кам’яні, й печер багато у горах тих; і там колись жили святі отці у горах тих, у пустелі тій страшній безводній. І живуть там барси, і диких ослів там багато.

Море ж Содомське — мертве, не має в собі жодних тварин — ні риби, ні рака, ні черв’яка. Але ж тільки занесе течія йорданську рибу до моря того, то не може бути вона живою ні часини, гине швидко. Надходить-бо зі дна моря того смола чорна на поверхню, і лежить на березі смоли тої багато, і сморід іде з моря того, як від сірки, що горить, — знаходиться-бо пекло під морем тим.






ПРО ВІФЛЕЄМ


Віфлеєм святий знаходиться на півдні від Єрусалима святого, на відстані шести верст, полем — дві версти до «зсідання» Авраамового, де Авраам залишив отрока свого з віслюком і повів сина свого Ісаака на жертву. І дав дрова й вогонь, і сказав йому Ісаак: «Батьку, це дрова й вогонь, а де ягня?» І сказав йому Авраам: «Бог покаже, дитино, нам ягня...» І йшов Ісаак, радіючи, шляхом тим до Єрусалима. І на те ж місце приведений був Ісаак, де згодом Христос розіп’ятий був.

І звідти одна верста до місця, де Свята Богородиця бачила двох людей: одного — який сміявся, другого — який плакав. І там була церква створена, монастир був Святої Богородиці, тепер же це місце розорене іновірцями. А звідти до гробу Рахілі [21], матері Йосипа, — дві версти.






ПРО ГОРУ ХЕВРОН


Хеврон — гора велика, і град на горі тій був великий і неприступний вельми, і будівлі його ветхі. Велика кількість людей жила раніше на горі тій, а зараз там порожньо. На тій горі Хевронській першим оселився онук Ноїв, син Хамів Ханаон [22], що після потопу від стовпотворіння прийшов і заселив був землю цю коло Хеврону. Називається та земля тепер Хананеєю.

І ту землю обіцяв Бог Авраамові, коли він ще був у Месопотамії та в Хараоні; там був будинок батька Авраамового, і сказав Бог Авраамові: «Іди із землі своєї, і від дому батька твого, й іди у землю Хананейську, і тобі дам землю ту і сімені твоєму довіку, і я буду з тобою».

І нині воістину земля та, Богом обітована, благословенна є від Бога усім добром: пшеницею, і вином, і олією, і всяким овочем дуже багата, і худобою наділена вдосталь. І вівці, і худоба двічі народжуються влітку; і бджоли хмаряться в камінні у горах тих гарних. І виноградників багато у підгір’ях тих, і дерев плодових незліченно — маслини, смоковниці, рожці, яблуні, черешні тощо — всякий плід там є. І плід той — кращий та більший за плід будь-який, що існує на землі під небом — нема такого плоду ніде. І води добрі у місці тім і цілющі. І є місце те і красою, і всім добром несказанне.

І був там дім Давидів, на тій горі Хевронській. І жив там Давид вісім років, коли був вигнаний він сином Авесаломом.

А від Хеврону до Подвійної печери Авраамової близько, менше як пів-версти. Подвійна печера у кам’яній горі знаходиться, і в тій печері — гробниця Авраама, Ісаака та Якова. Ту печеру Подвійну Авраам купив у Єфрона Хеттянина [23] на погребіння всьому родові своєму, коли прийшов з Месопотамії у землю Хананейську. І не придбав нічого перше за печеру Подвійну собі й усьому родові своєму.

І створене тепер містечко невелике біля печери тієї, але неприступне дуже. І збудоване містечко те з великого каміння чудово і з хитрощами невимовними, і стіни його високі вельми, посеред містечка того утверджена печера міцно, і вимощене все містечко те дошками мармуровими, з білого мармуру. І печера та під мостом знизу закріплена добре — там лежить Авраам, Ісаак, Яків і всі сини Якова, і жони їх там лежать — Сара, Ревека — крім Рахілі, яка похована на шляху біля Віфлеєму. Є посеред містечка того над печерою гроби, по-різному створені. Над гробами тими збудована маленька кругла церква. І поруч знаходяться гроби Авраама та жінки його Сари, і гроби Ісаака та жінки його Ревеки — поруч, і гроби Якова та жінки його Ілії — теж разом.






ПРО ГРІБ ЛОТІВ, ЩО У СИГОРІ


А звідти до Сигору — дві версти [24]. І там є гріб Лота і обох дочок його два гроби є. І у тій же горі — печера велика, і до тієї печери заскочив Лот із дочками своїми. Там-бо недалеко — городище перших людей, і було на горі тій високій, і ймення йому — Сигор.

А звідти верстою далі на південь від Сигору є місце на узгір’ї, і там стоїть жінка Лотова стовпом кам’яним. А від жінки Лотової до Содому — дві версти.

І все це бачив очима своїми, а ногами своїми не міг я дійти до Содомського місця через страх перед іновірцями, і не дали мені йти туди правовірні люди, таке кажучи: «Нічого хорошого ви там не побачите, лиш пекло. І сморід надходить звідти, і захворієте», мовляв, «від смороду того їдкого». Та й повернулися ми до святого Авраама і, благодаттю Божою захищені, пройшли ми вдало до Подвійної печери, до містечка, і там поклонилися святим місцям усім, — і відпочили два дні.

Благодаттю Божою знайшли ми добру дружину велику, що йшла до Єрусалима. І тоді пристали ми до них та йшли з радістю з ними, без страху, і досягли успішно святого града Єрусалима, і восхвалили Бога, який сподобив нас, недостойних, бачити ті святі місця, невимовні і несказанні.

І є на півдні від Віфлеєма монастир святого Харитона [25], на тій же річці Афамській, біля моря Содомського, у горах кам’яних, і пустелі коло нього. Суворе й безводне місце те, сухе. І є під ним дебрь кам’яна й страшна дуже. Навколо весь монастир стіною обгороджений, посеред городища того є дві церкви. У великій церкві є гріб святого Харитона. Поза огорожею є усипальниця, влаштована вміло, і в тій усипальниці лежать святі отці, тілами неначе живі, й лежить їх там більш як сімсот. Там лежить святий Киріяк Ісповідник [26], тілом увесь цілий; там лежать Ксенофонтові сини, Іоанн та Аркадій [27], і благоухання чудове від них лине. І там поклонилися на місці тім святим, і зійшов я на гору, на півдні від монастиря того за одну версту.

І є місце рівне на ниві, і на тому місці викрадений був пророк Аввакум, що йшов на поле до женців із їжею та з водою, і відніс його ангел до Вавилону, до Данила-пророка у рів, і нагодував там Данила і напоїв, і потім узятий був ангелом, і в ту ж годину, в той же день знову опинився на тому ж місці у женців і дав їм обід. І нині на тому місці теремець створений на згадку. До Вавилону ж звідти — сорок днів шляху.

І від того місця недалеко — церква невелика, як келія обладнана, на честь святих пророків. І є там знизу під церквою печера велика, і у тій печері лежать дванадцять пророків у трьох гробницях [28]: Аввакум, Наум, Міхей, Єзекій, Авдій, Захарія, Єзикія, Ізмаїл, Савеїл, Варух, Амос і Осій.

І там є поруч на горі село велике вельми, і живе у ньому сарацинів багато, і християн там же, у селі тому, багато. І село те — святих пророків, тут були народжені святі пророки і то їх батьківщина — село те. І переночували ми один раз у селі тому, Божою благодаттю бережені, й ушанували нас добре у селі тому християни. І звідти, як вночі перепочили добре і встали зрана, пішли ми до Віфлеєма. Старійшина сарацинський сам зі зброєю провів нас аж до Віфлеєма, і тими місцями всіма теж нас провів, а можна й не дійти до тих місць через іновірців: туди-бо приходить сарацинів багато і нападають у горах тих. І досягли ми щасливо святого града Віфлеєма, і поклонилися там Різдву Христовому, і, як перепочили там, вирушили з радістю до святого града Єрусалима.






ПРО ОПІЮ


А від Лідди до Опії — десять верст, все полем іти. У тому місті Опії святий Петро-апостол Тавіфу воскресив [29]. У тому ж місті Петро, який постився, о дев’ятій годині побачив плащаницю, що з неба сходила, за чотири кінці підвішена, і прийшла до нього. І поглянув Петро, і побачив плащаницю ту, наповнену істотами чотириногими та гадами усякими. І прорік йому голос із небес: «Петре, встань, заколи та їж!» І сказав Петро: «Господи, ніколи погане й нечисте не увійде до уст моїх». І сказав йому голос із неба: «Якщо Бог очистив, ти не осквернишся».

І на тому місці тепер церква створена на честь святого Петра. Місто те Опія біля моря знаходиться, і підходить море до стін його, і називається воно тепер містом Яф фрязькою мовою. А від Яфа до Тарсуфа — шість верст.






ПРО ГАЛІЛЕЮ І ПРО МОРЕ ТИВЕРІАДСЬКЕ


І веде шлях від Єрусалима в Галілею, до Тиверіадського моря, і до Фаворської гори, і до Назарета. Та-бо земля біля Тиверіадського моря зветься Галілеєю, і знаходиться земля від Єрусалима на південному сході, і знаходиться Тиверіада-град на відстані чотирьох днів від Єрусалима, якщо пішки йти, і той шлях страшний вельми і тяжкий дуже: три дні йти горами кам’яними, а четвертий день — вздовж Йордану полем іти на схід аж до верхів’я Йордану, звідки починається Йордан-ріка.

І судилося мені Богом пройти так. Пішов-бо Єрусалимський князь Балдуїн на війну до Дамаску шляхом тим до Тиверіадського моря, шлях-бо туди, до Дамаску — повз Тиверіадське море. То взнав я, що хоче князь шляхом тим рушити до Тиверіади, то пішов я до князя того, поклонився йому і сказав: «І я хотів піти з тобою до Тиверіадського моря, аби відвідати святі місця всі біля Тиверіадського моря. Ради Бога, візьми мене, княже!» Тоді князь із радістю звелів мені піти з собою і відрядив мене до отроків своїх.

Тоді я з радістю великою найняв собі коней. І так проминув місця ті страшні з воїнами царськими без страху і без шкоди. А без охорони шляхом тим ніхто не може пройти, лише свята Єлена шляхом тим ходила, і ніхто більше.

Це і є шлях до Тиверіади: від Єрусалиму до колодязя Святої Богородиці — десять верст, від колодязя того до Гельвунських гір — чотири версти. І у тих горах Гельвунських вбитий був Саул, цар Юдейський, і син його Анафан там же вбитий був [30]. І гори ті високі, кам’яні, сухі, безводні, нема на них роси ніколи.

А від гір тих до колодязя Давидового — дві версти. А від колодязя того до печери Давидової — чотири версти. У тій печері дав Бог Саула-царя у руки Давидові, і не вбив його Давид сплячого, а відрізав край одягу його і взяв меча та покрову ручну [31].

А від тих гір до Сихемських гір і до рову Йосипового [32] — чотири версти. І в тих горах сини Якова пасли череди батька свого Якова. І в ті гори прийшов Йосип Прекрасний до братів своїх, посланий до них з миром та благословенням від батька свого Якова. Вони ж, як побачили брата свого Йосипа, встали , схопили і вкинули його до рову, що й до сьогоднішнього дня існує, зі стінами глибокими, утвореними з каміння великого і твердого вельми.

І довелося тоді нам ночувати у місці тому. Місце те біля шляху людського праворуч за ходом.






ПРО ЙОРДАН-РІКУ


А від Васану до верхів’я Йордану і до митарні Матвієвої [33] — двадцять верст. І шлях той — все полем іти вздовж Йордану, вода Йордану смачна і чиста, коли на схід іти до верхів’я Йордану.

Йордан же витікає з моря Тиверіадського, двома джерелами вирує дуже примхливо. Ім’я одному джерелу — Йор, а другому — Дан: звідти йде Йордан двома ріками з моря Тиверіадського. І проміжок між ними — три постріли, і йдуть порізно річки недовго, протягом півверсти, а потім сплітаються обидві річки в одну ріку, і то зветься Йорданом — за назвами двох джерел.

Течія ж Йорданова швидка, й чиста, і звивиста вельми. І всім Йордан подібний до Снову-ріки — і вшир, і вглиб, і гирлом. І риби багато у верхів’ї його. І є у самому верхів’ї Йордану через обидва потоки два мости кам’яні арочні, побудовані надійно вельми, і під тими мостами тече Йордан, під склепіннями тими.






ПРО МИТАРНЮ МАТВІЄВУ


Недалеко від того мосту була митарня Матвія, апостола Христового. Там сходяться шляхи всі через Йордан до Дамаску та в Месопотамію. І в тому місці зупинився обідати князь Балдуїн з воїнами своїми. Там же і ми зупинилися з ним коло самого верхів’я Йордану, купалися у самому верхів’ї Йордану, у морі Тиверіадському. І обійшли тоді поруч із Тиверіадським морем без страху і побоювань усі ті святі місця, які Христос, Бог наш, сходив своїми ногами. І мене, бідного й грішного, сподобив Бог обійти та побачити усю ту землю Галілейську, що її ніколи й не сподівався побачити — все це дав мені Бог побачити й обійти ногами своїми недостойними. І побачив я очима своїми грішними всю землю ту святу й омріяну.

Не брехливо, по правді, як побачив, так і написав я про святі місця. Багато людей, що досягай місць цих, не змогли обстежити їх добре, обманюються щодо місць цих, інші, які дійшли до місць цих, брешуть багато і пустословлять. Мені ж, нікчемному, Бог дав чоловіка святого, і похилого віком, і освіченого дуже, і духовності сповненого, що жив у Галілеї тридцять років, а у святого Сави в лаврі — двадцять років, і той чоловік показав усе як є, святі книги вивчивши добре. І що дозволило мені стільки добра побачити?

І стояли ми біля мосту того весь день, і під вечір князь Балдуїн вирушив за Йордан до Дамаска з воїнами своїми, ми ж пішли до міста Тиверіадського і там перебували десять днів у місті тому, аж до повернення князя Балдуїна з війни тієї від Дамаска. Ми дотіль обійшли всі місця ті святі біля Тиверіадського моря.






У ПЕЧЕРІ МЕЛЬХИСЕДЕКОВІЙ


Є там, на тій же горі Фаворській, печера дивна дуже, рівна, наче погрібець малий у камінні висічено, і віконце мале було на верхівці печери тієї святої. Всередині печери тієї влаштована трапезна, повернена на схід. Дверцята має малі, залізти до печери можна сходами із західного боку. І перед дверима печерки тієї деревце стоїть — смоковниця мала, а біля неї — деревця усякі малі. Раніше ліс великий був біля печери тієї, тепер же там — малі й нікчемні деревця. І у печері тій жив святий Мельхиседек [34], і туди прийшов до нього Авраам, і покликав тричі, і сказав: «Чоловіче божий!» Вийшов Мельхиседек], і виніс хліб та вино, і створив жертовник у печері тій, учинив жертву хлібом та вином, і одразу жертва здійнялася на небо до Бога. І благословив тоді Мельхиседек Авраама, і обстриг його Авраам, і обрізав нігті йому, був-бо кошлатий Мельхиседек. І то був початок літургіям хлібом та вином, а не прісниною. Казав про це пророк: «Ти є священик довіку за звичаєм Мельхиседековим». І знаходиться печерка та від Преображення на відстані доброго пострілу, із західного боку місце те святе.

І прийняли нас гостинно у монастирі тому біля святого Преображення, і пообідали ми там. І, як відпочили добре та встали, пішли ми до церкви святого Преображення, і поклонилися на місці святому, де преобразився Христос, Бог наш, і, поцілувавши місце те святе з любов’ю та радістю великою і отримавши благословення від ігумена та всієї братії, пішли ми з монастиря того святого, і відвідали всі місця святі на усій горі тій святій.

Шлях цей повз печеру Мельхиседекову веде до Назарета. Назарет знаходиться на заході від Фавору. І вдруге з почуттям любові влізли ми до печери тієї святої й поклонилися святій тій трапезі, що її справили Мельхиседек з Авраамом. І є й досьогодні трапезна та у печері тій. І нині туди приходить святий Мельхиседек часто, і відправляє літургію у печері тій святій. І відпочивають там усі віруючі, що там живуть, на горі тій святій. Вони ж нам і розповіли про це правдиво. І восхвалили ми Бога, що сподобив нас, нікчемних і недостойних, побачити ті святі місця і поцілувати їх вустами недостойними. І потім спустилися ми з гори Фаворської долу на поля, і пройшли дві версти до Назарета на захід.

І є від гори Фаворської до Назарета п’ятнадцять верст великих, полем дві версти, а три — горами. Шлях тяжкий вельми, й тісний дуже, і непрохідний — там-бо поганих сарацинів багато живе у горах тих (у полі тому сіл багато сарацинських), і напади чинять на горі тій страшній жителі сіл цих. І неможливо подолати шлях той невеликий, лише тільки з численною дружиною можна пройти шляхом тим безпечно, нам же не знадобилася дружина. Самі ми, лише увісьмох, і то, слабкі й беззбройні, на Бога сподіваючись, пройшли, прихильністю Божою бережені й молитвами святої владичиці нашої Богородиці пильновані, вдало, неушкоджені досягай ми святого міста Назарета, де відбулося святе Благовіщення святої пані Богородиці архангелом Гавриїлом і де Христос вигодуваний був.






ПРО ЄРУСАЛИМ


І звідти пішли ми шляхом своїм, яким раніше вийшли з Єрусалима, і дійшли до святого града Єрусалима з радістю великою неушкодженими. Нічого поганого не побачили ми на шляху цьому, а все добре дав нам Бог побачити очами своїми — всі святі місця ті, що Христос, Бог наш, сходив задля нашого спасіння, там же і нас, грішних, сподобив походити і побачити святі місця ті. І чудову землю Галілейську побачили ми очима своїми. Всю землю Палестини Бог сподобив мене обійти.

І, бережені благодаттю Божою, подорожували ми безперешкодно, молитвами Святої Богородиці пильновані, і обійшли всю землю Палестинську — земля-бо та вся, що біля Єрусалима, називається Палестиною. Божою допомогою наснажений, обійшов я всі місця ті святі, не зіткнувшися ніде ні з іновірцями, ні з лютими звірями, ні іншого зла не довелося мені зазнати. Ані найменшої недуги не відчув я у тілі своєму, завжди, наче орел, що в небі ширяє, Божою благодаттю був пильнований і силою вищою наснажений. Годилося б собою похвалитися, але силою Христа мого похвалюся, своєю ж неміччю похвалюся; сила-бо моя у немочі полягає, як казав апостол Павло. Та що ж я воздам Господові за все, що він дає мені, нікчемному, грішному й недостойному, стільки благодаті побачити, і походити святими місцями цими, і виконати бажання серця мого? Що захотів я побачити, те показав Бог мені, рабові недостойному та нікчемному. Простіть мене, браття, і отці, й панове мої, і не закидайте мені недорозуму мого, бо написав не вишукано, а просто про місця ці святі, і про Єрусалим, і про землю обітовану. Хоча й не мудро написав, але й не брехливо: що бачив очима своїми, те й написав.






ПРО СВІТЛО НЕБЕСНЕ, ЩО СПАДАЄ НА ГРІБ ГОСПОДНІЙ


А що стосується світла святого, яке лине до Гробу Господнього, то дав Господь побачити це мені, нікчемному та недостойному рабу. І побачив я очима своїми грішними насправді, як спадає святе світло до Гробу животворящого Господа нашого Ісуса Христа. Багато-бо мандрівників неправдиво розповідають сходження світла святого. Одні розповідають, ніби Святий Дух голубом сходить до Гробу Господнього, а інші розповідають: блискавки б’ють із небес, і таким чином запалюються лампади над Гробом Господнім. То — брехня й неправда: нічого там не видно — ні голуба, ні блискавки, а невидимо сходить із небес благодать Божа і запалює лампаду Гробу Господнього. Розповім про це, як бачив насправді.

У велику п’ятницю після вечерні натирають Гріб Господній, та промивають лампади ті всі, і наливають олії чистої без води, самої лише олії. І, увіткнувши каганці у підставки, не запалюють каганців тих, а так і залишають лампади ті незапаленими. І запечатують Гріб о другій годині ночі, і тоді гасять усі лампади та свічки в усіх церквах у Єрусалимі.

Тоді я, нікчемний, недостойний, тієї п’ятниці о першій годині дня пішов до князя того Балдуїна та поклонився йому до землі. Він же, як побачив мене, бідного, покликав мене до себе з любов’ю і спитав мене: «Що хочеш, ігумене руський?» Він знав уже мене добре і любив мене дуже: він — чоловік, сповнений благодаті, і скромний вельми, і не гордий анітрохи. Я сказав йому: «Княже мій, пане мій! Прошу тебе заради Бога і князів задля руських, дозволь мені, аби я поставив свою лампаду на Гробі святому від усієї руської землі!»

Тоді він із піклуванням та любов’ю дозволив мені поставити лампаду на Гробі Господньому і послав зі мною чоловіка, свого слугу найкращого, до економа церкви Святого Воскресіння і до того, хто тримає ключ від Гробу. І дозволив мені економ і ключник святого Гробу принести лампаду свою з олією. Я ж, поклонившися їм, пішов з радістю великою і купив лампаду скляну — велику вельми, і, наливши сповна чистої олії, приніс до Гробу Господнього (уже ввечері), упросив ключника того, що єдиний має доступ усередину Гробу, і дав обітницю йому. Він же відчинив мені двері святі і звелів мені роззутися, і отак, босого, провів мене самого до святого Гробу Господнього. Лампаду, що я приніс із собою, наказав поставити на Гріб Господній. І поставив я своїми руками грішними в ногах — де лежали пречисті ноги Господа нашого Ісуса Христа. В головах-бо стояла лампада грецька, на грудях поставлена була лампада святого Сави й усіх монастирів. Такий-бо звичай існує — щороку ставити лампади грецьку і святого Сави. І благодаттю Божою ті лампади загорілися тоді. А католицькі лампади підвішені були угорі — жодна з них не загорілася. Я ж тоді поставив лампаду на Гріб святий, і поклонився чесному Гробові тому, й розцілував з любов’ю та зі слізьми місце те святе, де лежало тіло Господа нашого Ісуса Христа, вийшов із Гробу святого з радістю великою та попрямував до келії своєї.

Назавтра ж, у Велику Суботу, о шостій годині дня збираються всі люди перед церквою Святого Воскресіння, незчисленна кількість народу — місцеві та з усіх країн прихідці: і з Вавилону, і з Єгипту, і з усіх кінців землі тієї збираються того дня у несказанній кількості. І заповнюються людьми всі ті місця біля церкви та Розп’яття Христового, і великої тісняви і томління лютого люди ті зазнають. Багато хто задихається від тісноти серед людей незчисленних. І ті люди всі стоять зі свічками незапаленими і чекають відкриття дверей церковних.

Всередині ж церкви тоді саме лише священство знаходиться і чекають попи й народ, допоки прийде князь із дружиною. І відчиняються тоді двері церковні, і входять люди до церкви у тісняві великій та натиску, і заповнюють церкву ту, і палати всі заповнюються. Не можуть усі люди вміститися у церкві тій, то стоїть поза церквою людей багато, біля Голгофи, і біля Кранієвого місця, і аж дотуди, де хрести були знайдені, і все то заповнено людьми незліченними.

І всі ті люди у церкві й поза церквою нічого не промовляють, крім як «Господи, помилуй!», гукають невпинно і кричать голосно, і наче гуде і гримить місце те від вигуків людей тих. І потоки сліз проливаються там віруючими. Навіть якщо хто має окам’яніле серце, і він тоді просльозитися може, всяка-бо людина задивляється в себе тоді й поминає гріхи свої та каже про себе всяк чоловік: «Невже через мої гріхи не спаде світло святе?»

І так стоять усі віруючі зі сльозами і з розбитим серцем, і сам князь Балдуїн стоїть зі страхом та смиренням великим. Потоки сліз проливаються з очей його. Так само і дружина його біля нього стоїть навпроти Гробу, поблизу олтаря великого — і всі вони стоять зі смиренням.

І, як настала сьома година дня суботнього, підійшов Балдуїн-князь до Гробу Господнього з дружиною своєю, з домом своїм — і всі піші. І послав до двору монастиря святого Сави, і покликав ігумена монастиря святого Сави з ченцями його. І підійшов ігумен з братією до Гробу Господнього, і я, нікчемний, теж підійшов з ігуменом тим і з братією.

І прийшли ми до князя того і поклонилися йому всі. Тоді й він поклонився ігумену та всій братії та звелів ігуменові монастиря святого Сави та мені, нікчемному, перед собою іти, й іншим ігуменам та ченцям усім наказав перед собою іти, а дружині своїй — ззаду, і прийшли ми до церкви Воскресіння Христового, до західних дверей, і люди скупчилися перед дверима церковними, і не могли ми тоді до церкви потрапити. Тоді князь Балдуїн дав наказ воїнам, і розігнали вони людей силою, і створили ніби вулицю аж до Гробу, і таким чином ми змогли пройти крізь натовп до самого Гробу. І прийшли ми до східних дверей святого Гробу Господнього, і князь пройшов повз нас і став на місці своєму, праворуч біля огорожі великого вівтаря, навпроти східних дверей та гробних: там є місце княже, на підвищенні. І звелів князь ігуменові святого Сави стати над Гробом зі своїми ченцями та православними попами. Мені ж, нікчемному, звелів стати високо, над самими дверима гробними, навпроти великого олтаря, щоб я міг дивитися у двері гробні. Двері ж ті гробні — усі троє — були запечатані, і запечатані печаткою царською.

Латинські ж священики у великому олтарі стояли. І як наступила восьма година дня, почали вечерню відспівувати над Гробом попи православні, і чорноризці, і всі духовники, і пустельників там багато було. Католики ж у великому олтарі почали верещати посвоєму. І отак співали вони всі, я ж став і уважно дивився на двері гробні. І, як почали читати паремії тієї Суботи Великої, то на першій паремії вийшли єпископ з дияконом із великого олтаря, і підійшли до дверей гробних, і подивилися у гріб крізь раму дверей тих, і не побачили світла у Гробі, і повернулися назад. І як почали читати шосту паремію, той же єпископ підійшов до дверей гробних і не побачив нічого. І тоді всі люди загукали зі слізьми: «Кіріє, елейсон!», тобто «Господи, помилуй!» І, як минула вже дев’ята година і почали співати пісню прохідну «Господові співаємо», тоді раптово надійшла хмара мала зі сходу і стала над верхівкою непокритою тієї церкви, невеликий дощ над Гробом святим пройшов і змочив добре тих, хто стояв над Гробом. І тоді раптом засяяло світло святе у Гробі святому, полинув блиск страшний із Гробу Господнього святого.

І прийшов єпископ з чотирма дияконами, відчинив двері гробні і взяв свічку у князя того, у Балдуїна, і так увійшов до Гробу, і запалив свічку княжу першою від світла того святого, і виніс із Гробу свічку ту, і дав самому князеві тому у руки. І стояв князь на місці своєму, свічку тримаючи із радістю великою. І звідти всі ми свої свічки запалили, а від наших свічок усі люди запалили свої свічки по всій церкві — один від одного позапалювали свічки. Полум’я ж святе не таке, як вогонь земний, а дивовижно по-інакшому світиться, по-особливому, і полум’я його червлене, як кіновар, і несказанно світиться. І так усі люди стоять зі свічками запаленими, і співають усі люди голосно «Господи, помилуй!» з радістю великою та з веселощами. Такої не може бути у людини радості, яка буває кожному християнинові, коли він узрить світло Боже святе. Хто не бачив тієї радості в той день, той не повірить розповідям про все те видовище. Але мудрі й віруючі люди справді повірять і з задоволенням послухають розповідь цю правдиву про місця ці святі. Віруючий і в малому, і у великому непомильний, а для злого чоловіка, невіруючого, істина викривлена. Мені ж, нікчемному, Бог свідок, і святий Гріб Господній, і вся дружина, сини руські, що нагодилися мені того дня — новгородці і кияни: Ізяслав Іванович, Городислав Михайлович, Кашкичі та багато інших, які можуть бути свідками мені у розповіді цій.

Але повернемось до попередньої розповіді. Коли світло засяяло у Гробі святому, тоді співи припинилися, і всі загукали «Кіріє, елейсон!»; і всі пішли до церкви зі свічками з радістю великою, бережучи свічки свої од вітру, і розійшлися люди кожен до себе.

І від того святого світла запалюють лампади у своїх церквах і закінчують співи вечірні вдома. А у великій церкві біля Гробу Господнього самі лише священики, без людей, закінчують співи вечерні.

Тоді й ми з ігуменом та з братією до свого монастиря вирушили, несучи свічки запалені, і там закінчили співи вечерні та пішли до келій своїх, хвалячи Бога, що дав нам, недостойним, ту благодать Божу побачити.

І вранці у Святу Неділю, відспівавши заутреню й поцілувавшися з ігуменом і з братією, відпущені були о першій годині дня. І, узявши хрест, ігумен і вся братія вирушили до Гробу Господнього, співаючи кондак.

І зайшли до Святої Святих і до Гробу животворящого, і розцілували святий Гріб Господній з любов’ю і зі сльозами гарячими. І насолодилися там благоуханними пахощами і лампадою тією, яка ще горіла ясно й гарно.

Та лише три лампади запалилися тоді, як сказали нам економ і ключник Гробу Господнього. Ігуменові обоє оповіли, що три лампади, які стояли знизу на Гробі Господньому, загорілися, а інші п’ять лампад, що висіли над Гробом, запалилися згодом, світло їхнє було інакше, не таке, як у зазначених трьох лампад, що незвичайно і гарно світилися.

І потім вийшли із Гробу східними дверима, і зайшли до великого вівтаря, і після цілування з православними, відпущення <...>, ігумен з братією залишили церкву Святого Воскресіння й пішли до свого монастиря, і там відпочивали до літургії.

Через три дні після Воскресіння Господнього, після літургії, пішли ми до ключника Гробу Господнього і сказали йому, що хотіли б забрати лампаду свою. Він же з любов’ю узяв мене й увів одного лише до Гробу. Я ж увійшов до Гробу й побачив лампаду свою, яка стояла на Гробі святому і ще горіла світлом тим святим. І поклонився Гробу тому святому, і розцілував із любов’ю місце те святе, де лежало тіло Господа нашого Ісуса Христа пречисте. І тоді зміряв я собою Гріб у довжину, і в ширину, і у висоту — який він. На людях-бо неможливо його зміряти нікому.

І вшанував я Гріб Господній як міг, і ключникові тому подав небагато і мізерне благословіння своє. Він же, бачачи любов мою справ-жню до Гробу Господнього, відсунув дошку, що була в голові Гробу Господнього святого, і узяв для мене трохи того каменя благословенного, і заборонив мені, змусивши поклястися, говорити про це будь-кому в Єрусалимі. Я ж, коли поклонився Гробові Господньому і ключникові та взяв лампаду свою з олією святою, вийшов із Гробу святого з радістю великою, збагатившися благодаттю Божою і несучи в руці своїй дар святого місця та знамення святого Гробу Господнього. І йшов я, радіючи , ніби скарб коштовний несу. Ішов я до келії своєї, радіючи великою радістю.

І Бог тому свідок, і святий Гріб Господній, що в жодному із святих місць не забув я імен князів руських, і княгинь, і дітей їх, єпископів, ігуменів, і бояр, і дітей моїх духовних, і усіх християн ніколи не забував. У всіх святих місцях згадував їх, перш за все молився за князів усіх і потім вже свої гріхи замолював. І за те дякую благому Богові, що напутив мене, нікчемного, імена князів руських написати у лаврі святого Сави. І нині згадуються імена їхні в октеніях, з жінками та дітьми їхніми. Ось імена їхні: Михайло-Святополк, Василь-Володимир, Давид Святославович, Михайло-Олег, Панкратій Святославович, Гліб Мінський [35] — скільки пам’ятав імен, стільки і вписав, за всіх інших князів руських і бояр біля Гробу Господнього та в усіх святих місцях молився. І відспівав літургії: за князів руських і за всіх християн — п’ятдесят літургій, і за померлих сорок літургій відспівав.

Хай же буде усім, хто шанує Святе Писання це з вірою і з любов’ю, благословення від Бога і від святого Гробу Господнього, і від усіх місць цих святих, хай приймуть дар від Бога порівну з тими, хто ходив до місць цих святих: блаженні, хто повірив побачивши, тричі блаженні, хто повірив не бачивши. Вірою-бо досяг Авраам землі обітованої. Бога ради, браття й панове мої, не засуджуйте недорозуму мого та невігластва мого. Хай же не буде у зневазі твір цей — заради мене, і Гробу Господнього, і заради святих місць цих. Хто з любов’ю прочитає, хай дар прийме від Бога, Спаса нашого Ісуса Христа. І хай буде Бог з вами навіки. Амінь.



Переклад Григорія Бойка






[1] Башта, котра примикає до будинку чи палацу царя Давида, цитадель Єрусалима.

[2] Гора, відділена від Єрусалима потоком Кедрон, місце ряду новозавітних подій, пов’язаних з Ісусом Христом.

[3] Мечеть, збудована халіфом Омаром І (634 — 644) на місці давнього єрусалимського храму і перетворена хрестоносцями на церкву.

[4] Храм Воскресіння Господнього, збудований на місці зруйнованого у 1010 р.; у 1130 р. був перебудований хрестоносцями.

[5] Печера посередині храму Воскресіння, де було поховано Ісуса Христа.

[6] Стефан Первомученик — один із семи перших дияконів, поставлений у Єрусалимі апостолами.

[7] «Пуп земний», «середина» землі — місце за вівтарем храму Воскресіння Господнього.

[8] Місце розп’яття Ісуса Христа, Голгофа.

[9] Крайнє місце, Лобне місце — нижня частина Голгофи. [10] Мертве море.

[11] Мається на увазі ріка Снов Чернігівської області, що впадає у Десну.

[12] Завулон і Неффалим — біблійні персонажі, двоє з дванадцяти дітей Іакова-Ізраїля, чиїми іменами названі коліна Ізраїлеві, кожне з яких отримало землю. Землі Завулона і Неффалима — на захід від Галілейського моря.

[13] Пророк Мойсей, згідно з біблійним оповіданням, бачив Землю обітовану, куди він вів свій народ з Єгипту, але не увійшов у неї, бо євреї, що вийшли з Єгипту, крім Халева та Ісуса Навина, були приречені померти, не увійшовши туди.

[14] Місто Ієрихон, яке євреї взяли першим після переходу Іордану при входженні у Землю обітовану.

[15] Мається на увазі біблійна розповідь про видіння Ісуса Навина під час облоги Ієрихона, коли він побачив чоловіка з мечем у руці, котрий назвав себе вождем воїнства Господнього і сказав Ісусу зняти взуття, бо він стояв на святому місці.

[16] Сава — монах, засновник у кінці V — початку VI ст. палестинської лаври, названої на його честь.

[17] Іоанн Ісихаст — єпископ м. Колонії у V ст., потім — відлюдник.

[18] Іоанн Дамаскін (між сер. VII — сер. VIII ст.) — богослов-систематизатор, філософ, поет-гімнограф, ідейний вождь іконоприхильників.

[19] Феодор — єпископ м. Едеси — та його племінник Михайло (IX ст.).

[20] Афродісій Палестинський (VI ст.) — монах, учень засновника лаври Сави.

[21] Рахіль — дружина біблійного Іакова, сина Ісаака. [22] Мається на увазі повідомлення Книги Буття про те, що нащадки Ханаана, сина Хама, так звані ханеї, розселилися від «Сидону до Герару і до Гази, звідси до Содому, Гоморри, Адми і Цевоїму та Лаші»; але гора Хевронська там не вказана.

[23] Авраам, за Біблією, після смерті Сари купив у землі Ханаанській у Єфрона Хеттеянина поле з печерою для поховання.

[24] Сигор — місто, куди втік Лот із дочками; дружина Лота, не послухавшись ангелів, оглянулася на місто і перетворилася на соляний стовп.

[25] Харитон Ісповідник — засновник трьох печерних монастирів у Палестині.

[26] Киріак Ісповідник (V ст.) — палестинський монах. [27] Сенатор Ксенофонт (VI ст.) послав синів у Бейрут вивчати філософію. Не маючи від них звісток, послав їх шукати і знайшов монахами в Єрусалимі. Після цього залишив мирське життя і поселився разом із дружиною недалеко від синів.

[28] Аввакум, Наум, Міхей, Авдій, Захарія, Ієзекіїль, Амос, Осія — автори старозавітних книг; Варух — писець пророка Ієремії.

[29] Мається на увазі розповідь Діянь Апостолів про те, як апостол Петро, якого послали з Іоппії у сусідню Лідду через смерть одної з його учениць на ім’я Тавіфа, прийшов туди і воскресив її.

[30] Цар ізраїльтян Саул і троє його синів загинули на горі Гельвунській.

[31] Данило, очевидно, поєднує і видозмінює два біблійних епізоди про Саула і Давида.

[32] Біблійна розповідь про Іосифа Прекрасного. [33] Місце, де євангеліст Матвій уперше пішов за Ісусом Христом. [34] Сюжет ряду апокрифів, що грунтується на біблійній розповіді про те, що цар Салима і священик Мельхиседек винесли Аврааму, коли він повертався після поразки царів, які напали на Содом і Гоморру, хліб і вино, благословивши їх.

[35] Михайло-Святополк Ізяславич, великий князь київський (1093 — 1113), Василь-Володимир Всеволодич Мономах, князь переяславський, потім київський (1113 — 1125); Давид Святославич, князь чернігівський; Михайло-Олег Святославич, князь новгород-сіверський і курський; Панкратій-Ярослав Святославич, князь муромський і рязанський; Гліб Всеславич, князь мінський.









Перший руський паломницький твір


На початку XX століття в науці про історію літератури був обгрунтований важливий методологічний принцип, котрий з часом філософи, психологи, політологи, історики адаптували до власних наукових досліджень і студій. Біля джерел цього принципу стояли дослідники давньоруської літератури М. Сперанський і В. Перетц. Вчені на основі багатого матеріалу давньої літератури довели, що жоден фактор, який присутній у житті людини чи суспільства, не минає безслідно для їхньої історії, зумовлюючи собою ряд фактів у подальшому розвитку даного середовища. Так, в XI столітті давньоруська література активно засвоює історію і філософію християнства, котре чинить вагомий вплив на формування її світогляду і світовідчуття. Окремі ідеї, теми, сюжети світової християнської історії та їх інтерпретація, опис вражень, котрі вони викликають у художній свідомості книжників України-Русі, породжують твори суспільно-політичного і літературного характеру. Крім того, переживання, джерелом котрого є душа руського книжника та яке викликане, наприклад, спогляданням місць, де бував Ісус Христос, засвідчує «тісний зв’язок між етнографією у власному розумінні та історією літератури на грунті застосування закону переживання» (Перетц В. «Ювілейний збірник» на честь В. Міллера, виданий його учнями і шанувальниками // «Живая Старина». — 1900. — Випуск І. — С. 106) у сфері вивчення цих творів.

«Житіє і ходіння Данила, Руської землі ігумена» постало саме на цьому ґрунті — грунті осмислення давньоруськими книжниками фактів та історичних місць і пам’яток священної християнської історії, а також прагнення розповісти про це своїм землякам. Це — давня яскрава оповідь про паломництво до Святої землі. Автор першого руського паломницького твору ігумен Данило прагне поєднати точність викладу із художніми елементами. Це робить його розповідь експресивною та емоційною. Разом з тим стиль ігумена Данила простий і зрозумілий. Його твір адресовано найширшому загалові читачів — ченцям, знаті, простим людям. «Житіє і ходіння» перейнято високим пафосом звеличення святих місць, прагненням автора розповісти землякам про побачені ним землі.

Твір будується на враженнях автора від побаченого і почутого. Розповідь про подорож до місць, котрими захоплюється увесь світ, становить його основу. Руський ігумен плив морем із Константинополя до Яффи у Палестині. Він оповідає про острови та приморські міста, які зустрічав на своєму шляху, головну увагу звертаючи на храми, монастирі, різні святі місця. З Яффи Данило вирушив до Єрусалиму. На той час там правив король хрестоносців Балдуїн І. У творі Данила він постає як людина віруюча, благочестива, добра, але й горда. Данило оселився у монастирі святого Сави. Тут він познайомився з мудрим старцем — добрим знавцем давньої християнської історії. Він розповів руському ігуменові багато цікавого про Святу землю. Данило відвідав Іордан, лавру св. Сави, Віфлеєм, Херон, Галілею, Фавор, Назарет, Кану Галілейську, Акру, Кесарію, Самарію та інші святі місця. Морем, через Яффу, Кесарію, Акру, Віріту Данило повернувся до Константинополя, звідки і розпочав свою подорож. Про все побачене ігумен пише, відзначаючи роль тієї чи іншої святині, розповідає про її виникнення і т.п.

Очевидно, подорож руського ігумена Данила тривала понад два роки. Найбільш поширена думка, що ця подорож припадала на 1104 — 1106 рр.

Перебуваючи в Палестині, Данило молитвено згадував імена руських князів. У лаврі св. Сави він записав їх для поминання, розташувавши їх за системою старшинства, розробленою як засіб проти міжкнязівських усобиць з ініціативи Володимира Мономаха на князівських з’їздах в кін. XI — поч. XII століття.

Данило називав себе «руської землі ігуменом», мабуть, в такий спосіб підкреслюючи, що мислить себе в Палестині не приватною особою і представником якогось одного монастиря чи окремої місцевості, а всієї Руської землі як політично самостійної держави, в ім’я якої він ставив свічку в монастирях і храмах Святої землі.



Оксана Сліпушко







[За виданням: Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. — К., 2001. — Том I. — С.373-392.]









Попередня       Головна       Наступна             Оригінальний текст




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.