[Український правопис. — К.: Наукова думка, 2015. — С. 126-150.]

Попередня     Український правопис     Наступна             Покажчик


Розділи правопису:

I. Правопис основи слова

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

III. Правопис слів іншомовного походження

IV. Правопис власних назв

V. Найголовніші правила пунктуації





IV. ПРАВОПИС ВЛАСНИХ НАЗВ


§ 101. Українські прізвища


Українські прізвища передаються на письмі відповідно до вимови за загальними нормами українського правопису: Березівський, Біловерхий, Ведмедів, Заєць, Кривоніс, Миколаєнко, Олексієнко, Олександрович, Швець.





§ 102. Відмінювання прізвищ


1. Українські та інші слов’янські прізвища, що мають закінчення іменників I відміни, відмінюються як відповідні іменники I відміни, а прізвища із закінченнями іменників II відміни відмінюються за зразками відмінювання відповідних іменників II відміни:

МайбородаМайбороди, Майбороді, Майбороду й т. д.;

Гмиря — Гмирі, Гмирі, Гмирю, Гмирею й т. д.;

Гнатюк — Гнатюка, Гнатюкові (Гнатюку) й т. д.;

ЗаєцьЗайця, Зайцеві (Зайцю) й т. д.;

ІваньоІваня, Іваньові (Іваню) й т. д.;

КривонісКривоноса, Кривоносові (Кривоносу) й т. д.;

ЛебідьЛебедя, Лебедеві (Лебедю) й т. д.;

Панібудьласка — Панібудьласки, Панібудьласці й т. д.;

Симоненко — Симоненка, Симоненкові (Симоненку) й т. д.

Але: Швець — Швеця, Швецеві (Швецю) й т. д.


2. Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються як відповідні прикметники чол. та жін. роду (твердої чи м’якої групи):

Авдієвський — Авдієвського, Авдієвському й т. д.;

Кобилянська — Кобилянської, Кобилянській і т. д.


3. Чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються за такими зразками: /127/

Однина

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

Павлов

Павлов

Павлов

Павлов

Павлов-им

...Павлов-і, -у

Павлов й Павлов

Ковалів

Ковалев (-лів)

Ковалев (-лів)

Ковалев (-лів)

Ковалев-им (-лів-им)

...Ковалев, (-лів, )

Ковалев (-лів) й Ковалів

Прокопів

Прокопов (-пів)

Прокопов (-пів)

Прокопов (-пів)

Прокопов-им (-пів-им)

...Прокопов, (-пів, )

Прокопов (-пів) й Прокопів


Множина

Н.

Р.

Д-

Зн.

Ор.

М.

Кл.


Павлов

Павлов-их

Павлов-им

Павлов-их

Павлов-ими

...Павлов-их

Павлов

Ковалев (-лів)

Ковалев-их (-лів-их)

Ковалев-им (-лів-им)

Ковалев-их (-лів-их)

Ковалев-ими (-лів-ими)

...Ковалев-их (-лів-их)

Ковалев (-лів)

Прокопов (-пів)

Прокопов-их (-пів-их)

Прокопов-им (-пів-им)

Прокопов-их (-пів-их)

Прокопов-ими (-пів-ими)

...Прокопов-их (-пів-их)

Прокопов (-пів)


Однина

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

Гаршин

Гаршин

Гаршин-ові (-у)

Гаршин

Гаршин-им

...Гаршин,

Гаршин й Гаршин

Романишин

Романишин

Романишин-ові (-у)

Романишин

Романишин-им

...Романишин,

Романишин й Романишин /128/


Множина

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

Гаршин

Гаршин-их

Гаршин-им

Гаршин-их

Гаршин-ими

...Гаршин-их

Гаршин

Романишин

Романишин-их

Романишин-им

Романишин-их

Романишин-ими

...Романишин-их

Романишин



Примітка. При відмінюванні чеських і польських прізвищ суфіксальний е зберігається: ГашекГашека, Гашекові..., ЛокетекЛокетека, Локетекові...


4. Жіночі прізвища на приголосний та о не відмінюються: Марії Сеник, Надії Балій, з Ніною Байко. Аналогічні чоловічі прізвища відмінюються як відповідні іменники: Василя Сеника, Михайлові Балієві, з Андрієм Байком.


Примітка. Про відмінювання неслов’янських прізвищ див. § 100.





§ 103. Відмінювання імен


1. Українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на , , відмінюються як відповідні іменники I відміни:


Однина

Тверда група


Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

чол. р.

Микол

Микол

Микол

Микол

Микол-ою

Микол

Микол

жін. р.

Ганн

Ганн

Ганн

Ганн

Ганн-ою

Ганн

Ганн


М’яка група


Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

чол. р.

Ілл-я

Ілл-і

Ілл-і

Ілл-ю

Ілл-ею

Ілл-і

Ілл-є


Соломі

Соломі

Соломі

Соломі

Соломі-єю

Соломі

Соломі

жін. р.

Мотр

Мотр

Мотр

Мотр

Мотр-ею

Мотр

Мотр


Натал

Натал

Натал

Натал

Натал-ею

Натал

Натал /129/


Множина


Тверда група


Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

чол. р.

Микол

Микол

Микол-ам

Микол

Микол-ами

Микол-ах

Микол

жін. р.

Ганн

Ганн

Ганн-ам

Ганн

Ганн-ами

Ганн-ах

Ганн


М’яка група


Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

чол. р.

Ілл-і

Ілл-ів

Ілл-ям

Ілл-ів

Ілл-ями

Ілл-ях

Ілл-і


Соломі

Соломій

Соломі-ям

Соломій

Соломі-ями

Соломі-ях

Соломі

жін. р.

Мотр

Мотр

Мотр-ям

Мотр

Мотр-ями

Мотр-ях

Мотр


Натал

Наталь

Натал-ям

Наталь

Натал-ями

Натал-ях

Натал



Примітка 1. Кінцеві приголосні основи г, к, х у жіночих іменах у давальному та місцевому відмінках однини перед закінченням змінюються на з, ц, с: Ольга — Ользі, Палажка — Палажці, Солоха — Солосі.


Примітка 2. У жіночих іменах типу Одарка, Параска в родовому відмінку множини в кінці основи між приголосними з’являється звук о: Одарок, Парасок.


2. Українські чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та о, відмінюються як відповідні іменники II відміни:



Однина

Тверда група

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

Олег

Олег

Олег-ові (-у)

Олег

Олег-ом

Олег-ові

Олег

Антін

Антон

Антон-ові (-у)

Антон

Антон-ом

Антон-ові

Антон

Дмитр-о

Дмитр-а

Дмитр-ові (-у)

Дмитр-а

Дмитр-ом

Дмитр-ові

Дмитр /130/



Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.


Сергі

Сергі

Сергі-єві (-ю)

Сергі

Сергі-єм

Сергі-єві

Сергі

М’яка група

Ігор

Ігор-я

Ігор-еві (-ю)

Ігор

Ігор-ем

Ігор-еві

Ігор-е


Терень

Терен

Терен-еві (-ю)

Терен

Терен-ем

Терен-еві

Терен

Мішана група

Тиміш

Тимош-а

Тимош-еві (-у)

Тимош-а

Тимош-ем

Тимош-еві

Тимош


Множина

Тверда група

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

Олег

Олег-ів

Олег-ам

Олег-ів

Олег-ами

Олег-ах

Олег

Антон

Антон-ів

Антон-ам

Антон-ів

Антон-ами

Антон-ах

Антон

Дмитр-и

Дмитр-ів

Дмитр-ам

Дмитр-ів

Дмитр-ами

Дмитр-ах

Дмитр-и


Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.


Сергі

Сергі-їв

Сергі-ям

Сергі-їв

Сергі-ями

Сергі-ях

Сергі

М’яка група

Ігор

Ігор-ів

Ігор-ям

Ігор-ів

Ігор-ями

Ігор-ях

Ігор


Терен

Терен-ів

Терен-ям

Терен-ів

Терен-ями

Терен-ях

Терен

Мішана група

Тимош-і

Тимош-ів

Тимош-ам

Тимош-ів

Тимош-ами

Тимош-ах

Тимош-і



Примітка 1. В іменах типу Антін, Нестір, Ничипір, Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір і виступає тільки в називному відмінку, у непрямих — о: Антона, Антонові й т. д., Нестора, Несторові й т. д.; але: Авенір — Авеніра, Лаврін — Лавріна, Олефір — Олефіра.


Примітка 2. Імена, що закінчуються в називному відмінку на , у родовому мають закінчення : Віктор — Віктора, МакарМакара, Світозар — Світозара; але: Ігор Ігоря, Лазар — Лазаря.


Примітка 3. Ім’я Лев при відмінюванні має паралельні форми: Лева й Льва, Левові й Львові та ін. /131/


3. Українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, відмінюються як відповідні іменники III відміни:


Однина

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

Любов

Любов

Любов

Любов

Любов’

Любов

Любов

Нінель

Нінел

Нінел

Нінель

Нінелл

Нінел

Нінел



Примітка. Форми множини від таких імен майже не вживаються.


Зразок відмінювання жіночого імені та по батькові


Н. Марі Василівн (Андріївн, Іллівн)

Р. Марі Василівн (Андріївн, Іллівн)

Д. Марі Василівн (Андріївн, Іллівн)

Зн. Марі Василівн (Андріївн, Іллівн)

Ор. Марі-єю Василівн-ою (Андріївн-ою, Іллівн-ою)

М. Марі Василівн (Андріївн, Іллівн)

Кл. Марі Василівн (Андріївн, Іллівн)





§ 104. Фонетичні правила правопису слов’янських прізвищ


Найголовніші правила щодо правопису інших слов’янських прізвищ такі:


1. Російський звук е, польські ie, болгарський і сербський е, чеські e, ě після приголосних передаються літерою е: Александров, Бестужев, Вельгорський, Венгеров, Веселовський, Державін, Кузнецов, Лермонтов, Озеров, Петров, Степанов, Тургенєв, Федін, Шмельова; Белич, Броневський, Веслав, Залеський, Мечислав, Міцкевич, Мічатек, Недич, Седлачек, Сенкевич, Сераковський, Ценкий, Чапек.


2. Російський звук е передається літерою є в таких випадках:

а) на початку слів: Євдокимов, Євтушевський, Єгоров, Єланський, Єлизаров, Єршов, Єфимов;

б) у середині слів після голосного й при роздільній вимові після приголосного (після ь та апострофа): Бердяєв, /132/ Буєраков, Вересаєв, Гуляєв, Достоєвський, Ісаєнков; Аляб’єв, Афанасьєв, Григор’єв, Євгеньєва, Зинов’єв;

в) після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв російських прізвищ: Ломтєв, Медведєв, М’ятлєв, Тимірязєв; Алексєєв, Веденєєв, Гордєєв, Матвєєв, Менделєєв; але: Муромцев, Нехорошев, Писарев, Подьячев, Усвятцев; Андреєв, Аракчеєв, Мацеєв, Плещеєв, а також у болгарських: Ботев, Друмев і под.;

г) коли російському е кореня відповідає в аналогічних українських і (тобто на місці колишнього ѣ): Бєлінський, Звєрев, Лєсков, Мєстечкін, Насєдкін, Пєшковський, Рєпін, Столєтов, Твердохлєбов.


Ё

3. Російська літера ё передається:

а) сполученням літер йо на початку слова, у середині після голосних, а також після б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення й + о: Йолкін; Бугайов, Воробйова, Окайомов, Соловйов;

б) через ьо в середині слова після приголосних, коли ё позначає сполучення м’якого приголосного з о: Алфьоров, Верьовкін, Дьорнов, Корольов, Новосьолов, Семьоркін, Тьоркін. Але у прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишеться е: Артемов, Семенов, Федоров і т. ін.;

в) через о під наголосом після ч, щ: Грачов, Лихачов, Пугачов, Щипачов.


4. Польське сполучення літер io передається:

а) сполученням літер йо після б, п, в, м, ф: Голембйовський, Мйодович, Пйотровський;

б) через ьо після м’яких приголосних: Аньолек, Генсьорський, Козьолецький.


И (І)

5. И (І) передається через и в прізвищах, належних до південнослов’янських мов, у яких немає розрізнення и — і (болгарська, сербська та ін.): Величков, Живков, Христов; Белич, Караджич, Милетич, Радич, Ягич; але через ї після голосного: Раїч, Стоїч та через і — на початку слова: Ікономов, Ілієв; Івич, Ігнатович.

У польських, чеських і словацьких прізвищах і передається: /133/

а) через і на початку слова та після приголосного: Івашкевич, Зволінський, Лінда, Міцкевич; Індра, Єдлічка, Мічатек;

б) через и після шиплячих і в суфіксах -ик, -ицьк-, -ич (-евич, -ович): Бжозович, Козицький, Конопницька, Коперник, Сенкевич, Шимчак; Гавлик, Жижка, Міклошич, Фучик.


6. Російська літера и передається:

а) літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Ігнатов, Ігнатьєв, Ісаєв; Багіров, Гагарін, Мічурін, Пушкін;

б) літерою ї після голосного й при роздільній вимові після приголосних (після ь та апострофа): Воїнов, Гур’їн, Ізмаїлов, Ільїн;

в) літерою и:

1) після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов; це стосується й прізвищ інших народів: Абашидзе, Вашингтон, Джигарханян, Жильєрон, Тажибаєв, Цицерон, Чиковані тощо; також Чингісхан; але перед голосним пишеться і: Жіоно, Тиціан;

2) у прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської та інших слов’янських мов: Борисов, Ботвинник, Вавиловський, Виноградов, Глинка, Данилов, Казимирський, Кантемир, Кирилов, Кисельов, Миронов, Митрофанов, Мишкін, Никифоров, Одинцов, Пивоваров, Пиляєв, Писарев, Смирнов, Тимофєєв, Титов, Тихомиров; але: Нікітін, Ніколаєв, Філіппов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських;

3) у префіксі при: Прибилкін, Привалов, Пришвін;

4) у суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Бєликов, Голик, Котельников, Крутиков, Новиков; Гнідич, Григорович, Кулинич, Станюкович, Трублаєвич; Голицин, Палицин; Радищев, Татищев.


Ы

7. Російський звук ы (польський, чеський, словацький y) передається літерою и: Крутих, Малицин, Рибаков, Циганков, Чернишов; Виспянський, Пташинський; Масарик. /134/

Білоруські прізвища передаються за традицією: Журавський, Короткевич; але: Бядуля, Янка Купала, Цьотка й под.


Ą, Ę

8. Польські носові ą, ę передаються:

а) сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домбровський, Заремба, Кемпа;

б) сполученнями літер он, ен перед іншими приголосними: Зайончек, Пайонк, Пйонтек, Свьонтек; Венгжинович, Єндриховський, Свенціцький.


-СК(ИЙ), -ЦК(ИЙ) та ін.

9. Суфікси слов’янських прізвищ -ск(ий), -цк(ий), -ск(і), -цк(і), -sk(i), -ck(i), -dzk(i), -sk(ý), -ck(ý) передаються відповідно через -ськ(ий), -цьк(ий), -дзьк(ий): Броневський, Даргомижський, Маяковський, Мусоргський, Островський; Гомулицький, Городецький; Грудзький, Завадзький; так само з ь пишуться російські прізвища на -ск(ой), -цк(ой): Луговськой (Луговська), Трубецькой (Трубецька).

М’якість польських приголосних ń, ś, ć, (dź) у прізвищах перед суфіксами -ськ(ий), -цьк(ий) і м’якими приголосними не позначається м’яким знаком, хоч в українській вимові в цих позиціях н, с, ц (дз) пом’якшуються: Виспянський, Яблонський; Свядек, Цвік. В усіх інших випадках м’якість попередніх приголосних передається літерами і, ю, я та ь (у кінці слова): Дзісь, Дзюравець, Сятковський.


Прізвища з прикметниковими значеннями

10. Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так: -ый через -ий; -ий після твердого приголосного — через -ий, після м’якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через , : Бєлий, Зоркий, Крайній; Бєла, Горова, Крайня. Закінчення -ой передається через -ой: Донськой, Полевой, Толстой.

Прикметникові закінчення білоруських прізвищ , чеських , польських -y, болгарських передаються через -ий: Бялий, Гартний, Гуляшкий, Неврлий, Неєдлий, Новотний, Палацький.


Апостроф

11. Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, /135/ Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.


Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.


Ь

12. Знак м’якшення (ь) пишеться:

а) у прізвищах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

1) перед я, ю, є, ї: Дьяконов, Панкратьєв, Третьяков, Полозьєв, Саласьєв, Ульянов, Ільюшин, Ананьїн;

2) перед приголосними: Вольнов, Коньков;

3) у кінці слова: Лось, Соболь.


Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишеться: Дягилєв, Зябрев, Ляпунов, Цявловський, Тюменєв;


б) у прізвищах із суфіксом -ець: Глуховець, Скиталець.


Примітка. У неслов’янських прізвищах кінцеве ц тверде: Клаузевіц, Ліфшиц, Моріц.





§ 105. Неслов’янські прізвища


Про правопис неслов’янських прізвищ див. III розділ «Правопис слів іншомовного походження» (§ 86 — 100).






СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ ОСОБОВІ ІМЕНА ТА ПРІЗВИЩА Й ПОХІДНІ ВІД НИХ ПРИКМЕТНИКИ


§ 106. Імена та прізвища (прізвиська)


Імена та прізвища (також прізвиська) людей, що складаються з двох чи трьох слів або до складу яких входять частки, артиклі тощо, можуть писатися окремо, разом і через дефіс.


1. Окремо пишуться:

а) прізвиська (українські та перекладені іншомовні), що складаються з імені та прикметника, узгодженого з ним чи з наступним іменником: Іван Волове Око, Олена Прекрасна, Річард Левове Серце, Степан Тигряча Смерть; /136/ сюди належать і особові найменування американських індіанців: Маленький Вовк, Тупий Ніж і т. ін.;

б) псевдоніми, що складаються з імені та прізвища: Джек Лондон, Жорж Занд, Леся Українка, Марко Вовчок, Панас Мирний;

в) повні давньоримські особові назви, у яких перше слово означає особове ім’я, друге — родове ім’я, третє — прізвище: Гай Юлій Цезар, Марк Порцій Катон;

г) частки, артиклі та інші службові слова (ван, да, де, ді, дю, дер, ед, ель, ла, ле, фон і т. ін.) в іншомовних особових назвах: Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, де ла Куева, ді Вітторіо, дю Гар, Нур ед Дін, ле Шапельє, фон дер Гольц.


Примітка 1. Скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д’Аламбер, Д’Артаньян, Д’Обіньє; О’Генрі, О’Кейсі, О’Коннейль; частки Ван-, Мак-, Сан-, Сен-, які передують прізвищам і разом із тим становлять їх невід’ємну частину, пишуться через дефіс: Ван-Дейк, Мак-Магон, Мак-Клюр, Сан-Мартін, Сен-Сімон.


Примітка 2. У ряді випадків частки пишуться разом із прізвищами, бо в такій формі засвоїла їх українська мова: Декандоль, Деліль, Дерібас, Лагарп, Ламетрі, Лафонтен, Лесаж, Фонвізін;


ґ) слово дон («пан») перед особовим ім’ям як форма ввічливого звертання: дон Базіліо, дон Педро, дон Хосе. У власних назвах відомих літературних героїв це слово пишеться з великої літери: Дон Жуан, Дон Кіхот.


Примітка. У загальному значенні слово донжуан пишеться разом і з малої літери;


д) складові частини корейських, в’єтнамських, бірманських, індонезійських особових назв: Кім Ір Сен, Пак Ті Вон, Хо Ші Мін, Нгуєн Конг Хоан, У Ну Мунг, Фетай Чотінучит.


2. Разом пишуться:

а) українські прізвища, що складаються з дієслова в наказовій формі та іменника: Горицвіт, Непийвода, Убийвовк;

б) українські прізвища, що виникли на основі словосполучень, до складу яких входять як повнозначні, так і службові слова: Добрийвечір, Нетудихата, Панібудьласка; /137/

в) українські прізвища, утворені з прикметника та іменника за допомогою сполучного звука: Довгопол, Кривоніс, Скороход;

г) слов’янські особові імена, утворені від двох основ: Владислав, Володимир, Мечислав, Ярополк;

ґ) складні китайські імена, які завжди виступають після прізвища: Го Можо, Ден Сяопін, Тао Юаньмінь, Сунь Ятсен.


Примітка. Якщо китайське ім’я становить одне слово, то обидві частини особової назви (прізвище та ім’я) пишуться окремо: Дін Лінь, Лу Сінь, Цюй Юань;


д) тюркські, вірменські та інші особові назви з компонентами бей, заде, мелік, огли й под., що вказують на соціальний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбей, Турсунзаде, Керогли. Але арабське ібн пишеться окремо: Ібн Русте, Ібн Сіна, Ібн Фадлан, а тюркське паша — через дефіс: Гедік-паша, Осман-паша.


3. Через дефіс пишуться:

а) складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Антуанетта, Мартін-Лютер, Фрідріх-Вільгельм;

б) складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа, Гулак-Артемовський, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ’яненко, Нечуй-Левицький, Новиков-Прибой, Римський-Корсаков;

в) імена з кваліфікаційними прикладками: Іван-царенко, Кирик-мужичок. Але якщо прикладка розгорнута, то ставиться тире: Іван — мужичий син, рідше — кома: Іван, селянський син.





§ 107. Похідні прикметники


1. Прикметники від складних особових імен, що пишуться через дефіс, зберігають це написання: Жан-Жак — жан -жаківський.


2. Прикметники від китайських, корейських, в’єтнамських та індонезійських особових назв пишуться разом: Мао Цзедунмаоцзедунівський, Кім Ір Сенкімірсенівський.


3. Прикметники від прізвищ типу ван Бетховен, фон Бісмарк утворюються тільки від іменника: бетховенський, бісмарківський. Якщо прикметник утворюється від прізвища /138/ з часткою, артиклем тощо, то він пишеться разом: де Голль — деголлівський, Нур ед Дін — нуреддінівський. Прикметники від прізвищ типу Д’Аламбер зберігають апостроф після частки: д’аламберівський.


4. Не утворюються прикметники:

а) від складних прізвищ, прізвиськ і псевдонімів типу Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, Річард Левове Серце.


Примітка. Прикметник, утворений від імені та прізвища, пишеться через дефіс: Вальтер Скотт — вальтер-скоттівський, Жуль Верн — жуль-вернівський, Марк Твенмарк-твенівський;


б) від тюркських, вірменських, арабських та ін. особових назв типу Керогли, Осман-паша тощо;

в) від невідмінюваних іншомовних прізвищ типу ді Вітторіо, Ламетрі, Д’Обіньє.




ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ


§ 108. Українські географічні назви

Українські географічні назви на письмі передаються відповідно до вимови за нормами українського правопису: Верхньодніпровськ, Вінниця, Гребінка, Донецьк, Дубно, Житомир, Запоріжжя, Здолбунів, Кам’янець-Подільський, Київ, Козятин, Кременчук, Кривий Ріг, Львів, Миколаїв, Новгород-Сіверський, Одеса, Охтирка, Рівне, Сіверськодонецьк, Трипілля, Харків, Чернівці, Чернігів, Шепетівка, Ямпіль; Десна, Дніпро, Дністер, Західний Буг, Ірпінь, Прип’ять, Рось, Стохід, Сян, Тетерів, Тиса, Трубіж.


Примітка. У назвах українських міст треба розрізняти -поль у небагатьох словах грецького походження (грецьке polis «місто»): Маріуполь, Мелітополь, Нікополь, Севастополь, Сімферополь, Тирасполь — і -піль (з українського «поле»): Бориспіль, Крижопіль, Ольгопіль, Тернопіль.





§ 109. Географічні назви слов’янських та інших країн


Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції.


Е

1. Російська літера е передається через е: Бездна, Верхоянськ, Воронеж, Зеленодольськ, Новочеркаськ, Туапсе; Ветлуга, Лена, Нева, Онега, Пінега, Пенза, Терек, Шексна. /139/

Але інколи е передається через є:

а) на початку слова: Євпаторія, Єйськ, Єлець, Єнісей, Єреван; так само після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єгор’євськ, Колгуєв, Посьєт;

б) після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв російських назв, похідних переважно від прізвищ: море Лаптєвих, Лежнєво; але: Плещеєво, Ржев, мис Рум’янцева;

в) коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ѣ): Бєжецьк, Бєлгород, Бєлово, Бєлорєцьк, Благовєщенськ, Желєзноводськ, Орєхово-Зуєво.

Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передається через і: Арабатська Стрілка, Біла, оз. Біле, Біловезька Пуща, Вітка, Лісна, Негоріле, Піщане, Сінне, Сірий мис, Цілиноград і под. Це стосується й польського ia: Біла Підляська, Білосток тощо.


Примітка. Польське й чеське e, що виступає в географічних назвах із суфіксом -ц- (лат. -c-), зберігається: Бельце, Кельце; Кошице, Лідице, Пардубице. Ці географічні назви не змінюються за відмінками. Назва Закопане має форму прикметника середнього роду (однина) й, отже, відмінюється за цим зразком: Закопане, Закопаного, Закопаному й т. д.


2. Літера ё передається:

а) через йо на початку та в середині слова, коли воно означає звукосполучення й + о: Йолкіно, Соловйово;

б) через ьо в середині слова, коли воно означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньова, р. Оленьок; але: р. Березова, Орел;

в) через о під наголосом після ч, щ: Рогачово, Сичовка, Щокіно.


3. Літера э передається через е: Ельбрус, Ельтон, Емба, Естонія.


4. Літера и передається:

а) через і або ї:

1) через і в основі географічних назв, зокрема на їх початку, а також у кінці: Батумі, Бородіно, Вітебськ, /140/ Воткінськ, Ігарка, Іжевськ, Іркутськ, Кінешма, Поті, Сочі, Сухумі, Челябінськ; Двіна, оз. Ільмень, Індигірка, Іртиш, оз. Селігер;

2) через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Зілаїр, Кутаїсі, Троїцьк, Ананьїно, Мар’їно.


Примітка. У географічних назвах, утворених від загальних назв та імен, спільних за походженням для української та російської мов, звичайно пишеться и в суфіксах -ин-, -инськ-: Березина, Гусине Озеро, Дудинка, Жабинка, Карпинськ, Крутинське, Правдинськ (докладніше про правопис и див. нижче);


б) через и:

1) після ж, ч, ш і ц перед приголосним: Жигалово, Жиздра, Жила Коса; Ачинськ, Нальчик, Чирчик; Єгоршино, Ішим, Камишин, Тушино; Щигри; Цимлянська;

2) у географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української та російської мов: Гаврилово, Данилов, Дмитров, Михайловське; але: Ніколаєвськ-на-Амурі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській мові).


Примітка. І зберігається в географічних назвах, утворених від людських імен, які в українській мові пишуться через і: Леонідово;


3) у коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов: Виноградово, Кисловодськ, Клин, Кричев, Курильські острови, Липецьк, Лихославль, Тихвін, Тихорєцьк;

4) у складних географічних назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивосток, П’ятигорськ, Семипалатинськ;

5) у префіксі при-: Приволжя, Примор’я, Прикумськ;

6) у суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зимовники, Тупик; Боровичі, Котельнич, Осиповичі, Углич; Бронниці, Гливиці, оз. Колвицьке, Луховиці; Митищі, Ртищево;

7) у закінченні географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березники, Валуйки, Горки; але: Жигулі (бо тут м’яка основа);

8) у словах Сибір, Симбірськ і похідних від них (наприклад, Новосибірськ). /141/


Ы

5. Літера ы передається через и: Викса, Витегра, Іртиш, Сизрань, Сиктивкар, Чебоксари, Шахти.


6. У словах: Росія, російський, Білорусь, білоруський приголосний с не подвоюється.


Географічні назви з прикметниковими закінченнями

7. а) Прикметникові закінчення географічних назв передаються так: -ый, -ой — через -ий; -ий після твердого приголосного — через -ий, після м’якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через , ; -ое, -ее — через , : Становий (хребет); Великий Устюг, Оленій (острів); Лиха, Нижня Тунгуска, Чусова; Благодарне, Бологе, Майське, Покровське, Углове.

б) Російські назви з кінцевими -ово, -єво та -ино передаються через -ово, -єво та -іно (-їно), після шиплячих — -ино: Внуково, Орєхово-Зуєво; Бородіно, Мар’їно, Пушкіно; Єгоршино, Рощино.

в) Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передаються через і: Нові Ключі, Набережні Челни, Чисті Пруди.

г) Прикметникові закінчення, що входять до складу слов’янських географічних назв, передаються відповідними українськими: Банська Бистриця, Нові Замки, Стальова Воля, Чеський Крумльов.

ґ) Польське ó, що виступає в суфіксі -ów у географічних назвах, передається через у: Жирардув, Жешув, Томашув-Мазовецький і т. ін., але традиційно Грубешів, Краків.

д) Польські носові ą, ę передаються сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домброва, Дембиця; перед іншими приголосними — сполученнями он, ен: Конт, Ченстохова.


Апостроф

8. Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово.


Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань. /142/


Ь

9. а) Знак м’якшення (ь) пишеться в географічних назвах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

1) перед я, ю, є, ї: Дьєпп, Пхеньян, Сьєрра-Леоне, Усольє;

2) перед приголосним: Клязьма, Лисьва, Льгов;

3) у кінці слова: Гомель, Нахічевань, Сімферополь, Тянь-Шань.


Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишеться: Аляска, Челябінськ, Тюмень.


б) Твердий кінцевий приголосний основи ц пом’якшується в усіх слов’янських географічних назвах, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иц(я): Олонець, Повенець, Череповець, Крагуєваць, Столаць; Дембиця, Ломниця, Речиця.

в) Суфікси географічних назв -ск, -цк передаються відповідно українськими суфіксами -ськ, -цьк: Братськ, Брянськ, Курськ; Кузнецьк, Троїцьк.





§ 110.


Географічні назви, не вживані без номенклатурних слів, перекладаються: Аравійське море, мис Доброї Надії, Перська затока, Північний Льодовитий океан.

Завжди перекладаються й прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що виступають у складі географічних назв: Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс.





§ 111. Іншомовні географічні назви


Про правопис решти іншомовних географічних назв див. розділ «Правопис слів іншомовного походження» (§ 86 — 100). Слов’янські географічні назви пишуться відповідно до правил, викладених у § 104.





§ 112. Відмінювання географічних назв


1. Географічні назви з іменниковми закінченнями — українські, а також іншомовні — відмінюються як звичайні іменники I, II, III відмін:

I відміна: Африка — Африки, в Африці; Волга — Волги, на Волзі; Лохвиця — Лохвиці, Лохвицею, у Лохвиці; Махачкала — Махачкали, у Махачкалі; Москва — Москви, Москвою, у Москві; Одеса — Одеси, в Одесі; Ольвія — /143/ Ольвії, Ольвією, в Ольвії; ПолтаваПолтави, у Полтаві; Прага — Праги, у Празі; Речиця — Речиці, в Речиці; Шепетівка — Шепетівки, у Шепетівці.

II відміна: БугБугу, на Бузіпо Бугу); Владивосток — Владивостока, у Владивостоці (у Владивостоку); Гайсин — Гайсина, Гайсином, у Гайсині; Дубно — Дубна, Дубном, у Дубні; Единбург — Единбурга, в Единбурзі (в Единбургу); КиївКиєва, Києвом, у Києві; ЛихославльЛихославля, Лихославлем, у Лихославлі; Луганськ — Луганська, Луганськом, у Луганську; ЛьвівЛьвова, Львовом, у Львові; Орел — Орла, Орлом, в Орлі; Псков — Пскова, Псковом, у Пскові; Світязь — Світязю, Світязем, на Світязі; ТернопільТернополя, Тернополем, у Тернополі; Теруель — Теруеля, Теруелем, у Теруелі; Токмак — Токмака, у Токмаці (у Токмаку); Ужгород — Ужгорода, Ужгородом, в Ужгороді.

III відміна: БретаньБретані, Бретанню, у Бретані; Керч — Керчі, Керчю, у Керчі; Об — Обі, Об’ю, на Обі; Свір — Свірі, Свір’ю, на Свірі; Сизрань — Сизрані, Сизранню, у Сизрані.


2. Географічні назви, що мають форму множини, відмінюються як відповідні загальні іменники: Березники — Березників, Березникам; ГоркиГорок, Горкам; Єсентуки — Єсентуків, Єсентукам; Жигулі — Жигулів, Жигулям; Ков’ягиКов’яг, Ков’ягам; ЛубниЛубен, Лубнам; Плиски — Плисок, Плискам; Прилуки — Прилук, Прилукам; РомниРомен, Ромнам; СалонікиСалонік, Салонікам; Філіппіни — Філіппін, Філіппінам; Чебоксари — Чебоксар, Чебоксарам, у Чебоксарах; ЧернівціЧернівців, Чернівцям, у Чернівцях.


3. Географічні назви з прикметниковими закінченнями відмінюються як звичайні прикметники: Борове — Борового, Боровому; ЖуковськийЖуковського, Жуковському; Лозова — Лозової, Лозовій; Рівне — Рівного, Рівному; ЧусоваЧусової, Чусовій.


4. Географічні назви, що складаються з прикметника та іменника чи, навпаки, іменника та прикметника, відмінюються в обох частинах: /144/

а) Великий Устюг — Великого Устюга; Гола Пристань — Голої Пристані, Голою Пристанню; Кривий Ріг — Кривого Рогу; Великі ЛукиВеликих Лук; Єлисейські ПоляЄлисейських Полів; Мінеральні Води — Мінеральних Вод;

б) Кам’янець-Подільський — Кам’янця-Подільського, Кам’янцеві-Подільському; Новгород-СіверськийНовгорода-Сіверського, Новгороду-Сіверському; Новоград-Волинський — Новограда-Волинського, Новоградові-Волинському; Рава-РуськаРави-Руської, Раві-Руській.


5. Географічні назви, що складаються з двох іменників або іменника та присвійного прикметника, відмінюються лише в другій частині: Баден-Баден — Баден-Бадена, у Баден-Бадені; Орєхово-Зуєво — Орєхово-Зуєва, в Орєхово-Зуєві; Івано-Франківськ — Івано-Франківська, в Івано-Франківську. Але: Конча-Заспа — Кончі-Заспи, у Кончі-Заспі; Пуща-ВодицяПущі-Водиці, у Пущі-Водиці.


6. Географічні назви, що складаються з короткої форми прикметника, прийменника на та іменника, що вказує на місце розташування населеного пункту, відмінюються в першій частині: Ростов-на-Дону — Ростова-на-Дону, у Ростові-на-Дону; Франкфурт-на-Майні — Франкфурта-на-Майні, у Франкфурті-на-Майні.


7. Не відмінюються географічні назви (переважно іншомовні), що закінчуються на е (є), і (ї), о, у (ю): Рамбуйє, Туапсе, Улан-Уде, Фіуме; Капрі, Порт-Луї, Поті, Тбілісі, Уссурі, Фукуї; Бордо, Глазго, Марокко, По, Сант-Яго; Баку, Бештау, Катманду, Кюсю. Так само не відмінюються й деякі назви на , як Нікарагуа.





§ 113. ПРАВОПИС ПРИКМЕТНИКОВИХ ФОРМ ВІД ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ


Суфікси -ИНСЬК(ИЙ), -ІНСЬК(ИЙ)

1. У суфіксах -инськ(ий), -інськ(ий) прикметників, утворених від географічних назв і назв народів, що мають у своїй основі суфікси -ин, -ін, -инськ, -інськ, зберігається той самий голосний (и або і), що й в основній назві: Камишин — камишинський, Ніжинніжинський, Пенжино — /145/ пенжинський, Тульчин — тульчинський, Тушино — тушинський, Цюрупинськ — цюрупинський, Чигирин — чигиринський; грузин — грузинський, осетин — осетинський; Болдіно — болдінський, Філіппіни — філіппінський.

В аналогічних прикметниках, утворених від географічних назв, що не мають суфіксів -ин-, -ін-, пишеться завжди и: Аляскааляскинський, Баку — бакинський, Кабарда — кабардинський, Караганда — карагандинський, Поті — потинський, Сочі — сочинський, Чита — читинський, Шахти — шахтинський.


Суфікси -ОВСЬК(ИЙ) [-ЬОВСЬК(ИЙ)], -ЕВСЬК(ИЙ) [-ЄВСЬК(ИЙ)], -ІВСЬК(ИЙ) [-ЇВСЬК(ИЙ)]

2. У суфіксах -овськ(ий) [-ьовськ(ий)], -евськ(ий) [-євськ(ий)], -івськ(ий) [-ївськ(ий)] прикметників, утворених від географічних назв, що мають у своїй основі -ов (-ьов), -ев (-єв), -ів (-їв), зберігається той самий голосний (о, е, є, і, ї), що й в основній назві: Дніпропетровськ — дніпропетровський, Тамбов — тамбовський; Карачев — карачевський, Колгуєвколгуєвський; Кишинівкишинівський, Львів — львівський, Могилівмогилівський, Тетерівтетерівський, Чернігів — чернігівський. Якщо при творенні таких прикметникових форм від українських географічних назв відкритий склад з о, е стає закритим, діє правило про чергування о, е з і: Лозовалозівський, Сватове — сватівський, Хмелеве — хмелівський.

У прикметниках, утворених від географічних назв із суфіксальним к, перед яким іде інший приголосний, пишеться -івський (-ївський): Біла Церква — білоцерківський, Валкивалківський, Гребінкагребінківський, Казанкаказанківський, а також Златоуст — златоустівський. Але: Орел — орловський і т. ін.

При творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий) від географічних назв і назв народів, основа яких закінчується на приголосний, відбуваються такі фонетичні зміни:

а) г, ж, з (дз) + -ськ(ий) -зьк(ий) [-дзьк(ий)]: Буг — бузький, Ветлуга — ветлузький, Виборг — виборзький, Волга — волзький, Гаага — гаазький, Гамбург — гамбурзький, /146/ Калуга — калузький, Ладога — ладозький, Люксембург — люксембурзький, Лейпциг — лейпцизький, Онега — онезький, Острог — острозький, Прагапразький, Рига — ризький, Страсбург — страсбурзький; Воронеж — воронезький (пор. назву українського селища — Вороніж — воронізький), Запоріжжя — запорізький, Париж — паризький; Абхазія — абхазький, Кавказ — кавказький, Лодзь — лодзький, Сиракузи — сиракузький, француз — французький;

б) к, ц, ч + -ськ(ий) → -цьк(ий): Баскунчакбаскунчацький, Великі Лукивеликолуцький, Вишній Волочок — вишньоволоцький, Владивосток — владивостоцький, грекгрецький, Кагарликкагарлицький, Казбекказбецький, калмик — калмицький, Кобеляки — кобеляцький, коряккоряцький, Кременчуккременчуцький, Прилуки — прилуцький, словаксловацький, таджиктаджицький, туроктурецький, узбекузбецький; Ніццаніццький, Суец — суецький, Череповець — череповецький; Бахмач — бахмацький, Галичгалицький, Гринвіч — гринвіцький, Овруч — Овруцький, Солигалич — солигалицький. Але: Дамаскдамаський, Мекка — меккський, тюркитюркський;

в) с, х, ш + -ськ(ий) → -ськ(ий): Арзамас — арзамаський, Одеса — одеський, Тбілісі — тбіліський, тунгустунгуський, Черкасичеркаський, черкесчеркеський, Ясси — ясський; волох — волоський, Карабах — карабаський, Лепетихалепетиський, чехчеський; Золотоношазолотоніський, Кандалакшакандалакський, латиш — латиський, Сиваш — сиваський, чуваш — чуваський.


Примітка. Деякі слова, узвичаєні без зміни приголосних основ, передаються з ними і на письмі: баски — баскський, казах — казахський, Перемишль — перемишльський та ін.





§ 114. ПРАВОПИС СКЛАДНИХ І СКЛАДЕНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ


Написання окремо

1. Окремо пишуться:

а) географічні назви, що складаються з прикметника та іменника: Біла Церква, Великий Устюг, /147/ Верхня Силезія, Вишній Волочок, Гола Пристань, Голубий Ніл, Давидів Брід, Запорізька Січ, Західна Європа, Зелена Гура, Нове Місто, Новий Сад, Повализька Бистриця, Сомкова Долина, Стара Планина, Широкий Яр;

б) географічні назви й номенклатурні терміни при них: Кавказький хребет, Кандалакська губа, Скандинавський півострів, Фінська затока, Чорне море;

в) географічні назви, що становлять сполучення іменника з порядковим числівником, який може стояти як перед іменником, так і після нього: Гільча Друга, Залісся Перше, Красне Друге, Перше Садове;

г) географічні назви, що становлять сполучення імені та прізвища або імені й по батькові: село Івана Франка, селище Лев Толстой, станція Єрофей Павлович; але: місто Івано-Франківськ, село Михайло-Коцюбинське (бо тут маємо сполучний голосний о й зміну родового закінчення прізвища), а також назва села Дмитро-Варварівка, що складається з двох імен.


Написання разом

2. Разом пишуться:

а) географічні назви-іменники, що складаються з прикметника та іменника, з’єднаних сполучним звуком, а також прикметники, що походять від них: Білопілля, Верхньодніпровськ, Гостролуччя, Дорогобуж, Кам’яногірка, Красноводськ, Малоярославець, Нижньокилимськ, Нововолинськ, Новосибірськ, Старокостянтинів, Чистоводне, Ясногородка; білопільський, верхньодніпровський, гостролучанський, дорогобузький, кам’яногірківський, чистоводнівський та ін.


Примітка. Це правило поширюється й на складні прикметники, утворені з двох прикметникових основ, які означають назви морів, лісів, низин, областей, залізниць тощо й мають при собі номенклатурні терміни типу море, гора, хребет, ліс, озеро, низовина, острів і т. ін.: Західносибірська низовина, Нижньодунайська низовина, Новосибірські острови, Південноукраїнський канал, Східноєвропейська рівнина, Східноказахстанська область, Східнокитайське море тощо;


б) географічні назви, що складаються з числівника та іменника, з’єднаних сполучним звуком, а також похідні від них прикметники: Дворіччя, Першотравневе, /148/ П’ятигорськ, П’ятихатки, Семигори, Семипілки, Сорокадуби, Трипілля; дворічанський, п’ятихатківський, семигірський, семипілківський, сорокадубівський та ін.;

в) географічні назви з першою дієслівною частиною у формі наказового способу та похідні від них прикметники: Вернигородок, Гуляйполе, Копайгород, Крутибороди, Печиводи; вернигородоцький, гуляйпільський, копайгородський, крутибородівський, печиводівський;

г) географічні назви, що складаються з двох іменників, з’єднаних сполучним звуком, та похідні від них прикметники: Верболози, Індокитай, Страхолісся; верболозівський, індокитайський, страхоліський. Але: Австро-Угорщина, Азово-Чорномор’я та деякі інші;

ґ) географічні назви з другою частиною -град, -город, -піль, -поль; -абад, -акан, -бург, -ленд, -пілс, -таун, -шир, -штадт і похідні від них прикметники: Белград, Волгоград, Цілиноград; Китайгород, Новгород, Княжпіпь, Ольгопіль, Адріанополь, Севастополь; Ашгабат, Бранденбург, Кемберленд, Даугавпілс, Кейптаун, Йоркшир, Рудольфштадт; волгоградський, новгородський, ольгопільський, севастопольський, бранденбурзький, даугавпілський, рудольфштадтський;

д) прикметникові форми від географічних назв, що складаються з якісного прикметника та іменника або відносного прикметника [без суфіксів -зьк(ий), -ськ(ий), -цьк(ий) і суфіксів присвійності] та іменника: біломорський (від Біле море), білоцерківський (від Біла Церква), гостромогильський (від Гостра Могила), новоміський (від Нове Місто), яснополянський (від Ясна Поляна); житньогірський (від Житні Гори), західноєвропейський (від Західна Європа), кам’янобалківський (від Кам’яна Балка), липоводолинський (від Липова Долина).


Написання через дефіс

3. Через дефіс пишуться:

а) географічні назви, що складаються з двох іменників (без сполучного звука) або з іменника й дальшого прикметника, а також прикметники, що походять від них: Баня-Лукабаня-луцький, Гвінея-Бісау — гвінея-бісауський, Глинськ-Загора — глинськ-загорський, Ельзас-Лотарингіяельзас-лотаринзький, /149/ Коло-Михайлівкаколо-михайлівський, Орєхово-Зуєво — орєхово-зуєвський, Пуща-Водиця — пуща-водицький; Берізки-Бершадські — берізки-бершадський, Віта-Поштова — віта-поштовий, Кам’янець-Подільський — кам’янець-подільський, Рава-Руська — рава-руський, Харків-Товарний — харків-товарний, Австро-Угорщина — австро-угорський; але: Індокитай та похідні прикметники від подібних назв;

б) географічні назви, що становлять поєднання двох імен або імені та прізвища (чи прізвиська) за допомогою сполучного звука (зрідка — без нього) й зі зміною форми другого компонента, а також похідні від них прикметники: Андрієво-Іванівкаандрієво-іванівський, Дмитро-Варварівка — дмитро-варварівський, Івано-Франківськ — івано-франківський, Михайло-Коцюбинськемихайло-коцюбинський, Олександро-Пащенкове — олександро-пащенківський; але: Петропавлівка;

в) географічні назви, що складаються з іншомовних елементів — повнозначних слів, а також похідні від них прикметники: Буенос-Айрес, Думбартон-Окс, Іссик-Куль, Кзил-Орда, Нар’ян-Мар, Ріо-Негро, Улан-Уде; буенос-айреський та ін., але: Алатау, Амудар’я, Махачкала, Сирдар’я; амудар’їнський, приамудар’їнський; алмаатинець, кзилординець тощо;

г) географічні назви (переважно населених пунктів) з першими складовими частинами соль-, спас-, усть- та іншомовними вест-, іст-, нью-, сан-, санкт-, сант-, санта-, сен-, сент- і под., а також із кінцевими назвотворчими частинами -ривер, -сіті, -сквер, -стрит, -фіорд і похідні від них прикметники: Соль-Ілецьк, Спас-Клепики, Усть-Каменогорськ; Вест-Індія, Іст-Лондон, Нью-Йорк, Сан-Сальвадор, Санкт-Галлен, Сант-Яго, Санта-Клара, Сен-Готард, Сент-Луїс; Фолл-Ривер, Атлантик-Сіті, Сахо-сквер, Бонна-фіорд; соль-ілецький, усть-каменогорський; нью-йоркський; фолл-риверський, атлантик-сітинський та ін.;

ґ) географічні назви, що складаються з іменників, які поєднуються українськими або іншомовними прийменниками, сполучниками чи мають при собі частку, /150/ артикль, а також утворені від них прикметники: Новосілки-на-Дніпрі, Ростов-на-Дону, Франкфурт-на-Майні, Яр-під-Зайчиком; Булонь-сюр-Мер, Бург-ель-Араб, Ла-Манш, Ла-Плата, Лас-Вегас, Лос-Анджелес, Па-де-Кале, Ріо-де-Жанейро, Сен-е-Уаз (департамент); новосілківський-на-Дніпрі, ростовський-на-Дону, франкфуртський-на-Майні, ярський-під-зайчиком; булонь-сюр-мерський, бург-ель-арабський, ла-маншський, ла-платський і т. ін.;

д) прикметники, утворені від географічних назв, до складу яких входять прикметники із суфіксами -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин (-їн), -ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий): давидово-брідський (від Давидів Брід), олійниково-слобідський (від Олійникова Слобода), мишурино-різький (від Мишурин Ріг), вільшансько-новоселицький (від Вільшанська Новоселиця), вінницько-ставський (від Вінницькі Стави);

е) прикметники, утворені від географічних назв, що становлять поєднання імені та прізвища: івано-франківський (село Івана Франка).








Розділи правопису:

I. Правопис основи слова

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

III. Правопис слів іншомовного походження

IV. Правопис власних назв

V. Найголовніші правила пунктуації


Покажчик









Попередня     Український правопис     Наступна             Покажчик


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.